Search trend "Хто переміг на виборах в США"

Ситуація з безпекою у світі погіршуватиметься, каже Роман Безсмертний, політик і дипломат 2025 року відбулися значні зміни в міжнародній політиці: новий президент у Сполучених Штатах Америки, новий уряд у Німеччині, новий Папа у Ватикані. Як ці зміни впливають на Україну? Чи не витісняють вони питання українсько-російської війни з порядку денного? &еnsр;Війна все більше вражає інші держави й поширює свій вплив на людство. Теми російської агресії та близькосхідної війни стають невіддільними складовими міжнародних відносин і диктують зовнішню політику багатьох країн. Ці два вогнища однієї війни війни між віссю зла та несформованою коаліцією свободи й демократії визначають поведінку держав та їхніх лідерів. І це показник того, що ситуація з безпекою у світі погіршуватиметься. Без адекватних рішень людство впевненими темпами рухатиметься до континентальної та глобальної війни. Ще недавно принципом Німеччини було "триматися подалі від мілітаризму", а тепер вона збільшує фінансування армії та посилює підготовку війська. Британія також змінює свою військову доктрину. Європа готується до війни з Росією? &еnsр;Вона довго очікувала, що агресію Росії вдасться вгамувати іншим способом, але в лютому 2022 року Рубікон було перейдено. Країни ЄС нині на етапі швидкого зростання оборонно-промислового комплексу, пере­оснащення збройних сил у рамках НАТО. Це підготовка до протидії агресії Кремля, про яку необхідно говорити. Це гібридна війна, що йде проти переважної більшості європейських держав. РФ виношує плани ударів по країнах НАТО. Є різноманітні варіанти, найімовірніші з них відпрацьовують на навчаннях у районі Балтики. Ті, хто розуміє цю загрозу, починають швидкими темпами посилювати підготовку та збільшувати допомогу Україні. Бо ЗСУ сьогодні забезпечують час, вкрай необхідний європейським державам, щоб підготуватися до високо­ймовірної агресії Москви. Щодо можливих варіантів прояву такої агресії, то Євро­па нині сконцентрована на Балтиці, бо напруженість там зростає. У цієї напруженості є два вогнища. Перше для Росії це одне з джерел формування її мілітаристського бюджету, бо Балтика є ключовим каналом для постачання на чорний ринок тіньовим флотом нафти й нафтопродуктів. Друге нарощування сил у районі Балтики з боку Росії, що є повторенням ситуації, яка відбувалася на українсько-російському кордоні впродовж 20192021 років. Чи можна сподіватися, що згадувана вами "несформована коаліція свободи й демократії" оформиться в реальний антиросійський союз? &еnsр;Коаліція свободи й демократії має серйозне підґрунтя, щоб бути оформленою. Таким підґрунтям є формат "Рамштайн", що діє в межах технологічних необхідностей. Йому варто тільки доповнити вищий воєнно-політичний рівень, утворити об'єднаний штаб і сформувати відповідні підрозділи під його командуванням, а також спільний оборонно-промисловий комплекс. Чи є необхідність у формуванні окремих європейських збройних сил? Переконаний, що складовою коаліції мають бути спеціальні сили оборони Європи, невіддільною частиною яких повинні стати Збройні сили України. Балаканина про вступ України в НАТО втратить сенс Росія продовжує реалізовувати свій план зі знищення України та відновлення імперії. Важливо, щоб сили оборони Європи почали активно взаємодіяти між собою. За рік ми зрозуміємо, що вся балаканина про вступ України в НАТО втратить сенс. Ситуація може бути така, що Альянс запрошуватиме Україну до вступу. До цього все йде балачки президента США Дональда Трампа створюють серйозну загрозу для Європи. Тому європейцям треба всіляко дбати, щоб реалізувати те, про що каже посол України у Великій Британії, генерал Валерій Залужний, утворення оборонного альянсу Європи, в який увійшла б Україна, і формування на основі європейських армій сили протидії Росії. Виборчий цикл у сусідніх з Україною державах показав, що недружні до Києва політсили набирають вагу. Як зупинити радикалізацію європейського суспільства? &еnsр;За останні 1015 років кожна європейська країна проходила випробування і лівими, як Греція, і правими, як Нідерланди, радикальними силами. Європа це електоральна демократія, яка передбачає можливість приходу до влади різних сил у конституційних рамках. Тому вона допускає такі речі, як вихід у фінал президентських виборів Джордже Сіміона в Румунії або обрання сподіваюся, востаннє Віктора Орбана в Угорщині та повернення в політику Словаччини Роберта Фіцо після гучних звинувачень проти нього. Також слід пам'ятати, що є різні праві. Новий німецький канцлер Фрідріх Мерц належить до правоконсервативного крила, як і голова італійського уряду Джорджа Мелоні. Водночас і вони дотримуються єврооптимістичної позиції, хоча Мерц значно правіший за Ангелу Меркель. Важливо, щоб праві політичні сили не підігрували ні Путіну, як це роблять Орбан із Фіцо, ні Трампу. Бо ми бачили, як періодично Орбан кидається то виконувати доручення Москви й паскудити Україні, то виконувати доручення Трампа й руйнувати Європейський Союз. Чи є загроза тотального формування антиукраїнських сил? Ніколи не кажи "ніколи". З огляду на результати виборів у Польщі перемоги Кароля Навроцького з його особливими поглядами щодо України треба готуватися до гіршого варіанта, але сподіватися на краще. Маємо розуміти, що сповідувати певні погляди право кожного європейця. Інша річ наскільки ці погляди стають офіційними. У Молдові, Румунії, Португалії, Німеччині на останніх виборах перемогли здебільшого правоконсервативні сили, але не антиукраїнські. Власне, часто в людей на виборах одна поведінка, і зовсім інша біля керма. Вибори часом здіймають таку піну, і на ній стільки сміття підіймається, що за ним не бачиш істини. Треба відстежувати, яку політику провадить той чи той обранець. Якщо виходити з балансу держав членів ЄС, то ситуація сприятлива для України. Проти двох прихильників Москви Орбана й Фіцо маємо абсолютну більшість прихильників України. Путін розглядає переговори як засіб ведення війни Як можете прокоментувати перемогу Кароля Навроцького на президентських виборах у Польщі? &еnsр;Колишній мер Варшави Рафал Тшасковський мав серйозні шанси перемогти, кількість прихильників у нього й Навроцького була приблизно однакова. Польща розколота навпіл: половина за ліберально-консервативний шлях, половина за традиціоналістсько-консервативний. Перевага визначилася кількістю тих, хто прийшов на вибори. Якби активність молоді була вища переміг би Тшасковський. Функції президента Польщі чималі, але вони не визначають внутрішньої та зовнішньої політики. Тому виборці й поводяться досить флегматично. У Польщі політично активніша молодь, але дисципліна на виборах краща в людей старшого віку. Загалом же в Європі скрізь видно зростання популярності правих сил. 510 років тому цей правий ухил спостерігався на Півночі, а нині він скотився до Центральної Європи й, очевидно, покотиться далі на Південь, де нещодавно повністю домінували ліві. Це маятник електоральної демократії. Перевага Європи в тому, що вона об'єднана спільним інтересом громадян її держав. ЄС ухвалив 17-й пакет антиросійських санкцій, спрямований, зокрема, проти тіньового флоту РФ. Урсула фон дер Ляєн заявила про підготовку 18-го пакета, який вдарить по найбільших російських газопроводах. Чи можуть ці санкції зупинити агресора? &еnsр;Санкції підривають економіку ворога. Чи є вони визначальними? Ні. Санкційна політика неочікувана. Чи могли ми 2020 року уявити, що 2024-го російським банкам заборонять використання системи SWІFТ, не кажучи про енергетичні санкції, визначення ціни на сиру нафту? Санкції мають проміжний характер, але вони діють. Не говоритиму про їхню ефективність, бо винятки із санкцій створюють обхідні маневри для ворога. Фривольне дотримання санкцій багатьма європейськими столицями дає рашистській системі змогу уникати обмежень. Інакше як потрапляють європейські комплектуючі в РФ? А їх можна знайти в більшості ракет, які прилітають в Україну. Потрібні не тільки санкції, а й дисципліна їх виконання та покарання за недотримання. Тож санкції мають вплив, але не є визначальним фактором перемоги над ворогом. У Стамбулі відбулися переговори між РФ та Україною. Чи виправдали вони очікування Києва? Чи можна перемогти Росію за столом переговорів? &еnsр;Кремль не вважає міжнародні відносини й дипломатію інструментом вирішення питань. Він розглядає переговори як засоби ведення війни, мета якої відновлення контролю над Центральною та Східною Європою. Росія висловила дві тези, яких не чують у Вашингтоні. Перша теза: "Законні територіальні інтереси РФ" а це кордон впливу до 1991 року, тобто східний кордон колишньої Федеративної Республіки Німеччина. Друга теза: "Виведення військ НАТО зі Східної та Центральної Європи" тобто повернення Альянсу до кордонів 1991 року, виведення з Європи американських військ і ракетних комплексів. Москва трактує вступ України в НАТО як небезпеку для себе. Росія це чорна діра, що продукує війну і кров Ми входимо в декілька років, які потребуватимуть чітких і жорстких рішень, спрямованих на формування коаліції свободи і демократії, щоб подолати російську агресію і відновити світовий порядок. Чи створити новий порядок, що базуватиметься на нормах міжнародного права і статуті ООН. Або ж закласти нові інституції, які забезпечували б дотримання норм міжнародного права. Щодо подальших переговорів українська сторона має продумувати свою інформаційну політику, яка обслуговувала б цей процес. Після попередніх раундів в Ер-Ріяді, Джидді і Стамбулі інформаційний простір був забитий рашистськими наративами. До ведення переговорів, особливо їхнього інформаційного забезпечення, треба серйозно готуватися зосереджуватися не тільки на матерії переговорів, а й на інформуванні всього світу про їх перебіг. Очевидно, що приховування змісту документів із російського боку є бажанням подиктувати наративи. Коли наша сторона прибуває на переговори, вона не знає, що обговорюватиме. Можу запропонувати такі варіанти поведінки. Перший подякувати за надані матеріали та взяти паузу для ознайомлення з ними. Другий розцінювання запізнілого надання документів як крок до зриву переговорів і заява про це. Третій із російського боку на переговори приїздить склад, що може виконувати роль стенографістів або диверсантів і не відповідає рівню події. Україна ж представлена особами, що уповноважені ухвалювати рішення, бо обтя­жені політичною відповідальністю. Зробити заяву про непродуктивність російської делегації в цій ситуації абсолютно коректно. Щодо переговорної тактики має бути відпрацьована спільна позиція української делегації та європейських партнерів. Коли відбулася перша зустріч у Стамбулі, мене здивувало, що з українського боку ніхто не сказав про резолюції, ухвалені Генеральною асамблеєю ООН після початку так званої СВО. У них дано чітку оцінку російській агресії з 2014 року та рекомендації як світу реагувати на це. Зокрема є вказівки на необхідність надання допомоги Україні, додержання принципу територіальної цілісності й суверенітету. Шкода, що представники української делегації забули про це. Ми всі заскочені думками про безсилля ООН, але не вказувати ворогу на пряме порушення цих резолюцій підігрування тим, хто хоче імпотентності Генасамб­леї. Рашистські делегати останнім часом навіть підтримують нікчемні резолюції Вашингтона. Це свідчить про небезпечну ситуацію в Раді Безпеки ООН. Але резолюції Генасамблеї не можна ігнорувати й не використовувати як аргумент для відстоювання інтересів України. 15 червня в Канаді відбудеться саміт G7, 24 червня заплановано саміт НАТО в Гаазі. Чого можна очікувати Україні від цих заходів? &еnsр;До цих подій я додав би ще червневу зустріч Європейської ради. Всі вони дадуть відповідь на запитання: як розвиватиметься ситуація далі (розмовляємо з Романом Безсмертним на початку червня Країна)? Якщо "Велика сімка" й НАТО ухвалять резолюції, що стосуватимуться об'єднання сил і збільшення допомоги Україні, буде один варіант розвитку. Якщо ж ізоляціоністські підходи Вашингтона підіграють Кремлю, восени ми станемо свідками агресивних дій Кремля в районі Балтики. Москва затягує переговори у Стамбулі, щоб отримати сигнал: що буде на зібранні "сімки" й саміті НАТО. Від цього залежатиме її поведінка посилення чи гальмування агресії. Якщо "сімка" й НАТО продемонструють єдність у підтримці України та формування нової моделі глобальної безпеки, це означатиме, що московський фюрер завів себе у капкан йому доведеться катастрофу видавати за перемогу. Дональд Трамп на початку своєї каденції робив реверанси в бік Кремля, однак після масованих травневих атак по Україні заявив, що розчарувався в Путіні. Чи означає це, що Трамп дозрів до рішучих дій? &еnsр;Розраховувати можна лише на те, що в результаті зміни кадрів до керівництва США прийдуть фахові, підготовлені люди. Не вірю, що сам Трамп може радикально змінити позицію. Він не бачить себе в системі координат, які передбачають сильну дію разом з європейськими партнерами. З його відносин із Беньяміном Нетаньягу видно, що союзництво для нього не існує як цінність. Трампа цікавлять не так державні, як особисті інтереси. Що ж до дієвої допомоги Україні вона буде, якщо в результаті кадрових змін з'являться люди, які візьмуть на себе цю роботу, як це було під час першої каденції Трампа. Я довго не розумів, як Трамп прийняв рішення про надання допомоги "джавелінами". Але згодом дізнався, що він до цього не має стосунку. Що ж до спільних дій, то активність Хакана Фідана (міністр закордонних справ Туреччини. Країна) це прояв того, що Трамп передоручає Реджепу Ердогану частину своїх функцій. У процес вступає Туреччина, яка періодично дружить то з Мос­квою, то з Києвом. Мої політичні вчителі казали: "Ніколи не довіряйте людині, яка не усміхається". А Ердоган якраз не усміхається. Тому треба бути обережним, тим паче, що для Трампа кумирами є Ердоган, Путін і Кім Чен Ин. Захід усе ще вважає РФ демократичною країною, а масові випуски ракет по українських містах непорозумінням. Як можна змінити ставлення Заходу до країни-агресора й зняти з нього рожеві окуляри? &еnsр;Починаючи з ХVІІ століття Захід сприймав Росію як тоталітарну державу. В геополітичному розкладі це чорна діра, що продукує війну і кров. Вона завжди полювала на європейські держави. Настільки низькоінтелектуальне суспільство не може бути демократичне. Захід помиляється в тому, що конкурентне середовище в Росії можливе. І перехід від розвалу Радянського Союзу до ринкової моделі сприйняли як перехід на західну модель суспільних відносин. Тому й виникла ця ідея: Росія така, як ми, з нею можна говорити. У цю гру Америка не Захід! грала від Джорджа Буша-старшого з його промовою "Котлета по-київськи". Далі був Білл Клінтон ядерне роззброєння, Джордж Буш-­молодший спершу атака на Кремль, потім пом'якшення після 11 вересня, Барак Обама перезавантаження відносин. Джо Байден і Дональд Трамп спочатку хотіли "зустрітися й вирішити", але це зазнало краху. Але то все США, не колективний Захід. Президент Володимир Зеленський заявив, що сподівається на завершення війни в червні 2026 року. Чи є у президента реальні підстави говорити про конкретні терміни завершення війни? &еnsр;Я так зрозумів, що президент спирався на дані української розвідки. Є певні дії, в результаті яких війна може завершитись і в червні наступного року, і в інший час. Усе залежатиме від ключових акторів міжнародної політики. Якщо коаліція свободи й демократії буде сформована, це прискорить перемогу над тоталітаризмом. Якщо ні розтягуватиме війну в часі, утворюватиме її нові вогнища. Будь-який конфлікт ставатиме міжнародним. 2025 року російські втрати сягнуть мільйона осіб це в Європі. Кричущий, неприпустимий факт. Такі речі мають лягти в основу дій лідерів і Європи, і США. Цю війну не можна заморозити, вона не охолоджується. Якщо знизити напруженість по лінії Москва Київ, то напруженість по лінії Москва Брюссель буде така, що запалить і Київ. Якщо погасити напруженість по цій лінії, то лінія Москва Вашингтон запалить усю Європу. Цього не розуміють у багатьох столицях світу. І це впливає на часові рамки. Ще треба згадати небувалий технологічний стрибок у площині зброї цієї війни. Вона показує війну майбутнього. І це також впливає на часові рамки. Тому визначати ці рамки можна залежно від того, як світ реагуватиме на рашистську агресію. Якщо зволікатиме з реакцією, війна набере континентального, а тоді й глобального характеру. Політика стає заручницею призначених осіб Суспільству нав'язали модель двох думок офісно-президентської і неправильної. Ворожим ІПСО називають усе, що відрізняється від позиції влади. Чи справді це так? &еnsр;Причина цього слабкість політичної системи, яка за часів Віктора Януковича була зруйнована й не відродилася. Слабкість системи призводить до слабкості політичних партій, а це призводить до відсутності в політиці професіоналів. Їх відсутність веде до заміни функції представництва в державних органах, де замість політиків з'являються мародери й рекетири. Політика стає заручницею призначених осіб. Не треба жалітися на поведінку президента, коли у країні знищено політичну систему. Через це метастази розростаються по всьому державному організму. Спроба пояснити це війною змушує мене сказати: "Не знаєте, що робити, дивіться в Конституції". Але певні особи трактують Конституцію як хочуть. Це лягає на ґрунт низької правової культури. У результаті маємо, з одного боку, громаду людей, які прикривають свої дії війною, з іншого тих, кому нав'язують монополію на істину від влади. Але немає тих, хто фахово заявив би, що цього робити не можна незалежно від того, є стан війни чи немає, бо так прописано в Конституції. Це стосується не лише тиску на певних людей та інституції, а й усіх подій, що відбуваються в державі в бізнесі, економіці, фінансовій сфері. Передплатити журнал "Країна"

Після вже знаменитої телефонної розмови між Трампом та Путіним Трамп дав зрозуміти союзникам, що вірить у перемогу Росії у війні в Україні. Це – попри те, що лінія фронту з початку року змінилася несуттєво і президенту США це відомо.Американські аналітики вже не підбирають слів:"Путін має багаторічний досвід управління Трампом, і він знає, що американський президент любить оголошувати угоди, навіть коли угоди не існує"."Телефонна розмова стала болючим нагадуванням про те, що Трамп є молодшим партнером у російсько-американських відносинах, і що Путін продовжуватиме свою кампанію масових вбивств в Україні доти, доки йому це зійде з рук"."Трамп зробив Америку функціонально союзником Росії та, здається, особисто боїться розлютити Путіна".Багато хто з українців звинувачував демократів на чолі з Джо Байденом у недостатній підтримці та рішучості, які б дозволили Україні, якщо не перемогти Росію, то як мінімум покращити позиції на полі бою. Політики, політичні експерти та просто споживачі новин вважали, що Трамп точно буде рішучішим за Байдена й "зажене" Путіна. Сам Трамп підтримував таке уявлення про себе, обіцяючи закінчити війну за 24 години.Читайте також: Трамп ідеІ дійсно, Трамп рішучий. Він рішуче намагається сподобатися Путіну ціною інтересів України та європейських країн-партнерів, лідери яких ніяк не звикнуть не дивуватися самовбивчим політичним крокам президента США.В результаті війна триває. З Путіним Трамп говорив уже тричі й не зміг натиснути так, щоб Путін забрався з України зі своєю армією, виплачуючи репарації та даючи свідчення в міжнародному трибуналі. Навпаки, Путін продовжує вбивати українців з іще більшою жорстокістю, а Трамп – ігноруючи заклики до припинення вогню – рішуче відмовляється від санкційного тиску на РФ і, найімовірніше, від надання нової військової допомоги Україні, коли закінчиться пакет Байдена. Натомість він декларує "поліпшення відносин" з РФ та неперевершену економічну співпрацю.Любов Трампа до Путіна почалася не сьогодні. Ті, хто уважно спостерігав за першим президентським терміном Трампа, не мали ілюзій. А навпаки – мали погане передчуття.Згадаймо: 2016 рік, американські розвідки одноголосно заявили, що РФ втрутилася у вибори президента США, на яких переміг Трамп. Трамп це назвав полюванням на відьом, а згодом на спільній з Путіним пресконференції шокував заявою, що Путін заперечив втручання РФ, і він (Трамп) йому вірить – поставивши під сумнів авторитет країни, яку очолює.У 2018 році радники намагалися відмовити Трампа від ідеї привітати Путіна з перемогою на виборах президента РФ, пояснюючи, що Кремль використає слова американського президента, щоб заявити, що провідна світова демократія благословила його шахрайські вибори. Однак Трамп переповнювався гордістю за Путіна, був вражений масштабом перемоги й наполіг на розмові, під час якої радники Трампа поклали табличку з написом великими літерами: "не вітати".Читайте також: Багнюка та козиріТрамп і Путін розмовляли близько сорока хвилин, весело обговорюючи, як вони можуть вести економічні справи між своїми країнами. Трампа ніхто не зміг зупинити, і, проігнорувавши табличку, він привітав Путіна, що Кремль миттєво й використав.Тоді від близької дружби між Путіним і Трампом врятувало розслідування щодо втручання РФ у президентські вибори у США, на яких переміг Трамп. Багато хто ставив його перемогу під сумнів, і тому Трамп не міг робити кроки на підтримку РФ, окрім вербальних. Ці обставини сприяли тому, що президенту Порошенку вдалося переконати Трампа підписати Кримську декларацію (США визнають, що Крим – це Україна) та надати Україні Jаvеlіn.Друге президентство – кардинально відрізняється. Приголомшлива перемога та цілковита впевненість у собі, що межує з самодурством, дають Трампу карт-бланш на будь-які дії – шкідливі передусім для самих Сполучених Штатів. Знищення рівності та підтримки десятиліттями дискредитованих меншин, відмова від м’якої сили США, яка дозволяла впливати не зброєю, а підтримкою свободи слова, прав людини та наданням критично важливої для виживання допомоги.Чому Трамп підтримує Путіна? Якщо відкинути конспірологічні версії, то Путін йому просто подобається, бо має необмежену владу – ту, до якої прагне сам Трамп, знищуючи державні інституції.Читайте також: Заяви Трампа: убогість мислення прирікає на поразкуЩе у 2018-му Путін проявив уміння маніпулювати Трампом, змусивши того повірити, що удвох вони можуть реалізувати багато справ, якщо ігноруватимуть своїх радників, серед яких багато ненадійних. Він сказав Трампу, щоб той нікому у вашингтонській адміністрації не довіряв, тому що "наші підлеглі ведуть боротьбу проти нашої дружби". Трамп, який є параноїком, у це звісно повірив.Трамп бачить світ очима політика ХІХ століття, де працювало виключно право сили, міжнародного права не існувало, і можна було спокійно анексувати що завгодно, якщо ти міг.Заяви, що Канада – 51-й штат США, та намір анексувати Гренландію – це світогляд Путіна, який вже анексував Крим і розпочав війну проти самого існування України.Це і є ключові елементи симпатії, якою повною мірою користується Путін, якого Трамп називає милим джентльменом.Спеціально для ЕспресоПро авторку. Катерина Рошук, українська політологиня, медіаменеджеркаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Опитування показало, що 47% респондентів проголосували б за демократа Гарріс, а республіканцю Трампу віддали б 42% голосів

Про це він розповів в етері Еспресо. "Діаспора є дуже неоднорідна. Насправді діаспора, яка живе в Молдові, тобто фактично молдавани з румунськими паспортами, які голосують у Молдові, вони голосують здебільшого за Нікушора Дана. Принаймні на минулих виборах вони голосували за Ласконі, і є всі підстави припускати, що вони будуть голосувати за Дана цих виборах. Натомість діаспора, яка живе у Західній Європі, голосує за Сіміона. І тому навіть зараз ми не можемо сказати, наприклад, на відміну від Молдови, за кого ж проголосує діаспора. Частина проголосує за Дана, частина проголосує за Сіміона. А для Дана це дуже важливі голоси, тому що фактично сценарій другого туру дуже значною мірою визначається тим, хто ж пройде поруч із Сіміоном. Мені здається, що тут є доволі стабільний сценарій, це пара Сіміон - Дан. І стабільність цього сценарію полягає в тому, що в такому випадку більшість проєвропейських сил проголосує за Дана", - сказав він.Читайте також: "Ходять чутки, що люди відмовляються брати участь в екзит-полі, це може свідчити про якісь сюрпризи": аналітикиня Присяжнюк про вибори в РумуніїУ такому разі залишаються шанси на збереження європейського вектора Румунії. Інша справа, яка у другому турі сформується пара Сіміон - Антонеску. "Очевидно, що за Сіміона будуть голосувати його прихильники, якоюсь мірою голосуватимуть прихильники Віктора Понте, який теж за результатами екзит-полі входить до п'ятірки. Натомість не факт, що ті, хто голосували за Нікушора Дана зараз, проголосують за Кріна Антонеску в другому турі. Хоча Крін Антонеску начебто виглядає притомним кандидатом і представляє урядову коаліцію, саме це і є його проблемою. Тому що для дуже багатьох румунів урядова коаліція токсична, належність до неї токсична, і вони б воліли голосувати за проєвропейського кандидата, яким є незалежний мер Бухаресту, але не за представника цієї коаліції. Тобто зараз дуже важливо, коли ж порахують голоси, як проголосує діаспора, і якими виявляться остаточні результати першого туру", - вважає політичний експерт. 4 травня у Румунії відбулося голосування на повторних президентських виборах після скасування попередніх результатів, де переміг проросійський кандидат Калін Георгеску.Що відомо про перший тур виборів у Румунії та його переможця Георгеску24 листопада 2024 року в Румунії відбувся перший тур голосування на президентських виборах. Перемогу в першому турі здобув антизахідний кандидат Калін Георгеску. Раніше він називав румунських фашистських політиків 1930-х років національними героями й мучениками, критикував НАТО і позицію Румунії щодо України та заявляв, що країна повинна співпрацювати з Росією, а не кидати їй виклик. А днями заявив: якщо стане очільником держави, припинить допомогу Україні.Верховний суд Румунії 28 листопада ухвалив рішення про перерахунок голосів після першого туру президентських виборів. ЦВК Румунії припустила повторне проведення 1-го туру виборів президента, якщо Верховний суд анулює голосування. Зрештою Конституційний суд Румунії 2 грудня визнав результати першого туру виборів дійсними.Європейська Комісія звернулась до ТіkТоk через підозри у впливі на вибори в Румунії. Згодом Вища рада національної оборони Румунії розсекретила документи, пов'язані з передвиборчою кампанією Георгеску. Відповідно до цих даних, для підвищення популярності Георгеску в його виборчій кампанії використали 25 тисяч облікових записів ТіkТоk. Можливо, для цього залучали ботоферми. Спецслужби Румунії припускають, що на таку операцію витрачено значні кошти, а її масштаби й географія "вказують на державного оператора". 6 грудня Конституційний суд Румунії анулював результати першого туру виборів президента, у якому переміг проросійський кандидат Калін Георгеску.Вже наприкінці квітня 2025 року апеляційний суд Плоєшті постановив скасувати рішення про ануляцію результатів першого туру президентських виборів, ухвалене Конституційним судом, яке, як стверджують у ЦВК Румунії та правозахисники, є остаточним.Адміністрація президента США Дональда Трампа надіслала високопоставленого посадовця до Румунії для спостереження за президентськими виборами, що заплановані на 4 травня.

