Пам'ятаю, що кілька моїх підписників назвали своїх кішок Міцями на честь нині вже покійної директорки з натхнення цього проєкту. Доволі багато насправді. Минув час. Зізнавайтесь, чи у вас вже є коти на ім'я Міф і киці на ім'я Мрія?
Я писала цю книжку, щоб розказати про часто непомітне, але важливе життя вуличних котиків. Також про те, як ведеться волонтерам, які ними опікуються. Написала і відпустила у світ. А потім моя книжка-дитина прийшла до мене і раптом каже:
— Мам, я цей во… Буду посібником із кримськотатарської.
— Несподівано, але дуже добре, гаразд!
Ви могли помітити, що я пишу дуже простими реченнями. Навіть коли хочу сказати складне. Навіть — особливо коли про складне. Це тому, що мені хочеться, аби читачам було комфортно. Короткі прості фрази, коли їх багато, створюють відчуття невимушеності. Розмови на рівних. Дружньої розмови. Я вважаю, що в такій атмосфері інформацію найлегше сприйняти і полюбити.
Це якось вийшло само собою, що ці прості короткі речення стали моїм стилем. Коли я пишу, намагаюся створювати ними музику і красу. Навіть ритм — але не такий, як у віршах, а інший. Як вдих-видих, вдих-видих. Стук-стук серця. Стук-стук.
Теж само собою вийшло, що починала я як амбасадорка української мови, а тепер я ще й трошки амбасадорка кримськотатарської. Бо моя книжка «Паралельне життя безпритульних котів» вийшла у перекладі цією маленькою важливою мовою.
Цікаво, що оця моя схильність до простих коротких речень робить книжку про котів дуже зручною і доречною для тих, хто тільки починає читати кримськотатарською. З ініціативи перекладачки Мамурє Чабанової наприкінці книжки з’явився розділ зі словничком. Там зібрані слова, пов’язані з тваринами: «лоток», «переноска» тощо. Також ось-ось з’явиться й аудіоверсія книжки, а отже, вона буде корисною тим, хто вчиться розуміти кримськотатарську на слух.
Кажуть, що книжки живуть своїм життям. Мабуть, так і є.
===
Я сьогодні отримала посилку від видавництва з цими книжками. Кому потрібен примірник з автографом авторки — замовляйте на сайті!
— Мам, я цей во… Буду посібником із кримськотатарської.
— Несподівано, але дуже добре, гаразд!
Ви могли помітити, що я пишу дуже простими реченнями. Навіть коли хочу сказати складне. Навіть — особливо коли про складне. Це тому, що мені хочеться, аби читачам було комфортно. Короткі прості фрази, коли їх багато, створюють відчуття невимушеності. Розмови на рівних. Дружньої розмови. Я вважаю, що в такій атмосфері інформацію найлегше сприйняти і полюбити.
Це якось вийшло само собою, що ці прості короткі речення стали моїм стилем. Коли я пишу, намагаюся створювати ними музику і красу. Навіть ритм — але не такий, як у віршах, а інший. Як вдих-видих, вдих-видих. Стук-стук серця. Стук-стук.
Теж само собою вийшло, що починала я як амбасадорка української мови, а тепер я ще й трошки амбасадорка кримськотатарської. Бо моя книжка «Паралельне життя безпритульних котів» вийшла у перекладі цією маленькою важливою мовою.
Цікаво, що оця моя схильність до простих коротких речень робить книжку про котів дуже зручною і доречною для тих, хто тільки починає читати кримськотатарською. З ініціативи перекладачки Мамурє Чабанової наприкінці книжки з’явився розділ зі словничком. Там зібрані слова, пов’язані з тваринами: «лоток», «переноска» тощо. Також ось-ось з’явиться й аудіоверсія книжки, а отже, вона буде корисною тим, хто вчиться розуміти кримськотатарську на слух.
Кажуть, що книжки живуть своїм життям. Мабуть, так і є.
===
Я сьогодні отримала посилку від видавництва з цими книжками. Кому потрібен примірник з автографом авторки — замовляйте на сайті!
Кіт Міф старається для безпритульних котиків: https://www.instagram.com/p/DUn_QDziLRc/?igsh=bWR4ZzJyM3d4Mmw0
«Ой, мамо, люблю Гриця,
Гриць на конику вертиться,
Грицю шапка до лиця,
Люблю Гриця-молодця!»
Мене все ще непокоїть ця пісня. Якщо пригадаєте текст, то там усі, крім Гриця та співачки, працюють:
«Роман косить, Гапка в’яже,
Катерина загріба,
Роман волей напуває,
Ганна воду витяга.»
