Search trend "Булгаков"

У травні 2022 року, якраз на трьохсотліття філософа, російською ракетою була зруйнована садиба-музей Григорія Сковороди у Сковородинівці Харківської області. Що це означало? Чому для Росії такий важливий Сковорода?У Харкові є такий видавець і музикант Олександр Савчук, він розповів історію про те, що ще в радянські часи, коли збудували цей музей, мешканці селища були дуже задоволені, навіть приказка утворилася: "Спасибі Гриші за дороги і за криші". Тобто стало зрозуміло, що разом з оздобленням цієї садиби прийшла цивілізація. Сковорода приніс цивілізацію. Після того, як стався цей удар, оскільки будинки довкола садиби залишилися непошкодженими, стало зрозуміло, що це удар саме в серце культури. Наші культурні пам'ятки є больовими точками. І в одну з таких точок якраз влучила російська ракета. З точки зору Росії, не має існувати не тільки якихось уявлень чи сенсів, а не має існувати навіть матеріальних згадок і пам'ятників. І тут мені здається, що це подвійний удар – знищити і матеріальний вимір, і смисловий.Може, вони вдарили тому, що так і не змогли присвоїти Сковороду, хоч як не намагалися понад століття? Адже вони весь час писали, що це російський філософ. Я завжди розповідаю, що можна на різних рівнях вивчати Сковороду: через академічний підхід або через популярну культуру. Достатньо зайти на російську статтю у Вікіпедії про Григорія Сковороду і подивитися, як росіяни маркують нашого філософа. Там буде написано, що це "рускій" і український філософ. Зверніть увагу, що не російський, а саме "рускій" філософ. Тобто там прописана етнічна приналежність й ідентичність. Вперше росіяни почали робити це на початку ХХ століття. Так, російський філософ Володимир Ерн, який зробив доволі непогану розвідку з філософської точки зору, але не обрамив це в якусь ідентичність, у своїй книзі писав, що Україна була відсталим краєм, а можливість реалізувати себе Сковороді дала саме прийдешня імперія. От якби не імперія, хто би знав про Сковороду? Зрозуміло, чому росіянам треба було це зробити. Вони не хотіли визнавати свою інтелектуальну залежність у філософській сфері від німецької традиції, зокрема від Канта і Гегеля, тому вони вирішили пошукати власну альтернативу. На своїх теренах забракло такої людини, а саме Сковорода на той час був важливим у всій Східній Європі. Вони вхопилися за нього і продемонстрували, що ось прийшла справжня цивілізація, імперська культура, що дала можливість проявитися цьому самородку, який нібито саме завдяки цьому піднявся. Тому він вочевидь "рускій" філософ, як вони його маркують.Сковороду називають квіткою українського бароко. Можливо, це так само було важливо для росіян, адже в них не було бароко і вони ніби присвоюють не тільки Сковороду, але і увесь цей стиль? Сковорода – людина, яка стоїть на межі. Зрозуміло, що він належить до епохи бароко. Проте, коли ми починаємо вивчати його філософію, ми бачимо, який вплив на цього мислителя справляє і антична, і середньовічна традиції. Так само там є елементи Ренесансу, тому що треба вивчати цю тривалість української культури ще до Сковороди. Але він також і мислитель, який в певний спосіб може бути атрибутований як мислитель-просвітник. Ба більше, історик культури і славіст Дмитро Чужевський, наприклад, каже, що він проторомантик. Тобто це мислитель, який діяв на межі не просто різних епох, а різних культурних традицій.Я у своїй книжці показую декілька своєрідних дуелей між росіянами, які із свого боку спочатку намагаються розкритикувати і дискредитувати Сковороду. Наприклад, російський письменник Всеволод Кристовський відчував оцю протоукраїнськість, як би ми зараз могли сказати, Сковороди. Сам Сковорода не казав, що є українським мислителем, тому що формування національної ідентичності відбувалося на століття пізніше. В одному із своїх романів Кристовський ставить Сковороду разом з Шевченком. До Булгакова Кристовський висміював українців. Булгаков навмисне вживає таку перекручену українську мову.Так, тобто це значить, що людина неосвічена. Якийсь варвар належить до російської великої культури імперії. Він каже, що його герої – це Сковорода і Шевченко. І Кристовський, власне, відчував цю спадковість. Недарма ж кажуть, що до того, як з’явився Шевченко, в українських поселеннях висіли портрети Сковороди. Тобто, з одного боку, росіяни хотіли собі привласнити Сковороду, а з іншого – вони ненавиділи оцю проукраїнськість, яку він ніс. Вочевидь. У нас не дуже люблять заглиблюватися в тексти Сковороди. І росіянам теж бажано показати тільки картинку, вони самі хочуть наповнити цю ідеологічну, свою пропагандистську картинку. А якщо зануритися, то там ці струмені ідентичності очевидні.