Тренд пошуку "5 вересня свято"

5 вересня відзначають Міжнародний день благодійності, Всесвітній день множинної мієломи, День туристичної журналістики, День запізнень та День тропічних лісів Амазонки. Християни сьогодні згадують святого пророка Захарію. Запис 5 вересня: яке сьогодні свято, іменини, традиції, прикмети спершу з'явиться на Букви.

5 вересня віряни вшановують пам'ять святого пророка Захарія. Він був батьком Івана Предтечі. Повний текст новини

Сьогодні, 5 вересня, Всесвітній день туристичних журналістів. Віряни вшановують пам’ять святого пророка Захарії, батька Івана Предтечі. До Нового року залишилося 117 днів.

У народі день прозвали Захарія та Єлизавети

Що сьогодні за церковне свято святкують в Україні за новим календарем і кому моляться віряни — читайте в матеріалі ТСН.ua.

5 вересня віряни вшановують святого пророка Захарії, батька Івана Предтечі. Він є однією з важливих фігур у християнській та юдейській традиціях. Він згадується в Новому Завіті, зокрема в Євангелії від Луки, як праведний священик, обраний Богом для особливої місії. Захарія був священиком з роду Аарона, а його дружина, Єлисавета, також походила з цього священичого роду. Вони обоє були праведними перед Богом, бездоганно виконували всі Господні заповіді та постанови. Однак, вони були бездітними, і Єлисавета була вже старою, коли ангел Господній явився Захарії під час його служіння у храмі. Одного дня, коли Захарія виконував своє священиче служіння в храмі, йому явився ангел Гавриїл, який сповістив, що його дружина Єлисавета народить сина, якого вони мають назвати Іваном. Захарія був здивований і засумнівався в цьому, тому що вони були вже старими. За це невір'я ангел сказав, що Захарія залишиться німим аж до виконання цієї обітниці. Єлисавета дійсно завагітніла, і через дев'ять місяців у них народився син. Коли Захарія написав на табличці, що його ім'я буде Іван, він одразу ж отримав здатність говорити. Захарія прославив Бога і виголосив пророцтво, яке пізніше стало відомим як "Пісня Захарії" або "Бенедиктус". ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Різдво Пресвятої Богородиці: що потрібно знати про одне з найбільших свят у році Після народження Івана Захарія виголосив пророцтво, в якому говорив про спасіння, яке Бог приготував для свого народу через Ісуса Христа, а також про місію Івана, який стане Предтечею, тобто тим, хто готує шлях для Месії. Пророцтво Захарії містить багато посилань на Старий Завіт і є важливим для розуміння ролі Івана Предтечі в історії спасіння. Після народження Івана про життя Захарії більше не згадується в Новому Завіті. Згідно з переданнями, Захарія та Єлисавета продовжували жити праведним життям, але незабаром після народження Ісуса Христоса Ірод Великий наказав убити всіх немовлят у Віфлеємі, щоб знищити можливого Месію. За переказами, Захарія був убитий за те, що відмовився розкрити місце перебування своєї сім'ї та Івана. Прикмети Багато горобини - до дощової осені. Домашня худоба за ясного дня почала ховатися у хлів - чекайте на негоду. Пожовкло листя на горобині - до ранніх осені та зими. Що не можна робити, а що варто Щоб гроші не втікали крізь пальці, наче пісок, не можна брати до рук будь-які крупи чи сипучі матеріали. Також заборонялося сваритися і лихословити, адже такі сварки затягнуться надовго. Ті, хто не могли зачати дитину, обов'язково молилися цього дня. Наші предки вірили, що щира молитва точно допоможе. Також існувала традиція паритися в пазні, щоб вигнати з організму будь-які хвороби. У вересні віряни відзначатимуть кілька великих свят, що мають особливе значення для кожного православного християнина. Це час для роздумів, молитви та вшанування святих. 8 вересня - Різдво Пресвятої Богородиці Це одне з найбільших, дванадесятих свят. Воно присвячене народженню Діви Марії, яка стала матір'ю Ісуса Христа. Це свято символізує початок спасіння людства, адже саме з цієї події починається земний шлях Пресвятої Діви. 14 вересня - Воздвиження Чесного та Животворящого Хреста Господнього. Це ще одне важливе свято, яке нагадує про страждання Ісуса Христа на хресті. Воно символізує перемогу над смертю та гріхом. У цей день у церквах виносять хрест для поклоніння.

Церква вшановує пам'ять Пророка Захарії Запис Церковне свято 5 вересня – що сьогодні не можна робити, прикмети та у кого День ангела спершу з'явиться на Ми Україна.

Дата 5 вересня пройде вдало, якщо дотримуватися народних звичаїв дня.

Свята 5 вересня 2025 року: що відзначають християни, історичні події та які існують прикмети

Свята 5 вересня в церковному календарі – День пам’яті святого пророка Захарії

Православне свято сьогодні в народі називають Захарія та Єлизавети.

Вже за кілька днів настане свято Першого дзвоника. У цей день проходитимуть святкові лінійки у школах, де лунатимуть особливі зворушливі пісні. Повний текст новини

ПУМБ і Mastercard разом із "ДонорUA" та "Агенти крові" запустили пересувний донорський хаб "Теплокровні". Минулими вихідними його робота стартувала у Києві. У вересні і жовтні автобус працюватиме у різних районах столиці. А потім вирушить в обласні центри. Усі охочі можуть долучитися до здачі крові після попередньої реєстрації. "Історія донорства команди ПУМБ триває вже 10 років. Весь цей час ми організовуємо корпоративні донації. Коли почалася повномасштабна війна, ми почали активно співпрацювати з громадськими організаціями "ДонорUA" та "Агенти крові". Крім закритих, почали проводити і відкриті донації для всіх бажаючих. Торік влаштували донорський тур великим містами на тралі. Побачили, що це дуже відгукнулося людям. Нас питали: "А чому ви не приїхали в наше місто?". Не мали можливості охопити всі міста, бо орендували трал лише на короткий термін. Почали думати, як можемо масштабувати проєкт і розвивати культуру донорства. І народилася ідея створити власний пересувний донорський хаб, який подорожуватиме містами України", - розповіла Тетяна Колесник, керівниця сектору КСВ ПУМБ. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як оформити згоду на донорство органів Пересувний донорський хаб "Теплокровні" - це сучасний двоповерховий автобус, у якому все створено для комфортної здачі крові. Центр донації облаштували на другому поверсі. Після реєстрації потенційних донорів лаборант бере аналізи, а лікар проводить консультацію. Якщо немає протипоказань, після чашки чаю з печивом той, хто здає кров, переходить у зону, де проходить донація. Зазвичай процедура триває 10-15 хв. Все обладнання - сучасне, а інструменти - одноразові. 19-річний Андрій Кліменков прийшов здавати кров ушосте. Перший раз він став донором у свій 18-й день народження. "Перше бажання здати кров виникло ще в дитинстві, коли батьки розповідали, як рятували мене після складної операції на серці. Маю першу негативну групу крові. Для мого порятунку знадобилося 5 донорів, яких не так просто було знайти. Батьки часто про це згадували, і з кожним роком мені все більше хотілося повернути моральний борг людям, які тоді пожертвували кров. Вдалося зробити це, коли дозволив закон. У день свого 18-річчя вперше став донором - зробив собі такий подарунок на день народження. Відтоді що два місяці регулярно здаю кров", - поділився Кліменков. Він зазначив: щоб бути донором, треба слідкувати за своїм здоров'ям. "Донорство - це про здоровий спосіб життя, спорт, правильне харчування. Якщо цього всього дотримуватися, то донації зовсім не заважають, а навіть допомагають", - додав чоловік. Кореспондентка Gazeta.ua теж планувала здати кров. Але не змогла це зробити через низький рівень гемоглобіну. "Звісно, я засмутилася. Але тепер знаю, що до донації ніколи не допустять людину, якій це може зашкодити. Працюватиму над тим, щоб вирішити проблему і наступного разу долучитися до тих, хто своєю кров'ю рятує життя інших", - сказала вона. У перші дні роботи пересувного хабу "Теплокровні" до донацій долучилося 172 людей. Разом вони здали 77,4 літрів крові - це потенційно 516 врятованих життів. Ми хочемо, щоб наша країна ставала кращою і тут хотілося жити "Співробітники ПУМБ активно долучаються до донацій крові. Загалом, на рік ми влаштовуємо дві-три корпоративні заходи для своїх. А також беремо участь у відкритих донаціях. Завдяки цьому, по-перше, формується культура піклування про своє здоров'я. А по-друге, це гуртує колектив. Донації - це завжди свято: обійми, неформальні розмови, невеличкі подарунки. У проєкті "Теплокровні" орієнтуємося на молодь. Людина, яка тільки формується, може швидше долучати до своєї культури щось нове", - зазначила керівниця сектору КСВ ПУМБ. За її словами, подібні ініціативи - це частина соціальної відповідальності бізнесу. "Ми, як й інші бізнеси, хочемо, щоб наша країна ставала кращою та сильнішою і тут хотілося жити, працювати, розвивати бізнес", - підсумувала Тетяна Колесник. Наступна зупинка автобуса - Київ, 6 вересня. Зареєструватися на донацію вже можна за посиланням. Вливайся в спільноту "Теплокровних" і рятуй життя! Для тих, хто хоче підтримати ініціативу, але не має можливості здати кров, ПУМБ і Mastercard також презентували нову лінійку мерчу "Теплокровні" в межах проєкту "Ми однієї крові". 50% коштів із продажу мерчу перерахують до ГО "ДонорUA" та "Агенти крові".

