Search trend "Квіти"

Sign up, for leave a comments and likes
News filter
ЗСУ стали найпершим і справжнім гарантом безпеки України – Зеленський
Президент Володимир Зеленський поклав квіти до Стіни пам’яті полеглих захисників України в російсько-українській війні.
we.ua - ЗСУ стали найпершим і справжнім гарантом безпеки України – Зеленський
Зеленський поклав квіти до Стіни пам'яті полеглих за Україну
Президент Володимир Зеленський поклав квіти до Стіни пам’яті полеглих захисників України в російсько-українській війні.
we.ua - Зеленський поклав квіти до Стіни пам'яті полеглих за Україну
Розкажіть друзям про we.ua та отримайте винагороду

А Ви знаєте що на Платформі we.ua діє реферальна програма?

Ви приводите друзів та знайомих і отримуєте винагороду за їх реєстрації.

То ж, не гайте час! Розкажіть про we.ua своїм друзям, родичам та колегам. Надішліть їм своє реферальне посилання, яке легко знайти в розділі Мої друзі, та отримайте на свій бонусний рахунок додаткові надходження за кожну нову реєстрацію.

Розміщуйте своє реферальне посилання в інших соціальних мережах, в коментарях, в тематичних форумах та будь-де. Так у Вас буде більше друзів та підписників і більше бонусів на бонусному рахунку.

Ви зможете використати бонуси на додаткові послуги Платформи, а також - придбати корисні товари в нашій online-крамничці.

Детальніше про реферальну програму: https://we.ua/info/referral-program.

we.ua - Розкажіть друзям про we.ua та отримайте винагороду
5 рослин, які принесуть удачу та щастя в дім: заведіть їх ще до зими
Вашу оселю можуть прикрасити живі квіти. Вони милуватимуть вам око та тішитимуть своїм зовнішнім виглядом. Втім, не варто забувати про те, що кожна рослина відрізняється своєю енергетикою. І цьому питанню варто приділяти особливу увагу. Повний текст новини
we.ua - 5 рослин, які принесуть удачу та щастя в дім: заведіть їх ще до зими
"Я над цими квітами плачу, а хтось принесе їх додому": у Дніпрі невідомі крадуть квіти з могил військових
На Ломівському кладовищі у Дніпрі невідомі впродовж декількох місяців крадуть квіти та стяги з могил військових. За словами Валентини, дружини загиблого воїна, намагалися запобігти крадіжкам – обливали рослини фарбою
we.ua - Я над цими квітами плачу, а хтось принесе їх додому: у Дніпрі невідомі крадуть квіти з могил військових
Букет буде стояти кілька тижнів: основні секрети догляду квітів у вазі
Квіти взимку є такими ж популярними, як в теплу пору року, тому для того, щоб вони довго стояли, треба знати кілька важливих секретів. Візьміть їх до уваги, щоб квіти не зів’яли й стояли у вазі кілька тижнів. Повний текст новини
we.ua - Букет буде стояти кілька тижнів: основні секрети догляду квітів у вазі
Вчені виявили, що вовки можуть імітувати бджіл
Вид вовка в Ефіопії був знятий на відео, як несподівано облизує квіти, що свідчить про те, що ці хижі тварини могли виконувати роль гігантських, прикутих до землі бджіл. Коли пухнасті червоні вовки крадуться від квітки до квітки, плескаючись від солодкої липкості квітки, їхні білі морди пофарбовані в жовтий колір від червоного гарячого пилку квітки. Тож еколог Оксфордського університету Сандра Лай і команда підозрюють, що ці, інакше суворі м’ясоїди, можуть поширювати пилок від однієї рослини Кnірhоfіа fоlіоsа до іншої, роблячи ефіопського вовка (Саnіs sіmеnsіs) першим прикладом великого хижого запилювача. «Спостерігали, як вовки шукали нектар на квітках К. fоlіоsа, які відкладали відносно велику кількість пилку […]
we.ua - Вчені виявили, що вовки можуть імітувати бджіл
Які кімнатні квіти не лише очищають повітря, але й захищають від вірусів
Є такі кімнатні рослини, які мають обов’язково бути в кожному домі, адже вони виділяють речовини, що оздоровлюють організм людини.
we.ua - Які кімнатні квіти не лише очищають повітря, але й захищають від вірусів
П'ять помилок у догляді за орхідеєю, які можуть призвести до загибелі квітки
Орхідеї - красиві квіти, але дуже примхливі. Щоб вони росли та квітнули, їм потрібно створити комфортні умови. І не всі знають як доглядати за орхідеєю. Існує п'ять поширених помилок, які навіть призводять до загибелі квітки. Читайте про них в матеріалі ТСН.uа.
we.ua - П'ять помилок у догляді за орхідеєю, які можуть призвести до загибелі квітки
У Харкові хочуть витратити майже півмільйона на тюльпани
“Держпром” хоче витратити на тюльпани 419 000 гривень. Витрати на квіти за час повномасштабної війни перевищать 800 000 грн
we.ua - У Харкові хочуть витратити майже півмільйона на тюльпани
Секрет ідеального букета: які квіти обрати та скільки дарувати
Дарувати квіти - це мистецтво, яке потребує уваги до деталей. Важливо не лише вибрати гарний букет, а й знати правила, щоб ваш подарунок був доречним і викликав щиру радість. Кількість квітів у букеті має значення: у багатьох культурах парна кількість асоціюється із трауром, тому для святкових нагод краще дарувати непарну. Безпрограшним вибором стануть класичні троянди, ніжні тюльпани чи елегантні хризантеми - ці квіти завжди виглядають витончено й доречно. Для невеликих подій або знайомих часто обирають букети з кількома квітами. У більш урочистих випадках кількість квітів підбирають, враховуючи символіку чисел або значущість події, пише lоrаshеn. Скільки квітів має бути в букеті Кількість квітів у букеті часто асоціюється із символічним значенням чисел: одна квітка - знак уваги або комплімент; три квітки - вираз поваги; п'ять квітів - символ любові; сім квіток - відданість; дев'ять квіток - захоплення; одинадцять квіток - єднання сердець; п'ятнадцять квіток - вибачення; сімнадцять квіток - побажання щастя та добробуту. На особливі дати, такі як ювілеї чи весілля, дарують букети з 13 або 19 квітів. Композиції з більш ніж 21 квітки призначені для дуже близьких людей. "Кількість квітів також залежить від їх типу. Якщо ви обираєте рослини з пишними бутонами та масивними стеблами, у букеті буде менше квітів. Великі квіти створюють ефект пишності навіть у невеликій кількості. Якщо додати занадто багато, композиція стане громіздкою та незручною", - кажуть експерти. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Трюк, який допоможе зберігати троянди свіжими тижнями Варто вказати, що великі бутони можна дарувати навіть окремо. Це стосується таких квітів, як: соняшники; гортензії; троянди; гербери. Для знайомих або малознайомих людей зазвичай вистачає букета з 3-5 квіток. Щоб надати йому об'єму, можна додати зелень. Вибір також залежить від фінансових можливостей: навіть невеликий букет може стати приємним подарунком, якщо вкладено душу. Чому не варто дарувати парну кількість квітів Згідно зі слов'янськими традиціями, парна кількість квітів асоціюється із завершенням життєвого циклу, тому такі букети приносять на похорони чи до пам'ятників. Непарна кількість, навпаки, символізує життя, довголіття та нескінченність. Через це дарувати парну кількість квітів на свято чи коханій людині вважається поганим тоном", - кажуть експерти. Життя зрізаної квітки недовговічне і в кожної квітки свій термін в'янення. Але існують деякі нехитрі правила флористики, які змусять ваш букет порадувати вас своєю красою тривалий час. Букет з одного виду квітів зберегти набагато простіше, ніж той, що складається з різного сорту квітів. Причина в тому, що у квітів різних сортів вимоги до температури і до води різні. Свою свіжість квіти зберігають різний час.
