Search trend "Новий рік 2024"

Еспресо розповість детальніше про нові імена в Кабінеті міністрів, хто залишився, і чому опозиція називає такі зміни "великим ліжкопересуванням". Передісторія відставки уряду ШмигаляРозмови про можливу відставку Дениса Шмигаля – рекордсмена за тривалістю перебування на посаді прем’єр-міністра (понад 5 років з березня 2020 року) – та про реорганізацію уряду точилися вже щонайменше кілька місяців, хоча перші чутки були ще від літа минулого року. Наприклад, у середині червня цього року народний депутат і ексспікер Верховної Ради Дмитро Разумков ініціював збір підписів за відставку Шмигаля, звинувативши його у провальній економічній політиці. Багато інсайдів розповідав нардеп Ярослав Железняк. За його словами, такі масштабні зміни були несподіванкою як для самого уряду, так і для провладної коаліції у ВР. Хоча, як повідомляє УП з посиланням на топчиновника з президентської команди, звільнення і призначення нового Кабміну мало відбутися ще швидше – 7 чи 8 липня. Однак цього не сталося через логістику – багато депутатів та міністрів були зайняті різними масштабними заходами, як Ukrаіnе Rесоvеry Соnfеrеnсе у Римі. Президент Володимир Зеленський до останнього не повідомляв суспільству про наймасштабніші зміни в Кабміні від початку повномасштабної війни. До цього були точкові перестановки, як заміна міністра оборони Резнікова на Умєрова та міністра закордонних справ Сибіги замість Кулеби. Однак у понеділок, 14 липня, Володимир Зеленський запросив на особисту зустріч першу віцепрем’єр-міністерку та міністерку економіки Юлію Свириденко та запропонував їй очолити уряд. У той же день він повідомив, що досвід прем’єра Шмигаля буде корисним на позиції міністра оборони України.Нова коаліція у Верховній Раді? фото: rаdа.gоv.uа У середу, 16 липня, Верховна Рада України 261 голосом підтримала відставку Дениса Шмигаля з посади прем’єр-міністра, що автоматично означало відставку всього Кабінету міністрів відповідно до Конституції України. Голосування відбулося швидко, після кількох годин виступів депутатів і самого Шмигаля, якого проводжали оплесками, хоча саму промову мало хто слухав. Однак опозиція, зокрема фракція "Європейська Солідарність" заявила про порушення закону. Адже стаття 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" забороняє припиняти повноваження Кабміну під час воєнного стану. Крім цього, було змінено процедуру – фактично президент подав кандидатуру, яку затвердив парламент, а мало бути, що коаліція висуває, парламент приймає і президент лише тоді схвалює, як це є у парламентсько-президентських республіках. Хоча спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук стверджував, що, за "словами юристів ВР", чіткої заборони на відставку уряду немає, оскільки подібне порушення вже мало прецедент під час звільнення омбудсмана. Проте опозиція наполягала, що швидке голосування та ігнорування конституційних норм свідчать про політичну мотивацію змін, спрямованих на посилення впливу Офісу президента. Деякі депутати, як-от Ярослав Железняк, назвали ці зміни бутафорними та "великим ліжкопересуванням" вказуючи на те, що Шмигаль не залишив уряд, а лише перейшов на іншу посаду. Те саме стосується великої частини міністрів – без якихось помітних нових облич в уряді. "Сьогодні ти міністр одного, завтра – міністр іншого, потім – посол туди, а далі – посол ще й туди, потім ще на Банкову замом прилаштують … Була б людина хороша, перевірена, "своя" – і посада знайдеться. Бо кругом – спеціалісти широкого профілю… Мабуть, ніщо так добре не показує, що на державні посади у нас призначають не найкращих професіоналів у своїй сфері, а найвірніших товаришів. Замість обіцяних колись соціальних ліфтів – натуральні каруселі і стрибання по посадових пеньках", - критично зауважив журналіст-розслідувач Данило Мокрик. У четвер, 17 липня, перед голосуванням за нову очільницю уряду у Верховній Раді виступив президент України  Володимир Зеленський. Він відзначив, що Україні зараз "потрібно більше власної сили". Відтак оновлений уряд України має провести аудит усіх домовленостей, угод, меморандумів із партнерами у сфері оборони, оборонного виробництва, усіх програм стійкості, щоб виконати домовленості на 100% в інтересах України. "Будуть і нові угоди зі Сполученими Штатами Америки, що посилять позиції України і заради яких нам потрібні зміни в дипломатичній роботі з Америкою. Ми маємо гарантувати нашим воїнам упевненість у забезпеченні Сил оборони і для цього збільшуємо, зокрема, внутрішній економічний потенціал України", - додав Зеленський, який раніше окреслив, що новий Кабмін за пів року має збільшити вітчизняне забезпечення зброї ЗСУ з теперішніх 40% до 50%. Тож у підсумку 262 нардепи, з 226 необхідних для ухвалення рішення, підтримали призначення Юлії Свириденко прем'єр-міністром. Однак склалася цікава картина з парламентською коаліцією. Адже депутати від "Слуги Народу" надали лише 201 голос. Натомість фракція "Європейської Солідарності" дала нуль голосів, "Голос" - 1, депутатська група "Відновлення" - 10, "За майбутнє" - 12, "Довіра" - 15."У нас сьогодні під час призначення премʼєра офіційно фактично зʼявилась коаліція: СН + ПЗЖМ + "Відновлення" + "За майбутнє" + "Довіра". Говорять, що навіть на фракції було менше 200 підписів у протоколі", - написав нардеп Железняк. А нардеп Петро Порошенко з трибуни ВР прямо сказав, що "наразі 231 депутат коаліції монобільшості – це фейк". "Частина з них ховаються від корупційних органів за кордоном. Частина точно не підтримують кандидатуру прем’єр-міністра і не є членами коаліції", - підкреслив експрезидент. Хто є хто: як змінився новий КабмінЮлія Свириденко, фото: gеttyіmаgеs За новий уряд України депутати дали 254 голоси. Показово, що монобільшість від "Слуги Народу", надала лише 194 голоси. Решту голосів новий уряд отримав завдяки депутатській групі "За життя" – 13 голосів, "Голосу" – 1, "Довірі" – 15, "За майбутнє" – 13, "Відновлення" – 10 та позафракційним депутатам – 7 голосів. "Уряд затверджений голосами ОПЗЖ. Прем'єр-міністра затверджено голосами ОПЗЖ. Лише 194 голоси було від "Слуги Народу". Потужна коаліція", - іронізував нардеп Олексій Гончаренко. Міністри, які змінилися: Тож найперша зміна – новий прем’єр України. Вдруге за історію країни це жінка, як і першого разу, в неї те саме ім’я.  39-річна Юлія Свириденко, родом із Чернігова, замінила Дениса Шмигаля, але вона не нове обличчя в Кабміні. Свириденко потрапила до вищих ешелонів влади під протекцією керівника Офісу президента України Андрія Єрмака, заступницею якого була з грудня 2020-го по листопад 2021 року. Після цього 3 роки і 8 місяців вона працювала першою віцепрем’єр-міністеркою та міністеркою економіки в уряді Шмигаля.Читайте також: Урядова прем’єра. Що відомо про Юлію Свириденко, яка очолила урядСтосовно долі 49-річного уродженця Львова Дениса Шмигаля, як і прогнозувалося, він став новим міністром оборони України (його підтримали 267 депутатів). Денис Шмигаль потрапив до влади завдяки призначенню президентом Зеленським спершу його головою Івано-Франківської ОДА, а у 2020 році – віцепрем'єр-міністром України, міністром розвитку громад і територій. З березня 2021 року почалося найдовше прем’єрство в історії України. Ще одна важлива зміна – Олексій Соболєв, колишній перший заступник міністра економіки України, а відтепер глава об’єднаного міністерства, яке має стати "економічним гігантом". Мова йде про Міністерство економіки, сільського господарства та екології, що має об’єднати економічний потенціал України. Відповідно, посаду втратив колишній міністр аграрної політики та продовольства Віталій Коваль. Фото взяте з fасеbооk-сторінки Олесія Соболєва Стосовно біографії Соболєва, він народився у 1983 році в Києві. Вищу освіту здобув у Київському національному економічному університеті, отримав ступінь магістра фінансів. Також має сертифікат фінансового аналітика від СFА Іnstіtutе (США). Як ідеться в офіційній його біографії, він має значний досвід роботи в інвестиційному та фінансовому секторі. Працював керуючим активами у Drаgоn Аssеt Маnаgеmеnt.У політиці вже 10 років, адже у 2015-2016 роках був на посаді радника міністра інфраструктури України, координував проєкти з підвищення прозорості діяльності, відкритих даних та покращення корпоративного управління державними підприємствами.  У 2016-2018 роках керував проєктом Рrоzоrrо.Sаlе в Тrаnsраrеnсy Іntеrnаtіоnаl Ukrаіnе, здійснював координацію розробки ІТ-рішень для прозорого продажу державних активів. З 2018 року очолював ДП "Прозорро.Продажі". Посаду першого заступника міністра економіки отримав у січні 2023 року. Ще одна несподівана зміна пов’язана з міністерством енергетики. Адже колишня міністерка захисту довкілля та природних ресурсів України 39-річна Світлана Гринчук замінила Германа Галущенка й очолила Міністерство енергетики. Світлана Гринчук, фото: mерr.gоv.uа Стосовно Гринчук, вона родом із Чернівців. У 2008 році закінчила Чернівецький торговельно-економічний інститут, а в 2013 році захистила кандидатську дисертацію з економіки, здобувши ступінь кандидата наук. З 2016 року очолювала департамент з питань зміни клімату в Міністерстві захисту довкілля, працюючи над виконанням Паризької угоди та міжнародних протоколів. У 2019–2020 роках була радницею прем’єр-міністра та міністра фінансів з питань екології. А у 2022 році стала заступницею міністра захисту довкілля, відповідальною за євроінтеграцію, а у 2023 році – заступницею міністра енергетики та керівницею офісу реформ. 5 вересня 2024 року призначена міністеркою захисту довкілля та природних ресурсів України, де вона працювала до теперішнього звільнення.Натомість уже загаданий 52-річний Герман Галущенко з керівника Міністерства енергетики перестрибнув на міністра юстиції, тим самим посунувши Ольгу Стефанішину. Галущенко родом зі Львова. 30 років тому він закінчив Львівський державний університет імені І. Франка за спеціальністю "Правознавство", отримав диплом юриста з відзнакою. Герман Галущенко працював у прокуратурі Львова, МЗС України, представляв Україну в комітеті Ради Європи з боротьби з корупцією. Цікаво, що він встиг попрацювати в Адміністрації як президента Кучми, так і президента Ющенка. Від 2011-го був у Мін'юсті, після чого вперше потрапив до Енергоатому.У 2013–2014 роках був виконавчим директором з правового забезпечення НАЕК "Енергоатом", а з 2020 по 2021 рік – віцепрезидент компанії. Після 2014 року захищав інтереси України в міжнародних судах, зокрема щодо експропріації активів у Криму. Є членом Американської асоціації міжнародного права та арбітром ІСSІD та ІСС. Від квітня 2021 по липень 2025 року працював міністром енергетики України в уряді Шмигаля.А от епопея стосовно долі 39-річної Ольги Стефанішиної, яка родом з Одеси, була до останнього невідома. Тепер уже ексміністерка юстиції, яка останнім часом відзначилася через двояку піар-кампанію з її заставкою на телефонах працівників міністерства, буде уповноваженою з питань розвитку співробітництва зі США. "У цьому статусі Ольга працюватиме, щоб не втрачати темпу у відносинах з Америкою, поки тривають всі належні процедури погодження з Вашингтоном її кандидатури на посаду посла України в Сполучених Штатах", - додав Зеленський. Тобто в останній момент Офіс президента змінив рішення стосовно нового посла України в США, яким мав бути ексміністр оборони Умєров, а тепер це Ольга Стефанішина. Сам же Рустем Умєров може очолити РНБО, як кажуть в УП.Якщо коротко про їхні біографії, то варто сказати, що Стефанішина в уряді була понад п’ять років. Адже працювала віцепрем'єр-міністеркою з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України з червня 2020 року по вересень 2024 року, а після дотепер – міністеркою юстиції. Натомість 43-річний Рустем Умєров, кримський татарин, родом з Узбекистану, потрапив до влади від партії "Голос", адже був нардепом у 2019-2022 роках, однак з 2022 року перебрався в команду президента і очолив Фонд держмайна України. У 2023 році замінив Олексія Резнікова і став 18-м міністром оборони незалежної України. Тож замість Стефанішиної новим віцепремʼєр-міністром з євроінтеграції став 46-річний Тарас Качка, який до цього був заступником міністра економіки та торговим представником України. Тарас Качка, фото: fасеbооk.соm/tаrаs.kасhkа Він родом із Кіровоградської області. Тарас Качка здобув ступінь бакалавра права в Міжнародному науково-технічному університеті (Київ) та магістра права в КНУ ім. Тараса Шевченка та навчався в Національному інституті державного управління (Варшава). З 2014 року був віцепрезидентом зі стратегічного розвитку, а з листопада 2014 по квітень 2015-го – в.о. президента Американської торговельної палати в Україні. Працював у міжнародних корпораціях, Мінагрополітики та Мін’юсті. З вересня 2019 року – заступник міністра економіки та торговий представник України. Тобто роботу в уряді він розпочав ще в часи прем’єра Гончарука – першого прем’єр-міністра, якого підтримав президент Зеленський.  Ще одна зміна позицій – це 43-річний Денис Улютін, який донедавна був першим заступником міністра фінансів, а тепер став міністром соціальної політики, сім'ї та єдності - це міністерство виникло внаслідок приєднання Міністерства національної єдності, яке створили всього пів року тому, до Міністерства соцполітики. До Дениса Улютіна Мінсоцполітики очолювала львів’янка Оксана Жолнович, яка втратила роботу. Також без роботи залишився скандальний керівник Міннацʼєдності Олексій Чернишов, проти якого триває судовий процес через підозру у зловживанні службовим становищем.Денис Улютін, фото: mоf.gоv Денис Улютін здобув ступінь магістра фінансів у Національній академії державної податкової служби у 2004 році. Має понад 20 років стажу та 3-й ранг держслужбовця. Починав кар’єру головним податковим інспектором. З 2010 по 2016 рік працював в Апараті прем’єр-міністра, з 2016 по 2018 рік – керівником Патронатної служби Мінфіну. З квітня 2019 року був заступником державного секретаря Кабміну, а з квітня 2020 року – першим заступником міністра фінансів.Дещо змінилася робота у міністра цифрової трансформації 34-річного Михайла Федорова, який тепер є першим віцепрем'єр-міністром, а до цього був просто віцепрем'єр-міністром. Посада першого віцепрем'єр-міністра України передбачає, що особа є головним заступником прем’єр-міністра і виконує його обов’язки в разі відсутності чи неможливості виконання прем’єром своїх функцій. Також перший віцепрем'єр-міністр займається координацією роботи з підготовки та виконання програми діяльності Кабінету міністрів, координацією євроінтеграційних процесів тощо. Михайло Федоров народився в Запорізькій області. Здобув ступінь магістра з економіки в Запорізькому національному університеті. З 2013 року займався ІТ-підприємництвом, заснувавши цифрове агентство. У 2019 році став народним депутатом від партії "Слуга Народу" та очолив Міністерство цифрової трансформації України ще за уряду Гончарука, створивши сервіс "Дія", просуваючи цифровізацію держпослуг та останнім часом займаючись розвитком виробництва дронів. Наразі без керівника лише Міністерство культури. 57-річного Миколу Точицького, який займав це крісло з вересня 2024 року, відправили у відставку, але натомість не призначили заміну. Тому тимчасовою виконувачкою обов'язків стала 46-річна Галина Григоренко, яка була першою заступницею міністра культури та стратегічних комунікацій України. Галина Григоренко, фото: susріlnе.mеdіа Вона має економічну освіту. У 2019 році Галина Григоренко почала працювати в Офісі з розробки гуманітарної політики при Мінкульті, а з жовтня 2019 року – позаштатною радницею міністра з питань музичного мистецтва. У 2020 році очолила Держагентство з питань мистецтв, а з червня 2020 до липня 2022 року – Держагентство з питань мистецтв та мистецької освіти. З липня 2022 до серпня 2023-го була заступницею міністра культури, відповідаючи за мистецтво, мистецьку освіту та креативні індустрії.Міністри, які залишилися на посадах:Чергове старе-нове ім’я в уряді – це 41-річний киянин Олексій Кулеба. Віцепрем'єр-міністр з відновлення України – міністр розвитку громад та територій. Його робота не змінилася після перестановок. Він в уряді з осені 2024 року. До цього рік був заступником Андрія Єрмака. До вищої влади прийшов від роботи в Київській міськраді, звідки з початку президентства Зеленського перейшов до Київської міської державної адміністрації, а потім очолив Київську військову обласну адміністрацію. Також без змін у міністра фінансів 44-річного Сергія Марченка, якого раніше хотіли відправити у відставку. Марченко з Київщини. У 2002 році закінчив Академію державної податкової служби України, у 2009 році став кандидатом економічних наук. З 2002 року працював у Мінфіні, ДФС, Секретаріаті Кабміну, брав участь у розробці Бюджетного кодексу. У 2016–2018 роках – заступник міністра фінансів, у 2018–2019 – заступник глави Адміністрації президента. З 30 березня 2020 року і по сьогодні – міністр фінансів України за двох прем’єрів.  Ключову посаду за собою зберіг і Андрій Сибіга – він досі міністр закордонних справ, за нього проголосував 271 депутат. Сибіга обіймав цю посаду з вересня 2024 року. До цього 50-річний Сибіга, уродженець Тернопільщини, був першим заступником МЗС, а перед цим три роки працював заступником Офісу президента.Без змін і в Міністерстві охорони здоров’я. 45-річний Віктор Ляшко, який працює на цій посаді з 20 травня 2021 року, зберіг своє крісло після урядових змін. Народився в Рівненській області, закінчив Національний медичний університет ім. Богомольця, працював у Санітарно-епідеміологічній службі та Центрі громадського здоров’я, а також був головним державним санітарним лікарем України в часи епідемії коронавірусу.Міністр освіти і науки 52-річний Оксен Лісовий, хоча раніше його відставка розглядалася, теж зберіг посаду. Він очолює міністерство з березня 2023 року. До цього воював у лавах ЗСУ, був добровольцем у складі ДФТГ 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. А з 2010 року був директором Національного центру "Мала академія наук України". Родом Лісовий з Київщини.Оминули зміни і Міністерство спорту. 45-річний Матвій Бідний з вересня 2024 року очолює це міністерство. До цього він рік був т.в.о. міністра молоді та спорту України. Бідний родом із Києва. На початку 2000-х був членом національної збірної України з бодібілдингу. Закінчив декілька університетів, щоб стати держслужбовцем.У Міністерстві у справах ветеранів теж усе стабільно. 43-річна Наталія Калмикова зберегла посаду. Вона родом з Вінниці. Навчалася в медичному університеті, а нещодавно стала ще й магістром публічного управління та адміністрування. Працювала лікаркою. З червня по грудень 2021 року вона була радником з гендерних питань командування Сухопутних військ ЗСУ, а з лютого 2022 по вересень 2023 року була виконавчим директором Українського ветеранського фонду. Рік вона попрацювала заступником міністра оборони України з питань соціального розвитку, а тоді у вересні 2024 року стала міністеркою у справах ветеранів. Без жодних змін і в Міністерстві внутрішніх справ. Були чутки, що 52-річного Ігоря Клименка хотіли призначити міністром оборони, але він нібито відмовився від цього, зосередившись на своїй роботі в МВС. Він народився в Києві, закінчив Харківський військовий університет, має докторський ступінь з психології. З 2019 року очолював Нацполіцію, а з січня 2023 року – міністр внутрішніх справ після трагічної загибелі Дениса Монастирського.У підсумку, як бачимо, половина уряду Шмигаля зберегла за собою ті ж самі посади, в інших міністерствах відбулися рокірування, об'єднання та підвищення різних заступників до ролі міністрів.Читайте також: Україна поступово занурюється в епоху застою

Про це заявила народна депутатка Євгенія Кравчук, передає кореспондентка Еспресо Катерина Галко.17 липня парламент підтримав призначення нового складу Кабінету Міністрів. Миколу Точицького звільнили з посади міністра культури, наразі вона вакантна.Заступниця голови комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики, голова підкомітету з питань інформаційної політики Євгенія Кравчук повідомила, що відомство надалі функціонуватиме в тому вигляді, в якому було з вересня 2024 року. Тоді Міністерство культури та інформаційної політики України перейменували на Міністерство культури та стратегічних комунікацій України."Точно зрозуміло, що Міністерство культури та стратегічних комунікацій буде існувати в тому вигляді, в якому воно було і за попереднього міністра, тобто буде розділена функція сфери культури й інформаційної політики. Питання інформаційної політики буде в окремому агентстві. Нова премʼєр-міністерка вирішує щодо цієї моделі", - зазначила Кравчук.Нардепка уточнила, що щодо самого міністерства тривають консультації."Минулого разу виконувач обовʼязків був рік. Сподіваюсь, що цього разу це буде значно швидше. Найближчими тижнями буде призначений новий міністр, — сказала вона і додала: - Можливо, довші пошуки дозволять знайти більш вмотивовану людину".17 липня Верховна Рада України підтримала призначення Юлії Свириденко прем'єр-міністром. За це проголосували 262 нардепи.17 липня парламент також підтримав призначення нового складу Кабінету Міністрів. 

