Давай займемось текстом

Українці - люди гостинні, але...

Я ще поки що у Львові, а моя книжка вже прямує до Африки у валізі пані Олени!

Пані Олена працює у Посольстві України в Кенії. Це саме вона познайомила мене з мистецьким центром Kibera Arts District, де я потім провела онлайн-курс з письменницької майстерності для кенійців. Усе пройшло натхненно, продуктивно й нам усім дуже сподобалося.

Мали нагоду пити каву разом. Є в нас кілька задумів щодо нових культурних проєктів на майбутнє. Нехай би з того вдалося щось чудове!

Директорка допомагає підписувати книжку

Привіт! Мене звуть Наталя, і я системно роблю щось чудове. Системно і давно.

Для популяризації української мови було зроблено спочатку все можливе. Потім неможливе. І потім ще трошки. Блог, мобільний застосунок, навчальні курси, книжки про мову, парфуми, сценарій вистави. Мені приємно знати, що кільком мільйонам людей я змогла показати українську такою, якою бачу її сама: класною, теплою, затишною, нашою.

Також я переймаюся долею котів. Співчуттю до безпритульних тварин і до волонтерів, які ними опікуються, присвячена моя книжка. Вона вийшла українською та кримськотатарською мовами. А ще маю ютуб-канал про котів. Канал, щоправда, лише українською та котячою.

Я люблю книжки. Вісім із написаних мною уже опубліковані, ще кілька — у процесі роботи. Мені подобаються дні, коли я зранку прокидаюся, п’ю каву й сідаю за клавіатуру, щоб викласти словами те, що проситься бути написаним і прочитаним.

Далі в моє життя прийшла культурна дипломатія. Чи то я до неї? Почалося з роботи

Міську, я забираю драбину! Тримайся пензля!

Я пам'ятаю часи, коли носити великі сережки-кільця у вухах вважалося дуже розпустним.

Тільки не можу пригадати, чому.

Купи сі мотоцикля

Зі мною у шкільні роки сталася одна історія. Про домашнє завдання. Я потім жила собі і жила - і все не знала, що з нею робити... Аж тут раптом бачу - конкурс оповідань. Я про ту історію згадала, взяла її написала - і відправила.

Заходьте почитати і полайкати.

І пишіть, будь ласка, чи з вами теж подібне траплялося?

https://md-eksperiment.org/post/20260907-natalja-misjuk-konkurs-nastupna-zustrich-shkola

Та й таке

Лише один у неї недолік: немає перекладу українською. Дуже прикро. Я сподіваюся, що перекладуть, бо це чудовий твір. Я грішна й каюсь — читала російською, якою знайшла.

«Ніде в Африці», Штефані Цвейг.

Щоправда, за книжкою є фільм: «Ніде в Африці». Схоже, теж чудовий, хоча я його ще не дивилася. Але книжку точно рекомендую всім, хто потребує підтримки у своєму біженстві; кому хочеться розібратися, як зовнішні обставини впливають на порозуміння у шлюбі, а також почитати про те, як дитина з європейського міста закохалася в африканське село. Головне, як Африка допомогла вижити тим, у кого майже не було шансів на життя.

Вас вітає вивіска компанії Деос Пеніз, що з латини перекладається як "божественний пісюн"

#свята_галичина

А чи є в мене підписники з Угорщини?

Маємо нагоду побачитися!

У межах 31-го Міжнародного книжкового фестивалю в Будапешті з 2 по 4 жовтня 2026 року відбудеться низка заходів, присвячених українській літературі, історії та культурі. Програма об’єднає презентації українських книжок, угорських перекладів і видавничих проєктів, зустрічі з авторами та перекладачами, а також дискусії про Україну, її культурну спадщину та сучасність.