Що ми знаємо про Гриця? Що він вертиться на конику тому, що може собі це дозволити. Має коня. Можливо, це його родинний. Можливо, Гриць — наглядач, і тому він їздить конем та спостерігає, чи добре працюють інші. Шапка в нього мала б була гарною. Навряд чи комусь до лиця стара обідрана шапка, правда? Події пісні мали б відбуватися в серпні. Це мала б бути ну дуже особлива шапка, щоб носити її в серпні. Вона демонструє високий статус Гриця?
Що ми знаємо про того, хто співає цю пісню? Співачка закохана в Гриця. Працьовитий Роман якось її не приваблює. Про свої почуття вона розповідає мамі. Не часто так роблять залюблені дівчата, еге ж?.. Хіба б співачка знала, що мама схвалить цей вибір. Гриць мав би бути тим, кого називають «популярний хлопчик».
Життя — цікава річ. Доля популярних хлопчиків та дівчаток часто складається за однією схемою. Ми не знаємо, що відбулося з героями пісні через 20 років. Але ймовірний такий варіант:
Роман — одружений, збудував хату, має господарство. Далі активно працює.
Гапка — одружена, двоє дітей, керує збором пшениці, пече найсмачніший хліб.
Катерина — відповідає за заготівлю та зберігання соломи, допомогла батькам виростити та вивчити п’ятеро молодших братів та сестер.
Ганна — реалізувала проєкт «Криниця в кожному подвір’ї», всиновила та виростила четверо дітей.
Гриць — усе ще крутиться на конику в тій самій шапці.
Гриць на конику вертиться,
Грицю шапка до лиця,
Люблю Гриця-молодця!»
Мене все ще непокоїть ця пісня. Якщо пригадаєте текст, то там усі, крім Гриця та співачки, працюють:
«Роман косить, Гапка в’яже,
Катерина загріба,
Роман волей напуває,
Ганна воду витяга.»
Що ми знаємо про Гриця? Що він вертиться на конику тому, що може собі це дозволити. Має коня. Можливо, це його родинний. Можливо, Гриць — наглядач, і тому він їздить конем та спостерігає, чи добре працюють інші. Шапка в нього мала б була гарною. Навряд чи комусь до лиця стара обідрана шапка, правда? Події пісні мали б відбуватися в серпні. Це мала б бути ну дуже особлива шапка, щоб носити її в серпні. Вона демонструє високий статус Гриця?
Що ми знаємо про того, хто співає цю пісню? Співачка закохана в Гриця. Працьовитий Роман якось її не приваблює. Про свої почуття вона розповідає мамі. Не часто так роблять залюблені дівчата, еге ж?.. Хіба б співачка знала, що мама схвалить цей вибір. Гриць мав би бути тим, кого називають «популярний хлопчик».
Життя — цікава річ. Доля популярних хлопчиків та дівчаток часто складається за однією схемою. Ми не знаємо, що відбулося з героями пісні через 20 років. Але ймовірний такий варіант:
Роман — одружений, збудував хату, має господарство. Далі активно працює.
Гапка — одружена, двоє дітей, керує збором пшениці, пече найсмачніший хліб.
Катерина — відповідає за заготівлю та зберігання соломи, допомогла батькам виростити та вивчити п’ятеро молодших братів та сестер.
Ганна — реалізувала проєкт «Криниця в кожному подвір’ї», всиновила та виростила четверо дітей.
Гриць — усе ще крутиться на конику в тій самій шапці.
Як українська казка в тайському перекладі набула нового сенсу
Раніше я вже розповідала про те, що переклала казки своєї прабабусі тайською мовою. Зокрема цікаво вийшло з казкою про їжачка, якому інші тварини допомагають підготуватися до зими. Це історія про передбачливість, допомогу і вдячність. Так в українській версії.
У процесі роботи ми з перекладачем вперлися в слово «куниця». У них такі тварини не водяться і дітям невідомі, хоча відповідне слово мають. У них є схожа тварина — мангуста, оцю люди знають. Він питав, чи варто замінити. Я сказала, що ні. Я хотіла якраз зберегти в перекладі антураж української природи. Він зі мною погодився, втім сказав, що в них слово «куниця» має дуже негативне звучання. Хижа погана тварина. Неприйнятливо для дитячої книжки.
Я розпитала його, чи є можливість використати пестливу форму. От у нас таких форм дофіга. Їжак — їжачок, лиса — лисичка. Тощо. Я припустила, що так можна пом’якшити «куницю». Він сказав, що над цим уже думав під час роботи над іншими моїми казками. Пестливих форм немає, але у тайській мові активно користуються префіксами, які позначають родинний зв’язок, — і через це висловлюють ніжне ставлення. Ці префікси застосовуються не тільки для безпосередньо родичів, а й також просто для неформального спілкування.
Так у їжачка з’явився префікс «молодший, маленький». Це доречно, бо за сюжетом це його перша осінь. А куниця зробилася «тітонька» — і це якраз зробило її образ м’яким і дружнім. Інші тварини теж стали «тітоньки». А казка загалом набула нової моралі: молодшим варто вчитися в старших.
