Тренд пошуку "Швейцарія Вибух"

Швейцарія виділить 600 тисяч швейцарських франків (близько $730 тисяч) на захист і відновлення Києво-Печерської лаври, пошкодженої внаслідок російського удару. Гроші передадуть через ЮНЕСКО.
Про це повідомив делегат швейцарського уряду в Україні Жак Жербе.
Він зазначив, що обговорив з міністеркою культури Тетяною Бережною та генеральним директором ЮНЕСКО Халедом Ель-Енані подальше збереження Лаври як унікальної культурної пам'ятки.
Фото: Х / Jacques Gerber
Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга привітав рішення Швейцарії та подякував за підтримку.
"Я вітаю рішення Швейцарії виділити близько $730 тисяч на збереження Києво-Печерської лаври — об'єкта Світової спадщини ЮНЕСКО та однієї з найважливіших духовних і культурних пам'яток України. Ця підтримка має особливе значення саме зараз", зауважив він.
За його словами, росія навмисно вдарила по святині лише за два місяці до 975-ї річниці Києво-Печерської лаври.
"Поки Росія намагається знищити культурну спадщину України та стерти нашу ідентичність, наші партнери допомагають нам захищати й зберігати її для майбутніх поколінь. Я вдячний Швейцарії за цей відчутний прояв солідарності", зазначив Сибіга.
Що відомо про удар рф по Успенському собору
Нагадаємо, 15 червня 2026 року Києво-Печерська лавра вдруге за час повномасштабного вторгнення росії зазнала пошкоджень: ворожий безпілотник Shahed влучив у вівтарну частину Успенського собору Києво-Печерської лаври. Сакральні твори, зокрема ікони, антимінси та богослужбові предмети, були евакуйовані.
Окрім влучання безпілотника в Успенський собор, під час повторної спроби удару було пошкоджено Башту Іоанна Кушника – оборонну споруду XVII–XVIII століть, що входить до фортифікаційного комплексу Верхньої лаври.
Фахівці Інституту вивчення війни (ISW) стверджують, що масований удар росії по Україні в ніч на 15 червня, під час якого було пошкоджено Успенський собор Києво-Печерської лаври, мав не лише військову, а й психологічну мету.
З 6 по 8 липня на території Києво-Печерської лаври відбулась толока за участі волонтерів. Територію храмів прибирали від наслідків російської атаки. Крім цього, волонтери очищали бруківку від бурʼянів, обрізали дерева та кущі, викидали інше сміття.
↓Читайте також





У Києво-Печерській лаврі відзначили 975-річчя заснування: в Успенському соборі відбулося перше богослужіння після атаки рф







Зеленський: До тисячоліття Києво-Печерської лаври буде оновлено десятки пам'яток культури, музейних колекцій та споруд







У "Софії Київській" встановили сейсмодатчики для моніторингу впливу вибухів на пам'ятки



The post Швейцарія виділить $730 тисяч на захист і відновлення Києво-Печерської лаври після атаки рф appeared first on Рубрика.

У ніч проти 19 серпня над Дзержинськом Нижньогородської області повідомляли про масовану атаку безпілотників і густий дим над містом. Так, ймовірним джерелом задимлення є територія заводу вибухових речовин імені Свердлова, повідомляє ASTRA. 
ASTRA
Зокрема, ФКП «Завод імені Я. М. Свердлова» розташоване в Дзержинську Нижньогородської області та є одним із найбільших російських виробників вибухових речовин і боєприпасів. Завод зі 100-річною історією входить до держкорпорації «Ростех» і має важливе значення для оборонної промисловості Росії, оскільки залишається єдиним у країні промисловим виробником октогену та гексогену, які використовують для виготовлення потужної вибухівки.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Другий за обсягами виробник аміаку в РФ: після атаки БпЛА спалахнув хімзавод «Азот»


Підприємство займає територію близько 1100 гектарів, на якій розміщені понад тисяча будівель, власна ТЕЦ та залізничні колії. Основною діяльністю заводу є спорядження авіаційних фугасних бомб, зокрема ФАБ-500 і ФАБ-1500, керованих авіабомб та різних артилерійських снарядів, які російські військові масово застосовують для ударів по Україні.
ASTRA пише, що завод внесли до санкційного списку України «за підтримку дій, що підривають або загрожують територіальній цілісності, суверенітету та незалежності України». У червні 2023 року підприємство потрапило під обмеження ЄС. Санкції проти нього також діють у США, Великій Британії, Японії та Швейцарії.
Відстань від найбільшого російського підприємства з виробництва вибухових речовин до українського кордону становить близько 760 кілометрів.
Google maps
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Швейцарська якість російського пороху. Хто постачає компоненти для російських ракет


Нагадаємо, у ніч проти 30 квітня в Дзержинську Нижньогородської області Росії також пролунало кілька вибухів. Місцеві жителі тоді теж повідомляли про атаку безпілотників на завод вибухових речовин імені Свердлова.

У ніч проти середи, 19 серпня, безпілотники атакували місто Дзержинськ у Нижньогородській області Росії, де розташований один із великих оборонних заводів країни-агресорки. Після атаки над містом помітили густий дим, а джерело задимлення могло знаходитися на території заводу імені Свердлова.
Про це повідомляє ASTRA, посилаючись на кадри та дані очевидців.
Вночі жителі Дзержинська почали публікувати відео масованої атаки безпілотників. На кадрах видно численні вибухи та густий дим над містом.
OSINT-аналітики ASTRA припускають, що дрони могли атакувати територію ФКП “Завод імені Я. М. Свердлова”. За їхньою оцінкою, саме там, імовірно, виникло джерело задимлення.
Водночас офіційної інформації російської влади про характер пошкоджень підприємства наразі немає.
Завод імені Свердлова є одним із ключових підприємств російського військово-промислового комплексу. Підприємство виробляє вибухові речовини та іншу продукцію для оборонної промисловості РФ.
Завод має стратегічне значення для російського ВПК і перебуває під санкціями України, Євросоюзу, США, Великої Британії, Японії та Швейцарії.
Таким чином, якщо інформація про удар по підприємству підтвердиться, під атакою міг опинитися важливий об’єкт російської оборонної промисловості.
Як повідомлялося, у Московській області безпілотник влучив у склад російського маркетплейса Wildberries. Після удару на об’єкті виникла пожежа, яку, за твердженням місцевої влади, вдалося локалізувати.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, X, Telegram та Instagram.
The post У РФ дрони атакували завод Свердлова: з’явилися кадри наслідків appeared first on Прямий.

Безпілотники масовано атакували місто Дзержинськ у росії в ніч на 19 серпня. Внаслідок прильотів спалахнула масштабна пожежа на оборонному заводі імені Свердлова, який виготовляє вибухові речовини.
Про це повідомляє Telegram-канал ASTRA.
Місцеві мешканці протягом ночі публікували у мережі кадри масованої атаки БпЛА та густого диму, що піднімався над містом.
За даними OSINT-аналізу поширених фото та відео, джерело задимлення з високою ймовірністю розташоване саме на території заводу вибухових речовин імені Свердлова. Підприємство розташоване у західній частині Дзержинська, орієнтовно за п'ять кілометрів від багатоквартирного будинку, який раніше пошкодив дрон.
Довідка.
ФКП “Завод імені Я. М. Свердлова” є містоутворюючим підприємством Дзержинська та входить до військово-промислового комплексу рф. Завод вважається стратегічно важливийм оборонно-хімічним об'єктом і одним з найбільших виробників вибухових речовин у росії з понад столітньою історією.
Зазначається, що через пряму підтримку агресії та дій, що загрожують територіальній цілісності й незалежності України, підприємство перебуває під санкціями України, Євросоюзу, США, Великої Британії, Японії та Швейцарії.
У аналітичному каналі також нагадують, що завод імені Свердлова вже не вперше стає ціллю для атак, зокрема, українські безпілотники вже завдавали ударів по цьому об'єкту 30 квітня.
Як інформував Ми-Україна раніше, ЗСУ завдали ударів по низці військових об’єктів російських окупаційних військ на ТОТ Донеччини, Запоріжжя і в Бєлгородській області рф 17-18 серпня.
 

Минуло понад три роки відтоді, як тодішній прем’єр-міністр Японії Фуміо Кішіда cформулював концепцію, яка і сьогодні пов’язує два дуже віддалені регіони світу: «Україна сьогодні — це Східна Азія завтра». Ба більше, цей зв’язок стає дедалі актуальнішим, а загроза, що Східна Азія підхопить іскру агресії Росії, збільшується з кожним днем.
Так, на сьогодні Північна Корея стала повноцінним учасником російської агресії. Масштабні поставки артилерійських снарядів і 11-тисячного контингенту в обмін на технології виробництва дронів і модифікацію балістичних ракет (це крім традиційних поставок енергоресурсів і прямого фінансування) вже у минулому. Нині йдеться про масштабне розгортання ракетних дивізіонів і вчетверо більший контингент, ніж у попередній період. Корейські робітники працюють у Росії на заводах з виробництва зброї, а «курорти» КНДР приймають наших вкрадених дітей. Світ нічого не може зробити з країною, яка має гарантії безпеки і договори про спільну оборону з Росією та Китаєм.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





«Я розумію його, він розуміє мене»: Трамп заявив, що Кім Чен Ин відгукнувся на його заклик до переговорів