Ми з вами розуміємо, що єдність із Заходом - це для українців, для нашої країни фактично потреба виживання. Тільки у спілці разом із Заходом ми зможемо вижити і розвиватися. Але тектонічні зміни в зовнішній політиці Сполучених Штатів дуже сильно впливають на наше ставлення і до Америки, і загалом до Заходу. До чого це може призвести? Антизахідництво - це критичне або вороже ставлення до цінностей інститутів і впливу Заходу, передусім США та Європи. Воно може набувати різних форм: від скепсису до ліберальної демократії та прав людини до конспірології, що звинувачує Захід в усіх глобальних бідах. Антизахідні настрої активно підживлюються російською пропагандою. Питоме для Росії антизахідництво використовувалося для утримання України та інших поневолених нею народів в своїй орбіті. Воно активно пропагувалося через проросійських політиків, медіа, РПЦ.З іншого боку, антизахідництво може йти в парі з націоналізмом або навіть лівим радикалізмом. Соціологічні дослідження останніх місяців показують зростання недовіри українців до США та посилення антиамериканських настроїв у зв'язку зі зміною зовнішньополітичного курсу нинішньої адміністрації Білого дому.Сьогодні мій гість Вахтанґ Кебуладзе, український філософ. Ми з ним будемо говорити про антизахідництво. Я почну зі свого дитячого спогаду. Десь у класі сьомому-восьмому нас примушували робити інсталяцію на останній парті в класі - це був такий ніби "красний уголок": мох, цим мохом була викладена карта Радянського Союзу. І збоку на Радянський Союз зазіхав Захід. Теж були зроблені західні персонажі, там був дядюшка Сем, все це було вирізьблено з корінців, з якихось потворних, гнилих листків. І підпис був такий: "Не суй своє свиняче рило на наш совєцький огород". Я чогось так це запам'ятала - я вже тоді це ненавиділа. І я завжди думаю - скільки імперія вкачала в це антизахідництво, яке є питомо російською рисою, питомо російським наративом, скільки вона пропагувала це антизахідництво для нас.Вахтанґ КебуладзеІ ось зараз відбувається страшний сон - повністю все перевертається, коли ми бачимо, що цей Захід, а Америка для нас символізує теж Захід у першу чергу, починає говорити одним голосом із Росією.Коли ми познайомилися з тобою, ти якось іронічно говорив у своїх лекціях, що ти агент західного впливу. Як ти сьогодні реагуєш, коли люди, прості люди, кажуть: один убиває, а інший грабує, коли говорять про Путіна і про Трампа. Які ти аргументи для себе знаходиш і для цих людей?Багато дуже питань порушила. По-перше, проясню свій статус, що я мав на увазі, що я агент західного впливу. Це був початок нульових років, коли я повернувся з тривалого стажування в Німеччині. Я відчув, що моя місія, місія мого покоління - приносити в цей постсовєцький простір,  викладений з моху, прибрати цей мох і принести сюди хто що міг, культуру в цілому: я - філософію німецьку, хтось англійську, хтось американську, французьку, літературу, музику - те, від чого ми були відрізані в Совєцькому Союзі. Я в такому просвітницькому сенсі розумів завдання моє, мого покоління. Завдання змінюються, хоча це завдання також залишається дотепер.Інший момент – так, це була совєцька пропаганда, це була совєцька інформаційна політика, але не треба себе вводити в оману, зрештою, це одвічна позиція Росії, російської імперії. Тому що Совєцький Союз - це не просто, як часто-густо російські ліберали сучасні намагаються подати, що це була така помилка в історичному розвитку Росії. Ні, це і є органічне втілення імперської ксенофобії, бундючності, зверхності і агресії стосовно всього навколо. Насамперед, щодо Заходу.Фото: Gеtty ІmаgеsХоча в самій Росії, як ми знаємо, в ХІХ столітті виникає доволі потужний рух слов'янофілів і альтернативних західників. Питання, наскільки російські західники насправді симпатики Заходу, - це питання без однозначної відповіді. По-перше, саме поняття "Захід" доволі проблематичне. Тому що Захід - це те, що просто географічно на захід від нас. Тоді це Європа, Сполучені Штати, Канада, може. А Австралія, наприклад, яка сьогодні нас, наскільки я знаю, дедалі більше підтримує? Ну, Австралія – домініон Королівства Великої Британії. А Японія, наприклад, а Південна Корея? А "азійські тигри" (нові індустріальні держави Азії: Сінгапур, Гонконг, Республіка Корея і Тайвань, - ред.), які після Другої світової війни стали ліберальними демократіями й зробили реальний стрибок (тому їх і називають "азійськими тиграми"), - вони змішали азійський спосіб існування, свої традиції, культуру, мистецтво, мову специфічну, але західний спосіб організації суспільства і економіки. Тому саме поняття "Захід" теж неоднозначне і воно доволі розмаїте.Я пам'ятаю, коли в 1990-ті роки я вперше опинився в Іспанії, мені казали: ну, зрештою, ми захід Заходу, ми західна частина Західної Європи, а ви східна частина Європи. Ми теж не німці і не французи - ми іспанці, каталонці, баски, галісійці.Тому коли ми використовуємо поняття "Захід", певною мірою ми потрапляємо в цю пастку імперську російську, що це щось гомогенне, для Росії вороже і для Совєцького Союзу, а тепер для путінської Росії. А це не так, це ніколи так не було. На щастя чи на жаль - це інше питання. І ніколи так не буде.Ну і, нарешті: це специфіка ліберальної демократії - те, що вона постійно змінюється. Те, що там постійно хвилі - політичні, економічні, вона не стала. Пам'ятаєш, чим нас намагався спокусити той самий Янукович, який був проєкцією Путіна? Стабільністю. Авторитарні системи начебто стабільні, принаймні вони намагаються таке відчуття в людей породити, що так було завжди, так є тепер і так буде завжди. Хоча це не так, ми це добре знаємо. Але ліберальний світ, ліберально-демократичний світ - він завжди мінливий, він завжди загрожений, тому що так, там направду вирішує народ, і народ може інколи помилятися.І ці песимістичні настрої щодо Заходу – вони не в Росії народилися. Згадаємо епохальну працю Освальда Шпенглера "Захід Заходу", яка виходить перший том 1924 року. Я так поетично перекладаю назву цього твору як "Захід Заходу", там така метафора – "захід сонця" і "країна вечора" ("вечірні країни"  - так німецькою називають західні країни).Тому ці настрої - те, що завершується історія Заходу, що Захід занепадає, відбувається "захід Заходу", - завжди присутні в історії західної цивілізації. І це теж добре. Тому що в історії цієї цивілізації завжди присутня певна самокритичність, самоіронія, і певною мірою це запорука здоров'я: вчасно побачити хворобу – це дає великий шанс її вилікувати.Якщо ми переходимо до теперішньої ситуації, то ми не в середині історії - ми на початку історії. Прихід Трампа до влади відбувся нещодавно і направду почали відбуватися, як нам здається, ці тектонічні зсуви. Але до чого це приведе, ми ще не знаємо - чи зруйнує це Захід, чи виникне нова конфігурація.Але просто ми знаємо в цій точці, що у відповідь на кровопролиття, яке ми бачимо, і руїну, і страшну геноцидальну війну проти нас, Америка, яку ми вважали союзником і партнером, раптом говорить "це не наша війна", урівнює нас з агресором, каже, що, можливо, це провина Зеленського чи ще когось. Тобто ми вже просто зараз бачимо те, що ми вважаємо чи що нам виглядає як зрада.Це так, але мені здається, що це має якесь глибше коріння. Якщо цей зсув насправді тектонічний, то це ж не може стосуватися лише України. І напевно, що на порядку денному пересічних американських виборців Україна не стоїть на першому місці, це очевидно. Я завжди згадую історію, наприклад, Сирії, коли в нас почався Майдан, потім вторгнення російське. Але в Сирії вже відбувалися жахи, і в цих жахах брала участь безпосередньо Росія. Режим Асадів - не Асада, а Асадів, - авторитарний антилюдяний режим там існував багато років. Де в нашій топографії, в нашій уявній світовій карті була Сирія? Десь дуже далеко, попри те що там гинули десятки тисяч людей, попри те що там була застосована хімічна зброя проти мирного населення. Тому, коли ми вимагаємо цієї емпатії і підтримки від інших, ми маємо розуміти, що такої самої емпатії, підтримки інші очікують від нас, а це, на жаль, не завжди так стається.Той самий кейс почасти також рідної для мене Грузії, коли 2008 року Росія вторглася на територію Грузії. Набагато раніше, але це було таке масоване вторгнення, коли до Тбілісі залишалися десятки кілометрів російським танкам. Яка реакція була в українського суспільства? Однозначна підтримка? Ну, я можу сказати, що величезна кількість людей взагалі просто не зрозуміла, що там відбулося.Це, зокрема, сталося через позицію українських медіа, які ретранслювали позицію наших політиків, окрім Ющенка, які казали, що мудро буде промовчати.Даруйте, це був 2008 рік, при владі був не Янукович і навіть не Кучма - при владі був Ющенко, якого ми привели до влади на Помаранчевому майдані.Але Ющенко поїхав до Тбілісі, підтримав.Поїхав, так. Але Ющенко не просто постать - це образ колективної влади, він президент, але не лише - і уряд, і парламент. І, до речі, що відбувається в Грузії зараз - який шалений відкат до Росії, до авторитаризму, до антидемократичних тенденцій.Я дуже хочу сподіватися, що це, як завжди, якесь тимчасове хитання на Заході. Причому якщо вірити все ж таки в цей один із головних образів Адама Сміта, цієї невидимої руки ринку, що в чому сила ліберальних демократів, в чому сила відкритого суспільства, в чому сила ринкової економіки - що там немає отаких прямих детермінацій, що, мовляв, якийсь покидьок ухвалює рішення і все валиться.Ні, є якась невидима рука, і вона все балансує. Там усе дуже темно зараз, і для нас це дуже боляче - те, що відбувається з Америкою. Але, наприклад, всі фіксують, що прокидається Європа, Стара Європа, що вона почала розуміти, що оскільки не можна покладатися на Штати так, як раніше, то треба щось робити тут, у себе вдома. І це вже збільшує допомогу з боку Європи.Чим це завершиться - невідомо, але отакий наслідок. Може, очікуваний, а може, неочікуваний Трампом - скажімо, не Трампом особисто, а взагалі всією цією новою командою.Ти зараз говориш про те, що відбувається в Америці всередині суспільства і які механізми можуть спрацювати. Але тут ідеться про те, що нас же ж тут з обіймами відкритими чекає п'ята колона, яка вже готова сказати: ідіть до нас, ви розчарувалися в американцях, ви розчарувалися в оцих європейцях, які роками висловлювали вам "занепокоєння", ідіть, ми пригорнемо, повертайтеся у свою цивілізацію. Ось що мене турбує - це ж гумус. Я чому почала з потвор, що лізли на мох, - що гумус готовий для нашого з тобою покоління, для старшого покоління, це все готове. Для молодшого покоління, яке дурять якимись лівими ідеями й розповідають про прекрасне минуле в Совєцькому Союзі, про рівність, про рівність можливостей, про безплатну освіту й медицину. Це все є – люди, які не жили там жодного року і не знають, що це… І коли ми говоримо про Америку, щоб не бути голослівними, я покажу зараз останнє, абсолютно свіже опитування Київського міжнародного інституту соціології. Перший графік показує, що на початок березня настрої гірші за ті, що були у 2022 році. Наприклад, у вересні 2022 року лише 15% респондентів вважали, що Захід утомлений від України і Захід буде тиснути на нас, щоб Україна пішла на поступки. А ось у березні 2025 року цей показник уже 30%. І це питання про те, що це і Європа, і Сполучені Штати - тобто так само на Європу кидає відбиток.Другий графік - це опитування щодо того, чи за президента Трампа можна очікувати справедливого мира в Україні. І ось що воно показує: у грудні 2024 року 31% українців вважали, що за Трампа Україна може розраховувати лише на несправедливий мир. За лютий-березень 2025 року частка песимістів зросла до 55-58%. Тобто майже 60% вважають, що нинішня американська адміністрація - це загроза несправедливого миру.Gеtty ІmаgеsЩе один дуже важливий момент, який мені весь час спадає на думку: я якось відчув це перед початком, здається, взагалі всіх цих подій 2013 року. Я перечитав восьму книгу "Політеї" Платона - дуже раджу почитати, - де він говорить про чотири форми правління і показує, як демократія через охлократію, тобто через владу толпи, може перетворитися на тиранію; як суспільство, в якому найвищою цінністю і чеснотою є свобода, перетворюється на суспільство, де найвищою цінністю є влада.Ситуація дуже-дуже схожа на те, що відбувається в Америці, ситуація дуже схожа на те, що може відбутися з нами. Єдине що - Платон це уявляє як цикли, коли потім усе повертається знову. Це один момент. І знову таки, це небезпека демократії: через охлократію, через владу натовпу, вона може перетворитися на тиранію. І не лише американська, не лише українська. Згадаймо, як Гітлер прийшов до влади. Спочатку путч невдалий, а потім на демократичних виборах Гітлер приходить до влади й починає товаришувати зі Сталіном, і вони розв'язують Другу світову війну як союзники.Паралелі дуже цікаві. Як Грицак пише в книжці про глобальну історію України, історія не повторюється, а римується, але рими доволі загрозливі. І на тлі цього, ясно, ми дуже болісно сприймаємо всі ці процеси, ми налякані. Ніхто, як українці і українки, у світі не знає, що таке Друга світова війна. Невипадково Тімоті Снайдер називав наші землі Вlооdу Lіnеs, "криваві землі". І те, що, до речі, американці багато не розуміють, або не хочуть розуміти, що найбільші жертви були з боку українців, а не росіян - в усіх сенсах цього слова.Спасибі Тімоті Снайдеру, що він постійно це підкреслює.Тімоті Снайдер, Фото: UNІТЕD24Так, тому що не росіяни виграли цю війну і Другу світову. І багато росіян, навпаки, на боці нацистів воювали - армія Власова і все інше.По-перше, справедливість - це теж дуже важлива цінність саме Західної цивілізації. Тому що навряд чи справедливість є цінністю в Росії або в Китаї, наприклад. Тому коли ми говоримо про справедливість - ми вже говоримо, як західні люди. Тому що justісе fоr аll  ("справедливість для всіх") - це дуже важливий слоган саме Західної цивілізації. І те, що ми про це говоримо, говорить про те, що ми західні люди, ми належимо органічно до цієї цивілізації. Ми назвали свій Майдан Революцією Гідності, слоганом обрали свободу - це наша релігія. Це головне.Тобто ці дві найважливіші цінності Західної цивілізації - незрозумілі, або навіть загрозливі для тих самих росіян. А сьогодні ми говоримо про справедливість - це теж важлива західна цінність. Ми західні люди. І, до речі, треба просто подивитися на себе в дзеркало і зрозуміти, що Захід не десь там, в Америці, чи в Берліні, чи в Мадриді, чи в Лондоні, - Захід тут. Ми є західними людьми, і, може, уже нам доведеться дорослішати. Це виклик перед нами.І тоді в мене питання таке: коли ми говоримо про справедливість, ті люди, які відповідають на це питання, - як вони розуміють цю справедливість? Що означає справедливе завершення цієї війни? Повернення до кордонів 1991 року? А по той бік кордону агресивна, ксенофобська, антилюдяна російська імперія? А по цей бік кордону величезна кількість людей, які сприймають російське як рідне, говорять російською, читають російські книжки, слухають російську пропаганду? Скільки зараз навколо нас, навіть тут, у нашому вузькому колі, де ми начебто почуваємося комфортно, мови нашого ворога - російської мови! Ми подорослішали? Чи ми інфантильні діти, які хочуть, з одного боку, зберегти свій комфортний світ, такий незрозумілий, напівтемряву оцього російського світу - читати ті самі жахливі російські книжки, слухати ту саму російську музику, виховувати своїх дітей російською мовою і чомусь прагнути справедливості - щоб ця Росія платила нам репарації, щоб російські злочинці були покарані.Так, у нас є своя відповідальність. Але так само в нас є велике розчарування в американцях, скажімо, в американському уряді, в американській владі. У нас є велике розчарування так само в європейських партнерах, які не давали нам достатньо допомоги. Але, до речі, ти дуже правильно кажеш про те, що ми вперше, можливо, в історії відчуваємо і свою силу. Тому що ми ті, що нагадуємо Заходу про цінності - про справедливість, про свободу. Вони виявилися крихкими, і ми їм нагадуємо про ці цінності, і ми проливаємо кров за ці цінності. І ми ніби свою силу починаємо відчувати. Але загроза того, що ми повторимо грузинський шлях, є дуже велика.Своє завдання я бачу насамперед у тому, щоб до наших іноземних колег, партнерів, людей, які нам симпатизують, які готові нас підтримувати або які ще не визначилися і коливаються, доносити наше бачення, нашу візію того, чим є насправді Росія і чим є ця війна.Але наскільки мені важко це робити, коли за моєю спиною стоять люди, які, виявляється, люблять Росію, у захваті від російської культури. Такі люди є серед наших так званих письменників, скажімо, які підписують ганебний лист на підтримку пам'ятника Пушкіну, і не лише в Одесі.І коли ми намагаємося донести, що це Росія - агресор, що це не просто Путін, що це російська стратегія віками така, що ця вся російська культура легітимує це. І що це імперська так звана культура. І що ми не можемо  відсепарувати: отут поганий Путін - а тут прекрасні, прекраснодушні російські інтелігенти. І про це ми маємо говорити нашим західним колегам.Але як я можу про це говорити, коли, як ти кажеш, тут величезна п'ята колона, яка готова завтра повернутися до того трибу життя, яким вони жили, і для них, може, це буде справедливістю. Може, коли людей питають про справедливе завершення війни, вони це мають на увазі? Що вони мають на увазі? Соціологія, кількісна соціологія - це дуже важлива наука, але вона ж не дає інтерпретації.Коли я дивлюся на це все, думаю: може, якраз оце розчарування в Америці і розчарування в Росії тому, що для багатьох розчарування почалося в Росії лише в 2022 році? І можливо, ці два великі розчарування нарешті приведуть нас до такого відчуття суб'єктності і відчуття того, що ми нарешті сильні. Чи ти бачиш в українському суспільстві потенціал інтелектуальний зрозуміти, що ми не є підлеглі імперії, що для нас Америка чи Європа не є якийсь ідеал, а сприймати їх просто як партнерів з їхніми недоліками. Це можливо таке?Тут є кілька загроз. Перша загроза - це очевидно Росія. Росія - це просто загроза нашому фізичному існуванню. І якщо не фізичному існуванню, то нашій свободі і гідності, тому що кого не вб'ють, того перетворять на рабів, у мене тут ілюзій немає. І ця загроза найстрашніша сьогодні, і дай боже нам із цим упоратися.Значить, ми зрозуміли, що це не брати. Тепер щодо Америки.Так. Друга загроза - та, що це може нас тягнути до доволі популярної ідеї, до речі, серед дуже патріотично налаштованих людей.Третій шлях. Я коли чую "третій шлях", я відразу вже розумію, що це контора.По-перше, це фашистська ідея - третій шлях. По-друге, немає ніякого третього шляху. Для України точно нема третього шляху. Тому що або ми частина Заходу, якого - не знаю, в якій конфігурації, вона постійно змінюється в цієї цивілізації. Може, ми опинимося в одному човні з Японією, скажімо, а не зі Сполученими Штатами, або з Австралією. Яким буде майбутнє, я не знаю, футурологія - це не наука, я не даю прогнози тому.Ми маємо усвідомити, що немає для нас ніякого третього шляху. Для нас є лише один шлях - це шлях цивілізації нашої, яка називається Західна, хоча про це можемо говорити, скільки є і чи є інші цивілізації в цьому світі. І чим є інше, незахідне. І тут постає усвідомлення того, що ми маємо подбати про самих себе. Зрештою, що таке належить до Заходу? Це пройти через просвітництво. А мені здається, найкраще визначення просвітництва дав Кант. Що таке просвітництво  це здатність користуватися власним розумом самотужки і, відповідно, ухвалювати власні рішення, тобто бути дорослим. Наприклад, у Росії просвітництва як такого не відбулося. Зрештою, і маємо те що маємо, це одна з дуже важливих причин.І ясно, що сьогодні така позиція нас штовхає до розуміння, чи ми маємо мати власну суб'єктність. А на тлі тих загроз, які сьогодні є, це насамперед дуже потужна армія. І те, що це усвідомлення приходить, з одного боку, - це добре, але, з іншого боку, я бачу ще одну загрозу. Точніше не загрозу - це тенденція, яка неуникненна, як на мене, і ми маємо її прийняти, і ми маємо розуміти, як із нею працювати, - це мілітаризація нашого суспільства. Непросто, адже, знову-таки, це інфантильна позиція: ми матимемо сильну армію і вона нас захистить. Ні. У цій ситуації так не спрацює.На жаль, я кажу на жаль, тому що я пацифіст, я людина, яка ніколи не хотіла війни ніде, насамперед на території моєї Батьківщини. Я людина, яка завжди була дуже далека від армії, мілітаризму і всього іншого. Але я усвідомлюю, що в нас іншого виходу немає - це мілітаризація всього суспільства. Це означає, що так, армія воює, а суспільство її підтримує. В цьому сенсі наш друг і твій колега Павло Казарін дуже влучно мені сказав, що сьогодні, на жаль, у нас немає іншого вибору: або бути в ЗСУ, або підтримувати ЗСУ - фінансово, морально, психологічно, хто як може.Але тут є загроза. Тому що все ж таки дуже важко зберегти ліберальну демократію в мілітаризованому суспільстві. Дуже важко зберегти ці цінності гідності, свободи, рівних прав людини, справедливості в мілітаризованому суспільстві. Дуже важко зберегти те, чим ми з тобою займаємося, - гуманітаристику: літературу, філософію, журналістику - вільну, не пропаганду, а вільну журналістику в мілітаризованому суспільстві. Але сказати просто, що тому нам не потрібно мілітаризоване суспільство, теж не випадає.І ця загроза дуже-дуже складна, з якою нам теж доведеться, я дуже сподіваюся, що доведеться, що все ж таки Росія нас не переможе, що Захід нас підтримуватиме надалі, але це означатиме, що ми перетворюємося поступово на фортецю, якою, до речі, Київ завжди і був, але він був фортецею, побудованою Росією проти Заходу, а сьогодні ми стаємо західною фортецею проти Росії.І до речі, мені спало на думку… У перші дні вторгнення я гуляв із собакою на "Арсенальній". І - тривога, а ми ж не знали, як реагувати. Я думаю: ну, що треба робити? А, мабуть, метро "Арсенальна" - це ж типу укриття, треба туди спуститися. Я потім ніколи туди не спускався, зрозумів, що я не витримаю там більше 15 хвилин, дуже холодно, краще я помру від бомби, ніж від цього. Але в чому іронія така долі: як будувалися ці станції метро – зокрема, як укриття проти оцієї загрози жахливого Заходу, який зазіхає на їхню, не на нашу з тобою, а на їхню совєцьку Батьківщину.А сьогодні це працює на нас проти них. Історія доволі іронічна.Почуття гумору в Бога. Я, до речі, коли люди сильно нарікають на європейців чи на американців, завжди кажу: слухайте, у нас до 2014 року армія стояла на західних кордонах, не на східних. І ми називали 30 років незалежності, ми казали "стратегічний партнер" щодо Росії. Для мене було відкриття: мені Євген Марчук сказав, що ми до 2014 року ділилися розвідданими, спецслужби наші. Я не знаю, що там нам росіяни давали, нібито був обмін.Ти сказав про пацифізм. Я якраз тут собі виписала пост цікавий Олесі Островської, яка написала про американську контркультуру 1960-1970-х років з пацифізмом. Я пригадую наше з тобою покоління, як ми сприймали цю музику. Це в нас було теж - такий символ свободи, незалежної музики. Протест проти війни у В'єтнамі.Не тільки музика - кінематограф, література, живопис.Тобто творчість, свобода, права людини і так далі. Але з сьогоднішньої перспективи, коли дивитися в сьогоднішній оптиці і знаючи риторику Трампа і його команди, це сприймається інакше. І ось Олеся пише: "Сьогодні я думаю, що мені бракує голосу в'єтнамців, яких, на вимогу цих прекрасних гуманістів, мали покинути американські війська. Ну, бо війна - це погано. Тому мені здається, що американський антивоєнний рух 1960-х паразитував на безголоссі і замовчуванні слабкого. Подібно до того, що так сильно обурювало мене в листах і виступах антивоєнно налаштованих німецьких інтелектуалів старшого покоління: давайте просто заплатимо за мир українцями. Чорнота непомітна, аж поки ти не опинишся в тій точці, яка стосується тебе". Ти казав про Сирію. Чи тобі відгукується оця паралель?Дуже складна ситуація з цим, тому що історія не повторюється. Але паралелі певні є. Втім я вважаю, що для нас загрозливо проводити паралелі з В'єтнамом. Чому - тому що все ж таки у В'єтнамі був конфлікт усередині одної країни. В'єтнам був поділений на південний і північний, так само як Корея, тільки в Кореї це зафіксувалося, а у В'єтнамі, на мій превеликий жаль, північний В'єтнам за підтримки авторитарних і тоталітарних режимів переміг південний В'єтнам. І Штати були союзниками південного В'єтнаму, але все ж таки вони були союзниками не держави. Вони були союзниками частини держави.Тут ситуація докорінно відрізняється від української ситуації, тому що наші союзники - союзники не якоїсь частини українського суспільства. Наші союзники - це союзники суверенної, незалежної, демократичної, попри всі негаразди з нашою демократією, держави, яка потерпає від агресії жахливого авторитарного ксенофобського ворога.Ба більше, нам загрожує не просто зміна політичного ладу - нам загрожує винищення українськості як такої. Тому що оці російські покидьки - вони не приховують те, що їхньою метою не є просто захоплення якихось територій, їхньою метою є знищення України. А що це означає? Це фізичне знищення тих людей, які з цим не погоджуються, перевиховання дітей – те, що вони роблять. Тобто це реальний нацизм.Сьогоднішній нацизм має таке обличчя. Росія, росіяни - це нацисти, причому практично всі, тому що величезна підтримка Путіна, принаймні в українській війні. Це докорінно відрізняє ситуацію. Все ж таки південним в'єтнамцям не загрожувало те, що їх знищать як в'єтнамців. Там була все ж таки боротьба політичних режимів. Тому паралель є, але не така.Щодо пацифізму. Це було ясно, що це були всі ліві рухи здебільшого, але вони - про це я скажу згодом - ведуть до доволі негативних наслідків, одним з яких, хоч би як це було дивно, є Трамп. Але я хочу зараз інший бік цієї історії висвітлити, тому що в людській історії все амбівалентно, немає однозначно білого і чорного. Є інколи, але не в історії демократичних країн. Так, в історії нацистської Німеччини Гітлер - це зло абсолютне, або в історії Росії завжди практичне зло при владі. Зрештою, завжди - ніколи там нічого іншого і не було.А в ситуації зі Штатами, з одного боку, ці пацифістські рухи з нашої сьогоднішньої перспективи сприймається, не хочу сказати негативно, але неоднозначно. Але я запитаю в інший спосіб: чим вирізняються все ж таки Штати, які багато людей і народів і націй звинувачують в імперіалізмі? Я був уперше в житті в Мексиці в минулому році на книжковому ярмарку - мексиканці сприймають американців як імперіалістів. Навіть не іспанців, колонією яких вони були, а саме американців.Але в культурі американській є дуже потужна рефлексія щодо цих подій. І ця вся пацифістська антивоєнна історія - це ж потужна рефлексія, яка не давала Штатам перетворитися на таку огидну, абсолютно антилюдяну імперію, якою є Росія.Найяскравіший приклад - це фільм Копполи "Апокаліпсис сьогодні". Причому це ж яка цікава історія: Коппола переносить сюжет Конрада про Бельгійську Африку, здається, про Конго. Це антиколоніальний роман "У серці темряви", або "У серці пітьми", є кілька перекладів українських. Це одна з перших спроб рефлексії щодо колоніального минулого. До речі, Конрад народився на території України, неподалік від Житомира, і став класиком англійської літератури, вивчивши англійську доволі пізно. Це один із перших, я б не сказав, антиколоніальних романів, але романів, де   цей спадок колоніалізму починає переосмислюватися. Що робить Коппола - він переносить цей сюжет уже до В'єтнаму ХХ століття і знімає один з найголовніших фільмів антивоєнних в історії людства.Чи є щось схоже в історії російської - я не кажу політики - так званої великої російської культури? Нуль. Я не був присутній на вашій дискусії з Ріффом, що, мовляв, Толстой написав антивоєнний роман. Який там антивоєнний?Так, це була дискусія з Девідом Ріффом, кореспондентом і журналістом нью-йоркським, який переконував нас, що "Війна і мир" - це пацифістський роман.Ні, ні, це помилка! Це абсолютно пропаганда війни, це пропаганда священної війни заради Росії і тих викривлених цінностей, які вони насаджують. Тому на цей момент ми маємо зважати. А щодо, я б так сказав, провини лівих, - так, це є. І певною мірою реакція американського суспільства, ця потужна підтримка Трампа і трампізму неочікувана для нас. Певною мірою, не лише – знову-таки, немає причинно-наслідкових зв'язків в історії, але є різні мотиви, є різні сюжети, які ведуть до цього. Певною мірою сталося також через те, що не лише в американських, а світових інтелектуальних елітах запанували ліві. Зрозуміло, через травму нацизму. І, знов-таки, це не причина, немає причин - це мотиви, певні імпульси.Зрозуміло, чому це виникло, - тому що цивілізований світ злякався нацизму і фашизму у ХХ столітті, і цей жах нацизму і фашизму породив оцю реакцію. Але це те, що ми постійно намагаємося донести до наших західних колег, - що ті злочини, які на території Європи чинили ультраправі нацисти і фашисти, на теренах України чинили ультраліві - російські більшовики, які, зрештою, у своїх практиках нічим не відрізнялися від фашистів і нацистів. Це такі самі були покидьки, і вони ними залишаються. А скільки ми тягнемо з минулого всіх цих практик нащадків, людей, які мають ці викривлені уявлення про світ тощо. І цього ліва інтелектуальна еліта європейських американців взагалі не помічала.У чому їхня помилка і в чому їхня провина - у тому, що вони затуляли очі, вони не хотіли цього бачити. І через це, що домінувала така сліпота насправді до загрози лівого тоталітаризму, лівого концтабору на ім'я Совєцький Союз, є невизнання дотепер більшої частини ліберально-демократичних країн Голодомору як геноциду в Україні, який був влаштований сталінізмом, і багато інших прикладів можемо навести.І тепер маятник хитнувся в інший бік. Це не через симпатію, ясно, до України і не через бажання визнати Голодомор геноцидом - там для цих людей, які голосували за Трампа, це можуть бути взагалі невідомі історії. Але в них перед очима були оці ліві, які теж, зрештою, продукували викривлену картинку світу. І це було не причина, але це був один із мотивів.Що тобі дає оптимізм вірити, що це божевілля, яке ми бачимо, це відчуття кінця світу, яке часом виникає, коли ти бачиш, що відбувається у світі, що тобі оптимізм дає вірити в те, що цей маятник божевільний хитнеться в бік цінностей, етики, моралі, гуманізму?Ну, по-перше, що таке оптимізм? У нас з нашим з тобою другом, з Володею Ярмоленком, є така формула "песимізм у мисленні - оптимізм у дії". Поки що доволі все темно попереду, і сподіватися на дуже швидкі позитивні зміни не випадало навіть наприкінці 2024 року, до обрання Трампа президентом і до всіх інших подій, які відбулися потім, а зараз і поготів.Але що, хочу - мушу, як говорить українська приказка. Ми маємо діяти так, начебто наші дії можуть вести до кращого світу, в якому хочеться жити і в якому хочеться, щоб жили наші діти, наші нащадки.Що мені дає надію - все ж таки віра в ліберальну демократію. Це не найкраща система організації людства. Я не пам'ятаю, кому приписують цю думку…Черчиллю.Це не найкращий спосіб організації людства, життя людей, але це єдиний можливий. Єдиний можливий, коли люди взагалі зберігають людську подобу, які не перетворюються на таких монстрів, на яких перетворилися, та зрештою завжди й були росіяни, або на тих монстрів, на яких перетворилися німці під час панування нацизму.Тому що ліберальна демократія дає можливість збалансувати всі ці різні впливи і все ж таки   побудувати таке суспільство, де явно більшість людей може жити вільно і гідно. Тому віра лише в це. Більше нема на що сподіватися. І якщо вірити нашій Лесі, що ми маємо без надії, або попри надію сподіватися, соntrа sреm sреrо, - то такий наш mоdus vіvеndі (спосіб життя, - ред.), він завжди був і залишається.