Тож, тайською мовою це казка про передбачливість, допомогу, вдячність — і також про те, що старших буває корисно послухати.
І я думаю, що це чудово.
Раніше я вже розповідала про те, що переклала казки своєї прабабусі тайською мовою. Зокрема цікаво вийшло з казкою про їжачка, якому інші тварини допомагають підготуватися до зими. Це історія про передбачливість, допомогу і вдячність. Так в українській версії.
У процесі роботи ми з перекладачем вперлися в слово «куниця». У них такі тварини не водяться і дітям невідомі, хоча відповідне слово мають. У них є схожа тварина — мангуста, оцю люди знають. Він питав, чи варто замінити. Я сказала, що ні. Я хотіла якраз зберегти в перекладі антураж української природи. Він зі мною погодився, втім сказав, що в них слово «куниця» має дуже негативне звучання. Хижа погана тварина. Неприйнятливо для дитячої книжки.
Я розпитала його, чи є можливість використати пестливу форму. От у нас таких форм дофіга. Їжак — їжачок, лиса — лисичка. Тощо. Я припустила, що так можна пом’якшити «куницю». Він сказав, що над цим уже думав під час роботи над іншими моїми казками. Пестливих форм немає, але у тайській мові активно користуються префіксами, які позначають родинний зв’язок, — і через це висловлюють ніжне ставлення. Ці префікси застосовуються не тільки для безпосередньо родичів, а й також просто для неформального спілкування.
Так у їжачка з’явився префікс «молодший, маленький». Це доречно, бо за сюжетом це його перша осінь. А куниця зробилася «тітонька» — і це якраз зробило її образ м’яким і дружнім. Інші тварини теж стали «тітоньки». А казка загалом набула нової моралі: молодшим варто вчитися в старших.
Тож, тайською мовою це казка про передбачливість, допомогу, вдячність — і також про те, що старших буває корисно послухати.
І я думаю, що це чудово.
Колись, коли світ був ще зовсім іншим, прабабуся Устя розповідала мені казки. Не читала, бо читати вона не вміла. Так і не навчилася... Але розповідала. Зі своєї фанатазії та від серця. Її голос був таким стареньким і таким теплим, а кожна казка — така цікава. Дуже кортіло дізнатися, що ж там сталося далі... Я слухала про зайчиків, їжачків, ведмедиків і мишок — і розуміла, що цей світ чудовий.
Бабусі вже тридцять років як немає, а я тепер доросла тьотя. І тут я зрозуміла, що досі пам'ятаю її казки і досі зігріваюся їхнім теплом. Я подумала, що ці казки повинні жити далі. Для всіх малят. В Україні та за кордоном. Навіть особливо за кордоном.
Так народилася серія «Казки баби Усті» — чотири невеликі книжечки, створені спеціально для дітей (1–6 років):
🐭 «Мишка та горщик кашки»
🐻 «Ведмідь і три сестрички»
🍂 «Осінь для їжачка»
🦊 «Ковзани для лисенятка»
Вони електронні і з малюнками. Тому їх вже зараз можна читати у будь-якій точці світу.
Бабусі вже тридцять років як немає, а я тепер доросла тьотя. І тут я зрозуміла, що досі пам'ятаю її казки і досі зігріваюся їхнім теплом. Я подумала, що ці казки повинні жити далі. Для всіх малят. В Україні та за кордоном. Навіть особливо за кордоном.
Так народилася серія «Казки баби Усті» — чотири невеликі книжечки, створені спеціально для дітей (1–6 років):
🐭 «Мишка та горщик кашки»
🐻 «Ведмідь і три сестрички»
🍂 «Осінь для їжачка»
🦊 «Ковзани для лисенятка»
Вони електронні і з малюнками. Тому їх вже зараз можна читати у будь-якій точці світу.
Друзі, моя книжка про безпритульних котів і волонтерку, яка ними опікується, відсьогодні продається у електронному вигляді.
Вона — про погляд на вуличних котів як на джерело щастя у цьому ̶в̶с̶р̶а̶ бентежному світі. Про те, як можна стати щасливішою і кращою людиною, піклуючися про них.
Ця історія про те, як бачити більше у звичайному. Про важлівість непомітного.
Підходить для читачів від 10 та до 120 років.
Думаю, найбільше зайде:
- тим, хто любить тварин;
- тим, хто народився у сім’ї, де НЕ любили тварин,
- дітям,
- читачам на пенсії,
- волонтерам,
- людям, які воліють щось змінити у своєму житті на краще.
Ціна демократична, лише 150 гривень, купуйте на сайті:
https://www.yakaboo.ua/ua/paralel-ne-zhittja-bezpritul-nih-kotiv.html
(прочитати початок там теж можна)
Цим ви також підтримаєте мене і хвостатих.
