Давай займемось текстом

Кошенята

Діти вміють здивувати. Вчора після презентації у бібліотеці, до мене підійшли малята і спитали, чи це я написала книжки про ведмедика Паддінгтона.

Хто не в темі, пояснюю: це приблизно як підійти до актора і спитати чи це йому минулого тижня дали Оскара.

Ні, написала не я, — і треба мати бубонці зі сталі, щоб дітям це сказати, коли вони дивляться на тебе великими очима і в них океан віри і сподівання.

Але чи лестить мені, що про мене так можна подумати? 😆 От у чому питання.

Регочу.

Ходила до дітей сьогодні у Леотеку

Всім привіт!

Недавно підписник мені сказав, що треба мати вішліст. Раптом хтось хоче мене підтримати.

Я послухалася і зібрала список речей, яким буду рада. Деякі допомагають мені в роботі й творчих проєктах, інші потрібні для повсякденного життя, а деякі просто потішать. Якщо захочете зробити мені подарунок, можете обрати щось зі списку і домовитися про передачу речі — або просто надіслати донат.

Дякую за підтримку! 💛

https://docs.google.com/spreadsheets/d/1bM0Ty6BQ6y_FJsNrzHbJSz1fvfBeJciBtBErymRpIsg/edit?usp=sharing

Мені було кілька місяців від народження, коли я роздивилися цей світ, подумала: “Та ну нафік” і надумала помирати. Зокрема захворіла на кашлюк. Батьки страшенно перелякалися. Почали шукати, як мене врятувати. Як лікування годилося ВСЕ.

Один із засобів був таким.

Щодня десь так от п'ятій ранку мене везли у вівчарню. Батьки домовилися з власниками. Заносили мене всередину. Туди, де ночувала отара. Там було тепло і вогко. Вважалося, що оце повітря цілюще для малят з кашлюком.

Кажуть, сонні вівці зі здивуванням дивилися на мене, а я - не менш сонна і здивована - на них.

Не знаю, чи завдяки цьому чи чомусь іншому, але, як бачите, я вижила і одужала. Вовну і запах вовни люблю досі.

Розкажіть, а чим дивним лікували вас?

Взагалі, це про обсесивненьку людину, яку спочатку не вмовиш почати, а потім не вмовиш завершити - про що б не йшлося. Але тепер ви знаєте, як раніше виглядали ведмеді 😉🙃

Міф натхнення

Тепер ви знаєте 🤭😜

Розкажу вам про те, над чим зараз працюю. Ви ж мене знаєте: невгамовна 🙂

1.Будуть ще книжкові українсько-африканські проєкти. Зараз на стадії підготовки. Поки що не можу розказати детальніше. Але в двох словах — торую дуже новий шлях. Хочеться, щоб на сонячному континенті про нас знали, і щоб ми про нього знали теж.
Складно? Так. Цікаво? Так.

2. Пишу нові дитячі книжки.
Сама не знаю як, але цьогоріч змогла знайти в собі милі, веселі, затишні й пізнавальні дитячі книжечки, які формуються в серію. Дивуюся. Воно ж через загальну ситуацію в країні на душі часто похмуро. Але ж книжечки чомусь світлі вдалися, радісні.
Звідки вони взялися?.. Як вони до мене прийшли?..

3. Пишу дорослі книжки.
Одна з них вдалася теж дуже життєствердною. Інші — темні, похмурі. Переважно про те, як подивитися в очі своїм страхам і що з цього буде. Ви, напевно, від мене таких не чекаєте, а я вже давно в роботі над ними й звикла до неоготичного боку своєї творчості.

4. Крим.
Я вам чесно казала, що Крим я не любила. На емоційному рівні. Так, він мені рідний. Так, мені прикро, що з ним зараз усе так. І проблем у мене від того теж багато. Це правда, що побутовому сенсі та професійному теж мені жити там не подобалося й не підходило. Але ж… Що далі, то частіше прослизає він у мої книжки. Ніби сам собою. Дивуюся цьому.

5. Веду книжковий блог.
Багато читаю і пишу про книжки, які читаю. Чесно пишу, що в них бачу, а це означає, що не завжди улесливо для авторів. Але пишу, бо люблю книжки й мені хочеться, щоб їх було багато — різних і чудових.
І щоб читачі могли зорієнтуватися, що читати, а що ні.

6. Веду канал зі своїми котами.
Котів, до речі, підлікувала, усе з ними добре. Канал на YouTube назвала «Коти натхнення», бо вони мої директори з натхнення.
Медитативний канал виходить. Зрештою, як і мої Міф та Мрія.

7. Популяризація української мови.
Очікуються вистави за моїм сценарієм у школах. Зустрічаюся з дітьми, читаю їм книжки. Розповідаю вам про приказки. Їздила в Будапешт розповідати про нас.

