Search trend "День матері 2024"

Потужна геомагнітна буря, що відбулася на День матері 2024 року, призвела до несподіваної активності загадкових іонізованих металевих шарів в іоносфері Землі, відкриваючи нове розуміння раніше малодосліджених атмосферних явищ., Науковці з Університету Кюсю виявили дивовижний феномен. Вони зафіксували незвичайну поведінку так званих “спорадичних Е-шарів”. Ці шари розташовані на висоті 90-120 кілометрів. Дослідження опубліковане в журналі Gеорhysісаl … Стаття Сонячна буря спричинила сплеск хмар з металів в атмосфері з'явилася спочатку на Цікавості.

Його вірші читають під обстрілами, його пісні звучать у бомбосховищах. Він міг обрати будь-яке місто світу, але вирішив залишитися в рідному Харкові.Служить у Збройних силах і волонтерить, та між тим влаштовує зустрічі з читачами і концерти в Україні та за кордоном. Сьогодні ми говоримо з письменником, перекладачем, музикантом, волонтером, військовим Сергієм Жаданом. Сергій Жадан - український письменник, музикант, волонтер, військовослужбовець. Народився в місті Старобільськ на Луганщині. Його батько працював водієм і був членом комуністичної партії, хоча й не мав відданої прихильності до комунізму.Сам Сергій навчався у початкових класах українською мовою, а в старших перейшов до російськомовної гімназії у Старобільську. У 1991 вступив до Харківського Національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди на українсько-німецьку філологію. У 1997 році Жадана обрали віце-президентом Асоціації українських письменників.Від 2000 по 2004 рік працював викладачем кафедри української та світової літератури в Харківському національному педагогічному університеті, але звільнився через політичну ситуацію і бажання зайнятися літературною та громадською діяльністю. Автор романів "Депеш Мод", "Ворошиловград", поетичних збірок "Цитатник", "Ефіопія" та інших. Зараз його твори одержали численні національні та міжнародні нагороди, були перекладені 13-ма мовами.Під час Помаранчевої революції 2004 року Жадан був комендантом наметового містечка у Харкові. Він також активно брав участь у подіях Революції гідності і дістав травми під час захисту Харківської ОДА 1 березня 2014 року. У 2000 році у Харкові заснували рок-гурт "Собаки в космосі", який виконував пісні на вірші Сергія Жадана.Від 2008 музиканти виступають під назвою "Жадан і собаки", а у 2017 письменник став фронтменом гурту "Лінія Маннергейма". Активно допомагає фронту як волонтер, а у 2024 році вступив до лав ЗСУ. Отже, вітаю вас, пане Сергію, у нас в гостях. Рада бачити. І перше моє запитання, воно пов'язане з одним рядком вашої біографії. У вас скоро буде річниця, як ви у війську. Так, скоро.І що? І як враження? Тімоті Снайдер, американський історик, сказав, що Жадан має бути не з гвинтівкою, а з Нобелівкою. Ну, я не з гвинтівкою, насправді-то, але і без Нобелівки. А Тімоті дуже вдячний за слова підтримки, але мені здається, всі українці не мали би зараз бути з гвинтівками, з автоматами в окопах, а мали би займатися своєю країною. Але в нас війна і відповідно, мені здається, що мобілізуватися - це справа честі і обов'язку.Ми з друзями, частина нашої команди "Жадан і собаки" мобілізувалися минулого року. Несемо службу в 13-й бригаді Національної гвардії України "Хартія". Зараз це корпус, ми розрослися, тому роботи дуже багато. Я не на бойовій посаді, одразу випереджаючи хейтерів, які будуть говорити, чому я в студії, а не в окопі. Я не на бойовій посаді, я комунікаційник, несу службу в С9, секція цивільно-військового комунікування. Власне, я роблю свою роботу.Сергій Жадан, Фото: fасеbооk/sеrhіy.zhаdаn Ви згадали хейтерів, але хейтери раніше казали, чому Жадан не у війську. Тепер Жадан у війську і все одно будуть щось говорити.Ну, хай, то їхня така робота.Це весь час одні і ті самі люди? Слухай, це ж дуже часто не ті люди, це боти. Але я не знаю, хто це, насправді. Воно впливає на вас, цей хейт? Та ні. Бачите ж, от несу службу далі.Як це змінило ваше життя?Ну, ти вже собі не належиш великою мірою, тому що так чи інакше, ти належиш Національній гвардії. Все-таки контракт є контракт. і навіть попри те, що я зараз дійсно не в окопі, все одно мій командир знає, що я зараз у вас в студії. То, ну, це служба. А поїздки за кордон? Їх немає, поїздок за кордон. Я в останнє за кордоном був два роки тому, здається. Але ви, коли їздили за кордон, ви там говорили від імені України.Ну, зараз, я думаю, є кому говорити. У нас велика кількість митців, які можуть виїжджати, зокрема жінок поеток, акторок, співачок. Я думаю, вони можуть це зараз робити не менш переконливо і не менш успішно, ніж би це робили митці-чоловіки. Вони це робили і раніше, та і зараз хай роблять. Але вас кличуть за кордон? Так, постійно. І що, ви відмовляєтесь? Ну, зараз я на службі, я зараз і не поїду.Ну то чекайте, таке буває, що виїжджають.Послухайте, я не служу ще року, в мене дуже багато роботи тут. Справді багато роботи, я не кокетую, і служба забирає фактично весь час зараз. Ми поговоримо ще про цю вашу роботу, але я все-таки повернуся знову до вашого волонтерства. Наскільки зменшилися, чи можна так сказати, обороти волонтерські обороти Сергія Жадана, як він пішов у військо? Чесно, вони збільшились. У мене тепер є можливість, як у військовослужбовця, як у представника бригади "Хартія" звертатися напряму до представників великого бізнесу, громад територіальних, до міських голів, до голів обласних військових адміністрацій. Тому що я тепер представляю не просто себе як громадянина, я представляю свою бригаду, свій підрозділ, свій корпус і, відповідно, це зовсім інший рівень співпраці, зовсім інший рівень взаємодії і, повірте мені, це зовсім інші суми.Тому що я зараз забезпечую не просто свій фонд, який потім розподіляє кошти, як це було до минулого травня, а зараз я забезпечую свою бригаду і, відповідно, це зовсім інша механіка співробітництва. І це зовсім інша цифра, насправді. Я думаю, це, знову ж таки, якщо ми знову згадуємо про хейтерів, бо багато людей не розуміють, як це відбувається. Вони думають, що волонтерство - це закупівля там якогось шолома чи бронежилету. Це теж дуже важливо, це дуже потрібно і таке волонтерство далі є.Люди забезпечують своїх рідних, близьких, але в основному зараз волонтерська діяльність трансформувалася, і вона діє і здійснюється або через великі фонди, такі як "Повернись живим" або фонд Сергія Притули, з яким ми активно працюємо, і з Тарасом Чмутом активно працюємо. Або ж підрозділи, бригади, які мають комунікаційну службу, мають проєкти, от як наша бригада, наприклад. Вони працюють напряму із представниками бізнесу, з представниками міської місцевої влади. Це сьогодні так працює. Фото: fасеbооk/sеrhіy.zhаdаnЧи ви рахували, скільки грошей ви, як волонтер, і зараз вже як військовий зібрали? Ні, я не рахував. Ну, це дуже важко. Тому що іноді от передають тобі коробку турнікетів. Ти їх не купував, але саме через тебе їх передали бригаді. То і відповідно, як це рахувати? Ну, насправді, це не так важливо. Головне, щоби бригада була забезпечена, щоби бійці були убезпечені, щоби у всіх все було, аби не було потреб у якихось елементарних речах, щоб була зброя, щоб було спорядження, щоб було харчування, щоб було медичне забезпечення, ну і так далі. Це все велика машина, яка потребує величезних, колосальних коштів, ресурсів. Ну, але якщо це приносить результат, якщо бригада виконує свою роботу, і якщо при цьому мінімальні втрати, то значить ми свій хліб їмо недаремно.А з-за кордону ще допомагають? Так, постійно.Це ваші прихильники? Ну, це по-різному буває. Часто це особисті зв'язки, та ті люди, які допомагали раніше, і зараз теж допомагають. Оскільки я в "Хартії", то вони допомагають безпосередньо їй. Вони знають, де буде та машина, яку вони передадуть, де буде той РЕБ, який вони передадуть, де буде ще щось. Це вчора викладав пост, де розповів, що ми звернулися до організації в Німеччині, попросили їх купити кілька РЕБів.Вони передали кошти, ми замовили харківським виробникам, вони виготовили ці РЕБи, ми їх передали на наш підрозділ. Тобто якась така співпраця. Сергій Жадан і Валерій Залужний, Фото: fасеbооk/sеrhіy.zhаdаn"Хартія" займає зараз все місце у вашому серці? Ну, все місце у моєму житті, в моїй голові. Слухайте, це вже не робота, це дійсно частина життя. Тому що одна річ, коли ти допомагаєш підрозділу, знаходячись ззовні, а ми з друзями "Хартію" підтримували від моменту її створення. Я, власне, і назву "Хартія" вигадав.Інша річ, коли ти знаходишся всередині, ти вже особисто знаєш сотні бійців, сотні сержантів, десятки офіцерів, коли ти з ними проходив БЗВП, коли ти з ними був на полігонах, коли їздиш постійно в розташування, бачиш, де вони несуть службу, де вони воюють, то, відповідно, це зовсім інший рівень включеності і зовсім інший рівень якоїсь відповідальності. Тому що це вже дійсно як велика родина. Ми багато, знову ж таки, як комунікаційники працюємо і підтримуємо нашу патронатну службу.Це служба, яка займається нашими пораненими хлопцями, дівчатами, родинами поранених та загиблих. І, відповідно, це теж про пам'ять, про повагу, про взаємозв'язок. Це про те, що бригади - це не просто 5 тисяч людей, ситуативно об'єднаних контрактами чи мобілізацією. Це про те, що ми справді намагаємося створити середовище однодумців, людей, які можуть один на одного спертися, один одному допомогти. Відповідно, ми намагаємося так і працювати. А ваші побратими, чи від них ви коли-небудь чули, або десь може там за спиною чули, мовляв "о, вояка, а гвинтівка ж в руках не тримає, з нами в окопі не сидить"?Ну в очі не говорили, можливо так і думають, я не знаю. Я чув інше, наприклад, мені нещодавно один із комбатів сказав, що багато іноземців, які йдуть в "Хартію", йдуть тому, що знають про неї саме із медійного поля.Тому що "Хартія" на слуху, тому що "Хартія" присутня, про "Хартію" багато говорять, і відповідно для них був якийсь рекламний подразник. Вони на нього зреагували, прийшли в бригаду і не шкодують. Я знаю, що в "Хартії" дуже багато уваги приділяють тому, щоб з бійцями говорити про історію. Я підозрюю, що є частина глядачів, які скажуть: "Як знання історії нам допоможе перемогти у війні чи вбити росіян, які прийшли до нас?" Ну, напряму, мабуть, ніяк. А опосередковано, безперечно, допомагає."Хартія" намагається створювати середовище людей, які постійно займаються самоосвітою, які виявляють свої лідерські якості, тому що, от ми коли говоримо про натівські стандарти, багато хто думає, що це про якусь натівську уніформу і натівську зброю. Безперечно, зброя - це дуже важливо, це ключовий момент, але це так само натівський стандарт - це зовсім інший спосіб комунікування. Це про те, що кожен може бути лідером. Це про те, що є, наприклад, сержантський склад, сержантський корпус, який перебирає на себе роль цих лідерів, посередників між офіцерами і бійцями. І це про те, що бійці теж повинні постійно вдосконалюватися, отримувати освіту, навчатися і не зупинятися в цьому розвитку.Тобто, армія - це не помиральна яма, це простір реалізації, це великий соціальний ліфт, який може дати тобі можливість реалізуватися. Фото: fасеbооk/sеrhіy.zhаdаnНу, але тим не менше, все одно є таке, що певні бригади мають таку славу, що там тебе точно відправлять на вірну смерть.Слухайте, ну я не знаю таких бригад, де точно тобі скажуть, що тебе відправлять на обов’язкову смерть. Давайте, знову ж таки, будемо об'єктивні. Про військо існує дуже багато стереотипів, часто вони неправдиві, часто вони шкідливі, часто вони антидержавницькі. І дуже часто ці стереотипи вкидаються в наш інформаційний простір не українцями, вони вкидаються нашим ворогом. Відповідно, те, що частина українців їх радо підтримує, підхоплює і поширює, ну, це вже питання до нас самих, але це теж можна багато чим пояснити. Насправді зрозуміло, що Сили оборони різні. Є різні бригади, різні роди військ, різні командири, і тут людський фактор теж багато значить і багато важить.Але, знову ж таки, мені здається, тут не треба мірятися хто кращий, хто гірший. Мені здається, що якщо той чи інший підрозділ має якийсь позитивний досвід, то ним треба ділитися. От, наприклад, "Хартія" справді багато в чому інноваційна. Я не говорю, що ми найкращі, я не говорю, що ми маємо себе протиставляти іншим підрозділам. Зовсім ні, але є якісь такі речі, які ми активно впроваджуємо, на яких ми робимо акцент, зокрема от планування операцій, планування будь-якої бойової дії. У нас це поставлено просто дуже професійно, і це визнає як вище керівництво, так і командири інших бригад, які до нас регулярно приїжджають. І цим якраз от наша команда ділиться. Тому що це не робиться для того, щоб показати, що ось ми унікальні, а всі інші на це не здатні. Навпаки, ми розуміємо, що ми всі разом. Це наша армія, це наше військо, це наша країна, і відповідно, що ж тут ділитися, що ж тут відмежовувати? Треба якраз цим досвідом ділитися, показувати і ховати тут немає чого.І знову ж таки, от ви згадали про історичну освіту.Ми одна з небагатьох бригад, де є хорунжа служба і в ній несуть службу професійні історики, зокрема і Вахтанг Кіпіані, якого, я думаю, ви знаєте. І Володя Бірчак з нами теж, і ще є кілька їхніх колег. Вони займаються освітою бійців на полігонах, в підрозділах, в розташуваннях. Ми в "Хартії" запустили освітні курси для сержантів.Це теж страшенно цікава річ, тому що сержанти - це переважно молоді хлопці, десь 30 років, які вже мають бойовий досвід, які прийшли в "Хартію" частково з інших підрозділів, вже маючи за плечима бойовий досвід. І ми коли їм пропонували, власне, ці курси, трішки остерігалися, тому що не знали, наскільки добре вони це сприймуть. Вони бойові сержанти, в них за плечима війна, бої, втрати. Вони керують бійцями в бойових умовах і тут раптом їх запрошують на лекції. І на лекції не лише по історії, не лише з питання ідеології, а наприклад, на лекції з ораторського мистецтва. І було певне побоювання, але виявилось, що ні, що вони якраз дуже добре все розуміють, вони включилися в навчання і сказали, що це було цікаво, особливо сказали, що їм був цікавий саме курс ораторського мистецтва. Тому що вони говорять з бійцями, і, відповідно, мають бути логічними, аргументованими, послідовними і переконливими. Їх мають розуміти.І вони це усвідомлюють, і, насправді, є це розуміння того, що це не просто для галочки,  це не робиться просто тому що командир вирішив, що всі мають пройти курс ораторського мистецтва.І вірші читати Жадана.Ну, цього якраз у нас нема, до речі.Фото: fасеbооk/sеrhіy.zhаdаnЩо не читають? Ні, ну читають. Це теж цікава річ, але мається на увазі, що на цих курсах не читають. Так ось, виявилося, що всі все розуміють і всі усвідомлені. Я вам розкажу, до речі, це от був один з проєктів нашої служби комунікаційної. Ми вигадали бібліотеку хартійця, звернулися до кількох наших видавництв, зокрема, видавництва Старого Лева, Абабагааламаги, Меридіан Черновіц, Нашого Формату, Фоліо, Віват, Смолоскипуі ще кількох видавництв, і попросили їх надати нам книжки.І ми зібрали 10 комплектів, це разом було десь під 1000 книжок, і всі ці комплекти передали на батальйони. Передали з тим, щоби бійці, сержанти, командири читали. Ми розуміли, що, ну, далеко не у всіх є час читати, далеко не у всіх є навичка читати. І теж у нас було таке побоювання, що ці книги будуть десь лежати, але от я їжджу, регулярно буваю і в батальйонах, і на в розташуваннях бійців. Бачу, що книжки читаються. Ведуться облікові записи, хто скільки брав книжок. Можна побачити книжку то на столі командира, то десь там на ліжку бійця біля подушки. Тобто видно, що книжки читаються. Це дуже приємно. Ці книжки - це художня література? Там дуже різні книжки. Ми намагалися підібрати збалансований такий склад, там є вірші, але їх небагато. Ми чудово розуміємо, що більшість людей вірші читають за трішки інших обставин, хоча читають.А там є багато історичної літератури, національно-патріотичної літератури, літератури пов'язаної з нашою історією. Є українська класика, себто Хвильовий, Домонтович, Куліш, Підмогильний. Є трішки перекладної класики, себто ми так намагалися підібрати книги для бійців з різними запитами і з різними культурним і освітнім бекграундом. Багато всього, але ще є радіо.Так,  ще радіо. Але, знову ж таки, дехто думає, що радіо - це основне місце роботи. Насправді, це не так. Радіо займає у цій всій цій нашій діяльності, ну, не знаю, відсотків 5-10. Це найкоханіші, найтрепетніші 5%, тому що, насправді, це така кохана дитина наша, Радіо "Хартія". Власне, це була моя ідея. Я запропонував командуванню бригади зробити таке радіо, це перше бригадне радіо, наскільки я знаю, в силах оборони. І потім після нас ще кілька бригад, здається, почали робити такі проєкти. І це дуже приємно.Знову ж таки, ми готові ділитися досвідом. Для чого ми це робили? Ну, для мене було очевидно, що є велика така прірва, інформаційний вакуум між Силами оборони і цивільним суспільством. Ви, ваші колеги журналісти, багато дійсно робите і за це величезна подяка. Справді, постійно, нібито з одного боку є якась інформація з лінії фронту, з лінії боєзіткнення із тилових якихось підрозділів, а з іншого боку дуже мало є цієї щоденності, буденності. Нам якраз хотілося показати армію всередині, і хочеться далі показувати, ми цим займаємося. Хочеться показати, що військо не складається з якихось ідеальних людей. Військо - це віддзеркалення суспільства, там є різні люди, але так чи інакше склалося так, що сьогодні українська армія має унікальні можливості. З огляду на цю війну мобілізувалася величезна кількість людей, які би ніколи не опинилися в армії, якби не ця війна. Це люди з вищою освітою, люди з досвідом ведення бізнесу, люди з досвідом ведення якихось креативних практик. Тобто, насправді це величезний інтелектуальний, економічний і маркетинговий потенціал. І відповідно, добре було б, щоби армія цей потенціал використала хоча б частково.Тому що, ми ж чудово розуміємо, що коли закінчиться воєнний стан, коли закінчиться те, що ми називаємо війною, коли настане той день, коли зможемо сказати, що війна закінчилася, більшість цих людей повернеться в мирне життя. А відповідно, дуже би хотілося, щоб армія далі зберігала цей потенціал до розвитку, щоб армія якось трансформувалася, реформувалася, рухалася вперед, щоб це справді була передова інноваційна армія. Ви кажете, "коли закінчиться". Я знаю, що люди, які у війську, вони не люблять цих запитань, і це зрозуміло. Нема відповіді на це питання. Ви хочете запитати, коли закінчиться війна? Чи є у вас якесь відчуття? Нема. Ну, немає. Я чудово розумію, що навіть якщо війна закінчиться умовно завтра, то післязавтра ми всі не розійдемося, тому що наш ворог, наш сусід ніде не зникне. І відповідно, так чи інакше, ми будемо змушені, під ми  я маю на увазі Україну як державу, змушені будемо вибудовувати якусь доктрину, якусь стратегію захисту, розвитку свого війська. Тому що досвід цієї війни показав, що відсутність сильного війська, відсутність якоїсь продуманої, розумної стратегії оборони призводить, передусім, до величезних втрат.Про втрати територій: ваш рідний Старобільськ, що на Луганщині, в окупації вже давно. Чи ви сподіваєтесь, що він повернеться в Україну, у вільну Україну?Да, безперечно, я переконаний в тому, що обов'язково повернуся до себе додому і буду мати можливість, власне, побачити ті місця, де виростав. Я не думаю, що це станеться завтра, чи це станеться післязавтра, тобто в мене немає якихось ілюзій. Я розумію, що це буде складний болючий процес повернення, але в його незворотності я не сумніваюсь.А маєте з кимось там зв'язок?Так, маю.І що ці люди пишуть?Там багато речей, я не можу вам говорити. Але там погані речі, тому що Росія просто асимілює територію, яку окуповує, вона просто випалює там все українське, вона просто перевербовує на свій бік громадян, підкуповує їх, задобрює їх, скажімо, соціальними дотаціями чи високими пенсіями точковими, які спотворюють, дещо деформують загальну картину.Вона спонукає людей приймати російське громадянство, а найстрашніше, що вона робить – вона мілітаризує цю територію. Там створюються якісь кадетські училища, військові училища, куди йдуть українські діти. І вона мобілізує українських дітей. Тобто, я думаю, ви самі знаєте, що вже от є інформація, здається, про 9 чи 10 тисяч офіційно. А українські підлітки, які мобілізовані до Збройних сил Російської Федерації, фактично, зараз воюють проти своїх співвітчизників. Тобто росіяни свідомо створюють громадянський конфлікт. І я навіть не знаю, що складніше: повернути територію чи тих людей повернути.За стільки років, а точніше 11, це вже такий добрячий кавалок життя. Ну так, і тут же ж ми маємо розуміти, що мова йде не лише про якусь емоційну чи етичну складову. Тут йдеться про правову складову, тому що так чи інакше, є закони України, і потрібно відповідати за ці закони, потрібно їх дотримуватись. Відповідно, якщо ти їх порушив, ти маєш нести відповідальність. І я припускаю, що далеко не всі наші співгромадяни, які залишились на окупованих територіях, про це пам'ятають. Тому, так, безперечно, це буде дуже болюча тема. І до неї треба готуватися вже сьогодні. Дивіться, ви розказуєте про те, що говорите з військовими в "Хартії" про історію. Я знаю, що Вахтанг Кіпіані розповідав, що дуже часто буває, особливо серед старших людей, які ще застали Совок…Ну це я (сміється).Так і я застала СРСР. Але їм в школі викладали іншу історію трохи. Я вже застала час, коли там почала мінятися історія. Ми писали історію від руки, бо книжок не було, радянські вже викинули, а не радянських ще ніхто не друкував, або ж вони були у дуже рідкісних екземплярах. І, власне, ті люди кажуть: "А я от цього не розумію. А чому ось це? А як мені ставитися? От в мене дід там, чи прадід воював в часи Другої світової війни". І як бути з тими людьми, які зараз на окупованих територіях? У них же теж зараз своя якась історія. Ну, точніше, у них якраз в тому то й трагедія, що це не своя історія, а та історія, яку їм нав'язують. І це велика біда. Як їх переконувати?Доволі травмований регіон, я маю на увазі Лівобережжя та Наддніпрянщину. Так сталося, що в "Хартії" основу бригади складають саме бійці або з Наддніпрянщини, тобто це Дніпро, Запоріжжя, Нікополь, Кривий Ріг. У нас майже півтисячі бійців із Кривого Рогу. Або ж воїни з Донеччини, Луганщини, Харківщини або Полтавщини, тобто східняки. Це українці, які справді часто просто були жертвами цього інформаційного потоку, який і в радянський час, і в пострадянський час всіх нас збивав з ніг, намагаючись нам, власне, провадити цю російську чи пострадянську якусь візію історії. Це болюча тема, тому що ну насправді, з одного боку, ти ніби маєш дідуся і бабусю, які тобі розповідали щось.От я пам'ятаю, що мені розповідала бабуся про війну. Вона брала участь в Другій світовій війні, вона нічого хорошого не розповідала, вона ділилася з яким, насправді, презирством до Червоної армії ставилися поляки, які так і не дочекалися підтримки під час Варшавського повстання. Я це пам'ятаю з дитинства, цю історію. Ця історія не розповідалася публічно, але вдома це все проговорювалося. Відповідно, от є нібито ця родинна правда, твоя приватна правда.З іншого боку, є всі ці нескінченні російські серіали про великого полководця Йосипа Сталіна, який створює Україну та який звільняє Європу. І відповідно, це ж так чи інакше десь на підсвідомості відкладається. Тим більше важливо все це сьогодні проговорювати, обговорювати з фахівцями, істориками, які можуть аргументувати не просто емоційно, а фактово і суттєво показуючи якісь речі, наводячи якісь приклади, якусь статистику і, в принципі, пояснюючи якісь речі. Насправді, знаєте, я вам скажу таку річ, що більшість бійців, навіть попри те, що не мають якоїсь історичної освіти та якихось великих історичних знань, насправді їх не треба мотивувати.