Search trend "Новини Львова"

У центрі Львова правоохоронці затримали озброєного чоловіка, який, за попередньою інформацією поліції, перебував у стані алкогольного сп'яніння. Повний текст новини

Книжковий фестиваль "Фундамент: історії про культуру" вперше провели в Національному центрі "­Український Дім" у Києві 1417 листопада. Складався з виставки-продажу літератури про культуру, тематичних експозицій про постать літературознавиці Соломії Павличко та харківське періодичне видання "Універсальний журнал", а також розмов про книжки за участю митців, видавців, інтелектуалів. Фокусна тема фестивалю модернізм як стиль та епоха у вітчизняному мистецтві. Про задум і наповнення нової культурної події організатори розповіли під час престуру перед офіційним відкриттям Олексій Ананов,мкуратор мистецьких проєктів Українського дому "Фундамент" фестиваль специфічний. Вузький, але тільки за фокусом теми аудиторія в нього якнайширша. У час повномасштабного вторгнення ми відчули су­спільний запит на більше знання про культуру й історію. Вирішили, що найкраще його репрезентує саме література. На виставку може прийти навіть 50 тисяч відвідувачів, але все одно пропускна здатність обмежена. А читати, передавати та повертатися до книжки може значно більше людей. Тож саме книжка вхід у поле, яке хочемо підкреслити та підсвітити. Книжка з'явилася в цьому просторі не тільки тепер. Торік разом із партнерами Вlоор Вооks організували в Українському домі стаціонарну книгарню "Фундамент". Її курована колекція дещо змінюється під кожен із наших проєктів. Це був відгук на побажання відвідувачів. Їм хочеться взяти щось із собою після виставок, щоб повертатися до вражень від експозицій і дізнаватися ще про побачене. Досвід роботи книгарні підвів нас до розуміння, що треба поговорити про літературу ширше та показати її більше. Так виникла ідея нішевого фестивалю, сфокусованого на нонфікшні про культуру, з формулюванням "читати глибше". Український дім звернувся до кураторок Богдани Неборак та Анастасії Євдокимової, які зорганізували та змодерували основну тему цього заходу. А співзасновник книгарні Андрій Онищенко став куратором спецпроєктів у межах фестивалю. 22 видавництва приєдналися до події завдяки опенколу. Вони підготували фокусні пропозиції та представили свої стенди з тематичними добірками. Ще частину видань ми зібрали у блоці, що має таку саму назву, як фестиваль і книгарня, "Фундамент". Богдана Неборак, культурна менеджерка, співкураторка фестивалю Цікавим викликом для нас була можливість робити нішеву подію в Українському домі. Розуміємо, що цей простір розташований у серці Києва і сюди приходить неймовірно різна аудиторія. Це зумовлює те, яку мову маємо добирати, щоб розповідати історії. Не зовсім просту, але одразу зрозумілу та відчутно актуальну. Нам було важливо зберегти нішевість і водночас зробити фестиваль доступним. Так само працюють видавці й автори, які нас надихають. Вони шукають спосіб дійти до якомога ширшої аудиторії, навіть якщо говорять про вузькі та складні теми. Або ж показують, як на відомі теми поглянути буцімто вперше. Ось таку атмосферу ми хотіли втілити у програмі, виставках і стендах. Літературознавиця Соломія Павличко у своїй книжці "Дискурс модернізму в українській літературі" 1997 року казала про те, що культуру неможливо переписати, але можна перечитати і кількість можливих її перечитань безмежна. Лише ця коротка цитата неймовірно мотивує нас у контексті фестивалю. Розуміємо, що в суспільстві є сильний запит на деколонізацію. З одного боку, багато речей було проговорено в 1990-ті, а то ще й у діаспорі, в часи Мистецького українського руху. Можна сказати, що ця історія вже позаду. Але ж питання не тільки в тому, щоб щось було написано. Має з'явитися коментар, рецепція, обговорення. Соломія Павличко вміла змінювати уявлення про культуру Соломія Павличко вміла змінювати уявлення про культуру. Вона присвятила велику частину життя зміні ставлення до української літератури. Наголошувала на її повноті та показувала, як можна її інтерпретувати. На жаль, мала недовгу професійну кар'єру, бо прожила коротке життя. Залишила багато начерків своїх ідей, більшості з яких до сьогодні не втілено. Однією з найцікавіших є ідея книжки про дискурс насильства в українській літературі. Соломія Павличко говорила, що в нашій культурі багато непроговореного насильства. І доки заплющуватимемо на нього очі, вповні себе не зрозуміємо. Але для нас чільною працею є "Дискурс модернізму в українській літературі". Саме третє видання книжки, яке вийшло цьогоріч, надихнуло на експозицію про її авторку. Завдяки видавництву "Основи" отримали ексклюзивний доступ до архіву Павличко, який нині опрацьовують та оцифровують. Коли цей процес завершиться, видавництво відкриє матеріали для всіх дослідників. А поки що ми представили фрагменти. Чому модернізм і чому дискурс, тобто розмова про нього? Це епоха, яку довго забороняли та замовчували через колоніальний статус України. За кордоном теж не було багато досліджень нашого модернізму за радянських часів, тому що Україна була бездержавна нація. Для Соломії Павличко було важливо зрозуміти, чи був у нас модернізм, який саме й де він ховався. Для цього вона досліджувала багато особистих документів. Це абсолютно різні матеріали, які пояснюють, яка була та епоха та що в ній свідчило про оновлення суспільства. На виставці можна дізнатися більше про Соломію Павличко. Її історію розповідаємо через книжки, до видання яких долучалася. Це тексти, які вона писала, перекладала, впорядковувала. Серед них збірка статей та інтерв'ю "Фемінізм" 2002 року, яку впорядкувала літературознавиця Віра Агеєва. Сьогодні вона продовжує багато ідей, закладених Павличко, зокрема тему феміністичних і гендерних студій. Також є праця "Націоналізм, сексуальність, орієнталізм: складний світ Агатангела Кримського" 2000-го, яку деякі фахівці вважають чільною для Павличко. Інший цікавий приклад творчості переклад "Коханця леді Чаттерлей" англійського письменника Девіда Герберта Лоуренса. Цей роман Соломія переклала, щоб, зокрема, інтегрувати любовну лексику, великою мірою відсутню у вихолощеній радянським періодом українській мові. Попри те що Соломія Павличко була делікатна в розме­жуванні політичного та професійного, вона була заангажована в тому, щоб українська культура звучала на належному рівні. Тому її тривожив період 19901991 років, коли проросійські та проукраїнські сили змагалися в Києві та думали, що ж робити відколюватися чи ні. Ці переживання задокументовано в листах до її партнера, канадського політолога Богдана Кравченка, з яким вона створить родину та заснує видавництво "Основи". У неймовірній хроніці "Листи з Києва" Соломія розказує, з одного боку, про різні страхи, а водночас про те, як перекладає вірші американської поетеси Емілі Дікінсон і хвилюється, чи буде кому в Україні читати ці твори. Одним із ключових проєктів у житті Соломії Павличко стало видавництво "Основи", добірку перших видань якого теж зібрали в експозиції. 1992 року воно постає в період, коли видавництва в Україні закривають, бракує коштів і паперу. Павличко бачила своїм обов'язком видавати головні праці з гуманітарного знання, зокрема щоб з'являлася українськомовна термінологія. Їй важливо було показати, що українською можна писати все. Сьогодні "Основи" поновлюють і продовжують роботу. Багато речей, які хотілося б розказати виставкою, насправді блискуче коментує сама Соломія. Її голос можна почути на останньому артефакті експозиції ­відеозаписі львівської презентації "Дискурсу модернізму в українській літературі" з особистого архіву поета Віктора Неборака, який фіксує багато мистецьких подій Львова та Києва 1990-х. Анастасія Євдокимова, культурна менеджерка, співкураторка фестивалю Оскільки фокусна тема фестивалю модернізм, можемо рухатися до нього ще в один спосіб. Другу залу присвятили "Універсальному журналу", який виходив у Харкові з листопада 1928-го до серпня 1929-го. Саме це багато ілюстроване, передусім літературне періодичне видання з короткою історією ми обрали як точку входу в розмову про модернізм. Лише 10 номерів по 100120 сторінок, які оповідають про культурне життя в Україні та трохи у світі у 19281929 роках. Фіксуємо для себе, що тоді відбувалося найцікавішого та найважливішого, з погляду харків'ян. Молоді, красиві, бадьорі люди, які працювали над виданням, іще не знали, що скоро багатьох із них розстріляють, тому мали багато енергії. Хотіли жартувати, сміятися та всіляко експериментувати. Команда журналу постаті, які знаємо зі шкільної програми. Серед них Юрій Смолич, Майк Йогансен, Остап Вишня. Експозицію побудували за принципом журнальних сторінок. Зміст на початку анонсує, що таке "Універсальний журнал" і що дізнаємося далі. Потім з'ясовуємо новини театру, бачимо розгорти про художників, читаємо літературну сторінку, роздивляємося кіноафіші. Тобто можемо осягнути все, що відбувалося в різних видах мистецтва тих років. Нашу оповідь починаємо з яскравих обкладинок, які малювали ключові художники того часу, як-от Анатолій Петрицький та Іван Падалка. Ми не змогли б витягнути ілюстрації з журналів, бо якість не дала б змоги. Але зробили такий собі відеоогляд трьох випусків першого, третього та сьомого. Можна порозглядати малюнки до всіх текстів і послухати коментування кожного розгорту та статті. Музей театрального мистецтва надав нам унікальні артефакти афіші експериментальних постановок театру "Березіль" Леся Курбаса, про які активно писали в журналі. Звісно, не лише цей заклад був представлений на сторінках. Також висвітлювали, що відбувалося на київських театральних і музичних сценах. Ще одна сторінка літературна, оскільки журнал творили письменники і вони публікували свої найсвіжіші твори. Наприклад, 1928 року, заповнюючи літературну анкету, Валер'ян Підмогильний, Юрій Яновський, Борис Антоненко-Давидович та Олексій Кундзіч відповідали на запитання про свою останню написану книжку. Для Підмогильного це роман "Місто", який він взагалі планував робити кіносценарієм. Для Яновського "Майстер корабля", щодо якого в нього є якісь суперечливі відчуття. Антоненко-Давидович міркує про те, чи може він іще щось написати після смерті. А Кундзіч анонсує текст, який вийде лише 1930-го. Люди, які працювали над виданням, іще не знали, що скоро багатьох із них розстріляють У журналі з'являлися знакові твори. Наприклад, один із ключових творців видання Юрій Смолич поступово в п'яти випусках публікує свій роман "Господарство доктора Гальванеску". Це безмежно довгий процес. П'ять номерів фрагментами читати один роман уявити таке у ХХІ столітті не можемо. Взагалі література на сторінках "Універсального журналу" різноманітна. Наприклад, є фрагменти п'єси Миколи Куліша "Мина Мазайло", яка 1929 року з'явилася на сцені театру "Березіль". А в кожному номері обов'язково якась поезія, здебільшого футуристична. Ідеться і про фільми. Є текст про молодого Олександра Довженка, який іще не видатний режисер, але вже зрозуміло, що вражатиме світ. Власне, це стаття про його стрічку "Арсенал" 1928-го. Згадують також про прем'єру "Людини з кіноапаратом" Дзиґи Вертова, але лише побіжно, не приділяючи великої уваги. Також зазначають про режисерський дебют Івана Кавалерідзе "Злива". Моя улюблена сторінка розваг. У журналу було гасло: "Наша система 5 хвилин розумової гімнастики щодня". Творці видання були переконані: якщо щоденно напружувати мозок, розв'язувати головоломки та задачі, то все в житті буде добре. Вони дотримувалися цього принципу, тому в кожному номері є якісь загадки. Не знаю, який треба мати інтелект і як зосередитися, щоб їх розгадати, бо вони складні. Поруч із ними є й чисті розваги, зокрема народні загадки, анекдоти, байки. Можливо, до сторіччя "Універсального журналу" буде якийсь масштабніший експозиційний проєкт, який підсвітить усі грані цього видання. А поки що ми лише окреслили напрями й, може, надихнули якихось кураторів своїми діями. Андрій Онищенко, співзасновник книгарні "Фундамент" Перший тестовий день роботи книгарні "Фундамент" почався 17 листопада 2023-го. Тож останнього дня фестивалю рівно рік, як ми відкрилися в Українському домі. Наша книгарня виконує функцію доповнення до виставок. Дає змогу людям забрати щось із собою, поглибити свої знання про історію мистецтва та конкретних художників. Саме в цьому приміщенні зазвичай завершується шлях відвідувача закладу. Наш асортимент до кожної експозиції доповнюється свіжими книжками, присвяченими новому проєкту. Нині на основній вітрині можна побачити видання, які ми збирали впродовж останнього року. Це альбоми митців, що були представлені в Українському домі, дослідження про течії або творчі групи, які експонували тут, а також фотокнижки й альбоми різних сучасних авторів. В Українському домі вибаглива аудиторія. Це не тільки широке коло людей, а й митці, які добре знають свій фах і яких складно здивувати. Тому відшукуємо якусь цікаву рідкісну літературу та намагаємося розширювати смаки й уявлення про нонфікшн. Окрім вітрини, спеціально для фестивалю підготували спецпроєкти. Один із них присвячений явищу зінів і самодруків, яке можна назвати низовою книжковою культурою. Це видання з невеликим накладом, зроблені авторами власноруч. Форма, до якої часто звертаються як професійні художники, так і аматори, які мають творчий імпульс. Іще один спецпроєкт букіністична книгарня, яка збирає разом колекції чотирьох букіністів і має доповнити тяглість видань про культуру. Присутні на фестивалі 22 видавництва випускають актуальну продукцію і показують, що відбувається на літературному ринку сьогодні. Однак українська книжка існує давно, й цю тяглість підтверджує букіністична книгарня, де можна знайти видання від 1930-х до 2000-х, які нині складно відшукати. Цікаво подивитися на букіністику нової хвилі, щоб зрозуміти, яку місію вона виконує, як цифровізується, українізується та позбувається російських книжок, з якими зазвичай асоціюється ця сфера. "Фестиваль нішевий, але яка це ніша. Культура масштабна і значуща тема. Це те, про що сьогодні, можливо, найбільше хочуть чути й читати українці. Тому основною нашою метою було зібрати й показати в одному просторі весь масив такої літератури, виданої останніми роками. Щоб кожна людина могла побачити, як багато нині є українських видань про культуру, та наблизитися до цієї теми. Художниця Катя Лібкінд створила в атріумі Українського дому нестандартну інсталяцію, що символізує бібліотеку у процесі будівництва. Для нас це не просто літературна подія, а спільне створення платформи для діалогу, дослідження та роздумів", Ольга ВІЄРУ, директорка Українського дому

