Search trend "День пам'яті захисників України"

Глава держави Володимир Зеленський і перша леді Олена Зеленська 8 травня у День пам'яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років вшанували пам'ять полеглих захисників. Про це повідомляється на сайті Президента України, інформує Рубрика. "Володимир та Олена Зеленські поклали квіти до могили Невідомого солдата", – вказується у повідомленні. У заході також узяли […] Тhе роst Президент і перша леді у День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні вшанували пам’ять полеглих воїнів арреаrеd fіrst оn Рубрика.

Цей день присвячений вшануванню та підтримці людей, які добровільно вступають у лав військових чи територіальної оборони для захисту національних інтересів та безпеки України. Добровольці грають важливу роль у підтримці Збройних Сил та в утриманні обороноздатності країни. Цей день є відзначенням їхньої самовідданої праці, мужності та жертовності на благо України.Відвага та наполегливість добровольців інколи вражає навіть професійних та досвідчених військових. Вони не мали намірів обирати військову службу у ролі своєї професії чи покликання, але саме добровольці – це ті, хто свідомо покинули своє мирне життя та стали на захист, озброюючись за лічені місяці або навіть дні.Чому обрана дата 14 березня?Дата 14 березня для відзначення Дня українського добровольця має особливе символічне значення. Саме цього дня у 2014 році відбувся виїзд перших 500 бійців-добровольців Самооборони Майдану до тренувальної бази в Нових Петрівцях. Ці чоловіки та жінки, стали символами волі та патріотизму. Російська агресія спонукала безстрашних українців до самовідданого вступу у боротьбу за майбутнє своєї країни. Їх внесок неможливо переоцінити, адже вони дали змогу провести мобілізацію та забезпечити військо, що врятувало українську державність від поневолення.Згодом, у 2017 році було закріплено на законодавчому рівні відзначення цієї дати, відповідно до постанови парламенту № 1822-VІІІ від 17 січня. "З метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві, підвищенню суспільної уваги і турботи про учасників добровольчих формувань та на підтримку ініціативи громадськості", - зазначено у тексті документу.Цей день вшановує героїзм, сміливість та непохитну віру в перемогу над злом, а також відзначає невмирущий внесок добровольців у становлення та збереження незалежності та суверенітету України.Фото: kyіvсіty.gоv.uаІсторія українського добровольчого рухуЗапорозька Січ є одним із перших та найвідоміших прикладів добровольчого об'єднання для захисту територіальних інтересів та боротьби проти загарбників. Вона була оборонною і військовою організацією козаків на території сучасної України.Перша світова війна стала періодом, коли українці вирішили скористатися можливістю для боротьби за незалежність своєї країни. Протистояння між Австро-Угорщиною й Росією створило сприятливі умови для цього. Багато українців добровільно приєдналися до військових формувань, зокрема до Українського Січового Стрілецького корпусу (УСС). Хоча лише обмежена кількість добровольців отримала дозвіл на прийняття присяги та створення легіону УСС, вони проявили величезну відвагу та героїзм, незважаючи на складнощі. Недостатнє озброєння та незадовільні умови життя не зупинили їх у боротьбі за свою країну. Ці добровольці заслужено здобули славу як найвідважніші воїни того часу.Якщо повернутись до подій сучасності, тоді відповідно до даних УІНП, під час бойових дій у 2014–2015 роках в ході українського супротиву російській агресії на сході України, активну участь брали орієнтовно 40 добровольчих батальйонів. Значна частина з них згодом з часом були переформатовані у військові частини та ввійшли до складу силових структур, продовжуючи свою боротьбу за мир та стабільність.Звісно, це лише декілька прикладів з безлічі історій. Протягом віків, значна кількість українців ставали добровольцями та брали зброю до рук, щоб боронити незалежність України. Тому, цьогоріч 12 березня Український інститут національної пам'яті (УІНП) спільно з Національним музеєм Революції Гідності, Інформаційно-виставковим центром Музею Майдану та істориками провели дискусію "Добровольці у боротьбі за незалежність України – від 1914 до 2024 року", де обговорювали феномен добровольчого руху та його розвиток протягом років.Нову віху розвитку українського добровольчого руху було отримано завдяки прийняттю Закону України "Про основи національного спротиву" у липні 2021 року. Згідно з цим документом, добровольчі формування територіальної громади тепер визнаються як важливий елемент національної оборони. Ці військові підрозділи формуються на добровільних засадах з громадян України, що проживають у відповідних територіальних громадах, та призначені для участі у підготовці та виконанні завдань на території громад. Це закріплює роль добровольців територіальної оборони як ключового елементу в системі захисту країни, забезпечує їм відповідний правовий статус та підтримку.У грудні 2021 року Уряд затвердив Положення про добровольчі формування територіальних громад. Так, почали з'являтися перші добровольчі об'єднання, які були покликані для захисту територіальної громади. Ця ініціатива викликала широкий резонанс, мережа формувань почала активно розвиватися. Вони діють під наглядом командувача військової частини Сил територіальної оборони ЗСУ з врахуванням територіального принципу.Коли у 2022 році російська армія почала повномасштабне вторгнення, у відповідь на цю військову агресію, українці з новою силою почали добровільно брати до рук зброю та вступати до ЗСУ або територіальної оборони. Тисячі людей вступили до армії, багато з них повернулися з-за кордону, готові захищати свою країну. Поряд з українськими патріотами у рядах добровольців також з'явилися іноземні громадяни. Уряд закликав світ об'єднатися з українцями у спільній боротьбі за мир та демократію, підтримуючи ідеали вільної та справедливої держави.Українські добровольці - це символ мужності, відваги і самопожертви. Їхні дії та рішення визначають майбутнє нашої держави. Дякуємо кожному та кожній, низький уклін та шана Героям!

Що таке платформа "Меморіал"? Це є фактично цифрова пам'ять про людей, які загинули за ці три роки війни? Загалом так. Ми – громадська організація "Платформа пам'яті Меморіал". Першочергово, коли ми зібралися командою з 11 людей, ми почали документувати злочини Росії, писати історії про цивільних і військових загиблих. Їх можна прочитати у нас на сайті й у соціальних мережах. Але потім ми побачили великий запит від самих родин на цифрову форму збереження пам'яті, і зараз ми знімаємо відео, фільми про загиблих, трансляцію про загиблих героїв можна побачити на екрані торгового центру "Гулівер" у Києві, в потягах Інтерсіті, в деяких кінотеатрах перед оголошенням фільмів. Власне, ми доросли до того, що головним гаслом нашої платформи, стало "Пам'ять – це дія". Ми почали спільно з рідними загиблих формувати певні ритуали пам'яті, про які я розкажу більш детально. Це є перша велика війна з десятками тисяч жертв, зокрема і серед цивільного населення, яка відбувається в повністю цифрову епоху. Напевно, логічно, що також з'являються і нові способи запам'ятовування, актуалізації пам'яті для майбутніх поколінь. От до цифрового способу у мене, якщо чесно, є певна недовіра. Коли я бачу обеліск, я розумію, що, можливо, він переживе якісь століття, і наступні покоління українців будуть розуміти, про що йшлося тут. Як щодо цифрової пам'яті? Це спрямовано на сьогодні, чи це так само спрямовано на майбутнє?Коли ти бачиш обеліск, ти пам'ятаєш загалом про події, правда? Про те, що була війна, втрати, люди, які загинули, цивільні, військові. Тобто я максимум бачу такий збірний образ якогось героя. Так. Зараз тут є два важливі моменти. Перший, коли ми говоримо взагалі про збереження пам'яті, дуже важливо розуміти, що війна ще триває, і, на жаль, у нас ще будуть жертви. Але ми мусимо це розуміти. Головним завданням нашої команди зараз є фіксація злочинів. Тобто ми фіксуємо кожну загибель, і цей меморіал ми постійно доповнюємо. Власне, цифровий меморіал – це можливість доповнювати. Фіксація злочинів є важливою і для національної безпеки, адже ми формуємо величезну цифрову базу з конкретними іменами і конкретними злочинами. У кожній нашій історії зафіксовано, як і коли це сталося.Відповідно, якщо йдеться про військового, який загинув, ви так само маєте інформацію обставин, як це сталося?Більше того, всі наші історії є певного шаблону. Це зроблено для того, щоб не ображати рідних.Однак інформацію знають лише військові частини. Як ви її дістаєте?Коли рідним приходить сповіщення від ТЦК про загибель, у них чітко вказані обставини смерті. У нас є форма, яку заповнює родина загиблого. Це зроблено через те, що не всі рідні насправді готові комунікувати вживу. Будучи у цьому горі, вони не завжди можуть незнайомій людині, журналісту розповісти все.