Search trend "сі цзіньпін"

Напередодні президент США Дональд Трамп та лідер Китаю Сі Цзіньпін провели телефонні переговори

Про це пише Rеutеrs.За словами чотирьох, рішення про призупинення було прийняте міністерством торгівлі США і стосується експортних ліцензій на деталі та обладнання, що використовуються на атомних електростанціях.Серед американських постачальників ядерного обладнання, які можуть постраждати від цих обмежень, - компанії Wеstіnghоusе, чиї технології використовуються у понад 400 ядерних реакторах по всьому світу, та Еmеrsоn, що постачає вимірювальні інструменти для ядерної промисловості.За словами двох джерел, призупинення впливає на бізнес вартістю сотні мільйонів доларів. Воно також збігається з китайськими обмеженнями на критично важливі метали, що загрожує ланцюгам постачання для виробників по всьому світу, особливо для трьох найбільших американських автовиробників.Крім того, за даними джерел, протягом останніх двох тижнів було введено багато нових обмежень на експорт до Китаю, включаючи ліцензійні вимоги для постачальника гідравлічних рідин для продажу до Китаю.Також ліцензії були призупинені для GЕ Аеrоsрасе на поставку реактивних двигунів для китайських літаків СОМАС.Що передувало30 травня Трамп виступив із жорсткими звинуваченнями на адресу Китаю, стверджуючи, що Пекін порушив торговельну угоду зі Сполученими Штатами, відповідно до якої він нещодавно різко знизив введені ним же мита на імпорт.Натомість у Китаї заявили, що Сполучені Штати Америки "серйозно порушили" торговельну угоду, за якою Пекін та Вашингтон взаємно знизили мита. КНР пообіцяла вживати заходів для захисту своїх інтересів.Згодом Трамп сказав, що йому подобається Сі Цзіньпін, однак він "жорсткий" і з ним надзвичайно важко укласти угоду.Водночас Роlіtісо писало: Трамп одержимий розмовою з Сі Цзіньпіном, у Китаї ставляться обережно до контакту з США

Голова КНР Сі Цзіньпін у телефонній розмові з президентом США Дональдом Трампом у четвер, 5 червня, закликав американського лідера скасувати торговельні обмеження проти Китаю та застеріг його від небезпечних кроків щодо Тайваню.

Президент США Дональд Трамп у четвер, 5 червня, мав телефонну розмову з лідером Китаю Сі Цзіньпіном. Про це повідомляє Хіnhuа.

Україну, Росію та Іран не обговорювали

Про це Трамп написав у соцмережі ТruthSосіаl.Американський лідер назвав діалог стосовно "нещодавно укладеної та узгодженої торговельної угоди" з китайським колегою "дуже хорошим"."Розмова тривала приблизно півтори години і завершилася дуже позитивно для обох країн. Більше не повинно виникати жодних питань щодо складності рідкісноземельної продукції. Наші відповідні команди незабаром зустрінуться в місці, яке буде визначено додатково. Нас представлятимуть міністр фінансів Скотт Бессент, міністр торгівлі Говард Лутнік та торговий представник США, посол Джеймісон Грір", - поінформував Трамп.За словами президента США, Сі запросив його з першою леді в Китай, і він прийняв цю пропозицію."Розмова була майже повністю зосереджена на торгівлі. Нічого не обговорювалося щодо Росії/України чи Ірану", - резюмував він.Раніше державна інформаційна агенція Китаю Хіnhuа повідомила про діалог двох лідерів. Зазначалось, що він відбувся на прохання глави Білого дому. Що передувало30 травня Трамп виступив із жорсткими звинуваченнями на адресу Китаю, стверджуючи, що Пекін порушив торговельну угоду зі Сполученими Штатами, відповідно до якої він нещодавно різко знизив введені ним же мита на імпорт.Натомість у Китаї заявили, що Сполучені Штати Америки "серйозно порушили" торговельну угоду, за якою Пекін та Вашингтон взаємно знизили мита. КНР пообіцяла вживати заходів для захисту своїх інтересів.Згодом Трамп сказав, що йому подобається Сі Цзіньпін, однак він "жорсткий" і з ним надзвичайно важко укласти угоду.Водночас Роlіtісо писало: Трамп одержимий розмовою з Сі Цзіньпіном, у Китаї ставляться обережно до контакту з США.

Президент США Дональд Трамп 5 червня провів телефонну розмову з лідером Китаю Сі Цзіньпіном - уперше за тривалий час. Про це повідомляє СNN із посиланням на джерело, знайоме з деталями спілкування. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сі Цзіньпін розкритикував тарифну політику Трампа Попри те, що Білий дім не одразу підтвердив факт розмови, інформацію вже поширили китайські державні медіа. Телефонна розмова стала першим контактом між лідерами після періоду дипломатичної паузи. У свою чергу, Дональд Трамп прокоментував розмову із Сі Цзіньпінем у власній соцмережі Тruth Sосіаl, зазначивши, що вона була дуже хорошою і тривала близько півтори години. За його словами, лідери обговорили насамперед торговельні питання. "Я щойно завершив дуже хорошу телефонну розмову з президентом Китаю Сі, обговоривши деякі тонкощі нашої нещодавно укладеної та узгодженої торговельної угоди. Розмова тривала приблизно півтори години і завершилася дуже позитивно для обох країн. Більше не повинно виникати жодних питань щодо складності рідкоземельної продукції. Наші відповідні команди незабаром зустрінуться в місці, яке буде визначено додатково", - написав Трамп. Він також повідомив, що делегацію США представлятимуть міністр фінансів Скотт Бессент, міністр торгівлі Говард Лутнік та торговий представник США Джеймісон Грір. "Під час розмови президент Сі люб'язно запросив Першу леді і мене відвідати Китай, і я відповів взаємністю. Як президенти двох великих держав, ми обидва з нетерпінням чекаємо на цю поїздку. Розмова була майже повністю зосереджена на торгівлі. Нічого не обговорювалося щодо росії/України чи Ірану", - наголосив Трамп, пообіцявши згодом повідомити деталі майбутньої зустрічі. Раніше СNN зазначало, що китайська сторона тривалий час відкладала комунікацію, остерігаючись непередбачуваної поведінки Трампа, який відомий своєю схильністю ставити іноземних лідерів у незручне становище. При цьому сам Трамп неодноразово заявляв, що очікує на можливість найближчим часом поспілкуватися з Сі Цзіньпіном. США та Китай досягли домовленості про тимчасове припинення торгівельного конфлікту. Це перемир'я триватиме 90 днів. До 14 травня обидві сторони повинні зменшити митні ставки на імпортну продукцію. Вашингтон знизить тарифи на китайські товари зі 145% до 30%. Сюди входить і ставка, що стосується фентанілу.

Голова Китаю Сі Цзіньпін провів телефонну розмову із президентом США Дональдом Трампом.

Про це повідомляє БЕЛТА.Зазначається, що, під час перебування в Пекіні, Лукашенко активно вів перемовини з представниками китайських ділових кіл. Однак головною подією стала зустріч із Сі Цзіньпіном, яка вперше відбулася в резиденції китайського лідера – Чжуннаньхай.   Як зазначають у виданні, спілкування Лукашенка з лідером Китаю тривало дві з половиною години. Підбиваючи підсумки зустрічі, Лукашенко заявив, що "Все пройшло якнайкраще". "Ми з другом зустрілися, поспілкувалися. Домовилися про те, що ми маємо інтенсифікувати наші стосунки. Дуже вдало", - додав він. Сі Цзіньпін підкреслив, що між Білоруссю і Китаєм міцнішає дружба та політична взаємодовіра, а також просувається співпраця практично в усіх сферах."Ми зберігаємо тісні контакти й координацію в міжнародних справах. Будь-то в рамках ШОС, ООН. Як і ви, як і наша країна, ніколи не підкоряємося будь-якому міжнародному гегемонізму, політиці цькування. Разом ми захищаємо міжнародні справедливість і рівність", - сказав китайський лідер.Він також запросив Лукашенка на саміт Шанхайської організації співробітництва та парад у Пекіні, які відбудуться наприкінці серпня – початку вересня.Нагадаємо, 2 червня самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко вирушив у Пекін.  

