Search trend "Сі Цзіньпін"

Міноборони Тайваню минулої доби зафіксувало поблизу острова 17 військових кораблів Китаю. Це майже вдвічі більше, ніж за останні кілька тижнів. Фіксували також чотири повітряні кулі, які можуть бути розвідувальними зондами. Про це йдеться у повідомленні відомства у мережі Х. За даними тайванських військових, до 6:00 за місцевим часом, виявили сім літаків ВПС та 14 кораблів ВМС Народно-визвольної армії Китаю, які патрулювали навколо острова. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: США готуються до війни з РФ і Китаєм Військові кораблі не перетинали лінію розмежування між материком та островом. Натомість шість бойових літаків пролітали серединну лінію Тайванської протоки та входили в південно-західну частину зони ідентифікації ППО Тайваню. У маневрах китайських військових також брали участь три кораблі берегової охорони КНР. Китайська сторона також вперше за багато днів запустила в напрямку Тайваню чотири повітряні кулі невідомого призначення, ймовірно розвідувальні зонди. Три з них пролетіли близько до північної частини острова, де розташована столиця Тайваню місто Тайбей. Китай майже щодня направляє близько 12 військових літаків та вісім кораблів на патрулювання навколо Тайваню. Проте за особливих, на думку Пекіна, обставин може збільшити їх кількість до кількох десятків, щоби продемонструвати силу і рішучість її застосувати для "возз'єднання" острова з материком. Лідер КНР Сі Цзіньпін у жовтні закликав армію Китаю всебічно посилити підготовку до війни. Він віддав розпорядження забезпечити військам надійну бойову готовність. Ця інформація з&рrіmе;явилася через кілька днів після завершення масштабних навчань китайської армії навколо Тайваню. Китай, який вважає Тайвань частиною своєї території, останніми роками активізував демонстрацію сили навколо самоврядного острова.

Речник Міністерства закордонних справ Китаю Лінь Цзянь закликав міжнародну спільноту створити умови для прямих переговорів України з Росією. Він сказав про це під час брифінгу, повідомляє "Укрінформ". "На наше переконання, єдиним можливим шляхом врегулювання "кризи" є діалог та переговори, тому міжнародна спільнота має допомогти створити умови для поновлення прямих переговорів між двома сторонами конфлікту", - заявив Лінь. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Китай може допомогти тиснути на Путіна - Зеленський про мирні переговори Він каже, що війну Росії проти України можна буде завершити лише тоді, коли всі великі держави продемонструють "позитивну енергію". "Лише коли всі великі держави продемонструють позитивну енергію, ми зможемо побачити надію на швидке припинення вогню", - вважає речник. Війну Росії проти України міг би завершити всього один телефонний дзвінок. Залежність РФ від Китаю дійшла до того, що китайський лідер Сі Цзіньпін міг би припинити війну просто подзвонивши Володимиру Путіну, заявив президент Фінляндії Александр Стубб в інтерв'ю Вlооmbеrg.

Сі Цзіньпін вигадав доволі хитрий спосіб примусити Дональда Трампа до розмови і дещо охолодити його войовничу риторику. Аналітик Ігар Тишкевич вбачає таку схему в забороні Китаю експортувати до США низку рідкоземельних елементів

Генеральний секретар НАТО Марк Рютте попередив Дональда Трампа, що поступки України у війні з Росією можуть створити "жахливу загрозу" для США з боку Китаю, Ірану та Північної Кореї. В інтерв'ю для Fіnаnсіаl Тіmеs Рютте підкреслив важливість досягнення для України "справедливої угоди" та закликав США продовжувати військову підтримку. Він зауважив, що примус України до невигідного миру лише підбадьорить противників Заходу, які можуть почати готувати власні атаки. "Ми не можемо допустити ситуації, коли Кім Чен Ин і російський лідер, Сі Цзіньпін та Іран спільно радіють через те, що ми дійшли до угоди, яка не влаштовує Україну, тому що в довгостроковій перспективі це становитиме серйозну загрозу безпеці не лише для Європи, а й для США", - наголосив Рютте. Також генсек додав, що між Росією, Китаєм, Північною Кореєю та Іраном існують глибокі військові та економічні зв'язки, а взаємні постачання зброї та грошей підживлюють війни в Україні та на Близькому Сході. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Після телефонних розмов із Трампом Орбан може розпочати "мирну місію 2.0" щодо України "Той факт, що Іран, Північна Корея, Китай і Росія так тісно співпрацюють один з одним означає, що ці різні частини світу, в яких відбуваються конфлікти та якими мають керувати політики, дедалі більше і більше з'єднуються. І є Сі Цзіньпін, який дуже уважно слідкує за тим, що з цього вийде", - сказав він. За його словами, посилення військової підтримки президента України Володимира Зеленського напередодні можливих мирних переговорів важливіше, ніж обговорення того, коли Україні може бути запропоновано членство в НАТО. "Найголовніше зараз - переконатися, що, коли Зеленський вирішить почати мирні переговори, він зможе зробити це з позиції сили. Для мене це зараз пріоритет номер один", - підсумував Рютте. Генеральний секретар НАТО Марк Рютте сказав, що Україна не має достатньо сильної позиції для переговорів про припинення війни з Росією. Будь-яка угода повинна не дати росіянам отримати те, що вони хочуть. Невигідна угода створить прецедент для країн, які мають схожі з Росією цілі. Він наголосив, що лідер Китаю Сі Цзіньпін буде стежити за динамікою, що виникне в результаті будь-яких переговорів між Україною та Росією.

Рютте: &lаquо;Ми не можемо допустити ситуації, коли Кім Чен Ин і російський лідер, Сі Цзіньпін та Іран спільно радіють через те, що ми дійшли до угоди, яка не влаштовує Україну&rаquо;

