Search trend "демобілізація"

У період дії воєнного стану демобілізація не проводиться, якщо лише немає визначених законом підстав. З 1 липня 2025 року у цьому питанні нічого не змінюється. NV розібрався, чи планують демобілізацію в Україні і хто може звільнитися із війська.

Постановка на облік, повістки, демобілізація скоро будуть лише через інтернет.

Чи можлива наразі демобілізація: думка члена комітету ВР з нацбезпекиНародний депутат Веніславський заявив, що наразі немає підстав говорити про демобілізацію через складну ситуацію на фронті. ВР працює над додатковими відпустками для військових.

За словами генерала, демобілізація не проводиться через те, що немає потрібної кількості військовослужбовців.

Наступна історія про командира роти вогневої підтримки першого стрілецького батальйону 67-ї окремої механізованої бригади Ксенію. На початку військової кар'єри вона працювала в ППО, а зараз стала жінкою - командиром. Щоб потрапити у військо жінка повернулася із закордону. Їй пропонували паперову роботу та вона рвалася на передову. Бажання служити у війську Ксенія виявила у випускному класі школи. Це був лютий 2014 року, коли почалася Революція Гідності. Жінка готувалась до ЗНО і же тоді вирішила, що потрібно готуватися захищати країну. "Мені військова справа давалася досить легко, - пригадує Ксенія. - Екзамени з фізичної підготовки я склала досить не погано, з психології теж мала високий бал. І я пам'ятаю був набір у 104-й взвод наземної артилерії. Мені вдалося туди вступити". Повномасштабну війну жінка зустріла не в Україні. Але, коли дізналася про наступ Російської Федерації, одразу вирішила повернутися додому. оскільки була офіцером запасу, то отримала повістку. "Були великі черги і дівчат не хотіли брати. Мені казали: "Ну куди ти йдеш? Посиди вдома, почекай, може пізніше, подумай". Дуже мене відмовляли. Казали, як може бути дівчина командиром? Я планувала призватися на посаду командира взводу, а мені пропонували бухгалтера чи діловода. І так з першого дня у війську мені довелось в кожній бригаді доводити, що мені не цікаво працювати з паперами, а бути на бойових. Насправді цей шлях був довгий і виснажливий", - розповіла військова. Але жінці вдалося досягти свого. Ксенію відправили на додаткове навчання і згодом вона потрапила у  138 зенітно-ракетну Дніпровську бригаду. Була заступником командира батареї матеріально-психологічного забезпечення. "Це було озброєння С - 300, - розповідає про роботу Ксенія. -  Я потрапила на зенітну установку і нічого про неї не знала. А протягом двох тижнів я навчилася і вже збивала повітряні цілі. Це були ракети Х-101, Х-55, шахеди. Найдорожчу ракету, яку збила, коштує близько 13 млн доларів. Це Х-101". У бригаді жінка прослужила майже два роки. А потім їй випала можливість перевестись в піхоту. Так і потрапила в 67-му окрему механізовану бригаду на посаду заступника командира роти з морально-психологічного забезпечення. А нині командує ротою вогневої підтримки першого стрілецького батальйону. "Коли я приїхала, пам'ятаю, 14 березня, потрапила в Слов'янськ. Розмістилася, познайомилася з усіма і 16 березня кажу: "Ну що? Куди їдемо? На яку я їду позицію? Вони на мене дивляться, кажуть, та куди ти поїдеш, ти ж тільки прийшла. Вже тоді я хотіла побачити все: як функціонує, як працює логістика, мені було цікаво". Через