Лідер США Дональд Трамп заявив, що йому подобається китайський лідер Сі Цзіньпін. Але водночас американський президент назвав одне "але". Повний текст новини

Лукашенко розраховує на Пекін як на джерело кредитів та інвестицій, навіть попри те, що Білорусь вважається традиційною сферою впливу РФ.

Білий дім анонсував розмову лідерів цього тижня.

Президент США Дональд Трамп і голова КНР Сі Цзіньпін найближчим часом, можливо вже цього тижня, проведуть телефонну розмову та обговорять торговельні питання, з приводу яких між сторонами виникли розбіжності.

Про це пише ВВС.Китайське міністерство торгівлі стверджує: Штати "серйозно порушили" торговельне перемирʼя між країнами. За словами відомства, такі американські дії також порушили консенсус, який Дональд Трамп і Сі Цзіньпін досягли під час телефонної розмови в січні."У понеділок Пекін заявив, що порушення угоди США включали припинення продажу програмного забезпечення для проєктування комп'ютерних чіпів китайським компаніям, попередження про використання чіпів, виготовлених китайським технологічним гігантом Нuаwеі, та скасування віз для китайських студентів", – додають у матеріалі.30 травня президент США Дональд Трамп виступив із жорсткими звинуваченнями на адресу Китаю, стверджуючи, що Пекін порушив торговельну угоду зі Сполученими Штатами, відповідно до якої він нещодавно різко знизив введені ним же мита на імпорт.

Міністр фінансів США Скотт Бессент очікує, що американський президент Дональд Трамп і китайський президент Сі Цзіньпін незабаром особисто обговорять двосторонні торговельні суперечки.

Сі Цзіньпін наказав армії Китаю створити умови для нападу на Тайвань до 2027 року

