Давай займемось текстом

Донька подруги хоче кинути навчання, щоб не заважало заробляти гроші.

Лікарі радять кинути курити, щоб не шкодило здоров'ю.

Психологи з кожної праски радять кидати чоловіка, щоб не псував життя.

От я і думаю: треба й собі це все кинути - і зажити нарешті на повну котушку !

Проблема лише в тому, що ані навчання, ані чоловіка у мене немає. І ще я не курю.

Свіженька рецензія на українську книжку https://share.google/EdeJTOYnDG7DgmT7V

Тест на психотип

Фільмоскоп. Я навіть не знаю, чи траплялося вам це слово. Магія мого дитинства.

Треба було чекати вечора, коли стемніє — і це очікування завжди здавалося таким довгим! Потім нарешті із шафи витягали біле простирадло й вішали його на стіну. Мені навіть здається, що спеціально для цього в ній колись забили маленькі цвяшки. Полотно передбачувано провисало посередині, але дорослі старалися розправити й розрівняти його.

Фільмоскоп — таку сріблясту коробочку, пращура сучасних проєкторів — ставили навпроти стіни. Вмикали в розетку — і він починав світити жовтим, теплим світлом, а в його потоці було видно, як танцюють пилинки. Безліч пилинок. Ніколи не віриться, що їх так багато у повітрі навколо, поки не побачиш на власні очі! У пристрій заправляли плівку — і на простирадлі з’являлося диво!

Діафільм — це щось середнє між книжкою з малюнками й мультиком. Плівка з кадрами, які треба було промотувати вручну. На кожному з них — велике зображення і текст. Інколи поперемінно, на сусідніх кадрах. Текст потрібно було читати вголос — і спочатку це робили дорослі, а потім поступово навчилася і я.

Пам’ятаю, що тато дуже любив італійську казку про Джипоню, а на мене сильне враження справила історія про те, як до хворої дівчинки привели в квартиру слона. Бо вона дуже хотіла його побачити. Слон на простирадлі був величезним. Більшим, ніж міг бути на малюнках у книжках або на екрані нашого лампового телевізора. Але все одно набагато меншим за справжнього.

Чомусь ті перегляди по двадцятому колу одних і тих самих діафільмів установлювали вдома лад і спокій. Ми всі збиралися навколо променя світла й роздивлялися малюнки та букви — і це особливе відчуття сімейності, дружності, спільності… Ані кіно, ані мультики, ані книжки, ані настільні ігри такого ефекту не давали.

Фільмоскоп — це розвага зимова, коли темніє рано й коли вечорами не так легко придумати, чим зайняти дитину. Втім, я згадала про неї зараз, улітку, якраз через слона. Бо готуюся розповідати кенійцям про написання дитячих книжок і намагаюся максимально адаптувати письменницькі концепти до африканської культури й природи. Ось і згадала того дореволюційного слона зі свого дитинства. Тоді у мене був лише такий. Втім, використовувати його для прикладів не буду. Для прикладів у мене переважно африканські казки й діснеївські мультики. І ще мій досвід.

Діафільми вже в минулому. Замість них тепер величезні телевізори на рідких кристалах, кінотеатри, планшети, мобільні застосунки — і чого тільки немає. Немає, можливо, тієї атмосфери й спільності, яку дарував розжарений фільмоскоп і пилинки, що танцювали в потоці фотонів на своєму шляху до білого простирадла.

Коли я була маленькою, то жила в Криму, і, наскільки я можу пригадати, наявні у нас діафільми були лише російською мовою. Я навіть не знаю, чи існували вони українською в принципі? Які вони були? Чи яскраві? Чи цікаві? Чи дивилися їх ви? Чи любили їх?

Розкажіть, будь ласка, у коментарях.

У мене тут народилися племінниця. Я для неї зв'язала пледик. А поки в'язала, коти, звісно, допомагали 😆

Питання до чоловіків на ім'я Максим. Як ви ставитеся до того, що ваше ім'я написане майже на всій побутовій техніці?

На кавоварці, на чайнику, на пралці, на прасці, на витяжці...

Це дивно?

Чи ви звикли і не помічаєте?

