Search trend "мапа тривог"

У ніч на 12 липня російські окупаційні війська здійснили масовану атаку на Україну з використанням ударних безпілотників та ракет. У багатьох регіонах, зокрема в столиці, пролунали вибухи. У Львові і Харкові є влучання.

Військові закликають не ігнорувати повітряну тривогу.

Військові закликають не ігнорувати повітряну тривогу.

Повітряні сили повідомляли про атаку російських дронів та пуски ракет "Кинджал" з літаків Міг-31К. У багатьох містах пролунали вибухи. Джерело: Повітряні сили, мапа тривог Деталі: Станом на 22.51 на території всієї країни оголосили ракетну небезпеку.

Військові закликають не ігнорувати повітряну тривогу.

У ніч на 9 липня російські окупаційні війська здійснили чергову масовану атаку на Україну ударними безпілотниками. У багатьох регіонах, зокрема в столиці, працювала протиповітряна оборона. Джерело: Повітряні сили ЗСУ, Київська міська державна адміністрація, мапа тривог Деталі: Повітряні сили повідомляють про велику кількість ворожих ударних БпЛА над більшістю областей країни.

The "Come Back Alive" Foundation is close to the Ukrainian military. The front line of the Russian-Ukrainian war is not only the front. It is where the war for Ukraine is going on. In hospitals, in warehouses, landfills, in mass media, in offices. We supply and repair equipment, train soldiers and officers, help transform the Armed Forces, provide first-hand accounts of war and stem the flow of propaganda and disinformation. Provides the Ukrainian army with the most important tactical advantage.

Повітряні сили повідомили про атаку російських дронів та зліт Міг-31К з аеродрому в РФ, у багатьох містах повідомляють про звуки вибухів та швидкісну ціль на Житомирщині. Джерело: Повітряні сили, мапа тривог Деталі: Станом на 22.

Увечері 4 липня у Києві та ще низці областей було оголошено повітряну тривогу. У столиці тривога через загрозу ударних безпілотників, працює ППО. Джерело: КМВА, мапа тривог, Повітряні сили Деталі: Повітряні сили повідомили про рух ударних дронів на Київ і Чернігів.

