Search trend "1 березня"

Вони хочуть провести марш «проти війни, тиранії та політичних убивств» з головним гаслом «Путін, досить вбивати»

Російські опозиціонери Юлія Навальна, Ілля Яшин та Володимир Кара-Мурза анонсували ще один антивоєнний мітинг у Берліні. Він пройде 1 березня 2025 року.

Розвиток ситуації у Сирії демонструє, що повалити режим легше, ніж впливати на подальші події. Ключове питання для сирійців і тих, хто стежить або зацікавлений у долі Сирії, - у кого, власне, влада. Після падіння режиму Башара Асада невідкладно відбулися консультації про передачу повноважень всередині країни між лідером опозиційного угруповання "Хайят Тахрір-аш-Шам" (ХТШ) і чинним на момент захоплення Дамаска прем'єром країни. З одного боку логічно, що лідер ХТШ Абу-Мухаммад аль-Джолані (справжнє імя Ахмед Аш-Шара) мав підстави претендувати на владу. З іншого, ХТШ внесена до переліку терористичних організацій і формально Джолані-Аш-Шара перебуває у розшуку. Відтак Аш-Шара погодився на перехідний уряд до 1 березня 2024 року на чолі з Мухаммедом Аль-Баширом, котрий до того керував справами у провінції Ідліб, контрольованій сирійською опозицією. За деякими даними, варіант запропонував чинний на момент переговорів прем'єр Мохаммед Газі Аль-Джалалі. У Аль-Башира є досвід управління - крім адміністративних функцій в Ідліб він очолював так званий "Уряд порятунку", створений сирійською опозицією у 2017 році. Киплячий котел Тим часом навколо Сирії уже вирують геополітичні пристрасті. Туреччина миттєво вступила у протистояння із Сирійськими демократичними силами (СДС) - курдським угрупованням, котре є партнером США у боротьбі з ІДІЛ. Курди хотіли, використовуючи момент, розширити свої територіальні володіння у Сирії. Офіційна Анкара вважає СДС пов'язаними з турецькими курдськими сепаратистами, тому на північному сході Сирії відбулися зіткнення турків з курдами. При цьому Туреччина підтримує Сирійську національну армію (СНА) щоби створити буферну зону задля переселення туди кількох мільйонів сирійських біженців. СДС і СНА зіткнулися поблизу міста Манбідж. З 9 грудня у Сирії почали активно діяти Іран і Ізраїль. Крок назад і крок уперед Іран, котрий раніше відмовився допомагати режиму Асада, нині привертає увагу до дій ЦАХАЛу. Справді, ізраїльські збройні сили розпочати потужну спецоперацію на Голанських висотах, пояснюючи авіаудари прагненням знешкодити бази хімічної зброї Асада на території Сирії, щоб вони не потрапили до рук екстремістів. Раніше про стурбованість долею цих баз говорили США. Офіційний Тегеран закликав ООН звернути увагу на ізраїльські обстріли. Вашингтон стверджує, що ізраїльтяни увійшли до де факто буферної зони для нейтралізації загрози своїй державності. Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган пообіцяв підтримувати стабільність у Сирії та знищувати "бойовиків і курдських бійців". Події навколо Голанських висот стали предметом обговорення на закритому засіданні Радбезу ООН. Що було бачили, що буде - побачимо Сполучені Штати зайняли вичікувальну позицію. Тhе Wаshіngtоn Роst із посиланням на чиновників Білого дому стверджує, що санкції із Сирії не будуть зняті, про співробітництво із Аш-Шара не йдеться. Більше того, Держдеп оголосив премію у 10 мільйонів доларів США тому, хто допоможе затримати ватажка ХТШ. Але нині на перший план виходять дії Ізраїлю в Сирії та перші заяви нової перехідної влади. Із цими заявами, що показово, виступає оголошений у розшук Аш-Шара: обіцяє амністію сирійським військовим, крім добровольців, і чиновникам. Проте тим із них, хто причетний до тортур, погрожує відповідальністю. Натомість американська сторона звинувачує двох чиновників адміністрації Асада у катуваннях своїх громадян і у зникненні одного з них. Прокинулись і засудили Тим часом країни Близького Сходу засуджують дії Ізраїлю: Саудівська Аравія, Йорданія, Туреччина, Єгипет і Катар звинуватили ЦАХАЛ у використанні ситуації для захоплення земель, назвавши це "неприйнятною ескалацією". У відповідь спецпосланець ООН по Сирії Гейр Педерсен закликав Ізраїль припинити обстріли сирійської території та просування наземних військ через сирійський кордон. Врешті-решт, про захист від дій ЦАХАЛ до ООН звернувся постпред Сирії у цій організації. Офіційний Тегеран прямо назвав дії Ізраїлю окупацією Сирії та закликав ООН відреагувати. Однак засідання Радбезу ООН у закритому режимі звелося до консультацій, оприлюднення підсумкового документа очікується найближчими днями. Ізраїль зробив подарунок Дональду Трампу, адже саме він визнав 25 березня 2019 року Голанські висоти територією Ізраїлю, зазначив політтехнолог Олексій Голобуцький. Він звернув увагу на виступ прем'єра Беньяміна Нетаньягу, котрий заявив про завдання удару "вісі зла" і про системне знищення терористичних угруповань та загроз Ізраїлю. Одним ударом Нетаньягу зміцнює свої позиції всередині країни на тлі протестів і водночас розставляє акценти для американської стратегії в регіоні, особливо щодо Голанських висот, котра була невизначеною протягом останніх 52 років. Перші суперечності Тим часом у Росії тримають інтригу - ще рано прогнозувати, як розвиватимуться події, стверджують джерела у Кремлі. Підстави для цього є, адже між лідером ХТШ і Вашингтоном повного порозуміння поки немає. Аш-Шара зумів провести у тимчасові прем'єри Мохаммеда Аль-Башира, тоді як західні ЗМІ з посиланням на власні джерела називали вірогідним кандидатом прозахідного експрем'єра і жертву режиму Асада Ріяда Хіджаба. Україна територіально далеко від Сирії, проте події й цій країні напряму стосуються нас. Опосередковано це визнало вітчизняне МСЗ. "Нині головна мета - відновити безпеку у Сирії та дієво захистити людей від насилля, - зазначив міністр закордонних справ Андрій Сибіга. - Ми висловлюємо готовність прокласти шлях до відновленню відносин у майбутньому і підтверджуємо підтримку сирійського народу". Цим аналогії не вичерпуються: сирійські події, як мінімум, ставлять під сумнів міцність важливої ланки у "Вісі зла": Іран - Росія. Чи зламається "Вісь зла" Від подій у Сирії змінюються позиції багатьох зовнішніх акторів, наголосив у коментарі Gаzеtа.uа кандидат політичних наук Олексій Буряченко. Зокрема, це Іран, Росія, Туреччина, Ізраїль, США. На його думку, значно ослабли позиції Кремля. "Свого часу Путін обіцяв зробити з Сирії квітучий сад завдяки колосальним інвестиціям у 900 мільярдів рублів (саме у таку суму обійшлася російському держбюджету підтримка Сирії, - Gаzеtа.uа). Нині світ побачив, що сталося з країною, котра повірила Росії. Для Росії це не просто ляпас - це обрізання впливу на Близький Схід, а цей регіон - енергоресурс і продаж зброї, отримання надприбутків, самі ж росіяни говорять про зменшення експорту зброї у 2025 році на 16%. Крім того, Сирія для Росії - це вхід до Африки, недаремно там були бійці ПВК "Вагнер". Саме із Сирії розповзався по регіону спрут російських ПВК", - пояснив експерт. Головне, на його думку, відбулося розрив ланки "Іран - Росія" у так званій "осі зла". Як мінімум, Іран і його проксі значно послаблені. Олексій Буряченко не виключає, що дотичними до цього є "далекобійка" для України і зняття американських санкцій із Туреччини, адже, якби Росія надумала допомогти Башару Асаду (як свого часу у Казахстані), довелося б летіти над територією Туреччини. Офіційна Анкара, скоріш, дозволу не дала, натомість показала США, що вона надійний партнер і членкиня НАТО, заодно і свої регіональні інтереси посилила, бо прибрала серйозну загрозу. "І, зверніть увагу, як промовчав Китай, котрий робить ставку на Туреччину у будівництві торгового шляху суходолом до Європи", - звернув увагу він. Зима здолає Олексій Буряченко вважає стрімке послаблення Росії лише анонсом того, що може відбутися у подальшому з приходом Дональда Трампа у Білий дім. Зокрема, якщо Путін не погодиться сісти за стіл переговорів до інавгурації 20 січня 2025 року. "Чи це проведення миру через силу? На мій погляд, так", - наголосив він. "Голос Америки" звернув увагу на російські пропагандистські тези про "вдавіться Сирією, вона нам не потрібна", котрі супроводжують новини про події у цій країні. Зазвичай так маскують втрати і прорахунки у Росії - аналогічно пояснювали у 2022 році вихід росіян з правого берега Херсону. Позиції Росії, безумовно, послаблені, але це не означає, що вона для нас стала безпечнішою, застерігає політичний аналітик Олександр Кондратенко. Траєкторія Башара Асада нагадує аналогічну з експрезидентом України Віктором Януковичем, але нинішня ситуація змінює баланс сил далеко за межами і Сирії і Близькосхідного регіону, що напряму впливає на Україну. Як розповів експерт Gаzеtа.uа, за будь-якого розвитку подій Росія змушена буде скоротити свою військову присутність у Сирії. "Я з 2015 року намагався відшукати дані про те, скільки ж російських військових і скільки техніки розміщені у Сирії, і не знайшов, - зазначив він. - Тому складно сказати, скільки цих вояків можуть бути спрямовані до України. Звісно, 7 чи навіть 10 тисяч погоди не зроблять, але певним чином вплинуть на ситуацію на полі бою. Якщо дійде до переговорів про завершення війни в Україні, нині США є сильнішими за Росію, тому країна-агресорка спробує швидко покращити баланс на свою користь". Водночас Олександр Кондратенко звернув увагу на стрімкість і чіткість подій у Сирії, що може бути проявом непублічних домовленостей між США і тією ж Росією. Опосередковано на користь цієї версії - телефонна розмова між головкомом РФ і міністром оборони США, що була 27 листопада 2024 року. Водночас експерт спростовує тезу про можливий геополітичний розмін: США, Ізраїль, Туреччина отримують Сирію - Росія забирає Україну. "Це малоймовірно", - наголосив він.

