Search trend "Стрій"

Ернест Астахов переніс операцію

Азовець "Вог", Богдан Цимбал, розповів про особливості рекрутингу. Він підкреслив: "Азов" завжди робить ставку не на кількість, а на якість бійців. Повний текст новини

Зараз чоловік виконує завдання на Донеччині.

Олексій Гук загинув під Вовчанськом Харківської області

Декілька разів повертався у стрій після поранень, загинув також у строю.

Військовий з Черкащини Віталій Горпініч у вересні 2024 року під час виконання бойового завдання втратив ногу. Нині захисник проходить реабілітацію та планує повернутися у стрій

Наступна історія про медикиню 125-ї бригади ЗСУ Христину Голдак з позивним Багіра. У неї складний досвід порятунку наших військових. Вона працювала на масових евакуаціях, в піхоті, у найскладніших боях на фронті. А тим часом на неї вдома чекав син, який тяжко переживав розлуку з мамою. Розповіла про її внесок у нашу боротьбу та порятунок поранених. Христина Голдак з позивним Багіра - ветеранка російсько-української війни проти російської окупації зі 125-ї бригади ЗСУ. Вона вирушила у військо на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Медикинею. У цивільному житті Христина працювала медичною сестрою. А, коли почалася повномасштабна вирішила, що її досвід буде корисний у війську.  "Перетелефонував мій кум, він сапер і сказав, що у бригаді потрібні медики, - розповідає Христина. -  Я вмію колоти, маю певні медичні знання, тож, звісно, я погодилася". У червні 2022 жінка вже була у бригаді. Вчилася стріляти, тактичної медицини, як евакуювати. Також виїжджала на навчання. Тобто вже поступово входила у військове середовище. "Щоб ви розуміли, навіть, коли ми були ще на ППД у Львові, ми вчилися ставити катетер. На моїй руці вчилися побратими ставити катетер, - розповідає Христина. - Це було необхідно, бо ми ж розуміли, що нас поділять по екіпажах і ми не будемо усі разом.  І так хлопці вчилися. Забув джгути розв'язати, я вся в крові заляпана. Але нічого, навчилися, молодці. Командна гра". На початку 2023 року Христина з екіпажем поїхала у зону бойових дій. Тоді цілодобово сиділа за рацією на чергуваннях. А, якщо хтось з персоналу захворів, то вставала у стрій. Відновлення не було. Відпустка - вкрай рідко. Лише до десяти днів впродовж року. "Ми швидко працювали з пораненими. Коли по рації передавали жовтий, зелений, червоний, ми вже орієнтувалися, готували транспорт і все, що буде необхідно для порятунку, - каже Христина. - Звісно, ми не знали, що буде, але звісно, катетер, турнікет, бандаж, ножиці, все поряд. І поки водій газував, ми надавали медичну допомогу. Коли ми на одну ділянку висувалися, там був дуже розбитий міст. І тільки но той міст ми минали, я водія просила зупинитися на хвилинку, якщо потреба була в наводненні організму, ставила катетер і ми бігом рушали далі. Не зупинятися ні на хвилинку. На Донецькому напрямку в нас був стабілізаційний пункт, у  Харкові не було. Тому мені на Донеччині було комфортніше, тому що ми максимально швидко скидали пораненого спеціалістам, лікарям та реаніматологам. А в Харківській області евакуація тривала до години з моменту, коли ми поклали постраждалого на каталку і почали рушати бігом. Звісно, я не можу сказати, що в мене малий багаж, але я завжди казала: "Хлопці, я не Бог". І завжди наказували, що вони повинні себе берегти: бути в амуніції, бронежилеті, касці, берцях. Це дуже важливо. Поранений на одній з евакуацій мені казав: з мене шампанське". Я кажу, так, дитяче. Тобто і жарти були, і подяка, розуміння. І, звісно, було заспокоєння з мого боку, тому що військовий переживав, стогнав, поранений, треба було з ним тримати якийсь певний контакт, щоб не втрачати його, щоб був діалог, бодай".  Розповідає про щасливий випадок на фронті."Привозять хлопця, молодого хлопця. У нього поранення в голову від снайпера. Куля стесала йому трішки верхівку волосся. Ми, звісно, надали допомогу і я казала: "Щастя від Бога", тому що просто куля застрягла в шоломі й поранення незначні. Чудо відбулося". Але найскладніший для Христини був перший загиблий, якого в Торському евакуювали "з нуля". Він мав множинні осколкові поранення, не сумісні з життям. "У нього пульс не прослуховувався, але я все одно монтувала катетер, надавала медичну допомогу. Я пробувала врятувати ще. А ще крім нього закинули трьохсотого нелегкого. І я була одна на двох. Розривалася між двома вогнями. Коли ми привезли на стабпункт загиблого, я ще просила спробувати реанімувати. Довго вони ще пробували врятувати, але, на жаль, не вдалося. Це для мене був стрес. Я цілу ніч була з ліхтариком, комок у горлі стояв, кілька днів мені було важкувато, - розповіла Христина про першого загиблого. - Я казала завжди: "Боже, за що?" Бо коли ти його пакуєш в мішок і витягуєш всі цінні речі, військовий квиток і, крім того, є маленький образочок і вервечка. Тоді я була геть розбита. Людина мала якусь певну надію, але в Бога були інші плани. Знаєте, бачити смерть - не весело, всі бояться вмирати. Нічого тут дивного немає". За словами військової, на позиціях всі один одного підтримували та завжди нагадували за безпеку. Адже, коли їдеш в евакуаційній машині, завжди думки про те, що потрібно перш за все зробити, над чим попрацювати і що дотягнути. "Були перевантажені дні, коли були пущені в дію всі екіпажі. Один за іншими прикріплені до іншого батальйону. Тоді було дуже багато роботи. Було багато загиблих та поранених. Ми їхали, верталися на базу, хоча вже другий екіпаж також підхопив і поїхав. Тобто в такому режимі нон-стопу працювали. Були й такі важкі евакуації, що не вдавалося всіх вивезти. Дехто, на жаль, залишився на полі бою". Але були й світлі моменти на війні. Христина з побратимами з нетерпінням завжди чекали Різдво чи Великдень. Особливо, якщо знали, що не їдуть додому. "На одній із позицій ми знайшли в сусідньому будинку  великодній кошик.  Прибрали його, волонтери ковбаску нам відправили, паску, бурячок з хроном.Священник посвячував нам ту паску і ми збиралися на великодній сніданок. Також на Різдво я зварила борщ червоний пісний з грибами. І я казала, його не чіпати, бо то на вечерю. Ми поїхали на виїзд, звечора ще докупили вареники, була кутя від волонтерів. І ми сідали вечеряти на Різдво. У відпустках я була дуже рідко. Я пам'ятаю, вирвалася одного разу на Різдво. Приїхала додому і син питає "Мам, ти на скільки?" А я в клопотах кажу на п'ять днів. Він вийшов з кімнати і у спальні, плаче. І каже: "Як на п'ять днів?" Тоді я йому пояснювала, що щаслива, бо бодай на одне Різдво приїхала додому.  Але тої відпустки п'ятиденної зовсім мало. Потім поїхала ще раз, коли син закінчив школу, на останній дзвоник. Він відмовився від випускного балу, бо не міг святкувати, коли мама воює", - розповіла Христина. Через рік служби Христину нагородили знаком пошани. "Було дуже приємно, тому що мою роботу оцінили. Мій начмед казав, що я стимулюю до порядку, чистоти і комфорту на позиціях". Через два роки служби Христина звільнилася зі служби. Поверталася у цивільне життя складно. Було важко навіть вийти у центр міста. Дуже підтримували друзі у цей момент. "Кафе, літні столики, шумна музика, все це мені було не комфортно. Я думала, не мало б бути того всього зараз. Але, коли я пішла на роботу, пропрацювала певний період, я була вдячна, що мене люди пускали у свій колектив. Багато хто дуже подивувався, що жінка пішла на фронт. Але я завжди казала, якщо ми не підемо туди, прийдуть сюди. І наші діти будуть потребувати захисту. Потрібно виправляти свої помилки за ці всі голосування. І друзі підтримували, друзі розуміли. Були, звісно, казали, потрібно ще залишитися і заробити грошей. Тобто люди собі сприймають, думають, що ти йдеш туди заради якихось грошей, а справа не в грошах", - наголосила Христина.  