Звичайно, що швидкий прогрес Пхеньяна з нарощування військових спроможностей передусім загрожує Південній Кореї та Японії. Китай лише слідкує за тим, щоб Кім Чен Ин не занадто активно просував ядерну зброю, бо це є певною межею для Пекіна. В іншому Китай, КНДР і Росія склали досить ефективне тріо, яке тримає як Європу, так і всю Східну і Південно-Східну Азію у напрузі. Китай і Росія постійно провокують Японію своїми морськими і повітряними «патрулями», розгортають таку ж гучну, як і брехливу кампанію звинувачень на адресу уряду Санає Такаїчі у «мілітаризації» (за безпрецедентного нарощування власних військових потужностей), Північна Корея продовжує тестові запуски своїх ракет у Японське море. Південна Корея відчуває постійний тиск і загрози з боку Півночі, а Росія викручує Сеулу руки, намагаючись унеможливити поставки якісної зброї Україні.
Звичайно, Китай ні на день не припиняє свого тиску на Тайвань, а Тайвань готується до можливого вторгнення. Небезпека навколо Тайваню не в останню чергу пов’язана зі стратегічним географічним положенням острова: в разі, якщо контроль над ним переходить до Пекіна, Китай отримує відразу три стратегічні переваги — можливість тотального контролю за судноплавством у Південно-Китайському морі (до 50% світового торговельного трафіку), організації морської блокади Японії з півдня (з півночі це можуть зробити російські брати китайців через контроль над Північними територіями) і можливість диверсій над підводними кабелями зв’язку, які з’єднують Японію і Південну Корею із зовнішнім світом. Нічого з цього Японія і Південна Корея допустити не можуть. Питання в тому, чи не залишаться вони з екзистенційною загрозою на самоті.
Уряд Санає Такаїчі відчув специфіку моменту, пов’язану з президентством Дональда Трампа, і, попри всі складнощі, розпочав тотальний перегляд як концептуальних засад оборонної політики і політики безпеки, так і виробництво, а згодом і розміщення новітньої ракетної зброї. Японія будує сучасні кораблі, які, на думку експертів, будуть найкращими у світі для боротьби на морі, і намагається маневрувати з Білим домом, щоб підтримувати продуктивний діалог. Наразі, на щастя, не спостерігається намірів зменшити військову присутність США в Японії, навпаки, нещодавно було модернізовано системи управління військами США у регіоні. Значно менше пощастило Південній Кореї.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Північна Корея диктує умови. Чому Сеул більше не вимагає ядерного роззброєння


Черговий пост Трампа у його соціальній мережі, оприлюднений 17 серпня, можна порівняти з вибухом якщо не ядерної, то достатньо потужної бомби. Він не тільки проголосив Кім Чен Ина людиною, з якою у нього «дуже добрі стосунки», але й визначив, що військові навчання США з Південною Кореєю «посилають неприйнятний і ворожий сигнал країні, щодо якої Дональд Трамп, допоки він президент, не висловлює загроз і ставиться з повагою». Важко уявити вираз обличчя керівників Республіки Корея, коли вони читали цей пост. Але тепер не тільки вони, а й решта країн регіону розмірковують про можливу реакцію США на їхнє протистояння з некерованим і агресивним північнокорейським режимом. Якщо Кім Чен Ин — друг, то хто тоді вони?
У цьому сенсі привертає також увагу рішення США запровадити мита на імпортні безпілотники та їхні компоненти в межах від 25 до 100%. Про це Білий дім оголосив 13 серпня. Так, ставка у 100% застосовуватиметься до приладів і деталей тих розмірів і функціоналу, що мають значення для національної безпеки США. Водночас для менших моделей, які не вважаються чутливими з погляду безпеки, ставка становитиме 25%.
Тим часом для безпілотників і компонентів із Тайваню, Європейського Союзу, Японії, Південної Кореї, Швейцарії та Ліхтенштейну передбачено тариф у 15%, а для Великої Британії — 10%. Нижчі ставки застосовуватимуться за умови, що майже все обладнання, програмне забезпечення й технології походять із цих країн або США.
Цілком очевидно, що нові мита, як і попередні тарифні заходи, передусім спрямовано проти Китаю. Загальний експорт китайських дронів 2025 року становив близько 3 млрд дол. США, а китайські виробники мають сильні позиції у споживчому сегменті. Але включення до списку країн, проти яких діятимуть мита, Японії та Південної Кореї — стратегічних союзників США, які навіть теоретично не можуть використовувати китайські компоненти, свідчить про системність зусиль з ускладнення і без цього складних відносин із ключовими країнами Східної Азії ( і Європи). Принагідно варто зазначити, що запроваджені мита, найшвидше, унеможливлять і поставки українських дронів, про що так довго і так наполегливо говорили лобісти цієї галузі. Лише ті компанії, а вони, на щастя, є, які знайшли можливість обходитися без китайських комплектуючих, зможуть спробувати вийти на такий вигідний ринок США.
Зовсім інший настрій президент Трамп демонструє щодо укладення Мекканської оборонної угоди між Туреччиною, Саудівською Аравією і Пакистаном. Він повністю схвалює цей крок, вітаючи зусилля трьох країн обороняти самих себе «більш ефективним способом». Той факт, що Туреччина, країна НАТО, бере згідно з цією угодою зобов’язання, які можна порівняти зі статтею 5 Вашингтонського договору, не виявився перепоною. Коли висловлювалися пропозиції про створення аналогічного оборонного союзу в Європі за участю України як контриб'ютора безпеки, фахівці із питань НАТО говорили, що це неможливо саме тому, що начебто це заборонено статутом організації. Виявилося, що не заборонено. Ба більше, США, поза сумнівом, вітали б такий крок. Інший аргумент, який полягав у тому, що в разі появи оборонного союзу з Україною США припинять поставки зброї, бо тепер є кому цим займатися, також виявився глибоко непрофесійним. Тому що Штати і так практично переклали питання безпеки Європи на плечі самої Європи, а оборонного союзу «з варяг у греки», від імені якого можна було б говорити що з Росією, що з Китаєм, як не було, так і немає.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





КНДР розкритикувала НАТО та закликала почати ядерне роззброєння з союзників США 


Тим часом опитування громадської думки свідчать, що у більшості опитаних країн Західної Європи рейтинги суспільної довіри вищі для Китаю та його керівництва, ніж для США та їхньої адміністрації. Чи не єдиним винятком є Польща, де громадська думка продовжує розглядати США більш прихильно, ніж Китай. Аналітики відзначають, що ця тенденція пов'язана більшою мірою з різким падінням позитивного суспільного сприйняття політики, торговельних позицій і лідерства США, ніж із глибоким ідеологічним прийняттям політичної моделі Китаю. Розбіжності щодо торговельних тарифів, зовнішньополітичних підходів і міжнародних зобов'язань у питаннях безпеки погіршили ставлення громадськості до Вашингтона.
Наразі залишається незрозумілим, яка конфігурація системи європейської безпеки може бути ефективною, якщо США самоусунуться від її формування. Час іде, а східна мудрість говорить: навіть правильне рішення, прийняте невчасно, не приносить очікуваного результату. Хоча досвід свідчить і про іншу мудрість: краще пізно, ніж ніколи.

