Тренд пошуку "Втрати Ворога На 9 Серпня 2026 Року"

Про все це говоримо у новому випуску подкасту «Що з економікою?» з Вірою Савченко, виконавчою директоркою міжнародної аудиторської та консалтингової компанії BDO Україна.
А ще детально розбираємо, що робити бізнесу одразу після прильоту: як зафіксувати пошкодження, які документи зібрати, як оцінити збитки та куди звертатися по компенсацію.
Ангеліна Завадецька: Вітаю! Ви слухаєте або дивитеся подкаст «Що з економікою?» від Центру економічної стратегії спільно з Громадським радіо за підтримки ПриватБанку. Мене звати Ангеліна Завадецька, я комунікаційна менеджерка ЦЕС.
Максим Самойлюк: А я — Максим Самойлюк, старший економіст ЦЕС. І сьогодні говоритимемо про наслідки російських атак для української економіки та про те, як бізнесу зберегти стійкість. Наша гостя — Віра Савченко, виконавча директорка міжнародної аудиторської та консалтингової компанії BDO в Україні. Пані Віро, вітаю вас!
Віра Савченко: Добрий день!
Ангеліна Завадецька: BDO спільно з Європейською бізнес-асоціацією у травні цього року презентували покроковий план для бізнесу — як діяти у випадку пошкодження майна внаслідок російської агресії. Хочу запитати: з якою метою ви готували такий посібник і наскільки, за вашою оцінкою, бізнес готовий, чи має напрацьовані стратегії відновлення, і чи вистачає йому урядових та неурядових рекомендацій?
Віра Савченко: Дякую за запитання і взагалі за увагу до цієї теми — на мій погляд, вона недооцінена, справді небагато інформації. У межах Європейської бізнес-асоціації наші експерти підготували цей посібник, і зараз ми вже готуємо його третю редакцію. З’являється так багато нового, щось змінюється, додаються державні програми підтримки, уточнення, роз’яснення — тобто вже третя редакція за досить короткий час. Якщо говорити, наскільки бізнесу легко зорієнтуватися в цих процесах, особливо після прильотів — хоча готуватися до цього треба завчасно, — то інформації дуже мало: різні державні органи випускають свої регуляції, і це іноді ніяк не поєднано між собою.
Тому ми й вирішили зробити цей посібник. Нова редакція, якщо не помиляюся, вийде за тиждень-два — понад 41 сторінка суто практичних рекомендацій, що робити. Обсяг інформації великий, навігація складна, саме тому ми намагаємося допомогти бізнесу зорієнтуватися. А чому вирішили випускати? Бо був великий запит: у компаній ставалися прильоти, вони зверталися куди могли, зокрема й до бізнес-асоціації, питали, що робити. І тут дуже важливий обмін досвідом — багато компаній та асоціацій, які вже проходили певні етапи, ним ділилися. Тобто посібник написаний не лише з голови консультантів: там є й практичні поради від тих, хто, на жаль, уже пережив такі випадки і поділився своїм шляхом.
Ангеліна Завадецька: Останнім часом російські атаки на український бізнес посилилися. За вашими оцінками, їхній вплив гірший, ніж торік? І які наслідки ви бачите за секторами, за регіонами — для конкретного бізнесу і для економіки загалом?
Віра Савченко: Я оперую тільки публічними, доступними даними. З того, що відбувається зараз, — так, цьогоріч атаки саме на приватний сектор посилилися порівняно з минулим роком. Найбільше страждає логістика, складська інфраструктура, але так само — енергетика, харчова промисловість. Бачила статистику (щоправда, джерело не на виду, але вона схожа на правду), що постраждав приблизно кожен п’ятий хлібозавод — ось такі зараз масштаби руйнувань.
Постраждали й машинобудування, і ретейл — дуже багато галузей. Київщина, Дніпро, Одеса, Запоріжжя — регіонально вже немає такого поняття, як глибокий тил: навіть там, де раніше вважалося більш-менш безпечно, зараз великі руйнування. Гадаю, якусь нову макростатистику ми побачимо лише на рівні RDNA наступного року. Київська школа економіки рахує цифри пошкоджень; з того, що доступно з публічних джерел, збитки українського приватного сектору — це десь від $7 до $17 млрд. Точно сказати складно, але приблизно такими цифрами оперують різні дослідження.
Максим Самойлюк: У посібнику, який ми вже згадували, є покрокова інструкція — що робити бізнесу і в якому порядку у випадку прильоту. Пропоную пройтися цими кроками. Якщо, не дай Боже, прилітає ракета чи дрон — що бізнес має зробити найперше?
Віра Савченко: Дуже дякую за запитання, воно справді критичне — у критичних ситуаціях багато людей губляться. У перші години найважливіше — безпека людей: переконатися, що всі в безпеці, надати необхідну допомогу, викликати екстрені служби (101, 102, 103). Потім якомога швидше задокументувати — поки не почали прибирати наслідки — і починати збирати документи, йти по інстанціях. Зараз є три необхідні шляхи.
Перший — зафіксувати сам факт: акт комісійного обстеження, запис у Реєстрі пошкодженого майна. Другий — оцінити розмір збитку (якщо є страховий поліс або плануєте подавати, наприклад, до суду). Третій — підтвердження форс-мажору, яким займається Торгово-промислова палата. Тобто це десь 5–7 пакетів документів, причому на деякі з них досить обмежений термін — їх не можна збирати умовно пів року. І подавати їх треба теж у кілька інстанцій — залежно від того, чи є страховка, чи бере компанія участь у програмі експортно-кредитного агентства (ЕКА), — десь у 5–7 інстанцій. І ось тут одна з головних проблем: деякі державні органи не визнають документи іншого державного органу, і підприємствам доводиться подавати дублюючі пакети до одних і тих самих органів. Це дуже затягує будь-які процеси.
Ангеліна Завадецька: А з якими саме органами ця дискомунікація?
Віра Савченко: Наприклад: обстеження не є підставою для банку, витяг із реєстру не працює для страховика, сертифікат ТПП — для податкового списання. Тобто кожен документ фіксує щось своє, а коли в підприємства згоріли офіс, сервери, сервіси — дуже складно готувати всі ці пакети. З того, що я чула від бізнесів, які збирали документи після прильотів: навіть якщо вони беруть участь у програмі ЕКА і мають право на компенсацію, саме збирання документів займає до двох місяців, а може, й трохи більше.
Тому про якесь швидке відновлення зараз говорити дуже складно — саме через цю потребу в дерегуляції. Забігаючи наперед: і Європейська бізнес-асоціація, і інші асоціації, і приватні підприємства постійно надають урядові зворотний зв’язок; сподіваюся, деякі процеси спростяться, але наразі — не менше 5–7 пакетів документів.
Ангеліна Завадецька: А чи треба до когось звертатися, щоб завели кримінальну справу проти Росії, чи це відбувається автоматично?
Віра Савченко: Ні, це відбувається автоматично: на місце викликається поліція, і відомості автоматично вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Але підприємству варто переконатися, що це зроблено, і дізнатися номер кримінального провадження. Тобто певні кроки зробити треба, але саме внесення відбувається автоматично.
Максим Самойлюк: Отже, переконалися, що персонал у безпеці, зафіксували пошкодження, справу проти Росії завели автоматично. Наступний важливий крок у посібнику — зібрати всі документи на майно. Але що робити, якщо разом із товаром чи обладнанням згоріли й усі документи? Податковий кодекс дає бізнесу поза зоною бойових дій лише 5 робочих днів, щоб письмово повідомити податкову, і 90 днів, щоб відновити архіви. Як у такій ситуації не нарватися на штрафи?
Віра Савченко: Ці терміни все одно потрібно намагатися дотримати. Знищення архівів треба включити в загальну доказову базу — зафіксувати, що тут зберігалися документи і що вони втрачені, — і методично відновлювати. Дуже складно, коли знищилося все і його неможливо відновити. Але щось можна: узяти витяг із державних реєстрів, поновити установчі документи, взяти дублікати у контрагентів, виписки в банку тощо.
Зараз багато що є в електронних кабінетах — у кожного підприємства вони є в різних установах, — тому значна частина відновлюється, і це не така велика проблема, але терміни бажано не пропускати. З останньої комунікації з податковою бачу, що вона готова йти на індивідуальні рішення й відкрита до діалогу. Тобто якщо вийти на комунікацію і пояснити свою критичну ситуацію, є шанс на відкритий діалог і запобігання неприємним моментам — краще, ніж не комунікувати і пропустити всі терміни.
Ангеліна Завадецька: Наступний етап — оцінити збитки. Хочу запитати: чи можна включати у збитки простій? Як бізнесу порахувати, скільки коштує один день, коли він не працює, і який мінімальний запас грошей потрібен для перезапуску?
Віра Савченко: Тут можна підійти з двох боків. З одного боку, є затверджена Фондом держмайна методика, за якою оцінюють збитки. З іншого — якщо підприємство хоче взяти участь у програмі ЕКА, у програмі компенсації, то ймовірний збиток воно оцінює саме, не залучаючи оцінювача за жодною методикою: тобто оголошує суму ймовірного збитку, на яку хоче увійти в програму. А вже після настання випадку треба залучати сертифікованого оцінювача, який за цією методикою робить оцінку, і тоді вже подавати, наприклад, на компенсацію.
Щодо простою: зараз у програмі ЕКА застрахувати бізнес-діяльність не можна — лише майно: будівлю, виробництво, комунікації, інфраструктурні об’єкти, а простій поки ні. Упущену вигоду — прибуток, який ви не отримали через зупинку, — для суду, наприклад, ЕКА не приймає. Ми подали пропозицію розширити програму на простій, але позитивного рішення поки немає. Чому я постійно посилаюся на експортно-кредитне агентство і наводжу його як приклад? Бо поки що для бізнесу це єдина працююча і наявна програма масової компенсації після прильотів. Є точкові рішення для великих інвесторів чи інші програми, але масова, державна — одна, від ЕКА, тому всі орієнтири зараз на неї.
Ангеліна Завадецька: Просто уточню: за цією програмою бізнес сам прораховує ймовірні збитки, коли подається, і рахується лише майно. А якщо станеться приліт — заходить команда, яка переоцінює ці збитки? Ось цей момент хотіла уточнити.
Віра Савченко: Коли стався приліт, а ви учасник програми: ви оцінили, наприклад, своє майно на ₴10 млн — це був перший ліміт, зараз ₴30 млн — і сплачуєте пів відсотка. Якщо стався приліт, то, щоб отримати компенсацію, вам уже потрібен звіт незалежного оцінювача: ви викликаєте його за свій кошт, подаєте цей звіт в ЕКА, і вже за ним вони компенсують. Так зроблено, бо коли звіт оцінювача вимагався спочатку — на вході в програму — багато бізнесів казали, що це дорого й складно; щоб спростити вхід і зробити програму масовішою, звіт оцінювача перенесли на момент після настання випадку.
Максим Самойлюк: Що робити з податками і персоналом? Коли приміщення чи склад зруйновані, виробництво стоїть, грошей немає — як законно діяти керівнику, щоб не втратити команду і не загнати компанію в борги? Чи може бізнес тимчасово не платити податки? Що загалом вигідніше — оголосити простій і платити не менше двох третин окладу, чи повністю призупинити дію трудового договору, коли зарплату не виплачують взагалі?
Віра Савченко: Закон дає кілька легальних інструментів, і їх можна комбінувати; у новій версії нашого гайду ми навіть робимо матрицю відповідності — що з чим можна поєднувати. Якщо відновлення не сильно зруйнованого підприємства — питання тижнів, можна оформити простій і платити не менше двох третин окладу: це дорожче, але зберігає команду. Для тих, хто може працювати віддалено, — дистанційна робота з повною зарплатою. Якщо ж горизонт невідомий або тривалий, можна призупинити дію трудового договору, і зарплата не виплачується. Це не звільнення, але дуже великі ризики втратити команду, тож підприємство має саме вирішити, що краще: частково платити й зберегти команду, щоб потім швидко відновитися, чи піти на ризик втрати команди.
Призупинення — це майже нуль витрат проти двох третин фонду оплати праці, але треба дивитися; іноді варто комбінувати залежно від відділу та інших факторів. Робочий принцип — гібрид: частину команди на дистанційку, частину — у простій, а призупинення — тільки там, де роботи фізично немає і невідомо, коли її можна відновити. Щодо податків: немає такого, щоб їх не платити, але є часткові механізми. Можна звертатися по відстрочку чи розстрочення податкового боргу, комунікувати з податковою; списання знищених активів зменшує фінансовий результат. Кожна ситуація індивідуальна, але точно не можна не платити податки просто через сам факт, що по вашій компанії був приліт.
Ангеліна Завадецька: А ці податкові знижки, про які публічно говорить і малий, і великий бізнес після прильотів, — чи це взагалі можливо? Наскільки це допомогло б, якщо ви рахували?
Віра Савченко: Це поки лише пропозиції, проєкти. Не думаю, що податкова погодиться на такі знижки — це нереалістичний інструмент. Я більше вірю в так звані tax incentives — податкові стимули. Є два законопроєкти — якщо не помиляюся, їх подавав депутат Дмитро Кисилевський, — за якими податки можна буде зараховувати: за рахунок майбутніх податків фінансувати будівництво чи інвестицію.
У світі цей інструмент працює: інвестор заходить у країну, і частину його інвестицій потім компенсують податками. Це реалістичніший інструмент, і дуже сподіваюся, що ці два законопроєкти приймуть і бізнес зможе цим користуватися. А просто податкові знижки через сам факт пошкодження, мені здається, — нереальний інструмент; хоч про нього й говорять, мабуть, його не приймуть.
Максим Самойлюк: А чому? Адже про це говорить багато бізнесів, і з останніх найбільших прикладів — «Розетка» теж про це говорить. Чому ви все-таки вважаєте, що на це не підуть?
Віра Савченко: Тому що потрібні гроші в бюджет, а ситуація в бюджеті теж не найкраща. Якщо підприємство працює і може працювати далі, йому одразу після прильоту потрібна ліквідність — пільгові кредити, а не податкові знижки. Деякі податки нараховуються за підсумком року — це довготривалий ефект. А швидка програма компенсації, програма пільгового кредитування — з мого досвіду, бізнес запитує саме це.
Ангеліна Завадецька: Ніби все зафіксовано — але чи є реальний шанс колись отримати компенсацію і від кого саме? Додам, що в посібнику зазначено: зафіксовані збитки можна передавати до Міжнародного реєстру збитків через «Дію». Чому національне судове рішення проти Росії — це підстава отримати компенсацію в майбутньому?
Віра Савченко: Тут працює формула: без зафіксованих сьогодні збитків завтра не буде нічого. А із зафіксованими збитками — це вже питання політичних рішень і часу; це вже не питання «якщо». Тому фіксувати треба, але зараз, окрім інструменту від ЕКА, іншого компенсаційного інструменту немає. Можна йти до суду — українського чи міжнародного. В Україні, наскільки я знаю, лише одна судова справа завершилася — здається, у Сумській області, зі стягненням майна, що належало чи Росії, чи якомусь російському бізнесу.
Тобто це поодинока справа. У міжнародній практиці — я не судовий юрист і знаю про це трохи опосередковано — краще працює інвестиційний арбітраж: багато великих українських компаній подавали позови і вигравали їх. Дуже гарна практика по Криму: після 2014 року багато українських компаній втратили там активи; і Україна, і Росія до минулого року були членами цього міжнародного арбітражу. Торік членство Росії за договором завершилося, але подавати на неї позови можна ще років десять. Тобто позов подає не держава Україна, а конкретний інвестор, бізнес — до Росії. По Криму вже є кілька справ, є судова практика; рішення ухвалювали на користь українських інвесторів.
Наскільки я знаю, не лише по Криму, а й по інших активах уже було 2–3 позитивних рішення в судах Нідерландів. Практика напрацьовується, далі питання — стягнення: десь російські активи вже заблоковані, десь ще блокуються. Механізм складний. Але велика подяка тим компаніям, які проходять цей шлях, витрачають гроші на міжнародні арбітражі й напрацьовують практику, яка, впевнена, потім допоможе всьому українському бізнесу притягнути агресора до відповідальності. Як саме це буде, який механізм — поки сказати складно, але вже те, що створено реєстр і бізнес може подавати туди через «Дію», досить легко заявляючи про свою шкоду, — це великий крок уперед. До того ж це сталося зовсім недавно: раніше подавати записи до цього реєстру могли лише фізичні особи.