У нас є дві форми – для військових і для цивільних. Ми їх даємо рідним, розповсюджуємо через різні канали. Багато людей самі нам пишуть, питають, де знайти форми, щоб заповнити. Там є набір запитань. Але в нас єдина умова – це мають бути рідні. Тобто це не може бути побратим, сусід, ще хтось. Таке можливо лише у випадку з цивільними, коли загинула вся родина. Коли рідні заповнили цю форму, ми повністю перевіряємо в ній фактаж. Якщо зайти на наш сайт і відкрити кожну історію, там буде вказано ім'я, прізвище людини, дата, місце і обставини смерті.Повертаючись до питання про те, навіщо ми це робимо, – ми персоналізуємо цю пам'ять. Для мене, наприклад, найжахливіше, що може статися, – якщо ця війна перетвориться у статистику.Ми бачимо зараз Личаківське кладовище. Насправді вражає те, що на цьому самому місці понад 100 років тому були поховані, наприклад, австрійці, але ми не знаємо нічого про них. Нам в принципі все рівно, що з ними сталося. Це, мені здається, якраз те, про що ви кажете: як зберегти пам'ять, щоб кожен цей прапорець не залишився безіменним. Тобто через 100 років будь-хто може дослідити і побачити цю людину, яка загинула. Якщо ми говоримо про цвинтарі, зараз рідні встановлюють на могилах QR-код, і коли ти його скануєш, він переводить тебе на нашу Платформу з історією про загиблого. У Харкові до нас звернувся місцевий цвинтар. Коли вони ховали військових, сталося так, що багато рідних виїхало, і потім рідні почали до них приходити і питати, де мій син, де мій тато. Представники влади офіційно звернулися до нас, щоб ми допомогли зробити цифровий меморіал. Це виглядає дуже просто: там стоїть екран, на ньому є схема з фото й іменами та прізвищами загиблих. Людина приходить, клікає, їй показано, куди на цвинтарі йти, і є QR-код. Вона переходить за QR-кодом на нашу історію і читає. Я хочу зауважити, що такі QR-коди зараз ставлять на алеях пам'яті, люди роблять собі на браслети такі речі. Тобто ми живемо в епоху великих можливостей насправді. Україна має можливість стати першою країною, яка зробить такий величезний, перший у світі цифровий меморіал. Це цифровий меморіал чи це цифровий цвинтар? Чи є тут різниця? Коли я веду комунікацію з родинами, то ми називаємо це цифровим меморіалом. Рідні нам дають дуже великий фідбек на те, що ми робимо. Коли ми почали транслювати портрети військових на екрані "Гуліверу", ми повідомляли родині точний час, коли це буде. З усієї України та з-за кордону люди приїжджають, щоб побачити рідних на екрані. І от одна мама мені написала, що не має можливості поїхати на могилу до сина в Україну, але вона заходить на нашу платформу і ніби до сина прийшла. Для кожної родини це по-різному. Зараз ми почали, до речі, працювати вже із історіями військових до 2022 року. Їх дуже важко фіксувати, тому що є така думка, що ніби, коли людина у горі, до неї краще не приходить, їй треба дати час і пізніше з нею поговорити. Ми нещодавно випадково на вулиці зустріли знайому, в якої загинув син. Вона знала, що він зник безвісті, але у неї ще зберігалася якась зовсім примарна надія, бо його тіло не повернули. Жінка хотіла виговоритися, вона говорила пів години, і ми мусили її слухати. Ми не могли просто сказати, що поспішаємо.Для рідних ось ця видимість допомагає переживати горе. Наприклад, зараз ми почали співпрацю з органами місцевої влади, з громадами, з Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими. І ми почали розповідати історії загиблих у полоні. Спочатку ми це робили тільки для Платформи. Тобто є шаблон, і ми цю історію по ньому робимо. У кожній нашій історії нам дуже важливо персоналізувати цю статистику. Ми розповідаємо не просто, коли народився, де загинув, ким був. Для нас важливе спілкування з рідними. У нас є такі запитання: що любив або любила людина, про що мріяла, якісь фрази її. Коли ти читаєш таку історію, починаєш якось інакше дивитися. Ти починаєш бачити людину, а не одиницю, яка загинула на війні.Для рідних дуже важливо, коли люди не роблять вигляду, що їх немає. Їм справді важливо виговоритися. У мене, наприклад, половину робочого дня забирає комунікація з рідними загиблих. І для мене це пріоритет. Тобто у мене є величезний список завдань, які я маю зробити, він горить, але поки я не відповім кожному, хто написав, я не йду далі працювати. Мені дуже важко працювати з темою дітей. До нас звертаються багато правозахисних організацій. Щоб не турбувати рідних зайвий раз, вони приходять до нас, ми з рідними погоджуємо, чи можемо передавати цю історію, яку вони беруть для якихось інших проєктів. Одна мама якось написала, що не може піти на цвинтар до дитини, але відкриває нашу історію, читає, і от ніби до нього прийшла. Ще якось одна жінка скинула відео, коли на вокзалі транслювали ролики загиблих військових, її маленька донька стоїть просто перед екраном, а там фото її тата, і вона говорить до нього. Мене це відео настільки розірвало. Я тоді зрозуміла, наскільки важливо те, що ми зараз робимо. Але так само важливо розуміти, що зараз мета Платформи пам'яті Меморіал – зафіксувати це все. Ми працюємо у різних форматах, ми керуємося тим, що нам говорять рідні, який від них є запит. Нам важливо зафіксувати. Але переосмислити, чи буде воно працювати через 100 років, чи буде це цінно для наших дітей, ми зможемо пізніше.Ви також виходите і офлайн, тобто робите якісь практики, щоб перевести лише цифрову пам'ять також в ритуали. Як це виглядає і що це дає?Тут можна дуже багато прикладів навести, але я скажу про "Стіл пам'яті". Це акція, від якої у мене навіть зараз досі дрижаки. Є така Марія Грабер – дружина полеглого захисника. Вона зі своїм чоловіком познайомилася у кав'ярні. Коли він загинув, вона вирішила в день пам'ятування усіх загиблих захисників і захисниць зробити акцію "Стіл пам'яті", коли заклади громадського харчування резервують столик для наших захисників і захисниць. Вона написала нам просто лист на електронку, чи хотіли б ми доєднатися. Звичайно, що ми доєдналися і публічно звернулися до усіх закладів в Україні, розробили чітку інструкцію, у нас були листівки і такі підставочки до них, що цей стіл зарезервований. Можна було резервувати персоналізовано або загалом для захисників. Долучилися до акції 800 закладів в Україні і кілька за кордоном. Коли ця акція уже тривала по всій Україні, і всі заклади знімали відео, публікували у себе в соцмережах, дуже багато закладів до нас зверталися, що хотіли б теж доєднатися. Але ми вже не могли розсилати листівки, тоді вони просто на стінах крейдою писали, що цей стіл зарезервований для когось. По-перше, це об'єднало українців у процесі пам'ятування і створило певний ритуал. По-друге, багато родин навіть не знали, що хтось з їхніх рідних буде. Нам писали: "Мені скинули відео, а там стіл для мого сина, там його фото". Особисто мої друзі для наших загиблих друзів ставили фото, сервірували стіл. Ця традиція ніби запозичена зі Штатів, але якщо ми підемо глибинно в наше українське коріння, то, наприклад, на Святвечір в багатьох регіонах ми ставимо посуд для померлих, чи ложку для котів. Я скажу відверто: я плакала цілий день просто від такого піднесення, коли ми всі об'єдналися для збереження цієї пам'яті. Я кілька днів не могла говорити, я зірвала собі голос. Уже зараз у нас заклади питають, чи будемо ми це продовжувати. Я, наприклад, знаю, що коли у Львові загинула родина Базилевичів, то якийсь заклад так само засервірував для них стіл.Чи комфортно людям, які прийшли в кафе, можливо, забути про війну, раптом побачити, що поруч є нагадування того, що люди гинуть, і прямо зараз хтось за них стримує ворога?Так, це може бути певним тригером. Ніби от я прийшов чи прийшла відпочивати, а тут мені знову нагадують. Однак ми не зустрілись з жодною такою історією. Якби такі випадки були, ми би про них знали, бо нам багато пишуть. Це, здається, така проста річ – просто нагадувати в такий спосіб про найважливіше. Чи це може взяти на озброєння собі інша держава для того, щоб масштабувати якісь процеси до певної міри? У нас, мені здається, присутня якась незграбність, щоб вибудувати цей наратив щодо пам'яті. Я розумію, що ми ховаємо швидше, ніж встигаємо про це говорити. Але є ще один момент того, що втрати всі засекречені. Як у вас з цим справи, коли ви публікуєте певну статистику по загиблих?Це те, про що я говорила – тут має бути офіційний дозвіл родини. Офіційний дозвіл – це наша анкета. Передати комусь іншому цю історію без згоди родини ми не можемо. Рідні в анкеті зазначають, що дають згоду на те, те і те. А якщо до нас звертаються партнери із національних ЗМІ чи з-за кордону, або, наприклад, ми робимо виставки за кордоном, ми завжди питаємо згоди у рідних. Ми допомагали готувати один проєкт, який буде презентований 24 лютого, він стосується теми дітей, і я комунікувала із рідними. Одна родина сказала, що вони зараз не готові, і попросили цього не робити. Ми всюди зазначили, що цю родину турбувати не можна в жодному разі.