Вона — про погляд на вуличних котів як на джерело щастя у цьому ̶в̶с̶р̶а̶ бентежному світі. Про те, як можна стати щасливішою і кращою людиною, піклуючися про них.
Ця історія про те, як бачити більше у звичайному. Про важлівість непомітного.
Підходить для читачів від 10 та до 120 років.
Думаю, найбільше зайде:
- тим, хто любить тварин;
- тим, хто народився у сім’ї, де НЕ любили тварин,
- дітям,
- читачам на пенсії,
- волонтерам,
- людям, які воліють щось змінити у своєму житті на краще.
Ціна демократична, лише 150 гривень, купуйте на сайті:
https://www.yakaboo.ua/ua/paralel-ne-zhittja-bezpritul-nih-kotiv.html
(прочитати початок там теж можна)
Цим ви також підтримаєте мене і хвостатих.
Як фруструвати столітню бабусю?
Легко! Якщо ви маленька дитина.
Ділюся, як я відновлювала казку про ведмедя, яку розповідала моя прабаба Устя.
Сюжет у історії такий: три сестрички йдуть у ліс. Там губляться. Роблять провальні спроби розпитати дорогу додому у дрібних звірів. Потім приходить ведмідь і визивається допомогти сестричкам. Дівчатка залізають йому на спину, і він їх привозить до мами, та радіє. На знак вдячності, мама з донечками розчісують шерсть ведмедя і заплітають її квітами.
Історія реконструкції казки дуже проста. Власне, нема ніякої історії. Цю казку я пам’ятала повністю, від початку до кінця, тож я просто сіла і її написала. Дивовижне тут хіба те, що я востаннє я чула дофіга років тому. Баба померла у 1996.
Щоправда, у процесі записування цієї казки виникло трохи труднощів.
Перше — я переймалася, чи вже є подібна народна казка? Річ у тім, що моя прабабуся деякі казки вигадувала сама, але інколи також переповідала народні. Про зайчика й лисичку, про Івасика-Телесика (щоправда, у пом’якшеній версії, без канібалістичних моментів). Й ось я не знала, ця казка про ведмедя та сестричок — з яких?
Тож я купила велику збірку українських казок, перечитала їх, також передивилася купу всього в інтернеті. Ні, такої самої казки не знайшла.
Друге. Мій улюблений момент у казці — це коли дівчата залізають на спину ведмедеві. Бабуся це якось так чудово описувала. Як він ліг, щоб їм зручніше було, як вони лізли, як всілися на спині. Описувала, яка у ведмедя була шерсть: густа, збита, тепла, міцна. Й ось далі ведмідь рушає — і тут цікаве. Бабуся казала так: «Старша дівчинка трималася за одно вушко, середня за друге». А я мала запитувала: «А найменша за що трималася?»
Я от зараз часто пряма буваю, а в дитинстві була ще пряміша. Бабусю це питання завжди фруструвало. Втім вона викручувалася, як могла. Інколи казала, що третя дівчинка трималася за хвостик, інколи — за холку. Мене малу такі відповіді задовільняли.
Але коли я доросла сіла це описувати, я зрозуміла, що технічно неможливо, щоб дівчатка сиділа одна за одною на спині ведмедя і мали можливість триматися за різні його вуха. Про хвостик і холку взагалі мовчу.
Я довго ходила, мучалася, думала, що із цим робити. У результаті зрозуміла, що це можна спростити. У моїй версії дівчатка просто тримаються за шерсть.
Чи я задоволена таким рішенням? І так, і ні. Мені подобається, що казка стала більш технічно правильною. Втім я трошки шкодую за спогадом дитинства. Коли я слухала казку від прабабусі, то весь час дуже живо уявляла відчуття пухнастого ведмежого вушка під пальцями.
А ще я дуже яскраво уявляла, як ведмедя розчісували й заплетали. Навіть досі перед очима бачу заплетеного квітами звіра. Приблизно так, як коням та единорогам гриви заплітають трояндами на малюнках, тільки у ведмедя весь тулуб. Під цю марку, бабуся встигала розчесати й заплести й мене теж — ще один старовинний педагогічний лайфхак.
Казка називається «Ведмідь і три сестрички». Вона відповідає літньому сезону в циклі із чотирьох «Казок баби Усті».
#granny_ustias_tales
Легко! Якщо ви маленька дитина.
Ділюся, як я відновлювала казку про ведмедя, яку розповідала моя прабаба Устя.
Сюжет у історії такий: три сестрички йдуть у ліс. Там губляться. Роблять провальні спроби розпитати дорогу додому у дрібних звірів. Потім приходить ведмідь і визивається допомогти сестричкам. Дівчатка залізають йому на спину, і він їх привозить до мами, та радіє. На знак вдячності, мама з донечками розчісують шерсть ведмедя і заплітають її квітами.