Ангеліна Завадецька: Віро, а чи є вже там цифри по втратах фізичних осіб і бізнесу? Скільки вже назбиралося?
Віра Савченко: Ні, на жаль, актуальних даних цього реєстру я не знаю — бізнес лише кілька місяців як отримав можливість подавати через «Дію», тому це поки неспівставні цифри; як заноситимуть минулі періоди, мені складно сказати. Як на мене, найактуальніші втрати бізнесу зараз не в цьому реєстрі, а в підрахунках Київської школи економіки та Світового банку, які публікуються в RDNA.
Максим Самойлюк: Ви згадали, що коли документи згоряють разом з усім, це велика проблема. Як бізнесу захистити свої документи й дані заздалегідь — що для цього варто зробити?
Віра Савченко: Гадаю, в Україні вже майже не залишилося підприємств, які ведуть облік лише на папері — фінансова функція майже всюди оцифрована. Але треба переконатися, що ви користуєтеся надійною хмарою, не використовуєте вороже програмне забезпечення, а паролі не записані всі на одному папірці, який лежить в офісі й про який знає лише одна людина. Бухгалтерія, облік, корпоративна пошта, документообіг, база клієнтів, договори — це дуже важливо.
Усі правовстановлюючі документи бажано мати в копії — техпаспорти, креслення; тобто все, що потрібно для роботи, має мати резервну копію. Є правило «3-2-1»: три копії, два типи носіїв і одна географічно віддалена копія. Контур можна трохи спростити, але бажано переносити в хмару — тим паче що це зараз доступно. Є українські дата-центри, які надають такі послуги, є й міжнародні — від Amazon, Microsoft. Тобто це справді легко і не так дорого й складно, як може здатися. Перехід у хмару — не лише запобіжник: він допоможе бізнесу ефективніше працювати, бо це і спільна робота над документами, і багато інших переваг.
Ангеліна Завадецька: Коли бізнес зазнає ударів, очевидно, що не всі можуть витягнути ремонт і відновлення самотужки. Тому уряд розробив кілька фінансових інструментів підтримки — від прямих гарантій до страхування ризиків, частину ми вже сьогодні згадували. Як ви загалом оцінюєте ці програми? Чи багато бізнесів можуть на них розраховувати і чи вони дієві?
Віра Савченко: Тут, мабуть, найбільша проблема в тому, що роки йдуть, а сильних позитивних змін у цьому напрямі, на жаль, немає. Є програма компенсації від експортно-кредитного агентства — вона запрацювала 1 січня цього року. Особисто я дуже дякую урядові, що вона є. Ми й самі вступили в цю програму й користуємося нею; слава Богу, ситуацій, коли довелося б просити компенсацію, у нас не було. Добре, що вона є, але з офіційних цифр, які я бачу, десь близько 400 бізнесів подали заявку на вступ. Це невелика кількість — програма не стала масовою.
Гадаю, уряд це теж розуміє: у програму вже двічі вносили корективи — збільшували ліміти, спрощували (наприклад, спершу прибрали оцінку на вході), — і зараз готується третій пакет змін. Дуже сподіваюся, що програма стане ще зручнішою. Наскільки я знаю, до майнової компенсаційної складової пропонують додати Київ і Київську область, а також орендоване майно — раніше можна було лише власне.
І дуже дякую вам, що піднімаєте це питання, — так ми певною мірою рекламуємо програму, щоб більше бізнесів про неї знали й могли вступити, адже вона справді недорога: пів відсотка, це гарна можливість. Але в програмі є обмеження: вона повністю фінансується з бюджету, і може статися так, що в разі великих пошкоджень грошей у бюджеті просто не вистачить, щоб компенсувати всім, — навіть якщо все правильно оформлено, сплачено внесок і є всі документи. Тому очікуємо — навіть не від уряду, а від Верховної Ради — можливого збільшення фінансування цієї програми в бюджеті. Але тут попит народжує пропозицію: що більше бізнесу увійде в програму, то легше буде адвокатувати збільшення фінансування. Є також програми компенсації для переробних підприємств — здається, там компенсують до ₴16 млн.
Переробні підприємства — наші флагманські, тому для них більша підтримка, і це теж добре. Зараз говорять про «5-7-9», щоб трохи розширити підтримку на ширше коло бізнесу. Тобто інструменти є, і вони гарні; сказати, що держава нічого не робить і не допомагає, не можна. Але є певні недоліки й на боці самого бізнесу — треба активніше брати участь у цих програмах, більше давати зворотний зв’язок; що масовішими вони стануть, то краще буде всім.
Максим Самойлюк: Російські удари руйнують майно підприємств, і один із варіантів фінансування відновлення — кредит. Але щоб отримати кредит, потрібне майно під заставу, а воно ще вчора було, а сьогодні могло згоріти. Немає майна — немає кредиту, немає кредиту — немає майна. Як бізнесу вийти з цього замкненого кола?
Віра Савченко: Складне питання. По-перше, є дуже гарна пілотна програма ЄБРР із «ПриватБанком» і «Райффайзен Банком» щодо часткового списання боргів за знищені війною активи. Дуже важливо, щоб — якщо пілот покаже гарні результати — він став системним компонентом цієї архітектури, а не залишився просто експериментом.
Це вже конкретна програма, яка клієнтам цих установ дає таку можливість. Є також державні портфелі гарантій, які заміщують банку частину застави: «5-7-9» на відновлення, гарантії ЕКА для експортерів, застава рухомим майном, майбутнім врожаєм, правами вимоги; є навіть лізинг — обладнання замість кредиту під заставу рухомості. Тобто якісь рішення є, але питання застави під кредит дуже критичне, особливо для великого бізнесу, де суми й застави великі, — тут масового рішення, на жаль, немає. Його треба напрацьовувати всім разом.
Ангеліна Завадецька: Ви вже неодноразово згадували експортно-кредитне агентство. З 1 січня 2026 року працює ця програма компенсацій — до ₴30 млн на одного суб’єкта. Щоб узяти участь, є нюанс: бізнес має сплатити одноразовий внесок — пів відсотка від суми ймовірного збитку, тобто до ₴150 тис. при максимальному ліміті.
Віра Савченко: Коли ви купуєте страховий поліс і наприкінці його дії з вами нічого не сталося, вартість полісу вам теж не повертають.
Ангеліна Завадецька: Пригадую фільми — не пам’ятаю, американські чи ні, — де, щоб отримати страхову виплату, люди собі щось ламають чи щось підпалюють, аби тільки їм виплатили.
Віра Савченко:Тобто так, це квазістраховий інструмент. Це не зовсім страховка, а компенсація на прифронтових територіях — там це зменшений страховий платіж. Чи виправдано? Думаю, дуже, бо ЕКА, до речі, працює на всіх прифронтових територіях: у них немає такого, що «100 кілометрів від лінії фронту не працюємо» чи «50» — програма покриває всюди. На цих територіях просто немає іншого варіанту — страхові там не працюють. Тому за пів відсотка отримати можливість компенсувати вартість майна до ₴30 млн — як на мене, дуже виправдано.
Це, щоправда, не вирішує проблеми великого бізнесу — великих компаній, великих логістичних центрів, які теж є на прифронтових територіях і працюють, — це колосальна проблема; але для малого й середнього бізнесу, який теж становить велику частину нашої економіки, це дуже гарна програма. І, як я вже казала, чекаємо на її подальше оновлення. Якщо додадуть орендоване майно та інші покращення, які заплановані, буде дуже добре. Внесок — це солідарний механізм, тому він і не повертається: сплачують багато, а компенсують тому, до кого прилетіло; самих внесків для функціонування програми недостатньо — там велика бюджетна складова.
Максим Самойлюк: Є ще питання ліміту в ₴30 млн: адже зараз потерпають і більші бізнеси, чиї збитки суттєво перевищують ₴30 млн, — та сама «Розетка», та сама «Фоззі Груп» та інші компанії, які росіяни регулярно обстрілюють. Під цю програму компенсації вони не підпадають. Які варіанти є для них? Можливо, для них є якісь інші рішення?
Віра Савченко: Інших варіантів немає. Страхові не страхують, а ця програма для них надто маленька. Є точкові програми для великого бізнесу, але — для нових інвестицій: американська DFC дозволяє застрахувати великі нові інвестиції, у ЄБРР є своя програма, але теж для нових інвестицій. Якщо ви хочете, умовно, побудувати в Україні завод, який коштуватиме десятки мільйонів, то знайдете під це якесь іноземне дороге покриття.
А для вже наявного великого бізнесу в Україні інших програм немає. І тут відповідь, мабуть, у якомусь довгостроковому рішенні, бо програма ЕКА — це швидкі кроки для малого й середнього бізнесу тут і зараз. Треба розробляти комплекснішу програму страхування воєнних ризиків — довгострокову, яка після завершення війни зможе еволюціонувати в повоєнну. Бо навіть якщо завтра бойові дії закінчаться, воєнний ризик нікуди не зникне: у нас багато замінованих територій, вибухові ризики залишаються, та й Росія лишається сусідом.
У світі є багато прикладів, коли програма компенсації під час війни згодом еволюціонувала у страхові програми проти терористичного ризику, проти катастроф, і далі ефективно працювала. Тільки комерційним ринком ми тут не впораємося, тільки державною компенсацією — теж. Потрібна багаторівнева програма, яка включала б і комерційний ринок, і державну компоненту, і міжнародний перестраховий ринок. Наскільки я знаю, уряд над такою програмою працює — то активніше, то менш активно, пріоритети змінюються. Дуже сподіваюся, що це перспектива не тижнів, а місяців, і така програма таки запрацює, наблизивши нас до комплексного розв’язання проблеми. Бо поточна програма — це nice to have, але досить точкове, короткострокове рішення.
Максим Самойлюк: У ЕКА є ще одна програма — не лише компенсація збитків, а й часткове покриття премії на страхування воєнних ризиків: якщо премія перевищує 1%, держава через ЕКА готова компенсувати різницю понад 1%, але з лімітом ₴3 млн на рік.
Що ви думаєте про цей інструмент і наскільки він реально зменшує фінансове навантаження на бізнес, який потребує такої страховки?
Віра Савченко: Це, власне, дві компоненти однієї і тієї ж програми; вона теж запрацювала 1 січня цього року. Умовно, поділ такий: на прифронтових територіях — компенсація збитків, а на решті території — компенсація страхового внеску, бо на прифронтових страхові не всюди страхують. Це теж гарна програма для бізнесу.
Зараз, якщо йти до комерційних страхових, у більш-менш спокійних регіонах ставка буде десь 4–6%, у ризикованіших — 8, 11, 12%, а подекуди страхові взагалі не працюють. І ці 8–12% для бізнесу — це дорого й складно, тож компенсація вартості страховки до 1% — дуже гарний інструмент. Так само скажу, що заявок на нього подано не так багато, тож сподіваюся, що програма житиме й працюватиме далі і що більше бізнесів до неї звертатиметься.
Важливий момент: там теж дуже короткі терміни — треба відразу після укладення договору зі страховою, у п’ятиденний строк, подати документи до ЕКА, щоб вступити в програму і щоб вони компенсували різницю у відсотках. До 1 серпня цього року — буквально до позаминулого тижня — діяла ретроспективна модель: можна було вступити в програму й за старим договором страхування, укладеним раніше, ніж за 5 днів до подання.
Зараз цей період завершився; дуже сподіваюся, що його продовжать чи відкриють новий, щоб і за старими договорами можна було вступити. З останніх новин, що я чула, по цій програмі теж збільшать ліміти: зараз компенсують до 1%, але не більше ₴3 млн на рік, — здається, є пропозиція збільшити це до ₴5 млн, що теж непогано. Тож програма гарна, треба користуватися; вона стимулює страховий ринок — більше полісів, а що ефективніше працює ринок, то більше з’являтиметься інших страхових продуктів. Нам потрібна масовість цих програм, тому дуже сподіваюся, що ця компонента програми ЕКА теж запрацює масовіше.
Ангеліна Завадецька: Віро, а чому, на вашу думку, — ви називали цифру близько 400 бізнесів, які скористалися програмою до ₴30 млн, — чому так мало, і як це змінити?
Віра Савченко: Це цифра з відкритих джерел, точної я не знаю — нею оперували в новинах. У будь-якої добровільної страхової моделі є свої пастки. Перша — катастрофічна короткозорість: людина, бізнес системно недооцінюють рідкісні події з великими збитками — «у мій об’єкт не влучить». Тобто наша психіка нормалізує навіть таку фонову загрозу: вона велика, ми всі це розуміємо, але не настільки, щоб усі масово пішли купувати поліс і вступати в програму ЕКА. Друге — так зване гіперболічне дисконтування: це коли премія платиться сьогодні, а захист — у якомусь абстрактному майбутньому.
Гроші за участь у програмі ЕКА і страховий поліс треба заплатити сьогодні, і коли є дефіцит обігових коштів, коли складно за всіма іншими напрямами, ця витрата програє будь-якій операційній. Ну і просто ліквідні обмеження: цих порівняно невеликих коштів у компанії може на цьому етапі не бути. І, на жаль, недовіра до виплат. У нас у країні до будь-якого страхування є певна недовіра — навіть за популярними полісами медичного чи автомобільного страхування буває складно довести право на виплату й доводиться довго її чекати.
Тому бізнес і тут не до кінця вірить, що він вступить у програму і одразу після прильоту отримає компенсацію в повному обсязі. Тому треба комунікувати. Мені б дуже хотілося бачити успішні кейси — коли компанія, що брала участь у програмі, справді отримала виплату. Гадаю, тоді програма стане масовішою.
Ангеліна Завадецька: Якщо уявити ідеально підготовлений до криз український бізнес — який він? Можете, на ваш розсуд, розділити цю підготовку на малий, середній і великий бізнес, чи це радше єдині поради для всіх?
Віра Савченко: Питання обширне. Дуже складно сказати «витрачайте максимум ресурсів на підготовку до можливого прильоту» або, навпаки, «покращуйте лише короткострокові речі» — кожен має вирішувати сам. Ситуація в нас унікальна, і говорити, як робити правильно, складно. Але точно в кожної компанії має бути план безперервності діяльності. Якщо його досі немає — після стількох років це, мабуть, проблема. Ми говорили про хмарні сервіси, перехід у хмару — це теж має бути. Точно має бути підготовлений персонал — і тренінгова, і безпекова складові.
Зараз у нас цього немає, але колись ми до цієї моделі дійдемо. Наприклад, у Британії страхова модель, заснована на захисті від ризиків тероризму, має цікаву річ: поліс на 10% дешевший для компаній, які самі вкладаються у свою безпеку і роблять низку речей, тобто зменшують імовірність настання шкоди і, де можуть, її вплив. Умовно: якщо одне підприємство вкладається, будує укриття, персонал навчений, вони розосередилися, а інше нічого не робить — і в обидва стався приліт, — то перше, мабуть, швидше відновиться і, можливо, справді заслуговує на якусь знижку в полісі чи трохи більшу компенсацію. Це стимул стати підготовленою компанією; гадаю, це буде гарний крок, якщо його впровадять держава чи сам ринок. Багато компаній зараз релокуються.
Сенс у децентралізації, мабуть, є, але казати всьому бізнесу з прифронтових регіонів «релокуйтеся на Західну Україну» — теж, мабуть, неправильно. Тому підготовлений бізнес — це той, хто займається своїм ризик-менеджментом: навіть із тими ризиками, з якими нічого не може вдіяти, — якщо він їх визнає і чесно прораховує, це вже частина підготовки. Усі ризики зняти ми не можемо, але хоча б знати про них і готуватися — це важливо.
Зараз є багато можливостей з боку приватного ринку: допомогти скласти план безперервності діяльності, перейти в хмару, навчити працівників, замовити навіть приватне ППО чи укриття. Тобто, залежно від сфери, кожен бізнес може багато зробити, щоб не бути захопленим зненацька, а розуміти ці ризики й те, що може статися в критичній ситуації.
 