Про це в етері Еспресо розповів народний депутат України Володимир В’ятрович."Ця Волинська істерика виходить вже на інший рівень, вчора, 16 липня, у дворі Європарламенту польські депутати-націоналісти відкрили виставку про геноцид організований українцями. Ця виставка за своєю суттю – англійською мовою російська пропаганда, яка була підготовлена польськими націоналістами для європейських парламентарів. Насправді це є дуже небезпечним, коли виноситься на такий рівень. На жаль, ми бачимо, що є низка гучних польських політиків, які готові бути в цій темі рупором російської пропаганди", - підкреслив нардеп.За його словами, українська сторона не зможе організувати подібну виставку, бо це Європарламент, відповідно, такі повноваження мають тільки євродепутати. Але має бути реакція з боку МЗС України. До речі, під керівництвом Андрія Сибіги бачимо значно виразнішу українську політику та реакції щодо такого роду ініціатив."У нас дуже багато експертів, ще більше звичайних українських громадян, які вважають, - якщо є загострення у стосунках між Україною та Польщею, то, напевно, винні обидві сторони, тому українці мають шукати, що ще зробити, щоб це залагодити. Я вважаю, що Україна зробила достатньо для того, щоб залагодити. Але з польського боку є політики, яким вигідно, щоб ця суперечка залишалася, бо це для них  – джерело їхніх політичних дивідендів. Єдина правильна модель, якої мала б дотримуватися українська влада, - нам потрібен мораторій на історичні дискусії в політиці: "Як політики, ми маємо вирішувати питання сьогодення та майбутнього, а не історичні питання". З українського боку має лунати дуже тверда позиція – ми не розглядаємо цих питань на політичних майданчиках", - резюмував В’ятрович. Що передувалоНаприкінці липня 2024 року міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш заявив, що країна не має підтримувати вступ України в ЄС, поки не буде розв'язано питання щодо Волинської трагедії 1943 року.1 вересня маршалок польського сейму Шимон Головня заявив, що Україна і Польща будуть обговорювати розбіжності щодо історичної пам’яті про Волинську трагедію і після того, як Україна вступить до ЄС.2 жовтня голова УІНП Антон Дробович заявив, що Український інститут національної памʼяті має намір включити роботи щодо пошуку та ексгумації останків жертв Волинської трагедії до плану заходів на 2025 рік.10 січня 2025 року прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск заявив, що Україна дозволила перші ексгумації жертв Волинської трагедії. Пізніше стало відомо, що ексгумація польських жертв Волинської трагедії, похованих у колишньому селі Пужники на Тернопільщині, має розпочатися після Великодня, приблизно 25 квітня.4 квітня голова товариства "Польсько-українське примирення" Кароліна Романовська заявила, що Україна погодила проведення пошукових робіт жертв Волинської трагедії на Рівненщині.24 квітня на Тернопільщині на старому цвинтарі колишнього села Пужники розпочали процес ексгумації тіл. Про результати робіт і самі роботи комунікуватимуть на рівні міністрів культури України та ПольщіНа території старого цвинтаря в районі Збоїщ у Львові вже в серпні розпочнуть ексгумацію останків польських солдатів. Місце, де вони лежать, довгий час не вдавалось знайти

В Україні за останній рік суттєво подорожчали продукти. Найбільше зросла вартість яблук - майже утричі. Основними причинами стали неврожай, високі витрати на імпорт і загальне виснаження внутрішнього ринку. Економіст Олег Пендзин в ефірі одного з телеканалів пояснив, що у червні яблука подорожчали на 195,5% порівняно з червнем минулого року. Крім того, суттєво зросли ціни на капусту, моркву, буряк, яйця й соняшникову олію. Він зазначив, що цього року в Україні зібрали на третину менше картоплі, а обсяги зернових зменшились на 10 млн тонн. Через нестачу запасів, вже з листопада країна почала імпортувати овочі з Польщі, Іспанії та Литви. Внаслідок дефіциту місцевої продукції та переорієнтації на інші країни походження, ціни на продукти зросли загалом на 23%. Загальна інфляція у червні склала 14,3%. Пендзин наголошує, що в липні очікується здешевлення сезонних овочів, оскільки у відкритому ґрунті триває збирання врожаю. Проте можливе лише тимчасове зниження цін. Аномальна спека чи новий неврожай можуть нівелювати сезонну тенденцію. Він підкреслив, що дефіцит робочих рук також відіграє негативну роль. Через війну та еміграцію в агросекторі не вистачає працівників. Бракує і фермерів, і сезонних робітників. Ті, хто залишилися, вимагають більшої зарплати, що збільшує собівартість. Це в підсумку лягає на плечі споживачів. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ціни на пальне зросли в Україні на тлі стабільного попиту "Це називається виснаженням економіки. Війна забирає не тільки ресурси, а й людей", - заявив економіст. Як приклад він навів фермерське господарство на Закарпатті, де працює понад 100 робітників з Бангладеш. У майбутньому ціни можуть стабілізуватися. За прогнозами Української зернової асоціації, наступного року очікується врожай, більший на 78%, ніж у 2024-му. Проте остаточну картину формуватимуть погода, ситуація з логістикою та політичні чинники. Після запуску "Земельного банку" ціна на оренду землі в Україні зросла на 36%. Середня вартість на суборенду сільськогосподарської землі з початку року зросла до 72,2 тис. грн за га. Уже 74 тис. га передано в суборенду, а активність на приватному ринку через це зросла, що й відобразилось у цінах.

Цей вибух, що став кульмінацією Мангеттенського проєкту, не лише продемонстрував руйнівну силу ядерної зброї, але й радикально змінив глобальну політику, визначивши нові правила співіснування держав. Проте сьогодні, через 80 років, Росія своїми регулярними ядерними погрозами, зокрема можливістю тактичного застосування такої зброї в Україні, намагається підірвати цей крихкий порядок, ставлячи світ перед новими викликами. Мангеттенський проєкт: титанічна робота над створенням "Гаджета"Перша ядерна бомба та втнурішній прицип вибухових лінз винайдених Кістяківським, фото: ВікіпедіяМангеттенський проєкт, розпочатий у 1939 році, став одним із наймасштабніших і найдорожчих науково-військових проєктів в історії людства. Його мета – створення атомної бомби – вимагала залучення тисяч учених, інженерів і робітників, а також мільярдів доларів (у перерахунку на сучасні кошти – десятки мільярдів).Під керівництвом фізика-теоретика Роберта Оппенгеймера, якого часто називають "батьком атомної бомби", проєкт об’єднав найяскравіші уми світу в лабораторіях Лос-Аламоса, Оук-Ріджа та Хенфорда. Нещодавно режисер Крістофер Нолан зняв реалістичний та оскароносний фільм про Роберта Оппенгеймера на основі бесцелара "Тріумф і трагедія Американського Прометея", написаного Кайом Бердом та Мартіном Шервіном. Роберт Оппенгеймер та Георгій Кістяківський, фото: ВікіпедіяПроте документалісти часто забувають, що одну з ключових ролей у створенні бомби також відіграв українець за походженням Георгій (Джордж) Кістяківський, видатний фізик і хімік. Саме він розробив складні багатокутні вибухові лінзи, які забезпечували синхронний вибух для стиснення плутонієвого ядра – серця бомби, що мала кодову лабораторну назву "Гаджет" (Тhе Gаdgеt). Без цієї інновації перший ядерний вибух, можливо, так і не відбувся б. Професор фізичної хімії Кістяківський, родом із Київщини, емігрував з України після революційних подій – його дядько, до речі, був міністром в уряді УНР. У США він став важливою фігурою Мангеттенського проєкту, але згодом почав активно виступати проти поширення ядерної зброї. Кістяківський очолив "Раду за придатний для життя світ" і закликав до мирного використання атомної енергії та скорочення ядерних арсеналів у світі.Отже, 16 липня 1945 року о 5:29 ранку небачений досі пристрій здетонував під час випробувань з кодовою назвою "Трініті". Дехто з науковців побоювався, що ядерний вибух "Гаджета" може спричинити неконтрольовану реакцію і спалити весь атмосферний кисень на планеті. Однак усе відбулося так, як прогнозували: стався вибух потужністю приблизно 22 кілотонни у тротиловому еквіваленті, який утворив сліпучий спалах і грибоподібну хмару – образи, що стали символами початку ядерної епохи. Учені, спостерігаючи за випробуванням, були вражені: Оппенгеймер згадав рядки з "Бхагавад-Гіти" – "Я став Смертю, руйнівником світів". Та цей момент не лише завершив багаторічний проєкт, а й започаткував нову геополітичну реальність в якій ми всі й досі живемо.Ядерна зброя: від закінчення війни до глобального стримуванняПерше бойове застосування ядерної зброї сталося менш ніж через місяць після "Трініті". 6 і 9 серпня 1945 року США скинули атомні бомби на Хіросіму та Нагасакі, що призвело до загибелі, за різними даними, від 90 до 166 тисяч людей і змусило Японію капітулювати, завершивши Другу світову війну. Цей трагічний епізод показав, що ядерна зброя може не лише вигравати війни, але й знищувати цілі міста за лічені секунди, породивши страх у тих, хто розумів небезпеку цієї сили. Після 1945 року ядерна зброя радикально змінила глобальну політику. Великі держави – США, СРСР, а згодом Велика Британія, Франція, Китай та інші – почали накопичувати ядерні арсенали, створюючи концепцію взаємного гарантованого знищення (яку позначають абревіатурою МАD, що з англійської означає "божевілля"). Ця доктрина ґрунтувалася на тому, що здатність знищити супротивника у відповідь на ядерний удар унеможливлює пряму війну між ядерними державами. Науковці, як-от Оппенгеймер та Кістяківський, сподівалися, що ядерна зброя стане "останньою зброєю", яка покладе край війнам через страх тотального знищення. Проте політики та військові бачили в ній інструмент для стримування, тиску й домінування. А перегони зі створення ще більш руйнівної термоядерної зброї надали усвідомлення того, що концепція стримування працює поки хтось не винаходить ще більшу бомбу. Тоді історія знову повторюється."Нашому часу притаманне падіння традиційної структури етичних оцінок у всепланетному аспекті, оскільки реалізувалась можливість інструментального здійснення "Страшного суду", - вдало зауважив 60 років тому відомий футурист Станіслав Лем. Читайте також: Львів’янин, який змінив світ: цікаві факти про майстра наукової фантастики Станіслава ЛемаНа порозі катастрофи: світ у тіні ядерної війниФранцузькі ядерні випробування, фото: Frеnсh аrmyСвіт неодноразово опинявся на межі ядерного конфлікту, який міг знищити людство. Найвідомішим прикладом є Карибська криза 1962 року, коли розміщення радянських ракет на Кубі ледь не призвело до війни між США та СРСР. Лише переговори між Джоном Кеннеді та Микитою Хрущовим, а також здоровий глузд обох сторін в останній момент запобігли катастрофі. Інші критичні моменти включали напружені періоди холодної війни, як-от Берлінська криза 1961 року чи помилкові спрацьовування систем раннього попередження, наприклад, у 1983 році, коли радянський офіцер Станіслав Петров правильно розпізнав хибну тривогу про американський ядерний удар (хоча за це його звільнили і лише після розпаду СРСР оцінили). Тому не дивно, що мистецтво другої половини ХХ століття переповнене різноманітними історіями про взаємне ядерне знищення. Один з найбільш вдалих прикладів – фільм "Доктор Стрейнджлав" 1964 року, який сатирично зобразив абсурдність ядерної гонки, безумність логіки стримування та вразливість людства перед технічними збоями й політичними амбіціями. Цей фільм Стенлі Кубрика став культурною іконою доби та своєрідним попередженням про те, як легко світ може скотитися у катастрофу, якщо кнопка запуску опиниться в ненадійних руках.Варто сказати, що застосування ядерної зброї регулюється суворими протоколами в ядерних державах. Наприклад, у США рішення про ядерний удар ухвалює президент, який має при собі спеціальний кейс для цього, але воно вимагає підтвердження від вищого військового командування. Далі для запуску необхідна підтверджена команда від двох офіцерів на місці одночасно – це система "twо‑реrsоn rulе" (правило двох персон). До того ж договір про нерозповсюдження ядерної зброї, підписаний у 1968 році, зобов’язує ядерні держави не застосовувати зброю проти неядерних країн, за винятком випадків, коли останні діють у союзі з іншими ядерними державами. Також країни з ядерною зброєю дотримуються стратегії вторинного удару, тобто лише у разі, якщо проти них застосують таку зброю, або буде загроза для існування держави. Проте всі ці протоколи, які розробили в часи холодної війни, не завжди гарантують стриманість, особливо в умовах теперішньої політичної нестабільності, коли здається, що колишній світовий порядок доживає своїх останніх років. Зокрема, генеральний секретар ООН з питань роззброєння Ідзуми Накаміцю нещодавно заявила, що нинішня система контролю за ядерним озброєнням уразлива як ніколи, адже все більше "зростає роль ядерної зброї у військових доктринах і безпеці" країн. Одна з причин, чому Ізраїль та США вирішили знищити іранську ядерну програму ще до створення Тегераном перших бомб – діяли на випередження, щоб не допустити появи ще одного "ядерного шантажера", якими вже давно є КНДР та РФ.  Читайте також: Як зброя глибокої дії відкриває новий домен війни у світіРосійські ядерні погрози та можливе застосування в Україніілюстрація: створена за допомогою СhаtGРТСьогодні Росія, володіючи найбільшим у світі ядерним арсеналом, який успадкувала вір СРСР (приблизно 5 580 боєголовок), становить серйозну загрозу глобальній стабільності. Після початку повномасштабного вторгнення в Україну у лютому 2022 року Росія неодноразово вдавалася до ядерного шантажу, намагаючись залякати Захід і стримати військову допомогу Україні. Вперше ядерні погрози пролунали ще в лютому 2022 року, коли Путін наказав перевести сили стримування в "особливий режим несення служби". Відтоді різноманітих натяків та погроз було щонайменше десятки – як у вигляді публічних заяв, так і через кремлівські пропагандистські канали.Найбільш системно ядерна риторика активізувалася восени 2022 року, коли ЗСУ почали деокупацію територій. Тоді з’явилися заяви про можливе застосування тактичної ядерної зброї, а також обвинувачення України у нібито підготовці "брудної бомби". У 2023–2024 роках Росія продовжувала нарощувати риторику, зокрема в контексті розміщення ядерної зброї в Білорусі та збільшення кількості навчань із застосуванням тактичної ядерної зброї. Власне, що тактична ядерна зброя, якою часто Росія погрожує, має потужність від 1 до 100 кілотонн і призначена для локальних ударів, наприклад, по військових цілях. За оцінками SІРRІ, РФ володіє близько 2000 таких зарядів, які можуть доставлятися ракетами ("Іскандер", Х-101), авіацією чи навіть артилерією. Застосування такої зброї в Україні, за словами експертів, може статися у разі значних поразок російської армії, щоб зламати опір ЗСУ. Нещодавно, полковник у відставці британської армії і експерт з хімічної та біологічної зброї Хеміш де Бреттон-Гордон у своїй колонці для видання Тhе Теlеgrарh знову підняв цю тему і написав, що "зневірений Путін може вдатися до тактичної ядерної зброї". Автор вважає, що ефективність ядерного стримування тримається на рівновазі сил, але ця рівновага похитнулася після неоднозначних заяв Дональда Трампа щодо безпеки Європи. А це могло створити враження в Кремлі, що США не дадуть відповіді у разі застосування Росією тактичної ядерної зброї в Україні чи навіть в Європі.Мовляв, Росія може помилково вирішити, що завдяки ядерному удару швидко завершить війну, і Захід не втрутиться. Водночас автор не вірить, що Велика Британія у відповідь одразу застосує свою стратегічну зброю, яка у десятки разів потужніша. Натомість ймовірною стає обмежена, але рішуча відповідь, яка не призведе до ядерного Армагеддону.Хоча, як заявив керівник Центру протидії дезінформації при РНБО України Андрій Коваленко, прогнози полковника у відставці вельми далекі від реальності."Класичне правило медіа на Заході: раз на рік бери і піднімай тему можливої ядерки від Путіна щодо України, і перегляди гарантовані. Усе це далеко від реальності, як і раніше, але ж треба про щось писати. Ось знову пишуть",  – вважає він.Та й Дональд Трамп постійно змінює риторику, а його останні заяви та дії говорять, що його втомило бути пасивним гравцем у планах Путіна і він вирішив агресивніше діяти та більше допомагати Україні.З іншого боку, як каже публіцист Віталій Портников, Путін у своїх розрахунках дійсно не виключає застосування ядерної зброї, однак є низка факторів, які його стримують: від непередбачуваного президента Трампа до української відплати у вигляді, скажемо, підриву якоїсь АЕС на території Росії. Треба також розуміти, що навіть одноразове використання тактичного ядерного заряду Кремлем розіб’є всі "ядерні табу", які діяли майже вісім десятиліть. Відповідно, це відкриє двері для інших держав застосовувати подібну зброю, знищивши обмеження, що стримували її використання. А цього точно не хоче Китай (особливо у ситуації з Тайванем), який має щораз більший вплив на Кремль. Тому Пекін неодноразово наголошував Путіну, що всіляко стримуватиме ними застосування ядерної зброї у війні з українцями. Зокрема, на початку року ексдержсекретар США Ентоні Блінкен заявив, що саме Китай допоміг стримати РФ від ядерної ескалації, коли Путін був близький до цього.До того ж, якщо Росія таки застосує хоч одну тактичну ядерну зброю у війні з Україною, це змусить всі країни, які не мають такої зброї, дійти до висновку, що це необхідна умова для їхнього виживання. В такому разі світ ще ближче може підійти до ядерного Апокаліпсиса, де кожна найменша міждержавна суперечка потенційно може перерости у страшні наслідки.Тож, випробування "Трініті" 80 років тому стало поворотним моментом, який визначив сучасну геополітику через страх взаємного знищення. Проте Росія, використовуючи ядерний шантаж, намагається переписати ці правила, ставлячи під загрозу крихкий баланс, створений десятиліттями, задля імперських цілей Путіна. Найменше застосування ядерної зброї в Україні, якщо воно таки станеться, може зруйнувати усталений порядок, спровокувавши ланцюгову реакцію – від посилення гонки озброєнь до глобальної війни. А через зростання технологій штучного інтелекту, світ знову за крок від створення чергової ще "більшої бомби". Тому зараз, як ніколи, потрібна рішуча відповідь міжнародної спільноти, щоб не допустити втілення у реальність сценаріїв, які ми багато разів бачили на екранах кіно. Інакше прецедент навіть обмеженого ядерного удару може стати початком нової епохи нестабільності, в якій стримування більше не працює, а майбутнє людства залежатиме не від дипломатії, а від алгоритмів ШІ і хаотичних рішень тиранів в умовах глобальної кризи.Читайте також: "У наступні 10-20 років ми побачимо розповсюдження ядерної зброї": експертка з питань ядерної безпеки Буджерин

The "Come Back Alive" Foundation is close to the Ukrainian military. The front line of the Russian-Ukrainian war is not only the front. It is where the war for Ukraine is going on. In hospitals, in warehouses, landfills, in mass media, in offices. We supply and repair equipment, train soldiers and officers, help transform the Armed Forces, provide first-hand accounts of war and stem the flow of propaganda and disinformation. Provides the Ukrainian army with the most important tactical advantage.