На вашу думку, хто такий Путін?Путін – це цілий режим, який продовжує сторіччя російського імперіалізму. Це трохи інша система, вона не комуністична і не царська. Але, тим не менше, – це централізована автократія, яка живиться за рахунок своїх сусідів. Це основа самого путінізму. На додачу до цього є корупція, а також перевага від того, що західні інституції такі політичні, і це створює враження що Російська Федерація така потужна.Сучасна Росія – це Путін? Чи можна говорити, що коли Путіна не стане, тієї Росії, яка була зібрана по шматочках протягом багатьох століть, не стане?Російська Федерація може зникнути в тому вигляді, в якому вона є навіть з Путіним, тому що російський диктатор бореться з останніх сил, як раніше Черненко, Андропов та інші радянські урядовці. Можливо, йому залишилося жити лише кілька років, але це не означає, що Російська Федерація виживе разом з ним. Очевидно, що РФ почне валитися навіть при Путіні, тому що росіяни будуть провалювати всі системи. І насправді, я вважаю, що це вже спостерігається. Минулого року ви приїжджали до України і представляли свою книгу "Неспроможна держава. Інструкція із розшматування Росії". У ній ви пишете, зокрема, про розпад Росії. А чи є якісь можливі сценарії цього розпаду? Скільки, наприклад, може утворитися національних республік? І взагалі, що могло б відбутися, якби Росія розпалася зараз? Насправді це не таке питання, яке може вирішитися за один день. Це цілий процес, і він вже розпочався. Шалені економічні проблеми, які виникли в Російській Федерації, особливо яскраво помітні перед Новим роком. Ми можемо побачити це на прикладі нафти. Шалені видатки на армію, що збільшилися з третини до половини... Звичайно, це впливає і на цивільну економіку, яка руйнується. І це вже тріщина. Ми бачили, як це відбувалося у Радянському Союзі. Там все почалося з цих самих військових видатків. Тож зараз у РФ ми вже спостерігаємо певні позначки. На тлі цього можуть бути повстання в армії, можуть з’явитися ті, хто не хоче віддавати ресурси в Москві і прагнутиме суверенності й автономії. Обурення підіймається серед людей, особливо серед тих ветеранів, які повертаються, а їх не раді бачити. Я думаю, що увесь цей розвиток подій вплине в подальшому на Росію. На який час це може розтягнутися? Мені здається, що російська репресивна машина Путіна дуже сильно подавлює усі ці події, про які ви говорите. Це дійсно так. Головний успіх Російської Федерації полягає саме в цьому подавленні. Ми спостерігали це ще за царських і комуністичних часів. Пам'ятаєте пропаганду успіху в ті часи? Те ж саме відбувається зараз в путінській системі. Всі вони проваляться, враховуючи ту економіку, ніякої диверсифікації та ніякого оновлення. Якщо дати Росії розвиватися так, як вона зараз є, рано чи пізно вона впаде. Якщо подивитися на той самий заколот Пригожина або на українське вторгнення в Курську область, ми не бачили ніякої прихильності до Путіна навіть у самій Росії. Росіяни поважають тих, хто сильніший, тому вони можуть дуже швидко обернутися проти Путіна. Це величезна країна, шалено різна, і не можна зібрати все це докупи військовими сили, особливо, коли люди їдуть на фронт воювати проти України. Тож я розглядаю це як провал занадто розтягнутої, гниючої та абсолютно корумпованої системи.На середину грудня у Європі запланований черговий Форум поневолених народів Росії. Яке ваше особисте ставлення до таких форумів? Чи можуть люди, які вже багато років проживають на території ЄС і представляють ці поневолені регіони Росії, збираючись в одному місті в Європі, долучатися до розвалу Російської Федерації? Часом слово потужніше за меч. Ми бачили це і раніше, дуже багато повстань починалися як маленькі, а потім розросталися і до них долучалося все більше людей, вони отримували більше уваги. Я брав участь у Форумі визволення поневолених народів Російської Федерації. У нас було кілька зустрічей по всьому світу, включаючи європейський, японський, канадський парламенти та італійський сенат. Що дуже цікаво, так це те, як реагувала на це Москва. Звісно, вона засуджувала ці ініціативи, навіть визнавала їх терористичними організаціями. Я думаю, це показує страх у Кремлі, що ці рухи можуть зростати, отримувати більше підтримки і більше уваги в Росії та світі загалом. Російська Федерація вже звинувачує Польщу, яка разом з Україною протистоїть їм і підтримує ці форуми. Я називаю це неопримітивізмом. Висування страху від Москви показує, що ці рухи стають потужнішими. Наступний рік, на мою думку, буде критичнішим, тому що у РФ виникають внутрішні проблеми. Я думаю, що ми побачимо збільшення повстанських рухів не тільки в різних республіках, а й у різних регіонах, де є незадоволення через те, що всі ресурси подаються Москві, а вони нічого майже не отримують, що люди за межею бідності і посилаються в м'ясорубку війни. Той страх, про який ви щойно сказали, – це страх особисто лідера Росії Володимира Путіна, чи це страх колективного Путіна?Я думаю, це страх колективного Путіна, путінського політбюро. Це фактично страх Кремля, це страх уряду і багатьох депутатів російської думи. Якщо послухати, як вони все це підносили останні три роки, то дійсно, Путін залишився десь в минулому. Якщо ми будемо давати більшу автономію регіонам та найбільшим містам РФ, то, звичайно, це може призвести до більше ніж 200 різних конфліктів по території країни. У Кремлі самі розуміють, що сидять на пороховій діжці, яка може вибухнути. Фитиль вже було запалено, але Путін намагається його загасити. Рано чи пізно це досягне центру.Чи можуть наразі люди, яких називають російськими лібералами, які так само постраждали від Путіна, деякі з них сиділи у в'язницях на території РФ, хтось зараз перебуває на території ЄС або у США, так само долучитися до цього процесу, про який ви говорите?Деякі можуть, а деякі ні. Ми не визначаємо всіх їх як лібералів. Ці люди вважають себе опозицією Путіна, але є ж різна опозиція. Дуже багато традиційної опозиції, наприклад, Навальний та ті, хто його оточували, є постпутінцями або ліберальними авторитаристами. Вони хочуть тримати імперію, але і звернути Путіна, включаючи, звичайно Крим та Чечню, які вони отримали нещодавно силою. Тож я б назвав цих людей тими, хто мають таке ж саме бачення Російської Федерації. У них немає достатньої підтримки всередині країни, Путін вже їх ізолював у в'язницях або деяких вбив. Я не думаю, що вони впливатимуть на майбутнє Росії. На жаль, дуже багато політиків на Заході все ще їх слухають і думають, що з ними це буде щось на кшталт нової демократичної Російської Федерації, яка з'явиться після зникнення Путіна.У нас було таке враження після того, як зник Радянський Союз, але ми потім побачили, що відбулося. Довгострокове рішення – це розпад Російської Федерації. Тим не менш є певні елементи опозиції. Я не кажу, що всі вони однакові. Наприклад, деякі депутати розуміють, що має бути певний вибір: якщо республіка хоче жити, якщо вони не хочуть бути частиною Російської імперії, то мають стати незалежними. Я думаю, що є дієві політики навіть серед нинішньої опозиції. І ми можемо говорити про звільнення певних територій Російської Федерації. А яку роль в цьому процесі зараз відіграє Україна? Україна завжди була критична в цьому питанні і завжди протистояла російському імперіалізму. Також вона пережила наслідки геноцидів. Особливо в останні два з половиною роки - це, мабуть, одна з найважливіших осей розвитку Російської Федерації. І Україна продовжує тут відігравати важливу роль. Захід, не поставляючи зброю, яка потрібна на лінії фронту Україні, провалив свою місію. Україна має визначну роль у боротьбі з московськими імперіалізмом. Вона є ключом до нового світу, в якому нові республіки можуть торгувати, існувати, взаємодіяти одна з одною і не мати ніякого зазіхання на інші території. Україна – це майбутнє, а Росія – це провалене бачення минулого.Як я зрозумів, Україна зараз має здатність впливати на трансформацію геополітичного ландшафту Східної Європи, так? Звичайно. Україна – це ключ до Східної Європи і навіть ключ в постімперіалістичне російське майбутнє. Як тільки РФ почне зникати, то в Україні буде дуже багато впливу серед сусідів, які споглядатимуть на Україну як на натхнення для власного розвитку. Як тільки буде переустановлений уряд в Російській Федерації, як тільки Україна відновить свої території, вона матиме вплив на Грузію і Молдову і зможе рухатися далі разом з цими країнами в Європейський Союз. У багатьох планах я б сказав, що Україна – це модель. Водночас через цю війну ви можете також пришвидшити розпад Російської Федерації. Ви вже згадали про те, що Захід зараз недостатньо допомагає Україні брати активну участь в процесі розбивання Росії. А що саме повинен був робити зараз Захід, особливо зважаючи на те, що на президентських виборах у США переміг Дональд Трамп, а у багатьох країнах Європи скочуються до ультраправого екстремізму? Це дуже складне питання. Почнімо з Європи. Так, ультраправі дійсно отримали дуже багато підтримки в багатьох західних і центральних європейських країнах. Але пам'ятайте, що є країни НАТО, які абсолютно готові підтримувати Україну всіма тими зусиллями, які в них є. Це Польща, Балтійські країни, Скандинавські країни та інші. У цих країнах немає ніякої загрози ультраправого популізму. На мою думку, Європа має зрозуміти, що буде означати для них президентство Трампа. Якщо в майбутньому Європа вимушена буде захищати не тільки Україну, а й себе, то має розбудовувати свій військовий комплекс. Вони мають збільшувати армію, як це зараз робить Польща, витрачаючи більше ВВП на власну армію.Якщо говорити про США, то це дуже складно. Ми знаємо, що зараз Штати проходять транзитний період, адміністрація Трампа перебирає повноваження. Насправді ця команда може бути навіть сильнішою, ніж команда Байдена. Наприклад, радник, посол НАТО – усі ці люди завжди хотіли посилити Альянс, вони мають дуже потужну антиросійську позицію. Деякі з них тиснули на адміністрацію Байдена, для того, щоб було надано більше підтримки Україні в попередні роки. Тож не варто упускати це з виду, тому що в результаті це може вплинути на взаємодію з Путіним. Але зараз зарано про це говорити, зараз лише формується політика. Януш Буґайський, фото: tvоеmіstо.tvТрамп неодноразово говорив про те, що хоче посадити президента України Володимира Зеленського і лідера РФ Володимира Путіна за стіл переговорів: в одного щось забрати, іншому щось дати, і таким чином пришвидшити завершення війни в Україні. Тобто він, наскільки я розумію, у своєму баченні майбутнього президентства на чотири роки не бачить ослаблення Росії.Трамп не настільки знає Російську Федерацію. Він не слідкує за тим, як розвиваються події там, але це робить його команда. Я думаю, що ті, хто допомагає йому розробити політику, мають більше уявлення про те, як відбувається війна. Технічно Київ має бути спокійним, тому що Трамп не збирається про щось домовлятися. Він намагається допомогти досягти не тільки миру, а того, що може вважатися перемогою його та Америки загалом. Звичайно, стратегічно не може бути такого, щоб Україна віддала свої території, але тактично може статися така ситуація, за якої Україна може сказати: “Гаразд, давайте зробимо припинення вогню, давайте приймемо ці угоди”. Деякі з команди Трампа вже пропонували прислати миротворців, щоб утримати мир в Україні. Тоді можна показати, що це Російська Федерація порушує правила й ескалує цю війну. Ідея полягає в тому, щоб переконати Трампа, що якщо він слідуватиме вимогам Росії щодо українських територій, то видаватиметься слабким, що він буде тим, кого ми називаємо лузером і матиме проблеми, наприклад, з Китаєм. Китай тоді захопить Тайвань, а це вже буде величезна втрата, яка приведе до війни для США. Тож, чим більше успіху в Україні, тим менше шансів, що буде війна з Китаєм. І це ціна домовленості Трампа з Російською Федерацією.Але тим не менше, без віддачі територій припинення вогню може показати, що Росія – це агресор, що росіяни – імперіалісти, що з цим треба боротися, а Україна хороша. До речі, я вже чув від людей Путіна, що потрібно зробити так, аби путінська армія мала великі проблеми через підтримку України Заходом та США.Яка Росія вигідна або потрібна Сі Цзіньпіню? Я думаю, що китайців можна назвати імперіалістичними прагматиками. Інакше кажучи, якщо РФ достатньо сильна, то вони можуть відволікти увагу від імперіалістичних поглядів Китаю, тому що всі зосередяться на Російській Федерації. Росія – це джерело дешевої енергії, нафти та газу, а також ціль багатьох перенаселених китайських регіонів. Але якщо Російська Федерація почне слабшати, Китай не буде ризикувати війною з США, підставляючи себе. Якщо Росія почне розвалюватися, Китай зосередиться більше на ресурсах і територіях на Далекому Сході, які мають джерела. Тоді у Китаю будуть потужності посилити власну економіку. Це може бути тим, на що розраховує Пекін. Тому ми маємо уважно спостерігати за регіонами, які можуть відлучитися від Російської Федерації, які не захочуть стати частиною домініону Китаю. Інакше кажучи, вони проміняють Москву на Пекін. Я думаю, що вони будуть прагнути до демократії, до Японії та інших країн на сході. Тож нам потрібна стратегія, яка допоможе не посилити Китай, але призведе до колапсу Російської Федерації.Умовно кажучи, настає час, коли Росія розвалюється. Як на це можуть відреагувати на Заході?На Заході будуть боятися, ми вже це бачили дуже багато разів. Я пам’ятаю, коли почав розвалюватися СРСР, у Вашингтоні передбачали купу біженців, громадянські війни, хаос і багато проблем. Тож, я думаю, що перша реакція серед офіційних представників на Заході буде страх. Згодом прийде розуміння, що з цим треба якось впоратися, адже за одну хвилину це вирішити не можна. Це буде стосуватися і США, і тих, хто нас підтримує, наприклад, Японії. У нас має бути політика, яка надасть безпеку цим країнам, щоб вони могли ладнати з новими формуваннями, які будуть виникати після руйнування Російської Федерації. Ми маємо зробити так, щоб ті конфлікти, які можуть виникнути в РФ, не поширювалися. Дуже багато роботи попереду. Я думаю, що це буде нова ера геополітики, яка зараз починає розвиватися. Саме зараз, за адміністрації Трампа можна почати працювати над цим питанням, тому що інакше ми будемо абсолютно не готові до цього, ми не будемо певні, що робити, і наша реакція може бути заслабкою.Ще один можливий варіант розвитку подій після розпаду Росії: на території цієї країни утворюється багато інших менших формувань, і якщо не в багатьох із них, то в деяких буде ядерна зброя. Зараз на території цих країн є пускові установки для балістичних ракет, які вони потім будуть контролювати. Як у такому випадку контролювати нерозповсюдження ядерної зброї і можливі її запуски у разі розпаду Росії? Будь-яка нова країна, яка буде виникати на місці РФ, захоче власного визнання. Вони не хотітимуть війни. Але якщо на їхній землі буде ядерна зброя, у такому разі для них це можливість почати переговори з міжнародними інституціями, спілкуватися з урядом США та з іншими країнами щодо того, щоб зменшити або взагалі знищити запас ядерної зброї. Звичайно, ми бачили це на прикладі Радянського Союзу. Я думаю, що всі ці нові формування не захочуть починати ядерну війну, вони захочуть визнання. А для цього вони мають виступати відповідальними гравцями.Я вважаю, що російські представники спеціально роздувають цей наратив, що нібито буде ядерна небезпека після падіння РФ. Проте я не думаю, що будь-яка з потенційних нових країн захоче мати ядерну зброю. Єдина країна, яка захоче ядерну зброю – це Москва. Але це може бути можливістю Заходу з ними взаємодіяти, а для Москви – взаємодіяти із Заходом. Як ви думаєте, а чия провина в тому, що Україна таки віддала свою ядерну зброю, але натомість не отримала жодного захисту?У цьому винні всі: і США, і країни Заходу. Вони думали, якщо ядерної зброї не буде, то країни будуть хорошими сусідами. Проте насправді, якщо в одній країні є ядерна зброя, а в іншої немає, то в регіоні буде дисбаланс. Друга помилка була безпосередньо з боку України. Пам'ятаєте цей Будапештський меморандум? Він не гарантує нічого. Там були положення, що все буде гаразд, але не було гарантій. І тому Україні, можливо, варто було почати ще тоді процес долучення до НАТО, як зробила це Польща. Але вже все пройдено, тому треба вчитися на помилках: якщо у вас немає ядерної зброї, то на вас може напасти сусід, в якого вона є. Саме тому зараз Південна Корея озброюється, а Іран розвиває ядерну зброю.Демократії можуть також потребувати ядерну зброю, якщо вони не можуть отримати гарантії від тих сил, які вже її мають. Я не кажу про потенційну Україну, але я кажу про Польщу та інші центральні європейські країни, які відчувають тиск і певні імперіалістичні дихання Російської Федерації. Тож, якщо є ядерна зброя, – це ефективно. Україна втратила цю можливість, тож зараз маємо проблеми з Росією.Якщо пов'язати страх Росії і ядерну зброю з нещодавніми висловленнями Путіна на засіданні ОДКБ, де він хвалився новітньою аеробалістичної системою “Орешник”, що вона може завдати удару по будь-якій точці Європи. Чи зможе Путін натиснути кнопку і запустити цей “Орешник” з ядерним боєзарядом по одній зі столиць Європи? Чи все ж таки він занадто боягуз, щоб зробити це? Я не думаю, що на цьому етапі Росія почне якусь ядерну війну. Вони зараз намагаються саботувати роботу в кількох країнах НАТО, наприклад, в балтійських країнах. Але якщо ви помітили, то навіть попри те, що США дали добро на використання Україною далекобійних ракет, Росія нічого не зробила з країнами НАТО. У Кремлі розуміють, що вони нічого не зможуть і ризикують структурою своєї країни, тому і не реагують. Путін – корумпований імперіаліст. Він хоче вижити. Навіть якщо Російська Федерація буде меншою, слабшою, все одно він хоче зберегти свої ресурси і владу. Тож почати ядерну війну з Заходом – це погана ідея, тому що від західних країн можу прийти досить потужна відповідь. Але це не значить, що Путін не хоче налякати їх. Західні політики мають свої внутрішні причини і також перебувають в страху, що є можливість побачити Третю світову війну. Путін покладається на цих людей для того, щоб підірвати західні політики і налаштувати їх проти України.Наразі я не бачу сценаріїв, за яких Путін та Кремль хочуть розпочати будь-яку війну із Заходом, особливо враховуючи те, що країни НАТО мають кордони з РФ і готуються до великої війни з нею. Наприклад, Польща витрачає дуже багато коштів на військові комплекси. Є дуже багато блефу з боку Путіна. Україна, як ніхто інший, має знати, що Росія покладається на брутальність та геноцид, а з іншого боку – на жорсткий контроль. Це основи Російської Федерації. Чи чули ви щось про те, що ще й лідер Китаю Сі Цзіньпін під час зустрічі з Путіним так само попередив, щоб той не натискав кнопку?Саме так. Я думаю, що Китай послав цей сигнал Росії ще кілька років тому. Будь-яка ядерна ескалація з боку Російської Федерації проти Заходу поставить під загрозу Китай. Проте Китай не хоче бути долучений до відкритих конфліктів з Заходом. Також це створить економічний хаос і вплине на можливість торгувати. Торгівля – це основа економіки Китаю, тому що ми говоримо про експорт, про торговельні зв'язки. Тобто Китай не буде підтримувати Російську Федерацію в цьому плані. І тоді Росія стане ще більш ізольованою, ніж зараз. А якщо вони втратять Китай як союзника, у такому разі вони ще швидше розпадуться. Януш Буґайський, фото: tvоеmіstо.tvЯкі ви бачите перспективи для України у вже післявоєнний період? Чи може наша країна стати ключовим гравцем в системі європейської чи навіть світової безпеки? Україна вже є такою. Коли ми говоримо про майбутнє Європи і демократії, Україна має ще багато чого зробити. Після війни буде тривале відновлення, залучення інвестицій, вибори. Україна має продовжувати розбудовувати демократичний процес, громадську суспільство, яке зараз дуже потужне. Усе це має не тільки існувати, треба робити так, щоб все це працювало: всі ці питання, з якими мають справу демократичні країни, зокрема, антикорупційні. Україні доведеться ще більше над цим працювати, тому що сусід напав на Україну, і деякі території були окуповані, тож дуже багато роботи попереду. Для цього українці потребуватимуть багато допомоги. Але я вірю в силу українського суспільства, тому що в останні майже три роки воно показало неймовірну стійкість. Якщо ви зможете пережити війну, то ви переживете і мир. Сусідні країни, зокрема Польща і країни Балтії, також будуть дуже важливими в тому, щоб допомогти Україні відновитися.