Вони все розуміють, вони розуміють, за що воюють, вони розуміють, де вони знаходяться, розуміють, хто почав цю війну. Інша річ, що деякі речі можна проговорити, це не буде зайвим, це, скоріше просто розставити все на свої місця. Ми згадали про підлітків на окупованих територіях і що з ними там відбувається. Вони вибору фактично не мають, так? Ну, є діти, які досягаючи повноліття якось вириваються з тої тюрми. Це дуже важко, насамперед. Це справді біда. Але знаєте, це питання до батьків, які не вивезли дітей і загалом от, власне, до всіх тих подій, які тоді відбувалися. Фото: fасеbооk/sеrhіy.zhаdаnАле є ще підлітки, які на вільній території України, і ми чуємо ці історії, як вони співпрацюють з агресором, або, не знаю, слухають російську музику.Ви знаєте, мені здається, це трішки різні речі. Я би тут дуже обережно якось говорив та не змішував на купу.Мені здається, знову ж таки, можливо, я трошки ідеалізую, можливо не до кінця щось знаю, але з того, що я бачив, з того, що я знаю, дуже часто за цим слуханням російської музики, за споживанням російського контенту і подальшим перебуванням в російському інформаційному полі, якраз не стоїть якийсь свідомий вибір, не стоїть якась українофобія, не стоїть якесь заперечення українця.У дуже багатьох випадках це просто якась інерційність, невміння себе впевнено поводити в інформаційному полі, критично мислити і якось відсіювати чужий наратив. А ще дуже часто за цим стоїть просто елементарний підлітковий протест. Коли тобі тут з одного боку говорять про те, що твоя країна захищається, що Росія агресор, що не варто, не можна, неприпустимо підтримувати агресора навіть в спосіб просто споживання контенту, виникають оці терміни – "не варто", "не можна", "не слід". Підліток часто сприймає їх як заклик заперечувати це все. Мені здається, це одна із причин. Я думаю, часто за цим немає якоїсь ідеологічної складової, а просто елементарний підлітковий спротив. Такий, не дуже розумний, не надто симпатичний, але ну от він такий.Підлітки в 13 років намагаються робити те, що батьки їм забороняють робити. А ваш підлітковий спротив який був? Ну, теж такий. Просто мій підлітковий вік припав на початок перебудови. Відповідно, і та я теж слухав якусь, до речі, російську музику. Російський рок тільки, це ж кінець 80-х. А це та музика, яка дратувала старших, яка дратувала дорослих. Батьки сварилися з вами? Та ні, насправді ні. У мене якось не було підліткових конфліктів, і з татом покійним не було, якось ми так жили. Ясна річ, що були якісь спалахи в 13 років, але дуже швидко якось ми порозумілися, за що я своїм батькам надзвичайно вдячний, за їхню мудрість і витримку.Хто до вас приходить на концерти? Люди якого віку слухають "Жадана і Собак"? Сьогодні приходять, переважно, підлітки. Дуже юна аудиторія, і це зараз змінилося.Це в них теж протест? Слухай, ну підлітки дуже різні. Ви ж не можете сказати, що всі підлітки слухають російську музику. Очевидно ні. І оце прослуховування навряд забезпечене лише підлітками. Мені здається, то все значно складніше, і значно укоріненіше. І знову ж таки, це, як на мене, це дуже нехороший симптом, але навряд чи він безнадійний, навряд чи його не можна викрити. Я думаю, це те, що буде змінюватися, так чи інакше.А ось повертаючись до авдиторії, я пам'ятаю, десь навесні 22-го року, вже кілька місяців йшла велика війна, ми тоді якось рушили з музикантами в перші концерти, щоб позбирати кошти на Сили оборони, почали продавати квитки і побачили зали. По-перше, ми побачили, що людей стало значно більше. А по-друге, ми побачили, що змінилася авдиторія. Причому докорінно змінилася, вона сильно помолодшала.Відтоді і до сьогодні, переважно у залі молоді люди, студенти або навіть старшокласники. Іноді вони навіть приходять з батьками. Це особливо зворушливо, і це особливо якось цікаво і за цим приємно спостерігати, ці поєднання поколінь в залі. Багато військових. Хтось купує квитки, когось ми запрошуємо. Тобто це таке дивне поєднання сьогодні на концертах. Це або люди з фронту, з армії, або діти.А діти, які приходять, вони ж потім підходять фотографуватися, просити автографи і дуже багато з них веде якісь збори, тому що в них всіх хтось воює сьогодні. Просять передати там привіти своєму тату на фронт, або братові на фронт, або сестричці на фронт. І сьогодні, насправді, цією війною всі пов'язані, всі прошиті від Ужгорода до Сум, від Києва до Миколаєва, від Херсону до Одеси. Але чому діти слухають "Жадана і собак"? Ви собі задавалися цим питанням? Що їм подобається?Я думаю, вони там знаходять те, що хотіли би почути від дорослих, але дорослі з ними про це не говорять. Тобто я припускаю, що ми для них ті дорослі, з якими можна говорити щиро і відверто. А вони знають вас як письменника? Чи вони знають вас як Жадана?Хтось знає, хтось не знає, але, насправді, знають. Буває можливість робити якісь літературні виступи і приходить приблизно та сама авдиторія, теж молоді люди. Вони приходять з книжками, просять підписати цю книжку. Я дуже сподіваюсь, що вони цю книжку читають. Ну або колись прочитають. Ну або колись прочитають. Хоча читають. Ну я ж бачу, це проходять книжки в закладках, книжки з якимись там підкресленими рядочками. Це так якось теж мило. Ми в свій час так книжки не читали, ні. Ну це було якось, ну, інакше. Згадайте, ну, згадайте, хоч ми з вами і різного віку, але от я пам’ятаю свій підлітковий вік, чи, скажімо, свої 20 років. Ми трішки інакше читали.Зараз книжка - це щось таке більш інтимне, більш приватне, що тримається, що дійсно є твоїм, частиною твого світу, частиною твого простору, трішки інша предметність. Про ваш Харків рідний хочу запитати. Він змінився за цей час?Ну так, він візуально навіть змінився. Точніше, передусім візуально, тому що він сильно побитий. Чи він змінився внутрішньо? Та змінився безперечно, там зміни на кожному кроці, в кожній якійсь сфері.По-перше, багато людей виїхало. Виїхало багато іноземців, тому що Харків був завжди дещо мультикультурним містом. Ці люди поїхали, вони вже, мабуть, і не повернуться. Натомість приїхало дуже багато, як це називається, внутрішньо переміщених осіб. Тобто наших громадян із Харківської області, з Донецької області, з Луганської області. У Харкові далі живе більше мільйона людей, 1,3 млн наскільки я знаю.Це і далі велике місто, там далі вдень заповнені хідники, заповнені перехрестя, заповнені автомобілями дороги, але зрозуміло, що це місто сильно побите, сильно травмоване і так чи інакше, це місто, яке тримає оборону. Тобто, це його статус фортеці, статус форпоста, статус міста, яке собою, ну, фактично, прикриває велику територію.Фото: fасеbооk/sеrhіy.zhаdаnПро настрої в місті: до повномасштабного вторгнення часто можна було почути: "У нас тут свій язик, харківський"Ну, не часто. Це сказав один політик, і, як на мене, це було не дуже мудро. Це, знову ж таки, ті стереотипи, які хтось вкидав спеціально, і дуже прикро, що хтось їх підхоплював. Так само, як, скажімо, про Львів вкидалися теж стереотипи про те, що тут не сприймають, в принципі, східняків, що тут дивляться на лівобережну Україну, як не на Україну.Теж такий шкідливий та контрпродуктивний стереотип. На превеликий жаль, його вкидали деякі політики, і шкода, що наші співгромадяни на сході України у все це вірили. Насправді, я думаю, ви ж чудово розумієте, що це зовсім не так. І відповідно, мені здається, що якраз ця війна мала би подолати багато наших стереотипів. Тим більше, сьогодні дуже багато громадян України, наприклад, з заходу, з півдня, які ніколи не були на сході, там побували.І сьогодні в Харкові, довкола Харкова воюють багато хлопців, дівчат із Львівщини, з Тернопільщини, з Франківщини, з інших регіонів, з Закарпаття. І я дуже сподіваюсь, що якраз от вони по цій війні будуть тими, хто матиме зовсім інше якесь уявлення про схід, про лівий берег, про південь України. Будуть розуміти, що ті стереотипи, які створювалися, які нам накидалися, у більшості своїй не відповідають дійсності.Слухайте, є стереотип, але є якась так само історична правда про те, що Україна була між двох імперій розділена. Ну так, безперечно так. Просто ви розумієте, в цьому випадку, знову ж таки, як ми хочемо це бачити і чиїм наративом ми говоримо. Якщо ми говоримо українським наративом, то варто говорити про те, як стосовно нас на сході застосовувалися величезні, масштабні і дуже цинічні репресивні механізми. Я маю на увазі і кілька голодоморів, які відбувалися в 20-х роках, 33-го року, 47-го року. Це, скажімо, мої території. Там мої дідусі, бабусі. Хтось це пережив, хтось не пережив. У мене є дідусь покійний, був 22-го року народження. Він голод 33-го року дуже добре пам'ятав. І він мені розповідав про нього, знову ж таки. Це ж наші території, там, де вимирали просто тисячами люди, цілими селами вимирали. І зрозуміло, що це накладало великий страшний відбиток і на настрої, і на погляди, і на поведінку, і на соціальну активність, політичну активність і так далі.І плюс, знову ж таки, специфіка регіону великою мірою формувалася штучно, коли завозилися просто громадяни з території Росії на заводи, на виробництва, на підприємства, на будівництва великих індустріальних комплексів. Вони лишалися, відповідно потім, через 10 - 15 років комуністична партія давала цю картинку як об'єктивну і говорила: "Ну подивіться, тут всі говорять російською мовою, тому що так сталося історично".Зрозуміло, що це, знову ж таки, підміна поняття, що це така нехитра маніпуляція. Ну, Трамп вживає цю підміну.Що б ви йому сказали? Я би сказав, що Трампу якраз добре було б пройти курси нашої хорунжої служби та трішки дізнатись про історію. Ну, насправді, це, я не знаю, це жалюгідно, коли президент Сполучених Штатів Америки виставляє себе просто невігласом. Людиною, яка не знає елементарних речей, і тим більше впевнено говорить про те, в чому не розбирається, чого не знає і виставляє себе просто посміховиськом. Оце от його твердження про те, що Росія захопила території, де живуть росіяни, тому що вони говорять по-російськи, ну це навіть порівняно з путінськими якимись наративами звучить просто безпорадно і жалюгідно.Але тим менше, коли ви чуєте російську, вона вас травмує, чи немає такого? Ну, послухайте, я озираюся, тому що сьогодні російською говорять ті люди, які нас збивають. Відповідно, коли ти в місті чуєш російську, ти напружуєшся, думаєш, хто це, що це. Я не можу сказати, що більшість бійців зараз говорять українською, багато хто далі говорить російською, але, так чи інакше, більшість людей, які в Силах оборони на твоє звернення українською, ну, скоріше теж будуть відповідати українською. Принаймні, вони не будуть ігнорувати твою українську. Це зовсім інший стан, інше ставлення, зовсім інший рівень функціонування і присутності цієї мови. Але, ну, далі є люди, які говорять російською, відповідно, ти так щоразу напружуєшся.А в Харкові стало більше української? І батьки з дітьми якою розмовляють?Ну, батьки різні, діти різні і говорять по-різному. Але української стало більше, да, справді. І причому українською стало говорити більше молоді, і старші люди переходять. Ось навесні 22-го року, коли з Харкова дуже багато людей поїхало, і, відповідно, лишалися або ті, хто не мав куди виїхати – це люди, які там старшого віку або матері з дітьми, вони лишалися, багато з них ховалися в метрополітені, наприклад.Або лишалися військові, бо дуже багато харків'ян тоді справді пішло воювати і в тероборону, і в інші підрозділи, добровольчі підрозділи, або ж ті, хто займався волонтерством. Харків перетворився на такий величезний потужний волонтерський хаб, були просто десятки волонтерських організацій. І, відповідно, так чи інакше на вулицях, на поверхні міста лишалися саме вони, і це не метафора. Багато людей ховалися під землею, був підземний Харків та наземний Харків, і місто було порожнє.І фактично, от коли ти їхав там в центр міста, або йшов в центр міста, то більшість людей, яких ти бачив, ти їх або знав, або розумів, звідки вони. Тому що, якщо це волонтери, в них були якісь позначки з якої вони організації. Якщо це військові, то це було видно, що це військові. І відповідно ці люди у більшості своїй говорили українською. І от на кілька місяців Харків був майже цілком україномовним. Це було дуже дивно. Потім багато людей повернулися, багато людей піднялися з метро. Ясна річ, що ця хвиля трішки розбавилася, але знову ж таки, я бачу цю склянку скоріше напівповною, я бачу, як вона прибуває. Без якогось надмірного ідеалізму, я розумію, що це буде довгий, тривалий, складний процес. У ньому, мабуть, і далі будуть якісь речі, які будуть багато кого дратувати, викликати недовіру, істерику. Будуть крики про зраду, будуть оці підлітки, які слухають російську музику, далі будуть російські музиканти десь у нас в топ-листах, але те, що цей процес незворотний, і те, що, я маю всі шанси дожити до того, що буду жити в цілком україномовному Харкові – я в це вірю. З Андруховичем ми говорили, і він каже, мовляв, "я вже цього не застану, щоб вся Україна була україномовною". Ну ні, Юрій Ігорович, дай йому Боже здоров'я, сподіваюсь колись навіть приїде у теж цілком українськомовний Харків.Він, до речі, приїздив до нас в часи цієї великої війни, і була зустріч, дуже зворушлива, дуже така щемка, було багато людей у підвальному приміщенні. Ігор читав нові речі. Ми з ним їздили навіть туди ближче, безпосередньо на кордон, показували ці території, які були захоплені росіянами, окуповані, потім були звільнені. 38% українців за останнім опитуванням вважають, що в школах все-таки має викладатися російська мова. Вона нам треба, ця російська мова? Як я переконана, вона нам не треба. Я думаю, що цей статус російської, як мови міжнаціонального спілкування, все це перебільшено, це скоріше, все-таки, пропагандистський наратив, пропагандистський вкид Росії. Я припускаю, що частина людей, які так от говорять, роблять це не тому, що дуже люблять російську мову, а тому, що вони просто бояться. Вони бояться, тому що вони далі в чомусь керуються російськими наративами, вони бояться, що в такий спосіб їх намагаються позбавити їхньої ідентичності. Їм здається, що їх намагаються позбавити їхньої пам'яті, їхньої історії, їхнього, власне, наповнення. Я боюсь, за цим стоїть страх, за цим стоїть робота ворожої пропаганди, але за цим навряд чи стоїть, знову ж таки, якесь заперечення і відштовхування української мови як такої. А яка вона, українська ідентичність? Вона вже сформована до кінця?Ну, мені здається, вона зараз і формується цією кривавою війною, і на превеликий жаль, ця ідентичність формується занадто дорогою ціною. Наполягаю на тому, що у нас є наша країна, наша держава, і це дуже важливо зараз усвідомлювати, що ми не просто живемо на землі, на території, на якій жили наші предки, а ми живемо в своїй державі, яка існує 34 роки і буде існувати далі після нас, за участі наших дітей.І відповідно, так чи інакше, саме ця держава забезпечує наші права, саме ця держава забезпечує, власне, нашу реалізацію. Саме ця держава є нашою державою, вона захищає нас, а ми мусимо захищати її.Чи ви стежите, чи маєте час за тим всім, що ви робите в "Хартії", слідкувати за тим, що відбувається на політичній арені українській. Ну, у нас хіба є політична арена? Он там хтось говорить, що може і будуть якісь вибори, але зараз все трохи притихло. Ми коли говоримо з якимось політичними експертами, я от мав розмову з очільницею партії "Слуга народу", пані Оленою, то я її запитав, що у нас по виборах? Вона сказала, виборів не буде ближчим часом. Яка політична арена? Країна воює. Ну, вони кажуть, що не буде, але паралельно ведеться якась підготовка на "раптом що".Мені здається, що в нас порушене політичне поле, і відповідно, про якусь повноцінну, цивілізовану, нормальну, стандартну, політичну діяльність поки що його говорити не доводиться. Країна воює, і я думаю, що зараз би активізація тих чи інших політичних сил, вона би скоріше дратувала. Мені видається, можливо я помиляюся, ясна річ, що є люди, які вимагають проведення виборів вже завтра. І знову ж таки, емоційно це можна зрозуміти. Ми українці звикли, що в нас є вибір. Ми українці потребуємо вибору, коли в нас немає вибору на руках, то ми починаємо нервувати. Ми починаємо підозрювати владу в тому, що вона все корумпувала, що вона все узурпувала і що нас позбавляють наших елементарних свобод. Але з того, що я бачу, мені здається, що більшість людей чудово розуміють, що в цих умовах вибори проводити та просто нереально. Частина території окупована, частина громадян знаходиться в міграції, в тимчасовій чи постійній, частині громадян воює і не мають можливість просто проголосувати. Можливо фахівці скажуть, що це можна зробити. Я, насправді, не зовсім розумію, як би це було. Але коли будуть вибори, я, звичайно, піду на них. Я свідомий громадянин, я ходжу на всі вибори. Завжди ваш вибір справджується? Ні. Ні, не завжди. От на останніх виборах мені було дуже прикро. Я говорю не про президентські вибори, я говорю про місцеві вибори, про парламентські вибори. Від мого району йшов депутат Куницький. Я звертався до президента України і закликав зняти цю кандидатуру як негідну, нечинну. І там було порушення, наскільки я пам'ятаю, певних приписів. Ясна річ, що ніхто не дослухався. Куницький переміг і зараз він, наскільки я знаю, просто втік з України. Прикро, що от, власне, кандидат з мого району втік з України. А чому, як думаєте, не звернули увагу на ваш заклик?Я не знаю, не буду коментувати, чого не знаю. Що робити нам з тими людьми, які зараз за кордоном? У нас тут є всередині країни якісь дискусії стосовно мови, стосовно того, як працювати, наприклад, з підлітками, стосовно якогось нашого такого договору. А ці люди, вони зараз перебувають трохи поза контекстом, і дуже часто, наприклад, можна почути про те, що коли жінки повертаються на якісь там канікули сюди, щоб побачити своїх рідних, побачити свої домівки…Полікувати зуби (сміється). Це я повторюю одне з цих із кліше і стереотипів, які є в соціальних мережах. Про українців, українок, які приїжджають полікувати зуби. Насправді я ніколи з такими не стикався. І знаєте, що я скажу?Мені здається, що в цій ситуації, в якій ми зараз знаходимося, на четвертому році великої війни, я думаю, будь-яку сферу, будь-який аспект нашого життя, нашої реальності слід використовувати з користю для країни, з користю для держави. Ми нещодавно говорили з Андрієм Шевченком, не з Андрієм Миколайовичем, не з футболістом, а з Андрієм, який журналіст, який був послом України в Канаді. Власне, ми говорили про канадські вибори, говорили про Канаду, як країну, де бути українцям престижно, де бути українцям досі модно, і це без прив'язки до цієї війни, так було традиційно. І знову ж таки, ми говорили про те, що це слід використовувати. Тому що зараз та ситуація, коли внаслідок війни, і це теж цікава річ, про це поки що мало говорять, а говорити треба, що більшість українців, все-таки, живе за межами, за межами українських кордонів.Тобто, ми маємо на увазі ті мільйони українців, які виїхали на захід, і ті мільйони українців, які знаходяться в окупації. Так чи інакше, вони не підпорядковуються українській державі, вони знаходяться поза межами чинності українського законодавства. І це вперше так сталося, коли більшість українців знаходяться не в Україні, а поза її межами. І, знову ж таки, можна керуватись цим принципом, що всі, хто виїхав, це зрадники, всі, хто виїхав, це не зовсім українці, адже вони поза контекстом, вони не розуміють наших реалій, вони ніколи не повернуться, вони зрадники і так далі. А можна розуміти, що це далі лишаються наші співвітчизники і вони далі можуть виконувати роль наших амбасадорів, вони далі можуть говорити про Україну, далі можуть бути українським голосом. Ну, в принципі, що вони і роблять по всьому світу, якщо ви бачите. Коли трапляються якісь мітинги чи якісь демонстрації в світі, туди виходять тисячі українців. Плюс тисячі українців далі донатять на Сили оборони і допомагають. А ті, що за кордоном починають шукати якусь російську громаду?Люди різні. Хтось шукає російську громаду, хтось говорить, що ніколи не повернеться, хтось тішиться з того, що йому вдалося перетнути межі України. Люди різні, і найпростіше це, звичайно, всіх заганяти під якийсь один шаблон. Але це тоді нічого не пояснить. Коли вони будуть повертатися, приймати всіх?Ну, послухайте, знову ж таки, є закон України. є Конституція України. Є люди, які її порушили, є люди, які її не порушували. І мені здається, емоції, наші емоції, вони цілком зрозумілі, вони виправдані і, очевидно, їх не можна ігнорувати, але крім наших емоцій є ще закони. Про наші емоції, до речі. Зараз всі страшенно наелектризовані, будь-який допис, будь-яка думка і публічна особа тут же піддається хейту, з якого ми починали, так? Дуже часто це такий шакалячий експрес, який просто закриває рот. Знову ж таки, згадую Андруховича, розмову з ним. Тоді, коли він виступив з Шишкіним на одній платформі, як його критикували після того. Я спитала, чи він займається самоцензурою.Він сказав, що "якщо я не публікую політику вже рік, то можна сказати, що це самоцензура". У вас є самоцензура, щоб часом не потрапити під шквал критики? Ні, такої самоцензури в мене немає, тому що те, що ви називаєте критикою, це насправді не критика, це такий-собі симулякр. Люди, які присутні в соціальних мережах, самі для себе створюють ілюзію того, що їхній голос на щось впливає.Він, безперечно, ні на що не впливає, і безперечно це таке его людське, яке людина, власне, так-от реалізує. У неї є можливість написати якісь коментарі, вона цією можливістю користується. Часто це нерозумно, часто це неконструктивно, часто неаргументовано, але соціальні мережі дають таку фантастичну можливість. тобі бути озвученим, мати право голосу. Навіть якщо ти там не під своїм іменем, навіть якщо ти ховаєшся з якимось ніком і так далі. Але це ж ні на що не впливає. Але ви помітили, що таких людей, які пишуть негатив, їх стало тепер більше? Ну, у зв'язку з тим, що є можливість, тому що це найпростіший спосіб якось вилити своє невдоволення, взяти і просто на когось спрямувати свою злість. Я просто до того, що це ні на що не впливає. Тобто, якщо люди думають, що вони через соціальну мережі дійсно змінюють якусь думку, дійсно ставлять когось на місце, все це ілюзія, це не працює.Але ви запитали про цензуру. Ну да, безперечно є. Послухайте, якщо я пишу, наприклад, чи говорю про військо, про армію, є багато речей, які я не можу сказати. Ти мусиш про це зараз думати. Якщо ти говориш про людей, які так чи інакше мають стосунок до якихось речей, пов'язаних з реальністю війни, треба тричі подумати, перш ніж складати. Тут є етичний момент і тут є безпековий момент, безперечно. Щось можна сьогодні озвучувати, щось не можна озвучувати.Це така самоцензура, вона присутня на різних рівнях. І знову ж таки, хтось намагається говорити, що цензура - це погано. Цензура - це погано, безперечно. Але коли за цензурою стоїть і безпека, коли цензура рятує життя, це вже ж не просто про твої права, це і про твої обов'язки так само. Тобто ти маєш розуміти, що нашкодити не можна. А про політиків, про владу, теж самоцензуруєте думки?Та ні, я от коли почалася велика війна, пам'ятаю написав пост на підтримку президента. Мені здавалося, що тоді, навесні 22-го року, це було важливо і правильно – підтримати чинного керівника держави. Та після того я про нього нічого не говорю. Тому що я займаюсь своєю роботою, я не бачу зараз політичного поля і тому особливо сказати не маю що. Про свою роботу – чи ви пишете, чи маєте час поміж тим всім, що робите? Ні, майже не пишу нічого.Анджей Стасюк в нас на інтерв'ю сказав, що буде видавати вашу книгу.Це "Арабеска", книга, яка вийшла минулого року. Це книга, яка писалася до мобілізації. Ні, зараз справді немає часу, знову ж таки, я там не перебільшую, тому що служба майже все забирає. Дуже багато справ, дуже багато обов'язків, дуже багато різних речей, які треба робити. Дай Бог, буде колись можливість повернутися до писання і до створення книжок. 

