
Нові контракти, підвищені виплати та обіцяні чіткі терміни служби Міноборони називає трансформацією армії, однак сама логіка змін викликає питання щодо їх справедливості. Після звільнення Михайла Федорова під питанням опинилося й те, чи не залишаться інші обіцяні нововведення лише набором красивих обіцянок. Ще під час виступу у парламенті перед призначенням на посаду окремий акцент колишній міністр оборони Михайло Федоров зробив на подоланні найболючіших системних проблем в ЗСУ, які накопилися за останні роки. Серед ключових обіцянок — реформування ТЦК та підвищення фінансового забезпечення військовослужбовців. Також урядовець анонсував підвищення якості підготовки новобранців. "Не можна ігнорувати проблему ТЦК. Після комплексного аудиту ми запропонуємо системне рішення, щоб вирішити накопичені роками проблеми і при цьому зберегти обороноздатність країни. В нас вже є візія, що робити з цим питанням", - казав Федоров.Військовослужбовець та журналіст Павло Казарін зазначає, що призначення Федорова свого часу дало армії надію на позитивні зміни. "Коли Федоров заходив у Міністерство оборони, він не був для війська повністю новою людиною. Він був держслужбовцем уже з певним бекграундом і накопиченим репутаційним капіталом, — зауважує Казарін. — Ті зміни, які були анонсовані та почали впроваджуватись у Силах оборони, зокрема цифровізація від "Дії" до "Армія " та "Резерв ", створювали певні надії на лікування системних "дитячих хвороб" у лавах ЗСУ". Павло Казарiн, фото: Facebook Павла КазарінаПерші зміни запрацювали із червня, серед них були впровадження нового типу контрактів та встановлення термінів служби. Ледь не найгострішу тему в суспільстві на сьогодні – реформа системи мобілізації залишили на осінь. Однак вже у липні президент вирішив звільнити Федорова та оновити Кабінет міністрів, залишивши висіти в повітрі питання подальшого реформування армії.Три типи контрактів в ЗСУ та їхня несправедливістьНайбільшим зрушенням стало затвердження трьох типів нових контрактів, які пропонують диференційовану оплату та конкретні терміни перебування у війську. Так, базова ставка для всіх становить 20 тис. грн, до якої додаються надбавки. Піхотно-штурмовий контракт розрахований на піхотинців, штурмовиків, бойових медиків та механіків-водіїв. Для цивільних осіб він укладається на 14 місяців, для чинних військових на 10 місяців, а для звільнених під час особливого періоду від шести місяців. Середня виплата на таких посадах становить 300 тис. грн, а максимальна може сягати 460 тис. грн в залежності від перебування бійця на лінії бойового зіткнення. Ця система передбачає 10 тис. грн щоденної доплати за перебування на взводному опорному пункті, 20 тис. грн за ударно-пошукові дії та 40 тис. грн за участь у штурмах із просуванням.Коментуючи такі суми саме для піхоти, Павло Казарін пояснює це необхідністю компенсувати критичні навантаження. "Піхота першої лінії, ті хлопці, які сидять по норах, мають найважчі умови служби порівняно з усіма іншими. Метою підняття забезпечення було створення умов, за яких з'явилася б певна кількість бажаючих заходити на ці посади, щоб компенсувати грошима ті надважкі умови", — пояснює військовослужбовець, припускаючи, що така ставка робилася також на залучення іноземців, для яких фінансовий фактор іноді є вирішальним.Бойовий контракт, орієнтований на операторів безпілотників, артилеристів та фахівців радіоелектронної боротьби, укладається на 24 місяці із виплатами від 30 тис. до 120 тис. грн залежно від наближеності до першої лінії. Базовий контракт для тилових посад також триває 24 місяці, де мінімальне забезпечення становить 30 тис. грн, але залучення до бойових завдань дозволяє збільшити суму до 120 тис. грн. Додатково запроваджено премії, зокрема 100 тис. грн за кожного полоненого російського солдата, 15 тис. грн за ліквідованого ворога у контактному бою, а також одноразові виплати від 27 тис. до 33 тис. грн за підписання першого контракту і щорічні оздоровчі.