Фактично життя Сковороди – це якраз постання Російської імперії. Тобто це все відбувається на його очах. Він бачить згортання вольностей, обмеження прав, свободи, але ніде це не описує, окрім "Dе Lіbеrtаtе". Що це означає і як себе Сковорода ідентифікував? Ким він був? У повній збірці своїх творів Сковорода вказує так: "Моя мати – це Малоросія, а моя тітка – це Україна". На перший погляд нам це видається дивним. Малоросія, Україна – що це означає? Вочевидь, коли він пише про Малоросію, йдеться про Лубенський полк, про сучасну Полтавщину, тобто ті землі, де були зосереджені козацькі полки. Тобто, якщо говорити в географічному розумінні, то саме за цими землями Сковорода прописує свою ідентичність – там, де він народився і де провів першу половину свого життя, а саме навчання та етап спроб викладання. Чому тітка – Україна? Україна — це Слобожанщина, тобто та інша частина, що пов'язана з другим періодом життя Сковороди. Там він уже почав проявлятися як вчитель, довкола якого збиралися не просто заможні люди, а й аристократи, інтелектуали, письменники, священники. Сковорода фактично означує цю єдність двох частин – старої України, яка тоді називалася Малоросією, і нової, куди втікали вільні люди для того, щоб колонізувати ці землі, а росіяни в той час намагалися контролювати цих людей. Зараз же вони прийшли зі зброєю контролювати ці території, а тоді вони за допомогою цих вільних людей, які прийшли з Малоросії, хотіли їх утримувати. Таким чином Сковорода показав, звідки і хто він. У його учня і першого біографа Михайла Ковалинського ми читаємо, що щойно Сковорода залишав межі теперішньої України, тобто виходив у Росію, це було для нього нестерпно довго і він хотів одразу повернутися назад. Навіть перед смертю, коли він пішов в Орловщину до свого улюбленого учня, назад хворий повертався пішки самостійно для того, щоб вмерти в Україні. Я думаю, що це показові речі. Тим більше, свою поезію філософ теж пише мовою, яку сам називає малоросійською – це старий варіант української мови. Але весь час Сковорода ніби застосовує різну мову. Український письменник і літературознавець Леонід Ушкалов наводить згадки, що навіть в Харківській колегії професори і викладачі між собою могли говорити мовою, яка майже не відрізняється від тієї, якою ми говоримо в Україні зараз. Це один регістр мови. Але зовсім інший регістр мови, коли ти починаєш писати. Наприклад, в канцелярії писали трішки іншою мовою. Власне кажучи, книжна мова відрізнялася від повсякденної. Там були вкраплення з повсякденної мови, але, з іншого боку, ми бачимо, що це ціла контамінація, збірка, такий синтез різних регістрів. Зрозуміло, що в церкві, коли ти читаєш проповідь, то маєш використовувати церковнослов'янську мову, а звичайною народною мовою писалися пісні. Сковорода, який претендував на те, щоб писати філософські тексти, штучно конструював собі мову. Ми бачимо багато елементів: це і церковнослов'янська мова, тому що Сковорода багато цитує Біблію просто з пам'яті; це і книжна мова (оскільки Сковорода – людина освічена, він багато наводить німецьких, угорських, польських слів). Також туди потрапляють і російські слова, і що далі імперія заходить на наші терени, то більше їх з'являється. Ну і є питомі українські слова. Це можна побачити і відчути. Справді існує багато суперечок з приводу того, наскільки цю мову можна вважати сучасною українською. Але до революції, лінгвістичного повороту в українській культурі, який здійснив Іван Котляревський, ми бачимо, що таких кодифікацій немає. Сковорода – це мислитель, який любить свободу й експерименти. Він і залишався експериментатором навіть у цьому лінгвістичному річищі. Ті факти, які ви наводите у своїй книжці, запозичені з праць Леоніда Ушкалова. Тож ви пишете, що у Сковороди трапляється слово "Україна" лише двічі, слово "Малоросія" 21 раз, тоді як слово "Бог" і похідні від нього – 2354 рази. Що це означає? Так, це з Ушкалова. Це здебільшого означає те, що передусім Сковорода – філософ і мислитель, який стоїть на ґрунті давньоантичної грецько-римської спадщини і середньовічної патристичної традиції. Він мислить саме в цьому категоріальному апараті. Шевченко – менший філософ у цьому розумінні, він радше конструює національний дискурс і козацький міф, на підставі якого ми формуємо і продовжуємо формувати нашу ідентичність.