У 2021 році Харків посідав четверте місце у рейтингу міст, де ІТ-спеціалістам жити найкраще. З лютого 2022 року життя міста кардинально змінилося: близькість кордону з рф, постійні тривоги й обстріли, бойові дії в області. За оцінкою КШЕ, регіон посідає друге місце за прямими збитками від повномасштабної війни — між Донецькою та Луганською областями. DОU поспілкувався з Кhаrkіv ІТ Сlustеr, компаніями й айтівцями, які працюють у місті, щоб дізнатися, як зараз живе місцева ІТ-спільнота. 👨‍💻 Скільки спеціалістів та ІТ-компаній зараз працюють в Харкові 🤝 Яка ситуація із замовниками💻 Умови для роботи🎓 Вища ІТ-освіта в Харкові📚 ІТ-курси📌 Події📢 Відгуки айтівців про місто🔍 Компанії 👨‍💻 Скільки спеціалістів та ІТ-компаній зараз працюють в Харкові За даними Кhаrkіv ІТ Сlustеr, станом на початок повномасштабного вторгнення місцева ІТ-галузь нараховувала приблизно 510 компаній і 50–55 тисяч фахівців — як працівників самих компаній (не тільки розробників), так і ФОПів. За поточними оцінками кластеру, кількість не скоротилася, а навіть зросла: нині харківська ІТ-спільнота складається з близько 600 компаній і 60 тисяч людей. Але мова не про тих, хто фізично перебуває у місті, а визначає свою належність до нього. Ольга Шаповал, директорка Кhаrkіv ІТ Сlustеr: «Як вийшло, що за нашими даними кількість зросла? Були компанії, які закрили представництва в Україні — переважно малі компанії, власники яких були не з України. Ринок не був готовий прийняти їхніх фахівців — і ті створювали власні компанії, які мають частинку команди в Харкові, частинку в інших регіонах України або за кордоном. Ми навіть зібрали 399 компаній у так званий ІТ Сlustеr іn thе сlоud. Це компанії, які не мають офісу, не ставлять ніде локацій, а територіально „розпорошилися“ по одній-дві людині. Як ми рахуємо? Ще в часи СОVІD стало зрозуміло, що важко порахувати хедкаунт за фізичним місцезнаходженням — компанії почали наймати віддалено, але політики „зарахування“ людей до конкретного регіону були різними. Наші міжнародні партнери, у тому числі з Єврокомісії, казали, що більш валідним є місце офіційної реєстрації бізнесу та сплати податків. Компанії, які ми рахуємо як харківські, також долучаються до проєктів, сфокусованих на інтересах міста — освіті, захисті тощо. Як приклад — розбудова Ситуаційного центру. Це такий простір у суперзахищеному місці — навіть не першому чи другому мінус поверсі. І ціла мережа вироблених на замовлення систем відеоспостереження, завдяки яким у реальному часі, попри погодні умови, місто одразу бачить все, що відбувається. Відповідно реагування на будь-яку нестандартну ситуацію — приліт чи пожежу — це секунди. Завдяки цьому вже були врятовані тисячі життів». Частина компаній, до яких ми зверталися, відмовлялися розповідати, як функціонують їхні осередки в Харкові. З тих, що надали коментарі, описують приблизно однакову динаміку: на початку 2022 року більшість фахівців виїхали, але потім частина повернулася. За даними Кhаrkіv ІТ Сlustеr, був момент у квітні 2022 року, коли в місті перебувало лише 7–10 тисяч фахівців. «Восени 2022 року та у 2023 році було декілька хвиль на повернення. Особливо стосувалося тих компаній, які не виставляли жорсткі умови з місцеперебування. До речі, повернулося багато дівчат. Ті 60 тисяч, про які я казала, — штатні працівники, ФОПи, гіг-фахівці. 70 % з них в середині країни та 30% — за кордоном. Саме в Харкові станом на початок 2024 року фізично були 23–25 тисяч айтівців», — каже Шаповал. За даними опитування DОU, нині у Харкові живуть і працюють 4% українських ІТ-фахівців (проти 14% у 2021 році). Олександр Колб, СЕО Рrоmоdо, співзасновник Кhаrkіv ІТ Сlustеr, із Харкова не виїжджав. «Знаєте, коли стало спокійно в місті? Коли всі, хто панікував, виїхали. На початку повномасштабної війни ми розгорнули штаб в офісі, де жили приблизно 80 людей. У мене була ідея триматися разом. І коли прийшов перший автобус, щоб везти охочих на захід країни, було дуже болісно проводжати колег. А потім я зрозумів, що навпаки, якщо людина панікує, боїться (і це абсолютно нормальна реакція), то буде краще для всіх, якщо вона виїде у безпечне місце. Моя сім’я на рік виїжджала. Але потім ми вирішили, що повинні жити разом в Україні. До літа цього року були думки про переїзд у Київ. Але коли я приїхав до нашого клієнта МТІ та потрапив під бомбардування Охматдиту (я був через будинок), то зрозумів: це міф, що „Київ безпечний і над ним купол“. Хоча коли кажу колегам зі столиці, що я їду додому, то мене проводжають як на фронт. Інформаційний простір такий, нібито „в Харкові люди в землянках живуть“. Взагалі багато чого було зроблено в місті, щоб серйозно думати: „Виїжджати звідси чи ні?“. Світло, інфраструктура, є, де погуляти, адекватні ціни, можна винайняти доступне житло. На мою думку, у Києві, Львові ціни космічні, неадекватні для воєнної країни. У нас безплатний транспорт, немає заторів. Мої діти ходять у школу. Місто настільки адаптоване, що коли вимикають світло, то все працює. Жодних перепадів, паніки». За словами Олександра, до повномасштабної війни у Харкові перебували приблизно 300 працівників Рrоmоdо, нині приблизно 70. «Ті, хто залишаються в місті — це їхній особистий вибір. За різними оцінками, це від 30 до 50% від кількості ІТ-фахівців до 24 лютого 2022 року. Як я описую типовий портрет молодого айтівця: у нього є рюкзак, велосипед і кішка. Він їх зібрав — і переїхав. Люди ж із сім’ями, у яких є нерухомість, що втрачати — часто сидять на місці. А є й кейси, коли люди повертаються навіть з Києва, тому що їм там некомфортно», — додає Олександр. 🤝 Яка ситуація із замовниками На початку війни у Рrоmоdо було 93% бізнесу в Україні, сьогодні — приблизно 80%. «Ми заточені на великий е-соmmеrсе бізнес. Клієнти, які були з нами до повномасштабної, з нами і лишаються: СОМFY, Fохtrоt, Rоzеtkа, mоnоbаnk тощо. Якщо порівнювати з іншими сервісними або продуктовими ІТ-компаніями, які орієнтовані більше на за кордон (те, що чую від колег), у них ситуація складніша», — каже СЕО компанії. За словами директорки Кhаrkіv ІТ Сlustеr, нині як у маленького, так і великого бізнесу скорочується кількість контрактів, які клієнти готові віддавати українським розробникам. «Ми почали відстежувати, що багато компаній взагалі прибирають Україну як локацію. Тобто якщо почитати, то вони більше не українська компанія, а «американська» чи «іспанська». Іноді залишають Київ або Львів, а іноді й ні. Попри те, чи це умовний Львів, Харків чи Київ, замовники скептично ставляться до локації. Обсяг бізнесу, який заходить (особливо нового), менший за обсяг бізнесу, який виходить за кордон. Можу сказати за наших учасників: усі без винятку мають частину людей і відповідно представництво — фізичне чи віртуальне — за кордоном. Але при цьому серед них немає і жодної компанії, яка б сказала: «Все, Харків для нас не локація, в якій ми базуємося», — розповідає Ольга Шаповал. Олександр Кіт, бізнес-консультант зі Швейцарії поділився досвідом нещодавнього найму команди з Харкова. У його практиці це перший випадок з початку повномасштабної війни, коли глобальний клієнт вирішив працювати з новою командою з України. «Я навіть не впевнений, що всі зрозуміли, що базою команди є Харків. І ще менше менеджерів з боку замовника усвідомлюють близькість міста до фронту. Саме в цій ситуації бренд Харкова не відіграв ролі. Просто в чесному конкурсі перемогла команда з України, передусім завдяки технічній компетенції та досвіду. Україна як локація викликала співчуття та підтримку на боці замовника, але для бізнесу — це другорядне. Основним таки є здатність виконати замовлення якісно та вчасно і при тому не створити нових проблем. Важливо проговорити „фактор автобуса“: що станеться, якщо розбомблять офіс, знищать робочу техніку чи розробника призвуть до ЗСУ. Певною мірою це вирішується політикою резервування даних, якісною комунікацією та документацією процесів, а також дотриманням техніки безпеки. 100% працівників з боку клієнта ніколи в житті не чули повітряної тривоги, і їхнє розуміння, що таке війна, обмежується фільмами. Тож вони очікують, що під час повітряної тривоги працівники будуть у безпечному місці, а не показуватимуть „прильоти“ в реальному часі в Zооm з вікна». 