Автомобіль - це така ж зброя, як гармата, ракетна установка чи БПЛА, на жаль, після бойового виходу ця зброя потребує ремонту. Ваш донат допоможе повернути залізного друга в стрій!Кожен може стати частиною перемоги. Долучайтеся до добрих справ для майбутнього України. Наша ціль: 200 000 гривеньПосилання на банкуНомер картки банки4441 1111 2346 8013

Звісно, рішення Едвіна не викликало захвату в його родини:Мої родичі жахнулися, коли дізналися про це, тому що війна в Україні набагато страшніша, ніж те, з чим я стикався в Колумбії. Вони й досі час від часу просять мене повернутися, але в мене є віра, що я ще можу допомогти Україні. Я був у Києві, в Тернополі. Це прекрасні, чисті міста. Там усе організовано. Мені там сподобалося. Танос вступив до Інтернаціонального легіону оборони України в березні 2024 року. Він воював у Серебрянському лісі та на Покровському напрямку. В ході жорстких боїв здобув повагу побратимів, репутацію надзвичайно хороброї та надійної людини і майстерного воїна. Найважче під час операцій – це контролювати себе як особистість та контролювати свої страхи, – ділиться досвідом легіонер. – В армії Колумбії нам казали, що страх  – у наших головах. Я завжди намагався контролювати голову. А також я вірю в Бога і впевнений, що Він мене захищає. Коли місія завершується, я намагаюся забути все, що там було, і сфокусуватися на теперішньому та готуватися до наступної операції.Попри непростий досвід, Едвін зберіг людське, шляхетне ставлення до бійців, зокрема й до ворога. Та все ж у тому, що стосується росіян, є нюанс:Я поважаю будь-яку людину, що взяла до рук зброю, адже для цього треба мати силу волі. Але росіян я не поважаю як людей за те, що вони роблять в Україні. Найбільше мені подобається в Україні те, що люди захищають свою країну від щирого серця. Коли в мене не буде запалу (внутрішнього вогню в серці), – я перестану воювати. Я поважаю бійців усіх національностей, які долучилися до Легіону. Едвін – професіонал. Він любить свою справу, і військова служба – це його тверезий, зважений вибір. Стиль життя, який дає натхнення робити неймовірні речі.Я народився солдатом, – каже Танос. – Коли в Україні закінчиться війна – я шукатиму інше місце, де зможу бути солдатом.Побратими поважають Едвіна не лише за його майстерність і професіоналізм, що дозволяють успішно виконувати найскладніші та найнебезпечніші завдання, але й за його мужність та безвідмовність. Танос досконало володіє стрілецьким озброєнням, працює з різними штурмовими гвинтівками та кулеметами. Багато разів легіонер погоджувався на участь у складних місіях і повертався переможцем. Попри це, він дуже обережний із порадами для інших легіонерів чи добровольців, які мають намір вступити до війська:Щодо психологічної складової, я не можу щось порадити. Всі люди різні. Військовим не можна стати – військовим треба народитися. Кожна людина живе, відштовхуючись від свого характеру та сили волі. Це особисті рішення кожного. Що стосується молодих хлопців, які збираються долучитися до Збройних Сил України, то, я думаю, наразі підходящий момент, щоб показати Україні як землі, що ти готовий її боронити. На війні насамперед важлива дисципліна. Ти маєш повністю розуміти, що ти вже не цивільна особа, а військовий. Необхідно любити ту справу, якою займаєшся. Тут ти не можеш просто взяти і звільнитися. Бійцю необхідно повністю зосередитися на своєму військовому житті.Як більшість людей дії, Едвін досить зважено підходить до слів. Та все ж він ділиться деякими секретами своєї майстерності:Щоб вижити в перші 10 хвилин свого першого бою, треба бути ментально підготовленим, мати правильну мотивацію та не "вимикатися". Також необхідно задіяти усі свої знання, які були отримані в ході навчань. При цьому легіонер – глибоко віруюча людина:Я дуже вірю в Бога, і Він мене завжди захищає. Усе те необхідне, що допомагає контролювати себе в ході операції, мені дає Бог.Під час бойових місій Таносу доводилося брати участь у рятувальних операціях, проводити медичну евакуацію побратимів. Військове братерство має для нього особливе значення:Мені доводилося рятувати побратимів. Так буває на війні, і цього не уникнути. У більшості випадків, коли твій побратим поранений, ти намагаєшся з ним вийти на контакт чи перепитати у когось, наскільки сильно він поранений та як у нього проходить лікування. Згодом, коли він повертається у стрій, – ви маєте більш теплі відносини. Мої побратими – це щось більше, ніж просто колеги. Коли ви разом знаходитеся в бліндажі, ти ділишся з ними своїм страхом, а вони - з тобою. Ти на них розраховуєш, а вони розраховують на тебе. В окопі ми стаємо однією родиною. Коли ти виходиш на місію, то побратим для тебе не просто колега чи друг. Він стає для тебе членом сім’ї. Звісно, участь у бойових діях, а тим більше в іншій країні, - це не легка туристична прогулянка. Бойові операції завжди пов’язані з серйозними фізичними навантаженнями. Іноді такі обставини навіть стають частиною фольклору військової субкультури.У нас є фраза: "Носиш, як віслюк, а живеш, як король", – каже легіонер. Під цим афоризмом він має на увазі, що різне військове майно, передусім зброю та боєприпаси, важко носити. Зате потім, із добрим боєзапасом, боєць має чим воювати і краще почувається під час бою, коли немає такої гострої потреби економити набої чи гранати. – Якщо мені скажуть нести 20 гранат, – то я понесу. Якщо буде наказ нести ящик з патронами, – то я буду це робити, адже я солдат. Майже легендою легіону стала різниця у кулінарних традиціях України та Колумбії, тож про смакові уподобання Танос не кривить душею:Їжа нам не подобається, але це нормально, бо ми з іншої країни. У нас інша культура та кухня. А все інше мене повністю влаштовує в Україні.Попри відмінності в кулінарних традиціях, більшість колумбійців та українців поділяють значно важливіші світоглядні позиції. Передусім це стосується родинних цінностей, поваги до батьків та звички оберігати їх за будь-яких обставин. І тут професійний солдат, грізний Танос – зовсім не виняток:Коли виходжу з місії, я телефоную своїй мамі і прошу, аби вона мене благословила, а також розмовляю з нею. Це для того, щоб у неї пройшли страхи, і вона знала, що я вийшов з місії. Едвіну як нікому відомо, наскільки велике значення в умовах бойових дій має мужність, професіоналізм та мотивація кожної людини у підрозділі. Для нього самого легіон – це значно більше, ніж просто колектив, а бути солдатом – більше, ніж просто професія.Рішення щодо приєднання до Легіону – це особисте рішення кожного, – наголошує Едвін. – Сюди їдуть багато людей з різних мотивів і, коли приїжджають, зустрічаються з реаліями війни, – вони наповнюються страхом. На мою думку, краще мати у Легіоні 20 людей, які будуть виходити на місії та воювати, ніж 60, що будуть просто заважати.У лавах Інтернаціональних легіонів оборони України воюють проти російських загарбників найхоробріші люди з понад 75 країн світу. Вони прибули з різних куточків планети, щоби своєю зброєю та хоробрістю зупинити всесвітнє зло ХХІ століття. Вони – легіонери вільного світу. І Танос – один із найкращих серед них. Стриманий на словах, але вибуховий у справі. Тому що він народився солдатом. Тому що любить справу, якою займається, і вірить в неї. А після складних місій та жорстоких боїв завжди знаходить час подзвонити й заспокоїти маму.Джерело: пресслужба Інтернаціонального легіону, Володимир Патола