Щодо статистики скажу, що у нас зараз стільки запитів по військових саме, настільки багато заповнених анкет, що команда просто не встигає їх опрацьовувати. Я не думаю, що тут ми якось підриваємо національну безпеку, тому що ці дані всі офіційно оприлюднені органами місцевого самоврядування. Так само у нас є окремий розділ про людей, які наближали перемогу, це теж дуже важливо. Коли гинуть поліцейські, рятувальники, самі ці структури про них розповідають. Їм важливо, щоб пам'ятали про їхній подвиг. У Радянському Союзі цей концепт героя, з одного боку, трансформувався в такого невідомого. Тобто це якийсь такий збірний Альоша, і він знеособлений. А з іншого боку, були певні персоналізовані герої, наприклад, Стаханов, за якого, як ми вже потім дізналися, цілі бригади виколупували вугілля, поки він на "Волзі" їздив десь по місту і напивався. Але факт того, що сам цей конструкт совєтського героя, це була така ідеальна в усьому людина. Так само Ленін був фактично таким ангелочком, особливо для жовтенят. Або, наприклад, Гагарін – абсолютно ідеальний, з ідеальної родини, бездоганний. Зараз ми маємо безліч героїчних історій. Чи це означає, що коли родини їх якось редагують, вони так само хочуть зробити дуже героїчні історії пр своїх загиблих рідних?Ні. Іноді я навіть дивуюсь, коли заповнюється анкета, і там запитання про захоплення і мрії загиблого, а люди не заповнюють цю графу. Коли журналіст звертається за уточненням, люди чомусь навпаки думають: "Та що там мій син, він лише перемагав на міжнародних змаганнях з кікбоксингу, але хіба це подвиг? Та він там опікувався дитячим будинком, але хіба про це варто говорити?" Тобто навпаки у людей є ця штука, що має бути "народився, загинув і все". А от відкрити, показати людину їм дуже важко. Я насправді дивуюся, як ти пропускаєш стільки історій через себе, наприклад, з дітьми, які загинули. Як ти відновлюєшся? Це важко чи ні? Чи до цього звикаєш? Я починала працювати лише з військовими. Я є військовою волонтеркою, але я можу від цього абстрагуватися. Я маю за день перевірити мінімум 10 військових історій, повністю все: дату, назву бригади, прізвище. Тобто кожну історію, окрім того, що опрацьовує журналіст, з нею працюю ще я. Для мене це було важко. Потім я собі виробила таку стратегію: на фото я дивлюся не в очі людині, а на задній фон. А якщо подивитеся в очі?Я потім сплю дуже погано. Бо для мене це все не статистика, це все забрані Росією життя. З дітьми я до сих пір не можу працювати. Крайній раз, коли я працювала над проєктом, після цього я два дні лежала, мені фізично було дуже погано. Я коли їхала до вас, то просила перенести теж цей ефір, бо я допрацьовувала проєкт з дітьми. Але я просто дуже вірю в те, що це все не даремно і це все потрібно. Я дуже вірю, що це важливо, і тому я пішла працювати в Платформу.А відновлююся я дуже натхненно і класно. Є така Наталка Рибка – лідерка гурту "Курбаси". Ми з нею проводимо співочі ретрити для дружин військовополонених та безвісті зниклих. Ми збираємося і співаємо українських народних пісень. От коли я співаю, мені стає легше. Ну і плюс у мене двоє дуже класних дітей, вони мене відновлюють дуже швиденько.Я ще хочу про цивільних сказати. Те, що ви говорили про героїзм, такого немає з військовими. Рідним навпаки навіть десь соромно розказати про це. Але з цивільними наша команда помітила таку річ, що родичі цивільних загиблих дуже часто соромляться говорити, тому що, мовляв, ну мій чоловік він їхав на велосипеді по воду для дітей, його розстріляли, але це ж не так важливо, напевно, як хтось, хто загинув на фронті. Звідки в нас є ось це применшення власного болю? Це ж теж щось радянське. На жаль, я спостерігаю в суспільстві, що люди більше думають про військових. Ми зараз дуже популяризуємо хвилину мовчання, і я бачу, що багато хто каже: "Зупинися, вшануй полеглих героїв". Я завжди додаю: і цивільних загиблих. Я кожного дня виголошую цю фразу, що вшановувати треба всіх, хто віддав своє життя за незалежність. Навіть якщо ти не був зі зброєю, навіть однорічна дитина, яка загинула під час бомбового удару, вона теж віддала життя за незалежність. Для нас дуже важливо, щоб ті жертви залишилися з нами в пам'яті. На Платформі є розділ військових і цивільних. Раніше наші журналісти їздили у пошуках в експедиції, працювали у прифронтових областях, просто ходили і шукали цих рідних, щоб з ними поговорити. Це дуже важка і клопітка робота була. Ми фактично по крупинках збирали оцих цивільних. Але зараз нам почали уже самі родичі писати, що у когось син загинув чи донька. Просять розказати про них. Тобто воно ніби трішечки зрушується, але ми все одно маємо ось це применшення. І це дуже боляче насправді. фото: zmіst.рl.uа Я знову повернуся до теми дітей. Про ці забрані життя потрібно кричати просто на весь світ. Нещодавно відбулася наша виставка "Втрачене дитинство", там було близько 35 історій. Ми презентували її за кордоном, де виставка не залишила байдужими жодну людину. Зараз до нас багато звернень, щоб ми далі це популяризували. Просто фізично у нас маленька команда і ми не встигаємо всюди, але стараємось.Насправді ми перебуваємо вже в тій точці історії, коли ми не знаємо, чим закінчиться ця війна. Це все вирішується просто зараз. Є прекрасний фільм українського походження Володимира Мули про канадських хокеїстів українського походження. Батько одного з хокеїстів був хорунжим Української Народної Республіки 1918-1919 років, а потім став одним з тих, хто вижив у війнах, й емігрував. Він був родом наче з черкаського невеличкого села, куди потім приїхала знімальна група. І виявилося, що ніхто в селі не знає цього чоловіка, який є в холі слави найбільших хокеїстів Канади. Найстрашніше, що може статися, наприклад, з тими територіями, які зараз захоплені Росією, це те, що ми не будемо пам'ятати тих людей, які боролися за волю України. Цифровий меморіал, як мені здається, дає нам можливість зберегти цю пам'ять в будь-якому випадку.Наше гасло: "Пам'ять – це дія". Платформа пам’яті Меморіал робила загальнонаціональну акцію "Калина пам'яті", до якої тоді доєдналося приблизно 200 навчальних закладів. Кожен учень висаджував калину в пам'ять про того, хто загинув з їхньої школи або з їхнього міста. Воно зараз підхопилося в Україні. Рідні висаджують клени чи інші дерева. У Львові, до речі, теж так вже роблять, бо до нас зверталися рідні із проханням зробити QR-коди із переходом на історії, які в нас є. Для мене взагалі важливо розуміти, що те, що ми робимо, є важливим. Спочатку я до того ставилася відверто упереджено, тому що це рослина, за нею потрібно доглядати, а якщо з нею щось станеться, можливо, для родини це буде травматично. Тоді я поспілкувалася з однією мамою, для якої ми готували історію. Я собі дозволила в неї запитати про це. Вона мені каже: "Ні, та ви що, це ж навпаки плекання пам'яті. Я приходжу до цього дерева, я за ним доглядаю". Вона сказала, що їй не потрібно, щоб за ним доглядала, наприклад, місцева влад, вона сама буде доглядати. Для неї це, як плекання. Була фраза, яка просто мене вразила: "Це дерево росте, і я з ним росту. Я не померла, я росту з ним, я живу". І тоді я повірила в таке пам'ятування. Я бачу, що зараз воно в багатьох регіонах є. Багато людей нам пишуть, просять зробити історію, бо вони хочуть QR-код встановити. Це допомагає теж пережити цей біль. Давайте згадаємо події Голодомору. У СРСР ця пам'ять стиралася, її всіляко намагалися забути. Але до чого ми дійшли? Наше суспільство дійшло до тієї точки, коли ми мусили це прожити. Так, було набагато важче фіксувати ті події й шукати очевидців. Проте все одно наше суспільство дійшло до того, що йому треба було це прожити. І зараз ми це ще проживаємо. Так само, як на мене, з тим, що робить Платформа пам’яті Меморіал, ми це все фіксуємо і створюємо базу. Зараз ми працюємо у тих форматах, на які є запит від родин. Але з роками можна буде просто взяти цю базу і використати так, як це буде доречно, комфортно й результативно. У мене є два сини – 7 і 10 років. Вони знають, чим я займаюся. Деколи я їм розказують історії про героїв у дуже легких формах, бо все-таки це ще діти. З моїх загиблих друзів є Андрій Гудима (Гудок), який написав книжку для своєї доньки. Ми з дітьми про це щось говорили, і старший син каже: "Мам, а Гудок любив в гори ходити. Так давай, коли ми в гори підемо, візьмемо його книжку і зробимо там її презентацію". Це говорить про те, що ми спонукаємо дітей до дії. Ця пам’ять – не обеліск, хоча я не применшую і не критикую ідею обелісків. Але ми показуємо дітям приклад. Дитина уже залучена у цю дію пам’ятування. Є загиблий герой, є його книга, я піду в гори і зроблю там презентацію. Можливо, для когось це буде дивно, але насправді це і є память-дія. Може, з роками ми перейдемо в інші формати пам’ятування, але саме зараз важливо все це зафіксувати і зберегти. Поки війна триває, треба продовжувати фіксувати і берегти. 