Попри значні цифри, ветеран та член Громадської антикорупційної ради при міністерстві оборони Віктор Біщук зазначає, що вся філософія запропонованих змін була спрямована на залучення нових людей, тоді як інтереси військових, які безперервно воюють роками, залишилися проігнорованими. Особливе обурення викликає ситуація з операторами безпілотних систем та артилеристами, чия специфіка роботи вимагає перебування на певній відстані від лінії зіткнення.фото: Віктор Біщук/ facebook"Останні два роки Збройні Сили України вели потужну рекрутингову кампанію по набору операторів БПЛА. Але відповідно до системи контрактів виявилося, що грошове забезпечення не враховує операторів БПЛА. І вони отримують одні з найменших виплат внаслідок реформи. Чи це є справедливо? Ні, оскільки вони знаходяться не на нулі, а трошки на відстані", – пояснює Біщук.Із тим, що нова система недосконала, погоджується і Павло Казарін. За його словами, реформа залишає багато прогалин, зокрема щодо врахування попереднього досвіду. “Вона не за всіма контрактами враховує періоди, які військовослужбовець уже відслужив у лавах Збройних Сил. Наприклад, цей період враховується в межах штурмового контракту, але не враховується в межах звичайного бойового чи тилового дворічного контракту”, — підкреслює журналіст.Ветеран Біщук додає, що базова ставка у 20 тис. грн є відверто недостатньою, а обіцяні державою доплати оформлені лише як премії. Більше того, він переконаний, що фінансова мотивація не спрацює без перспективи демобілізації."Будь-яка людина, навіть спокусуючись на 120 чи 170 тисяч гривень грошового забезпечення, завжди запитає свого товариша, який вже в армії п'ять років. І цей товариш, який служить вже п'ять років і кінця краю його служби не видно, скаже: знаєш, ти двічі подумай, тому що ти вступиш туди, а назад виходу вже не буде", – каже Біщук. Попри впровадження Михайлом Федоровим гідного фінансового забезпечення, деякі посади у війську залишилися поза обіцянками. А інтереси тих, хто сидить в окопах не перший рік не було враховано. Через це, у деяких військовослужбовців може виникнути запитання: а ви про нас забули?Чіткі терміни служби та відстрочкиПроблему відсутності чіткого строку служби гостро виділяє Павло Казарін. “У Збройних Силах, безумовно, є величезний запит на терміни служби. Це той період, який ви присвячуєте захисту Батьківщини, після чого держава тисне вам руку і каже, що ваш дозор закінчено. Запропонована система контрактів так само не встановлює фінальний термін служби, після якого людина може відчути, що повернула Батьківщині всі борги і назавжди повертається в цивільне життя”. Також він нагадав про обіцянки президента, доручені Мінобороні щодо демобілізації тих, хто служить ще з часів АТО/ООС. Журналіст висловив занепокоєння, чи не зникне ця тема з порядку денного після зміни очільника міністерства.Аби подолати цей страх безстрокової служби, держава закріпила механізм гарантованих відстрочок. Після закінчення контракту всім звільненим надається базова відстрочка на шість місяців. Для короткострокових контрактів на 6, 10 та 14 місяців діє накопичувальна система — до базового терміну додаються три місяці за кожен місяць виконання бойових завдань, шість місяців за кожен рік служби починаючи з 2022 року та один місяць за кожен рік служби до повномасштабного вторгнення. Для тих, хто підписує контракт на 24 місяці, до базових пів року додається один день за кожен бойовий день та один місяць за роки служби до 2022 року.Однак, ключовий недолік нової реформи полягає в тому, що вона не виправдовує очікувань військових, адже не дає відповіді на головне питання: коли можна буде піти додому?. Найгостріше цю несправедливість відчувають добровольці, які воюють ще з часів АТО/ООС та з перших днів повномасштабного вторгнення. Замість пріоритетного права на звільнення, їм пропонують відслужити додатково від 6 до 24 місяців, щоб згодом отримати лише відстрочку на півроку. "Чіткі терміни служби — це те, чого очікує дуже багато і військовослужбовців, і тих, хто сумнівається, чи йти служити. Тому що насправді навіть не про гроші питання. Питання про те, що я зроблю цей крок, я піду туди і я залишуся там безстроково. І це те, що найбільше зараз зупиняє якесь вирівнювання ситуації з мобілізацією", — підкреслює Біщук.