we.ua - Секрет ідеального букета: які квіти обрати та скільки дарувати
"Не було ніяких вождів революції – ми просто не заважали народу"
Українці завжди знаходять внутрішні сили, щоб захистити свободу З Миколою Томенком зустрічаємося в ресторані "Опанас" у столиці біля університету ім. Тараса Шевченка. Микола Володимирович у коричневій шкірянці й такого ж кольору светрі та джинсах. Хлопці-офіціанти усміхаються, ледве політик переступає поріг. &еnsр;Офіціанти мої друзі, каже. Я тут п'ю каву не один десяток років. Однак замовляє імбирний чай із медом. Напередодні Дня Гідності та Свободи згадуємо перипетії двох українських революцій 2004-го та 20132014 років На початку ХХІ століття в колишніх пострадянських країнах існувало кілька моделей передання влади. Для України вибрали одну з них, коли президент призначає спадкоємця. Однак ця схема не спрацювала. Чому? &еnsр;Є кілька причин. Основна з них історична тяглість. Українці, попри тривалий бездержавний період, не терпітимуть над собою вождя, тирана, диктатора чи царя. Завжди наводжу як приклад Миколу Костомарова та його працю "Дві руські народності", де він порівнює українців із московитами. На території Руси-України приїздили люди різних національностей і рас, і ніхто не боявся. На Московщині з них одразу починали глузувати, але найстрашніше, що ці люди зникали й не поверталися додому. От вам різні цивілізаційні формули. Карла Маркса ми нині не шануємо, але він написав працю "Таємна дипломатія ХVІІІ століття", де вказує, що у кривавому болоті московського рабства, а не в суворій славі норманської епохи стоїть колиска нинішньої Росії. Можна критикувати Богдана Хмельницького, але після перемог 1649 року він заїхав до Києва, де його збиралися коронувати. Проте Богдан відмовився, бо це не в козацьких традиціях і українці його не зрозуміють. Який вам іще виразніший приклад потрібен? Оце історична обставина. Політична обставина полягала в тому, що ми, опозиція, програли президентські вибори 1999 року, коли канівська четвірка (політична коаліція чотирьох опозиційних кандидатів на президентських перегонах восени 1999 року. Країна) з її нескінченними дискусіями провалилася. Після двох термінів Леоніда Кучми олігархат прагнув продовжити своє правління. Дійшло до того, що Конституційний суд дозволив президентові балотуватися на третій термін. А коли Кучма відмовився, зрозумівши, що програє, олігархат спробував змінити Конституцію й обрати президента в парламенті. І в другому читанні закону вони набрали 296 голосів за 300 необхідних. І лише тоді почали шукати спадкоємця, коли інших варіантів не лишилося. Якраз на сцену вийшов Янукович. Крім виграшу, треба вміти захистити свій вибір Після поразок 1999 року й 2001-го, коли на акції "Україна без Кучми" розпочалися бійки й народ злякався, ми зрозуміли, що, крім виграшу, треба вміти захистити свій вибір. 2004-го в блок партій "Наша Україна" ми спочатку підтягли "Батьківщину", а потім соціалістів. На відміну від 1999 року висунули єдиного найбільш рейтингового кандидата. Коли влада спробувала сфальшувати, на Майдан посунула маса людей. Цього не чекали ні влада, ні опозиція. Хоч би яке підвезення організовували, без народної підтримки ніколи не буде масовості. У перші дні Революції гідності, коли я чергував на Майдані, ми підвозили людей, бо їх залишалося мало. І лише після сумнозвісного побиття вночі 30 листопада акція стала масовою. Коли спротив набуває такого масштабу, коли суспільство саме мобілізується, це й називається революцією. Тому я завжди був проти терміну "вожді революції" насправді ми просто не заважали, визначаючи рамки й механізм процесу. 2004-го в Києві не загинула жодна людина. Це і є найвищою оцінкою наших дій. Хоча шляхів реалізації цього протесту було багато, але перемогла політико-правова концепція. Ніхто влади не захоплював, було рішення Верховного суду, й ми вийшли на вибори. Помаранчевій революції передувала грузинська Революція троянд, яка піднесла Михеїла Саакашвілі. Там було захоплення парламенту. Чим ці революції були схожі й у чому полягала відмінність? &еnsр;На той час я був головою комітету з питань свободи слова і їздив у Грузію. Ми дивилися й аналізували. Вважали, що наш демократичний і правовий досвід дає змогу йти своїм шляхом політико-правовим. Ми мали "Руську Правду", яка потім поширилася на всю територію Литовсько-Руської держави. Ми були серед творців європейської системи правосуддя. В Україні-Русі одними з перших відмовилися від кровної помсти. А в Росії й нині Рамзан Кадиров публічно оголошує кровну помсту Сулейману Керімову. Коли Київ виходить на акції протесту, тоді ми перемагаємо 2004-го ми теж мали грузинську групу на чолі з Давидом Жванією. Члени цієї групи не розуміли тривалості процесу й казали, що вони навчать нас грузинського досвіду радили захопити адміністрацію президента й проголосити Віктора Ющенка президентом. Ми збили цей сценарій як неправильний і недемократичний. Проти була вся наша команда: я, покійний Олександр Зінченко, Володимир Філенко, Тарас Стецьків, Юрій Луценко. Ми втримали процес у форматі мирної акції. Тоді мали підтвердження всіх соціологічних кампаній, які давали нам перемогу, мали партійних спостерігачів, що надавали фактаж фальсифікацій. Це, до речі, суттєва відмінність від Революції гідності, де спокуса грузинського сценарію давалася взнаки. Хоча це були інша напруженість й інше протистояння. 2004-го ми продемонстрували приналежність до сталої європейської традиції й мирним шляхом змінили владу. Коли я в Токіо показував кадри з велелюдного Майдану-2004, японці дивувалися: звідки в українців бездержавної нації взялася така витримка? Путін завжди називає причиною вторгнення в Україну "державний переворот 2014 року". Чому він утримався від нападу в 20042005 роках? &еnsр;Тоді йому не було за що зачепитися, настільки бездоганно все було зроблено. Було знайдено компроміс майже в усіх гострих питаннях. Однією з таких компромісних речей стала конституційна реформа 2004 року, в якій ми нині мали жити, парламентсько-президентська республіка. Щоправда, нині ми маємо офісну республіку, коли не парламент, а керівник Офісу президента фактично керує країною, а уряд є нікчемною аморфною структурою. Єдина помилка, якої ми тоді припустилися, не було оголошено дострокових парламентських виборів, бо система влади змінилася, а парламент, який вичерпав себе, залишився. Ще одна причина: у ті роки українська п'ята колона не була вибудувана в армію Путіна, вони не мали вертикалі. А 2014 року вже мали Медведчук доповідав, скільки "їхніх" депутатів у парламенті, місцевих радах, скільки "їхніх" священників у церквах. Вони вибудували модель захоплення влади. А 2004-го ще сама Росія не була готова згадайте перші виступи Путіна, який називав Крим українським і наголошував на невтручанні Росії в наші внутрішні справи. Рашизм іще не було сформовано як ідеологію, й він не переміг як доктрина. Тодішній патріарх РПЦ Алексій не був такий агресивний, як нинішній Кирило. Росія бодай візуально зберігала квазідемократичність. Переломним моментом Революції гідності вважається виступ Володимира Парасюка. Що переломило ситуацію 2004 року? &еnsр;Не погоджуюся з таким формулюванням. 