Це означає, що Сковорода залишається своєрідним проповідником індивідуалізму. Водночас Шевченко, судячи з усього, не проти стати на чолі етносу, який перетворюється на націю, на історичного дієвця. Сковорода ж обирає інший шлях. Він бачить, що експансія Російської імперії настільки велика, що, можливо, зарано ще з’являтися великій силі на макрорівні, тому потрібно пройти шлях від становлення індивіда до об’єднання в спільноту, як її Сковорода називає "Горня республіка". Тобто це певний елемент, в якому закваска — це культура, що формується на наших теренах. І от на цій сформованій культурній заквасці формується індивід. Ба більше, коли з'являється критична маса таких індивідів, тоді може з'явитися культурна нація загалом. Сковорода ще стоїть на початках цієї традиції, а Шевченкові вже було на чому стояти. Дуже багато людей відчувають, що ніби Сковорода не дав ніяких натяків, а ви вже це бачите. Я не можу сказати, що це спекуляція. Коли я писав свою книжку, моїм завданням було подивитися, на якому культурному ґрунті стоїть Сковорода. Першу частину книги я присвятив певній традиції до Сковороди. Тоді мислителі ще ж не були філософами. Сковорода – перший наш філософ в чистому розумінні цього слова. До нього це були радше книжники – люди, які належали до сфери богослов'я, які займаються письменницькою справою, викладацькою роботою. Тобто суть таких людей – поліфункціональна. Натомість Сковорода виокремлюється у рафінованого мислителя, яких ми знаходимо в європейській традиції. Тому недарма говорять про те, що Сковорода – перший паросток у східноєвропейській традиції на той час. Зрозуміло, що він виростає на цій традиції. Ідентичність Сковороди формується на підставах української культури. Ми не можемо говорити, що Україна існувала в той час, але ми можемо говорити про певну тяглість української культури, тих засад, на яких вона побудована, як вона постала і вибухнула в ХІХ столітті.У 2014 році для мене стало своєрідним одкровенням волонтерський рух. Я думав, які ми молодці, що взорували це в західній культурі, побачили, що в них це досить потужний чинник, і перейняли таке собі. Але коли я почав вивчати староукраїнську традицію, я побачив феномен православних братств. Це люди, які теж могли жити в часи, коли провалювалася державність, і брали на себе функцію державницьких інститутів. Вони організовували шпиталі, братські школи, підтримували людей. Тобто вони займалися тим самим волонтерством. Що цікаво, це були не тільки чоловіки, а й жінки. Наприклад, ми пам'ятаємо, що Гальшка Головичівна віддала свою територію та кошти, щоб заснувати школу, де вчилися не тільки діти заможних людей, а всі. Тобто, як каже Віра Агеєва, нічого не береться з нічого.Так. Якщо ми простежимо ці зв'язки, які вочевидь не є причинно-наслідковими, прямими й лінійними, а, як і культура, розвиваються неочевидними нашаруваннями, ми помітимо цей момент ідентичності, який, на мою думку, формується на підставі саме культурної традиції. У своїй книзі ви говорите про те, що у Сковороди були складні стосунки з просвітництвом, і про те, що іноді сучасники неправильно трактують його філософію серця. Що означає "філософ серця"? І чому це часто трактують як щось на противагу просвітництву, що засноване на розумі? Якщо ми говоримо про просвітництво, ми маємо зважати на коефіцієнт перетворення. Західне просвітництво було побудоване на рафінованому розсуді і розумінні, як ти будеш використовувати раціональні принципи, чи зможеш прорахувати певні ходи і знатимеш, до чого це призведе. Так виникає ще ідея прогресу, яка теж була популярна в часи, зокрема, французького просвітництва. Так от Сковорода найчастіше виступає противником саме такого розуміння просвітництва. Він говорить про те, що не Коперникові світи треба осягати розумом, а починати зі свого серця, із себе самого. "Пізнай самого себе" – стара істина, яку виголошували ще сім грецьких мудреців, а потім її повторює Сократ. Вона є наріжним каменем думки самого Сковороди. Він вважає, що розум, про який йдеться, – не такий