Вишиванка пасує кожному і доречна всюди - на вулиці, дитячому святі, роботі, у волонтерському центрі, на фронті. Це не просто вбрання - у ній наш характер, історія, воля. У вишиванці закодовано те, чого не зітреш ні часом, ні війною. Вона нагадує, хто ми, поєднує традицію із сучасністю, говорить мовою кольору, орнаменту, історії. Героїв спецпроєкту Gаzеtа.uа та Благодійного фонду "МХП-Громаді" об'єднує любов до вишивки, бажання зберегти традиції та передати їх наступним поколінням. А ще вони переможці конкурсу бізнес-ідей "Роби своє", який став можливістю реалізувати власні ініціативи та рухатися вперед. Також розкажемо про досвід громади на Київщині, що прагне зберегти і відтворити традиційний одяг, взуття, головні убори та прикраси в межах унікального проєкту "СПАДОК. Одяг Миронівщини". Реліквії моєї родини дарують радість "Я дуже часто ношу вишиванки. Маю їх багато. Серед улюблених синьо-жовта сорочка та сукня з біло-рожевою вишивкою на синій тканині. А ще зберігаю справжню сімейну реліквію мамину сорочку. Моя бабуся мала чотирьох доньок і всім вишила довгі сорочки. Це була складна робота: техніка кручена, візерунки дуже дрібні. Мамину сорочку я постійно вдягала у школі на виступи. Тепер її часто просять у мене напрокат. Якось тітка побачила, що на мамину сорочку такий попит, і подарувала мені ще і свою. Реліквії моєї родини дарують радість іншим. Це дуже ексклюзивні речі: домоткане полотно, ручна робота їх важко повторити", розповідає вінничанка Тетяна Панасенко, авторка проєкту "Пошиття одягу з елементами національної вишивки" і переможниця конкурсу "Роби своє" 2023 року. Тетяна багато років займається пошиттям і прокатом карнавальних костюмів. Планувала розширити асортимент і створювати одяг з елементами вишивки, але через війну та фінансові труднощі не могла самостійно придбати вишивальну машину. "Про конкурс "Роби своє" від Благодійного фонду "МХП-Громаді" дізналась із соцмереж і вирішила спробувати. Уже 20 років офіційно працюю як підприємець, сплачую податки це була одна з умов участі. Єдине, що лякало, я ніколи не писала бізнес-плану. Але допоміг син. Потім разом освоювали комп'ютерну вишивальну машину, яку придбала за грантові кошти. Завдяки перемозі вдалося суттєво розширити асортимент. Вишивка нині дуже актуальна отримую багато замовлень на національний одяг. Клієнти поділилися на два напрями: одні хочуть етновишивку, інші в сучасному стилі. Дехто замовляє вишивку бісером. Серед найпопулярніших кольорів чорно-червоні та синьо-жовті", ділиться підприємиця. Національний одяг у Тетяни часто замовляють до Дня вишиванки, Дня матері, Дня Конституції. Серед її клієнтів багато вчителів, які шукають сукні для Першого вересня, шкільних вечорниць, вистав. "Нещодавно один хлопчик-співак виграв пісенний конкурс в Україні, і його запросили виступити за кордоном. Я шила для нього жупан із полотна, козацьку шапку з брошкою та пір'ям у гетьманському стилі. Костюм викликав справжній фурор. Тепер він мій постійний клієнт. А ще одному хлопчині також співаку шила костюм січового козака", додає переможниця конкурсу бізнес-ідей "Роби своє". 548 бізнес-ідей на 38 млн грн підтримав Благодійний фонд "МХП-Громаді" У вишиванках намагаюся втілити мрії людей "Мої клієнти найбільше люблять вишивку гладдю вона гарно лягає на полотно. Кожен обирає свою символіку: орнаменти, колоски, що нині в моді, ластівок. Для себе ще до війни я вишила сукню з білими ліліями на синьому тлі. Виготовляю також футболки для хлопців на фронт із написами, що зігрівають душу: "Молимося за тебе", "Чекаємо вдома". Була одна футболка від родини бійця: "Любимо тебе, татку. Твої дівчатка", розповідає Наталія Михальчук із села Четвертня Волинської області, переможниця конкурсу "Роби своє" 2023 року з проєктом "Одяг має значення". Наталія закінчила швейне училище в Луцьку. Спочатку займалася ремонтом одягу, шила пальта й куртки. Згодом освоїла вишивку. "Назбирала грошей купила маленьку побутову вишивальну машинку. Попит був великий, хотіла розвиватися. Мріяла створити власну лінію вишитого одягу, запатентувати бренд. Навіть планували з чоловіком збудувати для мене майстерню біля дому. Але не склалося", пригадує майстриня. Про конкурс Наталія дізналася від знайомої. З поданням заявки допомогла односельчанка Оксана Леонідівна. "І от одного дня чую: "Вітаємо!" Мурашки по шкірі. Ми з чоловіком не вірили, поки не побачили мого прізвища серед переможців. Отримала 100 тисяч гривень гранту. Придбала комп'ютерну вишивальну машинку, промисловий оверлок і парогенератор. Думала брати кредит на оренду приміщення, але чоловік подарував свій гараж і допоміг зробити ремонт. 24 листопада ми відкрилися. Тепер кажу всім: якщо людина має мету все обов'язково вийде. Головне не боятися", ділиться Наталія. За її словами, тепер працювати непросто: війна, високі податки. Але вона вірить у майбутнє мріє запатентувати власний бренд і найняти помічницю. Нині допомагають донька й чоловік. "У своїх вишиванках я втілюю мрії людей. Усі роботи - ексклюзивні, не повторюються. Частину ідей вигадую сама, частину знаходжу в інтернеті або купую в дизайнерки. Мала замовлення від родини, яка їхала до дітей у США: вишивала одяг для зятя, доньки та двох дівчаток. Мої вишиванки вже є в Нідерландах, Німеччині", підсумовує Наталія Михальчук. За орнаментом можна впізнати регіон В'ячеслав Горегляд, власник студії "Черешня" з міста Липовець на Вінниччині, до повномасштабної війни разом із дружиною вів невеликий бізнес ательє з ремонту одягу та магазин поруч. На Новий рік перед вторгненням подружжя придбало просту вишивальну машинку й почало виготовляти крижми та рушники. "З першого дня повномасштабної війни я пішов на фронт. Демобілізувався наприкінці 2023 року. Все здавалося гнітючим. Потрібно було знайти себе, зайнятися чимось важливим. Конкурс бізнес-ідей "Роби своє" допоміг мені реалізуватися. Участь запропонував знайомий. Я пройшов пітчинг, захистив бізнес-ідею. Однією з умов було співфінансування: переможець отримував 100 тисяч гривень гранту й мав додати ще стільки ж. Разом із дружиною ми інвестували 200 тисяч у потужну вишивальну машину та витратні матеріали", розповідає В'ячеслав. За його словами, вишиванки були популярні ще до війни, а нині попит значно зріс. "Орнамент часто підказує, з якого регіону людина. Наприклад, троянди характерні для Донеччини, на Вінниччині поширена сніжинка-хрестик. У нас великий вибір тканин і ниток. Як на мене, найкраща вишиванка це чорне з червоним на білому тлі. Сам ношу сорочку з боковим орнаментом, вишитим зеленими нитками. А з дружиною маємо сімейний лук із подільським орнаментом з пташками. На 20-річчя шлюбу запросили друзів усі прийшли у вишиванках. Так святкуємо й дні народження, і річниці", ділиться підприємець. Студія "Черешня" працює виключно з індивідуальними замовленнями, створюючи унікальні дизайни. "Син мого побратима випускався зі школи, ми пошили для всієї родини святкове вбрання - батькам, випускнику й маленькій сестричці. Кажуть, на святі всі захоплювалися їхніми образами. А нещодавно жінка замовила рушник і дві вишиванки для доньки й онуки, які живуть в Ізраїлі", додає В'ячеслав. Він зазначає, що раніше популярними були класичні вишиванки, а тепер усе більше клієнтів обирає асиметричну вишивку з елементами з боку чи візерунками, що виходять зі складки. "Якось клієнтка замовила вишиванку білими нитками на білому полотні. Коли побачила результат, сказала: "Я в неї закохалася", згадує переможець конкурсу "Роби своє" 2023 року. Просять відтворити вишиванки бабусь і прабабусь "За фахом я юристка. Але доля склалася інакше: вже понад вісім років займаюся вишивкою. Починала з картин і постільної білизни. Люди захоплювалися моїми роботами, просили продати. Тоді і придбала побутову вишивальну машинку, але вона не дає такого результату, як промислова. Завдяки участі в конкурсі "Роби своє" мені вдалося вийти на професійний рівень", ділиться Світлана Гудима з міста Рудки на Львівщині, власниця "Майстерні вишиванок" і переможниця конкурсу "Роби своє" 2024 року. Світлана працює зі старовинними вишивками, фасонами та тканинами, приділяючи увагу найменшим деталям. Вона цінує довіру клієнтів і віддана своїй справі. "Дуже люблю те, що роблю. Якось знайома виграла конкурс "Роби своє", і це надихнуло мене спробувати. Хоча довго вагалася бізнес-план у мене був, але не вистачало рішучості. Саме тоді мій син дуже прагнув на фронт. Просила його зачекати, та він усе ж пішов. Через хвилювання я навіть забула, що подала заявку. А тоді до магазину зайшла знайома та привітала з перемогою. Емоції були неймовірні важко передати словами", пригадує Світлана. Майстриня мріє створити повноцінну колекцію вишиванок Львівщини. "У нас надзвичайне розмаїття візерунків. Сокальська вишивка лише чорними нитками по білому полотну, яворівська яскрава, кольорова. На Городоччині в кожному селі свої елементи: десь квіточка, десь ромбики. Вишивка це код нації. У кожному візерунку наша доля, боротьба, любов, перемоги". З особливою ніжністю Світлана розповідає про вишиванку своєї бабусі. "Після її смерті у скрині знайшла сорочку зберігала в паперовому пакеті з лавровим листом, щоб не з'їла міль. Я зрозуміла: це її дівоча сорочка. Поставила собі за мету відтворити. Тепер у мене є і оригінал, і моя версія", ділиться майстриня. За словами Світлани, клієнти часто приносять вишиванки своїх бабусь чи прабабусь, просять відтворити їх максимально автентично. "Сьогодні особливо популярна саме давня вишивка", зазначає власниця "Майстерні вишиванок". Спадок для майбутніх поколінь Зберегти традиційний український одяг для майбутніх поколінь таку мету поставили в Миронівській громаді на Київщині. Торік учасники виїзних етнографічних експедицій у межах проєкту "СПАДОК. Одяг Миронівщини" зібрали 39 зразків народного одягу та 51 інтер'єрний предмет із 20 сіл громади. Проєкт реалізовано за підтримки Благодійного фонду "МХП-Громаді". Під час експедицій представники Миронівського краєзнавчого музею спілкувалися зі старожилами, які ділилися унікальними знаннями та спогадами про культурну спадщину рідного краю. "Мета проєкту дослідити, відтворити й оцифрувати традиційний одяг Миронівщини кінця ХІХ - першої половини ХХ століття, який зберігся в музеях, школах, будинках культури та приватних колекціях. Ми вже мали досвід співпраці з Фондом: 2022 року реалізували проєкт "Відродження", присвячений традиційному ткацтву. Тоді вперше торкнулися й теми народного одягу. Адже традиційний костюм це обличчя не лише країни, а й кожного регіону. Саме тому обрали його темою наступного дослідження", розповідає Інна Савсюк, директорка Миронівського краєзнавчого музею. Проєкт "СПАДОК. Одяг Миронівщини" стартував у липні 2023 року та складався з кількох етапів. Перший етап експедиції Команда здійснила 20 поїздок у села громади. До роботи долучилися провідні фахівці - Володимир Щибря, директор Центру фольклору та етнографії Інституту філології КНУ ім. Тараса Шевченка, та Наталія Телегей, етнологиня з Державного наукового центру захисту культурної спадщини. Усі поїздки зафіксували на відео. На основі матеріалів створили ютуб-канал, де публікують інтерв'ю з очевидцями. Другий етап оцифрування 118 автентичних експонатів, зокрема з музейних фондів, завантажено на міжнародний музейний портал musеum-dіgіtаl: Ukrаіnе. Завдяки цьому колекцію можуть побачити поціновувачі традиційного одягу в усьому світі. Третій етап відтворення Обрали зразки одягу та архівні фотографії, які були оцифровані й використані як основа для реконструкції. Одяг, головні убори, прикраси та взуття виготовляли фахівці майстерень Неrіtаgе аnd Тrаdіtіоn, "ВидимоНевидимо" та Сhоrnе. На сьогодні Миронівський краєзнавчий музей має шість комплектів традиційного вбрання Миронівщини чотири жіночі й два чоловічі. Їх використовуватимуть для виставок, реконструкцій, фотосесій та культурно-просвітницьких заходів. "Тепер ми можемо показати, який вигляд мали миронівці 100 і більше років тому. Для нашого регіону характерна вишивка в чорно-червоній гамі, з орнаментами у вигляді квітів, ягід полуниць, вишень, винограду. Найпоширеніша техніка - хрестик, але трапляється й гладь", підсумувала Інна Савсюк. Тест: Що ти знаєш про вишиванки Традиційно третього четверга травня в Україні святкують День вишиванки. Цього року він припадає на 15 травня. Вишиванка - це не просто одяг, а ознака національної ідентичності. Українці одягають традиційне вбрання, щоб продемонструвати єдність і любов до своєї країни. Пропонуємо пройти тест і перевірити свої знання про вишиванки. Якого року вперше відзначили День вишиванки? 1) 2006 Правильно. Перше святкування відбулося за ініціативи студентів. 2) 1991 Це рік проголошення незалежності України, а День вишиванки виник значно пізніше. 3) 2014 Важливий для сучасної історії рік, але День вишиванки існував раніше. Яке місто стало батьківщиною Дня вишиванки? 1) Київ Столиця активно святкує День вишиванки, але свято започаткували в іншому місті України. 2) Чернівці Правильно, саме в Чернівцях студенти та викладачі Національного університету імені Юрія Федьковича обрали один день і всі разом одягнули вишиванки. Згодом ця традиція стала всеукраїнською. 3) Львів Місто має давні традиції, але не є ініціатором свята. Якими кольорами вишила мати сорочку у відомій пісні "Два кольори"? 1) Червоний і чорний Правильно. "Два кольори мої, два кольори: червоне то любов, а чорне то журба" - співається в пісні на слова Дмитра Павличка. 2) Синій і жовтий Це кольори прапора України. Також їх часто використовують у вишиванках. 3) Зелений і білий Популярні кольори для вишиванок, але не згадуються в цій пісні. Скільки видів і технічних прийомів вишивки налічують в Україні? 1) 10 Значно більше. Також для кожного регіону характерні свої орнаменти. 2) 50 Їх більше. Наприклад, у решетилівській вишивці білим по білому, внесеній до спадщини ЮНЕСКО, поєднують 5-7 технік одночасно. 3) Близько 100 Правильно. Популярні техніки - гладь, хрестик, мережка, низь, бігунець тощо. Кожен символ на вишиванці має своє значення. Нині часто використовують зображення колосків пшениці. Що вони означають? 1) Сімейне щастя, благополуччя Символом цього на вишиванках є виноград. 2) Багатство, достаток, здоровʼя Правильно, це древній символ. Такі вишиванки вважаються ще й оберегами. 3) Любов, краса, материнство Символом є калина. Результати тесту: 12 правильні відповіді Твій шлях тільки починається. Але вже сьогодні ти знаєш більше про вишиванки, ніж учора! 34 правильні відповіді: Чудовий результат. Вишиванка тобі пасує і зовні, і внутрішньо! 5 правильних відповідей: Ти знаєш багато і цінуєш традиції. Вишиванка для тебе не просто одяг. Це мова, якою українці передають історію, любов і силу.