2013 року переламало ситуацію побиття студентів. До цього це була не революція, а акція протесту за європейський вибір України. Свого часу хтось придумав формулу: коли Київ виходить на акції протесту, тоді ми перемагаємо. Бо, коли лише приїздять активісти із Заходу України, перемоги не буде. От після 1 грудня 2013 року стався перелом. Історія з Парасюком перехід революції в іншу модель закінчення. До того модель Кличка, Яценюка й Тягнибока полягала у сформуванні коаліційного уряду на чолі з Яценюком і дочасних виборах. А 2004-го з першого дня протесту було зрозуміло, чим має закінчитися. На Майдан вийшла величезна кількість людей, чого ніхто не сподівався. А остаточною крапкою стало рішення Верховного суду. Можете пояснити, чому українці вважають правління президента Ющенка часом втрачених можливостей? Адже за нього були рекордні темпи зростання ВВП 10 відсотків. Інвестиції зросли від 4,5 до 6 разів. Подвоїлася зарплата. &еnsр;Колись я придумав формулу для українських студентів: "Сила дії суспільно-політичних процесів в Україні дорівнює силі протидії, яка помножена на два". Умовно кажучи, якщо ми підняли якусь ідею та оголошуємо суспільству, що потребуємо допомоги для її реалізації, то в разі здійснення задуманого вимоги до нас подвоюються. Тому завжди маємо фантастичні очікування. Характеризуючи президентство Вік­тора Ющенка, я кажу, що він починав, як Мазепа, а закінчив, як Винниченко. Під час виборчої кампанії 2004 року Віктора Андрійовича ніхто не позиціонував як культуролога чи історика. Насамперед його обрали як економіста, творця гривні, успішного прем'єра, який знає, що робити з економікою. У суспільстві був запит не на політика чи культурного діяча, а на економіста й державника. Уже згодом Юлія Тимошенко зіграла на цих очікуваннях, коли її перший уряд почав займатися економікою, а Ющенко культурою. То, безумовно, теж важливо, але очікували іншого. Чому він закінчив, як Винниченко? Бо обидва після відставки малювали картини один під Києвом, інший під Парижем. Ми в Україні зробимо так, що євреї житимуть краще, ніж в Ізраїлі Плюс історія з отруєнням. Після нього він думав, що мало не життям пожертвував для народу, а люди вважали, що Вік­тор Андрійович працюватиме для суспільного блага і вдень, і вночі. А він делегував свої повноваження Балозі, Порошенкові, Третьякову, Червоненкові. Оце була ключова помилка. Особисто в мене розчарування в Ющенкові сталося після нагородження грамотою фальсифікатора виборів Сергія Ківалова. Вважалося, що це погоджено з Віктором Андрійовичем. Ківалова пробачили й назвали своєю людиною. Це був початок падіння Ющенка. Потім пішли індульгенції олігархам за будівництво культурологічних речей, як-от відновлення пам'яток Батурина. Дійшло до того, що Новинський, Ахметов та Фірташ ногою відчиняли двері його кабінету. Було забуто обіцянку справедливої приватизації, яку продемонстрували на прикладі Криворіжсталі. Ми мали запропонувати олігархам доплатити за номінальною вартістю за гіганти промисловості, які вони приватизували за хабарі. Закінчилося тим, що олігархи доплатили, тільки не в бюджет. Так було порушено одну з базових вимог помаранчевого Майдану справедливість. Можливо, в ситуації з розчаруванням у Помаранчевій революції винні не політики, а сам народ. Ще Микола Міхновський казав про українців: "З усіх народів слов'янщини ми, мабуть, найменш витривалі. Ми досить легко запалюємося, ми зовсім щиро хочемо сьогодні досягти певної мети, але вже другий день бачить нас зневіреними й найменша перешкода геть відкидає нас від мети й змушує зректися наших гордих мрій". &еnsр;Безумовно, Микола Міхновський мав аргументи, щоби так говорити. Тут я завжди згадую наші пікові миттєвості й під час проголошення незалежності, й під час Помаранчевої революції. Адже тоді були моменти, коли було соромно давати хабарі. А потім потихеньку воно зсувалося. В народу завжди є залізний аргумент, що влада почала вимагати хабарі, але це обопільна відповідальність. Колись В'ячеслав Липинський у листі до Шелухіна писав: "Сергію, самостійників у нас багато, а державників мало". Можна сказати, що причиною обох українських революцій був Віктор Янукович і його стиль керування. Що в ньому було такого, що змушувало українців по­вставати? &еnsр;Та нічого такого не було. Перша революція була проти кучмізму й олігархату, проти спроби навічно накинути українцям тоталітарно-кучмістську модель держави. Другу революцію нібито і спричинив Янукович, але тут уже був російський фактор. Уперше він став представником кучмістської моделі управління державою, а вдруге російської. Ще одна причина, яка його згубила, передання влади своєму синові Олександру, Сергієві Курченку та їхній команді. Хоч як це парадоксально звучить, старі регіонали в розмовах зі мною скаржилися, що голів СБУ в областях призначає син Олександр Янукович. Обурювалися, що так не може бути, бо це розвалювання держави. Після Революції гідності українцям вдалося переконати цивілізований світ у імперській сутності Росії. До цього світ був сліпий чи вдавав, що не розуміє? &еnsр;Мав місце старий європейський підхід до справ, який проявився ще в часи існування Антанти, коли легше домовлятися із сильними. Якщо згадати Петлюру, то, попри величезну кількість критики, він був у патовій ситуації й зовсім не мав союзників. Можна згадати промову президента Буша за кілька місяців до розвалення Союзу, коли він переконував залишитися разом із Росією. Потім було СНД, і світ дізнався про Україну лише через Помаранчеву революцію. Загалом, щоб у мирний період попіарити країну, треба було витратити мільярди, а нам вдалося зробити це безкоштовно. Коли я в ті роки їхав на виставку в Японію, посол цієї країни радив показати Україну козацьку, лицарську, яка мала схожість із лицарством самураїв. Також у світлі розвитку космічної галузі й окремо показати Помаранчеву революцію, яка свідчила, що ми не Росія, ми інакші, що в нас свободи прагнуть не політики, а увесь народ. До цього ми лише програвали. Згадайте справу вбивці Петлюри Шварцбарда. Росія інвестувала кошти у створення образу українця-антисеміта. Мовляв, краще мати справу з Росією. Потім переписування історії. Другу світову так переписали, що її виграли лише росіяни, а українців ніби й не було. Голодомор був тотально закритою темою. Завжди згадую забутий фейлетон Остапа Вишні "Шовінізм". Якщо ви, росіяни, називаєте нас шовіністами, то визнайте, що ми ж нічого не накидаємо. Це ви нам накидаєте всюди Пушкіна і свої щі. А нам не треба вашого, бо маємо своє. Відчепіться від нас. Чи можна сказати, що події обох українських революцій стали поштовхом для відродження національної пам'яті? &еnsр;Від Помаранчевої революції минуло 20 років, і ми лише починаємо робити світоглядні речі, які я пропонував 2005-го, боротьбу з "русским миром". От Театр російської драми імені Лесі Українки. Постало питання про звільнення Резніковича і зміну концепції, бо яка може бути російська драма в Києві? І це було правильно, бо, коли Київ вкотре бомбардували, Резнікович, сидячи в Москві, розповідав, які ми нелюди й виродки. Коли я сказав, що кобзони й табачники не можуть бути символами української культури, то Гордон навіть скликав пресконференцію з цього приводу. І де був ваш Кобзон 2014-го? Колись на зорі незалежності покійний Іван Драч у відповідь на страх перед українськими націоналістами відповів, що ми в Україні зробимо так, що євреї житимуть краще, ніж в Ізраїлі, поляки краще, ніж у Польщі, а росіяни ніж у Росії. Оце наша суть. Але ж у всіх цих народів є свої держави, а в нас немає іншого місця на землі. Ви називаєте нас шовіністами й нацистами за елементарні речі, які передбачено міжнародним правом, за українську пісню, культуру. Це нині робиться, а тоді, коли я починав, це було немодно й несучасно. 