Ситуація на фронті - Білгородський напрямокПочну з напрямку, про який Генштаб у своїх зведеннях не згадує, - Білгородщина, де вже три тижні діють наші військові. Цей напрямок важливий тим, що там проводяться заходи з виснаження та сковування російських сил. Йдеться про ті підрозділи, які ворог накопичив на Курщині після того, як йому вдалося витіснити наші війська з цього регіону. Однак там залишаються ділянки площею близько 95 кв. км, які продовжують контролювати наші військові, зокрема в зоні Гуєвого. Ворог намагався або планував перекинути частину своїх сил на інші напрямки - Курахівський, Торецький чи Запорізький, але йому це не вдалося. Адже зараз Білгородщина горить, і ворог змушений спрямовувати свої сили саме туди.На карті позначено дві ділянки на Білгородщині, які зображені блакитним кольором в нижній частині мапи. Це селища Демидівка і Попівка, де відбулися атаки наших військ. Вчора, 6 квітня, російські воєнкори активно писали про те, що 155-та російська бригада морської піхоти, яка була перекинута з Курщини, начебто змогла заблокувати частину наших підрозділів. Однак це - брехня. Була показова реакція від нашого 255-го штурмового полку, який зараз воює на Білгородському напрямку. Наші військові відреагували: "Клоуни, ви не змогли навіть своїх офіцерів вивезти, а вони хочуть жити й допомагають нам". Ймовірно, йдеться про захоплення російських офіцерів у полон. Тобто рейдові дії на території Білгородської області продовжуються, і ми повинні взяти з Курської операції лише найкращі висновки, орієнтуючись на наші сильні сторони.Лиманський напрямокВодночас ворог активізувався майже на всіх напрямках. Одним з таких є Лиманський. Тут окупаційні війська намагаються пробити нашу оборону на ділянках Нове - Катеринівка - Невське, яке зараз перейменовано у Балку Журавку. Ці населені пункти розташовані на межі Луганської та Донецької областей, на західному березі річки Жеребець. Аналітики оцінюють ситуацію на цьому напрямку по-різному, але загалом вона виглядає тривожно.Зокрема, DеерStаtе сьогодні, 7 квітня, повідомив, що противник намагається проводити штурмові дії в районі Невського і продовжує тиск на Катеринівку, використовуючи перевагу в живій силі та можливостях ураження. Це висновки аналітиків, але наші воїни на місцях знають ситуацію набагато краще.Максим Білоусов, начальник відділення комунікацій 60-ї окремої механізованої бригади з Лиманського напрямку, розповів, що на початку 2024 року спостерігалися активні та потужні ворожі механізовані штурми, коли використовувалося близько 10–15 одиниць техніки одночасно. Росіяни застосовували "цар - РЕБи" і "цар - мангали", коли на одному танку було встановлено величезну кількість РЕБів. Але нам вдалося нейтралізувати цю техніку. А літо було більш спокійним, відбувалась так звана штовханина. Однак з осені знову відновилися механізовані штурми, які вже не були настільки потужними, як на початку 2024 року, проте все ж таки завдавали чимало клопоту.Офіцер продовжив, зауваживши, що десь з початку нового року механізовані штурми ворога стали менш активними. Загарбник використовує приблизно по одному БМП, БМД чи БТРів, а також мотоцикли або адаптовані легкові автомобілі. Противник намагається доставити піхоту якомога ближче до наших вогневих позицій. Адже  їхнє основне завдання – малими групами або за допомогою механізованої техніки наблизити десант до наших позицій. Після цього цей десант має штурмувати позиції ЗСУ. Окрім піхоти, у ворога активно працює артилерія, РСЗВ, дрони, FРV-дрони, ударні дрони "Блискавка", а також скиди з повітря. Крім цього, працює авіація, яка завдає ударів майже щодня, як по полю бою, так і по тилу.Начальник відділення комунікацій 60-ї ОМБр навів аналогію, що військові його бригади - ніби дамба, яку ворог намагається постійно продавити, шукаючи слабкі місця. Але ми тримаємо стрій, працюють усі підрозділи. Ми постійно відстежуємо ситуацію на полі бою, активно працює наша аеророзвідка та піхота. Тобто ситуація складна і важка, але нам вдається стримувати просування противника в нашій зоні відповідальності. Ми докладаємо всіх зусиль, щоб максимально уповільнити його просування і розробляємо плани для його відкидання назад. Наразі географія сприяє нашій обороні, ландшафт допомагає працювати підрозділам безпілотних систем. Однак нам також потрібно й ховатися, адже ворог активно використовує аеророзвідку. Окупанти постійно залучають Suреrсаm та інші розвідувальні безпілотні системи. Тому нам необхідно вправно маскуватися, щоб згори не було видно наших позицій. Крім того, використовуючи ландшафт, нам потрібно якомога швидше знаходити ворожі екіпажі безпілотних систем, які запускають FРV по нас, а також дрони "Блискавка", які можуть нести як термобаричні заряди, так і протитанкові міни.Військовослужбовець зазначив, що стрілкові бої виникають час від часу через велику кількість ворожої живої сили. Противник постійно кидає на "м'ясні штурми" свою піхоту: спочатку можуть йти менш навчені російські військові, а за ними більш професійні та краще екіпіровані, які побачать, де була прихована вогнева точка і по ній потім будуть працювати. Звісно, ті, що йшли попереду, загинуть. Для цього українські оборонці використовують ударні дрони, які окупанти називають "Баба-Яга", і вночі мінують всі шляхи, якими росіяни можуть скористатися на підходах до позицій наших підрозділів. Вже неодноразово ворожі танки та БМП підривалися на залишених для них мінах. Але основна проблема – кількість особового складу противника і те, що його не жаліють.Білоусов додав, що українські дронарі та артилеристи цілодобово знищують ворожу силу. Наприклад, є дані роти розвідки, що були опубліковані на сторінці бригади, і внаслідок тільки скидів гранат за місяць ліквідовується близько 30 військових армії РФ. І це лише показники від роти розвідки, а щодо загальних цифр, то втрати ворога є величезними. Про роботу нашої артилерії можна навести приклад про скупчення противника, тобто коли вже зафіксовано накопичення до 10-15 осіб, тоді працює наша артилерія. Якраз у такому випадку артилерія ефективніша за скиди. Слід сказати, що бригада проводить рекрутингову кампанію і шукає операторів FРV, скидів, ударних дронів, але є вакансії для стрільців, мінометників, гранатометників, медиків, психологів, водіїв, кухарів – всі посади потрібні.Німецькі безпілотники для ЗСУДалі поговоримо про техніку, а саме німецькі дрони, які не мають китайських комплетуючих, виготовлені з дерева, але з програмним штучним інтелектом (ШІ). Ці дрони постачаються ЗСУ і знищують ворогів попри всі потужності російського РЕБу.Восени минулого року Німеччина повідомила, що планує передати Україні 4000 неназваних баражуючих боєприпасів. Згодом стало відомо, що йдеться про ударні дрони НF-1 від німецької оборонної компанії Неlsіng, яка відома в царині ШІ, програмного забезпечення. Ця компанія почала такі елементи додавати до потенціалу дронів.Є відео журналу Віld, де кореспондент видання побував в Силах спеціальних операцій, які використовують дрони НF-1 в Сумській області. Військові розказують, що цей літачок може перебувати в повітрі близько години, а за цей час пілот знаходить ціль. Дрон НF-1 застосовується проти різних цілей, від броньованої техніки до систем ППО. Дальність такого дрона - до 150 км, але де-факто використовується на 40-50 км, тому що це відстань для більш оптимального пошуку та знищення ворожих цілей.У чому родзинка цієї розробки? Цей дрон зроблений з фанери, дерев'яний, відповідно, дешевий з погляду матеріалів, які входять до його складу. Але ефективність НF-1 висока саме за рахунок програмного забезпечення. Коли цей дрон потрапляє під засоби російського РЕБ, то це не впливає на його ефективність, тому що компанія Неlsіng забезпечила НF-1 програмними рішеннями, що забезпечують донаведення баражуючого боєприпасу до цілі, навіть якщо зникає сигнал управління чи GРS. Камера дрона захоплює ту чи іншу ціль і за рахунок обробки зображення, ШІ донаводить засіб, відповідно, ціль знищується. Якщо РЕБ захопив цей літачок десь на середині польоту, то дрон не падає, заходить в траєкторію перебування, доки вплив російського РЕБу не пропаде, а потім оператор може далі керувати НF-1. Йдеться про те, що Україна вже отримала понад тисячу таких зразків, які й далі будуть постачатися.Але цікаво, що компанія Неlsіng готує постачання до ЗСУ і більш сучасні зразки дронів – НХ-2, про які стало відомо лише наприкінці 2024 року. НХ-2 мають більшу вагу і дальність застосування – десь 150 км. Вони побудовані по іншій аеродинамічній схемі, також облаштовані програмним забезпеченням, яке дозволяє діяти в умовах російського РЕБу. Також має функцію донаведення по ворожих цілях.Загалом компанія Неlsіng планує поставити десь 10 тис. і перших, і других версій цих дронів, що виготовляються у Німеччині виключно з європейських комплектуючих. Звісно, ці комплектуючі є дорожчими, але такі постачання вкрай важливі, бо дозволяють посилити потенціал наших Сил оборони для знищення тих цілей, які ворог намагається прикривати засобами РЕБ. Німеччина постачає нам технологічні зразки озброєнь у цьому важливому інноваційному напрямку. 