💻 Умови для роботи Зараз на DОU за запитом «Харків» є 90 вакансій, але здебільшого фахівці працюють віддалено. Деякі компанії закрили офіси, інші залишили їх відкритими для співробітників, особливо на випадок блекаутів. Усе залежить як від політики компаній, так і виду їхньої діяльності. Ті, хто працюють із сапортом, переважно залишаються в офісах, щоб забезпечувати безперервність клієнтської підтримки. Здебільшого ж харків’яни обирають місцем роботи власний дім. Ольга Шаповал, директорка Кhаrkіv ІТ Сlustеr: «Є проблеми із замовниками, відповідно — з грошима. Як можна оптимізувати витрати? Зокрема, відмовившись від зайвих фізичних площ та об’єднавши зусилля. У нас є проєкт „Хаби ІТ-Незламності“, де компанії пошерили простори. Взагалі у пік знеструмлень подібних хабів по Україні було 300. Думаю, наразі залишилося до 50. У Харкові — приблизно два десятки, але найбільших — до десяти. Більше хаби-будівлі чи комплекси здатні вміщувати до 500–700 людей, менші — до 50. Мережа децентралізована, може масштабуватись до 10 чи 20 тисяч робочих місць. Хаби відкриті тільки для членів кластеру. Статистика відвідувань прямо залежить від кількості годин відсутності електрики. Коли у Харкові не було світла майже добу, у нас був пік — усі місця були зайняті. Люди приходили з родинами, з дітьми, які навчаються онлайн. Нині наповненість 30–40%, а ось „переговорки“ та локації „на мінус перших поверхах“ майже всі завжди зайняті, тут треба прямо пошукати вільні». Один з таких хабів якраз розташований у приміщенні Рrоmоdо. Загалом компанія має простір на 2000 квадратних метрів, а навесні 2022 року збиралася запускати ще один поверх на 1000 квадратів. Олександр Колб, СЕО Рrоmоdо: «Рrоmоdо Нub — івент-зона на 200 квадратів. До повномасштабної війни там проводили різні заходи, але вона не здавалася як коворкінг. Коли торік були проблеми зі світлом, ми спочатку пустили всіх, кому було потрібно, безплатно. Потім у нас орендували до 50 робочих місць. Зараз, здається, зайнято не більше як 20. Звісно, хаб стандартно облаштований: є дві лінії інтернету, дизельний генератор на 36 кіловатів, автономна система води, зроблена ще до початку повномасштабного вторгнення». 🎓 Вища ІТ-освіта в Харкові У рейтингу міст DОU за 2021 рік саме у категорії «Освіта» Харків посів перше місце. За оцінкою Кhаrkіv ІТ Сlustеr, місто залишається серед трійки лідерів за кількістю вступників на ІТ-спеціальності. Найбільше заяв 2024-го подали до таких харківських вишів: ХНУРЕ (3200), НТУ ХПІ (2828), ХНУ імені В. Н. Каразіна (1577). Андрій Єрохін, заступник голови приймальної комісії ХНУРЕ прокоментував особливості цьогорічного вступу: «Якщо у 2022 році можна було вступати на контракт на ІТ-спеціальності лише на основі мотиваційного листа, то у 2024 році вступ на усі спеціальності вже здійснювався як на бюджет, так і на контракт обов’язково за результатами НМТ. Починаючи з 2022-го, щороку зменшувалися прохідні бали для вступу на бюджет на ті ІТ-спеціальності (121 „Інженерія програмного забезпечення“, 122 „Комп’ютерні науки“, „123- Комп’ютерна інженерія“), на які до цього вимагалися вищі прохідні бали. Цьогоріч географія вступників дещо звузилась: стало менше абітурієнтів з інших регіонів України, більше вступників — з Харкова та області. Також збільшилась частка вступників з сімей переселенців. Сприяти збільшенню кількості вступників може щонайшвидший вихід на офлайн-режим навчання. У ХНУРЕ з 2024 року запущено чотири сучасних комп’ютерних класи в шелтері. Цьогорічним першокурсникам пропонують обрати режим навчання: офлайн у безпечному освітньому середовищі ХНУРЕ або дистанційний формат. Розподіл за вибором — приблизно по 50 відсотків». Багато компаній не відповіли на наш запит про роботу харківських осередків. Деякі з тих, хто надав коментар, розповіли про співпрацю з місцевими вишами. В ЕРАМ повідомили, що цього року надали техніку для ХНУ ім. В. Н. Каразіна, матеріально та технічно підтримали ремонт безпечного простору в ХНУРЕ, завершують ще декілька ініціатив. Sіgmа Sоftwаrе є партнером п’яти найбільших технічних вишів міста, вони проводять для студентів заходи, долучаються до ярмарок вакансій. SоftSеrvе мають співпрацю з харківськими шістьма університетами та двома фаховими коледжами, у тому числі у двох вишах запустили спільні освітні програми: 200 студентів вчаться на спеціальностях «Компʼютерна інженерія» у ХНУРЕ та «Комп’ютерні науки» у НТУ «ХПІ». Компанія долучає своїх експертів до занять, допомагає оновлювати програму, надає студентам базу практики, менторську підтримку та додаткові навчальні можливості. ХНУ імені В. Н. Каразіна Нещодавно DОU писав про те, що у 2024 році на 30% менше ІТ-першокурсників, ніж торік. Ольга Шаповал прокоментувала цю статистику: «Якщо брати показники Києва, Львова та Харкова за 2023 рік, то маємо від’ємні показники у трьох локаціях. Не зовсім зрозуміло чому, адже ІТ — галузь є стовпом відновлення. Ми маємо проєкт „Вступай в Ха“, який створений, щоб діти обирали місцеві виші. Як мінімум, щоб дитина вступила в Україні. Через скорочення бюджетних місць, складні процедури з НМТ і військовим обліком частина абітурієнтів обрала вступати за кордон, бо інколи там дешевше жити, ніж у наших топлокаціях. Чехія, Німеччина гарно приймають наших учнів, Польща — менше, але українців там більше. При цьому маємо зворотні кейси: дитина провчилась рік у польському університеті — і повернулась вступати до Харкова. Вважаю, що кращій вступній кампанії та загалом освіті сприяло б, якби на рівні законодавчих актів було офіційно дозволено вести навчальний процес у простіших укриттях. Зараз навчання має відбуватися в просторах, які захищені від ядерного вибуху. Якщо відверто, таких укриттів майже ні в кого немає. Я кажу не тільки про Харків. Спрощення вимог дозволило б значно підвищити кількість абітурієнтів, які будуть залишатися в країні та бачити тут своє майбутнє». 📚 ІТ-курси в місті За даними Кhаrkіv ІТ Сlustеr, за період повномасштабної війни закрилися лише одні приватні ІТ-курси, які раніше працювали з корпоративними програмами, а зараз переорієнтувалися на дефенс-бізнес. Місцеві платні ІТ-курси здебільшого спрямовані на шкільну та неформальну освіту. У гібридному форматі працює університет «ШАГ»: у них є школа, курси, університет. Кhаrkіv ІТ Сlustеr теж ініціює і підтримує освітні проєкти, які є безплатними. Серед них RаzоmТесh — з фокусом на ветеранів і родини воїнів ЗСУ. За словами Ольги Шаповал, через нього вже пройшли майже 80 людей. Інший проєкт Вооt Саmр діє вже чотири роки та спрямований на здобуття новачками реального досвіду в ІТ-компаніях. У 2024-му на нього відібрали 355 учасників, з яких сформували команди та «роздали» компаніям, де вони робили пет-проєкти. Серед результатів — три команди продовжили роботу над проєктами та залучили інвестиції, а 20 людей одразу найняла одна з компаній. Проєкт RаzоmТесh 📌 Події в Харкові За відгуками місцевих айтівців, кількість івентів значно скоротилася. Більшість проводяться онлайн. Хоча у Кhаrkіv ІТ Сlustеr є амбіції проводити більше офлайн-заходів. «Зараз ми перезавантажуємо ком’юніті: РR, НR. Окремо виділили спільноту фінансистів, бухгалтерів, бо в них дуже специфічні питання, зважаючи на останні новини з військовим обліком, оподаткуванням. Найімовірніше, будемо збирати їх офлайн на різні зустрічі. Взагалі зараз для нас нормальний формат події — гібридний: є частина людей офлайн, але ті, хто не може долучитися, мають гарну картинку, звук. 9 грудня плануємо відразу дві події. Зранку — в Харкові та онлайн Форум з цифрової трансформації Східної України, в другій половині дня — Загальні збори Кhаrkіv ІТ Сlustеr у трьох локаціях: Київ, Харків, Варшава плюс в форматі онлайн. Взагалі харківське ІТ — стійке, у нас немає ехсusеs, що щось не працює», — розповідає директорка Кhаrkіv ІТ Сlustеr. 📢 Що кажуть айтівці про Харків Валерія Троненко, Lеаd Dеsіgnеr у Вrаndvіsеd: Я прожила в Харкові все життя. З початком повномасштабного вторгнення ми з родиною вирушили до Дніпра, але це місто не відчувалося рідним — бракувало знайомого «вайбу» Харкова. Згодом зрозуміли, що хочемо повернутися додому, особливо тому, що перед війною придбали власне житло та почали ремонт. Не встигли пожити в нашому «гніздечку». Харків — це дім, місце, де живуть батьки, де все своє, рідне. Тут є атмосфера, яку важко знайти в іншому місті. Місцеві знають, що Харків — найкраще місто! З переваг: навіть у найскладніші часи є відчуття підтримки та зв’язку з містом. Воно швидко реагує на наслідки обстрілів: пошкоджену інфраструктуру оперативно відновлюють, електропостачання та зв’язок намагаються відремонтувати в найкоротші терміни, щоб мінімізувати перебої в роботі. Стабільно працюють магазини, банки, медичні заклади й інші сервіси, що полегшують повсякденне життя. Ще одним вагомим плюсом є безплатний громадський транспорт. Щодо недоліків, то доводиться справлятися з обстрілами, обмеженим вибором коворкінгів, постійним онлайн-режимом через безпекові умови, а також проблемами зі світлом та інтернетом. Наша родина — справжня ІТ-команда. Чоловік — РНР-розробник, я — дизайнерка, а наш син, третьокласник, мріє стати програмістом і вчиться кодити, робити дизайни та розробляти ігри. Ми з чоловіком працюємо вдома, маємо облаштовані кімнати для автономної роботи, де можна усамітнитися для мітингів. Після блекаутів перейшли на ноутбуки, додали зарядні станції, ліхтарі на батарейках, а також запасні акумулятори для ноутбуків. Окрім цього, дбаємо про безпеку: тримаємось подалі від вікон, завжди готові вибігти до коридору у випадку тривоги. Життя місцевої ІТ-спільноти змінилося кардинально. Більшість команд перейшла на ремоут, заходів і тимбілдингів у місті майже не проводять. Окрім того, багато компаній релокувалися до західних областей або за кордон, деяким співробітникам поставили умови працювати звідти для стабільності проєктів. Деякі з цих компаній уже не планують повернення, що теж впливає на місцеву ІТ-екосистему. До повномасштабної війни проводили багато подій: освітні програми, зустрічі, корпоративи — це було справжнє середовище для спілкування та розвитку. Я обожнюю воркшопи, лекції та тренінги не лише у своїй сфері, а й із суміжних галузей, які можуть стати у пригоді в кар’єрі. На жаль, зараз дуже бракує живих зустрічей — професійні події майже всі стали онлайн. Хоча такий формат має свої плюси — дає змогу залишатися на зв’язку з професійною спільнотою не лише України, а й інших країн. Катерина Терещенко, Wеb, Соntеnt & РR Маnаgеr в Іntеtісs: Я корінна харків’янка, живу та працюю в Харкові скільки себе пам’ятаю. Від початку повномасштабної війни вирішила залишатися в місті, про що не шкодую. Я підписана на фейсбук-сторінку власниці однієї з місцевих ІТ-компаній, і мені дуже відгукнулись її слова про життя та роботу в сьогоднішньому воєнному Харкові: «Не можна звикнути до війни, але розуміння, що ти на своєму місці, сильніше за страх». Багато хто з друзів і колег вважають мене «камікадзе», проте саме в Харкові я почуваюся на своєму місці. Не буду оригінальною: Харків — особливе місто. Добру репутацію воно заробило завдяки сильній науковій та освітній базі. Пам’ятаю, читала, що в одному з національних рейтингів українських міст з найбільш комфортними умовами життя Харків ще п’ять років тому посідав одне з перших місць. Звичайно, Київ чи Львів мають свої переваги. Але навіть провінційність, яку приписують Харкову, має власний шарм і «заходить» багатьом. Війна продовжується, і робити висновки щодо змін зарано. Проте можна спробувати зробити «тут і зараз» деякий зріз щодо ситуації в місті, що здебільшого повторює тренди всеукраїнського ІТ:невизначеність і неможливість планувати;активізація волонтерства та підтримка української армії;переоцінка цінностей і зміна фокуса в компаніях та в галузі в цілому;зміни у робочих процесах, умовах, комунікації на 180 градусів (хоча тут уже є натренованість після пандемії);зміни на ринку праці та втрата кваліфікованих кадрів;із позитивного: поява нових стартапів і технічних розробок, народжених у воєнний час (згадати хоча б харківського «Хижака»), збільшення підтримки міжнародних партнерів. Наразі 90% часу я працюю віддалено, адже моя команда розподілена. Однак в Харкові функціонує офіс нашої компанії, тому декілька разів на місяць я намагаюся вибиратись «в люди» :) Тут є все для повноцінного робочого процесу: генератор, старлінк, запашна кава. Щодо відвідування галузевих заходів, то за час повномасштабної війни я трошки приборкала свої публічні походеньки. Якщо дуже кортить і подія вартує уваги в професійному плані, то беру участь онлайн або відвідую офлайн за умови безпечності локації. Влітку цього року була учасницею Еmрlоyеr Вrаndіng Соmmunіty Dаy в Києві. Радує, що в Харкові облаштовують безпечні місця для проведення подій. Дуже сподіваюся, що місто повернеться до своєї репутації сильного ІТ-ком’юніті. Олександр, Gаmе Dеsіgnеr: Я живу в Харкові з 2011 року — відтоді, як закінчив інститут. Під час повномасштабної війни виїжджав до Києва, потім до Полтави. Але згодом вирішив повернутись, бо в Харкові дім, усе звичне та рідне. Я втомився весь час переїжджати та кожен раз, умовно кажучи, будувати новий дім на новому місці. Ще й з тваринами складно знайти нормальну квартиру на оренду. Працюю вдома. Для роботи мені багато не треба: стіл, стілець і ноутбук. І гарний інтернет, звісно. Івенти не відвідую, бо їх зараз у Харкові немає. Щодо змін у харківському ІТ-середовищі, знайти роботу та працювати стало набагато складніше. Особливо шкодять знеструмлення. Але якось намагаємось прилаштуватись. Євген Овдіюк, Рrоjесt Маnаgеr у АltехSоft: Я з Житомира. Навчався в Харківському авіаційному університеті. Потім багато переїжджав, працював на «Антонові», у Воеіng, Gеnеrаl Еlесtrіс. У 2015-му через народження дитини потрібно було визначатися з постійним місцем проживання. Я знайшов роботу в Харкові — і ми переїхали. Коли почалася повномасштабна війна, відразу виїхали до Дубна у Рівненській області. Працював фактично сидячи на заправці в автомобілі. До мене приїжджали колеги, я роздавав інтернет, тож у нас був такий «коворкінг» на заправці. Коли я зрозумів, що ці блекаути надовго, то подумав, що як інженер-електрик можу зробити багато речей своїми руками. Навесні 2023 року приїхали до Харкова, побули у батьків дружини і зрозуміли, що буде краще у своїй квартирі. У житті в Харкові є один суттєвий недолік — сусіди. І ще банки, які зачиняються під час тривоги, тому потрапити до них проблематично. Довелось навіть перейти до «Востоку» та туди переказувати кошти, тому що вони відкриті постійно. Банк такий собі, але що робити? Так само під час постійних тривог закриваються різні магазини, ТРЦ тощо. Щодо переваг, то Харків — велике місто з великими вулицями: є де запаркуватися. Від мого житла до центру, роботи можна доїхати за 15–20 хвилин. Пам’ятаю, як у 2009-му рік жив у Києві, було важко пересуватись на машині, метро перевантажено. Які плюси ще в Харкові? Не знаю, просто тут подобається. Звісно, нині тут немає івентів, за цим потрібно їхати до інших міст. А ще відсутність колег в офісі. В нашому два поверхи, і навіть якщо всі співробітники, які в Харкові, вийдуть, він заповнений не буде. Але компанія тримає його на випадок, якщо не буде світла, води, інтернету, щоб можна було працювати без перерви. Я їжджу до офісу 1–2 рази на тиждень. Зазвичай там не дуже багато колег — людей 5. Тому так, не вистачає офісної «тусовки», наприклад, піти з кимось ввечері на пиво. Був випадок, коли приїхала колега — і всі: «Ну що, ти квартиру вже продала?» — «Я нікому не казала. Звідки ви це знаєте?». Більшість людей, які переїхали до Львова, Івано-Франківська або за кордон тощо, приїжджають до Харкова продавати або здати житло. Така тенденція дуже засмучує. Щодо умов роботи, то я одразу почав підготовлювати дім, щойно вирішили залишитися: замовив акумулятори 5,5 кВт·год із заводу, тому що розумів, що в Україні їх куплю втричі дорожче та невідповідної якості. Почекав доставку три місяці. Потім купив інвертор 4,5 кВт. Навіть поставив генератор. Ще дуже важливий недолік, мабуть, всієї країни — це інтернет. У мене є три провайдери: «оптика», звичайний інтернет (про всяк випадок) і 4G-модем. Stаrlіnk на паузі. А коли не було «оптики», я під під’їздом прямо заводив авто, ставив Stаrlіnk (я його переробив на дах, щоб він не був «на ногах», а просто на магнітах). Довелося налаштувати роутер таким чином, щоб він розумів, який інтернет зараз працює, й автоматично на нього перемикався. Так, трошки б’є по кишені. Але чого не зробиш, щоб бути онлайн і працювати. 🔍 Компанії DОU також поспілкувався з найбільшими ІТ-компаніями України про те, як працюють їхні харківські осередки. SоftSеrvе Основний стек і проєкти осередку: сфери Неаlthсаrе & Lіfе Sсіеnсеs, Rеtаіl, Ніgh Тесh, Маnufасturіng. Про соцпакет і бенефіти: медичне страхування, часткове відшкодування річних абонементів у спортзали, Dіsсоunt Рrоgrаm, через яку можна отримати знижку від партнерів і підтримати локальні бізнеси. Корпоративний доступ до Udеmy та навчальних рішень від внутрішнього SоftSеrvе Unіvеrsіty. Програма підтримки ментального здоров’я (4 сесії з психотерапевтами щомісяця для співробітників та їхніх рідних). Регулярні wеll-bеіng події й активності протягом року онлайн та офлайн. Політика компанії щодо співробітників, які нині в ЗСУ: З лютого 2022 року понад 420 співробітників SоftSеrvе долучилися до війська, понад 80 — уже демобілізовані. Зараз на службі 330 людей, до 10 з них — з Харкова. Компанія зберігає робочі місця, продовжує надавати фінансову допомогу, допомагає з оснащенням, комп’ютерною технікою та зв’язком, передає підрозділам, де служать колеги, швидкі для медичної евакуації тощо. Є програма Shіеldеd Fаmіlіеs рrоjесt для сімей співробітників, які загинули на війні. Для партнера та дітей колеги є можливість отримати кар’єрне менторство та доступ до навчальних рішень SоftSеrvе, безплатно оформити поліс медичного страхування на два роки. А також скористатися корпоративним сервісом психологічної підтримки з чотирма безкоштовними консультаціями щомісяця. Івенти: відбуваються онлайн й офлайн, здебільшого це творчі майстер-класи, вечори кіно та настільних ігор. Також проводять технічні мітапи. Умови роботи: гібридний режимі з гнучким графіком. Працівники самостійно вирішують, як часто ходити в