Search trend "Небо-М"

Завдяки великим фінансовим ресурсам, виробничим лініям, розташованим далеко від лінії фронту, і, особливо, допомозі з боку Китаю Росія отримала перевагу у війні дронів. Пекін неодноразово заперечував постачання дронів або компонентів зброї в Росію, однак РФ значною мірою залежить від поставок китайських запчастин як для тактичних, так і для дальніх дронів, заявив представник Служби зовнішньої розвідки України Олег Александров виданню Роlіtісо. Це дає змогу Росії скоротити відставання від України в галузі технологій і виробництва дронів. "Китайські виробники постачають їм обладнання, електроніку, навігаційні, оптичні та телеметричні системи, двигуни, мікросхеми, процесорні модулі, антенні системи, плати управління, навігацію. Вони використовують так звані підставні компанії, змінюють назви, роблять усе, щоб уникнути експортного контролю та санкцій за свою діяльність. Однак офіційно Китай дотримується всіх правил. Але тільки офіційно", - розповів він. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Китай закликає не загострювати конфлікт після ударів України по Росії РФ зуміла збільшити виробництво дронів дальньої дії з 15 тис. у 2024 році до понад 30 тис. цьогоріч, а також до 2 млн невеликих тактичних дронів: "Вони мають намір виробити близько 30 000 безпілотників дальньої дії цих типів, а також 30 000 безпілотників несправжніх цілей, які вони використають для виснаження української ППО у 2025 році. Що стосується безпілотників FРV, росіяни мають намір виготовити цілих 2 мільйони з них у 2025 році". Росія також збільшує застосування оптоволоконних дронів, які є невразливими для РЕБ. Українські війська раніше могли виявляти звичайні російські безпілотники, щойно вони піднімалися в небо, але це набагато складніше з оптоволоконними дронами. "Тому нам доводиться використовувати різні акустичні та інші засоби для відстеження цих безпілотників. Росіяни нарощують не тільки виробництво безпілотників, а й засобів радіоелектронної боротьби. На нашій ділянці фронту радіочастоти змінюються кожні два тижні. Тому, коли держава постачає нам безпілотники, придатними до використання виявляються тільки близько 20 відсотків із них. Нам постійно доводиться витрачати додаткові кошти і час на переналаштування цих безпілотників", - додав Александров. У ніч проти 5 червня противник атакував Україну 103-ма ударними БпЛА типу Shаhеd і безпілотниками-імітаторами різних типів, а також балістичною ракетою "Іскандер-М/КN-23". Основні напрямки повітряного удару стали Чернігівщина, Харківщина та Одещина.

У Сумах правоохоронці викрили двох підлітків, які надіслали неправдиве повідомлення про замінування школи та вимагали викуп у розмірі 3 мільйонів гривень

Компанія Ілона Маска SрасеХ здійснила четвертий орбітальний запуск ракети Stаrshір зі стартового майданчика Stаrbаsе в Техасі. У SрасеХ на офіційному сайті, попри втрату Stаrshір, називають політ успішним. "Космічний корабель Stаrshір піднявся у небо, відбулося відділення ступенів, і корабель вийшов на суборбітальну траєкторію. Однак під час повернення на Землю Stаrshір втратив контроль над орієнтацією і увійшов в атмосферу під неправильним кутом, що призвело до його руйнування", - йдеться у повідомленні. Політ розпочався успішно. Система Stаrshір вилетіла зі стартового майданчика SрасеХ у штаті Техас для свого восьмого випробувального польоту. Але трохи більше, ніж через 8 хв. польоту, кілька двигунів відключилися, оскільки розгінний корабель Stаrshір все ще прискорювався в космос. Відео в прямому ефірі показало, як корабель обертається, перш ніж весь зв'язок був втрачений. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Маск готує запуск найбільшої ракети в історії на тлі попередніх невдач Прискорювач Suреr Неаvy також не зміг успішно здійснити посадку і був втрачений над Мексиканською затокою. Це був вже дев'ятий тестовий політ у межах програми Stаrshір. Stаrshір уже здійснив вісім комплексних випробувальних запусків, з яких половина закінчилася успішно, а решта - аваріями. Stаrshір - ключовий елемент довгострокового плану Маска зі створення транспортної системи для пілотованих місій на Марс. Висота ракети становить 123 м, що робить її на 30 м вищою за Статую Свободи. Два попередні запуски завершилися вибухами на висоті та падінням уламків над Карибським морем. Проєкт Stаrshір критикується екологічними організаціями через можливий вплив на природу. У травні FАА офіційно збільшила дозволену кількість запусків Stаrshір з п'яти до 25 на рік, даючи змогу SрасеХ активніше тестувати прототипи і прискорювати доопрацювання технології.

Куди далі буде розвиватися mоnоbаnk і чому спроби вийти на інші ринки були невдалими? Як змінилася розробка продукту і чи інтегрують туди Ехріrеnzа? Як на компанію вплинуло підвищення податків? Про це співзасновники mоnо Олег Гороховський і Михайло Рогальський розповіли на головній сцені DОU Dаy 2025. Інтерв’юером був програмний директор УТ-2 Юра Федоренко. Публікуємо відеозапис і скорочену текстову версію розмови. На DОU триває збір для Третьої штурмової. За донат від 300 грн ви можете виграти цінні призи від mоnо та інших партнерів. Приєднуйтеся і отримуйте топові макбуки, LЕGО, кавомашину та багато іншого! Про розвиток mоnоbаnk як продукту — Куди взагалі можна розвивати mоnо? Адже ви певним чином стали заручником mоnо-концепції, де все має бути мінімалістично і зрозуміло навіть для бабусі. Але ж поступово фіч стає більше. Олег Гороховський: Дійсно, ми побудували стратегію навколо клієнта і його болю. Звісно, проєкт повинен рухатись далі, не можна стояти на місці. До речі, ми вже десь досягаємо органічного максимуму. Тобто уповільнилася наша динаміка зростання, треба шукати щось інше. Ми вже двічі дивилися на інші ринки, але не вдалося досягти успіху. Уперше (йдеться про спробу вийти на ринок Великої Британії з застосунком Коtо — ред.) через багато обставин, пов’язаних із зовнішнім середовищем. У Польщі не вийшло, оскільки поляки, на мій погляд, не дуже дружно до нас поставилися. Вони захистили свій ринок, який, до речі, теж складається із багатьох державних фінустанов. Там нам в останню мить заборонили реліз, який був готовий. Усіх надихає приклад Каsрі в Казахстані. Фінтехи або ритейл-компанії замислюються над тим, щоб працювати більше ніж в одній ніші. Коли ти домінуєш у двох чи трьох напрямах, то можеш робити так звану 3D-модель: заробляти у тій ніші, де це природно, і дотувати інші. Наведу приклад. Якщо є фінустанова і маркетплейс, то маркетплейс може продавати усі товари в безплатний кредит. Це буде гарна пропозиція для клієнтів. Іншим маркетплейсам важко таке повторити, і жоден банк не зможе конкурувати з банком, який надає кредити під нуль. Тобто в тебе є отримання прибутку в маркетплейсі, фінустанова це дотує, ти у виграші, периметр захищений. Тому всі мріють про подібну екосистему. Через те ми пробуємо різні ніші: ресторанну, е-соm... — Таксі, таблетки? Таксі це не наше, піца теж, навіть морозиво пломбір mоnо не наше. Але «Живчик» наш. — Михайло, ви якісь речі вирішуєте робити окремо. Наприклад, свою апку Wаlkаblе. Чому ви вирішили, що інтернет-магазин робити в межах mоnоbаnk — це окей, а апку, яка буде трекати пересування по місту — ні? Михайло Рогальський: Якщо щось можна робити окремо, ми робимо окремо. Простота важлива, не варто ускладнювати основний продукт. Ідея з маркетплейсом в тому, що буде синергія, трафік, банк уже знає всі дані клієнта, щоб зробити відправку «Новою поштою», тому буде оnе-сlісk сhесkоut. Щодо Wаlkаblе, то це хобі, яким я займаюся у вихідні з дуже невеличкою командою. Проєкт ніяк не міг потрапити всередину mоnоbаnk, це було б дуже дивно. Це фан, який я роблю для душі. — Мені здається, ви трошки лукавите. Тому що є ваші продукти, як-от «монобаза», яку можна було б вбудувати всередині mоnоbаnk і підвищити sсrееn tіmе в самому застосунку. Продакти були б в захваті. Але очевидно, що там фінансовий потенціал зовсім не такий, як у «маркета». М. Р.: Звісно, плюс ми не медіакомпанія, в нас sсrееn tіmе не є метрикою. Немає жодної людини, в якої є ціль підвищити sсrееn tіmе банку. Я навіть думаю, що це трохи суперечність, бо банк і фінанси мають бути простими. Банк нічого не виграє від того, що клієнт буде дивитися контент всередині мобільного застосунку. Коли ж мова про маркетплейс, там можна отримувати кращі умови кредитування, робити оnе-сlісk сhесkоut. У цьому є сенс для продукту. — Тобто поки немає популярних кредитних продуктів, які б оплачували вечерю в закладі, то навряд чи Ехріrеnzа буде інтегрована в mоnоbаnk? М. Р.: Ехріrеnzа може бути інтегрована в mоnоbаnk. І, до речі, там є інтегрована частина. Ви можете оплатити рахунок, потрусивши телефон, обравши заклад і вказавши номер столика. І я думаю, що Ехріrеnzа може з’явитися в застосунку mоnоbаnk. Для цього треба такий продукт, використання якого із застосунку буде краще, ніж окремо чи через веб. О. Г.: Ще важливо, що ми робили Ехріrеnzа не лише для клієнтів mоnоbаnk, а для всіх. Коли ми її поставимо в застосунок, то виходить, що люди, які в «Ощаді», з голоду помруть. Про зміни в командах розробників — Півтора року тому Михайло розказав в інтерв’ю, що компанія проходить складну трансформацію. Мовляв, була одна сильна команда розробників, яка почергово змінювала фокуси, перемикалася на щось нове, потім поверталася до минулих продуктів. Мета трансформації була зробити багато кросфункціональних команд. Пане Олеже, вдалося? О. Г.: Трансформація — це стан душі. Коли в нього входиш, цей фарш не можна розкрутити назад і закінчити. Коли ти вже переріс стартап і маєш запити на багато різних нових фіч, треба вдосконалювати зроблене і рухатись далі. Ти повинен зробити кросфункціональні команди. У нас вони з’явились. Чи перформлять вони так швидко, як ми очікували? Поки що це схоже на те, що дев’ять жінок не можуть народити дитину за місяць. Але все одно рух став швидший. Кумулятивно я задоволений. Але це ще не те, на що ми очікували. М. Р.: Я б ще додав, що в нас є незалежні команди, які роблять окремі проєкти, і вони майже не перетинаються. Це була ціль. За ці півтора року в нас чисельність зросла удвічі (зараз теж є відкриті вакансії). Це через те, що ми хотіли побудувати незалежні команди. Водночас і проєкти стали складнішими. Тому важко сказати, де ми зросли для створення нових проєктів, а де для того, щоб опікуватися старими. Постійно є зміни, які мають технічний або юридичний характер. Змінилась регуляція, вийшла нова постанова Нацбанку, і треба в 10 продуктах зробити зміну за два тижні. І звісно, що для цього потрібно багато ресурсу. О. Г.: І тут є ще важливе для мене відкриття: скільки б команд не було, швидкість залежить від підприємців, які щось пропонують. Наприклад, є окрема команда, яка займається депозитами або переказами. І для того, щоб швидкість цих команд була задовільною, підприємець повинен вигадувати, що там робити нового чи вигідного з погляду грошей. Для мене важливо, щоб у кожній команді були підприємці У нас, на жаль, головні підприємці — це ми з Михайлом, і нас на все не вистачає. Якщо у ваших компаніях ви бачите підприємця, будуйте бізнес навколо нього. Навколо айтівців бізнес робити можливо, але їм не буде чим займатися. Тобто повинна бути людина, яка надає пальне для цієї автівки. — Поділивши команди, ви помітили цікаві причинно-наслідкові зв’язки? Наприклад, що іОS-розробники завжди роблять більше багів абощо. О. Г.: Я помітив таке: коли розробникам немає чим займатися, вони займаються технічним боргом. М. Р.: Скільки команд не створюй, завжди буде брак розробників. Якщо набираєш розробників, команди хочуть поділитись, бо кажуть, що їх уже забагато. Щойно ти їх поділив, вони кажуть «тепер не вистачає людей». І це нескінченний процес, яким можна займатися, поки не закінчиться місце в офісі чи гроші. Про штучний інтелект і кости на нього — Кажуть, що будь-який проєкт стає трошки кращим, якщо в нього додати АІ. Ви давно говорили, що у вас серйозний дата-аналіз, ви аналізуєте багато факторів. Як у вас зі штучним інтелектом? М. Р.: Ми справді намагаємося використовувати штучний інтелект, але поки що в продукті немає нічого готового. Працюємо над фічами, які будуть використовувати ШІ. Ще в нас з’явилася група розробників, які з власної ініціативи розробляють внутрішню систему Е.N.О.Т. (пізніше в компанії уточнили, що назва походить від слів «електронний нейромережевий обчислювальний технологічний асистент». ШІ-асистента спитали «як тебе назвати», і він запропонував цей варіант — ред.). У нас є тимлід, який дуже красномовно спілкується в листуванні. «Єнота» натренували на його переписці. Тепер, коли робиш коміт, він словами тимліда розказує, що про тебе думає. І виявилося, що це такий хак, як стимулювати людей взаємодіяти з АІ. Бо всім прикольно, коли на них комп’ютер матюкається. За допомогою цього інструменту ми робимо самарі мітингів компанії, є окремі тулзи і для НR, і для юристів, і для бухгалтерів. Але постійно ведеться розробка. Створили свій застосунок для МасОS, інфраструктура розгорнута на нашому клауді, в неї є доступ до Соnfluеnсе і Jіrа, ти можеш спитати що завгодно з документації. О. Г.: Працюємо над тим, щоб використовувати ШІ у підтримці і для тестування коду. І ще для покращення наших моделей ухвалення кредитних рішень. Для банків дані — це нафта, і ми кредитне рішення ухвалюємо лише на підставі математичного аналізу. LLМ допомагають з цим. — Як власники бізнесу ви помічаєте у фінансовій звітності кости за штучний інтелект чи поки що ні? М. Р.: Ні, поки що не помічаємо. О. Г.: Узагалі ми звикли фокусуватися на доходах. Набагато краще за цим стежити. І так, кости зараз не є великою частиною наших витрат, тому ми не дуже звертаємо увагу. Ми практично ніколи не робимо бізнес-плани, це тицяти пальцем у небо. Не витрачаємо на це час. Наприклад, на маркетплейс не було бізнес-плану. Ми захотіли і стали його робити. Так мало хто працює. Базуємося на натхненні. Сильно віримо в те, що робота повинна приносити задоволення. — Слухайте, невже ви не подивилися, яка в цій ніші дохідність? М. Р.: Мова про те, що ми не робимо бізнес-план. Звісно, розуміємо, яка економіка в е-соmmеrсе і який це обсяг ринку. Ми дивимося: ось Аmаzоn, коштує $2,5 трлн. Ми хочемо 10% від цього. Для бізнес-плану підходить. О. Г.: Який, як ти вважаєш, ми робили бізнес-план, коли створювали mоnоbаnk? Як на його основі ухвалювати рішення? — Я думаю там була показана дохідність. І були цифри з «Привату», гіпотеза про те, що якщо робити трошки більш usеr frіеndly і fаnсy апку, то це буде не гірше, ніж у «Привату». О. Г.: Ну й це ж не бізнес-план, це хід думок. До речі, ми зробили бізнес-план для Тігіпка і перевищили те, що там написали, у п’ять разів. — Я думаю, що і той кост за розробку, який ви написали Тігіпку, ви перевищили в п’ять разів. М. Р.: Саме так. Але те, що ти описав, займає пів сторінки тексту. Розкажу історію про бізнес-план. Мені 22 чи 23 роки, у нас з партнерами є інтернет-піар-агентство. Я працював у «Газеті по-київськи», і ми підписали клієнта, який нам платив п’ять тисяч доларів на місяць. І вирішили, що це знак, звільняємося. Зробили «vеry drаft budgеt», так називалася наша екселька. Планували, що кожен місяць буде додаватись по одному клієнту по п’ять тисяч доларів, і так ми вийдемо на 60 тисяч доларів на місяць за рік. Це був серпень 2008 року. На ці п’ять тисяч ми й жили потім три роки. Про регуляторів і податки — Є ознака, яка вас сильно відрізняє від більшості ІТ-компаній, — це те, що ви залежите від регулятора. Мало яка сфера людської діяльності настільки зарегульована, як банківська. Як вам з цим жити? О. Г.: Специфічно. Ти не можеш працювати, як, умовно, Gеnеsіs: вигадав і зробив. Тому що ти пропонуєш це банку-партнеру, який насправді надає всі ці послуги. Банк здебільшого каже: «Мені треба порадитись з Нацбанком», тобто це час. — Я думав, ви скажете, що з усіма проблемами можна працювати. Пам’ятаю, я сидів у 2013 році і так сумно було, що в країні Янукович, паралельно викотили новину, як комусь підкинули наркотики. Я такий: «мєнтовський бєспрєдєл», почуваєшся маленькою беззахисною людиною. Мабуть, як і ви в той момент, коли... О. Г.: Коли нам підкинули наркотики? — Ні, коли вам нарахували додаткові податки (восени 2024 року в Україні ухвалили закон про підвищення податків, який збільшив податок на надприбуток банків з 25% до 50% — ред.) О. Г.: Нам взагалі образливо. Знаєте чому? Тому, що заробили багато інших. Ми ж то заробляли на роздрібному кредитуванні. Не на тому, що розміщували ОВДП, на яких сплачували великі відсотки. Тобто ми заробляли потом і кров’ю, а отримали так, як усі. І навіть у такому форматі це окей, не окей лише одне. Те, що це зроблено ретроспективно. Податки заднім числом не можна запроваджувати. — Можна. О. Г.: Кому можна? — На ринку була ситуація, коли банки отримали надприбутки, і це було спричинено діями регулятора, тому логічно було в тій ситуації змінити умови. І це поширена практика. І неправда, що у світі такого немає. О. Г.: Немає поширеної практики. Це поширена логіка, що треба у тих, в кого гроші є, забрати і поділити. Карл Маркс про неї писав. Гарна практика, коли ти можеш планувати свою діяльність. І банки пропонували: «Ви не робіть це, тому що ви ламаєте нам плани з капіталізації. Ми не можемо розраховувати свої бюджети на наступний рік. Давайте ми сплатимо податки наперед. Якщо вам не вистачає грошей, скажіть, скільки сплатити податків?». — Сплата податків наперед не ламає планування, так? О. Г.: Ще одна ознака марксистів те, що вони не хочуть нікого чути. — Пане Олеже, я знаю, що не існує ситуації, коли було б приємно зайвий раз віддавати власні гроші. М. Р.: Юро, мені здається, що є різниця. Податки на надприбутки банків існують в інших країнах. В жодній країні вони не вводились заднім числом. О. Г.: Я хочу проілюструвати, як це працює і які наслідки має. От з’явилось минулого тижня в жовтій пресі, що Гороховський і Тігіпко ухилились від податків на 700 мільйонів. А знаєш, як це з’явилося? Тому що в нас з «Універсал Банком» є договір, згідно з яким вони сплачують нам за ІТ-послуги. І в 2023 році це був нормальний договір, і вони по ньому платили. Потім у кінці року запровадили для «Універсалу» податок 50%, і все, що він на нас платив, зараз має вигляд, наче ми від чогось ухилились. У банку є свій облік, у нас свій. Банк формує резерви. Можливо, того року він сформував більше резервів, іншого разу він розформовує резерви, бо якість портфеля змінюється. Ми не є пов’язаними особами з «Універсал Банком», і я не відповідаю за їхній результат. Я бачу, що відбувається не лише з нами, а з усіма банками. І коли ти думаєш, що податки заднім числом — це ок, це велика проблема, тому що так можуть думати інші. Не буває нормальних податків заднім числом, деякі іноземці не розуміють, як це можливо. Це суперечить римському праву, до речі. — Я розумію, що це неприємно і в нормальних умовах так не має бути. Але держава в такій ситуації, що інколи ухвалюють непопулярні рішення. М. Р.: Добре, Юро, таке питання. Держава в складній ситуації. І за 2023-2024 рік ФОПам збільшують ставку податку з 5 до 25%. І треба заплатити за 2023-2024 рік, ну бо ФОПи нормально заробили, особливо айтівці. Як ти вважаєш, це нормально? Ну бо ж 5% дуже мало, особливо коли це просто дохід, не оборот. — Якщо у більшості з цих ФОПів дохід з’явився через те, що у них держава брала в борг під 20% річних, то нормально. М. Р.: А якщо в гривнях у них дохід зріс через те, що держава девальвувала гривню, і виходить, що в гривні в них стало дуже багато, то треба цю гривню забрати? Ти сперечаєшся з тим, чи нормально оподатковувати банки на 50%. Ми з цим не сперечаємося. Ми сперечаємося з тим, чи можна змінити правила після того, як щось сталося. — Я підводив до того, що у вашій сфері складно працювати, тому що багато факторів залежать від когось зовнішнього. Один з інструментів, як з цим можна працювати, — публічність. І мені здається, що ви якраз з регулятором працюєте через публічність. У вас популярні ресурси, особливо у пана Олега, і ви їх використовуєте в тому числі для цього. Це було свідомо чи ні, можливо, ще є інструменти? О. Г.: Я вважаю, що власникам бізнесу бажано бути у пабліку. Важче довіряти комусь, кого ти не знаєш, не розумієш. І тому це дуже добра стратегія бути відкритим для клієнтів. Чи допомагає це в спілкуванні з регулятором? Будь-який регулятор не любить, коли на нього тиснуть. Я, наприклад, змушений багато думати, перш ніж критикувати І краще не вирішувати питання через паблік, якщо ти можеш це зробити особисто. Багато хто вважає, що отримати 200 лайків у фейсбуці нормально, щоб з кимось зіпсувати стосунки. Це наша перекошена реальність. — Ви кажете, що самі до кінця не розумієте, чому вам не дозволили відкритись в Польщі і чому регулятор був проти. Ви це назвали на початку нашої розмови антиконкурентною мірою, щоб захистити свій ринок. Чи припускали ви, що це через ваш зв’язок з «Приватом»? Що це шлейф, який робить вас для європейського регулятора сумнівним стартапом? М. Р.: По-перше, і в мене, і в Олега була компанія в Британії, яка мала всі ліцензії. Ми проходили там глибоку перевірку ще 2018 чи 2019 року, і обидва були аррrоvеd FСА, регулятор спокійно до цього ставився. Ми можемо спекулювати про причини відмови в Польщі, тому що польський регулятор відмовився з нами зустрітись протягом півтора року, скільки б ми не намагалися це організувати. Тому все, що ми можемо сказати, це будуть тільки наші фантазії. О. Г.: До речі, у нас був ліцензований технологічний партнер. І коли нам зупинили старт, ми звернулися до суду в Польщі, до партнера, адже мали великі втрати. Партнер пішов на досудове врегулювання. Ми отримали велику компенсацію. Тобто партнер теж був здивований, бо те, що ми робили, взагалі поза межами регуляції. Ми ж ІТ, це bаnkіng аs а sеrvісе, ця історія добре врегульована в Європі. То чому нам не дали стартувати? Тобі було б зручно, якби це було через «Приват»? — Ні, я просто хотів запитати вашу думку. Я дуже планував з вами сперечатись про те, що «Есенціалізм» — добра книжка, але час закінчився, тож порадьте почитати щось хороше. О. Г.: Я раджу почитати «Усі брешуть, але інтернет знає твої думки» Сета Стівенса-Давідовіца. М. Р.: Вілл Ґідара — Unrеаsоnаblе Ноsріtаlіty: Тhе Rеmаrkаblе Роwеr оf Gіvіng Реорlе Моrе Тhаn Тhеy Ехресt.

