Тренд пошуку "13 Січня Свято"

24 серпня Україна відзначає 35 років від дня проголошення незалежності. До символічного відзначення річниці долучилася й Канада – будівлі парламенту та офісу прем'єр-міністра країни підсвітили синьо-жовтими кольорами.

Про це пише Рубрика з посиланням на посольство України в Канаді.

Цього року минає 35 років відтоді, як Україна проголосила незалежність. Водночас останні десять років країна виборює її зі зброєю в руках, захищаючи власну землю та вибиваючи з неї російського окупанта.

День Незалежності України встановлено на честь ухвалення Верховною Радою УРСР 24 серпня 1991 року Акта проголошення незалежності України. Цей політико-правовий документ закріпив новий статус української держави.

До проголошення незалежності Україна пройшла тривалий історичний шлях. Відзначення 35-ї річниці незалежності відбувається не лише в Україні, а й за її межами.

Зокрема, на честь Дня Незалежності України будівлі канадського парламенту та офісу прем'єр-міністра Канади підсвітили синьо-жовтими кольорами.

Фото: Фейсбук / Посольство України в Канаді

У дипломатичному представництві України назвали цю акцію потужним символом дружби та солідарності, які об'єднують Україну й Канаду, а також їхні народи, уже протягом багатьох поколінь.

Посольство окремо подякувало Івану Бейкеру, члену парламенту Канади та голові Канадсько-української парламентської групи дружби, за ініціативу й допомогу в реалізації цієї події.

Фото: Фейсбук / Посольство України в Канаді

"Дякуємо, Канадо, за те, що ти підтримуєш Україну, і за те, що в цей особливий день освітлюєш серце своєї демократії нашими кольорами", – йдеться у повідомленні українського посольства.

У дипмісії також відзначили його незмінну відданість Україні та українському народу.

Як повідомлялось, 22 серпня біля Меморіалу Лінкольна у Вашингтоні відбулося п'яте святкування Дня Незалежності України, започатковане у 2022 році президенткою US Ukrainian Activists Надією Шапоринською. До заходу долучилися українська громада, друзі України та представники дипломатичної спільноти.

Також у Брюсселі біля будівлі Європейської комісії підняли прапор України напередодні Дня Незалежності. У Парижі ввечері 24 серпня Ейфелеву вежу підсвітять синьо- жовтими кольорами.

Що відомо про День Незалежності України

День Незалежності України – щорічне свято в Україні, яке відзначають 24 серпня з нагоди ухвалення у 1991 році Акта проголошення незалежності України. Цей документ, ухвалений позачерговою сесією Верховної Ради УРСР, проголосив створення самостійної української держави.

Акт початку дев'яностих – не єдина спроба узаконити незалежність України: протягом буремного 20 ст. різні регіони України оголошували про створення самоврядних держав. Три з них припадали на 1918 рік, зокрема, у січні цього року Українська Народна Республіка оголосила свій Четвертий Універсал.

У той же рік проголосили незалежність Кубанська й Західноукраїнська народні республіки. Всі ці державні утворення проіснували недовго: Кубань та УНР більшовики захопили у 1920 році, а державність на заході України не витримала польсько-української війни, тож в липні 1919 року землі Буковини, Галичини й Закарпаття анексували тодішні Польща, Румунія і Чехословаччина.

У 1939 році на території України постала ще одна держава – Карпатська Україна, яка за рік до того здобула автономію у складі Чехословаччини. Однак цей факт не давав спокою Угорщині з її територіальними претензіями. У ніч з 13 на 14 березня угорські частини із гітлерівськими військами вдерлися до Карпатської України й буквально на наступний день Сейм оголосив про незалежність Карпатської України. Але вже 18 березня угорські війська окупували цей регіон.

Але на цьому українська державність не припинила своє існування, оскільки органи цих держав працювали в еміграції.