Портников: Коли ми говоримо про Україну як незалежну державу — як реального суб’єкта світової історії та міжнародного права — маємо розуміти: саме цього Росія намагається нас позбавити. Та не менш важливо поставити собі інше запитання: наскільки всередині такої України є українці, які ототожнюють себе з цією державою, з її викликами, відповідальністю, шляхом? Я добре пам’ятаю, як 24 серпня 1991 року було проголошено незалежність України. Але тоді таких українців — свідомих, внутрішньо готових прийняти й захищати цю незалежність — було небагато. Навіть у сесійній залі Верховної Ради їх, чесно кажучи, було менше, ніж хотілося б.Віталій Портников, фото: apostrophe.ua Зінченко: Якщо згадати 1 грудня 1991 року, то 90,32% громадян, які взяли участь у всеукраїнському референдумі, проголосували "за" — за підтвердження Акта проголошення незалежності. Це був потужний сигнал довіри до ідеї власної державності. І коли ми дивимось на 2022 рік — то маємо майже той самий показник: близько 90%, а подекуди й більше, українців знову підтверджують свою підтримку незалежності. Це при тому, що ще 10–15 років тому ми спостерігали зовсім іншу тенденцію. Тоді рівень підтримки ідеї незалежної України падав — у деякі моменти він опускався до позначки близько 50%. Тобто ми пройшли довгий шлях — із широкою амплітудою сумнівів і надії, зростання і спаду. Але що важливо — ми вистояли. І зараз ця віра — як ніколи глибокаОлександр Зінченко, фото: Суспільне мовлення Портников: З одного боку, результати референдуму 1 грудня 1991 року — справді переконливі й промовисті для всіх. Хоча, зізнаюсь, я знав лише одну людину, яка змогла точно спрогнозувати ці цифри ще до голосування.Зінченко: І це був, здається, Степан Хмара. Портников: Це був Степан Хмара. А потім, пам’ятаю, він навіть "плясав" — у доброму сенсі. Приїхав до Москви, до Верховної Ради Радянського Союзу, і з гордістю сказав: "От бачите, я виявився абсолютно точним у своєму прогнозі." Ця Верховна Рада, до речі, тоді вже доживала свої останні дні.Зінченко: А знаєш, як Степан Хмара зустрів незалежністьПортников: У в'язниці. Пам'ятаю.Зінченко: І він не хотів виходити. Цього епізоду ти, мабуть, не знаєш.Портников: Ні, не знаю. Зінченко: Прекрасний епізод, який мені розповідав Михайло Ратушний. Суть історії полягала в тому, що їх начебто "загребли" через інциденти під час останнього воєнного параду в Києві, що відбувся 7 листопада. Саме тоді нібито Степан Ількович побив офіцераполіції.Портников: Так, я пам'ятаю історію. Зінченко: І в результаті через це Ратушний опинився у в’язниці. Та 25 серпня президія Верховної Ради оголосила амністію для всіх, хто потрапив під переслідування. Михайло вийшов на свободу, а Степана Ільковича не було. Він каже: "Ну, давайте я за ним піду". Його відводять до того місця, де на той час перебував Степан Хмара. І відбувається прекрасний діалог:— Степане, нас випускають. Пішли!— "Та відстаньте!" — відповідає Степан (Він навіть сказав інше слово, більш різке).— Дайте мені дописати статтю!У цей момент він сидів у камері і працював над важливою для себе статтею.Портников: Важливо також зрозуміти, чому Степана Ільковича не випустили 24 серпня — це дуже цікавий момент. Я був свідком цих подій і, здається, що в момент проголошення незалежності багатьом людям, як це часто буває в такі історичні хвилини, "відключилися мізки". Після того, як усі проголосували, комуністи не зовсім розуміли, що робити далі. А люди з Народної Ради — з їхніми дисидентськими біографіями — співали "Червону калину", обнімалися, святкували. Це було своєрідне українське свято в Раді. Тоді Кравчук закрив засідання — і, здається, всі просто забули про справжню роботу, яку треба було зробити.Зінченко: Вони не зовсім забули — просто всі були на той момент виснажені. Але вже в кулуарах, після закриття засідання, опозиція і Народна Рада виступили з критикою щодо Плюща та Кравчука. Вони запитали: "А чому ж ми голосували за амністію політичних в’язнів?" В результаті амністію ухвалили вже наступного дня — підписом президії Верховної Ради.Портников: Ну, насправді наступний день був не менш цікавий, ніж попередній, тому що наступного дня заборонили комуністичну партію України.Зінченко: Але заборону ввели досить цікавим і навіть забавним способом. Спочатку Київська міська рада ухвалила рішення заборонити діяльність, зокрема, Центрального комітету Комуністичної партії на території Києва та опечатали його приміщення. Лише згодом президія Верховної Ради підтримала це рішення і заборонила діяльність КПРС, принаймні, на той час, а також призупинила її розслідування.Портников: Мушу сказати, що сама ця заборона завжди здавалася мені неймовірно гротескною — особливо з огляду на контекст проголошення незалежності. Адже Україна оголошувала свою незалежність у той час, коли в Російській Федерації у Верховній Раді одночасно відбувалося паралельне засідання, на яке Борис Єльцин привів Михайла ГорбачоваЗінченко: Це було напередодні. Так, це було 23го числа. фото: з відкритих джерел Портников: Я маю на увазі не те, що ці події відбувалися в один і той самий день, а саме — що вони відбувалися на тлі один одного. 23 серпня Борис Єльцин видав указ про заборону КПРС на території Російської Федерації і примусив Михайла Горбачова з ним погодитися. Цей указ став поштовхом для скликання сесії 24 серпня — вже з метою врятувати ситуацію.Зінченко: 22 серпня Верховна Рада прийняла рішення провести надзвичайну сесію в суботу, 24 серпня. І саме того дня вони зібралися для ухвалення важливих рішень. 23 серпня в Москві відбулися знакові події: Борис Єльцин у прямому ефірі підписав указ про заборону Комуністичної партії в присутності Михайла Сергійовича Горбачова. Горбачов був розгублений — адже ніхто раніше не звільняв із роботи в прямому ефірі. Хоча він залишався президентом Радянського Союзу ще деякий час, посаду генерального секретаря ЦК КПРС він, фактично, втратив у цей момент, при чому, дуже несподівано і публічно. Водночас, друга посада ще деякий час залишалася за ним.Портников: 23 серпня, коли Комуністична партія Радянського Союзу вже була заборонена на території Російської Федерації, я був на пресконференції першого секретаря ЦК незабороненої частини партії — Станіслава Горенка. Ця пресконференція відбувалась на Банковій, і ми вже знали, що ЦК КПУ брав участь у ГКЧП, а Горенко разом з Варенниковим зустрічалися із Кравчуком, примушуючи його погодитися з ГКЧП. Горенко пояснював, що комуністична партія гратиме стабілізуючу роль і буде серйозною, впевненою організацією. Я сидів там і сміявся. Мені це здавалося тінню минулого, яку ще не подолали. Причини мого сміху були й особистими. Коли його попередник на посаді першого секретаря ЦК Компартії України, Володимир Івашко, пішов з посади заступника генсекретаря голови Верховної Ради і став заступником генерального секретаря ЦК КПРС, я саме зустрівся з Горенком у Кремлі. Я сказав йому, що він має врахувати всі помилки і зрозуміти: якщо перший секретар ЦК партії стає головою Верховної Ради - він не може залишати партійну посаду, бо всі інші так не робили. Горенко не прислухався до моїх порад, бо виконував усі вказівки Горбачова, чим, фактично, поховав комуністичну партію. Мені не шкода, але дуже цікаво. Горенко гордо заявив, що буде першим секретарем ЦК, і голова Верховної Ради йому не потрібен, адже це, на його думку, перша посада в республіці. А на голову Верховної Ради, фактично, висунули Леоніда Кравчука, якого в ЦК вважали дуже амбітним. Таким чином вони, як вони думали, елегантно від нього позбулися. Після "путчу" я йому говорив, як варто було б діяти з політичної точки зору, щоб "зберегтися", і радий, що він мене не послухав. Коли він уже виступав у ролі залишку минулого, я жартував: "Щось не слухаєш розумних людей, тоді йди собі до в’язниці". Він відповів: "Сміється той, хто сміється останнім". Я ж сказав: "Подивимося, хто буде останнім". Ось така у нас була чудова остання розмова в центральному комітеті партії зі Станіславом Івановичем.Зінченко: Через два дні по Центральному комітету партії розліталися якісь незрозумілі аркуші папери, як розповідав наш колега Микола Вересень, який теж блукав там. А о 17:00 25 серпня над будівлею Центрального комітету партії було спущено червоний прапор — знову ж таки, за участі Вересня, Юрія Луканова, Юрія Бадзьо та багатьох інших учасників цих подій.Портников: Звичайно, потрібно розуміти, що комуністи не очікували, що їх заборонять уже 25-го числа. Фактично, ця ж президія Верховної Ради, яка ухвалила рішення про заборону КПРС, складалася повністю з членів партії, деякі з яких були дуже активними її учасниками. Тобто, їм не було куди діватися. Проте я хочу повернутися до референдуму. Нам варто зрозуміти, за що люди голосували 1 грудня, наскільки вони розуміли, що таке незалежність, і наскільки пов’язували її з ідентичністю чи економічною самостійністю. Вся пропагандистська кампанія перед референдумом була побудована на простій тезі: "Краще, щоб у родині була одна дитина, ніж кілька". Я особисто погоджуюся з цією ідеєю, але знаю багато сімей з багатьма дітьми, де діти почуваються прекрасно. Це, звичайно, моя суб’єктивна думка. Саме тому мене здивувало, наскільки ця пропаганда спрацювала на людей, які майже не мали ідентичності, навіть там, де її, фактично, знищили.Зінченко: Ну, дивись, я розпитував багатьох учасників і свідків тих подій про їхні відчуття та мотивації більшості українців під час голосування. І в цьому сенсі мені найближче до душі думка Юрія Щербака — відомого письменника та політичного діяча як союзного, так і українського масштабу. Він оцінював, що приблизно третина людей, які проголосували за незалежність у грудні 1991 року, були справді ідеологічно налаштовані: їх надихала ідея української незалежності, для них важливими були українська культура, мова, традиції тощо. Таких було приблизно третина тих, хто прийшов на виборчі дільниці і віддав свій голос "за". Ще третина — це так зване "ковбасне" голосування, пов’язане з економічною нерозвиненістю та побоюваннями, які я вже згадував. Ця частина виборців голосувала за незалежність, спираючись на економічні аргументи. До речі, був цікавий епізод із так званим "прогнозом Дойче Банку", який, наскільки я розумію, фактично, був жартом студентів географічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка. "Це інтелектуальна ідея, яка поширювалася ще перед квітневим загальнорадянським референдумом, де йшлося, що Україна, як самостійне економічне утворення, значно спроможніша, ніж у складі союзу з іншими менш розвиненими республіками. Цей аргумент активно працював на грудневому референдумі й допоміг переконати багатьох".І ще третина — це ті, хто голосував, керуючись вказівками начальства. А начальство в ті часи — це Леонід Кравчук, який публічно закликав голосувати за незалежність. І ніхто не заперечував, особливо враховуючи, що в той самий час відбувалися перші президентські вибори, де спочатку було сім кандидатів, але один із них, Олександр Миколайович Ткаченко — найбільш ортодоксальний комуніст серед них — зняв свою кандидатуру перед голосуванням. Для виборців, лояльних до комуністів, це означало, що альтернатив небагато, і вони, в основному, слідували вказівкам Кравчука.Леонід Кравчук, фото: з відкритих джерел Портников: Я маю сказати, що на підтвердження цієї версії я зустрічався напередодні референдуму — у жовтні–листопаді 1991 року — з Григорієм Івановичем Ривенком. Він був останнім очільником адміністрації президента Радянського Союзу. Перед цим — членом президентської ради СРСР, а ще раніше — кандидатом у члени Політбюро та першим секретарем Київського обкому партії. Це був типовий український партноменклатурник, який несподівано для себе зробив блискучу кар’єру у керівництві Радянського Союзу. Чому несподівано і навіть "непотрібно"? Бо, якби Горбачов його не помітив і не запросив до Москви, він, швидше за все, залишився б одним із керівників незалежної України. І з його тодішньою популярністю та потенціалом міг би бути і прем’єр-міністром, і, можливо, колись навіть президентом — це була серйозна постать. Горбачов був набагато більш впливовою фігурою, ніж той самий Володимир Івашко, оскільки Ривенко мав авторитет у партійному апараті України, якого Івашко ніколи не здобув. Звичайно, Ривенко, як і більшість партійних функціонерів, був щасливий: хто він тепер? Голова адміністрації президента Радянського Союзу. А хто такий президент СРСР? Ніхто. Це був неймовірний кульбіт. Він мімікрував, як більшість із них, і для мене залишається загадкою, що практично всі, кого брали на союзні посади, залишилися в Москві. Візьмемо, наприклад, Віталія Коротича, який став яскравим "путіністом" після повернення до Москви. Можливе виключення — Валерій Цибух, один із останніх перших секретарів комсомолу України, який був головою комітету з молоді Верховної Ради СРСР, а після цього повернувся в Україну й зробив тут політичну та дипломатичну кар’єру. Він був набагато більше вкорінений в український контекст і, я б сказав, був більше українцем, ніж усі ті, про кого я говорив, з точки зору розуміння свого місця.Зінченко: Питання ідентичності все ж таки є важливим. Портников: Це дуже важливо. Я зустрічався з Григорієм Івановичем Ривенком, який уже повністю мімікрував під союзного начальника. Під час нашої розмови він говорив українською. І ось що він мені каже: "Віталію, ти ж не думаєш, що українці проголосують проти союзу з російським народом? Як ти це собі уявляєш? Українці не підтримаєте таке дивне рішення Верховної Ради. Я не розумію, хто це готував. За це українці не проголосують. Це викличе кризу, бо вони проголосують проти рішення парламенту. Будуть дострокові вибори". Я відповів: " Ви що, хочете зі мною історичної дискусії? Ви ж знаєте мої погляди". Він: "Ні, я взагалі не хочу ніякої дискусії. Просто пояснюю, як буде". Тоді я кажу: "Можна я перед прощанням задам вам одне питання, не історичного характеру?" Він погодився. Я продовжив: " Уявіть собі, Григорію Івановичу, що ви не сидите в цьому кабінеті, а у тому, де провели свої останні роки — на посаді голови Київської обласної державної адміністрації. І вам телефонує Леонід Макарович Кравчук і питає: "Гріша, скільки ти мені даш відсотків на референдумі?"". Григорій Іванович, не замислюючись, відповідає: "75%". Я запитую: "Можна я піду?" Він почервонів, усвідомлюючи, що тільки-но сказав. І додав: "Ні, це ж не таке питання — екзистенційне". Після цього я зрозумів: референдум — це буде не стільки про ідеї, скільки про авторитет. Я побачив людину, яка зробила блискучу кар’єру, і точно знав, що саме її авторитет дозволить отримати потрібний результат на голосуванні. Не через фальсифікації — тоді навіть не знали, що це таке — а через довіру людей до великого начальника. От і весь референдум про незалежність міг на 25% складатися саме з такої поваги до перших секретарів, очільників адміністрацій, директорів заводів, пароплавів, голів колгоспів — до тих, кому люди довіряли.Зінченко: І от дивіться, наскільки унікальною була та ситуація, яка з різних причин змогла консолідувати всю українську націю. Тоді близько 90% українців прийшли на референдум і проголосували так, як, в принципі, слід було проголосувати. Хоч мотивації були різними. Наша спільна знайома, Марія Бурмака, свого часу чітко сказала: "Я йшла вбивати СРСР". Проте таких людей на той час було меншість. Інші ж мотиви мали більш значущий вплив, і добре, що вони існували — адже саме завдяки цьому голосування відбулося у правильному напрямку.Портников: Вбивати СРСР можна було в багатьох місцях одночасно — у Литві, Латвії, Естонії, Грузії, Вірменії, Азербайджані. Кожна з цих криз підривала Радянський Союз. Мені, чесно кажучи, цікаво, що люди запам’яталися як символи цієї боротьби, навіть якщо фактично не брали в ній участі. Наприклад, я не був на барикадах у Ризі в січні 1991 року. Приїхав туди лише через кілька місяців. Нещодавно мені зателефонувала латвійська колега і попросила поділитися мемуарами про моє перебування у Ризі в той час — розповісти про події на барикадах. Я був дуже здивований, бо, чесно кажучи, не пам’ятав жодних барикад і подумав: "Господи, невже вже починається Альцгеймер?" Та я заглянув у свої архіви і виявив багато важливих матеріалів із січня 1991 року — інтерв’ю з міністром закордонних справ Латвії, розмови з активними учасниками тих подій. Я їх висвітлював, але сам там не був і не пам’ятав. Проте завдяки власним щоденникам зміг відновити хронологію і переконатися, що дійсно не був на місці подій. Я телефонував учасникам, бо був одним із небагатьох журналістів, які розмовляли з усіма латвійськими активістами. Вони бачили свої інтерв’ю в московській та київській пресі і вважали, що я був саме там, але насправді я спостерігав за подіями на відстані. Тоді було багато таких подій, які я висвітлював і про які розмовляв із учасниками, але їх було так багато, що не можна було бути всюди одночасно. Тож для мене велике щастя, що я пам’ятаю 24 серпня 1991 року в Києві — на відміну від тих барикад.