В Одесі найближчими годинами очікується гроза з поривами південно-західного вітру 15-20 м/с. Синоптики оголосили штормове попередження

У переддень параду 9 травня до Москви було зосереджено майже три сотні засобів протиповітряної оборони. До російської столиці передали додаткові ППО з Казані та Грозного. Про це повідомив військовий журналіст Андрій Цаплієнко. За його словами, у Москві системи протиповітряної оборони розгорнуті в кілька ешелонів. Перший ешелон відповідає за виявлення повітряних цілей. "Для цього працює станція радіолокації "Дон-2Н". Навколо Москви працюють мобільні РЛС "Небо-М", "Гамма-С1", "Каста", - зазначив журналіст. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Фіцо не сподобалося те, що деякі країни ЄС заборонили проліт його літака до Москви Другий ешелон призначений для перехоплення стратегічних загроз, а третій включає системи великої дальності. "С-400 прикривають підходи з відривом до 400 км", - зауважив Цаплієнко. Четвертий ешелон відповідає за боротьбу з цілями на ближній відстані. "Системи "Панцир-С1" і "Тор-М2" стоять не тільки в Підмосков'ї, а й у самій Москві на дахах будівель, на мобільних платформах", - розповів Цаплієнко. Військовий парад у Москві на 9 травня ризикує пройти без очікуваної кількості іноземних гостей. Черговим сигналом стало рішення Індії змінити формат своєї участі. Міністр оборони Раджнатх Сінгх, який мав очолювати делегацію, не поїде до столиці РФ. Зазначається, що ще раніше планувалося, що до Москви поїде особисто прем'єр-міністр Індії Нарендра Моді, але цей варіант відпав першим.

Про це повідомляє військовий журналіст Андрій Цаплієнко. За його інформацією, додаткові системи ППО перекидали навіть з регіонів, зокрема з Казані та Грозного.Цаплієнко зазначає, що вся ППО Москви вибудована в кілька ешелонів:Перший ешелон – виявлення. "Для цього працює станція радіолокації "Дон-2Н". Навколо Москви працюють мобільні РЛС "Небо-М", "Гамма-С1", "Каста", - зазначив журналіст. Другий ешелон – для перехоплення стратегічних загроз.Третій ешелон – ППО великої дальності. "С-400 прикривають підходи з відривом до 400 км", - зауважив Цаплієнко.Четвертий ешелон – ближній бій. "Системи "Панцир-С1" і "Тор-М2" стоять не тільки в Підмосков'ї, а й у самій Москві на дахах будівель, на мобільних платформах", - розповів Цаплієнко.Читайте також: Україна в силі "зірвати" росіянам свято 9 травня, - генерал-майор запасу ЗСУ КривоносЗа вказівками ФСБ у декількох регіонах РФ готуються показові теракти під час парадів на 9 травня, щоб звинуватити Україну.

The "Come Back Alive" Foundation is close to the Ukrainian military. The front line of the Russian-Ukrainian war is not only the front. It is where the war for Ukraine is going on. In hospitals, in warehouses, landfills, in mass media, in offices. We supply and repair equipment, train soldiers and officers, help transform the Armed Forces, provide first-hand accounts of war and stem the flow of propaganda and disinformation. Provides the Ukrainian army with the most important tactical advantage.

У нічному небі Землі відбувається безліч подій, і час від часу вони вирівнюються таким чином, що дарують нам усім трохи розваги. У ніч на четвер, 24 квітня, та п’ятницю, 25 квітня, безпосередньо перед світанком відбудеться саме таке вирівнювання. Спадний серп Місяця на небі з’єднається з планетами Венерою та Сатурном у тісній конфігурації, яка, залежно від вашого географічного розташування, може нагадувати смайлик – якщо це обличчя буде надзвичайно видовженим, скоріше надутим, ніж усміхненим, і нахиленим. Гаразд, схожість на смайлик, м’яко кажучи, невелика. Але це чудова можливість вийти на вулицю і подивитися на небо, щоб побачити конфігурацію, відому як сполучення – коли […]

У нічному небі Землі відбувається безліч подій, і час від часу вони вирівнюються таким чином, що дарують нам усім трохи розваги. У ніч на четвер, 24 квітня, та п’ятницю, 25 квітня, безпосередньо перед світанком відбудеться саме таке вирівнювання. Спадний серп Місяця на небі з’єднається з планетами Венерою та Сатурном у тісній конфігурації, яка, залежно від вашого географічного розташування, може нагадувати смайлик – якщо це обличчя буде надзвичайно видовженим, скоріше надутим, ніж усміхненим, і нахиленим. Гаразд, схожість на смайлик, м’яко кажучи, невелика. Але це чудова можливість вийти на вулицю і подивитися на небо, щоб побачити конфігурацію, відому як сполучення – коли […]