Запис Що робити бізнесу після «прильоту» та хто компенсує збитки спершу з'явиться на Громадське радіо.

Удар по російських командних пунктах може виявитися значно результативнішим, ніж повідомляли спочатку: OSINT-аналітики встановлюють нові деталі втрат окупантів.

У ніч проти 27 серпня 2026 року поблизу окупованого Донецька ліквідували підполковника Андрія Моїсеєнка – старшого офіцера оперативного управління штабу 41-ї гвардійської загальновійськової армії Збройних сил Росії.

Про це повідомляє OSINT-проєкт KIU (Russian Officers killed in Ukraine).

ОСІНТ-проєкт KIU, який фіксує втрати російського офіцерського складу у війні проти України, пов’язав загибель Моїсеєнка з ракетними ударами ЗСУ по основному та резервному командних пунктах окупаційних військ у Донецьку.

Перші дані про офіцерів, які потрапили під удар у Донецьку: російський воєнний злочинець підполковник Андрій Вікторович Моїсеєнко, старший офіцер оперативного управління штабу 41-ї гвардійської загальновійськової армії, загинув у ніч із 26 на 27 серпня 2026 року.

– ОСІНТ-проєкт KIU

Дружина Андрія Моїсеєнка підтвердила його загибель під час масованого удару по штабу в Донецьку. Відомості про військового також є в базі сайту “Миротворець”: його прізвище, ім’я та по батькові збігаються з даними ліквідованого офіцера.

Удари ЗСУ по командних пунктах у Донецьку

У російських публічних повідомленнях ішлося, що українські крилаті ракети влучили в паркінг недобудованого житлового комплексу та будівлю колишнього науково-дослідного інституту “УкрДернНДІпластмас”.

ОСІНТ-проєкт KIU продовжує встановлювати інформацію про втрати російського командування внаслідок ракетного удару ЗСУ по окупованому Донецьку.

Можливо, вам буде цікаво:

• У тимчасово окупованому Донецьку зафіксували щонайменше 13 ракетних влучань, найбільше вибухів пролунало біля торговельного центру «Донецьк-Сіті».
• Генштаб ЗСУ підтвердив пошкодження російського винищувача МіГ-29 на аеродромі в Ростовській області та ураження інших військових об’єктів РФ.
• Оператори полку «Рейд» уразили командний пункт 9-ї мотострілецької бригади в окупованому Покровську, що послабить здатність ворога координувати наступальні дії.

The post У Донецьку ліквідували підполковника РФ, який служив у штабі 41-ї армії first appeared on Межа. Новини України..

Розвідникам, які зачищали посадки на Олександрівському напрямку
Наприкінці квітня військовослужбовці 80-ої бригади ДШВ, які вже два роки воювали на Сумщині, обмовилися УП, що переміщуються на новий "секретний" напрямок.
На той момент варіантів такого напрямку, який обговорювався у військових і журналістських колах, насправді було кілька: Куп'янськ, Лиман, Степногірськ.
За кілька днів УП стало відомо, що тим самим "секретним" напрямком є Олександрівський – це стик Донецької, Дніпропетровської та Запорізької областей.
Його складно називати "медійним" чи навіть "відомим" – він не впирається у великий населений пункт на кшталт Покровська чи Краматорська, а також останні кілька місяців був закритим для журналістів. Однак у контексті цьогорічної весняно-літньої кампанії противника, яка таки не відбулася, він відіграв значущу роль – про що і йтиметься нижче.

Обстановка станом на 5 травня 2026 року – початок другої наступальної операції Сил оборони



Наприкінці квітня нові сили, зокрема десантники, заходили на другу наступальну операцію Сил оборони на цьому напрямку. Перша, на Олександрівському та Гуляйпільському напрямках, відбулася на початку року й дозволила українській армії прорвати лінію оборони противника та повернути під свій контроль вісім населених пунктів.
Друга операція стартувала на початку травня й довгий час залишалася в таємниці. Дехто казав, що причина криється в тому, що Силам оборони не вдалося до кінця виконати поставлену задачу: дехто – що операція ще не завершена, а отже, варто почекати.
Один із сержантів-десантників, з яким УП тиждень тому перетнулася в Павлограді, пожартував, що командування ДШВ оголосить про цей наступ, "коли ми відкотимося на ті позиції, з яких починали".
Він мав на увазі, що чим довше триває операція, тим важче його бригаді витримувати її темп.
"Загальний план та задум вдався, але наші сили – не безкінечні, і через місяць активних бойових дій, у нас принаймні, почалися проблеми з особовим складом. Також проти нас грала велика інфільтрація противника, він хаотично бродив (запам'ятаєте цю частину цитати, ми повернемося до неї в третьому блоці – УП) по наших тилах", – окреслив підсумок операції сержант.
Про результати обох наступальних операцій доволі раптово 12 серпня вирішив заявити президент. На оприлюдненому ним відео про пророблену роботу українського війська йому звітує новопризначений головком Михайло Драпатий, поряд із яким сидить командир самої операції, командувач ДШВ Олег Апостол.
Ключові цифри, які озвучив Драпатий, такі: з січня по серпень Сили оборони звільнили 26 сіл у трьох областях, відбивши 745 квадратних кілометрів території. Це практично дорівнює площі Києва.
Навіть враховуючи те, що цифра може бути перебільшеною та не "розділеною" на "повністю звільнену" та "зачищену від інфільтрації територію", масштаби цього наступу вражають. Більшість співрозмовників УП серед командирів рот і батальйонів вважають цей наступ успішним.





Задум, етапи, учасники та деталі наступальної операції Сил оборони на Олександрівському напрямку досі лишаються "за кадром".
Щоб це виправити, "Українська правда" поспілкувалася з колишнім головнокомандувачем Олександром Сирським та десятком командирів і бійців з чотирьох десантних і штурмових підрозділів, які брали участь у цій операції.
Коротка довідка
Назва операції: наступ Сил оборони на Олександрівському напрямку.
Час та місце: січень – серпень 2026 року (триває досі), перетин трьох областей – Дніпропетровської, Донецької та Запорізької.
Ініціатор: головнокомандувач ЗСУ 2024–2026 років Олександр Сирський.
Командир наступального угруповання: командувач Десантно-штурмових військ Олег Апостол.
Основні сили з українського боку: десантно-штурмові бригади (95, 82, 80, 79, 78) та штурмові полки (425 "Скеля" та 1-й ОШП).
Імовірна мета: зірвати наступ росіян на Оріхів, щоб убезпечити Запоріжжя; вибити противника з Дніпропетровщини.
Тактика: механізовані штурми та інфільтрація.
Результат: наступ противника на Оріхів не відбувся. Практично вся територія Дніпропетровської області, за винятком села Дачне, звільнена від росіян. Повернуто контроль над 26 селами в трьох областях.
Наступ Сил оборони на Олександрівському напрямку мав відтягнути противника з Гуляйполя – щоб убезпечити Оріхів та Запоріжжя
З початку 2026 року журналісти доволі уважно стежили за наступальними діями Сил оборони на Гуляйпільському та Олександрівському напрямках і до кінця не розуміли: що має стати їхнім результатом.
"Пожежне" рятування Гуляйполя, наступ на Добропілля – Солодке, перший удар 95-ої бригади на Олександрівському напрямку та підтягування нових сил у травні – не зчитувалися як єдина та очевидна картинка.
Тому запитання щодо задуму Олександрівської операції УП адресувала її ініціатору – колишньому головкому Олександру Сирському. Це була остання наступальна операція Сил оборони під його командуванням.

Головком ЗСУ 2024–2026 років Олександр Сирський під час візиту на Олександрівський напрямок



У письмових відповідях, переданих УП, ідеться про те, що в другій половині 2025-го року Сирський разом із офіцерами Генштабу, які працювали в районі бойових дій, розкрили замисел противника.
Росіяни збиралися рухатися не лише на Покровському напрямку, а ще й на Гуляйпільському.
"Задум противника передбачав прорив нашої оборони на рубежі Гуляйполе – Добропілля з подальшим створенням загрози оточення угруповання українських військ у районі Оріхова.
Щоб зірвати ці наміри, завдати противнику максимальних втрат і водночас вирівняти лінію фронту, було сплановано проведення наступальної операції на Олександрівському напрямку силами угруповання Десантно-штурмових військ і штурмових підрозділів за підтримки частин та підрозділів інших родів військ", – пише Сирський.
Як припускають у розмовах з УП військовослужбовці різних рівнів, Сили оборони не могли атакувати росіян виключно "у лоб" на Гуляйпільському напрямку – через велику щільність противника.
Тому було вирішено відтягнути його сили на сусідній напрямок – Олександрівський.
Раптові та справді секретні удари, здається, були сильною стороною як попереднього головкома, так і десантників загалом.
"Цей удар (на Олександрівському напрямку – УП) йшов в тил наступаючої армії і примушував ворога перенаправляти сили з головного напрямку (на Оріхів – УП). Вони навіть змушені були повернути назад деякі частини 90-ої дивізії з-під Покровська. Завдання було – розгромити ударне угруповання ворога", – відповідає на уточнювальні запитання УП Олександр Сирський.





Під "наступом на Олександрівському напрямку" ховаються дві окремі операції, які відбувалися з невеликою перервою. Умовний орієнтир першої – Гуляйполе, другої – Комар – Велика Новосілка





Перша наступальна операція української армії стартувала на початку 2026 року, північніше від уже захопленого Гуляйполя.
Тоді десантники разом зі штурмовиками рухалися у двох напрямках – на північний захід і північний схід від міста. Зараз уже зрозуміло, що таким чином Сили оборони намагалися з двох боків затиснути противника. Для цього задіяли як важку техніку, так і малі піхотні групи.
У підсумку українська армія просунулася на 9–11 кілометрів углиб російських позицій.
"Це була піхотна операція, де все залежало від навченості людей", – розповідав УП кілька місяців тому командир 2-го батальйону 95-ої десантно-штурмової бригади Антон Дерлюк.