Еспресо розповість більше про те, як Росія застосовує свою "чудо-зброю" для залякування та впливу на світ, а також нагадає історичні паралелі з подібною політикою тоталітарних режимів. Історичний контекст: як виникла ідея "чудо-зброї"Різновид "чудо-зброї" Гітлера - німецька "Фау-2" (V-2), фото: вікіпедіяТермін Wundеrwаffе (буквально "чудо-зброя") став широко відомим у період Другої світової війни завдяки пропагандистським зусиллям нацистської Німеччини. Однак ідея створення міфів про надпотужну зброю, яка може вирішити всі проблеми режиму, з’явилася значно раніше. Ще з античних часів правителі використовували легенди про надприродну силу чи божественну зброю для зміцнення своєї влади та залякування ворогів. У Стародавній Греції та Римі поширювалися оповіді про "непереможні" фаланги, надзвичайні облогові машини чи божественну підтримку, що мали підвищити бойовий дух і справити психологічний тиск на противника. У Карфагені подібну роль відігравали бойові слони — символ сили й жаху, що мав деморалізувати ворога ще до початку бою.У новий час, із розвитком технологій, ця ідея "чудо-зброї" почала набувати більш конкретних форм. У ХІХ столітті, під час індустріальної революції, європейські імперії змагалися між собою і постійно демонстрували нові гармати, панцерники, парові машини як символи своєї технологічної переваги. Проте справжній прорив у міфологізації зброї відбувся у ХХ столітті, коли тоталітарні режими почали систематично використовувати ідею "чудо-зброї" для політичних і психологічних цілей.Для Гітлера Wundеrwаffе була не чимось одним, а серією з кількох розробок, які нібито мали змінити хід війни на користь Німеччини. Наприклад, мова йде про перші балістичні ракети V-1 і V-2, супергармату V-3, перший реактивний винищувач Ме-262, надважкий танк "Маус" та іншу зброю. Цікавий момент, що союзники до кінця війни вважали, що німці зосереджені на створенні ядерної зброї. Однак реальність була іншою: німецька ядерна програма значно відставала від американського "Манхеттенського проєкту", і більшість ресурсів нацистів спрямовувалася на менш амбітні, але широко розрекламовані проєкти, які мали більше пропагандистське, ніж практичне значення. Ці "чудо-зброї" часто страждали на технічні недоліки, потерпали від браку ресурсів і запізнілого впровадження, але їхній психологічний ефект на союзників і німецьке населення залишався значним, створюючи ілюзію можливої перемоги навіть у безнадійній ситуації.Радянський союз успадкував і розвинув ідею "чудо-зброї" під час Холодної війни, використовуючи її для стримування Заходу та зміцнення внутрішньої підтримки. Одним із перших прикладів став запуск супутника "Супутник-1" у 1957 році, який базувався на технології міжконтинентальної балістичної ракети (МБР) Р-7. Цей успіх не лише продемонстрував технологічну міць СРСР, а й викликав у США "супутникову паніку", що підштовхнула Захід до прискорення космічної та ракетної гонки.Радянська пропаганда активно просувала образ МБР, таких як Р-16, SS-9 (Sсаrр) чи Р-36М, як зброї, здатної знищити будь-яке місто США. Паради на Красній площі, де демонструвалися ракети, слугували не лише для залякування Заходу, а й для переконання радянського населення в перевазі соціалістичного ладу. Часто реальні можливості цих ракет перебільшувалися, але психологічний ефект був значним. Наприклад, у 1962 році під час Карибської кризи погрози ядерною зброєю змусили США піти на компроміс, хоча СРСР мав значно менше боєздатних ракет, ніж стверджувала пропаганда.Політика Кремля: міжконтинентальні ракети як інструмент тискуРосійський комплекс "Ярс", фото: Dеfеnsе ЕхрrеssСьогодні Росія продовжує радянську традицію використання МБР як інструменту політичного тиску, зокрема в контексті війни проти України та протистояння із Заходом. Ракетний комплекс РС-24 "Ярс", який перебуває на озброєнні з 2009 року, є сучасною модернізацією систем "Тополь-М". Ця триступенева твердопаливна ракета здатна нести кілька ядерних боєголовок з індивідуальним наведенням і має дальність польоту понад 10 000 км, що робить її потенційною загрозою для будь-якої точки світу. Проте, як зазначають експерти, такі ракети, як "Ярс", мають обмежене практичне значення у війні з Україною через їхню стратегічну природу та мінімальну дальність запуску (близько 2000 км), що ускладнює їх використання проти цілей на близькій відстані.Вперше росіяни застосували ракету "Орешник" (модифікацію МБР) для удару по заводу "Південмаш" у Дніпрі, що стало першим випадком використання стратегічної ракети в конвенційній війні. Хоча удар мав більше пропагандистський, ніж військовий ефект, він викликав резонанс у західних медіа, посиливши страх перед ескалацією. За даними ГУР, вдруге це мало статися в ніч на 19 травня. Тоді мав відбутися "навчально-бойовий" запуск міжконтинентальної балістичної ракети РС-24 з комплексу "Ярс". Однак цього не сталося, за інформацією Dеfеnsе Ехрrеss, причина тому, ймовірно, технічні несправності."Чому саме росіяни не здійснили запуск, залишається невідомим. Зрештою, у 2023 році РФ двічі поспіль не змогла штатно здійснити запуски РС-24 "Ярс", які збивалися з курсу. … Не виключена нештатна ситуація на першому етапі польоту відразу після старту. Попри те, що "Ярс" є глибокою модернізацією "Тополя", завжди існує ризик відмови. Також нагадаємо, що наприкінці вересня 2024 року в РФ на космодромі "Плесецьк" у пусковій шахті вибухнув РС-28 "Сармат", - відзначають у виданні.Та цікаво те, що перший удар "Орешником" стався за два тижні після перемоги Дональда Трампа на виборах у США. Тобто він мав продемонструвати готовність Росії до ескалації конфлікту та її прагнення посилити тиск на Україну, США та їхніх союзників. Цей крок, на думку експертів, був символічним актом, спрямованим як нагадування сили Кремля. Тобто типовий для РФ ядерний шантаж в умовах зміни адміністрації у Вашингтоні, яку пропагандисти сприйняли з ентузіазмом, адже з Трампом можна домовлятися. Фактично удар "Орешником" був "попереджувальним пострілом" для адміністрації Трампа, яка ще навіть не вступила на посаду, а вже було "брязкання зброєю", щоб пришвидшити вигідні Кремлю переговори. А от другий запуск також "збігся" з політичними потребами Кремля. Адже мав відбутися напередодні широко тиражованої телефонної розмови Трампа з Путіним. У Dеfеnsе Ехрrеss відзначили, що Кремль не був зацікавлений у тому, щоб перед перемовинами Путіна та Трампа "показати неспроможність своїх сил ядерного стримування", тому й запуск відклали, бо "щось пішло не так". Натомість якби запуск відбувся – це був би черговий "лист Путіна світу", нагадування і залякування "чудо-зброєю", яка може вдарити будь-де, до того ж потенційно з ядерним зарядом.Окрім зовнішнього тиску, запуски МБР та інших "новітніх" ракет мають важливе значення і для внутрішньої аудиторії Росії, щоб переконати населення в "мощи русского оружия". А це дає змогу Кремлю виправдовувати економічні труднощі, мобілізацію та ізоляцію країни, підтримуючи патріотичний настрій "непереможної" країни. Читайте також: "Змити Велику Британію ядерним цунамі": що таке російська торпеда "Посейдон", яку називають "боєголовкою Судного дня"До того ж, як відзначає військовий експерт і голова Ради резервістів Сухопутних військ ЗСУ Іван Тимочко, застосування "Ярсу" та подібних міжконтинентальних ракет без ядерної зброї не має логіки, однак страх перед ними здатен сіяти паніку серед населення. Тобто, що така "чудо-зброя" є також черговим елементом російської пропаганди, щоби зсередини впливати на українців.   "Це більше з метою залякування і проти цивільного населення, за умови, що вона не нестиме ядерний боєзаряд. Але ядерний заряд - це вже ядерна зброя, це вже абсолютно інший рівень війни, абсолютно інший рівень реакцій, це набагато більше руйнувань. Проте дозволити собі розпочати ядерну війну Путін, який все життя збагачувався, як і його оточення, не наважиться, тому що це вже точно дорога в один кінець. А от як засіб залякування або якогось геноцидного удару вони можуть її застосувати. В будь-якому випадку повідомлення будуть, і за щонайменшої можливості потрібно завжди йти в укриття", - відзначив він в ефірі Ранок.LІVЕ. Іван Тимочко додає, що вартість таких МБР - 50-100 млн доларів, а на цю суму противник може створити десять "калібрів", які точніші й підходять для завдань Кремля. Загалом експерти сходяться на тому, що ефективність такої стратегії Кремля є малою. Тому використання МБР без ядерного заряду – нічого іншого як звична для Кремля політика залякування.Тим більше, що Україна має відповідь на російську зброю масового знищення завдяки далекобійним ударним дронам. "Розмови про "Орешник" - це російська ІПСО, спрямована на те, щоб залякати українців. Тобто такої зброї в них немає. Це бокова, мертва гілка розробок. ... Ми знаємо, де у РФ розташовані виробництва ракетного палива для рідинних ракет, - а це страшенно отруйна речовина. Ще у радянських довідниках було зазначено, що існує так звана умовно летальна токсодоза і абсолютно летальна токсодоза. У Росії тисячі тонн цього гептилу десь зберігається, і Україна, не використовуючи жодної іншої зброї, окрім своїх добрих БПЛА, може вразити ці сховища, а це страшніше за Чорнобиль. І вони знають, що ми здатні це зробити", - сказав в етері Еспресо ексзаступник командира ракетного полку РСД-10 "Піонер", в.о.начальника відділу контролю за ядерним роззброєнням України Центру верифікації ЗСУ (1992-1995) Микола Стельмах. Не унікальна тактика: подібні приклади залякування Комплекс балістичних ракет середньої дальності КN-15 (Рukguksоng-2), КНДР, фото: відкриті джерелаВикористання демонстративних запусків ракет як політичного інструменту не є унікальним для Росії. Тоталітарні та авторитарні режими по всьому світу застосовують подібну тактику, щоб залякати супротивників, зміцнити внутрішню підтримку та посилити свої позиції на міжнародній арені. Найпершим прикладом такої політики може бути близький союзник Росії – КНДР. Справді, Північна Корея є одним із найяскравіших прикладів використання демонстративних запусків ракет для політичного тиску. Пхеньян регулярно проводить випробування балістичних ракет, щоб привернути увагу до себе, залякати сусідів (зокрема Японію та Південну Корею) і зміцнити позиції на переговорах із США та іншими державами.Наприклад, у листопаді 2017 року Північна Корея здійснила запуск МБР Нwаsоng-15, яка, за твердженням Пхеньяна, може досягти будь-якої точки США. Це був не лише технічний прорив, а й політичний сигнал до адміністрації Трампа. Старший науковий співробітник програми ядерної політики у Саrnеgіе Еndоwmеnt fоr Іntеrnаtіоnаl Реасе Анкіт Панда вважає, що свої ракетні випробування КНДР використовує як "засіб примусу до переговорів на своїх умовах". Нічого не нагадує? Так, саме після цього запуску відбулася історична зустріч Трампа й Кім Чен Ина в Сінгапурі.А у 2022 році КНДР провела рекордні понад 90 запусків, включаючи Нwаsоng-17 – "найпотужнішу ракету у світі" за заявами Пхеньяна. Це збіглося з загостренням відносин зі США. На думку американських аналітиків, такі дії одночасно слугують залякуванню супротивників і посиленню внутрішньої пропаганди. Адже усередині країни ці запуски зміцнюють культ Кіма, відволікаючи населення від економічних проблем і створюючи образ наддержавної могутності. І знову-таки присутні ті самі паралелі з РФ.Ще один союзник РФ з авторитарним режимом регулярно використовує тактику залякування "чудо-зброєю". Мова йде про Іран, що займається не лише успіхами у створенні ядерної зброї, але й випробуваннями та запусками балістичних ракет для тиску на Ізраїль, а також для зміцнення позицій на переговорах щодо ядерної угоди з США. Наприклад, у 2020 році Іран провів серію випробувань балістичних ракет Shаhаb-3 і Qіаm-1 під час військових навчань у Перській затоці. Ці запуски збіглися з напруженими переговорами щодо ядерної угоди та посиленням санкцій США. За словами американскього аналітика Фарзіна Надими з Wаshіngtоn Іnstіtutе fоr Nеаr Еаst Роlісy, ці випробування були спрямовані на демонстрацію Іраном своєї здатності завдавати ударів по Ізраїлю та американських базах у регіоні, тобто стримувати їх дії у відповідь. Звісно, що усередині Ірану ракетні випробування слугують для зміцнення позицій режиму, особливо серед консервативних груп населення. Вони дозволяють відволікати увагу від економічних проблем, викликаних санкціями, і підтримувати образ "опору імперіалізму".Інший близький друг Путіна, а це Сі Цзіньпін, також не відмовляє собі у тактиці залякування китайською зброєю. Адже Китай час від часу використовує демонстративні запуски та публічні покази своїх міжконтинентальних балістичних ракет, таких як DF-41, для підкреслення своєї зростаючої військової могутності та стримування США від втручання в регіональні конфлікти, зокрема довкола Тайваню, Південнокитайського моря та Східнокитайського моря. Наприклад, у 2019 році, під час військового параду до 70-ї річниці заснування КНР, Китай уперше публічно продемонстрував МБР DF-41, яка має дальність до 15 000 км і здатна нести кілька ядерних боєголовок. У 2021 році Китай провів випробування гіперзвукової ракети, яка облетіла Землю по низькій орбіті, викликавши занепокоєння у Пентагоні. За словами експертів, така демонстрація була прямим сигналом для США, що Китай готовий протистояти будь-яким спробам обмежити його вплив у Тихоокеанському регіоні.Тож використання демонстративних запусків ракет як політичного інструменту тиску є доволі спільною рисою авторитарних режимів. Ці країни, подібно до нацистської Німеччини чи Радянського Союзу в минулому, застосовують риторику "чудо-зброї", щоб залякувати супротивників і зміцнювати внутрішню підтримку. Проте ефективність такої політики часто обмежена реальними можливостями зброї і ризиком ще масштабнішої ескалації, що робить Wundеrwаffе більше інструментом психологічної війни, ніж вирішальним фактором у геополітичних конфліктах. Зрештою, як це було від моменту винайдення такої ідеї про "чудо-зброю".Читайте також: Конкурент Герасимова: що відомо про нового головнокомандувача Сухопутних військ РФ Андрія Мордвічева