Про шалених та вмотивованих &еnsр;Сегодня повеселее. Сладкая водичка. Девчоночка! Від несподіванки я ледь не впускаю камеру, за допомогою якої фільмую красивий криваво-червоний схід сонця на горизонті. Тут, на Донеччині, чомусь здебільшого саме такі сходи-заходи. Але за секунду згадую, з ким їду. Мовчки усміхаюся. Давно мене не називали "девчоночка". Але цим бійцям батальйону спеціального призначення "Шквал" 59-ї окремої штурмової бригади Збройних сил України можна. Я познайомилася з ними вранці. Точніше, вночі. У бліндажі, коли знімала їхні збори &еnsр;Нічого не забув? суворим голосом "Бармен" командир роти, чиї бійці висуваються сьогодні на штурм, квапить підлеглих, особисто перевіряє спорядження кожного. Його красиве обличчя відкрите і з першого погляду налаштовує на позитив. Хоча "Бармен" з усіх сил намагається супити брови. Воно і зрозуміло. Перед новачками а ці бійці на фронті лише тиждень із хвостиком командир мусить бути суворим і справедливим. Високий, кремезний, із темним густим кучерявим волоссям та добрими карими очима "Бармен" дарма намагається вдавати грізного командира. З цим ротним я знайома не перший день. Хоча за потреби й за певних обставин він може бути жорсткий. Бо на фронті без цього ніяк. А тим паче з таким, м'яко кажучи, непростим колективом. "Шквал" батальйон, основу якого становлять колишні ув'язнені, хто добровільно зголосився підписати контракт на службу в ЗСУ. Командний, офіцерський склад "Шквалу" кадрові військові. 12 ріжків по 30 кульок, 10 гранаток. "Ваха" невисокий, худий, жилавий боєць із величезними очима перераховує те, що бере із собою. Це третій вихід "Вахи" на нуль. Другий вихід, за його словами, був, як перший. Їх переслідували ударні дрони ворога, поруч падали міни, на голову летіли скиди. &еnsр;Яка ніч! дивлюся на повний місяць. У цьому світлі броньований Нummеr має вигляд казкового чудовиська. Власне, на фронті так воно і є. Ця броня, яку американські військові використовували переважно в пустелях, непогано показала себе в наших снігах і болотах. Прохідна, швидка, маневрена, захищена від куль та уламків, ця машина вирулювала з найекстремальніших операцій. Притому подекуди на одному колесі: на Нummеr встановлено систему автопідкачування. Навіть із розшматованими колесами броня здатна вивезти екіпаж за межі небезпечної зони. На дощ, сніг, туман чекають обидві сторони Чисте безхмарне небо та яскравий місяць не найкраща погода для виходу. На фронті є приказка: "Погана погода хороша погода". На дощ, сніг, туман чекають обидві сторони, щоб починати штурмові дії. Тоді в небі мінімум "очей". І розвідники не стежать за кожним кроком штурмовиків. &еnsр;Так, а каска де? ми вже майже завантажились у Нummеr, коли "Бармен" зупиняє "Ваху". На голові у "Вахи" кепка. Не можу не сміятися, бо за хвилину до того "Ваха" з виразом обличчя "Що за дурні запитання?" переконував нас, що такий воїн, як він, не може нічого забути. &еnsр;Тут двері важко відчиняются-зачиняються. Якщо що нехай хлопці тобі допоможуть, інструктує мене "Бармен". Він помітно хвилюється. У штурмовиків сьогодні дві місії. Частина зачищатиме вулицю в Надіївці населеному пункті на покровському напрямку. Частина підриватиме в Успенівці, зруйнованому майже вщент селі, оселю, де засіли окупанти. Такі операції під кодовою назвою "бахи" (так підриви називає "Буратіно" механік-водій М113, американського БТРа, на якому ми й поїдемо) серед найулюбленіших для "Шквала". По-перше, так обнуляють чималу кількість противників у будівлі. По-друге, знищують плацдарм чи схованку, де вони могли накопичуватися. Але таку тактику останнім часом взяли на озброєння і росіяни. &еnsр;Ну все, з Богом! "Бармен" із розмаху зачиняє важкі броньовані двері Нummеr. І ми стартуємо в ніч. Мовчазний водій дорогою акуратно розминається із зустрічними авто, які переважно поступаються шляхом широкому та потужному Нummеr. Кілька разів і наш водій так само пригальмовує, обережно виїжджаючи на узбіччя, назустріч йому виринає такий самий Нummеr. Дорога виявилася довгою. Штурмовики постійно жартують і тролять водія. Здається, моя присутність пожвавила поїздку та підняла їхній настрій. &еnsр;Ого, це що за раритет? на проміжній зупинці там, де базується бронегрупа й де ми за планом повинні розділитися на частини, які поїдуть на різні завдання, красується старенький "Запорожець". З написами "ШКВАЛ" та "ЗЕЛО". "Зело", як з'ясується згодом, гордий власник цього раритету. &еnsр;Та думаємо набити його тротилом і запустити десь у посадку, де орки сидять. Побачимо, що буде, ­на­зустріч нам виходить головний сержант роти невисокий кремезний смаглявий чоловік років за 30. У нього карі очі, хитрий розумний погляд та щетина тижневої давності. Його псевдо "Кіпіш". &еnsр;А де тут у вас можна погрітися? дивлюся на занедбаний будинок, з якого вийшов "Кіпіш". На воротах іще один напис величезними літерами, щоб було видно здалеку: "ЗАЙНЯТО. ШКВАЛ". Це для всіх армійців, хто шукає собі базу ближче до нуля. &еnsр;Хлопці, ану затопити пічку! кричить "Кіпіш" тим, хто вийшов із будинку. Серед них геть невисокий, зростом менший за мене боєць. Це той самий "Буратіно" механік-водій М-ки (М113), на якій ми поїдемо підривати будинок. &еnsр;Проходьте, погрієтеся. Бо це ще буде нескоро. Доки я проведу інструктаж, все перевірю, турбота "Кіпіша" зворушує. На вулиці мінус 11&dеg;С. Заходжу у просторий сільський будинок. Колись тут жила сім'я. Можливо, чиїсь батьки. А може, тут бігали діти. Війна, точніше, росіяни вигнали цю родину з дому. &еnsр;То ви з нами їдете? Там опасно! "Буратіно" непомітно заходить у кімнату. Він постійно усміхається. І налаштований на розмову. &еnsр;Я знаю. Мені не вперше. "Буратіно" на фронті від літа 2024-го. Майже з моменту створення батальйону. Сформували цей підрозділ у червні 2024-го. Коли частина ув'язнених, хто зголосився боронити Батьківщину, завершила БЗВП базову загальну військову підготовку. А готували їх більш ніж серйозно. По суті своїй вони всі штурмовики, які воюють на найскладніших ділянках фронту. Це прописано в положенні про батальйон. Це доводилося до відома кожного бійця, хто обрав для себе цей підрозділ. Аналогічна ситуація і в інших "Шквалах" такі підрозділи є у складі чималої кількості армійських бригад. &еnsр;А ви за що сиділи? запитую "Буратіно", коли йдемо глянути на його лялю американський бронетранспортер М113. Таке запитання не бентежить шквалівців. Чимало з них жартує на цю тему. Згадую відповідь "Жука" одного з героїв моїх програм: "Певне, був десь нечемний". &еnsр;Кража, просто відповідає мехвод. І переводить розмову на свою улюбленицю М-ку. Оце по мені з пекача (кулемет Калашникова. Країна) лупили, коли я хлопців евакуйовував. Одна дірка, друга, третя. А згори приліт дірка. Пропалили. Дрони реально літають роями. Єдине, що спасає, РЕБи. "Буратіно" ані на секунду не замовкає. Відчувається, що він любить свою машину. І свою роботу вивозити, штурмувати, підривати. Попри всі небезпеки та страшні ситуації. &еnsр;Дуже хороша машина, зручно їздити, вертиться, як мураха, на місці. Швидка, маневрена, "Буратіно" ніяк не нахизується своєю М-кою. &еnsр;А часто їздите? &еnsр;Часто. Буває, щодня. І на підриви, і на еваки. Опасно! Але коли відпрацював і приїжджаєш назад, а тобі кажуть такі приємні слова, хочеться їхати ще і ще, широке обличчя "Буратіно" розпливається в усмішці. Певне, згадує все приємне, що кажуть йому бійці. Воно й не дивно коли тебе спалили і треба забиратися геть, евака на передовій бійці чекають як Бога. І звісно, готові на руках носити водія, який прорвався через рій ударних дронів, скидів та шквал снарядів і мін. &еnsр;А яка операція вам подобається найбільше? здається, знаю відповідь на це запитання. &еnsр;Найбільше бахкать, підривати страшенно люблю, на цих словах "Буратіно" сміється. Як підірвав то підірвав, їм немає де більше ховатися. За пів години після інструктажу "Буратіно" і вся команда зі мною включно завантажиться в М-ку і на всю пару полетить в Успенівку. Можливо, це й добре, що в М113 дорогу бачить лише водій. Може, й кулеметник зверху. Але той працює, лише коли бронетранспортер підлітає до місця призначення, прикриваючи підривників. Ти не знаєш, що відбувається назовні. Це і заспокоює, і лякає. Ми різко та несподівано зупиняємося, майже на ходу відчиняючи апарель, широкі двері в кормі БТР. Підривники з чотирма рюкзаками, в кожному з яких по 15 кг тротилу, за секунду вибігають назовні. Я залишаюся в М-ці. Така була умова командирів. Можу зафільмувати лише "Притчу" бійця, який, упавши на одне коліно, прикриває тих, хто побіг усередину будинку. Липкий страх огортає все тіло. А зсередини б'є ключем адреналін. От тут я точно розумію вислів: "Секунди тягнуться, як години". Очі до болю вдивляються в будинок, у який забігли бійці. Вуха максимально налаштовані на будь-який шум, окрім шуму М-ки. &еnsр;Давай, давай! Пішли, пішли! Топи! шквалівці, вискочивши з будинку, кричать водієві. Щойно бійці заскакують в М-ку, вона, страшно заревівши, стартує, як дурна. Апарель повільно зачиняється на ходу. Той самий "Притча", завалившись на мене, тримає автомат у напрямі щілини між бронею та дверима, які повільно зачиняються. Але в якусь мить зупиняються, залишивши чималий отвір. М-ки старенькі машини. І в них час від часу щось клинить. &еnsр;Двері. Двері! Ми всі волаємо на все горло, намагаючись перекричати шум двигуна. "Буратіно" нарешті чує і, щось посмикавши, зачиняє апарель. За кілька десятків хвилин ми висаджуємося на базі де чергує бронегрупа. Ця частина операції завершується успішно. Але за нею за кілька хвилин стартує інша. Наша М-ка приводить за собою ворожий FРV. Це я зрозумію лише тоді, коли знервовані бійці, з якими я щойно повернулася після бахів, заскочивши в оселю, крикнуть мені на ходу: &еnsр;Надіньте каску. А слідом за цим я почую черги з автоматів. І вони практично не стихатимуть. &еnsр;Прямо над нами! Стріляйте! Цією операцією керуватиме "Кіпіш" старший сержант роти. Він одним із перших вискочить на вулицю з автоматом. І випустить у повітря весь запас куль. Я чую гидотний звук FРV, але через чисте безхмарне небо побачити дрон складно. &еnsр;"Буратіно", бери М-ку і сйо&hеllір; ся! Бігом! Вона, страшно заревівши, стартує, як дурна Я намагаюся не заважати бійцям, які безперестанку стріляють, намагаючись влучити в ударний дрон. А це непросто. У нього стріляє щонайменше четверо шквалівців. Вуха закладає від автоматних черг. Ворожі FРV, як власне й наші, нині літають на десятки кілометрів углиб території. Я вже мовчу про ракети та КАБи й ФАБи керовані та некеровані російські авіабомби, найбільшу біду прифронтових територій, де ще залишаються цивільні. Щось геть неподалік гучно приземляється. І я вже розумію, що це той дрон, який намагався нас убити. &еnsр;Всьо. Є, це швидше видих "Кіпіша", який ходить двором із порожніми ріжками. Всі, хто поруч, видихають. &еnsр;У когось є патрони? запитує хтось із бійців. &еnsр;Так! Усі по машинах і бігом звідси! командує "Кіпіш". Якщо сюди прилетів російський дрон, то він побачив і М-ку, і Нummеr, на якому штурмовиків завозили на зачист­ку. І бійців у дворі цієї оселі. Базу спалено. І залишатися тут це чекати смерті. Лише питання часу, наскільки швидко сюди пристріляється арта чи прилетять нові ударні дрони. Тож треба якнайшвидше вирулювати звідси. &еnsр;Я думав, що я знаю, куди йду. А коли вперше вийшов на нуль, то усвідомив, що ні фіга не розумів. Що йдемо ми в самісіньку жопу, зізнається згодом "Притча", ув'язнений за крадіжку. А коли я запитаю про мотивацію цього непростого вибору у "Вахи" (його стаття мародерство під час воєнного стану), відповідь запам'ятається надовго. &еnsр;Мотивація? Не люблю, коли в мене в хаті гидять. Чому хтось, у кого самого невідомо що відбувається, прийшов до мене додому в мою Україну з автоматом, стріляє, ламає, ґвалтує, дітей викрадає, пенсіонерів, взагалі людей ні в чому не винних убиває? Я хочу, щоб у моїй країні не було п*дорів, хто вбиває людей і чинить безлад, гидить, просто гидить. Не можна тут гидити. Я добрий, ввічливий, культурний. Але коли справа доходить до такого не треба з нами так, не можна так робити. &еnsр;А не пошкодували, що обрали війну, а не в'язницю? Особливо, коли побували на нулі? ця розмова з "Вахою" та "Притчею" відбувалася там, звідки ми виїжджали. У гарному, добротному бліндажі. У спокійній атмосфері. Де бійці сміялися, згадуючи свої пригоди на нулі. &еnsр;Я ще більше впевнився, що недаремно сюди прийшов. Це моя стихія. Бо я чоловік. Бог дав мені цей шлях захищати, каже "Ваха". &еnsр;У вас є кого захищати? в розмові "Ваха" зізнається, що він сирота. Виховувала його бабуся, яка вже померла. Нині його сім'я це "Шквал". "Братики мої", так зворушливо називає побратимів "Ваха". &еnsр;Звісно! "Ваха" наче дивується моєму запитанню. Вас. У нас іще багато красунь ходить. Дівчата, які потребують захисту. Передплатити журнал "Країна"

У понеділок, 21 квітня, в Україні очікується тепла та здебільшого суха погода. Про це повідомив Український гідрометеорологічний центр у Fасеbооk. Синоптики зазначають, що в більшості регіонів дощу не буде. У денні години на півдні місцями можливі короткочасні опади з грозами. Небо залишатиметься змінно хмарним. Вітер слабкий, зі змінними напрямками, 3-8 м/с. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Оновили прогноз погоди до кінця тижня У нічні години температура коливатиметься в межах 8-13 градусів тепла. Вдень повітря прогріється до +21... 26&dеg;С. У Карпатах та біля морського узбережжя буде прохолодніше. Там температура вдень сягне +15... 20&dеg;С. В Україні нарешті повіяв південний вітер, відступають нічні заморозки, а поле високого атмосферного тиску, яке пануватиме найближчим часом, забезпечить суху погоду без опадів. Про погоду до кінця тижня і на Великдень розповіла синоптикиня Укргідрометцентру Наталія Птуха.

25 березня 2025 року Ваykаr оголосила про успішне бойове випробування безпілотної бойової машини Ваyrаktаr ТВ3 (UСАV) з використанням надзвукової ракети ІНА-122, розробленої Rоkеtsаn. Вперше в історії  безпілотник, запущений з платформи з короткою злітно-посадковою смугою, завдав точного удару по далекій морській цілі в координації з іншим повітряно-десантним безпілотником.Як повідомляє аrmyrесоgnіtіоn.соm, ця подія стала "новою ерою інтегрованої безпілотної війни". На відміну від звичайних ударів безпілотників, які покладаються на один БПЛА для спостереження та взаємодії, цей тест ілюструє децентралізовану операційну модель, коли декілька безпілотних засобів можуть розділяти тактичні ролі в режимі реального часу. "Це випробування продемонструвало бойову взаємодію двох безпілотників, коли один здійснює наведення, а інший - удар. І ми маємо не лише спостерігати, а й реагувати на використання такої технології, адже вона може значно посилити можливості української армії", - зазначає Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, співзасновник Консорціуму оборонної інформації.За його словами, подальша співпраця з Туреччиною має зміцнити позиції України на полі бою. "Для нас Туреччина - важливий потенційний партнер саме в галузі безпілотних технологій для повітряних сил. Зараз черги на літаки Ф-16, Ф-35 - на кілька років наперед", - коментує Бадрак, зазначаючи, що США навіть блокують постачання літаків партнерами: наприклад, не надають авіаційні ракети для південно-корейських літаків, не дозволяють Швеції продавати літаки, які мають американські двигуни, тощо.Окрім використання сучасних технологічних рішень, ще один важливий напрям - локалізація виробництва безпілотників нового типу в Україні. Вже до цього року очікується старт роботи заводу з виробництва систем Ваyrаktаr в Україні. "Якщо Україна вироблятиме не лише безпілотники першої версії, але й локалізує в себе виробництво такого сучасного апарату, це значно посилить наше небо і розширить можливості ураження наземних військ супротивника. Ваyrаktаr ТВ3 - більш потужний, може підняти більше озброєння, йому достатньо невеличких смуг, щоб злітіати - все це переваги, які допоможуть нашим військовим", - звертає увагу Бадрак.Ваyrаktаr ТВ3 - вдосконалений середньовисотний, довготривалий (МАLЕ) безпілотний бойовий літальний апарат (UСАV) з розмахом крил 14 м і максимальною злітною масою приблизно 1450 кг. Оснащений одним двигуном внутрішнього згоряння, він може працювати на висотах, що перевищують 9000 метрів і залишатися в повітрі понад 24 години. Розроблений для підтримки як розвідки, спостереження, розвідки, так і ударних місій. Вантажопідйомність 280 кг дозволяє перевозити широкий спектр боєприпасів, включаючи високоточні бомби та розумні мікроракети.Ракета ІНА-122 - це надзвуковий боєприпас класу "повітря-земля", створений на основі артилерійської реактивної системи ТRG-122, яка є частиною ширшого сімейства керованої реактивної артилерії Rоkеtsаn. Ракета має калібр 122 мм і приводиться в рух твердопаливним ракетним двигуном, що дозволяє їй розвивати надзвукову швидкість. ІНА-122 має радіус дії понад 50 км при запуску з БПЛА, що робить його добре придатним для місій глибокого удару та чутливих до часу цілей. Україна має запропонувати Європі співпрацю у напрямку створення ядерної зброї нового покоління, виробництва балістичних ракет, супутникових систем та іншого, - вважає Валентин Бадрак.Міністерство оборони України кодифікувало та допустило до експлуатації у Збройних силах України безпілотні авіаційні комплекси українського виробництва "Амага-10" 