Найстаріша кам'яниця Києва досі заселена. Тут мешкає нащадок колишніх власників Костянтин Малєєв - правнук купця й кондитера Максима Нечаєва. Киянин відстояв його у судах, викупив у держави і тепер поступово відновлює за власний кошт. Кам'яна споруда на Контрактовій, 7 пережила пожежі, війни, репресії - і досі тримається на старому фундаменті, який починає просідати. Кам'яний перший поверх звели у 1797-1798 роках на місці давнішої дерев'яної споруди, яка належала дворянину Леонтію Вишневському. У будинку проводять культурні події, тут зберігається родинний архів. Водночас будівля потребує реставрації. Кореспондентки Gаzеtа.uа побували всередині, поговорили з власником і подивилися, як виглядає сьогодні найстаріший будинок столиці. І як життя його власників змінилося з початком повномасштабної війни. ЧЕТВЕРТА ВІЙНА - Це, власне, четверта війна, яку родина переживає в цьому будинку. Я знаю розповіді, як було у Першу світову, у громадянську. Це не перший раз. На жаль, - у камінній залі будинку Костянтин Малєєв згадує, як родина прожила тут початок повномасштабної війни. Будинок заглиблений у внутрішній двір, куди веде один вузький прохід. Біля входу стара липа з покрученим стовбуром - її бабуся Костянтина посадила 9 травня 1945 року. Стіна пофарбована у світло-зелений колір, на ній табличка - "Контрактова площа, 7". Над входом камера спостереження. Двері металеві, сучасні з кількома замками. ​​Заходимо в камінну залу на першому поверсі. Тут прохолодно, трохи пахне вапном. Стіни побілені вручну, місцями - з потертостями. Камін оздоблений світлою плиткою з квітковим орнаментом, але його майже повністю закриває велика мапа світу. Підлога встелена лінолеумом. У центрі кімнати стоїть деревʼяний стіл, накритий клейонкою, та кілька дерев'яних і м'яких стільців. На підвіконнях - оберемки квітів, старовинні речі. В одному з кутів - старовинне піаніно з різьбленими деревʼяними деталями. На ньому чорно-білі фотографії прадіда Максима Нечаєва, засновника пряничної справи, та його другої дружини - Євдокії Андріївни. Над ними - велика архівна фотографія старої Контрактової площі з видимою вивіскою "М. Ф. Нечаев". Під стіною поруч - подібний до стилю піаніно комод. Після 24 лютого Костянтин Малєєв повернувся сюди з Оболоні, де має квартиру. Донька з родиною вже жила у будинку, син приїхав з Ірпеня перед тим, як підірвали мости. Разом із ними - ще кілька людей. - Перші півтора місяця тут жило десь 12 людей. Співробітники з Броварів, рідні. Усі зібралися і жили ці важкі місяці тут. У Другу світову було так само - всі тут зібралися. Він згадує історію родини з 1930-х років. Прабабуся Євдокія Андріївна жила тут із чоловіком і великою сім'єю. Старшого брата у 1930-му році заарештували - У прадідуся було 13 дітей, восьмеро - від прабабусі. Мій дідусь був наймолодший. Старшого брата у 1930-му році заарештували, бо він мав своє виробництво пряників і був старостою старообрядницької громади. Найповніше, що я знаю про прадідуся і про сім'ю, це з матеріалів його допитів. Коли вже відкрили архіви, я отримав в СБУ всі документи - повністю, аж до протоколів допиту. Із матеріалів справи відомо, що заарештували його за участь в офіцерській організації "Весна". - А насправді, разом із ним тоді заарештували і священника старообрядницької церкви. Тобто це була зачистка старовірів. Просто зачистка - на всякий випадок, як тоді робили. Сталін же. У 31-му його розстріляли. Після цього прабабуся вирішила розселити всіх подалі від будинку. Лишився тільки один син, який був хворий, і не міг сам жити. Але не всіх це врятувало. Її улюблений син поїхав аж до Горького, а в 1938-му його і там заарештували й розстріляли. Коли в 1941 році німці увійшли до Києва, вона зібрала родину, яка ще залишилася в місті. У будинку мешкало 27 людей, із них 12 - родичі. - Вона сказала: будемо жити тут. Якщо час помирати - то вже разом. І всі зібралися тут, - розповідає Костянтин. Мати Малєєва народилася в цьому будинку у 1929 році. Після того, як німці увійшли в Київ, родина знову зібралася тут. У 1943 році окупанти оголосили виселення всіх мешканців Подолу. - Всіх містян змусили виїхати за два кілометри від Дніпра, - додає чоловік. Під страхом розстрілу. Але тут залишились прабабуся та її син і дочка. Вони ховалися. Ніхто не знав, що вони тут. Мати була тоді підлітком. Жила на Солом'янці, але вирішила провідати родину. Йшла пішки Смородинським узвозом, натрапила на німецький загін. - Заховалася в кущі. Останній солдат побачив, підійшов і сказав ламаною російською: "Туда не ходи, там гестапо" Але вона все одно пішла. Побачила, що на вікні колихнулася занавіска - значить, свої живі. Повернулася назад. Після цього в будинок зайшов німецький солдат. - Їхала віз, він зупинився, зайшов у дім. Двері були відчинені. Пішов нагору, почав ритися в речах. Знайшов великого плюшевого ведмедя, забрав його і поїхав. Більше ніхто сюди не заходив. Обшуків не було. Так і прожили ті місяці, коли тут офіційно не можна було існувати. ІСТОРІЯ БУДИНКУ Кам'яницю на Контрактовій площі, 7 збудували у кілька етапів. У 1765 році цю ділянку придбав дворянин Леонтій Вишневський. Спочатку тут стояв дерев'яний дім на кам'яному підвалі - його залишки збереглися донині. Після великої пожежі на Подолі у 1797 році будівлю відновили - з'явився кам'яний перший поверх із високими арковими склепіннями. У 1861 році онуки Вишневського замовили добудову другого поверху. Архітектором став Михайло Іконніков - один із найвідоміших київських зодчих того часу. У 1891 році садибу придбав Максим Федорович Нечаєв. Приїхав до Києва разом із дружиною з Добрянки, взяв будинок у борг і почав власну справу. У підвалі встановили печі, почали виготовляти "Нечаєвські пряники". Продавали їх на Контрактовій ярмарці. Вони швидко стали відомими - вироби отримували нагороди на виставках, а за шість тижнів торгового сезону продавалося до 800 пудів солодощів. У родині було 12 дітей - п'ятеро від першого шлюбу і семеро від другого. Усі мешкали в будинку, а молодше покоління навчалося в київських гімназіях. На початку ХХ століття сім'я поступово розгалужувалась. Один із братів відкрив власну фірму, купив будинок, де нині розташоване посольство Іспанії, і відкрив крамницю на Хрещатику. До революції встигли розрахуватись із усіма боргами. Після Другої світової війни у будинку жили квартиранти, згодом - комунальні мешканці. У 1962 році садибу націоналізували. Родина зберегла лише квартиру на другому поверсі, де в одній кімнаті мешкало по 4-5 людей. Перший поверх переобладнали під склад ЖРЕПу. У цих умовах виростав Костянтин Малєєв - онук Нечаєвих. - Я тут народився. Батьки жили у маленькій кімнаті. Потім я, дружина, діти. І досі ми тут, - каже Костянтин. У 2000-х він розпочав процедуру повернення будинку. Права на нього вдалося відновити, територію - ні. Усі ці роки він поступово ремонтує приміщення, збирає архів родини. УКРИТТЯ Під час повітряних тривог мешканці будинку спускаються в підвал. З початку повномасштабного вторгнення частину приміщень використовували як укриття. Поруч - будівля