Щедрість минулої політичної п'ятниці на події свідчить про початок масштабного геополітичного процесу, котрий матиме вплив на Україну. Про що йдеться, з'ясовувала Gаzеtа.uа. Росія. Перевірка партнерства Факти. 29 листопада міністр оборони РФ Андрій Бєлоусов прибув до столиці КНДР з неоголошеним візитом. В аеропорту його зустрів північнокорейський колега Но Гван Чхоль. Заяви: Но Гван Чхоль: армія КНДР має намір зміцнювати і розширювати співробітництво з російською стороною", Андрій Бєлоусов: всеосяжне стратегічне партнерство між країнами спрямоване "на зниження ризику війни у Північно-Східній Азії". Реакція. У МЗС Китаю не знають мета цього візиту. "Північна Корея і Росія - суверенні і незалежні держави. Двосторонні обміни між ними є їхніми справами", - заявила речниця відомства Мао Нін. Версії. Міноборони РФ зазначило, що Бєлоусов мав намір зустрітися з військово-політичним керівництвом КНДР, отже, переговори з Кім Чен Ином імовірні. Візит Бєлоусова на тлі тверджень про підготовку зустрічі Ина з обраним президентом США Дональдом Трампом свідчать про занепокоєння Кремля можливістю послаблення альянсу "РФ - КНДР". За даними Вlооmbеrg, якщо Трампу вдасться завершити війну в Україні, кардинально зміняться потреби двох країн. Відтак їхня співпраця або послабне, або посилиться на інших, крім військового, напрямках. Кіпр на шляху до НАТО Факт. 29 листопада президент Кіпру Нікос Хрістодулідіс заявив про необхідність підготувати країну, перш за все, кіпрські Збройні сили, до вступу до Альянсу. Хоча Туреччина очікувано накладе вето, Хрістодулідіс повідомив, що веде переговори у Вашингтоні про три варіанти шляху до швидкого вступу до НАТО. За його словами, попередньо досягнено угоди про модернізацію військово-морських баз на території острова, у процесі - консультації про переоснащення військово-морського флоту і Повітряних сил. Як зазначив президент, до активізації зусиль його спонукало розташування Кіпру "в районі особливого геостратегічного значення". Реакція. На даний момент, заявка греко-кіпрської адміністрації на членство у НАТО відсутня, але навіть спроба такої "є неприйнятним розвитком подій для Туреччини", заявили у Міністерстві оборони країни. Версії. За даними ЗМІ із посиланням на джерела у турецькому міноборони, заявка Кіпру порушить крихку рівновагу на острові і позначиться негативно на переговорних процесах, спрямованих на врегулювання. З огляду на невизнання офіційною Анкарою греко-кіпрської адміністрації острова, Реджепа Ердогана не може не турбувати кіпрське питання. Туреччина підтримує і є гарантом невизнаної Турецької Республіки Північний Кіпр (ТРСК), виступає за дводержавне рішення. В ООН нещодавно заявляли про початок нового циклу переговорів з цього приводу. З іншого боку, Кіпр занепокоєний активізацію військових дій з боку Туреччини на різних майданчиках поза територією країни. Тому і робить ставку на зближення зі США та ЄС, із НАТО хоча б у сенсі спільних програм навчань і підтримки армії (у програмах ЄС Туреччина участі не бере). Особливу тривогу Анкари викликали плани Хрістодулідіса домовитися про військову присутність США на Кіпрі з використанням британських суверенних базових зон (Акротірі, Декелія), що підірве турецький вплив у регіоні. У підсумку, навіть активні дії Кіпру змінюють баланс сил у Східно- Середземноморському регіоні: посилення ролі зовнішніх партнерів і, як наслідок, самого Кіпру, на можливих переговорах по кіпрському питанню. США - Китай. Спалах дружби Факт. У День подяки Китай і США обмінялися ув'язненими, котрі, за твердженнями сторін, утримувалися за гратами незаконно. До Сполучених Штатів повернулися Марк Свідан, Кай Лі, Джон Люн. До КНР повернулися чотири особи, імена яких не розголошуються. Чинний президент Джо Байден заявив, що відносини між двома країнами стабілізувалися і "сягнули статусу кво", між лідерами та військовим керівництвом встановлена пряма лінія зв'язку для попередження можливих помилок. "Переконаний, що Сі Цзіньпін не хоче їх допустити. Кажу це щиро", - зазначив він. Пізніше Байден закликав Трампа переглянути наміри про обмежувальні тарифи на китайські товари, котрі той хоче запровадити. Водночас не менш щиро китайське МЗС висловило протест через таємні візити голови тайванської адміністрації Цай Інвень до США. Версії. Китай готується до вторгнення на Тайвань найближчим часом, припускають військові аналітики Ендрю Еріксон і Габріель Коллінз. За їхніми даними, армія КНР на піку своєї міці й може розпочати війну відразу після інавгурації Дональда Трампа. Експерт Річард Фішер-молодший з Міжнародного центру оцінки і стратегій вважає, що КНР також орієнтується на перебіг війни в Україні, де Сі закликає до спокою і стриманості у відповідь на ядерні погрози Росії. "Насправді він би вітав російські ядерні удари, котрі б спровокували більш масштабну європейсько-американсько-російську ядерну катастрофу, що послабить їх усіх, порівняно з Китаєм, - пояснив він. - Тоді Китаю буде вільніше розпочинати власні агресивні війни". Літосферні плити зрушили з місць Складається враження, що країни світу отримали "відмашку" на рішучі дії по вирішенню застарілих і новітніх територіальних проблем. Ситуативне замирення між США і Китаєм лише маскує зростання напруги у відносинах між двома наддержавами, про що свідчить різка заява МЗС КНР і щодо візиту Бєлоусова до КНДР, і щодо таємних поїздок представників Тайваню до США. На такому тлі цікавими є не лише зусилля Путіна і Бєлоусова утримати військовий альянс, котрий ще кілька днів тому виглядав міцним, але й візит міністра оборони України Рустема Умєрова до Південної Кореї. Першим наслідком цього візиту став транш у 100 мільйонів доларів США до українського держбюджету. Сам факт початку фінансової підтримки від Сеула палко привітав прем'єр України Денис Шмигаль. "Кошти будуть спрямовані на підтримку соціальної сфери", - зазначив він і нагадав про міжурядову угоду, підписану у 2024 році, котра дозволяє залучити до 2,1 мільярда доларів допомоги від Південної Кореї. Тихе змагання за червоний олівець Сам факт початку співпраці красномовний, але про головне - про зброю - цього разу домовитися не вдалося. "У Південної Кореї досить серйозне законодавство про постачання зброї до країн, де є збройні конфлікти і там немає визначення, що це Україна, яка веде справедливу боротьбу чи якась інша країна. Змінити законодавство неможливо у результаті одного візиту, але потрібні зусилля нашої діаспори і дипломатії. Патетичні заяви, що ми хотіли придбати зброю, не змінюють ситуації. Жодного подиву реакція Сеула не викликала, та можуть бути комбіновані системи поставок і я б не робив із цього трагедію", - пояснив військовий експерт Сергій Грабський. Якщо Україна шукає зброю, а президент Володимир Зеленський 29 листопада телефонує канцлеру ФРН Олафу Шольцу щодо деталей його розмови з Путіним, це свідчить про серйозність геополітичної ситуації. Зараз "сирі" трансконтинентальні військово-політичні альянси пробують свої сили, чомусь вважаючи, що у січні 2025 року відкриється "вікно можливостей". Заради цього Путін, як помітили у СNN, змістив свої "червоні лінії" до прямих ядерних погроз щоби взяти участь у кресленні нових.