Боєць розповів, про перший вихід на розмінування, поранення та про те, що повернувся в стрій

Нині, попри важку мінно-вибухову травму, яка призвела до втрати кінцівки, він докладає всіх зусиль для того, щоб якомога швидше повернутися...

Уже є понад тисячу вісімсот творів про російсько-українську війну &еnsр;Учора зняли шви й виписали. Радію, що вдома. Здоров'я на війні геть похитнулося. Хлопці вчасно загнали мене в санчастину. Там подивилися на УЗД і сказали лягати на операцію. У мене була жовчнокам'яна хвороба, й жовчний вже тріщав по швах. Я тепер добрий без жовчі, усміхається письменник Сергій Пантюк. Спілкуємося 27 лютого по відеозв'язку Період реабілітації збігся з проведенням ­29-го поетично-музичного фестивалю "Віршень"? &еnsр;Швидше навпаки. Загострення хвороби почалося на мій день народження, 10 лютого. Я здав аналізи, підготувався, 15 лютого провів "Віршень", і за день мене прооперували. Чим фестиваль був особливий цьогоріч? &еnsр;З 2020 року проводимо "Віршень" онлайн. Раніше я був проти цього формату, а тепер лише за, адже стало реальним велике охоплення учасників. Поет Матвій Смірнов багато років живе з родиною в Британії, він став одним із відкриттів цього року. Зазвичай ми даємо три відзнаки, тому, оскільки згадав про Матвія, скажу про інших двох. Ще одним відкриттям стала поетка, активістка й волонтерка Роніка Пожарська. Також вразила творчістю Інна Пономаренко з Одеси. Вона займається просвітницькою діяльністю, фахова філологиня, кандидатка наук. Писала поезію не на загал. Коли почала публікувати вірші у фейсбуку, вони виявилися приголомшливими. Як змінилася творчість за 11 років російсько-української війни? &еnsр;Війна проникла всюди. І в цілому про що нині писати? Усі інші контексти здрібніли, зміліли. Ще 2014 року першопрохідцем воєнної творчості став близький друг і побратим Борис Гуменюк (з кінця грудня 2022 року вважається зниклим безвісти. Країна). На видання його книжки "Вірші з війни" ми скинулися. До речі, він писав, що справжня література починається нині. Тому маємо великий пласт митців, дотичних до цієї теми. На сьогодні вже є понад 1800 творів про російсько-­українську війну. Десь 60 відсотків авторів це люди, які воюють чи воювали, ті, хто відчув війну на собі. Розумію, що частина цієї творчості є більше документами епохи, ніж художньою літературою у високому розумінні. Проте цей масив текстів дасть змогу гучно говорити про російсько-українську війну в контексті світової літератури. До того ж історія і література завжди перетинаються. Буде ще багато мемуарної літератури, нонфікшну. Зрозуміло, що інтерес коливатиметься. Він і нині трішки інакший, ніж був, скажімо, 2022 року чи навіть 2023-го. Але ця тема нікуди не подінеться, а тільки розвиватиметься, ростиме, як снігова куля. Потім писатимуть твори з висоти іншого часу. З'являться умовні Гемінґвеї, Ремарки, які пробуватимуть відсторонено все узагальнити. Ці геополітичні речі здаються фарсовими За період повномасштабної війни українці стали дорослішими. Як зберігати мудрість нині, коли, здається, весь світ з'їжджає з глузду? &еnsр;Коли дивлюся на це, завжди думаю так: ми вже стільки страшного пережили Голодомори, війни, репресії, жахи 70-річної радянської окупації й сучасної рашистської, ці геополітичні речі здаються фарсовими. Є якісь письменницькі передчуття, що на нас очікує чимало хороших сюрпризів. Як для вас почалася велика війна? &еnsр;З побратимами, з якими воював на Донбасі, місяців за три до повномасштабного нападу знали: щось буде. Коли вранці 24 лютого почув вибухи, одразу зідзвонився з хлопцями, і протягом дня всі зібралися на одній локації. Це була єдина точка, де формувався новий батальйон. Ми прийшли туди всім колишнім підрозділом, тими, хто починали 2014-го як батальйон ОУН, а на початок великої війни майже всі були на цивілці. Так приєдналися до 126-го батальйону 12-ї бригади ТрО. Звідти у травні 2022-го ротою перейшли в 23-й батальйон. Тоді під час проходження ВЛК навіть довелося трохи давати хабарі. Мав попередні поранення, контузії. Коли вступав до ТрО, ніхто про це не запитував, а коли переводилися в ЗСУ, то там нас серйозно перевіряли. Довелося підмазувати, щоб мені поставили деякі підписи, а один кардіолога навіть підробив. Після відновлення знову повертаєтесь у стрій? &еnsр;Поки що, за нормативом, не можу повернутися в бойові умови. Виконуватиму інші завдання. Нині лікарі не дозволяють більш як 4 кілограми підіймати, навіть автомат важчий. Це триватиме як мінімум місяців три. Йому пропонували ще до Нового року списатися, та він сказав: "Ні, я своїх не залишу" На превеликий жаль, сьогодні вранці не стало мого побратима приїхав додому й помер. Фіну було 42 роки. Кілька разів був важко контужений, поранений. Героїчний чоловік. Йому пропонували ще до Нового року списатися, та він сказав: "Ні, я своїх не залишу". Результат зупинилося серце. Ходив з артеріальним тиском 200 на позиції. На війні на це не зважаєш. Це інший рівень стосунків, і про себе не думаєш. Проте коли нормальне командування, то бачить, що з людиною щось не те, й відправляє лікуватися. От мене комбат ганяв, коли в мене був передінфарктний стан. Якби я його не послухав, міг померти. А так пішов в санчастину й мене одразу госпіталізували. Це було 2023 року. А чи траплялися розчарування за період війни? &еnsр;Я належу до тих людей, для яких ідея завжди важливіша за обставини. Однак, якщо в 20142015 роках були розчарування грубо кажучи, люди почали ділити шкуру невбитого ведмедя, то 2022-го