Ой, нагадали ви мені, розповім.
Крим. Весна. Квітне акація. Я вчуся у початковій школі. Нам сказали принести коробочку з калом.
По-перше, це було нове слово. Я пам'ятаю, як вчителька крейдою і каліграфічним почерком писала його на дошці і пояснювала, що, куди і як.
По-друге, ввечері ми з мамою займались виготовленням. Старанно. Я старанна і відповідальна була. Виробили. Мама загорнула, підписала. Ну і що робити? До ранку далеко. У холодильник. Максимально герметично запаковане, ну але. Мама ходить, хитає головою, щось бурмоче про "поки вас виростиш..." Батька попередили, щоб не вхопив на сніданок раптом.
По-третє. Ну що. Ранок. Коробочку взяли, йдемо до школи. Погода чудова і всі діти чекають на вулиці перед школою, щоби потім на якусь екскурсію…
Мама мене приводить, залишає і йде далі вулицею. На роботу. Метрів 200 відійшла. Учителька починає збирати коробочки у великий мішок. І тут мене сходить усвідомлення: що моя лишилася у маминій сумці!!! Я мало не непритомнію. Кажу про коробочку вчительці.
Вона моментально оцінює ситуацію. Відстань до мами. Мої туфельки на каблучку. Мою нульову спортивну підготовку. Гукає однокласника:
— Денисе! Ану бігом дожени тьотю Олю, забери коробочку.
Денис (ім’я змінено) стартує по вулиці. Ми всі стоїмо, вболіваємо. Через якийсь час вертається. Захеканий. Розгублений. Не наздогнав. ̶Н̶̶е̶̶в̶̶д̶̶а̶̶х̶̶а̶̶.̶
До кінця дня я маюся, що ж тепер буде. Йду додому.
Вдома кидаюся до мами. Розповідаю історію гонитви — і чекаю, що вона жахнеться, як же ж так прикро вийшло з коробочкою. А мама раптом робить круглі очі, потім починає реготати, до сліз регоче і не може зупинитися, сповзає по стінці.
— Мало того, — каже, — що я з тим калом на роботу прийшла. Але щоб хлопець по гімно дівчини бігав кроси…
Закінчилося тим, що розвідка донесла, як ті всі коробочки лабораторія викинула у смітник, бо немає сенсу працювати з матеріалом сумнівної свіжості. Немає сенсу, грошей і задоволення. І глистів ні в кого немає — так написали у звітах. Не виявлено. Не знайшли. І у мене теж ні, бо хто їх рахував і звіряв ті коробочки.
====
Записуйтесь у чергу на книжку про моє дитинство у Криму: https://forms.gle/JeufKn3dxsu1BPEs8
Крим. Весна. Квітне акація. Я вчуся у початковій школі. Нам сказали принести коробочку з калом.
По-перше, це було нове слово. Я пам'ятаю, як вчителька крейдою і каліграфічним почерком писала його на дошці і пояснювала, що, куди і як.
По-друге, ввечері ми з мамою займались виготовленням. Старанно. Я старанна і відповідальна була. Виробили. Мама загорнула, підписала. Ну і що робити? До ранку далеко. У холодильник. Максимально герметично запаковане, ну але. Мама ходить, хитає головою, щось бурмоче про "поки вас виростиш..." Батька попередили, щоб не вхопив на сніданок раптом.
По-третє. Ну що. Ранок. Коробочку взяли, йдемо до школи. Погода чудова і всі діти чекають на вулиці перед школою, щоби потім на якусь екскурсію…
Мама мене приводить, залишає і йде далі вулицею. На роботу. Метрів 200 відійшла. Учителька починає збирати коробочки у великий мішок. І тут мене сходить усвідомлення: що моя лишилася у маминій сумці!!! Я мало не непритомнію. Кажу про коробочку вчительці.
Вона моментально оцінює ситуацію. Відстань до мами. Мої туфельки на каблучку. Мою нульову спортивну підготовку. Гукає однокласника:
— Денисе! Ану бігом дожени тьотю Олю, забери коробочку.
Денис (ім’я змінено) стартує по вулиці. Ми всі стоїмо, вболіваємо. Через якийсь час вертається. Захеканий. Розгублений. Не наздогнав. ̶Н̶̶е̶̶в̶̶д̶̶а̶̶х̶̶а̶̶.̶
До кінця дня я маюся, що ж тепер буде. Йду додому.
Вдома кидаюся до мами. Розповідаю історію гонитви — і чекаю, що вона жахнеться, як же ж так прикро вийшло з коробочкою. А мама раптом робить круглі очі, потім починає реготати, до сліз регоче і не може зупинитися, сповзає по стінці.
— Мало того, — каже, — що я з тим калом на роботу прийшла. Але щоб хлопець по гімно дівчини бігав кроси…
Закінчилося тим, що розвідка донесла, як ті всі коробочки лабораторія викинула у смітник, бо немає сенсу працювати з матеріалом сумнівної свіжості. Немає сенсу, грошей і задоволення. І глистів ні в кого немає — так написали у звітах. Не виявлено. Не знайшли. І у мене теж ні, бо хто їх рахував і звіряв ті коробочки.
====
Записуйтесь у чергу на книжку про моє дитинство у Криму: https://forms.gle/JeufKn3dxsu1BPEs8
Засновниця проєкту робить так, щоб українська стала улюбленою мовою як мінімум 40 мільйонів людей
Created: 24 August 2025
Responsible:
This channel relays data from the next publicly available source: https://t.me/maketexts, for the purpose of popularizing it and increasing the audience of its subscribers.
Follow the links in the posts to get complete information about the Author or the subject of the post.