місяць підрозділ військової перевели на відновлення в Старичі. І там вже дізналася, що буде командиром роти. Зі своїми підлеглими вирушила на Лиманський напрямок. І там першим завданням мала виставити позиції декількох взводів. "Одну ніч я ходила з артилеристами шукала місця для гармати, потім цілий день працювала і наступної ночі їхала з мінометниками, щоб розмістити три міномета. Весь час, який стосувався бойової роботи, я зі своїм підрозділом, - наголошує військова. - Я ніколи не відправляла своїх людей в посадку, де б я не була. Мені було важливо, щоб я знала дорогу, бо, якщо будуть поранені чи загиблі, я розуміла, що нам ніхто не допоможе, крім нас". Розповіла про свою успішну операцію. "Так сталося наші не втримали певну посадку, були змушені відійти і саме мій підрозділ, один з розрахунків міномета, стояв на "нулі". Я не давала команди їм відтягувати міномети, адже розуміла, що в нас є бойова робота, яку ми повинні виконувати. Я приїхала до свого керівництва і попросила для підмоги кількох людей, щоб відбити позицію. Нам потрібно було пройти трохи більше півтора кілометри, але, глянувши на карту, я поставила собі за ціль пройти ще п'ятсот метрів до іншої позиції, яку потрібно зайняти. Нас привезли до мого мінометного розрахунку і в мене були аж сльози на очах. Знаючи, що вони скоро можуть зустрічати ворожу армію, вони не збирали речі, не збиралися втікати, а приготували міни, автомати, піднесли БК, щоб приймати бій. Я тоді була дуже горда за свій підрозділ. Ми пройшли ці 1600 метрів і розуміли, що окупанти можуть бути навколо нас. Ми обійшли всі бліндажі, їх не було, тому я вирішила трьох людей залишити, закріпитися, а з одним солдатом пройти ще пів кілометра. На наше щастя ми встигли дійти до точки, куди я запланувала. Там були агси, кулемети. І як тільки ми почали готувати праву сторону, через три-чотири хвилини я чую ворожі голоси. Їх було орієнтовно п'ятеро, а нас двоє. Ми прийняли бій. Я швидко вирішила, що вийду з цієї посадки в поле на дорогу, щоб вони мене побачили і почну їх прострілювати. І, коли вони почнуть відходити в бік, мій побратим почне з кулемету їх розстрілювати. Ми так і зробили. Були дуже сильні крики з боку росіян. Точно були поранені. Посадку втримали". Ксенія також брала участь в операції на Курщині. Каже, краще воювати не на своїй землі, якби це не було важко. "Моя гармата побила тоді рекорд. Ми від "нуля" стояли один кілометр вісімсот метрів. Це дуже мало, тому що зазвичай її ставлять на відстань 6-8 кілометрів. І все одно наша гармата працювала, - з гордістю розповідає Ксенія. -  Були в нас й полонені. Коли вони почули, що я намагалась рятувати їхнього пораненого, були в шоці. Один з них сказав "я не розумію, наші по нам стріляють, а ви йдете і пробуєте нас врятувати". Вони знають, що росіяни воюють за українців. І після того, як побачили моє ставлення до побратимів, виявили бажання потрапити у мій підрозділ". Ксенія поки не планує цивільного життя, адже вважає, що до завершення війни потрібно дожити. Але наголошує, навіть після завершення, демобілізація швидко не буде. "Це може бути рік, два, три. Тим більше ми офіцери. Треба буде здати все. А з цим будуть великі проблеми, тому що, на жаль, в нас така система. А мрію я зараз лише, щоб нам дали декілька нових пікапів, снаряди. Усі мрії зараз пов'язані із війною". 

