Search trend "18 лютого свято"

На вашу думку, що собою являє неготовність росіян сформулювати свою частину меморандуму? Уже не з одної європейської столиці ми чуємо про те, що росіяни досі не представили своє бачення того, про що вони обіцяли домовитись у Стамбулі. Розуміємо, що Стамбул значною мірою - імітаційний процес. Росіяни його усіляко хотіли зривати, принижуючи статус представництва, але навіть не утруднили себе сформулювати цей офіційний документ. Як ви думаєте, чому і що туди може входити?Мушу вас розчарувати, як і наших шановних читачів, - нічого нового ми там не прочитаємо. Те, що зараз зливається в пресі, черговий раз підтверджує, що Росія буде гратись у переговори.Ви знаєте, що мене в цьому контексті страшно дивує в позиції наших західних партнерів, в тому числі й американців, - мабуть, у першу чергу те, що вони чомусь вважають: якщо ми сядемо за стіл переговорів, то щось відбудеться. Треба або зовсім не розуміти, що таке Росія, або розуміти й продовжувати гратися.Уявіть собі, що зараз, чи завтра, чи післязавтра, чи через тиждень - це не має значення - делегації знову зберуться в Стамбулі, чи в Женеві, чи в Куала-Лумпурі, чи де завгодно і покладуть на стіл свої позиції. От, можна вважати, що переговори почалися. А що вони матимуть, як результат? Я вам скажу що - 0,0. Це, власне, і всі переговори.Питання не в тому, що переговори почнуться, а в тому, яку позицію на цих переговорах займатиме РФ і чи змусимо ми Росію зрозуміти, що продовження війни для неї матиме фатальні наслідки. Ось про що має йти мова. А ми обговорюємо місце проведення цього заходу, те, що там вони напишуть чи не напишуть. Слухайте, це все гра в дитсадок. Чесно кажучи, я спостерігаю за цим і весь час дивуюся, чи це насправді підігрування тому, що робить Путін, чи це якась дивовижна дитяча наївність з боку деяких наших західних партнерів. Переговори самі по собі нічого не означають. На мою думку, з цього треба спокійно, навіть цинічно виходити, бо не треба себе обманювати якимись проєктами, які насправді не відбудуться.Це означатиме, що Росія буде продовжувати війну і буде намагатись нарощувати тиск не лише на Україну, а й на наших західних партнерів. Наскільки я розумію, німецький канцлер Фрідріх Мерц ухилився від підтвердження своєї старої обіцянки щодо надання Україні далекобійних ракет ТАURUS, а пообіцяв налагодити виробництво. Коли говорять "виробництво" замість того, щоб дати ракети, - це переведення дискусії в іншу площину. А щодо реакції західних партнерів, то вони все знають і розуміють, але не готові на симетричні дії, які вимагає російське вторгнення і погрози продовжувати цю війну. Вони хочуть уникнути вступу у війну.Я б не був настільки категоричний щодо Мерца. Він доволі розумно і мудро ще раніше сказав, що ми більше не будемо інформувати нікого про те, що постачатимемо Україні. Це, я вважаю, мудра, розумна і правильна позиція. А те, що відбувалося за пана Шольца, при всій величезній повазі й подяці за те, що Німеччина зробила для нас, було оголошеннями, які з задоволенням читали в Кремлі. Адже військові спеціалісти прекрасно знають: якщо постачається те-то, то воно буде застосовано там-то, якщо буде 10 000 штук, то, значить, така-то загроза, а якщо 20 000 - інша загроза. Тобто все це спеціалістами зчитується дуже швидко. Зараз, слава Богові, цього більше не буде. Якщо виходити з того, що підтвердили в Німеччині, і ми це почули з багатьох інших столиць про те, що жодних проблем з постачанням далекобійної зброї не буде, то я це читаю: питання лише в часі постачання цих озброєнь. Хоча дехто припускає, що, можливо, вони вже і є. Не будемо зараз спекулювати на цю тему. Я думаю, що ми дізнаємося про те, що вони є, від російських Z-блогерів, які будуть розповідати, що черговий військовий об'єкт/ завод/аеродром припинив своє існування. Це дуже потужні далекобійні речі, які теоретично по прямій можуть долетіти до Москви. Але я думаю, що питання не в тому, щоб розбомбити Старий Арбат, а в тому, щоб знищити російську логістику, яка дозволяє їм поки що перекидати й особовий склад, і техніку, і все те, що їм необхідно, для боротьби на фронті. От, власне, про що йдеться. Тому, давайте трошки почекаємо.Мені здається, що візит Зеленського до Німеччини є вельми успішним. Оголошено про допомогу на 5 млрд євро. Оголошено про те, що ми будемо спільно виробляти й дуже швидко те, що нам потрібно. Думаю, що загальний фон в цій конкретній ситуації є доволі непоганий. Як це відіб'ється на загальній позиції європейців - це питання.А фон непоганий, тому що вже зараз, буквально кілька хвилин тому, у РФ заявили: якщо  Німеччина буде бити по Москві, то ми тоді будемо бити по Берліну. Чому? Бо українці не можуть писати польотні завдання на ці ТАURUS. Їх можуть писати тільки німецькі військові. Отже, якщо німці будуть бити німецькою зброєю по Москві, то ми будемо бити по Берліну. А це означає, що там серйозно хвилюються, а якщо вони хвилюються, це нам на користь, значить, усе буде добре.А ви розглядаєте таку можливість, що Росія справді може завдати той чи інший гібридний удар? Я не знаю, чи по Берліну, чи по Таллінну, чи по Вільнюсу? Відправить кілька дронів з вибуховою речовиною, а потім скаже, що вони, мовляв, загубилися. Можуть вони погрожувати?Щодо якихось провокацій, то цілком можливо. Ми вже бачимо, що ці провокації відбуваються майже регулярно. Дуже шкода, що НАТО на це продовжує закривати очі, удає, що це не дрон, не літак, який залетів у повітряний простір, не корабель, який супроводжує оцей тіньовий флот із нафтою. Це поки що, на жаль, НАТО ковтає.Якщо у ваш повітряний простір залітає ворожий військовий літак, то це небезпека: через кілька секунд може бути атака по якихось об'єктах на вашій території. Що повинна в таких ситуаціях робити сторона, на території якої є такий військовий об'єкт? Вона повинна негайно дати команду силам протиповітряної оборони його знищити.Поки що, на превеликий жаль, наші європейські партнери, я не знаю, чи сподіваються на якийсь здоровий глузд, хоча це повна маячня, чи бояться робити те, що вони повинні зробити. У всякому разі реакції поки що немає.  Я думаю, що серйозна атака на країни НАТО для Москви стане, мабуть, останнім чи передостаннім днем її існування. Якщо говорити про країни Балтії, то до Свято-Ленінграда, як дехто його називає, 3-4 хвилини підльоту від фінської території. Думаю, що ризикувати таким чином - собі ж дорожче.