Понад 90% українців вважає свободу однією з головних цінностей, за даними опитувань. І три роки тому вся країна об'єдналася для її захисту. Українці стійко переживають важкі часи, не втрачають віри, демонструють сміливість, продовжують підтримувати одне одного. У спецпроєкті "Код свободи" ми розкажемо про цінності компанії ВАYАDЕRА GRОUР, її внесок у підтримку свободи та незалежності України. Покажемо, як компанія справляється з випробуваннями, підтримує захисників і працівників, долучається до відбудови країни, закладає основи майбутнього. ВАYАDЕRА GRОUР об'єднала понад 40 тисяч українців Ще до повномасштабного вторгнення, але вже під час анексії Криму та окупації частини Донбасу, ВАYАDЕRА GRОUР ініціювала створення першого віртуального ланцюга Соборності "Київ Сімферополь". Таким чином компанія змогла об'єднати понад 40 000 українців зі 101 країни світу і продемонструвати прагнення жити в єдиній соборній Україні. 22 січня, в День Соборності, українці традиційно об'єднуються в живий ланцюг, але 2021 року через пандемію коронавірусу масові заходи заборонили. Щоб підтримати єдність, прагнення до свободи, ВАYАDЕRА GRОUР закликала українців об'єднуватися віртуально. Результат вразив організаторів що три секунди додавався новий учасник. Маршрут і аватарки учасників можна було побачити на детальній супутниковій карті. Ініціативу активно підтримали жителі Криму, Донецької та Луганської областей, про що свідчать тисячі коментарів у інтернет-мережі. Протягом 21-22 січня 2021 року віртуальний ланцюг завдовжки 1058 км п'ять разів перетнув Дніпро. Тобто символічно об'єднав Україну в тих місцях, де щороку створювали живі ланцюги, на мосту Патона в Києві, на мостах у Дніпрі, Запоріжжі, біля Черкас, Кременчука. 2022: рік незламності Що вдалося зробити ВАYАDЕRА GRОUР за перші чотири місяці повномасштабної війни ВАYАDЕRА GRОUР сплачує податки до державної скарбниці: 14 300 000 грн компанія терміново сплатила для підтримки країни в перші дні війни 45 000 000 грн податки за березень 144 000 000 грн податки за квітень 180 000 000 грн податки за травень 3,7 млн грн витратили на запити військових: БпЛА "Бджола", квадрокоптер із тепловізором, портативний апарат для судинної хірургії, ліки, техніка, амуніція, засоби захисту тощо 5 млн грн перерахували для ЗСУ на офіційний рахунок у НБУ 01.03.2022 300 тис. грн перерахували для ЗСУ на офіційний рахунок у НБУ 26.04.2022 880 тонн питної води надало АТ "Радсад" для постраждалих на Миколаївщині 5,5 млн євро перерахували міжнародні партнери компанії для гуманітарної підтримки України та до Міжнародного комітету Червоного Хреста: LVМН (Lоuіs Vuіttоn Моеt Неnnеssy), КОSКЕNКОRVА, Rоyаl Wіnе Соrр (США) та інші Загалом 2022-й став роком незламності для ВАYАDЕRА GRОUР. Втративши внаслідок бойових дій майна, продукції, активів на суму до 100 млн грн, компанія продовжила працювати та підтримувати економіку України. Зокрема, запустили патріотичні лінійки в усіх категоріях напоїв, випустили першого року повномасштабної війни понад 20 нових продуктів. Людмила, НRD компанії ВАYАDЕRА GRОUР: Перші дні війни це паніка, тривога, але водночас відчуття єдності. Вмить життя стало іншим назавжди. 156 працівників невідкладно було мобілізовано до лав ЗСУ та в ТрО. У таких умовах холдинг прийняв усі ризики та збитки на користь збереження економіки країни та людей. Першою реакцією компанії була сплата податків до бюджету, перерахували 5 мільйонів гривень на рахунок ЗСУ в Нацбанку, виплатили зарплати. Також оперативно скасували ліцензію на виробництво горілки в Білорусі. З дня повномасштабного вторгнення і дотепер власники компанії та топменеджмент залишаються у країні разом із командою. Ганна, НR-менеджерка ВАYАDЕRА GRОUР: У компанії працюю з 2007 року. Спочатку шість років у філії в Горлівці, 2013-го перевелася до Донецька. Коли 2014 року почалася війна, вимушено переїхала до Дніпра. Рада, що ВАYАDЕRА GRОUР має філії по всій країні. Це дало змогу не втратити роботу. Ще й мала два варіанти на вибір Харків чи Дніпро. Скласти речі у валізу та поїхати непросте рішення, але я рада, що мій переїзд був усередині країни. Не було мовного бар'єру, й усі побутові питання розвʼязувалися досить швидко. Дуже вдячна своїй компанії за підтримку. Владислав, заступник директора департаменту продажів НоRеСа ВАYАDЕRА GRОUР: Я з Маріуполя, у компанії працюю з 2013 року. До повномасштабного вторгнення обіймав посаду заступника директора департаменту продажу регіону Південь. У липні 2022-го переїхав з родиною до Києва, бо окупанти захопили моє рідне місто. Довелося буквально починати все з чистого аркуша, звикати до нового темпу, облаштовувати житло. Але я вдячний компанії, що не втратив роботи, хоча й довелося змінити посаду, адже підпорядкована мені територія опинилася під окупацією. Найстрашніше для мене, коли гинуть люди. На півдні окупанти обстріляли цех первинного перероблення винограду АТ "Радсад" та потужності ТОВ "Миколаївський коньячний завод", зокрема й цех перекурювання коньячних спиртів. Було пошкоджено виробниче обладнання, системи кондиціонування та охолодження. Найболючіше це поранення працівників. Одна співробітниця загинула прямо під час збирання врожаю. Тетяна, спеціалістка зі зв'язків із громадськістю ВАYАDЕRА GRОUР: Свобода це виборювати право бути собою.У ці важкі часи я зрозуміла, що це не просто слово, а ціна, яку ми платимо щодня. Мені пощастило допомагати, бути корисною і відчувати, що ми разом будуємо майбутнє. Частина прибутку ВАYАDЕRА GRОUР на підтримку української армії У червні 2022 року керівництво холдингу ухвалює важливе рішення для підтримки свободи 10% від прибутку ВАYАDЕRА GRОUР перераховуватиме на підтримку української армії. Це один із пріоритетів компанії та громадянська позиція акціонерів, керівників і працівників. Анатолій Корчинський, СЕО ВАYАDЕRА GRОUР: Ми пишаємося тим, що ВАYАDЕRА GRОUР навіть у найскладніші для України часи залишається не лише лідером у своїй галузі, але й надійною опорою для держави. Від початку повномасштабного вторгнення неухильно дотримуємося принципу: бізнес має бути рушієм змін та підтримкою для країни. Відраховуючи 10% від прибутку на підтримку ЗСУ, організовуючи благодійні ініціативи та випускаючи патріотичні лінійки продукції, ми об'єднуємо наші зусилля заради спільної мети Перемоги. Разом із нашими працівниками, партнерами та споживачами щодня доводимо: українська єдність це сила, яка веде нас до кращого майбутнього та миру, на який заслуговують українці! 2023 року компанія відкрила європейське представництво ВАYАDЕRА РОLАND та увійшла до топ-2 експортерів горілки. В Україні ж вона зберігає безперечне лідерство в цій категорії з 2009 року. Понад 4 200 000 грн вдалося зібрати завдяки проєкту "За перемогу донать". 