Зінченко: От, між іншим, у тебе був прекрасний, як на мене, один з найкращих, найдотепніших спогадів про те, як ти побачив, що говорили між собою перший секретар ЦК Григоренко і голова КГБ УРСР Голушко. Я вважаю, що це прекрасна історія. Портников: Так, коли Голушко привітав Горенка словами: "Стас, а ми тепер вільні", це було справді неймовірно. Адже Галушко працював у Москві, у комітеті держбезпеки УРСР, а потім повернувся до Москви. Він був радянським КГБістом, але з абсолютно українським менталітетом. У мене з Голушком пов’язана інша історія — вона відбулася на з’їзді народних депутатів СРСР і заслуговує на увагу. Один мій колега — відомий український радянський журналіст, який пізніше працював на високих посадах за часів Леоніда Кучми — доніс на мене щодо моєї роботи на цьому з’їзді. Він повідомляв співробітникам КДБ УРСР, що я спілкуюсь із "неправильними" людьми, беру інтерв’ю у "неправильних" людей і веду підривну діяльність. І це було правдою — я справді вів підривну роботу, і акредитувався на з’їзд саме для цього. Я розмовляв із депутатами-демократами, дружив із членами міжрегіональної депутатської групи, писав про український молодіжний клуб у Москві. І навіть зараз час від часу зустрічаюсь з професорами львівських університетів, які теж займалися підривною діяльністю. Отож довелося визнати — цей "донощик" був правий. Під час з’їзду до мене підійшов генерал Голушко — народний депутат СРСР і голова КДБ УРСР — і сказав: "Віталію, ти можеш бути більш обережним?" Я відповів: "Щось трапилося?" Він: "Один із твоїх колег доніс на тебе в КДБ". Я відповів: "Навіщо мені бути обережним, якщо ви — голова КДБ УРСР? Ви ж уже знаєте про мою підривну діяльність. Хто ще може про неї дізнатися?" Тоді Голушко подивився на мене і сказав: "А є ще голова КДБ Радянського Союзу". Я відповів: "Ну і добре". І пішов шукати голову КДБ СРСР — Крючкова. Я його кілька днів розшукував, ходив довкола, навіть сидів у спеціальній кімнаті, де члени політбюро ЦК КПРС відпочивали після з’їзду. Врешті зустрів його в ліфті разом із двома охоронцями. Я звернувся до нього по імені, Володимире Григоровичу, і згодом взяв у нього інтерв’ю для усного проекту з української історії. Це була дуже цікава зустріч, вже коли він не був головою КДБ. Я розповів йому, що один із моїх колег доніс на мене, а голова КДБ УРСР повідомив про це й поцікавився, як йому слід діяти в такій ситуації. Крючков відповів: "Ви можете мати контакт із власним головою КДБ". Я сказав: "Добре". Це був неймовірний час. Після проголошення незалежності перший заступник голови Верховної Ради України Іван Степанович Плющ приїхав до Москви, щоб зустрітися з народними депутатами СРСР від України. Ми всі йшли на цю зустріч, а я, як український журналіст, мав висвітлювати подію. Іван Степанович перед зустріччю сказав мені: "Я їх усіх зараз зроблю. Я їм покажу. Депутати СРСР — це вже немає СРСР. Я їм покажу, як треба любити рідну землю". Поруч зі мною йшов генерал Голушко, який промовив: "Віталію, ви можете розповісти Івану Степановичу, що я справжній український патріот?".Зінченко: А він не уточнив, коли саме він став справжнім українським патріотом? Портников: Дуже часто читаю у різних медіа, а також чую від проросійських блогерів, що я нібито агент Комітету державної безпеки. "Але не мене вербували — це я вербував очільників КГБ. Дуже важко завербувати людину, до якої самі керівники комітету державної безпеки звертаються по підтримку".Зінченко: Слухай, між іншим, це справді цікава історія, але там було ще кілька абсолютно фантастичних епізодів. Справа в тому, що генерал Голушко літав до Москви напередодні початку ГКЧП — це було, здається, або в п’ятницю, або в суботу, тобто 16 або 17 серпня. Він прилетів, брав участь у тих зустрічах, на які його запрошували, а потім повернувся в неділю, 18-го, вранці. Прокинувся і почув усі ці повідомлення про раптове захворювання Горбачова — несподівано, причому саме на території України. Почали оголошувати документи ГКЧП, указ №1 і так далі. Але про це генерал нічого не знав. У своїх спогадах він пише, що не міг зрозуміти, як таке сталося. Чи його перевіряли на лояльність? Чи як так вийшло, що напередодні він був на Луб’янці, і йому нічого не сказали? Він був у повному потрясінні. Далі у спогадах починаються досить кумедні моменти. Кравчук телефонував йому зранку. Спершу — начальник Київського військового округу, генерал Чичеватов, повідомив, що до Голушка летить Варенников із генералами, і вони будуть з ним зустрічатися. Потім Кравчук сам намагався додзвонитися до Голушка, щоб з’ясувати ситуацію, але той не відповідав. Врешті слухавку взяв його син Саша, який сказав, що тато пішов на рибалку. Отже, 19 серпня 1991 року, у розпал ГКЧП, генерал Голушко... пішов на рибалку.Портников: Бо він просто не розумів, що робити. Але мене це не дивує. Знаєш, що я думаю? Він насправді знав усе — всі ці історії про те, що він ніби був ошелешений і нічого не знав, — це була лише гра. Я зустрічав іншу людину — теж генерала, полковника, мабуть, нині Федеральної служби безпеки Росії. А тоді він був високопоставленим офіцером Міністерства внутрішніх справ СРСР, який одразу після путчу перейшов до новоствореної Федеральної служби контррозвідки Російської Федерації (або СРСР — точну назву зараз важко пригадати). Ця людина була прессекретарем міністра внутрішніх справ Бориса Пуга, який закінчив життя самогубством, і керувала медіаблоком Міністерства внутрішніх справ. Дуже впливова і серйозна фігура, яка пізніше зробила кар’єру і за часів Путіна, завершивши її на високому рівні. Оскільки я знав його реакційні погляди, які повністю відповідали позиції ГКЧП, було загальноприйнятою думкою, що саме він написав звернення інтелігенції до партійного апарату — одне з підстав для створення ГКЧП, а також маніфест ГКЧП до народу. Хоча ніхто офіційно не підтвердив це авторство, ці чутки ходили довго. Коли я дізнався про поразку ГКЧП, ця людина вже працювала журналістом, і я подумав, що її кар’єра завершена. Адже як інакше могло бути? Але я приїхав до Москви за кілька днів після проголошення незалежності України, йду по Кремлю, і раптом зупиняється машина. З неї виходить мій знайомий у новій формі — уже генерал-майор, не полковник, з чудовою формою. Я питаю його: "Як так вийшло?" Він відповідає: "А ви знаєте, я Борису Карловичу (Пугу) казав, що він не втручався в цю справу". Я здивовано: "А що сталося?" Він пояснює: "На початку серпня я розпустив усіх у відпустку. Всі були у відпустці, а він пішов на рибалку. Багато людей, які знали, що буде, просто пішли на рибалку, бо були впевнені, що ГКЧП програє. Це була для них спецоперація, і вони не збиралися брати в ній участь — натомість вони планували керувати тим, що відбудеться після".Зінченко: Генерал Голушко потім дуже ображався через те, що Кравчук у своїх спогадах описав епізод, коли він телефонував, говорив із сином Сашею, а той нібито кудись зник. Голушко стверджував, що насправді був на місці і потім повернувся. І тут відбувається цікавий епізод — версії подій не збігаються. Голушко почав формувати нову версію того, що відбувалося: мовляв, він із Фокіним приїхав із Кончезаспи до Києва, потім у нього було багато зустрічей, він окремо спілкувався з Варенниковим і так далі. Отже, у спецслужб тих часів існував якийсь внутрішній конфлікт версій подій.Портников: Я думаю, ми з тобою, Сашо, дійшли до суті подій, і це дивовижно, що ми змогли це зробити майже випадково, реконструювавши всю картину. Насправді для багатьох людей, особливо на рівні Комітету державної безпеки СРСР та інших силових структур, ця історія виглядала так, ніби вони просто виставили "ґкачепістів" на передній план. Вони знали, що ті програють, знали, хто вийде переможцем. Водночас не хотіли світитися і не хотіли прямо конфліктувати з ними, адже це було вищим керівництвом Радянського Союзу. Тому вирішили триматися осторонь. Було дві групи людей: одні брали участь у "путчі", інші – у боротьбі з ним. І саме ці другі згодом зіграли важливу роль — це, наприклад, Євген Примаков, який опинився на барикадах Білого дому, та Едуард Шеварднадзе. Всі вони були соратниками Горбачова, але фактично стояли поруч із Єльциним. Було й багато інших, які не брали безпосередньої участі, але згодом обіймали серйозні посади. Зокрема, генерал Голушко, який пізніше став міністром державної безпеки Росії, очолював Федеральну службу контррозвідки. Українська незалежність вибила ґрунт із-під їхніх планів. Їхня мета полягала в тому, щоб створити новий режим без КПРС і без Горбачова, можливо, на території усього Радянського Союзу.Зінченко: Слухай, а чи не має в цьому якоїсь конспірології? Я поясню, чому так думаю. Бо коли йдеться про формування ГКЧП, зокрема про склад "Державного комітету з надзвичайного стану", то от товариш Янаєв, фактично, був змушений брати участь. Дві години — з 8-ї до 10-ї — його буквально "переконували" підписати всі документи від свого імені як віцепрезидента, адже президент не міг виконувати свої обов’язки. І він ці дві години чинив опір.Портников: А хто його переконував? Зінченко: А ну на нього всі насіли — і наш друг Крючков, і Валентин Павлов, прем’єр-міністр Радянського Союзу. Їм потрібен був хтось, хто підпише всі документи, і це міг бути лише Янаєв. Але він дізнався про свою участь у ГКЧП вже після того. Спочатку Павлов телефонує йому десь ближче до полудня, а потім, здається, Крючков — по обіді, з проханням приїхати ввечері до Кремля. На той момент Янаєв вже був "добре під шафе". Отже, реконструюємо першу добу його участі в ГКЧП. Він дізнається, що повинен приїхати в Кремль у неділю 18-го, приблизно по обіді. Приїжджає о 8-й вечора і дізнається, що має очолити переворот. Він дві години цьому опирався, але врешті-решт його переконали. Та на цьому справа не закінчилася — вони продовжували вечір із Павловим і ще кимось, пили майже до ранку. І ось ранковий епізод: наш хороший друг, фактичний ініціатор усієї історії — Володимир Крючков, ідеолог "путчу" — намагається зібрати перше засідання ГКЧП, але не може додзвонитися ані до Янаєва, ані до Павлова. Зрештою він зв’язується з Дмитром Язовим, головою Міністерства оборони. Той пояснює, що Янаєв і Павлов до ранку пили і вже не дуже "в кондиції". Коли Павлов трохи прийшов до тями, в нього стався гіпертонічний криз, і він більше не брав участі. Отож ця історія з ГКЧП виглядає як погано спланований водевіль. І всі наші реконструкції, що хтось "втік", "сховався" чи "пішов на дипломатичну рибалку", можуть бути трохи конспірологічними теоріями.Портников: Пропонуй, бо те, що ти розповідаєш — це події, які розгорталися кілька днів поспіль. І знову ж таки, я вважаю, що український акт про незалежність зламав всю цю операцію, а також підсумки того плану. Але я добре пам’ятаю літо 1991 року. Зокрема, пам’ятаю Ігоря Смірнова — першого так званого президента Придністров’я, який приїздив на нараду до Кремля. Як ти пам’ятаєш, "пуч" відбувся саме тоді, коли мав бути підписаний новий союзний договір.Зінченко: 20 серпня мало відбутися підписання цього договору. Водночас, це означало, що такі люди, як прем’єр-міністр СРСР Валентин Павлов, міністр оборони Дмитро Язов і Крючков, мали позбутися своїх посад. Також йшлося про звільнення Янаєва з його посади.Портников: Але цікаво, що Михайло Грибачов не збирався 20-го числа повертатися до Москви. Зінченко: Він збирався. Вважаю, що це підтверджено, адже за ним вже був відправлений літак до Криму. Саме йому о 4-й годині телефонував Янаєв і обіцяв зустріти його наступного дня, 19 серпня, в аеропорту. Цей факт підтверджено під час слідства, яке розслідувало справу ГКЧП. Покази всіх учасників подій збігаються: Горбачов планував повертатися 19 серпня.Портников: Окей, я це приймаю. Але влітку відбулася одна нарада — про неї я писав, адже саме Смірнов мені про неї розповідав. Пізніше про цю нараду згадував і Валерій Ліцкай, так званий міністр закордонних справ Придністров’я, який, чесно кажучи, не зовсім розумів сенс того, що відбувається. Нараду проводив Анатолій Іванович Лук’янов, голова Верховної Ради СРСР, який на той час не був членом ГКЧП. Лук’янов чітко заявив цим людям — керівникам самопроголошених республік Придністров’я, Абхазії, Південної Осетії, а також представникам естонських та латвійських інтерфронтів, що ситуація скоро, через місяць, нормалізується і вони мають бути готові. До речі, Придністров’я дуже активно підтримало ГКЧП, і Лук’янов запевняв, що їх зібрали саме для цього, що в них велике майбутнє. На цій нараді кілька хвилин був присутній і Михайло Сергійович Горбачов — він заходив у кабінет Лук’янова. Я переконаний, що Горбачов і Лук’янов, по суті, самі себе перехитрили: з одного боку, вони не хотіли підписувати цей союзний договір, але водночас не бажали, щоб відмова від нової моделі співпраці з союзними республіками відбулася їхніми руками. Тож вони "поставили в гру" цих "чудіків", а в результаті з’явилися інші сили, які намагалися діяти у цій ситуації. Це була дуже багатошарова і складна історія. І я не вважаю це конспірологією — це просто свідчить про те, що імперія так просто не руйнується. А от подія, яку ніхто не передбачав, — це незалежність України. Саме вона стала початком того, що згодом назвуть "парадом суверенітетів" або "парадом незалежностей" у новому форматі. До моменту ухвалення рішення про незалежність Українською Верховною Радою інші колишні радянські республіки теж не поспішали діяти. Я добре пам’ятаю реакцію своїх колег у Москві після проголошення незалежності України. Я зателефонував на радіостанцію "Ехо Москви" й попросив вийти у прямий ефір. Тоді події розгорталися дуже стрімко. Мені відповіли: "Прямий ефір? Ти розумієш, що відбувається? Що такого трапилось, Віталію, що ти хочеш виходити в прямий ефір?" А я їм кажу: "Та що? Україна проголосила незалежність і виходить із Радянського Союзу".Зінченко: А вони це навіть не помітили. Портников: Вони в це не вірили. Ведучий сказав мені: "Ні, не може бути, цього не може бути, але це вже сталося". З переляканим виглядом він додав: "Тоді виходь у прямий ефір". Під час ефіру я звертався українською мовою до українців Росії, закликав їх повертатися додому, адже тепер у них є власна Батьківщина. Але навіть через кілька днів після мого приїзду до Москви я стикався з абсолютною невірою росіян у те, що Україна може стати незалежною державою. Вони просто не хотіли це приймати — від керівників до простих людей.Зінченко: Слухай, вибач, але ніхто не вірив, що українська незалежність постане так швидко. Я не раз питав багатьох "батьків" української незалежності — депутатів, які голосували за неї у Верховній Раді, тих, хто редагував сам Акт проголошення незалежності. Запитував: уявіть собі, що 31 грудня 1990 року вам скажуть — наступний Новий рік ви святкуватимете вже в незалежній Україні. Що б ви тоді відповіли? Відповідь була проста: ми були переконані, що незалежність обов’язково настане. Але також вірили, що на це знадобиться щонайменше 5–6 років — доки Кремль остаточно ослабне і ми зможемо це здійснити. А 1 серпня 1991 року до Києва приїжджає президент США Джордж Буш-старший і застерігає українців: будьте обережні, не піддавайтеся суїцидальному націоналізму. Власне, це була відверта промова проти української незалежності. ЦРУ у квітні й червні того року випускає великі доповідні рапорти про ситуацію в Радянському Союзі та про можливість проголошення незалежності. І там теж роблять висновок: якщо українська незалежність і станеться, то не раніше ніж за 5–6 років.Портников: Ну, мушу зізнатися, що й я наприкінці нашої розмови теж думав про таку перспективу — кілька років на становлення незалежності. Адже напередодні візиту Джорджа Буша я зустрічався з його командою в Москві, десь наприкінці липня. Серед них були кілька моїх знайомих з попередніх зустрічей — людей, які пізніше відіграли ключову роль у формуванні нових американо-українських відносин та визнанні незалежності України. Роман Попадюк, перший посол США в Україні, а також представники пресслужби Білого дому — зокрема заступник прес-секретаря Марліна Фіціотора, яка відповідала за міжнародні питання, — розповіли мені, що Джордж Буш збирається виступити з промовою у Верховній Раді України. Я навіть казав їм: "Слухайте, не робіть цього, краще нехай він утримається. Бо через кілька років Україна обов’язково стане незалежною. Це беззаперечна тенденція. І за цю промову їм буде соромно". А вони мені відповідали: "Ну що таке кілька років? Хто взагалі пам’ятатиме цю промову через такий час? І Джордж Буш, напевно, вже не буде президентом". Власне, тоді він ще не був "старшим" — просто Джордж Буш, і вони вважали, що він не залишатиметься довго на посаді президента США. Головне їхнє заперечення було не в тому, що Україна не стане незалежною, а в тому, що це не станеться так швидко — аніж за 24 дні після його промови.Зінченко: Через три тижні. І через три тижні в тебе був ще один цікавий епізод. Портников: Який саме? Зінченко: А в кулуарах Верховної Ради в перерві між 4-ю і 5-ми годинами 24-го серпня. Портников: А, коли я викреслював слово республіка з "Акту незалежності".Зінченко: Ти маєш розповісти це докладніше, бо, знаєш, нещодавно, коли ти коментував одну ситуацію, я спочатку не дуже повірив і трохи примружив очі. Коли ти вперше розповів цю історію, я подумав: ну, це якісь казки Віталія Портнікова, правда? Але потім я взявся перевірити — подивився факсиміле документу, акту з підписами. Ось, дивлюся: тут є підпис Дмитра Павличка, а ще одне слово дописане Іваном Зайцем. І коли я порівняв колір ручки, якою викреслено слово "республіка", — він відрізняється від інших.Портников: Ну, тому що ніхто не давав мені ручку. Я користувався своєю. Але, якщо серйозно, це ще один момент, який показує, як це відбувалося. Чому ми взагалі викреслювали слово республіка? Зінченко: Чого Павличко взагалі сам не викреслив? Чому він тобі дав і сказав: "От Віталій – на, викресли". Портников: У нього було багато іншої роботи, вони там постійно сперечалися. Ну, вибач, але викреслити слово "республіка" міг і будь-який хлопчина — для цього не обов’язково був потрібен Дмитро Павличко. Вони просто боялися налякати комуністів. Вважали: якщо напишуть "Республіка Україна", то ті одразу зрозуміють, що йдеться не про УРСР, і піднімуть паніку. Тому вирішили піти нейтральним шляхом. Левко Лук’яненко взагалі пропонував назвати державу "Українська Народна Республіка". Я, до речі, цю ідею підтримував. Але тоді це виглядало надто радикально: відразу постала б асоціація з націоналізмом, петлюрівщиною — комуністи б цього не витерпіли. Та навіть формулювання "Республіка Україна" для них звучало надто буржуазно. Вони просто не проголосували б. А їм потрібен був результат — потрібна була більшість. "Тому слово "республіка" й викреслили, і залишили просто "Україна". Це не був компроміс у повному розумінні. Це було прагнення не налякати комуністів і отримати їхні голоси. І саме так з’явилася держава з простою, але символічно потужною назвою — Україна".Зінченко: Ще Богдан Гаврилишин залишив у своїх спогадах, у своїх інтерв'ю певні деталі цього моменту. І він каже: "Я був абсолютно вражений, що оця дискусія щодо того, як має бути названа нова країна, вона тривала там лічені хвилини. У нього було відчуття, що це було 2 чи 3 хвилини десь."