Як ви гадаєте, наскільки зараз трансформувалася позиція Трампа? Чи почне він зараз жорсткіше артикулювати, регулювати свої претензії до Путіна, розуміючи, що його не просто водили за носа, як дехто припускає, а що відверто знущалися? На вашу думку, чи надійде якась жорсткіша реакція від американського президента?Ми повинні тут враховувати, мені здається, два аспекти. Перший - особистість самого Трампа. Якщо це його зачепить за живе, якщо він реально зрозуміє, що Путін його крутить, як дурень сонцем, то це цілком реалістично. Хоча, з іншого боку, ми розуміємо, скільки разів на день змінюється настрій Трампа, і те, що він говорить вранці, зовсім не обов'язково може бути підтверджено ввечері. Так що, як кажуть, бабка надвоє гадала - або виживе, або помре. Тому, тут складніше. Мені все-таки більше до вподоби те, що зараз відбувається в американському сенаті, а це є свідченням того, що або Трамп вирішив через сенат робити те, що йому не хочеться особисто робити - тиснути на Росію, або це ініціатива адекватної частини американського політикуму. Давайте не мазати все однією чорною фарбою, адже там були й будуть адекватні, нормальні люди. Вони ж дивляться, що показують опитування громадської думки у США, коли понад 60% американців підтримують продовження військової допомоги Україні. Тож треба бути останнім, вибачте, дурнем в політиці, щоб не реагувати на настрої суспільства. І республіканці в першу чергу це розуміють. Тобто вони ж так само можуть пояснити своєму лідеру, що гратися в іншу гру - це програти не тільки свою особисту популярність, але програти популярність Америки і її роль як лідера поки що демократичного світу.Тому я не думаю, що це випадкова річ. Мені здається, що всі ці фактори разом змусять Трампа щонайменше розвертатися від Путіна. Не знаю, як швидко і на скільки градусів, хотілося б, щоб відразу й на всі 180. Це, мабуть, поки що наївна історія, не будемо себе надто заколисувати такими оптимістичними прогнозами, але те, що зараз формується тенденція, вже видно неозброєним оком. А ми повинні, щоб ця тенденція зміцнилася, і в нас зараз є всі необхідні для цього можливості та важелі впливу.Трамп схарактеризував Путіна як абсолютно божевільного - аbsоlutеly сrаzy. Трампу, наскільки я розумію, не подобається те, що Путін і надалі намагається регулярно вбивати цивільних українців. Я спілкувався з представником Українського конгресового комітету США, який сказав мені, що в Америці надзвичайно гостро зреагували на масований нальот російсько-іранських БПЛА, зокрема, на Київ.Це правда, я дотримуюсь тієї самої думки. Поки що американська громадськість повинна відіграти в цьому плані свою роль. Коли я казав, що в нас є багато інструментів, то мав на увазі в тому числі й роль американської громадськості, роль української діаспори в США - це те, що ми повинні використовувати.Але більше я б тут думав також і про роль американського військово-промислового комплексу. Адже щонайменше припинення з боку США допомоги Україні є і припиненням для американського ВПК заробляння великих мільярдів, про що Трамп говорить щодня і щогодини.Я б говорив про те, що свою роль тут мають відіграти наші європейські партнери, тому що вони прекрасно розуміють, що означає, якщо вони будуть об'єднані зі США в цьому плані. Вони дуже бояться, щоб Трамп розвернувся в бік Путіна, прекрасно розуміючи, що той його дурить розмовами про якесь міфічно-космічне економічне співробітництво, якого не буде найближчими роками. Це абсолютна маячня, яка нічим не завершиться. Трампу не потрібні практичні результати, він - король популізму, тому йому потрібні заяви про майбутні результати, яких ніколи не буде, але це вже хай розбирається наступний президент.Тут багато речей, які, на жаль, взаємозаперечують одна одній, і спрогнозувати, що ж нарешті відбудеться, який із цих векторів буде сильніше тиснути на Трампа, поки що важко.  Є певні ознаки того, що і Трамп, і його оточення починають поступово відходити від тієї лінії "дружби та любові з Путіним", тому що все більше і більше переконуються, що це насправді не лідер, з яким можна говорити, а це маніяк-убивця, якого можна зупиняти тільки силовим методом.На вашу думку, як довго може ще тривати російська агресія, враховуючи не лише кровожерні наміри Путіна, а й наявний ресурс? Що у нашого противника з ресурсами в теперішній ситуації, крім ще живої сили та отих дивних публікацій в Тhе Есоnоmіst, де було описано про якусь захмарну кількість іранських БПЛА, які вони випускають? Яким ви бачите горизонт війни з урахуванням російського ресурсу?Тут знову треба говорити про дві складові. Перше - наш військовий ресурс і те, що нам нагально і негайно потрібно тут і зараз. Якщо цей ресурс нам буде наданий, якщо це буде високотехнологічний ресурс, бо сьогодні ми не візьмемо Росію числом мобілізованих чи кількістю старих танків - ми можемо взяти сьогодні Росію лише новітньою технологією, яка буде щонайменше йти на крок уперед. Тобто, щоб не ми їх наздоганяли, а щоб вони не могли наздогнати нас. Мені здається, це є ключовим у наших спроможностях.Повертаючись до Німеччини, до Європи, то дуже добре, що над цим зараз працюють наші спеціалісти, щоб максимально пришвидшити налагодження високотехнологічного виробництва, якого в Росії вже скоро не буде. Це, на мою думку, надзвичайно важливий елемент.Другий момент - внутрішні спроможності Росії, які з кожним наступним місяцем стають меншими. Чому? Тут знову треба говорити про два фактори. Уявімо, що буде ще 18-й жорсткий додатковий пакет санкцій Європейського Союзу та санкційний пакет від США, коли Китай та Індія отримають "червону картку". Якщо говорити чесно, дивлячись правді в очі, то Індія і Китай сьогодні допомагають Росії вести цю геноцидну війну проти України. Уявімо собі, що Китай проігнорує це попередження. Може бути, я не виключаю, що ідеологічна єдність Москви та Пекіна буде вище за багато інших більш тверезих речей, тут ідеологія може взяти верх. Але навіть те, що могла б відпасти Індія, то це вже величезний подарунок нам, тому що Індія сьогодні є другим донором Росії в боротьбі проти України. Це вже був би позитив.