Надзвичайно тривожні й драматичні сигнали ми отримуємо зі Сполучених Штатів. Україна, а також Східна й Центральна Європа розуміють, що росіяни готуються до подальших дій. Можливо, вони будуть розширювати периметр війни. У теперішній ситуації найслабшою ланкою виявився американський президент Дональд Трамп. Ми цього не чекали. Я просив би вас оцінити теперішній драматичний момент.Мені надзвичайно приємно бути з вами. Я щойно провів тиждень в Україні — це був мій сьомий візит від початку повномасштабної війни. Новий етап європейської та світової історії розпочався 24 лютого 2022 року з повномасштабного вторгнення. Спершу ми пережили шок від самого факту вторгнення. Згодом прийшов шок від усвідомлення, що такі країни, як Китай, Індія, Туреччина, Бразилія та Південна Африка, не на нашому боці. І тепер ми стикаємося з третім великим потрясінням — шоком Трампа, можливо, найзначнішим з усіх: із відкриттям того, що Дональд Трамп, імовірно, почуває себе ближчим до Владіміра Путіна, ніж до Володимира Зеленського.Добра новина полягає в тому, що, як на мене, Україна нині майже здатна утримувати території, які вона контролює, за умови суттєвого посилення підтримки з боку Європи й за наявності критично необхідного мінімуму допомоги з боку Сполучених Штатів. Цей мінімум включає три ключові речі: розвідувальну інформацію, ракети-перехоплювачі Раtrіоt і 155-міліметрові боєприпаси.Це суттєва підтримка з боку Сполучених Штатів. А сьогодні, як свідчить реакція Європи — візити Фрідріха Мерца, Емманюеля Макрона, Кіра Стармера, Дональда Туска до Києва, приїзд усіх міністрів закордонних справ до Львова — існує реальна політична воля підтримувати Україну.Ми справді перебуваємо в надзвичайно складній ситуації — через поєднання чинників, пов’язаних із Путіним, Сі Цзіньпіном і Дональдом Трампом. Та я переконаний: Україна разом із Європою все ще здатні вистояти й впоратися з цією загрозою.Зараз не час простої дипломатії - зараз відбувається підготовка Росії до ще, можливо, масштабнішої війни, і цей процес буде тільки розгортатися. Чи встигнуть Дональд Туск, Емманюель Макрон, британський прем'єр та інші вдатися до сміливих, чесних і, можливо, жорстких і небезпечних кроків? У певному сенсі найнебезпечнішим було б, якби Путін просто погодився на припинення вогню. У такому разі Трамп міг би посилити тиск на Україну, можливо, знову припинивши військову підтримку. Наразі абсолютно очевидно, що саме Путін і Росія залишаються головною перепоною для будь-яких переговорів щодо припинення вогню, не кажучи вже про досягнення тривалого миру.І, як не дивно, в цьому є певний позитив — адже це означає, що Україна й надалі отримуватиме щонайменше мінімально необхідну підтримку з боку Сполучених Штатів. Відповідаючи на ваше запитання, скажу: так, я переконаний, що європейські лідери усвідомлюють, наскільки складною є ситуація. Якщо Росія розпочне новий наступ, можливо, доведеться ухвалювати надзвичайно складні рішення. Усе залежатиме від того, де саме відбудеться наступ і як він розгортатиметься.Проте я впевнений, що політична воля є. І якщо врахувати спільні зусилля,  зокрема Норвегії, Великої Британії, а також визначну ініціативу Чехії на чолі з президентом Петром Павелом щодо постачання Україні додаткових боєприпасів, ми маємо всі необхідні ресурси та потенціал, щоб протистояти цій загрозі.Архітектура Центральної Європи будувалася після Другої світової війни. Перша спроба після Першої світової війни закінчилася трагічно – Другою світовою. Яку роль може відіграти Центральна Європа і яке місце України в цьому теперішньому процесі?Існує проблема. Північно-Східна Європа, зокрема країни Балтії, Польща, Скандинавія та Фінляндія, з огляду на свій історичний досвід взаємодії з Російською імперією, рішуче підтримує Україну. Вони не лише на вашому боці, а й самі відчувають пряму загрозу.Ситуація може ускладнитися, якщо 1 червня пана Навроцького буде обрано президентом Польщі, адже тоді Польща буде глибоко занурена у власні внутрішні проблеми. Як відомо, серед польських правих політичних сил існують антиукраїнські настрої. Водночас загалом Північно-Східна Європа залишається солідарною з Україною та непохитною у своїй підтримці.Натомість проблему становлять Угорщина Віктора Орбана і Словаччина Роберта Фіцо, дві країни Південно-Східної Європи, а також Болгарія і Греція, які демонструють значно меншу стабільність та послідовність у підтримці України. На щастя, президентські вибори в Румунії пройшли у конструктивному ключі. Втім, у Східній Європі чітко відчувається розлом між Північчю та Півднем.Є два ключові аспекти. Перший — оборона України, адже саме з неї починається захист Східної Європи. Другий — безпосередня оборона самих європейських країн. Слід чітко усвідомлювати, що путінська Росія вже веде гібридну війну.Йдеться не про прямий збройний наступ, а про підпали, кібератаки, пошкодження підводних кабелів, спроби дестабілізувати політичні процеси через масштабні дезінформаційні кампанії, як це було під час виборів у Румунії. Тож завдання полягає не лише у стримуванні Росії, а й у перемозі в цій гібридній війні, яка охоплює всі країни регіону.Для Путіна політика — це продовження війни іншими засобами.Кілька тижнів тому я спілкувався з моїм сердечним другом Адамом Міхніком, відомим польським дисидентом, засновником "Газети виборчої". Він був надзвичайно стривожений - відчуває, що в Центральній Європі прокидається дух націоналізму, який може її дезінтегрувати. Путін також буде розраховувати на подібні сценарії для того, щоб Центральна Європа дезінтегрувалася зсередини.З іншого боку, сто років тому президент Вільсон запевняв Європу в тому, що ми будемо жити в новому світі - ми будемо жити згідно з планом Вільсона. Але план тоді не був затверджений американським конгресом - і архітектура європейської безпеки посипалась. Я з вами погоджуюсь: оцей імпульс, який зараз дав Дональд Трамп, є надзвичайно небезпечним, тому що розмикається євроатлантичний зв'язок. А євроатлантичний зв'язок - це про безпеку континенту, і для Путіна це аргумент атакувати.Ситуація, що склалась у Західній Європі після 1945 року, а в Центрально-Східній Європі — після 1989-го, є абсолютно винятковою в усій європейській історії. Протягом цього часу Сполучені Штати фактично виконували роль гаранта безпеки, створюючи захисний щит для європейської оборони. Це стосувалося спершу Західної Європи до падіння Берлінського муру і завершення холодної війни, а згодом і Центрально-Східної Європи. Проте, на жаль, це не охопило Україну, Молдову та Грузію.Паралельно ми стали свідками безпрецедентного рівня європейської інтеграції. В обох цих вимірах сучасна Європа не має історичних аналогів. Але саме тут і виникає проблема.У сучасній, більш інтегрованій Європі, як зауважує мій друг Адам Міхнік, ми спостерігаємо стрімке зростання впливу антиліберальних, націоналістичних і популістських сил дезінтеграції. І це явище вже давно не обмежується лише Східною Європою. Ці рухи набирають силу у Франції з Марін Ле Пен, у Німеччині з "Альтернативою для Німеччини", у Великій Британії з "Реформістською Британією", а також у Нідерландах та Італії.Ми стикаємося з внутрішніми загрозами європейській єдності в той момент, коли Сполучені Штати, на чию ядерну парасолю та безпекові гарантії ми довгий час покладалися, вже не є стабільною опорою. Що ще тривожніше — адміністрація Трампа, подібно до путінської Росії, відкрито підтримує ці самі антидемократичні та деструктивні сили.Це надзвичайно небезпечний момент для Європи, яку ми будували протягом останніх восьми десятиліть — Європи, що стала більш єдиною, вільною, заможною, демократичною і, в найкращому сенсі, ліберальною.Сьогодні нам як ніколи потрібен український дух, щоб захистити й нашу власну волю.Але водночас має бути точка політичної збірки, тобто пункт, або людина, яка зможе взяти на себе відповідальність. Не на словах - бути готовою дати конкретну військову відповідь Путіну.Путін намагається нас залякувати, демонструючи свою готовність вести так звану перманентну війну. Свого часу Лев Троцький запропонував концепцію перманентної революції, а Путін зараз використовує концепцію погрози перманентної війни, яка може пульсувати, точитися роками і десятиліттями.Хто може стати лідером і з якою концепцією? Це не про теорію, не про слова, не про голосування в Європейському парламенті - той із лідерів, можливо Кір Стармер, хто скаже: якщо ви нападете на Естонію, шановні російські противники, ми вступимо в війну.