Демобілізація в Україні — представник Ради Федір Веніславський пояснив, чому розраховувати на неї зарано.

The Mission of «Sprava Hromad»is the support of our army. The key to victory at the front is the support of the army in the rear! Now again, as in 2014, the army needs our unity in matters of aid!Starting with basic things like clothing, and ending with high-precision equipment, such as optical-radio-electronic surveillance complexes, our community buys and supplies the troops with everything they need, which forms a new, more advanced army! In this process, we, Public Affairs, take over all the routine processes from "understanding what the military needs to beat the enemy" and ending with handing him the keys to the dream equipment! However, we can overcome this path only under one condition: only together with you!

В сьогоднішніх умовах закон про демобілізацію чи про звільнення з військової служби окремих категорій осіб навряд чи буде ухвалено. Про це заявив народний депутат фракції "Слуга народу", член комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки, оборони та розвідки Федір Веніславський під час брифінгу, передає Gаzеtа.uа. "Треба бути відвертим - питання демобілізації безперечно дуже болюче для наших військовослужбовців, для членів їх сімей, особливо для тих хто добровільно пішов служити з перших днів війни, але в умовах тої реальної ситуації, яку ми зараз маємо, коли Росія постійно збільшує свій мобілізаційний ресурс, коли збільшує сили Збройних сил, залучає шляхом призову і через мотиваційні засоби значно більшу кількість людей, коли кількість окупаційних військ, які на окупованій території України збільшується на 15-20% порівняно з минулим роком, говорити про те, що найближчим часом буде ухвалено закон про демобілізацію чи про звільнення з військової служби окремих категорій осіб - не потрібно бути надто оптимістичним в цьому напрямі. Найближчим часом цього навряд чи варто очікувати", - сказав Веніславський, відповідаючи на запитання про законодавче врегулювання демобілізації. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Голова Верховної Ради пояснив законопроєкт про демобілізацію та пригадав 1919 рік Водночас, він зазначив, що з представниками Генерального штабу і Міністерства оборони неодноразово обговорюються питання запровадження додаткові періоди для відпуском і ротаційні заходи. Як повідомлялося, у кінці березня заступниця міністра оборони Катерина Черногоренко заявила, що Міноборони та Генеральний штаб ЗСУ продовжують працювати над законопроєктом щодо демобілізації. Голова комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки, оборони та розвідки Олександр Завітневич пояснив, що у період воєнного стану термін демобілізація на законодавчому рівні не використовується. Водночас парламент обговорює інші механізми, які могли б частково розвантажити армію та допомогти військовим відновитися.

Демобілізація в Україні можлива лише за указом президента і не відбудеться одразу після завершення воєнного стану. Поступове звільнення військових триватиме кілька місяців і залежить від багатьох факторів. Повний текст новини

Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положенням про проходження військової служби громадянами України. NV детально розібрався, хто і як може звільнитися з війська.

Просто тому, що наразі стан повномасштабної війни — це буквально єдина причина для існування його режиму, єдине його джерело легітимності. Як тільки війна в Україні закінчується — йому треба або починати нову, або пропонувати і оточенню, і населенню якийсь новий "проєкт", який пояснить це все. Пояснить не з погляду демократичної легітимності, а з погляду логіки існування диктатур.Для диктатур найкраще джерело легітимності — це "зовнішня загроза" або підступні "внутрішні вороги". Звісно, є ще диктатури розвитку, але така модель Росії за Путіна вже не світить.Вихід з війни — це демобілізація того непотребу, який понабирали у російську армію, це конверсія, це необхідність пояснити чи вартували жертви зусиль (не населенню, а опорам режиму). Це необхідність шукати трильйонні інвестиції у нормалізацію життя та економіки.Читайте також: Американська некомпетентність як пастка для РосіїТому війна для режиму Путіна - це своєрідний гомеостаз хронічного алкоголіка. Організм поступово слабшає і помирає — економічно, демографічно, військово з точки зору деградації механізмів управління. Але різко кинути пити не можна, бо може стати гірше. Або мозок (сам Путін і його ядро) так думає.Тож існує два сценарії, з якими Росія вийде з війни й не перенесе її, скажімо, у країни Балтії:Режим Путіна виснажується й не встигає вистрибнути з війни до свого очевидного економічного, військового, політичного краху. Тоді й перемовини будуть лише про капітуляцію РФ.Режим Путіна перебуває на межі й встигає вистрибнути з війни до очевидного економічного, військового, політичного краху. Тобто йде на реалістичні перемовини, але встигає зафіксувати певні "результати". До остаточного колапсу, звісно.Щоб це сталося швидше — потрібен додатковий тиск. В економіці й за допомогою постачань зброї Україні. А Путін на фоні цього просто розраховує пересидіти Україну, Європу, Захід. Довгостроково це все одно його не рятує від наслідків того, що він зробив з Росією, але логіка "сьогодні помреш ти, а завтра я" - його улюблена. Читайте також: У багні Путіну комфортноТому оце трампівське "Путін втомився від війни" базується або на глибокому нерозумінні того, чому Путін буде тягнути війну, скільки може, або на унікальному знанні, що Путін уже у відчаї та шукає миру, або на тому, що Віткофф згодував Трампу друге. Я ставлю на перше.Те, що Путін не хоче закінчувати війну і не буде це робити швидко без додаткового тиску, до Трампа намагаються донести Україна, Франція, Німеччина, Британія, адекватні американці. Поки, як бачимо, Донні заперечує реальність або просто не спроможний її зрозуміти. І нам треба й надалі намагатися примусити його зустрітися з нею. Бо оцей перемовний трек, який він сам ініціював, не може закінчитися ніяким миром, якщо Путін спроможний продовжувати воювати. А він поки спроможний. Американський президент може скоротити терміни цієї спроможності й уберегти тисячі життів, про які він на словах думає. Але поки він демонструє себе дуже слабким і дурним. Найтупішим президентом в історії своєї країни. ДжерелоПро автора. Юрій Богданов, публіцист, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політикиРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.   