Чергове проголошення відновлення незалежності Української держави відбулося 30 червня 1941 року у Львові, на той час окупованому німецькими військами. Акт відновлення Української держави виголосив перший заступник провідника ОУН Степана Бандери Ярослав Стецько. Але у плани німців не входило створення самостійної України, тож у вересні 1941 року відбулися арешти та розстріли членів ОУН з боку німців.

І лише за 50 років українці втілили п'яту, найуспішнішу, спробу побудувати власну самоврядну державу: 24 серпня 1991 року Україна здобула довгоочікувану незалежність, яку ми зараз боронимо від нащадків більшовиків.

До цього відбувся Всеукраїнський референдум – 1 грудня 1991 року. Громадяни України висловились на підтримку незалежності.

На референдум винесли одне питання: "Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?" У референдумі взяли участь 31,2 млн осіб – 84,2% населення України. З них 28,8 млн (90,3%) проголосувала "за".

Як повідомлялось, європейські лідери перебувають в Україні, щоб продемонструвати підтримку країні у війні з росією.

The post Україна сьогодні відзначає 35-ту річницю Дня Незалежності appeared first on Рубрика.

Джерело: Букви

23 серпня в Україні відзначають День Державного прапора – одного з головних державних символів країни. На загальнодержавному рівні свято запровадили у 2004 році указом тодішнього президента Леоніда Кучми.

Третій Президент України Віктор Ющенко доповнив цей указ і започаткував традицію урочистого підняття Державного прапора 23 серпня, а також під час інших державних свят і загальнонаціональних заходів.

До запровадження офіційного свята День прапора відзначали у Києві на міському рівні – 24 липня. Саме цього дня 1990 року синьо-жовтий стяг підняли над будівлею Київської міської ради.

Чому День прапора відзначають 23 серпня

Офіційно дату пов’язують із подіями серпня 1991 року. За поширеною версією, 23 серпня, після провалу путчу в Москві, група народних депутатів внесла синьо-жовтий прапор до сесійної зали Верховної Ради. Стяг освятив священник Української автокефальної православної церкви Петро Бойко.

Цей прапор зберігається як реліквія у музеї Верховної Ради, а сам момент його внесення до парламенту відтворений на картині у будівлі Ради.

Водночас архівні матеріали та свідчення учасників тих подій вказують, що прапор могли внести до сесійної зали наступного дня – 24 серпня 1991 року, коли Верховна Рада ухвалила Акт проголошення незалежності України.

Того дня В’ячеслав Чорновіл запропонував встановити у залі прапор, з яким українці перебували на барикадах біля Верховної Ради Росії, а також підняти український стяг над куполом парламенту.

“Я прошу, щоб саме цей прапор був встановлений у нашому залі. І ще я пропоную, щоб до того, коли приймемо рішення про національну символіку, про національний прапор, наш прапор був піднятий над куполом Верховної Ради”, – сказав Чорновіл.

Над будівлею Верховної Ради синьо-жовтий стяг підняли 4 вересня 1991 року. А 18 вересня Президія Верховної Ради ухвалила постанову “Про прапор України”, якою фактично закріпила за ним статус офіційного прапора держави. Відтоді його використовують під час державних церемоній, прийняття присяги, міжнародних зустрічей та в українських дипломатичних установах.

Історія синього та жовтого кольорів

Поєднання синього і жовтого кольорів на українських землях має багатовікову історію. Одним із ранніх прикладів вважають герб Львова – золотого лева на синьому тлі, який пов’язують із заснуванням міста у XIII столітті.

Сині й жовті кольори також часто зустрічалися у символіці козацької доби. Запорозькі козаки використовували сині знамена із золотими орнаментами, зображеннями святих і козаків.

Існує версія, що поєднання синього та жовтого як елемент державної символіки набуло поширення за часів гетьмана Івана Мазепи. Однак остаточно як кольори українського національного руху вони закріпилися значно пізніше.

Під час революційних подій 1848 року, відомих як “Весна народів”, синьо-жовтий стяг почали дедалі частіше використовувати як символ українців. У червні того року його підняли над львівською ратушею.

На Наддніпрянщині, яка тоді перебувала у складі Російської імперії, синьо-жовтий прапор став помітним символом українського руху після революції 1905-1907 років.