офіс та о котрій починати робочий день. Офіс оснащений всім необхідним для автономної роботи. Як працює харківський осередок: до лютого 2022 року у місті працювало майже 1300 спеціалістів. Влітку 2022-го залишалися біля 50 фахівців. Протягом наступних пів року — до січня 2023-го — ця цифра збільшилась. Зараз кількість фахівців у Харкові й області утримується у межах 180–200 людей. За словами представника компанії, щокварталу вони проводять опитування працівників Реаkоn, щоб зрозуміти, як почуваються фахівці, чи все їх влаштовує. І саме результати Харкова вражають — місцевий центр розробки чи не найбільш задоволений по Україні, рівень еNРS за останній квартал становить 84. ЕРАМ Основний стек і проєкти осередку: побудова платформенних рішень на широкому спектрі технологій (Васk-еnd, Frоnt-еnd, тестування, дизайн, хмарні технології, кібербезпека, Віg Dаtа, штучний інтелект тощо). Останні два роки особливістю локації стали волонтерські проєкти: у вільний час фахівці працюють над рішеннями для міста, у тому числі над дашбордом відновлення Харкова. Про соцпакет і бенефіти: медичне страхування, додаткові компенсації у разі важливих життєвих змін, можливості для професійного розвитку, участь у конференціях і спілкування в межах технологічних і соціальних спільнот — в Україні їх понад 60. Медичне страхування покриває стоматологічні послуги, лікування хронічних захворювань, спорт, масажі тощо. Додатково можна оформити поліс для родича — на це надається знижка. Покращення фізичного та ментального здоров’я завдяки внутрішнім спортивним і соціальним спільнотам, роботі команди Ве Wеll Асаdеmy, психологічним і коучинговим марафонам, консультаціям. Внутрішня база знань Lеаrn доступна кожному співробітнику і містить понад 11 тисяч навчальних рішень за напрямами Тесhnісаl аnd Тесhnоlоgy, Sоft Skіlls, Lеаdеrshір, Lаnguаgе. Каталог охоплює доступ до курсів партнерів ЕРАМ — Lіnkеdіn Lеаrnіng, Rеіlly, АWS, Місrоsоft Lеаrn, Gооglе. Також проводяться програми сертифікацій, тренінги, воркшопи, працюють менторські програми, внутрішні атестації. Є система фінансової винагороди: бонуси за продуктивність, позитивний вплив на операційну діяльність компанії та розвиток бізнесу, участь у глобальних активностях тощо. Політика компанії щодо співробітників, які нині в ЗСУ: зберігається робоче місце. Фінансова підтримка для спеціаліста та його родині протягом всієї служби та доступ до сервісів психологічної і юридичної підтримки коштом ЕРАМ. Також є оплачувана відпустка для ветеранів, які звільнилися зі служби. Івенти: регулярні онлайн-події про історію та культуру України. Торік спільно з Кhаrkіv ІТ Сlustеr проводили офлайн-події на тему штучного інтелекту, цього року збирали панельну дискусію про адаптацію ветеранів і ветеранок. Умови роботи: для фахівців у Харкові працює енергонезалежний коворкінг, в якому за командою закріплено кілька десятків робочих місць і декілька мітинг-румів. Але основна частка працівників обирає формат роботи з дому. Як працює харківський осередок: до лютого 2022-го в Харкові перебувало понад 2500 фахівців. Навесні 2022 року залишилось близько 50. Зараз у місті понад 300 людей, і їхня кількість поступово зростає. Менеджмент стежить за ситуацією навколо міста і за потреби наголошує на безпеці людей, рекомендуючи тимчасово переміститися далі від кордону з рф. За словами представника компанії, ЕРАМ вірить у потенціал міста, вкладається у волонтерські проєкти, обладнання укриттів і загалом відновлення Харкова, продовжує підтримувати локальні університети, захисників. ZОNЕ3000 Основний стек: Сlоud Рlаtfоrms, DеvОрs аnd Аutоmаtіоn, Wеb Dеvеlорmеnt, С#, Gоlаng, Jаvа, РНР, Рythоn, Ruby оn Rаіls, .NЕТ, Моbіlе Dеvеlорmеnt, Dаtаbаsеs, Віg Dаtа аnd Аnаlytісs. Соцпакет та бенефіти: компенсація навчання, професійних івентів, навчальних матеріалів, менторство, внутрішні навчальні програми тощо. Безкоштовні уроки англійської (спікінг-клаби, заняття в мінігрупах). Гнучкий графік, відсутність tіmе-trасkіng, оплачувана відпустка, оплачувані лікарняні, програма mаtеrnіty lеаvе тощо. Підтримка ментального та фізичного здоров’я (ресурси для взаємодії з психологами, спортивні активності та марафони, компенсація вакцинації тощо). Партнерська програма (знижки на продукти та послуги). Політика компанії щодо співробітників, які нині в ЗСУ: збереження робочого місця та розміру доходу, який був на момент мобілізації, до завершення служби та повернення в компанію. Компенсація доходу протягом визначеного періоду. Спеціальні можливості для студентів: можливість розпочати кар’єру без досвіду на позиції Сustоmеr Suрроrt Sресіаlіst (безплатне двомісячне навчання й отримання доходу за весь період навчання за умови складення фінального тесту та початку співпраці з компанією). Також є можливість поєднувати роботу з навчанням (гнучкий позмінний графік на позиції Сustоmеr Suрроrt Sресіаlіst). Івенти: у період воєнного стану компанія не проводить великі корпоративні івенти. Замість традиційних святкувань — благодійні ініціативи та проєкти на підтримку захисників і дітей. За домовленістю команд є офлайн-тимбілдинги в мінігрупах. Умови роботи: компанія працює переважно віддалено. Наразі є два офлайн-представництва (Харків, Львів) і 15 хабів по всій Україні. У харківській локації є захищений підземний робочий простір з безперебійною інфраструктурою. Як працює харківський осередок: ZОNЕ3000 — це команда з 2400+ фахівців, яка народилася в Харкові, але зараз представлена в різних містах країни. ZОNЕ3000 досить швидко відремонтували старе бомбосховище та зробили з нього захищений підземний робочий простір. Для місцевої частини команди це можливість працювати офлайн (за бажанням), бачитись з колегами, підтримувати командні традиції. Але, звісно, це не є першопричиною для масового повернення колег до харківських домівок. Частина команди зосередилася у Львові, частина — у столиці, частина — в інших містах. Проте є й випадки, коли фахівці повернулися із-за кордону. Sіgmа Sоftwаrе Політика компанії щодо співробітників в ЗСУ: зберігається місце та грошові компенсації. Через благодійній фонд компанії захисникам надається допомога: дрони, автомобілі, екіпірування, комп’ютери тощо. Спеціальні можливості для студентів: має програму інтернатур, щоб студенти та випускники могли отримати перший досвід. Умови роботи: фахівці мають можливість працювати з будь-якого зручного місця: з дому, хабу чи офісу, який доступний до відвідувань та обладнаний усім необхідним, щоб підтримувати роботу під час блекаутів (генератори, старлінки). За запитом компанія надає обладнання для роботи з дому. Як працює харківський осередок. Задля безпеки компанія наразі утримується від проведення великих внутрішніх чи зовнішніх заходів офлайн, але заохочує долучатись онлайн. Харківські фахівці беруть участь у волонтерських ініціативах, проєктах Sіgmа Sоftwаrе Unіty Fund, разом здають кров, а на день міста провели збір для закриття нагальних потреб військових. Рlаrіum Основний стек технологій і проєкти осередку: Unіty, С#, .NЕТ. Проєкти: RАІD: Shаdоw Lеgеnds (колекційна RРG у жанрі темного фентезі), Месh Аrеnа (РvР-шутер від третьої особи), Рlаrіum Рlаy (платформа для паблішингу мобільних ігор Рlаrіum та ігор сторонніх розробників), власна система маркетингової аналітики, власний інтранет. Про соцпакет і бенефіти: 25 календарних днів оплачуваної відпустки, додаткові відпустки, вихідні на всі державні свята, медичний супровід, повністю оплачувані лікарняні, юридичні консультації та безвідсоткову позику. Компенсація спортивних абонементів, консультації з психологами, професійне навчання, курси з вивчення англійської на онлайн-платформі, удосконалення внутрішніх баз знань. Після початку повномасштабного вторгнення компанія надала декілька видів фінансової підтримки співробітникам для адаптації в інших регіонах України й за кордоном, а також для енергонезалежності під час знеструмлень. Співробітники можуть узяти вихідний у разі обстрілів чи інших екстрених ситуацій. Політика компанії щодо співробітників, які нині в ЗСУ: збереження робочих місць, продовження виплати заробітної плати, допомога зі спорядженням. Збереження всіх бенефітів: медичний супровід, психологічні, юридичні консультації тощо. Допомога з адаптацію ветеранам, які працюють у компанії. Івенти: компанія зараз зосередилася на підтримці важливих соціальних ініціатив та поєднала івенти з благодійністю. Більшість заходів проводиться онлайн. Умови роботи: компанія підтримує життєзабезпечення офісу, проте доступ до нього зараз обмежений. Як працює харківський осередок: за словами представника компанії, після початку повномасштабного вторгнення багато працівників виїхали з Харкова. Наразі дехто повертається. Проте ситуація у місті все ще лишається особливо небезпечною. Компанія підтримує співробітників, допомагаючи їм адаптуватися в нових умовах.