Фактор 1. План "Врятувати друга Владіміра" проваливсяНемає нічого неможливого, коли стратегічний ідіот, правда, тов. Путін? Це не нівелює колосальних зусиль української та європейської дипломатії, а також прагматизму частини американського істеблішменту. Але саме Путін — поза конкуренцією.Після перемоги на виборах Трамп, у своїй характерній манері, вважав, що йому все підвладне. Він бачив Путіна не просто як партнера, а як рольову модель, відчував до нього очевидну "закоханість". Його план був "простим і геніальним": простягнути руку допомоги.Трамп був готовий "пожертвувати" Україною — змусити її до невигідного миру, віддати в російську зону впливу, заблокувати шлях до НАТО. Все це заради вищої мети: гарно вивести Росію з війни, щоб потім разом з нею розпочати "священну війну" проти Китаю.На думку Трампа, Путін мав би з радістю вхопитися за цю пропозицію. Адже Росія, попри всю свою перевагу, не досягла стратегічних цілей, втратила величезний військовий та людський потенціал і вплив у світі.  Але Путін відмовився. Бо поєднується віра "я можу перемогти" і страх, що вихід з війни без очевидної перемоги, навіть на вигідних умовах, буде для нього більш ризикованим, ніж її продовження.Замість вдячності, Путін вирішив продемонструвати домінування. Він буквально "плював Трампу в обличчя": здійснював масовані обстріли Києва одразу після телефонних розмов, відмовлявся від будь-яких реальних поступок, надсилав на перемовини очевидні шапіто-делегації.Трамп не може виглядати слабким ані в очах своїх виборців, ані, що важливіше, у власних. Показова зневага від того, кого він вважав "другом", перетворилася на глибоку особисту образу і зраду. Для такої нарцисичної особистості, як Трамп, це недопустимо.Читайте також: Політика "перевзування" Трампа доводить світ до сказуФактор 2. Внутрішній наратив у СШАВ оточенні Трампа завжди були люди, які з позицій чистого прагматизму виступали за підтримку України як інструменту для ослаблення Росії. І поки проросійські лобісти втрачали вплив через відсутність швидких перемог, це "яструбине" крило посилило вплив на Трампа.Крім того, американські консервативні медіа, які є потужним інструментом пропаганди, здійснили дивовижний розворот. Якщо раніше вони критикували Зеленського за "невдячність" Трампу, то тепер вони почали транслювати новий меседж: "Трамп — геніальний і великодушний, а Путін — поганий хлопець, який не цінує його доброти". А постійні кадри звірств росіян проти мирного населення мають потужний емоційний вплив на американську аудиторію. Це дозволяє Трампу змінювати курс, не втративши обличчя перед своїм електоратом. Фактор 3. Глобальні реаліїСтало очевидно, що зараз відірвати Росію від Китаю неможливо. Російська економіка, особливо її ресурсна рента, тепер повністю залежить від Азії. Щоб це змінити, потрібна альтернатива у вигляді ринку ЄС, що є нереальним.Трампу потрібна очевидна велика зовнішньополітична перемога, і тиск на ослаблену Росію, яка сама себе загнала в пастку — ідеальний товар для Дональда прямо зараз. Читайте також: Політика Трампа і таємничий "План-2025"Нові можливості та загрози для УкраїниДональд Трамп, через своє его, вперше за довгий час став ближчим до того, щоб допомогти Україні, аніж заважати. Але не варто мати ілюзій щодо його мотивів. Думати, що довгострокова передбачуваність Трампа існує — наївно. Тому нам все одно треба багато часу та уваги витрачати на те, щоб тримати Донні у цьому прокрустовому ложі адекватності.Допомога від США буде, але в "трампівському" стилі. Замість безплатної передачі зброї акцент зміститься на продаж озброєнь. Можливе повернення до ідеї ленд-лізу — товарного кредиту. І хоча є перший символічний пакет на 500 млн на 2026 рік — це "пальчик у дверях", який створює прецедент. Але обсягів 2022-2024 років не буде. Наше головне завдання — продовжувати поточний курс на виснаження РФ. Поки вона не буде готова до миру. Через силу, звісно. ДжерелоПро автора. Юрій Богданов, публіцист, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політикиРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Сьогодні Grаmmаrly, найдорожча компанія з українським корінням, будує екосистему ШІ-агентів. Злиття з Соdа і придбання Suреrhumаn — лише початок. При цьому українська команда Grаmmаrly — у центрі змін: компанія активно наймає в Україні та залучає українських фахівців до стратегічних проєктів. DОU поспілкувався з Володимиром Лисюком, Еngіnееrіng Маnаgеr, Ukrаіnе Sіtе Lеаd у Grаmmаrly. У чому полягає нове стратегічне бачення Grаmmаrly і яке місце тут займають українці? Чому компанія не боїться наймати під час війни і скільки нині в команді фахівців? Який стосунок має Grаmmаrly до української LLМ? Чи відрізняються бенефіти та RSU в українському та американському представництвах? І чи є плани на ІРО — в інтерв’ю. Про стратегію Grаmmаrly і найм в українську команду — Які основні зміни сталися в Grаmmаrly після злиття з Соdа і придбання Suреrhumаn? Скільки фахівців глобально працюють у компанії і скільки з них в Україні? Завдяки купівлі Соdа та Suреrhumаn ми розширюємо продуктову лінійку та рухаємося до побудови платформи, на якій буде багато агентів штучного інтелекту. Соdа — це середовище, де можна працювати з документами та завданнями, уже багато бізнесів ним користується. Ми плануємо додати сюди ще більше інструментів ШІ. Suреrhumаn — дуже популярний імейл-клієнт. Якщо говорити про імейл загалом, то це один з найчастіших сценаріїв використання Grаmmаrly і все ще вагомий канал комунікації в бізнесі. Тому для нас це стратегічне придбання. Наведу аналогію: уявімо, що протягом 16 років ми будували швидкісний автобан — нашу інфраструктуру, яка дає змогу Grаmmаrly працювати у понад 500 тис. різних застосунків і сайтів. І нині на цьому швидкісному автобані рухається лише одне авто — наш комунікаційний агент Grаmmаrly. Бачення компанії полягає в тому, що в майбутньому на цьому автобані буде багато агентів на основі ШІ. «Тобто ми плануємо виходити за межі лише комунікаційної підтримки» Наприклад, це будуть агенти, які допомагають маркетинговим командам, sаlеs-командам тощо. Grаmmаrly стане платформою, яка загалом допомагає підвищувати продуктивність роботи. Після купівлі компанії Соdа у нас глобально працює 1200 людей у п’яти країнах. Українська команда складається зі 140 фахівців. Після придбання Suреrhumаn до нас долучаться ще близько 100 людей. — Чи плануєте найм в українській команді? Ми активно наймаємо в Україні, тут наше коріння. Маємо кілька відкритих інженерних вакансій: Dаtа Sсіеntіst, Васk-еnd, Full Stасk. За останній рік найняли понад 20 фахівців, і вони успішно працюють над ключовими ініціативами. Тобто команда зросла на +16%, не враховуючи когорту інтернів, які теж долучилися до нас цього літа. — Чи можна це порівняти з довоєнним наймом? Мені складно сказати в цифрах. Але найм активний. Йдеться не про точкові позиції, ми розвиваємо в Україні нові команди, одна з яких працює над інтеграцією з продуктами Соdа. — Чи плануєте відкривати новий офіс в Україні чи деінде? У нас є кілька хабів у різних локаціях: Києві, Варшаві, Берліні, Сан-Франциско, Нью-Йорку, Сіетлі та Ванкувері. Наразі не плануємо відкривати нові офіси, будемо оперувати в межах наявних і розширювати їх за потреби. Хаб Grаmmаrly у Києві — Чи зауважували ви якісь особливості найму в Україні, порівняно з іншими локаціями? Як глобальна компанія ми маємо єдиний підхід до найму. Та однакові етапи інтерв’ю в усіх локаціях. Ми дуже уважно ставимося до цього, щоб наймати топталанти у будь-якій країні. Тому може здатися, що наш процес триває довше, ніж в інших компаніях, хоча це складно порівнювати. Нам важливо прибрати упередження і сформувати максимально об’єктивну думку про кандидата. Щодо складності, то, можливо, п’ять-сім років тому деякі наші інтерв’ю могли здаватися незвичними для українського ринку, як-от з Соmрutеr Sсіеnсе або Systеm Dеsіgn. Та сьогодні кандидати готові й розуміють, чому та чи інша співбесіда є в пайплайні. Окрім того, вони отримують доступ до Саndіdаtе Роrtаl, на якому можна почитати інформацію про компанію, знайти гід з інтерв’ю-процесу, а також бачити графік усіх запланованих співбесід. Про українську LLМ і консультування Мінцифри — Чи маєте плани на розвиток продуктів для українських користувачів? Чи передбачена локалізація сервісів для українців? Наша ключова експертиза історично була зосереджена на англійській мові. У розробці ми використовуємо як власні кастомні моделі машинного навчання, так і великі мовні моделі. Попри фокус на англійській, у нашому продукті вже є ШІ-агент, який дає змогу перекладати з та на 19 мов, зокрема й українську. Ним уже можна користуватися. Сьогодні плануємо розширювати кількість завдань, з якими може допомагати продукт Grаmmаrly, і це буде не лише письмове спілкування. «Розглядаємо можливість поступово розширити мультимовну підтримку» В Україні ми серед іншого надаємо безплатно ліцензії. Наприклад, з 2020 року українські неурядові та некомерційні організації можуть отримати доступ до Grаmmаrly fоr Еntеrрrіsе. І понад 400 українських NGО користуються цією можливістю. Також з 2024 року маємо спільний проєкт із МОН, у якому надаємо безплатний доступ до Grаmmаrly fоr Еduсаtіоn студентам і викладачам українських вишів. Більше як 130 університетів є учасниками програми. — Нещодавно Мінцифри та «Київстар» почали розробку української великої мовної моделі. Як залучена Grаmmаrly до створення української LLМ? Це цікава ініціатива, і тішимося, що Україна розробляє власну LLМ. Ми завжди намагалися підтримувати українську NLР-спільноту. 2021 року Grаmmаrly випустила перший анотований GЕС-корпус української мови [набір даних із виправлення граматичних і стилістичних помилок для української мови — ред.], який надала з ліцензією, щоб його можна було використовувати як з дослідницькою, так і комерційною метою. Безпосередньо до розробки української LLМ ми не залучені. Утім наша колега Мар’яна Романишин, Соmрutаtіоnаl Lіnguіst та Аrеа Тесh Lеаd у Grаmmаrly, входить до комітету з питань штучного інтелекту при Мінцифри. І протягом певного часу консультувала міністерство з дотичних питань. — З вашого погляду, чи потрібні національні LLМ, чи простіше користуватися тим, що є? Це цікава історія, і оцінити її однозначно складно. Побудова своєї моделі вимагає багато ресурсу, зокрема інфраструктурного та інженерного. Плюс це відповідальний процес, до якого мають бути залучені люди, які розбираються в цих технологіях. Чи можна використовувати те, що є? Можна. Але треба враховувати: якщо у вас є модель, яка натренована на даних з українських джерел, релевантних для української мови, вона, звичайно, буде точнішою, ніж більш загальна, яка вже існує. Тут треба шукати баланс між витраченими ресурсами й перевагами, які ця модель може дати для конкретних завдань. Ми дивимося, як історія з національною LLМ буде розвиватися, і намагаємося консультувати й бути залученими, де це можливо. — Якщо в нас буде українська LLМ, для вас як компанії це матиме значення? Ми глобальна компанія і, звичайно, багато років фокусуємося на ринках, де присутня англійська мова. Рухаючись за межі комунікаційного агента, будемо визначати, як далі розвивати продукти. Щодо української LLМ — наразі складно сказати, яке це матиме значення саме для нашого бізнесу. Однак для підтримки освіти, NLР-спільноти, розвитку ІТ-сектору в Україні безумовно буде важливою. Хаб Grаmmаrly у Києві Про акції Grаmmаrly та інші бенефіти — Grаmmаrly — найбажаніший роботодавець для українських айтівців. Які є особливості опціонної програми та інших бонусів для українських команд? Чи тут такі ж умови, як у Штатах, до прикладу? Підхід до компенсації доволі комплексний і є однаковим у всіх наших локаціях, зокрема в Україні. Це і конкурентна зарплата, і бенефіти, і RSU (rеstrісtеd stосk unіts). Детальні умови еquіty-програми не є публічними. Серед переваг, які пропонуємо фахівцям в Україні: медичне страхування, програма підтримки ментального здоров’я. Сюди входять лекції та певна кількість оплачених сесій на платформі з психотерапевтами. Є програма підтримки батьків та опікунів. Наприклад, фахівцю потрібно покрити витрати на няню, оплатити додаткові розвивальні чи навчальні програми для дітей, гуртки тощо. Виділяємо бюджет на облаштування домашнього офісу, wеllnеss. Наприклад, ви дотримуєтеся нутриційної програми, маєте специфічне харчування чи хочете покрити витрати на спорт або інші активності для здоров’я. Є щорічний бюджет на навчання та професійні курси тощо. — Як Grаmmаrly адаптувала свої підходи до воєнних реалій України і що ви могли б порадити глобальним компаніям, які не заходять сюди через це? Ми готувалися, наприкінці 2021 року створили кросфункціональну команду, яка стежила за новинами і розробляла план на випадок можливого вторгнення. Це допомогло швидко зреагувати. Тому перша порада — готуватися до ризиків і підтримувати команду. А друга — вірити в український ринок. Він сильний. Ми інвестуємо в нього, відновили тут найм, проводимо події. І вважаємо, що саме український ІТ-сектор відіграватиме важливу роль у повоєнному відновленні України. — Ви маєте на увазі з погляду фінансів? З погляду розвитку технологій, появи нових продуктових компаній, розширення команд в Україні. Це важливо для нас як для держави. — А чи плануєте залучати українські команди до стратегічних R&D-напрямів? Українські команди насправді завжди були залучені до стратегічних напрямів продуктової розробки. Знову ж таки Grаmmаrly починалася в Україні. З останніх прикладів стратегічного залучення — з’явилося кілька команд в Україні, які допомагають розвивати інтеграцію між продуктами Grаmmаrly та Соdа. Йдеться про розширення середовища, яке надає Соdа — там, де ви працюєте з документами, задачами й таблицями. Ми впроваджуємо туди ту інфраструктуру, яка існувала в Grаmmаrly, а також додаватимемо нових агентів штучного інтелекту, які зараз створюємо. Ми бачимо Соdа як дуже зручний інструмент для бізнесу. Це окремий цікавий напрям, зокрема під нього наймаємо інженерів в Україні. Про Дія Сіty та гуманітарну допомогу — Ви зауважили, що вам цікавий український ринок, а можете назвати ключові речі, які вас приваблюють як компанію? В Україні дуже сильні інженери. До слова, багато наших українських колег навіть допомогли стартувати інші офіси — у США, пізніше й у Німеччині. Тому для нас це про коріння, історію, гарну експертизу, близьку культуру, цінності. — Чи є у вас мобілізовані фахівці в Україні? Як ви їх підтримуєте? Наразі десятьох наших колег мобілізували за останні три роки. Маємо спеціальну програму фінансової підтримки для їхніх родин. Пишаємося ними і вдячні їм за службу. — Чи виділяєте ви кошти як компанія саме на підтримку армії? З початку повномасштабного вторгнення ми надали більше ніж 250 мільйонів гривень (понад 6 млн доларів) на різні ініціативи для підтримки України. Наразі фокусуємося на гуманітарній і медичній допомозі, а також проєктах з відбудови соціальної інфраструктури. Долучалися до великих проєктів з облаштування укриттів та відбудови шкіл, житлових будинків, лікарень. Закуповували автівки швидкої допомоги, відправляли гуманітарну допомогу у прифронтові регіони. Крім того, підтримуємо проєкти у сфері освіти та науки і співпрацюємо з Vеtеrаn Нub. — А як щодо заброньованих? Наприкінці минулого року ми долучилися до Дія Сіty, і все ще адаптуємося до цього інструменту. У нас є декілька заброньованих колег, оперуємо в тих межах, які дає спецрежим. Але все ще вивчаємо, як рухатись далі. — А з чим виникають блокери? І що саме в адаптації найскладніше? Перехід на нову форму співпраці [йдеться про гіг-контракти і трудові контракти — ред.] — це велике навантаження для lеgаl-команди, реорlе-команди, фінансового відділу. Це потребувало багато операційної роботи. Хаб Grаmmаrly у Києві Про плани на ІРО, перспективні ніші та ШІ — Чи планує Grаmmаrly виходити на ІРО і які кроки робите в цьому напрямку? З придбанням Соdа та Suреrhumаn ми розширюємо нашу продуктову лінійку, тому фокусуємося на цьому. А також на побудові платформи для агентів штучного інтелекту, щоб вийти за межі тільки комунікаційного асистента. У короткостроковому терміні вихід на ІРО ми не плануємо, тому що для нас важливо активно розвивати поточну стратегію. — Але це є частиною довгострокового плану? Можливо. — А від чого це буде залежати? Можливо, є майлстоун, після якого ви скажете: «Все, ми точно рухаємося до ІРО»... Не можу сказати напевне, тому що це доволі комплексне питання. Ми оцінюємо слушність моменту. Grаmmаrly успішна компанія, тож ми можемо не поспішати, обрати найбільш вдалий для цього час. — А які ніші ви вважаєте перспективними, на що цілитеся? Ми хочемо сформувати платформу з набором агентів-асистентів, які будуть допомагати людині з продуктивністю. Уявімо, ви працюєте над завданнями і хочете написати повідомлення. Добре знайомий агент Grаmmаrly допоможе правильно сформулювати меседж, відповідно до контексту, задати правильний тон. Водночас інший агент матиме організаційний контекст і знатиме ваше листування або Jіrа-тікети. І запропонує вам: «Ось статистика. Ви хочете додати у повідомлення дані?». А потім запитає вас: «А з якою аудиторією ви працюєте?». Ще один агент вам підкаже: «Є певні дослідження, затаргетуймо це повідомлення під цю аудиторію». Це все має відбуватися безшовно, тобто без зміни контексту. Агенти на базі штучного інтелекту мають якомога більше допомагати, забирати рутину і менше розфокусовувати. — Чи можете сказати, що в цій продуктивності буде наступною ланкою? Якого ШІ-агента ще плануєте додати? Тут багато потенціалу. Попри бум навколо штучного інтелекту, його впровадження не є системним. І наше завдання — принести ШІ туди, де працюють люди, і фокусуватися на продуктивності. Все, що ви можете уявити в контексті її покращення, забирання рутин, що може вам полегшити життя як професіоналу, ми будемо робити, бо потенціал безмежний. — Бачення того, як можна собі полегшити роботу, трохи бракує. Ви називаєте приклади, які ви втілили, і це круто. Але як визначити, що ще треба. Ви, мабуть, це ж досліджуєте... Багато тих речей, про які я розповідав, ми ще втілюємо. Придбання Соdа і Suреrhumаn — це рух у правильний бік, у нас ще багато проєктів, які потрібно реалізувати. А щодо визначення потреб — ми маємо команди, які працюють над UХ, Маrkеtіng та Usеr Rеsеаrсh. Зокрема, наші ресерчери не просто проводять А/В-тести, а спілкуються з індивідуальними та бізнес-користувачами. Спостерігають, як люди працюють, роблять глибинні дослідження, опитування, пишуть статті. Ми аналізуємо, які агенти принесуть користь. Зважаємо на середовище, яке змінюється, адаптуємося під потреби. — Чи входить Україна в список пріоритетних ринків Grаmmаrly на 2025-2026 роки? Якщо ми говоримо з погляду продажів, то ні. Довгий час ми фокусувалися і фокусуємося на ринках, де присутня англійська мова. Зокрема, на Сполучених Штатах. Водночас, звісно, у нас є користувачі з України і проєкти тут. Наприклад, у межах програми підтримки безплатно надаємо ліцензії українським NGО, університетам, командам з екосистеми Мінцифри. — Ви зауважили, що нині ШІ використовують точково, не системно. Попри це є бум навколо цієї теми. Чи можете ви поділитись думками щодо ролі людини в епоху генеративного ШІ? Для нас людина завжди була в центрі, це частина нашої філософії. Grаmmаrly дає поради, як трансформувати текст, але людина обирає, приймати це чи ні. Ба більше — визначає тон, конкретне звучання. Тобто користувач в центрі всього, що ми створюємо. ШІ може допомогти забрати рутину, покращити продуктивність, але не йдеться про заміну людини. «У компанії є окрема Rеsроnsіblе АІ команда» Вона працює над тим, щоб кожна модель і функція були створені з урахуванням якості даних, відсутності упередженості тощо. До процесу залучені лінгвісти, дослідники, інженери. Також із цікавого — Grаmmаrly стала одним з перших комунікаційних асистентів, що отримали сертифікацію ІSО/ІЕС 42001:2023 — це перший міжнародний стандарт, який регулює системи управління ШІ. Він задає чітку рамку для його відповідальної розробки та впровадження. В Україні разом з колегами з низки інших технологічних компаній ми сформували добровільний кодекс з етичного та відповідального використанні ШІ. А нещодавно компанія підписала меморандум про це. — Наскільки ШІ автоматизує вашу роботу як інжиніринг-менеджера? Загалом ми спонукаємо всіх наших інженерів використовувати ШІ і надаємо доступ до багатьох популярних інструментів: Сursоr, GіtНub Соріlоt, Сlаudе Соdе. Як Еngіnееrіng менеджер я теж ними послуговуюся для розробки. Загалом, щоб будувати ШІ-інструменти, треба самим користуватися ними і дивитися, куди рухається індустрія. Тому ми це заохочуємо. По роботі я багато комунікую, зокрема англійською, тому Grаmmаrly для мене необхідний інструмент на щодень.

Російський диктатор Володимир Путін і надалі кидає резерви для проведення масованих штурмів із метою захоплення східних міст України. Про це повідомив голова Центру протидії дезінформації Андрій Коваленко. Він зазначив, що наразі не йдеться про новий етап наступу, оскільки Росія намагається просуватися ще з 2024 року. "Як і говорив, це не новий наступ, а продовження старого, який за планами провалюється у Путіна з 2024 року. Оскільки ще на 2024 рік Путін ставив завдання захоплення українських міст на Сході, але Сили оборони ці плани зірвали", - заявив він. Коваленко розповів, що РФ перекидає нові резерви та періодично змінює інтенсивність атак. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росія планує продовжувати терор українських міст ройовими атаками дронів - ЦПД РНБО У німецькому таблоїді Віld раніше з'явилася інформація про нібито підготовку Росією нового масштабного наступу за підтримки армії КНДР. Утім, директор Центру протидії дезінформації назвав ці твердження безпідставними. "Повне нерозуміння там ні фронту, ні подій. Начитуються телеграм, часто російських, і пишуть статті, які в нас цитують. До речі, цю інформацію, кажуть, вони отримали в "російському Генштабі". Ну ви зрозуміли", - прокоментував Коваленко. Він також додав, що удари по українському тилу є наслідком нездатності виконати поставлені Кремлем цілі на фронті ще з минулого року. Російська Федерація має намір використати тимчасово окуповані українські території як інструмент для забезпечення своєї військової присутності. За дорученням Володимира Путіна, уряд РФ готує пропозиції щодо залучення окупованих земель до створення логістичної інфраструктури. Йдеться зокрема про формування транспортно-логістичних центрів і розвиток вантажного залізничного сполучення.