Амністія для СЗЧЩе однією тимчасовою зміною стало відкриття 100-денного вікна для добровільного повернення на службу військовослужбовців, які вчинили СЗЧ. Механізм діє з 13 червня до 20 вересня 2026 року і дозволяє уникнути бюрократичних процедур, судів та перебування у батальйонах резерву. Бійці отримали змогу самостійно обрати один із п'ятдесяти п'яти бойових підрозділів. Рапорт подається через застосунок Армія , рекрутинговий центр або безпосередньо у вибраній частині. Перевірка документів триває не більше семи днів, після чого військовому миттєво поновлюють грошове та речове забезпечення, а переводити його до іншого підрозділу без письмової згоди протягом перших шести місяців суворо заборонено. Паралельно через Армія вдалося запустити в тестовому режимі автоматичні переведення між підрозділами для сержантського та рядового складу в межах одного оперативного корпусу.Народний депутат Сергій Рахманін в інтерв’ю "Українській правді" виокремив СЗЧ, як одну з найбільших поточних проблем в армії. Попри намагання побороти її, держава стикається з відсутністю бажання служити, тому когорта військовозобов’язаних здійснюють самовільне залишення частини ще у навчальних центрах.Також нардеп детально описує ситуацію, коли команда ексміністра ухвалила постанову щодо звільнення від кримінальної відповідальності за СЗЧ, спираючись на закон, який вже втратив чинність. "Вони (ред.-- Міноборони) ухвалили постанову, яка суперечить законодавству. Тобто знову повернулися до цієї історії. От ви можете повернутися у військову частину до такого терміну. Якщо ви повертаєтесь, то ви позбавляєтесь кримінальної відповідальності. Ми запитали, на підставі чого? Вони кажуть, ну, на підставі закону. Ми кажемо, якого? Ну, який ви ухвалили? Ми запитали, а ви його читали? Ну, так. А при кінцевій положенні дивилися? Там термін зазначений, до якого ця норма діє. І ця норма спливла рік тому. На що офіційний представник Міністерства оборони, вибачте за подробицю, сказав "штанга"" – розповів Рахманін.Президент Зеленський взяв міністерство у заручники своїх рішеньТа попри всі ці кроки, повноцінна реалізація реформи опинилася під загрозою через несподівану зміну керівництва профільного відомства. Віктор Біщук акцентує, що рішення президента відправити у відставку міністра оборони Михайла Федорова стало гальмом для всього процесу."Міністерство оборони сьогодні — це найбільша машина в структурі державного апарату. І просто вникнути, як вона працює, це потрібно кілька місяців точно", — наголошує Біщук.Він додає, що новопризначений виконувач обов'язків міністра Євген Хмара опинився у складному становищі, адже через приставку тимчасово виконуючого обов’язки, військові, цивільні чиновники та депутати ставляться до нього з обережністю. Відповідно, ухвалення необхідних законів та впровадження системних змін відкладається щонайменше до осені.Євгеній Хмара, фото: t.me/V_Zelenskiy_officialПавло Казарін також вбачає в цьому ризик через втрату тяглості управлінської команди. Журналіст зазначає, що півроку роботи команди Федорова — це недостатній термін, щоб напрацювати рішення з усіх проблемних питань, зокрема й щодо обіцяної реформи ТЦК. "Невідомо, чи зміна управлінської команди призведе до того, що новий міністр вважатиме за потрібне продовжувати всі починання свого попередника. Чи вважатиме він за потрібне виправляти недоліки цієї системи та чи дотримається обіцянок щодо демобілізації тих людей, які служать ще з часів АТО/ООС", — констатує Казарін.Підсумовуючи, Біщук погоджується, що для реального відновлення довіри суспільства до армії одних лише фінансових контрактів замало. Держава зобов'язана змінити саму філософію управління військами та гарантувати гуманне ставлення до особового складу, що починається насамперед із відповідальності командирів."Сьогодні у нас командир понесе відповідальність за втрату позицій, але практично не несе жодної відповідальності за втрату людей, — резюмує експерт. — Насправді, якщо командир буде знати, що існує чітка і справедлива система покарання за втрату особового складу, це убезпечить військовослужбовців від безглуздих і самовбивчих наказів".Саме розуміння невідворотності покарання за втрачені життя солдатів, на думку ветерана, є тим фундаментом, без якого будь-які трансформації залишаться лише фасадною зміною вивісок.
