Search trend "демобілізація"

Демобілізація в Україні — представник Ради Федір Веніславський пояснив, чому розраховувати на неї зарано.

В сьогоднішніх умовах закон про демобілізацію чи про звільнення з військової служби окремих категорій осіб навряд чи буде ухвалено. Про це заявив народний депутат фракції "Слуга народу", член комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки, оборони та розвідки Федір Веніславський під час брифінгу, передає Gаzеtа.uа. "Треба бути відвертим - питання демобілізації безперечно дуже болюче для наших військовослужбовців, для членів їх сімей, особливо для тих хто добровільно пішов служити з перших днів війни, але в умовах тої реальної ситуації, яку ми зараз маємо, коли Росія постійно збільшує свій мобілізаційний ресурс, коли збільшує сили Збройних сил, залучає шляхом призову і через мотиваційні засоби значно більшу кількість людей, коли кількість окупаційних військ, які на окупованій території України збільшується на 15-20% порівняно з минулим роком, говорити про те, що найближчим часом буде ухвалено закон про демобілізацію чи про звільнення з військової служби окремих категорій осіб - не потрібно бути надто оптимістичним в цьому напрямі. Найближчим часом цього навряд чи варто очікувати", - сказав Веніславський, відповідаючи на запитання про законодавче врегулювання демобілізації. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Голова Верховної Ради пояснив законопроєкт про демобілізацію та пригадав 1919 рік Водночас, він зазначив, що з представниками Генерального штабу і Міністерства оборони неодноразово обговорюються питання запровадження додаткові періоди для відпуском і ротаційні заходи. Як повідомлялося, у кінці березня заступниця міністра оборони Катерина Черногоренко заявила, що Міноборони та Генеральний штаб ЗСУ продовжують працювати над законопроєктом щодо демобілізації. Голова комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки, оборони та розвідки Олександр Завітневич пояснив, що у період воєнного стану термін демобілізація на законодавчому рівні не використовується. Водночас парламент обговорює інші механізми, які могли б частково розвантажити армію та допомогти військовим відновитися.

Демобілізація в Україні можлива лише за указом президента і не відбудеться одразу після завершення воєнного стану. Поступове звільнення військових триватиме кілька місяців і залежить від багатьох факторів. Повний текст новини

Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положенням про проходження військової служби громадянами України. NV детально розібрався, хто і як може звільнитися з війська.

Просто тому, що наразі стан повномасштабної війни — це буквально єдина причина для існування його режиму, єдине його джерело легітимності. Як тільки війна в Україні закінчується — йому треба або починати нову, або пропонувати і оточенню, і населенню якийсь новий "проєкт", який пояснить це все. Пояснить не з погляду демократичної легітимності, а з погляду логіки існування диктатур.Для диктатур найкраще джерело легітимності — це "зовнішня загроза" або підступні "внутрішні вороги". Звісно, є ще диктатури розвитку, але така модель Росії за Путіна вже не світить.Вихід з війни — це демобілізація того непотребу, який понабирали у російську армію, це конверсія, це необхідність пояснити чи вартували жертви зусиль (не населенню, а опорам режиму). Це необхідність шукати трильйонні інвестиції у нормалізацію життя та економіки.Читайте також: Американська некомпетентність як пастка для РосіїТому війна для режиму Путіна - це своєрідний гомеостаз хронічного алкоголіка. Організм поступово слабшає і помирає — економічно, демографічно, військово з точки зору деградації механізмів управління. Але різко кинути пити не можна, бо може стати гірше. Або мозок (сам Путін і його ядро) так думає.Тож існує два сценарії, з якими Росія вийде з війни й не перенесе її, скажімо, у країни Балтії:Режим Путіна виснажується й не встигає вистрибнути з війни до свого очевидного економічного, військового, політичного краху. Тоді й перемовини будуть лише про капітуляцію РФ.Режим Путіна перебуває на межі й встигає вистрибнути з війни до очевидного економічного, військового, політичного краху. Тобто йде на реалістичні перемовини, але встигає зафіксувати певні "результати". До остаточного колапсу, звісно.Щоб це сталося швидше — потрібен додатковий тиск. В економіці й за допомогою постачань зброї Україні. А Путін на фоні цього просто розраховує пересидіти Україну, Європу, Захід. Довгостроково це все одно його не рятує від наслідків того, що він зробив з Росією, але логіка "сьогодні помреш ти, а завтра я" - його улюблена. Читайте також: У багні Путіну комфортноТому оце трампівське "Путін втомився від війни" базується або на глибокому нерозумінні того, чому Путін буде тягнути війну, скільки може, або на унікальному знанні, що Путін уже у відчаї та шукає миру, або на тому, що Віткофф згодував Трампу друге. Я ставлю на перше.Те, що Путін не хоче закінчувати війну і не буде це робити швидко без додаткового тиску, до Трампа намагаються донести Україна, Франція, Німеччина, Британія, адекватні американці. Поки, як бачимо, Донні заперечує реальність або просто не спроможний її зрозуміти. І нам треба й надалі намагатися примусити його зустрітися з нею. Бо оцей перемовний трек, який він сам ініціював, не може закінчитися ніяким миром, якщо Путін спроможний продовжувати воювати. А він поки спроможний. Американський президент може скоротити терміни цієї спроможності й уберегти тисячі життів, про які він на словах думає. Але поки він демонструє себе дуже слабким і дурним. Найтупішим президентом в історії своєї країни. ДжерелоПро автора. Юрій Богданов, публіцист, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політикиРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.   