Вересень - це місяць, багатий на важливі церковні події. Віряни відзначатимуть кілька великих свят, що мають особливе значення для кожного православного християнина. Це час для роздумів, молитви та вшанування святих, пише Gazeta.ua 8 вересня - Різдво Пресвятої Богородиці Це одне з найбільших, дванадесятих свят. Воно присвячене народженню Діви Марії, яка стала матір'ю Ісуса Христа. Це свято символізує початок спасіння людства, адже саме з цієї події починається земний шлях Пресвятої Діви. 14 вересня - Воздвиження Чесного та Животворящого Хреста Господнього Це ще одне важливе свято, яке нагадує про страждання Ісуса Христа на хресті. Воно символізує перемогу над смертю та гріхом. У цей день у церквах виносять хрест для поклоніння. 17 вересня - День святих мучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії У цей день церква вшановує пам'ять чотирьох святих, які постраждали за свою віру в Христа. Їхня історія є прикладом безмежної вірності та відданості Богу. 26 вересня - День святого апостола і євангеліста Івана Богослова Він був одним із дванадцяти апостолів, улюбленим учнем Христа. Його вважають покровителем письменників, іконописців та учнів. Календар церковних свят на вересень 1 вересня - преподобного Симеона Стовпника і матері його Марфи Каппадокійської; мучениць 40 дів постниць і священномученика Аммуна Іраклійського, диякона. 2 вересня - мучеників Маманта, батька його Феодота і матері мучениці Руфіни; святителя Іоанна Постника, патріарха Цареградського; преподобних Антонія і Феодосія Києво-Печерських. 3 вересня - священномучеників Анфіма, єпископа Нікомидійського, і Феофіла, диякона, мучеників Дорофея, Мардонія, Мігдонія, Петра, Індіса, Горгонія, Зінона, мучениці Домни діви і мученика Євфимія; преподобного Феоктиста Палестинського, сподника Євфимія Великого. 4 вересня - ікони Божої Матері "Неопалима Купина"; священномученика Вавили, єпископа Великої Антіохії, і з ним трьох отроків: мучеників Урвана, Прилідіана, Епполонія і матері їх Христодули; пророка Мойсея Боговидця. 5 вересня - пророка Захарії і праведної Єлисавети; преподобномученика Афанасія Брестського, ігумена; вбивство благовірного князя Гліба. 6 вересня - спогад дива Архистратига Михаїла; мучеників Євдоксія, Зінона і Макарія. 7 вересня - передсвяття Різдва Пресвятої Богородиці; мученика Созонта Помпеольського; преподобномученика Макарія Канівського, ігумена Пінського, Переяславського чудотворця. 8 вересня - Різдво Пресвятої Богородиці; Почаївської ікони Божої Матері. 9 вересня - праведних Богоотців Іоакима і Анни; мученика Северіана Севастійського; набуття і перенесення мощей святителя Феодосія, архієпископа Чернігівського. 10 вересня - мучениць Мінодори, Митродори і Німфодори; преподобного Павла Слухняного, Печерського. 11 вересня - преподобної Феодори Олександрійської Молодшої; преподобного Силуана Афонського. 12 вересня - священномученика Автонома Італійського, єпископа. 13 вересня - пам'ять оновлення (освячення) храму Воскресіння Христового в Єрусалимі; передсвяття Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього; священномученика Корнилія Сотника. 14 вересня - Воздвиження Хреста Господнього; представлення святителя Іоанна Златоуста, архієпископа Константинопольського. 15 вересня - великомученика Микити Готфського. 16 вересня - великомучениці Євфимії Всехвальної. 17 вересня - мучениць Віри, Надії, Любові і матері їхньої Софії. 18 вересня - Молченської ікони Божої Матері. 19 вересня - благовірного великого князя Ігоря Чернігівського і Київського; мучеників Трохима, Саватія і Доримедонта. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Коли постувати в 2025 році: збережіть нові дати за церковним календарем 20 вересня - великомучеників Євстафія Плакіди, дружини його Феопістії і чад їх Агапія і Феопіста; мучеників і сповідників Михайла, князя Чернігівського, і боярина його Феодора, чудотворців. 21 вересня - апостола від 70-ти Кодрата. 22 вересня - пророка Іони. 23 вересня - зачаття чесного, славного Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна. 24 вересня - первомучениці рівноапостольної Текли. 25 вересня - преподобної Єфросинії Олександрійської. 26 вересня - преставлення апостола і євангеліста Іоанна Богослова. 27 вересня - мученика Каллістрата і дружини його; апостолів від 70-ти Марка, Аристарха і Зіни. 28 вересня - преподобного Харитона Сповідника. 29 вересня - преподобного Киріака Відлюдника. 30 вересня - священномученика Григорія, єпископа, просвітителя Великої Вірменії; святителя Михаїла, першого митрополита Київського. 29 серпня українці відзначають Усікновення голови Івана Хрестителя. Цього дня церква згадує про смерть Івана Предтечі, який хрестив Ісуса Христа, та його перехід у царство вічне. Згідно з біблійними переказами, Предтечу кинули до в'язниці за наказом дружини царя Ірода Іродіади, яка люто ненавиділа святого. Коли дочка Іродіади на ім'я Саломія задовільнила бажання царя своїм екзотичним танцем під час бенкету, то він пообіцяв їй виконати будь-яке бажання дівчини. Порадившись зі своєю матір'ю, Саломія попросила принести їй на тарілці голову Івана Хрестителя. Ірод, недовго думаючи, наказав обезголовити святого.

