Search trend "День сміху"

Українська блогерка-мільйонниця Саша Бо з чоловіком Платоном Тарнавським відзначають перший день народження спільної доньки Віри. У своєму Іnstаgrаm інфлюенсерка опублікувала кадри, на яких дівчинка позувала у вишуканій сукні з квітковим принтом. Зіркова мати одягла на її волосся бантик, а поряд поставила торт з білим кремом і намистинами. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Перша сцена" - Мірошниченки поділилися дебютом шестирічної доньки "Історія про маленьку дівчинку і її перший тортик. Це був найшвидший рік, сповнений щирого сміху, дитячого запаху та любові. Дякую всім за вітання. Колись я покажу Вірусі всі ваші коментарі", - написала Саша. Додала, що перед своїм днем народження Віра зробила перші самостійні кроки. Раніше Саша Бо знялась у романтичній фотосесії з чоловіком Платоном. Подружжя позувало на тлі дощового Львова. Інфлюенсерка постала перед камерою у джинсах, сірому пальті та низьких чоботах.

Активісти "Кібер Спротиву" та КіbОrg завантажили шпигунський вірус на особистий комп'ютер командувача силами РФ на Запорізькому напрямку у 2023 році генерал-полковника Олександра Романчука. У результаті вдалося зламати його комп'ютер, а також низку пристроїв у головному штабі угруповання військ РФ. Про це повідомляє Центр національного спротиву. Операція зі стеження тривала понад півтора року. Вона дала змогу отримати інформацію про плани ворога, розташування його сил та розвідувальні засоби. Частину здобутого матеріалу передали аналітикам ЦНС. "Оскільки активний період операції завершено, з'явилася змога ознайомити з низкою її деталей публічно. Також мотивом для публікації стала риторика російської пропаганди стосовно Романчука. Деякі її елементи спричинюють гострі напади сміху в людей, які поінформовані з першоджерел. Якщо скласти портрет Романчука з публікацій частини російських "воєнкорів" у телеграмі, то постає справжній Рембо з розумом Клаузевіца чи Сунь-цзи, який ледь не особисто зупинив український наступ на Запорізькому напрямку у 2023 році", - пишуть аналітики. Зокрема, канал "Рыбарь" пише, що Романчук під час відрядження до Сирії захопив танк, "влаштував вогневу карусель" та "витягнув з котла 40 бійців". Інший популярний канал "Дети Арбата" додає Романчука в десятку найталановитіших російських полководців. А канал "Сосед" пише, що Романчук - ключовий елемент оборони росіян на Запоріжжі у 2023 році. Він також отримав право відкрити парад у москві 9 травня 2024 року. "Насправді ж, під керівництвом Романчука на Запорізькому напрямі росіяни традиційно закидали лінію фронту гарматним м'ясом. Це стало зрозуміло в деталях завдяки публікації статистики капітаном Вячеславом Дондоковим з Бурятії, який тоді очолював тактичну групу 42-го медбату РФ саме на відповідній ділянці. Лише одна тактична медична група ворога (стабпункт) приймала понад 1,1 тис. поранених на місяць. Подібних груп, за даними української розвідки, було щонайменше 11 у Запорізькій області. Це означає, що російські війська у 2023 році втрачали там щомісячно понад 12 тисяч лише пораненими", - зазначають в ЦНС. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ГУР атакувало банки окупантів: які результати Найбільш вражаючим відкриттям аналітики називають те, що "героїчний" генерал, перебуваючи на посаді керівника цілого напрямку, не виявляв жодного інтересу до справ на фронті. Романчук буквально не займався ввіреними йому справами. Сили оборони мали повний доступ до особистого комп'ютера Романчука і записували всі дії, коли той використовував пристрій, а також мали повний доступ до облікових запис генерал-полковника у пошті й соцмережах. "У Романчука була дуже своєрідна зайнятість у робочий час. Судячи з дій на його комп'ютері, левову долю часу займав вибір на сайтах оголошень дачі та квартири для потреб родини. Або вибір у дівчат на сайті знайомств для особистих потреб. Детальніше про те, як відбувалося стеження за Романчуком, можна побачити на відео. Це повний запис діяльності на робочому комп'ютері командувача