Посольства Королівства Нідерландів. Підвал старого будинку використовують і його працівники. - Попросили з посольства, щоб мати змогу ховатись. Я відкрив підвал. Він і до того був прохідний, але довелося трохи підготувати. У перші півтора місяця повномасштабної війни приходило чимало людей - і з нашого будинку, і з навколишніх, - каже Костянтин Малєєв. - У якийсь момент збиралося 15-20 осіб. Згодом кількість охочих спускатися зменшилася. Частина мешканців виїхала, частина звикла до обстрілів. - А формально, якщо дивитися, то ця частина будинку - ось тут, посередині - найзахищеніша. З усіх боків товсті стіни. Крім того, після забудови ділянки будинок тепер фактично в ямі. Щоб щось пошкодити, має впасти просто зверху. Але взагалі - досить безпечно. Офіційно бомбосховищем він не вважається, але для мешканців району залишається відкритим. - Чути вибухи, зокрема ППО, і тоді будинок прям трясется. Здебільшого, коли тут в Шевченківському районі збивають то чути дуже добре, - згадує Костянтин. - На початку війни один раз у дворі впали уламки. Найстаріший тут - трипільський горшочок. Більше п'яти тисяч років йому У кабінеті на першому поверсі Костянтин Малєєв зберігає колекцію родинних речей. На високій шафі під протилежною стіною стоїть масивний залізний годинник на ніжках - його виготовили ще до 1917 року. Біля нього - дзеркало на дерев'яній підложці з гранями на склі, у яке дивилася ще прабабуся господаря. - Найстаріший тут - трипільський горшочок, - каже Костянтин. - Більше п'яти тисяч років йому. Захоплювався колись археологією в молодості. На іншій полиці - декілька старовинних люльок. Власник знаходив їх просто на подвір'ї садиби. Глина потемніла, місцями пощерблена - речі пролежали в землі понад століття. Найдавніший родинний знімок датується 1861 роком. На чорно-білій світлині жінки стоять у довгих ошатних сукнях до підлоги, чоловіки - у строгих костюмах. Світлина зберігається у старовинному рамці поруч із іншими портретами. На другий поверх будинку ведуть дерев'яні сходи з мереживним різьбленням, потемнілі від часу. Стіна над ними завішана старовинними вивісками будинків і дошками з прізвищами квартирантів, які колись тут мешкали. ТЕПЕРІШНЄ ЖИТТЯ Костянтин каже, що в будинку є свої вади, і він потребує ремонту, але наразі це не найгірше, що могло би бути. - Тут йдуть ґрунтові води і вони весь час підмивають фундамент, але зараз зміни не на часі. Якщо раніше в мене був якийсь бізнес до війни то зараз цього всього немає, - каже чоловік. - Я досі займаюся видавничою справою і соціологією, але зараз це незначні гроші. Під час війни жалітися якось воно не хочется. Я точно знаю, що я в не найгіршому ситуації в цій війні знаходжусь. Раніше найстаріший будинок був частим місцем для проведення різноманітних заходів і екскурсій. Після початку війни відвідин стало менше, але туристи все одно приходять. - Інколи бувають оренди, але дуже рідко. Ну і десь раз на місяць я тут організовую лекцію про історію будинку. Зі мною домовляється екскурсовод і приводить людей, - каже Костянтин. - Взагалі тут багато екскурсій проводять, адже вся інформація вже є в інтернеті, і під будинком часто є люди. Поки ми сидимо в просторій кімнаті з білими стінами на вулиці можна побачити групу людей, які слухають екскурсовода і розглядають будинок зовні. Раніше у Малєєва була ідея зробити музей з публічної частини будинку, але війна все змінила. - Ось тут у мене був офіс відомства і тут була більш публічна частина ,- показує на сусідню кімнату, - А тепер там від офісу залишилася одна кімната, а все інше житлове. І одна справа робити музей в офісі, а в житловому приміщенні зовсім інше. ІСТОРИЧНА ЦІННІСТЬ Ще до війни до Костянтина не раз зверталися по продаж будинку, але зараз такі пропозиції зійшли нанівець. Також чоловік не надто переймається через можливість знесення свого сімейного гнізда. - Тут є певні аспекти. Поки не набудували хмарочосів, інтерес до будинку був набагато більше, якраз з ідеєю: "Давайте, ми ваш будинок знесемо, а тут побудуємо ще хмарочос". Проте зараз немає місця, де тут будувати. Невигідно. Якщо врахувати, що це ще й пам'ятник архітектури то мороки із владою буде багато, - впевнено додає Костянтин. - Немає сенсу в це вкладатися от в такому вигляді. Крім того, чоловік наводить приклад вартості землі, адже вона дорожча за самі будинки, а її географічне положення має вагоме значення. - Наявність історичних пам'яток на тій чи іншій території дає їй значну цінність. Наприклад у Львові на площі Ринок той, хто знесе пару будинків і побудує хмарочоси, стане мультимільйонером, бо ціна кожного квадратного метра там нечувана. - каже Малєєв. - Але якщо це зроблять усі, то ціна впаде до нуля. Тобто саме ті будинки, які мають архітектурну чи історичну цінність, створюють цінність місця. Для мене особисто це - історія моєї сім'ї, тому мене важко виселити. Я буду відстрілюватися з вікна. Будинок потребує реставраційних і капітальних робіт, але на це треба виділити чималі кошти, що для власника виглядає недоцільним у період постійних обстрілів і в умовах війни. Якщо раніше це було 100-150 тис., то зараз ще дорожче - Щоб зробити капітальний ремонт треба вкласти сотні тисяч мінімум. Якщо раніше це було 100-150 тис., то зараз ще дорожче, - каже Малєєв. - Всю цю дерев'яну прибудову треба заново будувати, бо її підмиває. За 10-30 років, може, з нею нічого й не буде, але зробити як слід буде дуже дорого. Дуже складна проблема - укріпити підвал, очистити його і зробити бетонне укріплення, щоб він не просідав від ґрунтових вод. Жити в такому будинку доволі дорого - комунальні платежі сягають 12 тис., адже зросли ціни на електроенергію. Сама ж будівля опалюється газовими колонками, також є камін. - Влітку, коли не треба опалювати, то десь 2-3 тис. Газ централізований, бойлер я сам поставив і розвів на весь будинок, тому багато йде газу. Взимку ще електрика. Ну, можна і без електрики, але просто не комфортно буде, - сміючись додає Костянтин. Чоловік згадує історію з безхатьком, який зайшов до будинку і вкрав сумку. Необачний господар забув зачинити двері. Після того вже поставив автоматичні двері. ЗБЕРЕЖЕННЯ СПАДЩИНИ Однією з головних переваг життя в центрі міста для чоловіка є зустрічі з друзями та збереження сімейної пам'яті. - По-перше, я тут народився і все життя практично жив. Для мене це просто свій будинок. Головна перевага в тому що я знаю, хто тут в цьому будинку який цвях за останні 100 років забив. І для мене всі ці люди, вся моя сім'я і вся її історія існує, - з усмішкою на вустах каже чоловік. - Крім того не знаю, перевага чи ні, але всі друзі та знайомі весь час заходять.Якби я жив зараз десь, ну там на Оболоні, то це спеціально треба їхати. А тут все рівно в цих місцях всі бувають. Зручно. Костянтин Малєєв переконаний, що його родина буде продовжувати збереження сімейного гнізда. Чоловік має двоє дітей і двох ще маленьких онуків. Каже, що цей будинок для нього має особливу цінність. - Я пам'ятаю свого прадідуся, історію родини, може мої правнуки будуть пам'ятати мене, - каже чоловік.