Раніше стало відомо, що тимчасовим прем'єр-міністром перехідного уряду до Сирії 1 березня 2025 року призначено Мохаммед аль-Башира, який очолював так званий "уряд порятунку" повстанців до 12-денного наступу на Дамаск

Перехідний уряд буде діяти до 1 березня 2025 року

Тимчасовим прем'єр-міністром Сирії призначили Мохаммеда аль-Башира. Він очолюватиме перехідний уряд до 1 березня 2025 року.

Мохаммед аль-Башир буде очолювати перехідний уряд Сирії принаймні до 1 березня 2025 року.

У Сирії після повалення режиму Асада тимчасовим прем'єр-міністром перехідного уряду став Мохаммед аль-Башир — до 1 березня 2025 року. Що про це відомо

У Тернополі відкрили меморіальну дошку бійцю Сил спеціальних операцій Збройних сил України Сергію Тришкалюку. Чоловік загинув 1 березня 2024 року

Про це повідомила пресслужба Мінекономіки.Лідеркою з обстеження та очищення земель від вибухонебезпечних предметів є Херсонщина."У листопаді наші сапери перетнули межу в 300 тисяч гектарів обстежених з початку року сільгоспземель. Понад 280 тис. гектарів уже передали у використання аграріям. Надзвичайну роботу сапери зробили на звільнених українськими захисниками землях Херсонщини. З початку року вони обстежили в області понад 250 тис. гектарів, з яких майже 245 тис. аграрії вже можуть використовувати", - прокоментувала очільниця відомства Юлія Свириденко.Найбільше земель обстежено:Херсонська область: 20,7 тис. га в листопаді, 251,1 тис. га — з початку року;Миколаївська область: 4,4 тис. га в листопаді, 20,9 тис. га — з початку року;Харківська область: 1 тис. га в листопаді, 22,5 тис. га — з початку року.Що відомо про розмінування в УкраїніУ березні 2023 року в ПРООН казали, що в Україні площа замінованої території в 4,5 раза перевищує розміри Швейцарії. У серпні в Мінекономіки казали, що сподіваються за 10 років розмінувати й повернути у використання 80% земельних угідь.Того ж місяця перша в Україні машина для підготовки ґрунту до розмінування вітчизняного виробництва отримала сертифікат відповідності. Ця розробка дозволяє ефективно знешкоджувати протипіхотні та виявляти протитанкові міни.Для прискорення розмінування території України уряд на засіданні 2 лютого 2024 року запровадив єдину уніфіковану процедуру сертифікації операторів протимінної діяльності.22 лютого в Україні представили третю вітчизняну машину для розмінування.29 лютого в ДСНС заявили, що в Україні потенційно заміновано 156 тис. км² території. При цьому найбільш замінованими є Харківська, Донецька і Херсонська області.29 березня стало відомо, що Україна спільно з американською корпорацією Раlаntіr працює над розробкою системи розмінування з використанням штучного інтелекту.У червні стало відомо, що країни-партнери виділили додаткові $35 млн на проєкти з гуманітарного розмінування України.У вересні в ООН заявили, що на повне розмінування території України традиційними методами може знадобитися сто років, однак технології можуть прискорити цей процес.З початку 2024 року Міністерство оборони України кодифікувало і допустило до експлуатації 17 зразків техніки для розмінування, 5 із них - українського виробництва.2 грудня очільник уряду Денис Шмигаль повідомив, що протягом року кількість сертифікованих операторів протимінної діяльності зросла від 6 до 69, водночас саперів налічується 4021.

Понад 200 мільйонів проінвестував Європейський Союз у майбутнє освіти та молоді України з початку повномасштабного вторгнення РФ. Зокрема, підтримано 36 закладів професійної технічної освіти. У межах загальнонаціональної комунікаційної кампанії "Разом навчаємося і зростаємо" - представники ЄС в Україні побували на Полтавщині. Ознайомили ЗМІ з результатами програм та проєктів Європейського Союзу, спрямованих на допомогу освіті та молоді. Учасники заходу побачили, як ЄС здійснює модернізацію української освіти на усіх рівнях - від дошкільних навчальних закладів до установ професійно-технічної та вищої освіти. Відвідали Полтаву Тимчасовий повірений у справах Предаставництва ЄС в Україні Ремі Дюфло та очільниця Регіонального центру Східної Європи Європейського інвестиційного банку Крістіна Мікулова. Як пройшов захід та що саме показували його учасникам, читайте у матеріалі Gаzеtа.uа. МОЛОДІЖНИЙ ПРОСТІР Молодіжний простір був створений у Полтаві 4 березня 2024-го. Європейський Союз та Програма розвитку ООН в Україні - підтримали цю ініціативу та допомогли облаштувати приміщення меблями і технікою. Молодіжний простір створений для того аби юні українці мали можливість реалізувати тут свої ідеї, комунікувати з полтавською владою та долучатися до місцевого самоврядування. У приміщенні - спокійна атмосфера. На вході усіх зустрічає жінка-охоронець. Запрошує всередину. У молодіжному просторі будь-хто з навчальних закладів, громадських і благодійних організацій може забронювати для роботи місце і час. Потрібно зайти на сторінку організації в інтернеті та заповнити Gооglе-форму. Після цього заявнику передзвонять. "Надзвичайно раді появі простору, яким можуть користуватися діти. Пишаємося тим, що ЄС підтримує молодь, яка поділяє цінності, виражені формулою "Борітеся і поборете". Саме ці слова я бачив на Майдані 10 років тому. Молодь - це наше майбутнє і рушійна сила змін, які відбуваються вже сьогодні", - заявив Ремі Дюфло. За 7 місяців роботи у просторі провели 93 заходи Життя полтавської молоді змінилося після появи простору та початку підтримки ЄС, заявила голова молодіжної ради Полтавської міської територіальної громади Валентина Педоряка. Вона розповіла про історію створення центру. "Ми проводили опитування молоді і скрізь люди писали, що потрібна молодіжна інфраструктура. Зараз, коли вже цей простір є, молодь все одно пише: потрібно більше. Бо у Полтаві понад 30 тисяч молодих людей, 1500 активних. Простір для них став майданчиком. Ми продовжимо розвивати та адвокатувати це місце", - заявила Валентина. За 7 місяців роботи у просторі провели 93 заходи, у яких взяли участь 1600 людей. Організовувалися арт-терапії, тренінгові програми з особистісного розвитку, кінопокази, благодійні та волонтерські заходи, презентації збірок, зустрічі молодіжної ради тощо. Реалізація цього масштабного проєкту стала можливою завдяки ініціативі ЄС та ПРООН "ЕU4Rесоvеry Розширення можливостей громад в Україні". СПОРТИВНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ КОМПЛЕКС "КОЛОС" У травні торік в місті Решетилівка на Полтавщині відкрили оновлений спортивно-реабілітаційний комплекс для людей з інвалідністю "Колос". Він був масштабно реконструйований в межах кредитної програми для відновлення України. Комплекс почали ремонтувати у квітні 2021-го. 930 тисяч євро виділив Європейський інвестиційний банк, а ще 220 тисяч - надали з обласного бюджету. Ремонт будівлі є спільною ініціативою Європейського Союзу та ЄІБ у партнерстві з Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури України, Міністерством фінансів, Полтавською обласною адміністрацією, Полтавською обласною радою та за технічної підтримки Програми розвитку ООН (ПРООН. Gаzеtа.uа). Також місцева влада виділила 980 тисяч євро на будівництво нового спортивного залу з обласного бюджету. Тут змогли укріпити фундамент будівлі, реконструювати дах, зробили теплоізоляцію, внутрішні оздоблювальні роботи та благоустрій території. Комплекс повністю модернізований та інклюзивний Комплекс повністю модернізований та інклюзивний. В ньому встановили ліфт, збудували зручні вбиральні, кімнати. Безбар'єрний центр надає реабілітаційні послуги понад 300 людям із порушеннями зору, слуху, фізичного та ментального розвитку, опорно-рухового апарату. Тут готують спортсменів паралімпійської та дефлімпійської збірних України. Зараз тривають роботи по зведенню футбольного поля з трибунами на 1 062 місця та приміщень під трибунами. Загальна вартість 92 млн грн. Також тут планується легкоатлетична доріжка на 400 м. Подібної на Полтавщині раніше не було. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як ЄС допомагає Україні й відбудовує міста - фоторепортаж Представники ЄС та ЄІБ побачили, як проходять спортивні тренування Полтавської збірної з волейболу сидячи та заняття каратистів з вадами слуху. "Унікальність цього комплексу полягає в тому, що при Полтавський обласній школі є чотири національних збірних з гандболу, карате, плавання і футболу", - розповів Сергій Котьман, директор Полтавської обласної школи людей з інвалідністю. Вражена такою реставрацією комплексу керівниця Регіонального центру Східної Європи ЄІБ Крістіна Мікулова: "Це просто чудова робота. Я завжди була великою вболівальницею спорту. Тож цей проєкт "Колос" - дуже мені близький. Він реалізувався в рамках нашої програми відновлення в розмірі 600 мільйонів євро, які вже допомогли понад 120 громадам відбудовувати школи, лікарні і спортивні комплекси. Цей проєкт набагато більший за цифри. Бо ми творимо простір, де люди займаються улюбленими видами спорту. Це дуже важливо для нас реалізовувати наше спільне майбутнє". ШЛЯХ ДО ПЕРЕМОГИ Тренування збірної з карате вражає. Незважаючи на те, що спортсмени із вадами слуху вони рухаються в такт один з одним. "Тренування майже нічим не відрізняються (від занять у звичайних секціях карате. Gаzеtа.uа). Спортсмени стараються і краще відчувають, ніж навіть чуючі спортсмени. А ще - більш відповідальні. Якщо вони за щось беруться, то допрацьовують до кінця", - заявив тренер дефолімпійської збірної Микола Богодистий. Одна з учасниць збірної 18-річна Інесса Причина. Карате вона займається 7 років. Здобула золоту медаль на дефолімпійських іграх у Бразилії. "Я дивилася чемпіонати в дитинстві і моє серце підказало, що це - мій шлях. Моя мама займається боулінгом, вона олімпійська чемпіонка, а тато - олімпійський чемпіон з футболу. Проте я все одно вибрала карате, - посміхається дівчина. - Тренування складні, не легкі, але це шлях до перемоги". ЕНЕРГОМОДЕРНІЗАЦІЯ ПОЛТАВСЬКОЇ ПОЛІТЕХНІКИ У рамках візиту редставники ЄС та ЄІБ із заступником начальника Полтавської ОВА Володимиром Василенком також відвідали Національний університет "Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка". В цьому виші активно впроваджують європейські стандарти освіти. Він входить до рейтингу найкращих європейських університетів QS Wоrld Unіvеrsіty Rаnkіngs: Еurоре 2025. Університет має велику територію. При вході висить інформаційне табло, на якому анонсуються різноманітні події. Нині заклад бере участь в проєкті ЄІБ "Вища освіта України", який спрямовано на енергоефективну модернізацію будівель. Проєкт реалізували за ініціативи Міністерства освіти і науки України у співпраці з ЄІБ, щоб впровадити енергоефективні заходи та створити кращі умови для навчання. Політехніка - одна із 6 закладів вищої освіти України, яка змогла впровадити цей проєкт з фінансуванням у 7,5 млн. До проєкту увійшло всі 10 будівель вишу: 4 гуртожитки та 6 навчальних корпусів. Представники ЄС оглянули два приміщення, які модернізували в межах проєкту. "Ця модернізація створить сучасне освітнє середовище, яке підтримуватиме студентів і викладачів як зараз, так і після війни. Це інвестиція, яка допоможе відбудувати сильну, незалежну і процвітаючу Україну", сказала Крістіна Мікулова. Життєво важливо, щоб наступне покоління мало доступ до навчання У свою чергу Ремі Дюфло додав, що ЄС глибоко відданий справі підтримки освіти та молоді України. "Життєво важливо, щоб наступне покоління мало доступ до навчання та можливість випробовувати свої ідеї на практиці. Однак протягом останніх трьох років українські діти та освітяни переживають лихоліття війни, стикаючись з обстрілами, знеструмленням та величезним психологічним стресом. Саме тому з початку повномасштабного російського вторгнення ЄС посилив підтримку освіти та молоді в Україні, розширюючи свої зусилля, спрямовані на задоволення нових потреб, спричинених війною. Відтоді Європейський Союз проінвестував понад 200 мільйонів євро в майбутнє України, яке є також і нашим спільним майбутнім, тісно співпрацюючи з міжнародними партнерами для нарощування цих зусиль", - сказав Дюфло. Він додав, що на Полтавщині усі побачили користь від такої консолідації зусиль, яка дає відчутні результати, що реально впливають на дітей, освітян, молодь, а також на місцеві громади, в яких вони мешкають. Всеукраїнська комунікаційна кампанія "Разом навчаємося і зростаємо" стартувала 27 вересня 2024 року й триватиме до лютого 2025 року. Вона охоплює всі регіони України (крім тимчасово окупованих територій), де відбуваються численні інформаційно-просвітницькі заходи, експертні дискусії, зустрічі з представниками та бенефіціарами програм та проєктів ЄС, престури. Щоб дізнатися більше про заходи в межах всеукраїнської комунікаційної кампанії "Разом навчаємося і зростаємо" стежте на сайті еu4ukrаіnе.еu та на сторінках Представництва ЄС в Україні у Fасеbооk, Іnstаgrаm та Тwіttеr/Х.