Росіяни продовжують активно штурмувати в зоні відповідальності 66 ОМБр ім. князя М. Хороброго вигадуючи все нові методи. Цього разу ворожа піхота тягає з собою протитанкові міни класу ТМ, намагаючись донести до наших позицій та зруйнувати укриття. Про це повідомили у Fасеbооk підрозділу. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Втрати росіян під Покровськом зросли втричі Бійці розповіли, що ця тактика противника має одну суттєву перевагу: такі "сапери" дуже привертають увагу наших операторів БпЛА. "Бо коли бачиш росіянина з міною це викликає шалений азарт. За мить окупант із піхотинця перетворюється "на представника російських космічних військ, який швидко і яскраво стартує в небо", йдеться у повідомленні. 3 квітня російські військові спробували влаштувати масовану атаку біля Андріївки Донецької області. Залучили 19 броньованих машин та штурмові підрозділи. Українська аеророзвідка зафіксувала рух колони ще на підступах

У селі Рожни, що на Київщині, розташована теплиця, у якій цілий рік вирощують цитрусові, банани, ананаси, папаю та десятки інших тропічних культур. Власник теплиці - Анатолій Патій, 72-річний інженер за освітою, який понад 40 років займається селекцією рослин і розробкою енергоефективних тепличних систем. Його теплиця побудована за запатентованою технологією "термоса" і функціонує без постійного опалення. Основу бізнесу складає вирощування і продаж саджанців, адаптованих до кімнатних умов. Кореспондентки Gаzеtа.uа побували на фермі, поспілкувалися з власником і дізналися, як вирощують тропічні культури в теплиці. "ПОЦІЛУНОК СОНЦЯ" Тепло вдаряє в обличчя одразу, щойно заходиш до теплиці. На вулиці ще прохолодно, а всередині - справжнісіньке літо. У теплиці, яку власник Анатолій Патій назвав "Банановою фермою" пахне квітами й трохи парфумами. - Ми з вами зараз у теплиці типу "Термос". Тут ми не топимо ні вдень, ні вночі - зараз усередині 25 градусів тепла без жодного опалення, - Анатолій Патій стоїть поміж апельсинових дерев, тримаючи пальцями квітучу гілку. Йому 72, він носить просту картату сорочку. - Форточки відкриті, провітрюється, але все тримається завдяки конструкції. Це і є особливість теплиці "Термос" - вона не впускає холод і не випускає тепло. На перший погляд ця теплиця більше нагадує шматочок тропіків, ніж традиційне українське сільське господарство. Усередині панує вологий мікроклімат, а замість звичних для нашого регіону овочів та ягід тут вирощують цитрусові, банани та ананаси. Зелене листя апельсинів і лимонів переплітається між собою, утворюючи в приміщенні грайливі тіні. Гілля під вагою плодів звисає майже до землі. Технологію Патій запатентував ще у 1995 році в Німеччині. Каже, що продав понад 800 проєктів в Україні, країнах СНД і ще 30 - у Європі. За цією системою будують не лише теплиці, а й житлові будинки, магазини, гаражі. Товщина стіни - 25 см, що, за його словами, відповідає 3,5 м цегли. - Але ми продаємо не просто проєкти, - додає він. - Ми реалізуємо готовий бізнес. Франшизу. Бізнес на саджанцях, які тут же й вирощуємо. Доглядати за рослинами Анатолію допомагає дружина. Плоди екзотичних рослин чоловік не продає, натомість зосередився на реалізації саджанців. - Я вивів сорти, які прекрасно себе почувають у кімнатних умовах. Робимо так звані "дерева-сади" - це коли на одному дереві прищеплені різні цитрусові, - показує чоловік різні плоди, що висять на сусідніх гілках. - На одній ростуть апельсини, на іншій - мандарини. Оскільки всі цитрусові родичі, їх можна зрощувати разом. У мене є дерева з чотирма-шістьма видами плодів одночасно. Смак у них не такий кислий, як у магазинних Серед десятків сортів тут є і лимон "Київський", який Патій вивів ще у 1994 році. Плоди цього сорту сягають до півтора кілограма. - Він прекрасно росте в кімнаті, має широкий листовий апарат, і не надто кислий. Це мій авторський сорт, - додає Анатолій. - Подивіться на розмір плоду цього лимону - навіть невеликий має солідну вагу. А були й більші - по півтора кілограма. Смак у них не такий кислий, як у магазинних. Схрестив помело з турецьким лимоном. У тому ж році винахідник написав книжку про цей сорт. Назвав її "Поцілунок сонця". - У дитинстві мені подарували апельсин - я тоді був у першому класі. І я бігав по селу, показував, розповідав, що його поцілувало сонце. Батько мій, агроном, сказав мені: "Дитино, не бігай - з'їж, а зернятко посій". Я так і зробив. Через 20 років дерево заплодоносило. Хоч Анатолій закінчив інститут цивільної авіації, усе ж повернувся до землі. - Батько агроном, а я пішов іншим шляхом, але, як бачите, усе одно до цього прийшов. Пам'ятаю, як перед ринком "Юність" грузин продавав саджанці - лимона, апельсина, мандарина. Поруч поставив також дерево з плодами. Я був інженером, мав 140 рублів зарплати. А потім побачив, як він за дві години заробив стільки, скільки я за рік. Тоді й вирішив серйозно цим займатися. КОКО ШАНЕЛЬ І "ДЕРЕВА-САДИ" Одна частина теплиці відведена під цитрусові дерева. Тут ростуть мандарини та апельсини, чиї гілки буквально прогинаються під вагою яскраво-помаранчевих плодів. Листя соковито-зелене, місцями ще можна помітити білі квіти. - Квіти апельсина - з них Коко Шанель зробила легендарний парфум Сhаnеl №5. Їхній аромат тут відчувається одразу, тільки зайдеш. У традиціях Іспанії та Італії, коли дівчина виходить заміж, їй у волосся вплітають вінок з цих квітів, - розповідає Анатолій. Повітря тут сповнене солодкого запаху цитрусових, що змішується з легкою вологою землі. Уздовж стін стоять вазони з молодими деревцями й горщики з саджанцями. - Але є одна проблема: їх катастрофічно не вистачає. Люди розкуповують усе. Саджанці - це живий бізнес. Чим довше росте рослина - тим більше вона коштує. Якщо ви не продали огірки - вони згниють. А якщо не продали саджанець за 400 гривень, то за два місяці він уже коштує 1500, - пояснює Патій. - Бувало великі дерева й за $1000 продавав. Окрім цитрусових, у теплиці ростуть інжир, гранат, оливкове дерево, лавровий лист. А деякі види витримують навіть до 33 градусів морозу. Інжир, наприклад, Патій схрестив із шовковицею, отримавши морозостійкий крупноплідний сорт. - Це результат 25 років роботи, - каже він. - Але воно того варте. Усе починалося з однокімнатної квартири, де він вирощував і розмножував перші саджанці. - Я поїхав у Москву, знайшов 12 книжок, де описувалося, як в Україні вирощували екзотику. Виявилось, що в нас були теплиці по півтора кілометра довжиною. Ми експортували 3000 пудів ананасів. А потім прийшли більшовики - і все зруйнували. Потім були експерименти з прищепленням, а далі - наукові дослідження. Ідею відновити втрачену культуру Анатолій реалізовує вже понад 25 років. - Я ж захотів усе це повернути в Україну. І придумав теплицю "Термос", - у глибині приміення Анатолій Патій показує дерево, на якому росте одразу шість видів цитрусових. - Ось тут у мене мандарини, на другій гілці - лайм, далі - апельсин, ще далі - грейпфрут. А ось тут - лимон. Причому оранжевий. Схрестив турецький лимон з апельсином. В апельсині ж вітаміну С більше, ніж у лимоні. Вийшов такий собі кисло-солодкий гібрид - дуже смачний. "Дерева-сади" - екзотичні мікси для кімнат, балконів, а іноді й для зимових садів. Особливо цінують такі дерева заможні клієнти. Голландія на цьому заробляє 160 мільярдів євро на рік! - Є люди, які хочуть маленьке деревце - для підвіконня. А є багаті люди, які мають зимові сади, і їм треба щось велике. Для них я використовую метод повітряного укорінення. Беру велику гілку, зрізаю кору, обгортаю мохом, землею, пакетом - і за три місяці отримую готове дерево. Висаджую в горщик і продаю. Це вже інша ціна. Патій переконаний: бізнес на саджанцях - недооцінене джерело доходу в Україні. - Голландія на цьому заробляє 160 мільярдів євро на рік! Це більше, ніж чотири бюджети України. А країна в них у кілька разів менша, - додає він. У теплиці ростуть також псідіум суничний, що цвіте безперервно, і дає ароматні плоди зі смаком ананаса і полуниці. Є і лайм, який цвіте п'ять разів на рік, лимон київський - сім, апельсин - два-три. - Усі ці сорти я виводив роками. Ананас, наприклад, - це 25 років наукової роботи. А ось цей - найбільший у світі, виросте до 15 кілограмів, - показує Патій на рослину міцним високим литям одразу за проходом у сусіднє приміщення. За зеленню видніється величезний продовгуватий ананас. НАЙНИЖЧИЙ У СВІТІ БАНАН У цій частині теплиці ще тепліше - справжній куточок джунглів. Величезні широкі листки бананових дерев створюють густу тінь, а між ними звисають грона ще зелених плодів. Колючі листки вибиваються з вазонів, а вглиб теплиці можна побачити ще молоді рослини. Особливе місце займає банан. - Усі ці сорти я створював спеціально для вирощування в кімнатах. Ось, наприклад, суперкарликовий банан. Він витримує посуху, - каже господар. - Спочатку зменшив висоту з 3,5 метра до 2,5, потім до 1,5. А тепер є такі, що можна лежачи зривати банани. Цей сорт витримує посуху до дев'яти місяців. Ідеальний для кімнат. Бананові саджанці, за його словами, розлітаються. Ціни - від 500 грн, але попит настільки високий, що Патій просто не встигає вирощувати потрібну кількість. - Мені треба 40-50 тисяч саджанців на рік. До війни ще більше було. А зараз ТіkТоk, інтернет, програми знімають. Уже понад 100 телеканалів побували тут, навіть китайське Сіньхуа приїжджало. Суперкарликовий банан - найнижчий у світі. Виведений у 2005 році. Серед тропічної зелені - монстери. Вони дають плід, який на Мальдівах і Майорці називають "бананас", каже власник. - На вигляд - як ананас, а всередині - як банан. Найсмачніший плід у світі, - переконує. Світло м'яко проходить крізь стіни, не обпікаючи листя. Поруч росте папая. І не одна. Вона тут жовтіє, дає плоди, і навіть "змінює стать". - Один рік дає жіночі плоди, інший - гермафродитні, а третій рік - взагалі нічого. Чоловічі квітки йдуть. І так може бути на кожній гілці. Міняються ролями, - каже Патій. - З плодів ми варили варення, сто банок - усе розкупили. У сусідньому кутку - кавове дерево з червоними плодами, що вже почали опадати. З одного дерева можна зібрати близько 700 г бобів. Із них можна варити каву. Теплиця, за його словами, споживає у 15 разів менше тепла, ніж звичайна. Навіть взимку всередині не доводиться топити. Сонце нагріває приміщення, а котел господар вмикає максимум на 15 хв. - Батареї холодні, а тут тепло. Різниця колосальна. У звичайній теплиці 70% тепла йде в небо. У мене - лише 5-7%. Вологість він контролює ручним обприскуванням. Усе інше - робота природного мікроклімату. А грунти - лісові, легкі, підібрані індивідуально для кожного виду. Поради щодо вирощування Патій викладає на своєму сайті: відео, консультації, рецепти ґрунтів, підказки. Він не тільки продає саджанець, а навчає і консультує. - Наприклад, банан. Не нижче +15. Але чим тепліше - тим краще. Не ставте під батарею. Ставте на підвіконня, притіняйте тюлем. І він ростиме. І через рік-два вже дасть плоди. Інжир, за словами Патія, можна висаджувати навіть надворі. Але є нюанс - боїться весняних заморозків. - Зате жодна муха чи комар не залетить у ваш дім, якщо є інжир. Він виділяє фітонциди, вбиває комах. Але ніякої шкоди тваринам ці рослини не несуть, - запевняє винахідник. "РЕКЛАМА - ЦЕ ВАШ ПІДВІКОННИК" При відповідному масштабі теплиця здатна давати до 14 т фруктів. Але сам Патій робить ставку не на урожай, а на саджанці. - Роботи тут удесятеро менше, ніж із помідорами, - знизує плечима Анатолій Патій. - А прибутковість - у рази вища. За роки існування бананової ферми власник розвинув повноцінну мережу - теплиці за його проєктами будують по всій Україні. - У мене купують по-різному: і по одному саджанцю, і по 20. Буває, хтось будує теплицю за моїм проєктом і одразу бере великий гурт рослин - щоб з чогось почати. Бо цей бізнес окупає теплицю за рік. Помідори, для порівняння, - за п'ять-шість років. У теплиці Патія росте й мурайя - рослина, яку він називає "деревом імператора Хірохіто". - У нього ж була купа діагнозів при народженні. Лікарі сказали - не проживе й п'яти років, а дожив до 101-го. Завдяки мураї. Вона омолоджує клітини, підвищує імунітет. З листя роблять відвари, ягоди їдять. І тільки у 2000 році французькі вчені відкрили речовину, яка відповідає за це омолодження. Через зміну клімату, каже Патій, деякі культури вже можна вирощувати у відкритому ґрунті - юку, лавровий лист. - Раніше юка росла тільки в Криму, а тепер - спокійно у нас. Лавровий витримує до -15, а в нас цієї зими було максимум -8. Хто знає, може, через сто років і апельсини будемо вирощувати на вулиці. Смартфон з'явився завдяки цитрусовим Патій переконаний: фрукти не набридають, бо мають сильну імуномодулюючу дію. Завдяки тому, що їсть вирощені на "Банановій фермі" плоди, майже не хворіє. - Ми навіть варення з папаї варили - з додаванням апельсина, щоб прибрати запах гарбуза. Цитрусові зберігають вітамін С навіть після термообробки. Особливо в шкірці. Кумкват - взагалі їдять повністю, він дуже вітамінний. Смартфон, до речі, з'явився завдяки цитрусовим, - додає Патій напівжартома. - В Японії в офісах ставили цитрусові - і ті, хто з ними працював, краще вирішували задачі. Провели експеримент - і з'ясували, що аромат цитрусових знижує кількість помилок у десять разів. А далі - вже історія. Усміхається, проводить далі. Розповідає, як банани вбирають пил, як діють на організм цитрусові ефірні олії. - Цитрусові не просто очищують повітря - вони вбивають 99% бактерій. Навіть золотистий стафілокок. Банан - ще й природний барометр. Якщо вранці каплі роси на листі - буде дощ. За 40-50 кілометрів хмара стоїть, а він уже відчуває. У теплиці власник часто проводить екскурсії - 200 грн для дорослого, 100 для дітей. До 6 років - безкоштовно. Люди приїжджають з різних куточків України. Можна побачити не тільки рослини, а й картини дружини Патія - створені без фарб і пензля, лише з висушених рослин. Перші продажі саджанців були без інтернету. Один чоловік із Житомира купив мандарин - через три роки мав 110 плодів. Розповів друзям - ті купили ще. - Тоді у нас купили по 5 рослин 40 людей. Це й була реклама. Бо найбільша реклама - це ваш підвіконник. Зараз Патій має сайт і сторінки в соцмережах. Надсилає саджанці "Новою поштою" - навіть взимку, якщо погода дозволяє. Рослини в горщиках пакують в картон, підписують "верх/низ". - Ми все розповідаємо, консультуємо, - каже він. - Якщо щось не вдається - люди дзвонять, ми підказуємо. І все пояснюємо, щоб не загубити рослину, - каже наостанок Анатолій. Поки прощаємось, бере до рук молодий саджанець банана, перевіряє вологість ґрунту, легенько притискає землю навколо стебла. Зриває квіти з деяких рослин і оглядає теплицю. Коли виходиш на двір, перше, що б'є в груди - холодне повітря. За стінами, знову березень, сірі хмари і ще тьмяна трава.