«Рудий генератор ідей» — так Юлію Здановську називала одна з однокласниць. Юлія не раз перемагала на всеукраїнських і міжнародних олімпіадах з інформатики й математики, отримала срібло на Європейській математичній олімпіаді серед дівчат. Вчителька, математикиня, волонтерка, яка мріяла стати реформаторкою освіти.
Третього березня 2022 року життя 21-річної Юлії обірвала російська ракета. У пам’ять Юлі проводять олімпіаду, започатковують премії та стипендії. Massachusetts Institute of Technology ще у 2022 році запустив програму Julia`s Dream для підтримки талановитих українських старшокласників.
Смілива, рішуча, яскрава, нестандартна — так її описують рідні, колеги і друзі. Ми поспілкувалися з ними, щоб розповісти історію Юлії.
Фото: Василина Борисюк
Дівчинка-сонечко
Юля народилася в Харкові. Її тато займається ІТ-розробкою банківських систем, мама з 2014 року волонтерила, а зараз очолює благодійний фонд «Станція Харків».
За словами Яна Здановського, доньці з дитинства все було цікаво. Змалку проявилась її незалежність і впертість: Юлю складно було до чогось примусити.
«У нас різниця 15 років, — розповідає старша сестра Ольга Винник. — Я не сприймала її як сестру, для мене це моя „перша дитина“. Вона багато в чому відрізнялася від інших. Років із п’яти ми з нею обговорювали такі теми, як кохання, смерть — речі, які зазвичай не цікавлять маленьку дитину».
Юлія Здановська привертала увагу зовнішністю: вогняно-руде волосся, блакитні очі. Її відразу помічали та запам’ятовували.
«Вона була така дівчинка-сонечко: і ззовні, і всередині», — розповідає батько Юлі, Ян Здановський.
«Передусім вражала її зовнішність, — ділиться спогадами Богдан Рубльов, професор КНУ та голова Всеукраїнської олімпіади з математики. — Вона була різноманітною, я навіть не наважуся це описати: при кожній зустрічі ти наче бачиш нову людину. А далі відкрився її глибокий внутрішній світ. Нестандартність думок, прагнення боротися з несправедливістю і неправильними речами, розмаїття інтересів і захоплень».
Юля з батьками
Навіть коротке спілкування з Юлею залишало глибокий слід. Віктор Іванов — учитель класичної гітари. Дівчина прийшла до його класу у 2012 році та провчилася місяць, потім він звільнився з музичної школи. Але навіть через 14 років він вирізняє її серед десятків своїх учнів:
«Я пам’ятаю її як вкрай порядну, педантичну, дисципліновану людину. За 8–9 уроків вона з нуля опанувала стільки, скільки деякі за рік. Мені вона нагадувала спорткар, який за три секунди розганяється до ста кілометрів на годину. Буває, що 45 хвилин уроку марудно тягнуться, здається, що час зупиняється. З Юлею було зовсім не так, відчувалася віддача, резонанс».
Дівчина багато чим захоплювалася: малювала, щось створювала руками, з дитинства любила дивитися фільми, читати.
«Це у нас спільне, — розповідає сестра. — Читаємо запоєм. При чому книжки різні: детективи, сучасна література. Пам’ятаю, як ми збирали сестрі першу колекцію — „Гаррі Поттер“ і подібне дитяче фентезі».
У 14 років переїхала з Харкова до Києва заради інформатики
Як згадує Ольга, сестру змалечку цифри цікавили більше, ніж літери. Вона навіть ліпила їх із пластиліну. Але в перший клас пішла в ліцей мистецтв.
«Вплинуло те, що там навчалися дружина і старша донька, — розповідає Ян Здановський. — Юля там таки зіграла якусь лисичку в спектаклі. Але сказати, що їй це особливо подобалося, не можу. Одночасно вона стала ходити до математичного клубу „Еврика“. І тут Юля дійсно була в захваті й показувала серйозні результати.
Після початкової школи у 2010 році ми перевели її в фізико-математичний ліцей № 27, відомий і за межами Харкова. Юля завзято займалася математикою, трохи менше фізикою. Коли почалась інформатика, донька нею зацікавилась і швидко переросла рівень, який їй могли дати в ліцеї».
Якось до школи завітала тренерка зі спортивного орієнтування та запросила охочих до гуртка. Це стало захопленням Юлі на чотири роки. Вони виїжджали кожні канікули, влітку — на збори та змагання. Як вважає батько, ця звичка кудись їздити, бути окремо від родини й дбати про себе самотужки підготувала доньку до самостійного життя. Тож коли її запросили навчатися в Українському фізико-математичному ліцеї в Києві, перспектива жити в чужому місті Юлю не злякала.
«Ліцей моніторить учасників олімпіад, — коментує Ян Здановський. — І ось після одного зі змагань Юля отримала неочікуваний паперовий лист із запрошенням на навчання. Чесно скажу, я не був у захваті від ідеї, щоб донька в 14 років жила в іншому місті. Але примусити Юлю щось зробити, не переконавши, було неможливо. Ми домовились з’їздити, а потім вирішувати.
Там явно здивувались, що ми приїхали з 27 ліцею. Саму співбесіду проводила дуже сильна вчителька інформатики. І Юля побачила, що тут отримає інформатику, якої в Харкові в неї не буде. Думаю, це сильно вплинуло на її рішення. Коли я ввечері сказав: „Ну, давайте ще все зважимо, подумаємо“, Юля відповіла: „Що тут зважувати?“».
Саме в ліцеї Юля познайомилася з Аліною Ян.
«Була шкільна олімпіада, на якій я отримала перше місце, а Юля — друге, бо остання найскладніша задача була з геометрії, а Юля її не любила. У мене було навпаки з комбінаторикою, тож коли ми почали дружити, то Юля вчила мені комбінаториці, а я її — геометрії. Щодо самої зустрічі: вона підійшла познайомитись зі мною, бо їй було цікаво, хто її обігнав.
Я щодалі більше цінувала наше спілкування. Був довгий період, коли я погоджувалася піти в супермаркет за компанію та купувала смаколики, щоб просто використати можливість пройтися разом.
Усі, хто вчився в УФМЛ, обожнюють його за те, що це гуртожиток. Юля порівнювала його з Гоґвортсом. А також через спеціалізацію школи на конкретних предметах. Ще й той лист-запрошення на навчання був єдиним паперовим у житті Юлі. Вона говорила, що це така рідкість — наче цей лист принесла сова.
Водночас у ліцеї було багато суворих, безглуздих правил, і Юля постійно боролася за справедливість, намагалася всіх захистити. Наприклад, одна вчителька наказала її однокласниці зняти куртку. У приміщенні було холодно, бо опалення було слабким чи взагалі не працювало. Юля почала сперечатися і довела, що вчителька не може цього вимагати. Таких історій було багато».
Олімпіади та міжнародні змагання
Навчання в УФМЛ виправдало очікування Юлі. Вона брала участь в олімпіадному русі.
«Не пройти на всеукраїнський рівень з математики — це було б просто дивно», — коментує Ян Здановський.
Юля й Аліна їздили на змагання з математики й інформатики у Чернівці, Запоріжжя, Чернігів, Хмельницький, Рівне, Вінницю, Дніпро.
«Можливо, це false memory, — розказує подруга, — але на одну олімпіаду в Конча-Заспі нас везли в мікроавтобусі. Місць не вистачало, запитали, чи є дві людини, згодні їхати в багажнику, і ми з Юлею погодились.
Юля довго хотіла павербанк. Зазвичай на олімпіадах його дають за друге місце (за перше — телефон чи планшет, за третє — флешку). І от вона весь час посідала або перше, або третє місця. Батьки купили їй потужний павербанк, який навіть міг заряджатися від сонця, але той зламався на третій день. Юля зрозуміла, що вона має його саме виграти. Але на наступній олімпіаді знов посіла перше місце. Тоді вона знайшла хлопця, який посів друге, й обміняла планшет на павербанк. Це вже їй „зарахувалося“, бо той павербанк не ламався».
Як згадує Аліна, Юля любила свій ноутбук і відмовлялась виходити без нього навіть до крамниці по сусідству. Кілька разів вона таки вмовила подругу залишити ноутбук вдома.
«Але саме тоді нам закортіло сісти на галявині та дивитися серіал. Наступного разу раптово з’явилося вікно, коли можна було б зробити домашнє завдання. Після цього я назавжди втратила голос у питанні ноутбука», — розповідає Аліна.
Бували дівчата й на міжнародних змаганнях. Юля двічі виступала на European Girls’ Mathematical Olympiad.
«Ми з Юлею познайомилися перед її першою поїздкою в Румунію на EGMO у 2016 році, — згадує керівниця команди Юлія Кравченко. — Вона була однією з наших наймолодших учасниць на той час. Яскрава і трошки сором’язлива. Наступного року ми знов зустрілись на EGMO, тепер у Швейцарії. Відчувалося, що за цей час Юля стала сильнішою. Олімпіада складається з двох турів (днів), у кожен із яких треба розв’язати три задачі за чотири з половиною години. Можна багато років учитися розв’язувати такі задачі, але під час змагання перехвилюватись. Тому важливим є розуміння, як налаштувати себе. У Юлі воно було».
EGMO-2017, поруч з Юлею Аліна Ян
«Коли ми їздили на змагання, в нас ніколи не було очікувань, що команда переможе. — коментує Андрій Анікушин, ще один керівник команди. — І того року ми сподівалися на нормальний виступ, аж ніяк не на боротьбу за перше місце. Неочікувано для нас дівчата виступили блискуче: дві харків’янки взяли золоті медалі, а Юля з Аліною — срібні.
На EGMO є так звана координація: після змагань роботи незалежно читають і керівники команд, і міжнародні координатори, а потім за 15–20 хвилин сторони мають дійти згоди щодо оцінок за кожну задачу. Команд близько сорока, тому координація займає цілий день. Результати відразу з’являються на офіційному сайті, тож можна онлайн стежити за процесом. Коли ми відкоординували чотири задачі, то побачили, що Україна йде на першому чи другому місці — дуже щільно з командою росії. Втрата кожного бала могла стати критичною».
У той рік Україна таки перемогла у командному заліку.
«Бали нашої команди відрізнялись від балів російської рівно на один бал. — додає Юлія Кравченко. — А ще мені запам’ятався момент із тієї поїздки: ми були на екскурсії на вершині швейцарської гори, там було прохолодно, всі трошки примерзли, але Юлі було комфортно у футболці. Всі вмовляли її одягнутися тепліше. Юля дуже чемно, але непохитно відмовляла і робила так, як їй було краще».
Нагородження на EGMO-2017
Справедливість для Юлі була важливіша за медалі
Андрій Анікушин був не тільки керівником команди України на EGMO, але й Юлиним викладачем математики в 11 класі.
«У Юлі Здановської було багато вчителів. Математичний шлях вона починала в Харкові, там свої неймовірно круті вчителі. А в УФМЛ до одинадцятого класу в Юлі математику викладав Віктор Вишенський — людина, яка виховала не одне покоління призерів математичних олімпіад.
Того самого року, коли команда перемогла на EGMO, Юля, Аліна і Денис — троє учнів із мого класу — брали участь у фінальному етапі Всеукраїнської олімпіади з математики. Це не тільки вершина національної лінійки олімпіад: серед одинадцятикласників відбирають дванадцятьох найкращих на відбірково-тренувальні збори до Міжнародної математичної олімпіади (IMO). Потрапити на IMO є головною метою тих, хто серйозно займається шкільної олімпіадною матиматикою. Денис на відбір потрапив. Юля була дванадцятою і проходила далі, а Аліна — тринадцятою і не проходила».
Після змагання передбачена апеляція, коли учасник може спробувати переконати журі, що його робота варта більшої кількості балів.
«На тій олімпіаді вийшло навпаки. Юля прийшла на апеляцію та сказала, що за одну із задач їй поставили більше балів, ніж вона заслуговує. Я впевнений, що 99 людей зі 100 в такій ситуації сиділи б тихенько та мовчки раділи б цим додатковим двом-трьом балам. Якби Юля не прийшла, ніхто б нічого не помітив: результат лишився би, вона була б дванадцятою і потрапила б на відбори.
Журі переглянули роботу, погодилися, що сталася помилка, й оцінку знизили. Аліна піднялася на дванадцяте місце — вони помінялись місцями. На фіналах Всеукраїнської олімпіади я не пригадую таких випадків — тим паче від людини, для якої на кону стояли відбори. Аліна поїхала на збори, а Юля залишилася призеркою Всеукраїнської олімпіади. Ця історія, як на мене, каже про її характер більше, ніж будь-яка медаль».
Навчання в КНУ і робота в Samsung
Після ліцею у Юлі були різні варіанти для вступу. Рідні пропонували подумати про повернення до Харкова й навчання в місцевому університеті. Але Юля обрала мехмат у КНУ імені Тараса Шевченка. Туди ж вступила Аліна.
«Як і в школі, Юля активно слухала на лекціях, ставила питання сама й відповідала на всі питання викладачів, також допомагала їм завершити думку, якщо вони не могли щось пригадати, — розповідає подруга. — Вона надзвичайно швидко вчилася, прослуховувала складні технічні лекції на швидкості 2x. Одного разу Юля дивилася відео на сайті якогось університету, де їх можна було прискорити 4x. Вона дуже цьому раділа та почала шкодувати, що максимум на YouTube — це 2x».
Амстердам, січень 2020 року. Фото: Василина Борисюк
До великої війни механіко-математичний факультет КНУ співпрацював із Samsung R&D Institute Ukraine. Близько сто студентів другого і третього курсів щороку проходили там практику під менторством майже двадцяти працівників. Тим, хто показував найкращі результати, рекомендували податися на подальше стажування і працевлаштування.
«Там був серйозний відбір із різними типами співбесід, — розповідає деканка факультету Оксана Безущак. — Оскільки це дослідницький центр, його працівник має не лише вміти програмувати, а й мати сильну математичну підготовку, вміти алгоритмічно мислити тощо. І Юля була єдиною студенткою факультету, якій це вдалося. Для нас це було дуже промовисто, хоча нікого не здивувало. За своїм потенціалом Юля могла будувати карʼєру в науці, у великій технологічній компанії чи у провідному університеті. Будь-де».
За словами Яна Здановського, деякий час Юля таки працювала трейні в Samsung. «Якось я її спитав: „Чим ти займаєшся? Мені ж цікаво як батьку й професіоналу“. — „Папа, NDA“. Все, — згадує він. — Але врешті-решт Юлі не вдалося суміщати роботу з навчанням. У неї були знайомі, які працювали фултайм десь в ІТ, а в університеті з’являлися перед сесією. Донька так не хотіла. Якось вона прийшла та сказала: „Ні, я звільняюся. Якщо я вже вчуся, то хочу вчитися“».
В університеті Юля також боролася за справедливість.
«На семінарі викладач почав кричати на дівчину через те, що вона його не розуміла, — пригадує Аліна. — Юля покликала його в коридор, зробила зауваження, сказала, що він має заспокоїтися і пояснити ще раз — повільніше та ясніше. Оскільки Юля завжди уважно його слухала і швидко все розв’язувала, він її поважав, тому дослухався. Коли вони повернулися до класу, він усе чітко й повільно пояснив, і та дівчина його зрозуміла».
«Було сильне враження, ніби в її очах усі справді рівні, — додає подруга Василина Борисюк. — Вона вела розмови як з учнями, так і з керівниками на більш-менш одному рівні, не намагаючись ні на кого тиснути і сама не стискаючись перед чужим авторитетом. Усе по ділу, з цікавістю до людей, спільної справи, без оцих нависаючих соціальних умовностей. Юля була альтруїстичною. Коли комусь щиро цікаві люди і радує чужий добробут, це помітно».
У 10 класі стала асистенткою вчителя
Юля з дитинства їздила в літні математичні табори. Саме там її вперше зустрів Андрій Анікушин. Школа «Мудрамакітра» проходила десь у лісі, тож «аудиторією» ставало що завгодно.
«Група, у якій була Юля, — наймолодші діти — займалась у дерев’яній альтанці без стін, — розповідає Андрій. — Там усі стільці стояли за периметром, а в одному з кутків — дошка. Юля сиділа впритул до неї — для мене це аналог першої парти. І потім уже в школі вона теж завжди сідала десь спереду. Учні часто соромляться щось казати викладачеві. Якщо ж Юля з чимось не погоджувалася або чогось не розуміла, вона про це казала. І вже на тому першому занятті була найактивнішою».
Коли Юлі було 16, саме в цьому таборі вона вперше спробувала викладати сама. Як згадує Ян Здановський, тоді керівник сказав їй: «Ні, ученицею я тебе більше не візьму. Будеш асистенткою вчителя».
«У цьому таборі в дітей багато домашніх завдань, які вони розвʼязують 24/7, — розповідає подруга Аліна. — А коли вирішать, то приходять до будь-якого викладача для перевірки. Діти самі обирають, до кого йти. І торік коли порахували, до кого з викладачів ходили найчастіше, в Юлі було друге місце при тому, що вона була лише десятикласницею».
На одному із занять не працював проєктор, але Юля знайшла вихід і показувала матеріали на ноутбуці
«Кванта» — освітній проєкт, який у 2016 році започаткували при університеті Шевченка брати Арсеній і Андрій Ніколаєви. Перший рік це були заняття з математики. Наступного року в одному з літніх таборів Андрій познайомився з Юлею. І коли з’явився задум зробити у «Кванті» напрям програмування, цим стала опікуватись вона.
«Юля прийшла з цією ідеєю ще на першому курсі, — згадує деканка мехмату Оксана Безущак. — До кабінету зайшла рудоволоса дівчина з рюкзаком на спині й майже з порогу сказала: „Ми хочемо на мехматі започаткувати гурток з програмування для школярів. Дозволите?“ Було відчуття, що саме команда Юлі зможе це зробити, бо вже тоді вона не просто вірила — вона знала, що все вийде. Це було символічно: першокурсниця, яка сама тільки почала університетське навчання, думала, як створити середовище для дітей. У Юлі вже було розуміння, як зробити математику й програмування не формальними, а живими, цікавими, захопливими».
Юля склала програму занять, які й вела сама в першій групі. Коли дітей запросили на наступний навчальний рік, потрібно було розробляти складнішу.
«Так у нас виникли три рівні програмування: „Електроніки“, „Кіборги“, „Термінатори“, — коментує Андрій Ніколаєв. — Такі назви за ними закріплені й сьогодні. Серед учнів, яких вчила Юля, деякі потім доходили до найвищого рівня олімпіадного програмування — International Olympiad in Informatics».
Юлія Здановська також займалася підбором викладачів до гуртка. Серед них був і Денис Щербак.
«Юля стала для нас керівничкою, а згодом і подругою, — розповідає Денис. — Значна частина нашого спілкування була пов’язана з веденням спільних проєктів: гуртка, таборів із програмування. До того, як „Кванта“ закупила кілька ноутбуків для дітей, які їх не мали, викладачі часто давали дітям свої на заняття, і Юля була першою в цьому».