Грецкі зрікся українського коріння через рекорд росіянина ОвєчкінаЦьогоріч однією з головних подій в Національній хокейній лізі став бомбардирський рекорд росіянина Олександра Овєчкіна. Впродовж всього сезону НХЛ підігрівала ажіотаж навколо досягнення. Його 31 рік утримував легендарний канадець Вейн Грецкі, який за кар'єру закинув 894 шайби. Він особисто регулярно відвідував матчі "Вашингтон Кепіталз", за який грає Овєчкін, та підтримував його.  Врешті 4 квітня росіянин закинув у ворота "Чікаго" двічі та повторив досягнення, а за два дні відзначився голом у матчі з "Нью-Йорк Айлендерс" та побив рекорд. На рахунку російського хокеїста тепер найбільше голів в історії НХЛ - 895.   Грецкі привітав Овєчкіна ще коли той повторив рекорд. При цьому канадець, який має українське коріння, фактично відрікся від нього та назвав свого діда росіянином. "Радий за Алекса. Мій дід був росіянином, він був би дуже щасливий, що саме росіянин побив мій рекорд", - сказав Грецкі.Відомо, що дід хокеїста Терентій походить із села Огдемер (Берестейщина - етнічні українські землі), що в Брестській області в Білорусі. А бабуся Марія - з Підгайців на Тернопільщині. На початку ХХ століття вони іммігрували до Канади, де народився батько спортсмена - Волтер. Український продюсер і режисер Володимир Мула, який зняв фільм про хокеїстів НХЛ українського походження "ЮКІ", після скандалу через заяву Вейна Грецкі опублікував у fасеbооk відео з Волтером Грецкі, де він, зокрема, розповідає, що його батьки спілкувалися українською.  Олександр Овєчкін відомий підтримкою Володимира Путіна. У 2017 році він очолив Рutіn Теаm, до якої увійшли зірки спорту РФ, які агітували за російського диктатора на президентських "виборах". На сторінці Овєчкіна в іnstаgrаm навіть зараз прикріплене його фото з Путіним. А для користувачів з України доступ до акаунту наразі заблоковано.  Іnstаgrаm Олександра Овечкіна. Фото: іnstаgrаm.соm/аlеksаndrоvесhkіnоffісіаlПопри неоднозначну репутацію Олександра Овєчкіна, його з рекордом, окрім Вейна Грецкі, привітали багато видатних спортсменів - канадський хокеїст Сідні Кросбі, американські баскетболісти Майкл Джордан та Леброн Джеймс, швейцарський тенісист Роджер Федерер та інші.     А от дворазовий володар Кубка Стенлі Домінік Гашек вкотре розкритикував НХЛ, яка після повномасштабного вторгнення РФ в Україну навіть не розглядала питання про відсторонення росіян, які продовжують грати за клуби зі США та Канади.  "Національна хокейна ліга несе величезну моральну відповідальність за тих, хто загинув і постраждав у війні в Україні. Країни, на території яких цей громадянин Росії мав змогу виступати в матчах НХЛ — а саме США та Канада — також несуть відповідальність за те, що рекламували й продовжують рекламувати російську імперіалістичну війну своїм мовчанням", - написав Гашек у Х. Президент ФІФА Інфантіно висловився за повернення росіян у футбол Джанні Інфантіно. Фото: Gеtty Іmаgеs3 квітня Джанні Інфантіно висловив сподівання на повернення Росії до міжнародних змагань. Таку думку він висловив на конгресі УЄФА (Союзу європейських футбольних асоціацій) в Белграді.  "Оскільки ведуться перемовини про мир в Україні, я сподіваюся, що незабаром ми зможемо перейти до наступної сторінки - повернути також Росію на територію футболу. Ми маємо за це вболівати та молитися, тому що футбол має не розділяти, а об’єднувати", - сказав президент Міжнародної федерації футболу. Після слів Інфантіно Українська асоціація футболу звернулася до УЄФА та європейських національних асоціацій із закликом щодо неприпустимості обговорення питання про повернення росіян в умовах війни РФ проти України."Починаючи з лютого 2022 року агресія РФ триває безперервно, і на сьогодні відсутні передумови припускати, що її завершення наближається. Війна триває досі, щоденно безкарно забираючи життя українців — футболістів, тренерів, арбітрів, а також десятків тисяч простих громадян, у тому числі дітей, жінок, людей похилого віку", - йдеться в заяві УАФ.Також там попередили, що УЄФА ризикує стати співучасником злочинів через депортацію росіянами українських дітей.   "Майже 20 тисяч українських дітей були незаконно вивезені, фактично депортовані загарбниками, на територію РФ з окупованих територій України… Якщо хтось із них візьме участь у змаганнях під егідою УЄФА у складі збірної Росії, це може зробити всю європейську футбольну спільноту співучасниками міжнародного злочину", - попередили в УАФ. Ферстаппен здобув першу в сезоні перемогу в Формулі-1Макс Ферстаппен. Фото: Gеtty ІmаgеsМинулого вікенду в Судзуці відбувся третій етап чемпіонату світу з автоперегонів у класі Формула-1. В Японії перший гран-прі в сезоні виграв Макс Ферстаппен. Нідерландець зробив заявку на перемогу ще у кваліфікації, де пілот Rеd Вull випередив конкурентів з МсLаrеn - британця Ландо Норріса та австралійця Оскара Піастрі.  Чинний чемпіон світу втримався на першій позиції й за результатами перегонів. Британець став другим, австралієць - третім. В загальному заліку лідерство втримав Норріс, який має 62 очки. Ферстаппен відстає від нього лише на 1 пункт. Піастрі з 49 балами - третій. Четвертий етап ЧС-2025 відбудеться 13 квітня в Бахрейні. "Реал" та "Барселона" вийшли до фіналу Кубка ІспаніїАндрій Лунін. Фото: Gеtty ІmаgеsМинулого тижня відбулися повторні півфінальні матчі Кубка Іспанії з футболу. 1 квітня першим фіналістом став мадридський "Реал", який здолав у додатковий час "Реал Сосьєдад". Мадридці з українцем Андрієм Луніним у складі перемогли в першій грі 1:0, однак не змогли втримати перевагу в основний час у повторній зустрічі - 3:4. На м'ячі Ендріка, Джуда Беллінгема та Орельєна Чуамені, "Сосьєдад" відповів точним ударом Андера Барренечеа, дублем Мікеля Оярсабаля, крім цього автоголом відзначився Давід Алаба. Український голкіпер "Реалу" двічі пропустив поміж ніг. Перемогу мадридцям у додатковий час на 115-й хвилині приніс Антоніо Рюдігер. Другий фіналіст Кубка Іспанії визначився 2 квітня в Мадриді в протистоянні між "Атлетико" та "Барселоною", які першу зустріч звели внічию 4:4. Каталонці перемогли у гостях 1:0. На 27-й хвилині забив Ферран Торрес. "Барса" та "Реал" зіграють у фіналі 26 квітня у Севільї. Тим часом у чемпіонаті Іспанії "Барселона" збільшила відрив від "Реала" до 4 очок. 5 квітня "Реал", ворота якого, за відсутності травмованих Луніна та бельгійця Тібо Куртуа, захищав Фран, поступився вдома "Валенсії" - 1:2. "Барселона" в 30-му турі зіграла на своєму полі внічию 1:1 з "Бетісом". Каталонці лідирують з 67 пунктами. "Реал" з 63 балами йде в Ла Лізі другим. У Німеччині у футболі сталася головна сенсація сезону"Армінія" сенсаційно перемогла "Баєр" у півфіналі Кубка Німеччини. Фото: Gеtty Іmаgеs1 квітня "Армінія" сенсаційно перемогла "Баєр" у півфіналі Кубка Німеччини. "Армінія" у Білефельді переграла леверкузенців з рахунком 2:1. Представники третього за силою німецького дивізіону відповіли на гол Йонатана Та м'ячами Маріуса Верля та Максимільяна Гросера та вибили чинних чемпіонів Німеччини з турніру. Другим фіналістом 2 квітня став "Штутгарт", який вдома переміг "Лейпциг" - 3:1.  У господарів забили Ангело Штіллер, Нік Волтемаде і Джеймі Левелінг. У гостей - Беньямін Шешко. Вирішальна гра Кубка Німеччини відбудеться 24 травня в Берліні.

The "Come Back Alive" Foundation is close to the Ukrainian military. The front line of the Russian-Ukrainian war is not only the front. It is where the war for Ukraine is going on. In hospitals, in warehouses, landfills, in mass media, in offices. We supply and repair equipment, train soldiers and officers, help transform the Armed Forces, provide first-hand accounts of war and stem the flow of propaganda and disinformation. Provides the Ukrainian army with the most important tactical advantage.

Фото: Gеtty ІmаgеsЯ пам'ятаю, що у перший рік великої війни ми розмовляли з різними соціологами про те, як змінюються українці. Тому що перший рік – це був рік карколомних змін, але виявилося, що це війна на довгу дистанцію. Зараз ми навіть не бачимо її кінця-краю. В якій точці ми зараз є на четвертий рік цієї війни?Коли я почула вашу редакцію цього запитання, я подумала: вони знають соціологічну термінологію. Тому що існує такий задавнений стереотип, що соціологи вивчають громадську думку. Це правда. Але річ в тому, що в Україні громадської думки немає. В Україні є громадські настрої.У чому відмінність?Для того, щоб говорити про доконаний факт існування громадської думки, треба, щоб були три її складники. По-перше, це має бути добре структуроване суспільство з існуванням певних професійних та інших груп, класів, прошарків. По-друге, мають бути політичні партії, які представляють їхні погляди й інтереси перед державою. І по-третє, має бути відповідь держави на інтереси й прагнення тих класів, груп, прошарків українського суспільства.Якщо підійдемо з такої точки зору, то нам бракує багатьох речей. По-перше, наше суспільство не є добре структурованим. Серед класів, груп чи прошарків зараз є декілька професійних за фахом, декілька об'єднаних між собою громад тими чи іншими планами і так далі. Але нам бракує того чіткого вирізнення груп, соціальних утворень, щоб можна було сказати, що ми маємо свої інтереси й зацікавлення, і ми потребуємо, аби донести їх до держави для побудови діалогу.Фото: Gеtty ІmаgеsКласичні партії, до речі, саме так і формувалися в історії? Так, очевидно, що так і було. Але у нас бракує тієї середньої ланки, тому що навіть якщо існують такі різні утворення, громадські спільноти, то вони так і варяться в своєму соціумі. Як професійний журналіст я розумію, що в нас було кілька серйозних спроб створити одне професійне об'єднання, яке би захищало наші права, а права журналістів у цій країні раз по раз опиняються під загрозою. І кожного разу ми не могли домовитися. Тепер подивимося спектр політичних партій. Ми фактично не маємо так званих ідеологічних партій, а маємо тільки персоналістські партії. Наприклад, партія Зеленського, партія "Європейська Солідарність" і так далі. Тобто ті, які зав'язані на конкретних осіб. У них програми дуже мало відрізняються між собою. Колись була така спроба створити безпрограшну політичну силу і назвати її "За єдину і багату Україну". Тобто, очевидно, всі люди були б не проти, щоб ми врешті побудували єдину і багату Україну. Але там було дуже негарне скорочення назви цієї партії, тому від ідеї відмовилися.Наприклад, політична партія "Голос". Була спроба побудувати її без такого яскравого лідера і суто на якихось ціннісних ідеологічних засадах. Зараз я чую від народних депутатів, що цей проєкт вже закривається. Це є латентним свідченням, що персона, яка очолює партію, все ж таки має бути впізнаваною і впливовою. У нас спектр тих партій дуже невеликий, можна на пальцях перелічити. Але важко сказати, щоб вони акумулювали інтереси тих, хто в них входить. Важко сказати, що ці інтереси і прагнення делегуються до держави. А ще важче сказати, як держава реагує на ці висунуті ідеї. Тому трьох тих складових, для того, щоб сказати, що в нас існує інститут громадської думки, ми не маємо. Громадська думка – це щось досить широке, що має свою структуру і ефективно діє. А в нас громадські настрої. Я можу сказати, як вони змінювалися за останні роки. Тобто ми приречені на такі емоційні гойдалки, якщо в нас немає сталої думки на рівні суспільства? Тут знову треба заходити в історію і пригадати, як формувався український національний характер. На першому місці дослідники ставлять те, що ми "збитемоційні" українці. Це і є емоційні гойдалки, тому що раціоналістичне мислення серед українців не дуже, скажімо, дипломатично є в пошані. Це є така наша риса. Ми "збитемоційні". А як же ж ми тоді йдемо в Європу? Адже раціоналізм для Європи це одна з фундаментальних засад. Фото: Gеtty ІmаgеsТак от, як змінюються ці настрої: чи ми безнадійні і будемо вічно борсатися в тому болоті від одного полісу до іншого, чи щось змінюється. У 2022 році почалася війна. Я ніколи не забуду, як я увімкнула телевізор і дивлюся на проспекті Перемоги, там де жила моя тітка, неподалік там ще завод "Більшовик", де працював дядя. Я бачу російську танкетку на проспекті Перемоги і з жахом усвідомлюю, що росіяни вже майже зайшли в Київ. Отак для мене почалася війна, тому що у нас бомбили, але не було так відчутно, як на тих основних п’яти напрямках, звідки йшов наступ. А українці як відповіли? Є вираз дуже точний, але наші зарубіжні колеги ним дивуються, – "шокова ейфорія". Отаке сталося: "Ах, ви на нас напали. Ах, ваші танкетки на Проспекті. От ми вам зараз як влупимо". Це є шокова ейфорія. Від усвідомлення, що те, що робиться, це несправедливо і жахливо, до того, що от ми по вас будемо гатити. Ми не заціпеніли в цій реакції. Навпаки стався сплеск почуттів. Не було жаху, що все пропало, ми приречені і здаємося. Соціологи зафіксували – була віра в неминучість перемоги, в те, що Україна буде стояти, і, крім того, ще й віра в наше гарне майбутнє. Тобто прийшла війна, ми поборемо то і переможемо, а потім будемо відновлювати й відбудовувати Україну. Це було у 2022 році. Ця хвиля винесла, до речі, таких персонажів, як Арестович. Абсолютно. У Арестовича є почуття гумору, бо він одного разу на передачу взяв футболку, де написано "2-3 тижні", з чого реготала вся Україна, бо в нього ті 2-3 тижні розтягнулися надовго. І прийшов так званий феномен довгої війни, коли люди побачили і усвідомили, що то не один момент напруження всіх сил, це не те, що швидко почалося і швидко закінчиться. Прийшов феномен довгої війни і настрої, як і все в такій ситуації, почали змінюватися. Можна сказати, що з року до року, особливо після невдалого контрнаступу українських військ у середині 2023 року, відбувся спад практично всіх показників. Про цю ситуацію вже не кажуть "шокова ейфорія". Шок проходить швидко, ейфорія як почуття проходить швидко. А що є? Чим зараз оперують соціологи? Як не дивно, фіксують велику кількість оптимістів – 36%. Тобто третина суспільства з вірою і надією дивиться в майбутнє. До початку широкомасштабного вторгнення, до 2021 року було 40% оптимістів. Тобто хвиля піднялась за експонент, потім пішов спад, і прийшло до того, що це ніби такий природній нормальний стан суспільства. Впевненість в перемозі лишилася. Але у 2022 році було 96%, тобто абсолютна більшість вірила у швидку перемогу. Зараз цей показник становить 67%, тобто дві третини, але це все рівно кваліфікована більшість. Що ж це говорить про суспільні настрої українців? Була ейфорія, шок, спад, і тепер такий поміркований практичний оптимізм. Питання, чи українці задоволені своїм життям в ситуації довгої війни, видається дивним. Проте 45% задоволені своїм життям. А у 2021 році було 38%, тобто спад показників майже до довоєнних років. Інститут соціології довго думає, як тут все звести докупи, який показник заміряти, як температуру. Придумали індекс соціального самопочуття. Тобто декілька показників: задоволенням життям, страхи, тривоги, все, що робиться, звели до купи, порахували, і вийшло 60 балів максимально. Це коли людина повністю, абсолютно задоволена своїм життям. І що ми маємо? У 2004 році було тільки 37 балів з 60. Це індекс соціального самопочуття. Попри те, що були негаразди, але українці загалом чулися не зле. А зараз 39 - росте. Бачимо унікальну ситуацію. Я не знаю, як це пояснити. Я казала, що це викликає запитання у наших закордонних колег. Іде війна, а вам не зле. З 60 балів ви отримали загальний індекс соціального самопочуття на 39 балів. Виходить, це дивовижна ситуація.Одна блогерка нещодавно написала, що Ремарк навряд чи розумів війну так, як розуміємо війну зараз ми, українці. Їй хтось заперечив, що він був на полях Першої світової, які були, можливо, найжорстокіші за всю історію людства, коли мільйони людей гинули в страшних м'ясорубках, і коли умови в окопах були просто нестерпні. Але при цьому всьому надзвичайно великий тягар був і на тил. Фактично в усіх країнах існувала абсолютна мобілізація, від якої було неможливо ухилитися. Франція втратила, здається, 20% всіх чоловіків від 18 до 40 років під час Першої світової війни. Карткова система, хліб невеличкими порціями і так далі. Тобто це був величезний тягар. Може, в тому пояснення, чому українці так доволі оптимістично живуть зараз? Місцями у нас тил живе так, ніби війни і нема. Так, особливо якщо порівняти ситуацію тут. Я працюю в університеті, я знаю, які були проблеми з відключенням інтернету, як було складно проводити заняття. Але це не порівняти з тим, як живуть мої колеги з Харківського університету. Вони розповідають, що тої ночі 15 прорвалося безпілотників, і побили там склади і так далі. Добре, що не було загиблих. До речі, ця різниця між тилом і прифронтовими територіями досить сильно відображається на виникненні точок напруги в українському суспільстві. У жителів прифронтових територій інколи може виникати таке почуття, що вони всього позбавлені, хіба що життя одне лишилося, а на заході подивіться, як живуть прекрасно: або на лижах катаються, або в ресторанах сидять.А з іншого боку, на заході точно є ця лінія, про яку не прийнято казати голосно, а саме те, що є дуже багато тепер вимушених переселенців, які приїхали з російськомовних регіонів, трошки інакше себе поводять, говорять російською мовою в публічних місцях. І це точно дуже тригерить, наприклад, західну Україну, для якої російська мова зараз просто осоружна й нестерпна. Якщо говорити про точки конфліктності і напруги, з яких можуть виростати конфлікти, про фрагментацію українського суспільства, можливо, це би була окрема тема. Чи зміцнюється зараз ця надзвичайно важлива єдність? Чи в цьому горнилі війни виплавляється зараз якась українська політична нація?Я поділяю вашу точку зору і вважаю, що дійсно ще не завершений процес формування тієї єдиної в сенсі згуртованості української політичної нації. Для більшості українців, основна ідентичність – це "я вважаю себе громадянином України". Трішечки спад відбувся, але все рівно більше двох третин українців вважають себе громадянами України. І це добра ознака. Але якщо говорити про все населення України і характерний емоційний стан українського суспільства, навіть у порівнянні з російським, це те, що в Україні відбулася адаптація до війни, а в Росії нормалізація війни. І це позначилося на настроях. У світі є багато різних індексів, із них один – це Всесвітній індекс щастя. Так от українці адаптувалися до війни, якось підлаштувалися під цю жахливу ситуацію. У Росії ж навпаки йде нормалізація війни, тобто війна вважається нормальним станом. Ми всім серцем, всією душею проклинаємо ту війну, ми просто змушені жити, бо інакше нас просто винищать. В Росії війна – це нормально. І от в тому Всесвітньому індексі щастя за збираним показником – рівень доходів, самопочуття і так далі – Україна посіла 111-те місце у світі за рівнем щастя населення зі 146 країн. Ми там десь на рівні з деякими африканськими чи з погано розвинутими країнами. А в Росії – 66-те місце. Тобто росіяни чуються щасливими майже не вдвічі більше, ніж українці. І це треба добре розуміти, тому що яким є суспільство, таким є військо. Ми прилаштувались до війни і хочемо, щоб вона скоріше закінчилася, а для росіян – це не просто норма. Їм війна ще приносить отакий великий оберемок щастя і вони з того радіють. Мені здається, війна для них – це нормалізація принципів несправедливості і зла як суспільної норми. Мене нещодавно вразило інтерв'ю, яке взяли колеги у військовополоненого, молодого російського хлопця, який брав участь, зокрема, у подіях у Бучі на початку війни. І він каже так абсолютно навіть спокійно, рівним голосом: "Але ми вирішили це захопити. А люди там мають підкоритися або виїхати. Ну ми так вирішили, що ми тепер вже зробимо".От вам настрої в російському суспільстві: війна – то наш нормальний стан, і ми від того щасливі. Як казав один вже, на щастя, ліквідований ідеолог руського миру, що ми будемо робити те, що ми любимо – вбивати і знищувати. Українцям у цій ситуації просто нема де відступати. Взагалі у Путіна є дві цілі війни – винищити український народ і зруйнувати українську державу. Тому жодні оці американські нахиляння до миру неуспішні, тому що Путін не досягає ні одної, ані другої своєї цілі. А якщо винищити – це не є пряма загроза. Це те, що не відчували, можливо, французи, навіть будучи в окупації, чи просто живучи під час Першої світової війни досить мирним трибом. А це є досить  реальне майбутнє для українців, якщо вони поваляться. Є такий Микола Азаров. Я думаю, що українці мають добру пам'ять і пам'ятають, що це прем'єр-міністр часів Януковича. Так ви думаєте, вони там спокійно сидять? Цей Азаров зараз фактично з рештою, хто повтікав з України, зараз піклуються Україною про те, що робити з захопленими українцями, що робити, щоб війська Росії прийшли до кордонів з Польщею. Скільки б не лишилося українців, то є мільйони все ж таки. Елла Лібанова каже, що в Україні зараз живе 30-35 мільйонів людей, зважаючи з тими 9 мільйонами, які виїхали. І от якщо дехто із ждунів думає, що дочекаються російських військ і все буде в порядку – ні. Бо мета є очистити територію України від всіх, хто на ній проживає. Вони не потрібні. Так от Азаров займається тим, що розробляє плани утилізації українського населення. Хтось чекав, а більшість не чекала. А на що нам взагалі? І ті, що чекали, і ті, що не чекали. Нам не треба українців, як таки. І от що з ними робити? Від депортації до знищення мільйонів українських громадян. От чим займається зараз Азаров Микола, про якого ми так згадуємо з такою посмішкою. Він же ж смішний дядько, не вміє навіть говорити українською, але дивіться, чим він зайнятий. Через то в Україні фактично немає вибору: або чекати депортації і знищення, або стояти з усіх можливих сил для досягнення перемоги.Але не хочу сказати, що все так райдужно, тому що оця адаптація, стійкість і оце життя в умовах війни є надзвичайно тяжкими для людей. Тобто вони можуть сказати: "Так, ми за перемогу, ми віримо у мирне майбутнє, ми переможемо і все повернемо". Але це дається дуже важко. Тому одна з основних тем соціологів – це дослідження психофізіологічних станів людей. Виявляється, що близько 80% українців в опитуваннях соціологів показують, що їхній психоемоційний стан є дуже важким, що вони зазнають багатьох стресів, і ці стреси є травматичними. Вони формують в людей психологічні захворювання: від тривожності і навіть до параноїдальних настроїв. Через це не треба думати, що ця ейфорія так збереглася. Йде довга війна, є численні жертви, і, на жаль, тривогу викликає і психоемоційний стан. Хтось зламався, хтось зневірився, хтось прийшов з війни і не знаходить собі місця. У Львові є дуже багато таких ініціатив, наприклад, як підтримати ветеранів, як надати допомогу людям з інвалідності, як взагалі поводитися, коли зустрінешся з військовими. Якщо ви їх зустрічаєте, не треба кидатися їм на шию, обнімати, цілувати, треба просто прикласти руку до серця. Вони це зрозуміють і будуть вдячні.Тобто є дуже багато таких речей, які турбують і гнітять українців. У мене є таке свідчення, чого українці бояться найбільше. Звісно, 80% бояться довгої війни, тих жертв, які люди відчувають, і наступу Росії. Це головний страх, який людина постійно над собою відчуває. Але українці – практичні люди і наступні причини, чого люди бояться, викликають навіть посмішку. На другому місті (60%) – зростання цін, нестача продуктів, не виплата зарплат і пенсій. Раніше допомагали американці, які підтримували наш бюджет. А уявіть собі, як вам зарплати чи пенсії не дали, як у цій ситуації виживати? Але на третьому місці бояться розпаду України як держави. Ви правильно сказали, що оці всі відчуття і настрої все ж таки відображають от такий поступовий процес. Сказати до війни, що з державою щось станеться, ну то станеться. А зараз бояться розпаду держави. Бо українці зрозуміли, що вони як нація стануть суб'єктом. Активною силою, яка існує і бореться за себе, є власна держава. Третій за значимістю страх для українців - розвал держави. Хоча 32% українців розчаровані в державі. У нас купа феноменів, які ніяк не можуть пояснити наші зарубіжні дослідники. Парадоксальні речі: то в них ейфорія від початку війни, то бояться втратити держава, яку самі ж гризли і критикували. Але в той же час, що ж об’єднує українців? На першому місці – це віра у краще майбутнє. 53%, тобто хай не абсолютна, але більшість каже, що ми воюємо, терпимо, зазнаємо всяких збитків задля майбутнього. Українці вважають, що ми все рівно переможемо і будемо жити в майбутньому добре.Це майбутнє само по собі прийде добре? Я просто пам'ятаю, як Олег Рибачук казав, що коли на виборах президента переміг Віктор Ющенко, якому дуже важко далася ця перемога, було таке враження, що повалимо зараз Януковича, Кучма відійшов в бік, тому якось воно саме по собі буде далі добре. А воно якось не виходить. Не виходить, але все ж таки цікаво, як люди бачать майбутнє країни чи особисте. Тут є показник в умовах колосальної міграції. 4,7 мільйонів українців мають офіційний статус біженця, а їх там сидить десь до 6 мільйонів. І їх питають, чи є надія на майбутнє. Так, на першому місці, надія є на майбутнє добре, як не для них самих, так для наших дітей. А з іншого дослідження уточнення, що повернуться ще наші, і взагалі для всіх українських дітей, щоб вони були тут в Україні щасливими. Їх об'єднує почуття єдиної родини, бо ми є громадянами України. Це свідчення того прагнення до розуміння чи прагнення до кращого майбутнього вже не для якоїсь окремої сім'ї з дітьми, а почуття єдиної родини. Тут же на шостому місці – ідея побудови національної держави. Тут є і прагнення спільної боротьби – те, що свідчить про солідарність. Однак нас об'єднують і спільні труднощі. Знову парадокс: ніби труднощі ми маємо, але вони нас об'єднують. Як ведучий на телеканалі, який веде ранковий етер, я не можу сказати, що втішений, коли, наприклад, "шахеди" долітають до Львова. Але в цей момент я відчуваю, що мені легше розмовляти з Харковом. Мені простіше знаходити потрібні слова, коли я говорю з Сумами. Тому що ми на одній хвилі в цей день. Коли ми читали у поета про чуття єдиної родини, то воно якось виглядало так трошки літературно.Тим не менше ідея того, що Україна – це насамперед українське політичне громадянство дозріло десь у 2014 році. Але після цього вже почали додавати питання: "А чий Крим?". Тобто щось більше, ніж просто маркер наявності паспорта. Чи додаються ще якісь додаткові умови, що таке громадянство України? Що таке спільний набір, який описує цю ідентичність? Я казала, що це вже очевидна причина для якогось більш розлогої розмови, тому що швидко не поясниш. Але, підсумовуючи все, що сказано було за сьогодні, найголовнішим тут є усвідомлення необхідності своєї української держави, яку можемо критикувати. Третина суспільства розчарована державою, але це наша держава і тільки ми вирішуємо, яка вона буде. Як вона буде нас не задовольняти, то ми поміняємо державу, ми владу змінимо і все. Але тут тільки відмінність, що держава у розумінні політичної нації, не є просто самоціль і верхівка всього. Вона не є домінанта. Ми її завоювали, ми того хотіли, ми того прагнули, і ми будемо за нею стояти. Але вона не є господарем, а є слугою народу. Ми її оберемо, ми її будемо контролювати, і все, яка б вона була недолуга, як би ми її не критикували чи мали до неї претензії. Якщо б були президентські вибори, то дарма сподіваються і росіяни, і той же президент США, що виграє хтось інший. Зеленський зараз би виграв, очевидно, або принаймні зійшлися би в другому турі два кандидати: Валерій Залужний, який має трохи вищий рівень довіри, ніж Зеленський, але і Зеленський ні в року від нього відстає. Але серед тих одиниць вибору не було б чужих за духом, за намірами, за російськими орієнтаціями. Чим краще Залужний чи Зеленський? Тут є проблема – сам Залужний не дуже хоче балотуватися. Але факт залишається фактом. Наша держава – це основне. Ми її втримаємо, але вона не буде господарем, вона буде нашим слугою. Як вона нам не подобається, ми її змінимо, переоберемо і все. 