Наступний момент - внутрішня ситуація в російській економіці. Уже не один економіст і не перший місяць говорить про те, що російські резерви та ресурси вичерпуються. Цілі галузі російської економіки починають "ставати з чотирьох копит на два". Візьміть, наприклад, такий акумулюючий напрямок, як будівництво житла, то сьогодні навіть у Москві говорять, що ця галузь економіки практично припинила давати результати. По-перше, там іде скорочення, зменшення купівлі цього набудованого житла, а це має надзвичайно негативний наслідок для забудовників, які не можуть повернути банкам кредити, які вони брали на це будівництво. Відповідним чином ланцюжок іде далі, банки можуть отримати величезний мінус у підсумку. Уже на кінець цього року прогнозують, що четверта частина забудовників у Росії себе може оголосити банкрутами. Про це говорили раніше і це зараз стає реалістичним.Візьміть вугільну галузь, яка сьогодні стагнує, починає працювати в мінус. Візьміть Газпром, який колись російському бюджету приносив "золоті яйця", - виходить на тотальний мінус.Візьміть російську залізницю, яка має перевозити вантажі по російській території, -  просить в уряду, щоб їй виділили дотації. Уряд скрегочучи зубами це робить, але, скоріш за все, далі цього не буде. Візьміть авіаперевезення, автомобілебудування і так далі за списком. До речі, Китай сьогодні дуже добре використовує цю ситуацію в економіці РФ і фактично перетворив Росію з придатка до західних економік на придаток до своєї власної економіки. Він почне дуже скоро керувати тим, що відбуватиметься у великих російських регіонах.Я вже не кажу про те, що в Росії нема кому працювати, бо всі трудові ресурси переїхали у ВПК, який накачується грошима, бо він єдиний дає якісь плюси в розвитку, але за рахунок того, що страждає цивільна частина економіки. Також не забувайте, що демографічна криза в Росії досягає вже своєї межі. Дійшло до того, що деякі депутати цієї так званої держдуми, хоча це скоріше держдура, пропонують видавати спеціальні грошові виплати дівчатам шкільного віку, старшим школяркам для того, щоб вони народжували. Це вже, по-моєму, за межею здорового глузду, але це офіційні пропозиції деяких депутатів державної думи. Вони розуміють, що пройде якихось 20-30 років і Росія з так званої слов'янської перетвориться на мусульманську з усіма наслідками для цієї країни. Хоча, я думаю, що так довго ця недоімперія не протягне.Хотів би розпитати про внутрішню логіку процесу російської агресії проти нас. Ви абсолютно правильно відзначили, що росіяни не володіють тим ресурсом, про який заявляють. Є величезна криза всередині Росії, але водночас за допомогою війни та агресії проти України вони хочуть вирішити дуже багато інших питань всередині своєї країни. Це один момент. Однак вони ухиляються від ведення перемовин, заганяючи в такий спосіб свою ж державу у прірву. Міністр закордонних справ РФ Лавров заявив, що Росія підготувала якусь там частину свого меморандуму і пропонує 2 червня провести зустріч у Стамбулі. Ви бачите якісь перспективи того, що вони підуть на компроміс?Звичайно, ні. Тут питання не в Лаврові, не в Мединському, не в Шойгу, не в Медведєві - ні в кому. Це абсолютна монархія, де все вирішує одна людина, де всі інші є його васалами. Це він визначає, що буде, як буде, коли буде і чи буде взагалі. Тому треба виходити з його оцінок того, що відбувається навколо.Тепер давайте сядемо на його місце і подивимося, що для нього означає припинення війни. А це означає, що йому навіть своєму зазомбованому, дикому піплу, народонаселенню потрібно буде пояснити, чого він досяг, поклавши мільйон життів і просунувшись у дві області, навіть повністю їх не захопивши. Чи він демілітаризував Україну? Чи він вирішив питання нашої нейтральності? Чи він вирішив питання щодо застосування російської мови в Україні? Звичайно, ні. І я дуже сподіваюся, що на ці всі заманушки у нас буде чітка і спокійна зважена відповідь: ні. А з чим він тоді звернеться до свого оцього народу? Як він пояснить те, що його голосна заява в ніч на 24 лютого 2022 року виявилася просто пшиком, порожнім звуком?І дивіться, що теж треба брати до уваги, - як він зараз, після зупинки війни, зможе переорієнтувати цю свою дику російську економіку знову на цивільні рейки. Ви людина дуже молода, і думаю, що не пригадуєте того, що відбувалося після розпаду СРСР з військово-промисловим комплексом країн, які утворилися. Це була катастрофа, тому що військові об'єкти в один момент виявилися непотрібними, тому що вже не треба було випускати те, що не можна було використовувати.Дивіться, зараз випустили 1000 дронів, їх знищили, відповідно, завтра потрібні нові. А що буде робити це підприємство, коли не буде потрібно випускати щодня 1000 дронів? Воно просто закриється. А що ви будете робити з тими людьми, які звільняться? Куди вони підуть? Це один момент.А що ви будете робити з головорізами, які повернуться назад в Росію і будуть вбивати вже не українців, а своїх односельців? Я недавно подивився одне відео, від якого у мене досі в очах стоїть жах, коли двох, як вони кажуть, отказніков стимулювали іти в м'ясний штурм. Це варварська, дика, звіряча система. І ця система повернеться дуже швидко туди всередину і почне жити за цими своїми звірячими законами.А що робити Путіну? У нього є можливості цьому запобігти? А якщо завтра помре Кадиров, то що відбудеться з цією територією? А може, вона оголосить незалежність від Москви? Чи спробує Москва там щось зробити? Та нічого вона там уже не зробить.  Допоки є війна, є можливість, бодай якось, але управляти тим, що називається Російська Федерація. Війна закінчується - і ризики кратно зростають, як зовнішні, так і внутрішні. Чому зростають зовнішні ризики? Тому що ніхто ж не збирається знімати санкції з Росії. Ніхто ж не збирається кидати Україну напризволяще. Це те, що Путін матиме ще дуже-дуже довго, я думаю, що роками, якщо ще, звичайно, Росія до цього часу збережеться.Звісно, буде і внутрішній розбрат, який і теоретично, і практично може негайно початися. Для Путіна війна - запорука продовження його існування як пахана зони, на яку вже перетворилася практично вся РФ. Нема війни - загроз купа. І тому Путіну потрібно продовження війни під будь-яким соусом, обдурюючи Трампа, розповідаючи про те, що це Україна не хоче домовлятися.Власне, те, що ми можемо очікувати в Стамбулі 2 червня чи 10 червня, це не має значення, - просто вони приїдуть з тими вимогами, які є абсолютно неприйнятними. 