Історія реконструкції казки дуже проста. Власне, нема ніякої історії. Цю казку я пам’ятала повністю, від початку до кінця, тож я просто сіла і її написала. Дивовижне тут хіба те, що я востаннє я чула дофіга років тому. Баба померла у 1996.
Щоправда, у процесі записування цієї казки виникло трохи труднощів.
Перше — я переймалася, чи вже є подібна народна казка? Річ у тім, що моя прабабуся деякі казки вигадувала сама, але інколи також переповідала народні. Про зайчика й лисичку, про Івасика-Телесика (щоправда, у пом’якшеній версії, без канібалістичних моментів). Й ось я не знала, ця казка про ведмедя та сестричок — з яких?
Тож я купила велику збірку українських казок, перечитала їх, також передивилася купу всього в інтернеті. Ні, такої самої казки не знайшла.
Друге. Мій улюблений момент у казці — це коли дівчата залізають на спину ведмедеві. Бабуся це якось так чудово описувала. Як він ліг, щоб їм зручніше було, як вони лізли, як всілися на спині. Описувала, яка у ведмедя була шерсть: густа, збита, тепла, міцна. Й ось далі ведмідь рушає — і тут цікаве. Бабуся казала так: «Старша дівчинка трималася за одно вушко, середня за друге». А я мала запитувала: «А найменша за що трималася?»
Я от зараз часто пряма буваю, а в дитинстві була ще пряміша. Бабусю це питання завжди фруструвало. Втім вона викручувалася, як могла. Інколи казала, що третя дівчинка трималася за хвостик, інколи — за холку. Мене малу такі відповіді задовільняли.
Але коли я доросла сіла це описувати, я зрозуміла, що технічно неможливо, щоб дівчатка сиділа одна за одною на спині ведмедя і мали можливість триматися за різні його вуха. Про хвостик і холку взагалі мовчу.
Я довго ходила, мучалася, думала, що із цим робити. У результаті зрозуміла, що це можна спростити. У моїй версії дівчатка просто тримаються за шерсть.
Чи я задоволена таким рішенням? І так, і ні. Мені подобається, що казка стала більш технічно правильною. Втім я трошки шкодую за спогадом дитинства. Коли я слухала казку від прабабусі, то весь час дуже живо уявляла відчуття пухнастого ведмежого вушка під пальцями.
А ще я дуже яскраво уявляла, як ведмедя розчісували й заплетали. Навіть досі перед очима бачу заплетеного квітами звіра. Приблизно так, як коням та единорогам гриви заплітають трояндами на малюнках, тільки у ведмедя весь тулуб. Під цю марку, бабуся встигала розчесати й заплести й мене теж — ще один старовинний педагогічний лайфхак.
Казка називається «Ведмідь і три сестрички». Вона відповідає літньому сезону в циклі із чотирьох «Казок баби Усті».
#granny_ustias_tales
Друзі, я до вас з чудовою новиною!
Пам’ятаєте мою книжку про проблеми безпритульних тварин в Україні і про волонтерку, яка ними опікується?
"Паралельне життя безпритульних котів", з рецензіями від ЛКП "Лев" та Притулок для тварин Gostomel Shelter
Ця книжка здобула ще один грант!
Цього разу від House of Europe!
І вийде у перекладі кримськотатарською мовою!
Перекладатиме чудова Мамурє Чабанова
Як кримка, як котолюбка, як авторка я дуже-дуже тішуся!
Пам’ятаєте мою книжку про проблеми безпритульних тварин в Україні і про волонтерку, яка ними опікується?
"Паралельне життя безпритульних котів", з рецензіями від ЛКП "Лев" та Притулок для тварин Gostomel Shelter
Ця книжка здобула ще один грант!
Цього разу від House of Europe!
І вийде у перекладі кримськотатарською мовою!
Перекладатиме чудова Мамурє Чабанова
Як кримка, як котолюбка, як авторка я дуже-дуже тішуся!
Мені хочеться про це написати великими буквами, але в інтернеті немає достатньо великих.
Ви ж знаєте, що я легенько схиблена на котах. І почитую котячі спільноти.
Так ось. Коти бувають ВИСЛОВУХІ. Від слова "висіти". У них висять вушка, тому вони висловухі.
А весловухі — це якщо весла замість вух. Не пишіть так ніколи.
Ви ж знаєте, що я легенько схиблена на котах. І почитую котячі спільноти.
Так ось. Коти бувають ВИСЛОВУХІ. Від слова "висіти". У них висять вушка, тому вони висловухі.
А весловухі — це якщо весла замість вух. Не пишіть так ніколи.