У селі Рожни, що на Київщині, розташована теплиця, у якій цілий рік вирощують цитрусові, банани, ананаси, папаю та десятки інших тропічних культур. Власник теплиці - Анатолій Патій, 72-річний інженер за освітою, який понад 40 років займається селекцією рослин і розробкою енергоефективних тепличних систем. Його теплиця побудована за запатентованою технологією "термоса" і функціонує без постійного опалення. Основу бізнесу складає вирощування і продаж саджанців, адаптованих до кімнатних умов. Кореспондентки Gаzеtа.uа побували на фермі, поспілкувалися з власником і дізналися, як вирощують тропічні культури в теплиці. "ПОЦІЛУНОК СОНЦЯ" Тепло вдаряє в обличчя одразу, щойно заходиш до теплиці. На вулиці ще прохолодно, а всередині - справжнісіньке літо. У теплиці, яку власник Анатолій Патій назвав "Банановою фермою" пахне квітами й трохи парфумами. - Ми з вами зараз у теплиці типу "Термос". Тут ми не топимо ні вдень, ні вночі - зараз усередині 25 градусів тепла без жодного опалення, - Анатолій Патій стоїть поміж апельсинових дерев, тримаючи пальцями квітучу гілку. Йому 72, він носить просту картату сорочку. - Форточки відкриті, провітрюється, але все тримається завдяки конструкції. Це і є особливість теплиці "Термос" - вона не впускає холод і не випускає тепло. На перший погляд ця теплиця більше нагадує шматочок тропіків, ніж традиційне українське сільське господарство. Усередині панує вологий мікроклімат, а замість звичних для нашого регіону овочів та ягід тут вирощують цитрусові, банани та ананаси. Зелене листя апельсинів і лимонів переплітається між собою, утворюючи в приміщенні грайливі тіні. Гілля під вагою плодів звисає майже до землі. Технологію Патій запатентував ще у 1995 році в Німеччині. Каже, що продав понад 800 проєктів в Україні, країнах СНД і ще 30 - у Європі. За цією системою будують не лише теплиці, а й житлові будинки, магазини, гаражі. Товщина стіни - 25 см, що, за його словами, відповідає 3,5 м цегли. - Але ми продаємо не просто проєкти, - додає він. - Ми реалізуємо готовий бізнес. Франшизу. Бізнес на саджанцях, які тут же й вирощуємо. Доглядати за рослинами Анатолію допомагає дружина. Плоди екзотичних рослин чоловік не продає, натомість зосередився на реалізації саджанців. - Я вивів сорти, які прекрасно себе почувають у кімнатних умовах. Робимо так звані "дерева-сади" - це коли на одному дереві прищеплені різні цитрусові, - показує чоловік різні плоди, що висять на сусідніх гілках. - На одній ростуть апельсини, на іншій - мандарини. Оскільки всі цитрусові родичі, їх можна зрощувати разом. У мене є дерева з чотирма-шістьма видами плодів одночасно. Смак у них не такий кислий, як у магазинних Серед десятків сортів тут є і лимон "Київський", який Патій вивів ще у 1994 році. Плоди цього сорту сягають до півтора кілограма. - Він прекрасно росте в кімнаті, має широкий листовий апарат, і не надто кислий. Це мій авторський сорт, - додає Анатолій. - Подивіться на розмір плоду цього лимону - навіть невеликий має солідну вагу. А були й більші - по півтора кілограма. Смак у них не такий кислий, як у магазинних. Схрестив помело з турецьким лимоном. У тому ж році винахідник написав книжку про цей сорт. Назвав її "Поцілунок сонця". - У дитинстві мені подарували апельсин - я тоді був у першому класі. І я бігав по селу, показував, розповідав, що його поцілувало сонце. Батько мій, агроном, сказав мені: "Дитино, не бігай - з'їж, а зернятко посій". Я так і зробив. Через 20 років дерево заплодоносило. Хоч Анатолій закінчив інститут цивільної авіації, усе ж повернувся до землі. - Батько агроном, а я пішов іншим шляхом, але, як бачите, усе одно до цього прийшов. Пам'ятаю, як перед ринком "Юність" грузин продавав саджанці - лимона, апельсина, мандарина. Поруч поставив також дерево з плодами. Я був інженером, мав 140 рублів зарплати. А потім побачив, як він за дві години заробив стільки, скільки я за рік. Тоді й вирішив серйозно цим займатися. КОКО ШАНЕЛЬ І "ДЕРЕВА-САДИ" Одна частина теплиці відведена під цитрусові дерева. Тут ростуть мандарини та апельсини, чиї гілки буквально прогинаються під вагою яскраво-помаранчевих плодів. Листя соковито-зелене, місцями ще можна помітити білі квіти. - Квіти апельсина - з них Коко Шанель зробила легендарний парфум Сhаnеl №5. Їхній аромат тут відчувається одразу, тільки зайдеш. У традиціях Іспанії та Італії, коли дівчина виходить заміж, їй у волосся вплітають вінок з цих квітів, - розповідає Анатолій. Повітря тут сповнене солодкого запаху цитрусових, що змішується з легкою вологою землі. Уздовж стін стоять вазони з молодими деревцями й горщики з саджанцями. - Але є одна проблема: їх катастрофічно не вистачає. Люди розкуповують усе. Саджанці - це живий бізнес. Чим довше росте рослина - тим більше вона коштує. Якщо ви не продали огірки - вони згниють. А якщо не продали саджанець за 400 гривень, то за два місяці він уже коштує 1500, - пояснює Патій. - Бувало великі дерева й за $1000 продавав. Окрім цитрусових, у теплиці ростуть інжир, гранат, оливкове дерево, лавровий лист. А деякі види витримують навіть до 33 градусів морозу. Інжир, наприклад, Патій схрестив із шовковицею, отримавши морозостійкий крупноплідний сорт. - Це результат 25 років роботи, - каже він. - Але воно того варте. Усе починалося з однокімнатної квартири, де він вирощував і розмножував перші саджанці. - Я поїхав у Москву, знайшов 12 книжок, де описувалося, як в Україні вирощували екзотику. Виявилось, що в нас були теплиці по півтора кілометра довжиною. Ми експортували 3000 пудів ананасів. А потім прийшли більшовики - і все зруйнували. Потім були експерименти з прищепленням, а далі - наукові дослідження. Ідею відновити втрачену культуру Анатолій реалізовує вже понад 25 років. - Я ж захотів усе це повернути в Україну. І придумав теплицю "Термос", - у глибині приміення Анатолій Патій показує дерево, на якому росте одразу шість видів цитрусових. - Ось тут у мене мандарини, на другій гілці - лайм, далі - апельсин, ще далі - грейпфрут. А ось тут - лимон. Причому оранжевий. Схрестив турецький лимон з апельсином. В апельсині ж вітаміну С більше, ніж у лимоні. Вийшов такий собі кисло-солодкий гібрид - дуже смачний. "Дерева-сади" - екзотичні мікси для кімнат, балконів, а іноді й для зимових садів. Особливо цінують такі дерева заможні клієнти. Голландія на цьому заробляє 160 мільярдів євро на рік! - Є люди, які хочуть маленьке деревце - для підвіконня. А є багаті люди, які мають зимові сади, і їм треба щось велике. Для них я використовую метод повітряного укорінення. Беру велику гілку, зрізаю кору, обгортаю мохом, землею, пакетом - і за три місяці отримую готове дерево. Висаджую в горщик і продаю. Це вже інша ціна. Патій переконаний: бізнес на саджанцях - недооцінене джерело доходу в Україні. - Голландія на цьому заробляє 160 мільярдів євро на рік! Це більше, ніж чотири бюджети України. А країна в них у кілька разів менша, - додає він. У теплиці ростуть також псідіум суничний, що цвіте безперервно, і дає ароматні плоди зі смаком ананаса і полуниці. Є і лайм, який цвіте п'ять разів на рік, лимон київський - сім, апельсин - два-три. - Усі ці сорти я виводив роками. Ананас, наприклад, - це 25 років наукової роботи. А ось цей - найбільший у світі, виросте до 15 кілограмів, - показує Патій на рослину міцним високим литям одразу за проходом у сусіднє приміщення. За зеленню видніється величезний продовгуватий ананас. НАЙНИЖЧИЙ У СВІТІ БАНАН У цій частині теплиці ще тепліше - справжній куточок джунглів. Величезні широкі листки бананових дерев створюють густу тінь, а між ними звисають грона ще зелених плодів. Колючі листки вибиваються з вазонів, а вглиб теплиці можна побачити ще молоді рослини. Особливе місце займає банан. - Усі ці сорти я створював спеціально для вирощування в кімнатах. Ось, наприклад, суперкарликовий банан. Він витримує посуху, - каже господар. - Спочатку зменшив висоту з 3,5 метра до 2,5, потім до 1,5. А тепер є такі, що можна лежачи зривати банани. Цей сорт витримує посуху до дев'яти місяців. Ідеальний для кімнат. Бананові саджанці, за його словами, розлітаються. Ціни - від 500 грн, але попит настільки високий, що Патій просто не встигає вирощувати потрібну кількість. - Мені треба 40-50 тисяч саджанців на рік. До війни ще більше було. А зараз ТіkТоk, інтернет, програми знімають. Уже понад 100 телеканалів побували тут, навіть китайське Сіньхуа приїжджало. Суперкарликовий банан - найнижчий у світі. Виведений у 2005 році. Серед тропічної зелені - монстери. Вони дають плід, який на Мальдівах і Майорці називають "бананас", каже власник. - На вигляд - як ананас, а всередині - як банан. Найсмачніший плід у світі, - переконує. Світло м'яко проходить крізь стіни, не обпікаючи листя. Поруч росте папая. І не одна. Вона тут жовтіє, дає плоди, і навіть "змінює стать". - Один рік дає жіночі плоди, інший - гермафродитні, а третій рік - взагалі нічого. Чоловічі квітки йдуть. І так може бути на кожній гілці. Міняються ролями, - каже Патій. - З плодів ми варили варення, сто банок - усе розкупили. У сусідньому кутку - кавове дерево з червоними плодами, що вже почали опадати. З одного дерева можна зібрати близько 700 г бобів. Із них можна варити каву. Теплиця, за його словами, споживає у 15 разів менше тепла, ніж звичайна. Навіть взимку всередині не доводиться топити. Сонце нагріває приміщення, а котел господар вмикає максимум на 15 хв. - Батареї холодні, а тут тепло. Різниця колосальна. У звичайній теплиці 70% тепла йде в небо. У мене - лише 5-7%. Вологість він контролює ручним обприскуванням. Усе інше - робота природного мікроклімату. А грунти - лісові, легкі, підібрані індивідуально для кожного виду. Поради щодо вирощування Патій викладає на своєму сайті: відео, консультації, рецепти ґрунтів, підказки. Він не тільки продає саджанець, а навчає і консультує. - Наприклад, банан. Не нижче +15. Але чим тепліше - тим краще. Не ставте під батарею. Ставте на підвіконня, притіняйте тюлем. І він ростиме. І через рік-два вже дасть плоди. Інжир, за словами Патія, можна висаджувати навіть надворі. Але є нюанс - боїться весняних заморозків. - Зате жодна муха чи комар не залетить у ваш дім, якщо є інжир. Він виділяє фітонциди, вбиває комах. Але ніякої шкоди тваринам ці рослини не несуть, - запевняє винахідник. "РЕКЛАМА - ЦЕ ВАШ ПІДВІКОННИК" При відповідному масштабі теплиця здатна давати до 14 т фруктів. Але сам Патій робить ставку не на урожай, а на саджанці. - Роботи тут удесятеро менше, ніж із помідорами, - знизує плечима Анатолій Патій. - А прибутковість - у рази вища. За роки існування бананової ферми власник розвинув повноцінну мережу - теплиці за його проєктами будують по всій Україні. - У мене купують по-різному: і по одному саджанцю, і по 20. Буває, хтось будує теплицю за моїм проєктом і одразу бере великий гурт рослин - щоб з чогось почати. Бо цей бізнес окупає теплицю за рік. Помідори, для порівняння, - за п'ять-шість років. У теплиці Патія росте й мурайя - рослина, яку він називає "деревом імператора Хірохіто". - У нього ж була купа діагнозів при народженні. Лікарі сказали - не проживе й п'яти років, а дожив до 101-го. Завдяки мураї. Вона омолоджує клітини, підвищує імунітет. З листя роблять відвари, ягоди їдять. І тільки у 2000 році французькі вчені відкрили речовину, яка відповідає за це омолодження. Через зміну клімату, каже Патій, деякі культури вже можна вирощувати у відкритому ґрунті - юку, лавровий лист. - Раніше юка росла тільки в Криму, а тепер - спокійно у нас. Лавровий витримує до -15, а в нас цієї зими було максимум -8. Хто знає, може, через сто років і апельсини будемо вирощувати на вулиці. Смартфон з'явився завдяки цитрусовим Патій переконаний: фрукти не набридають, бо мають сильну імуномодулюючу дію. Завдяки тому, що їсть вирощені на "Банановій фермі" плоди, майже не хворіє. - Ми навіть варення з папаї варили - з додаванням апельсина, щоб прибрати запах гарбуза. Цитрусові зберігають вітамін С навіть після термообробки. Особливо в шкірці. Кумкват - взагалі їдять повністю, він дуже вітамінний. Смартфон, до речі, з'явився завдяки цитрусовим, - додає Патій напівжартома. - В Японії в офісах ставили цитрусові - і ті, хто з ними працював, краще вирішували задачі. Провели експеримент - і з'ясували, що аромат цитрусових знижує кількість помилок у десять разів. А далі - вже історія. Усміхається, проводить далі. Розповідає, як банани вбирають пил, як діють на організм цитрусові ефірні олії. - Цитрусові не просто очищують повітря - вони вбивають 99% бактерій. Навіть золотистий стафілокок. Банан - ще й природний барометр. Якщо вранці каплі роси на листі - буде дощ. За 40-50 кілометрів хмара стоїть, а він уже відчуває. У теплиці власник часто проводить екскурсії - 200 грн для дорослого, 100 для дітей. До 6 років - безкоштовно. Люди приїжджають з різних куточків України. Можна побачити не тільки рослини, а й картини дружини Патія - створені без фарб і пензля, лише з висушених рослин. Перші продажі саджанців були без інтернету. Один чоловік із Житомира купив мандарин - через три роки мав 110 плодів. Розповів друзям - ті купили ще. - Тоді у нас купили по 5 рослин 40 людей. Це й була реклама. Бо найбільша реклама - це ваш підвіконник. Зараз Патій має сайт і сторінки в соцмережах. Надсилає саджанці "Новою поштою" - навіть взимку, якщо погода дозволяє. Рослини в горщиках пакують в картон, підписують "верх/низ". - Ми все розповідаємо, консультуємо, - каже він. - Якщо щось не вдається - люди дзвонять, ми підказуємо. І все пояснюємо, щоб не загубити рослину, - каже наостанок Анатолій. Поки прощаємось, бере до рук молодий саджанець банана, перевіряє вологість ґрунту, легенько притискає землю навколо стебла. Зриває квіти з деяких рослин і оглядає теплицю. Коли виходиш на двір, перше, що б'є в груди - холодне повітря. За стінами, знову березень, сірі хмари і ще тьмяна трава.