Однак плану-максимум досягнути не вдалося.
Як відомо УП, щонайменше за однією з частин задуму, Сили оборони мали просунутися ще глибше (на 10 кілометрів глибше) і зайти в тил противнику – з боку села Успенівка.
"У нас не вистачило на це сил", – пояснив у розмові з УП один із високопоставлених учасників операції.
Попри те, що завдати удару-максимум не вдалося, українське наступальне угруповання, як зауважував УП в інтерв'ю командир 1-го ОШП Перун, заблокувало можливість противника рухатися вперед – як ми тепер розуміємо, у бік Оріхова. А також звузило зону впливу російської армії.
Перша наступальна операція також створювала передумови для наступної – відбиття частини Дніпропетровщини, яку з 2025-го року захопив противник.
Друга наступальна операція стартувала 5 травня на широчезній смузі фронту – понад 50 кілометрів, умовно від Нового Запоріжжя (Запорізької області) до Філії (Дніпропетровської). І мала на меті максимально виштовхати противника з Дніпропетровської області – імовірно, рухаючись у бік Комара та Великої Новосілки.
Саме падіння Великої Новосілки півтора року тому відкрило противнику "двері" одразу на дві сусідні області – Дніпропетровську та Запорізьку. Це достатньо велике селище та стратегічний логістичний вузол.
На другу наступальну операцію на Олександрівський напрямок прийшло підсилення – 78, 79, 80 бригади ДШВ.
"95-тка трохи видихлася під час першого наступу, вони взяли на себе великий шматок роботи. Далі їм треба було підкріплення", – розповідає УП ротний однієї з бригад, що прийшла на підсилення.
Він же, за кілька місяців, повторить це в розмові з УП – щоправда, уже про свій підрозділ:
"До нас сьогодні приїхали "Госпи" (медики добровольчого батальйону "Госпітальєри" – УП), але я не знаю, що вони будуть робити, кого евакуйовувати. Піхота вже закінчилася (переважно йдеться про поранення – УП)".
Так на початок другої наступальної операції під командуванням Апостола опинилася левова частина найсильніших бригад 7-го та 8-го корпусів ДШВ. А сама 95-тка, наскільки відомо УП, перейшла під його пряме підпорядкування.
Один із комбатів, з яким спілкувалась УП, окреслив Апостола як грамотного та розуміючого командира, якому завжди можна було зателефонувати і попросити про допомогу. Він адекватно ставився навіть до "не рідних" штурмових підрозділів.
Водночас варто вказати, що не всі штурмовики визнають "владу" десантників. Дехто з них переконаний, що може показувати кращий результат, якщо працюватиме більш автономно.





Дані щодо втрат Сил оборони в цій операції традиційно не називають. Одна частина співрозмовників УП стверджує, що вони були "аномально мінімальні". Щонайменше два підрозділи різних безпілотних комплексів, з якими спілкувалася УП, в принципі не мали жодного загиблого під час цих двох наступальних операцій.
Інша частина наших співрозмовників натякає, що попри невелике число загиблих відчутною є кількість зниклих безвісти і тих, хто пішов у СЗЧ.
Під час другої наступальної операції Сили оборони повернули контроль над понад десятьма селами, що тягнуться по краях трьох областей – Запорізької, Дніпропетровської та Донецької. Практично вся територія Дніпропетровщини була зачищена від противника. Операція триває далі.
На карті DeepState добре помітно, як унаслідок цієї операції перед Дніпропетровщиною вималювалася величезна "захищена зона". Якщо Силам оборони вдасться її втримати, це на якийсь час убереже Дніпропетровську область від сухопутної війни.
Але, на жаль, не вбереже від КАБів. Саме тут росіяни застосовують їх особливо інтенсивно. Тож у населених пунктах за 30–50 кілометрів від фронту – що, здавалося б, є майже тилом – уже неможливо жити.
На користь Сил оборони в цьому наступі грала його раптовість і навченість піхоти. Проти – брехня щодо фактичної глибини проникнення росіян, складний рельєф і перевага противника в кількості БПЛА
У двох попередніх розділах ми переважно наводили думки тих військових, які ініціювали обидві наступальні операції та відповідали за їхню реалізацію на найвищому рівні. Тут же ми окреслимо, як їх бачили командири нижчих рівнів і солдати, що безпосередньо, своїми ногами, автоматами та дронами втілювали цей задум у життя.
Перші 2–3 тижні в обох наступальних операціях були "максимально успішні". На початкових етапах росіяни, по-перше, ще не розуміли, що Сили оборони почали великий наступ, по-друге, боялися про це доповідати своєму керівництву.
"Вони бачили, що бігають військовослужбовці з ДШВ-шними "мохнатками" (маскувальне покриття на голову – УП) і два дні сперечалися, чиї це "мохнатки", – сміючись, розповідає УП один із ротних-десантників.
"Тільки коли ми до Мирного підійшли (10 кілометрів углиб позицій росіян – УП), вони зрозуміли, що є якась двіжуха. А так то сиділи без зв'язку та їжі", – додає його побратим.
"Перші дні операції не були складними. Ми швидко знайшли позиції, могли навіть під'їхати до них на машинах – вивантажити обладнання та працювати", – ділиться з УП командир взводу БПЛА батальйону безпілотних систем "Боривітер" 95-ої бригади Максим Маслівець.
Утім, ключова причина, чому росіяни не розуміли, що відбувається, полягала в успішній тактиці, яку застосувала українська армія – інфільтрація.
Сили оборони буквально віддзеркалили методи роботи противника. Замість здійснювати лобові штурми, вони швидко та непомітно просочувалися через позиції росіян маленькими групами. Цьому сприяла хороша навченість українських десантників і штурмовиків.
"Ми мали максимально непомітно просунутися вглиб, обійти посадки з противником, виставити лінію, відсікти їх, а потім тих, хто залишився по нашу сторону лінії, взяти в полон", – пояснює згаданий вище ротний-десантник.
Застосування такої тактики передбачає, що велика частина роботи припадає на класичних розвідників. Саме вони потім ідуть зачищати ті самі посадки з противником, який залишився відрізаним від "своїх" в українському тилу і все ще становить небезпеку.
Часом цього противника можна "розібрати" скидами з бомберів (які досі залишаються перевагою саме українського війська), часом – треба вибивати вручну.
Вибивати вручну – це одна з найважчих і найнебезпечніших задач у нинішній війні в принципі. У ДШВ її зазвичай виконує елітна бригадна розвідка.
"Усі перебігали через посадки – і це правильно, бо так і мало бути, але нам це все потім треба було зачищати. Це все було на розвідниках. Через це ми втратили багато людей. Найбільші втрати ми понесли у цих стрілецьких боях і через БПЛА. Як тільки нас виявляв противник, туди летіло все. На одну з наших груп за пів години прилетіло 12 "Молній"", – розповідає УП командир одного з розвідувальних підрозділів.
Один із героїв цього тексту попросив УП відмітити в контексті Олександрівської операції свого побратима – 27-річного молодшого сержанта Володимира Шишоголіка. У групі розвідників 80-ої бригади ДШВ він зачищав ті самі посадки, "через які всі перебігали". Загинув зі зброєю в руках.
Російські БПЛА, як у першій, так і в другій операції, "включалися" в роботу за кілька тижнів після початку операції. Зокрема, на Олександрівський напрямок був оперативно перекинутий "Рубікон" – один із найефективніших підрозділів противника.
"За три тижні противник зрозумів, що щось тут не чисто – і обидві російські армії, які стояли навпроти нас, підтягнули свої резерви", – пояснює УП командир роти ударних БПЛА батальйону безпілотних систем "Боривітер" 95-ої бригади Андрій Сергієнко.
Якість роботи екіпажів БПЛА була за українською армією, але кількість запущених дронів – усе ж за російською, розповідають УП військові.
Після початку другої української наступальної операції росіяни взялися активно мінувати дороги та саджати свої дрони-ждуни на перехрестя, де автомобілі зазвичай скидають швидкість.
Українським підрозділам для протидії довелося сформувати окремі екіпажі, які регулярно пролітали над дорогами, моніторили їх на предмет "ждунів" і відпрацьовували по них скидами.
"Усередині весни "Рубікон" фактично перерізав нам усі логістичні шляхи. На мою автівку, яка загрузла, прилетіло від 30 до 50 бортів. Окремо скажу, що складнощів додало те, що весна була дощовита – це розмило польові дороги, якими ми їздили. Усе грузло, ні "Хаммер", ні пікап, ні навіть "Урал" часом не могли проїхати. І як кільки це помічав ворог, туди летіло все.
Що нам допомогло: за кілька тижнів після початку другого етапу операції нам підвезли кращі борти (дрони – УП) – вони могли вже літати не на 10–15 кілометрів, а на 25–30. Це дозволило нам глибше діставати противника і працювати з більш безпечного місця", – розповідає УП згаданий вище комвзводу з 95-ої бригади Максим Маслівець.
Якщо ж говорити про складнощі цього наступу, то тут наші співрозмовники виділяють три ключові аспекти.
1. Брехня своїх щодо фактичної глибини проникнення росіян. На жаль, на початку другої наступальної операції українські військові постали перед тим, що реальна лінія бойового зіткнення не збігалася з тією, яка була нанесена на карту.
Російські військові інфільтрувалися на 2–10 кілометрів глибше, ніж це було заявлено. Тож Сили оборони перед початком основної наступальної операції мали дозачистити свій тил або ж, що ще гірше, дізнатися про перебування росіян у своєму тилу вже після просування. Це та сама хаотична інфільтрація противника, про яку ми згадували у вступі до цього тексту вустами сержанта-десантника.
"Як тільки ми зайшли, нам кажуть: "Та все тут добре, ідіть вперед, на Маліївку". Ми беремо аналіз, дивимося, де останній раз пеленгувався противник, а це було у Великомихайлівському лісі (пара кілометрів у тил Сил оборони – УП), за переправою, противник річку перейшов і сидів там!" – розповідає УП один із учасників операції.
УП відомо про подібну ситуацію щонайменше на трьох ділянках:

у населеному пункті Андріївка-Клевцове (колишня назва Іскра) Донецької області, через який проходила 80-та бригада. В Іскрі сиділо до взводу противника;

у Коломійцях та Олексіївці Дніпропетровської області, через які йшла 95-та. Ба більше, в Олексіївці сиділи російські пілоти;

у лісі на схід від Великомихайлівки Дніпропетровської області, через який рухався полк "Скеля".






2. На деяких ділянках наступу були вирізані або заміновані практично всі посадки, що змушувало українських військових довго й ризиковано переміщуватися по відкритій місцевості.
Один зі співрозмовників УП окресилив зону наступу свого підрозділу як таку, що "там ніхто не збирався наступати". Вона підходила виключно для глухої оборони.
"Я карандаш згризав – так нервував, поки мої йшли по відкритці (на відкритій місцевості – УП). Усі посадки або заміновані, або вирізані під кілзону. Там ніхто не збирався наступати, я не знаю, нашо вони (українські підрозділи, які стояли на цій ділянці раніше – УП) це зробили. Це пі*дєц, як нам усе ускладнило. Заїць (командир 20-го корпусу – УП), який прийшов уже під час наступу, такого б не допустив, він дуже здравий мужик", – розповідає УП один із командирів-учасників операції.
До речі, за даними трьох співрозмовників УП у Силах оборони, командира 20-го корпусу Святослава Заїця, вихідця з ДШВ, розглядають як кандидата на посаду командувача Сухопутних військ. Його місце в 20 корпусі може посісти нинішній командир 141-ої бригади, екскомбриг 59-ої бригади – молодий підполковник Богдан Шевчук.
3. Просування ускладнювала довга – на понад 10–20 кілометрів – логістика та річки, які розрізають Олександрівський напрямок одразу в кількох місцях (зокрема ріка Вовча).
Частина військових, з якими говорила УП, переконані, що командування не врахувало "логістичні можливості" бригад – одним бракувало НРК, в інших була настільки висока активність противника, що завезти щось на позицію було практично неможливо.
"У нас, наприклад, ні квадроцикли, ні бронемашини, які завозили майно, не могли під'їхати на потрібну відстань. Ходили на своїх двох, коли були – на НРК. Була важка логістика", – розповідає УП сержант-десантник.
"Моя піхота ходила по 20 кілометрів, і це тільки до лінії зіткнення. А далі ще треба штурмувати, працювати", – додає інший комбат.
Окрему роль військові відводять у цій операції логістиці та транспортуванню через річку. Для переходу водойм наводили тимчасові переправи – де це було можливо, та користувалися човнами. На одному з переданих УП відео добре видно, як двоє десантників під звуки вибухів разом зі спорядженням перепливають річку на надувному човні й рухаються далі, на зачистку посадок.
Також були ті, хто переходив річку вплав – тоді їм дроном скидали сухий одяг.
"Переправи, понтони знищували за пів години після того, як їх наводили – це було недоцільно. Я не хотів відправляти туди свій особовий склад. Тому наші перепливали. Було мокро, але ми одразу скидали їм одяг. Ми старалися берегти наших", – розповідає УП один із командирів.
***
Операція на Олександрівському напрямку триває. Однак ключові "ривки", імовірно, вже зроблені. Російський наступ на Оріхів – поки що – зірваний, Дніпропетровщина практично вільна від росіян, а на десантників і штурмовиків, за даними УП, уже очікують нові задачі та напрямки.
Ольга Кириленко, УП