Вже зовсім скоро прекрасна та тепла подія - День матері 2024 року. Вона присвячена найріднішій людині на Землі, а тому кожна дитина, неважливо, скільки їй років, хоче порадувати маму та подарувати їй щось приємне.

Цієї неділі, 11 травня, українці відзначають найважливіше сімейне свято - День матері. В цей день ми висловлюємо слова вдячності найдорожчій людині, яка подарувала життя - мамі. Саме вона завжди підтримує у найскладніші часи. завжди зрозуміє і дасть мудрі поради. Gаzеtа.uа підготувала добірку найзворушливіших привітань та листівок з Днем матері. Зберігайте собі, щоб в день свята прислати найріднішій у світі людині, а також тим, хто теж має статус матері. Мамусю! Прийми мої вітання в День матері. У мене не вистачає ніжних слів, щоб висловити всю свою любов до тебе. Ти найближча і найдорожча людина для мене, яка завжди підтримає у важку хвилину і розділить радість. Я хочу побажати тобі міцного здоров'я, щастя та успіхів у справах! ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: День матері-2024: добірка цікавих ідей подарунків День матері - чудове свято! В цей день любові так багато. Мамусі - найрідніші в світі, Для вас - усі найкращі квіти! Люба матусю, вітаю тебе з цим святом - Днем матері! Ти єдина та найдорожча в цілому світі, і не можна підібрати слів подяки, любові та безмежної поваги до тебе, моя рідна. Будь завжди молодою та щасливою, нехай кожен день буде тобі в радість, а сонечко світить для тебе та зігріває душу. Люблю тебе, моя матусю! Без матері життя складне, Дитину мама обійме, І всі печалі й негаразди Минають миттю і назавжди. Вітаю з Днем матері. Від щирого серця бажаю світла радості і щастя в твоїй родині, один в усьому і з усіма. Нехай діти з трепетом вимовляють ім'я "мама" і з любов'ю ставляться до неї. Тебе, мамусю, я вітаю, Всього найкращого бажаю. Хай буде свято на душі Сьогодні, завтра і завжди! Один з найтепліших свят, якого чекають українці - День матері. В Україні його відзначають у другу неділю травня. Саме 11 травня, як і в багатьох країнах світу, не забудьте привітати своїх матерів з цим світлим святом. У далекому 1908 з пропозицією затвердження цього свята виступила американка Ганна Джервіс. Дівчина рано втратила маму, і дуже переживала, що не приділяла їй достатньої уваги, тому вирішила виступити з пропозицією про створення такого свята. Цього дня заведено від щирого серця вітати мам. Дарують квіти, подарунки, надсилають листівки і вірші та всіляко висловлюють повагу і любов до матері - за їхнє добро, світло, нескінченні турботи, терпіння, любов і відданість.

Всесвітній день вишиванки відзначають щорічно в третій четвер травня. У 2025 році свято випадає на 15 травня. Це свято об'єднує українців і прославляє нашу культуру та традиції. Як з'явився День вишиванки День вишиванки заснувала 2006 року Леся Воронюк, студентка Чернівецького університету ім. Федьковича. Вона запропонувала студентам обрати один день і всім разом прийти на заняття у вишиванці. Спочатку у вишитому одязі до університету прийшли кілька десятків студентів. Потім до акції долучилися деякі викладачі, а з роками свято ставало дедалі популярнішим. Протягом кількох років День вишиванки в Україні став дуже популярним, а особливо широко відзначався в Чернівцях. Датою урочистості було обрано третій четвер травня, тобто будній день. Це підкреслює, що вишиванка може бути звичайним повсякденним елементом гардероба, а не лише святковим одягом. Історія та візерунки української вишиванки Точний період появи українських вишиванок встановити не можна, але відомо, що зачатки цього ремесла існували за кілька тисячоліть до нашої ери. Археологи знаходили залишки стародавнього посуду з візерунками, схожими на вишиванку. Мистецтво вишиванки стрімко розвивалося в Київській Русі. У ті часи вишиті сорочки були дуже дорогими і доступними лише для багатіїв. Існували спеціальні школи вишивальниць при школах і монастирях, які здебільшого працювали на замовлення знатних осіб. З ХVІІ ст. мистецтво вишиванки почало поширюватися в народі. Вишивати вміла кожна українка. Дівчата вишивали рушники на своє майбутнє весілля і демонстрували родичам нареченого. Якщо наречена погано володіла голкою, то її могли вважати невмілою господинею. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: День матері 2024: нова дата свята, цікаві факти та що важливо зробити в цей день Поступово вишиванки стали доступнішими і все частіше використовувалися в побуті. З'явилися не тільки жіночі, а й чоловічі вишиті сорочки. З українських класиків вишиванки полюбляв Іван Франко, поєднуючи їх із піджаками та жупанами. Саме в такому одязі він зображений на купюрі 20 гривень. Українська вишиванка має свої традиційні особливості в різних регіонах. Приміром, широко відома полтавська техніка вишивки білою ниткою по білій тканині. У кримських вишиванках часто використовуються рослинні та квіткові візерунки, у чернігівських - тонкі та мініатюрні стібки, а в закарпатських - яскраві та строкаті різнокольорові малюнки. Як відзначити День української вишиванки Найкращий спосіб відзначити День вишиванки - вдягнути національний костюм на роботу чи навчання. Мета цього свята - популяризувати носіння вишиванки як повсякденного вбрання. Тому в цю дату заведено вдягати вишиванку і носити цілий день. Дуже популярними в День вишиванки є різноманітні конкурси, виставки, розпродажі та майстер-класи, пов'язані з вишиванками. Дизайнери демонструють колекції вишитого одягу, а знаменитості вбираються в національне вбрання. Під час війни на День вишиванки багато майстрів продають свій одяг, а виручені гроші жертвують на армію. Батько - найважливіша людина у нашому житті разом із матір'ю. Він завжди допомагає вирішувати дитячі проблеми та турбується про своє чадо протягом усього життя. У третю неділю червня День батька відзначають в Америці і в багатьох інших країнах світу. Це свято запропонувала створити американка Сонора Додд в 1909 році. Таким чином вона хотіла вшанувати пам'ять покійного батька, який, будучи вдівцем, виростив в любові і турботі шістьох дітей. Перше святкування відбулося 19 червня 1910 року.

Укрпошта оголосила про запуск нової поштової марки до Дня матері. Свято щороку відзначають у другу неділю травня. Марка отримає назву "До Дня матері. Я живу тобою&hеllір;" і з'явиться в обігу 9 травня. Про це повідомила пресслужба компанії. "Четвертий рік українці святкують День матері на тлі повномасштабної війни. Попри труднощі, ми вшановуємо жінок, які виховали незламну націю. Ця марка присвячена матерям, що проводжали дітей на захист держави, зберігають памʼять про загиблих, яка сильніша за ворожі кулі, а також тим, хто сам став до лав оборони заради майбутнього власних дітей", - зазначили в Укрпошті. Над дизайном марки працював Олександр Охапкін. Він має звання заслуженого художника України. Його попередня робота "Під покровом Богородиці" була визнана найкращою поштовою маркою року за результатами онлайн-голосування у 2024-му. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: День матері 2025: коли вітаємо найдорожчих, цікаві факти та що важливо зробити в цей день На зображенні - сцена прощання. Жінка в українському строї обіймає військового в камуфляжі. Це символ матері, яка загортає сина у жовту хустку з вишивкою. На її обличчі - смуток і ніжність. Тираж марки становитиме 320 тисяч екземплярів. Її номінал - U, що відповідає вартості пересилки звичайного листа до 50 грамів. Крім того, буде надруковано 20 тисяч конвертів "Перший день" і 500 презентаційних папок. У Києві марку погасить спеціальний штемпель. В усіх інших регіонах відбудеться спецпогашення. Передзамовлення вже доступне через Поштовий маркет. З нагоди Великодня Укрпошта випустила марки з писанками різних регіонів України. Колекція вийшла в обіг 21 квітня. У березні Укрпошта випустила марки, присвячені річниці деокупації Київської області: "Не забудемо! Не пробачимо! Буча. Ірпінь. Гостомель".