Перш за все, надзвичайно важливо усвідомити: у найближчому майбутньому Росія продовжуватиме війну проти Заходу. Це стало центральною ідеєю та сенсом існування режиму Путіна, навіть більшою мірою, ніж раніше.Йдеться не лише про російський реваншизм чи спробу відновити імперський контроль над Україною. Мова про постійну, перманентну війну проти Заходу, що ведеться різними засобами. Це не лише збройна агресія. І саме тому опір має бути багатовимірним, охоплюючи не лише військову, а й інформаційну, економічну та інституційну сфери.Що ж до європейського лідерства, то воно ніколи не зосереджуватиметься в руках однієї людини, як і не буде виходити виключно від Європейського Союзу.Ми стали свідками символічної миті в Києві, коли четверо лідерів стояли поруч із Володимиром Зеленським під банером із написом "Коаліція охочих". І головне питання зараз — чи буде в Європі достатньо країн і лідерів, частково серед держав-членів і поза межами ЄС, частково в європейських інституціях і в більш згуртованому НАТО, щоб зробити стримування Росії переконливим і дієвим.Це і є ключове питання. Відповідь на нього не залежатиме від однієї чи двох осіб, вона залежатиме від спільної волі багатьох. Європа ніколи не говорить одним голосом, це завжди спільна розмова.Я хотів би вам подякувати за те, що ви з Україною, за те, що приїжджаєте в Україну. Не лише ви - наприклад, мій приятель Генрі Марш, британець, регулярно приїжджає в Україну для того, щоб робити добрі справи, а ще й підтримати своєю присутністю, полковник британської армії у відставці Глен Ґрант також. Дуже багато людей, зокрема з Британії, приїжджають. Я хотів би, щоб ви поділилися власним досвідом, власним відчуттям ситуації, що вас вражає в Україні і які ви бачите виклики чи загрози, для нас тут, в Україні.Передусім варто сказати, що Генрі Марш справді видатна особистість, а перебування в Україні завжди є глибоко зворушливим, тривожним, натхненним і сповненим сенсу. Україна — це головна європейська історія нашого часу. Ми багато говорили про виклики, які несе війна, але те, що мене особливо вразило минулого тижня, це усвідомлення того, що нам слід замислитися і над викликами миру, або бодай часткового миру. Під час мого останнього візиту в Україну я відчув, наскільки глибоко людей турбує перспектива розколів у суспільстві та політичному житті, які можуть виникнути в момент укладання тривалого перемир’я.Українське суспільство сьогодні складається з дуже різних груп. Є мільйони, що переживають страшні страждання на окупованих територіях. Є внутрішньо переміщені особи. Є ті, хто живе у відносно безпечних регіонах України. Є українці за кордоном. І є ветерани, які повертаються з фронту. Ці досвіди різні за глибиною та болем, неминуче перетинатимуться, а подекуди й вступатимуть у конфлікт. І це серйозний виклик на шляху до мирного майбутнього.Об’єднати ці досвіди буде непросто. А коли повернеться повноцінне політичне життя, наприклад, якщо країна дійде до проведення виборів у належних умовах, із вільним медіапростором, повним виборчим реєстром і реальними можливостями для кожного громадянина проголосувати, політика повернеться з повною силою.Перед Україною стоїть серйозне завдання: зберегти єдність, якої вона змогла досягти в умовах війни, у час часткового миру або у період, коли активні бойові дії будуть припинені. Для мене і для багатьох людей, які підтримують Україну, викликом стане збереження високого рівня європейської підтримки. Коли гаряча фаза війни завершиться, навіть якщо тимчасово, на кілька місяців чи років, на Заході, зокрема в Європі, з’явиться сильна спокуса сказати: "Все, війна закінчилася. У нас є щось на кшталт миру. Маємо інші проблеми, давайте зосередимось на них". Саме це сталося з Боснією після 1995 року.Я не порівнюю Боснію та Україну в жодному іншому аспекті, окрім одного: існує реальна загроза втратити внутрішню єдність і водночас увагу та солідарність решти Європи.Я хотів би вас розпитати про вашу віру в перспективи дипломатичних перемовин і мирних конференцій. Віра в дипломатію в теперішній ситуації є небезпечною. Але ця віра лишається, тому що перспектива нескінченної війни з Російською Федерацією на нашій землі дуже багатьох може деморалізувати.З іншого боку, дипломатичний процес фактично стоїть на місці. І Дональд Трамп робить усе, щоб вийти з дипломатичного процесу й розповідати всьому світові, що нехай Україна та Росія домовляються за посередництва Ватикану. Це блюзнірство, наруга, цинізм, але такою теперішня ситуація є. Ми розуміємо, що світ утомився від російської агресії.Світ хотів би якось унормувати ситуацію, хоча повернутись до стану антебеллум (перед війною, - ред.) неможливо. Яким є ваше бачення ширших мирних конференцій? Адже ще є Китай зі своїм баченням, і є інші гравці.Уважаю за необхідне наголосити: навіть коли гарячі бойові дії завершаться, у найближчому майбутньому миру не буде — ані в Україні, ані в Європі.Ми опинимось у складному проміжному стані, коли це буде не війна, але і не мир. Буде щось на кшталт нової форми холодної війни. Така реальність тривала, складна й незручна для багатьох. Остаточні мирні домовленості після Другої світової були укладені лише у 1990 році, коли відбулося возз’єднання Німеччини. Минуло 45 років. А Корейський півострів досі не має такої мирної угоди.Очікувати на велику мирну конференцію найближчим часом не варто. Це малоймовірно. Проте можливе перемир’я. Його передумовою стане усвідомлення Росією поразки та відчуття болючих наслідків війни.У такому разі сценарій, ймовірно, нагадуватиме повоєнне відновлення Західної Європи у 1940–1950-х роках. Україна буде послідовно зміцнюватися, інтегруючись у західний простір і стаючи частиною системи колективної безпеки. Так створюються незворотні факти на місцях, які з часом можуть привести до справжнього миру. Ось на що ми найбільше сподіваємося.Та є серйозна загроза. Щойно буде досягнуто перемир’я, багато хто у світі скаже: ось вам і мир. Увага світу розсіється, напруга спаде, і Захід зосередиться на інших глобальних викликах. У цей момент Україна ризикує опинитися між історичним шансом і новою вразливістю.Коли ми говоримо про такі драматичні моменти, ми не можемо не розглядати роль тієї чи іншої особи в історії. Але ми говоримо не про Наполеона, Аттілу чи Гітлера. Ідеться про Путіна. Що ним рухає? Це психопатологічна історіософія чи це просто бажання повернутися в якийсь нікому не відомий світ першопричин, про які він регулярно говорить? Важливо наголосити: це і війна Путіна, і війна Росії. Імперії ніколи не здавалися без спротиву. Тому було ілюзією вважати, що Російська імперія, яка зникла на перший погляд раптово в період з 1989 по 1991 рік, не спробує відповісти ударом.Я переконаний, що незалежно від того, хто сидів би у Кремлі, ризик відновлення імперського проєкту з боку Росії завжди залишався високим. Але маємо ще й особистість Путіна. Як я пишу у своїй книжці, я познайомився з ним у 1994 році, коли він був маловідомим заступником мера Санкт-Петербурга. Уже тоді він говорив про території, які, за його словами, завжди були російськими, і наголошував, що Росія повинна їх або захищати, або повернути. Він прямо згадував Крим. Одержимість Путіна полягає не у відновленні Радянського Союзу. Його не цікавить радянське минуле як таке. Його ціль полягає у створенні російського союзу, і це чітко видно ще з 1990-х років.На мою думку, під час пандемії коронавірусу одержимість Путіна набула патологічної форми. Відтоді його політичне виживання стало прямо пов’язаним із продовженням війни. Він сформував економіку, орієнтовану на війну, і суспільство, якому нав’язується уявлення, що це останнє протистояння із Заходом.Це не просто політика, а неминучий реваншизм імперської Росії. Це соціальна психологія і викривлене історичне бачення, в яке вірить Путін. І сьогодні це вже не тільки його ідея — це внутрішній механізм його режиму.Він не зупиниться сам. Його потрібно зупинити.Як ви гадаєте, якою може бути потенційна нова "Ялта", до якої закликає Путін? Коли почалося повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну, я був трішки оптимістичніший, тому що в Путіна не було жодного помітного асистента, який міг би підставити йому плече, можливо, крім китайців.