Про президента США Дональда Трампа написано багато книг. Автори більшості з них — люди, які спостерігали за ним роками і спілкувалися з його близьким оточенням. Як наприклад, письменник і біограф Трампа Майкл Волфф. Виняток ― дві книги племінниці Трампа Мері Трамп, які вийшли у 2020 та 2024 роках. Мері ― донька старшого брата президента Фредді, що мав успадкувати девелоперський бізнес батька. Натомість залишив компанію, став пілотом, пиячив і помер молодим у 42 роки. Мері Трамп отримала ступінь з клінічної психології і професійно стверджує, що через складні й нездорові стосунки в сімʼї всі брати і сестри Дональда виросли травмованими. А її родина створила найнебезпечнішу людину у світі. Вона не приховує причини, з якої взялася писати про дядька: «Дональд знищив мого батька, я не можу дозволити йому зруйнувати мою країну». Коли Трамп вперше переміг на президентських виборах у 2017 році, Мері, яка голосувала за Гілларі Клінтон, здалося, що 62 979 636 виборців вирішили перетворити Штати на макроверсію її «злоякісно неблагополучної сімʼї». Що не так із цією сімʼєю? Оксана Коваленко прочитали дві книги Мері Трамп, «Забагато, але ніколи не достатньо: Як моя сімʼя створила найнебезпечнішу людину у світі» і «Хто взагалі міг тебе любити», і ми переказуємо найцікавіше. І ще раз нагадуємо — авторка ненавидить Трампа. Щиро і давно.

Тут доречно буде нагадати, як місяць тому в Румунії Верховний суд заборонив Георгеску реєстрацію на повторних президентських виборах. Це той самий пан, який шоково несподівано переміг у першому турі виборів, що його результати було скасовано, через доведене втручання у них рашистських спецслужб. Ну, а далі сталося те, чого не могло не статися, – реакція "піпла": пересічні румуни призначили маргінала "ображеним ненависною владою" і Георгеску  отримав нові прекрасні шанси на перемогу і реалізацію своєї антидемократичної,  антиєвропейської і, зокрема, антиукраїнської програми. Ми мали всі шанси отримати під боком ще одну "Угорщину". Але Георгеску зупинили…Про що це свідчить? Демократія, видно, перестає гратися у свої улюблені ляльки з "загальним виборчим правом". Це, як ми бачимо, смертельно небезпечно для неї. Хто цю небезпеку ігнорує – отримує Трампа з Маском і мінімум два роки (до наступних довиборів у Конгрес) чорного жаху в Білому домі, а відтак у всьому світі.Читайте також: Чого не розуміють у США в темі виборів в УкраїніЧи можемо назвати демократичними, справедливими та законними рішення судів у Франції та Румунії? Не знаю, не вивчав. Припускаю, що не зовсім… Але я знаю точно, що декому давати право голосу таки не варто. Як це забезпечити, яку систему цензів (вони ж існували раніше!) запровадити — не знаю теж. Але з тим треба щось робити, бо чесні вибори за допомогою Інтернету і Мереж  без проблем перетворюються на ідеальну машину самознищення демократії.ДжерелоПро автора. Сергій Тихий, український журналіст, головний редактор Головної редакції оперативної аналітики Українського національного інформаційного агентства УкрінформРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Два місця у Палаті представників виявилися вакантними після призначення Майка Волца та Метта Гетца на посади у адміністрації Трампа

Достеменно відомо, що до перемовин у Джидді українську делегацію готували британські фахівці, а саме колишній керівник апарату премʼєр-міністра Тоні Блера, досвідчений дипломат Джонатан Пауелл. Це видно з останніх заяв Володимира Зеленського, де нарешті зʼявилися червоні лінії від української сторони та багато подяк американському народу та його головному нарцису, який тріумфально переміг на останніх виборах, Дональду Трампу. Це добра відповідь тим, хто питав, навіщо до переговорів залучати дипломатів, одягати піджаки й забути лексику рівня "с*ка, бл*дь", коли сидиш під прицілом камер в Овальному кабінеті. Менторство Великої Британії дозволило повернути час на ранок 28 лютого, ще до скандальної лайки Зеленського з Трампом та Венсом. Утім якщо тоді ми просили гарантій безпеки та багато нової зброї, — зараз за велику перемогу подають повернення обміну розвідданими та зупинку паузи в збройному постачанні ще з пакетів Джо Байдена. Фактично Зеленському показали його місце і дещо збили легкий наліт сталі з його окремих органів. Що ж означає перемирʼя на 30 днів, на яке погодився Зеленський? Нагадаю, це було умовою повернення збройної допомоги від США. Читайте також: Трамп хоче угоди з Україною. Колонка Віталія ПортниковаНі, це не той мир зразка умовно ситих 2017-2018 років, коли на умовному ТСН усе більше було сюжетів, як українські воїни на Донбасі все більше садили цибульку на окопах. З огляду на те, як Росія активізувала обстріли під час посиденьок делегацій в Саудівській Аравії, — нам варто зариватися в землю та готуватися до оборонної війни. Тим паче західні розвідки виклали у Тhе Wаshіngtоn Роst справжній план Росії, який вона підготувала задовго до першої зустрічі своїх гінців з американцями в Ер-Ріяді. Згідно з документом, підготовленим для Кремля аналітичним відділом ФСБ, Росія повинна працювати над послабленням переговорної позиції США щодо України, розпалюючи напруженість між адміністрацією Трампа та іншими країнами, одночасно продовжуючи зусилля Москви з демонтажу української держави. До 2026 року Росія планує демонтаж чинного українського уряду, створення зручного плацдарму для окупації Одеси — вважайте, замкнути нам вихід до Чорного моря. А ще Москву хвилює питання демілітаризації України. Читайте також: Напередодні 30-денного перемирʼяЧи може сказати Путін "ні" на пропозицію Трампа піти на перемирʼя на 30 днів? Путін розуміє, що сказати "ні" — це визнати свою неспроможність не те що стати, а навіть претендувати на третій полюс світу й втрату можливостей закріпитись хоч у статусі регіональної дубини для Європи. Для Путіна набагато важливіше потягнути час, аби виторгувати собі кращі умови в адміністрації Трампа. Тому в разі, якщо кремлівський вождь скаже "так", — Росія далі буде ставити неможливі умови. Як-от "а давайте хай Україна виведе війська з Запоріжжя та Херсона й віддасть їх нам, бо ми записали собі ці міста в конституцію". Правда, наскільки широко Росія роззявлятиме рот, залежить від того, чи буде у США рішучість реалізувати нафтові санкції. Також Москва вже пробує обміняти українську війну на домовленості зі США по Ірану та Північній Кореї. І головне — московитські аналітики зрозуміли слабкість Трампа до бізнесових dеаl і уже бомблять проросійське оточення американського лідера спокусливими пропозиціями. Так, зі старту переговорів у Ер-Ріяді російська делегація запропонувала Вашингтону бонус в обмін на доступ до технологій. Спектр спокус для Трампа великий — від співробітництва в будівництві спільних плавучих атомних електростанцій і атомних криголамів до видобутку рідкісноземельних металів на території Росії. Кремль також пропонує Вашингтону співробітництво в розробленні нафтогазових родовищ в Арктиці. Як пише Вlооmbеrg, на тих самих російсько-американських переговорах в Ер-Ріяді йшлося про розвідку арктичних природних ресурсів і розвиток торгівельних маршрутів. Москві самій це вигідно: в Росії немає технологій видобутку нафти на арктичному шельфі за важких умов. Для цього їй необхідні західні технології. Водночас у США розглядають регіон як поле стратегічного суперництва з РФ і КНР, і Вашингтон має намір через співробітництво в Арктиці вбити клин між Москвою та Пекіном.Тож будь-яка відповідь Путіна на пропозицію перемирʼя на 30 днів не принесе нам ані полегшення, ані миру, який намалювали українцям тарологи на телемарафоні. Росіяни підготували стратегію фактичного замилювання очей Трампу, аби виграти час та ресурси для демонтажу української державності. Чи є така стратегія про розвал ворога в наших кабінетах — велике питання. Тож важливу справу порятунку України виноситиме на плечах суспільство та його основний гарант безпеки - ЗСУ. Спеціально для ЕспресоПро авторку: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналісткаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Про це повідомляє Вlооmbеrg із посиланням на людей, ознайомлених із цим процесом.За словами джерел, на співбесідах потенційним співробітникам адміністрації ставлять питання: Чи хотіли б ви бути причетним до масових депортацій? Який з указів Трампа є вашим улюбленим? Хто переміг на президентських виборах 2020 року? З якою політикою Трампа ви не згодні?Зокрема, кандидатів на роботу в Білому домі запитують їхню думку щодо штурму Капітолію 2021 року.Зазначено, що відбір працівників здійснює директор президентського відділу кадрів Серхіо Гор, який має тісні звʼязки з Трампом та допомагав із збором коштів на його передвиборчу кампанію 2024 року.Кандидати на посади вищого рівня у федеральних відомствах розповіли Вlооmbеrg, що запитання на співбесідах були дивними й не стосувалися виконання їхніх імовірних обовʼязків."Хоча для президентів не рідкість шукати старших політиків та співробітників, які поділяють їхні пріоритети, ступінь, в якій адміністрація просить кандидатів на роботу дотримуватися партійної лінії, виходить за межі норми, на думку людей, знайомих з процесом", - додають у матеріалі.Натомість чиновник Білого дому заявив інформаційному агентству, що мета зазначених запитань - переконатися у відповідності кандидатів до політики Трампа. Потенційні співробітники адміністрації також мають пройти перевірку політичних пожертвувань та активності в інтернеті.6 березня стало відомо, що в Центральному розвідувальному управлінні США почали звільняти співробітників відповідно до указу американського президента Дональда Трампа про урядові скорочення.