У 1917 році він уже широко використовувався як символ української державності. Під синьо-жовтими прапорами проходили українські маніфестації, а військові вирушали на фронт. У квітні 1918 року такі стяги підняли й над кораблями Чорноморського флоту у Севастополі.

Після втрати Україною незалежності синьо-жовтий прапор не зник – він залишався символом національного руху та боротьби за відновлення державності.

Український прапор у радянські часи

Попри заборони, синьо-жовті стяги час від часу з’являлися в Українській РСР.

1 травня 1966 року студент Георгій Москаленко та робітник Віктор Кукса підняли український прапор над будівлею Київського інституту народного господарства, нині – Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана.

Вони розраховували, що стяг побачать учасники першотравневої демонстрації. Через дев’ять місяців КДБ встановив їхні особи. Москаленка засудили до трьох років, а Куксу – до двох років таборів суворого режиму.

У січні 1973 року Володимир Мармус разом із вісьмома однодумцями вивісив чотири синьо-жовті прапори у Чорткові на Тернопільщині.

Наприкінці 1980-х українська національна символіка почала дедалі частіше з’являтися на масових заходах. 26 квітня 1989 року у Львові під синьо-жовтим прапором відбувся мітинг пам’яті жертв Чорнобильської катастрофи, а 22 травня того ж року – Шевченківське свято у Києві.

У 1990 році українські прапори почали офіційно піднімати над міськими радами. 14 березня стяг з’явився над ратушею Стрия, 23 березня – над Тернопільською міськрадою, 3 квітня – над львівською ратушею, а 24 липня – над Київською міською радою.

Чому синій зверху, а жовтий знизу

Суперечки щодо порядку кольорів українського прапора виникали ще за часів Української Народної Республіки, коли використовували різні варіанти розташування смуг.

Сьогодні офіційний прапор України складається з двох рівновеликих горизонтальних смуг: синьої зверху та жовтої знизу.

Найпоширеніше сучасне тлумачення кольорів – синє небо над золотим пшеничним полем. Водночас у різні історичні періоди їм надавали й інші символічні значення.

Цікаві факти про український прапор

У 1976 році під час футбольного матчу між збірними НДР і СРСР у Монреалі Данило Мигаль вибіг на поле у вишиванці з українським прапором і станцював гопак. Акція тривала близько 15 секунд, після чого його затримала поліція. На трибунах тоді також розгорнули плакат із написом “Свобода Україні!”.

У 2007 році в Донецьку вперше розгорнули прапор площею 1350 квадратних метрів – 30 на 45 метрів. Його пошила пенсіонерка Марія Бєляткова за ініціативи Союзу творчої молоді Донбасу. Стяг внесли до Книги рекордів України.

У 2010 році в Тернополі розгорнули синьо-жовтий прапор завдовжки 9,5 кілометра і завширшки 75 сантиметрів. Ним фактично оточили Тернопільський став, а досягнення також зафіксували у Книзі рекордів України.

Під час оборони Донецького аеропорту українські військові неодноразово встановлювали прапор над його будівлями. Один зі стягів майорів над диспетчерською вежею до її знищення. Згодом прапор із летовища почали урочисто піднімати над військовою частиною у Кропивницькому.

У 2016 році українські альпіністи встановили прапор на вершині Охос-дель-Саладо в Андах – найвищого вулкана світу, висота якого становить майже 6,9 тисячі метрів.

Того ж року, до 25-річчя Незалежності України, у Національному музеї народної архітектури та побуту України в Пирогові створили синьо-жовтий прапор із квітів площею понад 13 тисяч квадратних метрів. Його внесли до Книги рекордів Гіннеса та Книги рекордів України як найбільший квітковий килим.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії компанія Pantone присвятила Україні два відтінки – Freedom Blue та Energising Yellow, натхнені кольорами українського прапора. Вони мали символізувати свободу та енергію до дії.