Євростат оновив дані щодо кількості українців, які запросили тимчасового притулку у Європейському союзі. На 31 жовтня 2024 року таких нарахували майже 4,2 мільйона громадян, які покинули Україну внаслідок російської агресивної війни, йдеться на сайті Євростату. На 31 жовтня громадяни України становили понад 98,3% отримувачів тимчасового захисту. Дорослі жінки становили майже половину (45,0%) здобувачів. Діти становили майже третину (32,0 %), а дорослі чоловіки - менш як чверть (23,0 %) від загальної кількості. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У ЄС відповіли, чи повернуть в Україну військовозобов'язаних чоловіків Найбільша кількість українців отримали тимчасовий захист в Німеччині - 1 140 705 осіб - 27,2% від загальної кількості, в Польщі 983 880 осіб - 23,4%, в Чехії 379 370 осіб - 9,0%. Порівняно з кінцем вересня 2024 року загальна кількість осіб, які перебувають під тимчасовим захистом у ЄС, наприкінці жовтня залишилася незмінною. Європа прийняла мільйони біженців з України після повномасштабного російського вторгнення у лютому 2022 року. Уряди європейських країн надали їм особливий статус і фінансову допомогу. За даними Агентства ООН у справах біженців, у західних країнах - близько п'яти мільйонів українських біженців. Президент України Володимир Зеленський звертався до керівництва країн, куди втекли військовозобов'язані чоловіки, з проханням посприяти поверненню чоловіків призовного віку, але керівництво країн не погодилися. 25 червня 2024 року Європейська рада ухвалила рішення про продовження терміну дії тимчасового захисту для шукачів захисту з 4 березня 2025 року по 4 березня 2026 року.

