Давай займемось текстом

Фото з вчорашньої презентації. На мені прикраси від українських ювелірів Ювелірний дім Орінго та @cava.cool, а ще сукня від українського бренду Garne. За рекламу ніхто не заплатив, це я їх просто так люблю і ношу. Ви теж любіть і підтримуйте українське.

Розповідаю про свою книжку "Це я така у бабу Устю"

Трошки підбадьорю вас.

Я чотири роки не п’ю алкоголь. Зовсім, вопше, повністю. Хоча життя «насухо» має свої переваги, але я про них зараз говорити не буду, бо нашо вони вам всрались. Ліпше розкажу про недолік.

Ото чимчикую я собі містом. Уся в думках про книжки, блог, всяке таке. І тут бачу парочку. Він і вона. На ногах не стоять обидвоє. Судячи зі стану шкіри, волосся, нігтів, одягу, зубів, це їх типовий стан уже давно. Але як вони обіймалися!.. Як вони цілувалися!.. Вона сумку впустить, він підіймає. Його на клубму занесло, вона його так ніжно за ліктік — і знову на тротуар.

Я згадала, що такі синюваті пари бачила й раніше. От ви розумієте, для них немає значення чи помита голова. Їй не цікаво, скільки він заробляє і чи заробляє взагалі. Про марку авто взагалі не йдеться. Він не міряє сантиметри на її талії. Жодних претензій щодо зовнішності, інтелектуального рівня, соціального статуса, емоційності і вміння варити борщ. Натомість є спільні інтереси. Щоправда, може, потім хто з них когось зарубає сокирою за неподілені 100 гривень, а може, й ні.

У Криму в нас по сусідству жило якраз таке подружжя. Він і вона. Це було щось неймовірне. Куди голка, туди нитка. Щоранку під ручку — і здавати пляшки. Ніхто їх по одному не бачив. Багато-багато років поспіль так. Вірність, абсолютне прийняття, порозуміння. Відданість. Якщо я правильно пам’ятаю, навіть померли в один день. Від сильно неякісного бухла, але тут уже точно не згадаю.

Я ніколи не бачила Аж Такого Кохання серед сюдей, які не п’ють алкоголь або п’ють мало.

А ви?

Дуже-дуже зрідка мене можна побачити без прикрас. Розкажу про те, як я знаходжу в них користь для себе:

1. Нагадування. Я пишу багато текстів, ви знаєте. У мене не завжди буває робочий настрій. Інколи я прокидаюсь геть без нього. Тоді я зранку вдягаю кільце з обіцянкою самій собі до вечера написати стільки-то символів. Увесь день я відчуваю вагу прикраси на пальці, постійно бачу каблучку, коли пишу і тримаю руки на клавіатурі. Це — моє нагадування.

2. Мотивація. Буває, я вибираю прикрасу в магазині, додаю в список бажань, й обіцяю собі її купити, коли… Коли здам звіт, допишу книжку тощо. Виконую. Купую. Потім ношу зі згадкою про якесь своє досягнення.

3. Відпочинок. Коли роботи багато, то складно знайти час на відпочинок. Якщо на мені є прикраса, то я можу просто перевести на неї погляд. Помилуватися переливами світла в камінчиках. Ось уже й думки стали легшими, і настрій покращився, можливо, навіть з’явилася якась нова ідея. Прикраси — це як маленька відпустка.

Приблизно 80 % моїх прикрас — це прикраси українського виробництва. Бо вони гарні іі — це важливо — їх можна відремонтувати, якщо щось (а два закордонних кільця довелося здати на переплавку після того, як із них випали камінчики). Ще мені подобається підтримувати українців, які роблять щось круте.

Ніжно люблю Ювелірний дім Орінго й часто ношу.

Я знаю, що прикраси — це не товар першої необхідності. Я знаю, що зараз такі часи, коли часто не до них… Але. Але я хочу, щоб Україну знали як країну, яка вміє робити красиві речі. Я хочу, щоб ми пишалися нашими ювелірами. Я хочу, щоб у нас у всіх була можливість купити собі все необхідне й ще трохи балощів.

Тож якщо все одно купуєте, то купуйте українське. Якщо шукаєте подарунок, даруйте українське. Якщо можете порадити комусь з іноземців, радьте українське.

Це допис на правах любові.

Чи вам колись потрапляв малесенький камінчик у взуття?.. Гадаю, що так. Або, можливо, у вас колись була дірка в зубі, яку ледь-ледь видно, втім на дотик вона відчувалася величезною? А як це може боліти!… Так, що забудеш про все на світі…

А прикраси? Срібна чи золота сережка може важити, скажімо, 2 грами. Але вдягаєш — і настрій покращується. Обличчя починає ніби сяяти. Ось уже й життя загалом здається приємним 🙂

А парфуми? Скільки важить один пшик? Майже нічого. Втім, це новий образ, нові відчуття, приємність, радість, краса. Для вас і для тих, хто поруч.

Маленькі речі можуть мати дуже велике значення.

«Маленькі важливі слова» — це тема завтрашньої зустрічі мовного клубу. Ми побачимося в Книгарні «Є» (пр. Свободи, 7) і говоритимемо про прийменники. Це якраз такі маленькі слова, які багато змінюють. Я розкажу, чим українські прийменники відрізняються від російських, а також як прийменники змінюють звучання художніх текстів.

Завтра о 18:30 у Львові. Приходьте. Це безкоштовно.