Голова комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки, оборони та розвідки Олександр Завітневич пояснив, що у період воєнного стану термін демобілізація на законодавчому рівні не використовується. Водночас парламент обговорює інші механізми, які могли б частково розвантажити армію та допомогти військовим відновитися. Про це він сказав в інтерв'ю ВВС Україна. Нардеп розповів, що йдеться, зокрема, про надання військовослужбовцям відпусток тривалістю від 6 місяців до року. Такі заходи дадуть змогу не лише морально-психологічно відновитися, а й пройти лікування у разі поранень чи хронічних захворювань. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Військових, які воюють із 2022 року, почнуть поступово повертати додому - Міноборони Обговорення тривають у співпраці з Міністерством оборони та Генштабом. Утім, як зазначив Завітневич, усе залежить від ситуації на фронті - зокрема, від наявності підготовленого резерву, який дозволив би тимчасово виводити з бойових позицій окремі підрозділи. Народний депутат також зауважив, що наразі обговорюється статус військових під час такої відпустки - чи зберігатимуть вони грошове забезпечення, а також як їх обліковуватиме система. "Потрібно знайти ресурс, щоб замінити людей на передовій. І це питання не лише організації, а й фінансування", - наголосив Завітневич. За його словами, ініціатива щодо відповідного законопроєкту має виходити саме від Міністерства оборони. Раніше перший заступник міністра оборони Іван Гаврилюк повідомив, українські військовослужбовці, які беруть участь у бойових діях від початку повномасштабного вторгнення Росії, поступово повертатимуться з передової. "Завершується робота над механізмом, який дозволить за наявності необхідного людського ресурсу поступово ротаційно виводити з фронту військових, що несуть службу з 2022 року", - зазначив Гаврилюк.

Про це він розповів в етері Еспресо. "Давайте не забувати, уявімо собі той момент, коли війна де-факто, не де-юре, припиняється. Ну добре, можна ще певний період часу накачувати ВПК якимись замовленнями, відновлювати дуже багато втраченої техніки і так далі, і так далі. Так, це буде чергова диспропорція в російській економіці. Злетить у черговий раз інфляція. Ну, одним словом, весь набір економічних задоволень Путін отримує по повній програмі. Про це вже навіть майже офіційно говорять чиновники з Центрального банку. Але ж питання навіть не в цьому. Якщо Путін зупиняє війну, він ризикує на такі внутрішні проблеми, які він собі поки що уявити навіть не може", - сказав він. Володимир Огризко вважає, що великі проблеми у Росії викличе повернення з війни так званих військових, які вимагатимуть того забезпечення, яке вони мали, перебуваючи на війні. "Про це давно вже ми говоримо, а зараз вже і пишуть наші західні партнери, йдеться про те, що умовна демобілізація, хоча б 500-600 тисяч людей, озвірілих бандитів, які повернуться додому і захочуть мати те, що вони мали в цій армії, щоб їх годували, щоб їх одягали, щоб їм платили доволі серйозні гроші, і якщо всього цього не буде, почнеться просто дикий карнавал. Карнавал вбивць, гвалтівників і так далі, і так далі. Почнеться дестабілізація ситуації в окремих регіонах, куди повернеться дуже багато такого люду. І от як тоді діяти тому самому Путіну, коли з одного боку економіка майже на межі чи валиться, а з другого боку в самій Росії розвиваються такі внутрішні процеси, які його змушуватимуть триматися двома руками за стілець, щоб його звідти не викинули. Тому для нього продовження війни - це єдиний спосіб більш-менш впевнено себе почувати. Так от, хіба він від цього відмовиться? Та ні, за які коврижки, аж допоки його Україна і колективний Захід до цього не змусить", - додав дипломат.28 квітня російський диктатор Володимир Путін заявив, що оголошує так зване перемирʼя на дні святкування 80-ї річниці перемоги в Другій світовій війні. В Україні відреагували.5 травня президент США Дональд Трамп прокоментував ініціативу російського диктатора Володимира Путіна про триденне припинення вогню в Україні. На його думку, хоча термін здається невеликим, це може мати велике значення.