18 березня у Свято-Михайлівському кафедральному соборі Житомира попрощалися з 46-річним військовослужбовцем Русланом Бабичем, який загинув 20 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання

Про це свідчать результати опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС). Зазначається, що популярність 8 березня постійно знижувалася – з 49% у 2017 році до 21% у 2024 році. Однак у 2025 році було зафіксовано незначне (в рамках похибки вибірки) зростання – до 23%. Фото: КМІС"Це може свідчити про певне стабілізування ставлення до свята після періоду різкого падіння. Незважаючи на загальне зниження, воно залишається важливим для частини суспільства", - кажуть у КМІС.  Читайте також: 8 Березня: спадок Радянського Союзу чи міжнародне святоЗа даними соціологів, є також певна регіональна диференціація за регіоном, в якому респондент проживав до початку повномасштабної війни: на Заході свято популярне серед 6% населення, в Центрі - серед 24%, на Півдні – 32%  і на Сході – 40%.   "Стать і вік не впливають на популярність цього свята", - йдеться у повідомленні.Для довідки. Упродовж 4-9 лютого 2025 року Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів власне всеукраїнське опитування громадської думки "Омнібус" серед 1000 респондентів методом телефонних інтерв’ю на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів у всіх регіонах України (підконтрольна уряду України територія). Опитування проводилося з дорослими (у віці 18 років і старше) громадянами України, які на момент опитування проживали на території України, яка контролювалася урядом України. Водночас частина респондентів – це ВПО, які переїхали з окупованих територій. Також опитування не проводилося з громадянами, які виїхали за кордон після 24 лютого 2022 року.Міжнародний жіночий день: як білоцерківці ставляться до свята.