15 серпня 2026 року Варшава влаштувала найбільший військовий парад у своїй сучасній історії: тисячі військових, сотні одиниць техніки, літаки й кораблі. Не вистачало тільки одного – нащадків тих, без кого свято взагалі не існувало б. Більше про цей польський парадокс розповість Еспресо. Парад без запрошенняДень Війська Польського 15 серпня 2026 року, фото: Kancelaria Prezydenta RP15 серпня Польща відзначала День Війська Польського – річницю Варшавської битви 1920 року, тієї самої, яку історики й публіцисти охрестили "Дивом на Віслі". Цього року святкування вийшло справді небувалим: у Варшаві на Віслостраді пройшли близько двох тисяч військових, понад 300 одиниць наземної техніки, понад 60 літаків і гелікоптерів. У Гдині та Гданську паралельно відбувся морський парад – понад 20 кораблів, а безпеку заходу забезпечували ще близько 9 тисяч військовослужбовців. Президент Кароль Навроцький того дня встиг присвоїти генеральські й адміральські звання 21 офіцеру, а прем'єр Дональд Туск говорив про прагнення Польщі уникнути війни.До параду долучилися військові США, Канади, Австралії, Литви, Естонії, Швеції, Румунії – а найчисельніший іноземний контингент представила Франція, зокрема підрозділ Іноземного легіону.Українців серед них не було. Міністерство оборони України ще за кілька днів до цього офіційно підтвердило: запрошення на парад Київ не отримував. Пресслужба Міноборони Польщі пояснила це буденно – усталених правил щодо переліку гостей немає, а окремі підрозділи ЗСУ не брали участі у варшавській дефіляді ні у 2022-му, ні у 2023-му, ні у 2024-му, ні у 2025-му, бо, за логікою Варшави, під час війни українським військовим краще виконувати бойові завдання, ніж марширувати парадами за кордоном. Аргумент по-своєму логічний. Проблема лише в тому, що саме цей парад – історично не байдужий для українців. Бо це свято річниці події, в якій українська зброя була не масовкою, а однією з причин перемоги."Диво", яке починалося зі спільного походу на КиївПольсько-український парад на Хрещатику, 9 травня 1920, фото: ВікіпедіяЩоб зрозуміти іронію ситуації, варто повернутися на сто шість років назад. Навесні 1920 року Юзеф Пілсудський і Симон Петлюра підписали союзницьку угоду – так звані Варшавські угоди, які були суперечливим, та все ж: Польща визнавала УНР, натомість Україна погоджувалася на польський контроль над частиною Галичини й Волині. Разом польсько-українські війська рушили на схід, і вже 7 травня 1920-го спільними зусиллями звільнили Київ від більшовиків, відкинувши Червону армію за Дніпро.Однак цей тріумф виявився недовгим. Уже за місяць, 6 червня, союзники залишили Київ і почали відступ – Червона армія перейшла в контрнаступ і покотилася на захід через Полісся, Поділля й Галичину аж до польської території. У липні більшовицькі війська прорвалися до Львова, а армія Тухачевського розгорнула наступ на Варшаву. Над самим існуванням молодої польської держави, яка щойно відродилася після 123 років поділів, нависла реальна загроза знову канути в Лету. Замостя: дванадцять днів, які виграли ВаршавуМарко Безручко (другий зліва на передньому плані) й Симон Петлюра (крайній справа) під час військового параду в Києві 9 травня 1920 року, фото: з фондів Centralne Archiwum WojskoweСаме тоді на історичну сцену виходить постать, про яку в самій Польщі сьогодні згадують значно рідше, ніж вона того заслуговує, а часом і применшують, кажучи, що поляки самі справилися. Тож, його ім’я – полковник, згодом генерал-хорунжий Армії УНР Марко Безручко.Поки польське командування готувало контрудар під Варшавою, більшовицьке командування кинуло в обхід, у тил польському фронту, 1-шу Кінну армію Семена Будьонного – близько 20-25 тисяч шабель, кінні тачанки з кулеметами, десятки гармат. Завдання Будьонного було прорватися через Замостя й Люблін і вийти на Варшаву з тилу, замкнувши оточення. Зупинити цю лавину мав гарнізон Замостя – 6-та Січова стрілецька дивізія Безручка разом із польським 31-м полком, загалом трохи більш як 3 тисячі багнетів проти майже 25-тисячного кінного корпусу.Дванадцять днів облоги – з середини серпня до початку вересня 1920 року – гарнізон Замостя утримував місто, не даючи кінноті Будьонного вийти на оперативний простір і з'єднатися з рештою більшовицьких сил. Саме в ці дні під Варшавою розгорнувся успішний польський контрнаступ – армія Тухачевського зазнала поразки, а трохи згодом, на початку вересня, під Комаровом уже сама кіннота Будьонного була розбита польськими кавалерійськими та піхотними частинами. Штурм Замостя, під яким Будьонний поніс важкі втрати, фактично зламав ударну силу його армії й позбавив більшовиків шансів дотягнутися до польської столиці з півдня. За цю операцію Безручко та його заступник Всеволод Змієнко 5 жовтня 1920 року отримали звання генерал-хорунжих.Простіше кажучи: поки поляки перегруповувалися й били Тухачевського під Варшавою, українські воїни цих кілька вирішальних днів тримали фронт у Замості й не пускали до польської столиці другий кулак більшовицького наступу. Без цього "диво" на Віслі цілком могло не відбутися. Принаймні, так трактують українські історики героїчну постать Безручка.Подяка по-варшавськомуФінал цієї спільної кампанії виявився менш зворушливим, ніж її середина. Восени 1920-го Польща сіла за стіл перемовин із більшовицькою Росією – і в жовтні уклала перемир'я, а в березні 1921-го підписала Ризький мирний договір, за яким територію Правобережної України фактично поділили між Польщею та більшовицькою Росією, а про союзника УНР – просто "забули". 35-тисячне українське військо, яке ще вчора билося пліч-о-пліч із поляками, було роззброєне й інтерноване в польських таборах.Варшавський договір 1920 року, який мав стати основою польсько-української державності, на практиці виявився разовим використанням українських армій проти спільного і значно сильнішого ворога – з подальшим списанням союзника з рахунків, щойно він виконав свою функцію. Формулювання жорстке, але саме так це сьогодні у більшості описують українські історики, коли говорять про долю армії УНР після 1920 року.Свято, яке заснував брат митрополитаГенерал, граф Станіслав Шептицький, фото: radiosvobodaА тепер – деталь, яка цього серпня набуває особливої іронії. Дату 15 серпня як офіційний День Війська Польського запровадив зовсім не Пілсудський. Це зробив генерал Станіслав Шептицький – рідний брат глави Української греко-католицької церкви митрополита Андрея Шептицького. У 1923 році, обіймаючи посаду міністра військових справ Польщі, Станіслав Шептицький своїм наказом №126 від 4 серпня 1923 року встановив 15 серпня як "День Вояка"– на честь річниці "пам'ятної поразки більшовицької навали під Варшавою". Саме цей наказ і започаткував традицію, яку сьогодні продовжує сучасне польське Свято Війська Польського.Виходить доволі цікава картина. Адже свято, яке цього року відбулося без українців, започаткував чоловік, чий рідний брат очолював Українську греко-католицьку церкву і чиє прізвище в Україні асоціюється насамперед із митрополитом Андреєм та УГКЦ – чи не найбільш проукраїнською церквою. Як святкували разом – і як забули заразУ міжвоєнній Польщі про українську складову перемоги 1920 року, м'яко кажучи, воліли не наголошувати. Політика щодо українських земель у складі II Речі Посполитої в ті роки була далекою від союзницької риторики часів походу на Київ. Після Другої світової війни саме свято на кілька десятиліть узагалі зникло з календаря – у соціалістичній Польщі "буржуазну" перемогу над Червоною армією не відзначали.Повернулося воно вже після 1989 року, а тема спільної польсько-української боротьби проти більшовиків почала повертатися в публічний простір ще пізніше – переважно після падіння СРСР, коли з'явилася змога говорити не лише про болючі сторінки взаємних міжетнічних трагедій, а й про сторінки, які поляків та українців об'єднують, а не роз'єднують.У 2007 році у Польщі відбувся перший великий сучасний парад, тоді Україна участі не брала. Однак вже у 2008 році українські військові вперше взяли участь у параді до Дня Війська Польського. Тим самим польська влада визнала вагомий внесок українців у цій перемозі. У 2010-х ця тенденція стала помітнішою на офіційному рівні, особливо після анексії Росією Криму та початку АТО. Зокрема, була інформація, що у 2016 році український підрозділ брав участь. А у 2017 році не лише українські воїни були присутні, а також тодішнього міністра оборони України Степана Полторака прийняли у Варшаві з неабиякою теплотою: він провів переговори з польським колегою Антонієм Мацеревичем, а разом вони поклали вінки до могил вояків Армії УНР на варшавському православному кладовищі "Воля". У 2023 році, вже під час повномасштабної війни, президент Анджей Дуда під час святкових заходів вшанував пам'ять воїнів УНР, які загинули в боях проти більшовиків, і в промові прямо казав про те, що незалежні Україна й Білорусь життєво важливі для безпеки самої Польщі, тим самим засвідчуючи живучість доктрини Ґедройця.Тобто ще кілька років тому пам'ять про 1920-й працювала як місток, що поєднував два народи. Але останні два роки з приходом до влади Карла Навроцького, цей місток чомусь виявився не потрібен.2026-й: наймасштабніший парад і найпомітніша відсутністьДень Війська Польського 15 серпня 2026 року, фото: Kancelaria Prezydenta RPФормально в польському Міноборони наполягають, що відсутність українського підрозділу – не жест неповаги. Речник відомства Януш Сеймей пояснював, що Україну на святкуванні представляли дипломати й військові аташе, а самих військових не запрошують, бо в країні триває війна. Аналітик Польського інституту міжнародних справ (PISM) Даніель Шеліговський додав до цього ширший контекст: окремі підрозділи ЗСУ не брали участі у варшавському параді жодного разу з 2022 року, а на сам захід традиційно запрошують лише кілька іноземних контингентів – більшість союзників Польщі в параді взагалі не бере участі.Пояснення логічне саме доти, доки не згадати, з якої саме нагоди цей парад проводиться. Частина польських публіцистів і громадських діячів це й підкреслила. Громадський діяч із Komitet Obrony Demokracji Пшемислав Вішнєвський публічно закликав польську владу включити до параду почесний підрозділ ЗСУ як символ польсько-українського союзу – і як відповідь на російську пропаганду. Цей допис зібрав 10 тисяч коментарів. Журналіст Єжи Вуйцік у коментарі порталу "Наш вибір" сформулював цю думку ще показовіш. За його словами, Україна з початку повномасштабного вторгнення фактично захищає й територію Польщі, а сама відсутність українського підрозділу на параді – це ще одна межа, яку перейшла польська сторона на тлі загального погіршення двосторонніх відносин. Він також нагадав, що лише за місяць до цього, 14 липня, українські військові пройшли парадом на Єлисейських Полях у Парижі – з нагоди Дня взяття Бастилії, як почесні гості поряд із президентом Макроном і за особистої присутності Володимира Зеленського, а українські пілоти пілотували французькі Mirage 2000.Український історик Олександр Зінченко відреагував на ситуацію ще коротше й точніше –написав, що цього року Польща "вдруге зрадила солдатів генерала Марка Безручка, посмертно".Володимир Зеленський тим часом, попри відсутність запрошення, публічно привітав Польщу зі 106-ю річницею Варшавської битви й нагадав про спільну боротьбу проти більшовицького наступу. Тим самим нагадуючи і показуючи польській стороні, з ким насправді велася тоді і зараз боротьба поляків. День Війська Польського 15 серпня 2026 року, фото: Kancelaria Prezydenta RPДо речі, варто згадати, що у соцмережах миттєво з’явилися "сенсації" про те, що на військовій машині президента Карла Навроцького, якою він їхав під час параду, були "українські" номери UA. Ці букви то були, але в них інше розшифрування. Це фейк старий, бо польські військові номери починаються з літери U, а UA – один із кодів для певних типів техніки. Те саме писали ще про Дуду у 2023-му. Російський сегмент любить такі збіги. Показово, що і цю дрібницю встигли перетворити на привід посперечатися про Україну – притому що йдеться про звичайну службову абревіатуру.Контекст, у якому все це відбуваєтьсяПарад без українців стався не у вакуумі. Усього за кілька тижнів до нього, у червні 2026-го, президент Кароль Навроцький позбавив Володимира Зеленського найвищої державної нагороди Польщі – ордена Білого Орла, який той отримав ще від Анджея Дуди. Формальним приводом став український указ про присвоєння одному з військових підрозділів імені Героїв УПА, хоча й сам Зеленський, і незалежні спостерігачі вказували на реальну причину – наближення парламентських виборів у Польщі та бажання Навроцького заробити електоральні бали на тлі непростих стосунків між президентом і урядом Дональда Туска. У відповідь низка українських політиків – від Кирила Буданова до Леоніда Кучми, Віктора Ющенка й Петра Порошенка – оголосили про відмову від власних польських нагород. У липні Навроцький під час заходів пам'яті Волинської трагедії закликав парламент заборонити в Польщі використання червоно-чорного прапора, а Варшава дедалі наполегливіше буквально кричить про визнання Волинської трагедії геноцидом, а всю тему ОУН-УПА ставить таким боком, що або забудьте їх , або ми Україну не пустимо до ЄС.Тобто на всьому цьому антиукраїнському тлі відсутність українського підрозділу на параді виглядає не випадковістю, а ще одним, цілком системним епізодом у ряду жестів, у яких актуальна польська національна політика воліє наголошувати на болючих сторінках спільної історії – і воліє не помічати сторінок, де поляки й українці билися за одну справу й перемагали разом.Але іронія цієї історії в тому, що якби не українська зброя під Замостям у ті дванадцять серпневих днів 1920 року, міжвоєнна Польща цілком могла не відбутися в тому вигляді, у якому ми її знаємо, а разом з нею, можливо, і сама традиція Дня Війська Польського. Сто шість років по тому Польща провела найбільший парад в історії своєї сучасної армії – на тлі війни, у якій Україна знову, як і тоді, стримує спільного ворога, тільки цього разу сама з фронтом завдовжки в тисячу кілометрів. І знову, як і тоді, подяка виявилася вибірковою.Читайте також: Від Катині до Волині: російський слід в еволюції польської історичної травми