6 травня особлива для ЗСУ дата — День піхоти. У всіх війнах піхота відіграє визначальну роль, і теперішня війна не стала винятком. Технології змінили характер бойових дій, однак лінію фронту й далі тримає піхотинець. Дрони прикривають свою піхоту й працюють проти ворожої - це їхнє головне завдання. Найбільших втрат на війні зазнають саме піхотні підрозділи.

Демобілізація мобілізованих і контрактників зараз можлива в деяких випадках.

Місія Церкви в післявоєнній перспективі України. – К.: Дух і Літера, 2025"Російська агресія в черговий раз поставила українців на межу виживання, - нагадують у цій книжці. - Загроза зникнення української держави та Церкви постає як величезний історичний виклик. Але тепер виживання України означає не повернення до минулого чи збереження дійсного стану речей, а вимагає активних змін заради майбутнього". Тож мова  у колективній монографії "Місія Церкви в післявоєнній перспективі України" саме про те, чому в цей час нам необхідна відкрита та осучаснена Церква. Адже незмінна місія Церкви Христової завжди полягала у тому, щоб являти світу істину Божественної любові, освячувати усі сфери життя і служіння людини, бути з нею і відповідати на її потреби. Так само у післявоєнній перспективі України одним із першочергових завдань для Церкви є підтримка та допомога людям пережити ті втрати й страждання, які війна принесла в їхні родини, лікувати рани душі й тіла. Таким чином, у книжці У пропонованій до уваги читачів колективній монографії розглядаються шляхи подолання внутрішніх та зовнішніх розколів, питання літургійної ідентичності, а також ролі Церкви у духовному і соціальному розвитку країни. Також увага приділяється критичному осмисленню ідеологічних викривлень, таких як "русскій мір", та їх загрозі християнському світогляду. "Разом з необхідністю оновлення політики, економіки, культури, для виживання і подальшого росту Україні потрібні зміни в релігійній сфері, - нагадують нам на самому початку. - Зміни мають торкнутися не лише суспільства, але й Церкви. Ми маємо змінюватися разом, коли зміни в Церкві є результатами змін суспільства, а зміни в суспільстві передбачають зміни в Церкві. Церква може стати частиною і провідником суспільних змін, вона має обґрунтувати їх з богословської точки зору та продемонструвати власним прикладом. Без змін у православ'ї не можна зберегти здоровою Церкву, яка є фундаментом суспільного і духовного життя українського народу. Оскільки в України немає майбутнього без реформування, так в української Церкви немає майбутнього без переосмислення минулого і відкритості до сучасного".Олег Клименко. "Вирівнювання" Збруча. Quо vаdіs, Вадісе? – Тернопіль: Навчальна книга "Богдан", 2025У глухому галицькому селі, куди доля у 1940-х роках занесла родину автора цих рядків, люди чекали гудіння "червоних" моторів не як манни, а як кари небесної. Так звані "наші" скидали бомби на мирні поселення так само, як сьогоднішні їхні російські правонаступники. "Цей день війни за насиченістю нічим не відрізнявся від попередніх. – згадують  у цій книжці. - хіба що радянські літаки, які з'явилися зненацька. Вони, ховаючись за хмарами, скидали бомби. "ФАБ-50", вирвавшись з бомболюків, зі жахливим виттям поринули вниз із наміром розірвати Тернопіль на шматки". Тож Історичний роман-хроніка "Quе vаdіs, Вадісе?" Олега Клименка, який є другою книгою трилогії "Вирівнювання" Збруча розповідає про ці самі часи, точніше, про масові репресії радянських органів НКВС-НКДБ у Західній Україні в 1939-1941 роках. Як попереджає анотація, з іронічних, а подекуди із саркастичних позицій, витворена колекція