прорахунковий чи інструментальний, а це розум, який пов'язаний з мудрістю, що охоплює не тільки цю рафіновану раціональність, але й пов'язана з життєвою і навіть божественною мудрістю. Український філософ і літературознавець Дмитро Чижевський досить чітко вхоплює цей момент. Також цю традицію кордоцентризму у книжці "Сковорода. Філософ свободи", що вийшла у 2007 році, повторює академік НАН Мирослав Попович. Він говорить про те, що українці витворили філософію серця. Це означає, що українці – нація досить емоційна. Ми любимо поспівати пісень, ми такі м'які, щирі, у нас немає цієї протестантської розважливості й раціональності. Проте Сковорода не говорить про те, що ми суто емоційні істоти. Радше він говорить про своєрідний синтез, про єдність емоційного, сентиментального елементу, а головне – розумного. Він говорить про те, що сутність серця – це розум. Людина починається з тієї розумної іскри, яка спалахує в серці. Найперший акт усвідомлення себе – це розумний акт. Але повторюю ще раз, це не математична модель розуму. Це модель ширшого розуміння, яке охоплює і сферу чуттєвого, і емоційного, і в тому числі розумного. От в цьому відмінність.Ви назвали свою книжку "Сковорода. Самовладання". Цікаво, що інша книжка про Фрідріха Ніцше була названа "Самоперевершення". Хочу процитувати рядки із книги про Сковороду: "Для безперешкодної подорожі немає нічого важливішого, особливо кориснішого та величнішого, ніж пізнати самого себе і знайти в нашому попелі поховану іскру божества. Звідси і народжується благословенне царство самовладання". Чому ви назвали книжку "Самовладання"? І Ніцше, і Сковорода для мене – це яскраві представники філософії індивідуалізму. Це філософія, яка починається з тебе самого. Ніцше теж переймався цією ідеєю. Підзаголовком до його останнього автобіографічного твору "Ессе Ноmо" є вираз "Як стають самим собою". Тобто він каже: мій шлях – це той шлях, коли я став сам тим, ким я є; я почав з пізнання себе і ним і закінчую, пройшовши своєрідне коло. У Сковороди теж є цей архетип кола, який і став основою його філософії. Коли ти починаєш пізнавати себе, ти абсолютно нічого про себе не знаєш. І коли ти проходиш увесь цей шлях, здійснюєш своєрідну "Одісею духа", ти приходиш до розуміння себе, але це розуміння вже зовсім інакше, адже ти пройшов повний цикл самоусвідомлення. Ніцше каже про самоперевершення. Це означає, що ти не просто проходиш своє життя від однієї до іншої точки, ти проходиш якийсь відрізок. Проживаючи своє життя, ти стаєш кращим, ти долаєш в собі те, що вважаєш хибним.Філософія Сковороди дуже близька до цього. Він говорить про те, що людина має бути паном самої себе, володіти собою, бути не просто іграшкою соціальних забаганок. Коли ми говоримо про Сковороду, ми одразу пригадуємо його формулу: "Світ ловив мене та не спіймав". Тобто те, що ти володієш собою, не дає тобі бути спійманим. Тебе неможливо спіймати, тому що ти сам собі господар, ти не служиш нікому, ти не виконуєш функції інших людей, які тобі нав’язуються. Російська імперія виникла у 1721 році, а в 1722-му народжується Григорій Сковорода. Поки він живе, він бачить поступове посування на нашу територію. Проте він не згадує ніде ні про Коліївщину, ні про Гайдамаків. Чому? Тому що ти маєш пройти цей шлях самопізнання. Для того, щоб володіти чи виявляти якісь претензії до світу, ти маєш з'ясувати, наскільки ти можеш підкорятися самому собі.Я згадала, що у Василя Стуса є рядок, що життя – це не є долання меж, а це само собою наповнення. Це теж про те саме. Очевидно. І це ще одне підтвердження того, що це закріпилося в нашій культурі і стає своєрідним архетипом. У вашій книжці є розділ, який називається "Нещаслива свідомість". Це про те, що в якийсь період свого життя Сковорода потрапляє в екзистенційну кризу. Там у нього з'являється "скука". Я так зрозуміла, що Сковорода був дуже химерний чоловік, і ось ця "скука" – це щось дуже цікаве. Що це означає у випадку Сковороди? Взагалі термін "нещаслива свідомість" запозичений з філософії Гегеля. Він буде пізніше від Сковороди, але цей пізнавальний прийом, який використав Гегель свого часу у феноменології духа, можна застосувати до Сковороди. Це своєрідний момент схоплення свідомістю свого стану – стану не просто абсолютної ейфорії, але й проблемності. Ми можемо хоч сто разів говорити про самовладання, але воно не приходить саме собою. Для цього треба докладати якихось зусиль, а керувати собою дуже важко. Нам здається, що люди можуть керувати світом, цілими країнами, але часто буває так, що вони не можуть керувати собою, тому що не пройшли того шляху, до якого закликає Сковорода. Тільки пройшовши індивідуальний шлях, ти можеш виходити на більший.