Власники котів (гадаю, собак і батьки маленьких дітей теж) знають абсолютно усі предемети вдома за звуками, які ті видають або потенційно можуть видавати.
Вечір. Тиша. Я у вітальні, працюю за ноутбуком. Раптом з кухні долинає тихий звук. Ніби щось шкребе по пластику. Миттю у пам’яті проносяться усі можливі об’єкти і їхні комбінації… Розумію, що можливий варіант тільки один: киця Мрія залізла на столешню і облизує кефір, який я витягла з холодильника грітися.
— Не чіпай пляшку, то для мами! — кричу я їй, бо лінь вставати.
Колись мені не подобалося, коли власників тварин називають “мама”, “тато”, але так звикли казати ветеринари… А потім я подумала, що оце все з прибиранням і підтиранням дійсно схоже, тож прийняла таку свою роль і її назву.
Так ось, спочатку я крикнула то, а потім усвідомила, що стіни у нас тонкі. І якщо я чую сусідів, то і вони мене чують. І про пляшку теж чули.
Хто мені тепер повірить, що алкоголь я не п’ю вже майже чотири роки як? Взагалі, зовсім, вопше повністю. Ніхто не повірить.
До речі, у директорів з натхнення День народження. Їм виповнився рочок. Але якщо я виставлю їхню фотку і напишу, що ось цих національних кошенят ніхто не привітав… мені теж ніхто не повірить.
Таке зараз життя.
Вечір. Тиша. Я у вітальні, працюю за ноутбуком. Раптом з кухні долинає тихий звук. Ніби щось шкребе по пластику. Миттю у пам’яті проносяться усі можливі об’єкти і їхні комбінації… Розумію, що можливий варіант тільки один: киця Мрія залізла на столешню і облизує кефір, який я витягла з холодильника грітися.
— Не чіпай пляшку, то для мами! — кричу я їй, бо лінь вставати.
Колись мені не подобалося, коли власників тварин називають “мама”, “тато”, але так звикли казати ветеринари… А потім я подумала, що оце все з прибиранням і підтиранням дійсно схоже, тож прийняла таку свою роль і її назву.
Так ось, спочатку я крикнула то, а потім усвідомила, що стіни у нас тонкі. І якщо я чую сусідів, то і вони мене чують. І про пляшку теж чули.
Хто мені тепер повірить, що алкоголь я не п’ю вже майже чотири роки як? Взагалі, зовсім, вопше повністю. Ніхто не повірить.
До речі, у директорів з натхнення День народження. Їм виповнився рочок. Але якщо я виставлю їхню фотку і напишу, що ось цих національних кошенят ніхто не привітав… мені теж ніхто не повірить.
Таке зараз життя.
Як мене представляють іншим людям:
2024
Це Наталя, ото знаєте дописи такі у жовтих рамочках? Це її. Книжки теж, ага... До речі, вона кошенят недавно завела.
2025
Це Наталя, у неї є кіт Міф та кішка Мрія. Ще пише блог, ото таке, знаєте, у жовтих рамочках, і книжки.
2026
Міфа та Мрію знаєте? Так от це їхня Наталя.
2024
Це Наталя, ото знаєте дописи такі у жовтих рамочках? Це її. Книжки теж, ага... До речі, вона кошенят недавно завела.
2025
Це Наталя, у неї є кіт Міф та кішка Мрія. Ще пише блог, ото таке, знаєте, у жовтих рамочках, і книжки.
2026
Міфа та Мрію знаєте? Так от це їхня Наталя.
Декілька неочевидних фактів про власників котів
1. Ми їх весь час перераховуємо
Здебільшого кількість виходить правильною, але зрідка буває, що налічуємо більше або менше. Лякає нас тільки останнє. Якщо ж вийшло більше, значить, когось порахували двічі або зайшов кіт із вулиці — це норм. Набагато гірше, якщо когось (хто, ймовірно, просто солодко спить на шафі й не озивається) бракує.
2. Ми «бережемо» ковдру
Буває так, що подушка, ковдра чи щось подібне збивається грудкою. Крізь сон нам здається, що це кіт. І ми цю грудку намагаємося нічим не потурбувати. Довго. Годинами. До ранку.
3. Розмови про каки
Коли ми зустрічаємося з іншими власниками котів, розмова якаось непомітно переходить на то, як хто з наших підопічних покакав. Майже завжди.
4. У нас треновані сечові міхури
Коти часто засипають у нас не руках. Ну не будити ж їх, якщо мені захотілося в туалет?
5. Ми знаємо, скільки коштує поригати
Котів доволі часто тошнить. Йдеться про нормальний режим. Так їхня природа. Або вони нализалися власної шерсті, або наїлися травички, або спробували з’їсти щось не те.
Якщо кіт на вологому кормі, ми абсолютно точно, до копійки, знаємо, скільки коштувало те, що він щойно виблював.