Генеральний секретар НАТО Марк Рютте сказав, що Україна не має достатньо сильної позиції для переговорів про припинення війни з Росією. Будь-яка угода повинна "не дати росіянам отримати те, що вони хочуть", передає Тhе Ніll. Невигідна угода створить прецедент для країн, які мають схожі з Росією цілі. "Я думаю, що дуже важливо, щоб ми уклали хорошу угоду, тому що весь світ буде стежити за тим, яку угоду буде укладено між Росією й Україною, коли до неї дійде черга", сказав Рютте. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Спецпредставник Трампа з питань України і РФ зробив першу заяву Він наголосив, що лідер Китаю Сі Цзіньпін буде стежити за динамікою, що виникне в результаті будь-яких переговорів між Україною та Росією. "Сі буде дуже зацікавлений в тому, хто вийде переможцем. І якщо це будуть росіяни, то це становитиме загрозу в довгостроковій перспективі, тому ми повинні переконатися, що Україна перебуває в такому становищі, щоб вони могли розпочати ці переговори, і, очевидно, тоді ми повинні робити це крок за кроком, щоб переконатися, що Путін приєднається до них", - пояснив генсек НАТО. Спецпредставником з питань України та Росії стане генерал у відставці Кіт Келлог. Про це раніше заявив новообраний президент Сполучених Штатів Америки Дональд Трамп. Келлог в період з 2017 по 2021 роки обіймав високі посади в адміністрації Трампа. Зокрема, був главою апарату Ради національної безпеки і радника з національної безпеки віцепрезидента Майка Пенса. За даними ЗМІ, Келлог запропонував власний план припинення війни в Україні. Цей план передбачає, що постачання американської зброї Україні будуть тільки за умови, що Україна погодиться на мирні переговори з Росією. Водночас у США готові попередити Москву про наслідки відмови від переговорів, включно з посиленням підтримки Києва.

Новий міністр оборони Китаю Донг Джун став фігурантом масштабного антикорупційного розслідування, яке ініціював президент Сі Цзіньпін у верхівці Народно-визвольної армії Китаю. Розслідування охопило також інших високопосадовців військового керівництва.