Не знаю, як я це все встигаю, але якось встигаю.
Ви ж мене знаєте. Невгамовна.

Найкраще, що ви можете зробити — це мене підтримати:
Пригостіть мене кавою.
Погодуйте вечерею.
Заплатіть за мене комуналку.
Купіть мені щось корисне і чудове.

А я перетворю ваші донати на нові книжки й проєкти. Для всіх.
Банка і PayPal у коментарях.

Я вже майже рік веду книжковий блог і написала чимало рецензій на дуже різні твори. Так влаштовані соцмережі й сайт, що я бачу вашу реакцію на них.

Звісно, якісь із моїх оцінок і поглядів вам відгукнулися сильніше, якісь — слабше. Це природно.

Але серед усіх рецензій є одна, яку ви сприйняли дуже нестандартно. Вона вибивається з усієї статистики. Загадково. Таємничо. Йдеться про рецензію на дитячу книжку Андрія Кокотюхи.

Специфіка в тому, що то моя публікація зібрала відносно малу кількість лайків, коментарів і репостів. Разом із тим — у неї надзвичайно високе число переглядів. Виходить, рецензію кулуарно читали, можливо, обговорювали, пересилали, але не діяли відкрито.

Чому так? Хто зможе пояснити?

Тєжко мені. Тєжко. Ніхто мені не винен, крім моїх очікувань. Думала, чи писати відгук на книжку «Срав пес, перділи гуси», чи ні.

Вирішила, що чесно буде написати як є. Як є — це без лестощів. Мабуть, зовсім не те, чого очікують автори. Але все ж напишу.

Почну з того, що висловлю повагу до авторів (Людмила Горова, Руслан Горовий, Віталій Чепинога) як людей, наших громадян і діячів.

Тепер буду сварити.

Перші двоє авторів (Горові) постійно посилаються на різні прояви російської культури. Навіть вірші — це типу як пародія на «Вредные советы». Навіщо так робити? Не знаю… Пародія — це теж популяризація свого роду. Наслідування стилю. Це — не творення зсередини себе, а калькування за чужим алгоритмом — який, до речі, у своєму часі і просторі мав дуже гучний успіх...

(Читати повністю: https://prykazka.com/2026/10/13/svizhyi-vidhuk-srav-pes-perdily-husy/)

До уваги всіх, хто працює з дітьми 9–12 років!

Скоро День української писемності та мови.

До нього можна підготувати інтерактивну виставу. Є готовий сценарій! І до нього готовий реквізит — потрібно лише роздрукувати на звичайному принтері кілька аркушів.

Усе дуже зручно, просто, корисно і захопливо!

Але репетувати… Тьху! Тобто репетирувати треба починати вже!

(Забирайте сценарій тут: https://prykazka.com/charivna-ukrayinska-mova/)

Читаємо книжечку

Друзі мене проводжають. Вони мусять їхати до Словаччини, де живуть уже давно-давно. Я намагаюся на прощання обійняти їх на пероні, але вони просяться зайти у вагон. Кажуть, що давно не були в Україні і що для них побути хоч хвилинку в укрзалізничному купе — це ніби майже вдома. Просять передати рідній землі привіт. Так є, що вони, мабуть, ще не скоро приїдуть.

Проводжаючих просять вийти з вагонів. Поїзд рушає. Можна кілька годин поспати, а потім буде кордон. Я покажу паспорт і скажу, що везу лише особисті речі. А нашому поїзду поміняють колеса, як люди міняють вуличне взуття на домашні капці, коли повертаються додому.

День №0

Я бігаю по львівській квартирі, пакую валізу. Звичайно, нічого не вміщається. Радію, що книжки поїхали окремо раніше і успішно дісталися пункту призначення. Весь час перевіряю сайт Укрзалізниці і переживаю за наш поїзд. Такий самий, що їхав на добу раніше, запізнився через тривоги на вісім годин. Вісім годин — це багато. Це інша логістика.

Пакування валізи ускладнюється ще й тим, що треба продумати багато речей. Наприклад, у чому вискакувати в поле. Або в чому бути в поїзді, якщо там буде спекотно. Або в чому, якщо буде холодно. У чому проводити презентацію і йти до дітей у школі. Якою погодою зустріне Будапешт? І навіщо ж так влаштовано, що ночі значно холодніші за дні?...

Видаю настанови котикам бути дуже-дуже чемними і слухати котоняню. Запевняю їх, що через чотири дні повернуся. На пальцях показую їм, скільки це — чотири.

(далі у коментарях)

Повернулася з поїздки у Будапешт на книжковий фестиваль. Отямлюся і розповім детальніше. Спойлер: було круто!

Українська народна казка "Рукавичка" передбачливо готувала нас до того, що пакети у супермаркетах стануть платними, але овочі і фрукти можна фасувати у одноразові рукавички. Безкоштовно.

По можливості бережіть себе і близьких