2014-го ми переконали Порошенка готуватися до 100-річчя української революції. А це ж свідчення, що тут держава була і 100 років тому. За всієї критики Зеленського, саме в нього з'явився указ, що держава в нас була вже 988 року, а київський князь Аскольд підписав перші угоди з Візантією 860-го. І ПЦУ вже зробила перші кроки в нас уже не Володимирове хрещення, а Аскольдове. Він був перший. Колись я був у Гарварді й один із совєтологів сказав: тільки-но в Росії заберуть давньоруську спадщину, вона розвалиться. Чи можна сказати, що українці першими відчули загрозу неоколоніалізму тоді, коли ще весь світ продовжував дивитися крізь рожеві окуляри? &еnsр;Усі наші політики вважали, що можуть домовитися з Росією і Путіним. Ющенко, Тимошенко, Зеленський. А домовитися можна було із сильною економікою і потужною армією, активнішим трендом у бік Євросоюзу й НАТО. Ось де були наші гарантії. Домовитися це візантійсько-монгольська спадщина. Кучмі пощастило з Єльциним, коли можна було домовитися за чаркою, а коли до влади в Росії прийшла ФСБ, ми отримали загрозу неоколоніалізму, реально сформульовану. Іще кілька років тому була популярна версія, що обидві українські революції наслідок відродження нашого народу. Однак 2010 року вибори виграв Янукович, а ­2019-го Зеленський. Виходить, що сталого, поступального відродження України немає. Натомість наш народ має якусь спалахову, спорадичну свідомість. Це нормально? &еnsр;Можна говорити щось недобре про наш народ, але, дивлячись на результати виборів у Сполучених Штатах, можна згадати стару суперечку між лібералами й консерваторами. Одні вважали, що людина народжується вільною, світлою, а інші що людина від народження успадковує вади й недоліки. Щоб вона стала свідомою і патріотичною, необхідні виховання, освіта, знання. Інколи негативна природа людини бере гору, коли держава не мотивує її бути чесною та працелюбною. Колись на лекції в Червоному корпусі університету я сказав, що ми погано закінчимо, бо запрошуємо читати лекції модних адвокатів, які розповідають студентам, як обійти закон. Як можна бути модним, якщо ти порушуєш закони й Конституцію? Або адвокат, який відсудив у держави мільйон? Суспільство легко переконати в тому, що я прийду й усе за вас зроблю. А це біда, що погано закінчується. Не можна вірити, що прийдуть молоді чи старі й щось зроблять за тебе. У парламенті повинні бути не 20-річні, а моральні авторитети, які своїм життям підтверджують служіння Україні. Парламент має ухвалювати мудрі рішення, які не посварять. Я проти експериментів над країною. Не можна вірити, що прийдуть молоді чи старі та щось зроблять за тебе Ми недооцінюємо власних пророків. А той же Шевченко в останні рік-півтора свого життя займався просвітою. У листах писав, що готує буквар, лічбу, математику, й необхідно зробити освіченим українського селянина. Поки наш народ не усвідомить себе платником податків, його можна дурити як завгодно. Він знову й знову дякуватиме Івану та Степану за те, що посадили квіти. А те, що 50 відсотків украли, його не обходить. Але ж це ваші гроші. Не чиновника, а саме ваші. І другий момент політична культура. Треба розуміння, хто що в державі робить. Зеленський не може відповідати за економічні речі, бо він президент. Нам треба освічений українець, який знає законодавство, платить податки і спонукає інших. Тобто українець, патріот, платник податків. Як українці зможуть оцінити події обох революцій через 100 років? &еnsр;Оцінки будуть позитивні. Ми боролися за цінності свободу людини та свободу країни, гідність українців і гідність нації. Піднімався увесь народ. Суспільні зрушення, які сталися в результаті цих революцій, теж оцінять позитивно. Найбільше претензій буде щодо нездатності реалізувати те, що декларувалося. У Грузії все закінчилося багаторічним правлінням проросійської партії "Грузинська мрія". Скептики кажуть, що шостий рік правління Єрмака й Зеленського рухає країну в зворотному від демократії напрямі. Невже обидві революції були марні? &еnsр;У Грузії ніхто не змінив тотальної бідності населення. Вони підрихтували демократичний дах, ударили по корупції. Але, загалом кажучи, це ніяк не відбилося на добробуті пересічного грузина. Інвестицій не відбулося, бідність залишилася. Економіка так і не змогла зійти з радянських рейок і перелаштуватися на європейські. Ми маємо таку ж непросту історію. Нині я не бачу постмайданного формату, бо війна. Люди розуміють, що відкрити другий фронт небезпечно. Нам треба зберегти демократичні цінності й не втратити держави. Коли буде бодай піврічне перемир'я, треба провести вибори, бо не можна шість років мати абсолютну владу. Однак я оптимістично дивлюся на нашу ситуацію й не бачу тут можливості для повторення досвіду Грузії. А гарантом є наш народ, який у критичні моменти завжди знаходить внутрішні сили, щоб захистити свободу.
we.ua - Не було ніяких вождів революції – ми просто не заважали народу
Навіщо поливати квіти кислим молоком
Не всі знають, що кисле молоко - чудовий продукт для городу і клумби. Ним можна поливати квіти, щоб захистити їх від фітофторозу, іржі, борошнистої роси, парші тощо. Читайте в матеріалі ТСН.uа, як використовувати кисле молоко для квітів.
we.ua - Навіщо поливати квіти кислим молоком
Анна Трінчер відверто розповіла про скрутне дитинство
Українська співачка Анна Трінчер відверто розповіла про своє дитинство. На своєму YоuТubе-каналі зірка зізналась, що раніше її фінансове становище було складним. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ксенія Мішина звільнилась з двох програм на українському ТБ "Я доношувала одяг за мамою, за тіткою. Моя мама не могла дозволити собі купити мені одяг, а я знаходилася в дитячому шоу-бізнесі, у місці, де багато дітей-мажорів, яким батьки купують усе. Я постійно знаходилася у суспільстві, де одяг має значення, де він говорить про твій статус і приналежність", - пригадала жінка. Додала, що повну фінансову свободу здобула лише в 2024 році, коли позбулася співзалежних стосунків і коли почала працювати з психологом. Раніше Трінчер розповіла про особисте життя після розлучення з блогером Олександром Волошиним. Артистка зізналась, що повністю присвятила себе роботі. Але їй часто доставляють квіти та подарунки.
we.ua - Анна Трінчер відверто розповіла про скрутне дитинство
Коли і що сіяти у грудні: найсприятливіші дні за місячним календарем
Грудень - важливий період для садівників, які планують майбутній урожай. Місячний посівний календар допомагає правильно вибирати дні для посадок і догляду за рослинами, враховуючи фази Місяця. Завдяки цьому можна забезпечити їхній здоровий ріст і отримати щедрий врожай у наступному сезоні. В цей період року природа вже готується до зимового сну. Але попри настання холодів у грудні починається підготовка до нового садово-городнього сезону. При висіванні культур у грудні важливо приділити увагу догляду за ґрунтом, його збагаченню. Фази Місяця у грудні 1 грудня - новий Місяць; 2-14 грудня - Місяць, що росте; 15 грудня - повний Місяць; 16-31 грудня - спадний Місяць. Сприятливі дні для посадки у грудні Найкращі дні для робіт в саду та на городі у грудні 2024 року: 3-4, 8, 9, 12, 13, 16, 17, 23-29 грудня. Що та коли можна сіяти у грудні Найкращі дні для посадки овочів, коренеплодів та зелені: Картопля, морква, буряк: 17-24 грудня; Цибуля, часник: 17-24 грудня; Томати, перець, баклажани: 3-10 грудня; Огірки, кабачки, патисони, гарбуз: 3-10 грудня; Капуста: 3-10 грудня; Салати, шпинат, кріп, петрушка: 17-24 грудня. Найкращі дні для посадки ягід та фруктів: Ягідні кущі та плодові дерева: 3-10 грудня. Найкращі дні для посадки декоративних рослин: Однорічники, багаторічні та кімнатні квіти: 3-4, 7-14 грудня; Цибулинні та бульбові: 16-17, 20-23 грудня. Несприятливі дні для роботи в саду і на городі у грудні Не рекомендується займатися посівом і посадкою городніх рослин у такі дні грудня 2024 року: 1, 2, 5-7, 15, 30, 31 грудня. У ці дати краще зайнятися іншими справами. Зокрема, грудень це не найкращий час для: укриття найчутливіших рослин від морозів; підготовки насіння для ранніх весняних посівів; перевірки садового інвентарю; аналізу цьогорічного врожаю; планування майбутніх посадок. Вирощувати цибулю на зелень доволі легко навіть на підвіконні. Однак, є тонкощі та правила, враховуючи які, можна досягти чудового врожаю. Щоб посадити цибулю на зелень, насамперед потрібно відібрати великі цибулини. Їх поміщають у плоску ємність і періодично поливають водою.
we.ua - Коли і що сіяти у грудні: найсприятливіші дні за місячним календарем
Що робити, коли орхідея в'яне: садівниця назвала поширену помилку
Експерт пояснила, що орхідея може скидати квіти, але це не означає, що вона вмирає.