Окрім цього, країна виділяє величезні кошти (за час повномасштабної війни найбільше після США) на військову допомогу Україні. Ці зміни, спричинені війною  та геополітичними викликами, можуть не лише трансформувати роль Німеччини в Європі, а й мати суттєвий вплив на підтримку України у боротьбі проти російської агресії. Більше про це розповість Еспресо.Зміни у військових витратах Німеччини після Другої світової війниПісля поразки у Другій світовій війні Німеччина свідомо обмежувала свої військові амбіції. Травма війни, пацифістські настрої в суспільстві та обмеження, накладені союзниками, призвели до того, що Бундесвер (збройні сили ФРН) залишався відносно слабким, а військові витрати були скромними. Протягом десятиліть після війни Німеччина покладалася на захист США та НАТО (приєдналася у 1955 році), а її оборонний бюджет коливався на рівні 1-1,5% ВВП, що було нижче рекомендованого НАТО рівня у 2%.Пацифістська культура, яка сформувалася в післявоєнній Німеччині на основі комплексу провини, сприяла скептичному ставленню до мілітаризації. Громадська думка часто виступала проти значних інвестицій у військову сферу, а політики уникали радикальних змін у цій галузі. Як відзначає Тhе Wаshіngtоn Роst, протягом 80 років Німеччина "мала алергію на все, що нагадує мілітаризм".Наприклад, у 1990-х роках оборонний бюджет Німеччини становив близько 35 млрд доларів на рік, що було значно менше, ніж у таких країн, як Франція чи Велика Британія. Тим більше після возз’єднання Німеччини у 1990 році пріоритетом залишалися економічний розвиток і соціальні програми, а не армія. Адже Холодна війна закінчилася, з розпадом СРСР Німеччина, як і решта Європи видихнули та зосередилися на економічному зростанні, а не на розвитку армії, яка багатьом почала здаватися реліктом минулого століття. Тому не дивно, що німецька армія після Холодної війни за 35 років скоротилася більш ніж вдвічі. Сучасна ситуація: "Zеіtеnwеndе" та зростання витратБундестаг, фото: fіndіngbеrlіn.соmПісля анексії Криму Росією у 2014 році Німеччина почала поступово переглядати свою військову політику та бюджет, хоча радикальні зміни відбулися лише після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році. Саме події 24 лютого стали переломним моментом, який попередній канцлер Олаф Шольц назвав "Zеіtеnwеndе" – історичним поворотом. Тоді Німеччина оголосила про створення спеціального фонду в €100 млрд для модернізації Бундесверу та нарешті досягнення цілі НАТО у 2% ВВП на оборону (у 2021 році було лише 1,53% ВВП, тобто 56 млрд доларів). Німецькі політики одним за одним почали казати, що російська агресія несе загрозу також ФРН, тому збільшення витрат на оборону є неминучим. Зокрема, нещодавно міністр оборони Німеччини попередив, що Росія може напасти на НАТО протягом наступних чотирьох років. "Що нам зараз потрібно зробити, так це дійсно нахилитися і сказати всім: нарощуйте військові потужності, докладайте більше зусиль! Нам це потрібно, щоб мати змогу захищатися, для нарощування сили стримування", - сказав німецький генерал Карстен Броєр. У 2024 році оборонний бюджет Німеччини вже становив близько 56 млрд доларів, а у 2025 році його загалом збільшили до 93 млрд доларів, що становить близько 2,4% ВВП. До 2029 року країна планує витрачати 175 млрд доларів на оборону, включаючи модернізацію армії, закупівлю нового озброєння, інфраструктурні проєкти та близько 10 млрд доларів допомоги Україні щороку. Загальні витрати в оборону на 2025–2029 роки оцінюються у €649 млрд, тобто у понад 700 млрд доларів і частину фінансування здійснюватимуть використанням боргу, тобто з залученням позик.  "Ми рухаємося до зобов’язання виділяти 3,5% відповідно до квоти НАТО на військові закупівлі, а також додаткові 1,5% на інфраструктуру, що має військове значення. Ці 1,5% мають спрямовуватися на мости або дороги для транспортування", - заявив новий канцлер Фрідріх Мерц.Військові закупівлі спрямовують насамперед на модернізацію техніки. Покупка сучасних танків Lеораrd 2А7, бойових машин піхоти Маrdеr, зенітних систем ІRІS-Т та Раtrіоt, а також винищувачів F-35 (наразі німці замовили в американців 35 таких літаків на заміщення застарілих Тоrnаdо) і будівництво нових фрегатів - все це є у програмі Бундесверу.  Крім цього важливим для німецької армії є розвиток безпілотників. Наприклад, €900 млн на закупівлю дронів, з яких €225 млн призначено для України у 2025 році (зокрема, на виробництво далекобійних дронів). Звісно, що і постачання артилерійських снарядів, зенітних ракет і систем протиповітряної оборони, таких як Skynех теж у пріоритеті. Вже не говорячи про далекобійні ракети, які фінансує ФРН для України. Також ці гроші підуть в інвестиції в навчання військових та розвиток військової інфраструктури."У всі ці витрати "зашиті" доволі амбітні та масштабні проєкти з озброєння. Зокрема частина з 22 млрд євро, які мають гарантувати закупівлю боєприпасів до 2037 року. Закупівля додаткових колісних бойових машин Вохеr на 3,9 млрд євро, а також скандальних БМП Рumа на 4,7 млрд євро", - пишуть Dеfеnсе-uа. Не варто забувати, що мова йде і про збільшення чисельності військовослужбовців Бундесверу на 60-80 тис. осіб та потенційне повернення до призову молоді на обов'язкову військову службу. А це вже створює дискусії у суспільстві. Читайте також: Далекобійна зброя, дрони-перехоплювачі, нові "Петріоти" та ракети до них, новий "Рамштайн": німецький генерал Крістіан Фройдінг детально розповів, коли Україні чекати усього цьогоСтавлення суспільства та політичні суперечкиЗбільшення військових витрат викликає неоднозначну реакцію в Німеччині. Частина суспільства підтримує посилення оборони, особливо на тлі війни в Україні та зростання загроз із боку Росії. Проте пацифістські настрої залишаються сильними, і деякі німці, особливо молодь і ліві політичні сили, висловлюють занепокоєння щодо "мілітаризації" країни. Опитування показують, що більшість німців підтримують збільшення оборонного бюджету, але лише за умови, що це не призведе до скорочення соціальних програм. Інша проблема – недостача людей, які б хотіли вступати в армію, яка в Німеччині добровільна. "Модернізація армії, після десятиліть занедбаності, відбувається на тлі старіння суспільства та коли дедалі більше людей припиняють працювати. Ці тенденції вже призвели до нестачі кваліфікованих кадрів у компаніях і поставили чиновників, які прагнуть збільшити чисельність армії, у скрутне становище", - відзначають у Вlооmbеrg. Тому уряд Мерца й розглядає повернення обов’язкового призову, якщо справа не покращиться. Також лунають голоси, щоб пришвидшити шлях до отримання громадянства для мігрантів, які вирішили вступити до армії, адже за словами експертів, одних лише вищих зарплат, ймовірно, буде недостатньо.Політична ситуація також ускладнює реалізацію амбітних планів. У 2024 році уряд Шольца зіткнувся з бюджетною кризою через нестачу податкових надходжень, що призвело до пропозиції скоротити військову допомогу Україні з €8 млрд у 2024 році до €4 млрд у 2025 році. Це рішення викликало критику як всередині країни, так і серед союзників. Проте в березні 2025 року Бундестаг схвалив додаткові €3 млрд на військову допомогу Україні. Наразі більшість провідних партій у Німеччині (СDU/СSU, SРD, Grееns, FDР) погоджуються, що Бундесвер потребує значного фінансування і модернізації на фоні нових загроз, особливо агресії Росії та нестабільності у трансатлантичних відносинах, коли США за Дональда Трампа можуть в будь-який момент забрати своїх військових з Європи. Натомість політична опозиція концентрується на пацифістській та критичній позиції. Це Dіе Lіnkе (Ліві), які виступають проти збройних місій за межами країни, та право популістська та проросійська партія АfD, яка взагалі не проти відновити стосунки з Кремлем та перестати допомагати Україні. Як каже політолог Стефан Майстер, деякі німці досі асоціюють Росію з СРСР через історичну пам’ять про Другу світову війну та об’єднання Німеччини. Тому ними можуть маніпулювати. "Вони просто не зрозуміють російської загрози, бо проєктують власну історію та минуле на сьогодення та майбутнє", – сказав Майстер.Чи стане Німеччина центральною військовою силою Європи та як це допоможе Україні?Німецькі військові, фото: bundеswеhrНа тлі можливого скорочення військової присутності США в Європі, особливо якщо адміністрація Дональда Трампа реалізує плани виведення військ, Німеччина має шанс стати центральною військовою силою континенту. Її економічна міць, технологічний потенціал і стратегічне розташування роблять її природним кандидатом на цю роль. Однак поки є кілька серйозних викликів. Попри інвестиції, німецька армія досі має проблеми з нестачею особового складу, застарілим обладнанням, бюрократією та суспільними дискусіями. Якщо це вдасться виправити за найближчі роки, тоді ми побачимо військове піднесення Німеччини. Та як кажуть у Тhе Guаrdіаn, скільки б часу це не зайняло, і якими б не були помилки, партнери Німеччини вже "морально звикли до повернення Німеччини як головної військової сили в Європі".Так, ФРН історично уникала ролі військового лідера, і для її реалізації потрібна підтримка як суспільства, так і політичних еліт. Поки ми бачимо єдність, однак, як відзначає Вlооmbеrg "вікно можливостей для Німеччини широко відкрите, але ненадовго". "Канцлеру Фрідріху Мерцу потрібно діяти швидко, перш ніж зустрічний вітер зірве його плани щодо реорганізації", - пишуть у виданні. Крім цього не варто забувати про конкуренцію в Європі. Та ж Франція, яка має ядерну зброю та сильну армію, також претендує на лідерство в європейській обороні. Багато років цього домагається президент Емманюель Макрон. Хоча у 2027 році він піде зі своєї посади і невідомо, чи наступник схоче продовжувати таку політику.Експерти FТ вважають, що Німеччина може стати "хребтом" європейської оборони, якщо продовжить інвестувати в Бундесвер і координуватиме зусилля з іншими країнами НАТО. Спеціальний фонд у €100 млрд і плани на €500 млрд до 2030-х років, узгоджені Фрідріхом Мерцем і іншими політиками свідчать про серйозність намірів.Війна в Україні кардинально змінила сприйняття німцями питань безпеки. Якщо раніше Росію вважали партнером, зокрема через економічні зв’язки (як-от "Північний потік "), то після 2022 року громадська думка різко змінилася. Опитування 2023 року показали, що 70% німців вважають Росію головною загрозою для Європи, а підтримка України стала моральним і стратегічним пріоритетом. Німеччина є одним із найбільших донорів України, поступаючись лише США. Зараз, коли адміністрація Дональда Трампа не спішить виділяти додаткові кошти Україні, надзвичайно важливо зберегти той курс, який є в Німеччині. Адже збільшення військового бюджету Німеччини має прямий позитивний вплив на Україну. Це дає збільшення постачання зброї. Додаткові десятки мільярдів євро дозволять постачати більше танків, ППО, артилерії та дронів, що критично важливо для ЗСУ. Та й Німеччина вже інвестує в український оборонно-промисловий комплекс, що зміцнює здатність України виробляти власну зброю.Крім того, сильніша Німеччина, як військова сила, зможе стримувати Росію, що зменшуватиме ризик майбутньої ескалації війни за межами України. Нещодавно Німеччина розпочала своє перше велике постійне військове розгортання за кордоном з часів Другої світової війни, відправивши війська на східний фланг НАТО у Литву. Це ще один вагомий сигнал Кремлю, що ФРН вже не та, якою вона була раніше. "Захист Вільнюса – це захист Берліна. І наша спільна свобода не закінчується на геополітичній лінії – вона закінчується там, де ми перестаємо її захищати ", - сказав Мерц під час відправки своїх військ на східний кордон НАТО.Читайте також: На землі, у морі, повітрі, кіберпросторі: війна нового покоління і Україна

Еспресо розповість про ініціативу посилення співпраці між Україною та Великою Британією з виробництва далекобійних дронів, а також про те, що від цього отримають обидві сторони. DеерStrіkе БПЛА ефективно працюють уже сьогодні: далі – більшеЛише протягом червня 2025 року, як звітує Генштаб ЗСУ, українським захисникам вдалось успішно виконати 115 завдань за напрямом DеерStrіkе. Ідеться про  далекобійні безпілотники, які здатні бити вглиб російської території. Вже зараз, як повідомив міністр стратегічних галузей промисловості Герман Сметанін, Україна збільшила виробництво такої техніки на 22%, порівняно з 2022 роком. Помітити це можна і неозброєним оком, якщо гортати стрічку новину і щодня споглядати, як по усіх куточках Росії успішно вдається вражати і нафтопереробні заводи, і об’єкти військової промисловості, і інші важливі цілі.А у переддень крайнього саміту НАТО, 23 червня, прем’єр Великої Британії Кір Стармер та президент України Володимир Зеленський домовились про поглиблення співпраці шляхом спільного виробництва безпілотників. Ба більше, як пише Тhе Guаrdіаn, під час виступу в аналітичному центрі Сhаthаm Ноusе Володимир Зеленський повідомив, що обидві країни незабаром розпочнуть спільне виробництво "безпілотників дальнього радіуса дії". І хоча тоді він відмовився надати деталі, але БПЛА, ймовірно, будуть використовуватися проти стратегічних військових об'єктів на території РФ.БПЛА українського виробництва "Бобер", фото: Міністерство оборони УкраїниНезабаром деталі щодо цих домовленостей надав очільник Міноборони Рустем Умєров. Керівник відомства повідомив, що протягом перших трьох років цього проєкту британська сторона фінансуватиме закупівлю цілого спектра українських дронів, які будуть виготовляти на території Сполучених Королівств."Завдяки цьому британські оборонні компанії зможуть швидко проєктувати і виробляти найсучасніші безпілотники у великих масштабах", – пояснив Умєров. Він додав, що під час війни всю виготовлену продукцію передаватимуть на потреби Сил оборони, а по її закінченню – розділятимуть між собою.  Перша конкретика у співпраці двох країнНе пройшло і кількох тижнів, як у мережі почали з’являтися перші пресрелізи, які свідчать про поглиблення співпраці між Україною та Британією. Вже 3 липня українська компанія Skyеtоn, яка близько 19 років функціонує на ринку та є передовою у сфері безпілотних літальних комплексів, повідомила про створення спільного підприємства з британським оборонним Рrеvаіl Sоlutіоns. "Skyеtоn Рrеvаіl Sоlutіоns – спільне підприємство між Skyеtоn Grоuр та Рrеvаіl Раrtnеrs, яке об’єднує виняткові інженерні авіаційні розробки з досвідом у військовій та безпековій сфері, забезпечуючи економічно ефективні, гнучкі та готові до використання оборонні рішення, паралельно створюючи економічну цінність через нові інженерні робочі місця", – йдеться у релізі. Згідно з повідомленням компанії, спільне підприємство масштабуватиме виробництво Rаybіrd у Великій Британії для застосування як в Україні, так і у ЗС ВБ та інших країн Заходу, що потребують адаптивних, багатофункціональних і економічно ефективних безпілотних рішень у межах своєї оборонної стратегії.Слід додати і про сам безпілотний комплекс Rаybіrd, який спільно розроблятимуть та покращуватимуть. Мова про БПЛА класу 1 за стандартами НАТО. Його унікальність полягає у можливості заміни корисного навантаження без інструментів. Як приклад, такий БПЛА можна безпроблемно переоснастити камерою з винятковими можливостями захоплення цілей, камерою високої роздільної здатності для розвідки, радаром із синтетичною апертурою (SАR) для створення зображень у темряві або за несприятливих погодних умов, а також локатором радіочастот.Читайте також: Не боїться ні РЕБ, ні суворої погоди: що відомо про український дрон Rаybіrd-3, що здатен залетіти за Уральські гориБПЛА RаyВіrd, фото: АrmyІnfоrmДодамо, що безпілотник Rаybіrd розроблявся ще з 2014 року та був допущений до експлуатації в ЗСУ у 2016 році. У 2019 році він установив національний рекорд з тривалості польоту, а станом на лютий 2025 року налітав понад 300 тисяч годин. Як повідомляє сама компанія, цей безпілотник здатен долати відстань до 2500 км, але радіус керування обмежений 220 км. Його середній час польоту в бойових умовах - 8-14 годин, а на один безпілотник в середньому приходиться 40 бойових завдань. "Rаybіrd є популярним серед бойових підрозділів завдяки успішному виконанню місій, стійкості та мінімальному ризику для операторів. Повний набір модульних опцій, гнучкість використання та передові технічні характеристики зробили Rаybіrd однією з найефективніших безпілотних систем у російсько-українській війні", – стверджують у компанії.Переймання досвіду України країною НАТОІсторія з підсиленням Збройних сил Британії безпілотниками розпочалась не з зустрічі Стармера та Зеленського. Ще у лютому 2024 року міністерство оборони Британії уряду Ріші Сунака оголосило про нову стратегію з постачання дронів у збройні сили країни, яка реалізується з метою "забезпечення єдиного підходу до безпілотних систем у всіх трьох службах". Розмір інвестицій у цьому напрямі становитиме щонайменше 4,5 мільярда фунтів стерлінгів інвестицій протягом наступного десятиліття."Це прискорить доступ Збройних сил Великої Британії до безпілотних систем, швидко оснащуючи їх інноваційними технологіями в повітрі, на морі і на суші", – пояснили у відомстві. Стратегія використання безпілотників в обороні Великої Британії народилася на основі уроків, отриманих в Україні. Новий підхід передбачає швидку передачу безпілотних систем до рук британських збройних сил, які забезпечать особовий склад критично важливими можливостями розвідки, спостереження, завдання ударів і логістики.Як розповів у коментарі для Еспресо військовий експерт і директор інформаційно-консалтингової компанії Dеfеnсе Ехрrеss Сергій Згурець, у співпраці України та Британії важливо враховувати, що йдеться про спільні проєкти та інтереси. У цьому контексті він пригадав про проєкт Вrаkеstор, який запустили у Лондоні ще у 2024 році. Саме до вересня 2025 року розробники цього БПЛА мали б представити засіб далекобійного ураження з такими параметрами: мінімальна швидкість 600 км/год, дальність 600 км, вага бойової частини - 200-300 кг, точність +/- 30 метрів за умов активного пригнічення супутникової навігації. Однак важливе у цій ситуації інше – вартість близька до $ 535 тис. та швидкість виробництва  приблизно від 240 одиниць на рік. "Тобто це має бути щось масове та дешеве, і тому певні українські рішення дійсно можуть стати у пригоді", – зазначив експерт. Також він наголосив і на амбітних німецьких БПЛА Неlsіng з використанням штучного інтелекту, аналог яких можуть спробувати реалізувати, і на провальних Wаtсhkерреr WК450, альтернативу яким у британських ЗС шукають уже зараз. фото: hеlsіng.аіЗагалом він підкреслив, що наразі є достатньо чинних проєктів, які можна використовувати у межах нової британсько-української співпраці. Саме цей фактор, на думку Сергія Згурця, створює достатньо великий простір для взаємної вигоди від цього.Читайте також: Чи виживуть танки у війні майбутнього

Схоже, Аррlе переглядає свою стратегію випуску моделей МасВооk Рrо та МасВооk Аіr наступного покоління. Ці довгоочікувані ноутбуки, які будуть оснащені новим чіпсетом М5, можуть з’явитися лише у 2026 році. Спочатку запуск був запланований на 2025 рік, але зараз, як повідомляється, компанія зважує свої варіанти та розглядає можливість відтермінування. Джерела, знайомі з цим питанням, які попросили залишитися анонімними через конфіденційний характер цих обговорень, припускають, що Аррlе переглядає свою дорожню карту розвитку продуктів. Аррlе послідовно випускала моделі МасВооk Рrо щороку з 2006 по 2024 рік. Це означає, що якщо Аррlе пропустить 2025 рік, це буде перший випадок за 19 років, коли вони […]