Найстаріша кам'яниця Києва досі заселена. Тут мешкає нащадок колишніх власників Костянтин Малєєв - правнук купця й кондитера Максима Нечаєва. Киянин відстояв його у судах, викупив у держави і тепер поступово відновлює за власний кошт. Кам'яна споруда на Контрактовій, 7 пережила пожежі, війни, репресії - і досі тримається на старому фундаменті, який починає просідати. Кам'яний перший поверх звели у 1797-1798 роках на місці давнішої дерев'яної споруди, яка належала дворянину Леонтію Вишневському. У будинку проводять культурні події, тут зберігається родинний архів. Водночас будівля потребує реставрації. Кореспондентки Gаzеtа.uа побували всередині, поговорили з власником і подивилися, як виглядає сьогодні найстаріший будинок столиці. І як життя його власників змінилося з початком повномасштабної війни. ЧЕТВЕРТА ВІЙНА - Це, власне, четверта війна, яку родина переживає в цьому будинку. Я знаю розповіді, як було у Першу світову, у громадянську. Це не перший раз. На жаль, - у камінній залі будинку Костянтин Малєєв згадує, як родина прожила тут початок повномасштабної війни. Будинок заглиблений у внутрішній двір, куди веде один вузький прохід. Біля входу стара липа з покрученим стовбуром - її бабуся Костянтина посадила 9 травня 1945 року. Стіна пофарбована у світло-зелений колір, на ній табличка - "Контрактова площа, 7". Над входом камера спостереження. Двері металеві, сучасні з кількома замками. ​​Заходимо в камінну залу на першому поверсі. Тут прохолодно, трохи пахне вапном. Стіни побілені вручну, місцями - з потертостями. Камін оздоблений світлою плиткою з квітковим орнаментом, але його майже повністю закриває велика мапа світу. Підлога встелена лінолеумом. У центрі кімнати стоїть деревʼяний стіл, накритий клейонкою, та кілька дерев'яних і м'яких стільців. На підвіконнях - оберемки квітів, старовинні речі. В одному з кутів - старовинне піаніно з різьбленими деревʼяними деталями. На ньому чорно-білі фотографії прадіда Максима Нечаєва, засновника пряничної справи, та його другої дружини - Євдокії Андріївни. Над ними - велика архівна фотографія старої Контрактової площі з видимою вивіскою "М. Ф. Нечаев". Під стіною поруч - подібний до стилю піаніно комод. Після 24 лютого Костянтин Малєєв повернувся сюди з Оболоні, де має квартиру. Донька з родиною вже жила у будинку, син приїхав з Ірпеня перед тим, як підірвали мости. Разом із ними - ще кілька людей. - Перші півтора місяця тут жило десь 12 людей. Співробітники з Броварів, рідні. Усі зібралися і жили ці важкі місяці тут. У Другу світову було так само - всі тут зібралися. Він згадує історію родини з 1930-х років. Прабабуся Євдокія Андріївна жила тут із чоловіком і великою сім'єю. Старшого брата у 1930-му році заарештували - У прадідуся було 13 дітей, восьмеро - від прабабусі. Мій дідусь був наймолодший. Старшого брата у 1930-му році заарештували, бо він мав своє виробництво пряників і був старостою старообрядницької громади. Найповніше, що я знаю про прадідуся і про сім'ю, це з матеріалів його допитів. Коли вже відкрили архіви, я отримав в СБУ всі документи - повністю, аж до протоколів допиту. Із матеріалів справи відомо, що заарештували його за участь в офіцерській організації "Весна". - А насправді, разом із ним тоді заарештували і священника старообрядницької церкви. Тобто це була зачистка старовірів. Просто зачистка - на всякий випадок, як тоді робили. Сталін же. У 31-му його розстріляли. Після цього прабабуся вирішила розселити всіх подалі від будинку. Лишився тільки один син, який був хворий, і не міг сам жити. Але не всіх це врятувало. Її улюблений син поїхав аж до Горького, а в 1938-му його і там заарештували й розстріляли. Коли в 1941 році німці увійшли до Києва, вона зібрала родину, яка ще залишилася в місті. У будинку мешкало 27 людей, із них 12 - родичі. - Вона сказала: будемо жити тут. Якщо час помирати - то вже разом. І всі зібралися тут, - розповідає Костянтин. Мати Малєєва народилася в цьому будинку у 1929 році. Після того, як німці увійшли в Київ, родина знову зібралася тут. У 1943 році окупанти оголосили виселення всіх мешканців Подолу. - Всіх містян змусили виїхати за два кілометри від Дніпра, - додає чоловік. Під страхом розстрілу. Але тут залишились прабабуся та її син і дочка. Вони ховалися. Ніхто не знав, що вони тут. Мати була тоді підлітком. Жила на Солом'янці, але вирішила провідати родину. Йшла пішки Смородинським узвозом, натрапила на німецький загін. - Заховалася в кущі. Останній солдат побачив, підійшов і сказав ламаною російською: "Туда не ходи, там гестапо" Але вона все одно пішла. Побачила, що на вікні колихнулася занавіска - значить, свої живі. Повернулася назад. Після цього в будинок зайшов німецький