«Людина-викладачка»
У Юлії Здановської був неабиякий хист до викладання. За словами співзасновника «Кванти» Андрія Ніколаєва, саме на заняттях Юлія розкривалася повністю; учні її обожнювали.
«Їй було щиро весело з дітьми, — коментує Василина. — Багато хто з нас травмований вчителями, які не любили, втомлювались або просто не були готові до взаємодії зі справжніми, голосними, хаотичними дітьми. Тому приємно було бачити Юлю, яка серед них була на своєму місці».
Юлія відповідально ставилася до викладання. За спогадами Василини, за кілька років вони посварились єдиний раз, коли вона не підготувала завдання для спільного гуртка з програмування.
«Юля була трохи розсіяною, забудькуватою — риси, якими подекуди доводиться платити за талант до математики й абстрактне мислення, — розказує Денис. — Вона могла забути поїсти чи поспати, але завжди робила все, щоб це не впливало на її учнів, які для неї були в пріоритеті: дописувала ночами завдання на завтрашні заняття, щоб зранку піти слухати власні пари, заправившись енергетиками. Інколи подібний режим роботи виснажував, і Юля, закінчивши всі справи, могла випасти на день, впадаючи в сплячку, щоб потім вийти з неї та почати все наново».
На занятті з Денисом Щербаком, 2019 рік
Аліна Ян пригадує, як якось уночі подруга генерувала тести для завдання з інформатики:
«Вона так втомилася, що заснула в одязі і з ноутбуком на ліжку. Згодом я чую незадоволене „Мммм! Мммм!“ Я думала, що вона прокинулася, і спитала: „Що сталося?“ — „Тести не генеруються!!!“ Я почала питати далі і відповіді не почула. Так я зрозуміла, що вона все ще спить, й уві сні намагається нагенерувати тести.
До речі, Юля постійно пробувала якісь трюки, щоб посилити чи перевірити заохочення дітей. Наприклад, у тексті лекції, який давала прочитати як домашнє завдання, додавала речення „Якщо ти це дійсно читаєш, напиши Юлі в особисті повідомлення слово „котлета““».
Андрій Ніколаєв згадує: показовим було те, що багато учнів Юлі не хотіли завершувати урок. І після заняття продовжували працювати над задачами, щоб показати їх викладачці наступного разу.
«Дітям було легко з нею, вони не боялися запитувати, — розповідає Андрій. — Юля для них ставала найкращою подругою, у них з’являлися спільні жарти. Водночас учні поважали її за те, що вона гарно знає матеріал. Це була „хімія“, коли Юля відразу була для них і подружкою, і менторкою, лідеркою. Її харизма створювала таку атмосферу в класі, яка дозволяла всім бути і розслабленими, і зацікавленими. Однозначно Юля була „людиною-викладачкою“».
Вчителювання в селищній школі
Після бакалаврату Юля вирішила не продовжувати навчання. Хоча батьки пропонували варіанти, крім КНУ.
«В одному з вишів, — чи то Київській школі економіки, чи Могилянці, — відкривали спільну магістратуру з престижним іноземним вишем», — пригадує батько.
Подруга Аліна також розповідає, що Юлія Здановська їздила до Норвегії працювати над математичними ідеями до професора Андрія Бондаренка. Але всі ці можливості не привабили дівчину.
У 2021 році дівчина подалася на програму від громадської організації «Навчай для України». Її учасники на 1–2 роки переїжджають у село або невелике місто і працюють вчителями.
Збори в «Навчай для України»
У мотиваційному листі Юлія написала, що ще зі школи завжди хотіла стати вчителькою. І саме в невеликому місті чи селі.
«...діти у великих містах мають купу можливостей: гуртки, репетитори, спеціалізовані школи/ліцеї всіх напрямків. А в маленькому містечку/селі таких можливостей менше. Тому для них те, що я можу дати (скажімо, цікавий гурток з програмування), буде важливішим і кориснішим». Із мотиваційного листа Юлії Здановської на програму «Навчай».
Як розповідає команда ГО «Навчай для України», під час наступних етапів відбору Юлія проявила себе як ініціативна, уважна до деталей і впевнена учасниця. Вони відзначили її природний контакт із аудиторією і вміння втримувати клас:
«Вона говорила динамічно, з живою, приємною інтонацією, яка передавала її захоплення темою. Особливо запам’яталося, як вона реагувала на всіх учнів, залучала їх до роботи і повертала увагу через цікаві запитання».
Юлі випало викладати математику й інформатику у селищі Юр’ївка Дніпропетровської області. Директорка школи згадує, що нова вчителька приїхала на два тижні раніше, ніж було потрібно.
«Ознайомилася з кабінетом, перевірила всі комп’ютери, склала список, що треба замінити або полагодити. Сама зайнялася інтернетом, протестувала сигнал у кожному класі та по суті налагодила його в усіх кутках школи», — розповідає команда ГО.
1 вересня в Юр’ївській школі, з колегою Адріаною
Звісно, не все було безхмарним, вистачало труднощів. Батько Юлі пригадує один із випадків:
«До кабінету інформатики привезли нові комп’ютери. Донька їх вмикати, а там нема операційної системи. Керівництво відправило її до якогось відділу технічної забезпечення обласного департаменту освіти. Юля дзвонить, а їй: „А ви хто?“ — „Вчителька інформатики“ — „Це не рівень. От хай мені зателефонує ваш директор чи, як мінімум, завуч, я розкажу, як написати заявку“. Оце вибішувало її страшенно».
Попри всі перепони Юлі вдалося зробити багато за трохи більш ніж пів року. Вже за місяць вона запропонувала вчителям перейти на Google Classroom для дистанційних уроків. Допомогла створити всім онлайн-кабінети й навчила, як ними користуватися.
«Разом із ще однією учасницею „Навчай“ Адріаною вони зробили акцію збору монет 25 копійок, які вийшли з обігу, але їх ще міг прийняти банк. Зібрані гроші вони передали онкохворим дітям. Також вони ініціювали участь у конкурсі, завдяки якому школа отримала в подарунок спеціальні пластикові контейнери для сортування сміття», — розповідає команда ГО «Навчай для України».
На одній із нарад з’ясувалося, що багато учнів приходять до школи голодними. Юлія знайшла спонсорів, готових оплачувати обіди дітям, які не могли собі дозволити купувати їжу. Вже коли Юлі не стало, колеги знайшли в її столі з десяток навушників, які вона купила власним коштом, щоб діти використовували їх для навчання.
«Одному хлопцю віддала свій старий телефон, тому що в нього взагалі нічого не було, щоб займатись дистанційно, а собі купила новий, — згадує Ян Здановський. — Школа, в яку її розподілили, за якимось грантом була гарно оздобленою. Був тенісний стіл, але він просто стояв. І Юля за свої гроші купила ракетки, м’ячики, сітку. Шоком для учнів було те, що вона періодично сама ставала грати з ними».
Юля вела математичний гурток і мріяла створити у школі повноцінний кабінет робототехніки.
«Вона сама вчилася користуватися 3D-принтером, опрацьовувала різні схеми друку, чекала на кожен новий елемент обладнання. Остання партія надійшла за півтора тижні до 24 лютого 2022 року», — розповідає команда ГО «Навчай для України».
«Дякую, але я лишаюсь у Харкові до перемоги»
Хоча Юля з 14 років жила не вдома, вона досить часто приїжджала до рідних у Харків. Так було й під час канікул у Юр’ївській школі у лютому 2022 року. Сестра Ольга згадує розмову про ситуацію, що гнітила Юлію:
«В неї була учениця, відмінниця, залякана батьками настільки, що займалася самоушкодженням. Коли Юля пішла до керівництва з цією проблемою, їй відповіли: „Батьки заробляють, не п’ють, а в інше не треба лізти“. Це питання так і залишилось невирішеним».
Юля побула вдома кілька днів, коли почалося повномасштабне вторгнення.
«Ти обрала наймирнішу професію на землі — шкільної вчительки. І коли почалася війна, ти два дні буквально металася по дому, тому що хотіла захищати свою країну і свій рідний Харків. Але це, мабуть, єдине, чого ти не вміла — користуватись зброєю». Із допису Олени Винник, мами Юлії
Батьки вмовляли доньку повернутись до Юр’ївки, де було безпечніше. Друзям, які пропонували виїхати, дівчина відповіла: «Дякую, але я лишаюсь у Харкові до перемоги».
Вся сім’я Юлі волонтерила. Сама дівчина теж допомагала. Ще з 2015 року вона допомагала проводити свята для дітей-переселенців і викладала математику у фонді «Станція Харків».
«У перші дні повномасштабної війни всі в родині намагалися зрозуміти, що відбувається, до кого долучитися, — згадує сестра Ольга. — Ми в основному почали допомагати цивільним, а в Юлі було бачення, що в першу чергу треба допомогти військовим».
«...на третій день війни ти побачила оголошення, що штабу оборони Харківщини потрібні не тільки військові, а й волонтери. Як і завжди, намагатись вплинути на твоє рішення не мало ніякого сенсу». Із допису Олени Винник, мами Юлії
Транспорт не ходив, тож Юля вирушила до центру міста пішки. Перші кілька днів поверталась до батьків ночувати. 28 лютого волонтерів поставили перед вибором: або піти додому й більше не приходити, або залишатися в штабі цілодобово. Юля обрала друге.
«Я спитав: «Ти добре подумала?» — «Подумала». Були деякі спроби запропонувати їй інше волонтерство. Але на все вона відповіла:"О, давайте я вам пораджу знайомих" або «Я пошукаю тих, хто може цим зайнятися»«, — згадує Ян Здановський.
Загибель
1 березня 2022 року по центру Харкова поцілили дві російські ракети. Влучили в будівлю обласної адміністрації, де базувався штаб оборони. За даними прокуратури, у той день загинула 31 людина.
Як згадує батько Юлі, буквально за кілька хвилин після вибуху донька написала: «Зі мною все норм».
Юля біля ХОДА після обстрілу 1 березня. Джерело
«Нам вона постійно говорила, що в обладміністрації базувалися і цивільні волонтери (серед яких була вона). А „ті, хто зі зброєю“, нібито були окремо, — каже Ян Здановський. — Потім частина цих людей перетворилися на „Кракен“. Коли вже Юлі не стало, одна з подруг показала їхнє листування. Виявляється, що серед цивільних волонтерів була черга на те, щоб доєднатися до збройного спротиву. Після того першого ракетного удару подруга їй написала: „Слухай, це вже стає зовсім небезпечно! Може, ти все-таки звідти з’їдеш? Підеш кудись в інше місце волонтерити?“ А Юля відповіла: „Ти нічого не розумієш! Після цього прильоту багато людей пішли. І таким чином я дуже сильно просунулася в черзі на отримання зброї. Куди ж я піду, коли такі шанси?“».
У ті дні Юля зазвичай обов’язково писала рідним зранку, а ввечері — вже за можливості, оскільки ночували вони в підвалі, де могло не бути зв’язку. Третього березня о 18:41 дівчина написала подрузі, що в неї все супер і вона волонтерить. А о 18:43 у місті пролунав сильний вибух.
«При тому, що це було далеченько, наш дім трухануло. І я написав доньці в Telegram „пінг“... Зазвичай, коли вона бачила, то відповідала мені „понг“. Отак цей „пінг“ останнім повідомленням і залишився...» — розповідає батько Юлії.
Інформацію, що це був ракетний удар, спочатку ніде не опублікували. Вже потім з’ясувалося, що ракета розірвалася поруч із обласною адміністрацією. До наступного дня родина не панікувала, оскільки чекала на ранкову звістку від Юлі.
«4 березня за нами з батьком приїхав мій чоловік, сказав, що зараз ми їдемо возити іноземного журналіста, — розповідає сестра Ольга. — На той момент у нас вже була дружня тероборона, яка погодилась йому показати деякі місця, але потрібен був перекладач. Поки ми моталися, батьки постійно намагалися додзвонитися до кураторів штабу, де була закріплена Юля. Близько третьої-четвертої години дня ми зрозуміли, що треба їхати на місце. Коли я почула про приліт ракети, зрозуміла, що Юлі немає. В мене не було очікувань, що ми знайдемо її живою. Батьки сподівалися. До останньої хвилини».
Наступного дня в приміщенні, де ночували волонтери, знайшли Юлин наплічник.
«Після цього надії фактично не залишилося, — ділиться Ян Здановський. — Але весь цей час у штабі не мали інформації про те, куди відвезли тіла загиблих. Зараз я розумію, що наша дитина також могла опинитися в тій траншеї (у 2022 році на 18 кладовищі у Харкові виявили масові поховання понад 1000 людей — ред.), якби не одна знайома, яка якимось дивом знайшла контакти в морзі. Вона подзвонила нам наступного дня і сказала, що є неопізнане тіло з примітним перснем».
7 березня Юлю впізнали рідні за фотографіями.
«Важливо, що 15 березня ми забрали Юлю. Те, що я побачив у той день, — просто пекло. Співробітники моргу по 10 хвилин ходять подвір’ям у пошуках потрібного тіла, перекладають мішки з місця на місце, поки родичі чекають», — говорить Ян.
За словами мами Юлі Олени Винник, вони хотіли б, щоб була вшанована пам’ять усіх волонтерів, які загинули третього березня. Поки що встановлені імена тільки сімох людей із приблизно десяти.
Алея пам’яті волонтерів у Харкові
Не хотіла в Гарвард, хотіла стати міністеркою освіти в Україні
Коли на врученні дипломів Юлі побажали стати професоркою Гарварду, вона відповіла: «Не хочу бути професоркою і не хочу до Гарварду, а от міністеркою освіти в Україні стати згодна». В інтерв’ю напередодні від’їзду до Юр’ївки дівчина говорила, що хоче сприяти змінам на глобальному рівні.
«...я бачу системні проблеми зі шкільною освітою в Україні. (...) Але щоб розв’язувати проблеми українських шкіл, треба спочатку добре в них розібратися, уявляти, як виглядає школа „зсередини“, з якими труднощами стикаються вчителі в своїй роботі. І найкращій спосіб це зробити — попрацювати декілька років у школі». Із мотиваційного листа Юлії Здановської на програму «Навчай»
За життя Юля вміла вести людей за собою. Сила й яскравість її особистості продовжує надихати і сьогодні.
За чотири місяці після загибелі Юлії українська математикиня Марина Вязовська отримувала медаль Філдса. В своїй промові вона згадала Юлію Здановську:
«Вона була людиною, сповненою світлом, і її великою мрією було викладати математику дітям в Україні».
У пам’ять про дівчину Massachusetts Institute of Technology заснував освітній проєкт Yulia’s Dream для талановитих старшокласників із України, а Ягеллонський університет — стипендію для студентів факультету математики та інформатики. В Україні проходить олімпіада для 5–7 класів імені Юлії Здановської.
Із 2022 року у Києві є вулиця Юлії Здановської (колишня Ломоносова).
«Це тама сама вулиця, на яку вони з ліцею бігали по смаколики, і де розташований гуртожиток КНУ. Юля ходила цією вулицею сім років — третину свого життя, тепер нею ходять нові покоління студентів КНУ», — додає Олена Винник.
Фото: Василина Борисюк
Спогади
«Мене навіть не здивувала ідея Юлі піти волонтерити в Харківську ОДА. Я не намагалась її відмовити, бо український опір, особливо тоді, тримався на людях, які безстрашно йдуть і просто роблять те, що треба робити. Напевне, ми обидві розуміли, що вона — одна з цих людей, і відмовляти її зараз контрпродуктивно. Загалом, я боюсь забагато чого, вона — боялась замало і була єдиною людиною, яку я постійно просила звідкись злізти, бо мені аж фізично страшно за неї. А вона не злазила». Василина Борисюк, подруга й колега
«Це була людина, яка боролася за справедливість, постійно крок за кроком змінювала світ. Це складно пояснити, треба було бачити на власні очі її енергію, кожен конкретний випадок. Як вона тягла нагору важкі речі бабусям у переході, як спонтанно залишалася після занять на кілька годин, почувши від однокурсниці, з якою перед тим ніколи не спілкувалася: „Я не розумію, як програмувати на Python“». Аліна Ян, подруга
«Юля була надзвичайно доброю, чуйною і турботливою. Завжди готовою до пригод, з гарним, хоч і трохи специфічним, почуттям гумору.
Мій найбільш яскравий спогад про неї — традиція викладачів „Кванти“ ходити ввечері після занять на дитячий майданчик неподалік, купувати морозиво і обговорювати все на світі, сидячи по краях пісочниці. Секцію з програмування, яку Юля розбудувала з нуля, вона згодом передала мені. Звісно, програма змінюється, але в основі, особливо для наймолодших груп, досі всі завдання, придумані нею. Вірю, що колись друзі, колеги й учні Юлі зможуть втілити її мрії в життя» Денис Щербак, друг і колега
«Юля була світлою, фантастично чесною і живою людиною, вона випромінювала енергію. За її відкритістю стояли принциповість, глибина і справжня, не по-юнацьки доросла відповідальність.
Про Юлю дуже важко говорити в минулому часі. Бо коли згадуєш її, передусім думаєш не лише про втрату, а й про масштаб можливого майбутнього. Вона могла стати сильною науковицею чи програмісткою. Але вона обрала шлях організаторки освітніх змін. Вона була як сонечко — рудоволоса, яскрава, натхненна. Її загибель — це наш невимовний біль.
Найкраще, що ми можемо робити сьогодні, — це продовжувати ті речі, які були для неї важливими: підтримувати талановиту молодь, розвивати математичну освіту, давати дітям із різних міст і сіл можливість отримати сильні знання, берегти чесність і свободу. Саме за таку Україну Юля жила. І саме таку Україну вона хотіла бачити». Оксана Безущак, деканка механіко-математичного факультету КНУ
«Світ її бачить як математикиню, а я її бачу як людину. Для мене математика — це просто її частина. Якщо ж таки говорити про глобальний контекст, як на мене, ключовим було саме бажання змін. Це могла бути математика, фізика, українська мова — не має значення.
Я особисто нею захоплювалася, бачила в ній приклад того покоління, яке ми чекали: сучасного, сміливого, готового боротися за свої права. Вони першими пішли до лав Сил оборони, частина загинула. Але багато все одно залишилися, і це покоління, на мою думку, має сили, наснагу та розуміння, як зрушити цей світ у правильному напрямку». Ольга Винник, сестра
«В тебе було все: безмежна щирість і неймовірної широти душа, частинки якої ти щедро роздавала всім навколо тебе. Розум, якого я навіть побоювалась, бо розуміла не більш як третину, коли ти розповідала, чого навчаєшся і які математичні задачі розв’язуєш. І просто дівоча краса. (...) Твоє життя було коротким і яскравим. Я впевнена, що цей спалах буде і далі світити багатьом людям». Олена Винник, мама Юлії
4 травня 2026 року мама Юлі написала у фейсбуці:
«...Знов квітне твоя магнолія... Але ти не загадаєш бажання і не задуєш 26 на торті, як мало б бути. З Днем народження, наше золоте руде сонечко Юлія».

