Давай займемось текстом

Зрозуміла, що я вам так і не розповіла історію в дусі трагікомедії, як і все моє життя загалом.

Це було на початку 2023 року. Я остаточно для себе вирішила, що життя біженки в ЄС мене не влаштовує і я хочу в Україну, хоч там що. Тож завдання переді мною стояло таке: дістатися з Амстердаму до Львова. І ось родзинка: у мене на руках кішка Міця, яку я страшенно люблю. І в якої якраз рак у фінальній стадії.

Було зрозуміло, що вона помирає. Однак смерть має таку особливість: ніколи не знаєш, коли саме вона прийде. Навіть якщо вона близько. Може, сьогодні, а може, завтра, а може, ще колись. Міці ставало дедалі гірше, тож кілька останніх тижнів у Нідерландах я постійно тримала відкритою вкладку в браузері із сайтом місцевого крематорію для тварин. «Тільки не у вихідні», — молилася я, тому що на вихідні крематорій не працював і я погано уявляла, щоб тоді робила б.

Міця перестала їсти й почала ховатись у шафі. Я кілька разів переносила дату від’їзду і змінювала маршрут. Їхати самій чи їхати з кішкою — це дуже різні поїздки, хочу я вам сказати. Розглядала варіант з евтаназією, але не змогла. Їй не було боляче. Тож ми дивилися одна на одну, і нам хотілося побути разом ще день, ще пів години. Ще скільки вдасться. Та й довіри до голландських ветеринарів я не мала після того, що від них бачила… Я подумала, що якщо вже платити, то ліпше заплачу за таксі і ми поїдемо разом, ніж віддавати чималі гроші за смерть там…

Утім, дату від’їзду вже не можна було відкладати, тож я почала пакувати речі. Коли Міця побачила збори, вони збадьорилася і після двотижневого посту погодилася трохи поїсти. Я не знала, радіти чи ні. У наш останній вечір у голландській квартирі під дахом почали вовтузитися миші. Міця це почула і, хитаючись та падаючи, проте з бойовим виглядом пішла до них розбиратися. Однак вони заховалися.

Що буде, якщо кішка помре просто в дорозі? Чи під час проходження кордону?

«Як не прикро, але це просто кішка. Візьми із собою побільше пакетів. Не переймайся, працівники митниці вже бачили ВСЕ», — із такими словами мене проводжала знайома.

Не можу сказати, що мене це сильно підбадьорило. Я не уявляла, що скажу на кордоні. Чи просто ридатиму і не зможу розмовляти взагалі? Утім запаслася на всі випадки життя й смерті пакетами та рукавичками, а ще купила м’який матрацик у переноску і складаний дорожній лоток. Укотре здала квитки і знайшла таксі з Амстердаму до Кракова. Ви, мабуть, ніколи стільки не платили за поїздку. І ще я винайняла готельчик, куди можна з котами. І знайшла телефон польського ветеринара та ще й польський крематорій для тварин.

Доїхали ми швидко, майже без зупинок. 12 годин. 1200 кілометрів. Ніколи так не робіть. Міця в дорозі трималася молодцем, а ввечері сиділа на підвіконні в номері та з цікавістю спостерігала за вогнями нічного Кракова. Там я трохи відіспалася, потім навіть прогулялася містом, смачно попоїла і як дурна накупила колготок. Ви колись думали про те, що в Нідерландах на практиці майже неможливо носити колготки й сукні?... А я це все так люблю…

Чи ви колись думали про те, що щеплення можна робити тільки здоровим тваринам?.. Що тваринці, яка ось-ось помре від раку, не варто колоти вакцину від сказу?.. А що без вакцинації не годиться перетинати кордон?

Тож у мене кішка при смерті й з усіма документами, однак із протермінованим щепленням. Мене трохи теліпає від усіх моментів із дорогою, документами, переїздом. Я розпитала всіх, кого змогла. Мені сказали, що на зворотному шляху з ЄС до України не дуже-то перевіряють вакцинації у тварин. Утім якщо виникнуть проблеми, що я робитиму? Нас висадять із поїзда посеред степу вночі? Ми будемо в ньому кататися туди-сюди, поки кішка не помре? Які потрібні документи на ввезення тіла тварини? Усього цього мені ніхто не зміг пояснити.

Мовчу про те, які треба мати сталеві бубонці, щоб усі ці питання з'ясовувати, наступивши собі на серце.