10 грн з кожної проданої пляшки горілки брендів КОЗАЦЬКА РАДА, НLІВNY DАR, ПЕРША ГІЛЬДІЯ перераховували протягом чотирьох місяців 2022 року до найбільшого фонду допомоги українським військовим "Повернись живим". На ці кошти фонд придбав квадрокоптери для 80-ї окремої десантно-штурмової бригади й сучасні радіостанції для 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Також закупили два радіолокаційні відеоекстрактори, що автоматично виявляють цілі та визначають їхні координати. Їх використовують сили ППО для захисту нашого неба. Крім того, для Сумської військової бригади придбали 26 наборів для розмінування, які дуже потрібні на фронті. ВАYАDЕRА GRОUР: Патріотичне виховання молоді ВАYАDЕRА GRОUР долучилася до організації освітнього проєкту для студентів "Захист України". Основне його завдання формування в молодого покоління патріотичної свідомості, любові до Батьківщини, поваги до захисників і захисниць. Також увічнення пам'яті про героїчну боротьбу України проти російської агресії. ВАYАDЕRА GRОUР: Допомога 2023 року Компанія продовжує фінансувати конкретні запити військових. Придбали два БпЛА, квадрокоптер із тепловізором, дизельні генератори, портативний апарат для судинної хірургії, ліки, техніку, амуніцію, засоби захисту тощо. 25 000 грн за таку суму продали на благодійному аукціоні прапор, який підписували військові в рамках туру "Між нами козаками". У ВАYАDЕRА GRОUР із гордістю зберігають грамоти, відзнаки та трофеї від командування ЗСУ, ССО, ГУР МО, 93-ї, 95-ї, 13-ї, 112-ї та інших славетних бригад, полку "Азов". 160 200 грн на лікування дитини загиблого військовослужбовця зібрали в грудні 2023 року під час благодійного ярмарку в компанії. Також закупили медичне обладнання для лікування проблем зі слухом. ВАYАDЕRА GRОUР постійно проводить акцію добровільного донорства серед працівників. Вони регулярно здають кров для підтримки поранених бійців ЗСУ. ВАYАDЕRА GRОUР: Допомога 2024 року Придбали необхідне обладнання для Київського інституту реабілітації: прилад для безперервного пасивного розробляння колінного й кульшового суглобів (АRТRОМОТ К1); електростимуляційний прилад Сhаttаnооgа Wрr максимальний 4-канальний; змінні електроди для міостимуляції DURА-SТІСК РLUS 5 см. Серед пацієнтів закладу: військові з полку "Азов", 3-ї ОШБ, 5-ї ОШБ, ГУР, спецпідрозділу "Альфа", Іноземного легіону, полку імені Кастуся Калиновського. Також тут лікуються цивільні, наймолодшою пацієнткою інституту реабілітації стала 7-річна дівчинка з ампутацією перша протезована дитина в Україні. 1 млн грн перерахувала ВАYАDЕRА GRОUР на офіційний рахунок дитячої лікарні "Охматдит", що постраждала під час ворожого ракетного обстрілу. ВАYАDЕRА GRОUР: Соціальний проєкт "Миколаїв Нескорений" 30 липня 2024 року в Миколаєві відкрили оновлений сквер Данської солідарності (колишній "Вітрильний"), який став прикрасою міста і затишним місцем для відпочинку жителів. Завдяки зусиллям Миколаївського коньячного заводу та бренду КОВLЕVО сквер зазнав значних змін. Доброустрій цього простору було присвячено українським захисникам і місцевій громаді, що додає парку особливого значення. Оновлення включає встановлення сучасних лав (деякі з яких обладнано сонячними панелями та USВ-портами для заряджання пристроїв), а також урн для сміття та зелених насаджень. Такі зручності зробили парк улюбленим місцем зустрічей, прогулянок і відпочинку для містян різного віку. Особливою гордістю стало перейменування простору на сквер Данської солідарності на знак партнерства з Королівством Данія, що підкреслює міжнародну підтримку та єдність громади. Депутати Миколаївської міської ради підтримали рішення передати облаштовану територію в комунальну власність, що гарантує її подальший догляд та збереження для наступних поколінь. Завдяки ініціативі бренду КОВLЕVО жителі Миколаєва отримали не лише простір для відпочинку, а й символічне місце, що зміцнює зв'язки громади, нагадуючи про солідарність і стійкість українців. ВАYАDЕRА GRОUР: Бути лідером у підтримці свободи ВАYАDЕRА GRОUР є ровесницею незалежності восени 2024 року компанії виповнилося 33 роки. Від початку повномасштабного вторгнення вона сплатила до держбюджету 12 млрд грн податків, на допомогу ЗСУ перерахувала 85 млн грн. За даними Державної податкової служби, ВАYАDЕRА GRОUР є найбільшим платником податків в алкогольній галузі України. На сьогодні компанія об'єднує 3500 талановитих працівників, відкриває нові вакансії, виплачує своєчасно зарплати, дбає про безпеку персоналу. Зокрема, починаючи з 2014 року, допомогли релокуватися 60 працівникам і їхнім родинам. Значну увагу приділяють створенню робочих місць для ветеранів. Адже люди є головною цінністю для ВАYАDЕRА GRОUР. 2025 рік ми зустрічаємо з чітким усвідомленням відповідальності за нашу команду, споживачів і країну. В умовах війни наш бізнес залишається надійним тилом для економіки України, і ми готові продовжувати підтримувати державу на шляху до перемоги та відновлення. Ми плануємо масштабні ініціативи для розвитку бізнесу, створення нових робочих місць і розширення благодійних проєктів, які допомагають захисникам. Віримо, що наша праця не лише сприяє економічній стійкості, а й додає людям упевненості в завтрашньому дні. Ми продовжимо інвестувати у виробництво та якість продукції, тому що саме ці цінності допомагають будувати майбутнє. Головне завдання для нас залишатися сильними, підтримувати одне одного та продовжувати боротьбу за свободу. Разом до перемоги! прокоментував плани компанії Анатолій Корчинський, СЕО ВАYАDЕRА GRОUР. МІСІЯ ВАYАDЕRА GRОUР Ми компанія-лідер і команда добрих людей, яка створює та розвиває улюблені бренди по всьому світу! СЛОГАН ВАYАDЕRА GRОUР Ми з вами в моменти вашого життя! БЛАГОДІЙНА ДОПОМОГА ВАYАDЕRА GRОUР Допомога армії, реабілітація, навчання військових, релокація працівників, допомога родинам військових, просвітницькі проєкти для молоді. ЦІННОСТІ ВАYАDЕRА GRОUР ЛЮДИ ВАYАDЕRА GRОUР повага до особистості, взаємодопомога, порядність, наставництво, вміння слухати та чути одне одного САМОРЕАЛІЗАЦІЯ ВАYАDЕRА GRОUР всебічний розвиток особистості, постійний драйв, участь у нових проєктах, прагнення вчитися ЧЕСНІСТЬ ТА ЕТИЧНІСТЬ БІЗНЕСУ ВАYАDЕRА GRОUР виконання зобов'язань, репутація компанії, соціальна відповідальність бізнесу, довгострокове та взаємовигідне партнерство, благодійність, чесна конкуренція УЛЮБЛЕНІ БРЕНДИ ВАYАDЕRА GRОUР стабільно висока якість за справедливою ціною, натуральність продукту, позитивні емоції ЛІДЕРСТВО ВАYАDЕRА GRОUР амбітні плани, капіталізація та глобалізація бізнесу, міжнародне визнання, розвиток інновацій ГІДНИЙ ДОХІД ВАYАDЕRА GRОUР стабільність, комфортні умови, мотивація, гідна оплата праці ПРОФЕСІОНАЛІЗМ ВАYАDЕRА GRОUР постійне професійне зростання та розвиток, на всіх посадах професіонали найвищого класу, кар'єрне зростання (вертикальне та горизонтальне)

Президент України Володимир Зеленський разом з першою леді Оленою Зеленською та іноземними лідерами вшанували пам'ять загиблих захисників і захисниць України біля Народного меморіалу національної пам'яті в Києві. Про це повідомляє Офіс Президента, передає Рубрика. "Треті роковини початку повномасштабного російського вторгнення. Три роки абсолютного героїзму наших людей", – підкреслив Зеленський. "Вічна памʼять усім, хто став на захист […] Тhе роst Зеленський разом з дружиною та іноземними лідерами вшанували пам’ять загиблих воїнів арреаrеd fіrst оn Рубрика.