На Київщині працює унікальний підрозділ протиповітряної оборони, де більшість добровольців - жінки. Їх називають "Бучанськими відьмами". Вони проходять бойову підготовку, освоюють кулемети, працюють у мобільних вогневих групах і виходять на нічні чергування. Їхня ціль - дрони-камікадзе. Кореспондентка Gаzеtа.uа побувала на чергуванні підрозділу й поспілкувалася з доброволицями. Дізналася їхні історії, як вони вчаться збивати ворожі дрони і чому вирішили долучитися до "Бучанських відьом". ДОБРОВОЛИЦІ Біля штабу на світанку добровольці Бучанського ДФТГ збираються разом. Поки чекають командира - пʼють каву, спілкуються, виносять у двір важкі рюкзаки. Нова група готується заступити на добове чергування. Більшість військових тут - жінки. На плацу за штабом всі збираються на шикування. Одягнені у піксель, теплі шапки або кепки, добровольці стають у дві шеренги. Обличчя стомлені, але зосереджені. Про поточну ситуацію розповідає начальник штабу Бучанського ДФТГ полковник Андрій Верлатий - статний чоловік із суворим поглядом. Сьогодні він відʼїжджає на фронт, тому має обмаль часу. - На сьогоднішній день у підрозділі 150 осіб, із них 93 - жінки, близько 12 - чоловіки. Інші посади поки що вакантні, тому зараз ми проводимо доукомплектацію особового складу, - розповідає після шикування Верлатий. - Основна маса нових заявок - це жінки. Я розумію, що з огляду на підвищення мобілізаційних заходів в Україні, у нашому підрозділі, можливо, невдовзі всі 100% особового складу становитимуть жінки. Підрозділ Бучанського ДФТГ був сформований після початку повномасштабного вторгнення. На початку у його складі переважали чоловіки. - У той час ми фактично мали дві повні роти особового складу, і це все були чоловіки. Наразі всі чоловіки, які були в добровольчому формуванні, несуть службу в різних підрозділах ЗСУ та з честю виконують свої завдання, - підкреслив начальник штабу. - Частина бере участь у заходах протиповітряної оборони. За весь час існування нашого підрозділу ми збили сім шахедів: три чорних і чотири білих. Варто зазначити, що три з цих дронів були знищені жіночими або спільно з жіночими групами. Для виконання завдань "Бучанські відьми" використовують мобільні вогневі точки - пікапи, оснащені кулеметами "Максим". Їхнє основне завдання - патрулювання території та оперативне реагування на ворожі повітряні цілі, що становлять загрозу. У підрозділі служать жінки різного віку та професій. Вони поєднують бойову діяльність із повсякденним життям, роботою та сімейними обов'язками. Чергують доброволиці за графіком доба-три. - Через те, що у більшості з них є діти, вони не можуть повноцінно долучитися до ЗСУ. Але вони вмотивовані й таким чином роблять усе, щоб внести свою частку в захист країни, - наголошує Верлатий. - Багато дівчат, які доєднуються до підрозділу, проходять курс молодого бійця, починають розуміти службу й підписують контракт з підрозділами ЗСУ - в основному сухопутка або Нацгвардія. І ця тенденція тільки зростає. Сьогодні навіть у Покровську є дівчата, які виконують завдання по забезпеченню обладнання другої лінії оборони. Вони зголосилися піти добровольцями. Щоб вступити у підрозділ, найголовніше - бажання й мотивація, пояснює начальник штабу. А також - не мати відкритої карної справи й важких психічних захворювань. Починають розуміти службу й підписують контракт з підрозділами ЗСУ - Усе підтягується. Наприклад, "Валькірія" уже кулемет сама споряджає. У нас немає проблем з тим, щоб людина не дійшла до виконання завдань. Ніхто не перегружає, колектив завжди може допомогти, - додає Андрій Верлатий. - Але це звичайна служба. Єдине, що ви йдете не в казарму, а можете повернутися до своєї сімʼї. Також у підрозділі служать чоловіки, яких демобілізували. Це переважно бійці з пораненнями чи ампутаціями, які не можуть виконувати бойові завдання. Однак вони вмотивовані продовжувати захищати країну добровільно. Андрій Верлатий розповідає, що волонтери й територіальна громада підтримують підрозділ, зокрема допомагають з автівками. - Завдяки співпраці з мером і територіальною громадою, маємо одне з найбільш забезпечених добровольчих формувань в Україні, - наголошує він. - Допомагають також міста-побратими інших країн. Народна депутатка Ольга Василевська-Смаглюк запрошує для навчань закордонних досвідчених інструкторів, зокрема з Франції, які мали десятки виходів в Афганістані, Сирії. Їх дуже важко запросити, але таки вдається. СТРІЛЯТИ НА ВИПЕРЕДЖЕННЯ Після шикування жінки розходяться. Складають речі у пікап і мінівен, одягають бронежилети, беруть із собою зброю. Зі всією амуніцією доброволиця Лідія із позивним "Булочка" носить цивільний невеликий рюкзак. - Ноутбук сина потрібно занести в ремонт після чергування, - пояснює жінка. Лідія проживає в Бучанському районі. Вона долучилася до підрозділу, коли дізналася про набір у кінний патруль, але цей напрямок ще не був запущений. Замість цього Лідія обрала мобільну вогневу групу, яка спеціалізується на знищенні шахедів. - Я попросилася в групу МВГ - це мобільна вогнева група. Мені тут сподобалося, я тут із початку червня. Основна мотивація - захист країни, - наголошує жінка. - Багато чоловіків зараз йдуть на фронт, і я розумію, що хтось має залишатися тут, підтримувати спокій. Перший досвід поводження зі зброєю був для Лідії складним і хвилюючим. Вона зізнається, що раніше навіть не тримала автомат у руках. - До цього я зброї ніколи в руках не тримала. Коли вперше взяла автомат, руки трусилися, серце калатало. Навіть жартували, що мене до дерева прив'язати треба, щоб я не впала. Це було страшно, адже це не іграшка, - зізнається. - Але згодом я швидко освоїлася. Найбільше запамʼятолося чергування, коли ми виїхали на бойову позицію в поле, а все небо було червоне - шахеди летіли, ракети летіли. Ми були тоді групою, з кулеметом. Я тоді працювала з автоматом. Влучити в шахед складно: він летить зі швидкістю 180 км/год, треба стріляти на випередження, вираховувати траєкторію. Лідія не боялася за себе, проте хвилювалася, щоб усі цілі знищили й вони не могли завдати шкоди. - Страх був за те, що він може прилетіти в цивільний будинок, у дитячий садочок чи в лікарню. Ми не могли цього допустити, - каже вона спокійно і впевнено. - Наш командир казав, що у жінок є сильний інстинкт оберігання, і саме це стало основою для створення підрозділу. Мої діти у мене під захистом Нічні чергування також уже увійшли у звичку. Після служби жінка повертається до повсякденних справ. - Спочатку це важко, але організм адаптується. Головне - дотримуватися зміни: доба через три. Три доби вдома я сплю спокійно, міцно, - розказує доброволиця. - Але тут, на чергуванні, я постійно у бойовій готовності. "Булочка" виховує чотирьох дітей, наймолодшому - сім років, а найстаршому - сімнадцять. Діти звикли до її служби і підтримують її вибір. Вони пишаються тим, що їхня мама військова. - Мені з дитинства подобалася військова справа, тут є дисципліна, - говорить Лідія і наостанок додає, - Коли я на чергуванні, то відчуваю, що мої діти у мене під захистом. "ЗМОЖУ ДАТИ ВІДСІЧ" У сосновому лісі спокій порушують лише рівномірні кроки та стишені голоси. Перед чергуванням "Бучанські відьми" пройдуть чергове навчання зі злагодженості. Інструктор підпалює цигарку й чекає, поки жінки зберуться. - Перевірте, щоб в автоматах немає патронів, - дає вказівки з техніки безпеки він. Це - меткий чоловік низького зросту у темних тактичних окулярах. На підборіддя опустив чорний баф. Імені не називає та просить не фотографувати. Жінки стають рівним строєм, уважно слухаючи інструктора. Усі вдягнені в камуфляж, перед собою тримають зброю, на бронежилетах видніються шеврони. За ними простягається густий ліс, крізь який пробивається сонячне світло. Прохолодне повітря наповнене запахом хвої й свіжої землі. Кроки відлунюють глухо. У тиші чути, як клацає зброя. Між деревами вириті окопи й капоніри, височіють земляні насипи. - Готуємося! Зброю на огляд! - віддає команди інструктор. - Пусто! - відповідають жінки по черзі, виходячи зі строю, щоб перевірити автомати. Коли хтось збивається чи робить щось не так - група починає все знову. На полігоні встановили модульні будинки, лазню й кухню. Із коминів повільно клубочиться дим, зникаючи на сонці. Кілька будинків поставили колом, щоб вийшов внутрішній дворик. Там розмістили склад, накриття для дров, місце для відпочинку. Біля модулів поставили старі мʼякі крісла, столи й лавки. Подекуди імпровізовані ґанки прикрили покривалами, щоб не задувало холодне повітря. Нових завдань, гріючись на сонці, чекає мешканка Гостомеля Світлана. Вона лише нещодавно приєдналася до "Бучанських відьом". Жінка розповідає, що хотіла вступити до війська до Великої війни. Працює менеджеркою з обліку й поєднує постійну роботу зі службою. Якщо чергування припадає на робочий день, то колеги її підміняють. - Я побачила в інтернеті про підрозділ, побачила "Валькірію", Валентину, і вона мене дуже надихнула, - говорить Світлана, посміхаючись очима. - Думаю, якщо не можу бути на передовій, то хоча б тут можу допомогти. Хлопцям і дівчатам, які зараз на передовій, дуже складно, бо ворог наступає. Якщо, не дай Боже, знов на нас підуть з Білорусі, то я хоч буду знать, що зможу дати якусь відсіч і захистити людей. З кожним днем стаю сильнішою Під час чергувань Світлана виконує наземне патрулювання. У підрозділі є кулеметники, однак у разі необхідності вона може збити ціль з автомата. - Ми тренувалися стріляти по гелевому шарику, який піднімали на нитці. Він рухається від вітру, і ти вчишся влучати в рухому ціль. У мене вийшло з першого разу! Тут можна і жити, і спати. У нас є кухня - готують борщі, супи, плов, макарони. Є польова лазня, яку, за потреби, можна розтопити. Хоча це трапляється рідко, в основному влітку, - зазначає вона. - Під час чергувань намагаємося навчатися чомусь новому: стріляти, бігати, проходити смугу перешкод. Іноді буває фізично важко. Я до служби не тренувалася, але зараз відчуваю, що з кожним днем стаю сильнішою. Після огляду зброї доброволиці групою мають обстежити територію. Стають у пари, прикриваючи одна одну зі спини. Військові імітують пересування в бойовій обстановці. Усі сконцентровані, крокують злагоджено. Лише час від часу жінки тихо сміються, жартуючи між собою. Тепер інструктор дає команду штурмувати ворожі позиції. Жінки групою розходяться по лісу. Ступають тихо й обережно, лише чути поодинокий тріск сухих гілок під важкими чоботами. Олена "Акума" у спорядженні й касці підходить до ворожого окопу - її прикриває посестра. Напарниця кидає гранату в окоп. Потім Олена стає на коліно, прицілюючись із автомата. Жінки захоплюють ворожого командира. - Рухаємося тихо, - коментує тренер. "БОЙОВІ ВІДЬМИ" У перерві дівчата годують цуценят, що живуть тут, на позиції. Доброволиця Валентина "Валькірія" нахиляється до одного, простягаючи руку. Цуценя піднімається на задні лапи, легенько торкаючись її долоні. Валентині 51 рік. Якось вона дізналася про набір жінок до мобільної вогневої групи. І ось уже пʼять місяців служить у підрозділі. Валентина - ветеринарний лікар за освітою. Але вирішила змінити своє життя і присвятити себе захисту країни. - Навчаюся зараз володіти зброєю, кулеметами. Ми всі чергуємо, - розповідає жінка. - Зараз покинула роботу і зосередилася на вивченні тактичної медицини. Усе своє життя присвячую нашому підрозділу. Ми всі змінилися, бо змінилися реалії. Просто займатися своїм повсякденним життям не вийде, бо воно залежить від того, як хлопці стоять і боронять наші рубежі. Але у бійців залишилися тут сімʼї, діти, а сюди долітає ця св*лота, ці шахеди. Тому комусь потрібно тут стояти. До Великої війни Валентина жила звичайним життям, але російська окупація її селища змінила все. Вона з родиною пробула в окупації близько трьох тижнів. - Цього було достатньо, щоб побачити і почути всі жахи. Ми знали, що твориться в Бучі, що відбуваються розстріли, вбивають чоловіків і навіть дітей. Чекали, що і до нас прийдуть, бо їх було багато, - згадує "Валькірія" початок повномасштабного вторгнення. - Колони техніки йшли по нашому селищу. Ми не знали, що робити. Була тривожна валізка, запаси води, але сиділи, як жертви. У Валентини троє дітей. Через їхній будинок літали ворожі снаряди. У середині березня родина вирішила виїжджати. На шляху вони бачили зруйновані будинки, підбиту техніку та загиблих. - Ми їхали через два блокпости. Це було в середині березня, надворі -10, а навколо горіли будинки. Дитина бачила загиблих, але, здається, пам'ять стерла ці моменти. Тоді було дуже страшно. Ми бачили наших хлопців, яких було зовсім мало. Це не було так, як зараз - великі підрозділи. Там стояли по п'ятеро, по троє, хто у формі, хто в цивільному, - говорить вона здавленим від сліз голосом. - Нас їхало восьмеро в одній машині, з нами була собака. Ми взяли мінімум речей - більше забирали живих. Того дня нам пощастило: нашу колону не обстріляли, хоча ми проїжджали через два ворожих блокпости. Валентина зупиняє розповідь, щоб перевести подих від важких спогадів і зізнається, що після таких подій її життя змінилося назавжди. Пізніше вона вирішила долучитись до "Бучанських відьом", щоб захищати свою громаду. Командир дає наказ, орієнтири - і ми працюємо - Ми працюємо на чергуваннях, у темну пору доби виявляємо цілі акустично та за допомогою планшетів. Видно, як дрони підлітають, їхню швидкість і напрямок. Командир дає наказ, орієнтири, і ми працюємо, - пояснює "Валькірія". - Під час мого чергування таких випадків не було, але дівчатка, які були до нас, змогли збити три шахеди. Вони, мабуть, дізналися, що у нас тут такі підрозділи - такі "відьми", і тепер часто облітають нас. Назва "Бучанські відьми" виникла з перших днів існування підрозділу. Однією з перших жінок у групі була власниця шеврону із зображенням відьми. Їхній екіпаж стали називати "бойовими відьмами", а згодом ця назва поширилася на весь підрозділ. - Мої перші тренування далися важко. Жара, ми в броніках і зі зброєю. Треба було бігти по колоді, під якою прірва, - із посмішкою ділиться Валентина. - Інструктор допоміг, то я раз-другий - а потім: "Давайте ще". Зараз уже спокійно виконую завдання. Навчаємося на кожній ділянці, а сьогодні з групою буду як командир і працюватиму на планшеті. Є на чергуванні кулеметниця, помічник кулеметника, охорона периметру. У нічний час є людина, яка керує ліхтарями для моніторингу неба. ФЕЄРВЕРКИ І ПАНІЧНИЙ СТРАХ Після перерви жінки вирушають на вогневу позицію. Закидують у пікап спорядження, перевіряють на справність кулемет. Залазять у кузов, і як тільки той рушає - міцно тримаються руками за борти. Мотор пікапа працює гучно. Кузов хитається на дорозі. Раптом авто різко зупиняється, здіймаючи пісок і пил. Навколо розкинулось сухе й потріскане поле. Жінки швидко збирають кулемет, заливають всередину воду й заряджають набої. Помічниця кулеметниці Олена "Акума" розповідає про використання кулемета "Максим". - Кулемет "Максим" було створено у 1883 році, модернізовано у 1910 році, і зараз у нас зразок саме цього року. Це архаїчна зброя, але вона потужна, страшна і зла. Навіть наш президент відзначав, що мобільні вогневі групи, які використовують цю зброю, дуже ефективні, - говорить вона, зничуючи плечима. - Ми маємо дешеве знаряддя, яке може знищувати шахеди. Адже збивати їх ракетами Раtrіоt невигідно, це все одно що айфоном цвяхи забивати. Прицільна дальність кулемета становить до 1 км, ефективна - до 3 км. Швидкість пострілу - понад 600 куль за хвилину. Завдяки охолодженню водою "Максим" може стріляти майже безперервно. Проте Олена визнає, що використовувати цю зброю складно через її вагу, яка становить 27 кг без води, і ще більше - із водяним охолодженням. - Кулемет важкий, його доводиться переносити вдвох. Ми виїжджаємо на позиції, і вже на місці збираємо його, бо турель не витримала б наших доріг, - пояснює "Акума". - Ми переміщаємося по полях, по ямах, часто на великій швидкості. Робота мобільних вогневих груп передбачає оперативну реакцію на загрози. Групи не виїжджають на кожну повітряну тривогу чи ракетну небезпеку, оскільки їхнє завдання - збивати дрони. - Виявлено ворожу ціль! - голос командирки звучить різко, і військові швидко займають позиції. Рудоволоса військова повертає кулемет. "Акума" на платформі підводиться, щоб підстрахувати, а "Валькірія" біля пікапу моніторить інформацію у планшеті. - По виявленій цілі три корпуси вперед безперервним - вогонь! - постріл кулемета розрізає повітря, залишаючи сліди диму у повітрі. Після "знищення" цілі жінки розбирають зброю. Кулеметниця Тетяна зі співзвучним позивним "Таяна" важко дихаючи злазить з кузова авто. У бронежилеті працювати важко, зізнається, бо він не адаптований під жіноче тіло й важкий. Тому час від часу жінка припіднімає його, щоб зняти напругу. "Таяна" родом з Ірпеня, де й застала початок повномасштабного вторгнення. У підрозділі "Бучанські відьми" вона вже понад п'ять місяців. - Моя мотивація долучитися до підрозділу - це перемога. У мене діти живуть за кордоном через війну. Загинув чоловік, брат чоловіка, а мій племінник зник безвісти. Через усі переживання у матері стався інфаркт, і вона також померла&hеllір; - розповідає вона швидко, щоб приховати емоції. - Моє житло зруйнували на початку повномасштабного вторгнення, і я була змушена відправити дітей за кордон. Вони вже два з половиною роки там, і повернутися зможуть тільки після перемоги. Тому для мене перемога - це головне. На початку повномасштабного вторгнення з родиною вона перебувала всього за сто метрів від блокпоста "Жираф". Ховалися в офісному приміщенні, і в один із днів росіяни вдарили по цій будівлі. - Я собою прикривала дітей. У мене була тільки одна думка&hеllір; щоб діти не злякалися, коли будуть скидати моє тіло з себе. Я віддавала собі звіт, що можу більше не вийти, але моє головне завдання було, щоб діти залишилися живими, - каже вона. - Для дітей війна - це величезна психологічна травма. Коли ми опинилися в Іспанії, там у середині березня було національне свято. Вони запускали феєрверки безперервно. Але мої діти через пережите ховалися між ліжком і стінкою. Це був панічний страх. Цей підрозділ став для мене справжньою родиною Тетяна вивезла дітей, але у квітні 2022 року повернулася в Україну, щоб після деокупації Ірпеня та Бучі допомагати відновлювати міста. Спершу почала волонтерити, очолювала громадську організацію, яка допомагала родинам захисників і загиблих військових. - Війна пройшла по мені дуже боляче, але це тільки зміцнило моє бажання діяти. Після обстрілу в Костянтинівці, де я була волонтеркою, зрозуміла, що просто бути в тилу для мене недостатньо. Коли дізналася, що "Бучанські відьми" набирають дівчат, одразу зателефонувала. Пройшла співбесіду, підписала контракт - і тепер я тут. Цей підрозділ став для мене справжньою родиною. Всі дівчата тут більше, ніж сестри. Ми робимо важливу роботу: збиваємо шахеди, які несуть із собою біль і руйнування. Я не хочу, щоб вони приносили більше страждань. Ситуація на фронті зараз критична, каже наостанок "Таяна". - Боюсь, це не закінчиться швидко. Ми не віддамо їм своє, а вони не зупиняться на тому, що взяли, - пояснює доброволиця. - Для багатьох війна закінчилася. Я коли прийшла у підрозділ, то мала основну роботу, а добові чергувала тут. Від багатьох людей чула: "А нащо воно тобі треба?" або "Це твоє хобі - воно заважає". Ну якщо це моє хобі, то давайте всі такі, як я, кинемо його й побачимо, де ми будемо? Військові обережно зістрибують із платформи, прикривши брезентом кулемет. Завершився черговий день підготовки. У полі запанувала звична тиша. Лише на дорогах видно сліди від коліс. Військові збираються, піднімають з сухої трави рюкзаки, а вкритий пилом пікап чекає на наступний виїзд.