всі справді подорослішали. Передусім був командир нашого підрозділу друг "Хохол", який неофіційно є загиблим, а офіційно зниклим безвісти. Це прекрасна людина, з яким ніде не було страшно. Він весь час був поруч в окопі, стріляв, кидав гранати, заходив і виходив зі своїми хлопцями. Це був справжній український офіцер уже нової формації. Коли чув, як хтось із наших розмовляє російською, то вмів так висміяти, що людина вже не по­вторювала своїх помилок. У творчих людей розвинута інтуїція. Чи траплялося, що вона вам допомагала? &еnsр;Так, звичайно. Проте на війні я її не задіював, адже там ти виконуєш бойове завдання. Маєш бути в тому місці й у той час, який тобі визначили, і маєш відпрацювати. Просто подумки спілкуєшся з Богом: "Хоч підкажи, коли моє прилетить?" Якщо мовчить, то все гаразд. На фронті почастішали звертання до Бога? &еnsр;У мене в підрозділі переважно сонцепоклонники. Наш волхв, який нещодавно героїчно відлетів у бою, світла йому пам'ять, давав напучування. Але справа не в релігії, а у відчутті себе в цьому світі. Прекрасно розумієш, що ти на стороні добра, тебе максимально захищають вищі світлі сили, тому звертаєшся до них. У мене після контузії були галюцинації, і хоч я далеко не християнин, якось явилася Божа Матір. Вона прийшла з вервицею, перебирала її, дивилась і усміхалась. Тобто підсвідомість весь час працює, і це нормально. У перші дні великої війни ви склали вірш і записали його на пачці від сигарет. Нині він десь опублікований? &еnsр;Він вийшов у моїй збірці "Зникома зима". Це книжка для дорослих читачів віком 18+, бо там є трохи фронтової лексики. Саму ж пачку з оригіналом вірша в мене вициганив Національний музей літератури. Але то не зовсім вірш, швидше заклик, емоція. Чи пишеться нині для ваших найменших читачів? &еnsр;Недавно вийшла повість-казка "Фікус Бенджамін розповідає про щастя". У центрі сюжету хлопчик, у школу якого прилетіло, його друг загинув, а він втратив ногу. Однак після каліцтва він здобуває здібність розуміти рослини. Книжку написано від імені фікуса, який у певний момент починає спілкуватися з хлопчиком. Більшу частину цієї повісті я написав на війні під час ротацій. Для мене на фронті є звичним потрохи щось писати на телефоні й відсилати дружині, щоб вона складала в купку. Коли приїздив додому, сідав і впорядковував. Як війна впливає на дітей? &еnsр;Ще 2014-го в Пісках познайомився з хлопчиком, який жив із дідусем, а той категорично не хотів виїздити. Потім дідуся таки випхали в сусіднє село до родичів, а хлопчик утік. Він кілька днів так і тинявся, бо йому було цікавіше з нами, ніж із дідусем у родичів. Дитині було 8 чи 9 років, але по суті він був дорослий думками, все розумів, впізнавав за звуком, що летить. Невдовзі його забрали родичі. До речі, поштовхом до створення образу Ромчика з книжки про фікус стала реальна дитина. 2016-го ми виступали в сільській школі, недалеко від лінії розмежування. Приїхало багато авторів, навезли книжок. А в цю школу колись прилетіло. Я вийшов курити в двір, й мене обступили хлопчаки. Один жваво все розказував і показував там ми гралися, там воронка була від вибуху, а там дівчинка загинула. А інший хлопець його перебиває: "Так, одноногий, ти забрехався". Я дивлюсь, а ця дитина справді на протезі. На жаль, ці діти ростуть у зовсім іншому світі. Але ми мусимо цьому давати раду. Передусім треба евакуювати звідти всіх дітей. Для створення дитячої літератури потрібен оптимізм. Звідки його черпаєте? &еnsр;У моїй родині був оптимізм українського штибу: "Ще так не було, щоб якось не було". Якось підсвідомо зрозумів: якщо ти собі намріюєш тільки позитив, то, навіть коли й стається щось не те, це не так боляче. А якщо як намріяв, так і відбувається, то це взагалі кайф. Якщо ж вдається хоча б на третину здійснити намріяне, то це вже велике досягнення. Намагаюся заражати людей позитивним мисленням. Адже оптимізм так само вірусний, як і песимізм. Але песимізму треба протистояти, бо це шлях у нікуди. Ми дурні в хорошому сенсі цього слова Я ніколи не був членом УНСО, але з хлопцями близький. У них є класне гасло: "Будь реалістом вимагай неможливого". А ще коріння мого оптимізму в сучасних дітях і молоді. Вони вже зовсім інакші, і в чомусь це завдяки нам ми шукали себе і знайшли, а дітей вже виховуємо українцями. Якось ви ділилися, що напередодні повномасштабної війни придбали дачу, мріяли завести там собаку й кішку. Чи вдалося втілити плани? &еnsр;Ті гроші, які я навоював, справді вклав у дачу, зробили гарний ремонт. Побратим порадив толкових майстрів. Побудували там камін, про що я все життя мріяв. Перебудували ґанок, прибрали всі зайві приміщення. Сподіваюся цієї суботи поїхати туди з дружиною хоч на декілька годин, помилуватися, походити садом. А живність завелась у квартирі далекий родич подарував кошеня, що перетворилося на вгодованого семи­кілограмового кота Марка. Прагну працювати далі, бо задумів і початого багато. Парадоксально, але завдяки цій операції нарешті здав редакторові нову книжку казок. Жити варто для того, щоб&hеllір; &еnsр;Щоб побачити смерть пуйла, руїни Кремля і як остання імперія планети розсиплеться. Що найбільше цінуєте в людях? &еnsр;Щирість, вірність і, мабуть, якусь позитивну без­башенність. У нас є один армійський жарт. Коли щось придумали чи модернізували і нас хвалять: "Ой які ви розумні хлопці", то відповідаємо: "Ні фіга, ми дурні. Розумні в Німеччину втекли". Так от: ми дурні в хорошому сенсі цього слова. І я ціную таку дурість, її можна назвати творчою.