Еспресо наводить переклад статті Wyborcza.6 червня урядова Комісія в справах вивчення російського і білоруського впливу на внутрішню безпеку і справи Республіки Польщі в 2004-2024 рр. підвела підсумки річної діяльності. Тихо – оголошення на сайті Міністерства юстиції, яке відповідало за її організацію і діяльність, з’явилося через 4 дні і без феєрверків.Відповідно до оголошення Комісія, яка складається з 11 експертів під керівництвом генерала Ярослава Стружика, керівника Служби Військової Контррозвідки, обговорила тайний рапорт, який 7 квітня передала прем’єру Дональду Туску. Тематика аналізу – це питання безпеки, зовнішньої політики, дезінформації та економіки. Як висновок представлено 50 рекомендацій, які "повинні слугувати укріпленню супротиву країни російським впливам".Дональд Туск, фото: з відкритих джерел Генерал Стружик нагадав, що Комісія направила в прокуратуру клопотання про порушення розслідування проти Антоні Мачеревіча (звинувачення в дипломатичній зраді) і полковника Пьотра Погоновського, колишнього керівника Агентства внутрішньої безпеки (ліквідація 10 з 15 делегувань).Міністр юстиції Адам Боднар підсумував: "В умовах сучасних геополітичних викликів, які в даний час є причиною найсерйозніших загроз безпеці Польщі, висновки та рекомендовані заходи, представлені Комісією, а також висновки, подані до прокуратури, є важливим внеском у покращення безпеки Польщі".Це лише декларації. Міністри, присутні на засіданні, - крім Боднара, це міністр внутрішніх справ та координатор спеціальних служб Томаш Шемоняк та міністр культури Ганна Врублевська - та члени Комісії повністю пропустили те, що двома днями раніше було викинуто до кошику аналіз впливу Росії на польсько-українські відносини.За ініціативою ПСЛ уряд (один депутат утримався) та опозиція проголосували за Закон про створення нового державного свята: 11 липня поляки відзначатимуть Національний день пам’яті для поляків - жертв геноциду ОУН та УПА на східних територіях Другої Польської Республіки.Направленого - визначає акт - у 1939-1946 роках "на польське населення" "українськими націоналістами з організації українських націоналістів (ОУН), української повстанської армії (УПА) та іншими українськими націоналістичними утвореннями, що діяли на східних землях Другої Польської Республіки (воєводства Волинське, Тарнопольське, Станіславівське, Львівське, Поліське), а також сучасних воєводств Люблінського і Підкарпатського".Чому немає свята 17 вересня 1939 року, ані дня Катині, але є свято волинської бійніЦе відкрито антиукраїнські дії, оскільки немає державного дня пам'яті ані 17 вересня (вторгнення СРСР до Другої Польської Республіки в 1939 р.), ані 5 квітня (рішення радянського політбюро 1940 р. про вбивство польських офіцерів у Катині), ані також 11 серпня (наказ 00485 від 1937 р. керівника НКВС Миколи Єжова в справі так званої польської операції в СРСР, в результаті якої розстріляно 111 000 осіб).Натомість вже в 2016 році Сейм і Сенат проголосували за рішення про створення 11 липня Національного дня пам’яті жертв геноциду, скоєного українськими націоналістами щодо громадян Республіки Польщі.А оскільки закон мовчить про скасування резолюції, то 11 липня поляки відзначатимуть з того ж приводу і Національне свято і Національний день пам’яті. Абсурд? Не єдиний.В законі також немає згадки про те, що в 2018 році до Закону про Інститут національної пам’яті - на додаток до "єврейських" поправок, які передбачають покарання за приписування польському народу чи польській державі відповідальності за злочини, вчинені нацистською Німеччиною – введено також "українські" поправки. Згідно з ними злочини українських націоналістів були прирівняні до комуністичних та нацистських злочинів, визначено, що вони тривали в період 1925-1950 років, також встановлено штрафи за заперечення їх.Президент Анджей Дуда та Адам Боднар, тогочасний речник Громадянських Прав, засудили використання фрази "українські націоналісти" та "Східна Малопольща".Трибунал погодився з їхніми застереженнями та видалив обидва терміни з закону.фото: з відкритих джерел Виконання судових рішень Конституційного трибуналу - це зобов'язання законодавчих та виконавчих органів влади, але протягом 6 років ані влада ПіС, ані нинішня не зробили нічого. Тобто закон зобов’язує, але без визначення того, хто вчинив злочин проти поляків у 1925-1950 роках та на якій території.У грудні парламентський клуб ПіС приніс проєкт, в якому було зазначено, що злочин було вчинено 2 членами та співробітниками ОУН - Бандера (OUN -B) і УПА та іншими українськими формуваннями, що співпрацюють з Третім Німецьким Рейхом". І що мова йде про вчинки 1921-1950 років. Перше читання проєкту відбулося в Сеймі 6 лютого, після чого він опинився в комітеті.Також проводиться підрахунок кількості польських жертв. У законі, прийнятому 4 червня, мова йде про 100 тисяч осіб, Інститут національної пам’яті стверджує, що їх було 120 тисяч, а Пшемислав Чарнек, який представляв проєкт ПіСу, - 200 тисяч.У випадку польсько-українських історичних відносин немає ані норм, ані здорового глузду, оскільки все можна сказати і прийняти.Партія "Право і справедливість", фото: gettyimages Зовсім не Інститут національної пам’яті. Де розташований "центр Путіна" в ПольщіЩо стосується проєкту Народної партії, уряд не зайняв позиції, оскільки, як заявив заступник міністра культури Мачей Врубел під час парламентської дискусії, "наразі вже нічого не стоїть на шляху урочистого святкування 11 липня, але Міністерство культури та національної спадщини, звичайно, не вносить поправок до цього парламентського законопроекту". Чому, можна запитати, очевидно, що влада вмила руки? Зрештою, у випадку обговорених історичних законів ми маємо справу з показовою присутністю московських фахівців."Українські" поправки до Закону про Інститут національної пам’яті були написані в інтересах Росії та її спеціальних служб. Не інакше є щодо закону, внесеного ПСЛ (Польською Селянською Партією). Войцех Чухновский заявив у "Газеті Виборчій", що в лютому комісія генерала Стружика надіслала список з 25 імен людей, що розповсюджують пропаганду Кремля в Агентстві Внутрішньої Безпеки.Зі слів його співрозмовника та члена Комісії, найважливішим джерелом пропаганди Кремля в Польщі є середовище, зосереджене навколо Видавничого Дому "Польська Думка" - "головний центр" для проросійських ініціатив у Польщі."Польська думка", перерахував співрозмовник Чухновського, має власне інтернет-телебачення, просуває там Гжегожа Брауна, закликає українців, які живуть у Польщі, щоб "поверталися додому", і розповсюджує фальшиві новини про прихильність до українців у черзі до лікаря, їх злочин і гроші, які вони отримують від держави і за які вони "не виражають вдячності".У своєму підході Європейський Союз є "тоталітарним творінням", Україна це "бандерівсько - фашистська держава", а "спеціальна операція в Україні" була спровокована американцями.Крім телеканалу "Польської думки", комісія в листі до Агентства внутрішньої безпеки назвала інші портали: Nationalists.net, National.info, kresy.info. Анонімний член Комісії заявив, що загальними цілями публікації цих ЗМІ є:• зменшення довіри до польського уряду (як попереднього, так і теперішнього);• розпад Європейського Союзу;• послаблення Заходу в цілому;• посварити Польщу з Україною.І він зробив висновок: "Цими порталами як джерелами користуються сторінки в соціальних мережах, які заражають польський публічний простір. Вони значною мірою обслуговуються спеціальними підрозділами російської армії, призначеними для підтримки фейкових сторінок".Після таких висновків експертів з російської дезінформації повинні включитися всі контрольні лампи в структурах, які дбають про безпеку держави.Вони не включилися. Навпаки, лампи, що застерігають від "центрів Путіна", згасли, натомість включилися лампи, що попереджають про "небезпеку" від України.Ексгумації йдуть добре, і ПСЛ обирає дипломата з ПНР та кореспондента з МосквиПредставником для звітності по Закону від 4 червня обрали депутата Тадеуша Самборського. У 1977 році він захистив докторську дисертацію в університеті імені Ломоносова в Москві, в 1970 -х та 1980 -х роках він був першим секретарем посольства Польської Народної Республіки у В’єтнамі та Лаосі, а потім був московським кореспондентом "Зеленого Прапора", органу Об’єднаної народної партії – партії-сателіта Польської об’єднаної робітничої партії на початку існування Польської Народної Республіки.Він двічі засідав у Сеймі від імені ПСЛ (1993-1997, 2001-2005), у 2023 році він отримав мандат від списків партії "Третій Шлях", був президентом фонду "Допомога полякам на Сході", до 2017 року він належав до керівництва Товариства "Польща - Схід" - до 1990 року Товариства польсько-радянської дружби.Самборський є постійним автором "Польських думок", він часто пише про злочини ОУН-УПА, у 2023 році він опублікував збірку своїх текстів у її видавничому будинку. "Польська Думка" - це медіа-покровитель його фестивалю.Майкл Олшевський, керівник закордонного департаменту "Виборчої", - один із небагатьох журналістів, який критично писав про закон, заявив, що "заявники з ПСЛ і "Третього Шляху" побачили шанс в антиукраїнських настроях і - як практично весь наш політичний клас - стали заручниками антиукраїнської риторики".Послідовність подій показує, що мова йде не лише про перегони, хто першим досягне союзу з Конфедерацією та Брауном. Наприкінці листопада міністри закордонних справ Польщі та України, Радослав Сікорський та Андрій Сибіга підписали декларацію, яка розблокувала питання про ексгумацію польських жертв в Україні та українських жертв у Польщі.Робоча група почала працювати під егідою міністерства культури. 24 квітня, завдяки особистому залученню прем’єр -міністра Дональда Туcка та президента Володимира Зеленського, ексгумаційні роботи розпочалися в Пужниках на Тернопольщинні, завершилися в травні виявленням останків 42 поляків, убитих УПА. Прем'єр-міністр назвав цю подію "проривом".У відповідь Чарнек сказав, що прориву немає. Він стверджував, що після її прийняття "неможливо буде в Польщі під загрозою покарання прославляти УПА, бандеревців, всіх тих українських націоналістів, які вбивали наших співвітчизників 80 років тому"."Закон також покладе край цим ганебним переговорам Міністерства культури та національної спадщини з українською державою щодо можливих подальших пам’ятників УПА в Польщі", - додав він, представляючи поправку від ПіС до Закону про Інститут національної пам’яті.Здавалося б, усі розуміють, що "в нас є довоєнні часи", як зазначає Туск, і що якщо Україна потрапить під удари росіян і зраду американців, ми будемо сусідами з Росією Путіна не на ділянці 628 кілометрів (Кролівець, у російській номенклатурі Калінінград плюс Білорусь), а 1163. Можливість ведення Москвою гібридної війни від дезінформації та радіоелектронної боротьби до регулярного саботажу радикально зросте.Здоровий глузд вимагає мінімізувати все, що розділяє поляків та українців. Москва навіть не приховує, що однією з її цілей є конфлікт наших націй. Але це не так - Україна також є ворогом для численних польських політиків.Чи полегшує PSL завдання БраунуСвій проєкт Польська селянська партія (PSL) подала до маршалківської палати 25 квітня, тобто на другий день після початку ексгумації у Пужниках.Тими ж днями невідомі особи на поруйнованій могилі 62 вояків УПА на горі Монастир – також відомій як Монастир – у ґміні Горинець-Здруй встановили табличку з написом: "Спільна могила українців, членів УПА, відповідальних за терор і геноцид беззахисного польського, українського та єврейського населення. Господи Боже, змилуйся над ними і не зараховуй їм тих страшних вчинків, яких вони допустилися супроти своїх братів. "Прощення не означає забуття, але – зцілення болю"".Міністерства культури Польщі та України у спільній заяві назвали цей інцидент "свідомою провокацією, що слугує інтересам держави-агресора Росії  і має на меті зірвати конструктивний діалог, який останніми місяцями розвивається між нашими країнами".Табличку демонтували, тож Браун не зміг урочисто "відкрити" її 2 травня, як це собі планував.І можна було б відзначити невеликий поступ у розплутуванні польсько-українського вузла, якби не PSL і той спосіб, у який народники домоглися ухвалення свого проєкту.Генерал Стружик передав прем’єрові закритий звіт комісії 7 квітня, у якому містилася оцінка видання "Myśl Polska" ("Польська думка") як "осередку Путіна" в Польщі, а також 50 рекомендацій щодо обмеження російського та білоруського впливу.фото: jagiellonia.org Чи передав глава уряду звіт Владиславу Косіняку-Камишу? Ми не знаємо, хоча це було фактично непотрібно, адже віцепрем’єр і міністр оборони делегував до комісії професора Ґжеґожа Мотику – керівника Військового історичного бюро та відомого дослідника польсько-українських відносин. Генерал Стружик кілька разів доповідав про результати роботи комісії на засіданнях уряду.Спочатку доповідачем проєкту, який підписав Косіняк-Камиш, мав стати віцеспікер Сейму Пьотр Зґожельський, який змагається у радикалізмі з Брауном щодо стигматизації українських націоналістів. Однак народний політик виявився недостатньо принциповим, і 30 травня його замінили на Самборського.Це трапилося перед другим туром президентських виборів, коли PSL сподівався на перемогу Рафала Тшасковського.Метою внесення на розгляд і проштовхування законопроєкту була не лише боротьба з антиукраїнським радикалізмом і зрив ексгумації. Йшлося також про те, щоб показати, що з "хабом Путіна" не може статися нічого поганого, незалежно від висновків комісії генерала Стружика та поточної політичної констеляції. До речі, представник "хабу" був делегований для того, щоб переконатися, що в антиукраїнському котлі під коаліцією, яка називає себе демократичною, не бракує політичних дров.Символічно, що закон про антиукраїнське національне свято був прийнятий 4 червня, в День свободи і прав людини, який відзначається в пам'ять про вибори 1989 року,  які призвели до краху комунізму в нашій країні (єдиний, хто помітив цей збіг, був Владислав Фрасинюк на шпальтах Newsweek) та ініціювали зміни в усьому регіоні, що незабаром привели до розпаду СРСР і становлення 15 його республік, зокрема й України, як незалежних держав.Донедавна польська влада представляла безперервність повстань за свободу і демократію в нашому регіоні як підставу для польської слави і політичної величі. Від польського Жовтня 1956 року та Угорського національного повстання, через Празьку весну, Солідарність 4 червня та Осінь народів 1989-го року до українських Майданів 2004-го та 2013-2014 років і нинішньої боротьби українців проти російських окупантів.А коли День волонтерів, які допомагають біженцям з УкраїниРозуміння цієї традиції могло б підштовхнути до заснування Дня польського волонтера в пам'ять про неймовірну солідарність, виявлену мільйонам українців після 24 лютого 2022 року. Тоді величезна частина польського населення показала здивованій Європі, що таке людська щедрість і серце і в чому проявляється дух старого континенту та його цінності.Натомість політики надірвали польську солідарність щодо України, додавши ще один ком у могилу знаменитої "лінії Ґедройця" у польській східній політиці.Інституції, такі як комісія генерала Стружика, мають пройти два випробування, щоб оцінити їхню реальну користь для безпеки держави.Першим є виявлення ворожих впливів серед попередньої влади. З цим, як видається, комісія справляється.Друге – виявлення російських та білоруських впливів серед своїх. А цим керівники держави знехтували. І менш важливо – чому: чи через підтримку коаліції заради голосів народників, чи змагання у антиукраїнстві з правими, чи відверті докори "невдячним українцям", які "не хочуть знати правду про Волинь".Значення має результат – те, що в польсько-українських відносинах ми зайшли в глухий кут.Українці вчинили мудро, коли надали кілька нових дозволів на ексгумацію, попри ворожий крок Польщі.А оскільки мости не спалено, варто шукати шляхи виходу з нинішньої ситуації.Починати варто із найголовнішого, тобто з громадської думки. Під час ексгумаційних робіт у Пужниках Кароліна Левицька в ефірі TOK FM розмовляла з професором Мотикою. Вона зазначила, що причиною запровадження Україною у 2017 році ембарго на ексгумаційні роботи було те, що їх проведення виявило б "ще більше полів, братських могил, наповнених кістками жертв з-поміж цивільного населення. І Києву рано чи пізно довелося б зіткнутися з цією дуже складною і темною сторінкою своєї історії".Вона додала, що, зрештою, зруйновані у 2015-2017 роках "невідомими зловмисниками" українські могили та меморіали, були незаконними.Брак знань не повинен звільняти від журналістської етики. Насправді частину руйнувань здійснили місцеві органи влади, тоді як російська агентура діяла відкрито, розміщуючи відео зі своїх дій на порталах так званої Донецької Народної Республіки. Могила на горі Монастир була впорядкована на підставі угоди Ради охорони пам’яті боротьби та мучеництва зі Спілкою українців у Польщі.Після кількарічних складних переговорів було домовлено, що на табличці з іменами з’явиться напис "загинули за вільну Україну". Головою Ради тоді був Станіслав Бронєвський, керівником "Сірих шеренг", у переговорах брав участь Світовий союз солдатів АК, зокрема середовище 27-ї Волинської дивізії.Ці люди знали події Другої світової війни з власного досвіду, їхні близькі загинули від рук українців, вони самі брали участь у польсько-українських боях. І все ж вони підтримали угоду Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва (ROPWiM) зі Спілкою українців у Польщі (ЗUwP), вбачаючи в ній елемент ширшого порозуміння між поляками та українцями.Ось чому Росія та її агентура, а також проросійські та ендеківські сили роблять усе можливе, щоб могили на горі Монастир не відновили у погодженому вигляді. Кремль зацікавлений, щоб поляки і українці показали, що не здатні осмислити драматичне минуле і думати про спільне майбутнє.Дослідження професора Галагіди та неприємні факти для польських істориківКілька зауваг щодо істориків. У польській правовій системі відбувається жонглювання датами, назвами українських формувань і такими термінами, як "українські націоналісти", а також кількістю жертв. Це означає, що роль дослідників зведена до нуля, бо польська держава не зважає на їхні дискусії та висновки, проголошуючи "правду" залежно від політичних потреб.І це в контексті ситуації, коли під час підготовки до ексгумаційних робіт з'ясувалося кілька не дуже приємних для польської держави фактів.Підтвердилося, що єдині комплексні дослідження щодо ідентифікації жертв польсько-українського конфлікту 1940-х років проводить команда професора Ігоря Галагіди в Українському католицькому університеті у Львові. За 7 років роботи дослідники встановили імена понад 22 тисяч українських жертв і визначили їхню загальну кількість - понад 30 тисяч. Наразі вони працюють над ідентифікацією польських жертв.Завдяки цьому українська сторона змогла представити список із 200 населених пунктів у Польщі, у яких загинуло щонайменше 5 цивільних осіб української національності.Такого комплексного переліку для населених пунктів на території України не змогли представити ні Інститут національної пам’яті (IPN), ні жодна з численних установ, що займаються історичною політикою.Те саме стосується кількості польських жертв і встановлення якомога більшої кількості імен.Також з'ясувалося, що, всупереч твердженням деяких істориків, політиків і журналістів, ексгумація не є способом встановлення кількості жертв та їхньої ідентифікації. Стосовно конкретних населених пунктів – це ефективний і необхідний метод, але не для всієї території, на якій у 1940-х роках розгорталася польсько-українська драма.А тому історики повинні виконати свою роботу, і село за селом, місто за містом намагатися встановити імена жертв, щоб порахувати їх з відносною точністю. Це єдиний і найнадійніший спосіб дізнатися реальну картину минулого і віддати данину пам'яті тим, хто був убитий.     В ефірі TOK FM професор Мотика назвав дослідників, які ставлять під сумнів польську цифру 100 тисяч, "науковими антивакцинаторами". Тому що ніхто не ставив під сумнів польські дослідження, які називають таку цифру. Слова професора мають державну вагу, адже він є найважливішою посадовою особою в історичній політиці нинішньої влади. Окрім того, що він очолює ВБГ і є членом комісії генерала Стружика, він також входить до Колегії ІНП.   Але польська історіографія досі оперує оцінками, за якими кількість розстріляних обчислюється десятками тисяч людей, хоча минуло достатньо часу для ретельного дослідження цього питання.Маючи певні знання про літературу на цю тему, польські, українські, радянські та німецькі документи, а також про часткові результати ідентифікації польських жертв, я можу дати дружню пораду. Історики зроблять суспільству послугу, коли почнуть готувати громадян до сприйняття інформації про те, що польських жертв було незрівнянно менше, ніж загальноприйняті 100 тисяч.Що не применшує значення того факту, що жертв було десятки тисяч, і що кожна з них заслуговує на поховання, відновлення імені й прізвища і пам'ять.І на завершення кілька слів до службовців із ліквідації загроз для безпеки Польщі. У гучному інтерв'ю Донати Субботко "Росія вже тут" генерал Пьотр Питель, голова Служби військової контррозвідки у 2014-2015 роках, заявив, що "все, що сталося в Польщі після 2015 року, відповідає російським інтересам". І що польські служби залишили державу "голою і незахищеною" перед обличчям російської загрози.Через півтора року після того, як колеги генерала повернулися до виконання службових обов'язків, доводиться констатувати, що у сфері впливу Росії на польсько-українські відносини такий стан справ зберігається і сьогодні.