Напередодні жіночого свята 8 Березня всі чоловіки замислюються над цікавим подарунком для мами, бабусі, коханої дружини чи дівчини. На роботі хочуть приділити увагу колегам, а у школі - однокласницям. Gаzеtа.uа пропонує список ідей, що подарувати представницям прекрасної статі у Міжнародний жіночий день, коли прийнято вручати квіти і якісь презенти. Коли, крім букетів, обираєте подарунок, згадайте інтереси, вподобання тих, кому вручите його. Що подарувати мамі Парфуми. Їх люблять усі і в будь-якому віці. Головне вгадати з ароматом. Сертифікат на кулінарний майстер-клас чи інший. Наприклад, гончарний. Необхідне кухонне начиння, яке мама собі не може дозволити купити або просто відкладає на потім. Наприклад, кухонні ваги, килимки для тіста, гриль. Ароматичний набір для ванни - завжди стане в пригоді; Планшет - у мами може бути смартфон, але серіали на планшеті дивитися зручніше. Сімейна фотосесія з роздрукованими світлинами у рамках. Ювелірна прикраса. Нехай вона буде недорогою, але милою та символічною на пам'ять. Що подарувати дружині або дівчині Теж оцінять парфуми або подаруйте сертифікат у магазин, де сама обере аромат. Спа-салон. Ніхто не відмовиться від кількагодинного релаксу. Гаманець, сумка, рюкзак або клатч. Якщо оберете гаманець, покладіть всередину купюру на щастя. Сертифікат на курси - іноземної мови, дайвінгу, кулінарні. Ювелірні прикраси. Як варіант - з гравіюванням або тематичні. Сертифікат у магазин спідньої або постільної білизни Масажер для ніг - сподобається і тим, хто багато часу проводить на ногах, і тим, у кого сидяча робота. Фен-щітка або мультистайлер Картина за номерами. Подарунок колегам кава або набір чаю оригінальний USВ-накопичувач красивий щоденник Ыменна ручка Подарунковий шоколадний набір Састільна лампа Сертифікат в магазин косметики М'яка подушка під шию чи підставка для ніг Незвичайна скарбничка. Презент однокласниці Майстер-клас візажу. Дівчата у підлітковому віці зацінять такий презент Плед-подушка Набір тимчасових тату Килимок для мишки ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: День матері 2024: нова дата свята, цікаві факти та що важливо зробити в цей день Коробочка печива з передбаченнями Навушники-блискавка, що світяться Дзеркальце дорожнє у сумочку чи рюкзак. Можна купити незвичайної форми Значок на одяг чи рюкзак Шоколадний клатч. Скринька для прикрас. Подарунок дівчаткам дошкільного віку Гребінець з казковими героями Заколки, резинки для волосся Сукні чи інший одяг, який любить дитина Книга або набір для експерименту чи альбом для малювання, розмальовки з олівцями, фарбами чи фломастерами або маркерами. Чашка чи інший дитячий посуд. 8 березня українці святкують Міжнародний жіночий день. В цей день прийнято дарувати жінкам квіти та інші приємні презенти. Головний меседж - свято весни, краси та жіночності. Але насправді значення цього свята геть інше. Gаzеtа.uа розповість, як воно утворилось.Передумовою 8 Березня стали мітинги та страйки жінок, які проходили в різних країнах, починаючи від середини 19 століття.

Добрі справи розкривають справжню сутність людини, її моральні цінності, душевну щедрість та емпатію. Демонструють стійкість характеру та відповідальність. Один із тих, хто активно допомагає Україні та українцям, - бізнесмен і меценат Григорій Козловський. Його діяльність спрямована на підтримку армії, медичних закладів, спорту та соціальних проєктів. Бути максимально корисним суспільству - його життєве кредо. Gаzеtа.uа у спецпроєкті "Код Свободи" розповість про 5 добрих справ Григорія Козловського. Хто такий Григорій Козловський ● Український бізнесмен, меценат і волонтер, уродженець селища Городиславичі (Львівщина). ● Закінчив Львівський торговельно-економічний інститут, спеціальність - "Бухгалтерський облік та аналіз господарської діяльності". ● Власник популярних закладів: "Гранд Готель", готельно-ресторанного-комплексу "Святослав", ресторану з живими акулами "36По", а також засновник 5-зіркового готельного комплексу Еmіly Rеsоrt. ● Почесний президент ФК "Рух" (Львів), активно підтримує юнацькі та дорослі команди клубу. ● Волонтер: з початку війни допомагає ЗСУ, переселенцям і лікарням. Від початку повномасштабного вторгнення Григорій Козловський активно займається волонтерською діяльністю. У 2022-му заснував Благодійний фонд "Домівка", який надає гуманітарну допомогу постраждалим внаслідок російсько-української війни. На базі ФК "Рух" розгорнув штаб із надання допомоги вимушеним переселенцям. З перших днів війни допомагає ЗСУ, медичним закладам, виділяє кошти на реабілітацію воїнів. Допомога армії: мільйони гривень і тисячі дронів для перемоги над російським злом Благодійна організація Григорія Козловського "Рух у Майбутнє" перерахувала понад 100 млн грн у різні військові частини. Особливо меценат підтримує 45-ту окрему артилерійську бригаду - підрозділ ракетних військ і артилерії Сухопутних військ ЗСУ, який дислокувався на Львівщині. Торік українські бійці на фронті отримали понад 1000 дронів різних типів вартістю понад 4 млн грн. Кошти на них зібрали Григорій Козловський та його команда в межах ініціативи "Пташки Перемоги" під патронатом Львівської ОВА. В рамках проєкту провели 43 благодійні аукціони, на яких реалізували понад 1000 лотів. Воїни в окопах повинні знати, що ми в тилу не сидимо склавши руки За активну допомогу військовим меценат отримав від командира 24-ї окремої механізованої бригади Івана Голішевського відзнаку "Золотий лев". Також Григорій Козловський має відзнаки від інших підрозділів ЗСУ, Міністерства оборони України, Генерального штабу. Завдяки підтримці мецената захисники постійно отримують автомобілі, рації, артилерійські планшети, генератори, буржуйки і багато іншого для забезпечення потреб на фронті. На початку 2025 року бізнесмен уже передав 2 млн грн на підтримку військових через фонд "Повернись живим". Благодійний внесок зробив із прибутку від новорічних святкувань у готельно-відпочинковому комплексі Еmіly Rеsоrt. "Неважливо, велика чи мала ваша допомога, вона однаково буде цінною. Воїни в окопах повинні знати, що ми в тилу не сидимо склавши руки. Маємо працювати, аби надати нашим захисникам більше сили у вигляді потрібного для них обладнання та техніки. Таким чином допомагаємо їм наблизити день нашої перемоги над російським злом", - зазначив меценат Григорій Козловський. Підтримка медзакладів: коли ненависть до ворога не має меж Григорій Козловський постійно підтримує медичні заклади країни, забезпечує їх необхідним обладнанням. Зокрема, 2 млн грн меценат виділив на закупівлю сучасного кардіохірургічного обладнання для Національного реабілітаційного центру Unbrоkеn у Львові. Це дозволило проводити мінімально інвазивні операції для військових і цивільних, що постраждали через війну. Ще 2 млн грн - кошти, отримані від святкування Нового 2025 року в Еmіly Rеsоrt, - бізнесмен порівну розділив між Львівським обласним госпіталем ветеранів війни та репресованих імені Юрія Липи у Львові і Центром дитячої медицини лікарні "Охматдит". Ця допомога була спрямована на покращення умов надання медичних послуг. Реакцією бізнесу на агресію неадекватного сусіда стає допомога постраждалим і підтримка нашої армії Також меценат Григорій Козловський та відпочинковий комплекс Еmіly Rеsоrt перерахували 2 млн грн на відновлення дитячої лікарні "Охматдит" у столиці після російського ракетного обстрілу 8 липня торік. "Коли ненависть не має меж, реакцією українського бізнесу на агресію з боку нашого неадекватного сусіда стає допомога постраждалим і підтримка нашої армії. На жаль, цинічні злочинці цілеспрямовано б'ють по мирних жителях і медичних закладах. Тому не можна залишатись осторонь", - говорить бізнесмен Григорій Козловський. Розвиток спорту: виховати нових чемпіонів України ФК "Рух" Григорій Козловський називає однією з найцінніших речей, яку зробив у своєму житті. Фінансово підтримує його 16 років поспіль. Також бізнесмен відкрив Академію футболу, яка має спортивний комплекс на околиці Львова неподалік Винниківського озера. Він включає вісім тренувальних полів: три - зі штучним покриттям, п'ять - з гібридним та спортзал. Академія не має аналогів в Україні. Її вихованці забезпечені екіпіруванням, збалансованим харчуванням та іншими необхідними речами. Зокрема, після повномасштабного вторгнення через окупацію деяких міст 350 вихованців не змогли повернутися додому. Академія взяла їх під свою опіку та забезпечила всім необхідним. Із задоволенням спостерігаю, як із маленьких хлопчиків виростають майбутні зірки великого спорту У квітні торік юні футболісти "Руху" потрапили до Книги рекордів України - 113 хлопців одночасно набивали м'яча головою впродовж відведеного часу. "Футбольний клуб "Рух" - це моя найінтуїтивніша інвестиція, помножена на любов до рідного міста та футболу. З великим задоволенням спостерігаю, як із маленьких хлопчиків виростають майбутні зірки великого спорту. Наші гравці щоразу показують сильну та якісну гру, встановлюють рекорди", - каже Григорій Козловський. Реабілітація захисників: забезпечити комфортне повернення у мирне життя У перший рік повномасштабної війни меценат Григорій Козловський придбав наркозно-дихальний апарат і нейрохірургічний мікроскоп вартістю 4 млн грн для Львівського військового госпіталю. На той час там проходили лікування та реабілітацію найбільше захисників. Також Григорій Козловський підтримав проєкт реабілітації українських воїнів "Понад усе". Його реалізували на території Академії ФК "Рух" та готельного комплексу Еmіly Rеsоrt у Винниках на Львівщині. Поранених військових та цивільних забезпечили безкоштовним проживанням та реабілітацією. Бізнесмен особисто слідкував за реабілітацією пораненого бійця полку "Азов" Кшиштофа Мушака. У нього була важка травма ноги, пошкоджені нерви. Для Кшиштофа розробили індивідуальну програму лікування. Прагнемо забезпечити бійців після повернення у мирне життя якісною реабілітацією Торік меценат Григорій Козловський та комплекс Еmіly Rеsоrt перерахували 2 млн грн на протезування в Suреrhumаns Сеntеr. Стільки ж переказав засновник "Руху" і президент Федерації водного поло України Олександр Свіщов у Благодійну організацію "Благодійний фонд "Незламні" на протезування українських воїнів. "Тисячі бійців повертаються у мирне життя без адаптаційного періоду. Після пережитих жахів, зі зламаною психікою, нічними кошмарами вони не здатні продовжувати звичайне життя. Ми прагнемо забезпечити їх якісною реабілітацією - комплексом заходів для відновлення фізичного та духовного здоров'я", - розповів Григорій Козловський. Підтримка рідного села: здійснив мрію матері У вересні 2024 року в рідному селі Городиславичі Пустомитівського району Львівщини завдяки підтримці Григорія Козловського відкрили сучасний медичний центр та філію ЦНАПу. У медцентрі місцеві можуть безкоштовно отримувати необхідну допомогу. Він є багатофункціональним, має амбулаторне та стаціонарне відділення. Оснащений сучасним обладнанням, забезпечений необхідними ліками. У Городиславичах я виріс, там мене виховували бабуся та дідусь. Це місце, куди хочеться повертатися Місцеві жителі розповідають, що завдяки земляку-меценату мають вуличне освітлення, інтернет, відремонтовані дороги, реставровані Народний дім та бібліотеку. Також у Городиславичах активно втілюється проєкт забезпечення житлом багатодітних сімей. "У Городиславичах я виріс, там мене виховували бабуся та дідусь. Це місце, куди хочеться повертатися. Ідея створення медичного центру належить моїй матері. Вона при житті мріяла про оновлення рідного села. Сподіваюсь, мама тішиться на небесах. Шкода, що ми не змогли зробити це за її життя", - додав Григорій Козловський. Григорій Козловський доводить, що любити Україну - означає не лише говорити про це, а діяти. Підтримка армії, медицина, спорт та соціальні ініціативи - його особистий внесок у перемогу України. "Кожен із нас може зробити свій внесок у перемогу України", - переконаний меценат Григорій Козловський.

Лютий 2025 року обіцяє справжнє свято для кіноманів і серіальних фанатів. Якщо ви шукаєте, що подивитися на початку нового року, ось список фільмів і серіалів, які варто додати до свого переглядового списку. Третій сезон популярного серіалу "Білий лотос", моторошний трилер Nеtflіх "Касандра" про розумну хатню помічницю та епічний блокбастер "Дом Давида", що занурить нас у біблейську історію царя Давида. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Квартал 95" представив тизер нового фільму "раша гудбай" Крім того, глядачі зможуть насолодитися новими серіями "Форс-мажорів" і драмою "Токсичне місто", що розповідає про страшний екологічний скандал. Вас чекає безліч цікавих новинок, які не можна пропустити. "Токсичне місто" (ТОХІС ТОWN) Британський серіал вийде на Nеtflіх 27 лютого 2025 року. Сюжет серіалу зосереджений на скандалі 2009 року навколо металургійного заводу в Корбі, де токсичні відходи призвели до вад у розвитку новонароджених дітей. Корбі це місто в Нортгемптонширі, де колись був металургійний завод, який закрився в 1981 році, але не раніше, ніж там було складено величезну кількість токсичних відходів. Зусилля з вивезення відходів призвели до забруднення ними населених пунктів і громад, що вплинуло на місцевих жителів та їхнє здоров'я. Шкода навколишньому середовищу призвела до вроджених вад, причому кількість людей у Корбі, які народжуються з вадами кінцівок, значно перевищувала середню.Це історія про спільноту, у центрі якої три матері, які вступають у боротьбу за справедливість. "Білий лотос" (Тhе Whіtе Lоtus, третій сезон) Третій сезон серіалу "Білий лотос" повертається 16 лютого 2025 року, і цього разу дія серіалу розгортатиметься в Таїланді. Як і попередні сезони, нова частина знову представить групу гостей та персоналу, серед яких повернеться Наташа Ротвелл у ролі Белінди Ліндсі, а також нові обличчя, зокрема Керрі Кун, Волтон Гоггінс і Паркер Поузі. Події відбуватимуться в розкішному готелі Fоur Sеаsоns Коh Sаmuі на острові Самуї, де знімаються сценки на тлі екзотичних краєвидів та багатої культури Таїланду. Серіал обіцяє продовжити традицію інтригуючих сюжетних ліній і вишуканого візуального стилю, який вже став фірмовим для франшизи. "Форс-мажори: Лос-Анджелес" (Suіts LА) Це спін-офф популярного юридичного серіалу, який переносить глядачів на Західне узбережжя США. У новому шоу головний герой, колишній федеральний прокурор Нью-Йорка Тед Блек, переїжджає до Лос-Анджелеса, щоб заснувати власну юридичну фірму. Його клієнти багаті та впливові люди, і з самого початку Тед натрапляє на фінансові труднощі та моральні дилеми. Серіал зберігає стиль оригінальних "Форс-мажорів", поєднуючи елементи дорогого способу життя, розкішних авто та елітних судових розслідувань. У центрі сюжету не тільки правові баталії, а й особисті конфлікти, що з'являються на шляху Теда. Лос-Анджелес, з його гламуром та напруженими відносинами, є ідеальним фоном для розгортання складних сюжетних ліній. Прем'єра серіалу відбудеться 23 лютого на NВС. "Нульовий день" (Dаy Zеrо) Цей новий серіал вийде на Nеtflіх 20 лютого, він розповідає про колишнього президента США Джорджа Маллена, роль якого виконує Роберт Де Ніро. Після потужної кібератаки, яка зруйнувала інфраструктуру країни і призвела до численних жертв, Маллен очолює спеціальну комісію для розслідування катастрофи. В ході розслідування він стикається з численними теоріями змови, серед яких може ховатися правда про те, хто стоїть за атакою. Відомий режисер Ерік Ньюман, творець "Нарко", втілює цю захоплюючу історію, поєднуючи елементи політичного трилера та технологічного апокаліпсиса. Серіал обіцяє вразити любителів теорій змови, а також подарувати Роберту Де Ніро одну з його перших головних ролей у серіалі. "Тисячі ударів" (А Тhоusаnd Вlоws) Стартує 21 лютого. Це британський історичний драмедійний серіал, створений Стівеном Найтом, що розповідає про злочинний синдикат "Сорок слонів" у Лондоні, який складався виключно з жінок і спеціалізувався на крадіжках у магазинах на межі 1920 століть. Сюжет зосереджений на двох друзях, Єзекії та Алеку, які приїхали з Ямайки і опинилися в складних умовах Іст-Енду вікторіанського Лондона. Вони вступають у протистояння з Шугаром Гудсоном, небезпечним боксером-ветераном. Головні ролі виконують Малахі Кірбі, Стівен Грем, Ерін Доерті, Френсіс Лавхолл та інші. "Касандра" (Саssаndrа) Німецький психологічний трилер вийде на Nеtflіх 6 лютого. Він розповідає історію сім'ї, що заселяється у вінтажний "розумний" будинок, контрольований віртуальною помічницею, яка готова піти на все, щоб утримати мешканців. Технологічний прогрес і елементи кібернетики зливаються в напружену атмосферу, де з кожним кроком межа між реальністю та штучним інтелектом стирається. Головні ролі виконують Лавінія Вілсон, Міна Тандер та Мікаель Кламмер. Серіал має елементи трилера та психологічної драми, виводячи глядача на край складних моральних виборів та напружених ситуацій. У ньому також розглядаються питання контролю технологій і впливу штучного інтелекту на життя людей. "Дім Давида" (Ноusе оf Dаvіd) Американський історичний драматичний серіал, створений Джоном Ервіном для Аmаzоn Рrіmе Vіdео. Серіал розповідає про життя Давида, царя стародавнього Ізраїлю та Юдеї, та його правління як третього царя Об'єднаної монархії. Головну роль у серіалі виконує Майкл Іскандер, який зіграє Давида, а також в ролях царя Саула, цариці Ахіноам та Семюела Алі Суліман, Аєлет Зурер та Стівен Ленг відповідно. Зйомки серіалу розпочались у 2024 році в Греції та Калгарі, а прем'єра на Рrіmе Vіdео запланована на 27 лютого 2025 року. Виробництвом займається Тhе Wоndеr Рrоjесt у співпраці з Аmаzоn МGМ Studіоs. Nеtflіх оголосив коли вийде останній сезон "Ти". У тизері головний герой повернувся до книжкового магазину в Муні та згадує все, що відбувалося з ним до цього моменту.

Про це повідомляють Таgеssріеgеl і Frаnkfurtеr Аllgеmеіnе Zеіtung із посиланням на dра.Суд визнав винним у вбивстві українки колишнього матері дівчинки. Прокурор Карстен Шенфельд заявив про докази - дані мобільного телефону, запис з камер спостереження, а також сліди шин і його ДНК на місці злочину.Прокурори вимагали довічного увʼязнення для громадянина Молдови. Водночас захисник винного визнав відсутність доказів того, що за смерть дівчинки несе відповідальність хтось інший, а не його клієнт, проте заявляв, що вбивство було ненавмисним і просив йому призначити відповідне покарання.Під час судмедекспертизи у дихальних шляхах дитини, зокрема в трахеї та бронхах, виявили бруд. 9-річна Валерія померла, задихнувшись.Що відомо про вбивство 9-річної дівчинки з УкраїниВалерія з її мамою та вітчимом почала проживати в Німеччині з осені 2022 року. 3 червня 2024 року вона пішла в школу, проте в навчальному закладі не з’явилась. Зазначалось, що українка зазвичай користувалась автобусом, проте того дня вона так не зробила. 11 червня 2024 року тіло дівчинки знайшли в лісі неподалік міста Дебельн у Саксонії. Тіло доставили в Лейпциг, але, за словами поліції, є зрозумілим, що українка стала жертвою вбивства. Ознак сексуального насильства не виявлено. 14 червня у Празі затримали підозрюваного у вбивстві дівчинки - 33-річного уродженця Молдови Андрія, колишнього хлопця матері дитини. Також підозрюваним вважали 55-річного українця Геннадія, який був сусідом сім'ї дівчинки. Проте він надав алібі: у день трагедії чоловік був у Стамбулі.У липні 36-річного громадянина Молдови, підозрюваного в убивстві в Німеччині 9-річної дівчинки з України, екстрадували з Чехії та передали німецькій владі. 