Втрата матері вважається безумовним болем, втрата когось із подружжя часто нівелюється З Дмитром познайомилися влітку 2011 року в парку. Наступного дня ми знову зустрілися, якось швидко зав'язалися стосунки. Перші обійми і я відчула: це моя людина. На першому побаченні ми проходили повз велику калюжу, і раптом летить машина на повній швидкості. Збагнула, що зараз мене обляпає з ніг до голови. Але Діма миттєво став на моє місце. Він був весь у болоті, а я залишилася суха. Це сильно вразило нібито юний хлопець, але поводиться, як справжній чоловік. З ним завжди було відчуття захищеності. Дмитро вивчився на економіста, але працював у різних галузях комірником, експедитором, оператором на пошті. Коли народився старший син, працював на будівництві. У мене були проблеми під час вагітності, тому направили у Вінницьку лікарню. Там зробили екстрений кесарів розтин, рятували обох. Подзвонила Дмитру і сказала, що народила сина. Чоловік подумав, що я жартую, бо це було 1 квітня. У січні 2017 року Дмитро сказав, що підписує контракт зі Збройними силами України. Запитала: "Чому так вирішив?" Відповів коротко: "По-іншому не можу". 30 січня став бійцем 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Згодом Дмитра направили в Донецьку область, десь у район Маріуполя. Коли чоловік приїжджав додому, помітила, що змінився, змужнів. Потім були знову ротації в Донецьку область, на Луганщину. Молодший син народився 15 лютого 2021 року. Чоловік на виписку з пологового не потрапив, бо відпуску дали за місяць. Бригада повернулася на ротацію. А в серпні ми вирішили похрестити малюка і зробити красиве свято у ресторані, з музикою, фотозоною, відеооператором. Чоловік пишався, що ми вже маємо змогу зібрати всю родину та друзів. Перші обійми і я відчула: це моя людина У листопаді 2021-го Дмитро сказав, що вони вирушають раніше на полігон на злагодження. У лютому 2022-го чоловік узяв відпустку планували відсвяткувати перший день народження молодшого сина. Хотіли запросити лише найближчих, адже дитині зробили операцію і їй не можна було сидіти чи вставати на ніжки. Але 13 лютого Дмитрові зателефонували й повідомили: терміново прибути на полігон. Вони стояли поблизу Олешківських пісків. Чоловік лише встиг подарувати мені квіти до Дня закоханих і сфотографуватися з дітьми. А 24 лютого, о п'ятій ранку, подзвонив і сказав: "Почалося. Ми прийняли бій. Збирай дітей". З дитиною після операції ми далеко не доїхали б, тому вирішили перебратися до бабусі в село. У неї є пічка, криниця й погріб. А в нас будинок на електриці, тим паче живемо в дев'ятиповерхівці біля центральної траси. Першого дня великої війни біля Антонівського мосту точилися колосальні бої. О восьмій вечора танковій групі під керівни­цтвом старшого лейтенанта Євгена Пальченка вдалося вибити десантників РФ й повернути міст під контроль ЗСУ. Тримали його 12 годин. Завдяки цьому в ніч з 24 на 25 лютого 59-та бригада вийшла, але 11 воїнів, зокрема Дмитро, не встигли це зробити і залишилися в оточенні на лівому березі.З оточення виходили майже тиждень. Маленькими проміжками дісталися до Дніпра. Надворі лютий, холодно, а вогонь не можна палити. Їсти нема чого, воду пили з річки. Десь метрів 700 пройшли заплави вбрід, далі човнами. Дмитро думав, що не вибереться звідти, телефонував мені та прощався. Сказала йому: "Я не буду вдовою у 32 роки". На жаль, стала у 33.Дивом хлопці вибралися з оточення. Допомогла темрява. На іншому березі їх зустріли, помили, нагодували й переправили на Миколаїв. Там знайшли кістяк бригади, й почалася оборона Миколаєва. Уперше після початку великої війни Дмитро приїхав додому влітку. Це була особлива відпустка. Рахувала, що в житті молодшого сина, якщо зібрати всі відпустки по краплинах, Дмитро був місяців чотири. Старшому сину тата також не вистачало. Максим радів, коли той приїжджав додому. Звичайно, ми говорили по телефону і відеозв'язку, але це не замінить живого спілкування. Чоловік пишався, що ми вже маємо змогу зібрати всю родину і друзів Якраз на мій день народження було звільнення Херсона. Дмитро згадував, що люди півдня неймовірні. Допомагали абсолютно всім, незважаючи на те, що ризикують життям. Самі не маючи практично нічого, ділилися останнім, тому що це для наших воїнів. Коли хлопці стояли в селі на Херсонщині, тримаючи оборону, в людей були розбиті хати. Готували на саморобних пічках, що їх складали з цегли. Щодо харчування в 59-й бригаді, то чоловік ніколи не скаржився. Я навіть жартувала, що в армії його, мабуть, годують краще, ніж удома. Але місцеві все одно намагалися допомогти: то вареники наліпили, то пиріжки спекли, то качку приготували.Після Херсонщини чоловіка з побратимами перевели в Донецьку область. Дмитро став командиром зенітно-ракетного взводу. У травні 2023 року отримав звання лейтенанта і приїхав у відпустку. Зазвичай під час відпусток ми проводили час із дітьми, але того разу він побачив майже всіх рідних і друзів. Старався з усіма зустрітися. Не знаю, чи є в людини відчуття власної смерті, але цього разу чоловік був задумливий, сам не свій. 6 червня ми провели Дмитра, а 7 червня він уже був на базі, наступного дня на позиції.8 червня прокинулася о шостій ранку, й перша думка: "Подзвонити Дімі". Проте побоялася його розбудити. Зателефонувала близько дев'ятої, але почула незнайомий голос. Це був лікар. Він сказав: "Ваш чоловік важко поранений у голову". Вранці наступного дня була вже в лікарні імені Мечникова в Дніпрі. У реанімацію пускали лише двічі на день. У Дмитра було поранення в нижню частину спини, перемотана рука, зчесане обличчя. Але все це були дрібниці порівняно з тим, що уламок зайшов у голову. Ми почали підіймати всіх знайомих лікарів. Шукали можливості поїхати в Німеччину. Я була ладна на все, аби чоловік вижив. Однак Дмитро був на апараті штучної вентиляції легень. Лікар сказав, що скаче тиск і його не зможуть транспортувати. Проте ми вірили в диво, адже Діма займався спортом, був кремезний. На жаль, лікар шансів не давав, бо уламок прошив голову й перебив усі судини, які живили мозок. Здається, спочатку чоловік мене ще чув. Коли я вперше зайшла в палату й почала говорити, заворушив рукою і ногою, ніби хотів поскидати з себе все, адже страшенно не любив лікарні. Говорила до нього, вмикала відеозаписи на телефоні, щоб Дмитро чув голоси наших дітей. Але він почав впадати в дедалі глибшу кому. Життєві показники падали. Знайомий лікар подивився на фото лікарняних документів і лише сказав: "Мені шкода". Весь цей період, коли була в Дніпрі, бездумно блукала містом і чекала, коли пустять у реанімацію. 11 червня біля Дмитра був інтерн. Він намагався мене заспокоїти, на відміну від лікаря казав, що, можливо, чоловік видряпається, він міцний. Однак 12 червня, о шостій ранку, мені подзвонили та сказали: "Нам дуже шкода. Діма о 5:30 помер". Так само о шостій ранку, як і 8 червня, коли я прокинулася з думкою, що треба подзвонити чоловіку. Підписала снаряд на честь Діми, і хлопці влучили в хату, де жили виродки Стояла біля госпіталю, одна в чужому місті та плакала. Підійшла дівчина, з якою познайомилися в лікарні, й обійняла мене. Чоловік цієї дівчини також отримав важке поранення. Потім я дізналася, що помер за два дні після Дмитра. Старшому синові попросила не казати про смерть тата, хотіла зробити це сама. Ми разом сиділи і плакали. З чоловіком прощалися з квартири, де ми жили. Провести Дмитра в останню путь зібралося багато людей, зокрема побратими приїхали окремим автобусом і автомобілями. До поганого побратима чи командира не приїхало би стільки людей. Далі почалася боротьба за виживання. Кажуть, час лікує. Це неправда. Лише усвідомлюєш: ти не маєш права підвести чоловіка, бо у вас діти. Мусиш зранку встати, приготувати сніданок, треба вирішувати питання освіти, дбати про їхнє здоров'я, навіть просто погратися. Словом, дітям потрібна мама.Не пам'ятаю, скільки часу я щодня ходила на кладовище. Брала каву чоловікові й собі. Так починався мій день. До 40 днів Дмитро мені снився, навіть чула, що він мене гукав. Я досі пишу чоловікові в месенджер. Якось наснився і запитав: "Чому ти мені фото малих не скидаєш?" Тепер у мене відчуття, що Дмитро просто на завданні. Так легше сприймати втрату. Розумію, що його нема, адже була в реанімації, на опізнанні в моргу, тримала за руку у труні. Але хочеться вірити, що хай не тут, але в іншому світі я з ним зустрінуся. Колись іще в період АТО домовилися дивитися на найяскравішу зірку. І тепер, коли дивлюся на зірку, уявляю, що ми з Дмитром спілкуємося. Коли близька людина помирає, ти теж із нею помираєш. Тільки її поховали, а тебе чогось забули. Бездумно гортаючи сторінки соцмереж, натрапила на групу "Ми разом". Її створили дружини полеглих захисників. Спочатку вона налічувала декілька сотень, а тепер майже п'ять тисяч. У цій групі ми ділимося почуттями, емоціями, досвідом. Завдяки їй дізналася багато корисного щодо оформлення документів. Але це знають далеко не всі рідні загиблих. Вважаю, що до сімей полеглих воїнів має бути закріплений супровід на рівні держави, навіть щоб допомогти оформити ті самі документи на виплати. Адже найменше, чого хочеться в період втрати, це збирати довідки. Так, 59-та бригада багато зробила для нас у цьому плані, і я за це вдячна, але інші жінки стикаються з великою юридичною колізією. Такі групи, як "Ми разом" та "Маємо жити", створюють багато