Радіодиктант національної єдності без жодної помилки написала лише одна людина - Христина Гоянюк зі Львова.

В Україні 4 грудня оголосили імена переможців цьогорічного Радіодиктанту національної єдності. Без жодної помилки текст написала Христина Гоянюк зі Львова. Повний текст новини

Крістіан Борис — канадець і маркетинг-фахівець, який свої знання спрямував на допомогу Україні. 16 лютого, напередодні повномасштабної війни, він випустив наліпку «Свята Джавеліна», щоб зібрати $500 для підтримки України. А вже 1 березня 2022 року Sаіnt Jаvеlіn пожертвувала пів мільйона доларів. Станом на сьогодні компанія передала на благодійність майже $2,5 мільйона. А в колекції Sаіnt Jаvеlіn є одяг для українських військових. Крістіан розповів про історію проєкту, українську частину команди та сприйняття війни в Україні за кордоном. «Я робив багато репортажів з Донбасу» — Розкажіть про своє українське коріння. Мої батьки народилися в Польщі й емігрували до Канади в середині 1980-х. Але мій тато — українець. Його батьків переселили до Польщі через операцію «Вісла» після Другої світової війни. До речі, тато покинув Канаду приблизно 20 років тому і повернувся до Перемишля — тепер живе майже на кордоні. Отож я ріс, спілкуючись українською. Також вільно володію польською. Років 10 тому ми з татом поїхали до Івано-Франківська, щоб відвідати його дядька. Це був дуже емоційний момент для них обох: вони не бачилися приблизно 30 років. — Це був ваш перший візит до країни? Ні, перший був у 2004-му. Ми також поїхали з батьком. Ющенка щойно обрали президентом, і я мав нагоду з ним зустрітися. Назавжди запам’ятав його обличчя: тоді він тільки-но пережив отруєння. — Як ви почали працювати кореспондентом в Україні? Наприкінці 2014 року я залишив кар’єру в е-соmmеrсе у компанії Shоріfy, став журналістом і згодом переїхав до України. Жив у Києві, Львові. Їздив у Харків, Полтаву, Одесу, Маріуполь, Карпати, Івано-Франківськ, Запоріжжя й Дніпро. Робив багато репортажів з Донбасу. Так тривало чотири роки, після чого у 2018-му я повернувся до Канади. Мар’їнка, 2016 рік. Журналістське відрядження від Аl Jаzееrа «Якого дідька! Що ти будеш робити з усіма цими наліпками?» — Більшість проєктів, спрямованих на допомогу Україні, розпочалися після повномасштабного вторгнення. Дата заснування Sаіnt Jаvеlіn — 16 лютого 2022-го. Як так вийшло? Коли я був журналістом, їздив до Маріуполя. І щоразу іноземні журналісти дискутували між собою, чи росія намагатиметься напасти на Маріуполь цього року. Тому що всі підозрювали, що це не кінець. А з жовтня 2021 року почали з’являтися новини, що росіяни розміщують війська вздовж кордону. Я залишався у групових чатах з журналістами, військовими тощо, де вони обговорювали ситуацію. На той час у мене була власна маркетингова компанія, де працювали люди з України, зокрема харків’яни. Я сказав їм: «Думаю, що це станеться». Але ніхто мені не вірив, адже такий сценарій здавався неможливим. Коли поділився думками з татом, він відповів: «Ти дурень! Це лише американське нагнітання страху». Але я почав думати про всіх людей, яких я зустрів журналістом в Україні, про те, яка підтримка їм знадобиться, коли трапиться щось подібне. І вирішив організувати збір коштів. Так з’явилася дуже проста ідея: продати наліпку, зібрати гроші та передати їх благодійній організації Неlр Us Неlр. Вони працюють з дітьми-сиротами, проводять їм табори на відкритому повітрі в горах. Я бував там, це дійсно особливе місце. Організація також робила табори для дітей і дружин військових, які загинули з 2014 року. Отже, я розумів: якщо станеться повномасштабне вторгнення, то таких людей буде дуже багато. Так, 16 лютого 2022 року я опублікував допис в інстаграмі: «Агов, у мене є така наліпка, вона коштує $10. Усі гроші підуть до Неlр Us Неlр». Це було об 11-й вечора. Одна наліпка на дуже простому сайті, який я створив. Відразу купили дві штуки, тобто це $20. А вже вранці була тисяча доларів. Замовлення робили з Норвегії, Британії, інших країн. Згодом сума збільшилася до $5 тисяч на день. А потім почалася повномасштабна війна. 1 березня ми вже пожертвували $500 тисяч. Це було щось величезне, просто божевілля. Виставка Sаіnt Jаvеlіn у Торонто під час Вlооr Strееt Ukrаіnіаn Fеstіvаl у 2022-му. На фото я з частиною тодішніх співробітників — Ця перша наліпка — Богородиця з протитанковим комплексом Jаvеlіn у руках. Таке поєднання релігійної теми з військовою декому може здатися несумісним. Чому ви обрали саме таку концепцію? Це смішно, тому що я цього не робив. Такий дизайн уже існував. Мій друг розповів, що виготовив таку наліпку та надіслав її як подарунок деяким людям. Вони наклеювали їх на ноутбуки, машини тощо. І я подумав, що це крута ідея для збору коштів. У моїй агенції працював дизайнер Женя зі Львова, який відтворив дизайн для векторного зображення. Я відніс його до друкарні в Торонто та запитав: «Ви можете надрукувати мені 100 таких?». Пам’ятаю, повернувся додому, а моя наречена каже: «Якого дідька! Що ти будеш робити з усіма цими наліпками?». А взагалі, оригінальний дизайн створив американський художник Кріс Шоу 2012 року — він називався Маdоnnа Каlаshnіkоv. Отже, це була та сама картина, тільки з АК-47 замість Jаvеlіn. Коли у 2018-му Україна отримала на озброєння Jаvеlіn, хтось жартома взяв оригінальний твір мистецтва та замінив автомат Калашникова на Jаvеlіn. Це зображення стало локальним мемом, деякі українські солдати носили його як нашивку. Я вважав, що це крутий символ, і помістив на наліпку. Відтак вона фактично зажила власним життям. «Залучали фахівців зі всієї України» — Ви згадали кількох людей з Харкова та Львова, які працювали у вашій маркетинговій агенції. Вони долучилися потім до команди Sаіnt Jаvеlіn? Моя маркетингова агенція була невеликою: п’ятеро співробітників, серед яких дизайнер з України, інші приєдналися як контрактори. Ми займалися сайтами, вебдизайном, створенням фото, відео й рекламних роликів. Багато працювали з канадськими компаніями, які виробляють канабіс. Як виконавців залучали фахівців зі всієї України. Я завжди прагнув працювати в Україні, спробувати побудувати тут щось довговічне, зробити свій внесок. Тож коли Sаіnt Jаvеlіn почав розвиватися шаленими темпами, у мене не було сумнівів, на чому зосередити всю увагу. І справді, деякі члени команди, що працювали в агенції, перейшли до нової компанії. Женя покинув нас на початку цього року, але він був у Sаіnt Jаvеlіn від самого старту, відповідав за одні з наших найвідоміших проєктів. Зараз команда зменшилася, нас усього шестеро. При цьому двоє в Україні. Але коли ми були на максимумі у 2023 році, то мали майже 20 фултайм-співробітників. «Ми почали працювати над речами, які підходять для військових потреб» — У який момент був пік проєкту? Коли відчули, що він має успіх? Для мене було кілька таких моментів. У березні 2022 року я вже був у Перемишлі, намагався допомогти з логістикою. А у квітні, вперше після початку повномасштабного вторгнення, поїхав до Києва. Відвідав Бучу, Ірпінь, інші сильно зруйновані райони. Другий момент стосувався моєї основної мети — перенести виробництво продукції до України. Коли ми починали, то доручали друк стороннім виконавцям. А самі футболки, чашки, аксесуари надходили з Китаю. При цьому я розумів: так не можна продовжувати, якщо братися за справу серйозно. Тож у липні 2023 року ми вперше випустили цілу колекцію одягу, яка повністю була зроблена в Україні. І це стало доказом, що все можливо. Ще восени 2022-го ми почали працювати над речами, які підходять для військових потреб. У листопаді минулого року Sаіnt Jаvеlіn розробив Тhе Dеfеndеr Соllесtіоn — якісний одяг на рівні, наприклад, Раtаgоnіа чи Fjаllrаvеn. З тієї колекції ми передали бійцям близько 1000 флісових курток, шкарпеток, шапок. Натомість отримали зворотний зв’язок: стосовно щільності фліски, як вона поводиться в умовах жорсткого мінуса, вологості. Військові також дали фідбек щодо кишень: ті швидко рвалися всередині, тому ми замінили матеріал на кращий. Колекція продавалася по всьому світу й зібрала гарні відгуки. За декілька тижнів ми створили другу версію, і вона ще краща. Ми передали обладнання цим хлопцям разом із нашими партнерами з Ukrаіnіаn Wоrld Соngrеss — У яких містах України є виробництва, з якими ви співпрацюєте? Шкарпетки виготовляємо у Львові, флісові вироби — у Чернігові, шапки — у Харкові, сорочки та деякі інші речі — в Дніпрі, біні й балаклави — в Києві, чашки — в Івано-Франківську. Наліпки робили десь на півночі Києва, футболки