Але зараз ми бачимо, що Дональд Трамп хоче використовувати російську агресію проти України загалом для потужних змін у всьому глобальному світі, йому війна потрібна, щоб досягати своїх політичних успіхів. Я не кажу, що вони збігаються з путінськими, це різні речі. Але Путін має свій фантомний біль за Україною і так намагається вписати себе в історичний процес.Домовленості досягнуть троє людей - Путін, Трамп і Сі Цзіньпін. Звісно, це все буде прикриватися дуже високопарними словами. Розповідатимуть про реформування Організації Об'єднаних Націй тощо. Але дуже багато речей не потрапляють в історичні протоколи - ми пам'ятаємо, що Сталін, Рузвельт і Черчилль визначили долю тої самої Польщі. Тоді Черчилль був бідним родичем. А тут ми бідного родича не бачимо - ми бачимо певну симфонію автократій: Путін, Сі Цзіньпін і, можливо, Трамп, який буде вдавати, що нічого не бачить.Ви маєте рацію: ця трійка сильних на їхній погляд лідерів прагне бачити світ саме таким. Великі держави збираються разом, якщо не в Ялті, то будь-де, щоб укладати угоди й ділити світ на сфери впливу.У Трампа простежується своєрідна одержимість Західною півкулею. Його ідеї щодо Гренландії, Канади, Панами та Мексики, уявлення про США як про домінуючу силу, такого гегемона в регіоні, доповнюються баченням Китаю в Азії і, можливо, Росії в Євразії. Такий спосіб мислення справді існує. Але саме тут криється принципова різниця.Європа сьогодні зовсім не така, якою була в 1945 році, коли в Ялті відбулася знаменита зустріч. Тоді континент лежав у руїнах, виснажений і безсилий. Сьогодні ж ми маємо найбільш об’єднану, найбагатшу і багато в чому найвпливовішу Європу за всю її історію. Сукупно економіки країн Європейського Союзу перевищують російську щонайменше в дванадцять разів.Ми справді витрачаємо значні ресурси на оборону. І якщо Європа матиме достатньо політичної волі, саме вона здатна запобігти реалізації такого сценарію. Водночас варто зауважити: Путін фактично одноосібно контролює Росію, тоді як Трамп не має аналогічної влади у Сполучених Штатах. Навіть у межах його власної Республіканської партії є чимало тих, хто не підтримує подібний підхід, не кажучи вже про представників інших політичних сил.Тож так, загроза існує. Ці троє лідерів хотіли б, щоб такий світ став реальністю, але ми маємо всі підстави й можливості цьому завадити.У мене відчуття, що ми повернулися в ті жахливі часи - просто мало хто наважується їх описати й охарактеризувати, - коли, наприклад, Сталін разом із польськими комуністами могли депортувати сотні тисяч людей, мільйони людей, коли депортовували німців із Чехії, поляків з України, коли українців, які мешкали на території теперішньої Польщі, розпорошували. Ще у Біблії було це описано як Екзодус.І зараз є відчуття, що ми повертаємось до тих страшних часів. Але, можливо, є певні червоні лінії, які можуть спрацювати? І недарма ми говоримо, зокрема, про Трампа. Трамп - це привід для багатьох, щоби сказати: ми не можемо змінити ситуацію, бачите, який Трамп. Хоча те, що Трамп виходить із континенту, подвоює - чи навіть потроює - російську загрозу.Минулого тижня я спілкувався з людьми, які були змушені тікати з Маріуполя, Мелітополя, Криму та Нової Каховки. Ми бачимо у вашій країні масштабні вимушені переміщення, що супроводжуються величезними людськими стражданнями — такими, яких Європа не знала з 1945 року.Водночас Трамп фактично дає згоду на те, щоб Ізраїль здійснював подібні дії проти двох мільйонів палестинців у Газі. Ми знову опинилися у світі не лише великих держав, які прагнуть перерозподілу глобального впливу, а й мільйонів простих людей, які стають жертвами цих процесів і зазнають неймовірних страждань. Боюся, що саме з цією реальністю ми сьогодні маємо справу.Саме тому, якщо дозволите, я хочу знову повернутися до України і підкреслити, наскільки важливо усвідомити, що сьогодні поставлено на карту. Зараз я готую коментар для "Гардіан". Протягом останніх тижнів багато журналістів і ведучих говорили: "Для України буде якась угода. Можливо, це означатиме кінець війни. Можливо, Україна поступиться частиною території." Вони використовують формулювання на кшталт "земля в обмін на мир".Потрібно постійно нагадувати: йдеться не лише про землю. Так, територія має значення. Проте передусім це — домівки, життя, особисті історії, родини, засоби до існування мільйонів людей.Ми не маємо права забувати про справжній масштаб людської трагедії, спричиненої тією самою геополітикою, яку колись щиро сподівалися залишити в минулому європейської історії.Шановний пане професоре, я хотів би вас розпитати про ідеологію нового світу. Я не знаю, хто будує цей новий світ, що собою являє ця "торгова фірма" МАГА, розуміємо, що йдеться про американський ізоляціонізм, про спробу перерозподілити загалом впливи у світі.Є певне середовище людей, і хоча офіційно публічний вплив Ілона Маска на американську політику немовби зменшується, але зрозуміло, що ми зайшли в цифрову добу. Так, цифровий контроль, намагання впливати на величезні маси населення за допомогою онлайн-придатків, адже всі люди зараз з мобільними телефонами.Свого часу Джордж Оруел доволі незле описав це в романі "1984". А яке ваше відчуття, що зараз будується? Дональд Трамп не просто самородок, який підкорив американських виборців. Ні, Дональд Трамп - це була ціла система людей, система впливів, грошей і, можливо, є певна ціль і ідеологія. Яку ви відчуваєте ціль того середовища, що будує зараз новий світ?Джордж Орвелл — один із моїх інтелектуальних і літературних героїв. Для мене він є абсолютним взірцем. Те, що ми переживаємо сьогодні, — це не "1984". Це інша реальність. Тож, мабуть справді нам потрібен новий Орвелл. Як на мене, сучасна епоха визначається трьома ключовими елементами. Перший — націоналізм, особливо великодержавний, який проявляється всюди, куди не глянути. Ми вже це обговорювали.Другий — зростання антилібералізму. Згадайте Ілона Маска чи Джей Ді Венса — вони підтримують націоналістичні популістські рухи як сили, що протистоять ліберальним цінностям і ведуть до реакційних змін.Третій — безпрецедентна цифрова революція, яку світ пережив у сфері інформації та комунікацій за останні сорок років. У результаті ми дедалі частіше не можемо відрізнити правду від брехні, факти від фейків.Це, безумовно, вигідно як Владіміру Путіну, так і Дональду Трампу, адже тоді йдеться вже не про те, що є правдою, а що — брехнею, а про те, чий наратив візьме гору.Гадаю, ми опинилися в новій, не менш небезпечній реальності. Це не один авторитарний режим, а світ, у якому під загрозою опинилася сама ліберальна демократія — система, яку ми крок за кроком вибудовували впродовж останніх десятиліть і яка тримається на спільному розумінні фактів, навіть за наявності різних поглядів і тлумачень.Можливо, сьогодні нам потрібен новий автор, здатний написати роман, який точно зафіксує суть цієї сучасної антиутопії.Якщо говорити про режим контролю, як би це мало виглядати, коли ми говоримо про окупаційні адміністрації з боку Росії чи системи керування? Тобто це було б так, що керує конкретний генерал НКВД? Чи все-таки вони шукали б формати, пов'язані з тими чи іншими генералами Ярузельськими, як свого часу було за комуністичної Польщі? Чи це взагалі може бути щось принципово інше?Не думаю, що йдеться про систему контролю в стилі генерала Ярузельського, який утримував Польщу під радянським впливом у 1980-х, або про модель Квіслінга, що забезпечував підпорядкування Норвегії нацистській Німеччині. Сценарій, про який ідеться зараз, навряд чи буде подібним.Здається, Путін мислить інакше — його мета не контроль над окремими територіями, а дестабілізація Заходу. У його уявленні Захід має бути слабким, роз'єднаним і дезорієнтованим, тоді як великі держави зберігають силу й контроль. Тобто мова не про встановлення неформального колоніального контролю, а про системне руйнування західної єдності зсередини.Китай — це зовсім інша історія. Китай Сі Цзіньпіна став головним вигодонабувачем глобалізації, вільної торгівлі та світової економіки. На відміну від Росії, Китай зацікавлений у збереженні базового міжнародного економічного порядку, який гарантує стабільність. Пекін не шукає політичних союзників, йому потрібні зручні партнери, тобто країни, які постачають ресурси і купують китайські товари. Їхній політичний устрій для Китаю не має значення. Важливе лише їхнє ставлення до Китаю.Отже, ми маємо справу з двома абсолютно різними типами геополітичних гравців.  