Це таке легко профановане поняття, яке залишилося, ніби шкаралупа. Від надуживання воно втратило сенс, який насправді є дуже глибоким. Так. І от власне, щодо "скуки". Зрозуміло, що "скука" тут – це не про те, що б таке зробити, коли нема роботи. Не про це йдеться. Це щось на кшталт екзистенційної кризи чи навіть депресії. Сковорода відчув своє покликання у тому, що має займатися вихованням, тобто стати просвітником у широкому сенсі цього слова. У нього був поганий досвід викладання, тому що він був реформатором, але йому не дозволяли вчиняти ці реформації в освіті. Так, у нього не вийшло в Переяславському колегіумі. Могилянська спільнота порадила йому поїхати в село Ковраї до Стефана Тамари. Це був представник колишньої козацької старшини, людина заможна, з вищої верстви, який шукав викладача для свого сина. Вперше Сковороду звільнили, бо він був вимогливим викладачем. Спересердя він сказав учню, що той "мислить, як свиняча голова". Челядь це почула, донесла матері. Проте цей учень, Василь, потім зробив карколомну кар'єру і до кінця життя дуже любив свого вимогливого вчителя, який і до себе висував претензію, що він теж має володіти собою перед тим, як вимагати чогось від учнів.І от в цей період Сковорода відчуває, що в нього і кар'єра не складається, і родини вже немає. Тобто настає величезна криза. Він стоїть на роздоріжжі: чим займатися, що робити. Як вважають біографи, саме з цього моменту починається злам Сковороди. Він обирає самого себе. Він розуміє, що означає володіти собою, що для цього треба зробити. Тож Сковорода вибудовує своєрідну життєву стратегію і звідси виникає основний патос його філософії, який скерований на щастя. Тобто, людина, яка не може обрати себе, яка не володіє собою, вона нещаслива. А для того, щоб бути щасливим, треба зрозуміти, хто ти в цьому житті, на що тобі покладатися, пізнати себе, почати з того, щоб розібратися з собою. Сковорода спочатку не міг цього збагнути, у нього всередині носився "войовничий дух". І після цього він розуміє, що його покликання в тому, аби бути мандрівним викладачем, мислителем, вільним філософом. У Ковраях Сковороді приснився дивний сон. Якщо його трактувати за Фрейдом, то сон дуже цікавий. Що це був за сон? Я так розумію, що це теж була точка зламу в його свідомості. Так. Між іншим, існує багато інтерпретацій щодо цього сну. Іван Мірчук, наприклад, намагається застосувати саме психоаналітичний підхід, інтерпретувати його у фройдистському ключі. Там багато дивних речей, наприклад, канібалізм, масове злягання і так далі. Значить, у той час щось не те траплялося у житті Сковороди, були моменти, які він не міг збагнути, не міг перетравити і здолати їх. На цьому тлі йому сниться такий дивний сон. У Сковороди є вчення про три світи: великий (макрокосм – все, що нас оточує), маленький ("мирик", мікрокосм – внутрішній світ людини) та світ символів (Біблія, за допомогою якої ти створюєш інтерпретації і на підставі їх можеш щось збагнути). Але крім вчення про три світи, є ще вчення про дві натури – видиму і невидиму. Так от сон якраз і є підказкою до невидимої натури: зважай не тільки на те, що ти маєш у фізичному світі, а й на те, що за цим світом стоїть.Ось це, що, як ми вважаємо, було витіснено, і є дзвіночком, який Сковорода сприймає як виклик до того, що треба щось змінити у своєму житті. Треба розставити пріоритети: чи обереш ти стратегію, як і величезна кількість людей, чи обереш бути собою. А бути собою означає бути самокерованою особистістю, коли ти від індивіда переростаєш в особистість. Це цілий самодостатній світ. Він потребує вдосконалення, але цей світ самокерований.Сковороді сниться, як він ходить в якихось покоях, бачить, як люди злягаються, у сусідньому покої хтось справляє месу, під час якої оббілують чоловіка, відрізають, смажать шматки його тіла –  це суцільна макабра, як у полотнах живописця Ієроніма Босха. Ми бачимо якісь пекельні речі. Вихід із цієї "скуки" Сковорода шукає, вибудовуючи ось цю свою лінію філософування, яку ми знаємо тепер.