25 березня 2025 року набудуть чинності нові правила бронювання військовозобовʼязаних у РФ. Від мобілізації на 100% застраховані лише працівники ВПК та силовики. Важливо звернути увагу саме на силовиків: опора режиму має захищати режим і її купують не стільки підняттям зарплат, скільки  тим, що вони не йтимуть воювати.Всі інші так чи інакше потрпаляють під мобілізацію (навіть держоргани, хоча на центральному рівні бронь втрачає всього 5%, а на нижньому регіональному рівні 30% працівників). Власне цей крок — ознака того, що влада в центрі відчуває остаточне вичерпування тих, кого умовно можна назвати добровольцями-контрактниками. Остання спроба витягнути відносно великі маси людей через списання банківських боргів до 90 тис. доларів (набула чинності тільки для нових контрактників з 01.12.24) явно не буде аж надто масовою. Я вважаю, що розрахунок іде про максимум 100-200 тисяч нових контрактників, що співмірно із планом з набору рекрутів на 2.5-5 місяців. Це коштуватиме російському бюджету 1-2 трлн рублів. Читайте також: Війна нервів, ядерний удар і конвенційна війнаІншими словами, російська влада готує фундамент для можливості провести ще одну хвилю мобілізації. При цьому, виплати мобілізованим будуть значно меншими за виплати контрактникам. Вони не будуть нульовими, влада щось дасть, але це явно будуть не нинішні 20 тис. доларів.Чи буде проведена ця мобілізація наприкінці весни (російські центри не готові переварити одночасно і призовників, і контрактників) поки неможливо відповісти. Та й усе залежатиме від переговорного процесу. Поки ми можемо констатувати лише дві важливі речі:якщо до травня ми не вийдемо на заморозку конфлікту, ймовірність його затягування ще на місяці (рік) різко зростає;росіяни зараз готуються до обох сценаріїв (замороження і не замороження) і тому вже зараз починають планово готуватися до продовження війни.ДжерелоПро автора: Вадим Денисенко, політолог.Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Особливість вихідних в Україні - рвучкий, до сильного, вітер південно-східного напрямку. Не забувайте шалики, попередила синоптикиня Наталка Діденко. "Проте не холодно. Волога вітряна тепла погода нагадує нам весну, яка не обов'язково буває з першого березня, а й часом посеред хмарної зими. Теплих вірних людей поруч і подарунків найголовніших від Миколая", - написала вона. Протягом дня у більшості областей України очікується +1...5&dеg;С, на півдні +4...9&dеg;С, в Криму +9...15&dеg;С. 7-8 грудня переважатиме в більшості областей волога погода з періодичними дощем та мокрим снігом, можлива ожеледь, ввечері та вранці на дорогах ожеледиця. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Показали неймовірний кадр з вершини Карпат У Києві в суботу очікується переважно дощ, вдень до +3&dеg;С, сильний південно-східний вітер. У неділю у столиці вночі та вранці очікується дощ із мокрим снігом. Удень прогнозують припинення опадів, сильний південно-східний вітер і до +3&dеg;С. Прийдешня зима в Україні буде дуже складною. Навіть тепла зима не означає повну відсутність морозів, заявила завідувачка відділу прикладної метеорології та кліматології Українського гідрометеорологічного інституту ДСНС України Віра Балабух. Надалі погода в Україні особливо не зміниться - без опадів, помірковані градуси, без похолодання, а з 7 по 10 грудня навіть трохи потепліє.