Про це повідомляє Reuters.Проблеми з танкером Caroline Bezengi зафіксували ще 8 червня біля берегів Ємену — за попередніми оцінками джерел у сфері морської безпеки, на борту стався вибух. Відповідальність за атаку на судно досі ніхто не взяв.У понеділок Оман уперше публічно розкрив масштаб екологічних наслідків: за даними місцевої влади, пляма охоплює близько 390 квадратних кілометрів поблизу островів Халланійят і просувається на північний схід, наближаючись до узбережжя на відстань приблизно семи кілометрів. Загрози для опріснювальних станцій чи туристичної інфраструктури наразі не бачать. Greenpeace, утім, за аналізом супутникових знімків минулого тижня оцінювала масштаб плями значно більшим — близько 600 квадратних кілометрів.Острови, де стався розлив, — природний заповідник, який торік указом заснував султан Оману Хайсам бін Тарік; там живуть арабські горбаті кити та рідкісні соколоти.Професор екологічної мікробіології Единбурзького університету Херіот-Ватт Тоні Гутьєррес пояснив, що ліквідація такого розливу потребує авіаційного розпилення диспергентів і встановлення бонових загороджень, поки нафта не досягла берега чи не осіла на дно. За його словами, якщо пляму вдасться втримати у відкритому морі, шкода буде значно меншою, ніж у разі виходу нафти на мілководдя й безпосередньо на узбережжя — це загрожує коралам, птахам і рибі. Гутьєррес нагадав про розлив Exxon Valdez на Алясці 1989 року: сліди тієї нафти в екосистемі фіксували ще через десять років.Caroline Bezengi завантажилася в російському Новоросійську у квітні й пройшла через Суецький канал наприкінці травня. Судно 2001 року побудови входить до "тіньового флоту" застарілих російських танкерів без західного страхування, які плавають під прапорами різних країн, щоб приховати реальних власників, — раніше воно значилося під прапором Камеруну, та в червні його виключили з реєстру разом із ще 38 суднами. Танкер перебуває під санкціями ЄС, України, Британії, Канади та Швейцарії; за даними LSEG, його власник і оператор — компанії Rentoor Shipmanagement та Villar Shipmanagement, обидві, судячи з усього, базуються в Китаї.Нагадаємо, про перші ознаки витоку нафти з цього ж танкера повідомлялося ще наприкінці липня — тоді супутникові знімки лише зафіксували ймовірний розлив, а офіційного підтвердження масштабів від влади Оману ще не було.