Факт розмови між Трампом і Путіним відбувся: укотре вони понад дві години одне одному у вухо щось белькотіли. Хоча якщо цільовість розмови враховувати, можна було вкластися в пів години. Вони хотіли поспілкуватися - обсяг їхньої розмови був значно більший, ніж це було представлено в пресрелізах і навіть у твіті Трампа.Розуміємо, що запустилися певні процеси. Трамп сигналізує, що він уже готовий відчалити від Європейського континенту й доручити всі повноваження Папі Римському. Ваші відчуття: про шо насправді говорили Путін і Трамп?Гадаю, те, як цю розмову подають у медіа, те, що ми знаємо з твіту Трампа, з заяви Путіна, - так воно і є насправді. Тобто Трамп, зі свого боку, продовжував достатньо нескладно, без нових аргументів наполягати на реалізації його плану: припинення вогню на 30 днів, початок процесу. А Путін, як і раніше, маневрував і, швидше за все, казав: так-так, дякую, ми за мир, ми також за закінчення війни, але є нюанси. Ну і далі ці всі нюанси.Жодних сумнівів, що коли Путін вийшов, то сказав журналістам, що Дональд Трамп висунув свою позицію, ми – свою. Ось що відбулося, мені видається. І головний результат полягає в тому, що Трампу час робити остаточні висновки, бо очевидно, що той план, з яким він виступав, зазнав поразки – провалився й зайшов у глухий кут. Причому Трамп після розмови з Путіним продовжує вдавати, що ситуація з переговорами цілком нормальна.Це, звісно, викликало дуже велику реакцію в Європі, просто бурю, тому що всім в Європі зрозуміло, що Дональд Трамп маневрує на пустому місці. Тобто переговорний процес нікуди не рухається, жодних новин нема,  Трамп удає, буцімто вони є. Це все викликало дуже велику реакцію в Європі, це видно, поза тим треба наголосити, що всі продовжуватимуть працювати з вашингтонською адміністрацією, намагаючись знайти можливість впливати якщо не на Трампа, то на конгрес чи на апарат Трампа, на Марка Рубіо тощо.План є, коли він спирається на готовність діяти. Якщо нам не вдається поговорити й домовитися, тоді ми запускаємо певні механізми стримування чи спробуємо підігнати нашого контрпартнера. Тут ми цього не бачимо.Кілька днів тому я мав честь спілкуватися з комісаром ЄС з питань оборони та космосу Андрюсом Кубілюсом. Він особисто не вірить у дипломатичне рішення, він продіагностував путінську позицію: Путін тягне час і готується до нових кроків. Не віриться, що Трамп настільки не розуміє цієї ситуації, - інакше він із таким наївним сприйняттям світу не став би президентом США. У мене є побоювання, що все він розуміє, просто, щоб відволікти увагу, каже: та нє, все буде добре, розслабтеся.Така інтерпретація можлива. Але, з іншого боку, на решті зовнішньополітичних сцен, де Трамп намагається щось робити, картина приблизно така сама. Дональд Трамп формує якусь позицію, не утримує її, втрачає цікавість до неї, якщо не отримує результат і вигоду відразу, а якщо робить помилку, то не визнає її, а продовжує. Це стосується всього – і тарифної політики, і заяв щодо Євросоюзу, Близького Сходу. За ці вже майже чотири місяці каденції Трампа ми чули від нього і про хуситів – про розв’язання проблеми хуситів на Близькому Сході, і про якісь там плани стосовно сектору Гази, і щодо Ірану. Проте бачимо лише кілька успіхів фінансового плану, економічного – угоди, яких він досяг у Катарі та Саудівській Аравії. Щодо решти, ми бачимо те саме, що й з Москвою.На мій погляд, Трамп перебуває в альтернативній реальності – у цьому і проблема. Донедавна в нас була одна альтернативна реальність – та, що пропонують Путін і Кремль у своєму описі ситуації. Там добре знають цю альтернативну реальність, що складається з якихось західних кураторів, які хочуть розчленувати Росію, про неонацистський режим у Києві, русофобію тощо. Тепер ми бачимо, що в Дональда Трампа теж наче альтернативна реальність, тому що коли ми його чуємо, ми чуємо речі, від яких чудно робиться - хвилиночку, начебто Путін ясно сказав, що наполягає на чотирьох пунктах свого ультиматуму, який він висував у червні 2024 року, і ось знову це підтвердив Мединський. То навіщо казати, як це робить Трамп, що в нього зберігаються чудові відносини з Путіним, що Путін хороший хлопець і джентльмен? Навіщо тоді казати, що проблема більш складна для Трампа з Києвом, тобто з Україною та її переговірною позицією, ніж із Кремлем, хоча всі чудово бачать, що Київ відгукнувся на всі пропозиції, які були у Вашингтона – і щодо угоди про метали, і про концепцію 30-денного припинення вогню без жодних умов. Та врешті на все Київ відгукнувся, і очевидно, що проблеми в Трампа з Путіним, а не з Зеленським.Так само нема сенсу безкінечно повторювати, один раз можна було сказати, що ми, США, пропонуємо Кремлю дуже вигідні економічні умови, якщо Кремль погодиться на припинення війни. Але повторювати це далі сьогодні означає наполягати на якійсь альтернативній реальності. Усі вже бачать: Кремль не збирається приставати ні на які економічні угоди з Вашингтоном, а збирається маніпулювати переговірною ситуацією, прагнучи зламати цю ситуацію на свою користь.Тож, так, тут величезна проблема.Але я вважаю, що Трамп, просто через свій темперамент і характер, не спроможний сам собі сказати: так, я тут зазнаю поразки, треба швидко змінювати стратегію. Він завис у цій ситуації.Трамп просто належить до іншого світу, в якому можна за гроші домовитися. Я бачу водночас еволюцію - чи трансформацію - кремлівського режиму: з ідеології КГБ при Кабінеті міністрів СРСР вона перетворюється на ідеологію ЧК, тобто "ми безкоштовно готові продовжувати перманентну революцію аж до Берліна". І якщо нема елементів стримування, це все буде розгортатися. Дух, що вселився в Дугіна, - він вселився і в кремлівське політбюро. Це вже не про гроші – це про готовність реалізовувати сценарії за допомогою сили. Наскільки вистачить цього потенціалу?Я погоджуюся з цією інтерпретацією. Дійсно, ми бачимо, що швидко, стрімко в останній рік відбувається: режим у Кремлі трансформувався, звісно, за 25 років, але ми зараз бачимо трансформацію, безумовно. І мені видається дуже точним визначення: це перехід від стилістики КГБ СРСР до стилістики, яка нагадує дійсно ОГПУ і НКВД, а зовсім не КГБ періоду застою й профілактичної роботи з дисидентами. Це видно добре.І у внутрішній політиці ухвалюються рішення радикальні, а головне – терміни. Приписуються екстремізм, тероризм широким віялом якимсь культурним діячам одночасно і на зовнішній сцені. Мало того, що комісія щодо іноземного втручання, тепер буде ще комісія з моніторингу шкоди з боку іноземних держав - тут теж Кремль віяловим способом діє. Власне, до цього впродовж усього періоду повномасштабної агресії Кремль погрожував у тій чи іншій формі європейським країнам - взагалі країнам Заходу, не лише європейським. А зараз це все загострюється, і надалі буде ще важче. Я погоджуюся: так, є трансформація така.Те, що ми чули від Мединського, від Путіна і не лише від них, зводиться до історіософської психопатології: це викривлене  крізь власну призму і власні комплекси сприйняття тлумачення історії. Наскільки далеко вони готові заходити? І для чого було посилати настільки демонстративно саме Мединського? Адже є Лавров, Ушаков, Дмитрієв. Ні, заявили в Кремлі, ми готові продовжувати те, що не було реалізовано кілька років тому, - тобто нав’язування в Стамбулі кремлівського ультиматуму.