солдат. - Їхала віз, він зупинився, зайшов у дім. Двері були відчинені. Пішов нагору, почав ритися в речах. Знайшов великого плюшевого ведмедя, забрав його і поїхав. Більше ніхто сюди не заходив. Обшуків не було. Так і прожили ті місяці, коли тут офіційно не можна було існувати. ІСТОРІЯ БУДИНКУ Кам'яницю на Контрактовій площі, 7 збудували у кілька етапів. У 1765 році цю ділянку придбав дворянин Леонтій Вишневський. Спочатку тут стояв дерев'яний дім на кам'яному підвалі - його залишки збереглися донині. Після великої пожежі на Подолі у 1797 році будівлю відновили - з'явився кам'яний перший поверх із високими арковими склепіннями. У 1861 році онуки Вишневського замовили добудову другого поверху. Архітектором став Михайло Іконніков - один із найвідоміших київських зодчих того часу. У 1891 році садибу придбав Максим Федорович Нечаєв. Приїхав до Києва разом із дружиною з Добрянки, взяв будинок у борг і почав власну справу. У підвалі встановили печі, почали виготовляти "Нечаєвські пряники". Продавали їх на Контрактовій ярмарці. Вони швидко стали відомими - вироби отримували нагороди на виставках, а за шість тижнів торгового сезону продавалося до 800 пудів солодощів. У родині було 12 дітей - п'ятеро від першого шлюбу і семеро від другого. Усі мешкали в будинку, а молодше покоління навчалося в київських гімназіях. На початку ХХ століття сім'я поступово розгалужувалась. Один із братів відкрив власну фірму, купив будинок, де нині розташоване посольство Іспанії, і відкрив крамницю на Хрещатику. До революції встигли розрахуватись із усіма боргами. Після Другої світової війни у будинку жили квартиранти, згодом - комунальні мешканці. У 1962 році садибу націоналізували. Родина зберегла лише квартиру на другому поверсі, де в одній кімнаті мешкало по 4-5 людей. Перший поверх переобладнали під склад ЖРЕПу. У цих умовах виростав Костянтин Малєєв - онук Нечаєвих. - Я тут народився. Батьки жили у маленькій кімнаті. Потім я, дружина, діти. І досі ми тут, - каже Костянтин. У 2000-х він розпочав процедуру повернення будинку. Права на нього вдалося відновити, територію - ні. Усі ці роки він поступово ремонтує приміщення, збирає архів родини. УКРИТТЯ Під час повітряних тривог мешканці будинку спускаються в підвал. З початку повномасштабного вторгнення частину приміщень використовували як укриття. Поруч - будівля Посольства Королівства Нідерландів. Підвал старого будинку використовують і його працівники. - Попросили з посольства, щоб мати змогу ховатись. Я відкрив підвал. Він і до того був прохідний, але довелося трохи підготувати. У перші півтора місяця повномасштабної війни приходило чимало людей - і з нашого будинку, і з навколишніх, - каже Костянтин Малєєв. - У якийсь момент збиралося 15-20 осіб. Згодом кількість охочих спускатися зменшилася. Частина мешканців виїхала, частина звикла до обстрілів. - А формально, якщо дивитися, то ця частина будинку - ось тут, посередині - найзахищеніша. З усіх боків товсті стіни. Крім того, після забудови ділянки будинок тепер фактично в ямі. Щоб щось пошкодити, має впасти просто зверху. Але взагалі - досить безпечно. Офіційно бомбосховищем він не вважається, але для мешканців району залишається відкритим. - Чути вибухи, зокрема ППО, і тоді будинок прям трясется. Здебільшого, коли тут в Шевченківському районі збивають то чути дуже добре, - згадує Костянтин. - На початку війни один раз у дворі впали уламки. Найстаріший тут - трипільський горшочок. Більше п'яти тисяч років йому У кабінеті на першому поверсі Костянтин Малєєв зберігає колекцію родинних речей. На високій шафі під протилежною стіною стоїть масивний залізний годинник на ніжках - його виготовили ще до 1917 року. Біля нього - дзеркало на дерев'яній підложці з гранями на склі, у яке дивилася ще прабабуся господаря. - Найстаріший тут - трипільський горшочок, - каже Костянтин. - Більше п'яти тисяч років йому. Захоплювався колись археологією в молодості. На іншій полиці - декілька старовинних люльок. Власник знаходив їх просто на подвір'ї садиби. Глина потемніла, місцями пощерблена - речі пролежали в землі понад століття. Найдавніший родинний знімок датується 1861 роком. На чорно-білій світлині жінки стоять у довгих ошатних сукнях до підлоги, чоловіки - у строгих костюмах. Світлина зберігається у старовинному рамці поруч із іншими портретами. На другий поверх будинку ведуть дерев'яні сходи з мереживним різьбленням, потемнілі від часу. Стіна над ними завішана старовинними вивісками будинків і дошками з прізвищами квартирантів, які колись тут мешкали. ТЕПЕРІШНЄ ЖИТТЯ Костянтин каже, що в будинку є свої вади, і він потребує ремонту, але наразі це не найгірше, що могло би бути. - Тут йдуть ґрунтові води і вони весь