we.ua - Що робити, коли орхідея в'яне: садівниця назвала поширену помилку
Традиції святкування Різдва у світі: хто першим заніс ялинку до будинку та створив адвент-календарі
Різдво - це час, коли кожна країна розкриває свою унікальну культуру через звичаї та традиції. Вони не лише створюють святкову атмосферу, а й об'єднують покоління, нагадуючи про важливість родинних цінностей. Але мабуть не кожний знає, хто першим вирішив занести ялинку в дім, щоб відсвяткувати Різдво. Або звідки вперше з'явилися адвент-календарі? Ресурс Lоnеly Рlаnеt розповів про найцікавіші різдвяні традиції з різних куточків світу. 1. Розвішування адвент-календарів у Німеччині Ви, мабуть, не раз чули про адвент-календарі - це набори, де люди день за днем відкривають віконця із подарунками, чи то солодощами, чи то косметикою. Адвент походить від латинського слова аdvеntus, що означає "прихід". Це період, що починається за чотири неділі до Різдва. У 19 столітті німецькі протестанти відраховували дні до Різдва, накреслюючи 24 крейдяні лінії на дверях і стираючи по одній щодня в грудні, тож паперові "адвент-календарі" стали популярними в Німеччині на початку 20 століття. Вважається, що Герхард Ланг був першим, хто почав їх масово виготовляти, надихнувшись календарем, який його мати зробила для нього в дитинстві. Пізніше він придумав картонні календарі з дверцятами, які можна відкривати. Вони мали комерційний успіх, але лише наприкінці 1950-х років у адвент-календарях з'явився шоколад. Під час різдвяного сезону зараз часто можна побачити гігантські адвент-календарі в багатьох містах Європи. Їх вивішують на фасадах будівель - зокрема в місті Хаттінген у Північному Рейні-Вестфалії та Бернкастель-Кюс у Мозельській долині, що в Німеччині. 2. Прикрашання ялинок у Європі Язичницькі європейці приносили ялинку в дім під час зимового сонцестояння. Прикрашали живе дерево на вулиці свічками та прикрасами, що символізували сонце, місяць і зірки на дереві життя. У Скандинавії ж люди прикрашали свої будинки і хліви зеленню на Новий рік, щоб відвернути зло. До того ж, вічнозелені дерева символізують вічне життя, і зелень допомагала європейцям візуалізувати прийдешню весну. Коли саме християни почали використовувати ялинку як різдвяний атрибут, достеменно невідомо. Але такі міста як Таллінн в Естонії та Рига в Латвії претендують на перше задокументоване використання ялинки на різдвяних та новорічних святкуваннях. 3. Nосhе dе lаs Vеlіtаs (Ніч маленьких свічок) у Колумбії 7 грудня в Колумбії вшановують Марію - матір Ісуса - і свято Непорочного Зачаття - Ноче де лас Велітас. Це феєричне святкування, яке знаменує початок святкового сезону. За традицією, колумбійці освітлюють свої будинки і вулиці мільйонами білих і кольорових велас (свічок) у візерунчастих паперових ліхтариках. Колись "Ніч маленьких свічок" була невеликим сімейним святом, але з роками святкування ставали все більш публічними, з музикою і феєрверками. 4. Святкування Різдва 7 січня в Ефіопії Різдвяна історія розповідає нам, що троє мудреців, яких також називають волхвами або царями, пішли за чудодійною дороговказною зіркою до Вифлеєму "зі Сходу", щоб віддати шану немовляті Ісусу. Зазвичай вважається, що волхви походили з Азії, Європи та Ефіопії. Багато ефіопів вірять, що всі три мудреці (дехто каже, що їх було 12) були ефіопами. Ефіопія живе за юліанським календарем, тож Різдво, відоме як Ганна або Генна, там святкують 7 січня (як і в деяких інших країнах). У цей день ефіопи одягаються в біле, більшість з них носять традиційну нетелу - тонкий білий бавовняний шарф з яскравими кольоровими смужками на кінцях. 5. Пуансетії в якості подарунку в Мексиці Пуансетія, більш відома нам як молочай-різдвяник - квітка, що цвіте взимку. Вона походить з Центральної Америки, зокрема, з південної Мексики - з району Таско-дель-Аларкон і штату Оахака. В одній з мексиканських легенд мовиться про дівчину, яка не мала нічого, крім пучка бур'янів, щоб запропонувати немовляті Ісусу на службі напередодні Різдва. Коли вона стала на коліна, щоб покласти бур'яни біля вертепу, букет розквітнув яскраво-червоними квітами. Тож відтоді квіти, листя яких, за переказами, має форму Вифлеємської зірки, відомі як Flоrеs dе Nосhе Вuеnа, або Квіти Святої Ночі, і стали синонімом Різдва у Мексиці. 6. Спалення диявола (Lа Quеmа dеl Dіаblо) в Гватемалі У Гватемалі практикують доволі унікальний різдвяний ритуал. На заході сонця 7 грудня, напередодні свята Непорочного Зачаття, люди збираються в містах і селах по всій Гватемалі на "Спалення диявола" (Lа Quеmа dеl Dіаblо). Починаючи з 17 століття, люди там вірять, що спалення опудала диявола очистить їхні домівки від зла і нещасть, яких вони зазнали у попередньому році. У сьогоденні мешканці Гватемали збираються на площах, розпалюють багаття і спалюють диявола, найчастіше піньяту. Відбувається це традиційно о 18:00. Продавці продають роги диявола та петарди, а багато учасників свята вдягають диявольські костюми. Після цього сім'ї збираються разом, щоб поїсти буньюелос (традиційні пончики) і випити теплий фруктовий пунш. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Подорож на Різдво: який острів збирає туристів з усього світу 7. Опівнічна меса в Римі Багато богословів вважають, що традиція, відома як опівнічна меса, походить від паломників на територію сучасного Ізраїлю. Наприкінці 4-го століття паломник з Риму приєднався до групи християн у Вифлеємі в ніч на 5 січня - Святвечір за східною традицією. Після чування відбулася процесія зі смолоскипами до Єрусалиму, яка завершилася зустріччю на світанку. Коли в 5 столітті була побудована базиліка Санта Марія Маджоре, Папа Сикст ІІІ запровадив опівнічну месу на Святвечір у каплиці. Це традиція, яка з тих пір поширилася в багатьох християнських країнах світу. 8. Святвечір у Квебеку У канадському міста Квебек франкомовні сім'ї святкують Різдво ввечері 24 грудня. Там свято триває з пізньої ночі до раннього ранку, звідси і термін r&еасutе;vеіllоn, який походить від французького слова r&еасutе;vеіl, що означає "пробудження". Відомо, що традиція зародилася у Франції. Подібним чином Святвечір святкується також в Новому Орлеані. За традицією, сім'ї відвідували опівнічну месу перед поверненням додому, де чарівним чином з'являвся Санта Клаус і роздавав подарунки. Після того, як їх відкривали, всі сідали за стіл і починали ненажерливо їсти tоurtі&еgrаvе;rе (пиріг з фаршем), картопляне пюре, індичку з начинкою і соquіllеs Sаіnt-Jасquеs (гребінці в мушлі), а потім b&uсіrс;сhе dе Nо"l (різдвяний пиріг з поліна) і suсrе &аgrаvе; lа сr&еgrаvе;mе (солодка таблетка з цукру і вершків). Для тих, хто все ще стоїть на ногах, святкування може тривати до світанку. Справжній зимовий рай для активного відпочинку можуть відчути туристи у чарівному грецькому містечку Мецово. Розташоване серед мальовничих гірських пейзажів, воно приваблює туристів сучасними гірськолижними трасами, автентичною атмосферою та теплим гостинним прийомом. Тут кожен знайде щось до душі: від катання на лижах чи сноуборді до затишного відпочинку в традиційних тавернах із місцевими делікатесами.
