Search trend "пригожин"

Сабаїльський районний суд Баку обрав запобіжний захід у вигляді арешту на чотири місяці для двох громадян Азербайджану — Раміля Алієва та Ісмаїла Гасанова, які, за даними слідства, брали участь у бойових діях у складі російської ПВК Вагнер.

Чому приватні військові компанії мають з’явитись в Україні? Тому що це одна з ідей, які потрібні для перемоги і час яких настав. Інновації та нестандартні рішення потрібні не лише у випуску нових видів зброї – так само вони необхідні в управлінських справах та менеджменті. Днями Президент Володимир Зеленський, реагуючи на один з пунктів так званого російського меморандуму про "заборону націоналістичних формувань" в українських Збройних Силах, слушно зауважив, що "у нас їх просто немає згідно нашого законодавства". Але тут же додав: "… тепер я буду думати". Подумаємо і ми. Проаналізуємо світовий досвід та досвід ворога, накладемо його на наші реалії, з’ясуємо плюси-мінуси та спробуємо побачити перспективу... Як працюють сучасні ПВКПротягом останніх десятиліть приватні військові компанії стали для цілої низки країн унікальним інструментом реалізації зовнішньої політики держави. В тому числі і чутливих завдань із захисту державних інтересів в різних регіонах світу. І Україна цілком дозріла для створення власних приватних структур. Бо якщо з початком війни РФ проти України у 2014 році у коридорах влади побутувала думка про небезпеку неконтрольованих приватних армій, на які обов’язково перетворилися б ПВК, нині вже багато хто усвідомлює вразливість старих міфів. ПВК – це механізм саме держави, він контролюється державою та підпорядковується державі. Найбільш відомі у світі американські, британські та російські приватні військові компанії. Вони виконують завдання, які вважаються занадто ризикованими для державних структур. При цьому держава, як правило, не піклується про співробітників ПВК так, скажімо, як про вояків своїх збройних сил. Персонал ПВК може заробляти набагато серйозніші кошти, ніж особовий склад армії, але цей персонал не користується соціальним пакетом у разі загибелі або поранення.   Омега Консалтинг Груп. Фото: Омега Консалтинг ГрупДо функцій сучасних приватних військових компаній можуть належати супроводження людей або вантажів, а також навчання персоналу, наприклад для реалізації філігранних диверсій. ПВК можуть створити умови для отримання доступу держави до унікальних природних ресурсів, наприклад, до золота чи алмазів. Звісно, найбільш складними завданнями ПВК є бойові, скажімо, диверсії або ліквідація ворогів під час війни. Для України створення ПВК допоможе вирішити низку складних суміжних завдань, наприклад, підготовки спецпризначинців високого рівня майстерності для військових місій цієї війни. А вже після війни дозволить реалізовувати інтереси України в інших регіонах світуДля створення та використання приватних військових структур в Україні потрібне лише політичне рішення влади. Фахівці впевнені, вітчизняна версія розвитку ПВК має й суміжні переваги, зокрема працевлаштування низки людей, життя яких через війну стало мілітаризованим. А ще це використання державою усіх наявних можливостей для досягнення перемоги над ворогом, зокрема, розв’язанням болючої проблеми – мобілізації, - за рахунок залучення іноземних вояків та й самих іноземних ПВК. Так, це може дорого коштувати державі, але краще тимчасово відмовитися від ремонту доріг та відновлення пошкоджених будівель, але підпорядкувати усю діяльність держави забезпеченню війни. Фахівці нині взагалі не радять використовувати термін ПВК - через те, що Росія руками своїх приватних військових компаній вчинила чисельні, нечувані злочини передусім в Україні та у країнах Африки. Що стосується створення механізму, то для застосування ПВК в Україні потрібне внесення поправок у чинне законодавство.  Як відомо, РФ широко застосовує свої парамілітарні компанії та ПВК: "Вагнер", "РСБ-груп", "Патриот", "РЕДУТ", Африканський експедиційний корпус та інші, які відіграють все більш впливову роль у конфліктах по всьому світу і особливо в Африці. Ці ПВК жорстко інтегровані у військову машину Росії, а механізм їх використання перебуває під тотальним контролем влади. Фінансуються такі компанії державними структурами (МО РФ, ФСБ, уряд), великим бізнесом (Пригожин, Дерипаска, Тимченко, Ісаков) або змішаним типом фінансування, коли є державно-приватні або суто приватні донори. Фото: з відкритих джерелЗвісно, російський неоколоніалізм, що реалізовується через механізм ПВК, ставить під загрозу суверенітет та безпеку низки африканських країн, як то Судан, Малі, Центральноафриканська Республіка, Буркіна Фасо. Але якщо відкинути моральний бік справи та етичні принципи, ПВК РФ довели свою високу ефективність як бойові одиниці. Підраховано, що за весь час їхнього існування 37 російських ПВК були присутні у 34 країнах світу.Як ПВК можуть зробити Україну сильнішоюЗа ступенем навченості та оснащеності ПВК де-факто вважають певним різновидом сил спеціальних операцій (ССО). ПВК справді мало чим поступається ССО та експедиційним формуванням збройних сил провідних євроатлантичних держав. Деякі мають у своєму розпорядженні не тільки висококваліфікованих фахівців, а й сучасне обладнання та важке озброєння. Приватні підрядники постачають державі фахівців, підготовка яких є дуже тривалою або обходиться занадто дорого для бюджету. До того ж тут не діє універсальне армійське правило, з якого виходить, що фахівця з восьмирічним досвідом отримують через вісім років. Вони потрібні, так би мовити, "на виході" значно раніше і це реально посильна задача для ПВК. Наразі, це досить важливо для України, адже приватний підрядник може почати здійснювати свою діяльність одразу після укладення з ним контракту. Важливо мати на увазі, що витрати на конкретні послуги ПВК значно нижчі, аніж щорічне утримання регулярної армії. Термін виконання послуг визначається та фіксується в контракті. Після закінчення дії контракту, замовник не обтяжується будь-яким подальшим утриманням персоналу ПВК. До того ж, ПВК - це приватна, а не урядова структура і тому тут зводиться до мінімуму елемент корупції. Дуже суттєво також те, що  ПВК значно швидша в прийнятті рішень організація і значно гнучкіша структура у зв’язку з відсутністю бюрократичних процедур узгоджень.Андрій Кебкало, засновник першої в Україні приватної військової компанії "Омега консалтинг Груп" (вона працює як ПВК винятково за кордоном) розповів автору про можливості ПВК для покращення мобілізації . Зокрема, він впевнений, що на базі його компанії можна створювати батальйонні тактичні групи або окремі спеціалізовані підрозділи (штурмові і диверсійно-розвідувальні групи, групи ударних безпілотників, снайперські групи) які будуть складатись з іноземних фахівців, а також громадян України, які з тих чи інших причин уникають служби в ЗСУ. Також він вбачає можливість прийняти до складу компанії колишніх ув’язнених відповідно до законопроекту №11079-1 "Про мобілізацію ув'язнених". Компанія "Омега Консалтинг Груп" вже має досвід підготовки спецпризначенців ГУР Міноборони України у мінно-вибуховій справі. Вдумайтесь, за допомогою лише двох інструкторів протягом 2022 і 2023 роках було підготовлено понад 3000 військовослужбовців. Крім того, "Омега Консалтинг Груп" готова вести пошук за кордоном та доставляти в Україну зрадників України або осіб які фінансують війну в Україні, агітаторів. А у питаннях рекрутингу "Омега Консалтинг Груп" готова та здатна одразу залучити до України від 20 тисяч підготовлених бійців, але потрібна логістика та фінансовий ресурс для перевезення. Група готова виконувати бойові операції, наприклад, в тій самій Курській області РФ. Плюс, якщо надати зелене світло для іноземних ПВК, можна забезпечити як підготовку спецпризначинців, так і виконання специфічних завдань.ПВК США Вlасkwаtеr (нині назва ПВК Асаdеmі) . Фото: з відкритих джерелГенерал Сергій Кривонос, заступник секретаря РНБОУ у 2019-2020 рроках та перший заступник командувача Сил спеціальних операцій ЗС України у 2016-2019 рроках вважає, що підготовлений фахівець з ПВК може обійтися Україні дешевше за погано підготовленого мобілізованого. ПВК не будуть фінансово обтяжливими, бо не тримають "зайвих людей" у своєму складі – на кшталт начальника складу або банщика. Серед іншого, ПВК можна було б передати і інженерне облаштування кордону та позицій, в тому числі в умовах близького контакту із противником. С. Кривонос повідомив, в Україні вже існують ПВК у складі деяких спецслужб.Як ПВК можуть "вписатись" під інші задачі Сил опоруПВК в Україні були б дуже доречними, однак варто переглянути підходи до фінансування рекрутингу. Рекрутингом іноземців в Україні займаються переважно ГУР Міноборони та СЗР, але ПВК могли б також це робити системно та забезпечили б потік у Сили оборони підготовлених військових – під грошове утримання на рівні 3000 - 5000 доларів на місяць. Знову таки, потрібні ресурси для забезпечення процесу логістики рекрутингу – групувати їх в окремих місцях, забезпечити візами тощо. Але те, що ці задачі попри складність, теж можуть бути вирішені, очевидно. Залучення через іноземні ПВК підготовлених бойовиків – також потужний людський ресурс. Такий персонал здатний виконувати дуже важкі військові завдання, які надто ризиковані для підрозділів регулярної армії. Так, це знову фінанси, без яких не може бути залучення таких вояків. Але у підсумку це однаково двічі вигідно Україні, тому що соціальне забезпечення в разі поранення або загибелі іноземців з ПВК не стає тягарем для Української держави – це питання самих ПВК.Ще одна можливість від створення та залучення українських ПВК – охорона об’єктів критичної інфраструктури, що допомогло б  розвантажити у такий спосіб особовий склад НГУ. Це, ймовірно,  й ті досвідчені вояки СОУ, які звільнилися за станом здоров’я. Є фахові думки, що такий контингент був би не гіршим за наявний з НГУ. До того ж, функції таких ПВК можна було б розширити до, скажімо, створення підрозділів ППО, та захисту від атак дронів РФ підприємств ОПК, об’єктів критичної інфраструктури та й важливих приватних об’єктів, що передбачало б фінансування таких ПВК приватним бізнесом. Зрозуміло, при прийнятті рішення про створення ПВК з відповідними змінами в законодавчо-нормативній базі слід буде врахувати і всі ризики такого кроку. В соцмережах під постами відомих військових, які загалом підтримують цю ідею, розгорнулась бурхлива дискусія. Багато хто висловлює загалом цілком передбачувану засторогу про те, що ПВК можуть стати легальними озброєними загонами на службі приватних осіб, тих же олігархів. Це все очевидно. Потрібна фахова дискусія, потрібні зважені та продумані рішення, які максимально збалансують систему при схваленні такого кроку. Однак очевидно і те, що час та реальна ситуація в цій війні, коли на кону стоїть доля країни,  вимагає від нас дій. Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (СDІ), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації, та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.

Про це заявив політолог Андрій Піонтковський в інтерв'ю ведучому програми "Студія Захід" Антону Борковському на телеканалі Еспресо."Це величезний успіх - і суто військовий, але насамперед психологічний і політичний. Я вважаю, що у вас в Україні ще недооцінили цей ефект впливу на російську громадську думку. Дуже цікава дискусія виникла і триває якраз у Z-спільноті - спільноті так званих патріотів війни", - зазначив він.Політолог додав, що всі висловлювання там із кожним днем дедалі більше спрямовані проти власної влади. "Вони нагадують риторику Пригожина останніх його днів. Пам'ятаєте, Пригожин починає з вимоги: "Дайте мені більше снарядів, щоб я більше вбивав українців". А в останні дні, вже перед його походом на Москву і загибеллю, звучали зовсім інші тези: "Ми маємо покарати тих негідників, які втягнули нас у цю безглузду, - перепрошую, я процитую його, - пед****тичну війну". Такі самі питання зараз виникають якраз у найбільш патріотичному середовищі, і своїм боягузливим мовчанням Путін, авжеж, погіршує ситуацію", - наголосив Піонтковський.Він зауважив, що на друзів України на Заході, звісно, це справило дуже позитивне враження. "Воно допомагає їм протистояти російській пропаганді, що «Україна не має жодних карт», як казав той самий Трамп, шанувальник Путіна. Ну і основний наратив: "Так, Україна жертва агресії, але вони ніколи не зможуть перемогти росіян, безглуздо їм допомагати - то допоможімо їм більш-менш спокійно капітулювати", - підсумував політолог.Що відомо про операцію СБУ "Павутина"1 червня 2025 року Служба безпеки України провела велику операцію під назвою "Павутина" зі знищення російської бомбардувальної авіації. Відомо про ураження 40 літаків.Як деталізували у Службі безпеки України, орієнтовна вартість стратегічної авіації ворога, яка була вражена у результаті спецоперації "Павутина", становить 7 мільярдів доларів.  Своєю чергою російське міністерство оборони наголосило, що на військових аеродромах в Іванівській, Рязанській та Амурській областях "всі терористичні атаки були відбиті".Президент України Володимир Зеленський подякував голові СБУ Василю Малюку за результат операції. Він повідомив, що "офіс" операції СБУ на території Росії розташовувався безпосередньо поруч з управлінням ФСБ Росії в одній з областей. Загалом в операції було використано 117 дронів. Керівник Центру протидії дезінформації Андрій Коваленко згодом повідомив, що в рамках масштабної спецоперації СБУ було знищено мінімум 13 російських літаків, і ще більше пошкоджено.Видання Тhе Аtlаntіс написало, що президент США Дональд Трамп розлютився через удари України по низці російських військових аеродромів в рамках операції "Павутина".