На Київщині працює унікальний підрозділ протиповітряної оборони, де більшість добровольців - жінки. Їх називають "Бучанськими відьмами". Вони проходять бойову підготовку, освоюють кулемети, працюють у мобільних вогневих групах і виходять на нічні чергування. Їхня ціль - дрони-камікадзе. Кореспондентка Gаzеtа.uа побувала на чергуванні підрозділу й поспілкувалася з доброволицями. Дізналася їхні історії, як вони вчаться збивати ворожі дрони і чому вирішили долучитися до "Бучанських відьом". ДОБРОВОЛИЦІ Біля штабу на світанку добровольці Бучанського ДФТГ збираються разом. Поки чекають командира - пʼють каву, спілкуються, виносять у двір важкі рюкзаки. Нова група готується заступити на добове чергування. Більшість військових тут - жінки. На плацу за штабом всі збираються на шикування. Одягнені у піксель, теплі шапки або кепки, добровольці стають у дві шеренги. Обличчя стомлені, але зосереджені. Про поточну ситуацію розповідає начальник штабу Бучанського ДФТГ полковник Андрій Верлатий - статний чоловік із суворим поглядом. Сьогодні він відʼїжджає на фронт, тому має обмаль часу. - На сьогоднішній день у підрозділі 150 осіб, із них 93 - жінки, близько 12 - чоловіки. Інші посади поки що вакантні, тому зараз ми проводимо доукомплектацію особового складу, - розповідає після шикування Верлатий. - Основна маса нових заявок - це жінки. Я розумію, що з огляду на підвищення мобілізаційних заходів в Україні, у нашому підрозділі, можливо, невдовзі всі 100% особового складу становитимуть жінки. Підрозділ Бучанського ДФТГ був сформований після початку повномасштабного вторгнення. На початку у його складі переважали чоловіки. - У той час ми фактично мали дві повні роти особового складу, і це все були чоловіки. Наразі всі чоловіки, які були в добровольчому формуванні, несуть службу в різних підрозділах ЗСУ та з честю виконують свої завдання, - підкреслив начальник штабу. - Частина бере участь у заходах протиповітряної оборони. За весь час існування нашого підрозділу ми збили сім шахедів: три чорних і чотири білих. Варто зазначити, що три з цих дронів були знищені жіночими або спільно з жіночими групами. Для виконання завдань "Бучанські відьми" використовують мобільні вогневі точки - пікапи, оснащені кулеметами "Максим". Їхнє основне завдання - патрулювання території та оперативне реагування на ворожі повітряні цілі, що становлять загрозу. У підрозділі служать жінки різного віку та професій. Вони поєднують бойову діяльність із повсякденним життям, роботою та сімейними обов'язками. Чергують доброволиці за графіком доба-три. - Через те, що у більшості з них є діти, вони не можуть повноцінно долучитися до ЗСУ. Але вони вмотивовані й таким чином роблять усе, щоб внести свою частку в захист країни, - наголошує Верлатий. - Багато дівчат, які доєднуються до підрозділу, проходять курс молодого бійця, починають розуміти службу й підписують контракт з підрозділами ЗСУ - в основному сухопутка або Нацгвардія. І ця тенденція тільки зростає. Сьогодні навіть у Покровську є дівчата, які виконують завдання по забезпеченню обладнання другої лінії оборони. Вони зголосилися піти добровольцями. Щоб вступити у підрозділ, найголовніше - бажання й мотивація, пояснює начальник штабу. А також - не мати відкритої карної справи й важких психічних захворювань. Починають розуміти службу й підписують контракт з підрозділами ЗСУ - Усе підтягується. Наприклад, "Валькірія" уже кулемет сама споряджає. У нас немає проблем з тим, щоб людина не дійшла до виконання завдань. Ніхто не перегружає, колектив завжди може допомогти, - додає Андрій Верлатий. - Але це звичайна служба. Єдине, що ви йдете не в казарму, а можете повернутися до своєї сімʼї. Також у підрозділі служать чоловіки, яких демобілізували. Це переважно бійці з пораненнями чи ампутаціями, які не можуть виконувати бойові завдання. Однак вони вмотивовані продовжувати захищати країну добровільно. Андрій Верлатий розповідає, що волонтери й територіальна громада підтримують підрозділ, зокрема допомагають з автівками. - Завдяки співпраці з мером і територіальною громадою, маємо одне з найбільш забезпечених добровольчих формувань в Україні, - наголошує він. - Допомагають також міста-побратими інших країн. Народна депутатка Ольга Василевська-Смаглюк запрошує для навчань закордонних досвідчених інструкторів, зокрема з Франції, які мали десятки виходів в Афганістані, Сирії. Їх дуже важко запросити, але таки вдається. СТРІЛЯТИ НА ВИПЕРЕДЖЕННЯ Після шикування жінки розходяться. Складають речі у пікап і мінівен, одягають бронежилети, беруть із собою зброю. Зі всією амуніцією доброволиця Лідія із позивним "Булочка" носить цивільний невеликий рюкзак. - Ноутбук сина потрібно занести в ремонт після чергування, - пояснює жінка. Лідія проживає в Бучанському районі. Вона долучилася до підрозділу, коли дізналася про набір у кінний патруль, але цей напрямок ще не був запущений. Замість цього Лідія обрала мобільну вогневу групу, яка спеціалізується на знищенні шахедів. - Я попросилася в групу МВГ - це мобільна вогнева група. Мені тут сподобалося, я тут із початку червня. Основна мотивація - захист країни, - наголошує жінка. - Багато чоловіків зараз йдуть на фронт, і я розумію, що хтось має залишатися тут, підтримувати спокій. Перший досвід поводження зі зброєю був для Лідії складним і хвилюючим. Вона зізнається, що раніше навіть не тримала автомат у руках. - До цього я зброї ніколи в руках не тримала. Коли вперше взяла автомат, руки трусилися, серце калатало. Навіть жартували, що мене до дерева прив'язати треба, щоб я не впала. Це було страшно, адже це не іграшка, - зізнається. - Але згодом я швидко освоїлася. Найбільше запамʼятолося чергування, коли ми виїхали на бойову позицію в поле, а все небо було червоне - шахеди летіли, ракети летіли. Ми були тоді групою, з кулеметом. Я тоді працювала з автоматом. Влучити в шахед складно: він летить зі швидкістю 180 км/год, треба стріляти на випередження, вираховувати траєкторію. Лідія не боялася за себе, проте хвилювалася, щоб усі цілі знищили й вони не могли завдати шкоди. - Страх був за те, що він може прилетіти в цивільний будинок, у дитячий садочок чи в лікарню. Ми не могли цього допустити, - каже вона спокійно і впевнено. - Наш командир казав, що у жінок є сильний інстинкт оберігання, і саме це стало основою для створення підрозділу. Мої діти у мене під захистом Нічні чергування також уже увійшли у звичку. Після служби жінка повертається до повсякденних справ. - Спочатку це важко, але організм адаптується. Головне - дотримуватися зміни: доба через три. Три доби вдома я сплю спокійно, міцно, - розказує доброволиця. - Але тут, на чергуванні, я постійно у бойовій готовності. "Булочка" виховує чотирьох дітей, наймолодшому - сім років, а найстаршому - сімнадцять. Діти звикли до її служби і підтримують її вибір. Вони пишаються тим, що їхня мама військова. - Мені з дитинства подобалася військова справа, тут є дисципліна, - говорить Лідія і наостанок додає, - Коли я на чергуванні, то відчуваю, що мої діти у мене під захистом. "ЗМОЖУ ДАТИ ВІДСІЧ" У сосновому лісі спокій порушують лише рівномірні кроки та стишені голоси. Перед чергуванням "Бучанські відьми" пройдуть чергове навчання зі злагодженості. Інструктор підпалює цигарку й чекає, поки жінки зберуться. - Перевірте, щоб в автоматах немає патронів, - дає вказівки з техніки безпеки він. Це - меткий чоловік низького зросту у темних тактичних окулярах. На підборіддя опустив чорний баф. Імені не називає та просить не фотографувати. Жінки стають рівним строєм, уважно слухаючи інструктора. Усі вдягнені в камуфляж, перед собою тримають зброю, на бронежилетах видніються шеврони. За ними простягається густий ліс, крізь який пробивається сонячне світло. Прохолодне повітря наповнене запахом хвої й свіжої землі. Кроки відлунюють глухо. У тиші чути, як клацає зброя. Між деревами вириті окопи й капоніри, височіють земляні насипи. - Готуємося! Зброю на огляд! - віддає команди інструктор. - Пусто! - відповідають жінки по черзі, виходячи зі строю, щоб перевірити автомати. Коли хтось збивається чи робить щось не так - група починає все знову. На полігоні встановили модульні будинки, лазню й кухню. Із коминів повільно клубочиться дим, зникаючи на сонці. Кілька будинків поставили колом, щоб вийшов внутрішній дворик. Там розмістили склад, накриття для дров, місце для відпочинку. Біля модулів поставили старі мʼякі крісла, столи й лавки. Подекуди імпровізовані ґанки прикрили покривалами, щоб не задувало холодне повітря. Нових завдань, гріючись на сонці, чекає мешканка Гостомеля Світлана. Вона лише нещодавно приєдналася до "Бучанських відьом". Жінка розповідає, що хотіла вступити до війська до Великої війни. Працює менеджеркою з обліку й поєднує постійну роботу зі службою. Якщо чергування припадає на робочий день, то колеги її підміняють. - Я побачила в інтернеті про підрозділ, побачила "Валькірію", Валентину, і вона мене дуже надихнула, - говорить Світлана, посміхаючись очима. - Думаю, якщо не можу бути на передовій, то хоча б тут можу допомогти. Хлопцям і дівчатам, які зараз на передовій, дуже складно, бо ворог наступає. Якщо, не дай Боже, знов на нас підуть з Білорусі, то я хоч буду знать, що зможу дати якусь відсіч і захистити людей. З кожним днем стаю сильнішою Під час чергувань Світлана виконує наземне патрулювання. У підрозділі є кулеметники, однак у разі необхідності вона може збити ціль з автомата. - Ми тренувалися стріляти по гелевому шарику, який піднімали на нитці. Він рухається від вітру, і ти вчишся влучати в рухому ціль. У мене вийшло з першого разу! Тут можна і жити, і спати. У нас є кухня - готують борщі, супи, плов, макарони. Є польова лазня, яку, за потреби, можна розтопити. Хоча це трапляється рідко, в основному влітку, - зазначає вона. - Під час чергувань намагаємося навчатися чомусь новому: стріляти, бігати, проходити смугу перешкод. Іноді буває фізично важко. Я до служби не тренувалася, але зараз відчуваю, що з кожним днем стаю сильнішою. Після огляду зброї доброволиці групою мають обстежити територію. Стають у пари, прикриваючи одна одну зі спини. Військові імітують пересування в бойовій обстановці. Усі сконцентровані, крокують злагоджено. Лише час від часу жінки тихо сміються, жартуючи між собою. Тепер інструктор дає команду штурмувати ворожі позиції. Жінки групою розходяться по лісу. Ступають тихо й обережно, лише чути поодинокий тріск сухих гілок під важкими чоботами. Олена "Акума" у спорядженні й касці підходить до ворожого окопу - її прикриває посестра. Напарниця кидає гранату в окоп. Потім Олена стає на коліно, прицілюючись із автомата. Жінки захоплюють ворожого командира. - Рухаємося тихо, - коментує тренер. "БОЙОВІ ВІДЬМИ" У перерві дівчата годують цуценят, що живуть тут, на позиції. Доброволиця Валентина "Валькірія" нахиляється до одного, простягаючи руку. Цуценя піднімається на задні лапи, легенько торкаючись її долоні. Валентині 51 рік. Якось вона дізналася про набір жінок до мобільної вогневої групи. І ось уже пʼять місяців служить у підрозділі. Валентина - ветеринарний лікар за освітою. Але вирішила змінити своє життя і присвятити себе захисту країни. - Навчаюся зараз володіти зброєю, кулеметами. Ми всі чергуємо, - розповідає жінка. - Зараз покинула роботу і зосередилася на вивченні тактичної медицини. Усе своє життя присвячую нашому підрозділу. Ми всі змінилися, бо змінилися реалії. Просто займатися своїм повсякденним життям не вийде, бо воно залежить від того, як хлопці стоять і боронять наші рубежі. Але у бійців залишилися тут сімʼї, діти, а сюди долітає ця св*лота, ці шахеди. Тому комусь потрібно тут стояти. До Великої війни Валентина жила звичайним життям, але російська окупація її селища змінила все. Вона з родиною пробула в окупації близько трьох тижнів. - Цього було достатньо, щоб побачити і почути всі жахи. Ми знали, що твориться в Бучі, що відбуваються розстріли, вбивають чоловіків і навіть дітей. Чекали, що і до нас прийдуть, бо їх було багато, - згадує "Валькірія" початок повномасштабного вторгнення. - Колони техніки йшли по нашому селищу. Ми не знали, що робити. Була тривожна валізка, запаси води, але сиділи, як жертви. У Валентини троє дітей. Через їхній будинок літали ворожі снаряди. У середині березня родина вирішила виїжджати. На шляху вони бачили зруйновані будинки, підбиту техніку та загиблих. - Ми їхали через два блокпости. Це було в середині березня, надворі -10, а навколо горіли будинки. Дитина бачила загиблих, але, здається, пам'ять стерла ці моменти. Тоді було дуже страшно. Ми бачили наших хлопців, яких було зовсім мало. Це не було так, як зараз - великі підрозділи. Там стояли по п'ятеро, по троє, хто у формі, хто в цивільному, - говорить вона здавленим від сліз голосом. - Нас їхало восьмеро в одній машині, з нами була собака. Ми взяли мінімум речей - більше забирали живих. Того дня нам пощастило: нашу колону не обстріляли, хоча ми проїжджали через два ворожих блокпости. Валентина зупиняє розповідь, щоб перевести подих від важких спогадів і зізнається, що після таких подій її життя змінилося назавжди. Пізніше вона вирішила долучитись до "Бучанських відьом", щоб захищати свою громаду. Командир дає наказ, орієнтири - і ми працюємо - Ми працюємо на чергуваннях, у темну пору доби виявляємо цілі акустично та за допомогою планшетів. Видно, як дрони підлітають, їхню швидкість і напрямок. Командир дає наказ, орієнтири, і ми працюємо, - пояснює "Валькірія". - Під час мого чергування таких випадків не було, але дівчатка, які були до нас, змогли збити три шахеди. Вони, мабуть, дізналися, що у нас тут такі підрозділи - такі "відьми", і тепер часто облітають нас. Назва "Бучанські відьми" виникла з перших днів існування підрозділу. Однією з перших жінок у групі була власниця шеврону із зображенням відьми. Їхній екіпаж стали називати "бойовими відьмами", а згодом ця назва поширилася на весь підрозділ. - Мої перші тренування далися важко. Жара, ми в броніках і зі зброєю. Треба було бігти по колоді, під якою прірва, - із посмішкою ділиться Валентина. - Інструктор допоміг, то я раз-другий - а потім: "Давайте ще". Зараз уже спокійно виконую завдання. Навчаємося на кожній ділянці, а сьогодні з групою буду як командир і працюватиму на планшеті. Є на чергуванні кулеметниця, помічник кулеметника, охорона периметру. У нічний час є людина, яка керує ліхтарями для моніторингу неба. ФЕЄРВЕРКИ І ПАНІЧНИЙ СТРАХ Після перерви жінки вирушають на вогневу позицію. Закидують у пікап спорядження, перевіряють на справність кулемет. Залазять у кузов, і як тільки той рушає - міцно тримаються руками за борти. Мотор пікапа працює гучно. Кузов хитається на дорозі. Раптом авто різко зупиняється, здіймаючи пісок і пил. Навколо розкинулось сухе й потріскане поле. Жінки швидко збирають кулемет, заливають всередину воду й заряджають набої. Помічниця кулеметниці Олена "Акума" розповідає про використання кулемета "Максим". - Кулемет "Максим" було створено у 1883 році, модернізовано у 1910 році, і зараз у нас зразок саме цього року. Це архаїчна зброя, але вона потужна, страшна і зла. Навіть наш президент відзначав, що мобільні вогневі групи, які використовують цю зброю, дуже ефективні, - говорить вона, зничуючи плечима. - Ми маємо дешеве знаряддя, яке може знищувати шахеди. Адже збивати їх ракетами Раtrіоt невигідно, це все одно що айфоном цвяхи забивати. Прицільна дальність кулемета становить до 1 км, ефективна - до 3 км. Швидкість пострілу - понад 600 куль за хвилину. Завдяки охолодженню водою "Максим" може стріляти майже безперервно. Проте Олена визнає, що використовувати цю зброю складно через її вагу, яка становить 27 кг без води, і ще більше - із водяним охолодженням. - Кулемет важкий, його доводиться переносити вдвох. Ми виїжджаємо на позиції, і вже на місці збираємо його, бо турель не витримала б наших доріг, - пояснює "Акума". - Ми переміщаємося по полях, по ямах, часто на великій швидкості. Робота мобільних вогневих груп передбачає оперативну реакцію на загрози. Групи не виїжджають на кожну повітряну тривогу чи ракетну небезпеку, оскільки їхнє завдання - збивати дрони. - Виявлено ворожу ціль! - голос командирки звучить різко, і військові швидко займають позиції. Рудоволоса військова повертає кулемет. "Акума" на платформі підводиться, щоб підстрахувати, а "Валькірія" біля пікапу моніторить інформацію у планшеті. - По виявленій цілі три корпуси вперед безперервним - вогонь! - постріл кулемета розрізає повітря, залишаючи сліди диму у повітрі. Після "знищення" цілі жінки розбирають зброю. Кулеметниця Тетяна зі співзвучним позивним "Таяна" важко дихаючи злазить з кузова авто. У бронежилеті працювати важко, зізнається, бо він не адаптований під жіноче тіло й важкий. Тому час від часу жінка припіднімає його, щоб зняти напругу. "Таяна" родом з Ірпеня, де й застала початок повномасштабного вторгнення. У підрозділі "Бучанські відьми" вона вже понад п'ять місяців. - Моя мотивація долучитися до підрозділу - це перемога. У мене діти живуть за кордоном через війну. Загинув чоловік, брат чоловіка, а мій племінник зник безвісти. Через усі переживання у матері стався інфаркт, і вона також померла&hеllір; - розповідає вона швидко, щоб приховати емоції. - Моє житло зруйнували на початку повномасштабного вторгнення, і я була змушена відправити дітей за кордон. Вони вже два з половиною роки там, і повернутися зможуть тільки після перемоги. Тому для мене перемога - це головне. На початку повномасштабного вторгнення з родиною вона перебувала всього за сто метрів від блокпоста "Жираф". Ховалися в офісному приміщенні, і в один із днів росіяни вдарили по цій будівлі. - Я собою прикривала дітей. У мене була тільки одна думка&hеllір; щоб діти не злякалися, коли будуть скидати моє тіло з себе. Я віддавала собі звіт, що можу більше не вийти, але моє головне завдання було, щоб діти залишилися живими, - каже вона. - Для дітей війна - це величезна психологічна травма. Коли ми опинилися в Іспанії, там у середині березня було національне свято. Вони запускали феєрверки безперервно. Але мої діти через пережите ховалися між ліжком і стінкою. Це був панічний страх. Цей підрозділ став для мене справжньою родиною Тетяна вивезла дітей, але у квітні 2022 року повернулася в Україну, щоб після деокупації Ірпеня та Бучі допомагати відновлювати міста. Спершу почала волонтерити, очолювала громадську організацію, яка допомагала родинам захисників і загиблих військових. - Війна пройшла по мені дуже боляче, але це тільки зміцнило моє бажання діяти. Після обстрілу в Костянтинівці, де я була волонтеркою, зрозуміла, що просто бути в тилу для мене недостатньо. Коли дізналася, що "Бучанські відьми" набирають дівчат, одразу зателефонувала. Пройшла співбесіду, підписала контракт - і тепер я тут. Цей підрозділ став для мене справжньою родиною. Всі дівчата тут більше, ніж сестри. Ми робимо важливу роботу: збиваємо шахеди, які несуть із собою біль і руйнування. Я не хочу, щоб вони приносили більше страждань. Ситуація на фронті зараз критична, каже наостанок "Таяна". - Боюсь, це не закінчиться швидко. Ми не віддамо їм своє, а вони не зупиняться на тому, що взяли, - пояснює доброволиця. - Для багатьох війна закінчилася. Я коли прийшла у підрозділ, то мала основну роботу, а добові чергувала тут. Від багатьох людей чула: "А нащо воно тобі треба?" або "Це твоє хобі - воно заважає". Ну якщо це моє хобі, то давайте всі такі, як я, кинемо його й побачимо, де ми будемо? Військові обережно зістрибують із платформи, прикривши брезентом кулемет. Завершився черговий день підготовки. У полі запанувала звична тиша. Лише на дорогах видно сліди від коліс. Військові збираються, піднімають з сухої трави рюкзаки, а вкритий пилом пікап чекає на наступний виїзд.