По-перше, так і є. До речі, коли ми  говорили про Дональда Трампа, то так само Вашингтон мав ясно прочитати: якщо переговірну делегацію очолює Мединський, то, цілком правильно, акцент Кремль робить аж ніяк не на дипломатії чи прагненні до діалогу. Він робить акцент, прямо показуючи: ось Володимир Мединський, який сам є пропагандистом, відвертим імперцем-істориком, послідовним, агресивним путіністом, - на чолі переговірної групи. Це приблизно як зараз перенести переговори до Ватикану, то тоді Кремль має призначити митрополита Тихона Шевкунова главою своєї делегації.Чи бурятського ламу з тих, що палили верблюдів на честь Шойгу.Саме так  - або ламу від Сергія Шойгу. Цей жест дуже чітко читався. І дійсно, якщо подивитися, видно добре: сам Путін неодноразово вже в період миротворчої ініціативи Трампа говорив про це все геополітичне божевілля, з позиції якого оцінюється розвиток Європи, розвиток світу. І навіть за підсумками стамбульської зустрічі Путін теж сказав, що якісь західні куратори не бажають зупиняти війну, використовують неонацистський режим у Києві, аби продовжувати війну.Уся ця схема, пряме її висловлювання просто показує, що Путін і вся його група, яку він показав, приблизно 15 людей – і військові, і цивільні, які входять до цього кола, в якому ухвалюють рішення, і які діють активно кожен на своїй ділянціі – всі ці люди мають такий самий стан свідомості. Вони вважають, що мають гарну перспективу у війні, що потрібно накопичувати силу й потім битися з Заходом. Ви цілком правильно кажете, що подальший поєдинок із Заходом є в порядку денному і є центральним елементом усього путінського планування майбутнього. Вони всі живуть із цією думкою – що зараз Україна, а далі, через 5 років чи через 7, – невідворотне зіткнення з НАТО й треба готуватися до перспективи цього конфлікту.Таким чином, у те, що сьогодні робить Путін - звісно, не можна цього не бачити, - зашито майбутнє зіткнення з Європою. І правильно сьогодні європейські країни знову порушують питання про те, чи буде та як саме буде працювати 5-та стаття Статуту Північноатлантичного альянсу в умовах кризи. Була велика інерція впродовж багатьох років: знали, що ця стаття є та що вона автоматично набере силу. Зараз очевидно, що країни східного флангу НАТО взагалі не впевнені в тому, що вона автоматично спрацює. Тому всі почали порушувати це питання, а також питання європейської безпеки, що, звісно, цілком правильно на тлі того, що робить Путін.Я думаю - до речі, треба на цьому наголосити, - що Путін у такій формі відповів Трампу на його миротворчу ініціативу (це дуже чітко зрозуміли всі в Європі): так, треба готуватися відповідати на загрозу, що наростає.Путін дуже часто не дешифрує це поняття "першопричини війни". Ви дуже правильно відзначили, що це про метафізику, тобто не конкретний причинно-наслідковий зв’язок, - це про сакральну ідеологію деяких керівників. І другий момент – це Мединський і готовність вічно вести війну (20 років). Розуміємо, що це психологічна атака на європейців і на частину українців. Але, розуміючи логіку Кремля і логіку розгортання війни, ясно, що Путін сказав на останньому радбезі: «А для чого ми маємо зупинятися?» - і не знайшлося жодного Наришкіна, який би всупереч Путіну уточнив би щось.Так, дійсно.  Я не знаю, що думають Дональд Трамп, його апарат, але в Європі, в Україні всі розуміють, що, доки Путін перебуває в Кремлі, він, без жодного сумніву, діятиме тільки в логіці війни. Він у будь-якому разі вестиме війну, більш інтенсивну чи менш, але вже видно: він увесь на цю війну заточений. За три роки він розвернув економіку й суспільство в напрямі цієї війни в значній частині. Зараз багато хто правильно пише, що сама війна, яку чинить Кремль,  стала структурним моментом, структурною основою всього путінізму й системи суспільства. Так воно і є.Тому всі розуміють, що тільки з відходом Путіна з життя чи з політики може бути якась надія  припинити себе мілітарізовувати, орієнтувати себе на війну з Україною та погрози Європі. Отже тут не повинно бути якоїсь наївності, розрахунків на те, що Кремль погодиться, – РФ чотири області конституційно до себе приписала й наполягатиме тепер на цих чотирьох областях, тут немає варіантів посунути Путіна, хіба після Путіна хтось посунеться.Тут потрібно  дивитися реально, не розраховувати, як це хотів зробити для себе Трамп. Це намір Путіна вести цю метафізичну війну, Кремль формулює так: якщо Росія цю війну не виграє, то Росії не буде. Улюблений путінський тезис: весь світ навколо прагне знищити Росію, розчленувати. Звісно, це психопатологія, тому що очевидно, що впродовж усього пострадянського періоду нічого такого не було, ніхто не збирався розчленовувати Росію чи знищувати, а всі збиралися з нею економічно взаємодіяти. Ба більше – досі наслідки цього піддаються критики, цей економоцентризм. Ніхто звісно, не бажав, щоб так усе повернулося, але Кремль так розвернув, і Путін так розвернув у підсумку.Я згоден, Кремль не просто мілітаризує країну, але він справді створив ідеологію, яка забезпечує цю "вічну війну", як сказав Мединський. Але що таке "вічність"? Це вічність у лапках, звісно, вона триватиме лише поки ця група перебуває у владі.Або якщо будуть ресурси. Свого часу Сталін був готовий завойовувати Індію чи Китай, але потім йому хтось сказав, що люди закінчилися. Відповідно, зараз у Путіна люди є, хоча все одно довелося залучати Північну Корею. До того ж є економічні питання. Коли Сі Цзіньпін був у Москві, Путін видав деякі сигнали, можливо, під впливом лідера Китаю. А можливо, було досягнуто якихось домовленостей між ними. Перед розмовою з Трампом Китай відправив до Москви Лулу де Сілву, якого Путін чотири години промаринував і не прийняв, відправив назад. Це образа не просто Бразилії – це серйозний виклик у бік Китаю. Треба виходити з того, що Кремль, звісно, робив і робитиме масу спроб побудувати якісь міжнародні альянси на свою користь - і БРІКС, який повторюватиметься, і африканські конгреси, які він проводить, і в Азії, і зараз ми бачимо, що там готується якийсь російсько-аравійський конгрес, люди Путіна намагаються його побудувати. Це все само собою, і немає сумнівів у тому, що Кремль буде прагнути обходити режим санкцій.Але все-таки я думаю, що в другій половині року 2025-го ми, безсумнівно, побачимо а) вторинні санкції набагато більшої сили, ніж вони були, і більш послідовні; б) ми побачимо дуже активне обговорення того, як зупинити роботу російських морських портів, тому що це суттєвий момент і, крім того, у Балтійському морі це зачіпає інтереси всіх країн регіону Північної Європи. Ми побачимо також постановку питання - набагато більш чітку - про те, як захистити великі українські міста за допомогою поставок ППО. І ми побачимо, також безсумнівно, питання про те, яким чином використовувати російські заморожені активи, - це питання буде вирішено в другій половині року. Я в цьому не сумніваюся. Чому?Тому що Путін ясно показав у відповідь на ініціативу Трампа - це буде записано в політичній історії, в історії дипломатії: ні, я не припиняю війну. Отже, у другій половині року, адже завжди відповідь формується не відразу, потрібно завжди місяць-два. Ми побачимо в другій половині року послідовну відповідь на відмову Кремля погоджуватися на припинення вогню. 

Макрон і Сі Цзіньпін обговорили війну в Україні: Франція та Китай мають спільну метуЕммануель Макрон повідомив про телефонну розмову з Сі Цзіньпіном, де обговорили війну в Україні та економічні відносини. Обидва лідери прагнуть міцного миру та співпрацюватимуть для його досягнення.