Кремль робить ставку на продовження безкінечного діалогу про перемир'я з Білим домом без фактичного припинення вогню. У Москві гадають, що така тактика допоможе їм перемогти. Під час переговорів під керівництвом США Росія все більше б'є по цивільних об'єктах України дронами, щоб натиснути на Київ. Також Москва навмисне вносить плутанину і звинувачує у небажанні досягти миру українців. Ось дещо з того, про що писали у світових ЗМІ. "Путін ставить на Трампа у війні проти України", Вlооmbеrg, США Кремль не турбують погрози Трампа запровадити додаткові санкції проти російської нафти через брак прогресу в припиненні вогню. Володимир Путін розуміє, що Трамп для нього - найкращий шанс довести війну до кінця, і хоче продовжувати дипломатію, кажуть джерела. Обіцявши швидко покласти край війні, Трамп днями заявив, що "розлючений" на Путіна - його розчарувала швидкість переговорів. Пізніше він відмовився від критики і сказав, що вірить, що Путін "виконає свою частину угоди". "Росія воліла б продовжувати взаємні зусилля з пошуку врегулювання, для досягнення чого потрібен час. Кожен хотів би не воювати, а говорити, і не лише говорити, а бути почутим. Це те, що маємо з нинішньою адміністрацією в США", - заявив прес-секретар Кремля Дмитро Пєсков. Представник Путіна з економічних питань Кирило Дмитрієв, який є під санкціями США, заявив, що проводить зустрічі у Вашингтоні з представниками адміністрації. "Противники зближення бояться, що Росія і США знайдуть спільну мову, почнуть краще розуміти один одного, і налагодять співпрацю у міжнародних справах та в економіці", - сказав він. Кремль вимагає від США нових поступок, включаючи послаблення санкцій і призупинення поставок зброї в Україну. Коли переговори зі США минулого місяця в Ер-ріяді привели до угоди про мораторій на морські удари, Росія заявила, що ставить цю угоду в залежність від відновлення підключення одного з її найбільших банків до системи SWІFТ. Росія оголосила, що призиває 160 тис. чоловіків Помічники Трампа, включаючи спецпосланника Стіва Віткоффа, висловили оптимізм щодо прогресу в переговорах з Росією. Метою Білого дому було укласти угоду про перемир'я до 20 квітня. Вона здається малоймовірною, і розмови про можливу зустріч Трампа і Путіна останнім часом згасли. Росія оголосила, що призиває 160 тис. чоловіків на весняний призов - найбільший призов за 14 років. Міноборони РФ заявило, що їх не відправлять у зону бойових дій в Україні. Росія обмінюється звинуваченнями з Україною щодо порушень паузи в атаках на енергетичну інфраструктуру, про яку обидві сторони домовилися з Трампом. Хоча Путін заявляв, що хоче укласти угоду з Трампом, він не раз наполягав на тому, що вона має вирішити те, що він визначив як основні причини війни. Він сказав, що Київ має відмовитися від мети вступу в НАТО та погодитися на обмеження чисельності своїх військ, і закликав до того, щоб будь-яке врегулювання відображало "реалії на місцях" - російську окупацію частин східної та південної України. Хоча Трамп уже погодився з багатьма вимогами Росії, погодження на всі умови Путіна означало б ризиком, що президента звинуватять у слабкості. "Кремль сподівається, що зможе забезпечити зустріч сам-на-сам Путіним і Трампа, під час якої вони домовляться про угоду, яка зупинить війну в Україні, як хоче Трамп, в обмін на умови, які залишать Україну назавжди ослабленою. Водночас Москва готова продовжувати війну при Трампі", - каже директор Євразійського центру Карнегі Олександр Габуєв. У той час як Росія повільно просувається вперед на полі бою та має перевагу в живій силі та озброєнні над Україною, західні аналітики кажуть, що вона зазнає величезних втрат - понад 1000 солдатів на день. Москва готова продовжувати війну при Трампі Цього тижня група з 50 сенаторів-республіканців і демократів запропонувала пакет санкцій, за яким країни, які купують російську нафту, нафтопродукти, газ або уран, отримають 500% мито від США, якщо Путін відмовиться вести добросовісні переговори про припинення вогню чи порушить можливу угоду. Росія пережила три роки санкцій і не піддасться на погрози зараз, оскільки нові кроки не будуть більш ефективними, вважають люди, знайомі з мисленням у Кремлі. "Ці санкції вплинуть не так на Росію, як на країни, які потребують нашої нафти і газу. Це Китай, Східна Азія, економіки, що розвиваються", - каже голова комітету Держдуми з фінансового ринку Анатолій Аксаков. "Путін використовує мирні переговори як маскування для бомбардування України", Тhе Теlеgrарh, Велика Британія Кількість ударів російських дронів по Україні зросла на понад 50% після початку мирних переговорів під проводом США в середині лютого. За 30 днів після 18 лютого, коли почалися переговори, Росія завдала близько 4776 ударів дронами, порівняно з 3148 ударами за 30 днів до цього. Експерти кажуть, що Москва посилила атаки, щоб змусити Київ піти на поступки і взяти під контроль якомога більше землі. Україні також все важче перехоплювати російські ракети, в результаті чого Росія вражає більше цивільних цілей. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому Європа боїться передати Києву заморожені активи РФ та в якій країні їх найбільше: світові ЗМІ написали "Росія намагається посилити біль, який завдає Україні, щоб збільшити ймовірність, що Київ піде на болісні поступки, і показати, що Росія може продовжувати боротьбу безкінечно", - каже директор програми боротьби з нерегулярними загрозами та тероризмом в Центрі стратегічних і міжнародних досліджень Деніель Байман. Зустріч 18 лютого в Ер-Ріяді стала першою між США і Росією для обговорення війни і Україна в ній не брала участі. Перед зустріччю в Ер-Ріяді по Україні прилітав в середньому 101 російський дрон на день Відтоді Кремль ухилявся від перемир'я і висунув ряд нереалістичних вимог, включаючи остаточну анексію чотирьох областей і Криму. Попри те, що сторони домовилися про 30-денне припинення вогню по енергетичній інфраструктурі та в Чорному морі, немає ознак, що удари сповільнюються. Цифри показують, що перед зустріччю в Ер-Ріяді по Україні прилітав в середньому 101 російський дрон на день, порівняно зі 154 після цього - ріст 52,5%. Президент Володимир Зеленський заявив, що Росія намагається зміцнити військову позицію до будь-якого припинення вогню. "Вони хочуть покращити ситуацію на полі бою", - сказав він у березні, а Трамп цього тижня заявив, що "дуже розлючений" на Путіна після тижнів спроб домовитися. Зокрема, росіяни зосередилися на відвоюванні землі у Курській області, яку Україна захопила у серпні минулого року. Атаки дронами були в дні, коли Трамп публічно критикував Зеленського в Овальному кабінеті, а США припинили ділитися розвідданими з Україною. 28 лютого, коли Трамп звинуватив Зеленського у недостатній вдячності за підтримку США, по Україні запустили 208 російських дронів. Днем раніше - 166. 7 березня, коли США призупинили обмін розвідданими з Україною, Росія запустила 252 дрони, що стало другим найбільшим показником цього року. "Очевидно, росіяни намагалися використати паузу в обміні розвідданими", - сказала аналітик Інституту вивчення війни Кароліна Гірд. Атаки Москви стали "масштабнішими і ефективнішими" в останні тижні Атаки Москви стали "масштабнішими і ефективнішими" в останні тижні частково через те, що Росія змінила тактику. Росіяни перейшли на дрони дальньої дії, які більш успішно пробивали парасольку ППО України. Тим часом Україна все більше намагається перехопити російські дрони та ракети. Влітку 2024-го рівень перехоплення Києвом стабільно перевищував 60%, але за останні два місяці впав до 50% чи менше. "Українці зрозуміли, що повинні бути більш консервативними з системами захисту, яких мало", - каже Гірд. Професор стратегічних досліджень Школи перспективних бойових дій Університету морської піхоти Бенджамін Дженсен недавно заявив, що "зменшення рівня перехоплення може призвести до можливостей прориву Росії на фронті чи збільшення кількості загиблих серед цивільного населення, що спричинить внутрішній тиск на українських учасників переговорів". Проте в останні тижні Україна теж активізувала кампанію ударів дронами, хоча й меншою мірою. Київ запускав в середньому 30 дронів на день за кілька тижнів до мирних переговорів. У другій половині лютого та першій половині березня ця кількість зросла на 16,7% - до 35 на день. Україна змінила цілі, перейшовши від ударів по військових цілях до руйнування російської економічної інфраструктури, намагаючись послабити довгострокову здатність Москви підтримувати війну. "На відміну від українських атак у попередні місяці, які здебільшого вражали військові об'єкти, більшість січневих ударів були спрямовані на нафтову, газову та енергетичну інфраструктуру. Це послідувало за атаками Росії на українську енергетичну інфраструктуру в грудні", - сказала менеджер з досліджень у Східній Європі АСLЕD Ольга Поліщук. Київ продовжує бити по російській енергетичній інфраструктурі Росія продовжує атакувати цивільну інфраструктуру. Експерти кажуть, що ескалація око за око підкреслює крихкість переговорів, а плутанина навколо припинення вогню зрештою йде на користь Росії. "Дипломатична перевага Росії в тому, що вона вносить плутанину - поки немає жодного кодифікованого, узгодженого перемир'я щодо ударів, Росія продовжує бити по Україні. Київ натомість продовжує бити по російській енергетичній інфраструктурі, і Москва може стверджувати, що Україна порушує неіснуюче перемир'я. Кремль може стверджувати, що зацікавлений у мирі, а Україна - ні, але дані суперечать цьому", - каже Гірд. "Російська армія підпорядкована спецслужбам", Тhе Есоnоmіst, Велика Британія Через два тижні після того, як Росія вторглася в Україну, мобільний Сергія Бесєди розрядився - це генерал ФСБ, який відповідав за інформування Путіна про динаміку війни в Україні. Він був одним із керівників П'ятої служби ФСБ, створеної в 1990-х для шпигунства за колишніми радянськими республіками. Його дані призвели до хибного очікування Путіна, що Україна розпадеться. Коли Україна натомість чинила запеклий опір, поширювалися повідомлення про арешт Бесєди. Проте 24 березня 70-річний керівник розвідки, який тепер є радником голови ФСБ, сидів у готелі в Ер-Ріяді навпроти радника з нацбезпеки США Майкла Волтца, домовляючись про можливе перемир'я. Помітність спецслужб у переговорах несе два меседжі, стверджує російський експерт із розвідки в еміграції Андрій Солдатов. Одна - Путін розглядає переговори як етап військової операції, а не шлях до припинення війни. Інша - привидів реабілітовано. Згубне вторгнення тепер представлено як успіх. Путін не довіряє своїй армії Ті, хто воює, можуть не погодитися. Російська армія за два роки майже не просунулася. За даними британського міноборони, понад 200 тис. солдатів загинули і 600 тис. поранені. Проте армія протистоїть не лише ЗСУ, а й спецслужбам РФ. Військова контррозвідка ФСБ, спадкоємець сумнозвісного сталінського СМЕРШ - найбільше і найшвидше зростаюче управління, каже Солдатов. Її робота - нагляд за армією, стримування впливу популярних генералів і запобігання політичній самоорганізації військових. Масштаби чисток нагадують радянські часи. Путін не довіряє своїй армії, особливо з огляду на її ледве приховану образу від початку війни. За кілька днів до вторгнення генерал у відставці, якого генштаб часто використовує для висловлення своєї думки, Леонід Івашов попереджав, що війна проти України буде катастрофою. Оскільки бліцкриг провалився, головний російський журнал військової теорії неявно звинуватив ФСБ. Солдати не розуміли ні цілей війни, ні своєї ролі. "Замість квітів колони військ зустріли опір населення", - писали там. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як Трамп рятує Москву від поразки: у світових ЗМІ пояснили Щоб підштовхнути армію, Путін дозволив тодішньому главі ПВК "Вагнер" Євгену Пригожину критикувати російського верховного командувача Валерія Герасимова і тодішнього міністра оборони Сергія Шойгу. Але Пригожин очолив заколот у липні 2023-го, який викликав симпатії серед деяких старших офіцерів. Армія не приєдналася, але й не зробила багато-чого, щоб це зупинити. Після заспокоєння Пригожина, який загинув в авіакатастрофі, кілька генералів зникли з поля зору. Популярний Іван Попов, який критикував ведення війни, був понижений у посаді. Заарештовано трьох генералів Медіа, які Пригожин використав для критики влади, взяли під контроль. Через кілька місяців ФСБ почала чистку в армії та міноборони. Шойгу перемістили на іншу посаду. Троє його заступників і близько 30 співробітників заарештували. За словами Михайла Коміна з Центру аналізу європейської політики у США, перерозподілили грошові потоки, пов'язані з міністерством, і зруйнували "клан" зв'язків Шойгу в уряді. Його замінив Андрій Бєлоусов, який не належить до жодного клану. Йому дозволили вибрати одного заступника, двох інших вибрав Путін. Однин із них - племінниця Путіна. Також заарештовано трьох генералів, зокрема заступника начальника Генштабу Вадима Шамаріна та Попова. Останній написав Путіну відкритого листа з проханням перевести його назад на фронт. "Я ніколи не задавав питань, а сліпо і без роздумів йшов шляхом, визначеним священним обов'язком, присягою, наказами і вашими указами", - писав він. У Кремлі підтвердили, що Путін отримав листа, але ще не відповів.