Дуже просто і водночас дуже складно виміряти російську траєкторію. Путін устами Лаврова, Рябкова і Ко починає повторювати той самий де-факто ультиматум, який він ставив перед початком повномасштабного вторгнення. Але, я думаю, є свої відмінності, особливо з урахуванням того, що діалог з адміністрацією Трампа є.Ми не знаємо, як довго він триватиме, що може стати каменем спотикання або наскільки сильно вони можуть задружитися. Але Кремль і надалі намагається продавлювати свою лінію. І тут не йдеться про світове глобальне лідерство. У Путіна і його команди є ідея-фікс - це Україна, українська державність і український суверенітет. Як ви відчуваєте ситуацію і про що говорять зараз у Сполучених Штатах ваші знайомі, ваші партнери? Я зараз у Сполучених Штатах і періодично спілкуюся з різними людьми, з якими давно контактую, можу ставити питання, цікавитися, що там відбувається. От дивіться, як складається картина. Дійсно, можна вже точно сказати, що зв’язок між новою адміністрацією США і Кремлем є досить стійким. Пам’ятаєте дискусію щодо того, коли перші дзвінки розпочалися, коли почали спілкуватися Трамп і Путін, Маск і Путін? Тепер уже зрозуміло, що це почалося набагато раніше. Це сталося не після виборів у США 5 листопада 2024 року, на яких переміг Трамп, а ще до них.І от ті питання, які нам видаються несподіваними за 4-5 тижнів після інавгурації Трампа, які виникли під час обмінів, дискусій і стосунків Кремля, були підготовлені давно. Для нас це 4-5 тижнів, а для Трампа і його оточення — це досить тривалий період спроб узгодження, врегулювання, пошуку спільних інтересів із Кремлем і Путіним.Розумієте, у чому вся справа? І тому ми трохи помиляємося, коли вважаємо, що це спонтанна дія адміністрації Трампа, що вони за 5 тижнів такий проробили трек до Ер-Ріяда, домовленості про відновлення роботи посольств, параметрів співробітництва щодо України і питань, які стосуються безпеки Європи. Мені здається, що мають рацію ті, хто вважають, що це почалося набагато раніше. Про це писав Вудворд у своїй книзі «Війна».Ми сприймали це як просто контакти. І Маск не заперечував, що спілкується телефоном із Путіним. Ми вважали, що американські спецслужби контролюють ці контакти і знають про деякі майбутні домовленості та їхні параметри. Але виявилося, що це не зовсім так. Ймовірно, ґрунт був підготовлений доволі давно. Тому що зазвичай перші 5 тижнів вважаються стартовими - всі займаються організаційними, адміністративними питаннями. А тут уже обговорюють мало не розробку Арктики та переділ ресурсної бази України.Це вже дуже далеко - не кажучи вже про ООН, де узгоджують резолюції, не кажучи вже про якісь антиєвропейські плани щодо Євросоюзу і його економічної суб'єктності та ще багато про що. І ми бачимо скрізь уже тісний взаємозв'язок американської адміністрації та Кремля.Я вважаю, що Трамп іде максимально далеко туди, куди йому дозволить американський істеблішмент, - ось у чому проблема. А свого слова «глибинна держава», конгрес і всі інші не сказали. А в чому їхнє слово? Якщо вони мовчатимуть, Трамп рухатиметься далі. Ось це дуже важливо зрозуміти, тому що ми бачимо цю динаміку. Що може цьому завадити? Ось перші ознаки сигналу вже є. Вони які? Ви правильно говорите: всі різні.Наприклад, Лавров. Він повторює по п'ять разів на день про те, що людською мовою перекладається як «здача, капітуляція України», «передайте її нам». Він каже: ми не згодні на демілітаризовану зону з європейськими контингентами. Він учора сказав: «Нас не питали». До цього він говорив «ну, просто не згодні», тепер каже «нас не питали про те, щоб ці контингенти були». А Путін, за словами Трампа, у телефонній розмові сказав, що він загалом  не проти цих європейських контингентів. Ви розумієте, як ця розводка працює?Ба більше, публічно повторює: ні, каже, потрібні чотири області з неокупованими частинами Херсонської, Запорізької, Луганської, Донецької, які повинні ЗСУ звільнити. А Трамп, якщо ви чули, говорить про те, що, ну, ми сподіваємося, що Путін піде на угоду з огляду на те, що йому доведеться якимись територіями поступитися, -  це взаємні поступки будуть. Хто-небудь чув публічно про те, що Москва збирається хоч чимось поступатися?Навпаки, вона вимагає більшого - за рахунок переговорів, а не війни. А не поступатися збирається. Якщо він припускає розмін шматочка Харківської області на Курську область, то це не поступка - це баш на баш у кращому випадку, причому співвідношення інше арифметичне. Це програш для України - такий розмін ділянки плацдарму до Вовчанська, яку займають російські війська, на 400 з гаком квадратних кілометрів у Курській області.Я думаю, Трамп все-таки виходить з того, що він якісь території поверне саме по лінії фронту основній, 1300 км на території України. А от Москва йому сигналізує публічно - не конфіденційно, не через слухавки, не через розмови Путіна і Трампа телефоном - про те, що цього не буде, ми хочемо все.І Трамп зараз стоїть перед дилемою - ось, як я це бачу останні день-два. Йому повторили це вже кілька разів публічно, що з приводу України це однозначно так звані Стамбульські угоди - демілітаризація, денацифікація та три вимоги перед Бюргенштоком, які Путін заявив, - про чотири області, скасування санкцій та про позаблоковий, поза НАТО, статус України.І ось тут зараз відбувається певний рух у бік того, що «а що як, дійсно, ми так багато справ наробили, ми так багато поступилися - вивели з дипломатичної ізоляції Москву?». Путін явно має вигляд переможця в цій дипломатичній грі. І в ці п'ять тижнів публічних до нього зателефонували, з ним домовляються, відновлюють дипломатичні відносини зі США, в ООН йому допомагають, у пас грають, у піддавки - резолюцію намагаються протягнути. Ну, вийшло чи не вийшло - це вже інше питання.А що натомість Путін віддав? Путін нічого не віддав. Він навіть не пообіцяв нічого. Ви розумієте, що відбувається?Ба більше, ті заяви, які лунають, - вони лунають не просто двозначно, а й відверто провокаційно з боку Москви, стосовно цих угод щодо ресурсів та решти. Я вже не кажу щодо виборів, легітимності Зеленського - гаразд, це можна ще обговорювати окремо. Адже він каже: ми теж пропонуємо ресурси на всій конституційній території Російської Федерації. Тобто що вони мають на увазі - ви там укладайте з Зеленським угоду, укладайте, про рідкісноземельні метали, умовно, хоча там ідеться і про порти, і про нафту сланцеву, до речі в Донецькій області, - а ми будемо цим розпоряджатися. Це ми будемо реалізовувати Трампа з Зеленським угоду, оскільки це будуть наші території. Тому ви з нами будете ще додатково про це домовлятися. І ми з вами готові на конституційній концесійній основі це все реалізовувати.Тобто прокидання йде в бік того, що ці території, в принципі, будуть московськими, і ця угода буде реалізовуватися на підконтрольній Москві території. Тобто, можливо, до Трампа і його адміністрації десь акуратно дійде, що насправді Путін нічого натомість не пропонує. Він хоче забрати все те, що Трамп виламує з Європи, з України, від інших союзників.Тобто Трамп втрачає відносини із союзниками стратегічними, союзниками, які забезпечують трансатлантичну безпеку. Ну, як - євроатлантичне партнерство: Європа, Америка тощо. Він від них відмовляється. Він каже, що і ЄС створений, ви чули, для того щоб нашкодити Америці. Так, власне, гра Трампа, навпаки, зараз посилює Путіна, і це теж є надзвичайно ризиковано. До речі, про Організацію Об'єднаних Націй і «дивний збіг» обставин: Сполучені Штати і держава Ізраїль проголосували проти. Так от, ми ж розуміємо, що буде Путін ще «продавати» Трампу і державі Ізраїль - іранську ядерну програму. Я не сумніваюся, що Путін продасть донедавна своїх друзів-аятол з потрохами.І це серйозна ціна, тому що держава Ізраїль розуміє, що може за собою нести іранська ядерна програма. І знаємо, як Трамп це буде продавати у Сполучених Штатах. Але ми живемо в Україні і, звісно, ми в Україні занепокоєні з того всього.По-перше, Путін його розводить із цим. Лавров дійсно поїде в Іран. Чи вже був – я не відстежив найближчі днів зо два. Він у Катар збирався, ще кудись. Зараз вони у Стамбулі (розмова з Марком Фейгіним була записана 27 лютого, - Ред) , мабуть, будуть зустрічатися - якісь групи представників США і Москви. Ви ж розумієте: продають знову повітря. Домовленість з Іраном - це повітря, це як ядерна угода, укладена за допомогою МАГАТЕ, скасована зараз, за якою Іран продовжував виробляти, намагатися створити ядерну зброю. Обіцянка Путіна, обіцянка Ірану, врешті-решт навіть ось ця спроба відірвати Москву від Китаю - це брехні Москви.Вони обманюють. Я впевнений, що вони з Іраном готові здати кого завгодно з потрохами, це теж зрозуміло. Але вони скажуть: послухайте, та ви підпишіть. А будете ви виконувати чи не будете - це вже таке, ви весь час щось підписуєте й ніколи не виконуєте. Виходить, між військовим рішенням і спробами домовитися Трамп наполягає на мирній спробі домовитися, без гарантії, що ці домовленості будуть виконуватися, так само як, до речі, і Москвою - хто вірить у те, що Москва, взявши на себе зобов'язання, буде їх виконувати? Тобто, йому потрібен посередник в особі Москви, який із цією віссю зла, із цими дивними ізгоями, які становлять і регіональну, а десь і глобальну загрозу, він намагається домовитися шляхом слів - не шляхом сили. Він же сказав: «Мир через силу».А ми знаємо, що таке мир через силу. Ну то й що - розбомбив би Ізраїль разом зі Сполученими Штатами якісь там десятки два ядерних об'єктів. І це набагато надійніша була б гарантія від створення ядерної зброї Іраном. А тут спробують щось і дати натомість. Дати можливість зняти частину санкцій з Ірану, щоб він продовжив торгувати нафтою, щоб він вийшов із режиму ембарго. Напевно, це вимагатиме Іран взамін за свої зобов'язання не створювати ядерну зброю, не створювати загрози регіональній безпеці, не здійснювати атак на Ізраїль тощо. Ну, ми навряд чи уявимо собі, що Іран раптом встановить дипломатичні відносини з Ізраїлем чи визнає факт існування ізраїльської держави. Напевно, жодна наївна людина в таке не вірить.Тобто все інше - це те, що вже було. Трамп може спробувати за посередництва Москви домогтися того, що вже було. Ну, Ізраїль - що там від нього чекати? Він іде зараз у кільватері політики Трампа. Тому що ситуація така, що виснажений цією війною народ Ізраїлю, заручники, яких ще не всіх звільнили, - вони вичікують. Трамп вимагає від них голосувати, саме з огляду на ці причини - інтереси нейтралізації Ірану. І - такі ось дикі резолюції в ООН.Для Ізраїлю це, звісно, помилка велика, на мій погляд. Але вони можуть говорити, що «а щодо антиізраїльських резолюцій Україна теж голосувала за». Ну, а яка різниця, враховуючи, що ООН не існує, ООН - це організація філателістів. Це невелика ціна - десь утриматися або проти проголосувати, це ні про що. Можуть себе так заспокоювати, можуть себе так утішати, так? Але насправді це, ще раз хочу підкреслити, гра в одні ворота.Від цих відносин виграє тільки Москва і більше ніхто, Америка нічого не отримає. Ці наївні уявлення про те, що ми будемо використовувати як човник Лаврова або Путіна, який буде що з Сі Цзіньпінем вирішувати, що з аятолами іранськими, - це самообман думати, що з такими країнами домовленості, які ґрунтуються на взаємному інтересі або якихось взаємовідносинах триваліших, довших, можуть забезпечувати стабільний результат. Це не так. Цього жодного разу не вийшло.Стабільний результат виникав там, де військова сила вирішувала це питання. Візьміть «Хезболлу», візьміть Сирію, візьміть сектор Гази - військовою силою досягалися ці речі, аж ніяк не мирними угодами. Якраз добивати проблему потрібно було, використовуючи військову силу, використовуючи цей трамплін у вигляді успіхів ізраїльської армії на Близькому Сході. І це дуже коротка дистанція.А Трамп декларує свою миротворчість, що він схильний розв'язувати проблеми миром, - виглядає і звучить красиво.  Ми в Європі надзвичайно сильно напружились. Це стосується всіх без винятку, водночас особливо напружились в Естонії, Литві, Латвії, Польщі, Чехії, Словаччині і Румунії. В Україні це буде окрема історія.Якщо намагатись виміряти агресивність траєкторії Путіна: зараз в Кремлі не просто так відкрили шампанське. Але розуміємо, що це «продати» не можна, тому що є Європа і є позиція України, - саме тому і Лавров, і Рябков повторюють оту мантру. Бракує лише покійного Жириновського.Так, ми стоїмо далі на своїх позиціях. Про перемир'я мови бути не може до реалізації великого, євроатлантично-російського договору, де буде окремо прописані демілітаризація України і підготовка до можливих актів демонтажу. З другого боку, ми також в Україні свідомі, що ми потребуємо чіткої доброї комунікації з Вашингтоном, тому що це про нашу безпеку, це про наше виживання.Ми зараз в Україні розуміємо, що відчувають мешканці того самого Єрусалиму, Тель-Авіва й інших міст у державі Ізраїль: є загроза, загроза нікуди не дівається, треба укладати певні безкомпромісні варіанти, бо від них залежить наше виживання. Тому що Путін збирається їхати далі, наскільки ми бачимо.Ні, він не збирається зупинятися взагалі. І більше того - вони публічно, ще раз підкреслюю, декларують це. Вони вже не приховують, що їх цікавить уся Україна. Ну, по суті, крім того, що це і без того втручання, серйозне втручання в суверенітет український, обмеження щодо блокової участі і в НАТО, і в ЄС теж, хоча це економічний союз. Ми ж розуміємо, чому вони чинять опір цьому, - щоб, не дай боже, Україна, хоча б і економічно, не набула самостійності і зв'язків із Заходом настільки, що це закриє можливість реінтеграції в бік Москви. А вона на це розраховує - щоб назад втягнути в Росію, в усі свої смердючі ОДКБ, у всі ці брязкальця московські.І тому - що економічно, хоч навіть до якихось спілок філателістів європейських - це неприпустимо, тому що ця інтеграція багато до чого зобов'язує. Зараз розірвані всі зв'язки між Москвою та Україною, просто всі. І відновити їх просто так на рівному місці не вдасться за один день. Їм для цього потрібно провести глибоке втручання в політичну систему України - за допомогою виборів. Вони ж хочуть ще й втрутитися у вибори. Як вони кажуть, Зеленський - такий-сякий, а Залужний хороший. Так вони хочуть зіштовхувати лобами всередині України і грати потім на протилежностях.Це не означає, що йому Залужний подобається, - ні, йому потрібен хаос, під час якого не буде легітимної влади як такої. Узагалі виборів може не бути. Тому що вже розмова про те, що він може сфальсифікувати. Це прямий текст Путіна, він каже: «Ну, звичайно, Зеленський може залишитися при владі, тільки сфальсифікувавши вибори». Це говорить людина, яка в жодних виборах участі не брала, у Росії не було просто жодних виборів.Це хіба не втручання у суверенітет України: спроба, точніше яка там спроба - вимога встановити певну владу в Україні з обмеженнями і повноваженнями, які визначає Москва. Ну, звісно ж, саме для цього це і робилося. Вийде - не вийде, вони завжди постфактум це питання оцінюють. Але зараз набагато важливіше внести цей хаос, вимагати проведення негайних виборів. А як їх проводити в умовах війни? Вони ж кажуть, Лавров сказав: ми не збираємося зупинятися, жодних обмежень, поки лінія зіткнення чомусь не є предметом обговорення, на якій треба зупинитися. А зупинятися вони не збираються. А як проводити вибори, якщо тривають військові дії? А може, це торгова позиція така? Чи ви не вірите в такі торгові позиції? Ми кілька разів з вами намагалися спрогнозувати подібні сценарії. Але Путін зараз не збирається перевертатися в повітрі?Я вважаю, що ніякого припинення вогню не буде. Він діє зараз із позиції сили, для нього немає мотиву зараз зупинятися. Тобто він, хоч і повільно, витрачаючи величезні ресурси і живу силу, рухається на локальних ділянках, дуже чутливих, на Донеччині, на Курщині, десь на Харківщині - рухається всередину, в глиб України. Це дуже повільне просування, воно знизило темпи. Це правда. І Покровськ не взяли, головну атаку на Покровськ було відбито.Але це зовсім не означає, що Путін вважає, що якщо він зупиниться, то це дає йому додаткові якісь шанси, додаткові якісь можливості. Ні, вони якраз переконані, що (має бути, - ред.) невпинний рух, враховуючи, що над ними, як то кажуть, не капає, вони можуть витрачати і живий ресурс, вони можуть витрачати економічний ресурс, що залишився, сподіваючись, що переламають психологічні ситуації.Адже подивіться - атмосфера така, нібито війська російські стоять уже під Києвом. І постійно на Київ тиснуть: та ви програєте, та ви вже програли, швидше домовляйтеся.Я подивився виступ Джеффрі Сакса в Європі – ну, це просто вражає. Я не знаю, бачили ви це чи ні, - він розмовляє мовою Кремля. Джеффрі Сакс, який МВФ очолював, був економістом, одним із головних глобалістів взагалі, займався програмами поширення західного впливу. І він заявляє: треба вивчити інтереси Росії, покінчити з русофобією, Україна - це лузер.Це що за терміни - «лузер», «не лузер»? І дивовижна річ - лузер тому, що протистоїть сусідові, відстоює свій суверенітет. А не лузер - це хто? Просто здати Україну, стати частиною Москви - це не лузер, це успішна гра хіба суверенної України? Це просто звучить як повний ідіотизм, як кретинізм найостаннішого ґатунку, якщо не ангажемент із боку Москви. Кирило Дмитрієв замінив собою Абрамовича чи він починає оперувати тими ресурсами, які йому доручили використовувати в Кремлі для певних оборудок чи з Трампом, чи ще з якимись  глобальними силами (вже не хочеться випоминати того Маска)?Ні, це, абсолютно точно, консильєрі Путіна, особистий консильєрі, який відає його активами, у нього є право в широкому сенсі розпоряджатися активами Путіна. А що таке активи Путіна - це вся Росія, це все, що там є. Тому яка різниця? Де різниця між активами Путіна і активами, які називаються Росією, - де межа? Ну, так, йому доручили. Але оскільки з того боку є Віткофф, свояк і довірена особа Трампа, я гадаю, що його направили для того, щоб забезпечити бізнес-інтереси оточення самого Трампа. Мені здається, для цього. Для того щоб вести переговори про економічні проєкти на рівні спроб домовленості двох сторін немає потреби в Дмитрієві та Віткоффі. Навіщо, якщо ви хочете домовлятися про гроші, взаємну економічну вигоду Москви і США, - чесно кажучи, не дуже собі уявляю, як це можна зробити. Усі ці розмови про якийсь там алюміній, рідкісноземельні метали в Росії, газотранспортну мережу в Європі, про дослідження Арктики щодо копалин – але ж це все з Росією. Це все тільки витратами загрожує, тому що з початком війни, я нагадаю, Торгово-промислова палата США оголосила, що бізнес, який пішов із Москви, втратив своїх активів від 100 до 200 мільярдів доларів. Вони називали на момент лютого – березня, трохи пізніше, протягом пів року, - 105 мільярдів, але цифра зростала. Там просто всі активи залишено, їх було передано російським довіреним особам самого Путіна, його компаніям, транснаціональним корпораціям, акціонерним товариствам тощо.Тобто завжди наприкінці це буде збиток, а не прибуток, розумієте? Путін заманює цим, і Дмитрієв дуже підходяща для цього фігура. А політичні питання і політичні рішення він уповноважений передавати? Келлога не ввели в ту групу, натомість там є Віткофф і є Дмитрієв. Яким є функціонал Дмитрієва? Це не Абрамович, хоча свого часу Абрамович намагався брати активну участь.Я думаю, що все одно всі політичні рішення ухвалює особисто Путін, це ж очевидно. Ні Ушаков, ні Наришкін, ні Лавров. Ну, це смішно було б - вважати, що він комусь передоручить ухвалювати рішення. Але як передавальну ланку безпосередньо Путіну йому краще використовувати Дмитрієва, щоб інформація не йшла далі. Отже, він йому дуже довіряє. Цей Дмитрієв сам пов'язаний зі спецслужбами, зі службою зовнішньої розвідки, як ось пише багато хто. Він, зрозуміло, чоловік особистої подруги Тихонової, дочки Путіна. Мабуть, там якийсь зв'язок.Я не виключаю, до речі, що він родич якийсь Путіна. Коли-небудь це з'ясується. Ми до кінця не розуміємо - він же теж із Санкт-Петербурга, коріння його з Санкт-Петербурга, потім його сім'я переїхала до Києва, цього Дмитрієва. А звідки ми знаємо, що там росте, які ноги, - потім з'ясується. Але йому важливі й політичні, а особливо економічні рішення. Якщо Путін припускає купити Трампа, давайте прямо говорити, то йому потрібен для цього не Лавров, не Наришкін, не Ушаков - йому потрібна зовсім інша людина.А яка різниця, що купується - політичні речі, чи економічні, чи інтерес матеріальний просто родини Трампа? Це Трамп може відреагувати чи ні, сприймати це так чи по-іншому. А ось те, що Путін хоче купити Трампа, у цьому в мене немає взагалі жодного сумніву: ось тобі якась там кількість десятків мільярдів, можливо сотень мільярдів, - я не готовий арифметично це питання оцінювати, - але я тебе куплю, а ти купися. Що я за це прошу? Я прошу здати мені всю Україну, я прошу відновити відносини і дати мені можливість реалізувати мій меморандум від грудня 2021 року щодо Європи, щоб Європа залишилася голою, щоб Східна Європа, яка була частиною Східного блоку ще радянського, опинилася в зоні мого впливу, як це було за совєтів.А далі він буде реалізовувати у два стрибки план відновлення якихось частин Радянського Союзу, зокрема Грузія, Вірменія, Молдова перебувають на піку його інтересу, він їх точно анексує, якщо все піде так, як зараз іде. Ну, а далі вже країни Балтії, Польща, Фінляндія – думаю, там теж розробляють якісь плани. Свого часу, пам'ятаєте, були з середніх часів люди з функціоналом, який називався «адвокат диявола». А якщо, навпаки, це хочуть купити Путіна? Тобто «велика угода», симетрично обернута. Умовно кажучи, вони говорять: послухай, Путін, ось твої 300 мільярдів, які лежать заморожені. Вся Арктика і вся північ російська падають без реалізації, тому що немає жодного проєктно-наукового рішення і технологій у вас немає. І китайці не факт, що дадуть їх, і так далі, і так далі.Можливо, так вони збираються? Мовляв, тобі, Путін, ми повернемо, наприклад, впливи в Африці. Чи подаруємо тобі впливи в Африці.Ні. На таке розвести Путіна неможливо. Чому? По-перше, його весь актив, як я вище вже сказав, - уся Росія. Це не питання цифр. Розумієте? От починають рахувати: у Путіна 100 мільярдів чи трильйон? Ви що - серйозно? У нього вся Росія! Він може використовувати її всю. Просто так, за хабар, щоб він на шкоду собі уклав якісь домовленості - відпустив Україну, наприклад, припинив провокувати Європу, відступився від якихось стосунків із Китаєм? Це неможливо, немає такої цифри. У нього все одно буде більше.Тут іншу версію обговорюють, що, можливо, це такий хитрий план Трампа – поступатися Путіну, діяти в піддавки? Тобто все, що він робить, - це заманити Путіна в якісь домовленості, які реалізувати потім із вигодою для Сполучених Штатів передусім, ну, можливо, частково для України, для Європи? Не розведете ви Путіна.Путіна розвести на таке не можна з кількох причин. Перше, у нього інша школа, він викладав там, де ви вчилися. Кадебешника розвести, та ще й того, хто 25 років перебуває при вищій владі, неможливо, він чудово ці трюки знає. Він на таке не підпишеться, розумієте? Він же сам постійно говорить: надули, мене надули, тут нас надули. Тобто нам хтось у туалеті повідомив, що НАТО не буде розширятися - Горбачову навіть, не йому, де ти був, коли наприкінці 1980-х щось там Горбачову говорилося. А цим апелюють, і тому це засіб відштовхування. Вони ніколи не підуть на шкоду собі на жодні домовленості - формальні, неформальні чи інші, тільки на свою користь.І тому навіть якщо уявити, що один зі ста шансів, що Трамп справді намагається розіграти якусь комбінацію, за якої він намагається втягнути в стосунки Путіна і тим самим його розрадити, утихомирити, заколисати тощо, так, щоб він перестав бути агресивним щодо України та інших союзників Заходу, - цього не вийде. Це самообман.Якщо вже ви хочете обдурити Путіна, то його треба обдурити зовсім іншим - йому потрібно продавати таке саме повітря, яке продає він: потрібно погрожувати, потрібно озброюватися, потрібно вести «мир через силу». І в якийсь момент досягти піку і сказати: ну, ми можемо ще далі піти, але можемо й відкотити назад. Продавайте потенційне, а не реальне - ось максимум, за яким має діяти американська адміністрація.А вони віддають реальне. Зараз це вже справи, це не просто слова - що Путін мудрий політик, розумний, як сказав Трамп, що він в інтересах своєї країни її захищає, я його диктатором, каже, називати не буду. Ні, є і справи. Резолюція в ООН - це що? Це вже справи. Розумієте? Трамп заявляє: ми зупиняємо постачання озброєнь в Україну. Але він так сказав, що не зрозумієш, чи йдуть ці поставки. Тому що з України, з Верховної Ради, звучить, що нібито поставки припинено.Ми не знаємо, можливо, це те, що до 2026 року Байден виділив, продовжує йти, не до кінця зрозуміло, нехай офіційна влада України щось із цього приводу скаже. Але це вже ж справи. Навіть такі заяви щодо поставок і погрози їхнього скасування військових поставок в Україну - це вже справи. Це не слова. А торгувати треба словами, обманювати треба тільки через слова. Не роблячи нічого на користь Москви. А ми вже бачимо справи, у цьому біда, у цьому проблема.Тому я б сказав, що адміністрація Трампа діє гранично незграбно. Він почав добре, 20 січня Трамп на своїй інавгурації і ввечері в інтерв'ю «Фоксу» зі свого овального кабінету заявив: я даю Путіну шанс вийти з цього божевілля; Зеленський готовий, він підтверджує свою готовність до переговорів, а Путіну я даю шанс, «ми здобудемо мир через силу». Він сказав, що ми можемо ввести ембарго, можемо ввести нові санкції.Він не говорив про військові поставки «томагавків» в Україну як засіб загрози, але він говорив багато чого. І раптом потім перевертається - і виявляється, що насправді війна через Україну, через Зеленського, що 3 роки нічого не робили, могли домовитися, а Зеленський - комік, диктатор, і взагалі 4% має. Як це перевернулося все з одного боку в інший? Причому не продовжив тиск на Путіна, а почав цей тиск на Україну.Це вражає. Вибравши слабкого, ти вважаєш, що домовишся з Путіним, тим самим продовжуючи на нього тиснути, неважливо - рідкісноземельних металів це стосується чи втрати території України. А що натомість? Ще раз повторю, що взамін? Простий лакмус, елементарний: а де план Трампа? Де його план? Оголошували, Келлог говорив, що в Мюнхені буде заявлено план Трампа по Україні щодо врегулювання з Москвою. Так Джей Ді Венс його й озвучив, на превеликий жаль. І говорив про все, що завгодно, крім російської агресії проти України. І це теж надзвичайно важливий маркер.

Через спалах насилля у Колумбії президент Густаво Петро запровадив надзвичайний стан, але є сумніви чи зможе він попередити повномасштабну війну. Як пояснив колумбійський лідер, надзвичайний стан запроваджено через різанину між конкуруючими лівими партизанськими угрупованнями у кількох департаментах країни. Зіткнення сталися і у регіонах на північному сході біля кордону з Венесуелою. За п'ять діб боїв загинуло понад сто осіб і ще 20 тисяч змушені були залишити домівки. Надзвичайний стан дозволяє президенту задіяти армію для приборкання войовничих партизанів. Особливості політикуму Колумбії дають підстави вважати, що США можуть не залишитися осторонь конфлікту. Конфлікти партизанів Колумбія є четвертою економікою у Південній Америці й союзницею Сполучених Штатів Америки. Водночас країна відома своїми наркокартелями, що й не дивно з огляду на новітню історію. З 1984 по 2017 роки у Колумбії вирувала громадянська війна: ліві партизанські загони, котрих підтримував СРСР, протистояли консервативному уряду. У ході численних зіткнень сформувалися потужні угруповання: Революційні збройні сили-Армія народу (ФАРК) і Армія національного звільнення (АНЗ). Їм протистояли ультраправі Об'єднані сили самооборони Колумбії (ОСК), яких підтримувала тогочасна влада. У 2006 році ОСК була визнана терористичною організацією, а у 2016 році уряд уклав угоду з ФАРК, котра 2017 року була реорганізована у політичну партію. У 2017 році один з лідерів ФАРК Іван Маркес оголосив про відновлення збройної боротьби. Понад 5 тисяч бійців з різних угруповань долучилися до лав його угруповання. Утім, більшість соратників Маркеса забажали об'єднатися з АНЗ. Ще частина збройних формувань або перетворилися на наркокартелі, або співпрацюють із ними. Це стосується як лівих, так і ультраправих. Лівий направо У 2022 році відбулися президентські вибори, на яких вперше переміг лівий кандидат від лівоцентристської коаліції "Історичний пакт" Густаво Петро Уррего. Його результат, утім, не надавав відчуття надійності - 50,44%. Можливо, вплинуло партизанське минуле. Його конкурент, безпартійний Рудольфо Ернандес зібрав 47,34% голосів). Тим паче, значна частина АНО не пристала на угоду з ФАРК. Нинішній спалах насилля є найкривавішим від 2017 року, тому президент вдався до притаманної консерваторам жорсткої риторики: "АНО обрала шлях війни і ця війна у них буде", - пояснив Густаво Петро. Одним махом партизани й наркокартелі створили йому проблеми і у стосунках з адміністрацією Дональда Трампа, і з Венесуелою Роздратування зрозуміле - криваві події ставлять хрест на програмі "повного миру за три місяці" Густава Петро, з якою він переміг на виборах. Одним махом партизани й наркокартелі створили йому проблеми і у стосунках з адміністрацією Дональда Трампа, і з Венесуелою. Кокаїнові війни Найбільшого жаху зазнав регіон Кататумбо на північному сході Колумбії, на кордоні з Венесуелою, відомий як центр вирощування й виготовлення коки - сировини для кокаїну. повстанці захоплювали і вбивали лідерів місцевих громад Сутички бойовиків спричинили масову втечу місцевих. Як свідчить голова Офісу омбудсмена Колумбії Іріс Марін Ортіс, повстанці захоплювали і вбивали лідерів місцевих громад, виганяли з помешкань власників цілими родинами тільки тому, що підозрювали їх у співпраці з тим чи іншим угрупованням. Або у родинних чи дружніх зв'язках з тими, хто співпрацював. За даними спостерігачів, за контроль у регіоні змагаються АНО, як і заявив президент Колумбії, та угруповання зі структури ФАРК, котре не пристало на мирну угоду. З 2017 року вони намагалися не допускати кривавих сутичок, однак нині раптово розпочали справжню бійню, до якої влада виявилася не готовою. З 2022 року Петро веде переговори з АНО про роззброєння, котрі і мали б покласти край розгулу картелів, однак за три місяці домовитися не вдалося, тож президент змушений задіяти армію. Заявити про себе Опоненти не мовчать. Лідер АНО Антоніо Гарсія відхрестився від переслідування мирних жителів, але повідомив про переслідування колишніх повстанців за співробітництво з ФАРК. Масштаби зіткнень у січні 2025 року дуже відрізняються від того, що спостерігали після укладення мирної угоди 2016 року, - розповіла старша аналітикиня Іntеrnаtіоnаl Сrіsіs Grоuр Елізабет Дікінсон. "Ситуація надто швидко вийшла з-під контролю. Президенту буде складно врегулювати її, йдеться про відкритий масштабний конфлікт у регіонах, котрі досі були спокійними", - пояснила вона. Складність ситуації підтверджує і реакція Венесуели. Хоча Колумбія і не визнала перемоги Ніколаса Мадуро на президентських виборах, міністр закордонних справ Венесуели Іван Хіль пообіцяв підтримку біженцям з Колумбії. Можливе загострення відносин Колумбії зі США. Вашингтон підтримував мирні переговори, а Венесуела виступила гарантом. Проте у команді Дональда Трампа критикували мирний план Густаво Петро, нині в його успіху сумніваються й демократи. Затверджений Сенатом на посаді держсекретарі США Марко Рубіо був особливо жорстким критиком мирного плану Петро. Одна з його претензій - мирні переговори надали можливість АНО вільно займати території, посилювати контроль у певних регіонах, зміцнити логістику наркоторгівлі, накопичити прибутки. Не останньою є й підозра про співпрацю АНО з Венесуелою. Через неконтрольований спалах насилля може під загрозою може опинитися американська підтримка Колумбії. Урядова криза Різанина спричинила відставки в уряді Густаво Петро. Пішли з нього міністр закордонних справ Луїс Альберто Мурильо, міністерка транспорту Марія Констанса Гарсія. Міністр закордонних справ у Колумбії є ще й канцлером. Поки замість нього на посаді працюватиме дружина президента Лаура Сарабія. Якщо зіставити дати і події, у заворушеннях на кордоні може бути зацікавлена Венесуела. Це сталося відразу після різких заяв уряду Колумбії щодо венесуельських виборів і напередодні інавгурації Трампа у США. Тим часом, особливий стан у країні й надзвичайний стан в економіці, проголошені президентом, може скасувати Конституційний суд. А поки, опираючись на армію, Густаво Петро має шанс підіграти Дональду Трампу, одним з перших указів якого була можливість залучати війська для протидії мексиканським наркокартелям на кордоні зі США.