Нива буде чекати на повернення в стрій іменитого гравця

Атомний крейсер Петро Великий флоту країни-агресора РФ, попри чутки про його списання, які курсують уже кілька років, продовжує стояти біля причалу в Сєвєроморську — вочевидь, до повернення в стрій атомного крейсера Адмірал Нахімов.

Фахівці ремонтної роти 81 ОАЕМБр працюють на Сіверському напрямку. Військовослужбовці ремонтують військові машини, відновлюють трофейну техніку на Донеччині

Близько сотні людей під час оборони Чернігова врятував Вадим - інструктор одного з навчальних центрів Сухопутних військ. Також він навчив тисячі курсантів надавати домедичну допомогу. Вадим служить у ЗСУ сім років. Він - автор навчального курсу з тактичної медицини. Як інструктор рятував життя та як він вчить курсантів, читайте у репортажі на Gаzеtа.uа. ПРАЦЮВАВ ІЗ ОСКОЛКАМИ В КОЛІНІ Перед початком повномасштабного вторгнення Вадим був медиком в одному з артилерійських дивізіонів Сухопутних військ. 24 лютого 2022-го він потрапив під ракетний удар на Чернігівщині. Але попри осколкове поранення - продовжив виконувати свої обов'язки. За час оборони Чернігова евакуаційний екіпаж Вадима врятував близько ста людей. - В ніч на 24 лютого ми розосереджували особовий склад, техніку та обладнання. В моїй машині вже було складено все необхідне. Я забіг в кабінет, щоб забрати рюкзак і виїжджати. І тут російська ракета вдарила в одне із приміщень нашої частини, пригадує Вадим. Побачив вибух за вікном та встиг закрити обличчя руками, згадує. - Вибухова хвиля винесла скло, в мене полетіли осколки. Найбільше дісталося коліну, - каже медик. - Отримав контузію і на якусь мить втратив свідомість. Потім прийшов до тями і оглянув себе. Критичних кровотеч не було, тож я продовжив працювати на адреналіні: ми розосередили особовий склад, спрямували людей до найближчого лісового масиву. Коли прилетіла наступна ракета, в частині вже нікого не було. А я з тими осколками в коліні ще два тижні працював на евакуації поранених, доки мене самого не прооперували. ЗДОБУТИЙ ДОСВІД Із Вадимом говоримо біля військового реанімобіля, замаскованого в густому хвойному лісі. Звуковим супроводом до розмови служать приглушені відстанню постріли з різних калібрів та поодинокі вибухи. Це - заняття з вогневої підготовки в одному з навчальних центрів Сухопутних військ, де Вадим є командиром навчального взводу та керівником курсів з такмеду. Вадим - лікар-реабілітолог за освітою, на війні майже 8 років: починав солдатом, нині є старшим лейтенантом. Цивільна лікарська практика, робота військовим медиком в період АТО/ООС та в час повномасштабної війни це три дуже відмінні досвіди. І це зовсім різні навички та алгоритми дій, зізнається офіцер. - У 2017 році я був одним медиком на чотири підрозділи. Через нестачу медичного персоналу доводилося працювати в різних батареях та в управлінні дивізіону. Мав справу і з пораненнями, і з різноманітними хворобами... Але найцінніший досвід евакуації з поля бою отримав саме під час оборони Чернігова, - зізнається бойовий медик. - Я служив у евакуаційному екіпажі: в нас було від трьох до десяти поранених за зміну, іноді й більше. З кінця лютого і до початку квітня наш екіпаж врятував приблизно 100 людей: і військових, і цивільних. На заняттях відпрацьовують нюанси, критично необхідні в умовах реального бою Навчаючи курсантів, частина з яких майбутні бойові медики, Вадим передає їм і медичні фахові знання, і бойовий досвід. Також - навички роботи з інформацією за цією темою. &mіddоt; Протоколи надання допомоги (МАRСН та інші) це основа, яку курсанти засвоюють в теорії та на практиці; &mіddоt; Досвід російсько-української війни: на заняттях відпрацьовують нюанси, критично необхідні в умовах реального бою. Йдеться і про власну безпеку того, хто надає допомогу, і про збереження життя пораненого за різних умов; &mіddоt; Вміння аналізувати інформацію та критично ставитися до досвіду інших. - В реаліях нашої війни потрібно вміти імпровізувати. І це стосується не лише домедичної допомоги, вважає інструктор. Але ми робимо акцент на тому, щоб люди вміли правильно сприймати досвід інших. Навіть той досвід, яким ділиться інструкторсько-викладацький склад це дії конкретних людей в певних обставинах. І такі ж дії не завжди спрацюють в будь-якій іншій ситуації". В цьому контексті Вадим згадує свій досвід порятунку людей під час оборони Чернігова, який, втім, нікому не радить зараз повторювати. Місто кілька тижнів було в оперативному оточенні, медичне обладнання постачалося нерегулярно, а потік поранених не зменшувався. Критична ситуація змушувала іноді порушувати протоколи, розповідає медик: Люди були врятовані - Я бачив, що в нас закінчується запас турнікетів. І ми були змушені після першого використання прати їх та дезінфікувати. Близько десяти таких турнікетів я постійно тримав у запасі в себе в медеваку. Ми брали їх у крайньому випадку: коли був великий потік поранених, і нові кровоспинні засоби просто закінчувалися. Люди були врятовані. Але це