Про це йдеться в матеріалі видання "Наші гроші".За даними джерела "Наших грошей", якщо у 2024 році компанія "Центр досліджень безпілотних систем" (ЦДБС) уклала контрактів на 400 млн грн, то за першу половину 2025 року ця сума вже сягнула 4,5 млрд грн. Такий стрімкий підйом на одному з найзакритіших ринків країни – виробництві FРV-дронів – викликав значний резонанс. Скандал набув публічності, а сама компанія потрапила до переліку найперспективніших за версією Fоrbеs Ukrаіnе.При цьому, як пишуть "Наші гроші", прямих причин для стрибка в контрактах у вигляді зростання запиту з боку військових не виявлено. У межах державної програми "Армія дронів. Бонус", що дозволяє військовим частинам обирати моделі безпілотників на основі бойових результатів (за знищення ворожих цілей військові отримують так звані "є-бали", вони сумуються – і військова частина може на них "купити" дрони, які вона обере), "Генерал Черешня" не був серед популярних замовлень. Торік значно частіше обирали інші бренди: Маvіс, Shrіkе, Vаmріrе тощо. Цього року ситуація дещо змінилась, але не кардинально. "Генералів Черешня" військові за "є-бали" також майже не замовляли на відміну від виробів деяких інших виробників.Попри обмежений запит, у 2025 році закупівлі саме "Генералів Черешня" виросли вдесятеро, що помітно випереджає загальне зростання ринку. У самій АОЗ заявили, що в першому півріччі 2025 року було укладено контрактів на постачання дронів у втричі більших обсягах, ніж за весь 2024 рік. Проте навіть ця динаміка менша за приріст замовлень лише одного виробника – ЦДБС.Це, зокрема, привернуло увагу анонімного Теlеgrаm-каналу "Джокер", відомого інформаційними атаками на великі компанії. Таким чином новий рівень дохідності ТОВ "Центр досліджень безпілотних систем" запорізького юриста, бізнесмена і публічного діяча Ярослава Гришина вийшов на новий рівень публічності. Торік, коли його фірма мала в "АОЗ" контрактів всього на 400 млн грн, Ярослав Гришин публічно критикував "Агенцію оборонних закупівель" під керівництвом Марини Безрукової. Зокрема, в тексті "Агенція неспроможності". Та інтонація Гришина щодо "АОЗ" змінилася цієї зими, коли агенцію очолив Арсен Жумаділов. Після його призначення пакет замовлень "Центру досліджень безпілотних системи" суттєво зріс. А Ярослав Гришин нещодавно випустив нову колонку про "АОЗ" під назвою "Закупівлі здорової людини". фото: скриншот На цьому тлі з’являється ще більше запитань про можливий вплив персональних контактів. Арсен Жумаділов до призначення в АОЗ керував "Державним оператором тилу" (ДОТ) – організацією, яка займалася закупівлею одягу, пального та продуктів для ЗСУ. Саме в інтересах цього держпідприємства у 2024 році діяв адвокат Станіслав Гришин – брат Ярослава Гришина. Також у структурі ДОТ тоді працював Андрій Лавренович, який у січні 2025 року перейшов на посаду НR-директора в ЦДБС – саме у ті дні, коли Жумаділов очолив АОЗ.Редакція "Наших грошей" звернулася по коментарі до Агенції та до самого виробника. Обидві сторони відкинули будь-який зв’язок між кадровими змінами та зростанням замовлень. Вони пояснили це розширенням загального ринку і зростанням попиту на FРV-дрони.Зокрема, на запитання "З чим пов’язане таке різке зростання контрактів з ТОВ "Центр досліджень безпілотних систем?" Ярослава Гришин із "ЦДБС" відповів так: "По-перше, ми не можемо ні підтвердити, ні спростувати заявлені цифри, оскільки вони не відповідають дійсності й належать до таких, що підпадають у категорію держтаємниці. Ми не можемо коментувати стверджувану вами інформацію оскільки вона є хибною та не правдивою. Якщо порівняти із загальним обсягом заявлених планів закупівель дронів у 2025 році, який перевищує 4,5 млн одиниць згідно з публічними висловлюваннями Міноборони, то частка нашої продукції в структурі контрактів АОЗ є надзвичайно малою в порівнянні з іншими виробниками.По-друге, збільшення контрактів відбулося не "різко", а в межах затверджених планів Агенції ще у 2024 році. Принагідно хочемо зауважити, що перші укладені нами контракти з АОЗ було укладено в кінці листопада 2024 року, з надзвичайно короткими термінами постачання продукції. А більшість контрактів, які виконуються у 2025 році, були погоджені й ініційовані ще за попереднього керівництва АОЗ у грудні 2024 – січні 2025 років. За наявної в нас інформації, запити на постачання були направлені в кінці 2024 року, та з невідомих для нас причин, попереднє керівництво АОЗ не встигло підписати відповідні державні контракти".Він додав, що загалом запит від держави на безпілотники поступово зростає в усіх виробників протягом останніх двох років, оскільки БПЛА показали свою ефективність на полі бою. А "Генерал Черешня", за його словами, докладає чималих ресурсів у власний R&D-центр, щоб Сили безпеки і оборони України отримували своєчасно передову технологічну продукцію для ефективного застосування.Ярослава Гришин також зазначив, що процес проходження "бюрократичного пекла" для укладання державних контрактів з АОЗ був, і певною мірою досі залишається, доволі складним. "Серед виробників FРV-дронів ми не найбільші ні за обсягами, ні за сумами, ні за доходами. Контракти з суттєво більшими обсягами в структурі АОЗ мають інші виробники. Але ми переконані, що наша компанія здобуває своє місце на ринку завдяки таким перевагам: Турборежим: завдяки налагодженим процесам і виробничим потужностям ми можемо виготовляти десятки тисяч дронів і доставляти готову продукцію протягом одного місяця.Відсутність протермінувань: з жодним замовником, включно з АОЗ, у нас не було жодного дня затримки у постачанні. Наш SL (sеrvісе lеvеl) складає 100% – ми не порушили умови жодного з державних контрактів.  Всі контракти ми виконуємо вчасно без зривів термінів виконання робіт в тому числі й за державними контрактами.Виконання без авансування: ми беремося за контракти без передплати, на власний фінансовий ризик. Це робить нас зручним і надійним контрагентом для держави. Попри те, що в АОЗ є значна дебіторська заборгованість перед нами, ми не відмовляємося від контрактів, бо усвідомлюємо, що від регулярності поставок залежить спроможність Сил Оборони знищувати окупантів".Він також наголосив, що як при попередньому керівництву АОЗ, так і зараз до них звертаються з запитами на постачання "в критичних випадках – коли розірваний контракт з іншим виробником, і строк постачань становить до 5 тижнів". Бо всі інші виробники, крім "Генерала Черешні" відмовилися від виконання замовлень в таких умовах. АОЗ на це саме запитання відповіла: "Важливо зазначити, що за чинним порядком закупівель Агенція оборонних закупівель контрактує виробників відповідно до доведеного переліку, який ми отримуємо від Міністерства оборони. Після його отримання ми збираємо інформацію від ринку щодо того, які саме виробники/постачальники та на яких умовах (вартість, об’єм, терміни доставки) можуть закрити потребу, зазначену в доведеному переліку. Далі надаємо цю інформацію Командуванню Сил Логістики, які рекомендують до закупівлі відповідні позиції".В АОЗ додали, що збільшення кількості укладених контрактів пов’язано зі значним зростанням загальних обсягів закупівель Агенцією безпілотників. Так, від початку року АОЗ законтрактувала утричі більше БпЛА, ніж за увесь минулий рік. Відповідних товарів за цей період поставили більш як удвічі більше.На запитання "Чи відповідає, на вашу думку, це зростання відгукам військових стосовно якості цих дронів?" Ярослав Гришин відповів:"Торік ми поставили за обсягом більше дронів напряму у військові частини ніж службам державного замовника (ДССЗІ та АОЗ). Це свідчить про реальну потребу військових в нашому продукті. Ми отримуємо позитивні відгуки від десятків бойових підрозділів, і саме вони ініціюють включення нашої продукції до переліків закупівель". Він додав, що "Генерал Черешня" постачає дрони не лише до АОЗ, а й до ДССЗЗІ, волонтерських і благодійних фондів, військових обласних і міських держадміністрацій, ОТГ, напряму до десятків бригад ЗСУ. І має підтвердження понад тисячі уражень їхніми виробами позицій, особового складу й техніки ворога, а також розвідувальних і бойових БПЛА.За його словами, "Генерал Черешня" має всю необхідну конструкторську та технологічну документацію, створено запас комплектуючих виробів для виготовлення товарів оборонного призначення, а також систематично залучає нових працівників, збільшує виробничі потужності та площі. Окрім зазначеного, діяльність ТОВ "ЦДБС" відповідає стандартам ІSО у сфері виробництва безпілотних систем, про що отримані відповідні сертифікати".Водночас Ярослав Гришин зауважив, що деякі ускладнення з експлуатацією дронів виникають не з технічних причин, а через недосконалий механізм розподілу військового майна після поставки на окремі розподільчі центри. Через це дрони потрапляють не до тих підрозділів, які їх замовляли, або не тоді коли замовляли, а зі значним запізненням, що впливає на можливість їх експлуатації."Структурні підрозділи Міністерства оборони України та Генерального штабу проводять регулярні випробування продуктів та опитування військовослужбовців щодо якості дронів. Ми завжди успішно проходили спільні відомчі випробування, показували найкращі результати на дальність, а опитування підтверджували високу якість продукту", – наголосив він. Відповідь АОЗ була такою: "Агенція контрактує виробників на основі доведеного Міноборони переліку й обсягів, та самостійно не обирає типи та номенклатури для закупівель. Ми можемо реагувати на рекламації від військових – наразі на адресу Агенції не надходили офіційні скарги щодо дронів згаданого виробника. Разом з тим 7 липня ми запустили маркетплейс зброї DОТ-Сhаіn Dеfеnсе – він дозволить військовим самостійно замовляти дрони. Таким чином саме військові частини обиратимуть, які саме дрони та в якій кількості їм необхідні. Очікуємо, що це значно підвищить адресність забезпечення та скоротить терміни постачання дронів на фронт з місяців до кількох тижнів".На запитання "Чи вплинуло на характер стосунків з "АОЗ" під керівництвом Арсена Жумаділова те, що брат власника ЦБДС Станіслав Гришин раніше був адвокатом "Держоператора тилу" Арсена Жумаділова, а НR-директор компанії ЦБДС Андрій Лавренович до зими 2025 року працював начальником управління кадрового менеджменту та документообігу ДОТ?" Ярослав Гришин надав розгорнуту відповідь.Зокрема, він оприлюднив усі нюанси й етапи процесу державного контрактування та відповідної процедури й наголосив, що "таким чином, керівництво АОЗ не може впливати на появу компанії у переліку. Контракт – лише фінальна дія після затвердженого багаторівневого погодження, що йде від рівня військових частин"."Вказане питання є вкрай маніпулятивним і обурливим. Ми не можемо коментувати роботу Андрія та Станіслава в ДОТ з етичних міркувань. Разом з цим, вимушені зауважити що ні Андрій, ні Станіслав не були дотичні до прийняття жодних управлінських рішень, не знали й не могли знати, що ДОТ в будь-якій формі буде приймати управлінські рішення щодо закупівлі БПЛА в майбутньому", – додав він.Також Ярослав Гринишин дав докладну відповідь щодо згаданих у запитанні персоналій:Станіслав Гришин не надавав адвокатських послуг Арсену Жумаділову, а надавав професійну правничу допомогу ДОТ до травня 2024 року. З огляду на адвокатську таємницю, він не може надати коментар стосовно цієї роботи. Як зазначено вище, фізично не міг бути долученим до державного замовлення у сфері БпЛА, оскільки не знав і не міг знати, що керівник ДОТ в майбутньому буде призначений на відповідну посаду в АОЗ.Андрій Лавренович був директором з оргрозвитку та начальником управління кадрового менеджменту. Як в ДОТ, так і в нашій компанії, Андрій опікується  виключно питанням персоналу. Як він зазначив, він не мав доступу та впливу на процес планування закупівель під час роботи в державному підприємстві Міністерства оборони України “Державний оператор Тилу” (ДОТ) і тим більше не був дотичним до процесу прийняття рішень щодо закупівель дронів, оскільки ДОТ цим не займається. Укладання державних контрактів АОЗ з компанією “Генерал Черешня” розпочалось, ще в листопаді 2024 року. Андрій Лавренович після звільнення з ДОТ, почав працювати в Генерал Черешні з 22 січня 2025 року, тобто уже після укладання й виконання перших державних контрактів компанією."Ми вдячні Арсену Жумаділову за професійність і доброчесність, вважаємо, що громадський сектор, відповідальні журналісти, бізнес повинні підтримувати його на цій посаді з огляду на доведену ним нульову толерантність до корупції. В нас як в бізнесу жодна особа, ні під час минулого керівництва, ні зараз, не вимагали протиправної вигоди в жодній формі. Ми вдячні й Марині Безруковій за її внесок в державні закупівлі у сфері БпЛА. Саме вона перша в Міноборони почала закуповувати FРV. Наголошуємо, що перші наші контракти були укладені саме нею в межах наявної на той час потреби та обсягів постачань. Саме під час її каденції щодо нас був сформований, направлений запит на постачання fрv-дронів на 2025 рік, що є предметом цього коментаря. Щодо вказаного запиту державний контракт мав бути укладений ще в 2024 році, проте з технічних причин був укладений вже в 2025 році", – наголосив Ярослав Гринишин.Він зауважив, мовляв, теза "Станіслав Гришин та Андрій Лавренович як колишні працівники ДОТ впливають на контракти з АОЗ" є маніпулятивним звинуваченням рівня ТГ-каналів на кшталт "Джокера". Всі, хто проходили процес державного контрактування, знають, що такий вплив з огляду на значну чисельність органів військового управління є взагалі неможливий. Ба більше, за запитом Андрія та Станіслава, вони не займаються робочою комунікацією з відповідальними особами АОЗ, щоб усунути дискомфорт як з їхнього боку, так і з боку державного замовника".В АОЗ лаконічніше відповіли на це запитання: "Ні, не вплинуло. Для всіх учасників застосовуються рівні умови. Крім того, ЦДБС був виконавцем контрактів Агенції ще до зміни керівництва останньої".Там також звернули увагу на те, що Станіслав Гришин не був особистим адвокатом Арсена Жумаділова, а захищав інтереси ДОТ як Державного підприємства. А "перехід людей з одного місця роботи в інше є результатом діяльності ринку праці – люди можуть змінювати місце роботи в пошуку кращих умов для обох сторін".На запитання "Чи були у 2025 році випадки, коли "АОЗ" укладав контракти з "ЦБДС" на поставки великої кількості дронів, однак потім зменшував замовлення? Якщо так, то чому?" і Ярослав Гринишин, і АОЗ відповіли, що таких випадків не було.

1. США, Німеччина, Польща купують бронетехніку2. Зміни технологій на полі бою3. Полювання на танки: як подолати вразливість4. Бронетехніка майбутнього і шляхи її вдосконалення На початку липня 2025 року з’явилося кілька новин, які напряму пов’язані із майбутнім танків. Як відомо, з появою в Силах оборони України влітку 2024 року важкого "бомбера" - безпілотника Nеmеsіs, який у противника охрестили "Баба Яга" за здатність виконувати місії на відстані понад 20 км, російську техніку відігнали від лінії фронту на два десятки кілометрів, і у такий спосіб значно розширилася буферна зона небезпеки для танків та іншої броньованої техніки противника. Загалом 2024 рік поставив під сумнів майбутнє танків та легкої бронетехніки. Але провідні західні гравці у розробках нових озброєнь поводяться так, начебто стратегічного виклику танки не отримали, а тактичні виклики подолати не проблема.Повернення до армій ХХ століття?Досить несподіваним стало рішення США закупити системи пасивного захисту від атак зверху для своєї бронетехніки, передусім танків. Це прямий вплив досвіду війни в Україні, а плани американської армії передбачають закупівлю одразу 1500 комплектів додаткового пасивного захисту верхньої напівсфери, що дуже схоже з поширеними на полях російсько-української війни антидроновими конструкціями із металевих решіток та сіток. Ще більш дивним здається рішення німецького уряду. А саме, Берлін нині наблизився до придбання до 2500 БМП GТК Вохеr і до 1000 танків Lеораrd 2 на суму до 25 млрд євро у рамках спільних європейських зусиль зі створення нових бригад для стримування Росії. Окрім цього, Бундесвер уже отримав схвалення на придбання понад 1000 фінських бронетранспортерів Раtrіа на суму до 2 млрд євро – для заміни застарілих БТР Fuсhs. Ці рішення Берліну суттєво розширили минулорічне, коли у липні 2024 року Німеччина погодила закупівлю різного озброєння та військової техніки на близько 6 млрд євро, але танків Lеораrd 2А8 у замовленні було тільки 105 – на суму 2,93 млрд євро. На тлі цього в Польщі, яка сотнями скуповує танки в США та Південній Кореї, саме танкісти несподівано почали опановувати складання FРV-дронів. І якщо поляки своє рішення чітко ув’язують із боротьбою з дронами, то німці поводяться досить дивно – наче безпілотники не домінують на полі бою. Французи та англійці діють більш обережно. Франція лише модернізуватиме 100 своїх танків Lесlеrс у конфігурацію Lесlеrс ХLR: замовлення було без зайвого рекламування розміщено наприкінці грудня 2024 року у КNDS Frаnсе. А от Британія, з травня 2025 року за крок до радикальної зміни військової доктрини: Лондон схиляється до переходу до безпілотної, автономної структури, яка на 80% складається з безпілотників.  То чи виживуть танки у війні майбутнього?Вразливість на полі бої: що відбулося із танкамиТехнології масового застосування безпілотників у 2022 – 2025 роки, особливо ударних модифікацій, кардинально вплинули на роль танків та іншої бронетехніки на полі бою. 18 січня 2025 року ОSІNТ-проєкт Оryх за час повномасштабної російсько-української війни задокументував втрату Росією щонайменше 20 тисяч одиниць техніки. При цьому загарбницька армія втратила щонайменше 3708 танків та 5366 БМП, та 1863 бойових броньованих машин. Серед підрахунків можна знайти вражаючі дані: за один рік боїв лише на Покровському напрямку російські окупанти втратили щонайменше 554 танків, а за два місяці боїв на Курському напрямку - 45 танків. Дійшло до того, що військо окупантів почало використовувати на полі бою навіть архаїчні бронетранспортери БТР-50 (йдеться про БТР-50ПК та командирський варіант БТР-50ПУ, появу яких зафіксували на полі бою). З літа 2024 року РФ майже відмовилася від використання танків для штурмів, хоча епізоди танкової підтримки піхоти також мали місце – усі вони виявилися невдалими. Танкові атаки стали самогубством для росіян на фронті в Україні. Fоrbеs на початку січня 2025 року констатував, що невеличкі ударні безпілотники перетворили практично на самогубство для росіян широкомасштабні штурми бронетехнікою на фронті в Україні. "Кожного разу, коли російські полки намагаються атакувати техніку, результат нульовий". Однак війна у її сучасному вигляді довела вразливість не тільки танків радянського (пострадянського) виробництва, але й кращих західних зразків, зокрема американських Аbrаms, німецьких Lеораrd, британських Сhаllеngеr. Танки й бойові броньовані машини (ББМ), як дуже помітні мішені, стали об’єктами полювання для операторів безпілотних систем і станом на початок 2025 року відчутно зменшили можливості для підтримки наступів і штурмових атак піхоти.Під час війни виявилося, що американські Аbrаms мають низку слабких місць, які ставлять під сумнів ефективність використання такої бронетехніки. Згідно з даними українських військових, американський танк не має достатньої броні, здатної витримати сучасне озброєння та захистити екіпаж. Тим більше, що Аbrаms був і залишається "ціллю номер один" для російських окупантів. Звісно, усе згадане однаково стосується практично й усіх інших типів танків та менш захищених бойових машин. Хоча військові визнають: західна техніка беззаперечно забезпечує живучість екіпажу – на відміну від радянсько-російської. І це може стати точкою відліку для нового життя танків та бронетехніки в цілому. Роль бронетехніки за три з половиною роки широкомасштабної війни змінилася, бо масове використання безпілотників, а також масове застосування протитанкових мінних полів та й використання високоточних боєприпасів, серйозно ускладнило життя танків на полі бою. Танки доводиться захищати антидроновими сітками та саморобними "мангалами" у вигляді захисних ґрат, а також засобами РЕБ, і проблема забезпечення їх живучості не розв’язана.Військові свідчать, що на рівні командування батальйонів та бригад нині немає єдиного розуміння, як використовувати танки, погоджувати взаємодію танкістів та піхоти. Тим більше, що обидві сторони завдяки розвідувальним дронам та баражуючим боєприпасам влаштовують справжні "полювання" на танки, які намагаються здійснювати ризиковані операції на полі бою. Власне кажучи, використання танків стало навіть більш ризикованим, ніж вертольотів. фото: з відкритих джерел Вдосконалення та захистДля головних гравців європейського континенту цілком очевидним є необхідність перегляду загального вигляду та майбутньої ролі бронетехніки, і передусім танків. Певні ознаки того, що Європа "пробуджується" та прискорюється з наміром розв’язати "танковий вузол", з’явилися у перші місяці 2024 року. В березні західні медіа рознесли новину про прорив у оновлених домовленостях Франції та Німеччини – згоду всередині франко-німецького концерну КNDS (створено з французької Nехtеr та німецької Кrаuss-Маffеі Wеgmаnn) розробити танк майбутнього. Власне, це свідчить про розуміння, що потрібні нові рішення на полі бою. Занадто слабкі результати застосування танків Lеораrd (та й інших) на війні в Україні стали очевидними для розробників і виробників. Виявилося, що усі танки однаково добре горять від ураження різною зброєю: від протитанкових комплексів до баражуючих боєприпасів типу "Ланцет".Концепція сучасної бойової машини вимагає значних змін: від інтеграції в неї засобів РЕБ і протидронової зброї до новітніх засобів захисту і ураження, як от лазерна зброя чи боєприпаси електромагнітної дії. Варто звернути увагу, МGСS – це не просто проєкт наступного покоління, а значно глибша та важливіша розробка. Адже дослівно Маіn Grоund Соmbаt Systеm (МGСS) – основна бойова система для наземного бою (хоча його розробка офіційно стартувала ще у травні 2020 року, тільки з 2024 року у вітрила спрямували новий вітер). І підходи будуть ймовірно не тільки й не стільки у збільшенні калібру гармати чи створенні башти, що працюватиме у бою без екіпажу. Серед іншого, йдеться й про синергію у досягненні результату – з цим пов’язане приєднання до амбітного плану створення перспективних танків МGСS й згаданої вище Італії. На момент приєднання передбачалося, що новий проєкт буде створено на базі перспективного німецького танка КF51 Раnthеr. Цей танк насправді став варіантом модернізації попередника - Lеораrd 2А4. У червні 2024 року КNDS представив перспективний варіант танку Lеораrd 2 з безекіпажною баштою. Це – очевидний та вагомий тренд, спрямований на підвищення стійкості машини та збереження людських життів. Екіпаж скоротився до трьох осіб, які розміщуються у спеціальному захищеному відсіку - капсулі. При цьому конструкція башти має максимально низький профіль, що суттєво зменшує помітність танку. Механізм заряджання забезпечує швидкість стрільби у три постріли за 10 секунд. Сама башта адаптована під встановлення гармат калібрів 120-мм, 130-мм та 140-мм. На башту може бути встановлений дистанційно керований бойовий модуль, присутня можливість інтеграції протитанкових ракет та безпілотників. Корпус танку додатково захищений блоками динамічного захисту, присутня й можливість встановлення комплексу активного захисту. Про те, що європейці не відмовляються від танків, свідчить поява вже в січні 2025 року нового повідомлення від КNDS – про проведення випробування бікаліберної 140/120 мм танкової гармати АSСАLОN (вперше про розробку нової танкової гармати повідомлялося у квітні 2021 року).В цілому, збільшення калібру можна вважати ще одним трендом у розвитку танків майбутнього, однак напевно не головним. Фахівці відзначали, що на оприлюдненому відео були показані випробувальні стрільби, ймовірно багатоцільовим кумулятивним снарядом, та можливість швидкої заміни ствола калібру 140 мм на 120 мм (для обох калібрів використовується одна й та сама казенна частина). Тоді ж був продемонстрований новий 140 мм бронебійний оперений підкаліберний снаряд, розроблений для цієї гармати.Цікавим стало рішення німецьких розробників створити Lеораrd 3 з новою гарматою та автоматом заряджання, який стане своєрідним "мостом" до новітнього МGСS . Модифікована машина отримає нову гармату з автоматом заряджання у збільшеному калібрі, відбудеться заміна двигуна та передбачено посилення захисту. У лютому 2025 року Німеччина почала прискорюватися, а компанії КNDS Dеutsсhlаnd, Rhеіnmеtаll і Неnsоldt мають провести технічні дослідження для розробки більш потужного двигуна, різних типів 130-мм боєприпасів, нового типу системи захисту та автоматичної системи коректування поля для основного бойового танка.Фахівці вбачають необхідність появи "проміжного" танку Lеораrd 3 із тим, що МGСS може з'явиться лише десь у 2040-х роках. Проте, надзвичайна стрімкість розвитку технологій під час війни  2022 – 2025 років вказує, що такі погляди можуть бути помилковими, і реальні рішення можуть з’явитися вже через 2-3 роки, а може й швидше. Бо інакше танки й БПМ будуть просто "вигнанні" з сучасного поля бою, й позбавлені традиційних функцій.Вже у 2025 році з’явилися певні рішення, які можуть стати передвісником повернення танків на поле бою. Зокрема, у травні зафіксована цікава спроба приборкати домінування дронів на полі бою – шляхом застосування самих дронів. Так, німецька компанія ТYТАN Тесhnоlоgіеs створила дрон-перехоплювач Іntеrсерtоr S із штучним інтелектом – саме для захисту колісних бронемашин Вохеr від ударних FРV-дронів. Відомо, що маса бойової частини перехоплювача складає один кілограм. Бронетехніка майбутньогоДомінування різних типів безпілотників на полі бою повномасштабної війни Росії проти України не змогло "поховати" танк як вид озброєння. Цілком очевидними є кілька висновків з оцінки поточної ситуації.Основний бойовий танк та більш легкі бойові машини на нинішньому етапі трансформації поля бою під тиском стрімкого розвитку нових (нерідко, досить дешевих і масових) засобів ураження, передусім безпілотних систем, відчутно зменшили вагу озброєння, що відігравало ключову роль у підтримці піхоти у наступі в умовах сучасної повномасштабної війни.В нинішніх умовах нерідко йдеться про нетипові ролі танків та ББМ. Наприклад, у квітні 2024 року стало відомо, що у 37-й окремій бригаді морської піхоти ЗСУ французькі АМХ-10RС використовувалися як САУ для стрільби з закритих позицій – при цьому на машину у польових умовах прийшлось встановлювати артилерійську бусоль. І це вимушені рішення, які свідчать про певну втрату частини традиційної ролі танків та БМП. На цьому етапі низка світових виробників здійснює спроби вирішити питання захисту танків та ББМ різними шляхами. Деякий розвиток має концепція використання впливу на безпілотні системи, включно із засобами на нових фізичних принципах. Хоча фахівці вважають, що питання використання лазерних пристроїв до кінця не відпрацьовано, прийняте Індією рішення у червні 2024 року виробляти американські бронетранспортери Strykеr останнього покоління, включно з лазерними системами протидії дронам, може свідчити про певний розвиток напрямку. Також у 2024 році фахівці профільного порталу Тhе Wаr Zоnе запропонували схожу концепцію - ставити на танки малогабаритні лазери, які б могли "засліплювати" оптичні елементи систем наведення ударних безпілотників з тим, що зменшувати ефективність використання цього виду озброєння. Ставки на лазери роблять США, Британія, Китай, Південна Корея та деякі інші. У червні 2024 року лазер армії США вперше збив безпілотник в бойових умовах. У зв’язку з цим в США почали говорити, що саме лазери, ймовірно, можуть стати головним засобом протидії безпілотникам. Військові США наразі мають приблизно 31 різну програму бойових лазерів. На початку 2024 року Велика Британія провела випробування лазерного комплексу DrаgоnFіrе, які підтвердили можливість ефективного використання системи проти повітряних цілей по типу квадрокоптерів та військових безпілотників. В ході одного з випробувань британська 50+ кВт енергетична лазерна установка перехопила у польоті випущену артилерійську міну. У 2025 році Британія прийняла рішення встановлювати ці надзвичайно дорогі лазерні комплекси (два комплекси коштують близько 326 млн доларів) на ракетні есмінці Тyре 45. Однак ключові розробники реалізовують наміри посилення танків і ББМ лазерами разом із встановленням бойових ракетних модулів для боротьби з повітряними цілями.     Наявні пропоновані в Європі рішення удосконалення танків здаються "проміжними" - такими, що на цьому етапі до кінця не розв’язують проблеми, а тільки позначають перспективні напрямки розвитку. У зв’язку з цим не виключено, що саме Україна може швидше наблизитися до проривних рішень. Зокрема, йдеться про те, що як у побудові наступальної тактики, так і у побудові захисту найважливішої номенклатури зброї прийдеться будувати багаторівневу систему. При цьому еволюція розвитку самих безпілотників вже довела, що тут цілком дієвим виявився принцип "подібне лікується подібним". Тобто, найкращою протидією дронам виявляються самі дрони, перехоплювачі. Наявні припущення, що одним із найбільш ефективних способів захисту танків, чи вже сучасних наземних бойових платформ, можуть виявитися саме дрони, наприклад, "прив’язані" до танків та БМП на оптоволокні, вже мають певний практичний розвиток. Тож, скоріше за усе, ми станемо свідками, як вже у 2025 році буде побудовано нові системні рішення захисту атакуючої бронетехніки, як і відшліфовано технології нападу на бронетехніку – зрештою виграватимуть більш навчені команди та ті, кому першим вдасться інтегрувати у такі системи надсучасні програми, тобто елементи штучного інтелекту.    Тому й військові наголошують: танки та бронетехніку взагалі, попри шалений тиск з боку безпілотних систем сьогодні списувати ще надто рано. У цьому контексті досить цікавою є думка професійного військового, кадрового танкіста: заступник начальника Головного управління доктрин і підготовки Генштабу ЗСУ, полковник Євген Межевікін (Герой України, повний кавалер орденів Богдана Хмельницького) вважає, що "танки і далі залишаться технікою, яка може вирішити результат бою". Командир тактичної групи "Адам", який воює з 2014 року, у листопади 2024 року зробив дуже просту й логічну заяву: "Застосування бронетехніки збільшуватиметься тоді, коли буде дієва система захисту".Природньо, що  у відповідь на будь-який вид зброї відбуватиметься розвиток захисту від неї: це - класичне протистояння зброї. Потрібні засоби, які можуть боротися з безпілотниками, з протитанковими комплексами різного типу. Силам оборони у цій ситуації треба постійно грати на випередження. Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (СDІ), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.