Від обрання до повноважень. Трамп – вдруге президент США5 листопада 2024 року Дональд Трамп переміг на виборах президента США, отримавши перевагу у 31 штаті, у тому числі в усіх семи "хитких" штатах, відповідно набравши 312 голосів Колегії виборників (для перемоги потрібні 270 – ред.). Фото: Gеtty Іmаgеs20 січня 2025 року Трамп вдруге офіційно стане главою Сполучених Штатів – разом з віцепрезидентом Джей Ді Венсом вони складуть присягу на інавгурації 47-го президента Америки. До речі, більше про те, хто такий Дональд Трамп та чим цікава його особистість, ви можете прочитати тут. Традиційно інавгурація американських президентів проходить перед будівлею Капітолію у Вашингтоні. Однак цього разу через морози Трамп розпорядився провести присягу в приміщенні – у ротонді Капітолію. Востаннє там на пост вступав Рональд Рейган 40 років тому, тоді стовпчики термометрів у столиці Америки сягнули 14 градусів морозу. Фото: Gеtty ІmаgеsЦьогоріч у день інавгурації, окрім офіційної церемонії присяги, пройдуть також музичні виступи, святковий парад і низка інавгураційних балів до та після офіційних церемоній, і їх усіх Трамп планує відвідати. Саму ж інавгурацію вже охрестили найдорожчою в історії США. Трамп, найбагатший американський президент, зібрав найбільшу суму пожертв від приватних донорів. За кілька днів до інавгурації було відомо, що інавгураційний комітет отримав вже 200 млн доларів. Очікується, що в понеділок у Вашингтоні збереться близько 200 тисяч людей, серед них будуть як фанати Трампа, так і протестувальники. Церемонію відвідають мільярдери Ілон Маск, Джефф Безос та Марк Цукерберг. Як повідомляли ЗМІ, у місті посилюють заходи безпеки, залучають поліціянтів з інших регіонів. Загалом під час інавгурації у столиці перебуватиме близько 25 тисяч співробітників правоохоронних органів та військовослужбовців. На церемонії традиційно будуть присутні чинні президент Джо Байден та віцепрезидентка Камала Гарріс. Також будуть колишні президенти Барак Обама,  Джордж Буш-молодший та Білл Клінтон. Очікується, що інавгурацію відвідають низка сенаторів і членів Палати представників США, однак демократів серед них практично не буде.Вперше в історії Америки на інавгурації президента будуть присутні іноземні лідери. Зокрема, запрошення отримали китайський лідер Сі Цзіньпін, президент Аргентини Хав'єр Мілей, прем'єрка Італії Джорджа Мелоні, експрезидент Бразилії Жаїр Болсонару, прем'єр Угорщини Віктор Орбан, опозиційна президентка Грузії Саломе Зурабішвілі, хоча бути присутніми на церемонії вдасться не всім. Як відбувається інавгурація президентів у США, і які цікаві факти були в історії, читайте у нашому матеріалі.Лояльність замість державної доцільності. Хто йде з Трампом у Білий дімПід час своєї першої каденції президентства Дональд Трамп формував адміністрацію з представників республіканського істеблішменту та бізнес-лідерів, які згодом його розчарували. Тож цього разу, як відзначали ЗМІ, головним критерієм відбору стала лояльність. Зрештою при зміні президентів зазвичай більшість урядових працівників зберігають свої місця, незалежно від того, республіканцем  чи демократом є  новий господар Білого дому. Досвід федеральних службовців корисний для будь-якої адміністрації. По суті, змінюється лише політична команда на окремих посадах. Проте Трамп відкрито заявив, що має намір провести масштабну реформу та замінити функціонерів політичними призначенцями. У підсумку розуміємо, що лояльність особисто Трампу буде важливішою за державну доцільність. Нова команда президента формується за принципом відповідності його ідеологічним переконанням та управлінському стилю.Перед Трампом завдання – заповнити близько 4000 урядових посад політичними призначенцями, з яких 1200 потребують затвердження Сенатом. Процес дещо спростить перехід Верхньої палати під контроль республіканців. Слухання щодо затвердження кандидатур на ключові посади в адміністрації Трампа вже стартували. Потенційних кандидатів опитують про їхнє минуле та кваліфікації для посади, після чого їх затверджують сенатори. Державним секретарем США може стати сенатор від Флориди Марко Рубіо. Колись він був конкурентом Трампа на президентських виборах, а тепер підтримує його ідеї. Давній прихильник жорсткої політики щодо Китаю та росії. Раніше також був прихильником підтримки України, але з входженням до орбіти Трампа його позиція стала більш скептичною. Марко Рубіо. Фото: Gеtty ІmаgеsЯкщо призначення Рубіо, найімовірніше, пройде без проблем, то призначення міністра оборони США під питанням. На цю посаду претендує Піт Хегсет – телеведучий, який ніколи не працював у Пентагоні та не має досвіду в політиці. Крім браку кваліфікації, він ще й зазнав критики через звинувачення у сексуальних домаганнях та зловживанні алкоголем. Попри це, команда Трампа доклала значних зусиль, і Хегсет таки матиме достатньо голосів сенаторів, про що Трампові приватно сказав лідер більшості в Сенаті Джон Тун. У питанні України Хегсет чіткої позиції не має і, мабуть, орієнтуватиметься на думку Трампа, хоча й після повномасштабного вторгнення називав Путіна воєнним злочинцем та виступав за пришвидшення допомоги Україні. Наступником Вільяма Бернса у ЦРУ може стати Джон Реткліф, який вже очолював національну розвідку США у 2020-2021 роках. Його називають особисто відданим Трампу. Стосовно українського питання, у 2022 році від Реткліфа звучало кілька проукраїнських заяв, та наразі його позиція стосовно України невідома. Джон Реткліф. Фото: Gеtty ІmаgеsРаніше на посаду генпрокурора та міністра юстиції номінантом був ексконгресмен Метт Гейтц. Та через фігурування у кількох скандалах, де його звинувачували у зґвалтуванні та педофілії, він був змушений відмовитися від номінації.Окремих топ-функціонерів Трамп затверджує одноосібно. До обов'язків вони приступлять після 20 січня, але номінанти на посади ще до того почали свою активність на публіці. Серед них Майк Волц – конгресмен з Флориди, який буде у Трампа радником з нацбезпеки. Головний противник Китаю, і той, хто обіцяє припинити карт-бланш для України. Після повномасштабного вторгнення Волц у складі делегацій Конгресу приїздив до Києва, також він підтримував законопроєкти щодо допомоги Україні, а зараз Волц долучений до перемовин щодо закінчення війни. Ще одне призначення – Кіт Келлог, який став спецпредставником з питань України та росії. Келлог – генерал-лейтенант у відставці. Також відвідував Україну після повномасштабного вторгнення. Під час передвиборчої кампанії Трампа був співавтором одного з попередніх планів закінчення війни, так само він заявив раніше, що шукатиме шляхи розв'язання війни в Україні упродовж 100 днів після інавгурації. А спланований його візит до Києва у січні наразі відкладається. Кіт Келлог, Фото: Gеtty ІmаgеsТрамп планує спеціально створити нову неурядову структуру – Департамент урядової ефективності (DОGЕ). І очолити його мають двоє бізнесменів у сфері високих технологій: Ілон Маск та Вівек Рамасвамі. Вони повинні провести реформу держуправління, оптимізувавши роботу апарату, і водночас зменшивши вплив "глибинної держави", яка часто блокувала ініціативи Трампа під час його першої каденції. Та поки незрозуміло, які у них будуть повноваження. Головою апарату Білого дому Трамп призначив Сьюзан Вайлз. Вона керувала його виборчою кампанією, а в адміністрації президента буде займатися персоналом, контролювати доступ сторонніх осіб до Трампа, а також вести переговори від його імені з Конгресом та представниками виконавчої влади.Міст у 75 днів. Що змінилося у Трампа та чого чекати після інавгурації Ще в ході передвиборчої кампанії Трамп зробив низку заяв, які планує реалізувати, ставши 47-м президентом Америки. Обраний глава держави пообіцяв примусово виселити нелегальних мігрантів зі Сполучених Штатів, змінити федеральний уряд і ввести великі тарифи, які можуть підвищити ціни. Він також стверджував, що швидко завершить війну росії проти України. Напередодні інавгурації Трампа газета WSJ повідомляла, що після повернення до Білого дому нова адміністрація президента США Трампа хоче влаштувати широкомасштабні рейди щодо іммігрантів у Чикаго. Імовірно це і буде одним з перших кроків Трампа у намірах масово депортувати нелегальних мігрантів. Після цього аналогічні операції можуть бути проведені у Нью-Йорку, Лос-Анджелесі, Денвері та Маямі.Також Трамп сказав американцям, що збільшить їхні зарплати, зменшить рахунки за електроенергію та знизить ціни на газ. Він дав обіцянки керівникам компаній, які підтримали його на виборах, зокрема ідеться про бізнеси щодо видобутку нафти, криптовалюти, дослідження космосу та штучного інтелекту. Політичних суперників він раніше назвав ворогами зсередини і сказав, що членів Конгресу, які розслідували бунт у Капітолії 6 січня 2021 року, слід ув'язнити. Разом з тим Трамп запропонував очистити частину федеральної робочої сили та скасувати екологічні норми. Виступаючи на мітингу перед своїми прихильниками у Вашингтоні напередодні інавгурації, Трамп вкотре повторив свої передвиборчі заяви. Так, він знову пообіцяв завершити війни. "Я закінчу війну в Україні. Я припиню хаос на Близькому Сході. І я зроблю все, щоб уникнути Третьої світової війни – а ви навіть не уявляєте, як ми близько до неї", – виголосив Трамп. Крім того, він пообіцяв, що протягом доби скасує "усі дурні розпорядження Байдена", і вже у понеділок мають з'явитися президентські укази, які всіх потішать. Також за словами Трампа, уже до вечора 20 січня буде покладено край "вторгненню" нелегальних мігрантів через південний кордон США. Взагалі ж у статусі обраного, та ще не повноважного президента Трамп встиг зробити порцію нових контроверсійних заяв. Як от, у листопаді висловився, що знизив би податки для громадян Канади на 60%, якби країна стала 51-м штатом Америки, а прем'єр-міністра Джастіна Трюдо назвав "губернатором Великої держави Канада". Згодом лідери Канади висловилися про те, що слова Трампа вже не сприймаються як жарт і з ним варто бути обережним. У грудні Трамп "зазіхнув" на розширення території Америки входженням до її складу арктичного острова Гренландія, що сьогодні підконтрольний Данії. Так він прокоментував призначення нового посла США в Данії, заявивши, що з міркувань "національної безпеки та свободи по всьому світу Сполучені штати Америки відчувають, що володіння та контроль над Гренландією є абсолютно необхідним". У відповідь на це прем'єр-міністр Гренландії Мута Егеде заявив, що острів "не продається" і "ніколи не продавався".  Крім того, Дональд Трамп погрожував встановити контроль над Панамським каналом (судноплавний канал, що сполучає Панамську затоку Тихого океану з Карибським морем і Атлантичним океаном, розташований на території держави Панама – ред.). На цю заяву Трампа президент Панами Хосе Рауль Муліно відповів, що "кожен квадратний метр каналу належить Панамі і належатиме надалі", на що обраний президент США написав: "Подивимось!". Він також згадав китайських солдатів, які, мовляв, незаконно експлуатують Панамський канал. Тут ідеться про одну з компаній СК Нutсhіsоn Ноldіngs, що базується у Гонконзі, яка управляє двома портами, розташованими на Карибському і Тихоокеанському входах до каналу. Днями також повідомлялося, що команда Трампа хоче, щоб венесуельський диктатор Ніколас Мадуро залишив пост глави держави. Як саме це може бути реалізовано – поки що незрозуміло. Ахіоs пише, що Венесуела за Мадуро стала величезною проблемою для Латинської Америки і США. На неї припадає найбільша сучасна міграція у Західній півкулі. За останнє десятиліття від режиму Мадуро втекли близько 8 млн осіб.Видання відзначає, що інтерес Трампа до Венесуели є частиною ширшої політики нацбезпеки, що формується. Власне, його заяви про купівлю Гренландії, погроза повернути контроль над Панамським каналом, зокрема через присутність там Китаю, і загалом така тактика містить припущення щодо анексії Канади та щодо правильного вторгнення в Мексику. Інавгурація Дональда Трампа викликала масові протести, що відбулися напередодні в центрі Вашингтона. "Народний марш" пройшов повз Білий дім та меморіал Лінкольна, а його учасники, що виступали за права жінок, расову рівність та захист громадянських свобод, протестували проти політики Трампа, яка, на їхню думку, є загрозою для конституційних прав меншин та вразливих груп. Дехто з протестувальників висловив незгоду з тиском Трампа на Канаду. Наприклад, серед плакатів був ось такий: "Ми не ваш 51-й штат". Отож, нові мита на імпорт, боротьба з міграцією, перемовини щодо війни в Україні – саме цим має намір зайнятися Трамп відразу після інавгурації, якщо вірити його заявам. Як зауважує DW, усі його дії в перші дні на посаді матимуть радше символічне значення. Імовірно, частина з них стосуватиметься внутрішньої, а частина – міжнародної політики. Так новий лідер намагатиметься показати американцям, що налаштований серйозно, і водночас продемонструвати всьому світу міць Америки. Для швидкого втілення обіцянок в життя Трампу доведеться видавати президентські укази (Ехесutіvе Оrdеr) – така процедура не потребує залучення Конгресу. За законом у США, укази можуть стосуватися лише обмеженого кола питань, зокрема це нацбезпека, зовнішня політика, нормативно-правове регулювання. Власне 20 січня, як очікується, буде підготовлено цілу низку таких декретів, які Трамп зможе підписати. Усе це лише наші припущення, бо напевно тільки команда Трампа знає, що заплановано на перші дні перебування президента у Білому домі. За словами експертів, Трамп має діяти швидко, аби встигнути до проміжних виборів у Конгрес США у 2026 році – до того часу Республіканська партія має більшість і в Сенаті, і в Палаті представників. До того ж мандат має терміни, політичний капітал також зменшується. Трамп усвідомлює, що вже не зможе балотуватися у 2028 році, тому має встигнути вкластися в один термін з усім, чого він хоче домогтися.Від доби до пів року. Чи справді Трамп може завершити війну в УкраїніПовернімося ще до заяв про Україну, що лунали з Трампових вуст. У передвиборчих перегонах він запевняв, що за 24 години завершить війну. Втім, не уточнював подробиць, як він планує це зробити. Разом з тим висловлювання Трампа сигналізували, що він підтримує угоду, за якою РФ збереже частину анексованих територій України. Бачимо, що тепер він знову нагадав про завершення війни, але вже без таймінгу виконання. Через день після того, як підтвердилася перемога Трампа на виборах 5 листопада, він провів телефонну розмову з президентом Росії Путіним. WР писало, що під час дзвінка обраний американський президент порадив російському президентові не вдаватися до ескалації війни в Україні та нагадав йому про значну військову присутність США в Європі. Також йшлося про цілі миру на європейському континенті, і Трамп висловив зацікавленість у подальших розмовах з Путіним, щоб обговорити "незабаром розв'язання війни в Україні". Імовірно, це незабаром вже близько, позаяк Трамп планує зателефонувати Путіну за кілька днів після інавгурації й домовитися про особисту зустріч. Раніше в інтерв'ю hrоmаdskе екскомандувач Сухопутних військ США в Європі генерал Бен Годжес висловив думку, що Трамп і його команда вже почали змінювати тон щодо України, що звучав під час передвиборчої кампанії обраного президента. Бен Годжес, Фото: Gеtty Іmаgеs "Я не чув, щоб майбутній віцепрезидент Джеймс Венс робив антиукраїнські заяви після виборів. Новий радник президента США з питань національної безпеки Майк Волц загалом підтримує Україну. Кандидат на посаду державного секретаря США, сенатор Марко Рубіо має проукраїнську позицію", – зазначив Годжес.Крім того, спецпредставник США з питань України та росії генерал Кіт Келлог, за словами Бена Годжеса, дуже прихильно ставиться до України та є справжнім яструбом щодо росії. Як ми вже згадували вище, Келлог був автором співавтором плану завершення війни в Україні (навесні 2023-го – ред.). Мета документа – спонукати Україну та росію якнайшвидше розпочати мирні переговори, використовуючи різні важелі впливу. Зокрема, Україна в разі неучасті у перемовинах ризикуватиме тотальним скороченням військової допомоги від Америки, а росія, навпаки – суттєвим посиленням підтримки України з боку Вашингтона. Саме за цим планом, як вважають експерти, намагатиметься діяти Дональд Трамп після вступу на посаду. Зрештою, раніше від нього ці тези вже звучали у ЗМІ, коли він відповідав, як саме буде спонукати до миру і Зеленського, і Путіна.Щодо важелів впливу на росію, за даними Вlооmbеrg, радники новообраного президента розробляють стратегію санкцій задля досягнення дипломатичної мирної угоди, розглядають два підходи. Один з них передбачає деякі заходи на користь підсанкційних російських виробників нафти, які могли б допомогти укласти мирну угоду. Другий варіант ґрунтуватиметься на запровадженні нових санкцій, посилюючи тиск на росію для збільшення важелів впливу. Поки що прагнення розпочати переговори якомога швидше – це головна зміна курсу США, яка простежується порівняно з лінією адміністрації Джо Байдена. А слова Трампа про завершення війни за добу залишились серед гарних заяв у його передвиборчій кампанії. Адже згодом той же Кіт Келлонг сказав, що сподівається знайти вирішення для розв'язання війни в Україні протягом 100 днів після інавгурації. Та усе виглядає значно складніше. Днями Тhе Теlеgrарh написав, що радники Трампа не прогнозують суттєвого прогресу у завершенні війни Росії проти України упродовж принаймні найближчих 6 місяців. Так, ідеться про припинення війни, і тут є три ключові питання для врегулювання війни, про що сказав Майк Волц – кого запросять за стіл переговорів, як їх посадять, та які рамки угоди будуть. Більшість американських посадовців, як з команди ще чинного президента Джо Байдена, так і Дональда Трампа, який 20 січня обійме посаду, кажуть, що російські війська залишаться на українських територіях. У потенційній угоді Трампа з Путіним росія, найімовірніше, збереже війська на 20% території, які окупувала, пише NYТ. Таким чином, це буде перемир'я подібне до того, що зупинило, але не поклало кінець Корейській війні.Та як зауважує видання, найскладніша частина потенційної угоди – необхідність гарантувати, що Кремль не скористається припиненням бойових дій, щоб переозброїтися, набрати та навчити нові сили, винести уроки з помилок і знову напасти на Україну.   Припинення вогню може бути забезпечено європейськими миротворчими силами, найімовірніше, на чолі з британськими, німецькими та французькими військами. Водночас ключовим моментом буде те, чи захоче Трамп зберегти центральну роль США у наданні розвідданих, зброї та дозволу Україні завдавати ударів по російській території.