У результаті отриманого уламкового поранення в шию під час виконання бойового завдання поблизу Бахмута, 7 березня 2023 року загинув 27-річний Дмитро Коцюбайло. Через три дні, на Майдані Незалежності у Києві зібралися тисячі людей, щоб провести в останню путь лейтенанта, відомого за позивним "Да Вінчі".Перед труною воїна прощалися його побратими, а також вищі військові чини: Кирило Буданов, Олексій Резніков та Валерій Залужний. Президент України Володимир Зеленський також взяв участь у панахиді, яка відбувалась у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі, щоб вшанувати пам'ять загиблого. "Сьогодні в бою загинув "Да Вінчі", герой України, доброволець, людина-символ, людина-хоробрість, - Дмитро Коцюбайло", - розповів у повідомлені президент.Фото: Дмитро ДідораЖиттєпис ГерояНародився 1 листопада 1995 року в Івано-Франківської області. Прадід Дмитра брав участь у боротьбі як член Української Повстанської Армії (УПА).Освіту здобув у загальноосвітній школі в селі Бовшів, де нині відкритий музей пам'яті Дмитра. Згодом навчався у професійному будівельному ліцеї. Дмитро дуже любив мистецтво та навчався на художника. Псевдонім "Да Вінчі" відображав його талант у малюванні.Да Вінчі активно долучився до подій Революції Гідності. Потім пішов як доброволець на фронт з початку війни у 2014 році, коли йому виповнилось лише 18 років. Того ж року отримав важке поранення в Пісках, що на Донеччині, однак після одужання одразу вирушив на поле бою. Із 2016 року він став командиром та очолив 1-шу окрему штурмову роту "Вовки Да Вінчі".За свою відвагу та військові заслуги він 2017 року отримав звання "Народного героя", а у 2021 році був нагороджений найвищим званням - Герой України. Цю нагороду йому особисто вручив Володимир Зеленський у залі Верховної Ради. Влітку 2023 року у віці 27 рокі, Да Вінчі приєднався до Збройних сил України та отримав звання молодшого лейтенанта.Повномасштабне вторгнення Росії застало Коцюбайла та його побратимів на Донбасі. З лютого підрозділ "вовків" активно брав участь у боях поблизу Щастя. Згодом їх підрозділ був переміщений на Криворізький напрямок. Після цього їх чекали битви на Харківщині, Луганщині та Донеччині. Дмитро відзначився також активною участю під час операції з деокупації територій Харківської області.Сьомого березня 2023 року близько п’ятої ранку, Да Вінчі вирушив на передові позиції батальйону, який очолював у зоні біля Бахмута. Це час, коли росіяни зазвичай починають свої обстріли. Однак того разу обстріл почався трошки пізніше, коли Дмитро вже перебував біля пункту спостереження.Заступник Коцюбайла – капітан Юрій Капустяк розповів, що Да Вінчі дав наказ всім бійцям сховатись в укритті, а сам чекав неподалік входу, щоб пересвідчитися, що всі встигли зайти.Саме у той момент, коли Да Вінчі майже збирався пройти в укриття, поруч із ним пролунав вибух мінометної міни, один із уламків вразив його в шию. Командиру надали першу допомогу і почали його евакуацію до стабілізаційного пункту.Коли його кохана Аліна, яка була керівником медичної служби спецпідрозділу "Вовки Да Вінчі", почула по рації щодо важкого пораненого, вона одразу зрозуміла, що мова йде по Дмитра. "У цей момент у мене все впало, я зрозуміла, що це він", - розповіла парамедикиня. У шпиталі Краматорська продовжували реанімацію, однак серце героя зупинилось.  "Наш підрозділ зветься "Вовки Да Вінчі" саме тому, що ми завжди йшли за ним у бій. Він був для нас найкращим командиром, побратимом, лідером і взірцевим націоналістом. Усе своє свідоме життя Дмитро Коцюбайло присвятив боротьбі. Він пішов на фронт, коли йому заледве виповнилося 18 років. Про його бойовий шлях промовисто говорить факт, що Да Вінчі став першим добровольцем і наймолодшим командиром, котрий прижиттєво отримав звання "Героя України". За Україну у 27 років він віддав своє життя", – зазначили у дописі Fасеbооk побратими Дмитра. Героя поховали на Аскольдовій могилі.Фото: іnstаgrаm.соm/сhrіstіаnguеmyСправа всього життяНезважаючи на те, що Дмитро Коцюбайло мріяв стати художником, він більше за все хотів звільнити Українські землі від загарбників, тому став справжнім професіоналом своєї справи.Коцюбайло був одним із перших на передовій, хто почав використовувати дрони, щоб коригувати артилерійський вогонь, згадує Римарук із "Повернись Живим".Різні бригади просили його допомоги, в той час як артилеристи з роти "вовків" швидко заробили репутацію ефективних та точних бійців. "Вони зважували кожен снаряд, зайві 50 грамів теж потребують корегування", – зауважує Римарук. Детальна розвідка позицій противника, пристрілка, корегування вогню – саме ці підходи, що використовував Да Вінчі, зараз використовуються багатьма військовими.Фото: Ян Доброносов, "Телеграф"Ще задовго до повномасштабного вторгнення, Да Вінчі здобув авторитет серед військових. Його підрозділ, який брав участь в оперативних діях майже у всіх гарячих точках зони АТО, був добре підготовлений і високо цінувався багатьма командувачами. Добровольча рота не входила до складу Збройних сил України, тому фактично не була підпорядкована нікому в армії. Це дратувало деяких генералів, але інші цінували сміливість та готовність до битв."Він пройшов шлях від звичайного хлопця до командира, який має авторитет, повагу, з яким ідуть бійці в бій, а це найголовніше на війні. І цей авторитет на війні допомогла здобути його сміливість, відповідальність та рішучість", - розповів в інтерв'ю Еспресо.ТV Василь Абрамів, побратим Да Вінчі у добровольчому корпусі.Важливим є також те, як Коцюбайло вибудовував комунікацію та дружбу серед військових. Да Вінчі влаштовував найкращі заходи без алкоголю для військових. Різні люди з підрозділів та частин приєднувалися до святкових обідів, де звучали патріотичні пісні та невимушені розмови. Бійці ділилися своїми досвідом та переживаннями. Він, як командир, був прикладом не лише для свого підрозділу, а й для інших військових керівників.Навіть Валерій Залужний був знайомий та товаришував із Дмитром. Саме генерал переконав Да Вінчі вступити до лав Збройних сил України у середині 2022 року. Хоча серед добровольців це відбувалось досить рідко. "У нас було багацько мрій і планів, які ми потроху реалізовували, – сказав він на прощання воїну, – але ти маєш бути впевнений, що ми не лише помстимося, а й переможемо", - сказав Залужний під час прощання із Дмитром Коцюбайло.Пам'ять про ГерояКрім музею, який був створений у рідній школі Дмитра, меморіалів та вулиць названих на честь Героя, у різних містах є ще низка ініціатив, які мають на меті закарбувати його ім'я. Так, в квітні 2023 року у Львові на Галицькій площі, відбулося урочисте відкриття фонтану, який став символом вшанування Дмитра Коцюбайла та всіх добровольців, які брали участь у війні з Росією.Про Дмитра Коцюбайла зняли документальний фільм під назвою "Да Вінчі". До його створення навіть долучився колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний. Автори планували випустити стрічку у роковини смерті Героя, однак прем'єра відбулась 19 вересня 2024 року. Творці додали до фільму унікальні матеріали, які були вперше показані публічно. "Залізний Генерал поділився своїми спогадами про знайомство і дружбу з Дмитром Коцюбайлом! Вони постійно перебували на зв’язку та були дуже близькими, а коли Дмитра нагородили Зіркою Героя України він попросив, щоб саме Валерій Федорович одягнув йому цю нагороду", - повідомили у дописі на Fасеbооk-сторінці фільму.Фото: Fасеbооk-сторінка "Да Вінчі"Аліна Михайлова створила петицію на сайті президента України. Вона запропонувала створити на Аскольдовій Могилі національний Пантеон Героїв України. Ця ініциатива дуже швидко набрала потрібну кількість голосів, а президент висловив рішучу згоду та доповнив, що далі проєктом буде займатися Мінкульт спільно з Кабінетом Міністрів та КМВА.Варто зазначити, що петиція визначає Пантеон Героїв України як місце священного згуртування та вшанування пам'яті українського народу. Цей меморіальний комплекс призначений для проведення урочистих поховань та встановлення пам'ятних споруд для відзначення видатних історичних особистостей України: лідерів національно-визвольних змагань, військових керівників, та героїчних осіб, які відзначилися у боротьбі за незалежність України. У 2024 році у День Гідності та Свободи на Аскольдовій могилі відкрили пам'ятник Дмитру Коцюбайлу. "Дмитро "Да Вінч" Коцюбайло був учасником Революції Гідності і воїном який з 2014го року виборював незалежність України. Його подвиг надихає і нагадує нам про те, за що боролися і продовжують боротися герої України. Скульптура на його честь — це вічний символ пам’яті й вдячності", - зазначили на офіційній Fасеbооk-сторінці Окремого батальйону "Вовки Да Вінчі".Фото: vесhіrnіy.kyіv.uаКрім того, на початку березня 2024 року стало відомо, що КМДА на засіданні ухвалила рішення про облаштування земельної ділянки площею 0,17 га на Сквер імені Дмитра Коцюбайла. Мова йде про землю, яка розташована на вулиці Миколи Гайцана, 12/14, що у Печерському районі Києва. Архітектори вже підготували генеральний план, а сам простір матиме символічний дизайн, що відтворює удар снаряда. Центральним елементом стане бронзова скульптура вовка. "Генплан скверу – пряме віддзеркалення душі та подвигу Дмитра Коцюбайла, який загинув від осколкового поранення. Це місце буде символізувати удар снаряда, де кожен куток і кожна лінія нагадуватимуть про його служіння та відданість. Бронзова скульптура вовка, який відпочиває на щиті, буде доповнена композицією з грубого каміння", - поділився у Іnstаgrаm архітектор Артем Вахрін. 