Еспресо наводить переклад великого матеріалу Тhе Nеw Yоrk Тіmеs.Весняного ранку через два місяці після того, як війська Володимира Путіна вторглись в Україну, конвой без розпізнавальних знаків під’їхав до одного з київських перехресть і забрав двох чоловіків середнього віку в цивільному одязі.Залишивши місто, конвой, у складі британських командос — без форми, але сильно озброєних — попрямував 400 миль на захід, до польського кордону. Перехід був безперешкодним, за дипломатичними паспортами. Далі вони доїхали до аеропорту Жешув-Ясьонка, де на стоянці вже чекав вантажний літак С-130.Це були найвищі українські генерали. Їхньою метою був Клей Казерне — штаб-квартира Сухопутних військ США в Європі та Африці — у Вісбадені, Німеччина. Їхньою місією було допомогти створити одну з найкраще збережених таємниць війни в Україні.Один з чоловіків, генерал-лейтенант Михайло Забродський, згадує, як його вели сходами на пішохідний місток, з якого відкривався вигляд на просторий головний зал казарми у Тоні Басі. До війни це був спортивний зал, де проводили загальні збори, виступи армійського оркестру та змагання скаутів. Тепер генерал Забродський спостерігав за офіцерами з країн коаліції, що працювали в лабіринті тимчасових кабінетів, організовуючи перші західні поставки в Україну батарей артилерії М777 та 155-мм снарядів.Потім Забродського провели в кабінет генерал-лейтенанта Крістофера Т. Донаг'ю, командира 18-го Повітряно-десантного корпусу, який запропонував партнерство.Розвиток та внутрішня робота Центру були відомі лише обмеженому колу американських та союзницьких чиновників, але це партнерство в галузі розвідки, стратегії, планування та технологій стало таємною зброєю в тому, що адміністрація Байдена назвала своєю метою — як врятувати Україну, так і захистити загрозливий порядок після Другої світової війни.Сьогодні цей порядок — разом із захистом України — перебуває на волосині, оскільки президент Трамп шукає примирення з паном Путіним і обіцяє завершити війну. Для українців ознаки не надто втішні. В умовах боротьби великих держав за безпеку та вплив після розпаду Радянського Союзу новоутворена незалежна Україна стала державою, що опинилася в центрі, її нахил на Захід усе більше лякав Москву. Тепер, коли розпочались переговори, американський президент безпідставно звинувачує українців у початку війни, тисне на них, щоб вони поступилися значною частиною своїх мінеральних багатств, і просить українців погодитися на припинення вогню без обіцянки конкретних американських гарантій безпеки — мир без впевненості у тривалості миру.Дональд Трамп, фото: gеttyіmаgеs Пан Трамп вже почав згортати елементи партнерства, яке було укладене у Вісбадені навесні 2022 року. Але щоб зрозуміти його історію, потрібно краще усвідомити як українці змогли пережити три довгі роки війни, зіткнувшися з набагато більшим і потужнішим ворогом. Це також дає змогу побачити через таємне віконце як війна призвела до сьогоднішнього крихкого стану.З дивовижною прозорістю Пентагон надав публічний список озброєнь на суму 66,5 мільярда доларів, що поставили Україні — включаючи, за останніми підрахунками, понад півмільярда патронів та гранат для стрілецької зброї, 10 000 протитанкових комплексів Jаvеlіn, 3000 систем ППО Stіngеr, 272 гаубиці, 76 танків, 40 систем високої мобільності артилерійських ракет, 20 вертольотів Мі-17 та три батареї ППО Раtrіоt.Але розслідування Nеw Yоrk Тіmеs показує, що Америка була залучена до війни значно ближче та ширше, ніж було відомо раніше. У критичні моменти партнерство стало опорою для українських військових операцій, які, за підрахунками США, призвели до загибелі або поранення понад 700 000 російських солдатів. (Україна оцінює свої втрати в 435 000.) Пліч-о-пліч у командному центрі місії у Вісбадені американські та українські офіцери планували контрнаступи Києва. Масштабна розвідувальна діяльність США як керувала стратегічними бойовими діями, так і передавала точні дані для цілевказівників українським солдатам на полі бою.Один з європейських розвідувальних керівників згадував, як був здивований, дізнавшись, наскільки глибоко його колеги з НАТО були залучені до українських операцій. "Вони тепер частина ланцюга знищення", — сказав він.Основною ідеєю партнерства було те, що ця тісна співпраця може дозволити українцям досягти найнеймовірнішого досягнення — завдати нищівного удару російським загарбникам. І в результаті ударів після успішних атак у перші тижні війни — завдяки відвазі та майстерності українців, але й через некомпетентність росіян — ця амбіція аутсайдера все більше ставала реальністю.Одним із перших доказів концепції стало наступальне знищення однієї з найстрашніших російських бойових груп — 58-ї об’єднаної армії. У середині 2022 року, використовуючи американську розвідку та цілевказівники, українці здійснили ракетний обстріл по штаб-квартирі 58-ї армії в Херсонській області, вбивши генералів та офіцерів штабу. Знову і знову група перебазовувалась на нову позицію; кожного разу американці знаходили її, а українці знищували.Далі на південь партнери націлилися на кримський порт Севастополь, де російський Чорноморський флот завантажував ракети, призначені для українських цілей, на бойові кораблі та підводні човни. На піку контрнаступу України у 2022 році, в передранкову пору, рій морських дронів за підтримки Центрального розвідувального управління атакував порт, пошкодивши кілька бойових кораблів і змусив росіян почати їхнє відведення.Але врешті-решт партнерство ослабло, а хід війни змінився через суперечки, неприязнь і розбіжності в імперативах і цілях.Українці інколи вважали американців надмірно нав'язливими та контролюючими — типовими патерналістами. Американці, у свою чергу, не завжди розуміли, чому українці не приймають хороші поради.Американці зосереджувалися на вимірюваних, досяжних цілях, тоді як українці постійно прагнули великої перемоги, яскравої, блискучої нагороди. Українці, в свою чергу, часто вважали, що американці їм заважають. Вони прагнули виграти війну повністю. Попри те, що американці поділяли цю надію, вони намагалися гарантувати, щоб українці не програли її.З часом, отримавши більшу автономію в партнерстві, українці все більше приховували свої наміри. Вони постійно обурювались тим, що американці не могли або не хотіли надати їм всі бажані види зброї та інше обладнання. Американці, в свою чергу, обурювались, сприймаючи вимоги українців як необґрунтовані, а також через їхню неохоту робити політично ризиковані кроки для зміцнення своїх значно менших сил.Тактичний рівень партнерства приносив один успіх за іншим. Однак у найважливіший момент війни — в середині 2023 року, коли українці почали контрнаступ, щоб набрати переможний імпульс після успіхів першого року — стратегія, розроблена у Вісбадені, стала жертвою внутрішньої політики України: президент Володимир Зеленський проти його військового керівника (і потенційного політичного суперника), а військовий керівник — проти свого впертого підлеглого-командувача. Коли пан Зеленський став на бік підлеглого, українці витратили величезні ресурси і людські сили на зрештою безплідну кампанію з відновлення зруйнованого міста Бахмут. За кілька місяців весь контрнаступ завершився безрезультатною поразкою.Партнерство функціонувало в тіні найглибших геополітичних страхів — того, що пан Путін може розглядати це як порушення червоної лінії військового втручання і здійснити свої часто озвучувані ядерні погрози. Історія цього партнерства показує, як близько американці та їхні союзники інколи підходили до цієї червоної лінії, як дедалі серйозніші події змусили їх — як стверджують деякі, занадто повільно — просунути її на більш небезпечні позиції і як вони ретельно розробляли протоколи, щоб залишатись на безпечній стороні цієї лінії.Знову і знову адміністрація Байдена дозволяла таємні операції, які раніше забороняла. Американські військові радники були відправлені до Києва і пізніше отримали дозвіл наближатися до лінії фронту. Військові та офіцери ЦРУ у Вісбадені допомагали планувати та підтримувати кампанію українських ударів в анексованому Росією Криму. Зрештою, військовим, а потім і ЦРУ, дали зелене світло для точкових ударів глибоко всередині самої Росії.У деяких аспектах Україна була, на ширшій картині, реваншем у довгій історії проксі-військових конфліктів між США та Росією — В’єтнам у 1960-х, Афганістан у 1980-х, Сирія три десятиліття потому.Це також був грандіозний експеримент у веденні війни, який мав не лише допомогти українцям, а й принести американцям уроки для будь-якої майбутньої війни.Під час війн проти Талібану та Аль-Каїди в Афганістані та проти Ісламської держави в Іраку і Сирії американські війська проводили власні наземні операції і підтримували операції своїх місцевих партнерів. В Україні, на відміну від цього, американським військовим не було дозволено направляти своїх солдатів на поле бою, і їм доводилось допомагати віддалено.Чи буде точне цілевказування, відточене проти терористичних груп, ефективним у конфлікті з однією з найбільших армій світу? Чи будуть українські артилеристи без вагань стріляти зі своїх гаубиць по координатах, надісланих американськими офіцерами, що знаходяться у штабі за 1300 миль? Чи будуть українські командири на основі розвідки, переданої безликим американським голосом, який благав: "Там нікого немає — вперед", віддавати наказ піхотинцям увійти до села, розташованого за лінією фронту?Відповіді на ці питання — насправді вся траєкторія партнерства — залежали від того, наскільки добре американські та українські офіцери зможуть довіряти один одному."Я ніколи не буду тобі брехати. Якщо ти мені збрешеш — все, ми закінчили", — згадував генерал Забродський, як генерал Донаг'ю сказав йому на їхній першій зустрічі. "Я відчуваю те саме", — відповів українець.Частина 1. Створення довіри — і вбивчої машиниСередина квітня 2022 року, приблизно за два тижні до зустрічі у Вісбадені. Американські та українські військово-морські офіцери проводили рутинний телефонний дзвінок для обміну розвідданими, коли на їхніх радарах з'явилося несподіване. За словами колишнього високопосадовця США, "американці кажуть: 'О, це ж Москва!' Українці відповідають: 'О, Боже. Дуже дякуємо. Па-па.'"Москва була флагманом Чорноморського флоту Росії. Українці потопили її. Це було сигналом тріумфу — проявом української майстерності і російської некомпетентності. Але цей епізод також відображав розрізнене становище українсько-американських відносин у перші тижні війни.У американців викликало гнів те, що українці навіть не попередили їх; стало несподіванкою те, що Україна мала ракети, здатні дістати до корабля; і викликало паніку, оскільки адміністрація Байдена не мала наміру дозволити українцям атакувати такий потужний символ російської сили.Українці, зі свого боку, виходили з глибоко вкоріненого скептицизму.Їхня війна, як вони її бачили, почалась у 2014 році, коли пан Путін захопив Крим і розпалив сепаратистські повстання на сході України. Президент Барак Обама засудив захоплення і наклав санкції на Росію. Однак, боячись, що втручання США може спровокувати повномасштабне вторгнення, він дозволив лише обмежений обмін розвідданими і відмовився надати оборонні озброєння. "Ковдри та окуляри нічного бачення важливі, але війни не виграють за допомогою ковдр", — скаржився тодішній президент України Петро Порошенко. Згодом пан Обама дещо послабив обмеження на розвідку, а пан Трамп у своєму першому терміні ще більше послабив їх і надав Україні перші протитанкові ракети Jаvеlіn.Перед найважливішими подіями повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року адміністрація Байдена закрила посольство в Києві та вивела всіх військових з країни. (Маленька група офіцерів ЦРУ залишилася). Українці побачили, як старший американський військовий офіцер сказав їм: "Росіяни йдуть — побачимось".Коли американські генерали запропонували допомогу після вторгнення, вони стикнулися з муром недовіри. "Ми боремося з росіянами, ви — ні. Чому нам слухати вас?" — сказав український командувач сухопутних сил, генерал-лейтенант Олександр Сирський, під час першої зустрічі з американцями.Генерал Сирський швидко змінив свою думку: американці могли надати той тип розвідки, якого його люди не могли отримати.У перші дні війни це означало, що генерал Донаг'ю та кілька його помічників, маючи лише свої телефони, передавали інформацію про рухи російських військ генералу Сирському та його штабу. Однак навіть така спонтанна організація викликала конкуренцію всередині української армії, між генералом Сирським і його керівником, командувачем Збройними Силами генералом Валерієм Залужним. На думку лоялістів Залужного генерал Сирський вже використовував цю співпрацю для здобуття переваги.Додатково ускладнювала ситуацію напружена взаємодія генерала Залужного з його американським колегою генералом Марком Міллі, головою Об'єднаного комітету начальників штабів.Під час телефонних розмов генерал Міллі інколи сумнівався в запитах українців на обладнання. Він міг давати поради щодо ведення бою, спираючись на супутникову розвідку, яку бачив у своєму кабінеті в Пентагоні. Потім наставала незручна тиша, перед тим, як генерал Залужний обривав розмову. Іноді він просто ігнорував дзвінки американців.Щоб не допустити припинення комунікації, Пентагон ініціював складну телефонну мережу: помічник Міллі телефонував майору генералу Девіду С. Болдвіну, командувачу Національної гвардії Каліфорнії, який дзвонив багатому виробнику дирижаблів з Лос-Анджелеса Ігорю Пастернаку, який виріс у Львові разом з Олексієм Резніковим, тодішнім міністром оборони України. Пан Резніков знаходив генерала Залужного і , за словами генерала Болдвіна, говорив йому: "Я знаю, що ти злий на Міллі, але ти повинен йому зателефонувати."Проте в результаті цього хаотичного союзу виникла співпраця через низку швидких подій.У березні, коли наступ росіян на Київ застопорився, росіяни змінили свої амбіції і стратегію, перемістивши додаткові сили на схід і південь — логістичне досягнення, яке на думку американців мало потребувати місяців. Це зайняло два з половиною тижні.Якщо коаліція не перегляне своїх амбіцій, вважали генерал Донаг'ю і командувач військ США в Європі та Африці генерал Крістофер Г. Каволі, українці, які були катастрофічно менші за чисельністю та озброєнням, програють війну. Тобто коаліція повинна була почати надавати важке наступальне озброєння — артилерійські батареї М777 і снаряди.Адміністрація Байдена вже організувала екстрені поставки протиповітряних та протитанкових озброєнь. Але М777 були чимось зовсім іншим — першим великим кроком на підтримку великої наземної війни.Міністр оборони Ллойд Дж. Остін ІІІ і генерал Міллі поставили 18-ту повітряну армію відповідальною за доставку озброєнь і консультування українців щодо їхнього використання. Коли президент Джо Байден погодився на поставки М777, Тоні Басс Аудиторіум став повноцінним штабом.Польський генерал став заступником генерала Донаг'ю. Британський генерал очолив логістичний хаб на колишньому баскетбольному майданчику. Канадієць відповідав за навчання.Підвал аудиторії став тим, що відомо як "центр злиття", який створював розвіддані про позиції, рухи та наміри російських військ. Там, за словами розвідників, офіцери ЦРУ, Національного агентства безпеки, Агентства оборонної розвідки та Національного геопросторового розвідувального агентства працювали разом з розвідниками коаліції.18-та повітряна армія відома як "Драконівський корпус"; нова операція отримала назву "Завдання Дракон" (Таsk Fоrсе Drаgоn). Все, що було потрібно для об'єднання цих частин — це вагання українського вищого командування.На міжнародній конференції 26 квітня на авіабазі Рамштайн у Німеччині генерал Міллі представив пана Резнікова і заступника Залужного генералам Каволі і Донаг'ю. "Ось ваші люди", — сказав генерал Міллі, додавши: "Вам треба працювати з ними. Вони вам допоможуть."Така взаємна довіра тільки почала формуватися. Пан Резніков погодився поговорити з генералом Залужним. "Ми організували склад делегації для поїздки до Вісбадена, — сказав пан Резніков.  - І так все почалося".У центрі партнерства були два генерали — українець Забродський, і американець Донаг'ю.Генерал Забродський був головним українським контактом у Вісбадені, хоч і неофіційно, оскільки він працював у парламенті. В іншому ж він був ідеальним кандидатом.Як і багато його ровесників в українській армії, генерал Забродський добре знав ворога. У 1990-х роках він навчався у військовій академії в Санкт-Петербурзі і служив п’ять років у російській армії.Він також знав американців: з 2005 по 2006 рік він навчався в Армійському коледжі командування та генерального штабу у Форт-Лівенворсі, штат Канзас. За вісім років по тому генерал Забродський очолив небезпечну місію за лініями проросійських сил на сході України, яка частково була модельована за однією з операцій, яку він вивчав у Форт-Лівенворсі — відомою розвідувальною місією генерала конфедератів Дж.Е.Б. Стюарта навколо армії генерала Джорджа Макклеллана в кампанії при Пітсбурзі. Це привернуло увагу впливових людей у Пентагоні: вони відчули, що цей генерал є тим лідером, з яким можна працювати.Генерал Забродський згадує перший день у Вісбадені: "Моя місія полягала в тому, щоб дізнатися: хто цей генерал Донаг'ю? Яка його влада? Скільки він може зробити для нас?"Генерал Донаг'ю був зіркою в таємничому світі спеціальних сил. Разом з командами вбивць ЦРУ та місцевими партнерами він полював на терористичних лідерів у тінях Іраку, Сирії, Лівії та Афганістану. Як лідер елітних сил Dеltа Fоrсе, він допоміг побудувати партнерство з курдськими бійцями для боротьби з "Ісламською державою" в Сирії. Генерал Каволі одного разу порівняв його з "героєм коміксів".Тепер він показував генералу Забродському та його супутнику, генерал-майору Олександру Кириленку, карту обложеного сходу та півдня їхньої країни, де російські сили значно перевершували українські. Згадуючи їхнє гасло "Слава Україні", він поставив їм виклик: "Можете скільки завгодно кричати 'Слава Україні' з іншими людьми. Мене не цікавить, які ви сміливі. Подивіться на цифри". Потім він провів їх через план, як здобути перевагу на полі бою до осені, згадує генерал Забродський.Перша стадія вже була у процесі — навчання українських артилеристів на нових М777. Таsk Fоrсе Drаgоn допомагала їм використовувати ці артилерійські системи для того, щоб зупинити російський наступ. Потім українцям потрібно було здійснити контрнаступ.Того вечора генерал Забродський написав своїм начальникам у Києві."Знаєте, багато країн хотіли підтримати Україну, — згадує він.  — Але хтось мав бути координатором, організувати все, вирішити поточні проблеми та зрозуміти, що нам потрібно в майбутньому. Я сказав головнокомандувачу: Ми знайшли нашого партнера".Присутність українських офіцерів у Вісбадені стала вирішальним моментом у зусиллях війни. Ці офіцери працювали в тісній координації з американцями, кожного дня переглядаючи дані, складали карти російських сил і аналізували найбільш стратегічні цілі. Інтеграція української та американської військової експертизи дозволила точніше і ефективніше визначати ключові цілі. Основною метою було забезпечити, щоб українці могли точно вражати російські позиції, використовуючи оперативну розвідку, що збиралася та аналізувалася спільними командами.Однак ця співпраця також спричинила цікаву та делікатну термінологічну дискусію в європейському командуванні США. Справа полягала в тому, як називати цілі, що були визначені для можливих ударів. Деякі офіцери вважали, що термін "цілі" є доречним, оскільки він чітко і прямо відображав мету визначення цих ворожих позицій для атаки. Інші, однак, вважали цей термін занадто провокативним, адже він міг надати співпраці між військами вигляд більш активного втручання, ніж було насправді.Ця дискусія призвела до використання нейтральнішого терміну: "пункти інтересу". Логіка полягала в тому, щоб зберегти певну невизначеність, що дозволяло б офіційним особам уникати прямої відповідальності чи підзвітності за будь-які конкретні дії, вжиті українцями. Також для повітряних загроз використовувався термін "сліди інтересу", що дозволяло більш гнучко обмінюватися розвідданими без провокації російської відповіді.Майор генерал Тімоті Д. Браун, керівник розвідки європейського командування США, відіграв важливу роль у встановленні цих мовних протоколів для захисту США та їхніх союзників від можливих дипломатичних наслідків. Різниця була тонка, але важлива, особливо коли йшлося про чутливі протоколи обміну розвідданими.