час підмивають фундамент, але зараз зміни не на часі. Якщо раніше в мене був якийсь бізнес до війни то зараз цього всього немає, - каже чоловік. - Я досі займаюся видавничою справою і соціологією, але зараз це незначні гроші. Під час війни жалітися якось воно не хочется. Я точно знаю, що я в не найгіршому ситуації в цій війні знаходжусь. Раніше найстаріший будинок був частим місцем для проведення різноманітних заходів і екскурсій. Після початку війни відвідин стало менше, але туристи все одно приходять. - Інколи бувають оренди, але дуже рідко. Ну і десь раз на місяць я тут організовую лекцію про історію будинку. Зі мною домовляється екскурсовод і приводить людей, - каже Костянтин. - Взагалі тут багато екскурсій проводять, адже вся інформація вже є в інтернеті, і під будинком часто є люди. Поки ми сидимо в просторій кімнаті з білими стінами на вулиці можна побачити групу людей, які слухають екскурсовода і розглядають будинок зовні. Раніше у Малєєва була ідея зробити музей з публічної частини будинку, але війна все змінила. - Ось тут у мене був офіс відомства і тут була більш публічна частина ,- показує на сусідню кімнату, - А тепер там від офісу залишилася одна кімната, а все інше житлове. І одна справа робити музей в офісі, а в житловому приміщенні зовсім інше. ІСТОРИЧНА ЦІННІСТЬ Ще до війни до Костянтина не раз зверталися по продаж будинку, але зараз такі пропозиції зійшли нанівець. Також чоловік не надто переймається через можливість знесення свого сімейного гнізда. - Тут є певні аспекти. Поки не набудували хмарочосів, інтерес до будинку був набагато більше, якраз з ідеєю: "Давайте, ми ваш будинок знесемо, а тут побудуємо ще хмарочос". Проте зараз немає місця, де тут будувати. Невигідно. Якщо врахувати, що це ще й пам'ятник архітектури то мороки із владою буде багато, - впевнено додає Костянтин. - Немає сенсу в це вкладатися от в такому вигляді. Крім того, чоловік наводить приклад вартості землі, адже вона дорожча за самі будинки, а її географічне положення має вагоме значення. - Наявність історичних пам'яток на тій чи іншій території дає їй значну цінність. Наприклад у Львові на площі Ринок той, хто знесе пару будинків і побудує хмарочоси, стане мультимільйонером, бо ціна кожного квадратного метра там нечувана. - каже Малєєв. - Але якщо це зроблять усі, то ціна впаде до нуля. Тобто саме ті будинки, які мають архітектурну чи історичну цінність, створюють цінність місця. Для мене особисто це - історія моєї сім'ї, тому мене важко виселити. Я буду відстрілюватися з вікна. Будинок потребує реставраційних і капітальних робіт, але на це треба виділити чималі кошти, що для власника виглядає недоцільним у період постійних обстрілів і в умовах війни. Якщо раніше це було 100-150 тис., то зараз ще дорожче - Щоб зробити капітальний ремонт треба вкласти сотні тисяч мінімум. Якщо раніше це було 100-150 тис., то зараз ще дорожче, - каже Малєєв. - Всю цю дерев'яну прибудову треба заново будувати, бо її підмиває. За 10-30 років, може, з нею нічого й не буде, але зробити як слід буде дуже дорого. Дуже складна проблема - укріпити підвал, очистити його і зробити бетонне укріплення, щоб він не просідав від ґрунтових вод. Жити в такому будинку доволі дорого - комунальні платежі сягають 12 тис., адже зросли ціни на електроенергію. Сама ж будівля опалюється газовими колонками, також є камін. - Влітку, коли не треба опалювати, то десь 2-3 тис. Газ централізований, бойлер я сам поставив і розвів на весь будинок, тому багато йде газу. Взимку ще електрика. Ну, можна і без електрики, але просто не комфортно буде, - сміючись додає Костянтин. Чоловік згадує історію з безхатьком, який зайшов до будинку і вкрав сумку. Необачний господар забув зачинити двері. Після того вже поставив автоматичні двері. ЗБЕРЕЖЕННЯ СПАДЩИНИ Однією з головних переваг життя в центрі міста для чоловіка є зустрічі з друзями та збереження сімейної пам'яті. - По-перше, я тут народився і все життя практично жив. Для мене це просто свій будинок. Головна перевага в тому що я знаю, хто тут в цьому будинку який цвях за останні 100 років забив. І для мене всі ці люди, вся моя сім'я і вся її історія існує, - з усмішкою на вустах каже чоловік. - Крім того не знаю, перевага чи ні, але всі друзі та знайомі весь час заходять.Якби я жив зараз десь, ну там на Оболоні, то це спеціально треба їхати. А тут все рівно в цих місцях всі бувають. Зручно. Костянтин Малєєв переконаний, що його родина буде продовжувати збереження сімейного гнізда. Чоловік має двоє дітей і двох ще маленьких онуків. Каже, що цей будинок для нього має особливу цінність. - Я пам'ятаю свого прадідуся, історію родини, може мої правнуки будуть пам'ятати мене, - каже чоловік.