Подивіться разом зі мною на цю приказку. Недомовленість у ній якась. Незрозуміло - а то що?.. Як попросити, що буде?..

Продовжуємо розмову про чоловіків

Але у чоловіках це не найголовніше, еге ж?

"Підйзд імба"

Бачила такий напис вчора. Надряпано на дверях.

Сучасна українська мова 😁

Якщо що, означає, що під'їзд заслуговує на найвищі оцінки.

- Наталю Василівно! Турбує книгарня КСД. У цей особливий день хочемо привітати вас з Днем народження. Бажаємо від всього серця вам щастя, здоров'я, перемоги, здійснення мрій... І хочемо подарувати вам каву!

- Каву?

*Подумки перебираю варіанти: кущ? Плантацію? Зерна? Напій?*

- Каву. Але у комплект до вашого замовлення. Яку книжку бажаєте купити? У нас є детективи, про кохання, фентезі...

- Слухайте, я зараз біжу, мені не дуже зручно...

- Наберу вас пізніше?

- Так, будь ласка

- Гарного вам дня!

- І вам гарного!

*Додати контакт*
*Заблокувати контакт*

У мене сьогодні День народження!

Ще один рік позаду — і не з найлегших. Було багато втрат, важких новин і розбитих ілюзій.

Але були й здобутки. Вікіпедія про мене з’явилась. Коти ведуть ютуб-канал, а я — блоги. За моїм сценарієм очікуються вистави про українську мову. Я написала вже чимало книжок, і пишуться нові. Добре пишуться, я ними тішуся. Мою книжку перекладають арабською, а я сама збираюся викладати для кенійців. Уламки розбитих ілюзій — це гарний матеріал для мозаїки майбутньої творчості.

А найголовніше — у мене найкращі у світі читачі. Це ви мене підтримуєте. Завжди. Ні в кого таких немає. Навіть коли заблокували мої соцмережі, ви все одно мене знайшли й залишилися зі мною.

У мене День народження — і сьогодні я мрію втілити ще більше проєктів. Про Україну й українське.

Подаруйте мені донати. Ви ж знаєте — з того завжди народжується щось чудове. Для всіх.

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/74GizqirJm

💳Номер картки банки
4874 1000 2813 5104

PayPal
letsmaketext@gmail.com

Про Маркіяна Камиша мені розповів хтось із підписників. Давно. Роки з два тому, а то й більше. Не пригадаю і не знайду точне формулювання, але пам’ятаю, що підписник чітко вказав на те, що це автор не з тих, кого можна знайти в українських топах, рейтингах, лонг-лістах… Я полізла дивитися, що за автор і які книжки. З’ясувала, що твори — про Чорнобильську зону, і вони дуже брутальні і депресивні. Тема не моя. Втім я спробувала знайти книжку, щоб купити, — і не змогла. У книгарнях не знайшла. І я цю ідею відклала.

Відклала аж допоки не почала працювати над базою перекладів укрліту для УІК. Тоді я згадала про автора і полізла шукати, чи є переклади. Знайшла. Занесла у таблицю. Ще раз подивилася на книжки. Тема ну геть не моя.

Пройшов час — і ось у мене в руках “Оформляндія”. І я читаю її за пів дня і не можу відірватися. Атмосферно. Брудно. Холодно. Перегортаю останню сторінку і думаю, де знайти наступну дозу. Тобто ще одну книжку автора. Чи це рахується за дозу?..

(читайте далі у коментарях)

Безодня

Я і моя Мрія

Магія української мови. От звідки ми всі знаємо, що тут йдеться про самогон?

Чомусь одна моя знайома так не про дитину, а про свого чоловіка каже

Гріх маю. Ходила їсти те, що у Львові називають "кебаб". Фастфуд. М'ясо у лаваші.

Переді мною в черзі були школяри. Один замовив XL, а інший L.

Хлопцям віддають замовлення на таці. Вони трохи відходять від каси. Зупиняються. Довго дивляться на згортки.

- А вони хоч відрізняються розміром? - запитує один.
- Ну, маленький менший, - запевняє другий.

Бачите, ось і знадобилися хлопцям ступені порівняння прикметників!

Ґралі - це вила для сіна

Що воно таке, га?