Перейти на espreso.tv
Довоєнний журналістський досвід вселяє хибне відчуття обізнаності. Ти звикаєш думати, що знаєш настрої, розбираєшся в трендах і розумієш людей. У твоєму телефоні є номери половини Кабміну, ти особисто знаєш тих, кого решта бачить у новинах і соцмережах – і все це заражає неабиякою часткою столично-міського снобізму.А потім ти потрапляєш до Збройних сил. І з'ясовується, що обидві твої вищі освіти не йдуть ні в яке порівняння з чужою здатністю перебирати корч. Що адаптивність, невибагливість і вміння працювати руками важливіші за докторський ступінь з філософії. Що твої побратими з сіл та райцентрів можуть бути набагато кориснішими для підрозділу. Армія – це ідеальний тест, який перевіряє, на що ти здатний поза межами соціальних статусів і соціальних зв'язків. Снобізм ніби вітром звіює разом із першим колесом, що відвалилося в полях у зоні досяжності FPV.Збройні сили — це найкращий спосіб вибратися за межі своєї соціальної бульбашки. Це калейдоскоп біографій, вікових груп, життєвих історій і практичних умінь. Твій попередній досвід тут має значення саме настільки, наскільки ти зможеш його тут застосувати.Армія — це мільйон людей, і узагальнювати нас – те саме, що узагальнювати Львів, Дніпро чи Одесу. Ніхто не стане судити про місто за кількома своїми знайомими. Ніхто не візьметься відповідати за настрої всіх його мешканців. Саме з цієї причини немає сенсу запитувати нас, що армія думає з тих чи інших питань. Абсолютна більшість прийшла в армію в дорослому віці – принісши туди весь свій життєвий досвід, світогляд і помилки. Нас об'єднують роки, проведені на службі, і відрізняють усі попередні.Ззовні може здаватися, що всі у Збройних силах працюють заради однієї спільної мети – перемогти ворога. Насправді це не так. Один хоче воювати й адреналін. Інший хоче посаду та звання. Третій хоче, щоб про нього забули й дали йому спокій. Четвертий мріє заробити грошей. П'ятий просто пливе за течією. Шостий мститься за загиблих друзів. Сьомий нещодавно закохався і думає лише про весілля. Восьмий працює на результат, бо інакше не вміє.Читайте також: Якою є формула нашої перемоги?І між усіма ними – як між крапельками – пробираєшся зі своїм завданням ти сам. Знання Статутів, звісно, важливе, але знання психології важливіше. Бо зовні ми інституція, а зсередини, звісно ж, люди. Від уміння розуміти чужу мотивацію залежить твоя власна ефективність.Мотивацій безліч, і єдине, що дозволяє нас узагальнювати – це форма. Під нею ми всі різні, а тому так дивно звучать розмови про "партію військових". "Геній, плейбой, мільярдер, філантроп" – у нашому випадку це не одна людина, а чотири різні. За армійською ідентичністю часом ховаються діаметрально протилежні погляди на майбутнє. Одні хочуть бачити навколо Європу, а інші – Warhammer. Одні прагнуть бізнес-кар'єри, а інші – політичної. Одні хочуть "нагородняк", а інші – дітей і собаку.А ще армія – це місце, де не можна виправити кадрову помилку. Якщо ви вирішили надати хорошому виконавцю звання сержанта, а він не впорався – ви його вже не понизите до солдата. Якщо ви зробили сержанта офіцером, а він провалив роботу – вітаю, відтепер у вас більше на одного безпорадного офіцера. Система працює як ніпель – звання можна отримати, але практично неможливо втратити. Заплутана система позбавлення звання робить його таким, що не обнуляється, і звужує коло посад, на які ви можете призначити його власника. Якщо вам потрібно позбутися чиєїсь кадрової помилки, то єдиний вихід – це відправити таку людину на підвищення. Негативна селекція в дії. Те, що шокує тут будь-якого вихідця з бізнесу.