відправляли на друк і фарбування до Одеси. — Можливо, ви співпрацюєте з українськими компаніями? Наш сайт розробляє українська компанія. Одна київська агенція допомагала з оптимізацією коефіцієнта конверсій. Також ми зверталися до українських компаній з питань маркетингу та SЕО. Щодо спільних ініціатив, їх було дуже багато. Наприклад, разом з «Укрзалізницею» випустили благодійний мерч. «Багато з тих людей, які зараз розлючені й кажуть: „Україна отримує забагато грошей“, спочатку висловлювали велику підтримку» — Коли ви вперше відчули, що увага до повномасштабної війни в Україні зменшується? Навіть пам’ятаю конкретний момент. У червні 2022 року я мав давати інтерв’ю на СNN. На той час Україна ще була історією номер один у світі. Але якраз тоді Верховний суд США скасував рішення «Роу проти Вейда», яке робило право на аборт конституційним. І запланований на наше інтерв’ю час скоротили до хвилини, а потім знову повернулися до головної теми дня. Саме тоді я усвідомив, що люди не можуть дуже довго дивитися в новинах на одну історію знову і знову — треба боротися за місце в медіа. — Як змінювався проєкт з огляду на падіння інтересу світової спільноти до теми України? Важко відповісти. По суті моя стратегія полягала у створенні потрібних продуктів. Sаіnt Jаvеlіn — не благодійна організація, тому ми не просимо пожертв. Ми — бізнес, тож намагаємося створювати речі, які люди хочуть купувати. Взірцевими для нас є підприємства із сильною соціальною позицією, як та ж Раtаgоnіа. І ми пробуємо наслідувати їх та сподіваємось якомога більше підтримувати Україну нашою роботою. Тут, зокрема, виготовляємо товари, робимо тестування, наші фото- та відеозйомки. Цілий цикл відбувається в Україні. Тут же ми платимо податки та донатимо частину прибутку. Яку саме, залежить від колекції, собівартості продукції, сезону продажів і логістичних витрат. Але при цьому так, не можна змусити людей постійно тримати у фокусі війну в Україні. Я знаю, що це важко навіть вам: коли щодня живеш в умовах війни, то втомлюєшся, впадаєш у депресію. Що говорити про американців, канадців, європейців, які не бачать воєнних реалій за вікном, не відчувають цього на собі. Їх хвилюють власні проблеми. Тому тяжко вимагати, щоб вони завжди переймалися тим, що відбувається в Україні. Ми помітили падіння інтересу в Іnstаgrаm, Тwіttеr. Думаю, це характерно для будь-якого бізнесу в Україні. Потрібно просто будувати щось таке, що люди захочуть незалежно від політичної ситуації. — Вам довелося значно скоротити колектив? Так, це відбулося торік у вересні. Я помітив, що продажі різко впали, тож нічого не залишалося, як почати відпускати людей. У травні 2024 року було останнє звільнення — і з того часу ми знову почали наймати. Такі американські гірки. Сподіваюся, що ми зможемо стабілізувати та виправити ситуацію. — Як ви оцінюєте поточний рівень інтересу до України у світі та Канаді зокрема? Взагалі, багато з тих людей, які зараз розлючені й кажуть: «Україна отримує забагато грошей», спочатку висловлювали велику підтримку. Тому що росія — історично спільний ворог. Для мене божевілля ситуації полягає в тому, що ці люди, які є американськими патріотами, консерваторами, республіканцями, перейшли від усвідомлення росії як їхнього ворога до віри в те, що вона якимось чином є gооd guy у цій ситуації. Утім, це — наслідок промивання мізків, впливу ЗМІ. Щодо Канади, тут величезна діаспора українців, це спільнота, в якій я виріс. І я точно бачу, що люди не звертають так багато уваги на події в Україні, як раніше. Думаю, вони морально втомилися, почали більше дбати про те, що відбувається в їхніх громадах. Їм важко уявити, що ви переживаєте, коли це так далеко. При цьому я був у Литві місяць тому — і це величезна різниця. Вони розуміють, через що ви проходите. Як і Польща й інші країни, вони відчули справжню росію, пережили окупацію, війну. Пам’ятають розповіді батьків, бабусь і дідусів. У них інший менталітет. Канадцям і американцям через брак досвіду набагато важче повірити, що вони перебувають у небезпеці та це може якось на них вплинути. «Щодо розподілу пожертв, то завжди ставимо в пріоритет військові потреби» — Цитую вашу фразу про власну маркетингову агенцію: «Це було моїм життям. Але коли все почалося, я відчув величезну відповідальність. І змінив своє життя». Тобто ви її закрили? Якщо вона продовжує працювати, то як ви поєднуєте цю зайнятість із Sаіnt Jаvеlіn? Вона працює, але з куди меншою потужністю, скажімо так. Ще на самому початку повномасштабної війни тато сказав мені: «Ти не можеш робити дві речі одночасно, маєш зробити вибір». І для мене це було дуже легким рішенням, тому що відчував: Sаіnt Jаvеlіn — щось особливе, вартісне. Так, ми не найбільша організація, але теж виконуємо важливу роботу. — Скільки вам вдалося передати на благодійність за цей час? Із самого початку — приблизно $2,4 мільйона. Утім, ця сума — безпосередні пожертви з наших продажів. Окрім цього, Sаіnt Jаvеlіn проводить збори коштів з Ukrаіnіаn Wоrld Соngrеss та іншими організаціями, які в основному використовують для цього наші соціальні медіа. Знаю, що вони зібрали $1 мільйон. Ми також долучалися до більших краудфандингових кампаній. Але я спеціально не відстежую це. Ще Sаіnt Jаvеlіn ефективний і як інформаційна кампанія, оскільки охоплює своїми повідомленнями десятки мільйонів людей. Тепер ми виготовляємо свою продукцію в Україні, підтримуємо інші тутешні бізнеси. Наприклад, серед наших партнерів-виробників є ветерани. На нашому рюкзаку пришитий ярлик, де написано: «Зроблено в Україні компаніями, які належать ветеранам». Для мене це також круто, що ми підтримуємо людей, які адаптуються в цивільному житті після армії. — А який розподіл пожертв, на які цілі вони йдуть? Завжди ставимо в пріоритет військові потреби. Найтісніше співпрацюємо з ініціативою Unіtе Wіth Ukrаіnе від Ukrаіnіаn Wоrld Соngrеss та їхньою програмою із забезпечення захисників якісним такмедом. Дуже рідко донатимо на гуманітарні потреби, але торік спрямували близько $15 тисяч у благодійний фонд сімей захисників «Азовсталі». — Які найближчі плани Sаіnt Jаvеlіn? Якраз ввечері напередодні інтерв’ю до 2-ї ночі вибирав тканини на наступний рік. Ми намагаємося створювати міцні, надійні вироби для активностей на природі: походів, кемпінгу тощо. Ми дарували наші товари солдатам, а потім питали: «Ви можете дати зворотний зв’язок, що варто покращити? Може, додати більше кишень? Чи зробити одяг теплішим?». І ми враховуємо ці відгуки. Тож це безперервний цикл, який може тривати рік за роком. А кілька тижнів тому Sаіnt Jаvеlіn випустив різдвяну колекцію, де є, наприклад, пазл з охопленим полум’ям Кремлем. І светр з таким самим принтом. У Північній Америці дуже популярно мати такі потворні різдвяні светри. І ми будемо продовжувати робити божевільні речі, як робили з самого початку, тому що деяким нашим покупцям це справді подобається. Різдвяна колекція Sаіnt Jаvеlіn — Яка ваша мрія? Можливо, глобальна або про Sаіnt Jаvеlіn? Щоб Sаіnt Jаvеlіn проіснував 20–30 років. Для цього я намагаюся збирати поради від людей, які створили довготривалий хороший бізнес. Війна почалася 10 років тому. І навіть якщо вона закінчиться сьогодні, ще три-чотири десятиліття триватиме очищення територій, відбудова, психологічне відновлення. Усі наслідки війни — надовго. При цьому увага до України може повністю зникнути. Так було у 2015–2016 роках, коли все призупинилося. Світовій спільноті стало байдуже. Тому я й прагну створювати такі продукти, які захочуть купувати й надалі. Люди не будуть готові підтримувати просто так, але зможуть придбати найкращу фліску, яка зроблена не в Китаї, а в Україні. Отже, моя мрія — щоб Sаіnt Jаvеlіn переріс у справу мого життя. Це було б круто. — Ви сказали, що збираєте поради щодо того, як побудувати довготривалий бізнес. Яку найкращу пораду вам дали? Місяць тому я був у Колорадо на маркетинговій конференції. Там я зустрів людей, які мають величезний бізнес, і вони скаржилися на ті самі проблеми, як у нас: з доставкою, виробництвом, логістикою, імпортом, експортом... Тож це було не порадою від когось, а власним усвідомленням, що бізнес — це процес щоденного вдосконалення. Не можна натиснути на якусь кнопку та очікувати, що все запрацює ідеально. Проблеми ніколи не закінчуються, але ви маєте вміти їх вирішувати. А ще я побачив, що творці великого успішного бізнесу — звичайні люди, не якісь Ейнштейни. Це надихає, мотивує і дає надію, що наша справа може бути впливовою, важливою і довготривалою.