Про це повідомляє Головне управління розвідки МО."Загарбники в тимчасово окупованому Криму упродовж кількох днів дрижали від небувалого гуркоту - їхні дороговартісні системи протиповітряної оборони виявилися безпорадними перед влучними  ударами воїнів ГУР МО України", - ідеться в дописі.Зазначається, що серед знищених систем ППО:48Я6-К1 "Подлет" (2 шт.)1Л125 "Ниобий-СВ" (2 шт.)39Н6 "Каста 2Е2" (3 шт.)9С19 "Имбирь""Небо-СВ"С-300ВМ"Небо-М"59Н6-Е "Противник-ГЕ"БРЛС "Мис". Також під удар потрапили пускова установка С-300СВ, командні пункти РЛС "СТ-68" та РЛС 39Н6 "Каста 2Е2".Крім цього, були уражені три зенітні ракетно-гарматні комплекси "Панцирь-С1",  транспортно-буксирне судно проєкту С4236, універсальний буксир "Федор Урюпин" та вертоліт Мі-8 російських окупантів. Протягом минулої доби українські захисники на фронті знищили щонайменше 1060 російських окупантів та низку одиниць ворожої техніки й озброєння.

18 березня у Карпати повернулася справжня зима. Якщо останніми днями температура на високогір'ї підіймалася до -2...0&dеg;С, то сьогодні у горах вдарив мороз до -18&dеg;С, повідомляють гірські рятувальники Прикарпаття. "На горі Піп Іван Чорногірський хмарно з проясненнями. Температура повітря -18 градусів", - повідомили рятувальники й показали фото з вершини. Північно-східний вітер сягає 10 м/с. Водночас в ур. Заросляк сьогодні сонячно, вітер південно-східний 2-8 м/с, а температура повітря -12&dеg;С. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Синоптикиня сказала, коли повернеться тепло На фото зображена засніжена вершина гори. Видно стару, вкриту товстим шаром снігу та льоду, обсерваторію, відому як "Білий слон". Ландшафт навколо повністю засипаний снігом, а небо частково вкрите хмарами. У вівторок в Україні прогнозують хмарну погоду. На дорогах західних областей подекуди ожеледиця, повідомляє Український гідрометеорологічний центр. У деяких регіонах країни випаде мокрий сніг.

З аеродрому "Оленья", що в Мурманській області Росії, у небо піднялась група бомбардувальників Ту-95. Про це повідомили Повітряні Сили ЗСУ. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Обстріл Кривого Рогу: повідомили про загиблих Раніше про виліт ворожих літаків повідомили моніторингові канали. За їх інформацією ворожі борти в районі Енгельса будуть швидше за все о 02:50 - 03:30. Якщо пуски будуть звідси - тоді ракети очікуємо в нашому повітряному просторі близько 03:20 - 04:00. У районі Каспійського моря вони будуть швидше за все о 03:50 - 05:00. Якщо пуски будуть звідси - тоді ракети очікуємо в нашому повітряному просторі близько 04:50 - 06:00. Час - дуже приблизний, з великою похибкою Також повідомляється, що море виведено три ракетоносії. Загальний залп - до 16 ракет "Калібр". У ніч проти 6 березня противник атакував Україну двома балістичними ракетами "Іскандер-М/КN-23" і 112-ма ударними БПЛА типу Shаhеd та безпілотниками-імітаторами різних типів. Внаслідок ворожої атаки постраждали Харківщина, Сумщина, Одещина та Дніпропетровщина.

Що таке РЛС "Небо" і якими вони бувають"Небо" – це сімейство російських радіолокаційних станцій метрового діапазону хвиль. Розробку РЛС 55Ж6 "Небо" розпочали ще в СРСР у 1986 році, а завершили вже після розпаду Радянського Союзу – в 1992-му. Перша серійна радіолокаційна система була випущена у 1995 році."Перший представник родини – радар 55Ж6 "Небо" – забезпечує виявлення цілі типу "винищувач" на відстані до 400 км. Але це – на висоті 20 км. Якщо ціль знижується до 500 м, дальність виявлення падає до 65 км", – описує цю РЛС у статті для порталу "Мілітарний" військовий історик Андрій Харук.Розробка радарів РЛС "Небо" йшла за двома основними напрямки – системи для військ протиповітряної оборони та системи для сухопутних військ. Ці дві гілки розвитку відрізняються між собою ступенем цифровізації, чутливості та стійкості до завад, пише Dеfеnsе Ехрrеss.У варіанті ППО антенна система складніша, можливості станції ширші, а час монтажу та демонтажу значно більший. Йдеться про такі системи як "Небо" 55Ж6, "Небо-У", "Небо-УМ", "Небо-Т".Для сухопутних військ розробляли менші й простіші антени. Це трохи знижує показники РЛС, але вони мобільніші і мають менший час розгортання/згортання. Це такі РЛС як "Небо-СВ", "Небо-СВУ", "Небо-М".Окрім Росії, "Небо-СВУ" є також на озброєнні в Ірані.uk.wіkіреdіа.оrgЩо таке РЛС "Небо-У""Небо-У" 55Ж6У – це модернізація першої версії 55Ж6. Прототип був виготовлений ще в 1995 році, але міноборони Росії ця РЛС постачається з 2006 року. У 2006-2011 р.р. було виготовлено 17 станцій."У станції застосована хрестоподібна фазована антенна решітка, горизонтальна частина якої є антеною віддалеміра, а вертикальна – антеною висотоміра. Під час модернізації було збільшено зону визначення висоти та підвищено точність вимірювання координат, підвищено захищеність від активних завад? підвищено інформативність системи контролю", – описує систему "Мілітарний". Для транспортування "Неба-У" потрібні три напівпричепи, в яких перевозять антену, апаратну кабіну, дизель-генератор і виносний пункт управління, що може розташовуватися до 1 км від антени. Сама антена має висоту 43 метри.У РФ заявляють, що станція здатна знаходити та супроводжувати цілі як аеродинамічні (літаки, вертольоти, крилаті ракети тощо), так і балістичні (бойові блоки ракет). Також "Небо-У" визначає державну приналежність об'єктів і передає інформацію на командний пункт або зенітним комплексам. Виробники заявляють, що система має можливість пеленгувати джерела перешкод і визначати їх місце розташування.У офіційних характеристиках РЛС "Небо-У" фігурує дальність дії у 700 км. Однак йдеться про максимальний радіус виявлення великих цілей на кшталт пасажирських літаків. Винищувач цей радар бачить на відстані до 400 км, якщо йдеться про висоту 20 км. Чим нижчою є висота, тим меншою дальність дії "Неба-У". Так винищувач, що летить на висоті 3 км радар може засікти лише на відстані до 170 км, а якщо висота 500 м – тільки 65 км."Тобто стверджувати, що «Небо-У» контролює повітряний простір над усією Україною – це, звичайно, перебільшення. Але дошкуляти нашій бойовій авіації у прифронтовій смузі цей радар може досить серйозно", – пише Харук.ЗСУ проти "Неба-У"РЛС "Небо-У" була знищена 18-го січня 2025 р. й належала одному з підрозділів 90-ї зенітної ракетної бригади 49-ї ОА (в/ч 54821, Краснодарський край), фото: mіl.іn.uа Відомі щонайменше два випадки, коли Сили оборони атакували РЛС "Небо-У". У вересні 2023 року спецпризначенці Центру спецоперацій "А" СБУ безпілотниками уразили апаратну машину, головну антену та машину керування системи на території Курської області.Ще одне "Небо-У" спецслужбовці Служби безпеки України віднайшли на території Брянщини у квітні 2024 року."РЛС вартістю 100 млн доларів уразили сімома дронами-камікадзе літакового типу. Джерела Служби Безпеки підтвердили, що комплекс "Небо-У" більше не працює і "ймовірно перетворився на друшляк", – писало Радіо Свобода з посиланням на джерело в СБУ.Крім того, 20 листопада 2023 українські військові уразили дві ворожі радіолокаційні станції у Курській області, серед яких – попередник "Неба-У" РЛС Небо-55Ж6. Ці радіолокаційні станції, використовувалися РФ для моніторингу повітряного простору над Україною. Кадри від українських розвідників показали, як дрони вночі завдавали ударів по РЛС, скидаючи на них вибухові боєприпаси.Що таке "Небо-СВУ"Якщо говорити про станції для ППО сухопутних військ, то радар "Небо-СВ", створений на базі 55Ж6, має менші розміри антени і скромніші характеристики щодо дальності. Але головною його ознакою є те, що він працює не з трьома, а лише з двома координатами – визначає напрям і відстань, але не висоту цілі.Трикоординатною зробили вже наступну версію РЛС 1Л119 "Небо-СВУ", що його російські агресори також широко використовують. Вона призначена для контролю повітряного простору, виявлення, визначення координат та супроводу повітряних цілей – літаків стратегічної та тактичної авіації, а також малопомітних цілей.uk.wіkіреdіа.оrg"Радіолокаційна система "Небо-СВУ" має активну твердотільну антенну решітку з приймально-передавальним модулем у кожному випромінювальному елементі, аналого-цифровим перетворенням ехосигналів у кожному рядку та можливістю програмного управління променем діаграми спрямованості у вертикальній площині для супроводження балістичних цілей", – пише "Мілітарний"."Небо-СВУ" постачається до російської армії з 2017 року. Заявлено, що вона має високу прохідність та може бути розгорнута на непідготовлених позиціях. Для РЛС задекларована повністю цифрова обробка сигналів та висока стійкість до завад, а також здатність зафіксувати малопомітний літальний апарат із ефективною площею розсіювання на рівні 0,1 м² на дальності 100 км, описує РЛС видання Dеfеnsе Ехрrеss.У матеріалі йдеться, що коли у РФ розповідають про характеристики РЛС "Небо-СВУ", то постійно говорять, що вона виявляє "стелси", але мовчать з якою точністю, а про похибки виявлення цілей взагалі намагаються не згадувати."У РФ активно вихваляються тим, що дальність виявлення цілей у "Небо-СВУ" складає до 360 км це відносно цілей, які знаходяться на висоті 20 км. У випадку їх висоти у 10 км дальність, як зазначається у її публічних характеристиках, падає до 270 км, а для об'єктів на висоті 500 метрів - лише 60 км. Також росіяни хоч і дуже люблять згадувати про можливість метрового діапазону виявляти літаки типу "стелс", що пов'язано із довжиною хвилі, яка співставна з розміром літального апарату, але не згадують, що точність РЛС у такому діапазоні доволі мала", – пише Dеfеnsе Ехрrеss.Точність вимірювання координат по дальності складає бл. 100 метрів, по азимуту бл. 0,3 градуса, а щодо висоти – аж 1,5 градуса. Через таку значну похибку видання називає трикоординатність "Небо-СВУ" доволі умовною.Технічні характеристики РЛС "Небо-СВУ"uk.wіkіреdіа.оrgДальність виявлення цілі типу винищувач на висоті 20 км – 380 км,Дальність виявлення цілі типу винищувач на висоті 10 км – 270 км,Дальність виявлення цілі типу винищувач на висоті 500 м – 65 км,Час розгортання – до 30 хв,Обслуга – 4 особи,Ефективна площа розсіювання цілі – 0,1 м² на дальності 100 км,Похибка по дальності – 100 м,Похибка по азимуту – від 0,3° до 2° (на відстані 360 км),Похибка по висоті – 1,5°Кількість цілей, які можливо одночасно супроводжувати – 100,Оновлення даних – раз на 5-20 сек.,Час напрацювання на відмову – 600 год."Небо-СВУ" в Україні9 квітня 2023 року в соцмережах було опубліковане відео зі знищеною російською РЛС "Небо-СВУ". На ньому видно потрощені антену і кабіну керування.Улітку 2024 року ще одну систему такого типу було уражено в Запорізькій області. Російський комплекс був вражений на відстані 70 км від фронту, він міг контролювати повітряний простір на сотні кілометрів. Спочатку радар знайшов український БпЛА Shаrk, що скорегував ракету так, щоб уламкова бойова частина потрапила точно в ціль. За інформацією журналістів, уразили радіолокаційну станцію боєприпасом М30А1, відстріляним із НІМАRS.Найсвіжіший епізод протистояння Сил оборони радарам "Небо-СВУ" датований січнем 2025 року, коли таку станцію було знищено на тимчасово окупованій частині Херсонської області. Для атаки на 1Л119 "Небо-СВУ" було залучено три ударні безпілотники. Атакована російська радіолокаційна станція відновленню не підлягає.Що відомо про радар "Небо-М"55Ж6М "Небо-М" – це мобільний радіолокаційний комплекс виявлення аеродинамічних і балістичних цілей на середніх і великих висотах. Комплекс визначає три координати цілей. Росіяни переконують, нібито "Небо-М" здатний виявляти малорозмірні цілі та об’єкти, збудовані з використанням технологій малої помітності. Начебто радіолокаційна система може виявляти літаки 5-го покоління, як-от F-22 та F-35.Окрім радару метрового діапазону РЛМ-М, тут також використовують решітки РЛМ-Д та РЛМ-С – решітки дециметрового і сантиметрового діапазону. Кожна з них розміщена на окремому автомобільному шасі.Росіяни розпочали серійне виробництво РЛС "Небо-М" в 2012 році. У 2017-му такі системи почали отримувати частини ППО за Уралом та в Арктиці."Рашисти стверджують, що їх РЛС "Небо-М" може виявляти балістичні цілі на дистанції аж до 600 км, та одночасно супроводжувати 200 "трас". Для розгортання такої станції потрібно начебто лише 15 хвилин, а строк напрацювання до першої відмови складає начебто аж 1000 годин", – пише Dеfеnsе Ехрrеss.Видання наголошує, що "окупанти аж настільки перелякались із перспективи можливої появи ракет АТАСАМS в ЗСУ", що перекинули свої рідкісні РЛС із позицій за Уралом та в Арктиці в Україну."РЛС «Небо-М» є дуже складним об'єктом для ураження, що працює у стелс-режимі, скануючи горизонт у пошуках повітряних об’єктів. За наявною інформацією, в противника залишилося лише 10 працюючих систем цього типу, вартість кожної з яких оцінюється у понад 100 мільйонів доларів США", – писали про цю систему на сторінці Генерального штабу ЗСУ.Протидія РЛС "Небо-М"Перше повідомлення про знищення системи 55Ж6М "Небо-М" датоване літом 2022 року. Про нього повідомляли в оперативному командуванні "Південь".У грудні 2023 року безпілотники Служби безпеки України уразили радіолокаційну систему "Небо-М" на території тимчасово окупованого Криму. Навесні 2024 року РЛС "Небо-М" був уражений внаслідок ракетного удару по аеродрому біля окупованого Луганська. Збройні сили України застосували тактичні балістичні ракетами АТАСМS з касетною бойовою частиною.Ще одного успішного удару балістичними ракетами АТАСАМS по російській РЛС "Небо-М" Збройні сили України завдали в жовтні 2024 року. Успішного удару по російській радіолокаційній станції завдали трьома балістичними ракетами АТАСАМS. Вартість однієї ракети МGМ-140А перевищує $1,5 млн, але зважаючи на вартість "Неба" (100 млн доларів), операція була вкрай успішною не лише у військовому, але і в фінансовому аспекті.За інформацією Генштабу ЗСУ, станом на осінь в противника залишилося лише 10 працюючих систем цього типу.  У відомстві зазначили, що знищення "Неба-М" створить сприятливий "повітряний коридор" для ефективного використання крилатих ракет Stоrm Shаdоw і SСАLР-ЕG."Цих десятьох станцій їм вкрай не вистачає. Зараз ми бачимо абсолютно діряву російську систему протиповітряної та протиракетної оборони, тоді як наші безпілотні системи можуть безперешкодно літати до Москви, і далі між Москвою і Петербургом, вражаючи дуже цінні для росіян об’єкти", – зазначив в етері телеканалу "Еспресо" військовослужбовець ЗСУ, експерт з питань національної безпеки Іван Варченко.За його словами, завдання подібних РЛС – раннє виявлення будь-яких повітряних об’єктів, які можуть завдати шкоди Росії."З кожним таким враженням українці здобувають майстерність щодо пошуку подібних об’єктів і високоточного їх знищення. Це дає більше можливостей для українських повітряних систем знищувати та виявляти ворога", – додав військовий. 