Режим енергозбереження зменшує обсяг енергії, яку споживають ваші пристрої iPhone або iPad, коли заряд їх акумуляторів знижується. У режимі енергозбереження заряд акумулятора iPhone або iPad витрачається економніше, але на виконання або оновлення деяких функцій може знадобитися більше часу. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому не можна йти зі смартфоном у ванну - відповідь експерта Більше того, деякі функції будуть недоступні до вимкнення режиму енергозбереження або до накопичення акумулятором пристроїв щонайменше 80% заряду. Якщо вас це влаштовує, за допомогою простої інструкції нижче можна змусити смартфон постійно залишатися в цьому режимі. Навіть якщо ви спробуєте вимкнути його, режим тут же повернеться назад. Як зробити режим енергоощадження на iPhone завжди включеним - відкрийте програму "Команди", натисніть на значок "+" у верхньому правому куті та виберіть "Створити автоматизацію для себе". - проскрольте вниз, знайдіть розділ "Енергоощадження". - у розділі "Коли" приберіть галочку під "Включається" і поставте її під "Вимикається", після чого натисніть "Далі". - через пошук на нижній панелі знайдіть можливість "Включити/виключити режим енергоощадження" → "Далі". - переведіть повзунок у пункті "Питати до запуску" в неактивне положення. Щоб повернути все, як було, відкрийте розділ "Автоматизація" в додатку "Команди". Далі натисніть на автоматизацію режиму енергоощадження і вимкніть тумблер "Вкл. цієї автоматизації". Привабливість останньої моделі Apple iPhone часто буває чарівною, але передчасного оновлення - а з ним і зайвих фінансових витрат - можна уникнути. Перш ніж піддаватися маркетинговому галасу, розгляньте ці п'ять дієвих стратегій для підвищення продуктивності вашого поточного пристрою. Ці методи спрямовані на усунення поширених вузьких місць у продуктивності та можуть значно поліпшити користувацький досвід