Важливо, що існувало чітке правило: жодна розвідка не передавалася українцям щодо цілей на території Росії. Це обмеження було ключовим елементом угоди, створеним для запобігання ескалації за межі кордонів України та уникнення прямого зіткнення між силами НАТО та Росією. Якщо українські командири вирішували завдати ударів по цілях у Росії, їм доводилося покладатися на власну розвідку та можливості, зокрема використовуючи національні системи озброєнь.Основним принципом, як пояснив один високопосадовець США, було те, що війна повинна залишатись у межах території України. Ця стратегія була спрямована на мінімізацію ризику того, що НАТО буде безпосередньо втягнуто в конфлікт, гарантуючи, що підтримка України залишатиметься в межах розвідки та матеріальної допомоги без переходу критичних червоних ліній, які могли б призвести до більш масштабного конфлікту.Тонке формулювання і суворі правила взаємодії підкреслювали нестабільний баланс, який США та їхні союзники намагалися підтримувати — підтримуючи Україну, не ескалуючи війну до повномасштабного конфлікту з Росією. Це напруження було постійним тлом цієї партнерської співпраці, що вимагало уважних переговорів і чіткої комунікації для управління як військовими цілями, так і геополітичними реаліями.Білий дім також заборонив обмінюватися розвідкою про місцезнаходження "стратегічних" російських лідерів, таких як начальник генерального штабу, генерал Валерій Герасимов. "Уявіть, як ми відреагували б, якби дізналися, що росіяни допомогли іншій країні вбити нашого головнокомандувача", — сказав один з високопосадовців США. — Ми б оголосили війну". Так само Таsk Fоrсе Drаgоn не могла ділитися розвідкою, яка вказувала б місця перебування окремих росіян.Система працювала таким чином: Таsk Fоrсе Drаgоn повідомляла українцям, де перебувають росіяни. Однак, щоб захистити джерела та методи розвідки від російських шпигунів, не уточнювалося, як вони дізналися про це. Українці бачили лише ланцюжки координат, поділені на категорії: Пріоритет 1, Пріоритет 2 тощо. Як пам'ятає генерал Забродський, коли українці запитували, чому вони мають довіряти цій розвідці, генерал Донаг'ю відповідав: "Не турбуйтеся, як ми це дізналися. Просто довіртеся, що коли ви стріляєте, ви влучите в ціль, і вам сподобаються результати. А якщо вам не сподобаються результати, скажіть нам, ми все виправимо."Система запрацювала у травні. Першою метою став броньований радарний транспортний засіб, відомий як "Зоопарк", який росіяни могли використовувати для виявлення таких систем озброєнь, як українські М777. Центр обробки інформації виявив "Зоопарк" біля окупованого росіянами Донецька на сході України.Українці вирішили поставити пастку: спочатку вони відкривають вогонь по російських позиціях. Коли росіяни увімкнуть "Зоопарк", щоб відстежити вогонь, центр обробки інформації визначить координати "Зоопарка" для майбутнього удару.У визначений день, згадує генерал Забродський, генерал Донаг'ю зателефонував командиру батальйону з настановою: "Як почуваєшся?" — запитав він. "Почуваюся чудово", — відповів український офіцер. Генерал Донаг'ю перевірив супутникові знімки, щоб переконатися, що мета і М777 правильно розташовані. Лише після цього артилерист відкрив вогонь, знищивши "Зоопарк". "Всі сказали: Ми можемо це зробити!", — згадує один з американських посадовців.Але залишалося критичне питання: чи зможуть партнери застосувати цю систему проти кількох цілей під час великої кінетичної битви?Це мала бути битва під Сєвєродонецьком, на північ від Донецька, де росіяни планували побудувати понтонний міст через річку, а потім оточити й захопити місто. Генерал Забродський назвав це "пекельною ціллю".Бій, який відбувся, широко висвітлювався як рання і важлива перемога України. Понтони стали пастками смерті; за оцінками України, загинуло щонайменше 400 росіян. Неозвученим залишалося те, що американці надали "точки інтересу", які допомогли зірвати російську атаку.У ці перші місяці бої були здебільшого зосереджені на сході України. Але американська розвідка також стежила за рухами росіян на півдні, особливо за великим зосередженням військ поблизу міста Херсон. Незабаром кілька команд М777 були перепризначені, і Таsk Fоrсе Drаgоn почала передавати точки інтересу для ураження російських позицій там.З практикою Таsk Fоrсе Drаgоn стала швидше виявляти точки інтересу, а українці швидше по них стріляли. Чим більше вони демонстрували свою ефективність з М777 та подібними системами, тим більше коаліція постачала нові — і все більше точок інтересу надходило від Вісбадену."Знаєте, коли ми почали вірити? — згадує генерал Забродський. — Коли Донаг'ю сказав: Ось список позицій. Ми перевірили список і сказали: Ці 100 позицій хороші, але нам потрібно ще 50. І вони надіслали ще 50".М777 стали робочими конями української армії. Але оскільки вони зазвичай не могли запускати свої снаряди калібру 155 міліметрів більше ніж на 15 миль, вони не могли конкурувати з величезною перевагою росіян у чисельності та техніці.Щоб дати українцям компенсаторні переваги в точності, швидкості і дальності, генерали Каволі та Донаг'ю незабаром запропонували значний крок уперед — надання мобільних артилерійських ракетних систем Ніgh Моbіlіty Аrtіllеry Rосkеt Systеms, відомих як НІМАRS, які використовують супутникові ракети для завдання ударів на відстань до 50 миль.Подальші дебати відображали еволюцію мислення американців.Офіційні особи Пентагону чинили опір, не бажаючи витрачати обмежені запаси НІМАRS. Але у травні генерал Каволі відвідав Вашингтон і обґрунтував своє прохання, що зрештою переконало їх.Целеста Воллендер, тодішня заступниця міністра оборони з міжнародних справ безпеки, згадала: "Міллі завжди говорив: У вас є маленька російська армія, яка воює з великою російською армією, і вони воюють однаково, і українці ніколи не переможуть. Аргумент Каволі був, що з НІМАRS вони можуть воювати, як ми, і саме так вони почнуть перемагати росіян".У Білому домі радники та президент Байден зважували цей аргумент з побоюваннями, що тиск на росіян може лише змусити Путіна впасти в паніку і розширити війну. Коли генерали попросили НІМАRS, один з офіційних осіб згадував, що це було схоже на "стояти на лінії і думати: якщо зробиш крок уперед, чи не розпочнеться Третя світова війна?" І коли Білий дім зробив цей крок уперед, за словами офіційного джерела, Таsk Fоrсе Drаgоn став "повним тилом війни."Вісбаден здійснював нагляд за кожним ударом НІМАRS. Генерал Донаг'ю та його помічники перевіряли списки цілей українців і давали поради щодо розташування пускових установок і часу для ударів. Українці повинні були використовувати лише координати, надані американцями. Для запуску боєголовки оператори НІМАRS потребували спеціальної електронної картки, яку американці могли деактивувати в будь-який час.Удари НІМАRS, які призводили до 100 і більше загиблих чи поранених росіян, стали майже щотижневими. Російські війська залишалися збентеженими та розгубленими. Їхній моральний дух падав, а разом із ним і їхня воля до боротьби. І з ростом арсеналу НІМАRS з 8 до 38 одиниць та вдосконаленням українських операторів, за словами одного з американських посадовців, втрати зросли в п'ять разів."Ми стали маленькою частиною, може, не найкращою частиною, але маленькою частиною вашої системи," — пояснив генерал Забродський, додаючи: "Більшість країн робили це протягом 10, 20, 30 років. А ми були змушені зробити це за кілька тижнів."Разом партнери відточували вбивчу машину.Частина 2. Коли ви переможете Росію — ви станете частиною насПід час першої зустрічі Генерал Донаг'ю  показав Генералу Забродському кольорову карту, де сили НАТО та США позначені синім, російські сили — червоним, а українські сили — зеленим. Ця тонка символіка кольору. Зокрема коли генерал Забродський запитав, чому Україна позначена зеленим, а не синім,що ілюструє прагнення України бути повністю інтегрованою в Західний альянс, генерал Донаг'ю відповів: "Коли ви переможете Росію, ми зробимо вас синіми назавжди". Це мало глибоке значення. Йшлося не лише про військову стратегію, а й про ширший геополітичний зсув, який закріпить інтеграцію України в НАТО і Захід, якщо їм вдасться відкинути російські сили.Було три місяці з початку вторгнення, і карти розповідали таку історію війни:На півдні України українці зупинили наступ росіян на чорноморський суднобудівний центр у Миколаєві. Але росіяни контролювали Херсон, і корпус, що налічував близько 25 000 солдатів, окупував територію на захід від Дніпра. На сході росіяни були зупинені під Ізюмом, але вони утримували територію між Ізюмом і кордоном, зокрема стратегічно важливу долину річки Оскіл.Стратегія росіян змінилася з намагання скинути режим у Києві — безрезультатної спроби захопити столицю — до повільної стратегії придушення. Українці повинні були перейти в контрнаступ.Їхній головнокомандувач, генерал Залужний, разом з британцями підтримував найбільш амбіційний варіант — наступ з району Запоріжжя на південний схід до окупованого Мелітополя. Цей маневр, на їхню думку, мав би перервати сухопутні шляхи постачання російських сил до Криму.Генерал Донаг'ю  теоретично погоджувався. Однак, за словами його колег, він вважав, що наступ на Мелітополь був би неможливим, враховуючи стан українських військ і обмежену здатність коаліції постачати М777 без ослаблення боєздатності США. Щоб довести свою точку зору він під час військових ігор взяв на себе роль російського командира. Кожного разу, коли українці намагалися просуватися, генерал Донаг'ю знищував їх з переважною бойовою силою.Врешті-решт вони погодилися на двофазовий наступ, щоб заплутати російських командирів, які, за даними американської розвідки, вважали, що українці мають достатньо солдатів і техніки лише для одного наступу.Основною метою було повернути Херсон і убезпечити західний берег Дніпра, щоб запобігти просуванню російських сил до портового міста Одеса та створенню нової загрози для Києва.Генерал Донаг'ю  підтримував варіант другого фронту на сході, від Харківської області до долини річки Оскіл. Але українці замість цього запропонували менший відволікаючий маневр, щоб привернути російські сили на схід і полегшити наступ на Херсон.Це мало відбутись у перші числа вересня. Українці мали розпочати двотижневі артилерійські обстріли, щоб ослабити російські сили на півдні. Лише після цього, 18 вересня, вони мали перейти до наступу на Херсон.А якщо боєприпасів вистачить, вони планували перетнути Дніпро. Генерал Забродський згадує, як генерал Донаг'ю сказав: "Якщо ви хочете переправитися через річку і дістатися до кримського перешийка, тоді йдіть за планом".Це був план, поки він не змінився.Іноді пан Зеленський безпосередньо спілкувався з регіональними командирами, і після однієї такої розмови американці дізналися, що порядок ведення бойових дій змінився.Херсон тепер мав бути взятий швидше і першочергово — 29 серпня.Генерал Донаг'ю повідомив генералу Залужному, що для підготовки до Херсона потрібно більше часу; зміна планів, сказав він, ставить під загрозу контрнаступ і всю країну. Пізніше американці дізналися, що сталося:Пан Зеленський сподівався відвідати засідання Генеральної Асамблеї ООН у середині вересня. Демонстрація результатів на полі бою, на його думку, зміцнила б його позицію для отримання додаткової військової допомоги. Тому на останньому етапі змінили план — це стало передвісником фундаментальної невідповідності, яка дедалі більше впливала на хід війни.Наслідки були не такими, як планувалося.Росіяни відповіли, переміщаючи підкріплення зі сходу до Херсона. Тепер генерал Залужний зрозумів, що ослаблені російські сили на сході можуть дозволити українцям реалізувати те, що пропонував генерал Донаг'ю — дістатися до долини річки Оскіл. "Йдіть, йдіть, йдіть — у вас є шанс", — сказав генерал Донаг'ю українському командувачу на сході генералу Сирському, як пригадує один європейський офіційний представник.Російські війська розпалися навіть швидше, ніж передбачалося, залишивши своє спорядження під час втечі. Українське командування не очікувало, що їхні сили досягнуть західного берега Осколу, і коли це сталося, авторитет генерала Сирського в очах президента різко зріс.На півдні американська розвідка повідомила, що корпус на західному березі Дніпра має серйозні проблеми з їжею та боєприпасами.Українці вагалися. Генерал Донаг'ю благав польового командира, генерал-майора Андрія Ковальчука, рухатися вперед. Незабаром вищі керівники США, генерали Каволі та Міллі, підняли це питання у генерала Залужного.Але це також не спрацювало.Міністр оборони Великої Британії Бен Уоллес запитав у генерала Донаг'ю, що б він зробив, якби генерал Ковальчук був його підлеглим."Він уже був би звільнений", — відповів генерал Донаг'ю ."Я це вирішу", — сказав пан Уоллес. Британська армія мала значний вплив на Київ; на відміну від американців, вони розмістили невеликі групи офіцерів в Україні після вторгнення. Тепер міністр оборони скористався цим впливом і вимагав від українців звільнити командира.Мабуть, жоден клаптик української землі не був ціннішим для пана Путіна, ніж Крим. Оскільки українці повільно просувалися до Дніпра, сподіваючись переправитися через нього та рухатися до півострова, це породило те, що один з посадовців Пентагону назвав "основною напругою":Щоб дати російському президенту стимул для переговорів, пояснив офіційний представник, українці повинні були тиснути на Крим. Однак це, ймовірно, могло змусити Путіна задуматися про вчинення "чогось відчайдушного".Українці вже здійснювали тиск на землі. І адміністрація Байдена дозволила допомогти українцям розробити, виробляти та впроваджувати новий флот морських дронів для атак на Чорноморський флот Росії. (Американці надали українцям ранній прототип, призначений для протидії китайському морському нападу на Тайвань.) Спочатку ВМС дозволили передавати українцям точки інтересу щодо російських військових кораблів за межами територіальних вод Криму. У жовтні, з дозволом діяти всередині Криму, ЦРУ таємно почало підтримувати удари дронів по порту Севастополя.Того ж місяця американська розвідка перехопила розмову російського командувача військами в Україні, генерала Сергія Суровікіна, який справді розмірковував над тим, щоб зробити щось відчайдушне: використати тактичну ядерну зброю, щоб зупинити українців від переходу через Дніпро і прямування до Криму.До того моменту американські розвідувальні агентства оцінювали ймовірність використання Росією ядерної зброї в Україні на рівні 5–10 відсотків. Тепер вони сказали, що якщо лінії російських військ на південь зламаються, ймовірність сягатиме 50 відсотків.Ця основна напруга, здавалось, наближалася до свого піку.У Європі генерали Каволі та Донаг'ю благали бригадного генерала Олександра Тарнавського, який замінив генерала Ковальчука, просунути свої бригади вперед, розгромити корпус на західному березі Дніпра та захопити його спорядження.У Вашингтоні старші радники пана Байдена з тривогою озмірковували над протилежним — чи потрібно тиснути  на українців, щоб сповільнити їхній наступ.Момент, ймовірно, був найкращим шансом для українців завдати революційного удару по росіянах. Він також міг бути найкращим шансом для спалаху більш широкої війни.Зрештою, у своєрідній великій невизначеності, момент так і не настав.Щоб захистити свої відступаючі війська, російські командири залишали маленькі відділення солдатів. Генерал Донаг'ю порадив генералу Тарнавському знищити або обійти їх і зосередитись на основній меті — корпусі. Але щоразу, коли українці натрапляли на таке відділення, вони зупинялися, припускаючи, що на них чекає більша сила.Генерал Донаг'ю сказав йому, що супутникові знімки показали, що українські війська, за словами представників Пентагону, заблоковані лише одним або двома російськими танками. Але не маючи змоги побачити ці знімки, український командир вагався, остерігаючись відправити свої сили вперед.Щоб змусити українців рухатися, Таsk Fоrсе Drаgоn передав їм точки інтересу, а оператори М777 знищували танки за допомогою ракет Ехсаlіbur — часозатратні кроки, які повторювалися щоразу, коли українці натрапляли на російське відділення.Українці все ж таки відвоювали Херсон і очистили західний берег Дніпра. Але наступ зупинився на цьому етапі. Українці, у яких закінчувалися боєприпаси, не перейшли через Дніпро. Вони не просувалися до Криму, як сподівалися українці та як боялися росіяни.І поки росіяни втекли через річку, далі на захоплену територію, величезні машини рвали землю, прокладаючи довгі, глибокі траншеї на своєму шляху.Проте українці залишались у святковому настрої, і під час своєї наступної поїздки до Вісбадена генерал Забродський презентував генералу Донаг'ю "бойовий сувенір": тактичний жилет, що належав російському солдату, чиї товариші вже марширували на схід до місця, яке стане горнилом 2023 року — місця, яке називалося Бахмут.Частина 3. Найкращі планиПланування на 2023 рік розпочалося одразу, на тому етапі, коли, як тепер видно, панувала певна необґрунтована ейфорія.Україна контролювала західні береги річок Оскіл та Дніпро. В межах коаліції існувала загальна думка, що контрнаступ 2023 року стане останнім етапом війни: українці або здобудуть остаточну перемогу, або пану Путіну доведеться шукати мир."Ми виграємо всю цю війну", — сказав пан Зеленський членам коаліції, як пригадує старший американський чиновник.Для цього, як пояснив генерал Забродський, коли партнери зібрались у Вісбадені пізньої осені, генерал Залужний знову наполягав на тому, щоб основний наступ був спрямований на Мелітополь, щоб перекрити російські сили в Криму — те, що він вважав великою, але втраченою можливістю завдати ворогу нищівного удару ще у 2022 році.І знову деякі американські генерали виступали за обережність.У Пентагоні чиновники хвилювалися щодо своєї здатності забезпечити достатню кількість зброї для контрнаступу; можливо, українцям, перебуваючи у найсильнішій позиції, слід було подумати про укладення угоди. Коли голова Об'єднаного комітету начальників штабів генерал Міллі висловив таку ідею у промові, багато прихильників України (включаючи республіканців у Конгресі, які тоді майже одноголосно підтримували війну) звинуватили його в потуранні.У Вісбадені, під час приватних розмов з генералом Забродським та британцями, генерал Донаг'ю вказував на російські окопи, які вони рили для захисту півдня. Він також звертав увагу на повільний наступ українців до Дніпра всього за кілька тижнів до цього. "Вони риють окопи, хлопці, — сказав він їм. — Як ви плануєте перетнути це?"Замість цього, як згадує генерал Забродський та європейський чиновник, він запропонував паузу: якщо українці витратять наступний рік, якщо не більше, на створення нових бригад та їхнє навчання, то вони будуть значно краще готові для наступу на Мелітополь.Британці, своєю чергою, аргументували, якщо українці все ж підуть в наступ, коаліція повинна їх підтримати. Вони не повинні бути такими ж хорошими, як британці та американці, казав генерал Каволі, вони просто повинні бути кращими за росіян.Але паузи не буде. Генерал Забродський сказав генералу Залужному: "Донаг’ю правий". Але він також визнав, що "ніхто не любив рекомендацій Донаг’ю окрім мене".До того ж, генерал Донаг'ю вже був на виході.Розгортання 18-ї повітряно-десантної дивізії було тимчасовим. Тепер у Вісбадені з'явиться постійна організація — Група безпекової допомоги—Україна, позивний Еребус — уособлення темряви у грецькій міфології.Того осіннього дня, коли завершилася планувальна сесія і їхній час разом, генерал Донаг'ю провів генерала Забродського до аеродрому Клей-Касерне. Там він вручив йому декоративний щит — емблему 18-ї повітряно-десантної дивізії з дракончиком, оточеним п'ятьма зірками.Західна зірка представляла Вісбаден, трохи на схід — аеропорт Ряшів-Ясьонка. Інші зірки символізували Київ, Херсон і Харків — для генерала Залужного та командувачів на південь і схід.А під зірками — "Дякуємо"."Я запитав його: Чому ти дякуєш мені? — згадує генерал Забродський. — Я повинен сказати дякую"Генерал Донаг'ю пояснив, що українці — це ті, хто воює і гине, випробовує американське обладнання та тактику і ділиться отриманими уроками. "Завдяки вам, — сказав він, — ми створили все це, чого ніколи не змогли б".Кричачи через вітер і шум аеродрому, вони продовжували сперечатися, хто з них заслуговує більше на подяку. Потім вони потиснули один одному руки, і генерал Забродський зник у літаку С-130."Новий хлопець у кімнаті" — це був генерал-лейтенант Антоніо А. Агутто-молодший. Він був командувачем іншого типу, з іншою місією.