Дуже часто чую аргумент: "От ті, хто з Булгаковим бореться, дуже схожі на його Шарікових та Швондерів".Аргумент красивий, а головне дозволяє відчути ту емоцію, за яку люди Булгакова і люблять — мовляв, я тут красиве небидло з відтопиреними на всіх кінцівках пальчиками, а довкола мене чєрнь сплошная в скатертини сморкається.Втім, є у цього аргументу і проблема. Він — повнісінька брехня.Читайте також: Розколи в суспільстві: вигадка чи реальністьНі, ті, хто зараз бореться з булгаковщиною, не схожі на Шарикових та Швондерів. Це суто технічно неправда. Вони схожі на інших негативних — ще більш негативних, ніж Шарікови та Швондери — героїв його творів. Пригадуєте?"Мразь с хвостами на головах"."Страшная, вопящая кутерьма"."Серая туча со змеиным брюхом", що говорить на "проклятом языке", "гнусном языке, которого и на свете не существует".Яких він розстрілював. Ну, себто не він, а його автобіографічний персонаж, доктор Яшвін. Сам Булгаков не розстрілював, звісно — основними рисами його характеру були боягузтво і пристосуванство, рішучість він залишав власним героям. Він "перемагав", розстрілюючи та обливаючи брудом тих, кого ненавидів, поза очі, на папері.Так що свята правда. Булгакова низводять герої творів Булгакова. Просто не ті.Характерно, що сам Михайло Опанасович забуття забороненим прийомом не вважав. "Память о Петлюре да сгинет", - писав він.Іронічно, але пам'ять про Петлюру не згине. А от про Булгакова — значно послабне.Ми ж постараємось.* Публікується зі збереженням стилістики автораДжерелоПро автора: Віктор Трегубов, український журналіст, блогер, публіцист та громадсько-політичний діячРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

"Але ж Пушкін, але ж Булгаков, але ж пам'ятник Щорсу". Мовляв, це ж естетично гарно і має художню цінність.Але ж, бляха, це все скасовують не тому, що воно раптом втратило художню цінність, а тому, що набуло нову, травмувальну.Відторгнення російської культури не мистецьке, а емоційне. Це якби жінку жорстоко зґвалтував і побив якийсь злочинець, який був напшиканий гарним парфумом від Армані, і вона нюхала окремо аромат і насолоджувалась. Бо ж парфум-то якісний, хто заперечить?Та вся естетика, якою напшикали на Україну в процесі зґвалтування і зараз зайшли на нове коло, — не має ніякої цінності для жертви. Навпаки, це тепер навіть тригер, від якого верне, і це не вина того, хто тригериться. А того, хто тригернув.Читайте також: Як деякі українці припинили боятися за свою репутацію та полюбили ПушкінаНу але якщо ви, живучи в Києві чи Одесі, три роки спостерігаючи жахіття діянь росіян, потерпаючи від обстрілів, не маючи абсолютно ніякої упевненості, що сьогодні вночі ракета чи шахед не прилетить саме до вас у квартиру, і не почуваєтесь при цьому зґвалтованим чи зґвалтованою російською культурою — що ж, тут медицина безсила, як то кажуть. Може, і справді роман "Ідіот" Достоєвського має для вас якусь особливу персональну цінність.ДжерелоПро автора: Володимир Гевко, маркетолог, блогерРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Восени 2024-го хтось із нас уважно стежив за доленосними президентськими виборами в США. Для когось найважливішою темою стали нові терористичні удари ворога по наших містах. Ну а комусь не давав спокійно жити недемонтований пам'ятник Булгакову в Києві - і питання про значення цього суперечливого автора для сучасної України.