потребувало максимальної пильності, бо вдруге турнікет може не спрацювати так само надійно, як вперше. Щоб не виникало таких ситуацій, варто заздалегідь подумати про достатню матеріальну базу, робить висновок Вадим. ЕВАКУАЦІЯ На галявині біля реанімобіля збираються чоловіки й жінки в броні, шоломах та зі зброєю: сьогодні вони відпрацьовуватимуть роботу евакуаційної команди в умовах, наближених до бойових. Вадим пояснює завдання: умовних поранених буде двоє, тому працювати доведеться швидко. Курсанти відчиняють задні двері мікроавтобуса. Кожен бере медичне обладнання, з яким працюватиме: ролі вже розподілені. Першому "пораненому" зупиняють умовну кровотечу, кладуть його на ноші та пристібають до них. Четверо бійців біжать з "трьохсотим" до реанімобіля, п'ятий, з зеленим скотчем на шоломі чекає всередині, щоб допомогти з завантаженням та закріпити "пораненого" на спеціальній полиці. Інша четвірка тим часом надає допомогу наступному бійцю. - Ми готові! - кричить боєць, який працював всередині реанімобіля. - Зачиняйте "маршрутку" та поїхали, бо надворі холодно, - жартує один з умовних "поранених". Зачиняйте "маршрутку" та поїхали, бо надворі холодно За кілька хвилин курсанти відпрацюють вправу ще раз. Але умови зміняться: поранених вже буде четверо, а ті, хто лежали на ношах, тепер надаватимуть допомогу іншим. ЗАЛИШАТИСЯ ЖИВИМИ Доки курсанти наводять лад в медеваку та складають медичний реквізит, ми з Вадимом продовжуємо говорити про різні аспекти медичної підготовки у війську. Він виділяє декілька. &mіddоt; Найважливіші навички. Після занять з такмеду курсанти повинні вміти надавати самодопомогу та взаємодопомогу в умовах бойових дій, наголошує Вадим. - Бойових медиків та рятувальників на кожного пораненого може фізично не вистачити. Тож доволі часто життя військовослужбовця буде залежати від його особистих вмінь і навичок, які він здобув під час базової загальновійськової підготовки (БЗВП) і від знань та вмінь побратимів, які поруч із ним. &mіddоt; Мотивація. - Ми, працюючи з особовим складом, не нав'язуємо свою думку, а даємо інформацію до роздумів, пояснює інструктор. Розповідаємо, що може статися на фронті з тим, хто не має достатніх навичок з такмеду. Якщо курсанти зазирнуть трохи далі у майбутнє, в якому вони хочуть жити і розбудовувати нашу країну, яку ми відвоюємо, то їм треба робити усе для того, аби залишатися живими і повертатися в стрій. Адже на кожного з нас вдома хтось чекає. &mіddоt; Оснащення. Якісна допомога пораненому залежить також і від обладнання. І тут на життя і здоров'я бійця впливає те, що в нього в аптечці. Своя аптечка та свій турнікет - завжди використовуються для себе - Займаючись підготовкою бойових медиків, я завжди навчав їх: своя аптечка та свій турнікет - завжди використовуються для себе, - каже Вадим. - Виняток можливий, лише якщо ви маєте додатковий набір засобів. В мене був лише один такий випадок. В 2022-му в Чернігові я зупиняв кровотечу цивільному, і використав для нього свій турнікет. Але це було біля нашого госпіталю, і я одразу ж після цього поклав до своєї аптечки новий. &mіddоt; Порятунок кінцівок та "конверсія турнікета" Врятувавши життя побратиму, подумай про його здоров'я. Після того, як кровотеча зупинена час подбати про порятунок кінцівки пораненого, наголошує інструктор. - Конверсія (заміна) турнікета це дуже чутлива тема. За протоколом ми всі знаємо, що після поранення турнікет потрібно накласти якомога швидше і максимально високо. Але повинні пам'ятати: якщо цей турнікет впродовж двох годин не перемістити, не замінити ні на що інше, то це призведе до подальшої втрати кінцівки. В ідеалі треба евакуювати пораненого впродовж "золотої години". Але в умовах сучасного бою військовослужбовець може чекати на евакуацію декілька годин, а то й понад добу, нагадує Вадим. Що робити в такому разі? Пораненому, якого винесли з лінії вогню, можна замінити перший турнікет на "осмислений": той, який ставиться на 5-7 сантиметрів вище рани. Але це може робити лише той, хто має такі навички, радить Вадим. - Конверсія можлива, якщо турнікет накладений менш ніж дві години тому, в постраждалого промацується пульс на "променевій артерії" та в нього немає шокового стану. Залежно від типу рани, його замінюють на інший турнікет, на тампонаду та (або) тиснучу пов'язку. Старий турнікет відпускають обережно, по півоберта. І не знімають з пораненого. Якщо кровотеча поновлюється одразу затягують назад". Запустив спеціалізований курс для бойових медиків Протипоказами для заміни турнікету є, зокрема, "висока" ампутація та шок у потерпілого. Вадим готує не лише курсантів, які проходять базову загальновійськову підготовку. Разом з побратимами-інструкторами він запустив спеціалізований курс для бойових медиків та бійців-рятувальників. Інструктор визначив для себе головний критерій якісної підготовки: - Навчаємо так, щоб потім ми не боялися довірити своє життя своїм же випускникам. Це те саме відчуття бойового побратимства, яке я вважаю найціннішим.