Весна - час пробудження, тепла та нових надій. Перший день весни приносить із собою сонячний настрій, легкість і бажання дарувати радість близьким. Привітайте рідних зі святом весни красивими листівками, які наповнені світлом і теплом! Gаzеtа.uа підготувала добірку вітальних картинок, щоб ви могли легко передати свою любов і щирі побажання тим, хто дорогий вашому серцю. Обирайте й надсилайте найтепліші привітання. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Прощена неділя-2025: чому сказати "пробач мені" в цей день недостатньо Вітання прозою Вітаю з першим днем весни! Нехай ця пора принесе у ваше життя сонячне тепло, надію, радість і натхнення. Хай серце сповниться новими мріями, а кожен день буде яскравим та щасливим! З початком весни! Нехай ця пора принесе мир, гармонію і багато яскравих емоцій. Бажаю тепла, любові та весняного натхнення в кожному дні! З першим днем весни! Бажаю, щоб разом із нею у вашому житті збулися мрії, а кожен день приносив лише щастя та гармонію. Улюбленим святом Міжнародний жіночий день вважають 23% українок і 18% українців. Всього його назвав улюбленим 21% опитаних, ідеться в минулорічних результатах опитування, проведеного 17-23 лютого Київським міжнародним інститутом соціології. Це свято втрачає популярність. 2017 року його відзначали як улюблене 49% громадян.