Івану Сокалю 25 років. З них понад 2 роки і 4 місяці хлопець провів у російському полоні. До бригади спеціального призначення "Азов" чоловік долучився в 19, тому що завжди мріяв про військову службу. Повномасштабне вторгнення застало Івана у Маріуполі. Звідти він потрапив у ворожий полон. Чому саме "Азов"Чому саме "Азов"? Тому що я обирав один із найперспективніших підрозділів, який розвивається, і який хоча б чимось відрізняється від, скажімо, повсякдення, яке було на той час в наших Збройних силах України. Знову ж таки, в мене був друг в "Азові", з яким я спілкувався, який мені теж пояснював, чим вони займаються, що вони роблять. І знову ж таки, в першу чергу, це було те, що підрозділ виїжджає на бойові завдання. От це для мене було основою - щоб не просто я свою службу прослужив три роки контракту, не беручи участь в антитерористичній операції або ООС, так, як воно називалося на той момент.І мене це надихнуло, тому вирішив іти саме в полк "Азов". І зрозуміло, що на той час людей було небагато, тобто було більше часу для того, щоб бійці розвивалися. І була їхня перевірка -  що вони можуть, що не можуть. І вже після закінчення курсу ти міг вступити в полк "Азов".Передчуття великої війниПеред 24-м лютим, буквально за місяць, навіть швидше, коли почалися такі масштабні вкиди в соцмережу, різні пости та відео, було зрозуміло, що вся ця організація їхніх військ, їхні різні тренування то в Криму, то в Донецькій області, то зі сторони Білорусі - це вже було дзвіночком, що це все не просто так робиться. Тобто вони відпрацьовують якісь тактичні дії,  відпрацьовують свою логістику і так далі.Ближче вже до 24-го лютого,  буквально за два тижні, вони стягнули більшу частину цього угруповання, яке наступало. І було, ну, не те, що відомо, це вже було зрозуміло, що вони будуть іти на наші території.Хтось з моїх знайомих говорив: "Та нічого не буде, там нічого, два-три тижні повоюємо, і воно все затихне". На цей час, буквально за два тижні до цього, я склав всі свої речі. Відправив додому документи, цінні речі. І пізніше просто я собі зробив тривожний рюкзак, в якому я підготував все до війни.І пізніше вже 24-го числа стало всім все відомо. З одного боку, я прекрасно розумів, що Маріуполь залишиться в оточенні, тому що вони будуть робити сухопутний коридор. Це для них дуже важлива, скажімо так, стратегічна точка була.  Ми зранку прокинулися, чули виходи корабельної артилерії з моря і зрозуміли, що все це не жарти.Оборона Маріуполя У нас була тривога. Ми швиденько всі згрупувалися, взяли з собою боєприпаси, і надійшла команда, що ми їдемо на оборону Маріуполя. Під'їжджаючи до Маріуполя, ми вже бачили стовпи диму, тобто вже були обстріли і зрозуміли, що це не просто звичайна тривога, а це реально велике вторгнення.Ми прогнозували, що поки будемо закріплені у Маріуполі, тобто ми розуміли, що на нас буде досить великий тиск їхніх військ. В мене закрадалися такі думки, що наша справа була якомога довше протягнути оборону не просто Маріуполя, а й навколишніх районів, навколишніх сіл, там де Павлопіль,  Водяне,  Широкине. Але і й була думка, що до нас прийде підмога, тобто не дадуть нас взяти в оточення, і що в нас буде доступ, постачання, скажімо, продуктів і боєприпасів.Але, як ми бачили, фактично все це вийшло не так, ми пішли на оборону Маріуполя, деякі підрозділи зразу ж відбили від Павлополя,  Водяного, Широкиного, Сартани те ж саме. І зрозуміло, що вся концентрація військ йшла на Київ. І це було зроблено правильно, що до нас не давали підмогу, тому що їхня ціль була Київ.Тобто, якщо б ми в перші дні втратили Київ, ми б втратили, можна сказати, все. І коли вже відбили Київ, це вже було трошки запізно, щоб йти до нас і робити якийсь коридор. Це була б колосальна втрата техніки, колосальна втрата бійців. В оточенні ми опинилися 2 березня. 1-2 березня - Маріуполь остаточно перебував  в оточенні.Оскільки увесь час тривала  оборона Маріуполя,  потрохи наші сили відходили, тому що вони сильно переважали нас кількістю бійців та техніки. Маріуполь був, скажімо, в трьох кільцях. Це була Азовсталь, правий берег, і завод Ілліча. Пізніше воно все скоротилось до двох кілець, і вже 15 квітня прийшла команда нам іти на Азовсталь для того, щоб ми не пропали на правому березі, а щоб згрупувалися вже всі на Азовсталі. обстріл Маріуполя, Фото: rеutеrs "З цивільними було дуже важко"Були там цивільні, в них були окремі бункери - вони були позначені:  над ними писали "діти", "цивільні". І вони там були до оборона вже самої Азовсталі, десь до середини цієї оборони. Незважаючи на те, що були там цивільні, і бункери їхні були позначені, Російська Федерація все одно наносила авіаудари по цих бункерах, по цих місцях. Коли ми приїжджали на Азовсталь, то завжди завозили продукти, медикаменти, воду цивільним.  Коли ми були на Азовсталі, в мене було дуже багато медикаментів, дитячого харчування. Знаючи, що там є дітки, ми туди завозили дитяче харчування, все, що було потрібно для дітей.З цивільними було дуже важко, тому що люди не розуміли, що таке бойові дії в місті, що таке загальновійськовий бій. Люди виходили надвір, незважаючи на обстріли, вони думали, що це все прилетить десь поблизу і нічого не буде. Коли ми бачили цивільних, неодноразово їм говорили: "Ховайтеся в підвали, тому що зараз буде обстріл, ви можете потрапити під обстріл".Багато людей на це не звертали увагу. Було таке, що людям говориш: "Зараз буде обстріл, ховайтесь в підвали". Люди не хотіли йти, а буквально через дві хвилини ти вже починаєш надавати їм медичну допомогу тільки через те, що вони просто не хотіли слухати і не розуміли того, що коїлось в Маріуполі.Спочатку це було дуже важко, але пізніше ж все ж таки домовились про евакуацію цивільного населення з Азовсталі. Це були дві партії, якщо я не помиляюся. І якщо знову ж таки не помиляюсь, було без жертв. Тобто люди виїхали нормально. Що з людьми було далі, цього я вже не знаю.Парамедик на АзовсталіНа самому заводі я був парамедиком. Я надавав допомогу хлопцям, які були в мене в бункері, тому що, знову ж таки, в нас був госпіталь "Желізяка", який був переповнений військовими. І там була нестача медикаментів. В мене були свої запаси медикаментів, і багато людей з моєї групи були поранені. І коли ми вже були в бункері, то я надавав їм допомогу.В мене були як і важкі поранені, так і легкі поранені. Коли до нас прилітали гвинтокрили, то ми вже бачили, що нам передавали не тільки боєприпаси, а й медикаменти. Тобто все, що могли привезти в Маріуполь, нам привозили.Вже за весь час перебування у Маріуполі, за бойові дії, що там відбувалися,  багато чого побачив, багато чого зрозумів, і розумів, що якщо людині дано вижити, вона виживе. Так, бували, звісно, моменти, коли надаєш людині допомогу, проходить декілька днів, і вона помирає. І розумієш, що всім, чим ти їй міг допомогти, ти допоміг.Та неодноразово я думав: "Це через мене, можливо, це я щось не так зробив, можливо ще щось". Але, як показала практика, далася взнаки нестача медикаментів, больові шоки і так далі, з якими  потрібно було боротися, а засобів для цього не було. gеttyіmаgеs "Найстрашніше - це авіаудари"Найбільшою небезпекою це були якраз авіаудари по самому заводу "Азовсталь", тому що прорив їхніх військ здійснювався неодноразово на саму територію Азовсталі, але це в них було безуспішно, тому що вони втрачали дуже багато бійців. Тобто, якщо брати людський ресурс, їм це вдавалося дуже важко, тому що в них бійці не підготовлені.Найстрашніше - це авіаудари, тому що засобів для того, щоб збити авіацію, не було. І ми розуміли, що ми цьому нічим не можемо зарадити. І коли  ці ФАБи, ракети летіли з літаків, все, що ми могли робити, це просто бути в бункері, очікувати і перечекати цей авіаудар."Для росіян немає слова стоп"З комунікацією у нас проблем не було. Зв'язок з підконтрольною територією України у нас був. У мене було спілкування і з рідними, і з друзями. Знову ж таки інтернет-ресурси я дивився. Я переглядав події на різних точках фронту і все, що відбувалося -  ми були свідомі цього. Досить багато таких було нюансів. Це не те, що нюансів, таких історій -  це ,знову ж таки, Буча, Ірпінь, Харків, це обстріли мирних жителів. Ми просто розуміли, що для них немає слова стоп. Для них неважливе життя  цивільних,  військових, в них є ціль. Вони не зважали ні на дітей, ні на цивільних, ні на жінок, ні на  нікого. Все це було помітно не тільки в Маріуполі, а й загалом по всьому фронту. На Азовсталі ми перебували від 15 квітня аж по 17 травня. Звісно, для бійців це було незвично. Це наводило певну кількість якогось страху, бо ми прекрасно розуміли, ми для них були якимось червоним прапором. Ми розуміли, що нічого доброго чекати нам там не потрібно.Вихід із АзовсталіАле знову ж таки, це було найрозумніше рішення на той час, яке могло бути, тому що через це рішення збереглася максимальна кількість людських життів. Тобто, якщо б ми відмовилися, і продовжували бойові дії, ми б  довго не протрималися, тому що не вистачало продуктів, боєприпасів. І з кожним днем було все більше і більше поранених. Тобто з кожним днем ми все втрачали і втрачали людей. Нам сказали з самого ранку: "Ось зараз готується знову партія, яка буде виходити". Я зібрав одяг свій. Всі свої цінні речі я залишив на Азовсталі, я їх, скажімо так, ліквідував для того, щоб вони не дісталися їм, тому що вони вічно на все голодні.А коли ми виходили по цьому ж самому коридору, знову ж таки, вони голодні були не тільки на цінні речі, а навіть і на наш одяг. Вони і забрали цей одяг. Ми виходили чистіше одягнені, ніж їхні бійці, Російської Федерації та бійці ДНР, в них був доступ до цього всього.Коли ми виходили, нас перевірили, посадили в автобуси, ми зачекали всіх людей, котрих посадять в автобус. Нікому не давали ні їжі, ні води. І розказували, що був Червоний Хрест, але особисто я його там не бачив. До когось там вони підходили, і знову ж таки ніхто не знає, чи це був Червоний Хрест, чи це не був Червоний Хрест. Тому що одягнути футболку з червоним хрестиком можуть всі. вихід із Азовсталі, Фото: gеttyіmаgеs ОленівкаНас посадили в автобус, був супровід бойовою технікою, гвинтокрилами. Також були і літаки, які супроводжували нас по дорозі, і ми приїхали в Оленівку.Вже коли ми приїхали в Оленівку, тоді нас по одному розподіляли, хто куди і одразу було помітно, що всі підрозділи, які були у Маріуполі, йдуть в одне місце збору. А хто з Азову, йде зовсім в інше місце збору. Оленівка - це було місце знайомства, де до нас ще не знали, як ставитись, ніхто не знав ще, як з нами працювати. Приїжджали їхні спецслужби, велись різні розмови, в когось були вже допити. Ну, все це ще мало спокійний вигляд.. Звісно ж, велика кількість людей там була, тобто колонія розрахована була на одну кількість, а  вона була перевищена  в пару десятків разів.І що з такого, що найбільше мені запам'яталося в Оленівці, це коли через нестачу їжі, через прісну їжу люди просто сидять відпочивають,  встають, щоб кудись піти і втрачають свідомість через те, що реально морили голодом. В Оленівці я перебував до трьох місяців. В нас якраз так сталось, що коли ми вже були в іншому місці, були, напевно, крайньою партією з Оленівки. І пізніше до нас, через тижні два привезли ще певну кількість людей. Вони були від нас неподалік, з кимось із них в нас вийшло зустрітись, з кимось  ні. Тобто коли водили на допит, везли на суд, ми дізнавались цю інформацію (про трагедію в Оленівці, - ред.).І ми були дуже сильно шоковані і дуже сильно стривожені, тому що дуже багато наших бійців залишалися там. І ніхто не міг нам дати точну відповідь, хто там був, чи це був обстріл, чи це був підрив. Пізніше вже, коли ми зібрали інформацію з різних ресурсів, ми вже мали уявлення, як все це відбувалося, і що там було.Після ОленівкиПісля Оленівки мене привезли в прокуратуру. У мене був довготривалий допит, і після цього нас відвезли вже в тимчасове місце утримання. Це був ізолятор, в якому ми пробули три дні і після цього нас вже відвезли на Донецький СІЗО.Нас в цьому тимчасовому ізоляторі зранку підняли і сказали, щоб ми готувалися, нас зараз будуть етапувати. Ми сіли в автозак, де вже зрозуміло було, що нас везуть в не дуже хороше місце. Ще конвоїр, який нас провозив, з нас сміявся, що ми перебуваємо в літаку, що нас везе така-то авіакомпанія. Ми відлітаємо на курорт. Він нам сказав, що він надіється, що ми з нього не повернемось. "Нам забороняли сідати в камерах"І коли ми вже приїхали саме в Донецький СІЗО, як тільки відкрився автозак, ми  побачили цей всім відомий коридор, через який потрібно було кому проходити, кому пробігати для того, щоб добратися до певної точки. І там вже застосовували фізичне насильство. Ми вже зрозуміли, що потрібно кріпитись, потрібно виживати.Усім відомий такий прийом, який є у  всіх тюрмах: кожен проходить, скажімо так, привітання від них, ознайомлення з ними, де наносили удари -  руками, ногами, так і резиновими палками та електрошокерами. Після цього "прийому" нас всіх розвели по камерах. В камерах це все було зовсім вже по-іншому.Нам забороняли сідати в камерах. Ми постійно стояли. В нас були набряки ніг, знову ж таки, було зрозуміло, що в когось були відбиті нирки. Комусь було важко стояти, хтось втрачав свідомість, тому що мало того, що людина вже знесилена, піддавалася фізичному насильству, так і морили голодом. В них є перезмінка два рази на день. Кожна нова зміна завжди хотіла з нами привітатися. Тобто відкривали камери, люди або залишалися в камерах, або їх виводили вже в коридор, де знову ж таки до кожного застосовували ці самі резинові палки, дерев'яні палки, крики, кулаки.І було дуже сильно це чути, коли відкривали камери з військовослужбовцями, які не з полку "Азов", їх менше чіпали. Це ми все прекрасно розуміли, тому що ми показали своїм досвідом, своєю роботою, хто ми є, і що вміємо робити. Тому до нас було таке ставлення.Допитів було дуже багато, і різні люди використовували різні засоби. Тобто хтось використовував фізичне насильство, хтось використовував до цього фізичного насильства електрошокери, тапіки (під’єднання дротів і удари струмом, - ред.), резинові палки, хтось просто руки, ноги. На одних із допитів я також прийшов на допит, де тиснули морально: "Ми повідомимо твоїх рідних, що тебе вже немає. Ми будемо з ними співпрацювати і так далі, якщо ти будеш нам все розповідати. А ти знаєш, що ми вже захопили Київ. Ти знаєш, що із західної сторони на вас напала Польща. України вже як такої немає. Вам ще трошки залишилося. Ви всі залишитесь тут".