силами ЗС РФ на Запорізькому напрямі за один день. Дата - 7 червня 2023-го. Розпал українського наступу. Командувач силами РФ не робив на комп'ютері нічого, що стосується управління військами. Наступного дня Романчук доповідатиме про результати боїв особисто Путіну, про що повідомляла російська преса", - йдеться у публікації. Ще один пласт інформації викриває те, як Романчук здобув репутацію "мудрого генерала". З високою імовірністю, просто утискаючи незгодних із цим. З листування Романчука в месенджері Теlеgrаm значну частину займає переписка з абонентом за номером +7 914 596 6919. У ній генерал часто викладає свої думки стосовно того чи іншого контенту з війни. Пошук за номером телефона показав, що той належить Романові Малишеву. Це російський військовий щонайменше у званні капітана, а також, судячи з листування, помічник Романчука. Листування з Малишевим є й на пошті Романчука. Один із листів демонструє, що генерал пильно стежить за недружніми до нього "воєнкорами", і навіть вимагає розібратися зі "шкідниками". Зокрема, такими він називає канали "Два майора" та "Тринадцатый". Обидва свого часу писали про помилки російської армії на Запорізькому напрямі. Єгор Гузєнко, який писав під псевдонімом "Тринадцатый", зараз арештований нібито за напад на поліцейського. У самого Романчука виявилося досить мало інформації про дії російської армії на Запорізькому напрямку через його незацікавленість власною роботою. Однак завдяки генералові вдалося отримати доступ до інших пристроїв у штабі угруповання РФ на Запорізькому напрямі. "Публікувати здобуту інформацію у повному обсязі досі неможливо. Але Силам оборони вдалося здобути мапи розміщення камер відеоспостереження противника поблизу лінії зіткнення, з яких росіяни відстежували переміщення підрозділів. Також здобуто дані про місця розміщення ворожих складів, спостережних пунктів, скупчення боєкомплекту і особового складу. Ці точки наносили на електронну мапу, як на прикладі зі знімком з екрана. Крім електронних мап, вдалося отримати доступ до фотографій детальних паперових мап розміщення підрозділів росіян", - зазначають у ЦНС. Здобуто також чималу кількість документації про внутрішню діяльність штабу угруповання РФ. Це бойові звіти, доповідні та різноманітні зведення. Згідно з ними, у російської армії "потєрь нєт", а дрони збивають ледь не голими руками. "Окремою темою є поведінка "геніального полководця" у контексті мобілізації у РФ. Попри бравурні заяви російської влади про те, що проблеми з мобілізацією є тільки в Україні, це не так. Дискусія стосовно мобілізованих саме для відбиття наступу України у 2023 році, і їхнє нинішнє становище, досить болюча для російської держави, хоча й не потрапляє на шпальти передових державних медіа. Відгомін цієї проблеми постійно зустрічається на сторінках тих самих "воєнкорів-шкідників", які розповідають про безкінечні випадки "утилізації" мобілізованих під час штурмів", - йдеться у повідомленні. У ЦНС також зазначають, що син генерала Володимир Романчук - 1992 року народження. Він цілком здатен нести військову службу, крім того, здобув профільну військову освіту. Однак улітку 2023 року, замість армії, Романчук-молодший відправився у довгий відпочинок за кордон. "Під час кровопролитних боїв та втрат російських військ в Україні, Романчук-молодший відвідує популярний розважальний парк "Вікно у світ" у китайському Шеньчжені. Також зупиняється на кемпінг поблизу чудового озера Іссик-Куль у Киргизстані. Тим часом мобілізованих для відбиття українського наступу у 2023 досі тримають в лавах армії РФ без жодних гігантських виплат за укладання контракту, які з'явилися пізніше, а "геніальний полководець" Романчук здобуває все нові нагороди та славу", - додали у ЦНС. Хакери Головного управління розвідки Міноборони України ГУР здійснили черговий кіберудар по РФ. Вони атакували мережеву інфраструктуру Північнокавказького федерального університету. Цей заклад готує операторів БПЛА, фахівців з цифрового зв'язку, інженерів та фізиків для окупаційної армії РФ.