Росія вдалася до безпрецедентного акту, завдавши удар міжконтинентальною балістичною ракетою, яка є потенційним носієм ядерної зброї. Розуміємо, що йдеться про символічні геополітичні завдання, Путін дає чіткі, неприємні сигнали Заходу. Але сподіваємося, що наші друзі в Євроатлантичній спільноті будуть готові до подальших кроків ескалації, якщо Кремль на них піде.Це справді серйозний сигнал від президента Путіна. З моєї точки зору, це черговий крок у його стратегії залякування, спрямований на створення страху перед ядерною зброєю чи загостренням ситуації з атомними електростанціями. Його мета – тиснути на Сполучені Штати та союзників НАТО в Європі, а також спробувати розколоти єдність між неядерними європейськими союзниками та США. Ця ціль стала ще очевиднішою після змін, внесених до російської ядерної доктрини. Зокрема, в одному з пунктів, здається в десятому, зазначено, що якщо неядерна країна-член НАТО буде втягнута в конфлікт із застосуванням ядерної зброї іншою державою, Росія розглядатиме таку країну як потенційну ціль для відповіді нарівні з ядерною державою. Така риторика явно спрямована на залякування європейських країн, хоча її ефективність сумнівна.Схожі погрози вже лунали раніше. Наприклад, під час Другої карабаської війни 2020 року Росія або Вірменія за її підтримки запустили дві ракети "Іскандер" по території Азербайджану. Ці ракети, які здатні нести ядерні боєголовки, мали на меті подати певний сигнал Баку, щоб, ймовірно, змусити президента Алієва зупинити наступальні дії проти Вірменії.Запуск балістичної ракети по Дніпру також є чітким сигналом, але навряд чи він вплине на дії України чи рішення Сполучених Штатів і Великої Британії, які надали дозвіл на використання далекобійних ракет для атак у глибину російської території. Очевидно, що це лише частина переговорної тактики Путіна. Він розуміє, що президент Трамп обіцяв докласти зусиль для припинення війни. Як повідомляється, Трамп уже зв'язався з Путіним, закликаючи знайти прийнятний для президента Зеленського варіант припинення вогню. Водночас запуск ракети свідчить про те, що Путін наразі не готовий до конструктивних компромісів. Кремль хоче створити певну траєкторію ескалації найближчим часом, до інавгурації президента Трампа. І тоді новий президент США має змогу виходити як президент миру та порозуміння. Однак основна проблема – апетити Кремля. Просив би вас простежити потенційні сценарії, бо є сигнали від людей, що наближені до адміністрації Трампа, і навіть його син каже, що адміністрація Байдена кидає світ у вир Третьої світової війни, надавши дозвіл бити по військових об'єктах на території РФ. Можливо, Трамп був би зацікавлений, аби всю відповідальність скинути на адміністрацію попереднього президента, а потім запропонувати свій план щодо миру та недопущення Третьої світової війни у світі.Я не думаю, що висловлювання сина Дональда Трампа має якесь значення в цьому контексті, адже він, схоже, не розуміє принципів дипломатії, особливо тієї, що стосується ситуацій із такими високими геополітичними ставками. Тому я не став би надто перейматися цією заявою. Насправді, це лише спроба політизувати надзвичайно серйозну геостратегічну ситуацію. Досвід показує, що, коли Дональд Трамп обіймає посаду, його передвиборчі обіцянки у сфері зовнішньої політики часто змінюються під впливом реалій. Наприклад, під час свого першого президентського терміну, він спочатку прагнув уникнути конфронтації з Росією та її президентом Путіним. Однак саме Трамп став першим президентом США, який схвалив передачу Україні протитанкових ракет Jаvеlіn. Цей крок був критично важливим для стримування першої хвилі російської агресії проти Києва в лютому 2022 року.Критикувати адміністрацію Джо Байдена в цьому контексті недоречно. Якби його адміністрація раніше надала Україні танки, системи НІМАRS, АТАСМS,  дала ракети з підвищеною дальністю та винищувачі F-16, наприклад, ще два роки тому, війна, можливо, вже завершилася б. Росія була б змушена укласти мир.Незалежно від заяв сина Дональда Трампа, реальність полягає в тому, що і Україна, і Росія наразі намагаються завдати одна одній максимальної шкоди. Це відбувається з розрахунком на те, що президент Трамп, якщо знову обійме посаду, спробує підштовхнути обидві сторони до укладення угоди про припинення вогню. На які кроки готова була б піти чинна адміністрація Байдена? Бо ж до інавгурації Трампа є час, тому можуть бути ухвалені серйозні рішення щодо використання того чи іншого озброєння або збільшена номенклатура видів зброї, яку постачають Україні. Адміністрація Байдена зацікавлена у зміцненні України, коли політичну естафету перебере на себе адміністрація новообраного президента. Тобто Байден був би зацікавлений, щоб завершити свою каденцію на високій ноті допомоги Україні, щоб Трамп не зміг різко, в разі чогось, опустити все до низу та "прикрутити кран". Адміністрація Байдена, без сумніву, прагне використати максимальний обсяг коштів, затверджених Конгресом США, на підтримку України до моменту вступу Дональда Трампа на посаду. Лише за останній тиждень Україні було передано ще 1,6 мільярда доларів у вигляді військової допомоги. Пріоритетом на сьогодні є забезпечення того, щоб якомога більша частина виділених коштів була витрачена ефективно та своєчасно, аби зміцнити українські позиції.Щодо додаткової військово-технічної підтримки, основним запитом України залишається розширення діапазону дії американських ракетних систем, зокрема АТАСМS та інших систем, які запускаються з НІМАRS. Однак адміністрація Байдена, ймовірно, утримуватиметься від подальших рішень у цьому напрямку. Наразі увага зосереджена на протидії потенційній спільній атаці Росії та Північної Кореї, яку, за повідомленнями, готують проти українських військ у Курській області.Дозволений адміністрацією діапазон застосування АТАСМS вважається достатнім для поточних потреб України у цьому контексті. Я був би здивований, якби адміністрація Байдена вирішила педалювати подальшу ескалацію, дозволяючи Україні завдавати дедалі глибших ударів по російській території.Адміністрація Байдена послідовно дотримується обережної стратегії, обмежуючи надання нових видів озброєнь, про які просить Україна, та регулюючи сферу їх застосування, щоб мінімізувати ризик подальшого загострення конфлікту. Наразі не очікується, що дальність ураження американських ракет буде збільшена. Проте визначити точну позицію у Білому домі, Ситуаційній кімнаті, Пентагоні чи інших центрах ухвалення рішень у Вашингтоні складно, оскільки ситуація може змінюватися відповідно до нових реалій. Обмеження України у важливій військовій продукції свідчить про певні сигнали. Є офіційний порядок денний, який лежить на дипломатичному столі, а також порядок денний, що намагаються просувати неофіційні емісари. Для нас все буде звучати позитивно, хоча ті чи інші персонажі можуть висловлюватися щодо зниження рівня допомоги Україні, щоб потім внаслідок страждань, які зазнає український народ, позиція України стала більш поступливою. Маю таке побоювання, що таке на нас може чекати, повторюсь, це один зі сценаріїв, реалізації якого не хотілося б.Звісно. Я часто розмірковую про своїх колишніх колег і друзів, які зараз у Білому домі змушені ухвалювати такі складні й доленосні рішення, і уявляю, наскільки важкою і тривожною є їхня ситуація. Особисто я вважаю, що адміністрація Байдена діяла надто повільно у питанні надання Україні необхідної зброї для досягнення перемоги.Складається враження, що вони ніколи повною мірою не були віддані ідеї забезпечити перемогу України у цій війні. Ба більше, відсутність чіткого визначення, що саме означає "перемога", виглядає як фундаментальна помилка. Однак зручно критикувати, коли ти перебуваєш у комфортних умовах і не несеш тягаря державних обов’язків. Обіймаючи відповідальну посаду, навіть найменша ймовірність застосування Росією ядерної зброї перетворюється на реальний ризик, що значно ускладнює ухвалення рішень про надання Україні повної підтримки. За оцінками американської розвідки та урядових структур, ще півтора року тому ймовірність того, що Путін серйозно розглядає можливість використання тактичної ядерної зброї на полі бою, оцінювалася на рівні п’ятдесяти відсотків.Погоджуюся з вами, пане Борковський, щодо ризиків недостатньої підтримки України. Якщо Україна не зможе досягти вирішальної військової перемоги, вона з часом може стати більш вразливою до маніпуляцій і тиску з боку Росії, що є суттєвою загрозою. Якщо це станеться, виникає питання: де зупиниться Путін? Чи продовжить він захоплювати більшу частину України? Чи перейде до загроз на адресу країн НАТО, таких як Естонія, Латвія, Литва чи Польща? Я переконаний, що Путіна потрібно зупинити. Водночас я розумію обережність адміністрації Байдена, хоча вважаю її надмірною. Їхня стриманість у наданні Україні необхідної підтримки може дуже дорого коштувати в довгостроковій перспективі. Щодо президента Трампа, то сподіваюся, що попри його очевидну симпатію до Путіна, він зосередиться на тому, що завжди було його пріоритетом — на укладанні угоди. Трамп розуміє, що надто жорсткі умови для України не будуть прийняті ні президентом Зеленським, ні українським народом, а отже, така угода не пройде. Тому я вважаю, що Трамп, найімовірніше, прагнутиме угоди, яка не дозволить Україні залишатися вразливою до майбутнього тиску з боку Росії. Як ви відчуваєте, якою буде адміністрація нового американського президента Дональда Трампа? З одного боку, є очікування щодо приходу будь-якої нової американської адміністрації, що вона буде слабшою за попередню. З другого боку, бачимо конкретних дивних людей, також не надто компетентних людей, але всі вони більш-менш віддані Трампу. А ті, що йому невіддані, мріють про новий глобальний лад, йдеться про Ілона Маска. Якою ви відчуваєте нову адміністрацію та що собою може являти Трамп №2?Ну, хіба ми можемо знати напевно? Особисто мені неприємний вибір міністра оборони, який не має належної кваліфікації для такої посади. Так, він служив у збройних силах США, але ніколи не керував великою організацією. Міністерство оборони США — це одна з найбільших організацій у світі, яка нараховує 2,8 мільйона людей і має бюджет у сотні мільярдів доларів. Очолити таку структуру — це величезний управлінський виклик, і Піту Хегсету однозначно бракує відповідного досвіду. У нього немає навичок стратегічного чи геостратегічного мислення, а також розуміння того, як переплітаються політика, безпека і економіка, а це ключові компетенції для цієї посади.Схожа ситуація і з Тулсі Габбард, яку пропонують на посаду директора Національної розвідки. Вона взагалі не має досвіду роботи в розвідці. Ба більше, її минулі зв’язки та погляди щодо таких фігур, як Башар Асад, Владімір Путін і Сі Цзіньпін, викликають серйозні занепокоєння. Вона часто повторює тези Кремля, і здається, сприймає їх як істину — це, м’яко кажучи, можна розцінити як поведінку, що грає на руку інтересам Кремля.Чесно кажучи, я сумніваюся, що ці дві особи зможуть стати ефективними лідерами на своїх посадах. З огляду на відсутність у них належного досвіду, вони навряд чи відіграватимуть важливу роль у процесі ухвалення рішень, і в кінцевому підсумку ключові рішення прийматиме президент Трамп.Залишається відкритим питання, наскільки кар’єрні професіонали, які фактично забезпечують функціонування будь-якого уряду, включно з урядом США, матимуть можливість повноцінно виконувати свої обов’язки. Чи будуть їхній досвід і знання належно оцінені та використані, чи, навпаки, їхню експертизу проігнорують? Наразі це залишається невідомим. Нова адміністрація Трампа має інституційну пам'ять значно коротшу, ніж пам'ять диктаторських режимів. Якщо Трамп має план, промалювавши собі якусь комбінацію, яка б дозволила зупинити російського диктатора, але за умови, що Путін був би готовий погоджуватися на план Трампа. Адже в Путіна є свій план, який доволі очевидний, - збільшення кількості особового складу та готовність бити міжконтинентальними балістичними ракетами по Україні. Тобто є план ефемериди, а є суворі, жорсткі реалії світу, в якому ми всі зараз перебуваємо.Відповідно до одного з найвідоміших кліше в геополітиці, безпекових дослідженнях та військових операціях – будь-який план війни діє лише до першого контакту з ворогом. Тобто, навіть якщо президент Трамп і його радники мають чіткий план, як тиснути на Путіна чи Зеленського, цей план, ймовірно, зміниться, щойно він почне реалізовуватися, й обидві сторони відреагують. Президент Трамп, за повідомленнями, підготував значну кількість указів — близько 130, які стосуються економіки, державного управління та зовнішньої політики. Це ті кроки, які він планує зробити у перші дні після повернення на посаду. Однак це лише початок. Щодо його дипломатичного підходу до Києва і Москви, то нинішні плани почнуть змінюватись на очах, коли почнуться реальні переговори. Це підтверджується моїм власним досвідом у переговорах, зокрема, між Азербайджаном і Вірменією щодо карабаського конфлікту чи у спробах вирішити проблеми Грузії з Абхазією та Південною Осетією за участю Москви. Спочатку всі мають свої стратегії, але реальність завжди вносить корективи. Що вселяє певну надію, так це віра в прагнення Дональда Трампа підтримувати свій імідж успішного укладача угод. Він розуміє, що якщо запропонувати неприйнятну для народу України угоду, то це лише продовжить війну. Сподіваюся, його радники нагадують йому про історію України та її традиції партизанського опору, який може стати для ворога дорогою ціною на довгі роки. Якщо Україна опиниться в безвихідній або надзвичайно складній ситуації, опір навряд чи припиниться. А як теперішню ситуацію можна було б сформулювати на папері? Бо треба узгоджувати речі, які принаймні не можуть бути узгоджені в публічній сфері. Тобто є російський ультиматум, є позиція демократичної Євроатлантичної спільноти і є позиція України. Як узгоджуються між собою різновекторні підходи до того, що називається переговорами? І як можна зафіксувати гарантії безпеки України?Ми не можемо знати напевно. Це питання, які постають під час переговорів. Ми пам’ятаємо амбітні, але абсолютно нереалістичні цілі президента Путіна до лютого 2022 року. Наприклад, він вимагав, щоб НАТО вивело свої збройні сили зі Східної Європи, де вони були розгорнуті після першого вторгнення Росії в Україну у 2014 році. Він навіть пропонував, щоб деякі країни повністю залишили Альянс. Такі крайні й неприйнятні вимоги були категорично відкинуті як Україною, так і НАТО.  У результаті Путін втягнув Росію в руйнівну та надзвичайно дорогу війну — стратегічну помилку, яка відкинула його країну на десятиліття назад. Це призвело до загибелі сотень тисяч російських солдатів, не кажучи вже про величезні людські втрати серед українців і масштабні руйнування.Якщо Путін і надалі висуватиме неприйнятні вимоги, війна лише буде затягуватися. Незалежно від заяв президента Дональда Трампа, я переконаний, що Україна продовжить боротьбу, якщо умови будь-якої угоди виявляться для неї неприйнятними. Ви маєте рацію, що гарантії безпеки для України є ключовими. Без них будь-яке припинення вогню лише надасть Путіну час для відновлення російської армії та підготовки до нової агресії. Необхідною умовою для довготривалої безпеки є розгортання миротворчого контингенту. Однак найкращою гарантією було б членство України в НАТО. Водночас такі лідери, як Олаф Шольц і Джо Байден, поки не підтримують цей крок, що ускладнює прогнозування можливих термінів реалізації. Невідомо, чи підтримає Дональд Трамп вступ України до НАТО. Враховуючи його попередні заяви, в яких він називав Альянс "пережитком минулого", його позиція після повернення до влади залишається непередбачуваною.Деякі східні члени НАТО, зокрема Естонія, висловлюють думку, що в разі, якщо Альянс не зможе діяти спільно, окремі країни-члени можуть взяти на себе ініціативу та розгорнути свої війська в ролі миротворців. Це здається цілком реалістичним варіантом. Натомість ідея участі китайських миротворців видається малоймовірною, оскільки важко уявити, що Україна погодиться на таку пропозицію. У будь-якому разі, остаточне рішення залишатиметься за Україною. Я не вірю, що Трамп змусить Україну погодитися на недостатні гарантії безпеки. Найімовірніше, він розуміє, що це лише відкладе проблему, гарантуючи відновлення війни в майбутньому. Наразі Трамп більше зосереджений на внутрішніх питаннях, таких як роль Ілона Маска, а також на суперечках щодо ключових посад, зокрема генерального прокурора, якого очікує складний і напружений процес затвердження в Сенаті США.Поки що остаточний план Трампа залишається невідомим. Очевидно, що цей план має бути прийнятним для українського народу. Хоча він, ймовірно, буде складним і не повністю відповідатиме очікуванням України, він також навряд чи задовольнить усі вимоги Путіна. Попри відсутність чітких деталей, очевидно, що надійні гарантії безпеки є критично важливими для досягнення довготривалого миру.