Навіть найкращі та дорогі смартфони мають недоліки. Незважаючи на старання виробників та використання сучасних технологій при виробництві, пошкодження трапляються і з технікою Apple iPhone. Загальні несправності торкаються як програмного забезпечення, і його компоненти. В Tech.ua назвали найпоширеніші типи поломок iPhone. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Без "чубчика" - яким буде iPhone 14. Фото й відео Власники смартфонів iPhone повідомляють про такі незручності, як: - короткий час автономної роботи; - нечуйний екран; - проблеми з динаміком; - перегрівання пристрою. Крім того, можуть бути механічні пошкодження смартфонів. Їх наслідком є, наприклад, поломка дисплея або розтріскування об'єктива камери. Заводський брак та інші найпоширеніші поломки Коли справа доходить до гаджетів марки Apple, таких як iPhone, типовими несправностями в основному виступають поломка скла та об'єктиву камери. Ця проблема є типовою для пристроїв, які падали з висоти, а корпус або захисне скло не витримали ударної сили. У разі пошкодження скла в телефоні, яке є для цього бренду одночасно і декоративним елементом, і захищає внутрішню частину апарату від забруднень, ремонт не передбачає особливих труднощів. Потрібно лише замінити пошкоджений елемент на новий. Дефекти, пов'язані з лінзами, набагато серйозніші Залиття айфону теж поширена причина звернення до сервісів ремонту iPhone. Буває, що користувачі недбало ставляться до смартфону, а деякі взагалі залишають його у випадкових місцях. З цієї причини пошкодження внаслідок дії води так само поширене, як падіння з висоти. Поширені несправності акумулятора Багато програм на телефоні можуть призвести до надмірного зносу цього елемента. Варто зазначити, що пошкоджений акумулятор може бути дуже небезпечним як для телефону, так і для його власника. У ситуації, коли помічені серйозніші симптоми його пошкодження, такі як здуття або коли пристрій почав відключатися сам собою, необхідно буде звернутися за допомогою до фахівців. Акумулятор нового телефону слід підбирати саме до вибраної моделі. Це дозволить комфортно користуватися телефоном, не побоюючись раптової розрядки. Поширені несправності iPhone для різних моделей телефонів У випадку з пристроями марки Apple, такими як iPhone заводський шлюб окремих моделей може суттєво відрізнятись один від одного. Наприклад, у iPhone 7 і 7 Plus можливі проблеми зі звуковою системою, що тягне за собою дискомфорт при розмові по гучномовному зв'язку. Сам звук спотворюється, що ускладнює розуміння співрозмовника. Відрізнялися телефони цієї серії та проблемами, пов'язаними з гучним процесором. Користувачі також нарікають на автоматичне перемикання пристрою в режим польоту. Це створювало проблеми у людей, які чекали на важливий дзвінок, а зв'язатися з ними не було можливості через налаштування пристрою. Моделі iPhone 8 і 8 Plus теж не обійшлися без вад. До заводських дефектів цих пристроїв можна віднести досить неприємну проблему із герметичністю корпусу. Під час заряджання він іноді розгерметизувався. iPhone SE найменш аварійна модель з погляду зареєстрованих виробничих дефектів. Користувачі позитивно висловлюються про нього. Але окремі блоки мають проблеми з часом автономної роботи. Візит у сервіс та заміна його пошкодженого елемента, втім, позбавляє всіх незручностей. Як відремонтувати пристрій? Не намагайтеся самостійно ремонтувати обладнання. Для цього необхідні відповідні знання та обладнання. Завдяки професійному підходу можна відновити дані з розбитих РК-дисплеїв і повторно завантажити їх на замінений елемент. Спроба відремонтувати їх своїми руками може призвести до ще більших проблем. Найпоширеніші несправності iPhone можна легко виправити у хорошому сервісі Apple. Якщо ви цінуєте час та професійну підтримку, звертайтесь до професіоналів із багаторічним досвідом роботи у цій галузі. Вони швидко та професійно вирішать будь-яку проблему з вашим iPhone. Вони виправлять будь-які недоліки з використанням оригінальних запчастин від виробника. 7 вересня американська компанія Apple планує презентувати нову лінійку iPhone. Компанія нібито назвала цю дату у внутрішньому листуванні зі співробітниками, повідомляє Bloomberg з посиланням на власні джерела в Apple. "Презентація пройде онлайн з демонстрацією попереднього запису. Зазвичай Apple робила презентації щовівторка, але цього року на понеділок, 5 вересня, припадає американське свято День праці", ідеться у повідомленні.