На жаль, історія і біографії не знають умовного способу, безапеляційно стверджуючи натомість, що один із найкращих українських поетів десять років тому помер. Дві важливі Лишежині дати протягом 2024 року, дати радісного ювілею й печальних роковин; цифри подеколи незгірш за слова й музику також уміють засмучувати або тішити.Якби мене запитали, який із віршів Лишеги найбільш розкриває його надзвичайну обдарованість, я навряд чи знайшов би швидку і прийнятну для багатьох відповідь. Авжеж, "Лебідь", і "Спи, моя люба...", і "Поки не пізно – бийся головою об лід!" належать до безсумнівних перлин української лірики, невипадково ж деякі зі згаданих верлібрів Лишеги стали піснями (насамперед завдяки інтерпретаціям найближчого друга Лишеги, Віктора Морозова). Але сюди можна віднести й чимало інших Лишежиних віршів і перекладів (насамперед із Робінзона Джеферса та Езри Павнда). Багатьох вводить в оману позірна простота поезії Лишеги. Насправді це не простота, а прозорість, створення якої потребує чималих зусиль і неозорої ерудиції. Утім, хіба не можна витрактувати як поезії в дереві його скульптури? А сам спосіб буття Лишегою – хіба він не належить до вершинних Саntоs української культури, до піднесених творів внутрішньої свободи, іронічної вищості над тоталітарними владцями й отруйним їхнім середовищем?Читайте також: Поет і війнаЛишега – це спілкування з вічно незалежними й непокірними громадянами світу, з Торо й Павндом, з Лі Бо і Ду Фу. Лишега – це отвір у багатометровій кризі комуністичного суспільства, до якого ми квапилися по ковток рятівного повітря духу.Написати один вірш на рік – цілком достатньо, стверджував Олег Лишега. Не дивно, що маючи такі установки, він створив зовсім небагато; його поетична спадщина чи не вся може вміститися в один том. Як, скажімо, і спадщина Томаса Стернза Еліота або близького приятеля Лишеги, Грицька Чубая. Проте нам вистачало; коштовне вино не можна жлуктити літрами, його смакують поволі, нескінченно розтягуючи втіху від справжнього.Я переглядаю фотографії 2014 року, зроблені за три місяці перед Лишежиною смертю. Ось усміхнений Віктор Морозов виходить із машини. Колись, у 1972-му, вони мешкали разом із Лишегою в одній гуртожитській кімнаті. Разом їх і вигнали з останнього курсу англійської філології – за публікації в самвидавному альманасі "Скриня". Свою дружбу вони пронесли через усе життя, розуміючи один одного з пів погляду і пів слова.Слідом за Морозовим – веселий Лишега. Колись він приїхав до мене на два дні, а залишився на тиждень: пити чай, розмовляти про Павнда й Еліота, ловити щучок на Тополевому озері, а раків – у Сейму. Він вдячно кивав головою, коли я показував йому Великий Міст імені Олега Лишеги, що його я так назвав на честь першої книжки поета. Тоді про нього мало хто знав, мало хто писав.Ось Олег, у незвичних для мене окулярах, тримає жовтогарячого томика, який незадовго перед тим видала "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА". Він читає "Олені покладають кості" Джеферса у власному перекладі, читає вдумливо, глибоко, так, як тепер мало хто вміє читати й писати (на моєму блозі зберігся запис цього читання).Читайте також: Дощ війниМи ще не знаємо, що це наша остання зустріч. Як і того, що закінчується наша епоха загалом – епоха творчих відлюдників і бездомних вільнодумів. Завтра Морозов повезе нас автом до Новгород-Сіверського, а звідти помандруємо до заповітного місця, де Сейм впадає в Десну. Наш улюблений ритуал розмикання й замикання вод, відтворенню якого, здавалося, не буде кінця-краю, закінчить своє кружляння і зупиниться, як зупиняється стара вінілова платівка "Арніки", догравши пісні до кінця. Замість улюблених Олегових двох крапок буде поставлена тільки одна. Ми ще не знаємо, що того вересня Олег Лишега на віки-вічні замикає біг ріки свого життя. Що ми більше ніколи не почуємо його кришталевого сміху, схожого на сміх Маленького принца. Що після поетової смерті на нашу землю прийде війна, буде знищено багато міст і людей, мову, якою Лишега писав неймовірно гарні, витончені вірші, оголосять штучно створеним волапюком нацистів, а на кожного, хто говорить цією мовою, автоматично чекатиме смертний вирок. Уже не кажучи про тих, хто віршує цією мовою.Для Лишеги, заплетеного в космос і культуру, українська мова була живою водою, домом буття, зоряним небом над головою. Як і для нас, тих, хто говорить, пише, думає мовою Лишеги. Тому найкращим спомином про поета буде читання його віршів, хоч у день його народження, хоч у роковини смерті. Відкладімо повсякденні справи, стишімося і відшукаймо в собі наш правдивий голос – голос, яким варто читати вірші. Замість нескінченного ковзання очима по дисплеях і моніторах зупинімо погляд на жовтогарячому, як оце кленове листя, томику віршів. Розгорнімо його і прочитаймо те, що височіє поза марнотою марнот, поза війнами й смертями, те, що залишиться й світитиме тоді, коли нас теж не стане. Особисто я обираю ось цей вірш:пісня 55Спи, моя люба, усе засинає,Попивши на ніч з ріки молока..Циферблат будильникаПоріс сухим очеретом, дрімає..Колиска твоя, всміхнувшись прощальноБілосніжним сміхом,Загойдалась на вітрі,Підвішена до неба снами..Я заплету твої коси до завтра,Ранком нахилюсь над тобою в інеї –Стрічки яскраві, багряні..Спи, моя люба, в домі очерету горить свічка,Запалена мною, бездомним..Крига над тобою, крига під тобою..Полум'я відігріє пам'ять..Спеціально для ЕспресоПро автора.  Костянтин Москалець, письменникРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.