У День Гідності і Свободи, коли Україну накриває чи то святковим, чи жалобним білим, мимоволі постає питання: ЧОМУ. Чому світ підійшов впритул до Третьої світової війни, котра, можливо, і не буде самовбивчою, але точно забере життя сотень мільйонів, якщо не мільярдів людей і поставить під питання сам факт існування людської цивілізації. ...обидві наші революції (інше слово - Майдани) свідчили про неефективність механізму влади у тому вигляді, в якому він функціонував Парадокс і головна проблема якраз у тому, що цього не знає нині, мабуть, ніхто. А точкою відліку можна вважати серію "кольорових" революцій, котрі прокотилися світом від 2001 до 2014 року. "Революція троянд", "Помаранчева революція", Арабська весна", "Революція Гідності". Дві з них - в Україні, причому помаранч 2004 року через 10 років перетворився на кров. Сьогодні я розумію, що то був попереджувальний сигнал. Оскільки обидві наші революції (інше слово - Майдани) свідчили про неефективність механізму влади у тому вигляді, в якому він функціонував. Більшість, як виявилося, не завжди права. Озираючись у 2004 рік, розумію, що тоді був переламний період: або прийде особистість і змінить щось на краще - або кособока, та вже напрацьована система візьме гору над особистістю і рипітиме далі. У 2014 році система стала загрозою для держави як такої. І тут би глобальному співтовариству задуматися - що насправді відбувається? У чому коріння кризи, котра охопила, без перебільшення, весь світ? Владні системи на сьогодні демонструють свою неефективність. Монархія? Так, стала форма правління з тисячолітніми традиціями. Королі можуть оперативно реагувати на загрози, оминаючи тривалі процедури. Але останні приклади свідчать, що вінценосці не такі вже й ефективні. Іспанська Валенсія тому доказ - і друге повернення короля Феліпе до провінції, мармеладно-пасторальне, спрацювало на покращення іміджу, але не воскресило загиблих і лише морально підтримало постраждалих. Теократія? Аятола Хаменеї в Ірані контролює владу у країні, котра видається застиглою у часі: щось кудись рухається, однак ці зміни спорадичні, більше емоційні і не є значимим суспільним діалогом. Демократія? Про її кризу говорив президент США Джо Байден у своїй промові після президентських виборів 2024 року. Є відчуття, що першопричина кризи - у необхідності переосмислити сутність влади як такої. Справді, що таке - влада? Ми, люди, наділяємо інших людей повноваженнями з метою отримати кращий результат. Навіть монархія не виняток: чимало королів і королев заплатили життям за те, що вели країни до прірви. Досі двома головними інструментами влади були ефективність і примус. Іноді додавалася сакралізація влади. Але у ХХІ століття відбулися дві трансформації: завдяки інформаційним технологіям люди змогли більше спілкуватися, як не пафосно прозвучить, дізнатися, що їх багато і вони різні, та поєднатися у величезні транскордонні і трансконтинентальні спільноти. Ці спільноти, в силу кількості людей-однодумців, віртуально зламали кордони держав і переформатували політичну мапу світу. ...величезні, багатомільйонні спільноти з непередбачуваними цілями і діями - потенційна загроза для безпеки держав Але як ними управляти чи бодай контролювати? Адже, як виявилося, традиційні, напрацьовані форми правління - неефективні. Низка заборон контенту у соцмережах, обмежувальні заходи, гучні процеси проти Марка Цукерберга і Павла Дурова ознаменували предмет кризи. А величезні, багатомільйонні спільноти з непередбачуваними цілями і діями - потенційна загроза для безпеки держав. Коли я дивилася контраверсійне відкриття Олімпіади у Парижі, раптом подумала - а навіщо нам держави? Кордони? Вони стримують розвиток. Розвиток чого і куди? Якщо банально, наразі аморфних і вже не аморфних напіввіртуальних спільнот реальних людей, котрі мають (якщо мають) зовсім інші цілі, ніж спільноти, поєднані у державах. Іншими словами, конфігурація держав уже не збігається з конфігурацією спільнот, а як людству самому впорядкувати себе, ніхто не знає. Глобальні інститути управління (ООН, Група двадцяти, НАТО тощо) продемонстрували повну безпорадність. Жоден з трьох найбільших кривавих конфліктів не подоланий: Судан, Близький Схід, Україна. І - що важливіше - не буде подоланий. Тому що на кожну силу знайдеться антисила, на примус - контрпримус. Завжди. І якщо раніше ці антисили довго формувалися, у сил був запас часу, то нині ці реакції відбуваються майже миттєво. Тому я не думаю, що у новообраного президента Дональда Трампа вийде покінчити з війнами у світі. Мир через силу - м'яко кажучи, застаріле гасло. Як і повернення до традиційних цінностей. Наочний приклад - Росія, де формально демократично обраний керівник став, по суті, монархом. Придушення будь-якої іншої думки, жорстка позиція на світовій арені, - це не є проявом сили насправді. Це прояв слабкості і страху. Примус завжди породжує протидію. Можна примусити людей говорити "як ми раді", але це не буде щиро і не буде стало. Можна примусити людей десятиліттями жити у зубожінні та страху, але цим керівник країни перекреслює її рух у майбутнє. (До слова, закони, котрі наприймали і готуються прийняти у Росії, жахають навіть єгипетських юристів, бо суттєво обмежують де-факто права жінок). Коли Сі Цзіньпін говорить про мультиполярний світ, схоже, він зазирає ще глибше у минуле, адже мультиполярний світ - чи не повернення до часів, коли і Китай, і Японія були замкнені, а Старий світ не знав про існування двох Америк? Коли Сі Цзіньпін говорить про мультиполярний світ, схоже, він зазирає ще глибше у минуле, адже мультиполярний світ - чи не повернення до часів, коли і Китай, і Японія були замкнені, а Старий світ не знав про існування двох Америк? Політика ізоляціонізму, що стрімко набуває популярності, - перший крок до цього. І, звісно, Китай шалено просуває свій "Один пояс - один шлях", бо між закапсульованими країнами держава, шо проклала новітній аналог Великого шовкового шляху, матиме небачені досі зиски. Відчуваючи це, Росія намагається закріпити свій контроль над якомога більшою кількістю територій. Україна з її важливим транзитним статусом потрапила під російські ракети не випадково. Але в Україні поки що є головне для прориву у майбутнє, - пошуки цього майбутнього. І усвідомлення, що його ми маємо визначати самі. Наївно виглядає, коли гримлять ракети і дрони? Так. Проте, гадаю, це і є той шлях, котрий ми маємо торувати. Нас штучно заганяють у межі застарілих уявлень і конфігурацій, котрі не працюють ("Будапештський меморандум", наприклад) і не працюватимуть. Пошуки нового, скажімо, через розкритиковану вздовж і впоперек Формулу миру, проходять складно. Як забезпечити безпеку державі, коли агресорам все дозволено і ніхто їм не може дати по руках? Політична спільнота у відповідь генерувала Трампа-2 як СуперДжокера, котрий, ламаючи всі уявлення, правила і традиції, вдаватиметься до нестандартних ходів заради мети. Він уже збурив спільноти анонсами призначень у свою адміністрацію та значною наближеністю до влади Ілона Маска. Та саме Дональд Трамп у 2016 році вперше озвучив застарілість і неефективність НАТО і поставив під сумнів кліматичний порядок денний (Паризький договір). Чи є він провісником майбутнього? Ні. Лише інструментом для запуску трансформацій. До речі, Путін вже почав копіювати манеру Трампа (зміна ядерної доктрини). ...майбутнє не буде битвою особистостей - майбутнє стане битвою технологій. Це розуміють українські і не лише українські військові Водночас майбутнє не буде битвою особистостей - майбутнє стане битвою технологій. Це розуміють українські і не лише українські військові. Силову битву виграє той, хто запропонує технологію у широкому розумінні: ефективну технологію влади, політичного устрою світу, без примусу і збурень. Чи можливо це? Можливо. Якщо захочемо. Парадокс у тому, що ті, хто вдається до примусу для досягнення тактичних цілей, програють стратегічно. Це є пастка майбутнього. Для України, як і для всього світу, котрий наполегливо зіштовхують у минуле, стратегічно важливо її оминути.

Закликаючи до багатополярності і деескалації, лідер КНР на ходу коригує тактику. Після нервової зустрічі з президентом США Джо Байденом у Перу Сі Цзіньпін різко змінив підходи і риторику. Зовні Сі залишився небагатослівним і добродушним, але - не для всіх. Першим новий стиль китайського лідера відчув на собі міністр оборони США Ллойд Остін. Він намагався зустрітися з очільником військового відомства Китаю Дун Цзюнем у Лаосі, але китайська сторона відмовила. Формальна причина - продаж США зброї Тайваню на $2 млрд. Острів спотикання у морі роздору Це у стилі китайської дипломатії - відмовляти у зустрічах, якщо офіційний Пекін чимось роздратований чи незадоволений. Наприклад, каскад скасувань перемовин був після візиту спікерки Ненсі Пелосі на Тайвань у 2022 році. Тільки поїздка міністерки фінансів США Джанет Йеллен змогла відновити окремі контактні лінії, та й то на рівні лише робочих галузевих груп. Зазвичай Пекін не озвучував претензій щодо того, чому зустрічі не відбулися. Чиновники посилалися на технічні та інші причини. Тим гострішим є зрив керівників оборонних відомств на тлі стрімкого загострення геополітичної обстановки. У Лаосі зібралися саме військові країн Південно-Східної Азії, Китаю і США задля зниження рівня напруги (саміт АСЕАН). Остін прокоментував зірвану зустріч так: "Невдача для всього регіону". "Американська сторона не може підривати основні інтереси Китаю У тайванському питанні, одночасно проводячи обміни думками з китайськими військовими, нібито нічого не відбулося", - емоційно виклав китайську позицію представник Міноборони КНР У Цзянь. М'якше висловився Дун Цзюнь: проблеми краще вирішувати шляхом діалогу, а не залучаючи зовнішні сили чи провокуючи суперечки. Офіційний Пекін незадоволений діями Філіппін у Південно-Китайському морі Крім Тайваню, офіційний Пекін незадоволений діями Філіппін у Південно-Китайському морі. Влітку США заявили про посилення співпраці з Філіппінами, у тому числі, у сфері безпеки. Відтоді збільшилася кількість зіткнень між філіппінськими і китайськими морськими суднами. Хід конем Навіть якби цих суперечок не було, у Сі є причини для роздратування. Остін перед конференцією у Лаосі зустрівся зі своїми колегами з Японії та з Австралії, котрі назвали дії КНР у Південно-Китайському та у Східно-Китайському морях "дестабілізуючими" проти суден Філіппін та інших прибережних держав (В'єтнам, Бруней, Малайзія). Сі повертається до традиційної для нього економічної риторики, але у новому форматі. Сі Цзіньпін та його чиновники працюють над врегулюванням відносин із цими та іншим країнами АСЕАН укладаючи окремий кодекс поведінки, але справа рухається повільно, перший проєкт документа очікується у 2026 році. Схоже, Сі повертається до традиційної для нього економічної риторики, але у новому форматі.Він знову намагався вирішити на найвищому рівні (з Байденом) питання обмежень на китайські товари та санкцій, але успіху не досяг. Довелося натякати, що китайська сторона готова працювати і вже має контакти з командою Дональда Трампа. Тим часом, саме Трамп під час передвиборчої кампанії називав Китай чи не найбільшою загрозою для США. За Джо Байдена Сполучені Штати просували політику відкритості, у тому числі, економічної, для Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Невідомо як розвиватиметься ситуація за Дональда Трампа. Чутки про "драконівські" обмеження на електромобілі, котрі начебто готують члени його команди, наразі не підтверджені діями. Але скандали вже гримлять. Нова дипломатія Пекіна Дональд Трамп запропонував ще одному інвестиційному банкіру, Говарду Лютніку, очолити міністерство торгівлі США. Лютник був "гаманцем" Трампа на виборах-2024 і має багато ділових зв'язків із Китаєм, включаючи спільне підприємство у Пекіні. У Сенаті демократи висловили занепокоєння, чи не буде Лютнік на посаді відстоювати китайські інтереси. "Як може американский народ очікувати, що той, хто отримує зарплату від китайського уряду, сприятиме вирівнюванню умов гри з Китаєм?" - заявив сенатор-демократ Рон Вайден. Китай показово не втручається у кадрові рішення обраного президента США Демократів також непокоїть, що саме Лютніка Трамп поставив на чолі перехідної команди. Але Китай показово не втручається у кадрові рішення обраного президента США. Натомість Сі Цзіньпін сподівається відігратися у Південній Америці. Мільярди з небес Його зустріч з президентом Бразилії Лулою да Сілва була висвітлена китайськими ЗМІ більш ніж пафосно. Китаю вдалося підписати 37 галузевих міждержавних угод, а також зробити політичну заяву про можливість врегулювання "конфлікту в Україні" на базі китайсько-бразильського плану. Водночас Лула да Сілва відмовився приєднатися до ініціативи Сі "Один пояс - один шлях", як стверджують бразильські дипломати, через невизначеність, хто з партнерів буде домінувати. Сторони підняли рівень відносин до "спільноти єдиної долі". Спостерігачі відзначили, що Сі під час турне по Південній Америці, замість розширити тематику своїх заяв, пропонував альтернативу силовому трампізму - багатополярний торговий порядок, котрий поза війнами, конфліктами. Сі покине Україну? Показово, що у Бразилії не відбулося засідання чи бодай консультації країн, котрі приєдналися до платформи "Друзі миру" під китайсько-бразильський варіант мирного плану для України. Це свідчить про згортання Китаєм малоперспективних, з точки зору Сі, напрямків. Схоже, Україна виявилася одним із них. На спільній з да Сілва пресконференції Сі назвав шлях до врегулювання "складним". Жодних засідань чи консультацій щодо платформи "Друзі миру" під спільний план для України у Бразилії не відбулося. Пов'язане це з крахом надій Сі Цзіньпіна на вигоди від повернення до Білого дому Дональда Трампа. Зокрема, на покращення економічних відносин із Євросоюзом, котрий дедалі більше закриває свій ринок для китайських товарів. Своє ближче "Звісно, КНР хотіла б покращити відносини з ЄС та іншими державами, але без особливих видатків, - пояснив професор Університету Жемінь у Пекіні Ші Іньхун. - Це означає, що США не підуть на суттєві поступки у торгових питаннях і в територіальних суперечках, незалежно від того, з Трампом чи без нього. У свою чергу, це робить неможливим подальше суттєве і довгострокове зближення". Тому, наголосив Сі, Китай переорієнтується на країни Глобального Півдня і дбатиме переважно про власні внутрішні інтереси. Водночас у Києві 21 листопада почав працювати новий посол КНР Ма Шенкунь. До цього він обіймав посаду заступника гендиректора Департаменту контролю над озброєннями МЗС КНР. До цього КНР в Україні представляв Фань Сяньжун, котрий до призначення до нашої держави представляв Китай у Росії.