we.ua - Традиції святкування Різдва у світі: хто першим заніс ялинку до будинку та створив адвент-календарі
Українці й далі демонструють здатність перемагати, навіть якщо не свідомі власної сили, - Оксана Забужко в проєкті "Власні назви"
Ви прийшли до нас в такі дні – 20-річчя Помаранчевої Революції, річниця Революції Гідності і фактично також річниця Студентської Революції. Українці завжди восени чомусь протестували. Мені здається, що у нашого з вами покоління не було досвіду поразок. Кожен такий етап закінчувався перемогою: шо Революція на граніті, що Помаранчева Революція.Це правда. Я би сказала навіть ширше. На плечі нашого покоління впав основний тягар відбудови незалежної України із руїн СРСР. Це труд важкий, непомітний, досі погано описаний і зафіксований, що істориками, що письменниками. Ми перехопили з Москви цей дискурс про буцімто "лихі 90-ті", де треба говорити про злидні, де треба знімати якісь суцільні кошмари. Тут є трохи вплив чорнушного радянського кіно і успіху румунської "Нової хвилі", адже українські кінематографісти до 20-х років ХХІ століття потяглися знімати руїни 90-х. Але от з цієї самої руїни 90-х якраз наше покоління країну і витягало, відбудовувало. Станом на початок повномасштабного вторгнення 2022 року виявилося, що таке збудувало і досить таки пристойну, більш-менш обладнану, порівняно з західними сусідами, країну для життя. Тобто це також невидима перемога, з якою ми собі не завжди здаємо право. Але ось ця перемога, наприклад, в мені народила відчуття, що навіть у березні 2022 року у мене не було жодного сумніву, що ми переможемо.І в мене не було. І зараз в мене немає ніколи жодного сумніву. Я це пов'язую з тим, що кожна революція, кожен протест, кожна боротьба у нас закінчувалася перемогою. Я вас пригадую дуже добре на Майдані на початку листопада 1990 року. Вам тоді було 30 років. Ви прийшли з іншими письменниками і ви теж з нами голодували. Це була така ваша одноденна акція голодування. З вами була Соломія Павличко, Ігор Римарук, в інші дні приходили інші письменники. Чи ви пригадуєте, як ви тоді бачили майбутнє? Коли ви сиділи тоді на тих сходинках площі Жовтневої революції, що ви тоді думали? Що нарешті совок кінчається, валиться. Озвучені вимоги студентів, серед яких найперша і найважливіша тоді була не та, котра фігурує сьогодні у Вікіпедії та в усіх джерелах, як ніби головна перемога – "Зняли Масола". Звісно, це теж показово, наочно та красиво. Тут є оцей момент негайності і незабарності. Але там лунали важливіші вимоги, з них найперша — служба українських хлопців в армії виключно в межах української СРСР. Це повернення до законодавства нехай і Радянської України, але 20-х років, тобто доголодоморної України. Тоді боялися українців брати в червону армію, бо українці були зв'язані ще з національно-визвольним рухом, всі були петлюрівці і їм не довіряли. Це вже після Голодомору можна було робити з нами, що завгодно. Але там були дві антиколоніальні вимоги. Перше – це армія, і друге – це "ні" союзному договору. Так, друга головна, бо цим і було спричинено Революцію на граніті. Цілий протест полягав у тому, що нас знову намагалися затягнути в якийсь там оновлений союз, і саме таким, до речі, був сценарій. Про це ми знаємо вже сьогодні, через 25 років, коли було опубліковано переговори Єльцина з Бушем, а потім з Клінтоном. Ми сьогодні можемо оцінити, наскільки був важливим і вирішальним цей внесок. Насправді це був останній студентський рух, який зливається з робітничим. От тоді, коли пішли маршем по Хрещатику вперше на пам'яті живих поколінь не на 7 листопада, "червоний день календаря", гнані раби з портретами вождей чи членів політбюро, а коли пішли студенти з намальованими від руки транспарантами, а київські робітники страйком по Хрещатику на підтримку студентів – ось це був той поворотний момент історії, коли ми ставали на шлях Польщі, де роком раніше, у 1989 році всі знаємо, що відбулося, всі знаємо наслідки. І ось ця перемога робітничого руху над підрадянським комуністичним режимом була настільки показова і настільки заразлива, що Кравчук вчасно перелякався і зрозумів, що Москва далеко, а ось тут те море під вікнами – це ті, від кого він залежить. Він зрозумів, що повинен лягати на хвилю. Він відчув цю історичну хвилю. Ви сказали про розсекречені листування і розмови Кравчука з Бушем і з Клінтоном. Вже потім, як мине буквально кілька місяців, ми почуємо спіч від Буша: "Американці не підтримують тих, хто шукає незалежності, щоб замінити віддалену тиранію місцевим деспотизмом. Вони не допомагатимуть тим, що пропонує самовбивчий націоналізм, оснований на етнічній ненависті". Тоді ми вже побачимо, наскільки все складно. Згадую, як нам прийшла телеграма з Ратгерського університету про те, що студенти там нас підтримають. Я пригадую, як я зачитую цю телеграму, і мені здається, що це вся Америка кричить, що ми вас підтримуємо і любимо. Вже пізніше, за рік чи два, я потрапила на Захід і почала розуміти, що це все не так. Чи ви тоді розуміли, що все не так, як відчувалося тоді в цій точці на Майдані? Загальне піднесення, що ніякого союзного договору не буде, ось ми тут – це майбутнє, ось тут цілий Київ на площі. Київ, який ще вчиться, який ще боїться говорити одним голосом. Це була дуже характеристична якість юрби. Ось цей тодішній, наш перший Майдан, який зрештою і дав ім'я Майданової Незалежності, він був підтримуючий, але ще не був суб'єктом. Я пам'ятаю, коли в натовпі хтось починав гукати "Ганьба" чи "Слава", людям було ніяково озиратися, бо ще не було звички. Відчуття спільнотності ще не було вироблено. Це була лише генеральна репетиція ось цього самого відчуття, яке в усій красі себе проявило вже через 14 років під час Помаранчевої Революції на тому самому Майдані Незалежності. Але загальне відчуття, що назад дороги немає, ми натисли на кнопку, історія летить, а її вітер дме нам в обличчя, почалося наприкінці 80-х - на початку 90-х років. Я була не набагато просунутіша, ніж більшість тодішніх українських інтелектуалів, котрі щиро вірили, що варто тільки нам здобути незалежність, і далі все піде як по маслу. А те, що незалежність – це не акт, а процес, це, звичайно, приходить пізніше з усвідомленням та розчаруваннями. Але в мене в житті був Юрій Володимирович Шевельов, і була з ним зустріч у Нью-Йорку в травні 1991 року. Лишається 4 місяці до підписання Декларації Незалежності, і от я молода й натхненна приїжджаю з цієї самої кипучої України, він мене запрошує до себе, я йому це все розповідаю. А він мені потім дарує свою збірку останньої есеїстики "Третя сторожа" з дарчим написом, і каже: "Зверніть увагу, там є одне есе про Ісландію, яке називається "Незалежність і що завтра?"" Я зрозуміла, на що він натякає, але мені це дуже не сподобалось. Я подумала, що цей старий бурундук починає труїти прекрасну атмосферу й перспективу. Як це? Я гадала, що далі буде тільки краще. У мене така була сцена з Дмитром Павличком, який прийшов до нас на Майдан. Там стояли я з мамою і наші друзі. І я вигукнула: "Ну все". Тому що це море людей навколо нас, люди ставили квіти, і раптом ти бачиш, що в тебе є ось такий народ. А це 90-й рік, ми вперше зустрілися, і я кажу: "Ну все". А Дмитро Васильович каже: "Ні, це ще не все". Я тоді така зла на нього була, що він взагалі це сказав і так погасив настрій. Ви знаєте, я не люблю, коли до вас звертаються "Касандра", я не люблю тему Касандри. Я думаю, що ви просто виконуєте функцію інтелектуала, який бачить невидиме й непроявлене. Який мусить говорити про те, що ще не відбулося, а не тільки про те, що вже відбулося. Я вчора згадала ваш текст "Майдан проти матриці", коли думала про нашу майбутню розмову. Його ви написали у грудні-січні 2013 року, коли була Революція Гідності. Так, тобто поки Майдан ще був мирний, до першої крові. Тобто це грудень-середина січня. І ви пишете таке: "Нас усіх, хто живе сьогодні у глобальній матриці, чекає в недалекому майбутньому велике системне перезавантаження. І так склались історичні карти, що центральним вузлом цього перезавантаження випало стати нам, Україні. І нема на то ради". Для того, щоб було зрозуміло, наскільки це точно передбачено, почнімо з того, що ви мали на увазі, коли говорили про матрицю? Давайте дамо коротке визначення: що таке матриця? Там є спроба це описати. Я шкодую, що я цей текст не встигла закінчити. Але я винесла сильний урок, який можу повторювати і через 10 років після тих подій: кров – це кінець діалогу. Особливо я це повторюю, коли починаються розмови, що рано чи пізно треба буде домовлятися. Ні, зовсім не обов'язково, що всі війни кінчаються за столом переговорів. Є ціла купа війн, які кінчалися безумовною капітуляцією агресора, іі це якраз той випадок, коли ніяких домовленостей бути не може, тому що будь-яка пропозиція вступити в діалог з агресором – це зневага й обнулення вже пролитої крові. Кров – це вихід із діалогу. Фізична агресія, гаряча війна – це вихід із діалогу.  