• Щороку 15 липня українці відзначають День Української Державності – свято, покликане вшанувати багатовікову традицію українського державотворення. Воно нагадує про історичну тяглість української державності, витоки якої пов’язують із середньовічною Руссю, політичним і культурним центром якої був Київ.

Запис 23 серпня – День Державного прапора: історія та цікаві факти про синьо-жовтий стяг спершу з'явиться на Букви.

CyberCalmКриза, контроль, хрестовий похід: NATO розібрало російську пропаганду на механізми

Центр стратегічних комунікацій NATO у Ризі (NATO StratCom COE) оприлюднив дослідження «Crisis, Control, Crusade: Russiaʼs Propaganda Architecture» — четверту поспіль роботу центру про внутрішні комунікації росії часів повномасштабної війни. Головна теза: здатність кремля утримувати підтримку затяжної війни всередині країни тримається не стільки на змісті окремих повідомлень, скільки на комунікаційній системі, яка перетворює невизначеність на відчуття стратегічної послідовності.

Автори проаналізували 15 місяців — з 1 січня 2024 до 31 березня 2025 року — і близько 3,13 мільйона одиниць контенту. Висновок, який відрізняє цю роботу від попередніх: пропагандистський апарат росії перестав бути жорсткою ієрархією і став адаптивною екосистемою, здатною поглинати удари, тестувати наративні рамки і зводити повідомлення докупи між платформами. Але саме через це в ньому проступили структурні розломи, які можна виміряти в годинах.

Що саме рахували

У вибірку потрапили 24 749 статей з російських державних сайтів, 1 224 записи телеефірів і 1,86 мільйона дописів з 414 каналів у Telegram. Окремо аналітики зібрали порівняльний масив на 1,25 мільйона одиниць — з незалежних російських та іноземних новинних порталів і соцмереж 22 країн мовами оригіналу.

Методи — текстові ембединги для кластеризації наративів, вимірювання тональності, виявлення часових сплесків і глибокий аналіз відео, який розпізнає зміст роликів без опису та підписів.

Формула 3C

Ключова знахідка дослідження — відтворюваний трифазний цикл, який автори назвали 3C: Crisis → Control → Crusade (криза → контроль → хрестовий похід).

• Криза (0–18 годин). Інформаційна дезорганізація, відкладене визнання події, тестування версій.
• Контроль (18–72 години). Консолідація між платформами, емоційне рамкування.
• Хрестовий похід (понад 72 години). Піднесення тактичного епізоду до рівня цивілізаційної моральної боротьби.

На операційному рівні цикл реалізується через послідовність DTCA — Delay → Test → Consolidate → Amplify (затримка → тестування → консолідація → підсилення). Спершу система мовчить, доки узгоджує позицію; потім обкатує альтернативні версії в Telegram; далі синхронізує їх між платформами; і врешті підсилює повторенням та емоційним нагнітанням.

Вісімнадцять годин уразливості

Найцінніше в цій схемі те, що вона вимірювана. Під час курської операції Сил оборони України, яка почалася 6 серпня 2024 року, російські державні медіа мовчали сім годин, перш ніж визнати прорив; координація на рівні кремля зайняла 18 годин.

Під час теракту в «Крокус Сіті Холі» вже протягом першої години 16% усього висвітлення згадувало Україну — тобто система почала тестувати версії ще до централізованого узгодження і до того, як відповідальність узяло угруповання ISIS-K. Додатковий кейс, який автори розглядали окремо, — інцидент довкола Калінінграда в січні 2025 року — показав ту саму картину: активність у Telegram досягала піку за дві-чотири години до офіційних заяв держдуми.

Висновок авторів: перші 18 годин — найвразливіша фаза системи. Саме тоді рамку події ще можна встановити раніше, ніж централізована координація витіснить конкурентні пояснення. Тому ефективна протидія має ставити на швидкість, ясність і рамкування, а не на вичерпність.

Кожна платформа має свою роль — і свою слабкість

Пропаганда росії не є монолітним рупором. Це ієрархічна екосистема з розподіленими функціями, де кожен майданчик має власне завдання і власну вразливість.