Науковці дослідили ґрунти у 30 господарствах і 19 громадах Сумської, Харківської, Миколаївської, Херсонської та Донецької областей.
Про це пише Рубрика.
У чому проблема?
Внаслідок війни приблизно 139 тисяч квадратних кілометрів української землі стали потенційно забрудненими територіями. Такою є площа територій, де велись активні бойові дії. З них близько 15 мільйонів гектарів сільськогосподарських земель постраждали від війни, і значна частина цих земель має важливе значення для аграрної індустрії. 
Науковці кажуть: вибухи, згоріла техніка й залишки боєприпасів забруднюють поля нерівномірно. На одному полі можуть одночасно бути безпечні ділянки та локальні "гарячі точки", які потребують окремого відновлення. 
Ситуація здається катастрофічною, втім насправді це не так.
Мапа забруднень, сформована в ході проєкту "Пошкоджені війною ґрунти: відновлення та ремедіація"
Яке рішення?
Зокрема, у масштабному проєкті 2025-2026 років "Пошкоджені війною ґрунти: відновлення та ремедіація", команда науковців з Великої Британії, України та Швейцарії вивчала ґрунти у Сумській, Харківській, Миколаївській, Херсонській та Донецькій областях. Дослідження охопило 30 фермерських господарств і 19 територіальних громад.
Дослідники відбирали проби та наносили результати на Soil Monitoring Map. На мапі позначили місця відбору, дані аналізу за 29 елементами, кратери, згорілу техніку, фотографії пошкоджень і прив'язку до кадастру. 
Дані порівнюють із національними та міжнародними нормативами, після чого для кожного дослідженого поля підбирають спосіб відновлення відповідно до рівня й типу забруднення.
Головний висновок проєкту: забруднення внаслідок бойових дій є точковим, а не суцільним. Тому рішення щодо використання або відновлення певних земель потрібно ухвалювати після діагностики конкретної ділянки.
Дізнатись більше про те, як українські та європейські науковці разом працюють над проблемами забруднення українських ґрунтів внаслідок війни, можна в повному матеріалі на "Рубриці".
↓Читайте також