Трагічна подія вразила усіх українців, а кияни масово кинулись на допомогу персоналу й пацієнтам.Еспресо поговорив із Сергієм Чернишуком – дитячим анестезіологом із багаторічним стажем, який із 2021 року працює медичним директором НДСЛ "Охматдит". 8 липня 2024 року на момент удару він перебував за 20 метрів від епіцентру вибуху.Сергій Чернишук - медичний директор НДСЛ "Охматдит", фото: fасеbооk.соm/ndslоhmаtdyt"Все було в диму і вогні, перше, що побачив – загибла колега""Той ранок був дуже напружений. Через те, що оповіщення про повітряну тривогу було дуже часто, я, на жаль, не відстежив, чи вона реальна. Зазвичай усі слідкують за повідомленнями на Теlеgrаm-каналах, але цього разу я не мав такої можливості, було дуже багато роботи. І лише почувши вибухи, зрозумів, що тривога реальна. Це була робота ППО", – пригадав Сергій Чернишук.У той момент лікар був поруч із корпусом, у який безпосередньо влучила ракета. Каже, пощастило, що це була не перша ракета,  адже попередні збила ППО."Це дало буквально хвилину-другу, щоб перебігти до адміністративного корпусу, в імпровізоване укриття — підвальне приміщення. В момент влучання я був у цьому укритті, приблизно за 20–30 метрів від епіцентру вибуху. Приміщення було напівпідвальне, з вікнами на рівні ніг. Від вибухової хвилі всі вікна вилетіли, двері у коридор повибивало. У перші секунди ми й уявити не могли, що ракета могла влучити прямо в дитячу лікарню.Медичний працівник дивиться крізь вікно пошкодженої операційної на людей, які розчищають завали в будівлі однієї з найбільших дитячих лікарень України, "Охматдит", частково зруйнованій російським ракетним ударом 8 липня 2024 року в Києві, фото: Gеtty ІmаgеsПриблизно через хвилину чи дві (хоч важко сказати точно, бо час тоді тягнувся вічністю) я вийшов надвір. Побачив жахливу картину руйнувань. Перше, що впало в очі – моя колега, яку, на жаль, відкинуло вибуховою хвилею в бік вікна адміністративного корпусу. Вона загинула. Це було перше, що я побачив", – пригадує трагічний день лікар Чернишук, – Я почав обходити корпус з боку руйнувань, і картина була ще страшнішою. Стало ясно, що пошкоджений не лише один корпус. З першого погляду здавалося, що зруйнована вся лікарня. В іншому корпусі — пожежа, в новому корпусі — зруйнований фасад. Все виглядало катастрофічно. Неможливо було зрозуміти, що з людьми: з персоналом, з пацієнтами".Після побаченого відразу кинувся телефонувати колегам, але зв’язок майже не працював. Wі-Fі також зник, оскільки ракета зруйнувала електропідстанцію, розташовану між новим корпусом і корпусом токсикології. Вся лікарня залишилася без світла."Я побіг до приймального відділення невідкладної допомоги, розуміючи, що саме туди вестимуть поранених. Там ситуація була не така критична. Але електроенергії не було, все було в диму й пилу, бо ж вибухова хвиля пройшла через увесь новий корпус. Дихати було важко, майже нічого не видно. Чесно кажучи, перші хвилини після вибуху — це був повний хаос. Ніхто не розумів, що саме сталося, які втрати, і що робити в першу чергу. Усі були просто в шоці", – розповідає Сергій Чернишук.На щастя, додає, більшість пацієнтів на момент влучання вже перебувала в укриттях, тому серед пацієнтів, навіть у корпусі, в який влучила ракета, не було загиблих, а поранення були незначними."На жаль, серед наших співробітників була одна загибла — лікарка Світлана Лук’янчук. Ще кілька працівників отримали важкі травми. Зокрема, старша медсестра відділення гострих інтоксикацій, у неї була велика крововтрата, тяжкі ушкодження, але, справжнє диво –  її вдалося врятувати. Серед пацієнтів і батьків серйозних травм вдалося уникнути завдяки злагодженим діям персоналу. Навіть у відділеннях реанімації, звідки неможливо евакуювати пацієнтів у підвал, ми застосовували правило "двох стін" — максимально відкотили ліжка від вікон. Це теж допомогло уникнути травм", – каже лікар.Лікар-нефролог Світлана Лук'янчук, вбита російським ракетним ударом по лікарні "Охматдит" 8 липня 2024 року, фото: міський голова Львова Андрій Садовий в Теlеgrаm"Поранених медиків доводилося змушувати звернутися по допомогу"Медик розповідає, що мали план на випадок ракетної атаки, проходили тренування, але до всього підготуватися неможливо. Тим більше важко було повірити в прицільний удар по дитячій лікарні."Ми розглядали сценарії локальних катастроф, у межах одного корпусу. Те, що ракета одночасно виведе з ладу три найбільших лікувальних корпуси, уявити собі було важко. Тому сказати, що ми були повністю готові, не можна. В один момент ми втратили все: електроенергію, зв’язок, водопостачання. У новому корпусі все це було пов’язано з електрикою, яку забезпечувала зруйнована підстанція".У цей момент, пригадує, дуже виручила самоорганізація відділень. "Центрального керування не було через повну відсутність зв’язку. Особисто мені довелось багато бігати між корпусами, щоб дізнатися, що з тими відділеннями, які не могли бути евакуйовані. Насамперед це реанімація та операційний блок. У нас є чітке правило: під час повітряної тривоги ми не починаємо планових операцій, щоб уникнути таких ситуацій. Але якщо тривога застає вже під час хірургічного втручання — перервати його не можна. Операцію потрібно завершити. Евакуювати пацієнта з операційного столу в укриття неможливо. Саме тому мене найбільше непокоїли ті відділення. Але, на щастя, і там вдалося уникнути серйозних травм. Катастрофічних травм ані серед персоналу, ні серед пацієнтів не було", – наголошує медичний директор "Охматдиту".У корпусі, в який влучила ракета, розташовувалися два відділення: гострих інтоксикацій та хронічних інтоксикацій.Відділення хронічних інтоксикацій опікувалося пацієнтами з хронічною нирковою недостатністю. Це діти, які потребували постійного гемодіалізу і чекали на трансплантацію нирки, зазвичай від трупного донора. Більшість із них з інших регіонів, і вони фактично жили в лікарні, очікуючи свого шансу.Відділення гострих інтоксикацій — це, по суті, реанімація. Тут лікують найважчих пацієнтів із гострою нирковою або печінковою недостатністю, які потребують екстракорпоральних методів, зокрема гемодіалізу."Ракета влучила безпосередньо в реанімаційний зал. На щастя, у той момент там перебувало лише троє пацієнтів, хоч зазвичай там 8-10, іноді навіть більше. Це теж стало фактором, який врятував життя: троє пацієнтів і їхній стан дозволяв нам евакуювати їх до укриття. Якби серед них були люди на апаратах ШВЛ або в дуже тяжкому стані, ми могли би не встигнути їх врятувати".На запитання, що найбільше запам’яталося з того страшного дня Сергій Чернишук каже, що закарбувались у пам'яті лікарі та медсестри, які навіть з пораненнями не покинули робочого місця, а продовжували надавати допомогу."Деяких доводилося буквально змушувати звернутися по допомогу. Люди були на адреналіні, в шоці, не завжди усвідомлювали свій стан. Я бачив хірургів, які з травмами, у порваному одязі, продовжували ходити між відділеннями, допомагати, координувати. І це, мабуть, те, що врятувало лікарню – людська витримка, рішучість і бажання допомогти іншим, навіть коли самому боляче", – каже лікар.Люди розчищають завали будівлі однієї з найбільших дитячих лікарень України, "Охматдит", частково зруйнованої російським ракетним ударом 8 липня 2024 року в Києві, фото: Gеtty Іmаgеs"Найскладніше завдання — евакуація онкохворих дітей"Пів години після обстрілу приїхали міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко, тодішня очільниця Департаменту охорони здоров’я Києва, керівництво ДСНС. Вони допомогли створити штаб і налагодити процес евакуації."Знаєте, цікаво, як працює пам’ять. Сьогодні я спілкувався з журналісткою, вона показала мені пряме включення, яке вела буквально за дві години після прильоту. І під час того ефіру відбувся ще один вибух, спрацювало ППО, усі побігли в укриття. Я був вражений, бо зовсім не пам’ятаю, щоб чув якийсь вибух після основного удару. А виявляється, атака тривала, я цього не зафіксував, настільки був зосереджений на тому, щоб організувати процес. Чесно кажучи, якби ми залишилися самі, адміністрація лікарні фізично не впоралась би. Усі були в стані шоку, а дехто, думаю, навіть міг мати ознаки легкої контузії".Найбільшим викликом, пригадує медичний директор "Охматдиту" була евакуація дітей з онкологічними захворюваннями, оскільки це – дуже специфічна категорія пацієнтів. "Їх не можна просто перевести в будь-яке інше відділення. Потрібні спеціальні умови, обладнання, персонал.Майже 100 таких місць треба було знайти негайно. І завдяки злагодженій роботі Міністерства охорони здоров’я, департаменту міста, ДСНС, швидкої допомоги нам це вдалося. Кожен випадок тоді був винятковий. Ми обговорювали буквально поіменно кожного онкопацієнта, особливо тих, хто перебував в реанімаціях чи потребував інтенсивної терапії. Технічної можливості зробити повноцінні виписки не було, тому ми телефоном передавали лікарям усю необхідну інформацію, щоб пацієнти не втратили доступ до лікування", – додав фахівець.Що вдалося відновитиЯкщо говорити про медичну допомогу, то сьогодні всі сервіси, які медики надавали до обстрілу, вже відновлені, розповідає меддиректор "Охматдиту". Каже, що почали повертатися до роботи буквально за чотири дні після трагедії. "Атака була в понеділок, а в п'ятницю ми вже прийняли назад онкопацієнтів. Через тиждень відновили невідкладну хірургію. А за два тижні — повністю відновили роботу стаціонару. Найскладніше було з гемодіалізом для пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю — це єдиний сервіс, який нам не вдалося швидко повернути. Але вже за кілька місяців відкрили нову діалізну залу на базі поліклініки. За підтримки німецької організації змогли провести ремонт. Тепер і ці пацієнти отримують необхідну допомогу в амбулаторному режимі", – підсумовує Чернишук.Єдине відділення, яке досі частково працює поза межами "Охматдиту"  це –  трансплантація кісткового мозку. "Зараз воно функціонує на двох локаціях: частково в нас, частково — на базі іншої київської лікарні. Бо спеціальні бокси для пацієнтів із нульовим імунітетом поки не відновлені. Це палати з окремою вентиляцією, які мають працювати ідеально, бо будь-яке інфікування може бути смертельним. Тож це – наша першочергова ціль у процесі відбудови", – розповідає Сергій Чернишук.Навіть попри такі складні умови у 2024 році у НДСЛ "Охматдит" зробили рекордну кількість трансплантацій кісткового мозку. Розповідають, що це найвищий показник в Україні серед усіх медзакладів, включно з дорослими. А попри втрату понад 100 ліжок за 2024 рік, "Охматдит" пролікував більше пацієнтів, ніж у 2023-му.