Державні сайти — kremlin.ru, government.ru, mil.ru, duma.gov.ru, mid.ru та інші — задають інституційний авторитет і базову лінію офіційної позиції. Їхня мова технічна й юридична, а публікації системно запізнюються відносно соцмереж через міжвідомчі узгодження, юридичну перевірку і схвалення керівництвом. Дисципліну повідомлення тут купують ціною швидкості.

Телебачення відповідає за емоційну мобілізацію і моральні настанови. Воно лишається основним джерелом для старших вікових груп і населення поза великими містами — і формує не так думку, як емоційне ставлення до війни.

Telegram у дослідженні названо центральною нервовою системою: швидкість, інфраструктура підсилення, сегментація аудиторій. Зовні екосистема виглядає плюралістичною і стихійною, але канали, що позиціюють себе як незалежні, регулярно тиражують майже ідентичні формулювання з мінімальним часовим розривом. Ця суперечність — децентралізований вигляд за синхронного виходу — і є структурною ознакою платформи.

Крокус: як витісняють пояснення

Теракт у «Крокус Сіті Холі» 22 березня 2024 року забрав 149 життів, понад 600 людей дістали поранення. Слідчий комітет росії заявив, що напад планували і здійснили в інтересах чинного керівництва України; Київ і Вашингтон цю версію відкинули.

Аналіз тональності показав, що 23 березня 2024 року стало найнегативнішим днем усієї 15-місячної вибірки — середній показник −40,9%. Другим за негативністю виявився 6 серпня 2024 року, день початку курської операції, з −40,1%.

Дослідники описують те, що сталося далі, як витіснення наративу: російські медіа зійшлися на версії з українським слідом, і вона витіснила альтернативні пояснення. Затримання підозрюваних поблизу кордону з Україною стало достатнім приводом, хоча Білорусь була не менш імовірним географічним маршрутом. У комунікаційній архітектурі кремля теракт спрацював як перезавантаження порядку денного: відвернув увагу від суперечок довкола президентських виборів, обірвав опозиційні наративні цикли і згуртував аудиторію навколо жалоби, єдності та зовнішнього винуватця.

«Мир» — це не про переговори

Окремий розділ присвячено тому, як росія говорила про мир упродовж 2024–2025 років. Риторика еволюціонувала від прямого відкидання до умовної нормалізації — але без жодного помʼякшення вимог. Мир послідовно подавали як умовний, абстрактний і підпорядкований воєнним та геополітичним цілям росії.

Політична траєкторія Дональда Трампа працювала як прискорювач наративу, а не як поворотний пункт. Російські медіа вибірково підсилювали ті елементи його риторики, що збігалися з внутрішніми наративами: критику західних союзників, скепсис щодо тривалої підтримки України, заклики до переговорів у рамці втоми Заходу. Заяви, критичні щодо росії або обумовлені суверенітетом України, маргіналізували чи пропускали.

Показово, що 6 листопада 2024 року — день перемоги Трампа на виборах — дав найпозитивнішу тональність у всій вибірці. Але аудиторію до компромісу не готували. Натомість у ній виховували інтерпретаційну гнучкість: здатність поглинути будь-який майбутній розвиток подій без зміни політики.

9 травня як інфраструктура мобілізації

Дослідження показує, що 9 травня в кремлівській комунікації давно не є актом памʼяті. Це робоча інтерпретаційна рамка, яку розгортають наперед.

Комеморація 1945 року і виправдання нинішньої війни синхронізовані свідомо: офіційні промови, регіональні комунікації та локальні заходи відтворювали однакові тематичні структури — єдність, жертовність, лояльність. Українські удари безпілотниками і ракетами по російських регіонах 9 травня рамкували не як воєнні операції, а як умисні напади на цивільних у «найсвятіше свято».

Автори наголошують: такий прийом стійкіший за прості фейки, бо вбудовує сконструйоване виправдання у справжнє поминальне почуття. Спростовувати тут доводиться не окреме твердження, а саме зрощення памʼяті з мобілізацією.