"Моя перемога - це в один день стати сильною жінкою, яка чекає чоловіка з війни, яка стала водієм великого авто за 1 день, яка почала ремонт в квартирі без сторонньої допомоги, яка стала для доньки і батьком і залишилася мамою..." Це унікальна історія перемоги однієї українки. Перемоги над обставинами та над собою. Це також одна із тисяч історій звичайних українців, які живуть в умовах повномасштабної війни в Україні, або вимушено з неї емігрували. *** "Я жив у повній апатії. Я нічого не міг робити, валявся на ліжку і грав плейстейшн. Мене нічого не цікавило. Я не мав жодного досвіду, я не знав нічого, тому не міг знайти роботу. Тільки-но на нашу землю ступила війна - я зрозумів, що сидіти склавши руки - найгірший варіант, тому почав волонтерити у місцевих благодійних фондах і паралельно із цим шукав роботу. Почав робити те, від чого кафував найбільше - створення відео. Мій талант помітили і з того часу я пройшов з позиції рядового креативника до позиції тімліда... Паралельно із цим відбувся розвиток моєї благодійної діяльності і ми з друзями заснували фонд, який з місяця у місяць допомагає ЗСУ знищувати ворога". *** "На початку війни я з чоловіком та трьома дітьми виїхали в Америку. Пробула там рік і зрозуміла, що дуже хочу повернутись в Україну. Чоловік не хотів, бо з'явилась високооплачувана робота. Я дуже боялась повертатись сама, тим більше у місто, де нема рідних та близьких. Але ми повернулись. Я і троє дітей. В мене було безліч проблем&hеllір; Але на сьогодні я загартувалась, навчилась безлічі речей, про які навіть не здогадувалась, бо постійно була за спиною в чоловіка, знайшла нове хобі та займаюсь улюбленою справою, про яку завжди мріяла. Як на мене - це моя велика перемога". Саме великої Перемоги ми бажали один одному на початку повномасштабної війни в Україні. Це було вітання, яке виглядало доречним на всі випадки життя в умовах тривог, нічних шахедів та ракетних обстрілів. Нині побажання Перемоги звучить все рідше. Очікування затягнулось. Розмови та соціальні мережі повняться зневірою, військові збори закриваються все важче, а особисті здобутки тисяч українців, які наближають країну до Перемоги, знецінюються на фоні загального стану справ. Необхідно змінювати цю ситуацію та вселяти в людей віру і оптимізм - вирішили у 2024 році на Новій пошті. Компанія закликала українців поділитись власними історіями здобутків у рамках акції "Грай за Україну" і таким чином підтримати та надихнути інших співвітчизників на нові звершення. Акція "Грай за Україну" демонструє, що варто фіксувати, усвідомлювати та святкувати найменші перемоги "Я знаю справжню ціну як перемог, так і поразок. Іноді невдачі приносять більше болю, ніж радість від перемог. Проте зараз головне - пам'ятати про невеликі досягнення, які ведуть нас до великої мети", зазначає амбасадорка кампанії, легендарна українська тенісистка Еліна Світоліна. Ексклюзивний червоний м'ячик отримує кожен, хто поділився своєю історією перемоги. Для учасників проєкту такий сувенір - визнання зусиль та старань, адже зберігати мотивацію у довгострокових цілях вдається тільки тоді, коли бачиш результати своєї праці в процесі. Саме тому "Грай за Україну" так яскраво демонструє, що варто фіксувати, усвідомлювати та святкувати найменші перемоги. *** "За пару місяців до початку повномасштабного вторгнення я вирішив звільнитись і почати працювати самостійно. Все було добре, я розвивався і дохід теж ріс. Після страшної ночі 24.02.2022 року все зупинилось і роботи не було декілька місяців, після чого я потрохи почав відновлювати всі робочі процеси. Було важко&hеllір; Пройшло ще трохи часу і я прийняв присягу на вірність українському народові. Проте незважаючи на це моя справа працює з моїми підказками і люди можуть отримувати зарплату, клієнти отримують той продукт, який бажають. А держава отримує податки, які ми маємо сплачувати". *** "До війни трохи займався спортом на рівні любителя. Приймав участь в змаганнях. Пробіг більше 40 марафоні - 42км, більше 100 напів марафонів - 21км, один раз пробіг ультрамарафон - 100км. 4 рази проходив повну дистанцію ІrоnМаn - 4 км плавання, 180 км велосипед, 42км біг. Був одним із засновників - бігового клубу Runnіng сlub Роltаvа - любителів бігу міста Полтави. До війни тренував людей в підготовці до різних змагань на різні дистанції. Під час повномасштабки пішов добровольцем на війну. Проходив службу по місту, а також працювали на Сумському напрямі біля кордону. В 2023 році брав участь в бойових діях на Донбасі. А саме - під Соледаром. Під час бою отримав важке поранення - влучило рпг. Уламок в голову, уламок в груди, уламок в бік і пробив ліву легеню. Втратив половину обличчя. На жаль під час бою евакуація була не можлива через сильний обстріл. Було важко дихати і рухатися. Але саме завдяки спорту, тренуванням, важким дистанціям пішов сам на евакуацію - своїми силами. Було важко, але 2 км пройшов під обстрілом до найближчих безпечних позицій. Саме завдяки спорту і мотивації, вважаю, я вийшов звідти живим. Добравшись до позицій, мене взяли на приціл свої, тому що весь обяг був в крові та бруді. Вони не сильно розуміли, хто перед ними. Прийшлося на колінах ставити і писати на бруді на земля свій позивний. Після цього все стандартно - Краматорськ, Дніпро, в Київ на гелікоптері. Більше 21 операції. З весни 23 року знову почав тренуватися. На сьогодні пробіг вже 4 напів марафони - звісно не так швидко, як раніше, але не зупиняюся і працюю далі. В 2025 вже зареєструвався на напів марафон та марафон. Зараз я ветеран війни та маю 2 групу інвалідності. Попереду ще багато операцій. Але продовжую тренуватися, треную людей в клубі. Раджу всім не зупинятися, не опускати руки, займатися своєю улюбленою справою, роботою, хобі. Адже в цьому і є один з кайфів життя. В моєму випадку - це врятувало мені життя. Живіть! Допомагайте ЗСУ! Вірте в перемогу". *** "Після поранення я втратив обидві ноги, а також, на жаль, обох побратимів. Лежачи у шпиталі в мене виник страх, що я вже ніколи не зможу жити попереднім життям. Але завдяки лікарям, психологам, протезистам та реабілітологам, я зміг побороти цей страх. Вважаю це особистою перемогою, яка коштувала мені неймовірних зусиль. І це лише перша перемога, адже життя не стоїть на місці. Зараз я живу повноцінне життя, та даю натхнення іншим. Адже за малими перемогами стоять набагато величніші, і зупинятися не варто, навіть якщо в тебе немає ніг!" Після подібних історій перемоги багатьом хочеться заперечити та змалити свої особисті. Це нормально, пояснює психотерапевт, військовий психолог та ветеран Олексій Карачинський. "Контекст війни піднімає рівень глобальності. І на цьому рівні дуже легко знецінити будь-що. Наприклад, купівля кількох машин дружиною військового для його підрозділу картину на фронті не змінює, зазначає він. Але якщо розглядати купівлю цих авто за критерієм не глобального результату, а оцінки зусиль конкретної жінки в певних обставинах, то це велика перемога". Сотні історій кампанії розпочинаються обмовками "маленька, але дуже дорога мені", "це дрібничка", "чим могла", а за цими словами слідують розповіді гідні найкращих екранізацій. Про те, як під час окупації Київської області у дівчини вийшло "дістати пальне, виїхати подалі від пекла та вберегти матір і сестру". Про те, як збір кришечок від пляшок для виробництва протезів "у себе вдома малими кількостями" трансформувався у благодійний фонд з відповідним профілем роботи. Про те, як радіотехнічне хобі "визначило подальшу долю" хлопця і тепер він збирає для фронту FРV Дрони. Про те, як після влучання ракети в будинок було створено Штаб потерпілих мешканців та організовано допомогу всім жителям. До речі, подібна "екранізація історії" дозволяє присвоїти собі свою перемогу. "Це психологічний прийом - децентрація, яка допомагає подивитися на ситуацію з іншої перспективи. Не з епіцентру, а немовби з боку. Відійти від власного суб'єктивного сприйняття та спробувати об'єктивно зрозуміти і оцінити. Своїм клієнтам я інколи рекомендую уявити, що він чи вона - людина, про яку знімають документальне кіно, або, що це зробила їхня дитина, яка підросла і опинилась в ідентичній ситуації. Адже дитину ми любимо і її перемогу визнаємо", пояснює Олексій Карачинський. *** "Хочу розповісти історію своєї маленької втечі. Я родом із Луганська, і так вийшло, що я пережила окупацію ще підлітком, яка мріяла, як і всі, про краще життя. До 2019 року я не мала можливості виїхати. Спроб було три. Моя мама ховала від мене мої документи, а можливості перетнути кордон без них у мене просто не було. Тому, навчаючись в академії культури та мистецтв у Луганську, я вдалася до невеликого обману, вдавши ректора свого університету і зателефонувавши своїй матері з проханням принести відповідні документи на подання захисту диплому. Я була на 3 курсі. Звичайно, говорила по телефону не я) Все вийшло. Я забрала документи, відрахувалась з академії та з одним маленьким рюкзаком виїхала на підконтрольну територію. Я тут уже 5 років. Це моя маленька велика перемога&hеllір;". *** "Коли я приїхала до Німеччини, то відчула цілий мікс емоцій - від полегшення через втечу від війни до страху перед невідомістю. Мій досвід і безвихідь були моїм найбільшим ресурсом, але дорога до визнання була непростою. На початку свого шляху я зіштовхнулася з недовірою, оскільки я була новачком із чужої країни. Крім того, особисті виклики й розлука з родиною ще більше тиснули, не кажучи вже про бюрократію, яка здавалася безкінечною. Але я знала, навіщо це роблю. Я хотіла довести - насамперед собі, що я гідна посідати своє місце, що здатна досягти більшого навіть у складних обставинах. Я старанно вчилася, докладала максимум зусиль у проєктах, не боялася брати на себе відповідальність. Через два роки мої зусилля принесли результат. Я стала старшим інженером у великій автомобільній компанії - позиція, яку багато хто тут здобуває роками. Вони побачили в мені фахівця, який привносить щось унікальне, і я зрозуміла, що це визнання також і для моєї країни, яка, попри всі випробування, виховала мене сильною. Ця перемога - моя власна внутрішня битва, де я подолала не лише труднощі адаптації, але й власні сумніви, ставши прикладом для тих, хто також шукає свій новий шлях". Порівнювати свої результати варто лише з собою вчорашнім, тоді докладені зусилля будуть справедливо оцінені Війна роз'єднує перш за все різними досвідами, які ми переживаємо. Саме тому ця кампанія Нової пошти реалізувалась не лише в Україні, а також в Польщі та Німеччині, де проживає найбільше наших співгромадян: у Німеччині - понад 1,2 мільйона осіб, Польщі - понад 800 тисяч осіб. Часом в історіях з Польщі та Німеччини можна зчитати виправдання і почуття сорому, що такий важкий період для держави люди переживають не разом з нею, або роблять, на їхню думку, недостатньо. "Це дуже непросте почуття - сором. Воно про дію, яка протирічить суспільній моралі, - пояснює військовий психолог Олексій Карачинський. А мораль зараз дуже завищена. От наче не соромно - це бути у війську. Але, наприклад, артилерист, який знаходиться не на нулі, відчуває сором, що він не штурмовик. То виходить єдине, ким не соромно зараз бути - це штурмовиком?" Насправді ж відповідь на запитання про те, що нині не соромно, можна знайти у іншій половині історій кампанії: найбільша перемога людини завжди над самим собою. Під час війни українці розповідають про силу тіла та духу; про те, як змінили власні цінності та відкинули упередження; про те, як вивчили українську, англійську, іспанську та інші мови; як здобули новий фах та родину; як позбулись шкідливих звичок чи зайвих кілограмів. "Кожну перемогу можна знецінити мемом про сина маминої подруги. Порівнювати свої результати варто лише з собою вчорашнім, тоді докладені зусилля будуть справедливо оцінені", радить психолог.