Через зниженням цін на сиру нафту доходи Російської Федерації падають другий місяць поспіль. Податки, пов'язані з нафтою, які є ключовим джерелом фінансування війни Росії проти України, принесли бюджету РФ минулого місяця 605,2 млрд руб. ($5,8 млрд), що приблизно на 21% менше, ніж рік тому, пише Вlооmbеrg. "Зниження відбулося після того, як ціни на нафту впали через побоювання щодо глобального надлишку пропозиції, попри геополітичну напруженість на Близькому Сході і листопадове рішення Організації країн-експортерів нафти та її союзників продовжувати утримувати частину обсягів на ринку", - йдеться у повідомленні. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Віtсоіn вперше в історії подолав позначку у $100 тис. Міністерство фінансів РФ розрахувало рівень податку за місяць на основі ціни $64,72 за барель Urаls - основної експортної суміші РФ - суттєво нижче, ніж $81,69 рік тому. У Центробанку РФ своєю чергою заявили, що Росію влаштовують нинішні ціни на нафту, але падіння нижче $60 за барель може створити ускладнення для її економіки та фінансових ринків. "Загальні надходження Росії від нафти та газу в листопаді, на які припадає майже 76% усіх доходів нафтової галузі, впали на 17%, до 801,7 млрд руб. Зменшення доходів від нафти може дещо обмежити здатність Кремля фінансувати війну в Україні, оскільки військові витрати є цьогоріч найбільшою сферою витрат Росії", - зазначає видання. З березня Російська Федерація поставила КНДР понад 1 млн барелів (56 тис. т) нафти. Імовірно, таким чином Москва розплачується за військову підтримку.