Тува і Бурятія: стримування без агрегації

Найтонший розділ дослідження — про те, як росія поводиться з власними втратами. Два етнічні регіони з непропорційно високими показниками загиблих на душу населення, Тува і Бурятія, стали кейсом стратегії, яку автори називають стримуванням без агрегації.

Втрати не приховують — їх подрібнюють. Загиблих показують через локальні, персоналізовані історії героїзму, родинної гордості й общинної честі, а не як сукупну або статистично виняткову цифру.

Стилістика при цьому різна. У Туві мобілізаційного контенту помітно мало, а війну вбудовують у культурні мотиви обовʼязку, шани до предків і стоїчного терпіння; у стрічках домінують повені, кримінальні справи та інфраструктурні проблеми. Бурятія натомість демонструє відкриту нормалізацію і героїзацію: постійний потік некрологів, оголошення про пільги для учасників війни та їхніх родин, релігійні церемонії, вбудовані в регіональну ідентичність.

Результат в обох випадках однаковий: визнання без агрегації, емоція без політизації. Горе і гнів перенаправляють на зовнішнього ворога, не даючи регіональним претензіям вирости до національного питання про те, хто саме платить за війну.

Де система дає збій

Дослідження фіксує і межі цієї машини. Протягом доби після теракту в «Крокусі» росія просувала три різні наративи про причетність України, але в західних заголовках вони зʼявлялися здебільшого поруч із контрнаративами, а не самостійно. Автори роблять висновок, що головна мета таких кампаній усе-таки внутрішня: мобілізувати власне населення, а не переконати закордонну аудиторію.

Ще одна вразливість — тертя. Під тиском кризи обмін між платформами дає видимі збої: затримки офіційних публікацій, розсинхрон телебачення, розходження між офіційними каналами і проксі-голосами. Регіональні повідомлення, підігнані окремо під прикордонні області, етнічні республіки і столичні аудиторії, бувають взаємно несумісними — і це помітно тому, хто читає кілька каналів одночасно.

Війна перетворилася на бюрократичну рутину

До березня 2025 року регіональне висвітлення курського напрямку в Telegram набуло квазібюрократичного ритму: тривоги, відбої, звіти протиповітряної оборони — усе за стандартизованими форматами. Паралельно змінилася й мова виправдання війни: від денацифікації та відплати — до оборони, віри й обовʼязку.

Це знижує навантаження на пропагандистську систему, але створює інший ризик. Тривала нормалізація веде до втоми, ерозії мобілізаційної здатності й падіння ефективності наративів на довгій дистанції.

Що з цього випливає

Практичні висновки авторів адресовані передусім стратегічним комунікаціям держав, але читаються і як принципи інформаційної гігієни.

Перший: реагувати треба в перші години, а не спростовувати за тиждень. Після того як система консолідувалася, спростування конкурує вже не з версією, а з усталеною рамкою.

Другий: ресурси моніторингу варто розподіляти за інтенсивністю загрози, а не рівномірно. Telegram — головна ціль для раннього втручання, телебачення — арена довгої боротьби за легітимність.

Третій: мирну риторику росії слід читати як інструмент управління внутрішньою легітимністю, а не як сигнал готовності до переговорів.

Четвертий: розсіяні дані про втрати мають аналітичну цінність саме в агрегованому вигляді. Нерівність стає політично дестабілізаційною лише тоді, коли видно систему, а не окрему жертву.

Окремо автори відзначають цінність глибокого аналізу відео: модель, застосована до 13 592 зображень і коротких роликів у перший курський період, виявила 4 057 одиниць контенту про Курськ, які текстовий моніторинг просто не побачив би — бо на платформах коротких відео опису часто немає взагалі.

Дослідження не відображає офіційну позицію NATO або NATO StratCom COE. Повний текст доступний на сайті центру безкоштовно.

Ця стаття Криза, контроль, хрестовий похід: NATO розібрало російську пропаганду на механізми раніше була опублікована на сайті CyberCalm, її автор — Наталя Зарудня