Армійська бюрократія безжальна, але не безглузда. Вона нагадує старий програмний код, який писали п'ятдесят років тому в епоху перфокарт. Відповідно до цього коду рухаються документи, ухвалюються рішення, оформлюються папери. У якийсь момент ти починаєш його розуміти, бачити внутрішню логіку та структуру. Все це – перший крок до стокгольмського синдрому, коли ти починаєш описувати те, що відбувається, словами "ну а як взагалі інакше?". Цей армійський програмний код не можна скасувати – його можна лише переписати. Поки що нікому це не вдалося.Армія живе за своїми законами. Вони називаються Статутами, затверджуються парламентом і досі багато в чому не відрізняються від радянських першоджерел. Процедура внесення до них поправок настільки складна, що рідко хто намагався це зробити. Кожен зі Статутів застарів на пару десятиліть, не враховує реалії поля бою, а тому будь-який ефективний командир приречений їх порушувати. За бажання перевірка завжди знайде порушення, а тому кожен командир змушений перебувати в шпагаті. Що більш невразливий для покарання він, то вразливіші на полі бою його солдати. І навпаки.Читайте також: Війна – це колективний вид спортуНаша армія заслуговує на повагу зовсім не тому, що складається з якихось надзвичайних людей. Вона заслуговує на повагу саме тому, що складається з найзвичайніших людей. Саме тому викликають посмішку розмови про те, що воювати мають лише мотивовані люди. Що від примусової мобілізації немає ніякої користі. Напевно, всі ці люди думають, що мотивація – це як колір очей: щось незмінне й на все життя. Прийшов до армії шульгою – шульгою й повернувся. Так ось, це не так.Мотивацію можна набути, мотивації можна позбутися. За 4,5 роки повномасштабної війни багато хто з тих, хто стояв у чергах до військкоматів, просто вигоріли. Закінчилось здоров'я, накопичилися проблеми, вичерпався ресурс. І той факт, що хтось прийшов мотивованим, аж ніяк не робить мотивацію довічною – як, утім, і навпаки.Боєздатність підрозділу залежить від домінантної культури. Якщо більшість становлять професіонали з цінностями, то невмотивовані мобілізовані порівняно швидко втягуються в армійський двіж. А якщо ви вирішили формувати нову бригаду цілком із бусифікованих, то їхні внутрішні настрої перетравлять нечисленних професіоналів, якими ви вирішите їх розбавити. Співвідношення вирішує все.Втім, розмови про "мотивацію" – це не лише виправдання для тих, хто не хоче служити. Це ще й спроба приректи на безстрокову службу тих, хто вже служить. Саме з цієї причини такі міркування не мають жодного сенсу. На п'ятий рік війни армія заслужила на формат почесної демобілізації. Коли батьківщина тисне тобі руку і каже, що твоя варта закінчилася.Сьогодні ти можеш з почестю вступити до армії, але не можеш з почестю з неї вийти. Ти мусиш купити собі ВЛК. Оформити фейковий догляд за рідними. Піти в СЗЧ. Але все перелічене позбавляє тебе права пишатися прожитим досвідом і принесеною жертвою. Відсутність термінів служби перетворює головний досвід твого життя на сценарій, у якому можна лише програти. Квиток додому це інвалідність або ганьба – робіть свій вибір.Ті, хто пішов захищати країну, мають право на третій сценарій. Не на піврічну відстрочку за новими контрактами, яка більше схожа на неоплачувану відпустку. А на повноцінне майбутнє, в якому вони матимуть право не соромитися самих себе. У тилу достатньо людей, які здатні їх замінити.За останні чотири з половиною роки я пізнав країну набагато краще, ніж за попередні двадцять років у професії. Познайомився з людьми, про яких потім країна зніматиме фільми. Дуже не хочеться, щоб у кожному такому фільмі перед титрами йшли некрологи головних героїв. Але поки що країна робить усе, щоб після війни живих героїв у неї не залишилося.Мені здається, що армія цього не заслужила.ДжерелоПро автора: Павло Казарін, військовослужбовець, журналіст, телеведучий, лауреат Національної премії ім. Тараса ШевченкаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів
Перейти на espreso.tv