Японія допоможе Україні створити мережу лабораторій для аналізу ґрунтів після розмінування







Екорішення: очищення ґрунтів від важких металів після бойових дій 







Покращуємо пасовища висадкою дерев: лісо-пасовищні системи



The post Воєнне забруднення українських ґрунтів виявилося точковим, а не суцільним appeared first on Рубрика.

У червні цього року в Міністерстві цифрової трансформації відбулося перше засідання робочої групи з правового регулювання штучного інтелекту. Протягом 2026 року вона має підготувати закон, який, як зазначають у міністерстві, синхронізує наше правове поле з правилами Європейського Союзу.
Наміри добрі. Проблема в іншому.
Європейський закон писали для світу, де штучний інтелект підбирає вам музику, оцінює кредитну заявку й сортує резюме. Український штучний інтелект робить інше. Він веде дрон на колону вантажівок за сто кілометрів від передової, сам знаходить ціль на останніх сотнях метрів, коли глушіння вже не діє, і супроводжує ціль у прицілі дистанційної турелі.
Тобто ми збираємось описати чужими словами явище, першоджерелом якого є ми самі.
Щоби зрозуміти, чого в цих чужих словах бракує, варто подивитись, як про майбутнє штучного інтелекту говорять ті, хто його будує. А потім — на одну відповідь, якої в цьому хорі майже не чутно. І яка Україні підходить найкраще.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Штучний інтелект уперше стане окремою темою саміту лідерів ЄС — Politico 


Дев’ять обіцянок
За останні п’ять років кожен керівник великої компанії, що розробляє штучний інтелект, пояснив світові, куди він нас веде. Не у звіті для акціонерів — у програмному есеї. Жанр склався.
Сем Альтман (OpenAI) обіцяє епоху достатку: машини здешевлять усе, а надрозумну систему ми, за його словами, отримаємо «за кілька тисяч днів». Щоби плоди дісталися всім, він пропонує оподатковувати не працю, а капітал і землю.
Даріо Амодей (Anthropic) обіцяє «стиснуте XXI століття»: за п’ять-десять років потужний штучний інтелект дасть медицині те, на що інакше пішло б сто: подвоєння тривалості життя. Політичне доповнення — союз демократій, який через контроль над постачанням мікросхем утримує перевагу над диктатурами.
Деміс Гассабіс (Google DeepMind), нобелівський лауреат, говорить мовою науки: машина як універсальний інструмент відкриттів і ліквідація більшості хвороб.
Марк Цукерберг (Meta) робить ставку на відкритість: якщо технологію може безкоштовно взяти будь-хто, ніхто не отримає монополії.
Мустафа Сулейман (Microsoft) у листопаді 2025-го демонстративно вийшов із перегонів, оголосивши курс на «гуманістичний надінтелект» — обмежені системи, де людина лишається за кермом.
Ян Лекун, один із батьків галузі, каже, що всі помиляються: нинішні мовні моделі — глухий кут, бо вони не мають уявлення про фізичний світ. У листопаді 2025-го він пішов із Meta, а навесні зібрав під свою ідею понад мільярд доларів.
Тепер прочитайте цей перелік іще раз і знайдіть спільне.
Вони сперечаються про пункт призначення. Жоден із них не ставить під сумнів те, хто тримає кермо. Достаток роздає OpenAI. Стиснуте століття настає в лабораторії Anthropic. Відкритість Meta означає відкритість того, що Meta вирішила відкрити.
Це не лицемірство. Це властивість жанру: маніфест пише той, у кого є лабораторія. Але в цій властивості є сліпа зона — і саме в неї цілить десята відповідь.
Десята відповідь
Її автор — Віталій Бутерін, творець Ethereum. У листопаді 2023 року він опублікував есей «Мій технооптимізм», і його позиція відрізняється від інших дев’ятьох тим, що він нічого не продає.
Бутерін пропонує розділити всі технології не на «хороші» й «погані», а за іншою ознакою: одні полегшують напад, інші — захист. Порох і крилата ракета працюють на нападника. Мур замку, вакцина, протимінний трал, шифрування — на того, хто обороняється.
І далі — головна теза, заради якої варто читати всю статтю.
Світ, у якому оборона дешевша за напад, — не просто безпечніший. Це світ, у якому легше виживає свобода.
Війна в Україні вже дає чимало прикладів цього. Якщо дрон-перехоплювач із ШІ-наведенням коштує кілька тисяч доларів, а ракета, яку він знищує, — мільйон, напад стає значно менш вигідним.







Держава може вимкнути штучний інтелект. Чому блокування нових моделей Claude — урок для України




Бутерін пояснює цю думку на прикладі Швейцарії. Це країна, де більшість повноважень — у кантонів, ключові питання вирішують референдумом, а прізвища президента місцеві часто не пам’ятають. Як така конструкція пережила всі європейські катастрофи? Почасти завдяки політиці. Але почасти — завдяки горам. Гори століттями робили її природною фортецею: обороняти країну було значно легше й дешевше, ніж завойовувати. Тому тут не виникало потреби в сильній центральній владі. А там, де немає такої потреби, з’являється місце для демократії.
Звідси й назва підходу — оборонне прискорення. Не гальмувати прогрес і не мчати наосліп, а свідомо вкладати ресурси в ті технології, які роблять захист дешевшим за напад.
Що це означає на практиці? Чотири напрями
Бутерін пропонує розвивати технології, які роблять суспільство стійкішим, але не вимагають заради безпеки обмежувати права та свободи людей, за чотирма напрямами.
Стійка інфраструктура. У ядерній війні більшість людей гине не від вибуху й радіації, а від зруйнованих ланцюгів постачання. Генератор, автономна котельня, супутниковий зв’язок — це і є оборонна технологія.
Захист від епідемій. Не примусові локдауни, а інфраструктура: вентиляція та знезараження повітря в будівлях, дешеві тести, вакцини, які можна виготовляти на місці. Логіка проста: що швидше робиться вакцина, то менше потрібно замикати людей удома.
Кіберзахист. Тут та сама формула: що надійніше захищені комп’ютери та гроші людей, то менше в держави приводів залазити в приватне життя, полюючи на кожного окремого зловмисника.
Захист від брехні. Брехню варто стримувати не цензурою, а інструментами незалежної перевірки фактів. Як приклад Бутерін наводить Community Notes («Примітки спільноти») у соцмережі X. Там пояснення стає видимим лише тоді, коли його вважають корисним користувачі з різними поглядами. Це спосіб боротися з неправдивою інформацією без того, щоби право визначати істину отримували держава чи власник платформи.
Спільний знаменник усіх чотирьох напрямів: оборонна технологія — це спосіб не платити за безпеку свободою.
Чому це не абстракція
Бутерін має власний український рахунок. 24 лютого 2022 року, через кілька хвилин після оголошення «спецоперації», він назвав це злочином проти українського та російського народів і додав фразу, яка стала цитатою: Ethereum нейтральний, але я — ні.
Після початку повномасштабного вторгнення восени 2022 року Бутерін приїздив до Києва й мав зустріч із міністром цифрової трансформації Михайлом Федоровим. Федоров сказав тоді, що перші дрони й значна частина боєприпасів прийшли в Україну завдяки криптовалюті. Бутерін відповів: «Ми любимо Україну… Для самої блокчейн-спільноти це була перша можливість здійснити реальні зміни за допомогою блокчейну та криптовалюти». Для нього це стало прикладом того, що цифрові технології можуть не лише бути інструментом бізнесу, а й реально впливати на перебіг війни.
Але найважливіше — не це. Бутерін зазначає, що його насторожує захоплення технологічних оптимістів новими військовими розробками. І пояснює, чому.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Штучний інтелект стає геополітичною зброєю — єврокомісарка з питань передових технологій 


Ці технології створюють переважно Сполучені Штати, й вони допомагають Україні захищатися від російської агресії. Тому їх легко сприймати як безумовне благо. Але, застерігає він, таке ставлення ґрунтується на припущенні, що держава — технологічний лідер завжди залишатиметься на боці добра — і сьогодні, і в майбутньому.
Це не сумнів у нашому праві на зброю. І не заклик відмовитися від підтримки союзників. Це сумнів у тому, чи можна будувати довгострокову безпекову політику на припущенні, що найсильніший завжди буде нашим союзником. Для країни, яка чотири роки залежить від чужих рішень щодо дальності застосування власної зброї, зауваження звучить до болю точно.
Чотири застереження
Перше: хто визначатиме, яка технологія є оборонною, а яка наступальною?
Провести чітку межу між ними не завжди можливо. Наприклад, той самий дрон може збивати ворожі безпілотники, а може завдавати ударів по цілях на території противника. То він є оборонною чи наступальною технологією?
Хто і за якими критеріями має це вирішувати? Якщо це буде чиновник — ми повернулися до всевладдя держави, від якого Бутерін саме й застерігає. Якщо ринок — вирішальним критерієм стане прибуток.
Друге: рубильник. Бутерін пропонує механізм глобальної «м’якої паузи»: якщо розвиток надпотужного штучного інтелекту вийде з-під контролю, світ тимчасово зможе скоротити обчислювальні потужності на 90—99%, щоб виграти час і знизити ризики. Натомість такий «рубильник» означає, що хтось матиме змогу майже повністю зупинити світові обчислення. Це, мабуть, найбільш централізований інструмент із усіх можливих. Хто його триматиме?
Третє і, як на мене, найважливіше: оборонною чи наступальною є не сама технологія, а спосіб її використання. Бутерін пише про напад і оборону так, ніби це властивості самої техніки. Український досвід каже інше. Програма розпізнавання, яка веде дрон-перехоплювач на «шахед», і програма, яка наводить ударний дрон на колону ворожої техніки, — це та сама програма. Різниця не в алгоритмах, а в тому, хто і за якими правилами натискає кнопку. Отже, предметом правового регулювання має бути не технологія, а правила її застосування.