1. Ми їх весь час перераховуємо
Здебільшого кількість виходить правильною, але зрідка буває, що налічуємо більше або менше. Лякає нас тільки останнє. Якщо ж вийшло більше, значить, когось порахували двічі або зайшов кіт із вулиці — це норм. Набагато гірше, якщо когось (хто, ймовірно, просто солодко спить на шафі й не озивається) бракує.
2. Ми «бережемо» ковдру
Буває так, що подушка, ковдра чи щось подібне збивається грудкою. Крізь сон нам здається, що це кіт. І ми цю грудку намагаємося нічим не потурбувати. Довго. Годинами. До ранку.
3. Розмови про каки
Коли ми зустрічаємося з іншими власниками котів, розмова якаось непомітно переходить на то, як хто з наших підопічних покакав. Майже завжди.
4. У нас треновані сечові міхури
Коти часто засипають у нас не руках. Ну не будити ж їх, якщо мені захотілося в туалет?
5. Ми знаємо, скільки коштує поригати
Котів доволі часто тошнить. Йдеться про нормальний режим. Так їхня природа. Або вони нализалися власної шерсті, або наїлися травички, або спробували з’їсти щось не те.
Якщо кіт на вологому кормі, ми абсолютно точно, до копійки, знаємо, скільки коштувало те, що він щойно виблював.
Речі, які потрібно знати про цього кота.
1. Він хлопчик, хоча спочатку всі думали, що дівчинка.
2. Яка ж у нього шерсть!.. Сніжно-біла. М’яка, шовковиста. Довга, але не занадто. Ніби шлейф.
3. У нього оливкового кольору очі.
4. Це по-королівські красивій кіт.
5. Він дуже солодкий, лагідний. Хоче на ручки, спілкуватися і обійматися.
6. Трошки подряпав носик об клітку. Мусить в ній сидіть, бо відходить після кастрації.
Котик у Львові. Прилаштовується у квартиру. Тільки для тих, хто хоче його любити. Пишіть мені @happycatmom
1. Він хлопчик, хоча спочатку всі думали, що дівчинка.
2. Яка ж у нього шерсть!.. Сніжно-біла. М’яка, шовковиста. Довга, але не занадто. Ніби шлейф.
3. У нього оливкового кольору очі.
4. Це по-королівські красивій кіт.
5. Він дуже солодкий, лагідний. Хоче на ручки, спілкуватися і обійматися.
6. Трошки подряпав носик об клітку. Мусить в ній сидіть, бо відходить після кастрації.
Котик у Львові. Прилаштовується у квартиру. Тільки для тих, хто хоче його любити. Пишіть мені @happycatmom
Вожжини — прикріплені з обох боків до вуздечки довгі ремні, якими правлять кіньми. Вожжини не мали би торкатися чутливих ділянок, але якщо раптом потрапляють до них, то для коня це відчувається приблизно так, як лоскотання. Від цього кінь може понести, перекинути віз, травмуватися і травмувати всіх навколо. Тобто зробити необдумані і шкідливі насамперед для себе вчинки.
Є два слова, які я постійно плутаю: капібара і чупакабра. Перше — це така мила тваринка, як морська свинка, але значно більша. Друге — міфічна істота. Одного разу я таки помилилися і ляпнула не те. Було епічно. Досі соромно.
А у вас є такі пари слів, які ви плутаєте?
А у вас є такі пари слів, які ви плутаєте?
Сьогодні вночі при виконанні службових обов'язків директорів з натхнення группа пухнастих осіб забарикадували двері на кухню. З середини. Діяли за попередньою змовою. Спрацювали професійно: були в масках і рукавичках. Вони завжди в масках і рукавичках, такий окрас.
Вони відколупали панель, що закриває ніжки шаф (там недавно був ремонт, цю панель знімали і потім, мабуть, погано закріпили). Потім доштовхали до дверей, вперли одним кінцем в полотно, іншим — у меблі. І все. І не відчиниш. Зранку я сьогодні то все вишибала.
До цього вони вночи вмикали світло. Просто натискали на вмикачі, де могли до них дістати. Постійно відкривають шухляди, бо там багато цікавого: ложки, пакети, труси.
Кайфують від котячих мультиків на ютубі. Дивляться канал, який любила й моя покійна Міця.
Я прочитала про котів купу книжок. І про Давній Єгипет, і про дресирування, і про їхнє тіло, і про хвороби, і про психологію. Я знаю про них все і нічого.
В Таїланді кажуть, що сіамські коти — це середнє між котами та мавпою. Щось в цьому є. Моїх (типу як) балінезійців точно стосується.
У нас все добре. Люблю їх страшенно.
Вони відколупали панель, що закриває ніжки шаф (там недавно був ремонт, цю панель знімали і потім, мабуть, погано закріпили). Потім доштовхали до дверей, вперли одним кінцем в полотно, іншим — у меблі. І все. І не відчиниш. Зранку я сьогодні то все вишибала.