*3 жовтня, субота*
10:00-10:45 | Вишеградський подіум
Презентація книги Наталі Місюк «Це я така у бабу Устю» та інших дитячих творів
Тепла історія про дитинство, родину та силу сімейної пам’яті, заснована на реальних подіях із дитинства авторки. Книга знайомить дітей з українськими родинними традиціями та цінністю часу, проведеного з близькими.
Гостя: авторка Наталя Місюк
Мова: українська, угорська

Приходьте!

Трошки неймовірної етимології

Шановні вчителі, бібліотекарі та всі, хто працює з дітьми 9–12 років!

Хочу нагадати, що для вас є безкоштовний і зручний сценарій для вистави про українську мову. Чудово підходить для тематичних свят і просто для збагачення освітнього процесу.

Також я не дуже рада, що мушу це писати, але насправді виставу можна ставити в укриттях. Вона для цього підходить. Просто щоб дітей відволікти, зайняти, щоб вони з користю і в ігровому процесі провели час, якщо вже зараз так складаються обставини.

Підходить для тих, хто тільки переходить на українську. Підходить також для осередків української громади за кордоном. Щоб діти знали, практикували і любили українську мову.

У сценарій входить:

розписані ролі;
реквізит, який потрібно роздрукувати на звичайному принтері;
цікаві вправи і завдання.

Завантажити можна тут: https://prykazka.com/charivna-ukrayinska-mova/

Пересилайте, будь ласка, цю інформацію знайомим педагогам. Бо українська мова чудова і важлива.

Як я вже розповідала, це літо для мене в професійному сенсі особливе тим, що я викладала письменницьку майстерність для африканців. Для кенійців. До речі, пройшло надзвичайно успішно: з семи дорослих студентів п’ятеро написали свої книжки для дітей. Твори у них вдалися пречудовими! Вони зараз ілюструються і готуються до видання. З нетерпінням чекаю, коли зможу вам їх показати! Але зараз поговорімо трохи про інше.

Я досліджую африканську літературу, зокрема літературу Кенії. Почала читати її для того, щоб зрозуміти контекст і адаптувати те, що я знаю про написання книжок, для авдиторії. Захопилася. Знайшла багато цікавого — і продовжую занурюватися. На своєму шляху знайомства з кенійською літературою я вперлася у таке наріжне питання: а чи колись книжки авторів Кенії перекладалися й видавалися в Україні? І знаєте що?

Виявилось, що так! Перекладалися і видавалися! В Україні! Але давно. Аж у жовтні й листопаді 1969 року...

(Читати повністю: https://prykazka.com/2026/08/30/keniyska-literatura-pshenychne-zerno/)

Не знаю, для чого вам ця інформація, але я маю рейтинг найогидніших способів мити посуд.

Четверте місце посіли люди, які посуд взагалі не миють, натомість перед їдою застеляють тарілки пакетами. Потім плівку викидають, тарілку ставлять на поличку — і до наступного використання.

Вважаю це огидним, бо пакети не герметичні. Щось та й буде потрапляти на тарілку, накопичуватися там, застигати… Фу.
Також не можу це пояснити, але у самому факті, що людина застеляє пакетом тарілку, є щось таке… Ну ніби стрімкий рух вниз по соціальних сходах. Це як перестати розчісуватися, слідкувати за собою… Ефект деграде.

Я, звичайно, розумію, що разово в екстремальних ситуаціях такий підхід допустимий. Але по можливості не робіть так.

***

Третє місце я присудила за миття тарілок лише з одного боку. Якось так склалося, що життя мене звело з кількома людьми, які могли покусати, якщо брудні тарілки поставити одна в одну, прибираючи зі стола. Скаженіли просто, якщо з’ясовувалося, що мити доведеться з двох боків. Навіть якщо я б їх помила — справа не у тому, хто це робить, а загалом у самій необхідності робити начебто зайву роботу.