Перед атакою солдатів вишикували в стрій, і навіть під час повітряної тривоги вони продовжували тренування.

Під час ракетного удару по полігону на Дніпропетровщині проводилися тренування військовослужбовців ЗСУ. Вони відбувалися під час повітряної тривоги. Бійців вишикували у стрій. У той момент в небі помітили російський дрон. Про це "Суспільному" розповів військовий на позивний "Гуцул", який вижив після обстрілу. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Удар РФ по полігону на Дніпропетровщині: повідомили про стан поранених За його словами, на полігоні були військовослужбовці, які повернулися з СЗЧ (самовільне залишення частини - Gаzеtа.uа) та офіцери. Усі вони входили до 168-го резервного батальйону Збройних сил України. За його словами, бійців пошикували у стрій близько 15:00 години, коли він помітив дрон у небі. Після - пролунало чотири вибухи. Як зазначив військовий, біля полігону не було укриття. Після удару військового відкинуло вибуховою хвилею, розповів він. Після того як отямився - надавав першу медичну допомогу побратимам. Те, що на полігоні продовжували тренування під час тривог підтвердила матір одного з військових, який вижив. "Я запитала сина: Коли повітряна тривога, вам наказують ховатися? А він каже: "Нам ніде ховатись. У нас немає укриття". Не було нічого. Тільки окоп", - розповіла жінка. "Нас під час тривоги нікуди не виганяли, просто зупиняли стрільбу, і все", - сказав військовий, який теж тренувався на цьому полігоні. 1 березня російська армія вдарила балістичною ракетою "Іскандер-М" по полігону на Дніпропетровщині. Є загиблі та поранені. Інформацію про атаку підтвердив командувач Сухопутних військ Михайло Драпатий. Він призначив перевірку та повідомив, що нині йде розслідування обставин інциденту. Працівники Державного бюро розслідувань відкрили кримінальне провадження за фактом загибелі та поранення українських військовослужбовців унаслідок російського ракетного удару по полігону.