Генерал Донаг'ю був ризикованим лідером. Генерал Агутто здобув репутацію людини, яка вирізняється обережністю та майстерністю у навчанні й великих операціях. Після захоплення Криму у 2014 році адміністрація Обами розширила програму навчання українців, зокрема на базі на заході країни; генерал Агутто курував цю програму. У Вісбадені його головним завданням стала підготовка нових бригад. "Вам потрібно підготувати їх до бою", — сказав йому міністр оборони Ллойд Остін.Це означало більшу автономію для українців і перерозподіл відносин: спочатку Вісбаден докладав чимало зусиль, щоб здобути довіру українців. Тепер українці просили довіри від Вісбадена.Невдовзі з'явилася можливість.Українська розвідка виявила саморобний російський казармений блок в окупованій Макіївці. "Довіртеся нам у цьому", — сказав генерал Забродський генералу Агутто. Американець погодився, і, як пригадує український командувач, "ми здійснили повний процес таргетування абсолютно самостійно". Роль Вісбадена полягала в наданні лише координат.У цій новій фазі партнерства американські та українські офіцери все ще зустрічалися щодня для визначення пріоритетів, які центр злиття перетворював на точки інтересу. Але тепер українські командири мали більшу свободу дій, використовуючи НІМАRS для ударів по додаткових цілях, отриманих завдяки їхній власній розвідці — якщо це відповідало узгодженим пріоритетам."Ми відступимо і будемо спостерігати, слідкуючи за вами, щоб переконатися, що ви не робите нічого безрозсудного", — сказав генерал Агутто українцям. "Основна мета, — додав він, — це дати вам змогу діяти самостійно в якийсь момент".Відгукуючись на події 2022 року, військові ігри січня 2023 року призвели до двоетапного плану.Другорядний наступ, який мав бути здійснений силами генерала Сирського на сході, зосереджувався на Бахмуті — де бої тривали кілька місяців — з відволікаючим маневром у бік Луганської області, території, анексованої Путіним у 2022 році. Такий маневр, як вважалося, мав прив’язати російські сили на сході та сприяти основній меті — наступу на Мелітополь, де російські укріплення вже починали гнити й руйнуватися під впливом зимових холодів і дощів.Але проблеми іншого роду вже почали поступово нищити новий план.Хоча генерал Залужний і був Головнокомандувачем ЗСУ, його позиція все більше ускладнювалася через конкуренцію з генералом Сирським. За словами українських чиновників, суперництво виникло після того, як у 2021 році президент Зеленський вирішив підвищити генерала Залужного, перемістивши його на посаду замість колишнього керівника — генерала Сирського. Суперництво загострилося після вторгнення, коли командири змагалися за обмежену кількість батарей НІМАRS. Генерал Сирський народився в Росії та служив у її армії. До того як почав працювати над удосконаленням української мови, зазвичай він говорив російською на нарадах. Генерал Залужний іноді зневажливо називав його "тим російським генералом".Американці знали, що генерал Сирський незадоволений тим, що йому відводиться роль допоміжного командувача у контрнаступі. Коли генерал Агутто зателефонував, щоб упевнитися, що він зрозумів план, Сирський відповів: "Я не згоден, але маю свої накази".Контрнаступ мав початися 1 травня. Між тим українці витратили місяці на тренування. Генерал Сирський надав би чотири бригади, що пройшли бойове хрещення — кожна з яких налічувала від 3000 до 5000 солдатів — для навчання в Європі. До них приєднаються чотири нові бригади рекрутів.Але генерал Сирський мав інші плани.У Бахмуті росіяни розміщували і втрачали величезні сили. Генерал Сирський побачив можливість оточити їх і спровокувати розкол у їхніх лавах. "Візьміть усіх новобранців" для Мелітополя, — сказав він генералу Агутто, за словами американських офіційних осіб. І коли Зеленський став на його бік, незважаючи на протести як власного головнокомандувача, так і американців, важлива складова контрнаступу була фактично зірвана.Тепер українці відправили б лише чотири недосвідчені бригади за кордон для тренувань. (Вони готували ще вісім всередині України). Крім того, нові рекрути були переважно літніми — в основному їм було 40-50 років. Коли вони приїхали до Європи, як згадує старший американський чиновник, "ми все думали, що це не дуже добре".Вік призову в Україні був 27 років. Генерал Каволі, підвищений до посади верховного союзного командувача для Європи, закликав генерала Залужного "ввести своїх 18-річних у гру". Але американці зрозуміли, що ані президент, ані генерал не зважаться на таке політично чутливе рішення.Аналогічна динаміка мала місце і на американській стороні.Минулого року росіяни не дуже розумно розмістили командні пункти, склади боєприпасів і логістичні центри в радіусі 50 миль від лінії фронту. Але нова розвідка показала, що росіяни тепер перенесли критичні об'єкти за межі досяжності НІМАRS. Тому генерали Каволі і Агутто рекомендували наступний крок — передати українцям тактичні ракетні системи армії (АТАСМS) — ракети, які можуть досягати 190 миль, щоб ускладнити росіянам можливість допомагати в обороні Мелітополя.АТАСМS стали особливо болючою темою для адміністрації Байдена. Російський військовий керівник, генерал Герасимов, опосередковано згадував про них ще у травні, коли попереджав генерала Міллі, що будь-яка ракета, яка долає 190 миль, порушить "червону лінію". Також виникло питання про постачання: Пентагон вже попереджав, що не матиме достатньо АТАСМS, якщо США доведеться воювати самостійно.Повідомлення було чітким: перестаньте просити АТАСМS.Основні припущення були перевернуті. Тим не менш, американці бачили шлях до перемоги, хоч і він став все вужчим. Ключовим моментом для досягнення цього було почати контрнаступ згідно з планом, 1 травня, до того, як росіяни відремонтують свої укріплення і перекинуть більше військ для підкріплення Мелітополя.Але критична дата пройшла. Деякі обіцяні постачання боєприпасів та обладнання були затримані, і, незважаючи на запевнення генерала Агутто, що наявних запасів достатньо для початку, українці не наважилися розпочати, поки не отримають все.У якийсь момент, коли напруга зростала, генерал Каволі звернувся до генерала Забродського і сказав: "Міша, я люблю вашу країну. Але якщо ви не зробите це, ви програєте війну"."Моя відповідь була: Я розумію, що ви говорите, Крістофер. Але, будь ласка, зрозумійте мене. Я не головнокомандувач. І я не президент України", — згадував генерал Забродський, додаючи: "Мабуть, я мав би плакати так само, як і він".У Пентагоні почали відчувати, що між союзниками виникають серйозні тріщини. Генерал Забродський згадував, як генерал Міллі запитав: "Скажіть мені правду. Ви змінили план?""Ні, ні, ні, —  відповів він. — Ми не змінили план і не будемо цього робити."Коли він вимовив ці слова, він дійсно вірив, що каже правду.Наприкінці травня розвідка показала, що росіяни швидко формують нові бригади. Українці не мали всього, чого хотіли, але мали те, що, на їхню думку, їм було потрібно. Тепер їм доведеться діяти.Генерал Залужний виклав остаточний план на засіданні Ставки — урядового органу, що займається військовими питаннями. Генерал Тарнавський отримав 12 бригад і більшу частину боєприпасів для основного наступу на Мелітополь. Командувач морської піхоти, генерал-лейтенант Юрій Содоль, мав зробити маневр у напрямку Маріуполя, зруйнованого портового міста, яке було захоплено росіянами після виснажливої облоги рік тому. Генерал Сирський очолив підтримуючий наступ на сході навколо Бахмута, нещодавно втраченого після місяців окопної війни.Тоді виступив генерал Сирський. За словами українських чиновників, генерал заявив, що хоче відійти від плану і здійснити повномасштабну атаку, щоб вигнати росіян з Бахмута. Потім він планував просунутися на схід до Луганської області. Для цього йому, звісно, були потрібні додаткові люди та боєприпаси.Американцям не повідомили результат засідання. Але незабаром розвідка США помітила переміщення українських військ та боєприпасів у напрямках, що не відповідали узгодженому плану.Невдовзі після цього, на терміновій зустрічі на польському кордоні, генерал Залужний визнав перед генералами Каволі та Агутто, що українці насправді вирішили здійснити наступи одночасно в трьох напрямках."Це не план!" — вигукнув генерал Каволі.Що сталося за словами українських чиновників: після засідання Ставки, президент Зеленський наказав розподілити боєприпаси коаліції порівну між генералом Сирським і генералом Тарнавським. Генерал Сирський також отримав п’ять з новонавчених бригад, залишаючи сім для боротьби за Мелітополь."Це було як спостерігати за загибеллю наступу на Мелітополь ще до того, як він був розпочатий", — зазначив один з українських посадовців.Після п’ятнадцяти місяців війни все дійшло до цього критичного моменту."Ми повинні були відійти", — сказав старший американський чиновник.Але вони не пішли."Ці рішення, що стосуються життя і смерті і того, яку територію ви цінуєте більше, а яку менше, — це фундаментально суверенні рішення, — пояснив високопосадовець адміністрації Байдена. — Все, що ми могли зробити, це дати їм пораду".Лідер штурму Маріуполя, генерал Содоль, охоче приймав поради від генерала Агутто. Ця співпраця принесла один з найбільших успіхів контрнаступу: після того, як американська розвідка виявила слабке місце в російських лініях, війська генерала Содоля, використовуючи координати з Вісбадена, відвоювали село Старомайорське та майже вісім квадратних миль території.Для українців ця перемога поставила питання: чи може боротьба за Маріуполь бути більш перспективною, ніж наступ на Мелітополь? Але атака застопорилася через брак людських ресурсів.Проблема була чітко позначена на карті бойових дій в офісі генерала Агутто: наступ генерала Сирського на Бахмут виснажував українську армію.Генерал Агутто закликав його направити бригади та боєприпаси на південь для наступу на Мелітополь. Але генерал Сирський, за словами американських та українських офіційних осіб, не змінив свого рішення. Він не змінив своєї позиції навіть після того, як Євгеній Пригожин, чиї найманці з ПВК Вагнера допомогли росіянам захопити Бахмут, повстав проти військового керівництва Путіна та відправив свої сили в бік Москви.Розвідка США оцінювала, що заколот може підірвати бойовий дух і єдність росіян; перехоплені повідомлення показали, що російські командири були здивовані тим, що українці не тиснуть сильніше на слабо захищений Мелітополь, сказав один з американських розвідників.Але для генерала Сирського повстання було підтвердженням його стратегії — розпалювати розбрат серед росіян, затягуючи їх у Бахмут. Надсилати частину своїх сил на південь означало б підривати це. "Я був правий, Агутто, ти був не правий", — згадує один з американських офіційних осіб слова генерала Сирського, який додав: "Ми досягнемо Луганська".Президент Зеленський охарактеризував Бахмут як "фортецю нашого морального духу". Врешті-решт, це стало кривавою демонстрацією тяжкої ситуації українців, яких було значно менше.Хоча оцінки втрат варіюються, немає сумнівів, що російські втрати — в десятках тисяч — значно перевищували українські. Однак генерал Сирський так і не відвоював Бахмут і не просунувся до Луганська. А поки росіяни відновлювали свої бригади і продовжували боротися на сході, українці не мали такого джерела нових призовників. (Пригожин відвів свої війська назад, так і не дійшовши до Москви, а два місяці по тому він загинув у авіакатастрофі, яку американська розвідка вважала результатом замаху, ймовірно, організованого Кремлем.)Що залишалося — це Мелітополь.Основною перевагою машини Вісбадена була швидкість — скорочення часу від точки інтересу до українського удару. Але ця перевага, а разом з нею й наступ на Мелітополь, була підірвана зміною у тому, як український командувач на тому напрямку використовував ці точки інтересу. Він мав значно менше боєприпасів, ніж планувалося; замість того, щоб просто відкрити вогонь, він тепер спочатку використовував дрони для підтвердження розвідданих.Цей виснажливий процес, підсилений також обережністю і дефіцитом довіри, досяг свого апогею, коли, після тижнів повільного руху через мінні поля і обстріли з гелікоптерів, українські війська підійшли до захопленого села Роботине.Американські офіційні особи розповідали про подальшу битву. Українці сильно обстрілювали росіян артилерією; американська розвідка вказала, що вони відступають."Займіть землю зараз!" — сказав генерал Агутто генералу Тарнавському.Але українці помітили групу росіян на вершині пагорба.У Вісбадені супутникові знімки показали те, що виглядало як російський взвод, від 20 до 50 солдатів — для генерала Агутто це не було достатньою підставою для затримки наступу.Однак генерал Тарнавський не захотів рухатися, поки загроза не буде ліквідована. Тож Вісбаден надіслав координати росіян і порадив одночасно відкривати вогонь і просуватися вперед.Натомість, щоб підтвердити розвіддані, генерал Тарнавський запустив дрони для розвідки над пагорбом.Це зайняло час. Лише після цього він віддав наказ своїм підрозділам відкрити вогонь.А після удару він знову надіслав дрони, щоб підтвердити, що пагорб справді чистий. Потім він наказав своїм силам зайти в Роботине, яке вони захопили 28 серпня.Це взаємне підтвердження коштувало від 24 до 48 годин, оцінили офіцери. І за цей час на південь від Роботиного росіяни почали будувати нові бар'єри, закладати міни та надсилати підкріплення, щоб зупинити український наступ. "Ситуація змінилася кардинально", — сказав генерал Забродський.Фрустрація і напруга між терміновістю місії та реальністю на місці чітко відображаються в цьому уривку. Наполягання генерала Агутто продовжувати наступ у поєднанні з обережним підходом генерала Тарнавського підкреслює складний баланс між швидкими діями та необхідністю ретельної перевірки під час бою. Ситуація зі взводом на пагорбі показує, як невеликі тактичні затримки — наприклад, очікування підтвердження за допомогою дронів або ротація підрозділів — можуть мати непропорційно великі наслідки в умовах високої напруги на полі бою.Розчарування американців через цю затримку, підкреслене коментарем про те, як "чортів взвод зупинив контрнаступ", підкреслює важливість підтримки темпу у таких нестабільних і швидкоплинних умовах конфлікту. Здається, дрібне рішення — чи атакувати негайно, чи чекати на додаткову перевірку — може змінити хід більшої стратегії. Це показує, як навіть невеликий, добре розташований підрозділ може порушити плани, що включають набагато більші сили, уповільнивши більшу мету й витративши дорогоцінний час, поки росіяни адаптуються та укріплюють свої позиції.У більш широкому сенсі, цей момент відображає труднощі, з якими стикаються військові операції, де необхідно досягти швидкості, зберігаючи точність, а також керувати непередбачуваністю бойових рішень на полі бою.Українці не змогли досягти Мелітополя. Їм довелося скоротити свої амбіції. Тепер їхньою метою стало маленьке окуповане місто Токмак, розташоване приблизно на півдорозі до Мелітополя, поруч із критичними залізничними лініями та дорогами.Генерал Агутто надав українцям більшу автономію. Але тепер він розробив детальний артилерійський план —  Операцію "Роллінг Тандер", — у якому, за словами американських та українських офіційних осіб, прописував куди саме українці повинні стріляти, чим і в якому порядку. Однак генерал Тарнавський заперечив проти деяких цілей, наполягав на використанні дронів для перевірки точок інтересу, і Операція "Роллінг Тандер" припинила свій хід.У зв'язку з тим, що спроби зберегти контрнаступ зазнали невдачі, Білий дім санкціонував секретний транспорт невеликої кількості касетних боєприпасів з дальністю близько 100 миль, і генерал Агутто разом із генералом Забродським розробили операцію проти російських атакувальних вертольотів, що загрожували силам генерала Тарнавського. Щонайменше 10 вертольотів було знищено, і росіяни відвели всю свою авіацію до Криму або на материк. Однак українці все одно не змогли просунутися вперед.Остання рекомендація американців полягала в тому, щоб генерал Сирський взяв на себе бойові дії за Токмак. Це було відхилено. Потім вони запропонували, щоб генерал Содоль надіслав своїх морпіхів до Роботиного та прорвав російську лінію. Однак генерал Залужний наказав відправити морпіхів до Херсона, щоб відкрити новий фронт в операції, яку американці вважали приреченою на невдачу — спробі перейти через Дніпро і просуватися до Криму. Морпіхи переправилися через річку на початку листопада, але вичерпали свої сили та боєприпаси. Контрнаступ мав стати вирішальним ударом. Натомість він закінчився ганебно.Генерал Сирський відмовився відповідати на питання щодо своїх взаємодій з американськими генералами, але прес-секретар Збройних Сил України заявив: "Ми сподіваємося, що настане час, і після перемоги України українські та американські генерали, яких ви згадали, можливо, спільно розповідатимуть нам про їхні робочі та дружні переговори під час боротьби з російською агресією".Андрій Єрмак, керівник Офісу президента України і, ймовірно, друга найбільш впливова особа в країні, заявив виданню Тhе Тіmеs, що контрнаступ був "переважно згладжений" політичною "невизначеністю" союзників і "постійними" затримками у поставках зброї.Але для іншого високопосадовця з України "справжньою причиною нашої невдачі було те, що для виконання плану було призначено недостатню кількість сил".У будь-якому разі, для партнерів катастрофічний результат контрнаступу залишив після себе образу з обох сторін. "Важливі стосунки були збережені," — сказала пані Уолландер, представник Пентагону. — Але це вже не було тим натхненним і довірливим братерством 2022 року та початку 2023-го."Частина 4. Порушення довіри та кордонівНапередодні Різдва пан Зеленський проїхав через ворота Вісбадена під час свого першого візиту в секретний центр партнерства.При вході в аудиторію Тоні Баса, його проводили повз трофеї спільної боротьби — перекручені уламки російських транспортних засобів, ракет і літаків. Коли він піднявся на галерею над колишнім баскетбольним майданчиком — як це робив генерал Забродський в перший день 2022 року — офіцери, що працювали внизу, вибухнули аплодисментами.Однак президент не приїхав до Вісбадена для святкування. У тіні невдалого контрнаступу, з наближенням третьої важкої зимової кампанії, передвісники лише ставали темнішими. Щоб використати свою нову перевагу, росіяни масово відправляли війська на Схід. У США пан Трамп, скептик щодо України, переживав політичне відродження; деякі республіканці в Конгресі вже починали обурюватися через фінансування.Рік тому коаліція говорила про перемогу. Але, коли 2024 рік настав і тривав, адміністрація Байдена змушена була знову і знову переходити свої власні червоні лінії, щоб просто тримати українців на плаву.Але спочатку було нагальне питання у Вісбадені: генерали Каволі та Агутто пояснили, що не бачать реального шляху до відновлення значних територій у 2024 році. Коаліція просто не могла надати все необхідне обладнання для великого контрнаступу. Також українці не могли створити армію достатнього розміру, щоб провести його.Українці повинні були знизити свої очікування, зосередившись на досяжних цілях, щоб залишатись у боротьбі, поки будуватимуть бойову потужність для можливого контрнаступу в 2025 році: їм потрібно було звести оборонні лінії на сході, щоб не дати росіянам захопити ще більші території. Також необхідно було відновити існуючі бригади та сформувати нові, які коаліція допоможе тренувати і оснащувати.Пан Зеленський висловив свою підтримку.Однак американці знали, що він зробив це неохоче. Знову і знову пан Зеленський давав зрозуміти, що йому потрібно і хочеться великої перемоги, щоб підняти моральний дух вдома і зміцнити підтримку Заходу.Лише кілька тижнів тому президент наказав генералу Залужному відкинути росіян до кордонів України 1991 року до осені 2024 року. Генерал шокував американців, представивши план, який вимагав п’яти мільйонів снарядів і одного мільйона дронів. На що генерал Каволі відповів, володіючи російською: “Откуда?!”Через кілька тижнів, на зустрічі в Києві, український головнокомандувач замкнув генерала Каволі на кухні Міністерства оборони і, з лютим використанням вейпа, зробив останню безнадійну спробу. "Він був між двох вогнів: перший — президент, другий — партнери", — сказав один з його помічників.Як компроміс, американці тепер запропонували пану Зеленському те, що вони вважали б заявленою перемогою — авіаудар, за допомогою далекобійних ракет і дронів, щоб змусити росіян вивести свою військову інфраструктуру з Криму до Росії. Операція отримала кодову назву “Лунний Грім”.