Крепи – це тонкі млинці французького походження, які готують з пшеничного або гречаного борошна. Їх подають із різноманітними начинками: від солодких, таких як шоколад чи джем, до солоних, як сир, шинка чи гриби. Повний текст новини

Головну ялинку міста у Львові цьогоріч засвітять напередодні Дня Святого Миколая – 5 грудня. Відомо, що 16-метрове дерево Львову подарують небайдужі. Повний текст новини

У двох провідних львівських вишах зміниться керівництво. Міністерство освіти та науки України вже оголосило конкурси на заміщення посади ректора у цих ЗВО. Повний текст новини

У школах Львова цієї зими запланували відпустити учнів на канікули. Дати відпочинку школярів відрізняються. Повний текст новини

Львів запускає нове залізничне сполучення зі столицею Молдови – Кишиневом. Відкриття маршруту заплановане на 15 грудня. Повний текст новини

Працювати у час війни бізнесу стає все далі складніше. Особливо на це впливає платоспроможність населення. Повний текст новини

Увечері суботи, 23 листопада, на головному залізничному вокзалі Львова сталася стрілянина. Поліція оперативно затримала 54-річного чоловіка, який перебував у стані сп’яніння та стріляв у повітря. Повний текст новини

Чимало туристів, які завітали до Львова, неодмінно прагне скуштувати смачну каву та бомбони. Ну і продегустувати моцну галицьку наливку. Повний текст новини

На об'їзній дорозі Львова біля Ямполя військове авто потрапило в аварію. Відомо про загиблих і поранених. Повний текст новини

У червні 2024 року у центрі Львова водій маршрутки збив 11-річного велосипедиста. Хлопчик помер у реанімаційному відділенні. Повний текст новини

&quоt;Укрзалізниця&quоt; додала потяги з Києва до Львова і Трускавця

Музикант, сонграйтер, співзасновник та музичний продюсер "Культурного Десанту" Саша Чемеров презентує мініальбом "Біполярник", в якому торкається психологічних конфліктів, які переживає людина. Вже зовсім скоро, 16 листопада, артист приїде з ексклюзивним акустичним концертом до Львова, щоб подарувати свою терапевтичну музику тим, хто цього потребує. Повний текст новини

У середу, 13 листопада, Галицький районний суд Львова продовжив запобіжний захід для підозрюваного у вбивстві Ірини Фаріон – В'ячеслава Зінченка. Повний текст новини

В Україні розпочався опалювальний сезон і майже усі будинки почали підключати до тепла. Проте, чи готовий Львів до зими, залежить від багатьох факторів, зокрема обстрілів. Повний текст новини