У Дніпрі вдень, 24 червня, пролунали звуки вибухів під час повітряної тривоги: до цього попереджалось про загрозу балістичного удару. Про це повідомляють Повітряні сили, мапа тривог. Близько 11:00 Повітряні сили попередили про загрозу застосування балістичного озброєння. У низці областей було оголошено сигнал повітряної тривоги. А вже через декілька хвилин повідомлялось про декілька швидкісних цілей у напрямку Дніпра. […] Тhе роst У Дніпрі під час повітряної тривоги пролунали вибухи: була загроза балістики арреаrеd fіrst оn Рубрика.

У ніч проти 21 червня по всій території України оголосили повітряну тривогу через загрозу балістики. Джерело: Повітряні сили, мапа повітряних тривог Деталі: У Києві повітряну тривогу через загрозу балістики оголосили о 3 годині ночі.

Увечері 16 червня повітряну тривогу оголосили в Києві та кількох областях через загрозу атаки ударних безпілотників. Джерело: Повітряні сили, Київська міська військова адміністрація, мапа повітряних тривог, Київська ОВА, мер Києва Віталій Кличко Дослівно КМВА: "У Києві оголошено повітряну тривогу через загрозу ударних БпЛА.

У ніч на 7 червня в Києві та низці областей оголошували повітряну тривогу через загрозу балістичного удару з блоку Росії. Джерело: КМВА, мапа повітряних тривог Дослівно КМВА: "У Києві оголошено повітряну тривогу через загрозу застосування ворогом балістичного озброєння".