До цього часу українці, за допомогою ЦРУ та ВМС США і Великої Британії, використовували морські дрони разом з британськими ракетами Stоrm Shаdоw і французькими SСАLР для ударів по Чорноморському флоту. Вісбаден надавав розвіддані.Але для проведення ширшої кампанії проти Криму українці потребували набагато більше ракет. Їм були потрібні сотні АТАСМS.У Пентагоні старі перестороги ще не зникли. Але після того, як генерал Агутто доповів пану Остіну про все, чого можна досягти за допомогою "Лунного Грому", один із помічників згадує, як він сказав: "Окей, тут є справді переконлива стратегічна мета. Це не просто про завдавання ударів".Пан Зеленський отримає свої довгоочікувані АТАСМS. Проте, за словами однієї американської офіційної особи, "ми знали, що в глибині душі він все ще хоче зробити щось інше, щось більше."Генерал Забродський перебував у командному центрі Вісбадена наприкінці січня, коли отримав термінове повідомлення і вийшов на вулицю.Повернувшись, блідий як привид, він повів генерала Агутто на балкон і, запаливши Luсky Strіkе, сказав йому, що боротьба за керівництво в Україні досягла своєї кульмінації: генерала Залужного звільняють. Ставки були на його конкурента, генерала Сирського, як на наступного керівника.Американці не були здивовані; вони вже чули багато чуток про невдоволення президента. Українці пояснювали це політикою, страхом, що популярний генерал Залужний може кинути виклик пану Зеленському на президентських виборах. Також була зустріч у Ставці, на якій президент фактично підкосив генерала Залужного, і подальше рішення генерала опублікувати статтю в Тhе Есоnоmіst, де він заявляв, що війна зайшла в глухий кут, а українці потребують технологічного прориву. Це все відбувалося, коли його президент закликав до повної перемоги."Генерал Залужний, — сказав один з американських офіційних осіб, — був мертвий чоловік, що йде".Призначення генерала Сирського принесло змішане полегшення. Американці вважали, що тепер у них буде партнер, який матиме довіру та вухо президента; вони сподівалися, що процес ухвалення рішень стане більш послідовним.Генерал Сирський також був відомою фігурою.Частина цієї відомості, звісно, була пов'язана з пам'яттю 2023 року, шрамом Бахмута — тим, як іноді генерал ігнорував їхні рекомендації, навіть намагався підривати їх. Тим не менше, колеги кажуть, що генерали Каволі та Агутто відчували, що розуміють його особливості; принаймні він їх вислуховував, і на відміну від деяких командирів, він цінував і зазвичай довіряв інформації, яку вони надавали.Для генерала Забродського ж зміна була особистим ударом і стратегічною невизначеністю. Він вважав генерала Залужного другом і відмовився від свого парламентського місця, щоб стати його заступником з планів і операцій. (Невдовзі його вивели з цієї посади та з ролі у Вісбадені. Коли генерал Агутто дізнався про це, він зателефонував і запросив до свого будинку на пляжі в Північній Кароліні —  генерали могли б поплавати на човні. "Може, в наступному житті," — відповів генерал Забродський).А зміна охорони відбулася в особливо невизначений момент для партнерства: підштовхувані паном Трампом, республіканці в Конгресі затримували 61 мільярд доларів на нову військову допомогу. Під час бою за Мелітополь командувач наполягав на використанні дронів для верифікації кожної точки інтересу. Тепер, з набагато меншим запасом ракет і снарядів, командири на фронті прийняли той самий протокол. Вісбаден все ще виробляв точки інтересу, але українці ледь їх використовували."Нам це зараз не потрібно", — сказав генерал Забродський американцям.Червоні лінії продовжували рухатися.Були АТАСМS, які таємно прибули на початку весни, щоб росіяни не зрозуміли, що Україна тепер може завдати ударів по Криму.І були малі команди експертів. Кілька місяців тому генералу Агутто дозволили відправити невелику групу, близько дюжини офіцерів, до Києва, послабивши заборону на перебування американських військових на українській землі. Щоб не викликати спогадів про американських військових радників, відправлених до Південного В'єтнаму в процесі ескалації війни, їх називали "експертами з певних питань". Після зміни українського керівництва, щоб побудувати довіру і координацію, адміністрація більше ніж потроїла кількість офіцерів у Києві — до близько тридцяти; тепер їх вже можна було прямо називати радниками, хоча вони й залишались обмеженими Київською областю.Однак, мабуть, найскладнішою червоною лінією був російський кордон. Незабаром і ця лінія також була переглянута.У квітні, після довгого затору з фінансуванням, були розв'язані питання, і 180 додаткових АТАСМS, десятки броньованих машин і 85 000 снарядів калібру 155 міліметрів почали надходити з Польщі.Але розвідка коаліції виявила інший рух: компоненти нової російської формації, 44-го армійського корпусу, рухались до Білгорода, на північ від українського кордону. Росіяни, бачачи обмежену можливість, поки українці чекали на американську допомогу, готувалися відкрити новий фронт на півночі України.Українці вважали, що росіяни сподіваються досягти важливого шляху навколо Харкова, що дозволить їм обстрілювати місто, друге за величиною в країні, артилерійським вогнем, загрожуючи життю понад мільйона людей.Російський наступ виявив основну асиметрію: росіяни могли підтримувати свої війська артилерією прямо через кордон, тоді як українці не могли відповісти, використовуючи американське обладнання або розвідку.Але разом із небезпекою з'являлася можливість. Росіяни були спокійні щодо безпеки, вважаючи, що американці ніколи не дозволять українцям стріляти по території Росії. Цілі підрозділи з їхнім спорядженням сиділи незахищеними, в основному без оборони, на відкритих полях.Українці попросили дозволу використовувати американську зброю на території Росії. Більше того, генерали Каволі та Агутто запропонували, щоб Вісбаден допомагав коригувати ці удари, як це робилося по Україні та в Криму — надаючи точки інтересу та точні координати.Білий дім ще обговорював ці питання, коли 10 травня росіяни здійснили атаку.Це стало моментом, коли адміністрація Байдена змінила правила гри. Генералам Каволі та Агутто було поставлено завдання створити "операційну зону" — територію на російській землі, де українці могли б використовувати американську зброю, а Вісбаден міг би підтримувати їхні удари.Спочатку вони пропонували розширену зону, щоб охопити ще одну загрозу: бомби-глайдери (КАБи, - ред.) — примітивні радянські бомби, перетворені на високоточну зброю з крилами та хвостами — тероризували Харків. Зона, що простягалася на 190 миль, дозволила б українцям використовувати нові АТАСМS для ударів по полям з бомбами-глайдерами та іншим цілям глибоко в Росії. Але пан Остін розцінив це як відхилення від місії: він не хотів відволікати АТАСМS від операції Lunаr Наіl.Натомість генералам було наказано підготувати два варіанти: один, що простягався на близько 50 миль у Росію, стандартна дальність НІМАRS, і один майже вдвічі глибший. Зрештою, проти рекомендацій генералів, пан Байден і його радники вибрали найобмеженіший варіант — але для захисту Сум і Харкова він йшов уздовж більшої частини північного кордону країни, охоплюючи територію, що була майже такою ж за розміром, як штат Нью-Джерсі. Також було дозволено, щоб ЦРУ направило офіцерів до Харківської області для допомоги українським колегам у проведенні операцій в межах цієї зони.Зона запрацювала наприкінці травня. Росіяни були непідготовлені: за допомогою точок інтересу та координат від Вісбадена, а також власної розвідки українців, удари НІМАRS по операційній зоні допомогли захистити Харків. Росіяни зазнали одні з найбільших втрат за всю війну.Немислиме стало реальністю. Сполучені Штати тепер стали частиною вбивства російських солдатів на суверенній російській території.Літо 2024 року: армії України на півночі та сході були на межі. Проте генерал Сирський продовжував говорити американцям: "Мені потрібна перемога".Передбаченням цього став випадок у березні, коли американці виявили, що українська військова розвідка, ГУР, таємно планувала наземну операцію на південний захід Росії. Керівник осередку ЦРУ в Києві стикнувся з командувачем ГУР, генералом Кирилом Будановим: якщо він перейде кордон з Росією, то зробить це без підтримки американських зброї або розвідки. Він це зробив, але був змушений відступити.У такі моменти чиновники адміністрації Байдена жартували, що вони більше знають про те, що планують росіяни, шпигуючи за ними, ніж про те, що планують їхні українські партнери.Але для українців "не питати, не говорити" було "краще, ніж питати і зупиняти", пояснив генерал-лейтенант Валерій Кондратюк, колишній командувач військової розвідки України. Він додав: "Ми союзники, але у нас різні цілі. Ми захищаємо нашу країну, а ви захищаєте свої фантомні страхи з часів холодної війни".В серпні у Вісбадені закінчувався термін перебування генерала Агутто. Він залишив посаду 9 серпня. Того ж дня українці залишили загадкове посилання на щось, що відбувалося на півночі.10 серпня керівник осередку ЦРУ також покинув свою посаду і поїхав до головного офісу. В результаті змін в командуванні генерал Сирський зробив свій крок — відправив війська через південно-західний російський кордон, до Курська.Для американців ця інтервенція стала значним порушенням довіри. Справа була не лише в тому, що українці знову тримали їх у темряві; вони таємно перетнули взаємно погоджену лінію, взявши коаліційне обладнання і потрапивши на російську територію в межах операційної зони, порушуючи правила, встановлені під час її створення.Зона була створена для того, щоб запобігти гуманітарній катастрофі в Харкові, а не для того, щоб українці могли використати її для захоплення російської землі. "Це було не просто майже шантаж, а саме шантаж", — сказав один зі старших офіційних осіб Пентагону.Американці могли б скасувати операційну зону. Але вони знали, що це, як пояснив один з адміністративних чиновників, "може призвести до катастрофи": українські солдати у Курську загинули б, залишившись без ракет НІМАRS і без підтримки розвідки США.Курськ, як зрозуміли американці, був тією перемогою, на яку президент Зеленський натякав від самого початку. Це також було свідченням його розрахунків: він все ще говорив про повну перемогу. Але одна з цілей операції, як він пояснив американцям, полягала в тому, щоб захопити і утримувати російську землю, яку можна буде обміняти на українську землю під час майбутніх переговорів.Провокаційні операції, які раніше були заборонені, тепер дозволялись.До того як генерал Забродський був відсторонений, він та генерал Агутто вибрали цілі для операції Lunаr Наіl. Кампанія вимагала рівня координації, не баченої від часів генерала Донаг'ю. Американські та британські офіцери курували практично кожен аспект кожного удару, починаючи від визначення координат і закінчуючи розрахунками траєкторій ракет.Однією з приблизно 100 цілей у Криму була найважливіша — Керченський міст, що з’єднує півострів з російським материком. Путін вважав міст потужним фізичним доказом зв'язку Криму з Росією. Зруйнування цього символу президента Росії стало одержимістю президента України.Це також була червона лінія для Сполучених Штатів. У 2022 році адміністрація Байдена заборонила допомагати українцям націлюватися на цей міст; навіть підходи з кримського боку мали вважатися суверенною російською територією. (Українські розвідслужби намагалися атакувати його самостійно, завдавши певних пошкоджень.)Але після того, як партнери погодили Lunаr Наіl, Білий дім дозволив військовим і ЦРУ таємно працювати з українцями та британцями над планом атаки на міст: АТАСМS мали ослабити вразливі точки на мосту, а морські дрони — підірвати їх біля стійок.Однак поки готувались дрони, росіяни посилили оборону навколо стійок.Українці запропонували атакувати лише АТАСМS. Генерали Каволі та Агутто заперечили: АТАСМS самі не зроблять справу, українці мали б почекати поки дрони будуть готові, або скасувати удар.Зрештою, американці відступили, і в середині серпня, з невеликою допомогою від Вісбадена, українці випустили залп АТАСМS по мосту. Він не обрушився; удар залишив деякі "ямки", які росіяни відремонтували, — сказав один із американських офіційних осіб, додавши: "Іноді їм потрібно спробувати і зазнати невдачі, щоб побачити, що ми праві".Епізод з Керченським мостом, незважаючи на це, показав значний успіх співпраці в межах Lunаr Наіl. Російські військові кораблі, літаки, командні пункти, склади озброєнь і ремонтні бази були знищені або переміщені на материкову частину Росії, щоб уникнути ударів.Для адміністрації Байдена невдача в атаці на Керченський міст, разом з нестачею АТАСМS, підкреслила важливість допомоги українцям у використанні їхнього флоту довгострокових ударних дронів. Основним викликом було ухилення від російських протиповітряних оборонних систем і точне визначення цілей.Довготривала політика забороняла ЦРУ надавати розвіддані щодо цілей на російській території. Тому адміністрація дозволяла ЦРУ подавати запити на "винятки", тобто дозволи, які дозволяли розвідці допомагати в ударах по території Росії для досягнення конкретних цілей.Розвідка виявила величезний склад боєприпасів у містечку Торопець, розташованому приблизно за 290 миль на північ від українського кордону, який постачав зброю російським військам на Харківщині та Курщині. Адміністрація схвалила цей виняток. Торопець став тестом для концепції.Офіцери ЦРУ поділились розвідкою щодо боєприпасів на складі та їхніх уразливих точок, а також російських оборонних систем на шляху до Торопця. Вони розрахували, скільки дронів знадобиться для операції, та побудували їхні складні траєкторії.18 вересня великий рій дронів вдарив по складу боєприпасів. Вибух, такої сили, що нагадував маленький землетрус, відкрив кратер шириною з американський футбольний стадіон. Відео показали величезні кулі полум'я та стовпи диму, що підіймались над озером.Як і з операцією на Керченському мосту, співпраця у сфері дронів вказувала на стратегічну дисонансність.Американці пропонували зосередити удари дронів на стратегічно важливих військових цілях — це була та сама аргументація, яку вони безуспішно наводили, пропонуючи фокусуватися на Мелітополі під час контрнаступу 2023 року. Але українці наполягали на атаках більш широкого спектра цілей, включаючи нафтові й газові об'єкти та політично чутливі об'єкти в Москві та її околицях (хоча вони робили це без допомоги ЦРУ)."Громадська думка в Росії повернеться проти Путіна, — сказав пан Зеленський американському державному секретарю Ентоні Блінкену в Києві у вересні. — Ви помиляєтесь. Ми знаємо росіян."Пан Остін та генерал Каволі приїхали до Києва в жовтні. Рік за роком адміністрація Байдена постачала українцям дедалі більш складну зброю, перетинаючи свої червоні лінії. Проте міністр оборони та генерал переживали через послання, яке мало бути написане в умовах послабленої ситуації на фронті.Росіяни повільно, але вперто просувалися проти виснажених українських сил на сході, до міста Покровськ — їхня "велика мета", як сказав один з американських офіційних осіб. Вони також повертали частину території в Курську. Так, втрати росіян різко зросли, до 1000–1500 на день. Але вони продовжували наступ.Пан Остін пізніше згадував, як він розмірковував над цим дисбалансом людських ресурсів, коли дивився з вікна свого броньованого позашляховика, який петляв вулицями Києва. Він був вражений, сказав він помічникам, кількістю молодих чоловіків у віці 20-30 років, майже жоден з яких не був в уніформі. У країні, яка перебуває у війні, пояснив він, чоловіки цього віку зазвичай знаходяться на фронті.Це було одне з важких повідомлень, яке американці привезли в Київ, коли викладали те, що вони можуть і чого не можуть зробити для України у 2025 році.Пан Зеленський уже зробив маленький крок, знизивши вік призову до 25 років. Однак українці не змогли заповнити існуючі бригади, не кажучи вже про створення нових.Пан Остін наполягав на тому, щоб пан Зеленський зробив більш сміливий крок і почав призивати 18-річних. На що пан Зеленський відповів, за словами одного з офіційних осіб, який був присутній, "Навіщо мені призивати більше людей? У нас немає спорядження, щоб їх забезпечити.""А ваші генерали повідомляють, що ваші підрозділи недоукомплектовані, — відповів пан Остін. - У них недостатньо солдатів для того спорядження, яке у них є."Це була постійна суперечка:З погляду українців, американці не були готові робити все необхідне для того, щоб допомогти їм перемогти.З погляду американців, українці не були готові робити все необхідне для того, щоб допомогти собі перемогти.Пан Зеленський часто казав у відповідь на питання про призов, що його країна бореться за своє майбутнє, що 18-25-річні — це батьки цього майбутнього.Однак для одного з американських офіційних осіб це "не є екзистенційною війною, якщо вони не змусили своїх людей боротися."Генерал Болдуїн, який на самому початку допоміг налагодити зв'язки між командирами партнерів, відвідав Київ у вересні 2023 року. Контрнаступ застряг, наближалися вибори в США, і українці все питали про Афганістан.Українці, згадує він, були налякані тим, що їх теж можуть покинути. Вони постійно дзвонили, і хотіли знати, чи залишиться Америка на своїй позиції, запитуючи: "Що буде, якщо республіканці виграють Конгрес? Що станеться, якщо президентом знову стане Трамп?"Він завжди казав їм залишатися оптимістами, але додавав: "Я ховав пальці за спиною, бо насправді не знав більше."Трамп виграв, і страх знову охопив їх.У свої останні тижні на посаді Байден зробив низку кроків, щоб продовжити підтримку, принаймні на цей момент, і зміцнити свою програму щодо України.Він перетнув свою останню червону лінію — розширивши оперативну зону для використання АТАСМS і британських ракет Stоrm Shаdоw по Росії — після того як Північна Корея надіслала тисячі військових, щоб допомогти росіянам вибити українців з Курська. Один з перших ударів, підтриманих США, влучив у північнокорейського командира, генерал-лейтенанта Кім Йон Бока, коли він зустрічався з російськими колегами в командному бункері.Адміністрація також дозволила Вісбадену та ЦРУ підтримати дальні ракетні та дронові удари по частині південного російського регіону, який використовувався як база для наступу на Покровськ, і дозволила військовим радникам покинути Київ і вирушити до командних пунктів ближче до лінії фронту.У грудні генерал Донаг’ю  отримав свою четверту зірку і повернувся до Вісбадена як командувач армією США в Європі та Африці. Він був останнім американським солдатом, який залишив Афганістан під час хаотичного відходу. Тепер йому доведеться орієнтуватися в новому, невизначеному майбутньому України.Так багато змінилося з того часу, як генерал Донаг’ю покинув Вісбаден два роки тому. Але коли йшлося про суто територіальне питання, не так багато змінилося. У перший рік війни, за допомогою Вісбадена, українці здобули перевагу, відновивши більше ніж половину території, втраченої після вторгнення 2022 року. Тепер вони боролися за маленькі ділянки землі на сході та в Курську.Однією з основних цілей генерала Донаг’ю у Вісбадені, за словами представника Пентагону, було укріпити братерство і вдихнути нове життя в машину — зупинити, а можливо, навіть відкинути російський наступ. (У наступні тижні, за допомогою Вісбадена, який надавав координати і точні точки, російський наступ на Покровськ сповільнився, а в деяких районах на сході українці здобули перемоги. Але на південному заході Росії, коли адміністрація Трампа зменшила підтримку, українці втратили більшість своїх важелів торгу, зокрема Курськ).На початку січня генерали Донаг’ю та Каволі відвідали Київ, щоб зустрітися з генералом Сирським і переконатися, що він погоджує плани щодо поповнення українських бригад і зміцнення їхніх ліній, розповів представник Пентагону. Звідти вони вирушили на авіабазу Рамштайн, де зустрілися з паном Остіном для останньої зустрічі оборонних лідерів коаліції перед тим, як все змінилося.Коли двері були зачинені для преси і публіки, колеги пана Остіна назвали його хрещеним батьком і архітектором партнерства, яке, попри всі порушення довіри і зради, підтримувало спротив та надію українців, що почалася в той весняний день 2022 року, коли генерали Донаг’ю та Забродський вперше зустрілися у Вісбадені.Пан Остін — надійний і стійкий чоловік, але, повертаючи компліменти, його голос перехопило."Замість того, щоб прощатися, дозвольте сказати дякую", — сказав він, стримуючи сльози. А потім додав: "Бажаю вам успіху, мужності і рішучості. Пані та панове, рухайтеся вперед."