Що можу сказати? Якщо тарілки мити лише з одного боку, вони з іншого поступово ставатимуть липкими, жирними і бридкими. Не обов’язково від залишків їжі, а й просто від контакту з руками. Також бруднитися будуть дротики сушарки, у яку ставлять помиті тарілки, і вона своєю чергою бруднитиме обидва боки тарілок.
Мийте з двох боків. Це лише на кілька секунд довше. Це швидше, ніж подивитися один короткий відеоролик.

***

Друге місце я віддала чоловікові, який живе відлюдником і розводить німецьких вівчарок. Ви, мабуть, вже здогадалися, у чому полягає спосіб, у який він миє свій посуд. Здогадалися ж?.. Якщо ні, то розповідаю. Все дуже екологічно, навіть занадто. Брудні тарілки, каструлі, ложки тощо він просто ставив перед собаками — і вони вилизують усе до блиску. Жодних мийних засобів. Жодних витрат води. Якщо треба — вилижуть з двох боків.

Чому це погано? Тому що мікрофлора собачого рота своєрідна. Хто знає, що люблять їсти собаки, коли раптом знаходять, той знає. Не треба людям ті бактерії, палички та інші пригоди. Залишки людської їжі теж далеко не завжди варто їсти собакам.

Якщо вже даєте вилизувати посуд собакам, то хоча б ретельно перемийте потім.

***

На першому місці за рівнем огидності спосіб, про який я дізналася в ЄС. Розвести у тазику мийний засіб з водою. Почергово занурити туди весь посуд. Повідшкребати залишки їжі у цей же тазик. У брудній воді поталапати всі тарілки, каструлі, ложки, чашки. Витягнути. Струсити воду. Не сполоскувати. Готово.

Мені пояснювали, що це екологічно і заощадливо. Казали, що весь бруд і все мило стікає з посуду і нічого не лишається на поверхні… Але знаєте що?

Якщо небо буде до мене милостивим, я б воліла ніколи не поставати перед таким вибором. Але якби вибирала, то вибрала б спосіб із собаками.

Дивовижну річ я помітила, шановне товариство. Знаєте, скільки українських книжок про IT є у перекладах іншими мовами?

Абсолютний, жирненький, повненький, огидненький нуль.

При всьому досвіді. При всіх втілених проєктах. При всьому ентузіазмі, натхненні, прагматизмі і бюджетах, які крутяться в українському IT. При всіх вкладених у технології зусиллях, годинах кодингу, дизайну, дзвінках, домовленостях, підписаних угодах, фантастичних досягненнях цифровізації. При всіх інкубаторах і акселераторах — книжок рівно нуль.

Розберімося звідки я знаю, а також, у причинах ситуації і пошукаймо рішення.

https://dou.ua/forums/topic/61691/

(Там у коментарях вже несеться)

Вибачте, але у мене в голові засіла одна думка, і я не можу її позбутися...

Є така ідіома російською: "плакать в три ручья". Тобто ревма ревіти. Сильно плакати. Ручей - це струмок.

Тобто.

Один струмок тече з одного ока. Другий - з другого. Звідки третій?

Лише свій - і то, мабуть, лише ціною великих зусиль

Були з кицєю Мрією у ветеринара. Добра новина: розчинилися за місяць два величезні камені у сечовомі міхурі! Лікування правильне, ефективне, допомогло. Операцію не треба робити. Хух. Ще місяць сказали давати таблетки і лікувальний корм, щоб вивести залишки осаду. Міфа теж стосується.

Приїхали додому. Випустила з переноски. Ще все було добре. Дала їсти. Сама вийшла на балкон на хвилину. Повертаюся - корм не доїли, зате у киці Мрії примружене одне око, з нього тече сльоза.

У мене вдома ще тільки що поролоном стіні не обшиті. Немає гострих предметів у доступі. Немає небезпечних предметів. Комах немає. Ніхто не бився, не драпався, та й коли б встигли?..
Ну, поки спостерігаю, ніби не дуже зле. Маю під рукою різні краплі, морально готуюсь, якщо що, знову до ветеринара…

Це тільки у мене такі малята, чи ваші теж так вміють?