25 (12) лютого 1918 року Центральна Рада затвердила закон "Про заведення в Україні числення часу по новому стилю і перевод годинників на середньоєвропейський час". За законом відтоді 15 лютого ставало 1 березня, а годинник переводився на 1 год. і 8 хв. назад. З переходом від аграрного до індустріального суспільства нагальною ставала потреба уніфікації календаря та часу. Росія і, відповідно, підросійська частина України, у модернізаційних процесах відігравали роль наздоганяючих країн і не були лідерами, за яким можна здійснювати уніфікацію. До того ж вже давно встановили значні неточності юліанського календаря. Та в Росії переходити на григоріанський не хотіли через те, що він 1582 року був впроваджений буллою папи Римським Григорієм ХІІІ, тобто керівником конкурента РПЦ в християнському світі. Після повалення самодержавства пріорітетність Російської православної церкви помітно впала. 2 квітня 1917 року тимчасовий уряд ухвалив постанову "Про відміну віросповідних та національних обмежень", а 27 липня - "Про свободу совісті". Це свідчило про відокремлення церкви від держави. У постреволюційній пресі неодноразово йшлося про потребу переходу на новий календар. А центральні російські урядові і радянські газети з самого спочатку свого виходу датувалися 2 стилями. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Новий рік за старим стилем: історія свята, прикмети та заборони Саме за григоріанським календарем 1917 року відзначили 1 травня як святковий день. У "радянському" обґрунтуванні цього рішення зазначалося: "До цього часу російські робітники святкували своє пролетарське свято 1 травня за старим стилем. Лише в Західному краї та Польщі робітники виходили на вулицю в один і той же день із зарубіжними братами, тобто 18 квітня. Царська влада та православне духовенство старанно охороняли старий стиль, вбачаючи у ньому символ відірваності Росії від Європи та європейської думки". Питання про перехід на григоріанський календар для українських урядовців активізувалося з початком мирних переговорів з країнами Четверного союзу у Бресті та укладенням 9 лютого Брестського мирного договору. Але в цьому їх випередила радянська Росія, яка за день до підписання цього договору оприлюднила декрет раднаркому про перехід на західноєвропейський календар. Згідно з яким, після 31 січня старого стилю наступало 14 лютого нового. 23 лютого 1918 року на засіданні Ради міністрів УНР міністр шляхів Євген Сокович порушив питання "про стиль і годину" та запропонував "установити на Україні київський час". Рада міністрів погодилася з такою пропозицією та доручила Міністерству шляхів розробити відповідний законопроєкт і подати його на розгляд до Малої Ради. Визначили мотивування нового закону, яке запропонував міністр пошти і телеграфу Григорій Сидоренко: "Українська держава з заключенням миру приєдналась до європейської культури, прагне до неї - у Європі заведено новий стиль". ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Без пірнання в ополонки - як відзначали Водохреще 1917 року Перехід на новий стиль календаря та середньоєвропейський час відбувався непросто. Повідомлення про переведення годинників зʼявились у пресі 3, 4, а то й 5 березня. Це вносило свій момент дезорганізації, окремі підприємства зазнали збитків. Деякі редакції газет повідомляли своїх читачів, що видання на лютий за передплатою доставлятимуться аж до кінця березня. Дирекція київського водоканалу повідомляла своїх абонентів, що термін плати за лютий закінчується 13 березня - 28 лютого, а надалі треба платити уже за березень. Частина навчальних закладів залишилась вірною "керенському" часові. Через це вчителі-сумісники не встигали з однієї школи до іншої на свої уроки. 1918 рік виявився не тільки без Різдва, але й із найкоротшим лютим - усього 15 днів, бо 16 лютого, згідно із законом Центральної Ради, вважалось вже 1 березня. Реформу календаря не визнала Російська православна церква, яка на той момент залишалась єдиною православною конфесією в Україні. Церква продовжувала жити за старим стилем. Одне з найбільших церковних свят - Великдень, що 1918 року за прийнятим в РПЦ календарем припадав на 22 квітня, за світським стилем відзначався 5 травня. Уже після гетьманського перевороту. А церковне Різдво 25 грудня 1918 року припало на 7 січня 1919 року. " " Комітет Верховної Ради з питань економічного розвитку рекомендує парламенту прийняти за основу законопроєкт, який скасує перехід на літній час. У Євросоюзі вже не 1-й рік точаться дискусії про скасування щорічного переходу на зимовий і літній час, і Європарламент вже підтримав це рішення.

18 лютого віряни вшановують пам'ять святого Льва, Папи Римського. За життя він написав багато проповідей і послань та захищав ідеї християнства. Повний текст новини

Сьогодні, 18 лютого, Міжнародний день батарейки. Віряни вшановують пам'ять святого Льва, Папи Римського. До Нового року залишилося 316 днів.

Які свята відзначає християнська церква в Україні 18 лютого

Свято 18 лютого багате на народні звичаї, про які варто знати всім.

У цей день не варто стригтися та працювати на городі

Яке церковне свято відзначають 18 лютого віряни за старим і новим стилем, прикмети дня, у кого іменини.

Що завтра за церковне свято святкують в Україні за новим календарем і кому моляться віряни — читайте в матеріалі ТСН.uа.