Російський журналіст Олександр Невзоров стверджує, що глава Кремля свідомо веде світ до ядерної війни, і росіяни це "печінками чують"

Світова спільнота у форматі "Великої двадцятки" замість обговорення гострих проблем вирішила за краще їх не помічати. У чому причина і що це означає для України, розбиралася Gаzеtа uа. У Бразилії завершив роботу один із найскандальніших самітів "Великої двадцятки". Злагоди не було навіть під час протокольного фотографування. Гості саміту стали до фотографії, але - без президента США Джо Байдена, прем'єра Канади Джастіна Трюдо і прем'єр-міністерки Італії Джорджії Мелоні. Натомість китайський лідер Сі Цзіньпін вийшов у центрі фото в оточенні президента Бразилії Лули да Сілви, прем'єра Індії Нарендри Моді та президента ПАР Сиріла Рамафоси. Перед фотокамерою був і міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров. Тож виникла версія, що Байден, Трюдо і Мелоні не пішли на спільну фотосесію через нього. Представники США пояснювали, що це сталося через про погану логістику. Мовляв, низка двосторонніх зустрічей затяглися у часі, а фотозйомку заплановано значно раніше, ніж зазвичай. Бразильська сторона твердила, що ті самі винні, що запізнилися. Врешті-решт, вперше за час існування Групи Двадцяти фотосесію повторили. І вже тоді Байден та Моді в кадрі трималися за руки під пильним поглядом Сі. І це був кадр, який точно не ілюструє єднання Глобального Півдня, якого так добивалися Путін і Сі Цзіньпін. Недобра воля У випадковість мало хто повірив. І недарма: Лула да Сілва застосував той же трюк і з підсумковим комюніке. Документ був опублікований на добу раніше, ніж передбачалося, і не всі підписанти схвалили його з доброї волі. Так, президент Аргентини Хав'єр Мілей натякнув на зовнішній тиск. "Аргентина не є супердержавою, вона у складній економічній ситуації, тиску було достатньо, щоб послабити спротив аргентинської сторони", - пояснив професор міжнародних відносин Університету Бразилія Гуларт Менезес. Підсумкове комюніке зафіксувало пріоритетними для G20 боротьбу з голодом і протидію змінам клімату. Зокрема, підписанти підтвердили Паризьку угоду про обмеження глобального потепління із закликом значно збільшити фінансування заходів з цього "з мільярдів до трильйонів з усіх джерел". Крім того, Група Двадцяти наголосила на необхідності реформування структур глобального управління (ООН). Маніпуляції з часом і "чашка кави Орбана" Зміст документа розлютив європейців. Як пише Rеutеrs, загальне обурення висловив канцлер Німеччини Олаф Шольц: у комюніке не зазначено про відповідальність Росії за розв'язання війни в Україні. Комюніке, як правило, публікується з підсумками саміту, однак цього разу воно було схвалене у понеділок, 18 листопада, під час пленарного засідання. Гра з часом зрозуміла: наступного дня була тисяча днів війни Росії в Україні, а також день завершення зустрічі G20. Не згадати Україну у відповідних формулюваннях було б складно. Але напередодні, 18 листопада, це вдалося. Щоправда, за відсутності у залі лідерів США, Німеччини і Франції з якими зіграли у "чашку кави Орбана". Відтак "текст не відповідав позиції, котру ми могли б зайняти", пояснював президент Франції Емманюель Макрон. "Наша позиція залишається незмінною", - запевняв він. Слова і руки Але під час зустрічі на полях саміту із Сі Цзіньпінем Макрон заявив, що поділяє його прагнення досягти миру в Україні і послався на дотримання Статуту ООН. Це ще не підтримка китайсько-бразильського мирного плану, але крок Франції назустріч Китаю. Як і у випадку з Аргентиною, президенту Франції довелося зважати на економічні перспективи своєї країни і на вплив Сі на Путіна. Однак китайський лідер не кинувся у французькі обійми, а доволі прохолодно зазначив, що Пекін працюватиме над поглибленням двосторонніх відносин. А на зустрічі з Шольцем підняв питання про обмежувальні тарифи на китайські електромобілі - достатньо чутливе саме для німецької економіки. Прагнення Макрона убезпечити країну від ризиків підкреслило рукостискання з Лавровим. Жест ілюструє тренд саміту у Бразилії "кожен сам за себе". Два підсумки Максимум, на який спромоглися учасники саміту, - в підсумковому комюніке закликати до досягнення всеосяжного, міцного і справедливого миру без осуду Росії за вторгнення до України. На противагу, 19 листопада країни Європи (Іспанія, Італія, Польща, Німеччина, Велика Британія та Франція) ухвалили спільну заяву, у якій рішуче засудили Росію. Але цей документ на рівні міністрів закордонних справ за статусом не здатен замінити підсумкове комюніке G20. До того ж, і він містить лише заклик до країн Європи тісніше взаємодіяти з європейськими і трансатлантичними партнерами у сенсі безпеки. Пильнуй своє Саміт G20 проілюстрував глобальний розкол, через що Колективний Захід не формує і не визначає порядок денний, вважають в агенції Вlооmbеrg. Тінь Трампа була незримо присутньою на саміті, ситуація невизначеності надавала країнам Глобального Півдня більше можливостей просувати власні тези. Це дозволило їм наполягти на м'якіших формулюваннях, ніж того бажали західні лідери. Однак тут є елемент маневру і Колективного Заходу. З одного боку, да Сілва ще до початку саміту заявив, що українське питання, як і близькосхідний конфлікт, не буде включене до порядку денного. Західні лідери могли проігнорувати саміт, але вони вирішили взяти участь і поговорити напряму з країнами Глобального Півдня. Нагадаємо, взимку і навесні 2024 року Макрон говорив про розкол Глобального Півдня як про тактичну мету протидії Росії і Китаю. Для цього за його словами, потрібна була невизначеність. Але саме завдяки невизначеності Китай уклав кілька стратегічно важливих угод: із Болівією (запропонував участь у проекті "Один пояс один шлях") і з Аргентиною. Росія, як ми припускали раніше, погодила зміну ядерної доктрини, чого навряд би вдалося досягти у більш чітко окреслених політичних координатах. Зрештою, учасники саміту пильнували кожен свої власні інтереси. Україну на цей саміт не запросили навіть виступити у відео форматі. Що нам з того Сі Цзіньпін міг бути задоволений, - відігрався у Бразилії за негативи після зустрічі з Джо Байденом у Перу. Не приховують емоцій і в Москві власні інтереси держав взяли гору над спільними, і це було не просто наочно продемонстровано, але й зафіксовано в документах. У Бразилії навіть частково зірвали кліматичний порядок денний, котрий да Сілва оголосив пріоритетним. Але відстороненість від України на саміті Групи Двадцяти може зіграти Києву на користь. Адже й досі комюніке "двадцятки" не були дієвими, за три роки війни країни-учасниці не спромоглися засудити Росію або бодай рішуче відреагувати на зміну нею ядерної доктрини. Натомість бразильському президенту вдалося затвердити створення Глобального фонду по боротьбі з голодом і зубожінням, а також забезпечити у комюніке рішучі формулювання по оподаткуванню надприбутків (щоправда, з урахуванням податкового суверенітету країн). Збалансована риторика Справді, у підсумковому комюніке саміту простежується збалансований дипломатичний підхід, розповів Gаzеtа.uа політолог-міжнародник і президент Першого міжнародного фонду розвитку України Микола Волківський, котрий був на цьому саміті у Бразилії. За його словами, учасники уникали прямого засудження, але водночас звернули увагу на ширші наслідки війни. "Лідери G20 визнали значні людські страждання, спричинені війною, а також значні глобальні економічні та геополітичні наслідки. Вони наголосили на дотриманні Статуту і принципах ООН, особливо на повазі до територіальної цілісності, суверенітету й міжнародного гуманітарного права. У комюніке засуджується будь-яке застосування сили для надбання територій без назв конкретних агресорів. Згадуючи дискусії на саміті у Нью-Делі 2023 року, нині лідери висловили підтримку конструктивним ініціативам, які сприяють всеосяжному, справедливому і тривалому миру. Однак це формулювання залишається неконкретним, залишаючи простір для різних інтерпретацій того, чим є мирне врегулювання", - наголосив експерт. Також Микола Волківський звернув увагу на те, що у підсумковому документі саміту російська війна в Україні пов'язана з продовольчою та енергетичною глобальними кризами. А це важливо, адже Кремль послідовно відкидає будь-які натяки на такий причинно-наслідковий зв'язок і навіть готовий безкоштовно постачати зерно у країни Африки аби заперечити його. І ось тут саміт у Бразилії поставив Путіну підніжку створенням Глобального альянсу проти голоду і бідності до якого, зазначив Микола Волківський, увійшли понад 70 країн, у тому числі, Україна. "Це особливо актуально з огляду на очікування, що у 2025 році голод загрожуватиме понад 73 мільйонам людей на планеті, - зазначив експерт. Причому паралельно з цим учасники саміту підкреслили необхідність реформування інститутів глобального управління. Новації включатимуть тіснішу і сталу співпрацю між Північчю і Півднем, а також між Півднем і Півднем". Для України надзвичайно важливими є нові конфігурації співпраці, у тому числі, економічної, активніше долучатися до яких потрібно вже нині. А ще пропонувати свої ідеї щодо більш потужних механізмів для перетворення зобов'язань на відчутні результати, у тому числі, щодо глобальної безпеки, резюмував Микола Волківський. Іншими словами, зосередженість лише на внутрішньому порядку денному України далася взнаки на саміті у Бразилії. Тhе Fіnаnсіаl Тіmеs фіксують втому деяких важливих гравців колективного Заходу від української кризи. Вихід, котрий підказує саміт у Бразилії, - активніше включати Україну до глобальних процесів і пропонувати механізми, можливо, й напрацьовані в екстремальній ситуації, але - дієві.