З грудня 2013-го у Криму активно працювали російські спецслужби &еnsр;Одягатися треба тепліше, щоб не застудитися, майор Сергій Цехоцький промовляє під час зустрічі свою незмінну фразу. Говоримо 9 листопада в розташуванні одного з підрозділів Ваш позивний "Андре". Чому обрали його? &еnsр;Він уособлює моє ставлення до життя. Сама назва прообраз професії військового, яку визначив для себе ще у школі. Читав багато літератури. Особливо в дитинстві і старших класах. Складався свій образ ставлення до життя. Він збірний, не прив'язаний до конкретного героя. Яке було ваше дитинство? &еnsр;Щасливе. Я виріс у сім'ї, де всі любили одне одного. Проте було нелегко радянська влада давала всім можливість жити стабільно важко. Тільки окремі люди могли претендувати на більше. Якщо обіймали високі партійні посади. У сім'ї було троє дітей. Я найстарший. Весь тягар відповідальності ніс на собі будівництво, господарство. І сварили батьки найчастіше мене. Але жодних образ. Влітку обов'язково працював. У колгоспі. Усі зароблені гроші віддавав матері. Батько був вольовий, чутливий, емоційний. З повагою ставився до людей. Депутат районного рівня, він часто бував на різних нарадах, сесіях, конференціях. Звідти неодмінно привозив книжки. Я завжди їх читав. Товстенну міг ковтнути за вечір. Ті, що сподобалися найбільше, перечитував двічі-тричі. Бувало так: приходиш із роботи важкої, помічником комбайнера й усе одно берешся за книжку. Батьки чітко розподіляли свої ролі. За все, що стосувалося домашнього господарства, відповідала мама. Кому купити куртку, черевики вона. Батько забезпечував зовнішній захист родини. Померли в один день із різницею в 20 років. Спочатку пішов тато. 30 серпня 1999-го у 58. Мені за кілька тижнів мало виповнитися 32 роки. Жив тоді у Криму Приїхав до батька в лікарню Бердичева. Він був у комі, все стало ясно. Коли повернувся до Сімферополя, вийшов на водосховище, бо там не було людей, і вив вовком. Минуло 20 років. Їду з Києва до Бердичева. Мама телефонує і запитує: "Де ти?" "За 20 хвилин буду", відповідаю. "Ок, чую, я тут стіл накриваю, сьогодні в батька роковини". Приїжджаю додому, заходжу в хату і бачу: мама вже лежить. Викликав швидку, благав їх щось зробити. Не може так бути, горлав. Але мама пішла. Кажуть, легка смерть. Досі цього не сприймаю. Не віриться. Батьки померли в один день із різницею у двадцять років Після таких моментів замислюєшся над сенсом життя. Для чого це все? Жити, щоб що? Максимально триматися за життя і до 100 років? Чи мати мету й заради неї жити? Напередодні смерті матері сестрі наснився батько. Сказав: "У мене буде велике свято на день народження". Виявилося, що, коли цей день настав, з ним уже була мама. Коли зрозуміли, що Радянський Союз зло? &еnsр;Батько був комуніст. Справжній вірив в ідеали. Хоча його старші брат і сестра пережили Голодомор. Моя бабуся по маминій лінії німкеня. Бачила Гітлера, коли той приїжджав до Бердичева 1941-го. Врятувала дівчинку-єврейку, коли ту з матір'ю вели на розстріл. Це сталося 1516 вересня, за два тижні до трагедії в Бабиному Яру. Бабуся з натовпу різко вихопила дитину і сховала за собою. Колона пішла далі. Матір дівчинки розстріляли серед інших 30 тисяч за два дні. Дитина залишилася жива. 1943-го бабусю погнали в Німеччину. За два роки "звільнили". Приходять радянці. Кажуть, додому їдемо, батьківщина чекає. Німецька сім'я подарувала їй купу всього. Радянський Союз підігнав м'які вагони з квіточками. Бабуся сідає в нього разом із дитиною, яка щойно народилася. Тільки-но перетнули кордон лунає команда: вийти з вагона без речей! Дитина в одній пелюшці. Бабусю в товарняк і до житомирської в'язниці. Стаття 58 зрада Батьківщини. Пощастило, що разом із нею була дружина Героя Радянського Союзу. Він знав Василя Сталіна. Поїхав до нього й вирішив питання щодо звільнення. Обох, і моєї бабусі також, бо дружина сказала: "Вийду тільки з нею і її немовлям". Мені було 15, коли почув цю історію. Це був перший штрих. Коли 1991-го наша держава проголосила незалежність, був уже офіцером, служив у Москві. Після 24 серпня 1991-го не вагався ні на мить. "Повертаємося", сказав дружині. Не уявляв себе поза Україною. І коли служив у ЗСУ, бачив великий відсоток офіцерів із Костроми, Владіміра, Новосибірська. У Росію повертатися не хотіли. Бачили, що в Україні зовсім інше життя. У 1990-х ви жили у Криму. Який тоді був півострів? &еnsр;"Веселий". Групування, поділ грошей, постійні стрільби та вбивства. Моє правило тоді: ні з ким не мати близьких стосунків. Знав багато кого. Але тримав ди­станцію. Бо я з цим товариством різний духом. Ви говорили, що велика війна для вас почалася 23 лютого 2014 року. Як так сталося? &еnsр;Бачив напруженість, яка росте на території Криму. Саме того дня на площі в Сімферополі зібрався кримськотатарський мітинг. Уже втік Янукович, було зрозуміло, що Євромайдан переміг, а Україна пішла правильним шляхом. Продавали ці ваучери, щоб купити дружині чоботи й мати олів'є на Новий рік Я тоді був членом Української республіканської партії. Її голова Левко Лук'яненко попросив виступити на цьому мітингу. "Не готовий, відповів, мене там ніхто не почує". Він зрозумів. Я постояв, подивився і пішов до Верховної Ради Криму. Там уже формували роти самооборони, призначали командирів. Вони видавали зброю. Потім був мітинг 26 лютого. Коли проросійські елементи хотіли зібрати сесію і проголосити незалежність Криму, кримські татари й проукраїнські активісти не дали це зробити. Після цього в ніч на 27 лютого люди російського терориста Гіркіна захопили будівлю Верховної Ради та Ради міністрів Криму. Чи могла Україна зберегти півострів? &еnsр;Вважаю, так. З'являються люди без розпізнавальних знаків, захоплюють державні будівлі. Поводять себе, як терористи. Що роблять із терористами? Знищують. Тільки альфівців було в Криму 2 тисячі людей, заточених на боротьбу з тероризмом. Що мали вони зробити? Оточити приміщення, поставити БТР і розтрощити всіх ворогів. Чому цього не зробили? Бо з грудня 2013-го у Криму активно почали працювати російські спецслужби. У них був зв'язок із місцевим криміналітетом, командирами військових частин. Ті почали збирати людей, "любящих Россию". Було боляче дивитися, знаючи, хто це робить. Що Україна за роки незалежності зробила не так, щоб допустити нинішню війну таку, яка загрожує втратою державності? &еnsр;Весь час ми перебували під протекторатом Росії. Це все результат програмування КДБ та вищого партійного керівництва. І комсомолу. У їхніх керівників були великі гроші. Кожен член партії чи комсомолу платив внески. Фінанси вивозили за кордон, вкладали у валюту. Коли розпався Радянський Союз, запровадили ваучери. Насамперед на об'єкти промисловості. Приклад: оцінили Запоріжсталь у мільярд. Скільки там працівників? Тисяча. Розділіть цей мільярд на тисячу працівників. Дали робітнику 100 ваучерів. Ті думають, що з ними робити? Люди ж здебільшого неграмотні. І тут підходить директор і каже: готовий у вас купити ці ваучери. На окремих підприємствах директори шантажували працівників: або ти продаєш, або я тебе звільняю. А гроші йому дав хто? Агент КДБ чи колишній секретар обкому партії. Зрозуміло, що робітники продають ці ваучери, щоб купити дружині чоботи й мати олів'є на Новий рік. Так директор отримує контрольний або навіть домінантний пакет акцій. І стає власником заводу, яким розпоряджається як хоче. Є мізки розвиває підприємство. Немає скорочує штат, ріже на брухт. Підтягується нижча ланка рекет. "Підмітають" готелі, санаторії. Ідуть бандитські розбірки. Гине "піхота", а верхівка залишається. Нікому не поскаржишся, бо з мілі­цією всі пов'язані. Потихеньку починають купувати суддів. Ті відчули смак валюти й не встояли перед спокусою. Не було розчарувань під час війни. Умію добирати коло спілкування Усе було зроблено штучно. Державні інституції ослаб­лені. Весь час, із 1991-го, в нас постійна експансія Росії кіно, музика, мова. Ключові гравці на будь-якому ринку пов'язані з Москвою. Там вважали, що Україна це плід, який достиг і варто тільки його зірвати і з'їсти. Окремо про армію. В останні роки до війни росіяни почали її цілеспрямовано нищити. Запорізька область вибух боєприпасів, Харківська. Через своїх агентів московити почали скорочувати чисельність ЗСУ. Спочатку в нас були дивізії, корпуси. Трансформували у бригади, як 32-й Сімферопольський. А корпус це корпус, там пункти управління, фронт може тримати. Плюс за російський газ ми розраховувалися ракетами. Путін почав війну 2014-го. Але на "обмеженій" українській території. Це була його помилка? &еnsр;Так. Але він не стратег, а оперативник. Може мислити тільки на короткий проміжок часу не далі. Тому й дали прізвисько Бліда Міль. Якби тоді пішов далі, взяв би Україну, поставив би гауляйтером Медведчука чи Януковича, розстріляв непокірних і царював би. Власне, це планувалося, коли почав повномасштабну війну в лютому 2022-го. Але з 2014-го наша армія почала відроджуватися. Тепер ми готові давати відсіч окупантам і робимо це. Ми робимо це. У якій точці війни ми перебуваємо наприкінці 2024-го? &еnsр;Нульовій. Вона дає можливість стартанути й піти в плюс. Що для цього потрібно? Насамперед усій державній машині переключитися на війну. Поки що цього не помітно. Депутати, приміром, як працюють? Їм сказали зібратися такого-то дня і проголосувати за такий-то закон. А в наших умовах народні обранці повинні працювати цілодобово, а не час від часу. Як можна закони, пов'язані з ухваленням бюджету чи допомогою військовим, переносити на потім, після вихідних? Це в державі, що воює, відбувається. На місцях треба ставити людей, готових гарувати 24 на 7. Те саме стосується і дипломатів. У всіх країнах світу мають порушувати тему про війну в Україні: виставки, фільми, в яких нагадують, що тут дітей убивають. Частина українців втомилася від війни. Вас це непокоїть? &еnsр;Втомилися ті, хто сидить в окопах, їхні родичі, волонтери. Інші відчувають незручності. Тривога, інколи світла немає, манікюр зробити не можна й за кордон поїхати, якщо ти військовозобов'язаний. Відчуваєте різницю? Це несправедливе ставлення громадян нашої країни до тих, хто вивозить війну. Недаремно військові просять офіційного дозволу, щоб дати по пиці тому, хто їх перестріне у відпустці і скаже: "Я тебе туди не посилав". Ви часто спілкуєтеся з іноземними журналістами. Який ваш головний меседж Заходу? &еnsр;Перше: доносити громадянам своїх країн і їхнім урядам, щоб активніше допомагали Україні. Бо ми воюємо за демократичні цінності, за те, щоб минуле не перемогло майбутнього. Друге: завжди дякую іноземцям за те, що прихистили наших людей. Третє: щоб західні уряди тиснули на український. Це допоможе звернути увагу на корупцію в державі. Чиновник обласного рівня офіційно доларовий мільйонер. І весь час на державній службі. Звідки гроші? Чи можливі в нас компроміси з Росією? &еnsр;Можливі. Після того як країна-агресор виведе свої війська з нашої території. І не по лінії 24 лютого 2022 року, а на кордони 1991-го. Плюс репарації. Тоді можна буде говорити про компроміси. І забути про них назавжди. У вас були розчарування за час війни? &еnsр;Ні. Я вмію добирати коло спілкування й емоційно підлаштовуватися під ситуацію. У наш час це необхідно. Що можна сказати про українського солдата? &еnsр;Він герой. ЗСУ роблять щось неймовірне, стримуючи таку орду. Що найбільше цінуєте в людях і намагаєтеся вкладати у своїх дітей? &еnsр;Чесність і любов до світу. Дітей завжди націлював на те, щоб поважали старших. А головний мій принцип у їх вихованні не нагодувати, а образно кажучи, навчити ловити рибу. Вважаю, вдалося. Якось потішив онук. Мав 6 років і сказав: "Дідусю, я придумав. Доки буде ніч і росіяни спатимуть, треба забрати в них ядерну бомбу й бахнути по них їхньою ж бомбою".

"Дорогий народе! За мною – "Україна-мати". Україна, яка твердо стоїть на ногах. Не схиляє голови, дивиться вперед, вірить у своє майбутнє й перемогу над усім тим злом, що Росія нам принесла. Україна, яка здатна досягти справедливого миру, маючи щит і меч. Захищаючи свій народ, свої кольори, свою незалежність. Я звертаюся сьогодні до всіх, хто цінує Україну, береже свою державу, каже з любов’ю про неї: "Моя". Я дякую вам за 2024-й. Нашим людям, що проходять усі труднощі з гідністю. Людям, для яких бути громадянами України – гордість", - наголосив Зеленський, додавши, що для мнього гордість – бути Президентом таких людей, українців та українок, які доводять, що жодні крилаті ракети не здолають народ, у якого є крила.Він підкреслив, що протягом цього високосного року ми доводили це щодня і бачили це вчора, 30 грудня: "Коли були окрилені щастям, бо на рідну землю з полону повернулося 189 українців. Бо вони зустрінуть Новий рік удома. Бо ми повертаємо своїх. 1358 людей за цей рік. 3956 українців за цей час. І я називаю не приблизні, а дуже точні цифри, бо кожна з них – це людина, наша людина, дуже важлива людина. І з поверненням кожної ми повертаємо в Україну життя".Президент України вазначив, що щоразу, коли це стається, плачуть усі українці: "неважливо, розчулена мати, або це дитинка, яка дочекалась татуся, чи президент України, ми плачемо всі, бо всі ми – люди й зберегли в собі світло".За його словами, це допомагало вистояти ці понад тисячу днів і бути сміливими, коли це потрібно, бути сильними, коли це так важливо. Як це робили наші вчителі, наші медики, наші енергетики, наші транспортники, як це робили всі наші ППОшники, мобільні вогневі групи, додав Зеленський. Він зауважив, що воїни ППО збили за цей рік 1310 крилатих і балістичних ракет, 7800 іранських "шахедів": "Браво! Гордість! Дякуємо! Ми пройшли цей рік разом. Долали разом усе, що приносив 2024-й. Перемоги й невдачі. Радощі й виклики. Сльози щастя, коли нам вдавалось. І сльози болю, коли нас ранили – в серце".Президент також згадав удар по дитячій лікарні "Охмадит" у Києві, наголосивши, що всі українські діти сильніші за все російське зло."Липень. Ранок. "Охматдит". Так б’ють слабаки й боягузи. І ми ніколи не забудемо ці дитячі очі. І ми ніколи їм цього не пробачимо! Коли зло несе смерть, наша відповідь – живий ланцюг. Такий вигляд має сила українців. І ту нашу єдність було помітно з космосу. Її бачив Бог. Бачив, які в нас люди. Які в нас діти. І я не забуду ті неймовірно дорослі та сильні очі хлопчика з "Охматдиту". Скільки в ньому життя, енергії, гідності! І наскільки одна ця дитина сильніша за Путіна! Наскільки всі наші діти сильніші за все їхнє зло. Українські хлопчики та дівчатка, які перемагають цю війну, здобувають знання онлайн і навіть у підземних школах, виграють світові наукові олімпіади, збирають кошти для нашої армії, вигадують технічні рішення, що допомагають нашій обороні. Ви – фантастичне покоління! Ось за кого ми боремось", - сказав Зеленський. Він підкреслив, що діти - це ті, кого передусім захищають наші герої, наші воїни: "Хто тримається сам і тримає на своїх плечах незалежність. Там, де воля й доблесть б’ються щодня, і зараз – в цю новорічну ніч. На всіх наших напрямках. На всіх. На сході, де зараз дуже, дуже важко й дуже непросто. Але ми віримо, ми знаємо: вистоїте. Вистоять наші хлопці. Вистоять ваші дух і сміливість. Усе те, завдяки чому ви цьогоріч не віддали наші Суми й Харків, наш Херсон і наше Запоріжжя. А росіяни цього дуже хотіли. Та натомість ви віддали окупантам борг, повертаючи війну назад додому, у Росію. І той, хто сіяв лихо на нашій землі, отримав його на своїй. На Курщині та в інших місцях, куди цьогоріч прилітала наша відповідь, наша справедливість".Володимир Зеленський наголосив, що справедливість - слово, за яким стоять сотні тисяч наших людей: "наша "оборонка" й наша наука. Чиї розум і праця робили нас міцнішими, бо 30 % усього, що в цьому році було в наших хлопців на полі бою, – усе це було зроблено в Україні.Він розповів, що на одному такому заводі я запитав у молодого інженера: "Як же вам стільки вдалося, як же ці люди стільки змогли?". І хлопець пожартував: "Так то ж не просто люди, вони – ракети".За словами президента, в цей момент йому стало соромно як громадянину, що з 90-х років держава не помічала таких наших людей: "І я пишаюся, коли весь рік, зустрічаючись із ними, чую: вони щасливі, що потрібні Україні. І що Україна знову будує своє, свої ракети. І вперше робить понад мільйон БпЛА за рік. Змушує ворога вчити українську. "Паляниця", "Пекло", "Рута". Змушує тремтіти від слів "Нептун" і "Сапсан". Усе це – наші ракети. Українські. "Гор", "Вампір", "Колібрі", "КАМІК", "Лютий", Неаvy Shоt, Fіrе Роіnt. Усе це – наші дрони. Українські. І все це – наші аргументи, аргументи для справедливого миру".Президент згадав спортивні перемоги і здобутки України у світі: "Його здобувають тільки сильні. І те, що ми такі, доводили не раз. Наші спортсмени. Олександр Хижняк, наш Танк. Ольга Харлан, Ярослава Магучіх, усі наші олімпійці та паралімпійці, за яких ми так уболівали, переживали, так кричали від радості й гордості, коли вгору здіймався синьо-жовтий прапор. Ми тримали удари й давали здачі разом з Олександром Усиком. Усе це – про дещо більше, аніж тільки спорт. Це про наш характер. Про те, ким ми є і на що здатні. Сенси й символи. Про те, що бої Сашка, як щоденні битви всієї України, показують нам: байдуже, наскільки противник більший за тебе, важливо, наскільки більша твоя воля. Тоді це захоплює подих усього світу! І всі лідери мені відверто казали: "Ми ніколи такого не бачили – коли повна зала Нотр-Дам-де-Парі аплодує". І це були оплески вам. Усім нашим людям. Ось так звучить повага до України. Ось що таке незалежність."Володимир Зеленський наголосив, що Україна бротиметься за кожкого громадянина, який потрапив до російського полону або опинився в окупації."Це коли ми не віддаємо своє. І коли не забуваємо своїх. Тих, хто в полоні. І ми будемо боротися за кожну людину, яка, на жаль, досі там. І будемо боротися за всіх, кого Росія загнала в окупацію, та не змогла окупувати їхні українські серця. І скільки б зло під дулом автоматів не роздавало паспортів, наші люди кажуть: "Ви тут не рідні, ви – тимчасові». І весь той завезений бур’ян не приживеться на нашій землі, не переможе корінних. І я завжди згадую історію про нашого одного українського дідуся, у якого окупанти запитали: "Который час?" І почули відповідь: "Час звалити з нашої землі". Ось що таке воля всередині, яку просто неможливо окупувати. І я звертаюся до всіх, хто несе в собі цю волю, на тимчасово окупованих територіях. Дорогі українці! Я знаю, що ви зустрічаєте Новий рік за нашим часом і зараз ви чуєте ці слова. У нашому Криму, на Донбасі, в Мелітополі, в Маріуполі – всюди, де чекають Україну. І куди одного дня Україна повернеться, щоб бути разом. І єдине, що розділятиме українців, – це щедро накритий стілЯ знаю: за цим столом будуть усі наші люди. Ті, хто зараз за кордоном, але зберегли Україну в собі. Тож сьогодні в першу хвилину нового року у Варшаві, Нью-Йорку чи Буенос-Айресі лунатиме "Ще не вмерла…". В Берліні, Празі чи Токіо сьогодні скажуть: "Слава Україні!" І світ відповість: "Героям слава!". Бо Україна не наодинці. Бо з нами – наші друзі. І з перших хвилин цієї війни Америка була з Україною. І я вірю, що Америка буде з Україною і в перші хвилини миру", - зазначив президент. Він згадав розмову з Джо Байденом після російського вторгнення, з Дональдом Трампом після його обрання, усі розмови з конгресменами, сенаторами, простими американцями, з усіма, хто нас підтримує у США, Європі, світі, – у цих багатьох і різних розмовах завжди була єдність у головному: Рutіn саnnоt wіn. Ukrаіnе wіll рrеvаіl. Путін не має виграти. Україна переможе, заявив Зеленський.Він подякував всім американцям за те, що ці слова доводилися справами. І наголосив, що не має сумніву : "Розуміє, що перше неможливе без другого. Бо це не вулична розбірка, де треба втихомирити дві сторони. Це повномасштабна агресія божевільної держави проти цивілізованої. І я вірю, що ми разом зі США здатні на цю силу. Змусити Росію до справедливого миру. Тобто не забути й не обнулити все, що скоїла Росія. Буча, Оленівка, Авдіївка, усі наші знищені міста й села. Ось чому дійсно справедливий мир не може настати за принципом "почнімо з чистого аркуша". Бо рахунок не 0:0. На рахунку – тисячі, тисячі українців, життя яких украла Росія"."І сьогодні серце України всіяне шрамами. Це імена наших полеглих героїв. Не дай боже жодній родині у світі пережити такі втрати. Жодному лідеру у світі я не побажав би пережити ці відчуття – у ту мить, коли передаєш нагороди посмертно. Бачиш очі матері, дружини, дитини воїна, який віддав життя за Україну, і чуєш від них: "Будь ласка, нехай це все буде не даремно". Тисячі наших хлопців і дівчат не пішли в небуття. Вони з нами, вони поруч, завжди, вони дивляться на нас із небес. І ми не маємо права їх підвести й не можемо зрадити їхній подвиг і пам'ять. І щодня в наступному році я, усі ми маємо боротися за Україну, яка буде достатньо сильною. Бо тільки таку Україну поважають і чують. Як на полі бою, так і за столом переговорів", - сказав президент України.Він дякує всім, хто цьогоріч був поруч із нами - нашим партнерам, союзникам, друзям, лідерам: "Дійсно лідерам. Не тому, що так заведено звертатись, а які доводять своє лідерство ділом. Хто не боявся приїжджати в Україну, знаючи, як цінно бачити, що ми пліч-о-пліч. Із ким попри відстань і різницю в часі ми працювали, знаходили рішення і здобували результати. "Петріоти", "айріси", "насамси", "атакамси", F-16, "скальпи", "сторм шедоу". Чеська ініціатива та мільйон снарядів. Данська модель і сотні мільйонів у наше вітчизняне виробництво. 27 безпекових угод і 40 мільярдів на підтримку нашої армії. Європейський Союз і 50 мільярдів на підтримку нашої економіки. "Велика сімка" і рішення про 50 мільярдів доларів заморожених російських активів. Це наша велика міжнародна робота. Це наша велика міжнародна перемога. Дякую партнерам, дякую вам за це, дякую команді. Армія, уряд, Офіс, парламент, регіони, громади, волонтери. Усім, хто робить нашу країну міцнішою всередині, дбає про людей".Володимир Зеленський також подякував всім, завдяки кому Україна стоїть і вистоїть, подолає свій шлях до миру, сильної України, і до України європейської. "І це вже не просто слова – це реальність, яка настала в червні цього року з відкриттям переговорів про вступ України до ЄС. І це історичний результат. Цей шлях уже безповоротний. І Україна буде у Євросоюзі. І одного дня Україна буде в НАТО й посилить Альянс. Посилить стійкість світу. Єдність Європи, яка визначає долю кожного народу на континенті. І цю єдність мають поважати всі. І Будапешт із Братиславою. Я знаю, і угорський, і словацький народи – насправді вони з нами, з Україною, з українцями, на боці правди. Правду має визнати і влада цих країн. Не треба боятися, що Україна буде у Європі. Треба робити все, аби у Європі не було Росії. Її танків, її ракет і зла, яке вона неодмінно понесе далі, якщо Україна не вистоїть. Якщо сьогодні Росія тисне вам руку, це не значить, що завтра цією ж рукою вона не почне вас убивати. Бо росіяни бояться вільних. Того, що їм не знайомо. Бояться свободи. Вони народилися за Путіна, пішли в школу за Путіна, пішли служити за Путіна й гинуть за його хворі ідеї", - зазначив він.Зеленський наголосив, що тому так важливо сьогодні підтримувати всі народи, які відстоюють свободу.: "Хто не віддає її в Кишиневі. Хто бореться за своє майбутнє у Тбілісі. І я впевнений, настане день, коли всі ми скажемо: "Жыве Беларусь!".Наприкінці звернення президент України Володимир Зеленський знову звернувся до українців, побажавши усім громадянам та країні жити в мирі. Він підкреслив, що робитиме все для цього."Нехай 2025-й стане нашим роком, роком України. Ми знаємо, що мир нам не подарують. Але ми зробимо все, щоб зупинити Росію й закінчити війну. Те, чого хотів би кожен із нас. За кожним із нас – "Україна-мати". І вона заслужила жити в мирі. Я нам усім цього бажаю. І як Президент України, і як громадянин я буду в наступному році робити для цього все. Знаючи, що буду не один. Знаю, що пліч-о-пліч зі мною ви – мільйони українців. Сильні. Вільні. Прекрасні. Незалежні. З Новим роком, дорогий народе! З Новим роком, Україно! Слава Україні!", - сказав Володимир Зеленський.