До цього вони вночи вмикали світло. Просто натискали на вмикачі, де могли до них дістати. Постійно відкривають шухляди, бо там багато цікавого: ложки, пакети, труси.
Кайфують від котячих мультиків на ютубі. Дивляться канал, який любила й моя покійна Міця.
Я прочитала про котів купу книжок. І про Давній Єгипет, і про дресирування, і про їхнє тіло, і про хвороби, і про психологію. Я знаю про них все і нічого.
В Таїланді кажуть, що сіамські коти — це середнє між котами та мавпою. Щось в цьому є. Моїх (типу як) балінезійців точно стосується.
У нас все добре. Люблю їх страшенно.
Рейтинг найкращих звуків у світі за версією моїх котів.
1. Відкриття пачки з кормом.
2. Закриття нотубука.
3. Музика з ютуб-каналів для котів.
4. Звук, з яким я зранку розплющую очі.
Користуючись нагодою, спитаю. Скажіть, чи читають мене професійні грумери? Або просто власники котів із шерстю середньої довжини (не короткою)? Порадьте нам, будь ласка, тример для лапок і̶ ̶д̶у̶п̶о̶к̶, а також розчіски.
1. Відкриття пачки з кормом.
2. Закриття нотубука.
3. Музика з ютуб-каналів для котів.
4. Звук, з яким я зранку розплющую очі.
Користуючись нагодою, спитаю. Скажіть, чи читають мене професійні грумери? Або просто власники котів із шерстю середньої довжини (не короткою)? Порадьте нам, будь ласка, тример для лапок і̶ ̶д̶у̶п̶о̶к̶, а також розчіски.
Згадала вам ще з нашого сімейного.
Наскільки мені відомо, це дуже старовинна приказка. Одна моя сташа родичка розповідала, що в часи голоду першим годували тата. Йому віддавали більшу кількість їжі й найкращу. Не дітям, не мамі, не літнім бабусям та дідусям. Саме татові. За цим була логіка: він мусив бути сильним, щоби працювати й роздобути гроші або їжу на всіх. Тоді було так.
Власне, тоді люди здебільшого жили великими родинами. Якщо ви бачили типову українську хату, то там зазвичай одне просторе приміщення, у якому відбувалося ВСЕ. Щоби було більш-менш комфортно, дії координували. Був час для їди, для спання тощо. От тільки дітям це не завжди вдавалося пояснити.
Якщо батько втомлений прийшов із роботи й сів їсти, найнедоречніше, що можуть зробити в цей момент діти, — це піти на горщик по-великому. І саме це зазвичай і робили🙂
У нас вдома цю фразу вживали в різних ситуаціях. Наприклад, коли прийшли гості, накрили стіл, усе таке гарне, тільки сіли — і тут якась дитина голосно каже: «А я хочу какати». І не тільки стосовно дітей. Часто коти або собаки згадують, що їм треба в туалет, коли тільки-тільки господарі всілися їсти. Інколи у нас так теж казали про будь-які погано скоординовані дії.
Наскільки мені відомо, це дуже старовинна приказка. Одна моя сташа родичка розповідала, що в часи голоду першим годували тата. Йому віддавали більшу кількість їжі й найкращу. Не дітям, не мамі, не літнім бабусям та дідусям. Саме татові. За цим була логіка: він мусив бути сильним, щоби працювати й роздобути гроші або їжу на всіх. Тоді було так.
Власне, тоді люди здебільшого жили великими родинами. Якщо ви бачили типову українську хату, то там зазвичай одне просторе приміщення, у якому відбувалося ВСЕ. Щоби було більш-менш комфортно, дії координували. Був час для їди, для спання тощо. От тільки дітям це не завжди вдавалося пояснити.
Якщо батько втомлений прийшов із роботи й сів їсти, найнедоречніше, що можуть зробити в цей момент діти, — це піти на горщик по-великому. І саме це зазвичай і робили🙂
У нас вдома цю фразу вживали в різних ситуаціях. Наприклад, коли прийшли гості, накрили стіл, усе таке гарне, тільки сіли — і тут якась дитина голосно каже: «А я хочу какати». І не тільки стосовно дітей. Часто коти або собаки згадують, що їм треба в туалет, коли тільки-тільки господарі всілися їсти. Інколи у нас так теж казали про будь-які погано скоординовані дії.
Засновниця проєкту робить так, щоб українська стала улюбленою мовою як мінімум 40 мільйонів людей
Created: 24 August 2025
Responsible:
This channel relays data from the next publicly available source: https://t.me/maketexts, for the purpose of popularizing it and increasing the audience of its subscribers.
Follow the links in the posts to get complete information about the Author or the subject of the post.