Перші постріли на Майдані і вбиті Вербицький, Жезнєвський та Нігоян – це демонстрація виходу з діалогу. І тому матриця – це більше, ніж спроба узурпації влади. Звичайно, це не тільки якийсь нещасний Янукович, бо зрозуміло було відразу, що це не його творчість. Це творчість Путіна, а Януковича просто намагаються поставити, щоб зробити з України другу Білорусь. Але не вийшло цього самого київського аналогу Лукашенка ні з Кучмою, ні тим більше з усіма наступними сюжетами. Проте з’явився Янукович – нібито той, хто буде слухатись і грати роль за всіма прописаними йому нотами. А тут виявляється велика несподіванка для Росії, вона кожного разу трапляє з Україною в цю пастку, коли виявляється, що є ще на цій території населення, яке має власну думку з приводу того, що відбувається, на відміну від Білорусі та Росії. Оскільки в них цього немає в прошивці, вони ніколи цього не враховують. Як дальтонік може знати, що таке колір? Вони дійсно цього не знають. Ми бачимо зараз, що хоч по Курській області вже ходить ЗСУ, хоч від Ростова до Москви ПВК Вагнера з Пригожиним на чолі може спокійно проходити через міста і села, і населення тільки дивитиметься з вікон. Але в кожному разі все, що демонструє силу і владу, сприймається населенням на правах погоди-негоди, як об'єктивне, стихійне, атмосферне явище, з яким безгуздо боротися. Ось ця матриця виступає як дещо більше. Матриця – як політична система, котра є найбільш досконалою персоніфікацією світового зла. Як функціонує система, заснована саме на злі, насильстві, нагинанні тих, хто слабший і хто не може відповісти, на запереченні, обнуленні всіх здобутків людства у плані політичного діалогу, досягнення консенсусу, оркестрування згоди між різними прошарками, класами суспільства, різними інтересами різних суспільних груп. Тільки одне має значення в матриці – хто головний Люцифер? Ось ця структура вертикалі, вертикаль власті, як вони кажуть, чи драбина "генерального мордобитія", як у Шевченковому "Сні". Це абсолютно геніальна метафора. До речі, у Шевченка йшлося не тільки про Російську імперію, йшлося про всі диктатури й тиранії, зокрема, в непробудимому Китаї та темному Єгипті, які побудовані на ось цій самій вертикалі і топтанні сильнішим слабших. Це антицивілізаціний вектор, тому що все, що пов’язано з цивілізацією, прогресом, свободою особистості та усім репертуаром тих цінностей, які ми традиційно залічуємо до європейських, – це все результат урахування слабшого, того, що суспільство домовилося, як дбати про слабших. Ну і зрештою – це елементарні базові засади політології в уявленні спільноти. Я турбуюся і дбаю не тільки про тих, хто мої найближчі, але й про тих, з ким солідарність, емпатію, єдність та почуття спільнотності я мушу собі уявляти. Всім 40 мільйонам співвітчизників я руки не подам фізично і в цьому житті я їх всіх не перевірю, наскільки вони свої чи не свої, але існує саме поняття цієї спільноти, з якою я себе ідентифікую, і яка є моїм поясом безпеки, для якої я працюю і, відповідно, частиною якої я себе усвідомлюю. Ось це все обвалюється, нема горизонтальних зв'язків у матриці. У матриці не існує емпатії чи виручки. У матриці не існує нічого того, що у нас пов'язано з Майданом. У матриці існує тільки ось ця драбина, де кожен, хто нижче, хоче видряпатися на сходинку вище, скинувши того, хто там, і самому ставши на його місце, щоб топтати тих, хто внизу. Ось це дуже проста і примітивна форма суспільного зла. Це є те, що описано Джорджем Орвеллом та Олдосом Гакслі, що описано в усіх антиутопіях. Цей вірус зла зберігається постійно. Матриця вже розпросторилася, як ракова хвороба, по цілій планеті. Станом на 2014 рік це було беззаперечно, а Захід просто злякався визнати, що чергова прекрасна епоха нібито без потенційних воєн, якою вони тішились від 1989 року, скінчилася.Не сталося кінця історії, як виявилося. Я пригадую, що у 2014 році Заходу було цікавіше говорити про те, чи було насправді вторгнення, чи не було, чи має історичне право Російська Федерація на Крим, чи ні. Їм було важливіше говорити про це, аніж про те, що насправді сталося. І лише 2022 рік розставив все на свої місця. Ви сказали, що ця матриця пожирає світ. У мене теж є таке відчуття. У нас у всіх є це відчуття. На другий день, коли ми прокинулися після обрання президентом США Дональда Трампа, багато хто в Фейсбуці писав: "Ну ось, ми в світі одні дорослі". Чи ви так само це відчуваєте, ви поділяєте це відчуття? У мене це відчуття з 2014 року. Тому тут не було нічого спеціально нового, і я з Трампом цього не пов'язувала. Для мене перше президентство Трампа було достатньо травматичним, я оплакала Америку. Я по-своєму люблю чи любила ту країну. Не знаю, як доречно тут сказати, бо вона дуже змінилася з тих часів, коли я там провела певний шматок життя, і я їй багато чим завдячую. В ній були речі, які варто відстоювати. Я розумію натискання на цей триггер "Маkе Аmеrіса Grеаt Аgаіn". В ній був ось цей дух демократичної рівності, коли немає в прошивці того, що є в кожного європейця,  – класова закладка щодо того, якого ти походження. Типу, хто у нас тут з мажорів, а хто у нас тут селюк. Там цього немає. Там нема мажорів і селюків, там всі селюки. Там всі приїхали рано чи пізно. Але спроба пишатися тим, що у мене є кілька крапель індіянської крові, що свідчить якраз про те, що мої предки приїхали сюди так давно, коли ще не було достатньо білих жінок в запасі для ось цих самих пошукувачів добра за океаном, зустрічається в Європі взагалі, а в Україні спеціально, з цілковитим нерозумінням. Коли покійний Джим Мейс спробував цим похвалитися, з нього одразу зробили нащадка бідних поневолених черокі. Казали, що саме тому він і зрозумів українську трагедію та зайнявся Голодомором, адже він черокі за походженням. Він не опирався, він з того сміявся, звичайно. Але це показник цілковитого, як вони називають сulturаl dіffеrеnсе, просто драматичного нерозуміння того, як влаштовано американське суспільство і наскільки воно наївне, але абсолютно щире в своєму ліберте, егаліте, пратерніте, тобто цих цінностях американської революції, котрі у них дійсно прописані в усіх підручниках, котрих навчають дітей у школах. Я трохи ще воловила у 90-ті роки цю протестантську етику й дух капіталізму, який два століття в тій країні забезпечував суспільне багатство. Проте водночас я вловила і ту розгубленість від відсутності противника.Ви в своєму тексті "Майдан проти матриці" пишете про те, що матриця живеться відсутністю цінностей. І я розумію, про що ви говорите, коли кажете про цінності не тільки американські, а й західного світу загалом. Говорити із західними політиками чи дипломатами для мене завжди було легше, тому що я ці цінності відчувала. Я розуміла, що людина вірить. А наші політики не вірили. Це все була імітація. Більшість політиків не вірили, і це ти теж відчував на якомусь такому невербальному рівні. Що ж сталося із цінностями американців, що половина суспільства голосує за антицінності фактично? Я би не сказала, що половина голосує за антицінності. Це різне розуміння цих цінностей, це загальна розгубленість американського суспільства від втрати тої певності себе, яку вони успадковували з покоління в покоління, і переконання, кажучи їхніми словами, що наші діти будуть жити краще, ніж ми. Ось це захиталося і рухнуло. Чому захиталося? Відповіді немає. Починається боротьба між демократами, які пропонують зосередитися на охороні здоров'я. Обама віддає Сирію Путіну і обіцяє перезавантаження стосунків з Росією. У результаті відбуваються всі ці історії як, наприклад, ганебна втеча з Афганістану. Країна, яка втратила роль світового поліцейського. Але в світі дуже складно без поліцейського. Хто тоді має спинити будь-якого пахана, який вилазить з криком, розмахуючи чи реальною ядерною битою, чи її імітацією, з криком, а я вам всім покажу, хто тут хазяїн в домі? Хто має повернути до порядку? Де той світовий поліцейський? Ніби відмовились демократи від цієї функції. Хто злив в унітаз Будапештський меморандум, як не демократи таки?