OSINT-канал Steppe & State опублікував приблизні дати деокупації населених пунктів Дніпровщини.Хронологія наступальної операції ЗСУ на Олександрівському напрямку13 січня: Олексіївка була зачищена від окупантів.12 лютого: починаються бої за Калинівське, тривають атаки вбік Березового та Тернового.14 лютого: Орестопіль перейшов під міцний контроль Сил Оборони. Звільнена частина Вишневого. Тривають атаки південніше від Вербового.17 лютого: ЗСУ просунулися в бік Тернового.18 лютого: розпочалися бої в Терновому. Вишневе зачищене від окупантів. Проведена зачистка у селах північніше та західніше від Данилівки.21 лютого: звільнено Степове та частина Тернового. Тривають бої в Калинівському27 лютого: тривають бої східніше від Злагоди. Розпочалися бої в Березовому.3 березня: ЗСУ звільнили Данилівку та Єгорівку (неточно). Розпочалися бої у Злагоді.7 березня: ЗСУ закріпилися та просунулися у Калинівському та поблизу села.17 березня: тривають бої в Новомиколаївці та північніше Новоіванівки.18 березня: тривають бої в Березовому. Село перейшло до сірої зони.26 березня: Сили оборони звільнили Березовею Також наших бійців фіксують у центрі Злагоди. Бої за село тривають.29 березня: ЗСУ повністю звільнили Калинівське30 березня: Сили оборони звільнили Цегельне.4 квітня: Звільнена Новоселівка. ЗСУ, зокрема, закріплюються поблизу Січневого, де бої не вщухали увесь рік.10 квітня: ЗСУ звільнили центр Новопавлівки.24 квітня: Зафіксовано просування південніше від Вишневого.25 травня: Починається новий етап операції. Відновлюється "Південнодонецький напрямок".28 травня: ЗСУ просунулися та розпочали бої за Зелений Гай, Толстой та Піддубне!29 травня: Сили оборони продовжують просування на Південнодонецькому та Олександрівському напрямку, Новохатське – бої. Вороне – звільнено.4 червня: Іванівку повернули під повний контроль ЗСУ.5 червня: ЗСУ просуваються на північ від Красногірського.9 червня: Сили оборони повернули під контроль 95% Новопавлівки.10 червня: Піддубне – суцільна сіра зона. Росіяни втратили контроль над селом.14 червня: ЗСУ звільнили північно-західну частину Піддубного та просунулися в посадках на захід від села. Розпочалися бої в Новогеоргіївці, відновилися бої у Новогригорівці. Тривають бої поблизу Запорізького, зафіксовано просування поблизу Новомиколаївки та Тернового.15 червня: Сили оборони просунулися поблизу Новоселівки.16 червня: Є наше просування на захід від Солодкого.17 червня: Ситуація у Терновому на доуточненні, росіяни втратили контроль над південною частиною села.18 червня: продовжуються бої на захід від Солодкого.20 червня: позиції Збройних сил України вже розміщені впритул до Рибного Солодкого.22 червня: ЗСУ просунулися на захід від Зеленого Гаю, звільнили Грушівське та частину Толстого.24 червня: Була звільнена приблизно половина н.п. Зелений Гай.25 червня: Зелений Гай звільнено.27 червня: Сили оборони повернули під контроль Піддубне.28 червня: ЗСУ розпочали зачистку у Мирному.29 червня: Українські бійці закріпилися у н.п. Мирне.2 липня: Сили оборони просуваються та проводять атаки в бік Маліївки.8 липня: Новохатське – звільнено.9 липня: Збройні Сили України просунулися північніше від Новохатського.11 липня: Наші бійці продовжують просування на захід від Солодкого. Розпочалися бої за Ялту.14 липня: Сили оборони України відновили повний контроль над Січневим, Вороним. Тривають бої у Маліївці.18 липня: Почалися бої за Зірку.19 липня: ЗСУ просуваються на південний захід від Піддубного.21 липня: Сили оборони України посунули ворога на північ від Олександрограду та на захід від Мирного.25 липня: Збройні сили України відкинули ворога на захід від Філії.6 серпня: Сили оборони просунулися поблизу Толстого.7 серпня: ЗСУ звільнили Толстой, просунулися поблизу Грушівського та закріпилися у Зірці.9 серпня: Мирне та Зірка – звільнені.12 серпня: Збройні Сили України зачистили Олександроград, Воскресенку, Ялту, Вербове, Красногірське, Рибне, Злагоду, Тернове.Сили оборони звільнили 26 населених пунктів у підсумку наступальної операції на Олександрівському напрямкуПро це 12 серпня повідомив президент України Володимир Зеленський за підсумками доповіді головнокомандувача ЗСУ Михайла Драпатого, начальника Генштабу Ігоря Скибюка та командувача ДШВ ЗСУ Олега Апостола.За словами Зеленського, під час операції вдалося звільнити територію площею 745 квадратних кілометрів. Завдяки цьому від окупантів звільнили 26 сіл Дніпропетровської, Донецької та Запорізької областей. Як уточнив Михайло Драпатий, перший етап наступної операції тривав на Олександровському напрямку з 29 січня. Протягом цього етапу було звільнено близько 450 квадратних кілометрів. Упродовж другого етапу, який розпочався з 5 травня цього року і фактично тривав до середини року, було звільнено від окупантів і відновлено контроль над 490 квадратними кілометрами нашої території.Під час другого етапу українські воїни звільнили 12 населених пунктів, 8 – у Дніпропетровській області, 4 – в Запорізькій. Усього за два етапи операції звільнили 745 квадратних кілометрів і звільнили 26 населених пунктів. Десантно-штурмові війська у складі чотирьох бригад і двох штурмових полків за останні тижні відновили близько 15 квадратних кілометрів території."Ця наша наступальна операція виконана чітко – саме так, як і було визначено", – додав президент.Він зазначив, що завдяки активним діям наших військ вдалося суттєво вдарити по окупаційному контингенту. Російські втрати становлять щонайменше 9550 осіб убитими та ще більш ніж 6600 осіб пораненими. Також було поповнення обмінного фонду для України.

 Які населені пункти звільнили під час наступальної операції на Олександрівському напрямкуЗгодом у Генштабі оприлюднили перелік звільнених від окупантів населених пунктів."Березове, Воскресенка, Грушівське, Запорізьке, Зелений Гай, Зірка, Злагода, Калинівське, Красногірське, Маліївка, Мирне, Новогеоргіївка, Новогригорівка, Новомиколаївка, Новохатське, Олександроград, Піддубне, Привілля, Привільне, Рибне, Січневе, Степове, Тернове, Толстой, Цегельне, Ялта – територія трьох областей, 26 населених пунктів звільнені завдяки активним діям наших воїнів. ДШВ ЗСУ, штурмові та інші залучені підрозділи", - зазначили в Генштабі.Військові також оприлюднили відео, на якому українські воїни повідомляють про звільнені населені пункти.

  У липні 2026 року Сили оборони України завдали російській армії одних із найбільших втрат від початку повномасштабної війни. За місяць втрати РФ в особовому складі сягнули 42 860 військових

7-9 серпня у Львові вдруге відбувся BestsellerFest. Цьогоріч він зібрав 5000 відвідувачів, понад 200 учасників, 120 подій і 50 видавництв. Окрім презентацій та автограф-сесій, тут провели професійні події для видавців і бібліотекарів, показали обгорілі книжки зі знищеного російським ударом складу "Ранку" в Харкові та зібрали 500 тисяч гривень для "Азову".

Про це пише Рубрика.

У чому проблема?

Російські удари по книжкових складах і друкарнях за останні місяці знищили в Україні понад 10 мільйонів книжок — це один із найбільших ударів по українському видавничому бізнесу від початку повномасштабного вторгнення.

Видавцям потрібні підтримка, читачі й прямі продажі, авторам — можливість зустрічатися зі своєю аудиторією, а читачам — простір для спілкування та обміну думками. Окремий виклик — зберігати культурне життя й підтримувати книжкову галузь у країні, коли ворог намагається знищити все, що пов'язано з нашою культурою.

Яке рішення?

Одним із таких просторів стають книжкові фестивалі. Впродовж трьох днів BestsellerFest 2026 пропонував події на будь-який смак: від презентації, концерти, автограф-сесії, професійні панелі для видавців та бібліотекарів, окрема фентезі-програма та навіть дводенний бізнес-форуму. Одночасно працювало по 6-7 локацій. 

Власні книги презентували на фестивалі український боксер Володимир Кличко, політик Юрій Луценко, а онлайн — колишній Головнокомандувач Збройних Сил України, а нині посол України у Сполученому Королівстві Великої Британії і Північної Ірландії Валерій Залужний. А рекордсменами із найтриваліших автограф-сесій цьогоріч стали Ілларіон Павлюк, Володимир Кличко, Павло Дерев'янко, Макс Кідрук та Артур Дронь.

Також онлайн із українськими читачами зустрілись французький актор та письменник Жан Рено і авторкою книг "Зайчик" та "Rouge" Мона Авад. 

Про "веселощі під час війни"

Сьогодні війна впливає в Україні на все. Засновниця фестивалів BestsellerFest та "Земля Поетів", видавчиня, поетка і громадська діячка Марʼяна Савка ділиться: після обстрілів, а також через транспортні та інфраструктурні проблеми величезна кількість людей просто фізично не могла дістатися до Львова. Квитки на потяги зникали у перші хвилини продажу, і навіть приїзд авторів іноді перетворювався для організаторів на окрему логістичну операцію. Але попри всі перепони, цього року BestsellerFest мав приблизно таку саму аудиторію, як і торік — за три дні фестиваль відвідало 5000 гостей.

"Ми дуже свідомо обмежили розважальну частину фестивалю: зробили коротку музичну програму й лише кілька закритих спільнотних подій, — розповідає засновниця фестивалю. — Для нас важливо тримати баланс між правом живих жити і повагою до тих, кого ми щодня втрачаємо". 

Про важливі сенси

Обгоріла книжка на фестивалі. Фото: BestsellerFest

Центром уваги цьогорічного BestsellerFest стали спалені ворогом книжки: видавництво "Ранок" привезло у Львів обгорілі видання зі знищеного російським ударом складу у Харкові 1 серпня. 

Ці книги стали промовистим доказом цілеспрямованого руйнування української книговидавничої галузі. Їх можна було придбати за донат від 1000 гривень. 

Також, як і торік, фестиваль провів великий збір для бригади "Азов" у межах масштабної кампанії АЗОВ.ONE — "Східний Бар'єр". За три дні вдалось зібрати 500 000 гривень. 

Ще одна благодійна складова BestsellerFest — книжкова підтримка для бібліотек по всій країні. Зокрема, на фестиваль приїхали три десятки бібліотекарок з різних куточків України: з прифронтових територій, із міст і громад, які пережили окупацію. Ця зустріч, як зауважує Марʼяна Савка, стала одним із найважливіших результатів фестивалю. 

Українські бібліотекарки на фестивалі. Фото: BestsellerFest

"Для нас було надзвичайно важливо зробити цих людей видимими: дати їм можливість говорити безпосередньо з представниками держави, а також познайомити їх із бізнесменами, які приїхали на нашу окрему бізнес-програму «Архітектура української стійкості»", — пояснює видавчиня.

Вона переконана: українське суспільство повинне нарешті побачити людей, які фактично 35 років власною енергією, ентузіазмом і внутрішнім ресурсом затуляють провали нашої культурної політики. Тих, хто "десятиліттями працює за зарплати, які не дають жодної матеріальної мотивації. Самі шукають книжки, створюють події, збирають довкола бібліотек громади — і продовжують це робити навіть після окупації, обстрілів чи втрати фондів".

Марина Пересаґуа на BestsellerFest. Фото: BestsellerFest

Крім того, цього року на фестивалі іноземні автори були присутні не лише онлайн. Британська письменниця Майя Оппенгайм та її іспанська колега по перу Марина Пересаґуа прибули до Львова особисто.   

На думку засновниці фестивалю, іноземців мотивує не тільки солідарність. Це також бажання побачити справжню Україну, зрозуміти, як суспільство живе і творить культуру всередині війни, а не лише читати про Україну в новинах.

"Мені хочеться, щоб BestsellerFest був тим місцем сили, де щороку збиратимуться однодумці — така важлива для нашої країни читацька спільнота, — підсумовує пані Мар'яна. — Бо такі місця зустрічі дають кожному велику силу, енергію, важливі сенси. У насичені фестивальні дні усвідомлюєш, що наша спільнота — надзвичайно потужна. Що нас набагато більше, ніж іноді здається".  

↓Читайте також Росія знищила понад 10 млн українських книжок: як пасажири Укрзалізниці можуть підтримати видавців Майданчик для ширших розмов про читання: в Україні започаткували нову літпремію Які книги купити, щоб підтримати видавництва, постраждалі від атак росії Український роман Кузнєцової "Спитайте Мієчку" вийде французькою мовою

The post Яким був BestsellerFest у Львові appeared first on Рубрика.