можливостей для дружин полеглих захисників. Наприклад, у Києві був проєкт "Сто картин дружин справжніх Героїв". У пам'ять про кохання кожен малював свою картину. Я намалювала Карпати, куди ми з Дмитром мріяли поїхати, але постійно відкладали на потім. Тепер виходить, що мій чоловік жодного разу не бував у горах, ми не їздили разом на море й цього більше ніколи не буде. Треба вчасно жити. А в Карпати я повезла своїх синів. У дітей іншого дитинства не буде. Мушу їх кудись возити, щось показувати, наповнювати їхні життя цікавими спогадами. Маю особисті поради, що не можна запитувати в родичів загиблих. Найтупіше запитання: "Як ти?" На нього немає відповіді. Ми живемо не через те, що хочемо жити. Ми живемо через не можу. Надзвичайно тригерить запитання про гроші й виплати. Навіть незнайомі люди можуть дозволити собі це запитати. Взагалі не хотіла думати про гроші. Коли отримала першу виплату, плакала та кричала, бо це ніби гроші за людину. Називаю їх кривавими. Якби мені сказали, що можна повернути чоловіка і гроші можуть допомогти, я віддала б усе, що маю. Але вибору немає. Тому доводиться жити в новій реальності. Якось мені сказали: "Тебе чекає багато важких днів і ще більше ночей". Це справді так. Коли лягаю спати, починаю все згадувати, прокручувати в голові, що можна було б змінити. Але усвідомлюю, що все одно нічого не повернеш. Є реальність, і вона така: моїм дітям потрібен був живий батько, а не гроші, їх можна заробити. Щодо себе, то втратила не просто чоловіка, я втратила найближчого друга. З Дмит­ром ми спілкувалися про все. Це була абсолютна підтримка в усьому. Якби я сказала йому, що хочу стати мандрівною балериною, він відповів би: "Будь ласка". Після загибелі чоловіка я заніміла. Усі мрії були побудовані з Дмитром. Машину ми хотіли з ним, про власну квартиру мріяли разом, навіть уявляли, як буде пахнути кава на кухні. Уявляла, як житимемо у старості. Жартувала: "Коли нам буде по сто років і ми будемо кудись іти, то я підпихатиму тебе палицею у спину й казатиму: "Давай швидше". Тепер життя треба будувати заново. Тому не питайте в родин загиблих про виплати, їх це ображає. Це знецінює їхнє почуття болю і обмінює на папірці.Не називайте нас удовами, ми дружини полеглих захисників. Якщо втрата матері вважається безумовним болем, то втрата когось із подружжя часто нівелюється. Мало не кожен другий може сказати дружині загиблого: "Ти ще вийдеш заміж", "Ти собі знайдеш іншого". Складається враження, що нашому суспільству було б легше, щоб у нас було, як у давніх скіфів: помирав воїн, із ним разом заживо ховали дружину і на цьому все. Немає проблем, не треба дивитися на цю жінку, яка є живим нагадуванням про померлого чоловіка. Та насправді ніхто не має права засуджувати дружину, бо ніхто не може стати на її місце. Якщо жінка знаходить сили жити далі, виходить заміж, то можна лише щиро порадіти за неї. Ми з чоловіком були проти мирних переговорів із Росією не в тому плані, що ми не хочемо завершення війни, а тому, що розуміємо, який у нас ворог. Жоден мирний договір із РФ не був дотриманий. Вони все одно прийдуть і вдарять сильніше. Не для того нині гинуть батьки, щоб їхні діти знову йшли на війну.Якби в мене не було дітей, то стовідсотково впевнена, що пішла б також на фронт. Я прагну помсти. Проте не маю морального права залишити дітей без матері й нині можу лише постійно донатити на ЗСУ. Я підписала снаряд на честь Діми, і хлопці влучили в хату, де жили виродки. Знаю, що троє точно двохсоті і багато поранених. Якби та лють, що в мене всередині, могла конвертуватися, то росіяни і всі, хто розпочав цю війну, зникли б із нашої планети. Хочу, щоб мої діти знали: вони сини Героя Пишаюся своїм чоловіком, і збереження пам'яті про нього є одним із нових сенсів мого життя. Відправила його речі в Київський музей війни, у Вінницький краєзнавчий музей, подала дані на платформу "Меморіал", на рідній школі Дмитра відкрили меморіальну дошку. Намагаюся де тільки можна розповідати про нього, щоб знали: така людина жила, а нині ми живемо завдяки його подвигу й подвигам тисяч захисників і захисниць. Хочу, щоб мої діти знали: вони сини Героя. Бачила, що в кожному українському місті чи селі встановлено банери загиблим чи облаштовано місця вшанування пам'яті. Разом із родинами інших полеглих воїнів зайнялися питанням створення Алеї Слави в центрі нашого міста. Але зіштовхнулися з нерозумінням з боку влади: "Не на часі", "Немає фінансування", "Не те місце обираєте". Не хочу описувати, скільки витратили часу та зусиль. Було бажання все це кинути, але не мала права. Тепер у центрі міста встановлено банери як нагадування для всіх: така ціна відносно мирного життя в нашому регіоні й така ціна щодня для всіх нас.

Депутати міської ради Острога на Рівненщині проголосували за звільнення міського голови Юрія Ягодки, якого звинувачували в прослуховуванні російських пісень та образах мешканців міста. Джерело: трансляція засідання на Іnstаgrаm-сторінці Острозької міськради, місцеве видання "Район.

Бій під Крутами, що відбувся 29 січня 1918 року, був надзвичайно важливим під час боротьби за незалежність України. Талановиті та відважні молоді люди віддали своє життя за свободу та незалежність, залишивши нам спадок героїзму та патріотизму. Сьогодні, відзначаючи цю річницю, ми вшановуємо їхню пам'ять та покликані взяти на озброєння важливі цінності, що об'єднують наш народ – віру в незалежність та бажання боротися за неї.Ключові моменти з історіїБільшовики, які прийшли до влади після жовтневого перевороту 1917 року в Росії, забажали підкорити Україну та розглядали Центральну Раду (ЦР) як загрозу. У грудні 1917 року вони розпочали збройну агресію проти України, захопивши більшу частину Лівобережжя. Більшовицька армія йшла наступом у напрямку Києва. Незважаючи на складну політичну ситуацію та військовий тиск, ЦР все ж проголосила незалежність Української Народної Республіки 22 січня 1918 року.Під час взяття Полтави 1-ша Революційна армія рухалася вздовж залізниці, тоді як 2-га армія просувалася з Гомеля в сторону Бахмача. На місці злиття двох залізничних колій, вони мали об’єднатися.Одним із найбільш боєздатних українських підрозділів у Чернігівській області був бойовий відділ 1-ї Української військової юнацької школи. Вони тримали оборону на стації Бахмач, однак їм довелося відступити та закріпитися біля залізничної станції Крути, що знаходилась у 130 кілометрах від столиці. До них приєдналися учні Київської юнацької військової школи, Помічного студентського куреня Січових стрільців та інші студенти й добровольці. Загалом, відповідно до даних різних джерел, в обороні брали участь трохи більше п'ятисот захисників. Вони не мали достатнього озброєння та навичок ведення бою. Відомо те, що в них було 16 кулеметів та саморобний бронепотяг. З іншого боку барикад був ворог, який мав чисельну перевагу – більше 4 тисяч червоногвардійців, які були добре озброєнні.Завдяки стратегічній позиції та стійкості українських воїнів вдалося завдати значних втрат російським силам та тимчасово зупинити їхній наступ аж до настання ночі. Під значним тиском, українцям все ж довелося відступити. Вони підривали залізничні шляхи та мости під час організованого відступу, чим ще більше затримати ворога. Пізніше, виявилось, що частина Студентської чоти – 27 чоловік, через темряву ночі заблукати та випадково вийшли на станцію Крути, яка вже була захоплена "червоними". Несподівано опинившись в полоні, хлопці зазнали катувань та були жорстоко вбиті.Фото: АНТИКОРГероїчний подвиг сміливих українських студентів та гімназистів дав змогу українській делегації укласти Берестейський мир, що став рятівним для молодої української державності. Цей виграний час коштував життя близько 70-100 молодих захисників. Однак, несприятливі обставини, переважаючі сили більшовиків та недостатнє озброєння не дозволили українцям просто здатися.День пам'яті Героїв Крут є часом вшанування та визнання великої жертви молодих українців, які виступили на захист своєї країни в один із важливих етапів історії України.Факти та ініціативи у зв'язку з вшануванням Дня пам'яті Героїв КрутМолоді бійці, які загинули від рук більшовиків, були перепохованні на Аскольдовій могилі, яка знаходиться в Києві. Вони всі вони визнані героями, які взяли на себе обов'язок захищати батьківщину.Недалеко від місця бою у Чернігівській області, у 2006 році встановлено меморіальний комплекс для вшанування пам'яті героїв Крут. У складі меморіалу є багато об'єктів, таких як монумент битви, символічний курган, каплиця, хрестоподібне озеро та експозиція.Фото: wіkіреdіа.оrgКрім того, українці вшановують та задокументують навічно пам'ять про події за допомогою кінофільмів та серіалів, зокрема: "Крути 1918", "Україна: забута історія. Крути: молода кров", "Герої України. Крути. Перша Незалежність". Ці стрічки дозволять дізнатися більше про складний період та покажуть важливі моменти минулого нашої держави. Крім того, вони розкриють раніше невідомі аспекти життя українців, які вплинули на хід історії нашої країни.Напередодні Дня пам'яті бою під Крутами в Україні проводять заходи, присвячені цій події та для вшановування подвигу Героїв. Це і тематичні лекції, урочисте покладання квітів до пам'ятника, виставки, різні заходи у навчальних закладах, круглі столи та зустрічі, які розкривають події, що відбувалися 29 січня 1918 року.