Міжнародний день захисту дітей відзначають 1 червня. Офіційно свято було започатковане в листопаді 1949 року в Парижі під час засідання Ради Міжнародної демократичної федерації жінок. Саме тоді, у повоєнні часи особливо гостро поставало питання збереження здоров'я та благополуччя дітей. А вже 1950 року 1 червня це свято відзначали у 51 країні світу. Про історію та традиції цього дня пише Gazeta.ua. У 1959 року було ухвалено Декларацію прав дитини відповідно до Женевської декларації про права дітей. Тоді ж було затверджено рівні права дітей у сфері виховання, освіти, соціального забезпечення, фізичного і духовного розвитку. В Україні Міжнародний день захисту дітей відзначається із 1998 року. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Які церковні свята відзначають в червні: запам'ятайте дати за новим календарем Існує також версія, що перше святкування дня захисту дітей відбулося ще 1925 року у Сан-Франциско за сприяння Генерального консула Китаю. Він зібрав китайських дітей-сиріт і підготував для них Фестиваль човнів-драконів (Дуань-у Цзе). Це святкування припало саме на 1 червня. Метою відзначення Міжнародного дня захисту дітей є привертання уваги до потреб та прав дитини. Традиційно 1 червня світова спільнота закликає зупинити домашнє насильство над дітьми, проводить освітні компанії для дітей, зокрема, про те, куди вони можуть звернутися в разі обмеження їх прав, і вчать суспільство враховувати потреби дитини. Організатори розважальних заходів у день захисту дітей влаштовують конкурси для малюків та дорослих, щоб показати: ніхто, крім дорослих, не в змозі допомогти дітям. Цікаво, що свято Міжнародного дня захисту дітей має свій прапор - зелений фон, на якому схематично зображено земну кулю і 5 різнокольорових людських фігурок. Основні права дитини визначені відповідною Конвенцією ООН. Цей документ було ратифіковано 191 країною світу. Держави-сторони взяли на себе обов'язок поважати і забезпечувати всі права дитини, передбачені Конвенцією. Документ визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку. Конвенція ООН про права дитини набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року і з цього часу є частиною національного законодавства. У перший місяць літа на українців чекає багато державних, професійних та міжнародних свят. 1 червня - День захисту дітей. В цей день також святкують Всесвітній день батьків, а 15 червня - День батька в Україні. 4 червня - День вшанування пам'яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії рф проти України. Наприкінці місяця настане одна з найголовніших подій у країні - День Конституції України.