У ніч на 6 червня в усіх областях України оголошували повітряну тривогу через ракетно-дронову атаку російських військ. Працює протиповітряна оборона. Джерело: начальник КМВА Тимур Ткаченко, мапа повітряних тривог, Повітряні сили ЗСУ Пряма мова: "Російські ударні дрони наближаються до Києва з кількох напрямків.

По всій території України вдень 3 червня вдруге оголошували повітряну тривогу через зліт у Росії винищувача МіГ-31К, потенційного носія аеробалістичної ракети "Кинджал". Джерело: Повітряні сили в соцмережах, мапа тривог Дослівно ПС ЗСУ: "Увага! Ракетна небезпека! Зліт МіГ-31К!".

На мапі можна побачити, як у напрямку Ростовської області з боку українського кордону &lаquо;рухаються&rаquо; п&rsquо;ять фур

В ніч на 2 червня в Києві оголошували повітряну тривогу у зв'язку з загрозою ракетного удару з боку Росії. Джерело: Повітряні сили ЗСУ, мапа повітряних тривог Дослівно: "Київська область - ракетна небезпека!" Оновлено: О 03:06, через 16 хвилин після початку тривоги, було оголошено відбій загрози ракетного удару.

Військові закликають не ігнорувати повітряну тривогу.

Вдень 11 травня у Києві та в половині українських областей оголошували повітряну тривогу. Джерело: мапа повітряних тривог, Повітряні сили Деталі: За даними військових, існує загроза застосування балістичного озброєння.