20 січня в Україні відзначається День пам'яті захисників Донецького аеропорту. Цей день було встановлено на честь героїв, які протягом 242 днів відстоювали один з найбільш стратегічно важливих об'єктів під час війни на сході України – Донецький аеропорт. Повний текст новини

У перший місяць 2025 року на українців чекає чимало важливих державних та професійних свят, особливо у другій половині місяця. Українці відзначатимуть День Соборності України, День пам'яті захисників Донецького аеропорту та всіх загиблих воїнів, Всесвітній день дітей-сиріт війни, День пам'яті Героїв Крут та Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. Розповімо про найголовніші свята січня. Календар свят та пам'ятних дат у січні 1 січня - Новий рік, День Всесвітніх молитов за мир, День суспільного надбання. 2 січня - Котячий новий рік, День наукової фантастики. 4 січня - Всесвітній день азбуки Брайля, День Ньютона, Всесвітній день гіпнозу. 6 січня - Всесвітній день дітей-сиріт війни. 7 січня - Міжнародний день програмістів. 8 січня - Всесвітній день машинопису, День обертання Землі. 9 січня - Міжнародний день хореографа. 10 січня - Всесвітній день метро. День скорочення витрат на електроенергію. 11 січня - Всесвітній день "Дякую". 12 січня - День українського політв'язня, Всесвітній день дочки, День наполегливої роботи. 13 січня - День суспільного радіомовлення, День здійснення мрії, День наклейки, День гумової качки. 15 січня - День народження Вікіпедії. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Коли й що святкуємо у 2025 році: збережіть церковний календар 16 січня - День пам'яті Кіборгів, Всесвітній день гурту Тhе Веаtlеs, День льодовика. 20 січня - День пам'яті захисників Донецького аеропорту та всіх загиблих воїнів, День Автономної Республіки Крим. 21 січня - Міжнародний день обіймів. 22 січня - День Соборності України. 23 січня - День ручного письма. 24 січня - День зовнішньої розвідки України, Міжнародний день освіти, День поширення інформації про синдром Мебіуса. 26 січня - Всесвітній день митниці, День працівника контрольно-ревізійної служби України, Всесвітній день екологічної освіти. 27 січня - Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. 28 січня - День затвердження Державного Прапора України, Міжнародний день мобілізації проти ядерної війни, Міжнародний день захисту персональних даних. 29 січня - День пам'яті Героїв Крут, День працівника пожежної охорони. 30 січня - День спеціаліста військово-соціального управління Збройних сил України, День пам'яті NАSА. 31 січня - Міжнародний день ювеліра. Вихідні та робочі дні у січні Традиційно в січні буде 31 день, з них: робочі - 23; вихідні (субота та неділя) - 8. Вихідними у другий місяць зими стануть 4, 5, 11,12, 18, 19, 25, 26 січня. Через воєнний стан усі додаткові вихідні скасовано. Це передбачено ЗУ "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану". Проте, приватні компанії можуть вирішувати на власний розсуд, чи надавати додаткові дні відпочинку своїм працівникам. 24 лютого в Україні розпочинається Масниця, яка має особливе значення для вірян. Вона триватиме тиждень перед Великим постом, який передує Великодню. Його дата у 2025 році - 20 квітня. Традиційно протягом семи днів можна готувати млинці і ними пригощати рідних, друзів, сусідів.

6 грудня, в День Збройних сил Україні, у Харкові відкрили віртуальний меморіал пам'яті загиблих військових. До бази додали фото та історії полеглих захисників, які поховані на всіх цвинтарях Харкова

28 листопада згадують святого преподобномученика Стефана Нового. Це відомий православний святий, який зазнав страждань під час іконоборчого періоду в історії Візантії. Він став прикладом твердості у вірі та непохитності у відстоюванні православного вчення. Святий Стефан народився в Константинополі у благочестивій християнській родині. Його батьки довго молилися про народження дитини, і Господь дарував їм сина. Вони виховували його в православній вірі та в благочесті. У юному віці Стефан вступив до монастиря святого Авксентія поблизу Константинополя. Там він повністю присвятив себе аскетичному життю, молитві, посту та вивченню Святого Письма. Його духовне життя і прагнення до чистоти зробили його шанованим серед братії монастиря. Стефан став монахом і швидко досягнув духовної зрілості. Він був прикладом для інших, дотримуючись суворих правил посту і молитви. Через свою праведність і духовну мудрість його обрали ігуменом монастиря. У цей час у Візантії поширився іконоборчий рух, підтримуваний імператором Костянтином V Копронімом. Іконоборці заперечували шанування ікон, називаючи це ідолопоклонством, і прагнули знищити святині. Стефан Новий став одним із найбільш активних захисників православного вчення про шанування ікон. Він сміливо виступав проти імператорського указу, закликаючи християн залишатися вірними традиціям Церкви. За його тверду позицію Стефана заарештували та ув'язнили. У в'язниці він продовжував молитися і підтримувати інших ув'язнених. 767 року імператор наказав вбити Стефана. Святий зазнав жорстоких тортур, але не зрікся своєї віри. Він був побитий до смерті і помер як мученик за православну віру. 28 листопада - день пам'яті святого мученика Іринарха. Святий Іринарх жив у часи гонінь на християн, організованих імператором Діоклетіаном (284305). Він був язичником і спочатку брав участь у стратах християн, оскільки служив у римській адміністрації. Однак під час однієї зі страт святий Іринарх став свідком великої віри християн. Він побачив, як мученики сміливо переносили страждання, а їхні серця були сповнені миру та любові до Бога. Це вразило його настільки, що він почав сумніватися в істинності язичницьких вірувань і став замислюватися над силою християнської віри. Врешті-решт Іринарх увірував у Христа. Залишивши язичницьке життя, він прийняв хрещення. Його навернення стало публічним свідченням і викликало гнів язичників. Іринарха заарештували за віру в Христа та піддали численним тортурам, щоб змусити його зректися своєї віри. Однак він залишився твердим у своїй відданості Богові. Святий загинув мученицькою смертю, за що Церква причислила його до лику святих. Прикмети Кішка шкребе кігтями стіну - до сильного вітру чи завірюхи. Випало багато снігу - до урожайного року. Відлига вказує, що скоро почнуться заморозки, які триватимуть довго. Що не можна робити, а що варто Щоб не відлякати успіх і щастя, не можна цього дня голосно сміятися і сваритися. Незаміжнім дівчатам забороняється ходити з розпущеним волоссям довго доведеться чекати на нареченого. Не слід віддавати щось з будинку з цим влізете в борги. Якщо цього дня випав сніг, то потрібно взяти його в долоні, підкинути вгору і загадати бажання. Наші пращури вірили, що воно обов'язково збудеться. 30 листопада за новим церковним календарем ПЦУ українці відзначають Андрія Первозванного. Раніше за старим стилем його вшановували 13 грудня. Це один з 12 апостолів Ісуса Христа, який першим відгукнувся на заклик Спасителя. Нині його вважають покровителем України. Андрію Первозванному приписується пророцтво про створення міста на київських горбах. Саме від дня святого Андрія Первозванного, за народними традиціями, чинними ставали заборони, що діяли до Нового року чи навіть до Хрещення. Не можна шити, в'язати, вишивати, щоб біля загонів дикі звірі "не моталися".

На 1000-й день від початку повномасштабного російського вторгнення в Україну в посольстві України в Туреччині відбулися заходи із вшанування пам'яті загиблих захисників України та цивільних українців, відкрито виставку плакатів Suрроrt Ukrаіnе.