У Міноборони України заявили про наближення «війни операційних систем» — Reuters




Четверте: хто відповідатиме за втілення цієї доктрини «оборонного прискорення»? За кожним із дев’яти маніфестів, про які йшлося вище, стоять компанії чи організації з бюджетами, юристами та керівниками, які можуть брати на себе зобов’язання й нести відповідальність за свої рішення. Натомість «оборонне прискорення» просуває спільнота однодумців. Але спільнота не може підписувати міжнародні угоди, ухвалювати обов’язкові для всіх правила чи нести юридичну відповідальність. Тож незрозуміло, хто має перетворити цю ідею на реальну політику.
Що з цим робити
Попри ці застереження, саме концепція Бутеріна, на мою думку, може бути найкориснішою для України. Не тому, що вона бездоганна, а тому, що підказує три важливі принципи, які варто врахувати під час формування української політики у сфері ШІ.
Перший. Український закон про штучний інтелект має розрізняти технології залежно від того, куди вони зсувають рівновагу — до нападу чи до захисту. Це складніше за просту європейську піраміду ризиків, але чесніше щодо країни, яка воює.
Другий. Оборонні цифрові технології — суспільне благо, а не товар. Їх не можна розглядати лише як спосіб заробітку. Вони мають значення для безпеки всього суспільства. Але якщо такі технології робити відкритими й доступними для всіх, компаніям буде важче окупити витрати на їх розроблення. Саме тому Україні варто створити окремі механізми державного фінансування та підтримки таких проєктів.
Третій і найважливіший. Розвиваючи оборонні технології, не можна допустити, щоб вони перетворилися на інструмент тотального державного контролю. Раніше владу правителів природно обмежували відстань і брак інформації. Недарма казали: «Небо високо, цар далеко». Сьогодні ситуація змінилася. Камери, великі масиви даних і алгоритми дають державі можливість стежити за мільйонами людей і контролювати їх так, як раніше було неможливо. Тому тепер межі такого контролю має встановлювати закон. Він повинен чітко визначати, що держава має право робити, а що — ні, й передбачати відповідальність за порушення цих правил.
Яким має бути український закон про ШІ
Простий переклад європейського AI Act українською мовою не розв’яже наших проблем. Його підходи можуть стати основою лише для базових розділів майбутнього закону — загальних принципів, термінів і системи державного регулювання. І це все!
Далі Україна як самодостатня держава може й має ввести в правове поле і ШІ — юридичних осіб, і ШІ — представників органів державної влади, і ШІ — регуляторів освіти і науки, охорони здоров’я, енергетики, логістики та інших ключових сфер діяльності. Не треба кивати: «А в ЄС цього немає». В ЄС цього не буде ще десять років, зате це буде в цифровому світі. А отже, має бути й у нашому законодавстві.
Саме тому Україні потрібен не лише закон про штучний інтелект, а й сучасний цифровий кодекс. Його головне завдання — не лише визначити, що дозволено громадянам, а й чітко окреслити межі державної влади: що держава не має права робити зі своїми громадянами, навіть якщо технології це дозволяють.
Дев’ять маніфестів обіцяють нам різне майбутнє й однакову диспозицію: вони будують, ми користуємося. Десятий не обіцяє нічого — він лише ставить запитання: прискорюємося, але до чого саме?
Для авторів решти дев’ятьох оборонне прискорення — тема панельної дискусії. Для нас це те, чим країна займається щоночі, коли працює ППО. І те, що доведеться перекласти мовою права.

Прем’єр-міністр Угорщини Петер Мадяр спілкується з журналістами на Пакшській атомній електростанції 31 липня. Бернадетт Сабо/Reuters

Рівень Дунаю впав настільки, що атомні станції втратили звичний запас безпеки, а найближчі дні можуть визначити стабільність енергосистеми.
За даними CNN
Жорстока хвиля спеки в Європі вже принесла рекордні температури, лісові пожежі та масові евакуації. Нині на горизонті з’являється нова криза – енергетична нестабільність.
Угорщина, де прем’єр-міністром є Петер Мадяр, попередив у понеділок, що «найважчі п’ять днів попереду нас», оскільки єдина в країні атомна електростанція опинилася на межі зупинки через рекордно низькі рівні води в окремих ділянках Дунаю.
Ми в незвіданій території.
– Петер Мадяр
Згодом у понеділок Мадяр заявив, що прогнози з управління водними ресурсами на найближчі дні стали трохи більш оптимістичними.
Очікуване закриття АЕС Пакш стало б першим за 44 роки існування станції і загрожує серйозною енергетичною кризою, попередив він. Воду з Дунаю використовують для охолодження установки, яка виробляє майже половину електроенергії країни.
У Румунії також ведуться заходи з відведення води з Дунаю до однієї з ключових атомних електростанцій країни – зокрема шляхом контрольованих дій, щоб зменшити тиск на водну систему. Незважаючи на низький рівень води, обидва реактори ще не були одночасно вимкнені раніше.
У понеділок румунські військово-морські сили провели контрольовані вибухи на каналі Балла Дунаю, щоб направити водний потік до Чернаводської АЕС, де обидва реактори були зупинені.
Угорщина дякує нації за зменшення особистого та промислового споживання енергії під час кризи, завдяки чому енергопостачання країни залишилося стабільним. Проте наступні дні залишаться вирішальними, підкреслив він.
Це – величезний подвиг, якого зараз потребує наша країна.
– Петер Мадяр
У Італії в понеділок 25 міст було переведено на червоний рівень оповіщення через четверту хвилю спеки, повідомляє Міністерство охорони здоров’я країни.
Тим часом у Греції два вертольоти пожежних зіткнулися в повітрі під час гасіння лісової пожежі на північному заході афінського регіону. Один із літаків упав, забравши життя обох членів екіпажу, повідомляє Пожежна служба Греції.
У Великій Британії також спостерігаються хвилі спеки. Більша частина Англії та вся Уельс офіційно перебувають у зоні посухи; очікують повторне підвищення температур протягом тижня після «дуже короткого перепочинку від спеки», за даними Метеорологічного управління Великої Британії. Попередні дані свідчать, що Англія та Уельс можуть зафіксувати найсухіший липень за останні 190 років.
Разом із Дунаєм інші ріки континенту також відчувають посуху. Озеро Брене на кордоні між Швейцарією та Францією майже висохло, тоді як рівень води у річці Дюб знизився. Матеріал також підготували Лаура Паддінгсон та Ева Хуняді.
Не пропустіть інші новини:
Екстремальні пожежі у Франції та Іспанії охопили рекордні площі, спричинили появу вогняних грозових хмар і змусили евакуювати понад 300 тисяч людей.
Прем’єр Угорщини попередив про чотири–п’ять критичних днів через посуху й рекордно низький Дунай; низький рівень загрожує охолодженню АЕС Пакс і може призвести до її зупинки.
The post Угорщина попередила про енергетичну кризу: посуха загрожує роботі АЕС на Дунаї first appeared on Межа. Новини України..

У росії тривають державні випробування нової самохідної артилерійської установки "Лотос" калібру 120 мм. Про це заявив російський холдинг "Калашников".
Про це повідомляє журналіст стрічки новин "Оборонки".
За інформацією, САУ розробив Центральний науково-дослідний інститут "ТОЧМАШ" у Московській області. Підприємство перебуває під санкціями України, Європейського Союзу та Швейцарії. Воно входить до складу корпорації "Ростех" та залучене до виробництва 152-мм високоточних боєприпасів "Краснополь", зазначає проєкт War&Sanctions.
У "Калашникові" стверджують, що випробування проходять за графіком. За їхніми словами, установка вже пройшла перевірку на плавучість, а також низку інших тестів.
"На працездатність за відносної вологості повітря до 100% без обмеження ТТХ, а також після впливу на неї температур від 60°C до -60°C протягом шести годин", – заявили у росії.
Окупанти також заявляють, що "Лотос" має у 1,5 раза більшу дальність стрільби осколково-фугасними боєприпасами порівняно із САУ "Нона-СМ". Крім того, за їхніми твердженнями, нову артилерійську установку можна десантувати з військово-транспортних літаків, а її конструкція нібито забезпечує захист екіпажу від наслідків радіаційного ураження під час ядерного вибуху.
Раніше повідомлялося, створено спільне польсько-українське підприємство PK MIL SA, яке планує виробляти українські самохідні гаубиці "Богдана" та буксирувані гаубиці "Богдана-БГ".
Нагадаємо, Данія прискорить постачання Україні французьких самохідних артилерійських установок Caesar.     
Читайте також: 20 канадських бронемашин Roshel Senator отримано для української армії.
Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.
Підтримайте "5 канал" на "Патреоні".
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.