Під час першої Трампової президенції я була свідком дискусії на дуже підвищених тонах між виборцем республіканців і виборцем демократів, і подумала, що за наслідками аргументації, попри те, що демократ був моїм другом, інтелектуалом, університетським професором, тобто був мені значно симпатичніший за виборця республіканців, але виборець республіканців казав: "Оbаmа f**k  Вudареst Меmоrаndum". І це правда. Після того Іран зайнявся виробництвом ядерної зброї, бо це був сигнал, що Америка перестала бути світовим поліцейським, а значить озброюйся кожен, рятуйся, як може. Це сигнал цілому світу. НАТО не працює, ООН не працює, нічого не працює, Усі ці цінності, які були анонсовані після 1945 року, згідно з якими всі ці міжнародні інституції, що створювалися в інтересах світової безпеки, після 2014 року було перекреслено. У результаті тут не те, що половина голосує за цінності, а половина за антицінності. Це суперечка з приводу того, що самі ці цінності захиталися і вивернулися догори дном і показали своє давно прогниле денце, що працює, що не працює. Дуже багато гною полізло наверх. І в умовах ось цього самого гною, котре лізе нагору, абсолютно дезорієнтована публіка, яка водить очима і шукає, кому би довіритись, а довіритися нема кому. Тому що криза політичного класу триває в масштабах цілої планети. Не обдурюймо себе, Черчилів немає, навіть Чимберленів вже немає.Ви мене змушуєте далі розвивати тему в дусі продовження статті 2014 року "Майдан проти матриці". Але це вже аналіз, відколи почалася криза політичного класу. Нинішня криза демократії – це великою мірою криза політичного класу. Про це багато писав, до речі, Умберто Еко, який проаналізував у своїй роботі "Очі Дуче" це на прикладі Берлусконі. Він розкішно показав перетворення політики на шоу-бізнес, синтез політики і шоу-бізнесу. Тут ми вертаємось до Рейгана нашого, котрий першим приніс ось цей самий елемент шоу-бізнесу в політику, і котрий на тому дуже добре голівудився як професіонал. Тут справа не в тому, чи республіканці погані, а демократи хороші, чи навпаки. Справа у загальному ціннісному замішанні в умовах глобальної кризи. І США виступає просто як найбільш таке показове, виразне, і найлегше для аналізу дзеркало. Бо, скажімо, в кожній країні Європи воно ще ускладнено особливостями своєї локальної історії, яку ми знаємо погано. Для дуже багатьох українців досі Європа – це загальне єдине поняття. Кожного разу треба пояснювати, що немає єдиної Європи, що кожна європейська нація має свої скелети в шафах і свої проблеми та болячки. І на ці болячки прекрасно тисне, до речі, російська пропаганда і російські технології. Цей зовнішній фактор теж не треба скидати з рахунку. Матриця розпросторилась, матриця працює, як і російська пропаганда. А те, що "Раша Тудей" абсолютно безкарно мала вільну руку від перших років ХХІ століття на цілому Заході і закладала свої програмові тези про те, як вони будуть поборювати фашизм на території України, цієї самої от фашистської диктатурки, котра має бути під московським контролем.Я прочитала текст на Wаll Strееt Jоurnаl про медіа і Трампа, взагалі про ситуацію з американськими медіа. Я не очікувала, але мене це вразило. Понад 50% користувачів ТіkТоk отримують тільки з цієї соцмережі будь-яку інформацію. СNN втратила майже половину своїх глядачів. Середній вік глядачів телебачення: Fох Nеws – 69 років, СNN – 68 років, тобто аудиторія старіє. Телебачення традиційне підміняють соціальні мережі. Мені здаються абсолютно апокаліптичними ці речі. Я хочу запитати вашу думку, що дає вам оптимізм чи віру в те, що з цієї історичної кризи, ми, на полі яких якраз і ведеться битва, маємо шанси?Це не просто шанси. Ми й далі демонструємо здатність перемагати, навіть якщо ми тільки в половину чи в чверть є свідомі своєї власної сили. Тобто те, що ми дорослі в домі, це я ще в 2014 році писала моїм американським друзям, коли вони мені не вірили в те, що Росія може становити для них якусь загрозу. Уже через два роки, з приходом Трампа, вони взялися за голову. Тоді ті самі люди мені писали, що навіть не могли тоді про це подумати. Насправді ми пройшли вже по такому краю за ці 33 роки війни, бо все-таки не забуваймо, що від самого 1991 року в Москві розглядали втрату України як випадковий інцидент, який має бути ліквідований в осяжному майбутньому. Вони розраховували ліквідувати Україну у 1994 році, коли Білорусь прибрали до рук і думали, що Кучма виконує ту саму функцію. А в нас був Майдан, у нас була Революція на граніті та громадянське суспільство, з яким вже не можна було не рахуватися. Наша колишня червона номенклатура, і КГБ в тому числі, вже були перелякані. Вони вже знали, що юрба може вийти на вулицю. Якщо матриця є інструментом конструювання абсолютно фальшивої реальності, коли ти можеш зробити штучно будь-який світ і через мережі, і через Russіа Тоdаy, ментально заразити мільйони людей, в який спосіб ми покажемо світу і донесемо свою правду?Ми вистояли в 2014 році. Хоча я не вірила тоді, що ми вистоїмо. Попри те, що напередодні у нас було повних 15 років повної інформаційної окупації. У нас під російським контролем були практично всі медіа, незалежно від того, чи вони виступали за владу, чи за опозицію, як це формулювалося тоді, коли українське суспільство кололи так, як нині розколоте американське. Били, били і не розбили. Мільйони українців, які всі ті роки дивилися "Бригаду", "Ліквідацію", "Кадетів", споживали усю ту люту макулатуру, якою був завалений по саме нікуди український ринок із сусідньої Росії. Звідки раптом ці люди весною 2014 року встали і вийшли на вулиці проєктивної Новоросії, від Харкова до Одеси почали писати, що їхні регіони – це Україна, і розмальовувати жовто-блакитними кольорами вулиці і все, що завгодно? Саме цей народний протест не дав відбутися "рускій весні". Стріляти у відповідь, коли прийшли вже зі зброєю на той самий Донбас, це теж був вибір українців, які весь цей час дивились телевізор, який був наповнений тим часим гидотним контентом, що і в Росії, бо про український говорилося, що це не формат. Нічого українського в українських ЗМІ на тоді вже не було. Звідки всі ці люди довідались, що вони українці, які не хочуть в союзу з Росією і взагалі хочуть продовжувати далі своє окреме незалежне життя? А очевидно, звідти, що не є нагинальною людська психіка, попри всі зусилля всіх спецслужб планети. У минулому і майбутньому людська психіка не є абсолютно керованою та абсолютно маніпулятивною. Саме це є, як на мене, головним уроком, який сьогодні Україна демонструє людству. І це важливий, дуже обнадійливий урок. Проте ми мало про нього говоримо і мало хвалимося ним в очах цілого світу. 
we.ua - Українці й далі демонструють здатність перемагати, навіть якщо не свідомі власної сили, - Оксана Забужко в проєкті Власні назви
Тренд на мінімалістичні букети: чому це стильно?
Мінімалізм: у чому секрет стилю?Мінімалістичні букети базуються на принципі «менше означає більше». Замість великої кількості квітів та декоративних елементів використовуються лише кілька ретельно підібраних складників. Це дозволяє зосередити увагу на природній красі кожної квітки, її формі, кольорі та текстурі.Мінімалізм в букетах виглядає стильно завдяки:Чистим лініям та простоті композиції. Такі букети підходять для будь-якої події, від ділових зустрічей до романтичних побачень.Універсальності. Вони гармонійно виглядають у будь-якому інтер’єрі та доречні для подарунків як жінкам, так і чоловікам.Екологічності. Часто для пакування мінімалістичних букетів використовують крафтовий папір або зовсім відмовляються від обгортки.Приклади мінімалістичних букетівМонобукет із білосніжних троянд. Лаконічний і стильний вибір для будь-якої події. Для особливих випадків можна купити 101 троянду — цей жест завжди виглядає вражаюче, навіть у мінімалістичному форматі.Композиції з тюльпанів пастельних відтінків. Вони ідеально передають ніжність і простоту.Сезонні букети з однієї або двох видів квітів, оформлені в крафтовий папір.Чому обирають мінімалістичні букети?Елегантність та витонченість. У стриманій композиції кожна деталь говорить сама за себе. Наприклад, букет із 5-7 білих троянд виглядає так само ефектно, як і пишна композиція.Фокус на якості. У мінімалістичних букетах використовують найсвіжіші та найкрасивіші квіти, адже кожна з них має бути бездоганною.Трендовість. Мінімалізм зараз у всьому: моді, дизайні, інтер’єрах — і флористика не стала винятком.Як замовити стильний мінімалістичний букет?Замовлення онлайн стало зручним способом придбати квіти, не витрачаючи час на пошуки. Якщо ви шукаєте стриману, але стильну композицію, зверніться до зручного сервісу доставка квітів Київ. Професійні флористи підберуть ідеальний букет, який відповідатиме вашим побажанням.Мінімалізм — це нова класикаМінімалістичні букети не тільки слідують сучасним трендам, але й формують нову класику у флористиці. Вони показують, що краса — у простоті, а стриманість може бути виразною.
we.ua - Тренд на мінімалістичні букети: чому це стильно?

What is wrong with this post?