історичних подій, явищ і постатей, розкриті деякі таємниці того часу, хитросплетіння політики та війни. Якщо ж згадати саме життя того періоду, то виявиться, що той самий сарказм з історією та політикою переплівся з долею багатьох тамтешніх родин. Так, коли батько був малий, по Дністру (як і по Збручу) проходив радянський кордон, і з того берега румунські прикордонники горлали до сусідів, глузуючи з їхнього "щасливого" життя за Сталіна: "Нема хліба, нема кики! Лише кіна і музики!" Кики, тобто каші, справді було негусто. Гірше, що замість кіно теж була лише крижана ковзанка за вікном, де каталися діти. Але вийти було зась, бо взувачки в батька з його молодшим братом не було: репресована родина, закинута долею в глухе галицьке село, жила в злиднях. Але не такий був наш Євген, який, залишивши малого брата в хаті, вискочив таки надвір всупереч усім мамалижним прикордонникам зі Сталіним вкупі. І з гейканням скотився босоніж з веселої дитячої гірки! Він мчав назустріч новому щасливому життю, в якому не треба ковтати слинку, дивлячись, як мама годує похмурого батька, українського підпільника, і не треба щулитись, коли летить літак, гадаючи, чи це "наші", що будуть їх бомбити, а також замість вечері грати з братиком у настільну гру, де так само летиш сторчголов, але вниз, у болото чи в хату до Баби Яги, якщо випав невдалий хід…Алан Олпорт. Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни. – К.: Локальна історія, 2025У цій книжці нам вкотре нагадують, що війни закінчуються не на полі бою, а тоді, коли військові повертаються додому. Так, у роки Другої світової війни, про завершення якої якраз мова, мільйони британців були в окопах і, опинившись на батьківщині, не завжди впізнавали країну, за яку воювали, а побачене їм не завжди подобалось. Та й хіба лише вони, і хіба лише після Другої світової? Читаючи чергову "локальну історію" про повернення з війни, так само згадуєш і про Ремарка, і про Гемінгвея. "Одного зимового вечора 1917 року на Східному вокзалі з потяга висипалась група людей, що їхали у відпустку, - починається, як правило, така пригода. - Серед цивільних було багато фронтовиків, солдатів та офіцерів, яких можна було впізнати за обпаленими сонцем обличчями і притомленими шинелями". Тож так само у цій книжці нам нагадують, як після Другої світової війни демобілізованим доводилось знову вчитися жити в родині, шукати нову роботу та долати посттравматичний синдром. Не всі змогли пройти цей шлях. Цивільні почасти з острахом ставилися до них, побоюючись, що вони принесуть насильство. У своєму дослідженні "Демобілізовані" Алан Олпорт на основі особистих щоденників, листів, тогочасної преси, літератури та кіно описав і як демобілізовані адаптовувались до мирного життя, і політику держави, і зміни, які переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни. Таким чином, ця книжка розповідає про важку дорогу від війни до миру, демонструє універсальний досвід і водночас нагадує, що демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти.Анна Завертайло. Солодкий несолодкий бізнес. Від кавових автоматів до ресторанної мережі. – К.: Strеtоvyсh, 2025"Хоча я поділюся своїми методами досягнення результатів у різних сферах, ця книга не буде про успішний успіх", - попереджає авторка цієї книжки. Видання, додамо, яке поєднує особисту історію розвитку сімейного бізнесу та прикладний посібник для підприємців, які цікавляться ресторанною галуззю. Водночас ця книжка показує, наскільки інакше можна ставитися до їжі, бачити в ній не задоволення базових потреб, а культурний код. Тож "Солодкий несолодкий бізнес" Анни