Голова комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки, оборони та розвідки Олександр Завітневич пояснив, що у період воєнного стану термін демобілізація на законодавчому рівні не використовується. Водночас парламент обговорює інші механізми, які могли б частково розвантажити армію та допомогти військовим відновитися. Про це він сказав в інтерв'ю ВВС Україна. Нардеп розповів, що йдеться, зокрема, про надання військовослужбовцям відпусток тривалістю від 6 місяців до року. Такі заходи дадуть змогу не лише морально-психологічно відновитися, а й пройти лікування у разі поранень чи хронічних захворювань. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Військових, які воюють із 2022 року, почнуть поступово повертати додому - Міноборони Обговорення тривають у співпраці з Міністерством оборони та Генштабом. Утім, як зазначив Завітневич, усе залежить від ситуації на фронті - зокрема, від наявності підготовленого резерву, який дозволив би тимчасово виводити з бойових позицій окремі підрозділи. Народний депутат також зауважив, що наразі обговорюється статус військових під час такої відпустки - чи зберігатимуть вони грошове забезпечення, а також як їх обліковуватиме система. "Потрібно знайти ресурс, щоб замінити людей на передовій. І це питання не лише організації, а й фінансування", - наголосив Завітневич. За його словами, ініціатива щодо відповідного законопроєкту має виходити саме від Міністерства оборони. Раніше перший заступник міністра оборони Іван Гаврилюк повідомив, українські військовослужбовці, які беруть участь у бойових діях від початку повномасштабного вторгнення Росії, поступово повертатимуться з передової. "Завершується робота над механізмом, який дозволить за наявності необхідного людського ресурсу поступово ротаційно виводити з фронту військових, що несуть службу з 2022 року", - зазначив Гаврилюк.

Про це він розповів в етері Еспресо. "Давайте не забувати, уявімо собі той момент, коли війна де-факто, не де-юре, припиняється. Ну добре, можна ще певний період часу накачувати ВПК якимись замовленнями, відновлювати дуже багато втраченої техніки і так далі, і так далі. Так, це буде чергова диспропорція в російській економіці. Злетить у черговий раз інфляція. Ну, одним словом, весь набір економічних задоволень Путін отримує по повній програмі. Про це вже навіть майже офіційно говорять чиновники з Центрального банку. Але ж питання навіть не в цьому. Якщо Путін зупиняє війну, він ризикує на такі внутрішні проблеми, які він собі поки що уявити навіть не може", - сказав він. Володимир Огризко вважає, що великі проблеми у Росії викличе повернення з війни так званих військових, які вимагатимуть того забезпечення, яке вони мали, перебуваючи на війні. "Про це давно вже ми говоримо, а зараз вже і пишуть наші західні партнери, йдеться про те, що умовна демобілізація, хоча б 500-600 тисяч людей, озвірілих бандитів, які повернуться додому і захочуть мати те, що вони мали в цій армії, щоб їх годували, щоб їх одягали, щоб їм платили доволі серйозні гроші, і якщо всього цього не буде, почнеться просто дикий карнавал. Карнавал вбивць, гвалтівників і так далі, і так далі. Почнеться дестабілізація ситуації в окремих регіонах, куди повернеться дуже багато такого люду. І от як тоді діяти тому самому Путіну, коли з одного боку економіка майже на межі чи валиться, а з другого боку в самій Росії розвиваються такі внутрішні процеси, які його змушуватимуть триматися двома руками за стілець, щоб його звідти не викинули. Тому для нього продовження війни - це єдиний спосіб більш-менш впевнено себе почувати. Так от, хіба він від цього відмовиться? Та ні, за які коврижки, аж допоки його Україна і колективний Захід до цього не змусить", - додав дипломат.28 квітня російський диктатор Володимир Путін заявив, що оголошує так зване перемирʼя на дні святкування 80-ї річниці перемоги в Другій світовій війні. В Україні відреагували.5 травня президент США Дональд Трамп прокоментував ініціативу російського диктатора Володимира Путіна про триденне припинення вогню в Україні. На його думку, хоча термін здається невеликим, це може мати велике значення.