Китайський лідер Сі Цзіньпін закликав Велику двадцятку допомогти "охолодити" російсько-українську війну.

Голова КНР Сі Цзіньпін після перших ударів України ракетами АТАСМS по Росії закликав «зупинити ескалацію» та наголосив на необхідності врегулювання «конфлікту». Про це у вівторок, 19 листопада, повідомило китайське інформагентство Сіньхуа.

Китай заявив, що не хоче бачити «поширення кризи» в Україні

Шольц і Сі Цзіньпін обговорили війну в Україні на саміті G20: про що йшлосяКанцлер Німеччини Олаф Шольц провів переговори з головою КНР Сі Цзіньпіном щодо російської агресії в Україні. Лідери двох найбільших економік світу обговорили принципи мирного співіснування та стратегічне партнерство.

Про це йдеться в статті Тhе Тіmеs, переклад якої наводить Еспресо.Рішення президента Байдена дозволити Україні "обмежене" використання американської системи далекобійних ракет АТАСМS для атаки по цілях у глибині Росії змінило динаміку поля бою у майже трирічній війні.Це також фактично дасть зелене світло Великій Британії, щоб дозволити Україні запустити крилату ракету повітряного базування Stоrm Shаdоw для ураження російських військових об'єктів по той бік кордону.Великобританія була готова дати цей дозвіл уже кілька місяців, так само як і Франція щодо Sсаlр, як також відома франко-британська ракета. Однак обидві країни чекали, поки Байден прийме рішення щодо АТАСМS.Чи нададуть Кір Стармер та президент Макрон зелене світло Києву?На перший погляд, це має бути просте рішення. Stоrm Shаdоw/Sсаlр має дальність до 250 км (155 миль) і є надзвичайно ефективною зброєю для ураження ключових російських баз і складів боєприпасів, що є важливими для війни Путіна проти України.Уряд Лейбористів дає чіткий сигнал, що готовий надати Україні Stоrm Shаdоw для ударів по цілях у Росії. Ця система озброєнь вже довела свою ефективність у знищенні російських об’єктів в Україні, зокрема, в анексованому Криму.Хоча навряд чи є сумніви, що Стармер приєднається до Байдена і дозволить Києву використовувати ці далекобійні ракети для ударів по Росії, де це завдасть найбільшої шкоди, існує один новий фактор, який варто врахувати.Кір Стармер та Емманюель Макрон,фото: gеttyіmаgеsЗ 20 січня Дональд Трамп повернеться до Білого дому, і уряд Стармера має ухвалити обережне стратегічне рішення. Чи підтримає прем'єр-міністр раптову зміну політики Байдена щодо використання АТАСМS на території Росії, чи намагатиметься знайти компроміс, щоб не розірвати стосунки з тим, з ким йому доведеться будувати хороші робочі відносини протягом наступних чотирьох років?Трамп чітко дав зрозуміти, що хоче завершити війну в Україні якомога швидше, як тільки повернеться до влади, аби припинити постачання мільярдів доларів американської зброї в Україну. Він планує завершити війну шляхом переговорів між Путіним і президентом Зеленським.Чи вважатиме Трамп рішення Великої Британії зняти обмеження на використання Stоrm Shаdоw Україною ймовірним кроком до того, щоб переконати Путіна сісти за стіл переговорів, чи це просто загострить війну до ще небезпечнішого рівня?Чи є рішення надати Зеленському частковий дозвіл на використання Stоrm Shаdоw для ударів по цілях у Росії?Згідно з повідомленнями в ЗМІ у понеділок, Байден вже ухвалив це рішення, підкресливши "обмежене" використання АТАСМS на території Росії. Байден має на увазі, що Київ буде використовувати ракети АТАСМS з дальністю 305 км для допомоги Україні в обороні проти очікуваного контрнаступу російських військ, яких підтримують 10 000 солдатів з Північної Кореї, щоб вигнати українські війська з Курської області на заході Росії.Українські війська перетнули російський кордон у Курську в серпні та захопили 1 000 квадратних кілометрів території. Метою було надати Києву додаткові важелі впливу в разі переговорного вирішення з Москвою для завершення війни.ракета Stоrm Shаdоw, Фото: gеttyіmаgеs У кроку, який у Вашингтоні та Лондоні вважають небезпечним і ескалаційним рішенням Путіна, північнокорейські війська проходили підготовку в Росії протягом кількох тижнів, щоб взяти участь у запланованому контрнаступі в Курську. Тисячі інших північнокорейців, за повідомленнями, готові приєднатися до російських військ.Стармер може наслідувати приклад Байдена і обмежити використання Stоrm Shаdоw лише цілями в Курську та навколо нього, або ж дати Зеленському свободу дій у виборі цілей для Stоrm Shаdоw на території Росії. Це буде більш ризиковано, але таке рішення буде підтримано українським лідером, який вже понад рік закликає до використання західних далекобійних озброєнь на російській території.Чи змінили б удари АТАСМS і Stоrm Shаdоw по Росії баланс на користь Києва?Війна триває з 24 лютого 2022 року, і за цей час було кілька важливих моментів щодо оновлення західних систем озброєнь.До них входить рішення відправити танки в Україну: М1А1 Аbrаms від США, Сhаllеngеr 2 від Великобританії, Lеораrd 2 від Німеччини та інші, а також винищувачі F-16 з Європи та АТАСМS.Зеленський привітав кожне таке рішення, але визнав своє розчарування через затримки в постачанні техніки, яку він вважав ключовою для боротьби з російськими силами.АТАСМS вже використовувались на території Росії, але Байден встановив умови, що їх можна застосовувати лише проти російських авіабаз, що розташовані неподалік кордону, звідки Москва запускала бомбардувальники з крилатими ракетами по українських містах і селах.Усі оновлені системи озброєнь, надіслані в Україну, допомогли Києву здійснювати вирішальні удари по російських позиціях на сході України та складах боєприпасів. Однак жодна з них поки що не принесла таких результатів, щоб можна було сказати, що Україна наближається до перемоги над Росією.Насправді ситуація є протилежною. Російські війська просуваються на сході України, а Путін збільшив кількість ракетних ударів по українській інфраструктурі, зокрема, по електростанціях.Дозвіл на використання АТАСМS і, можливо, Stоrm Shаdоw, якщо уряд Стармера погодиться, проти цілей у Росії сам собою не змінить ситуацію на полі бою.Це частково пояснюється тим, що Росія вже вжила заходів для переміщення своїх бомбардувальників та іншої авіації з прикордонних районів з Україною, щоб убезпечити їх від ударів. Це не ослабило здатність Путіна завдавати ударів по Україні, оскільки ракетні комплекси, запущені з авіації Росії, мають дальність від 340 до 2800 миль.Однак Київ вже понад рік здійснює атаки всередині Росії за допомогою далекобійних дронів, досягаючи околиць Москви. Хоча багато з них були збиті, деякі все ж таки досягли цілей, і уламки дронів спричинили пошкодження будівель, що викликало обурення та страх серед російських громад.З додаванням АТАСМS і Stоrm Shаdоw до свого арсеналу для атак по Росії, Зеленський і його командири отримали б можливість завдати значно більших втрат, одночасно посилаючи потужний сигнал російському народу, що війна Путіна в Україні не лише руйнує українські міста, а й ставить під загрозу їхнє власне існування та добробут.Як може відреагувати Путін?Путін раніше попереджав, що будь-який такий крок з боку Заходу фактично означатиме, що Росія перебуває в стані війни з НАТО.Але для Путіна політична ситуація тепер змінилася. Коли Трамп повернеться до Білого дому через два місяці, у Путіна з’являється реальна надія, що новий президент США докладе максимум зусиль для досягнення мирової угоди, яка йтиме на користь його стратегії. Тобто він зможе закріпити за Росією усі захоплені території, що становить близько 20% територіальної цілісності України.Згідно з повідомленнями про ідеї Трампа щодо завершення війни, Путін також отримав би запевнення, що членство України в НАТО буде знято з порядку денного принаймні на 20 років.Отже, Путіну не обов'язково буде вигідно відповісти на рішення щодо АТАСМS масштабною помстою, можливо, націлюючи удари на об'єкти поблизу або пов'язані з країнами НАТО в регіоні.Фото: gеttyіmаgеsЩо стосується можливого використання тактичних ядерних озброєнь проти України, це, безумовно, буде занадто великою ставкою. Путін може отримати підтримку від Кім Чен Ина, лідера Північної Кореї, який зараз міцно взаємодіє з Росією у військовій та стратегічній сфері, але решта світових лідерів, зокрема, президент Китаю Сі Цзіньпін, а також усе НАТО, об'єднаються у засуджені такого кроку.Надії Путіна на вигідне врегулювання, посередництво якого здійснювала б нова адміністрація Трампа, були б зруйновані.

Лідер КНР закликав лідерів уникнути "наслідків" на полях битв і ескалації бойових дій