25 листопада згадують святого священномученика Климента. Він був одним із перших єпископів Риму та однією з найвизначніших постатей раннього християнства. Його життя відоме з церковних переказів, апокрифічних текстів та історичних згадок. Він вважається четвертим Папою Римським після святого апостола Петра. Климент народився в Римі в багатій сім'ї. Його навернення до християнства, як вважається, сталося завдяки проповіді апостолів Петра і Павла. Після хрещення він став ревним проповідником і активним учасником ранньохристиянської спільноти. Климент став Папою Римським приблизно в 88 році після св. Ліна і св. Анаклета. Він очолював церкву в часи важких переслідувань християн з боку Римської імперії. Його папство тривало близько 10 років, протягом яких він зміцнював церковну організацію, дбав про єдність віруючих і боронив апостольське вчення. Климент написав "Послання до Коринф'ян", один із найдавніших текстів християнської літератури. У цьому творі він закликає до миру, покори й злагоди між християнами. Послання користувалося такою повагою, що читалося в багатьох церквах як священний текст. За переказами, Климент постраждав за віру під час правління імператора Траяна. Його заслали на каторгу до Херсонесу (теперішній Севастополь, Крим). Там він проповідував серед каторжників і навертав багатьох до християнства. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Андрія Первозванного-2024: головні традиції свята, яких дівчата чекають увесь рік За наказом імператора Климента було страчено: його прив'язали до якоря й утопили в морі. За легендою, вода чудесним чином відступила, і християни змогли знайти його тіло, яке згодом поховали. На місці поховання святого з'явилася каплиця. Прикмети Дятел довго стукає - до поганої погоди. Півні вранці розкричалися - чекайте на потепління. На сухій траві іній - будуть морози. Що не можна робити, а що варто Не слід жалітися на холодну погоду і морози. Цього дня, за повір'ями, на землю виходить Дух Морозу, який може накликати хвороби на цілу зиму. Не можна переїдати, інакше позбудетесь удачі. Жінкам цього дня рекомендовано займатися рукоділлям, щоб прикликати щастя в своє життя. Обов'язково вивішуйте випрані речі на вулицю - це принесе здоров'я і успіх. 21 листопада українці відзначають Введення в храм Пресвятої Богородиці. В народі це свято називають Третьою Пречистою. Раніше, до переходу ПЦУ на новоюліанський календар, його відзначали 4 грудня. Свято присвячене Діві Марії, матері Ісуса Христа, та вважається одним із найважливіших релігійних подій. Введення в храм Пресвятої Богородиці - це духовне народження Марії. За значимістю це двунадесяте свято порівнюють із Різдвом. Основна ідея цього свята полягає в тому, що батьки-віряни мають залучати також своїх дітей до віри. Також цей вдалий для того, щоб привести дитину для першої сповіді.

19 листопада вшановують святого пророка Авдія. Він жив у період, коли Ізраїль був розділений на дві частини - Північне царство (Ізраїль) і Південне царство (Юдея). Він пророкував на тлі падіння Єрусалиму 586 року до н.е., що було результатом завоювання Юдеї вавилонянами під керівництвом царя Навуходоносора. Книга пророка Авдія складається лише з одного розділу, але її зміст є важливим і має пророче значення. Вона присвячена пророкуванню проти Едома - народності, що походила від Ісава, брата Якова (предка ізраїльтян). Едомити були давніми ворогами Ізраїлю, і в момент падіння Єрусалиму вони не тільки не допомогли юдеям, а й раділи їхньому нещастю, навіть співпрацюючи з завойовниками. Пророче послання Авдія закликає до покори перед Богом, підкреслюючи, що гордість і злоба призводять до падіння, як це сталося з Едомом. У його словах міститься також обіцянка відновлення для тих, хто залишиться вірним Богу, що має відбутися в останні часи. Про особисте життя Авдія немає багато інформації. Не зазначено, чи він був священиком чи просто пророком. Існує також сумнів щодо точного часу його діяльності, хоча більшість вчених вважає, що він пророкував у період після руйнування Єрусалиму, тобто в середині 6 століття до н.е. Також 19 листопада - день пам'яті святого мученика Варлаама. Святий Варлаам жив в часи правління римських імператорів, коли християни зазнавали переслідувань. Його мучеництво відбулося, ймовірно, за імператора Діоклетіана (приблизно 284305 рр. н.е.), коли християни були жорстоко переслідувані за відмову поклонятися язичницьким богам. Про святого Варлаама відомо небагато. Варлаам був добрим і побожним чоловіком, що вірив у Христа і відмовлявся від язичницьких обрядів. Як і багато інших ранніх християн, він вірно сповідував свою віру, навіть коли за це загрожувала смерть. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: День Святого Миколая-2024: головні традиції дня, про які має знати кожний За своє відкрите християнське сповідування Варлаам був заарештований і підданий жорстоким тортурам. Однак, згідно з переказами, він залишався непохитним у своїй вірі і не відрікся від Христа, навіть перед лицем смерті. У деяких джерелах зазначається, що він був спалений за наказом правителя, який не змирився з його відмовою від язичництва. Його мученицька смерть стала прикладом стійкості і вірності Христу, що надихало багатьох інших християн у ті важкі часи. Прикмети Весь день сніжить до теплої зими. Світить сонце і хороша погода - наступного тижня чекайте на заморозки. Захід сонця червоний - до сильних морозів. Що не можна робити, а що варто Цього дня краще не покидати оселю без особливої потреби, тому що вулицею блукає нечиста сила. Не можна надовго залишати вікна відкритими на провітрювання - впустите до оселі біду. Цього дня традиційно готували трав'яний чай з медом, який потрібно було випити за столом з усією родиною. Вірили, що він допоможе зміцнити здоров'я. 21 листопада українці відзначають Введення в храм Пресвятої Богородиці. В народі це свято називають Третьою Пречистою. Раніше, до переходу ПЦУ на новоюліанський календар, його відзначали 4 грудня. Свято присвячене Діві Марії, матері Ісуса Христа, та вважається одним із найважливіших релігійних подій. Введення в храм Пресвятої Богородиці - це духовне народження Марії. За значимістю це двунадесяте свято порівнюють із Різдвом. Основна ідея цього свята полягає в тому, що батьки-віряни мають залучати також своїх дітей до віри. Також цей вдалий для того, щоб привести дитину для першої сповіді.

18 листопада - день пам'яті святих мучеників Платона й Романа. Платон народився в Анкірі (сучасна Анкара, Туреччина) у християнській родині та був братом святого мученика Антиоха, лікаря. Він відомий своєю відданістю християнству від юності. Платон активно проповідував слово Боже, виступаючи проти язичництва, за що привернув увагу римських правителів, які бачили в ньому загрозу. Під час гонінь на християн у ІІІ столітті його було заарештовано та приведено до правителя Агріппіна. Коли Платона змушували зректися віри, він відмовився й рішуче продовжував проповідувати Христа. Агріппін, щоб залякати його, піддав жорстоким тортурам: Платона били, мучили голодом, намагалися підкупити. Однак святий мужньо витримав усі страждання, а його слова надихали інших християн. Зрештою Платон прийняв мученицьку смерть через обезголовлення. Святий Роман був дияконом Кесарії (в сучасній Туреччині). Він проповідував у місті Антіохія під час гонінь за правління імператора Діоклетіана. Під час одного з язичницьких свят, коли християн змушували приносити жертви ідолам, Роман рішуче виступив із закликом зберігати віру в Христа, не зважаючи на загрози. Його схопили та жорстоко катували. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: День Святого Миколая-2024: головні традиції дня, про які має знати кожний Імператорські слуги намагалися змусити Романа зректися віри, та він залишався непохитним. Його засудили до страшних мук: йому вирвали язик, але навіть після цього він продовжував проповідувати. За деякими джерелами, Романа було страчено через повішення або спалення, хоча є свідчення й про інші види страти. Його подвиг став прикладом відваги й любові до Бога, а його пам'ять стала шанованою серед християн. Прикмети Погода вказує, якою буде зима. Ворона ходить по землі до тепла. Гарна погода - весна прийде рано. Що не можна робити, а що дозволено Цього дня краще не приймати пропозиції роботи - ви не затримаєтесь на новому місці. Не можна їсти з будь-якого посуду, крім дерев'яного, інакше прикличете проблеми з грошима. Це сприятливий день для великого прання, тому, якщо ви давно відкладали цю справу, можете зайнятися нею. Платону і Роману моляться про безпечну зиму і зцілення від хвороб. 21 листопада українці відзначають Введення в храм Пресвятої Богородиці. В народі це свято називають Третьою Пречистою. Раніше, до переходу ПЦУ на новоюліанський календар, його відзначали 4 грудня. Свято присвячене Діві Марії, матері Ісуса Христа, та вважається одним із найважливіших релігійних подій. Введення в храм Пресвятої Богородиці - це духовне народження Марії. За значимістю це двунадесяте свято порівнюють із Різдвом. Основна ідея цього свята полягає в тому, що батьки-віряни мають залучати також своїх дітей до віри. Також цей вдалий для того, щоб привести дитину для першої сповіді.

17 листопада вшановують Григорія Чудотворця, першого єпископа Неокесарійського, який все життя присвятив служінню Христу. Григорій (при народженні його назвали Феодор) народився в ІІІ столітті в Неокесарії Понтійській. Він походив зі знатної та забезпеченої родини, а виховували його в язичницьких традиціях. Хлопчик отримав гарну освіту і вів цнотливе життя, чим викликав глузування однолітків. У якийсь момент він разом із братом поїхав до Палестини. У той час у Кесарії Палестинській працювала богословська школа християнського вчителя Орігена. Одного разу юнаки почули його проповідь і стали учнями Орігена. Пізніше Григорій охрестився і вирішив усамітнитися від мирської суєти. Але склалося інакше: 245 року єпископ Амасійський Федим висвятив Григорія на єпископа Неокесарійського. Незабаром Григорію відкрився дар чудотворення - він почав зцілювати важко хворих людей, виганяти темні сили, міг помирити ворогів. За своє життя святитель Григорій зробив безліч добрих справ і все життя допомагав людям. Точна дата його смерті невідома. Серед його робіт найціннішою вважається "Символ віри Григорія Чудотворця". Прикмети сніг цього дня - зима буде сніжною; ворони каркають - до дощу; ліс чорніє здалеку - до потепління; білі кола навколо сонця - буде буря; мишей стало більше - зима буде холодною. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: День Святого Миколая-2024: головні традиції дня, про які має знати кожний У народі прозвали 17 листопада свято Григорій Зимоуказатель. Цього дня погода з ранку і до полудня вказувала на те, якою буде перша половина зими, а погода з обіду до вечора - якою буде друга. Що не можна робити Розпочався Різдвяний піст, тому потрібно постаратися не робити повсякденних гріхів. Не слід гніватися, лінуватися, впадати у відчай, відмовляти в допомозі. Для тих, хто постує під час посту, заборонена скоромна їжа. Не слід вирушати в далеку дорогу, позичати гроші та ходити в брудному одязі. Що можна робити У Григорія Чудотворця просять про диво - зцілити від різних недуг, подарувати довгоочікувану дитину, зміцнити віру, допомогти подолати труднощі. Цього дня за старих часів обов'язково йшли в лазню - вважалося, що так можна додати собі здоров'я. Саме свято відзначали в колі сім'ї, намагалися відпочити від важкої роботи і провести час якомога радісніше. Важливо було в цей день виконати дану обіцянку - тоді в новому році обов'язково чекає успіх. 21 листопада українці відзначають Введення в храм Пресвятої Богородиці. В народі це свято називають Третьою Пречистою. Раніше, до переходу ПЦУ на новоюліанський календар, його відзначали 4 грудня. Свято присвячене Діві Марії, матері Ісуса Христа, та вважається одним із найважливіших релігійних подій. Введення в храм Пресвятої Богородиці - це духовне народження Марії. За значимістю це двунадесяте свято порівнюють із Різдвом. Основна ідея цього свята полягає в тому, що батьки-віряни мають залучати також своїх дітей до віри. Також цей вдалий для того, щоб привести дитину для першої сповіді.

16 листопада згадують святого апостола та євангеліста Матея. Він був одним із дванадцяти апостолів Ісуса Христа і автором одного з чотирьох канонічних Євангелій, яке носить його ім'я. Про його життя та діяльність відомо з Біблії та церковних джерел, хоча багато фактів залишається невизначеними. Матей народився в Галилеї в єврейській родині. Його батьки були, ймовірно, заможними, оскільки він працював митником. Він жив у Капернаумі, місті, яке стало важливим для служіння Ісуса. Існує біблейська розповідь, згідно з якою Ісус покликав Матея, коли той сидів за митним столом. Ісус сказав: "Йди за мною", і Матей залишив свою роботу і пішов за Ним (Мт. 9:9). Цей момент став важливим у його житті, оскільки він став одним із перших учнів Христа. Матей є автором одного з чотирьох Євангелій, яке, ймовірно, було написано між 70 і 100 роками н.е. Це Євангеліє є першим у каноні Нового Завіту, й воно має на меті довести, що Ісус є Месією, обіцяним в Старому Завіті. Євангеліє від Матея особливо підкреслює єврейську спадщину Ісуса, зв'язок з біблійними пророцтвами та законодавчими традиціями. Це Євангеліє містить багато проповідей Ісуса, зокрема Нагорну проповідь (Мт. 5-7), а також численні чудеса й параболи. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: День Святого Миколая-2024: головні традиції дня, про які має знати кожний Після вознесіння Ісуса Матей продовжував проповідувати Євангеліє серед язичників і євреїв. Відомо, що він здійснював місіонерську діяльність, а його проповіді були орієнтовані на переконання євреїв у тому, що Ісус є Христом. Матей за традицією мав місію проповідувати в різних частинах світу. За деякими джерелами, він проповідував у Єгипті, Ефесі, або навіть у Парфії (сучасний Іран), хоча точне місце його місіонерської діяльності не визначене. Матей зазнав мученицької смерті. Одні джерела стверджують, що він був убитий під час місіонерської діяльності в Ефесі, а інші - що він загинув в іншому місті. Проте точні обставини його смерті залишаються невідомими. Прикмети Стоїть ясна погода - скоро похолодає. Місяць блідий - буде негода. Випав сніг - пролежить до весни. Що не можна робити, а що варто Забороняється свистіти в будинку, наші предки вірили, що інакше там заведуться таргани. Слідкуйте, щоб в жодному разі не носити одяг навиворіт - тоді від вас відвернеться щастя і прийдуть чорні години життя. Якщо хтось дав вам пораду цього дня, можете сміливо її використовувати. Обов'язково прислухайтесь до своєї інтуїції, вона вас точно не підведе. 21 листопада українці відзначають Введення в храм Пресвятої Богородиці. В народі це свято називають Третьою Пречистою. Раніше, до переходу ПЦУ на новоюліанський календар, його відзначали 4 грудня. Свято присвячене Діві Марії, матері Ісуса Христа, та вважається одним із найважливіших релігійних подій. Введення в храм Пресвятої Богородиці - це духовне народження Марії. За значимістю це двунадесяте свято порівнюють із Різдвом. Основна ідея цього свята полягає в тому, що батьки-віряни мають залучати також своїх дітей до віри. Також цей вдалий для того, щоб привести дитину для першої сповіді.

15 листопада згадують святих мучеників та ісповідників Гурія, Самона, Авіва. Гурій був християнським священиком, який служив у місті Сесарія Кападокійська (сучасна Туреччина). Згідно з легендою, Гурій був спочатку одержимий безліччю мучень і катувань через відмову від відмови від своєї віри в Христа. Після стійкого відмовлення від відречення його і ще двох його побратимів стратили. Самон - ймовірно, був другом і товаришем Гурія. Він, як і його товариші, був активним проповідником християнства. Коли почалися переслідування християн, він постраждав разом з іншими за свою віру і приніс мученицьку смерть. Авів - третій із мучеників, який, ймовірно, разом з Гурієм і Самоном здійснив мучеництво через відмову поклонятися язичницьким богам. Вони стали свідками віри, а їх мучеництво стало основою для пам'яті про них у християнській церкві. Прикмети Сніжить - сніг лежатиме дуже довго. Сонце вийшло тільки після обіду - грудень буде теплим. Випало багато снігу - до великого урожаю наступного року. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: День Святого Миколая-2024: головні традиції дня, про які має знати кожний Що не можна робити, а що варто Цього дня не можна проводити ритуали, пов'язані зі здоров'ям, інакше можна серйозно захворіти. Не слід відмовляти у допомозі тим, хто її потребує, інакше можете накликати на себе фінансові біди. Обов'язково помоліться святим, якщо у вас болять зуби. Вони допоможуть вирішити проблему. Також вважалося, що в ніч проти 15 листопада сняться віщі сни. Починається Різдвяний піст, тому потрібно їсти лише пісну їжу, молитися і не розважатися. 21 листопада українці відзначають Введення в храм Пресвятої Богородиці. В народі це свято називають Третьою Пречистою. Раніше, до переходу ПЦУ на новоюліанський календар, його відзначали 4 грудня. Свято присвячене Діві Марії, матері Ісуса Христа, та вважається одним із найважливіших релігійних подій. Введення в храм Пресвятої Богородиці - це духовне народження Марії. За значимістю це двунадесяте свято порівнюють із Різдвом. Основна ідея цього свята полягає в тому, що батьки-віряни мають залучати також своїх дітей до віри. Також цей вдалий для того, щоб привести дитину для першої сповіді.