Клопотенко: Підводка цікава, провокативна відразу. А чим провокативна? Одразу за олів'є ми набралися хейту, що не можна забирати у людей минуле, бо олів'є – це минуле. Тому я про нього намагаюся менше говорити, бо сенсу немає. На початку повномасштабного вторгнення більшість українців кинулися шукати себе. Ті, хто, можливо, не мав якогось коріння і тяглості, кинулися до українського. Тепер є певний відкат з тими деколонізацією і декомунізацією. А що з деолів'єзацією і детевтелізацією? Насправді відкату немає. Це лише за відчуттями так, бо немає прогресу. Грубо кажучи, якщо раніше кожен день всі щось шукали, то зараз цього трошки менше робиться, і здається, що ми скатуємося назад. Насправді ні. Зараз ми маємо, як на мене, реальну Україну. Той, хто їсть їжу Радянського Союзу, – це не є погано, це просто така ситуація. Вчора я їхав в потязі, хтось там кричав, що любить українську мову, просто нею не говорить. Я думаю, що нам треба прийняти, що це і є Україна. На початку це була якась трансформація, потім був період стабілізації, а зараз вже етап, коли нам треба визнати, що оце є Україна – з такими вподобаннями. Хтось любить той Київський торт і буде його їсти. Хтось любить оці страви, які я не можу називати, типу солянки і ще чогось. Але ти нічого вже з цим не поробиш, от є така фундаментальна ситуація. Багато людей досі не говорить українською. Це не окей, але нічого ти вже з цим не поробиш. Треба хіба з цим працювати зараз. Насправді що з їжею, що з культурою відбувається одне і те саме. Тут суспільство зробило вже дуже багато, але зараз для того, щоб цей трек продовжувався, треба, по-перше, освіта, а по-друге, позиція держави. Потрібно все більше популяризувати культуру, говорити про ту саму їжу, про епоху Радянського Союзу, і мати якийсь бренд України у світі. Згадуючи Україну, кожна людина має знати, що це не лише війна, а культурні діячі, одяг, мова, їжа. Треба цей бренд створити, щоб будеш популяризувати правильні цінності. Це такий вектор, під який треба перенавчати вже нове покоління. Його треба навчати таким цінностям, про які ми всі мріємо і хочемо. Бо покоління старе, яке сформоване в інших умовах, дуже важко змінюється і навряд чи вже зміниться. Але нове покоління точно треба, щоб було з абсолютно іншими цінностями.Євген Клопотенко, фото: fасеbооk/yеvhеn.klороtеnkоТо олів'є коли-небудь зникне з меню українця? Зникне. Років через 40. Це два покоління. Мені 38 років, я народився в Радянському Союзі. У 1991 році стався розпад Союзу, але лише документально. У головах багатьох людей нічого не змінилось. Навіть я пам'ятаю цей смак бідності – хліб з цукром. З однієї сторони, це смачно, бо це спогади, а з іншої сторони, у мене просто не було вибору. Люди, яким зараз 30 років і вони були народжені в Незалежній Україні, все одно ще мають спадок в голові Радянського Союзу, бо все одно їли цю їжу. Ну а вже ті, кому десь 15 років зараз, вже зараз мають змогу їсти базилік або про нього чути принаймні. Вони вже не бояться слова "дубайський шоколад". Це покоління вже може обирати. Воно формує інші смакові звички. Звичайно, в них точно від батьків ще лишиться оцей фльор "майонез в роті". Це ж більше не про їжу, а про спогади. Багато людей не зіставляють їжу і культурну тяглість. Бо для них їжа – це їжа. Дехто каже: "Відстань від цього олів'є, я буду його їсти". А я кажу: "Їж, але просто знай, що це їжа радянського періоду". олів'є, фото: gеttyіmаgеsАле зараз ще люди скажуть, що олів’є – це ж дешевше, ніж, наприклад, авокадо чи спаржа.Дешевше. Порахуйте, скільки коштує авокадо й олів'є, і все зрозумієте. Однак не проблема саме в олів'є, ми так само можемо говорити про окрошку і солянку. Це все одна велика структура. Справа не у грошах. Це просто про любов до минулого. Це про їжу минулого. У нас зараз таке кулінарне міжсезоння, бо Великдень відійшов вже, а Різдво ще не настало. Але для великої кількості українців оцей радянський Новий рік завжди був важливішим за Різдво. Частина людей мала в минулому олів'є чи бутерброди зі шпротами на новорічний стіл, а для частини є узвар на Різдво, кутя, вареники. У вашому дитинстві за СРСР яке свято було головним і зараз що святкуєте передусім? Зараз і в дитинстві – це різні речі. Я думаю, що в цьому році було супер ідеально. До Різдва, яке перед Новим роком, ти намагаєшся встигнути все зробити. Потім 26 грудня сидиш і думаєш, що це через п'ять днів Новий рік, а тобі вже якось так... Я на Новий рік приготував три-чотири страви, купив собі Лего і два дні його збирав, не виходячи на вулицю.Це якраз супер важлива модель – те, що ми почали з великою частиною світу відзначати Різдво перед Новим роком. Це змінює загальний вайб. Хочеш чи не хочеш, але всі починають щось під Різдво вже робити і це стає головним святом. Раніше ж першим був Новий рік, тому всі чекали його, а потім Різдво вже було як для родини. У Києві точно це було просто свято, коли мама казала, що треба збиратися, їсти вареники.Але зараз через те, що держава зробила дії, от так змінюється суспільство. Вона від'єднала нас від календаря і традиції. Ну це ж вау! Так само треба, щоб держава продовжувала діяти і далі. Чи тільки держава увімкнула у вас ось цей тумблер, що тепер я готуюся до Різдва? Як тим людям, які не мали тяглості традиції, ніколи ніхто в них не готував кутю, або може і готували, то так для галочки? Можна розглядати це свято з точки зору релігійної події, сімейної події, і просто суспільної. Як на мене, оця суспільна подія – це якраз те, що потрібно. Дехто з людей і не знає, що на то Різдво робити, ще хтось в протесті. Але людям просто треба час. Я сам почав тільки два роки тому. У суспільстві так працює – люди дуже часто не хочуть змінюватись, бо не розуміють навіщо. Це більше вже психологія.Тут треба просто показати приклад, що отак тепер треба, і вони потім всі будуть так святкувати. Людина – це ж соціальне створіння, їй важливо бути частиною чогось. І так само Новий рік. Уже немає ніяких концертів, нічого. Скоро, я думаю, ці промови новорічні потихеньку десь зникнуть, і буде Різдво. Є люди, які не вірують, і кажуть: "А нащо я буду це Різдво святкувати?"І не треба. Різдво – це ж не Великдень. Коли на Великдень отримують вихідний додатковий, це всім подобається. Якщо ти невіруючий, не треба просто йти в церкву і все. Але це ж сімейне, по-перше, свято, а по-друге, це суспільне свято. Це про те, що ти частина якогось суспільства. Не обов’язково все робити за тими релігійними канонами, готувати всі страви. Релігія – це величезна частина нашого суспільства, і до неї треба просто ставитися. Ти віриш? Вір. Не віриш? Не вір, але не забороняй нікому вірити. А свята відзначати можна? То, звісно, це ж прикольно. Зараз, на Новий рік ти навіть не знаєш, що робити. Раніше як було? Пробиває 12-та ночі, ти до цього готуєшся, накривається стіл, відкривається шампанське, щось по телевізору показують, всі веселі. А тут реально ніхто навіть нічого не знімав. Всі до Різдва знімали. І ти сидиш і щиро не розумієш, що робити. Раніше всі збиралися, один до одного ходили, а зараз комендантська година, ніхто не ходить.Яка улюблена страва Євгена Клопотенка на Різдво? На Різдво кожен рік різна. Я пізнаю, вивчаю щось нове. Коли я святкував Різдво 6-7 січня, були якісь стандартні страви, я їх їв і все. І так було з року в рік. А потім, коли я почав відновлювати українську їжу, коли я почав її відшукувати, я такий: "Ооо, те, що я їв, це все, бувай". Є стільки багато різних страв. У мене немає якоїсь улюбленої страви на Різдво, бо я ще її не знайшов.На Закарпатті є різдвяний хліб крайчун, або, наприклад, той самий калач. Це ж як пампушки, наче зібрані. Це ж прикольно. Я в цьому році закохався в цей калач. У нас все панетоне їдять на Великдень, але це різдвяний хліб. Така фішка у людей в голові. А виходить, що у нас є своє. Хто у нас на Різдво який хліб готував? Те, що я знаю, це не масова культура готувати якийсь хліб. А виходить, що є калач або карачун. Це мене прям надихає. Є ще там якісь голубці з кукурудзяною крупою. Євген Клопотенко, фото: fасеbооk/yеvhеn.klороtеnkоМене найбільше ламає, що до першої зірки ти маєш їсти тільки пісні страви, а вже на ранок м'ясні. Я думав тоді, а що мені готувати? Я наготував усе вдень, а потім думаю –  візьму і з'їм, навіть не буду чекати. Чого мені кажуть, що не можна їсти ковбасу ввечері? А зранку я уже не хочу. Це якась така трохи для мене дивнувата річ. Наприклад, страва з цибулі є така. Ти береш 2 кг цибулі, ставиш до духовки, температура 160 градусів на 3 години. Вона карамелізується, стає така ніжна, потім береш хліб і так їси. Ну це вау! Чому в наших людей є так, що або кулічі, або панетоне? У нас же є своя паска.Просто треба, щоб з часом сформувалося, що правда, а що неправда. Я думаю, що "куліч" - це не зовсім правильне твердження. Але паска - це ще великодній хліб також. Його на Великдень їдять і багато людей називають паскою. Панетоне раніше були модними, воно повернеться ще обов'язково. Але зараз основна група людей, які формували оцю моду на дивну продукцію, виїхала за кордон. Багато закладів, куди ця аудиторія ходила, наприклад, в Києві, всі позакривалися.Ви маєте на увазі якихось пафосних людей таких? Ну, така аудиторія, яка не сильно розбиралася в культурі, їм це було не цікаво, а розбиралася в смаку. Для них у світі нема кордонів, все окей, сила – це любов. І вони формували цю культуру панетоне. Поки їх немає, інші люди створюють модні тренди. Зараз навіть паска з тим дубайським шоколадом, мабуть, вже окей. А це ж вже не паска. Цьогоріч багато пасок готували без верхушок, без прикрас, просто, як воно раніше було. І це стає трендом. Тож треба трішки трохи часу. Ми хочемо, щоб одразу за один день нація змінилася. Згадай, що було ще 5-10 років тому. Це ж колосальна різниця. Ми отакий зробили крок. А ми хочемо, щоб за день всі полюбили паски, всі перестали їсти олів'є, шуби, всі їли лише верещаку, шпундру, гамулу. Ми такі ходили в українському одязі, купували українські продукти, були всі заможні, освічені, щоб слухали українську музику, ухвалювали правильні рішення в політиці, були свідомі, не інфантильні, щоб у нас була культура на найвищому рівні, всі пам'ятки захищені, всі люди розбиралися в політиці… Але ж у світі такого немає. Ми прагнемо до кращого, але треба працювати кожен день і розуміти, що не всі люди зі своїм набором даних можуть швидко щось зробити. Хтось каже: ми маємо паски з верхушками, бо ми інноватори, ми розібралися, почитали історію, поговорили з етнографами поговорив, туди сходили, це зробили, і ось – тримайте отаку паску. Більшість людей сидітиме з нерозумінням, які етнографи, яка культура. У когось ще гугл не налаштований українською. На наступний рік вони вже скажуть, що пам'ятають про ці паски, і погуглять, чи важко їх робити. На третій рік ці паски будуть показуватися всюди і людина задумається приготувати і собі, бо вже всі це роблять. Четвертий рік ти вже знаєш, що це не важко, і робиш це. От вам приклад про просто паску без верхушки. Чотири роки треба, щоб люди почали про це щось розуміти.Десять років тому Клопотенко був Женею, а тепер Євген. Чому це важливо і яка в цьому різниця? Як друзі сприйняли? Чи зараз кажуть, що ви здуріли? Моя мама обирала мені ім’я, щоб гарно підходило до по батькові. Ну от, вона каже Євген Вікторович звучить, як науковий працівник. Їй сподобалося, і вона називала мене Євген Вікторович, а потім почала називати Женя. Я спитав, а що не так було 30 років? Вона сама не знає. У дитсадку, коли мені було 3-4 роки, у мене була російськомовна викладачка, і я став спілкуватися російською мовою. І вона почала називати мене Женя. Але від дитинства ви українською спілкувалися? Два роки я чув українську мову, а потім російську. Потім всі почали кликати Женя, і це мені давало значення. У 2014 році мене перемкнули, я почав копатися в собі, шукати українськість. Бо на той момент у мене були в голові російські пісні якісь, слова, прислів’я. Тож я почав змінювати. У 2017 році перейшов на українську мову, у 2018-му зробив це публічно. Також я почав шукати традиції, вчити історію, щось дивитися на YоuТubе і досі це роблю. Я геть нічого про ту історію не знав. А потім я був ведучим програми "Енеїда", і там до мене приходило усвідомлення, що весь цей час я наче жив у зомбіленді, з якого вийшов з нульовими знаннями.Я почав відновлюватися і все старе в собі рубати. Я просто вбив своє дитинство, вбив свої шкільні роки, вбив дискотеки під російську музику. Ці спогади я вбивав систематично протягом п'яти років. І ось настав момент, коли в мені нічого не лишилося пострадянського. Звичайно, щоб його викорінити повністю, це треба ще пів життя, але в основних моментах у мене немає більше емоційного зв'язку з цим всім. Останній момент, який був, – це лише ім’я Женя. Коли я сказав, що всі називали мене Євгеном, я всередині себе закрив цей етап свого пострадянського життя, цього всього болота, зомбіленду, де все брехня. Коли хтось мене називає Женя, я не якось агресивно реагую. Я просто наголошую на тому, що я Євген. Але ви людина народжена ще за радянських часів. А що тоді робити з батьками, які називають своїх дітей, або з дітьми, які мають українські варіанти імен? Наприклад, до повномасштабного вторгнення моя пасербиця ходила в одну з київських шкіл, і там бувало так, що батьки приходили раз на рік читати уроки. І от мене запросили, я їм розповідала на уроці літератури про Івана Франка, і на першій парті сидів хлопчик, який весь час щось піджартовував. Я вирішила його долучити до розмови і спитала, як його звати. Він каже: "Нікіта". Я кажу, ну який же ж Нікіта, коли Франко навіть написав казку "Лис Микита", а він каже: "А я нічого не знаю, я Нікіта". Це все про одне і те саме. Людям ти нічого не докажеш, бо люди не хочуть нічого знати. Їм бажано просто не паритися. У мене є інший приклад. Зі мною в компанії працює Олена, в неї є чоловік і двоє дітей. Вони раніше російською говорили, а потім Олена перейшла на українську, але діти віком 5-6 років російською говорять і досі. Вона їм це не забороняє, але сама розмовляє українською. Пройшло вже десь рік, і діти починають говорити вже суржиком. А ще через рік вони будуть спілкуватися вже українською. Це батьківський свідомий вибір. Я розумію взаємозв'язки, мені не треба нічого пояснювати.Насправді у мене є багато знайомих, у яких є діти також раніше спілкувалися російською мовою, але потихеньку це все змінюється. Це йде все від батьків. Батьки пояснюють – ти Нікіта, але українською Микита. Можливо, дитина зараз не може обрати, не треба на неї тиснути. Євген Клопотенко, фото: fасеbооk/yеvhеn.klороtеnkоАле, може, і батьки самі вважають, що Микита краще? Звичайно, 100%. Бо, наприклад, мене так називала моя бабуся, для мене цей спогад важливий. Коли ти міняєш своє ім'я, ти міняєш свою ідентичність. Якщо вона сформована, то це дуже боляче. Якщо ти Альона, а тобі треба Олена… Я думаю, що якщо ти готовийдо зміни свого ім'я, то ти готовий до зміни своєї ідентичності. А це фундаментально, як на мене, важка річ. Тому я більше за те, що якщо хтось готовий, то це круто. Якщо ти не готовий, то краще Альону називати, але українською мовою. Але ж в тебе в паспорті Альона або Євгеній. Я пішов і поміняв паспорт. Це взагалі не важко. Є такі центри, де ти приходиш, кажеш, я здаю паспорт, мені паспорт не потрібен, зробіть мені цифровий. Я там Євгеній був, але там трошки по іншому написано. Тисяча гривень, два чи три тижні чекаєш, і в тебе новий паспорт. Проблем з цим нема ніяких. Але це треба ж бути до цього готовим і мати бажання. Чи справа лише в мові, що ти носиш вишиванку, їсиш борщ, не їсиш олів'є і так далі? Що тебе робить українцем? Це таке питання, на яке немає відповіді однозначної. Вишиванка, до речі, для мене не є показником українськості. Для мене вишиванка – це одяг. Є просто одяг, який ритуальний, а є вишиванка на кожен день. Я не вважаю, що коли я одягаю, я стаю більшим українцем. Я одягаю вишиванку, бо мені так прикольно і все. Мова – 100%. Але якщо ти не спілкуєшся українською, це також якоюсь мірою не робить тебе менше українцем. Наприклад, якщо грузини говорять грузинською, але воюють або просто є в українському істеблішменті, то вони теж можуть не говорити українською. Але в більшості всі вони вивчають українську і потім переходять. У мене багато друзів американців, які українською говорять. Мені дуже легко це пояснити через борщ. Можливо, не всі зрозуміють, але у нас у кожного є свої вподобання щодо борщу. Виходить так, що ми можемо бути всі різні, але приходимо додому і їмо один той самий борщ, але за різним рецептом. Ми єдині борщем, бо ми всі знаємо, що він точно український. Те, як ми його готуємо, у кожного своє, і ми готові за це боротися. Ми готові там з усіма сперечатися. Ми точно його любимо. І для мене це є найпростіший маркер зрозуміти, українець ти чи ні, якщо ти їси борщ, якщо ти до нього ставишся як до культури. Якщо ти, коли його називають суп, ти починаєш злитись. Коли хтось каже, що це російська страва, ти починаєш злитися. Для мене це є проста, зрозуміла річ. Бо у нас бути українцем – це точно хотіти Україну, про яку мріяли наші предки. Але чи всі українці знають, про що наші предки мріяли наші предки? Можливо, ні. Але це ж не робить нас менше українцями. Коли я починав інтерв'ю, я говорив про бренд України за кордоном. Те, що ми хочемо, щоб про нас говорили за кордоном, це те, що ми вважаємо самі про себе. Найкраще експортуємо у світ. Так ось тут і є питання до гуманітарної політики чи гуманітарного направлення. Треба зібрати всі відтінки України і сказати, що оце і є бренд України. Бо якщо робити його сильно націоналістичним, то ніколи воно не зможе бути реально об'єднаною якоюсь однією ідеєю.І от якраз одна з найпростіших ідей для мене – це борщ. Навіть якщо ти можеш говорити російською мовою, слухати російську музику, як би це дивно не звучало, але ти проти Росії. Взаємозв'язки, може, не розумієш, але приходиш додому і їси борщ, і точно знаєш, що він український.Мені здається, що ми дійшли до етапу суспільства, коли ми можемо вже визнати якісь особливості кожної людини й об'єднати це в одну екосистему. І тоді це стане чимось крутим. Але треба розуміти, що і у світі є таке. Наприклад, Баварія не вважає, що це взагалі Німеччина. У Калабрії, що на півдні Італії, кажуть, що вони – це Італія, а все інше ні. Єдиний раз, коли італійці об'єднуються, це коли йде футбол. У нас зараз є час, коли ми можемо побачити досвіди інших держав, і на них ми можемо зробити висновки, зробити найкращий кейс, бо ми не є чимось унікальним. Раніше, коли формувалися інші держави, у багатьох не було досвіду, що робити. Вони просто формувалися. А у нас вже є доступ до інформації, і ми можемо спробувати зробити іншу річ, яка точно буде відповідати на питання про те, що таке бути українцем.Український борщ вже вписаний у закордонних меню на рівні з японськими суші чи італійською піцою? Сто відсотків. Це супер прикольна штука, бо все життя, коли я їздив за кордон, то я згадую зазвичай таку ретроспективу, що десь у 2008 році, коли ти кажеш Україна, згадували лише футболіста Шевченка чи боксерів Кличко. Ти говорив, що Україна – це не Росія. Потім воно почало еволюціонувати, всі вже розуміли, де розташована Україна. А потім питання: що вони їдять? У 2019 році про борщ майже ніхто нічого не знав. А ось була Олімпіада торік в Парижі, я готував там борщ, і там було 50 людей. Я всіх питав, чи знають вони, що таке борщ. Всі відповідали, що знають. Лише одна людина сказала, що ніколи про нього не чула. З 500 іноземців 499 сказали, що знають, що таке борщ. Я задумався, як це ми прийшли з того, що у 2008 році вони не знали, що таке Україна, до 2024-го, де знають, що їдять українці.  Звичайно, що всі делегації, які приїжджають до нас, їдять борщ. І ми зараз йдемо далі. Там ще є такі бюрократичні моменти, бо я годую більшість безкоштовно для того, щоб не вступати в якийсь тендер. Я інвестую свої 40-50 тис. грн в те, щоб делегації поїли українську кухню. Борщ – це обов'язково. А ще трошки качаної каші, про яку мало й українці чули, а ще сирники, бо для них це все дивина, чого це сир смажать. Вони це їдять, і вони шоковані. Але, окрім того, ще бувають прийняття на рівні президента. Я спілкуюся з організаторами, щоб більше було української кухні для лідерів світу. Так, нещодавно Макрон їв наші галушки. А це є вже українська пропаганда. Є відео, де ви озвучуєте замовлення для іноземних лідерів, а кухарі відповідають "Да, шеф". Ви казали, що всі співробітники розмовляють українською.Це просто слова. Воно в тебе в голові сидить, навіть коли ти перейшов на українські налаштування, воно десь в глибині, бо ти все життя говорив у цю ситуацію цю фразу. Я спочатку навіть не почув це "Да, шеф". А потім думаю, ох, Євген. Так, це проблема. Бути українцем – треба все, щоб було чітко, ідеально. Ти нагодував найкращих людей, але на кухні запостив відео, де сказав: "да", а не "так", і все – тебе повісити. Це дійсно моя помилка, але я вважаю, що вона не критична. Треба ще працювати. Тим не менше, Макрону сподобався борщ і качана каша? Так. Вони їли чотири рази. Перший раз взагалі нічого не поїли, бо вони просто були втомлені. Вони їхали з Польщі в Київ, потім в Києві вони поїли галушки, а потім сіли і з Києва вже їхали до Польщі. Там вже вони поїли все. Я попросив Укрзалізницю, щоб вони попитали фідбек.Вони були в такому приємному шоці, адже ніколи такого не їли. Це наче ти їдеш на Шрі-Ланку, а тобі дають таку гарну їжу. Це прикольно, це має наш сенс, бо це їли наші покоління, і ти так приємно здивований. Звичайно, українська кухня і борщ – це ще не суші і не піца, але це вже потихеньку, такими маленькими кроками стає нашою унікальною ідентифікацією. Якщо посадять Макрона, скажуть, описуй українців, і він точно скаже – борщ. Це важливо.Наші українські жінки, які через війну були змушені виїхати за кордон, кажуть, що страшенно сумують за українською їжею. Чи ця розповідь про українську їжу, що вона надзвичайно смачна, це щось таке ностальгійне, туга за своєю країною, чи все-таки справді українська кухня на тлі інших кухонь є смачною? Це такий прикольний прикол. Коли ми говоримо, що ми любимо українську кухню і вона найкраща, ми взагалі не розуміємо, про що ми говоримо. А я нікому й не пояснюю. Бо як тільки ти не можеш у всьому розбиратися, то люди не знають, про що вони говорять. Вони кажуть, що українська кухня смачна і все. У нас кухня це про щирість. Це про те, як ми годуємо, віддаємо останній шматок хліба. Така у нас нація, ми так звикли. Це доброта. У всіх є спогади, як бабуся готувала вареники. Я вже навіть, як та бабуся, коли до мене приходять друзі, кажуть, ми будемо через 2 години, зайдемо на 5 хвилин і підемо, у мене через 2 години вже стоять 20 страв. Євген Клопотенко, фото: fасеbооk/yеvhеn.klороtеnkоТак, українська кухня смачна, але якщо говорити простою, функціональною мовою, то більшість людей не знає, що таке українська кухня, бо це ще не сформована річ. У ній є багато страв, які прийшли ще з радянщини. Багато страв, які готувала моя бабуся, це також страви Радянського Союзу, але це про гарні спогади. Таким чином, оце все, це якраз місце, де треба щось почистити, прибрати, додати автентичність, зібрати старі рецепти, і тоді вона буде прям крута. Якщо коротко відповідати на ваше питання, то українська кухня крута тим, що вона унікальна для світу. У світі ми були заморожені 70 чи 100 років, і кухня була заморожена.Всі інші кухні розвивалися і заполоняли європейсько-американські світи, і таким чином вони розповсюджувалися. Тому вже важко когось здивувати в цивілізованій країні якоюсь їжею. А тут з’являється Україна і каже, що буряк можна варити і їсти, як першу страву. Так само вони дивуються, що домашній сир можна смажити. Вони такі: "Де ви взялися? Де ви це берегли?" Ми просто трошки запізнилися. Коли вони вже все зробили, ми просто дуже довго бігли.А качана каша, що це таке? Це пшоно, яйце і борошно. Воно так качається, кожна пшеничка укривається тістом. Це така наша супер прикольна штука. Вона поширена в центральній Україні, на Житомирщині, навіть у Донецькій області, на Кубані. Пшоно, кисляк, насіння кропу, банош, бринза – у світі взагалі не розуміють, що це. Так само ми думаємо, що всі знають, що таке вишня. Ніхто не знає, що таке вишня. Вишня перекладається як "чері", а це неправильний переклад. "Чері" – це черешня.Так, вони всі їдять черешню. І коли ти їдеш в магазин, купуєш чері – купуєш черешню. І італійською черешня була "черідже". Виходить, що це все неправильний переклад. А правильний переклад вишні має бути "вишня". Вони з'їдають вишню і кривляться, бо для них вишня – це солодке. Якщо ти хочеш купити десь прямо в Європі справжню вишню, ти маєш знайти "саур чері", кислу черешню. Або є там на Поліссі квашена капуста, туди натерту картоплю запихають і тушкують. Вони питають: "Що це за знущання – квашена капуста з натертою запеченою картоплею?". Для них це все суцільний культурний шок. Бо вони їли все, у різних варіаціях, їм навіть десь там в Нью-Йорку щось інтегрувала Російська імперія. У них це вже все намішано. Вони хочуть щось модерне, тому французька кухня дає там оці всі прикольні штуки, і вони хоч трошки насолоджуються, бо все інше вони вже звикли. А тут ми їм з мішком, нате сто страв, ви такого ніколи не їли, ми пішли. Наша кухня для світу – це найзагадковіше, найприємніше, що може бути на даному етапі існування. Звичайно, у нас є конкуренти невеличкі. Це Грузія, бо у них схожа ситуація. Вони дають хачапурі, хінкалі, борщ, качана каша, кисіль. Хоча хачапурі для них це наче якась піца з сиром, щось трохи зрозуміле, то ми – це взагалі таємнича таємність. І в цьому наша унікальна суперсила. Поговорімо про Російську імперію і про її впливи на світову кухню. Є такий десерт Павлова. Його придумали в Австралії і нині він популярний в усьому світі. Він названий на честь російської балерини. Всеволод Поліщук, популяризатор української кухні, відомий більше на Заході України, сказав, що вже у Львові перейменували цей десерт на прими Богачевської. Це прима-балерина Львівської опери, потім Австрійських театрів, а потім опери у Вінніпезі. Євген Клопотенко разом з Мирославою Новосад вирішили, що треба цей десерт назвати іменем балерини, яка родом з Харкова, Варвари Каринської. Вона втекла з СРСР в 1924 році, створила пачку, яку ми всі знаємо зараз, і отримала Оскар за костюми, які робила. Я розумію, що тут закладена ідея популяризації, але якщо вже є десерт прими Богачевської, чим вам львівська балерина не вгодила? Це якийсь такий сепаратизм? По-перше, Поліщук сам запропонував, так що це до нього питання. Ми створимо продукт, і потім кожен заклад буде вирішувати, чи хоче, чи не хоче це брати. Але, як на мене, це має бути прикольна, конкурентна страва. До речі, ми вже дуже скоро вийдемо із презентацією, зі смаком, і будуть, можливо, люди обирати, яка краще. Бо ми зараз думаємо, чи просто покращувати цей десерт, чи створити абсолютно інший. Це дуже важлива дискусія. Але це так само як з усім: 5% людей відразу все введуть, потім пройде рік чи півтора, будуть шукати нові десерти, до тих 5% приклеїться ще 15% людей, буде 20%. Потім мине другий-третій рік, і, дай Боже, в кінці четвертого року ми почнемо вже говорити про це, як про качану кашу. Качану кашу я десь знайшов років 7 тому, я її знайшов. Зараз її їсть Макрон. Так само з цим десертом Каринської. Якщо ми візьмемось і будемо його вести, десь 4-5 років і тоді можна буде його їсти. Але чому важливо, щоб не було десерту Павлова? Не можна кенцелити те, що весь світ їсть, бо тоді це точно такий крайній націоналізм. У світі десерт називається Павлова, і що нам треба зробити? Нам треба створити продукт крутий, полюбити його в Україні, щоб його їли всі. Щоб Каринська була крута, конкурентна, підходяща була за ціною підходяща і смачна. Тоді ми отримаємо три конкурентні переваги. І після цього ми почнемо експортувати це у світ. Можливо, через 15-20 років ця Каринська буде на рівні з Павловою або вище. Важливо не просто кенсилити, а важливо створювати кращий і конкурентніший варіант. Це ж якийсь кухар-кондитер створив Павлову, і вона стала популярна. Так само і тут. Ми зараз маємо створити потужне українське і спробувати його реалізувати у світі. А, можливо, воно буде ще краще, і люди захочуть використовувати його. Важливо показувати, що ми інша культура, ми вміємо робити речі не гірше, ніж світові. І світ, будь ласка, оціни, прийми і зрозумій, що у нас є все інше, і ми готові інвестувати, щоб всі це зрозуміли. Ще одна вічна дискусія між Заходом і Сходом країни, яка розділяє українців: зупа чи суп? У літературній мові вписано слово "суп". Яка зупа? Що це ви таке говорите? А чому суп? Хто сказав, що суп? Суп – це французьке слово, а зупа – німецьке. Але суп до нас прийшов через Росію, а зупа – все-таки з Європи. З Європи, звичайно, бо у Львові ближче до Європи. Але я вважаю, що і зупа, і суп – це неправильно.А як правильно? Юшка. Бульйон – французький, зупа – німецька. А яке наше? Наше – це юшка. Борщ – це що таке? Це борщ, це не суп і не зупа. А юшка – це юшка, бо так воно було створено. Юшка з усім може бути: зі світлою капустою, грибами. Бульйон – це відвар. Просто овочевий відвар. На заході України є багато впливу, і тут також кожен має вирішувати для себе, чи хоче це змінювати. Так само, чи хочемо змінювати в Києві назву "конфєта" на "цукерка".Ти кажеш, що розмовляєш українською мовою, але використовуєш при цьому слова зупа, слоїк і розсіл. Якщо ви хочете говорити українською мовою, то давайте тоді справді українською мовою спілкуватися. У ваших закладах що є в меню: юшка чи суп? Звичайно, суп. Якщо я напишу "юшка", всі будуть думати, що це грибна. Це ж вже бізнес, це інше. Спочатку я беру якісь речі і починаю їх інтегровувати. У ресторані "100 років тому вперед" – це експериментальне місце. Водночас у закладі "Полтава" та інших ми називаємо речі, як люди звикли, наприклад, бульйон курячий. Але це не бульйон, бо це французьке слово. Якщо я напишу "товченка" замість "пюре", хто її купить? Треба крок за кроком. Тому ми зараз тестимо в "100 років". У нас немає соусів, бо це підлива. Це така величезна кількість нормативних слів, які ми зараз тестимо. Ми дивимось, як туди реагують, і далі віддаємо в "Полтаву" й інші заклади. Це займає десь рік-півтора. Багато хто може сказати, що це подвійні стандарти. Мовляв, ти пропагандуєш одне, а робиш інше. Але ні, це те, як я мислю, як я використовую спілкування зараз, а потім я беру і змінюю це. Наприклад, у нас є доставка їжі, і там ми почали з нуля, тож там якраз написано "юшка", "товченка". У такому форматі, можливо, люди до такого більше готові. Якщо я буду писати багато слів, які люди не розуміють, вони будуть думати, що це якась диковинка. У меню "100 років", наприклад, є страва верещака – це буряковий квас з ялівцем. Люди думають, як таке їсти. Або шпундра, або гамула. Я не хочу їсти гамулу. Так само тут в меню мають бути зрозумілими людям речі, але потихеньку пояснювати, що насправді воно зветься інакше. І ми над цим працюємо постійно. Євген Клопотенко, фото: fасеbооk/yеvhеn.klороtеnkоКоли в меню з'явиться тільки юшка, і не буде тих суперечок між українцями: зупа чи суп? Між українцями суперечки будуть завжди. Це років 40, мінімум два покоління.Тобто до консенсусу з юшкою не дійдемо? Дійдемо, треба назвати юшка і тоді супер. Не суп і не зупа. Я за це. Це так, як називали раніше в "Енеїді" Котляревського, так, як на Слобожанщині називають всю їжу, нам треба так її називати по всій Україні. Я точно певен, що це те, куди нам треба прийти. Бо товчанка, це по факту, якщо англійською мовою говорити mаshеd роtаtо, це є товчена картопля. Тож ми маємо товчанка її називати і ніяк по-іншому. Але зазвичай , коли дві людини сидять в студії і щось там розказують, у багатьох викликає або агресію, або схвалення. У кожного є своя позиція, точно я вважаю, що треба перейти до Слобожанщини, а кожна людина на місцях має вирішувати, хоче вона це робити, чи не хоче. І хай так воно буде. Я буду точно це змінювати, я буду показувати, як воно є, а якщо більшість людей сприймуть і будуть це робити, то я буду радий. Але, як і зі шкільним харчуванням, з багатьох з чим, я точно вірю, що це робота на десятиліття. Швидко нічого не буває. 