На фронті минулої доби, 10 серпня, були зафіксовані 212 бойових зіткнень. Російська армія втратила 1190 військових, а Сили оборони уразили 12 районів зосередження особового складу ворога.
Про це йдеться у ранковому зведенні Генерального штабу ЗСУ станом на 08:00 11 серпня, пише Рубрика.
Атаки російської армії
Вчора противник завдав ракетного удару із застосуванням однієї ракети та 79 авіаційних ударів, під час яких скинув 255 керованих авіабомб. Крім того, загарбники застосували 10 631 дрон-камікадзе та здійснили 3240 обстрілів населених пунктів і позицій наших військ.
Артилерійських обстрілів ворога зазнали населені пункти Кореньок, Товстодубове, Бачівськ, Сопич, Уланове, Отруби, Яструбщина, Середина-Буда та Чуйківка Сумської області, а також Хрінівка Чернігівської області. Крім того, авіаційних ударів зазнали райони населених пунктів Суми, Суходіл, Лужки та Товстодубове Сумської області.
Успіхи українських військових
За минулу добу авіація, ракетні війська і артилерія Сил оборони уразили дванадцять районів зосередження живої сили противника.
Фото: Міноборони
Втрати ворога за 10 серпня 2026 року: знищено 1 190 російських військових, 1 578 БПЛА, 44 артилерійських систем.
За даними Генерального штабу ЗСУ, загальні бойові втрати противника з 24.02.22 по 11.08.26 орієнтовно склали
Особовий склад:
військовослужбовці ‒ близько 1 460 400 ( 1 190) осіб.
Бронетехніка і автомобілі:
танки ‒ 12 259 ( 4);
бойові броньовані машини ‒ 25 120 ( 4);
спеціальна техніка ‒ 4 514 ( 3);
автомобільна техніка та автоцистерни ‒ 132 543 ( 307);
наземні робототехнічні комплекси ‒ 2 190 ( 9).
Артилерія і ППО:
артилерійські системи ‒ 47 713 ( 44);
РСЗВ ‒ 2 020 ( 1);
засоби ППО ‒ 1 560 ( 2).
Повітряні цілі:
літаки ‒ 439;
гелікоптери ‒ 354;
БПЛА оперативно-тактичного рівня ‒ 454 572 ( 1 578);
крилаті ракети ‒ 5 007.
Флот:
кораблі/катери ‒ 35;
підводні човни ‒ 2.
Інформація уточнюється та доповнюється.
Ситуація на напрямках фронту
На Північно-Слобожанському і Курському напрямках минулої доби наші захисники зупинили чотири ворожі штурми. Водночас агресор завдав авіаційного удару із застосуванням однієї керованої авіабомби та здійснив 62 обстріли позицій наших військ і населених пунктів.
На Південно-Слобожанському напрямку українські підрозділи відбили дванадцять атак противника. Загарбники намагалися просунутися в районах Стариці та Лимана, а також у напрямку Волохівки.
На Куп'янському напрямку ворог один раз атакував у напрямку Новоплатонівки.
Спроби вклинитися в нашу оборону відбито на Лиманському напрямку, де окупанти десять разів атакували в районах Лимана та Діброви, а також у напрямках Новоселівки та Карпівки.
На Слов'янському напрямку противник здійснив 15 штурмових дій у районах Закітного та Кривої Луки, а також у напрямках Дронівки та Рай-Олександрівки.
На Краматорському напрямку окупанти двічі атакували в районі Часового Яру та у напрямку Юрківки.
На Костянтинівському напрямку зафіксовано 26 атак. Загарбники вели штурмові дії в районах Костянтинівки, Іллінівки та Іванопілля, а також у напрямках Новоселівки, Торського та Миколайпілля.
На Покровському напрямку наші захисники зупинили 25 атак. Ворог виявляв активність у районах Білицького, Новоолександрівки, Котлиного та Сергіївки, а також здійснював штурми у напрямках Кучерового Яру, Торецького, Вільного, Нового Донбасу, Світлого, Василівки, Удачного, Новомиколаївки, Молодецького та Новоплатонівки.
На Олександрівському напрямку загарбники здійснили чотири атаки у напрямках населених пунктів Калинівське, Данилівка, Єгорівка та Рибне.
На Гуляйпільському напрямку окупанти вісім разів атакували. Ворог намагався просунутися в районі Гіркого, а також у напрямках Воздвижівки, Рівного та Чарівного.
На Оріхівському напрямку наші захисники зупинили сім спроб противника просунутися вперед у напрямках Новоселівки, Зарічного, Новояковлівки, Новоданилівки та Павлівки.
На Придніпровському напрямку минулої доби ворог штурмових дій не проводив.
На Волинському та Поліському напрямках ознак формування наступальних угруповань ворога не виявлено.
↓Читайте також





Понад 2000 км до цілі: ССО заявили про ураження нафтохімічного комплексу в Тюменській області







"Мадяр" попередив про плани рф збільшити одночасний ракетний залп до 200 ракет







ЗСУ взяли Кінбурнську косу під повний вогневий контроль: там залишаються 2,5 тисячі окупантів



The post Генштаб оновив дані про ситуацію на фронті та бойові втрати ворога: зафіксовано 212 боєзіткнень, росія втратила 1 190 військових appeared first on Рубрика.

Згідно дослідження Громадського радіо, у Telegram почали поширюватися повідомлення про нібито «штучний дефіцит» продуктів в українських магазинах. Його бізнес начебто створює для підвищення цін після російських ударів по логістичній інфраструктурі.
У дописі каналу «Легитимный» стверджувалося, що президент Володимир Зеленський нібито приватно повідомив постраждалим компаніям про відсутність державної компенсації збитків. Тому вони мають перекрити втрати коштом споживачів через подорожчання товарів на 30–50%.
Аналогічні твердження поширювалися і щодо можливого дефіциту пального та різкого зростання цін на АЗС. Репост цього повідомлення каналом «Чёрный Квартал» з’явився вже через 42 секунди після публікації оригіналу, а сумарне охоплення двох дописів перевищило 301,7 тисячі переглядів станом на ранок 10 серпня.
Водночас виконавчий директор Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин в етері Громадського радіо заявив, що порожні полиці в окремих супермаркетах після російських ударів по логістичних центрах не свідчать про дефіцит продуктів в Україні. Йдеться насамперед про тимчасові перебої з постачанням у постраждалих торговельних мережах.
За його словами, справжній дефіцит означав би відсутність товару в усіх каналах продажу, чого зараз немає.
«Основна причина того, що відбувається, — це логістичні проблеми. Дефіцит — це тоді, коли даного виду товарної позиції немає в жодній пропозиції, тобто немає в жодного представника ритейлу. У нас аналогічний товар можна абсолютно спокійно придбати в тих мережах, які не постраждали від ударів, або в невеликих продуктових магазинах, де ситуація також більш-менш прогнозована», —  каже  Пендзин.
Він  пояснив, що удари по логістичних центрах знищили частину товарів, які мали потрапити на полиці магазинів.
«Той ритейл, який постраждав, дійсно зазнав ударів по логістичних центрах, і відповідний обсяг товарних позицій, які мали бути відправлені на полиці, був знищений. Як наслідок, потрібен певний час, щоб відновити загальний обсяг постачання», —  додав експерт.
За словами економіста, уряд уже проводить консультації з бізнесом щодо подолання наслідків атак.
«Були зустрічі представників бізнесу з прем’єр-міністром і профільними міністерствами, де обговорювалося, що потрібно зробити для максимально швидкого подолання проблем. Піднімалися питання кредитних канікул, канікул зі сплати податків, страхування воєнних ризиків і навіть питання приватного ППО. Усе це зараз активно обговорюється, і я думаю, що найближчим часом ситуація буде врегульована», —  каже виконавчий директор Економічного дискусійного клубу.
Він наголосив, що нинішня ситуація є сигналом для держави та бізнесу про необхідність децентралізації системи постачання продуктів.
«Ми говоримо не лише про конкретний обстріл. Ворог не зупиниться, і будь-який обласний центр України, де є логістичні центри ритейлу, може стати об’єктом ударів. Тому вже сьогодні це великий виклик для місцевої влади, ритейлу та уряду — децентралізувати постачання товарів першої необхідності», — підкреслив Олег Пендзин.
Він порівняв ситуацію з паливною кризою 2022 року.
«У 2022 році ми мали аналогічні проблеми після обстрілів нафтобаз. Тоді мережам знадобилося приблизно 2,5 місяця, щоб перейти на децентралізовану систему постачання пального. Зараз настав час для товарів народного споживання і продовольства. Потрібно знайти механізми, як уникати концентрації величезних партій товарів у великих логістичних центрах»,— каже Пендзин.
Економіст повідомив, що АРМА отримала доручення допомогти постраждалим мережам із пошуком складських площ.
«АРМА отримала відповідні доручення, щоб надати постраждалому ритейлу максимальні можливості щодо оренди площ для використання їх як місць зберігання товарних позицій. Тому питання логістики, я думаю, буде вирішене найближчим часом», — наголосив виконавчий директор Економічного дискусійного клубу.
Пендзин також пояснив, чому відсутність товару в одному супермаркеті не означає його зникнення з ринку.
«Те, що ви бачите на полицях великих супермаркетів, у більшості випадків не є власністю супермаркету. Магазин бере цей товар на реалізацію, тобто він залишається власністю виробника. Якщо виробник не постраждав, він продовжує виробляти продукцію, і ми можемо купити її в інших торговельних мережах. У нас є достатньо велика пропозиція імпортних продовольчих товарів, які з величезним задоволенням замістять українського виробника. Але надзвичайно важливо зберегти вітчизняного виробника і максимально підтримувати його, купуючи українські товари в умовах війни», — пояснив Олег Пендзин.
Експерт звернув увагу, що продовольчий кошик українців формується не лише супермаркетами.
«Коли ми дивимося на продовольчий кошик середньостатистичної української сім’ї, то це не тільки супермаркети. Це й організовані та неорганізовані сільськогосподарські ринки, невеликі магазини біля місця проживання. Тому будь-яких питань щодо дефіцитних позицій для українців сьогодні немає. Дефіциту немає по жодній позиції. Ми живемо в конкурентному світі. Україна є великою аграрною країною, і загальний обсяг того, що ми споживаємо, набагато менший за той обсяг, який ми виробляємо. Дефіциту немає за визначенням. Через складнощі з портами в Україні залишилася велика кількість аграрної продукції, яка мала бути вивезена за кордон. Це створює додатковий тиск на внутрішній ринок у бік зменшення цін, а не їхнього зростання. У сільськогосподарського товаровиробника закупівельна ціна тонни зерна фактично впала нижче реальної собівартості, тому що зерно неможливо вивезти і його немає де дівати. А зараз уже пішов урожай 2026 року»,— наголосив економіст.
Він переконаний, що нинішні удари по логістичній інфраструктурі не повинні суттєво вплинути на ціни.
«Якщо якийсь ритейлер і захоче підняти ціну, його конкуренти завжди переб’ють цю пропозицію дешевшими цінами, і він втратить обсяги продажу. Сьогодні ніхто не буде ризикувати подібними речами», — каже Пендзин.
Коментуючи відео з порожніми полицями, які поширювалися в соцмережах, економіст назвав їх маніпулятивними.
«У тих роликах здебільшого показували овочеву групу — борщовий набір. Але хіба сьогодні є проблеми з овочами? Їх можна вільно придбати на будь-якому організованому чи стихійному сільськогосподарському ринку. З молочною продукцією ситуація така сама: виробники не постраждали, постраждали лише окремі партії товару, які перебували в логістичних центрах. Легко лякати населення, яке й так перебуває в нервовому стані після обстрілів. Основна мета таких заяв — більше посіяти паніку, ніж описати реальні проблеми з дефіцитом продуктів харчування», — пояснив виконавчий директор Економічного дискусійного клубу.
Економіст також спростував інформацію про нібито участь президента у переговорах із постраждалим бізнесом.
«Зустріч постраждалого бізнесу проводив прем’єр-міністр Сергій Корецький,  президента України на цих зустрічах не було і теоретично бути не могло. Це питання Кабінету Міністрів, а не Офісу президента. Це питання піднімалося і обговорювалося. Юридичні служби підприємств готують матеріали для внесення збитків до відповідної бази даних. Але це питання майбутнього. На сьогодні максимум, що може зробити уряд, — це податкові канікули, кредитні канікули через Національний банк і розширення програми пільгового кредитування «5-7-9» для підприємств, які постраждали від ударів», — сказав економіст.
Підсумовуючи, Пендзин наголосив, що ключовим стримувальним фактором для цін є конкуренція, а не адміністративні обмеження.
За оцінкою експерта, наслідки ударів по логістичних центрах можуть створювати локальні та тимчасові труднощі для окремих мереж, однак підстав говорити про загальноукраїнський дефіцит продуктів чи різке зростання цін наразі немає.
Запис «Дефіциту немає по жодній позиції»: економіст пояснив ситуацію з продуктами після атак на склади спершу з'явиться на Громадське радіо.

Російські війська завдали прицільного удару по складу з підручниками. Унаслідок чого було знищено близько 1 млн 200 тисяч примірників для учнів 4-х та 9-х класів.
Про це в етері Громадського радіо повідомив керівник Інституту модернізації змісту освіти МОН Євген Баженков.
«По-перше, як ви зазначили, ворог наніс прицільний удар по книжках. І це однозначно не випадковість, оскільки останній удар 1 серпня — два реактивні «Шахеди» — прилетіли в один склад. В цілому знищено біля 1 млн 200 підручників. Це підручники для дітей 4 та 9 класів. Якщо говорити про відсотки, то це приблизно 9% від загального накладу, який цього року Міністерство освіти та Інститут модернізації мають надрукувати і доставити до закладів освіти»,— розповів Баженков.
Серед знищених видань — підручники з понад 17 предметів.
«Знищені частини окремих накладів з різних предметів: французька, німецька, англійська мови, географія, правознавство, природничі науки, українська мова та інші»,— додав він.
У МОН запевняють, що учні не залишаться без доступу до навчальних матеріалів. За словами посадовця, кожен сучасний підручник уже має електронну альтернативу.
«Останні два роки кожен підручник обов’язково містить інтерактивний електронний додаток. Крім цього, є відкритий доступ до PDF-версії кожного підручника. Тобто кожен учитель, дитина чи заклад освіти може тимчасово скористатися електронним підручником. Наразі ми вирішуємо питання пошуку джерел компенсації. Звернулися до донорів, до Дитячого фонду ЮНІСЕФ, до інших донорських організацій. Паралельно розробляється механізм компенсації від уряду, щоб можна було протягом короткого періоду часу — орієнтовно 1,5–2 місяці — передрукувати ці наклади та доставити їх до закладів освіти», — підкреслив керівник Інституту модернізації змісту освіти МОН.
Особливо складною є ситуація з 9-м класом, адже саме він уперше навчається за новим стандартом Нової української школи.
«Підручник друкується один раз на п’ять років, і у 2026 році черга була саме 4-го та 9-го класів. Якщо для 4-го класу є альтернатива — підручники попередніх років за стандартом НУШ, то з 9-м класом складніше, оскільки він уперше йде за новим стандартом»,— підкреслив Євген Баженков.
Найбільше нестачу можуть відчути східні області, для яких харківський логістичний хаб накопичував і розподіляв підручники. Попри втрати, навчальні програми змінювати не планують.
«Навчальну програму коригувати не потрібно. Є альтернативний доступ до електронного підручника, можна скачати PDF-версію і централізовано в закладі освіти роздрукувати кілька сторінок на перший місяць навчання. Також є альтернативні підручники інших авторів, які не постраждали», —  каже чиновник.
Баженков переконаний, що навіть у сільській місцевості школи мають можливість організувати тимчасовий доступ до матеріалів.
«Можливо, будуть певні незручності, але точно в кожному закладі освіти є інтернет, є папір, є можливості роздрукувати необхідні матеріали. Останніми роками через освітню субвенцію держава спрямовувала значні кошти на забезпечення шкіл оргтехнікою»,— розповів Баженков.
Посадовець також пояснив, чому МОН не може централізовано евакуйовувати підручники зі шкіл у небезпечних регіонах.
«Коли МОН надрукувало підручники і передало їх до закладу освіти, це вже є власність закладу. Якщо місцева громада ухвалює рішення про реорганізацію чи переміщення школи, вона одночасно вирішує питання переміщення матеріальних цінностей, зокрема підручників. У кожній області є невеликий резервний фонд. Є також центральний резервний фонд Міністерства освіти, з якого заклади можуть отримати підручники. Зрозуміло, що резервний фонд не покриє повністю ті наклади, які були знищені, але це один із механізмів підтримки», — розповів керівник Інституту модернізації змісту освіти МОН.
В Україні працює близько десяти підприємств, здатних друкувати підручники, а найбільше навантаження припадає на період червень–серпень.
«Якщо буде знайдено фінансування для передруку, то у вересні навантаження на підприємства вже буде меншим, і питання можна буде оперативно вирішити на інших виробничих майданчиках, навіть якщо «Конві » не встигне відновити свої потужності. Раніше всі підручники звозилися на централізований склад, потім — на обласні бази, і ми бачили великі затримки: іноді школи отримували підручники в листопаді, а іноді навіть у грудні. Зараз видавництво, яке друкує свій перелік підручників, зобов’язане доставити кожен примірник безпосередньо до закладу освіти»,— наголосив Євген Баженков.
Він додав, що в окремих випадках підручники можуть страхуватися під час доставки, хоча через бойові ризики в Харкові не всі страхові компанії погоджуються працювати з такими вантажами.
На завершення Баженков ще раз перелічив тимчасові альтернативи для учнів і вчителів:
«Це електронний підручник, PDF-версія, повноцінний інтерактивний електронний додаток, який можна використовувати з будь-якого гаджета — телефона, смартфона чи комп’ютера. Можна роздрукувати окремі сторінки, а для 4-го класу — скористатися підручниками попередніх років або альтернативними виданнями інших авторів».
Нагадаємо, що у Києві внаслідок російської атаки у ніч проти 2 липня зазнала пошкоджень будівля друкарні «Мегаполіграф», де готують підручники до нового навчального року, підприємство зупинило роботу.
Запис Російський удар знищив 1,2 млн шкільних підручників — у МОН пояснили, як навчатимуться учні спершу з'явиться на Громадське радіо.