6 травня особлива для ЗСУ дата — День піхоти. У всіх війнах піхота відіграє визначальну роль, і теперішня війна не стала винятком. Технології змінили характер бойових дій, однак лінію фронту й далі тримає піхотинець. Дрони прикривають свою піхоту й працюють проти ворожої - це їхнє головне завдання. Найбільших втрат на війні зазнають саме піхотні підрозділи.

Демобілізація мобілізованих і контрактників зараз можлива в деяких випадках.

Місія Церкви в післявоєнній перспективі України. – К.: Дух і Літера, 2025"Російська агресія в черговий раз поставила українців на межу виживання, - нагадують у цій книжці. - Загроза зникнення української держави та Церкви постає як величезний історичний виклик. Але тепер виживання України означає не повернення до минулого чи збереження дійсного стану речей, а вимагає активних змін заради майбутнього". Тож мова  у колективній монографії "Місія Церкви в післявоєнній перспективі України" саме про те, чому в цей час нам необхідна відкрита та осучаснена Церква. Адже незмінна місія Церкви Христової завжди полягала у тому, щоб являти світу істину Божественної любові, освячувати усі сфери життя і служіння людини, бути з нею і відповідати на її потреби. Так само у післявоєнній перспективі України одним із першочергових завдань для Церкви є підтримка та допомога людям пережити ті втрати й страждання, які війна принесла в їхні родини, лікувати рани душі й тіла. Таким чином, у книжці У пропонованій до уваги читачів колективній монографії розглядаються шляхи подолання внутрішніх та зовнішніх розколів, питання літургійної ідентичності, а також ролі Церкви у духовному і соціальному розвитку країни. Також увага приділяється критичному осмисленню ідеологічних викривлень, таких як "русскій мір", та їх загрозі християнському світогляду. "Разом з необхідністю оновлення політики, економіки, культури, для виживання і подальшого росту Україні потрібні зміни в релігійній сфері, - нагадують нам на самому початку. - Зміни мають торкнутися не лише суспільства, але й Церкви. Ми маємо змінюватися разом, коли зміни в Церкві є результатами змін суспільства, а зміни в суспільстві передбачають зміни в Церкві. Церква може стати частиною і провідником суспільних змін, вона має обґрунтувати їх з богословської точки зору та продемонструвати власним прикладом. Без змін у православ'ї не можна зберегти здоровою Церкву, яка є фундаментом суспільного і духовного життя українського народу. Оскільки в України немає майбутнього без реформування, так в української Церкви немає майбутнього без переосмислення минулого і відкритості до сучасного".Олег Клименко. "Вирівнювання" Збруча. Quо vаdіs, Вадісе? – Тернопіль: Навчальна книга "Богдан", 2025У глухому галицькому селі, куди доля у 1940-х роках занесла родину автора цих рядків, люди чекали гудіння "червоних" моторів не як манни, а як кари небесної. Так звані "наші" скидали бомби на мирні поселення так само, як сьогоднішні їхні російські правонаступники. "Цей день війни за насиченістю нічим не відрізнявся від попередніх. – згадують  у цій книжці. - хіба що радянські літаки, які з'явилися зненацька. Вони, ховаючись за хмарами, скидали бомби. "ФАБ-50", вирвавшись з бомболюків, зі жахливим виттям поринули вниз із наміром розірвати Тернопіль на шматки". Тож Історичний роман-хроніка "Quе vаdіs, Вадісе?" Олега Клименка, який є другою книгою трилогії "Вирівнювання" Збруча розповідає про ці самі часи, точніше, про масові репресії радянських органів НКВС-НКДБ у Західній Україні в 1939-1941 роках. Як попереджає анотація, з іронічних, а подекуди із саркастичних позицій, витворена колекція історичних подій, явищ і постатей, розкриті деякі таємниці того часу, хитросплетіння політики та війни. Якщо ж згадати саме життя того періоду, то виявиться, що той самий сарказм з історією та політикою переплівся з долею багатьох тамтешніх родин. Так, коли батько був малий, по Дністру (як і по Збручу) проходив радянський кордон, і з того берега румунські прикордонники горлали до сусідів, глузуючи з їхнього "щасливого" життя за Сталіна: "Нема хліба, нема кики! Лише кіна і музики!" Кики, тобто каші, справді було негусто. Гірше, що замість кіно теж була лише крижана ковзанка за вікном, де каталися діти. Але вийти було зась, бо взувачки в батька з його молодшим братом не було: репресована родина, закинута долею в глухе галицьке село, жила в злиднях. Але не такий був наш Євген, який, залишивши малого брата в хаті, вискочив таки надвір всупереч усім мамалижним прикордонникам зі Сталіним вкупі. І з гейканням скотився босоніж з веселої дитячої гірки! Він мчав назустріч новому щасливому життю, в якому не треба ковтати слинку, дивлячись, як мама годує похмурого батька, українського підпільника, і не треба щулитись, коли летить літак, гадаючи, чи це "наші", що будуть їх бомбити, а також замість вечері грати з братиком у настільну гру, де так само летиш сторчголов, але вниз, у болото чи в хату до Баби Яги, якщо випав невдалий хід…Алан Олпорт. Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни. – К.: Локальна історія, 2025У цій книжці нам вкотре нагадують, що війни закінчуються не на полі бою, а тоді, коли військові повертаються додому. Так, у роки Другої світової війни, про завершення якої якраз мова, мільйони британців були в окопах і, опинившись на батьківщині, не завжди впізнавали країну, за яку воювали, а побачене їм не завжди подобалось. Та й хіба лише вони, і хіба лише після Другої світової? Читаючи чергову "локальну історію" про повернення з війни, так само згадуєш і про Ремарка, і про Гемінгвея. "Одного зимового вечора 1917 року на Східному вокзалі з потяга висипалась група людей, що їхали у відпустку, - починається, як правило, така пригода. - Серед цивільних було багато фронтовиків, солдатів та офіцерів, яких можна було впізнати за обпаленими сонцем обличчями і притомленими шинелями". Тож так само у цій книжці нам нагадують, як після Другої світової війни демобілізованим доводилось знову вчитися жити в родині, шукати нову роботу та долати посттравматичний синдром. Не всі змогли пройти цей шлях. Цивільні почасти з острахом ставилися до них, побоюючись, що вони принесуть насильство. У своєму дослідженні "Демобілізовані" Алан Олпорт на основі особистих щоденників, листів, тогочасної преси, літератури та кіно описав і як демобілізовані адаптовувались до мирного життя, і політику держави, і зміни, які переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни. Таким чином, ця книжка розповідає про важку дорогу від війни до миру, демонструє універсальний досвід і водночас нагадує, що демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти.Анна Завертайло. Солодкий несолодкий бізнес. Від кавових автоматів до ресторанної мережі. – К.: Strеtоvyсh, 2025"Хоча я поділюся своїми методами досягнення результатів у різних сферах, ця книга не буде про успішний успіх", - попереджає авторка цієї книжки. Видання, додамо, яке поєднує особисту історію розвитку сімейного бізнесу та прикладний посібник для підприємців, які цікавляться ресторанною галуззю. Водночас ця книжка показує, наскільки інакше можна ставитися до їжі, бачити в ній не задоволення базових потреб, а культурний код. Тож "Солодкий несолодкий бізнес" Анни Завертайло трішечки про інше. "На цих сторінках я відверто й щиро розповім про власний шлях і життєву стратегію, - зауважує авторка, - про принципи ведення проєктів, пошуки українських смаків й України в собі. Моя сім'я, бізнеси, красиве й здорове тіло – це все мої проєкти, які є для мене пріоритетними, на які я виділяю внутрішні й зовнішні ресурси". Якщо точніше, то в книжці розповідається про шлях авторки та її бізнесу від кавових автоматів до мереж кондитерських "Ноnеy" і пекарень "Завертайло" – із усіма можливими викликами та перешкодами, з якими стикаються підприємці. Відсутність стартових інвестицій, розподіл ролей в бізнес-партнерстві, пошук своєї унікальності. А ще - складники величезної системи: продукт, концепції закладів, пошуки крутої локації, комунікація, обладнання та формування команди – і в легкій формі розказано як це працює. "Пізніше це сформувалося для нас у гасло "Іди й роби", - згадує авторка. - В ідею про суперсилу, яку потрібно в собі побачити, знайти або навіть вдатися до блефу. Просто уявити, що вона в тебе є, навіть не знаючи напевне, чи це правда. Краще помилитися, але здобути новий досвід і вивчити урок, ніж не пробувати взагалі. Уміння ризикувати - це риса хорошого підприємця. Не всі вміють це робити, та й не всім це потрібно вміти. Але якщо ви бачите у собі цю рису, то ви неодмінно зможете стати підприємцем, що бере на себе відповідальність і стає лідером свого напрямку".Олівія Ленґ. Місто Самоти. – К.: Крапки, 2025Досліджуючи життя і творчість багатьох митців - "хроністів міста самоти" - серед яких були Едвард Гоппер, Енді Воргол, Генрі Дарджер, Девід Войнарович та інші, авторка цієї книжки шукає і знаходить відповіді щодо того, як самотність позначилася на їхній творчості та який вплив вона чинить на формування людського досвіду загалом. Загалом "Місто самоти" Олівії Ленґ – цікавий текст, в якому майстерно поєднано жанри мемуарів, біографії, мистецької і культурної критики. Адже на певному етапі свого життя авторка опиняється у неосяжному Нью-Йорку, де попри мільйони людей і постійний рух, її так само не полишає відчуття самотності. Тож ця книжка - подорож крізь простір особистої ізоляції та її несподівані аспекти, що відкриваються через взаємодію з мистецтвом. "Самотніми можна бути будь-де, - нагадує авторка, -  та самота посеред міста, в оточенні мільйонів людей, має особливий присмак. На позір може видатися, що стан самоти не сумісний із життям у місті, натовпами довкола, та фізичної присутності недостатньо, щоб розсіяти відчуття внутрішньої ізольованості. Цілком можливо, навіть дуже легко відчувати спустошення та відчуженість, коли живеш пліч-о-пліч з іншими людьми. У містах буває самотньо: визнавши це, ми розуміємо, що самотність не обов'язково передбачає фізичне усамітнення, а радше відсутність чи брак близькості, спорідненості".