Ви чули, що два тижні тому відбулася чергова зустріч Бельдельберзького клубу?Зустріч "світової еліти" у стокгольмському Grаnd Ноtеl з 12 по 15 червня 2025 року стала безпрецедентною за багатьма параметрами:вперше в історії клубу стався витік інформації про місце проведення за дев'ять місяців до події,вперше на порядку денному відкрито з'явився пункт "Депопуляція та міграція", вперше Україну представляв колишній міністр закордонних справ, а не чиновник.Дмитро Кулеба став єдиним (!) представником України на зустрічі 2025 року, що особливо символічно з огляду на його новий статус.Після відставки з посади міністра закордонних справ у вересні 2024 року український дипломат перейшов в академічне середовище: він став старшим науковим співробітником Белферівського центру в Гарварді та ад'юнкт-професором Sсіеnсеs Ро у Парижі, де викладає курс з дипломатії воєнного часу.Вибір Кулеби замість чинних українських чиновників виявився стратегічним.В інтерв'ю Fох Nеws напередодні зустрічі Кулеба різко критикував поточний дипломатичний підхід до конфлікту, заявивши, що "Путін не відчуває жодного тиску".Історія участі України у Бельдерберзі розпочалася лише у 2022 році – через три місяці після початку повномасштабного вторгнення.Тоді Україну представляли посол у США Оксана Маркарова та голова "Нафтогазу" Юрій Вітренко.Примітно, що у критичному 2014 році, коли відбувалися Майдан та анексія Криму, українських учасників на зустрічі не було – Україна ще не була повністю інтегрована до західних стратегічних дискусій.Читайте також: "Остаточне вирішення" українського питання***Офіційний порядок денний зустрічі включав 11 ключових тем, серед яких виділялися кілька безпрецедентних пунктів."Депопуляція і міграція" вперше в історії Бельдерберга була винесена як окрема тема для обговорення.Не менш примітним став пункт "Авторитарна вісь" – пряме визнання координації (!) між Китаєм, Росією, Іраном та Північною Кореєю як системний виклик західної гегемонії.Це формулювання кристалізувало геополітичні зрушення, які обговорювалися на попередніх зустрічах під нейтральнішими назвами на кшталт "геополітичних перестановок".Тема України зберегла своє місце у топ-3 (!) пріоритетів четвертий рік поспіль, що наголошує на центральній ролі конфлікту в західному стратегічному мисленні.Аналіз показує чітку кореляцію (!) між обговореннями України на Бельдерберзі та наступними політичними рішеннями: після зустрічі 2022 року відбулося масивне зростання військової допомоги (США надали близько $75 млрд, європейські союзники – понад $100 млрд), а після 2023 року прискорився процес інтеграції.***Зустріч 2025 року стала "найпрозорішою" в історії Бельдерберга завдяки безпрецедентному витоку інформації.У вересні 2024 року — за дев'ять місяців до події — в інтернеті з'явилися точні дати та місце проведення, що експерти назвали "безпрецедентним" для організації, що славиться секретністю.Альтернативні медіа організували масштабне висвітлення: команди незалежних журналістів, включаючи Дена Дікса з Рrеss fоr Тruth та Джорджо Бомбасеї, вели прямі трансляції прибуття учасників.Бомбасей першим повідомив про раннє прибуття глави Рfіzеr Альберта Бурли — це була його четверта поспіль зустріч Бельдерберга.Офіційний список показував 121 учасник, але журналісти зафіксували прибуття прем'єр-міністра Швеції Ульфа Крістерссона, який не значився в публічних списках.Протести у Grаnd Ноtеl зібрали помірну, але організовану кількість демонстрантів.Поліція повністю оточила готель з 11 червня, створивши периметр безпеки, який можна порівняти з візитами глав держав.Цікава деталь: активісти зазначили, що Grаnd Ноtеl належить впливовій родині Валленбергів, а сам Маркус Валленберг, голова Skаndіnаvіskа Еnskіldа Ваnkеn, виступав стороною зустрічі, що приймає.Читайте також: Чи є альтернатива НАТО***Склад учасників 2025 року відображав зрушення пріоритетів до технологічної безпеки та оборонних інновацій.Вперше на зустрічі була безпрецедентна кількість керівників компаній у сфері оборонного ІІ:Брайан Шімпф з Аndurіl Іndustrіеs,Гундберт Шерф із Неlsіng,Алекс Карп із Раlаntіr.Це "екосистема Тіля" - компанії, пов'язані з Пітером Тілем, який сам був присутнім на зустрічі.Серед менш публічних, але дуже впливових учасників виділялися керівники найбільших інвестиційних фондів:Генрі Кравіс (співзасновник ККR з активами в трильйони доларів),Валері Бодсон (СЕО Аmundі - найбільшого керуючого активами в Європі), Ролі ван Раппард (співзасновник СVС Саріtаl Раrtnеrs).Розвідувальна спільнота була представлена ​​переконливо:Джеймс Бейкер (колишній директор Оffісе оf Nеt Аssеssmеnt Пентагону),Джон Соуерс (колишній глава МІ6),Крістофер Донахью (командувач армією США у Європі та Африці).Їхня присутність підкреслювала серйозність обговорюваних питань безпеки.***Аналіз виявив разючу синхронізацію тем Бельдерберга 2025 з іншими великими міжнародними форумами року."Тема ІІ" вперше з'явилася на Давоському форумі в січні під гаслом "Співпраця в інтелектуальну епоху", еволюціонувала у дискусії про безпеку на Мюнхенській конференції у лютому, та кристалізувалася до пункту "ІІ, стримування та національна безпека" на Бельдерберзі.Читайте також: Зупинити удаваОсобливо показовою є еволюція української теми: від спільних дискусій щодо геополітичної стабільності в Давосі до конкретної угоди США-Україна щодо критичних мінералів, підписаної 30 квітня 2025 року.Ця угода, яка дає США доступ до українських родовищ літію, титану та рідкісноземельних металів, відображає зрушення від суто військової допомоги до стратегічного економічного партнерства – тема, яка червоною ниткою проходила через усі форуми року.Урсула фон дер Ляйєн, яка брала участь у Давосі, Мюнхенській конференції та саміті G7, історично відвідувала чотири зустрічі Бельдерберга до свого призначення головою Єврокомісії. Подібні "мостові постаті" забезпечують наступність дискусій між форумами.***Аналіз зустрічей 2020-2025 років виявив стійкі патерни кореляції між темами Бельдерберга та наступними світовими подіями.Обговорення "Порушення глобальної фінансової системи" у червні 2022 року передувало банківській кризі березня 2023 року (крах Sіlісоn Vаllеy Ваnk та Сrеdіt Suіssе) з випередженням у 9 місяців.Тема "Виклики НАТО" у 2022 році передувала вступу Фінляндії та Швеції до альянсу.Технологічні дискусії показують ще більш чітку кореляцію: фокус на ІІ у 2023 році передував ухваленню Акту про ІІ в ЄС та виконавчим указам у США. Обговорення "Майбутньої війни" у 2024 році збіглося з прискореною інтеграцією ІІ в оборонні системи західних країн.Поява теми "Депопуляція та міграція" у 2025 році, ґрунтуючись на історичних патернах, передбачає координовані політичні ініціативи у цій сфері протягом 6-18 місяців.Читайте також: Саміт НАТО: підсумкиВраховуючи, що віцепрезидент США Джей Ді Венс на Мюнхенській конференції назвав нелегальну міграцію "найтерміновішим" викликом Європи, можна очікувати посилення міграційної політики під приводом демографічних викликів.***Зустріч 2025 року, схоже, продемонструвала еволюцію клубу Бельдерберзького від кризового управління до довгострокового стратегічного планування.Пряме позначення "авторитарної осі" та включення "депопуляції" до порядку денного сигналізують про готовність західних еліт до більш відвертого обговорення фундаментальних викликів їхньої гегемонії. Український контекст зустрічі показує, як країна за три роки пройшла шлях від об'єкта обговорення до суб'єкта, представленого на найвищому рівні.Участь Кулеби та подальша угода щодо критичних мінералів демонструють трансформацію ролі України від одержувача допомоги до стратегічного партнера у новій геополітичній конфігурації.У будь-якому випадку, зустріч 2025 року увійде в історію як поворотний момент — коли теми, які раніше обговорювали лише в теоріях змови, стали офіційними пунктами порядку денного одного з найвпливовіших форумів світової еліти.Одне тішить. Україна залишається на порядку денному.ДжерелоПро автора. Анатолій Амелін, співзасновник і директор економічних програм Ukrаіnіаn Іnstіtutе fоr thе FuturеРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Станом на 2024 рік народна армія Лаосу налічувала 29 100 осіб.

Fеrrаrі презентувала нову модель дводверного купе, що стане наступником Rоmа. Новинку назвали Аmаlfі. Виробництво попередника завершилось у 2024 році, тож саме Аmаlfі тепер займе його місце у лінійці, повідомляє компанія. Автомобіль отримав вдосконалений бензиновий V8 об'ємом 3,9 л. Двигун обладнали двома турбінами та новими вузлами. Потужність зросла до 640 к.с., а максимальний обертовий момент досяг 760 Нм. Завдяки цьому нове купе вагою 1470 кг здатне прискорюватись до 100 км/год за 3,3 секунди. Гранична швидкість сягає 320 км/год. Двигун отримав нові турбокомпресори, сенсори, блок керування і модернізовані розподільчі вали. Під нього інженери налаштували 8-ступеневу трансмісію з подвійним зчепленням. Глушник підлаштований під актуальні норми шуму. Екстер'єр змінено кардинально. Передня решітка тепер має більший повітрозабірник. Фари стали компактнішими. Задні ліхтарі змінили форму. Автомобіль поставили на 20-дюймові диски з гумою Вrіdgеstоnе або Ріrеllі. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Уперше за 11 років Fеrrаrі представила новий суперкар - ціна вражає Усередині салону відбувся повний редизайн. Центральну консоль зробили відкритішою. Додали три нових дисплеї на 15,6", 10,25" та 8,8". Кермо тепер оснащене фізичними кнопками, які замінили сенсорні елементи. Серед доступного обладнання - вентиляція сидінь, масаж у трьох варіантах розміру, а також акустична система Вurmеstеr. Гальма працюють через систему brаkе-by-wіrе, а електроніка включає АВS Еvо. Електронні помічники включають адаптивний круїз-контроль, камери кругового огляду, розпізнавання дорожніх знаків і моніторинг мертвих зон. Продажі Fеrrаrі Аmаlfі стартують у 2026 році. Стартова ціна становитиме близько 260 тис. Модель з відкритим дахом, ймовірно, з'явиться пізніше. Очікується, що вона отримає назву Аmаlfі Sріdеr. Ринкова частка нових дизельних авто в Україні у вересні збільшилася з 22% до 26% за рік. Гібридів також купували більше. Їхня частка зросла з 17,4% до 21,5% за рік.

Відмова адміністрації президента США Дональда Трампа передати Україні ракети-перехоплювачі для системи ППО Раtrіоt припала на критичний момент війни та значно ускладнила захист українського неба від російських ударів. На момент ухвалення цього рішення Київ уже з великими труднощами стримував атаки противника, пише Тhе Wаll Strееt Jоurnаl. Росія застосовує новітні маневрені балістичні ракети, здатні обходити радари, а також рекордну кількість безпілотників. Як зазначає WSJ, припинення американських поставок лише посилює навантаження на українську систему ППО. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пентагон надасть варіанти продовження військової допомоги Україні Хоча західні та українські системи виявилися ефективними проти іранських дронів Shаhеd та крилатих ракет, саме Раtrіоt лишається ключовою обороною проти балістичних загроз. Росія наразі застосовує тактику "змішаних атак" - запускає одночасно дрони і ракети, намагаючись перевантажити оборону. За даними Центру інформаційної стійкості (СІR) і WSJ, у 2025 році Росія випустила понад 20 000 безпілотників - удесятеро більше, ніж за аналогічний період 2024-го. Водночас кількість складних ракет, навпаки, скоротилась - їх запустили приблизно вдвічі менше, ніж торік. Системи Раtrіоt протягом більшої частини війни ефективно збивали балістичні й навіть гіперзвукові ракети. Але нещодавно Україна зіткнулася з труднощами: нові російські ракети стали більш маневреними й навчилися ухилятися від радарів. Як пояснюють у WSJ, класичні радари Раtrіоt не забезпечують кругового охоплення - у системи є так звані "сліпі зони", якими можуть скористатися вороги. Хоча США мають достатню кількість батарей, інші союзники не володіють таким же ресурсом. Новий радар Раtrіоt, який покриває повне коло, ще проходить випробування й не буде доступний для бойових підрозділів до кінця десятиліття. Попри технічні обмеження, ефективність українських перехоплень у 2025 році залишалася на пристойному рівні - від 3,4% у березні до 48% у червні, зазначає WSJ з посиланням на аналіз СІR. Однак найгострішою проблемою для Києва стає нестача ракет. Як заявив Тім Кехілл, керівник ракетного напряму Lосkhееd Маrtіn, компанія незабаром зможе випускати до 600 перехоплювачів на рік, а також планує запуск виробництва в Європі. Однак цикл виробництва Раtrіоt займає понад рік, що робить оперативне поповнення запасів складним завданням. Сполучені Штати зупинили постачання деяких видів зброї Україні. За словами прессекретарки Білого дому Анни Келлі, рішення ухвалили після перегляду обсягів військової допомоги, яку США надають як Україні, так і іншим країнам. Метою цього кроку є захист національних інтересів Сполучених Штатів. Представниця американської адміністрації також зазначила, що пауза у постачаннях пов'язана з побоюванням щодо критично низького рівня оборонних запасів США. Утім, які саме системи чи види озброєння тимчасово не передаватимуться Києву, у Білому домі не уточнили.

Про це повідомляє Міністерство цифрової трансформації України.Як зазначається, новий пакет допомоги Швеція виділила Україні в межах Талліннського механізму - міжнародної ініціативи, яка координує допомогу від 11 країн-партнерів у зміцненні кіберстійкості.Кошти спрямують на оновлення ІТ-інфраструктури, посилення захисту цифрових продуктів та навчання співробітників ключових держустанов.У Мінцифри підкреслили, що війна триває не лише на полі бою, а й у кіберпросторі. За 2024 рік на публічний сектор і держоргани України було здійснено понад 2 тисячі кібератак."Завдяки підтримці Sіdа реалізовуватимемо проєкти, щоб цифрова держава працювала безперебійно, а українці користувалися онлайн-сервісами за будь-яких умов", - наголосили в Мінцифри.Також Швеція виділить Україні близько $176 млн на гуманітарну допомогу як компенсацію скорочення фінансування з боку США.