Олександр Лукашенко дав велике інтерв'ю американцю Маріо Науфалу. В ньому розповів "правду про Пригожина". Повний текст новини

The Mission of «Sprava Hromad»is the support of our army. The key to victory at the front is the support of the army in the rear! Now again, as in 2014, the army needs our unity in matters of aid!Starting with basic things like clothing, and ending with high-precision equipment, such as optical-radio-electronic surveillance complexes, our community buys and supplies the troops with everything they need, which forms a new, more advanced army! In this process, we, Public Affairs, take over all the routine processes from "understanding what the military needs to beat the enemy" and ending with handing him the keys to the dream equipment! However, we can overcome this path only under one condition: only together with you!

Ув'язнених у Росії раніше вербував Євген Пригожин у ПВК "Вагнер", після його смерті "естафету" перехопило Міноборони РФ зі своїм "Шторм Z".

Правитель Чечні Рамзан Кадиров зник, його не бачили вже понад 20 днів. І хоча щось подібне вже відбувалося у 2023 році, це повторення має насторожувати. Кадиров був і залишається одним зі стовпів режиму Путіна - але водночас він є дуже небезпечним чинником можливої дестабілізації в Російській Федерації. Адже в разі його фізичного зникнення Москві буде складно утримувати під контролем Чечню. Кадирівський клан забезпечував своє правління в республіці залізною рукою репресій та залякування, тож його вороги до часу просто причаїлися й вичікують. Та щойно режим Кадирова ослабне - спробують перехопити контроль над Чеченською Республікою. ...те, що Рамзан Кадиров зник так надовго з публічного простору, знову провокує розмови про його погане самопочуття та навіть смерть Наразі те, що Рамзан Кадиров зник так надовго з публічного простору, знову провокує розмови про його погане самопочуття та навіть смерть. І тут потрібно розглянути декілька варіантів того, що могло трапитися: 1. Рамзан Кадиров виїхав надовго на лікування в одну з арабських держав (не виключено, що в Саудівську Аравію), і його найближче оточення тримає це в строгому секреті. 2. Кадиров, через загострення хвороб, вже не здатен виконувати свої обов'язки президента Чечні, і Кремлю потрібен певний час для того, щоб відбулася плавна передача влади його наступнику - найімовірніше, одному з його синів. 3. Рамзан Кадиров дізнався, що Путін готує замах на нього, і тому він переховується в одній із дружніх до нього мусульманських країн. 4. Президент Чечні має інформацію про те, що кремлівські еліти готують заміну Путіна під переговори Сполучених Штатів і Російської Федерації щодо України. Й тому й випав з інформаційного простору, оскільки зараз домовляється з російським режимом про свою долю і долю свого клану. 5. Кадирова вже немає серед живих. І в Москві вирішується питання, хто стане його наступником в Чечні. Оскільки Путін може мати власне бачення щодо передачі влади у республіці. І зараз можуть тривати переговори стосовно того, хто ж там посяде крісло президента. Усі ці перераховані варіанти цілком можуть мати місце. Хоча неясно одне: якщо Кадиров дійсно став цілком недієздатним, або й помер - як довго Москві вдасться тримати ситуацію в Чечні під своїм контролем? І що буде з Чеченською Республікою після можливої смерті Рамзана Кадирова? Адже досі закони Російської Федерації діяли там частково, і Путіна це геть не обходило. Але прагнення Ічкерії до отримання незалежності нікуди не поділося - його придушували жорстокими силовими методами. А без Кадирова - російському диктатору буде вкрай важко, якщо не неможливо, тримати Чечню під своїм контролем. ...Путін має в запасі не так вже й багато варіантів. Розпочати Третю чеченську війну, коли він вже майже три роки веде криваву війну в Україні, він не зможе Якщо це так, і Кадирова вже немає, то Путін має в запасі не так вже й багато варіантів. Розпочати Третю чеченську війну, коли він вже майже три роки веде криваву війну в Україні, він не зможе, як не зміг більше продовжувати свою війну в Сирії. В такому разі кремлівському старцю залишається тільки спробувати домовитися з чеченськими кланами. Оскільки він добре пам'ятає, як цей маленький народ, не маючи достатнього озброєння, але маючи велику мужність та любов до своєї батьківщини, зміг довго й затято чинити опір російській імперії. Тоді Путіну вдалося знищити незалежність Ічкерії, але він не зміг зламати волю чеченців. Джохар Дудаєв і досі залишається символом для чеченського народу свободи та державності. Військовий злочинець Кадиров, як і його господар Путін, також відповідальний за усі ті злочини, котрі вчинили його терористичні війська на території України. Адже всі злодіяння щодо українців чеченського терористичного угрупування "Ахмад" зафіксовані, і рано чи пізно - за них доведеться відповісти. Хай там як, але кримінальний тандем Путін-Кадиров дозволяв Москві тривалий час тримати Чечню під ковпаком. Не виключено, що спецслужби РФ дізналися, що військові готують державний переворот. І тому кадирівські бойовики стягують сили до російської столиці, щоб забезпечити продовження перебування Путіна при владі. Тоді кремлівський карлик дуже сподівається на заступництво та захист Кадирова, адже подільники російського диктатора, можливо, вже давно ведуть сепаратні переговори з Заходом, наперед знаючи, що на всіх охочих індульгенцій не вистачить. Путіна з Кадировим об'єднують непомірні амбіції та егоїзм, і хоча вони спочатку стали ситуативними союзниками, це згодом переросло у взаємозалежність, від якої вони вже не можуть позбутися Путіна з Кадировом об'єднують непомірні амбіції та егоїзм, і хоча вони спочатку стали ситуативними союзниками, це згодом переросло у взаємозалежність, від якої вони вже не можуть позбутися. І якщо Рамзан Кадиров дасть наказ своїм бойовим групам, які не без путінського дозволу, наводнили Москву та проживають на конспіративних квартирах, діяти, то цим він може спробувати врятувати тоталітарний режим свого патрона. Адже всі адреси, де проживає вище та середнє військове керівництво РФ відомі. А далі, в час "Ч", потрібно лише направити туди кадировських бойовиків для ліквідації неугодної Путіну частини військового командування. Ісламські фундаменталісти - це союзники Путіна, то чому б не використати їх у час найбільшої небезпеки для диктатора та його оточення. Хоча дивно, що чеченець міг об'єднатися з Путіним після всього, що той зробив з його батьківщиною. Напевно, головного кремлівця з Рамзаном Ахматовичем об'єднують обов'язкові вимоги, необхідні для лідерів Російської Федерації. Така особа мусить обов'язково бути соціопатом, зі схибленим розумом і сильним комплексом месії. Але для Путіна цей "чеченський месія" небезпечний, бо Кадиров командує угрупованням, що налічує 30 тисяч чоловік. А воєнному керівництву російської війни в Україні - явно була дана вказівка воювати так, щоб максимально зберегти незмінною чисельність цих кадирівських військ. Вірний союзник Путіна вірний йому доти, поки не відчує слабинку російського диктатора. Чого останній найбільше боїться. Чеченська Республіка, хоча і є одним з 85 суб'єктів Російської Федерації, досі займала превілейоване становище. Адже стабільність у Чечні надзвичайно важлива для політичної стабільності в Росії. І в обмін на абсолютну особисту лояльність російському президенту лідер Чечні Рамзан Кадиров отримав карт-бланш керувати регіоном на власний розсуд і за допомогою підконтрольних тільки йому силових структур, які лише формально підпорядковуються центру. А оскільки в Чечні переважає титульний етнос, то національна ідентичність є домінуючим фактором влади клану Кадирових. Якщо Кадиров дійсно живий, то саме збереження цього домінуючого статусу є для нього надзавданням. Можна не сумніватися: президент Чечні, маючи дуже хороші стосунки з очільниками Саудівської Аравії, замислювався над майбутнім - своїм, і численної рідні - після завершення правління Путіна. Тому не варто виключати й можливість, що Кадиров, знаючи, що саудити готуються критично знизити світову ціну на нафту, до чого їх підштовхує президент Сполучених Штатів Дональд Трамп, розуміє, що буде з Росією після цього далі. Тому він вирішив діяти на випереджання і намагається зіскочити з потопаючого корабля раніше, ніж той піде на дно. Хоча можна розглянути й інший варіант зникнення: Кадиров за дорученням Путіна проводить в Ер-Ріяді таємні переговори, намагаючись переконати саудитів, що їм буде значно вигідніше стати на бік Росії та Китаю в питанні надходження на світові ринки російських енергоносіїв. Мовляв, Дональд Трамп - дуже непрогнозований політик, а Москва пропонує стабільну "дружбу", якщо Саудівська Аравія вирішить зробити "правильний вибір" на користь Кремля. ...у Саудівській Аравії Кадиров прагне отримати від Ер-Ріяду гарантії фінансової допомоги Чечні на випадок, якщо Москва почне втрачати контроль над етнічними регіонами Росії Втім, можна припустити - у Саудівській Аравії Кадиров прагне отримати від Ер-Ріяду гарантії фінансової допомоги Чечні на випадок, якщо Москва почне втрачати контроль над етнічними регіонами Росії, а Чеченська Республіка проголосить себе незалежною державою. Адже нині склалася критично небезпечна ситуація для економіки Росії, і варто діяти на випередження. І хоча не варто поспішати з висновками, проте тривала відсутність Рамзана Кадирова спонукає враховувати різні варіанти можливого розвитку подій, зважаючи на важливість його та Чечні для Путіна. З цього приводу можна робити різні прогнози, однак Кадиров настільки сьогодні зав'язаний на путінський режим, що будь-які його дії на підтримку Кремля або ймовірного з ним протистояння, здатні корінним чином змінити політичні розклади в Москві. Путін, Кадиров, Пригожин - божевільні вбивці-головорізи, які рахувалися тільки зі своїми бажаннями та намірами. В цьому сенсі Кадиров не може не пам'ятати того, як Путін жорстоко розправився з Пригожиним, котрий насмілився піти проти нього. Рамзан Кадиров не може довіряти кремлівцю номер один, адже знає, що той, задля збереження своєї влади, не пощадить нікого. З огляду на це, проглядається ще одне рішення Путіна, про яке зі своїх джерел у Кремлі міг дізнатися Кадиров. Його армія в 30 тисяч людей потрібна Путіну не в Чечні, а на фронтах війни в Україні. Тому не виключено, що прихильники російського довічного президента у військових колах незадоволені тим, що ці 30 тисяч Кадиров береже для своїх політичних потреб та планів. У той час, як Росія змушена залучати на Курщину північнокорейські військові угруповання. Це вганяє Кремль в ще більшу залежність від Північної Кореї та Китаю. Не виключено, що в Москві вирішили - після усунення Кадирова їм вдасться підпорядкувати собі його армію. Хоча вони достеменно не знають, чи взагалі ці війська насправді були б лояльні самому Кадирову в критичний для його влади момент. Адже Рамзан Кадиров та його батько Ахмад були нав'язані Чечні Путіним після довгої кровопролитної війни. А чеченські бойовики цілком можуть мати власні почуття до російського диктатора, які вони досі воліли приховувати. Чеченське питання для Путіна наразі є куди більш важливим, ніж може здатися на перший погляд Чеченське питання для Путіна наразі є куди більш важливим, ніж може здатися на перший погляд. Росія та її населення пронизані духом параної, ксенофобії, релігійного фундаменталізму і добровільного прийняття збоченої на жорстокості влади. Саме тут і сходяться позиції цих двох "лідерів". Досить довго Путіну був потрібен Кадиров, а Кадирову Путін. Але настає момент, коли цей політичний симбіоз стає не просто обтяжливим, але й небезпечним для кожного з них. То ж чи не тому тримається в таємниці місцеперебування Рамзана Кадирова, що настає час, коли бодай одне поспішне рішення здатне призвести до програшу?