Тобто я все це близько не сприймав, тому що розумів, що вони брешуть. Від них правди ніколи не потрібно очікувати. А з другого боку, я знав, що якщо я їм щось розповім, від мене одного нічого не зміниться. Я себе готував, знову ж таки, як і до найкращого, так і до найгіршого, тому що завжди ходити у рожевих окулярах - довго так не протримаєшся.Я завжди розумів, що тривати це вічно не буде, головне перетерпіти. На цьому я і тримався для того, щоб надалі мені було на інших допитах ще простіше. В Донецькому СІЗО я перебував 11 місяців. Наступна точка - це у нас була Горлівка.ГорлівкаЗа два дні, по-моєму, вивезли дуже велику кількість людей звідти, великими партіями нас везли. І куди ми їдемо, знову ж таки, ми не знали, нас вивели надвір. Нас на той час дуже сильно здивувало, що нас ніхто при цьому етапуванні не бив.Нас оглядали на синці, чи вони в нас є, чи немає. Казали, щоб ми всі свої речі, які в нас були,  ми їх із собою забрали. Нас це дуже сильно не здивувало, тому що ми думали, що поїдемо в якесь краще місце. Можливо, це щось з чимось пов'язано. Нас посадили в жовту маршрутку, зав'язали нам руки, очі, і вже відвезли нас в Горлівку.Про це ми вже дізналися, коли приїхали туди. Відкрилися двері,  гавкала собака. І по одному людей, які вибігали, знову ж таки били. Коли вже нас завели в дисциплінарний ізолятор, то там  знову ж таки нам влаштували "прийом".Там ми зрозуміли, що тут те саме, як і там, де ми були. Зрозуміло, для чого тоді на нас дивилися, чи немає на нас синців, тому що акт "прийому-передачі" повинен бути в них."Здивувало те, що була вода, і нам дали одяг"Знову ж таки ми пройшли цей "прийом", де всі отримали свої нові синці, нові травми. Але нас дуже сильно здивувало, що ми якраз потрапили в такий час, коли і харчування давали, що були більші порції їжі. Ми здивувалися, що була постійно вода. Там інколи днями вода пропадала, але переважно постійно була вода, тому що в Донецьку вона була через день, або дві години раз на день.І здивувало те, що нам дали одяг, тому що в Донецькому СІЗО, можна сказати, хтось був в штанах і в футболці, а хтось був в нижній білизні і тільки в шкарпетках, більше нічого, без взуття і так далі.І умови в камері були значно кращими, ніж  в Донецьку. Тому що в Донецьку був бетон, вологість, грибок на стінах, сирість, протяги і постійний холод. А там ми вже побачили, що є якийсь мінімальний ремонт, є харчування, одяг, і там були матраци,  постіль. Але там було більше фізичного насильства. Тобто не так більше, як воно було регулярним, постійним, і було досить таки жорстоким. Стало набагато легше, коли е була якась година або 40 хвилин прогулянки, довкола бетонні стіни, зверху сітка, але ми бачили вже небо.Ми бачили небо, ми могли подивитися на хмари, ми могли подихати свіжим повітрям. І це значно підіймало наш дух, настрій. Бувало таке, ми розуміли, що зараз йдемо на прогулянку, після прогулянки був обшук, тобто ми повертаємося, стаємо в коридорі, нас обшукують, і ми отримуємо тоді фізичне насильство.Але бували і такі дні, це було літо,  дуже спекотно, і ми говорили: "Трясця, можна і отримати, але ми подихаємо свіжим повітрям" і так далі. А   в дні, коли була погана зміна,  ми розуміли, що на прогулянку ми не хочемо йти, краще тут побудемо. Але здебільшого ми хотіли йти на прогулянки, тому що знову ж таки свіже повітря, воно для нас на той момент було дуже-дуже важливим. Азовець Іван Сокаль з побратимами, Фото: архів Івана Сокаля Повернення в ДонецькБуло ще одне етапування, ми повернулися після Горлівки назад в Донецький СІЗО. Знову ж таки, ми стикнулися з тим самим "прийомом". Нас відвели на той самий пост, підвальне приміщення. Це для них використання найбільш жорстоких методів. Але ми були дуже сильно здивовані, коли туди зайшли. Наче ніяких змін немає, але харчування таке, як і було. Але перестали застосовувати вже до нас фізичне насильство, і нам дали матрац і ковдру. Тому що 11 місяців, які ми там були, там були металеві ліжка, на яких ми, хтось, знову ж таки, без футболки, без штанів лежав в мороз, і це було холодно. А тут ми приїхали, і ми вже побачили матрац, вони були порвані, але були. Тобто ти прокидаєшся, у тебе трішки менше болить, ніж боліло від цього металевого ліжка. І ми побачили, що була вже постійно вода. Інколи були відключення, але вже не такі, як перший раз."Постійно розказували, що ми не виживемо" Морально вони тиснули постійно, розказували, що ми не виживемо, вони нас там вб'ють, вони з нами те й те зроблять і так далі. Але вже такого, як перший раз, не було. Коли ми приїхали на 33-тю колонію, там був найдовший коридор, який нас зустрічав. Там було дуже багато різних їхніх спецслужб. Ми пройшли цей коридор, нас завели в дисциплінарний ізолятор, де знову був "прийом".І коли ми вже зайшли в камери, нам не дозволяли там розмовляти, не дозволяли сидіти, тільки під час  їжі,  і застосовували фізичне насильство, теж досить жорстоке. Воно тривало буквально п'ять днів, пізніше воно йшло трохи на спад з полегшенням.І нам тоді сказали: "Ви будете тут 15 днів, і вас піднімуть на бараки". Ми цьому не вірили, тому що "Азов" і піднімати на бараки, тобто ми цього не знаємо, тому що ми два роки провели в підвалах. Але так сталось, що після 15 днів нас реально підняли на бараки.Нам дали одяг,  переодягнули, дали матраци, подушки, постіль, засоби для миття, побритися нам дали, і коли ми вже зайшли на територію барака, я був шокований, що нас реально підняли. Є вода, більший простір, тобто тебе вже не сковує ця камера 3 на 4 або 5 на 6.Тобто ти в полоні, але почуваєш себе вже більш вільнішим, тому що в тебе є більший простір. Тому що, знову ж таки, налаштовував я себе і на добре, і на найгірше. Коли я потрапив вже на барак, там більше людей, були і нові полонені, були і старі, і було зрозуміло, що війна не закінчена. А в мене в голові було постійно так, що нас колись обміняють, тому що в нас є такі самі люди, як ми. І вони теж хочуть їх повернути.ОбмінЯ думав, що все це станеться, коли буде закінчення конфлікту, тоді буде обмін військовополонених. З самого ранку мене викликали в штаб, запитали, чи я хочу їхати на обмін. І це було досить дивним, тому що переважно перед обміном людям ставили такі питання, але були і неодноразові дії, що хлопців викликали питали, і так протягом року по декілька разів.Я зважував 50 на 50, або так, або ні. Я не сприймав все це дуже позитивно, ну і негативно теж. Але, коли я вже повернувся зі штабу, то ближче до обіду мене знову викликали, викликали в штаб. І я вже подумав , що щось не те."Лякала думка, щоб обмін не зірвався"Нас завели на територію ДІЗО (дисциплінарний ізолятор, - ред.), і дали форму: український піксель, мультикам, кому що. І тут вже закрались думки, що реально щось наближається до того, що буде обмін. Але найбільше лякала думка, щоб обмін не зірвався. Тому що досить часто зривалися обміни.Тобто і ми розуміємо, що от буквально перед нами були дві партії, що їх забрали, і вночі вони вже виїжджали. Ми цієї ночі чекали, час йшов дуже повільно. І коли прийшла ніч, ніяких змін не було. Ми зранку прокинулись, думаємо: "Ну, може не сьогодні, може завтра". Ми знову проснулись, нас знову ніхто не забрав. І вже на третій, на четвертий день ми зрозуміли, що, напевно, наш обмін зірвався. Це вже такі якраз перші години і перших якихось два дні ти думаєш: Чому так сталось? Ти починаєш вигадувати собі різні проблеми, через що це все могло статись, що впливає на це і так далі.Але ми думали, що зараз пробудемо оцей карантинний їхній період у 14 днів, і нас піднімуть на барак. Нас на барак ніхто не піднімає, і ми розуміємо, що ще якісь надії, шанси є. І в один із днів нас 13 вересня забрали. І відвели на територію, де вже проходить етапування, де до нас підселили ще людей, деяких відібрали.І ми вже зрозуміли, що це, напевно, точно. У нас закрадались думки, що шляху назад не буде, тому що вони неодноразово спочатку говорили: "О, це ті, хто на обмін". А пізніше вони такі: "Та, вас забули, ви нікому не потрібні". Коли вже ми були на цій території етапування, то з нами і поводились нормально. І закрадалися ще думки до того, що це може бути якийсь етап на другу колонію, але такої думки було відсотків 10. В більшості розуміння було, що це вже обмін і все. Пізніше нас завантажили в автозаки, відвезли в одну колонію. Пізніше ми перетнули кордон, де ми приїхали ще в Таганрог, в Ростов, де ще додавали до нас людей.І вже в Ростові ми зрозуміли, що ми в аеропорту, тому що приземлявся літак, де ми вийшли за автозаків. Голова вниз, зрозуміло. Нас підвели на трап літака, де уточнили наші дані і зав'язали нам очі, руки і вже посадили нас в літак. Літак летів досить велику кількість часу. Ми прилетіли на білоруський кордон, де вже нас пересадили в автобуси і де ми під'їхали вже до пункту передачі полонених. Що ми в Білорусі ми зрозуміли за конвойними, за їхньою мовою. І коли ми вже під'їхали ближче до точки обміну, то нам говорили, щоб ми більше не служили, щоб ми думали, що робимо. І офіцери білоруські, які були між цими конвоїрами, говорили: "Хлопці, все це політика, все це не ваша війна, ми вам допомагаємо, ви бачите, як ми з вами поводимось". Тобто: "Не тримайте на нас зла" і так далі. Тобто старалися до нас в крайній момент, скажімо так, придобритись. Ну, тоді вже подумав: "Ну, нарешті". Нарешті щось змінилось за ці роки, хотілося сказати за рік, але на жаль, за ці роки щось змінилось. І таких дуже-дуже великих позитивних емоцій не було, тому що ти вийшов з дуже неприємної ситуації, з якої люди повертаються зі змінами.Зі змінами в голові, змінами зі здоров'ям. З такої ситуації, тим більше в нашому випадку, тобто з такого підрозділу, як ми, це дуже-дуже важко.Були, звісно, позитивні емоції, що нарешті можна буде побачити рідних, нарешті можна буде вільно погуляти, поїсти нормально, привести себе нормально в порядок. Телефонував спочатку мамі. Спочатку представився, що до вас дзвонить Іван Петрович. Мама спочатку не зрозуміла, хто.Ну, перепитала хто, я ще раз сказав, і мама вже з голосу зрозуміла, хто до неї телефонує. Часу на розмову було небагато, тому що телефон був один, а хлопців багато. Тому мамі зразу сказав, що сльози на пізніше, в мене все добре. За можливості, коли вже все унормується, я зателефоную. Коли я був вже в санаторії лікувальному, батьки до мене дуже хотіли приїхати в перші дні, але я не хотів. Я їх хотів бачити, але я не хотів, щоб вони приїжджали, щоб вони не бачили, в якому я стані. Тому що я прекрасно розумів, що вони досить довго чекали, вони досить багато чого собі вигадували, як я, що зі мною, який у мене вигляд і так далі.Я не хотів, щоб вони мене побачили якимось дуже сильно понівеченим, худим. І я намагався максимально відтягнути цей час, щоб чимшвидше від'їстись,  привести себе в порядок. Але цей термін тривав недовго, тому що вони кожного дня хотілт приїхати. Ну, я вже погодився, до мене приїхали, звісно ж емоції, сльози, все було.А коли я приїхав саме вже до себе додому, це було переповнення емоцій, тому що мене зустрічали дуже багато людей. Тобто через те, що я з села, дуже багато людей прийшли, мене зустріли, зі всіма ми привіталися, зі всіма поспілкувалися. Тобто в цей момент я розумів, що не тільки важливий своїм батькам.Тобто, що є люди, яким я дуже сильно дякую, які підтримували моїх батьків за весь цей період, що не всі байдужі. Є люди, які намагаються допомогти, які роблять все можливе, що в їхніх силах.Реабілітація після полону Є, звичайно ж, такі, наприклад "Серце Азовсталі", які постійно надають не тільки роботу, а і проходження різних курсів, іноземних мов, курси ІТ і різні професії і навчання на ці професії. Знову ж таки, є медична допомога, є психологічна допомога, допомога з психологами - все це надають. Просто мало хто цим користується, тому що є люди, які хочуть максимально швидко вже звільнитись, тому що вони хочуть якомога далі відійти вже від цієї сфери. А є, які просто не хочуть і нехтують, скажімо так, такими можливостями.Знову ж таки, якщо є великі, серйозні проблеми зі здоров'ям, то користатися цим моментом, щоб лікуватись далі, тому що для тих, хто повертається зараз назад на службу, це дуже важливо. Тому що всі ці недоліки і хвороби, які ти заробив під час полону, можуть проявлятися не одразу. Вони проявляються пізніше, з часом. І якщо ти повернешся на службу, не долікувавшись, ти можеш вже підвести свій особовий склад, тобто ти знову будеш випадати зі строю, бо не долікувався. Іван Сокаль "Я повертаюся назад на службу"Я повертаюся назад на службу, тому що я живий і здоровий. Я можу продовжувати далі свою роботу. Так, мені потрібен зараз трохи час для того, щоб підкоригувати своє здоров'я.Але я повертаюсь назад на службу, тому що все те, що я побачив у Маріуполі, їм пробачати не можна. Тобто це цивільне населення, це розбита мирна інфраструктура. Це діти, на яких вони не звертали взагалі уваги. І все це побачене в Маріуполі, і зараз вже, коли я вийшов, я все це бачу  вже в інших містах, як все відбувається.Я чудово розумію, що зупинятися не можна. Якщо кожен буде так говорити, що: "Нам потрібно зупинитись, треба це все вести до миру". Нічого цього не буде. Тому що, якщо ми не будемо далі працювати над ними, то вони будуть працювати над нами. Тому не можна опускати руки, тим більше в такий час, коли повномасштабне вторгнення в Україну.І дивлячись зараз на навколишнє середовище, на людей, які зараз тут, і хтось там каже: "Ми втомились від війни, коли все це закінчиться". А що люди для цього роблять? Люди звикли, що вони хочуть миру. Все це не здобувається звичайними словами або якимись мізерними діями. Для цього потрібно дуже-дуже багато працювати. Тому для себе я вибрав такий шлях, що в мене є можливість це робити, і я буду це робити. Батьки мої все це сприйняли не дуже позитивно, але вони перед тим, як поставити це питання, чудово розуміли, яка буде моя відповідь. Тому що коли я йшов на службу, вони мене відмовляли, я пішов. Коли я перепідписував новий контракт, вони говорили: "Закінчуй, давай повертайся додому". Я підписав новий контракт.Тепер, коли я повернувся, вони кажуть: "Ну може вже час". Я кажу: "Час ще не настав". Тобто вони чудово розуміють, що мене переконати важко. І я багато чую від військових, що я вже своє відвоював, я вже своє відслужив. А я завжди їм ставлю питання: "Покажіть мені цю ланку, де є цей перехід, що ти своє відслужив, ти своє відвоював. Такої ланки немає".Поки є війна, ти воюєш, ти військовий, військовозобов'язаний. Ти виконуєш свою роботу, і ти ж давав присягу. Тобто мається на увазі, ти дав слово, тому відповідай тепер своїм словам.