Сьогодні в Україні відзначається День гідності та свободи. Свято запровадили у листопаді 2014-го - на честь початку двох українських революцій: Помаранчевої та Революції гідності. Остання почалася саме 21 листопада 2013-го. Того дня президент Віктор Янукович заявив про призупинення переговорів про асоціацію з Європейським Союзом. У Києві на Майдан Незалежності вийшли невдоволені таким рішенням студенти. Це і стало початком Революція гідності, яку у перші тижні називали Євромайданом. Майже 1 тис. людей залишилися ночувати в центрі столиці. До ранку термін "Євромайдан" став трендом Тwіttеr. Протягом кількох днів мітинги з вимогою продовжити курс на євроінтеграцію почали збиратися в інших містах. 24 листопада в Києві на Народне Віче вийшли близько 100 тис. учасників, у Львові - майже 20 тис. Також у ці дні тривали масові акції в Луганську, Дніпропетровську, Харкові, Донецьку, Одесі, Черкасах та інших містах. Однак у деяких - мітинги розігнали силовики. У ніч на 30 листопада на Майдані Незалежності відбувся силовий розгін демонстрантів. Близько 4:00 спецпідрозділ "Беркут" почав по-звірячому витискати активістів - били кийками та ногами. Операцію назвали "розчисткою території для встановлення новорічної ялинки". "Ніч 30 листопада і стала каталізатором, який зробив революцію. Це розгін, жорстокий силовий розгін. Потім я приїхав на Михайлівську площу. Бачив як люди стікаються туди, готові боронити. Хлопці з палками тренувалися, пораненим допомогали в соборі. Тоді я зрозумів: усе, революція станеться", згадував Сергій Кротенко, який тоді навчався в педагогічному університеті ім. Михайла Драгоманова. 1 грудня в центрі Києва пройшло віче, яке зібрало від 500 тис. до 1 млн осіб. Люди зайняли Майдан Незалежності, де київські комунальники вже почали встановлювати новорічну ялинку та готувати місце для ярмарку. Площу від мітингувальників охороняли бійці Внутрішніх військ, якими переважно були солдати строкової служби. Вони особливого опору не чинили. Зайнявши Майдан, протестувальники звели барикади, щоб запобігти повторенню розгону, що стався в ніч на 30 листопада. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У столиці анонсували заходи до Дня гідності та свободи Однією із знакових подій початку Революції гідності стало 11 грудня. Вночі спецназівці знову спробували розігнати протестувальників. Уперше за кілька сотень років дзвони Михайлівського собору забили на сполох. 16 січня 2014 року у Верховній Раді України з порушенням установленої процедури голосування прийняли 10 законів, направлених на звуження конституційних прав і свобод громадян. За три дні в Києві на Народному Вічі зібралися кілька десятків тисяч мітингувальників, які висловили обурення ухваленням "Законів про диктатуру". Мирна акція переросла в жорстке протистояння з міліцією та Внутрішніми військами. Активісти зробили спробу штурму кордону охорони до урядового кварталу. Унаслідок сутичок був підпалений автобус "Беркута", а самих бійців закидали камінням і петардами. 22 січня 2014-го під час протистоянь на вул. Михайла Грушевського були вбиті з вогнепальної зброї Сергій Нігоян і Михайло Жизневський. Отримали поранення й померли наступного тижня в лікарнях Роман Сеник та Олександр Бадера. У лісосмузі в Бориспільському районі Київської області знайшли тіло Юрія Вербицького, якого викрали з лікарні. Найдраматичнішим етапом революції стали події в Києві 18-20 лютого, в ході яких загинули більш як сотня протестувальників і кілька тисяч було травмовано. У ніч з 21 на 22 лютого Віктор Янукович з найближчим оточенням утік з України. Спочатку він залишив Київ й виїхав до Харкова. Там за підтримки Росії намагався влаштувати з'їзд своїх прихильників та соратників зі східних регіонів України. Однак йому нічого не вдалося. Тому Янукович та члени його уряду - втекли до РФ. 22 лютого тисячі активістів та волонтерів приїхали до Межигір'я аби перевірити інформацію про втечу Януковича. Маєток був пустим. Того ж дня Верховна Рада підтримала постанову про самоусунення Януковича з посади президента. Вибори глави держави були призначені на 25 травня 2014-го. Проти самого Януковича була порушена кримінальна справа. У січні 2019-го його заочно засудили до 13 років тюрми - за державну зраду та пособництво у веденні агресивної війни. Колишній президент-утікач нині продовжує переховуватися у Росії. День гідности та свободи святкують в Україні 21 листопада на честь початку цього дня помаранчевої революції 2004-го та Революції гідності 2013 року. Свято є наступником Дня свободи, що відзначали 22 листопада у 2005-2011 роках на честь помаранчевої революції. Його скасував указом президент Віктор Янукович. 13 листопада 2014 року президент України Петро Порошенко підписав указ, згідно з яким в Україні 21 листопада відзначають День гідності та свободи.

Кожного року 18 листопада українці відзначають День сержанта Збройних Сил України. В цей день заведено вшановувати відданість військовій справі та професіоналізм сержантів ЗСУ. Свято було встановлене 19 квітня 2019 року указом президента України Петра Порошенка, повідомляє Gаzеtа.uа Раніше День сержанта в Україні відзначався згідно з наказом Міністра оборони від 10 лютого 2009 року. Це професійне свято було започаткували з метою підвищення престижу військової служби за контрактом на посаді сержантського і старшинського складу, а також подальшого патріотичного виховання військових кадрів України. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Київ не буде витрачати бюджетні кошти на святкування Нового року До 2019 року День професійного сержанта ЗСУ відзначали у першу п'ятницю березня. Зараз свято має фіксовану дату 18 листопада. 6 грудня українці відзначають День святого Миколая. Це нова дата після переходу на новий релігійний календар ПЦУ, який відбувся торік 1 вересня. Раніше День святого Миколая відзначали 19 грудня. Це свято найбільше чекають діти.