Про це - в інтерв"ю Марії Гурській, яке пубікує видання Sеstry.uа.Міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш заявив, що західні системи ППО, які отримає Польща, захищатимуть повітряний простір виключно країн НАТО. Ідеться про отримання Варшавою норвезьких багатоцільових літаків F-35, зенітних систем NАSАМS, а також додаткових систем Раtrіоt для захисту повітряного простору. Як слід розцінювати заяву Косіняка-Камиша? Чи є вона елементом передвиборчої риторики напередодні президентських виборів, які можуть відбутись у травні 2025 року? Чи можливий консенсус щодо закриття неба принаймні над Західною Україною з боку Польщі? Я особисто виступаю за збиття російських ракет над територією України, але це має бути рішення всього НАТО, в тому числі, звичайно, США. Я не думаю, що заява міністра Косіняка-Камиша була елементом передвиборчої гри, хоча проблема, звичайно, експлуатується на виборах, особливо крайніми правими, зокрема, «Конфедерацією», яка стверджує, що якби було ухвалено рішення про введення військ в Україну, як це пропонують французи, або якби ракети НАТО збивали російські ракети над територією України, то це було б автоматичним оголошенням війни Росії з боку НАТО або Польщі. Це неправда. Але ми повинні усвідомлювати, що будь-які рішення про залучення потужностей Північноатлантичного Альянсу Польщею мають бути рішеннями всього НАТО.Україна повинна працювати над переконанням всіх членів Альянсу, тому що це — елемент спільної союзницької оборониКанцлер Німеччини Олаф Шольц за довгий час вперше відвідав  Україну — очікувалось, що він привезе з собою рішення про надання Україні німецьких крилатих ракет великої дальності Таurus. Дива не сталося. Чи очікувати Україні посилення оборонних потужностей після виборів у Німеччині, які заплановані на лютий 2025 року?Про нові декларації Німеччини та нову, можливо, більш рішучу її стратегію щодо Росії ми зможемо дізнатися лише після виборів. Це стане можливим, якщо там переможуть сили, які будуть менш дипломатично обережними, ніж канцлер Шольц і його коаліція. Зараз в міжнародній та європейській політиці дуже багато змінних — і це не лише вибори в Німеччині і зміна команди в США, а й зміна геополітики в Центральній і Західній Європі, невизначеність щодо багатьох урядів. Ми, наприклад, не знаємо, хто буде при владі у Румунії, а це дуже важливо для України та Польщі, враховуючи дедалі більшу проросійську позицію не лише Угорщини, до чого ми, на жаль, звикли, а й Словаччини. Зараз час для дипломатичного наступу України. Потрібно знову і знову нагадувати про базові речі, що це Росія напала на Україну, що це вона хоче знищення українських земель та народу, що це вона вчиняє військові злочини, а Україна захищається. А як виглядає ситуація з допомогою Україні між виборами і інавгурацією нового президента в США?Союзники України — країни Скандинавії, Нідердланди, Велика Британія ​​і, звісно ж, адміністрація Джо Байдена продовжують підтримувати Україну і надсилати важливі оборонні системи. Переламним став крок президента Байдена, який, хоч і з запізненням на два роки, але все ж зняв обмеження на застосування американських ракет великої дальності для ураження цілей на території Росії. І все ж ключовим в поточній ситуації буде поворот — невідомо, в який бік та наскільки глибокий, — який відбудеться в американській політиці після 20 січня, коли Дональд Трамп знову вступить на посаду президента країни. Тим не менше спікер Палати представників США Майк Джонсон відхилив запит адміністрації президента США Джо Байдена включити $24 мільярди допомоги Україні до законопроєкту про короткострокові витрати, який Конгрес має ухвалити до 20 грудня. Чи отримає Україна кошти на оборону і чого чекати далі?Я сподіваюся, що Україна все ж отримає ці десятки мільярдів доларів допомоги ще за адміністрації президента Джо Байдена. Серед республіканців також є значна група, можливо, навіть домінуюча, яка не хоче, щоб Україна і Захід програли в російсько-українській війні. Навпаки, хочуть щоб Україна і Захід у цій війні виграли. Звичайно, оточення Трампа різноманітне, там є люди, які хотіли б перемир'я або припинення вогню за будь-яку ціну, однак, мені здається, що переважають там ті, хто не хочуть дати Путіну забагато, тому що це було б капітуляцією не лише України і європейців, а й нового американського уряду. Про цю тенденцію говорить висунення Марка Рубіо на посаду очільника Державного департаменту.Трамп не може дозволити собі імідж слабака, тому що він сам звинувачував в цьому Джо Байдена — в основному, коли йшлося про Афганістан, але й не тількиНа Заході зростають побоювання, що Володимир Путін може вирішити вторгнутися в Східну Європу найближчими роками. Як пише Тhе Тіmеs, на думку воєначальників НАТО, Велика Британія має бути готовою до конфлікту до 2027 року. У випадку ізоляціонізму США за Трампа, чи візьме Європа відповідальність за власну безпеку? Яким є тут погляд Польщі?Якби Путін, не дай Боже, переміг, а я визначаю його можливу перемогу в першу чергу в тому аспекті, що Україна була б позбавлена ​​можливості приєднатися до ЄС і НАТО, для всієї Європи і передусім для нашого регіону є очевидним, що Путін піде далі, він не відступить. Відновивши сили, він захоче отримати ще більше геополітичних здобутків. Цілі Росії, чітко визначені МЗС Росії у грудні 2021 року, не змінилися — РФ хоче не тільки підпорядкувати собі Україну, а й вимагає виведення військ НАТО зі Східної Європи, на що, звісно, ​​не погодиться ані Польща, ані інші країни Центральної Європи, ані весь Північноатлантичний альянс, включаючи США/Польща перебуває серед країн, які найсуттєвіше збільшують витрати на оборону. Цього року буде понад 4% ВВП, а наступного, я сподіваюся, ще більше. Як член комітету з питань оборони можу сказати, що збільшити армію в 2-2,5 рази за кілька років зі зміною більшості систем озброєнь або їхнім значним розширенням — це дуже складний процес, але ми це робимо, бо це необхідно. Водночас я не вважаю, що президент Трамп виведе США з НАТО і відмовиться від допомоги Україні. Це — частина великої глобальної політичної гри, яка ведеться головно між Вашингтоном і Пекіном. У цій грі найважливішим союзником США є Європа, а найважливішим союзником Китаю — Росія. Відмовитися допомагати Україні і Європі для Трампа буде невигідноТому я не з тих, хто вірить, що ми зіткнемося з трагічно негативними рішеннями адміністрації нового американського президента в перші тижні чи місяці. Це не означає, що можна забути про розбудову оборонного і стратегічного потенціалу Європи. Це беззаперечний пріоритет.‍Володимир Зеленський заявив про готовність до переговорів щодо припинення війни за умови вступу України в НАТО — тією частиною території, яка не є тимчасово окупованою Росією. Про таку можливість раніше говорили в апараті Генсека НАТО, висловлювалися на цю тему й інші європейські політики. Наскільки це реалістично станом на зараз?Я сподіваюся, що так виглядатиме кінець цієї війни. Мені дуже подобаються сильні заяви з цього приводу, наприклад, Марка Рютте, нового генерального секретаря НАТО. Та скажу вам трохи навпаки. Я вважаю, що не можна погоджуватися на жодне перемир'я, яке містило б умову невходження України в структури ЄС і НАТО. Це значило б, що Путін досягнув своєї цілі, заради якої він розпочав цю війну, а саме — геополітичної васалізації України. Ані Захід, ані Україна не можуть на таке погодитися, і я сподіваюся, що США під керівництвом нового президента також на таке не погодяться і не запропонують цього.‍В якій часовій перспективі, на вашу думку, може реально відбутися вступ України в НАТО? По-перше, я вважаю, що Україна може вступити в НАТО і в ЄС навіть, якщо частина території України буде окупована. Тут я згадую випадок Кіпру, який приєднався до ЄС, коли частина його території була і досі залишається окупованою турками. Не бачу причин, чому так не могло б відбутися і з Україною. Скажу так: хотілося б, щоб це відбулося якнайшвидше. Та все залежить від політичної волі. Потрібно переконати всіх 32-х членів НАТО погодитися на це. Вступ до ЄС — це інше, тому що це не просто політичний процес, а дуже складний юридичний процес. Польща майже десять років вела переговори про вступ до Європейського союзу. Звичайно, політична воля має велике значення, але передусім ідеться про готовність з боку України, українського парламенту та української адміністрації якомога швидше провести переговори та адаптувати українське законодавство до європейського права в різних аспектах — від сільського господарства до промисловості, від верховенства права до боротьби з корупцією. У цьому випадку все залежатиме від швидкості дій самої України та її влади.Польща дуже хоче допомогти, і я знаю, що вже готуються місії експертів для допомоги Україні в переговорах з Євросоюзом, у тому числі тих, які понад 20 років тому вели переговори про вступ Польщі до ЄС‍Якщо ми говоримо про ЄС, вступ — це перспектива близько 5-ти років. Якщо говорити про НАТО, це може відбутися швидше. Як швидко? Я політик і не хотів би бавитись у ворожку, тому просто підкреслю — вступ України в ЄС і НАТО — це пов’язані, але різні процеси. Процес вступу до Євросоюзу є правовим і політичним процесом і вимагає реформ. Вступ до Північноатлантичного альянсу вимагає переважно політичної волі. Нагадаю, що Фінляндія та Швеція увійшли в НАТО протягом року від декларації готовності до завершення процесу ратифікації в усіх країнах.‍Російська пропаганда зараз активно експлуатує меседж про те, що Східний щит» є спробою Польщі відгородитися від війни в Україні. Яке місце цей проєкт відіграє в обороні Польщі і яке значення він має для України?Це абсурдна і тупа пропагандистська гра Росії. "Східний щит" призначений для захисту Польщі від можливого нападу з боку РФ або російсько-білоруських сил. Ми маємо дуже довгий кордон з Білоруссю, понад 400 кілометрів, але також бачимо загрозу на півночі, з боку Крулевецької або Калінінградської області, де маємо майже 300 км кордону. Ми повинні його зміцнювати, але це не змінює нашої дуже твердої позиції допомагати Україні усім, чим можемо, і доставляти вам західну допомогу, яка тече транспортними коридорами в Україну через наш південно-східний кордон. Як я вже сказав, між цими проєктами немає конкуренції — один доповнює інший. Ми хочемо вам допомогти, і це збігається з нашим власними інтересами максимально відштовхнути від Польщі росіян.Після великої перерви фермерські протести на кордоні Польщі та України знову поновилися. Фермери погрожують посилити їх після 10 грудня. Який відсоток внутрішньої політики у цих протестах? Чи є тут елементи російського впливу? І як бути з тим, що кожен такий протест є ударом по економіці воюючої країни?Причини протестів фермерів різні. Частково вони справедливі, адже угода ЄС з країнами Меркосур (це економічний союз держав у Південній Америці, до якого входять Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай й Болівія, а також асоційовані члени — Чилі, Болівія, Перу, Колумбія та Еквадор. — Авт.) може й справді вплинути на них. Але методи цих протестів абсолютно неправильні. Те, що кордон з Україною є елементом протесту проти угоди з країнами Південної Америки, — це абсурд. Я думаю, що польський уряд не дозволить перекрити кордон. І те, що деякі фермери пробують це зробити, свідчить про те, що, на жаль, у тих громадах є російська агентура.Щойно досягли порозуміння голови МЗС Польщі та України у питаннях ексгумацій жертв Волинської трагедії, як представники РіS зареєстрували в парламенті законопроєкт, згідно з яким пропонується карати за "пропагування ідеології" ОУН-б та Української Повстанської Армії, які, мовою законопроєкту, призвели до "геноциду поляків на Волині та суміжних територіях в 1943-1945 роках". Голова міжпарламентської групи співпраці з Республікою Польща у Верховній Раді України Микола Княжицький каже: "Емоційності українців годі дивуватися, бо це чергова хвиля політичних спекуляцій на темі Волині під час геноцидної війни Росії проти України".  Попри декларації прем'єра Польщі Дональда Туска про підтримку України, ризик політизації теми спільного минулого перед президентськими виборами зростає. Чого очікувати?На жаль, це вже не ризик, а реальність. Я вважаю, що і "Конфедерація", тобто крайні праві сили, і, на жаль, набагато більша і серйозніша сила "Право і Справедливість" вже розігрують цю карту у внутрішній політиці, абсолютно забуваючи про дві речі. РіS за вісім років свого правління не змогла зробити нічого, щоб розпочати процес ексгумацій на Волині. Тож тепер, коли це сталося за менше, ніж рік правління нашої коаліції, вони будуть робити ставку на націоналізм, щоб завоювати довіру свого електорату. Ось як я прочитав цю постанову. Я вважаю, що на даний момент ми досягли того, чого можна було досягти, того, що було правильним і реалістичним, і я сподіваюся, що ексгумації розпочнуться.Потрібен серйозний польсько-український діалог про УПА і його ключових діячів — таких, як Бандера чи Шухевич — постатей, які належать до національного пантеону українців, оскільки боролися з радянською владою за незалежність України й водночас яких ми оцінюємо однозначно негативно через Волинську різанину. Та для дискусій про це настане час після війни, коли Україна не буде змушена чинити відсіч російській агресії. На жаль, через свій передвиборчий цинізм про це забувають наші праві сили — від "Конфедерації" до РіS. Україна перебуває у смертельній загрозі, і зараз ми повинні, не забуваючи про важку історію, якомога більше допомагати їй у війні з Росією. Крапка.‍Чи буде ухвалений скандальний законопроєкт і чи не призведе передвиборче роздмухування пристрастей до погіршення підтримки України і ставлення до українських біженців в Польщі?До нового року Сейм не займатиметься цим проектом. Чи ухвалять його — не знаю, але це точно не буде справжня дискусія про історію. Це інструмент пропаганди РіS та її виборчої кампанії, їхнього кандидата на президентських виборах. Такі умови ускладнюють щиру розмову про важку історію. УПА ніколи не буде для нас тим, чим вона є для українців, бо для нас це сила, відповідальна за Волинь. Та те, що пишуть про УПА в підручниках у Польщі та Україні, мають визначити історики, а не постанови Сейму, і зараз для цього точно не час. Ключові політичні сили оголосили своїх кандидатів на пост президента Польщі.  У чому полягатиме різниця для України у випадку перемоги того чи іншого кандидата?Звісно, ​​є більший ризик якогось загострення польсько-українських відносин через історію, якщо б виграв Кароль Навроцький, який протягом останніх років очолював наш Інститут національної пам’яті і не продемонстрував здатності ефективно та конструктивно співпрацювати з колегами в Україні. Але у Польщі зовнішню та оборонну політику проводить уряд, а не президент.Президент, звичайно, має велике символічне значення. Він є главою держави, але поки Дональд Туск буде прем’єр-міністром Польщі, а Радослав Сікорський — міністром закордонних справ, суттєвих змін у політиці щодо України не буде.‍Як ви для себе формулюєте головне питання польсько-українского діалогу сьогодні і який головний спільний виклик для Польщі і України?Перше і головне — Польща, як самостійно, так і в складі західної коаліції, має максимально допомогти Україні виграти цю війну. Друге — це, безсумнівно, процес вступу України до ЄС. Польща як найбільша країна, яка зробила це за останню чверть століття, може дуже допомогти, тому що ми маємо досвід, професіоналізм, знання і хочемо поділитися ними з вами. І, нарешті, третє — знешкодження так званих мін. Об’єктивно існують розбіжності щодо нашої непростої історії або в сільськогосподарських відносинах. Таких деструктивних моментів не бракує. Та геостратегічна мета Польщі та України полягає в перенесенні кордону безпечної, інтегрованої зі структурами Заходу Європи  до східного кордону України, а також, розбудові сильного осередка всередині структур Заходу, тобто, ЄС і НАТО, Центральної та Східної Європи, головними опорами яких мають бути Польща та Україна. Так я оцінюю стратегічні цілі Польщі, і вони незмінні з 1991 року, відколи Україна відновила незалежність і вже точно з 2014 року, коли Україна чітко заявила, що хоче бути членом ЄС і НАТО. 

Про це повідомляє "Європейська правда" з посиланням на АFР.Зазначено, що заяву про продовження "миротворчої місії" Будапешта Сіярто зробив після переговорів угорського премʼєр-міністра Віктора Орбана з обраним президентом США Дональдом Трампом у Флориді. Тоді ж Орбан зустрівся з мільярдером Ілоном Маском і майбутнім радником з питань національної безпеки Майком Волтцом. Сіярто сказав, що ці переговори довели: "Не випадково... ті, хто виступає за мир в Україні, були в захваті від того, що президент Дональд Трамп переміг на цих виборах"."Цього тижня відбудеться ще щонайменше дві події, які будуть частиною угорської миротворчої місії, завтра або післязавтра", - заявив він.Водночас подробиць угорський міністр не оголосив.Що відомо про "миротворчу місію" Орбана На початку липня з'явилися чутки про те, що Орбан планує здійснити візит до Москви після відвідин Києва.Своєю чергою тодішній президент Європейської ради Шарль Мішель нагадав, що держава, яка головує в Євросоюзі, не може взаємодіяти з Росією від імені блоку. Також на інформацію про поїздку прем'єра Угорщини у Москві відреагував і прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск.Пізніше 5 липня до Москви прибув з візитом прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан. У Кремлі він зустрівся з російським диктатором Володимиром Путіним і закликав його до припинення вогню.Після новини про візит Орбана до Москви президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн висловила переконання, що умиротворення не зупинить російського диктатора Путіна.Згодом 8 липня Орбан прибув із візитом до Пекіна, де зустрівся з очільником КНР Сі Цзіньпіном. Сторони обговорили своє бачення "кроків задля досягнення миру в Україні". Під час саміту НАТО прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан зустрівся з президентом Туреччини Реджепом Ердоганом і попросив підтримати його "миротворчу місію" щодо війни в Україні.Пізніше 11 липня прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан зустрівся з Дональдом Трампом для обговорення "можливості миру" для України.Радник Білого дому з національної безпеки Джейк Салліван, коментуючи самозвану "миротворчу місію" Орбана, сказав, що Україна буде справедливо стурбована будь-якою спробою домовитися про мирну угоду без залучення Києва.Пізніше стало відомо, що міністри закордонних справ країн ЄС мають намір проігнорувати Угорщину, організувавши свій власний саміт у серпні, замість того щоб поїхати до Будапешта на захід Орбана.18 липня Урсула фон дер Ляєн заявила, що візит прем'єр-міністра Віктора Орбана до Росії не був "місією миру" - це була "місія замирення агресора".1 серпня в Угорщині заявили, що Орбан завершив свою "миротворчу місію" щодо України.13 вересня угорський премʼєр заявив, що війну в Україні неможливо завершити на полі бою, тому він готує нові "миротворчі" ініціативи.

Треба готуватися до найгіршого примусу до втрати територій і частини суверенітету та заборони доступу до американської зброї, каже Олександр Хара, експерт Центру оборонних стратегій На виборах президента у Сполучених Штатах Америки переміг Дональд Трамп. Як це вплине на західний світ, яких змін слід чекати? &еnsр;Феномен Трампа є реакцією на глибинні проблеми в політичному й економічному житті США. Період бурхливого розвитку глобалізації, поштовх якому дав розвал СРСР, завершився. Лише невелика частина американського суспільства, передусім еліта, мала зиск із цього. Натомість перенесення виробництва в Азію в рамках глобалізації вдарило по робітничому класу електорату демократів. Також питання толерантності було доведене до екстремального рівня, приклад коли в Конгресі троє ректорів найпрестижніших університетів були неспроможні засудити заклики до геноциду ізраїльтян. Крайні ліві настрої підштовхнули невдоволених ними, передусім білих чоловіків середнього віку та консервативних поглядів, голосувати за Трампа. Також для консервативної частини американців було неприйнятним обрати жінку змішаного походження, що є провідницею ідей толерантності. Значна кількість трампістів критично ставиться до підтримки України. Росію вони вважають консервативною країною, яку Байден спровокував напасти, підштовхуючи Україну до НАТО. Що зміниться, залежить від того, який кабінет збере Дональд Трамп. Із можливих позитивних призначень на держсекретаря висунули Марко Рубіо, на радника з питань національної безпеки Майка Волца. Це консервативні люди з чітким світоглядом і негативним ставленням до авторитарних режимів. Серед негативних на посаду генпрокурора висунуто Метта Гетца, який погрожує переслідуванням держслужбовців, задіяних у розслідуванні можливих злочинів Трампа та його команди. На керівника національної розвідки пропонують Тулсі Габбард, яка в лютому 2022-го казала, що Зеленський має обійняти Путіна й відмовитися від НАТО. Але реальні призначення на посади відбудуться не раніше 20 січня 2025-го, після інавгурації Трампа. Новий президент зніме обмеження на видобуток нафти й інших енергоресурсів, щоб пожвавити економіку. Спробує з метою знизити ціну на нафту й гарантувати безпеку стратегічному союзнику Ізраїлю покращити відносини із Саудівською Аравією, що погіршилися за каденції Байдена через війну в Ємені. Будуть торговельні війни з Китаєм, ЄС. Колишній радник Трампа з питань нацбезпеки Джон Болтон казав, що той кілька разів збирався виходити з Альянсу. Імовірно, американці підштовхуватимуть європейців більше платити за власну безпеку та зменшити свої зобов'язання, що вплине, зокрема, й на українців. Тобто Трамп прагне зосередитися на внутрішніх проблемах? Чи означає це, що США йдуть у тінь і можуть втратити роль глобального лідера? &еnsр;Це можливо, якщо його урядування призведе до хаосу. Попри велику кількість ізоляціоністів серед виборців Трампа, навряд чи Вашингтон поступиться своїми економічно вигідними позиціями. У 1990-х, після розпаду СРСР, США були єдиною надпотугою. І хоча для Трампа внутрішні проблеми на першому плані, він не обмежиться ними. Є загроза з боку Китаю найбільшого виробника синтетичної наркотичної речовини фентонілу. Також інтереси США й КНР перетинаються в Індо-Тихоокеанському регіоні, зокрема щодо ­Тайваню. Нерозв'язані північнокорейська та російсько-українська проблеми. Трамп не зможе відвернутися від урегулювання геостратегічних питань у відносинах з іншими країнами. Період бурхливого розвитку глобалізації завершився Перемога Трампа призвела до падіння курсу євро, а його обіцянки запровадити торгові мита можуть суттєво нашкодити європейській економіці. Чи можуть економічні проблеми порушити політичну єдність Заходу? &еnsр;Неортодоксальний підхід Трампа до дипломатії вже спричиняв невдоволення в Європі. Але іншого союзника для європейців немає. Їхні уряди здебільшого центричні чи лівоцентричні. Політики розуміють: треба докладати більше зусиль, щоб США лишилися в Європі як гарант безпеки. Євросоюз відстоюватиме свої економічні інтереси, але так, щоб не погіршити відносин із Вашингтоном. Європейцям доведеться збільшувати видатки на оборону 2/3 членів НАТО витрачають на неї лише 2 відсотки бюджету. Європа має інвестувати у власний оборонний комплекс, бо розуміє, що такі конфлікти, як між Росією і Україною, вимагають шаленої кількості ресурсів. Вона ж до такого конфлікту не готова, не виробляє в достатній кількості снарядів і ракет. Це потрібно Трампу, оскільки деякі види боє­припасів європейці купуватимуть у США. Тому ЄС балансуватиме між захистом власних інтересів і збереженням нормальних відносин із новою американською адміністрацією. В адміністрації Джо Байдена заявили про необхідність передати Україні 6 мільярдів доларів безпекової допомоги до інавгурації Трампа. Це сигнал про подальше згортання допомоги з боку США? &еnsр;Байден і його уряд розраховували, що Камала Гарріс стане президентом. Але після перемоги Трампа стало очевидно, що ці гроші треба якнайшвидше використати на користь України. Деякі кошти підуть на фінансування нашого оборонного комплексу або купівлю зброї і техніки в інших країнах. Тепер адміністрація Байдена в цейтноті, бо є велика ймовірність, що першими кроками Трампа з "дипломатичного врегулювання української кризи", як він її називає, буде урізання допомоги Україні. Він ніколи не казав про "завершення війни" чи "українську перемогу" лише: "Треба припинити вбивства". Ми залежимо від Заходу на дев'яносто відсотків Цим він нагадує одного українського політика, який казав: "Треба просто перестати стріляти". &еnsр;Вони схожі. Хоча мені Трамп за способом мислення і поведінкою більше нагадує Януковича. Він також може спровокувати таку кризу. Є побоювання, що він намагатиметься забетонувати владу республіканців через зміни до законодавства. Поки що це лише страшилки демократів, але їх підживлюють висловлювання Трампа на зразок: "Я буду диктатором на один день". У традиціях американської політики такі слова недо­зволені: президент перебуває нижче Конституції, норм і принципів права. У Трампа буде спокуса розв'язати конфлікт, тиснучи на слабку ланку, якою є Україна, бо ми залежимо від Заходу на 90 відсотків. Мається на увазі фінансова та безпекова допомога. Тому логічно запропонувати Путіну й Зеленському якусь формулу компромісу, щоб потім припинити надавати допомогу Україні. І це буде той тиск, що може змусити президента України погодитися на переговори. Тому європейська єдність критично важлива для нас щоб вони, якщо не збільшували допомогу, то надавали її вчасно. Завдяки цьому ми купимо собі час на пів року, щоб витримати перший "ковбойський наскок" Трампа на вирішення російсько-­української проблеми. Щоб він опинився в ситуації, коли має ухвалені інші рішення, ніж очікують у Москві. Сподіваюся, в Марко Рубіо, який ненавидить авторитарні режими, вистачить дипломатичного таланту переконати Трампа, що здача України буде поразкою для США й особисто для нього. Звісно, багато залежить від нас ми маємо показати, що здатні продовжувати боротьбу й не боїмося тиску, пояснити європейцям, що в їхніх інтересах і надалі нам допомагати й що не на часі будь-яка дипломатія з РФ. Треба виходити також на оточення Трампа, бо серед республіканців чимало тих, хто нас підтримує, і працювати з його електоратом: США демократична країна, що дослухається до думки своїх громадян. У США також відбулися вибори до обох палат Конгресу сенату та палати представників, над якими Республіканська партія здобула контроль. Як це вплине на Україну? &еnsр;Будуть два лакмусові папірці: голосування за кандидатуру Метта Гетца на генпрокурора й Тулсі Габбард на керівника національної розвідки. Республіканська більшість у сенаті хитка 52 відсотки проти 48. Уже двоє сенаторів-республіканців заявили, що не голосуватимуть за цих кандидатів. Результати голосувань за ці посади будуть показником, чи поглинув Трамп Республіканську партію. Для ухвалення ключових рішень потрібно щонайменше дві третини голосів, що неможливо, бо сенат і палата представників поділені майже навпіл. Тому Трамп не абсолютно вільний у своїх діях він може багато чого зробити, але системи стримувань і противаг поки що не порушено. Німецький канцлер Олаф Шольц уперше за два роки вийшов на прямий зв'язок із Путіним. Його дії підтримав канадський прем'єр Джастін Трюдо. Чи пов'язані ці спроби встановити контакт із російським лідером із результатами виборів у США? Чи є вони виявом слабкості, готовністю Заходу йти на компроміси? &еnsр;Трамп не раз висловлювався за добрі відносини з РФ і переговори з Путіним. Олаф Шольц діяв у цьому руслі. Це хибне мислення, що базується на нерозумінні менталітету росіян, коли їх сприймають як "інших європейців". Ми ж знаємо, що це азійщина ХVІ століття, орда. Європейці ж вважають, що з ними можна порозумітися через дипломатію, і в цьому їхня глобальна помилка. Маємо активно діяти у кримському напрямку Одна з причин нинішньої урядової кризи в Німеччині питання допомоги Україні. Адже, коли виділяють кошти на допомогу іншій країні, треба затягувати паски. Для політиків це тяжко потрібно своїм громадянам, які звикли до умовного бутерброда з ікрою, пояснити, що ікри буде вдвічі менше, бо треба допомагати Україні, де триває війна, і якщо вона програє воювати з Росією доведеться їм. Німці, які прийняли мільйон біженців, розуміють, що відбувається в нас, але не готові далі обмежувати свій добробут. Економічна модель країни базувалася на виробництві високоякісної техніки за рахунок дешевого російського газу, яку вони продавали на російський і китайський ринки. Тепер з РФ не можна торгувати й купувати газ. Політика подальшої підтримки України вимагатиме жертв, на які Шольц не хоче йти. У Франції нині також криза і проблеми в економіці. Це й підштовхує їх до прямих переговорів із Росією. Торгувати чужими землями завжди легше. 1938 року дозволили розірвати Чехословаччину, але Гітлера це не спинило. На жаль, європейці не зробили висновків. Джастін Трюдо мене здивував. Усім хочеться зберегти хороші відносини з Трампом, але такі заяви не додають перспектив миру в Україні та не посилюють Заходу. Після оголошення результатів виборів у США активізувалися обстріли українських територій. Чи зможе нова хвиля російської агресії змінити позицію Трампа щодо війни із замирювальної на більш рішучу? &еnsр;До Трампа має бути особливий підхід. Він хоче видаватися вдалим переговорником, що посилює США, тому не йде на невигідні їм поступки. Найперше, він дослухатиметься до думки пересічних американців, а не своїх союзників у Європі. Якщо Путін робитиме щось таке, що виставить слабкими США загалом і Трампа зокрема, це може змінити його позицію. Він не буде такий чутливий, як Байден чи Обама, до злочинів Росії, які підштовхували наших партнерів щось робити. Після анексії Криму проти РФ запровадили надто м'які санкції. І лише збиття малайзійського Боїнга ­МН-17 спричинило перші серйозні антиросійські санкції. Те саме ми спостерігали 2022 року, коли розблокували допомогу Україні. Буча й Ірпінь стали поштовхом, після якого партнери почали нам постачати артилерію та іншу військову техніку. І постійно, коли відбувалися якісь жахіття, ми отримували нову допомогу. Адміністрація Байдена, зціпивши зуби, надала Україні касетні боєприпаси, бо бачила, що на сході критична ситуація. Їх постійно підштовхувало до дій, коли ми опинялися на межі відчутної поразки. Вони намагалися вирівняти ситуацію, щоб Україна із сильнішими позиціями сіла за стіл переговорів. Курська операція конвертація воєнного інструменту в політичний Дозвіл, який нам дали на використання оперативно-­тактичних ракет по Курській області, пов'язаний із тим, що, по-перше, треба відреагувати на появу там північнокорейських солдатів, а по-друге допомогти Україні втримати Курщину, щоб, коли Трамп наполягатиме на переговорах із Росією, мати цей козир. Але це одна з кількох провальних стратегій Байдена. Перша з них збагнути Росію. Це провалений урок усього дипломатично-розвідувального класу США. Друга стримати РФ спершу 2021-го, а потім 2022 року. Третя неохоче збільшення допомоги Україні 2022-го, втрачені можливості: через побоювання ядерної ескалації нам не надали потрібного. Якби адміністрація Байдена зробила ставку на перемогу України, ситуація 2023-го була б інша. Але стратегічної мети поразки Росії та звільнення Україною всіх окупованих територій адміністрація Байдена, на жаль, не переслідувала. Наскільки дозвіл бити американськими далекобійними ракетами по території РФ посилить позиції України? Чи є ризик, що його можуть скасувати після інавгурації Трампа? &еnsр;Такий ризик є. Дональд Трамп-молодший відреагував на цей дозвіл Байдена, заявивши, що це крок до Третьої світової війни. Імовірно, таке мислення притаманне і Трампу-старшому. Тому наші військові мають використати цю зброю з максимальним ефектом. Є достатня кількість важливих цілей на території РФ, які можна вразити. Свого часу Валерій Залужний писав, що, враховуючи асиметрію в ресурсах, Україна має отримати технологічну перевагу. Тобто ворога треба знищувати дистанційно. Для цього потрібні потужні технологічні системи, завдяки яким ми можемо зменшити втрати серед наших військових і мирного населення. Завдяки дозволу на застосування далекобійних ракет нашим силам у Курській області буде трохи легше, більша кількість бійців залишиться живими. І ми ще більше підірвемо спроможність РФ на гнучкі дії. Заборона ударів по російській території західною зброєю це був повітряний щит над РФ. Ми просили закрити небо хоча б над Заходом України, натомість Байден із 2022 року закривав його над Росією. Тепер, після дозволу бити ракетами, росіянам доведеться свої склади й командні пункти тримати поза зоною ураження, їм важче буде накопичити сили на кордоні. Це додаткове навантаження на й без того неефективну систему управління в їхніх збройних силах. Можливий розкол НАТО Росіяни розконсервували радянські запаси танків і бронетехніки, що значно менш ефективна й легше знищується. Сподіваюся, ми дотиснемо німців і зможемо пожвавити курортний сезон у Криму, бо знищення Керченського мосту важливе. І найголовніше Курська операція є першою з 2022-го конвертацією воєнного інструменту в політичний. Ми показали партнерам свою здатність до активних дій навіть з обмеженими ресурсами. Водночас Путіну довелося проковтнути це вторгнення він не оголосив війни Україні та загальної мобілізації. Будь-яка авторитарна модель базується на мовчазній згоді плебсу з політикою фюрера. Але одна річ, коли покидьки з депресивних регіонів РФ ідуть убивати українців за гроші, а інша коли мажори Москви, Петербурга й інших великих міст будуть вимушені йти вбивати за копійки. Курська операція показала, що Росія має обмежені ресурси, тому й підтягнула солдатів із КНДР. Маємо активно діяти у кримському напрямку фізично увійти туди нині не можемо, але знищення інфраструктури, що дає змогу тримати на півострові велике угруповання ворожих сил і засобів, буде додатковим політичним тиском на Кремль. Чи є ризик того, що просування України в ЄС і НАТО загальмується чи буде поставлене на паузу? &еnsр;Це може статися, якщо США почнуть тиснути, щоб Україна змирилася з вимогами Путіна не долучатися до будь-яких оборонних чи політичних структур. Я не вірю, що Зеленський може на це погодитися, бо українське суспільство цього не сприйме. Щодо НАТО, то його можуть використати як розмінну фішку для встановлення хиткого миру чи припинення вогню. Але євроатлантичну інтеграцію не буде поставлено на паузу. Ми маємо проводити реформи, які роблять нас більш боєздатними. Треба йти фінським шляхом швидкий вступ Фінляндії в НАТО був обумовлений не лише геостратегічними розрахунками й політичною волею, а й готовністю фінів. Тому ми так само маємо посилювати себе. НАТО також може бути під загрозою: я вже казав, що Трамп збирався виходити з Альянсу. Принаймні він може передислокувати сили в Індо-Тихоокеанський регіон, але це дасть поштовх європейцям. У французького лідера Макрона була ідея стратегічної автономії, щоб витіснити американців з Європейського континенту. Можливий розкол НАТО, оскільки моделі ухвалення рішень там застарілі Угорщина досі блокує співпрацю Києва й Альянсу. Можливо, буде нова безпекова структура на базі країн, що розуміють загрозу з боку Росії. Як Україні поводитися в цій ситуації? &еnsр;Ми доросла нація, тому треба готуватися до найгіршого. Найгіршим є примус до втрати територій і частини суверенітету, а також заборона доступу до американської зброї. Щоб цього не сталося, маємо працювати з адміністрацією президента США, з Конгресом, із громадськістю. Європейці мають втримати єдність, сформовану 2022-го, й виконувати обіцяне нам. Для України найважливіша національна єдність. Вона врятувала нас на початку повномасштабної війни, коли нація об'єдналася перед смертельним викликом, а політичні чвари відійшли на другий план. Передплатити журнал "Країна"