Путін зробив помилку 24 лютого 2022 року, але тепер він політично приречений до продовження війни, каже історик Олександр Мотиль Як обрання Дональда Трампа президентом Сполучених Штатів вплине на світ? &еnsр;Почну з Америки. Трамп і трампісти, інтелектуальні сили, які його підтримують, вважають себе революціонерами. Ілон Маск навіть це слово вживав. Трамп планує повне переформатування держави, суспільства, культури, економіки. Можна сказати, хоче провести у США "спеціальну революційну операцію". Якщо в нього це вийде, Штати за чотири роки будуть іншою країною. Якою сказати важко, бо буде формальний і неформальний спротив, а ймовірно, й заворушення. Що є певним США стануть менш демократичною країною. Дискурс Дональда Трампа та його прихильників свідчить, що вони хочуть сконцентрувати якнайбільше влади в руках президента і якнайменше в Конгресі, верховному суді, ЗМІ, університетах тощо. Словом, будуть намагання впровадити авторитаризм. Та я залишаюся стриманим оптимістом, бо Трамп і його прихильники, які займаються внутрішніми справами США, здебільшого некомпетентні. Такі люди неспроможні провести революцію, замість неї буде хаос. Потім вони шукатимуть винних, будуть певні репресії й утиски. Я не маю на увазі щось на рівні сталінізму, але щось на зразок правління Віктора Орбана в Угорщині. У США досить сильне громадянське суспільство, ЗМІ, суди. Багато хто піде на поклон до Трампа, як це вже роблять заможні люди, які дають йому гроші. Та, сподіваюся, що опозиція протистоятиме. Тож буде контрольований хаос. У зовнішній політиці небезпека полягає в тому, що Трампа не цікавлять міжнародне право, союзи, альянси, договори. Найважливіше інтереси США в розумінні самого Дональда. Твереза людина не погодиться з думкою, що Гренландія та Панамський канал є життєвим інтересом Штатів. Та Трамп до цього божевілля додумався. На щастя, як знаємо з першої його каденції, сьогодні він каже одне, а через тиждень протилежне. Інколи протилежні речі говорить в одному абзаці. Тому, сподіваюся, що замість шовіністичної, імперіалістичної політики вийде просто хаос. Трамп хоче провести у США "спеціальну революційну операцію" Є надія і на позитив. У першу каденцію він узявся за Північну Корею нічого не вийшло. На Близькому Сході стояв за "угодами Авраама" (нормалізація відносин між Ізраїлем та найбагатшими арабськими країнами в 20202021 роках. Країна). Трамп спроможний щось зробити, якщо переконаний, що це важливо, і його радники дають нормальні поради. Та все ж боюся, що Гренландія, Канада, Мексика, Панамський канал відвертатимуть увагу президента від справді важливих викликів у світі. Трамп вважає, що Китай найбільша загроза, але забуває, що той має союз із РФ та Північною Кореєю. Ці три країни тісно пов'язані з Іраном. Це і є справжній виклик для США. Чого чекати Україні? Бо російсько-українську війну Трамп згадував під час своєї передвиборної кампанії та після обрання. &еnsр;Йому діють на нерви Зеленський та Україна. Чому, не розумію. Кандидати у президенти різне говорять, обіцяють завершити війну за 24 години. Тепер уже і трампісти кажуть про чотири місяці чи пів року. Тому зустріч із дійсністю має вплинути і на їхнє світобачення. Я не кажу, що так станеться, але вони можуть зрозуміти, що ця війна йде не лише за Україну та Зеленського. Ідеться про імперіалістичну Росію, яка в союзі з Північною Кореєю, Іраном та Китаєм є великою загрозою для існування багатьох країн та для Євросоюзу загалом і для НАТО. Сподіваюся, що Трамп це збагне. Коли читаєш зауваги частини його радників Майкла Волца, Кіта Келлога, здається, що вони це розуміють. Іще один момент. Віддати Україну чи програти її для Трампа це розпочати свою каденцію другим Афганістаном, як це було з Байденом. Ганебна втеча це неможливо. Не тому, що шкодить США, а тому, що зашкодить його іміджу супермачо, вольового чоловіка. Ситуація для України не пропаща. Побачимо це в наступні кілька тижнів. Як оточення Трампа бачить російсько-українську війну та її завершення? &еnsр;В адміністрації президента є різні думки й висловлювання. Держсекретар, сенатор від Флориди, Марко Рубіо, радник із безпеки Майкл Волц розуміють загрозу від Москви. Як і генерал Келлог, спецпредставник по Україні та Росії. Ці троє, імовірно, матимуть найбільший вплив на Трампа. Це добре, бо бодай вони уважно ставитимуться до питання війни. З їхніх заяв склалося враження, що йдеться про заморожування війни приблизно на теперішній лінії зіткнення. Тоді, однак, постає питання безпекових гарантій для України. Водночас про її членство в НАТО ніхто не говорить. А от подальшого постачання зброї, може, навіть інтенсивнішого, не заперечують. Україна і досі загроза для міфу про ідентичність росіян Що буде з фінансуванням потреб Сил оборони України? &еnsр;Трамп колись говорив про логіку завершення війни за 24 години: Україні, якщо вона скаже, що не розмовлятиме з Росією, скоротити постачання зброї. Якщо ж Кремль відмовиться домовлятися збільшити постачання зброї Києву. І тут цікавий момент, бо Україна може погодитися на переговори з РФ, щоб отримати подальше постачання зброї. Київ тут нічого особливо не втрачає. А от для Путіна великий удар погодитися на заморожування чи якийсь мир, коли РФ не захопила анонсованих чотирьох областей, а частина Курщини далі в руках ЗСУ. Важко уявити, що він на такий крок піде. Офіційно РФ приєднала до себе чотири області. І якщо Трамп дотримуватиметься озвученої раніше логіки, а Москва відмовлятиметься від заморожування, тоді Україна мала б отримати більше зброї від США та Заходу загалом. Та чи дотримається Трамп своєї логіки питання відкрите. Є надія на його радників, які так діятимуть. Ви сказали, що ситуація проясниться найближчими тижнями. Які події даватимуть ознаки майбутнього? &еnsр;Позитивним було б, щоб відносно скоро приїхав до Києва хтось із високопосадовців представник Трампа з питань України та РФ Келлог чи радник із нацбезпеки Волц, чи держ­секретар Рубіо хай навіть і на важкі розмови. Це був би сигнал, що США ставляться серйозно до України й не йдеться лише про зустріч Трампа з Путіним. Або якби посол України у США Оксана Маркарова зустрілася з цими трьома людьми це був би теж позитив. Погано, якщо за тиждень-два в Білий дім приїде Віктор Орбан. Це прямо не стосується України, але говоритиме, що в Трампа є бажання йти слідами самого Орбана. Середній варіант нічого не буде: без поганих і хороших варіантів та сигналів. До інавгурації можна було говорити казна-що. Тепер, коли Кіт Келлог сказав про 100 днів для опрацювання мирних домовленостей, то він мав би виробити і план дій. Хтось повинен поїхати до Києва, хтось до Москви. Далі мала би бути зустріч у нейтральній країні. Якщо таке побачимо, це не означатиме, що Україна виграла, але покаже серйозне ставлення з боку США. Чи може так бути, що анонсована Трампом зустріч із Путіним нічим не закінчиться? &еnsр;Важко уявити позитивні наслідки такої зустрічі. Зазвичай такі зустрічі відбуваються після того, як чиновники нижчих рівнів уже опрацювали варіанти домовленостей. Тоді президенти зустрічаються підписати документи під фанфари й усі їдуть щасливі додому. А зустрітися, не знаючи, чого Москва хоче, наскільки міцні позиції Путіна в російській еліті, не очікую найближчим часом такої зустрічі. Трамп має інші плани завоювання Гренландії, війну з нелегальними мігрантами у США. Для його прихильників Росія та Україна не є такими важливими. Він має реалізовувати свої обіцянки: закрити кордон, вивезти нелегалів. Як змінилася громадська думка у США щодо російсько-­української війни, які домінують тенденції? &еnsр;Опитування показують, що здебільшого американці досі підтримують Україну, вважають, що й далі треба надавати зброю. Більшість ставиться до цього позитивно. Є негативний підхід меншості. Це крайні праві, як-от журналіст Такер Карлсон. Загальна ситуація для України непогана, але це необов'язково впливатиме на політику. Трамп робитиме все, що він хоче, незважаючи на ставлення населення. Так, нині не такий позитив, як після початку широкомасштабної війни. Тоді півтора-два роки Україна була темою номер один у США на рівні еліти й народу. Потім вибухнула ізраїльсько-палестинська війна й вона стала першою темою. Відтоді вже стільки подій було: горить Лос-Анджелес, відбулися вибори. Україна залишилася темою, але вже для третьої-­четвертої шпальти. Чи варто продовжувати риторику про вступ до НАТО в час президентства Трампа? Чи готове НАТО до війни? &еnsр;Україна має впроваджувати всі можливі варіанти. По-перше, наполягати, щоб якнайшвидше стати членом НАТО чи отримати запрошення. Це важливо із символічної точки зору. Бо зрештою Україна хоче бути частиною Європи, а не Росії. Та є питання: чи може Альянс захистити Україну? Я в цьому не певен. Є дискусії, як НАТО зреагувало б на рух Росії по Естонії. Чи відреагували б на це німці і як швидко? Чи НАТО це стовідсотковий захист? Це не означає, що Україна не має бути членом Альянсу, але це означає, що треба мати відповідну стандартам НАТО зброю, перебувати в західних інституціях, але розраховувати передовсім на себе. Стаття 5 Північноатлантичного договору не зобов'язує союзників до широкомасштабної збройної інтервенції проти агресора, а до якоїсь інтервенції. І кожен сам вирішує, до якої. Тобто про НАТО треба говорити, але не вважати це автоматичним захистом. 2025 рік буде вирішальний Другий варіант різноманітні союзи. Угода про 100-річне партнерство, яку підписали Британія та Україна, це позитив. Чи готовий Лондон надати Києву гарантії? Це складне питання, але принаймні готовий допомагати на різних рівнях. Третій головний варіант: Україна мусить мати спроможність самостійно захиститися від агресора. Чи реально Україні в теперішніх умовах добитися від США статусу союзника поза НАТО? &еnsр;Хотілося б мати максимум, але використовувати собі на користь треба все. Чи погодиться Трамп надати Україні такий статус це питання, але, враховуючи його непередбачуваність, я цього не заперечував би. Говорять про європейських миротворців в Україні. Чи можуть французи та британці без американців розміститися в Україні для гарантії сталого перемир'я? &еnsр;Американські солдати на кордоні з Росією це провокація. А німецькі, італійські, французькі, британські солдати менша провокація. Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров сказав, що для них присутність будь-яких західних солдатів неприйнятна. Та мають відбутися серйозні переговори, якщо в їх рамках до цього дійдуть, то це реалістичний варіант. Інша річ скільки потрібно солдатів. На це нині теж звертають увагу. Бо корейська демілітаризована зона це майже 250 кілометрів. А в Україні фронт значно більший. Ідеться про тисячі солдатів, а це питання коштів і політичної волі. Та це можливий варіант тимчасового заморожування війни. Це мало би в подальшому стримати росіян. Але не факт, що стримає. Чому Росія та Путін, можливо, собі на шкоду, так вчепилися в Україну? &еnsр;Путін своєю війною прирікає Росію на нестабільність, економічну стагнацію та колоніальний статус щодо Китаю. З усіх стратегічних сторін, це поразка. Тут є два питання. Перше: чому відбулося вторгнення 24 лютого 2022 року? Це пов'язано з переконанням Путіна, що українці та росіяни один народ. І з переконанням, що за кілька днів війна закінчиться. Думаю, він щиро вірив у розвал України. Якби знав, що втягується у тривалу війну, можливо, не зробив би такого кроку. Друге питання полягає в тому, що існування України підриває панівний міф виникнення та існування Росії. Коли є Україна, то Київська Русь не є російською, Росія не Русь. Тоді початки Росії треба шукати у Великому князівстві Московському, яке було в зоні впливу монголів і значно мірою є фіно-угорським за населенням. Тому претендувати на якусь особливу роль у Європі, говорити про християнство від часів князя Володимира, стає все більш сумнівним. Україна і досі загроза для російського міфу про ідентичність росіян. Путін помилився 24 лютого 2022 року, але тепер він політично приречений до продовження війни. І вона так пов'язана з його особистістю і владою, що вийти з неї на будь-яких умовах для нього означає величезну поразку. Кремлівський пропагандистський апарат переконає пересічних росіян, що будь-який результат є перемогою. Однак політичні, економічні та військові еліти РФ розумітимуть, що мети не досягнуто, а є мільйон убитих і поранених солдатів. Вони захоплюють шматки української землі, але цього для образу перемоги не вистачає. Ваш прогноз на наступні пів року рік, яка буде війна? &еnsр;Вона продовжиться ще принаймні пів року. Через великі економічні проблеми в Росії брак робочої сили, втрати на фронті, падіння у виробництві, гіперінфляцію є ймовірність путчу. Пригожин намагався, але в еліті є й інші люди такого типу, які чекають на слушний момент. У разі загострення внутрішньої боротьби за владу їм важко було б продовжувати війну незалежно від наступника Путіна, який буде або яструб, або голуб. Тому маю сподівання, що Росія дійде до певного краху, умови для цього вже є. І одночасно буде тиск із боку Трампа, тиск із боку України, й за таких обставин це може призвести до кінця чи заморожування війни та якогось хаосу в Москві. 2025 рік буде вирішальний. Передплатити журнал "Країна"

Ультиматум Трампа — це, зокрема, ще й своєрідне звернення до громадян Росії, зазначає журналіст Вадим Денисенко. Американський президент доносить до них простий меседж: "Є Путін — є війна, немає Путіна — немає війни".

Кістяк найманської групи контролюють чеченські "кадировці" та угруповання "Африканський корпус" Генштабу РФ. Українські спецслужби переслідуватимуть кожного окупанта на будь-якому континенті, запевняють розслідувачі.

ПВК "Вагнера", який очолював Євгеній Пригожин", відомий своїми злочинами проти українських військових та цивільних. Водночас у ООН все одно спілкувались із ними. Повний текст новини

Євгеній Пригожин очолював ПВК "Вагнера", який тривалий час брав участь у війні проти України. Однак західні журналісти продовжували з ним розмовляти, попри звірства, які чинили його бійці. Повний текст новини

Свого часу керівник ПВК "Вагнера" Пригожин став популярною фігурою серед росіян через свою публічну критику низки представників російського уряду та Міноборони. І хоча Пригожин мертвий, очільник Кремля Путін досі боїться, що на його місце може прийти нова постать. Повний текст новини +Відео

Пам’ятник зник, ймовірно, наприкінці 2024 року

Борт Путіна ще кілька кругів намотав над Москвою

Відчинене "вікно можливостей", яке мало всі шанси збільшити доступ повітря в смердючі кремлівські коридори, зачинилося надто швидко. Цар за два дні опанував себе, а потім — свою армію, свої медіа, своє оточення. Тому бунт зазнав поразки, а сам Пригожин був показово страчений. "Гайки" закрутилися ще більше. А маховик війни суттєво пришвидшився. Світ не був готовий до бунту Пригожина. Він спостерігав — і робив це з широко відкритими очима, з реакцією паралітика, з острахом, що Росія от-от розсиплеться на друзки. А тому на Заході подумки вважали, що хай краще збережеться цар. Бо неконтрольований розпад імперії призведе до непередбачуваних наслідків. Читайте також: Війна з озиранням на ПутінаТа й ми у той час не могли повпливати на ситуацію. І зараз досі відкидаємо варіант пришвидшення розпаду імперії. Ідемо за лінійними сценаріями. І сподіваємося, що тактика "стінка на стінку" дасть більший результат, ніж стратегічна ціль — щоб поряд з нами не жило оте штучне одоробло, яке називається "Російською Федерацією". Хай би по кордону були інші сусіди — з власною самоідентифікацією, з відсутністю амбіцій Москви. Це вони, а не ми, мали б стати "буферною зоною" між нами ("Заходом") і Москвою, це вони б мали нести весь цей тягар - "між молотом і ковадлом". Але такого плану поки що в стратегії України нема. І тому ми йдемо так, як йдемо. Чекаючи, поки нашу стратегію нам намалюють інші, виходячи зі своїх інтересів і страхів. Що ж, чекаємо…ДжерелоПро автора. Віктор Шлінчак, голова правління Інституту світової політикиРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Внаслідок падіння режиму Башара Асада Росія втратила ключову зону впливу на Близькому Сході, включно з логістичними базами. Про це заявив керівник Центру протидії дезінформації при РНБО Андрій Коваленко. На його думку, основною причиною “фіаско Росії в Сирії” є знищення Путіним власника приватної військової компанії “Вагнер” Євгена Пригожина та групи “Вагнер” як такої. “Саме Пригожин роками […] Тhе роst У ЦПД назвали причину “фіаско Росії в Сирії” та спрогнозували, як це вплине на війну в Україні fіrst арреаrеd оn Новинарня.

Росія втратила ключову зону впливу на Близькому Сході, включно з логістичними базами. Основна причина фіаско РФ в Сирії - знищення Путіним Пригожина та групи "Вагнер" як такої. Про це повідомляє керівник ЦПД РНБО Андрій Коваленко. "Саме Пригожин роками вибудовував систему впливу Росії на Близькому Сході та в Африці. Сирія була ключем до Африки завдяки базам РФ і виходу флоту в Середземне море. Путін злякався і вбив Пригожина, після чого вся система посипалась", - розповів Коваленко. За його словами, тепер роль РФ в Африці також буде слабшати. Зараз Москва намагається звинувачувати Іран в тому, що той злив Сирію. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ЗМІ пишуть про "дуже високу ймовірність" загибелі Асада "Я вчора писав, що так звана "вісь зла" як картковий будиночок захиталися і не є повноцінним альянсом, а лише клубом за інтересами", - зазначив він. Керівник ЦПД додав, що багато хто каже, що Росія тепер сконцентрує сили для війни в Україні. "Вони і так перегрівають економіку для війни в 2025 році, але протягнути в довгу без непопулярної мобілізації вони вже не зможуть. І Сирія ніяк не впливає на здатність РФ у нашій війні", - наголосив Коваленко. Командування урядових військ у Сирії повідомило офіцерам про падіння режиму диктатора Башара Асада. Асад залишив Дамаск, вирушивши в невідомому напрямку. Водночас прем'єр-міністр Сирії Мохаммад Газі аль-Джалалі заявив, що готовий підтримати безперервність правління і співпрацюватиме з будь-яким керівництвом, яке обере сирійський народ. За даними сайту Flіghtrаdаr, літак ВПС Сирії вилетів з аеропорту Дамаска приблизно в той самий час, коли, за повідомленнями, столицю захопили повстанці. Спочатку він летів у напрямку прибережного регіону Сирії, але потім різко розвернувся і кілька хвилин летів у зворотному напрямку, а потім зник з радарів. Поки невідомо, хто міг бути на його борту.

У розмові йшлося про те, як не допустити збройного протистояння