На фронті протягом минулої доби, 9 серпня, відбулося 254 бойові зіткнення. Найбільшу наступальну активність російські військові проявляло на Лиманському, Костянтинівському та Покровському напрямках, втративши при цьому 1470 військових. Крім того, на Лиманському напрямку ворог 30 разів намагався вклинитись в оборону ЗСУ.
Про це Генштаб ЗСУ повідомив у зведенні станом на 8:00 10 серпня, пише Рубрика.
Атаки російської армії
Вчора противник завдав одного ракетного удару із застосуванням дев'яти ракет та 87 авіаційних ударів, під час яких скинув 278 керованих авіабомб. Крім того, загарбники застосували 10 295 дронів-камікадзе та здійснили 3 193 обстріли населених пунктів і позицій наших військ.
Артилерійських обстрілів ворога зазнали населені пункти Кореньок, Студенок, Винторівка, Волфине, Іскрисківщина, Уланове, Кучерівка, Мала Слобідка, Нова Гута, Нескучне, Вільна Слобода, Рогізне, Лужки, Гірки, Бачівськ, Сопич, Товстодубове, Сімейчине Сумської області; Галаганівка Чернігівської області.
Успіхи українських військових
За минулу добу авіація, ракетні війська і артилерія Сил оборони уразили:
сім районів зосередження живої сили противника,
два склади БК,
чотири пункти управління,
чотири пункти управління безпілотних літальних апаратів.
Втрати ворога за 9 серпня 2026 року: знищено 1 470 російських військових, 1 746 БПЛА, 48 артилерійських систем.
За даними Генерального штабу ЗСУ, загальні бойові втрати противника з 24.02.22 по 10.08.26 орієнтовно склали
Фото: Міноборони
Особовий склад:
військовослужбовці ‒ близько 1 459 210 ( 1 470) осіб.
Бронетехніка і автомобілі:
танки ‒ 12 255 ( 2);
бойові броньовані машини ‒ 25 116 ( 13);
спеціальна техніка ‒ 4 511 ( 6);
автомобільна техніка та автоцистерни ‒ 132 236 ( 461);
наземні робототехнічні комплекси ‒ 2 181 ( 10).
Артилерія і ППО:
артилерійські системи ‒ 47 669 ( 48);
РСЗВ ‒ 2 019 ( 6);
засоби ППО ‒ 1 558 ( 2).
Повітряні цілі:
літаки ‒ 439;
гелікоптери ‒ 354;
БПЛА оперативно-тактичного рівня ‒ 452 994 ( 1 746);
крилаті ракети ‒ 5 007.
Флот:
кораблі/катери ‒ 35;
підводні човни ‒ 2.
Інформація уточнюється та доповнюється.
Ситуація на напрямках фронту
На Північно-Слобожанському і Курському напрямках минулої доби наші захисники зупинили три ворожі штурми. Водночас агресор завдав авіаційного удару із застосуванням трьох керованих авіабомб та здійснив 51 обстріл позицій наших військ і населених пунктів.
На Південно-Слобожанському напрямку українські підрозділи відбили 25 атак противника. Загарбники намагалися просунутися у районах населених пунктів Стариця, Вовчанськ, Лиман, Артільне та в бік населених пунктів Ізбицьке, Волохівка, Купине, Хатнє, Українське, Березники, Амбарне.
На Куп'янському напрямку відбулося дві наступальні дії ворога у районі Петропавлівки та в бік Новоплатонівки.
Спроби вклинитися в нашу оборону відбито на Лиманському напрямку, де окупанти 30 разів атакували в бік населених пунктів Дробишеве, Лиман, Діброва, Озерне та в районах населених пунктів Новоєгорівка, Новоселівка, Торське, Ямпіль.
На Слов'янському напрямку противник здійснив сім штурмових дій у районі населеного пункту Різниківка та в бік Рай-Олександрівки.
На Краматорському напрямку окупанти тричі атакували у районі Никифорівки та в бік Юрківки.
На Костянтинівському напрямку зафіксовано 31 атаку. Загарбники вели штурмові дії у районах населених пунктів Костянтинівка, Іллінівка, Русин Яр та у бік Довгої Балки й Миколайпілля.
Двадцять шість атак здійснив ворог на Покровському напрямку. Окупанти намагалися просунутися у районах населених пунктів Новоолександрівка, Котлине, Удачне, Молодецьке та в бік населених пунктів Кучерів Яр, Нове Шахове, Новогришине, Шевченко, Світле, Сергіївка, Муравка, Матяшеве, Новопавлівка.
На Олександрівському напрямку загарбники здійснили три атаки у бік Данилівки та Нового Запоріжжя.
На Гуляйпільському напрямку окупанти 21 раз атакували. Ворог намагався просунутися у бік населених пунктів Воздвижівка, Гірке, Староукраїнка, Гуляйпільське, Рівне та Цвіткове.
На Оріхівському напрямку наші захисники зупинили дві спроби противника просунутися вперед у бік Приморського та у районі Плавнів.
На Придніпровському напрямку минулої доби ворог штурмових дій не проводив.
На Волинському та Поліському напрямках ознак формування наступальних угруповань ворога не виявлено.
Українські захисники продовжують системне нищення ворога, чинять ефективний супротив на всіх ділянках фронту.
↓Читайте також





У полку "Скеля" підтвердили переведення військових до інших підрозділів за рішенням командування







ЗСУ взяли Кінбурнську косу під повний вогневий контроль: там залишаються 2,5 тисячі окупантів







Українські удари по складах Wildberries завдали збитків на $3,5 млрд: рф готує пакет допомоги



The post Генштаб: на фронті зафіксували 254 боєзіткнення, росія втратила 1470 військових appeared first on Рубрика.

Фото: 22 ОМБр

Найгарячіші бої точилися одразу на кількох напрямках, тоді як російська армія продовжувала масовані удари з повітря.

Як зазначає Генеральний штаб Збройних сил України на своїй сторінці у Facebook.

За даними Генерального штабу Збройних сил України станом на 8:00 неділі 9 серпня ворог завдав одного ракетного удару з семи ракет та провів 75 авіаційних ударів, застосувавши 269 керованих авіабомб.

Крім того, російські загарбники використали 10 284 дрони-камікадзе та здійснили 3 137 обстрілів населених пунктів і позицій українських військ.

Артилерійських обстрілів зазнали населені пункти:

• Кореньок, Бачівськ, Сопич, Товстодубове, Атинське, Безсалівка, Рижівка, Потапівка, Уланове – Сумська область;
• Набережне, Янжулівка – Чернігівська область.

Авіація, ракетні війська і артилерія Сил оборони уразили вісім районів зосередження живої сили противника, чотири артилерійські системи та чотири пункти управління БПЛА.

На Північно-Слобожанському і Курському напрямках українські захисники зупинили п’ять російських штурмів. Армія РФ завдала трьох авіаударів із використанням восьми керованих авіабомб та здійснила 54 обстріли позицій українських військ і населених пунктів, зокрема два – із застосуванням реактивних систем залпового вогню.

На Південнo-Слобожанському напрямку українські підрозділи відбили 19 атак росіян. Ворог намагався просунутися у районах Лимана, Стариці, Синельникового, Артільного та в бік Ізбицького, Тернової, Охрімівки, Волохівки, Покаляного, Хатнього.

На Куп’янському напрямку відбулося дев’ять наступальних дій військ РФ у бік Ківшарівки, Мирного та Радьківки.

Спроби вклинитися в українську оборону відбиті на Лиманському напрямку, де російські загарбники 12 разів атакували в бік Дробишевого, Ставків, Озерного, Лимана та в районах Карпівки, Зарічного, Новомихайлівки, Новоселівки.

На Слов’янському напрямку росіяни здійснили 15 штурмових дій у районах Закітного, Кривої Луки, Різниківки та в напрямках Пискунівки, Миколаївки й Рай-Олександрівки.

На Краматорському напрямку російські загарбники тричі атакували у районі Малинівки та в бік Юрківки.

На Костянтинівському напрямку зафіксовані 24 російські атаки. Загарбники вели штурмові дії у районах Костянтинівки, Іванопілля, Іллінівки, Степанівки та у бік Осикового, Довгої Балки й Миколайпілля.

Двадцять дев’ять атак здійснили росіяни на Покровському напрямку. Ворог намагався просунутися у районах Новоолександрівки, Удачного, Муравки та в бік Нового Донбасу, Шевченка, Сергіївки.

На Олександрівському напрямку російські загарбники здійснили дві атаки в районі Злагоди.

На Гуляйпільському напрямку війська РФ атакували 14 разів. Ворог намагався просунутися у бік Різдвянки, Воздвижівки, Цвіткового, Гіркого, Староукраїнки, Рівного та Чарівного.

На Оріхівському напрямку українські захисники зупинили дві спроби росіян просунутися вперед у бік Приморського та Степногірська.

На Придніпровському напрямку ворог штурмових дій не проводив.

На Волинському та Поліському напрямках ознак формування наступальних угруповань російської армії не виявлено.

Огляд фронтів станом на 8:00 9 серпня

• Північно-Слобожанський та Курський напрямки: українські захисники зупинили п’ять штурмів; три авіаудари з використанням восьми керованих авіабомб та 54 обстріли позицій.
• Південно-Слобожанський напрямок: дев’ятнадцять атак; ворог намагався просунутися в районах Лимана, Стариці, Синельникового, Артільного та в бік Ізбицького, Тернової, Охрімівки, Волохівки, Покаляного, Хатнього.
• Куп’янський напрямок: дев’ять наступальних дій у бік Ківшарівки, Мирного та Радьківки.
• Лиманський напрямок: 12 атак у напрямках Дробишевого, Ставків, Озерного, Лимана та районів Карпівки, Зарічного, Новомихайлівки, Новоселівки.
• Слов’янський напрямок: 15 штурмових дій у районах Закітного, Кривої Луки, Різниківки та у напрямках Пискунівки, Миколаївки й Рай-Олександрівки.
• Краматорський напрямок: три атаки в районі Малинівки та у бік Юрківки.
• Костянтинівський напрямок: 24 атаки у районах Костянтинівки, Іванопілля, Іллінівки, Степанівки та у напрямку Осикового, Довгої Балки й Миколайпілля.
• Покровський напрямок: 29 атак; просування у районах Новоолександрівки, Удачного, Муравки та в бік Нового Донбасу, Шевченка, Сергіївки.
• Олександрівський напрямок: дві атаки в районі Злагоди.
• Гуляйпільський напрямок: 14 атак; просування у напрямках Різдвянки, Воздвижівки, Цвіткового, Гіркого, Староукраїнки, Рівного та Чарівного.
• Оріхівський напрямок: дві спроби просунутися вперед у бік Приморського та Степногірська.
• Придніпровський напрямок: штурмових дій не проводилося.
• Волинський та Поліський напрямки: ознак формування наступальних угруповань не виявлено.

Загалом ситуація на фронті залишається напруженою, сили оборони продовжують утримувати позиції та стримувати наступи противника.

За даними офіційних зведень Генерального штабу Збройних сил України загальні бойові втрати російських військ від початку повномасштабного вторгнення становлять близько 1 457 740 осіб, з яких 1 130 – за минулу добу.

Ситуація на фронті вимагає постійного моніторингу, але нині українські позиції тримаються під контролем сили оборони.

Можливо, вам буде цікаво:

• Генштаб повідомив про 142 боєзіткнення на фронті 8 серпня. На Покровському напрямку українські захисники знешкодили понад 50 російських окупантів.
• Оперативне зведення за 18 січня 2026 року про бойові дії на фронті, активність на Покровському напрямку та успішні дії Сил оборони України проти російських окупантів.
• Генштаб ЗСУ повідомив про близько 1 457 740 втрат російських військ від початку повномасштабного вторгнення та 1130 за минулу добу.

The post Російські війська здійснили 134 атаки на фронті, Генштаб повідомив про перебіг боїв first appeared on Межа. Новини України..