На вашу думку, хто такий Путін?Путін – це цілий режим, який продовжує сторіччя російського імперіалізму. Це трохи інша система, вона не комуністична і не царська. Але, тим не менше, – це централізована автократія, яка живиться за рахунок своїх сусідів. Це основа самого путінізму. На додачу до цього є корупція, а також перевага від того, що західні інституції такі політичні, і це створює враження що Російська Федерація така потужна.Сучасна Росія – це Путін? Чи можна говорити, що коли Путіна не стане, тієї Росії, яка була зібрана по шматочках протягом багатьох століть, не стане?Російська Федерація може зникнути в тому вигляді, в якому вона є навіть з Путіним, тому що російський диктатор бореться з останніх сил, як раніше Черненко, Андропов та інші радянські урядовці. Можливо, йому залишилося жити лише кілька років, але це не означає, що Російська Федерація виживе разом з ним. Очевидно, що РФ почне валитися навіть при Путіні, тому що росіяни будуть провалювати всі системи. І насправді, я вважаю, що це вже спостерігається. Минулого року ви приїжджали до України і представляли свою книгу "Неспроможна держава. Інструкція із розшматування Росії". У ній ви пишете, зокрема, про розпад Росії. А чи є якісь можливі сценарії цього розпаду? Скільки, наприклад, може утворитися національних республік? І взагалі, що могло б відбутися, якби Росія розпалася зараз? Насправді це не таке питання, яке може вирішитися за один день. Це цілий процес, і він вже розпочався. Шалені економічні проблеми, які виникли в Російській Федерації, особливо яскраво помітні перед Новим роком. Ми можемо побачити це на прикладі нафти. Шалені видатки на армію, що збільшилися з третини до половини... Звичайно, це впливає і на цивільну економіку, яка руйнується. І це вже тріщина. Ми бачили, як це відбувалося у Радянському Союзі. Там все почалося з цих самих військових видатків. Тож зараз у РФ ми вже спостерігаємо певні позначки. На тлі цього можуть бути повстання в армії, можуть з’явитися ті, хто не хоче віддавати ресурси в Москві і прагнутиме суверенності й автономії. Обурення підіймається серед людей, особливо серед тих ветеранів, які повертаються, а їх не раді бачити. Я думаю, що увесь цей розвиток подій вплине в подальшому на Росію. На який час це може розтягнутися? Мені здається, що російська репресивна машина Путіна дуже сильно подавлює усі ці події, про які ви говорите. Це дійсно так. Головний успіх Російської Федерації полягає саме в цьому подавленні. Ми спостерігали це ще за царських і комуністичних часів. Пам'ятаєте пропаганду успіху в ті часи? Те ж саме відбувається зараз в путінській системі. Всі вони проваляться, враховуючи ту економіку, ніякої диверсифікації та ніякого оновлення. Якщо дати Росії розвиватися так, як вона зараз є, рано чи пізно вона впаде. Якщо подивитися на той самий заколот Пригожина або на українське вторгнення в Курську область, ми не бачили ніякої прихильності до Путіна навіть у самій Росії. Росіяни поважають тих, хто сильніший, тому вони можуть дуже швидко обернутися проти Путіна. Це величезна країна, шалено різна, і не можна зібрати все це докупи військовими сили, особливо, коли люди їдуть на фронт воювати проти України. Тож я розглядаю це як провал занадто розтягнутої, гниючої та абсолютно корумпованої системи.На середину грудня у Європі запланований черговий Форум поневолених народів Росії. Яке ваше особисте ставлення до таких форумів? Чи можуть люди, які вже багато років проживають на території ЄС і представляють ці поневолені регіони Росії, збираючись в одному місті в Європі, долучатися до розвалу Російської Федерації? Часом слово потужніше за меч. Ми бачили це і раніше, дуже багато повстань починалися як маленькі, а потім розросталися і до них долучалося все більше людей, вони отримували більше уваги. Я брав участь у Форумі визволення поневолених народів Російської Федерації. У нас було кілька зустрічей по всьому світу, включаючи європейський, японський, канадський парламенти та італійський сенат. Що дуже цікаво, так це те, як реагувала на це Москва. Звісно, вона засуджувала ці ініціативи, навіть визнавала їх терористичними організаціями. Я думаю, це показує страх у Кремлі, що ці рухи можуть зростати, отримувати більше підтримки і більше уваги в Росії та світі загалом. Російська Федерація вже звинувачує Польщу, яка разом з Україною протистоїть їм і підтримує ці форуми. Я називаю це неопримітивізмом. Висування страху від Москви показує, що ці рухи стають потужнішими. Наступний рік, на мою думку, буде критичнішим, тому що у РФ виникають внутрішні проблеми. Я думаю, що ми побачимо збільшення повстанських рухів не тільки в різних республіках, а й у різних регіонах, де є незадоволення через те, що всі ресурси подаються Москві, а вони нічого майже не отримують, що люди за межею бідності і посилаються в м'ясорубку війни. Той страх, про який ви щойно сказали, – це страх особисто лідера Росії Володимира Путіна, чи це страх колективного Путіна?Я думаю, це страх колективного Путіна, путінського політбюро. Це фактично страх Кремля, це страх уряду і багатьох депутатів російської думи. Якщо послухати, як вони все це підносили останні три роки, то дійсно, Путін залишився десь в минулому. Якщо ми будемо давати більшу автономію регіонам та найбільшим містам РФ, то, звичайно, це може призвести до більше ніж 200 різних конфліктів по території країни. У Кремлі самі розуміють, що сидять на пороховій діжці, яка може вибухнути. Фитиль вже було запалено, але Путін намагається його загасити. Рано чи пізно це досягне центру.Чи можуть наразі люди, яких називають російськими лібералами, які так само постраждали від Путіна, деякі з них сиділи у в'язницях на території РФ, хтось зараз перебуває на території ЄС або у США, так само долучитися до цього процесу, про який ви говорите?Деякі можуть, а деякі ні. Ми не визначаємо всіх їх як лібералів. Ці люди вважають себе опозицією Путіна, але є ж різна опозиція. Дуже багато традиційної опозиції, наприклад, Навальний та ті, хто його оточували, є постпутінцями або ліберальними авторитаристами. Вони хочуть тримати імперію, але і звернути Путіна, включаючи, звичайно Крим та Чечню, які вони отримали нещодавно силою. Тож я б назвав цих людей тими, хто мають таке ж саме бачення Російської Федерації. У них немає достатньої підтримки всередині країни, Путін вже їх ізолював у в'язницях або деяких вбив. Я не думаю, що вони впливатимуть на майбутнє Росії. На жаль, дуже багато політиків на Заході все ще їх слухають і думають, що з ними це буде щось на кшталт нової демократичної Російської Федерації, яка з'явиться після зникнення Путіна.У нас було таке враження після того, як зник Радянський Союз, але ми потім побачили, що відбулося. Довгострокове рішення – це розпад Російської Федерації. Тим не менш є певні елементи опозиції. Я не кажу, що всі вони однакові. Наприклад, деякі депутати розуміють, що має бути певний вибір: якщо республіка хоче жити, якщо вони не хочуть бути частиною Російської імперії, то мають стати незалежними. Я думаю, що є дієві політики навіть серед нинішньої опозиції. І ми можемо говорити про звільнення певних територій Російської Федерації. А яку роль в цьому процесі зараз відіграє Україна? Україна завжди була критична в цьому питанні і завжди протистояла російському імперіалізму. Також вона пережила наслідки геноцидів. Особливо в останні два з половиною роки - це, мабуть, одна з найважливіших осей розвитку Російської Федерації. І Україна продовжує тут відігравати важливу роль. Захід, не поставляючи зброю, яка потрібна на лінії фронту Україні, провалив свою місію. Україна має визначну роль у боротьбі з московськими імперіалізмом. Вона є ключом до нового світу, в якому нові республіки можуть торгувати, існувати, взаємодіяти одна з одною і не мати ніякого зазіхання на інші території. Україна – це майбутнє, а Росія – це провалене бачення минулого.Як я зрозумів, Україна зараз має здатність впливати на трансформацію геополітичного ландшафту Східної Європи, так? Звичайно. Україна – це ключ до Східної Європи і навіть ключ в постімперіалістичне російське майбутнє. Як тільки РФ почне зникати, то в Україні буде дуже багато впливу серед сусідів, які споглядатимуть на Україну як на натхнення для власного розвитку. Як тільки буде переустановлений уряд в Російській Федерації, як тільки Україна відновить свої території, вона матиме вплив на Грузію і Молдову і зможе рухатися далі разом з цими країнами в Європейський Союз. У багатьох планах я б сказав, що Україна – це модель. Водночас через цю війну ви можете також пришвидшити розпад Російської Федерації. Ви вже згадали про те, що Захід зараз недостатньо допомагає Україні брати активну участь в процесі розбивання Росії. А що саме повинен був робити зараз Захід, особливо зважаючи на те, що на президентських виборах у США переміг Дональд Трамп, а у багатьох країнах Європи скочуються до ультраправого екстремізму? Це дуже складне питання. Почнімо з Європи. Так, ультраправі дійсно отримали дуже багато підтримки в багатьох західних і центральних європейських країнах. Але пам'ятайте, що є країни НАТО, які абсолютно готові підтримувати Україну всіма тими зусиллями, які в них є. Це Польща, Балтійські країни, Скандинавські країни та інші. У цих країнах немає ніякої загрози ультраправого популізму. На мою думку, Європа має зрозуміти, що буде означати для них президентство Трампа. Якщо в майбутньому Європа вимушена буде захищати не тільки Україну, а й себе, то має розбудовувати свій військовий комплекс. Вони мають збільшувати армію, як це зараз робить Польща, витрачаючи більше ВВП на власну армію.Якщо говорити про США, то це дуже складно. Ми знаємо, що зараз Штати проходять транзитний період, адміністрація Трампа перебирає повноваження. Насправді ця команда може бути навіть сильнішою, ніж команда Байдена. Наприклад, радник, посол НАТО – усі ці люди завжди хотіли посилити Альянс, вони мають дуже потужну антиросійську позицію. Деякі з них тиснули на адміністрацію Байдена, для того, щоб було надано більше підтримки Україні в попередні роки. Тож не варто упускати це з виду, тому що в результаті це може вплинути на взаємодію з Путіним. Але зараз зарано про це говорити, зараз лише формується політика. Януш Буґайський, фото: tvоеmіstо.tvТрамп неодноразово говорив про те, що хоче посадити президента України Володимира Зеленського і лідера РФ Володимира Путіна за стіл переговорів: в одного щось забрати, іншому щось дати, і таким чином пришвидшити завершення війни в Україні. Тобто він, наскільки я розумію, у своєму баченні майбутнього президентства на чотири роки не бачить ослаблення Росії.Трамп не настільки знає Російську Федерацію. Він не слідкує за тим, як розвиваються події там, але це робить його команда. Я думаю, що ті, хто допомагає йому розробити політику, мають більше уявлення про те, як відбувається війна. Технічно Київ має бути спокійним, тому що Трамп не збирається про щось домовлятися. Він намагається допомогти досягти не тільки миру, а того, що може вважатися перемогою його та Америки загалом. Звичайно, стратегічно не може бути такого, щоб Україна віддала свої території, але тактично може статися така ситуація, за якої Україна може сказати: “Гаразд, давайте зробимо припинення вогню, давайте приймемо ці угоди”. Деякі з команди Трампа вже пропонували прислати миротворців, щоб утримати мир в Україні. Тоді можна показати, що це Російська Федерація порушує правила й ескалує цю війну. Ідея полягає в тому, щоб переконати Трампа, що якщо він слідуватиме вимогам Росії щодо українських територій, то видаватиметься слабким, що він буде тим, кого ми називаємо лузером і матиме проблеми, наприклад, з Китаєм. Китай тоді захопить Тайвань, а це вже буде величезна втрата, яка приведе до війни для США. Тож, чим більше успіху в Україні, тим менше шансів, що буде війна з Китаєм. І це ціна домовленості Трампа з Російською Федерацією.Але тим не менше, без віддачі територій припинення вогню може показати, що Росія – це агресор, що росіяни – імперіалісти, що з цим треба боротися, а Україна хороша. До речі, я вже чув від людей Путіна, що потрібно зробити так, аби путінська армія мала великі проблеми через підтримку України Заходом та США.Яка Росія вигідна або потрібна Сі Цзіньпіню? Я думаю, що китайців можна назвати імперіалістичними прагматиками. Інакше кажучи, якщо РФ достатньо сильна, то вони можуть відволікти увагу від імперіалістичних поглядів Китаю, тому що всі зосередяться на Російській Федерації. Росія – це джерело дешевої енергії, нафти та газу, а також ціль багатьох перенаселених китайських регіонів. Але якщо Російська Федерація почне слабшати, Китай не буде ризикувати війною з США, підставляючи себе. Якщо Росія почне розвалюватися, Китай зосередиться більше на ресурсах і територіях на Далекому Сході, які мають джерела. Тоді у Китаю будуть потужності посилити власну економіку. Це може бути тим, на що розраховує Пекін. Тому ми маємо уважно спостерігати за регіонами, які можуть відлучитися від Російської Федерації, які не захочуть стати частиною домініону Китаю. Інакше кажучи, вони проміняють Москву на Пекін. Я думаю, що вони будуть прагнути до демократії, до Японії та інших країн на сході. Тож нам потрібна стратегія, яка допоможе не посилити Китай, але призведе до колапсу Російської Федерації.Умовно кажучи, настає час, коли Росія розвалюється. Як на це можуть відреагувати на Заході?На Заході будуть боятися, ми вже це бачили дуже багато разів. Я пам’ятаю, коли почав розвалюватися СРСР, у Вашингтоні передбачали купу біженців, громадянські війни, хаос і багато проблем. Тож, я думаю, що перша реакція серед офіційних представників на Заході буде страх. Згодом прийде розуміння, що з цим треба якось впоратися, адже за одну хвилину це вирішити не можна. Це буде стосуватися і США, і тих, хто нас підтримує, наприклад, Японії. У нас має бути політика, яка надасть безпеку цим країнам, щоб вони могли ладнати з новими формуваннями, які будуть виникати після руйнування Російської Федерації. Ми маємо зробити так, щоб ті конфлікти, які можуть виникнути в РФ, не поширювалися. Дуже багато роботи попереду. Я думаю, що це буде нова ера геополітики, яка зараз починає розвиватися. Саме зараз, за адміністрації Трампа можна почати працювати над цим питанням, тому що інакше ми будемо абсолютно не готові до цього, ми не будемо певні, що робити, і наша реакція може бути заслабкою.Ще один можливий варіант розвитку подій після розпаду Росії: на території цієї країни утворюється багато інших менших формувань, і якщо не в багатьох із них, то в деяких буде ядерна зброя. Зараз на території цих країн є пускові установки для балістичних ракет, які вони потім будуть контролювати. Як у такому випадку контролювати нерозповсюдження ядерної зброї і можливі її запуски у разі розпаду Росії? Будь-яка нова країна, яка буде виникати на місці РФ, захоче власного визнання. Вони не хотітимуть війни. Але якщо на їхній землі буде ядерна зброя, у такому разі для них це можливість почати переговори з міжнародними інституціями, спілкуватися з урядом США та з іншими країнами щодо того, щоб зменшити або взагалі знищити запас ядерної зброї. Звичайно, ми бачили це на прикладі Радянського Союзу. Я думаю, що всі ці нові формування не захочуть починати ядерну війну, вони захочуть визнання. А для цього вони мають виступати відповідальними гравцями.Я вважаю, що російські представники спеціально роздувають цей наратив, що нібито буде ядерна небезпека після падіння РФ. Проте я не думаю, що будь-яка з потенційних нових країн захоче мати ядерну зброю. Єдина країна, яка захоче ядерну зброю – це Москва. Але це може бути можливістю Заходу з ними взаємодіяти, а для Москви – взаємодіяти із Заходом. Як ви думаєте, а чия провина в тому, що Україна таки віддала свою ядерну зброю, але натомість не отримала жодного захисту?У цьому винні всі: і США, і країни Заходу. Вони думали, якщо ядерної зброї не буде, то країни будуть хорошими сусідами. Проте насправді, якщо в одній країні є ядерна зброя, а в іншої немає, то в регіоні буде дисбаланс. Друга помилка була безпосередньо з боку України. Пам'ятаєте цей Будапештський меморандум? Він не гарантує нічого. Там були положення, що все буде гаразд, але не було гарантій. І тому Україні, можливо, варто було почати ще тоді процес долучення до НАТО, як зробила це Польща. Але вже все пройдено, тому треба вчитися на помилках: якщо у вас немає ядерної зброї, то на вас може напасти сусід, в якого вона є. Саме тому зараз Південна Корея озброюється, а Іран розвиває ядерну зброю.Демократії можуть також потребувати ядерну зброю, якщо вони не можуть отримати гарантії від тих сил, які вже її мають. Я не кажу про потенційну Україну, але я кажу про Польщу та інші центральні європейські країни, які відчувають тиск і певні імперіалістичні дихання Російської Федерації. Тож, якщо є ядерна зброя, – це ефективно. Україна втратила цю можливість, тож зараз маємо проблеми з Росією.Якщо пов'язати страх Росії і ядерну зброю з нещодавніми висловленнями Путіна на засіданні ОДКБ, де він хвалився новітньою аеробалістичної системою “Орешник”, що вона може завдати удару по будь-якій точці Європи. Чи зможе Путін натиснути кнопку і запустити цей “Орешник” з ядерним боєзарядом по одній зі столиць Європи? Чи все ж таки він занадто боягуз, щоб зробити це? Я не думаю, що на цьому етапі Росія почне якусь ядерну війну. Вони зараз намагаються саботувати роботу в кількох країнах НАТО, наприклад, в балтійських країнах. Але якщо ви помітили, то навіть попри те, що США дали добро на використання Україною далекобійних ракет, Росія нічого не зробила з країнами НАТО. У Кремлі розуміють, що вони нічого не зможуть і ризикують структурою своєї країни, тому і не реагують. Путін – корумпований імперіаліст. Він хоче вижити. Навіть якщо Російська Федерація буде меншою, слабшою, все одно він хоче зберегти свої ресурси і владу. Тож почати ядерну війну з Заходом – це погана ідея, тому що від західних країн можу прийти досить потужна відповідь. Але це не значить, що Путін не хоче налякати їх. Західні політики мають свої внутрішні причини і також перебувають в страху, що є можливість побачити Третю світову війну. Путін покладається на цих людей для того, щоб підірвати західні політики і налаштувати їх проти України.Наразі я не бачу сценаріїв, за яких Путін та Кремль хочуть розпочати будь-яку війну із Заходом, особливо враховуючи те, що країни НАТО мають кордони з РФ і готуються до великої війни з нею. Наприклад, Польща витрачає дуже багато коштів на військові комплекси. Є дуже багато блефу з боку Путіна. Україна, як ніхто інший, має знати, що Росія покладається на брутальність та геноцид, а з іншого боку – на жорсткий контроль. Це основи Російської Федерації. Чи чули ви щось про те, що ще й лідер Китаю Сі Цзіньпін під час зустрічі з Путіним так само попередив, щоб той не натискав кнопку?Саме так. Я думаю, що Китай послав цей сигнал Росії ще кілька років тому. Будь-яка ядерна ескалація з боку Російської Федерації проти Заходу поставить під загрозу Китай. Проте Китай не хоче бути долучений до відкритих конфліктів з Заходом. Також це створить економічний хаос і вплине на можливість торгувати. Торгівля – це основа економіки Китаю, тому що ми говоримо про експорт, про торговельні зв'язки. Тобто Китай не буде підтримувати Російську Федерацію в цьому плані. І тоді Росія стане ще більш ізольованою, ніж зараз. А якщо вони втратять Китай як союзника, у такому разі вони ще швидше розпадуться. Януш Буґайський, фото: tvоеmіstо.tvЯкі ви бачите перспективи для України у вже післявоєнний період? Чи може наша країна стати ключовим гравцем в системі європейської чи навіть світової безпеки? Україна вже є такою. Коли ми говоримо про майбутнє Європи і демократії, Україна має ще багато чого зробити. Після війни буде тривале відновлення, залучення інвестицій, вибори. Україна має продовжувати розбудовувати демократичний процес, громадську суспільство, яке зараз дуже потужне. Усе це має не тільки існувати, треба робити так, щоб все це працювало: всі ці питання, з якими мають справу демократичні країни, зокрема, антикорупційні. Україні доведеться ще більше над цим працювати, тому що сусід напав на Україну, і деякі території були окуповані, тож дуже багато роботи попереду. Для цього українці потребуватимуть багато допомоги. Але я вірю в силу українського суспільства, тому що в останні майже три роки воно показало неймовірну стійкість. Якщо ви зможете пережити війну, то ви переживете і мир. Сусідні країни, зокрема Польща і країни Балтії, також будуть дуже важливими в тому, щоб допомогти Україні відновитися.

Тренд на зміну багатолітніх правлячих еліт у Південній Америці не оминув Уругвай. Чи буде новий очільник країни лояльним до України розповідає Gаzеtа.uа На відміну від Європи, де набирають сили праві, у Південній Америці виборці надають перевагу іншим політикам. У Мексиці перемогла правоцентристка Клаудія Шейнбаум, але в Аргентині - лібертаріанець Хав'єр Мілей. А в авторитетній на міжнародній арені Бразилії президент Жаїр Болсонару поступився у 2022 році лівому Луїсу Ігнасіу Лулі да Сілві. Президентські вибори 24 листопада 2024 року в Уругваї стали новим тріумфом лівих, бо перемогу здобув Яманду Орсі від "Широкого фронту". Його перемогу вже визнав конкурент кандидат-правоцентрист від правлячої "Національної партії" Альваро Дельгадо. Різниця між суперниками всього у кілька відсотків: 49,8% проти 45,9%. Нове - не забуте старе До слова, визнання перемоги конкурента - не надто типово для країн цього регіону, адже Болсонару колись оскаржував результати перегонів, а у Венесуелі досі точно невідомо, хто ж переміг, хоча владу утримує лівий Ніколас Мадуро. Утім, лідери країн Латинської Америки уже привітали Яманду Орсі. В Уругваї коаліція політсил "Широкий фронт" не є новачком, адже правила у країні з 2005 року. Але у 2020 році президентські вибори виграв Луїс Ласкалья Поу від "Мультиколорної коаліції" (лібертаріанці), котрий, на відміну від президента-висуванця лівого "Широкого фронту", засудив Ніколаса Мадуро. Також Ласкалья ініціював вихід Уругваю із Союзу південноамериканських націй. Президент бідняків Переможця вважають креатурою лівого президента Хосе Мухікі, котрий правив Уругваєм з 2010 по 2015 роки. Мухікі тоді здобув неофіційний титул "найщедріший і найбідніший президент". На момент обрання він мав лише старий автомобіль Фольксваген, коли прийшов до влади, то мешкав у сільському будинку і з президентської зарплатні собі залишав лише десяту частину - трохи більше 1 тисячі 200 доларів США, якщо перерахувати з уругвайських песо. Яманду Орсі - скромний учитель історії, згодом мер, народився і виріс у маленькому поселенні без електрики, тому знає потреби нужденних. "Країна свободи перемогла, - заявив він, - але мені потрібні й ті, хто проти". Знову обирали долю Ця пасторальна композиція приховує глибокі розбіжності всередині країни. Правлячим правоцентристам не вдалося подолати інфляцію після удару по економіці країни під час пандемії ковіду, а також упоратися зі стрімким зростанням злочинності, корупцією і розповсюдженням наркотиків. З іншого боку, крах лівих сил на виборах 2019 року також став оцінкою їхньої вправності. З огляду на високу явку (понад 90%), уругвайці робили доленосний вибір. Новому президенту, котрий вступає на посаду у березня 2025 року, доведеться вирішувати: продовжувати прагматичний курс консерваторів (бодай частково) - або повернутися до лівого порядку денного, тобто, підвищити податки. Щоб уникнути розколу, чинний президент публічно гарантував Орсі спокійну передачу влади. З іншого боку, Орсі також не налаштований на різкі рухи. Так, він уже заявив, що не підвищуватиме податки (чутки про це ширилися протягом передвиборчої агітації). Хоча ліві традиційно привертають симпатії, у тому числі, "оподаткуванням багатих". До стриманості Орсі спонукає той факт, що у Палаті представників країни більшість залишається правоцентристською, хоча Сенат - лівий. Без різких рухів Для України цінним було те, що Уругвай підтримав як суверенітет нашої країни, так і, в межах Міжнародної морської асоціації підтримав резолюцію про наслідки для міжнародного судоходства збройної агресії РФ (грудень 2023 року). Свою подяку президент Володимир Зеленський висловив Ласкальї Поу особисто у тому ж таки грудні минулого року. З огляду на курс переможця Орсі - "президент для всіх", тож можна очікувати, що він не мінятиме радикально зовнішньополітичний курс свого попередника. Загалом, Орсі схильний до компромісів: коли у 2005 році виграв вибори мера Монтевідео, запросив конкурентку на виборах Кароліну Коссе до своєї команди. На виборах від дав мало конкретних обіцянок, уникав дебатів і звів до мінімуму публічні виступи.