Завертайло трішечки про інше. "На цих сторінках я відверто й щиро розповім про власний шлях і життєву стратегію, - зауважує авторка, - про принципи ведення проєктів, пошуки українських смаків й України в собі. Моя сім'я, бізнеси, красиве й здорове тіло – це все мої проєкти, які є для мене пріоритетними, на які я виділяю внутрішні й зовнішні ресурси". Якщо точніше, то в книжці розповідається про шлях авторки та її бізнесу від кавових автоматів до мереж кондитерських "Ноnеy" і пекарень "Завертайло" – із усіма можливими викликами та перешкодами, з якими стикаються підприємці. Відсутність стартових інвестицій, розподіл ролей в бізнес-партнерстві, пошук своєї унікальності. А ще - складники величезної системи: продукт, концепції закладів, пошуки крутої локації, комунікація, обладнання та формування команди – і в легкій формі розказано як це працює. "Пізніше це сформувалося для нас у гасло "Іди й роби", - згадує авторка. - В ідею про суперсилу, яку потрібно в собі побачити, знайти або навіть вдатися до блефу. Просто уявити, що вона в тебе є, навіть не знаючи напевне, чи це правда. Краще помилитися, але здобути новий досвід і вивчити урок, ніж не пробувати взагалі. Уміння ризикувати - це риса хорошого підприємця. Не всі вміють це робити, та й не всім це потрібно вміти. Але якщо ви бачите у собі цю рису, то ви неодмінно зможете стати підприємцем, що бере на себе відповідальність і стає лідером свого напрямку".Олівія Ленґ. Місто Самоти. – К.: Крапки, 2025Досліджуючи життя і творчість багатьох митців - "хроністів міста самоти" - серед яких були Едвард Гоппер, Енді Воргол, Генрі Дарджер, Девід Войнарович та інші, авторка цієї книжки шукає і знаходить відповіді щодо того, як самотність позначилася на їхній творчості та який вплив вона чинить на формування людського досвіду загалом. Загалом "Місто самоти" Олівії Ленґ – цікавий текст, в якому майстерно поєднано жанри мемуарів, біографії, мистецької і культурної критики. Адже на певному етапі свого життя авторка опиняється у неосяжному Нью-Йорку, де попри мільйони людей і постійний рух, її так само не полишає відчуття самотності. Тож ця книжка - подорож крізь простір особистої ізоляції та її несподівані аспекти, що відкриваються через взаємодію з мистецтвом. "Самотніми можна бути будь-де, - нагадує авторка, -  та самота посеред міста, в оточенні мільйонів людей, має особливий присмак. На позір може видатися, що стан самоти не сумісний із життям у місті, натовпами довкола, та фізичної присутності недостатньо, щоб розсіяти відчуття внутрішньої ізольованості. Цілком можливо, навіть дуже легко відчувати спустошення та відчуженість, коли живеш пліч-о-пліч з іншими людьми. У містах буває самотньо: визнавши це, ми розуміємо, що самотність не обов'язково передбачає фізичне усамітнення, а радше відсутність чи брак близькості, спорідненості".

Українське законодавство визначає чіткі підстави для звільнення зі служби як мобілізованих військовослужбовців, так і контрактників. Із початком повномасштабного вторгнення та запровадженням воєнного стану питання демобілізації стало надзвичайно важливим для багатьох українців, які служать у Збройних силах. Хоча масове звільнення військових під час війни не проводиться, окремі категорії можуть бути демобілізовані з поважних причин. Видання  “УНІАН”  […] Сообщение Демобілізація з 1 травня: хто з військових ЗСУ зможе повернутися додому появились сначала на ТехноФан.

Демобілізація під час повномасштабної війни з Росією загрожує Україні втратою державності. Водночас спікер Ради визнає, що воювати з росіянами чотири роки поспіль нестерпно важко.