Українське законодавство визначає чіткі підстави для звільнення зі служби як мобілізованих військовослужбовців, так і контрактників. Із початком повномасштабного вторгнення та запровадженням воєнного стану питання демобілізації стало надзвичайно важливим для багатьох українців, які служать у Збройних силах. Хоча масове звільнення військових під час війни не проводиться, окремі категорії можуть бути демобілізовані з поважних причин. Видання  “УНІАН”  […] Сообщение Демобілізація з 1 травня: хто з військових ЗСУ зможе повернутися додому появились сначала на ТехноФан.

Демобілізація під час повномасштабної війни з Росією загрожує Україні втратою державності. Водночас спікер Ради визнає, що воювати з росіянами чотири роки поспіль нестерпно важко.

Через підступність ворога мало надії на те, що стійкий мир настане невдовзі. Проте рано чи пізно війна закінчиться. Якщо буде встановлено стабільне перемир’я, чи буде припинення дії воєнного стану і демобілізація наших захисників?

Народний депутат припускає, що рішення про демобілізацію найближчим часом парламент ухвалювати не буде

Захисники 2022-го року поступово повертатимуться з фронту - генерал-лейтенант ГаврилюкВ Україні готують механізми заміни бійців, які воюють з 2022 року, але демобілізація можлива лише за наявності людського ресурсу. Генерал-лейтенант Гаврилюк залишається в команді Міноборони.

Українські військові вже четвертий рік поспіль без права на відпочинок — закон про демобілізацію досі не оновлено. В умовах повномасштабної війни це питання стає дедалі болючішим. Повний текст новини