Баскетбольний клуб "Одеса" є одним із найвідоміших представників українського баскетболу на міжнародній арені. Протягом своєї історії команда здобула визнання як на національному, так і на світовому рівнях. Їхні успіхи стали можливими завдяки наполегливій праці гравців, тренерів і керівництва клубу. Історія БК Одеса та його розвиток Баскетбольний клуб "Одеса" був заснований у 1990-х роках і швидко зарекомендував себе як сильна команда, здатна боротися за найвищі місця у змаганнях. Протягом років клуб неодноразово виступав у різних міжнародних турнірах, демонструючи високий рівень гри та отримуючи визнання за межами України. Серед найбільш пам'ятних моментів можна виділити участь у престижних європейських баскетбольних лігах. Саме ці турніри стали платформою для популяризації бренду БК Одеса у міжнародному баскетбольному середовищі. Досягнення на міжнародному рівні БК "Одеса" відзначився низкою визначних досягнень, серед яких: 1. Перемоги в європейських турнірах. Команда здобувала нагороди на регіональних баскетбольних змаганнях. 2. Участь у міжнародних лігах. Клуб представляв Україну у різних європейських змаганнях, отримуючи досвід у матчах із провідними клубами світу. 3. Підготовка гравців міжнародного рівня. Багато вихованців "БК Одеса" згодом стали частиною збірної України та досягли успіхів на міжнародній арені. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ф'юрі висловився щодо справедливості перемоги Усика над ним Що робить БК Одеса унікальним Основні переваги клубу: ● Професійний підхід до тренувань. Гравці отримують сучасну підготовку, що відповідає міжнародним стандартам. ● Стабільна команда. Завдяки злагодженій роботі тренерів та гравців клуб постійно прогресує. ● Інфраструктура. Клуб активно розвиває баскетбольну базу, що сприяє зростанню рівня гри. Висновок Баскетбольний клуб "Одеса" став важливою частиною спортивного життя України та її представником на міжнародній арені. Досягнення клубу демонструють, що український баскетбол може бути конкурентоспроможним на світовому рівні. Головний тренер збірної України Сергій Ребров висловився про результати жеребкування плейоф Ліги націй сезону-2024/25. Суперником нашої збірної у стикових матчах за право грати у дивізіоні А стала команда Бельгії, передає УАФ. Ігри відбудуться 20 та 23 березня 2025 року. Перша зустріч буде номінально домашньою для українців.

На Київщині працює унікальний підрозділ протиповітряної оборони, де більшість добровольців - жінки. Їх називають "Бучанськими відьмами". Вони проходять бойову підготовку, освоюють кулемети, працюють у мобільних вогневих групах і виходять на нічні чергування. Їхня ціль - дрони-камікадзе. Кореспондентка Gаzеtа.uа побувала на чергуванні підрозділу й поспілкувалася з доброволицями. Дізналася їхні історії, як вони вчаться збивати ворожі дрони і чому вирішили долучитися до "Бучанських відьом". ДОБРОВОЛИЦІ Біля штабу на світанку добровольці Бучанського ДФТГ збираються разом. Поки чекають командира - пʼють каву, спілкуються, виносять у двір важкі рюкзаки. Нова група готується заступити на добове чергування. Більшість військових тут - жінки. На плацу за штабом всі збираються на шикування. Одягнені у піксель, теплі шапки або кепки, добровольці стають у дві шеренги. Обличчя стомлені, але зосереджені. Про поточну ситуацію розповідає начальник штабу Бучанського ДФТГ полковник Андрій Верлатий - статний чоловік із суворим поглядом. Сьогодні він відʼїжджає на фронт, тому має обмаль часу. - На сьогоднішній день у підрозділі 150 осіб, із них 93 - жінки, близько 12 - чоловіки. Інші посади поки що вакантні, тому зараз ми проводимо доукомплектацію особового складу, - розповідає після шикування Верлатий. - Основна маса нових заявок - це жінки. Я розумію, що з огляду на підвищення мобілізаційних заходів в Україні, у нашому підрозділі, можливо, невдовзі всі 100% особового складу становитимуть жінки. Підрозділ Бучанського ДФТГ був сформований після початку повномасштабного вторгнення. На початку у його складі переважали чоловіки. - У той час ми фактично мали дві повні роти особового складу, і це все були чоловіки. Наразі всі чоловіки, які були в добровольчому формуванні, несуть службу в різних підрозділах ЗСУ та з честю виконують свої завдання, - підкреслив начальник штабу. - Частина бере участь у заходах протиповітряної оборони. За весь час існування нашого підрозділу ми збили сім шахедів: три чорних і чотири білих. Варто зазначити, що три з цих дронів були знищені жіночими або спільно з жіночими групами. Для виконання завдань "Бучанські відьми" використовують мобільні вогневі точки - пікапи, оснащені кулеметами "Максим". Їхнє основне завдання - патрулювання території та оперативне реагування на ворожі повітряні цілі, що становлять загрозу. У підрозділі служать жінки різного віку та професій. Вони поєднують бойову діяльність із повсякденним життям, роботою та сімейними обов'язками. Чергують доброволиці за графіком доба-три. - Через те, що у більшості з них є діти, вони не можуть повноцінно долучитися до ЗСУ. Але вони вмотивовані й таким чином роблять усе, щоб внести свою частку в захист країни, - наголошує Верлатий. - Багато дівчат, які доєднуються до підрозділу, проходять курс молодого бійця, починають розуміти службу й підписують контракт з підрозділами ЗСУ - в основному сухопутка або Нацгвардія. І ця тенденція тільки зростає. Сьогодні навіть у Покровську є дівчата, які виконують завдання по забезпеченню обладнання другої лінії оборони. Вони зголосилися піти добровольцями. Щоб вступити у підрозділ, найголовніше - бажання й мотивація, пояснює начальник штабу. А також - не мати відкритої карної справи й важких психічних захворювань. Починають розуміти службу й підписують контракт з підрозділами ЗСУ - Усе підтягується. Наприклад, "Валькірія" уже кулемет сама споряджає. У нас немає проблем з тим, щоб людина не дійшла до виконання завдань. Ніхто не перегружає, колектив завжди може допомогти, - додає Андрій Верлатий. - Але це звичайна служба. Єдине, що ви йдете не в казарму, а можете повернутися до своєї сімʼї. Також у підрозділі служать чоловіки, яких демобілізували. Це переважно бійці з пораненнями чи ампутаціями, які не можуть виконувати бойові завдання. Однак вони вмотивовані продовжувати захищати країну добровільно. Андрій Верлатий розповідає, що волонтери й територіальна громада підтримують підрозділ, зокрема допомагають з автівками. - Завдяки співпраці з мером і територіальною громадою, маємо одне з найбільш забезпечених добровольчих формувань в Україні, - наголошує він. - Допомагають також міста-побратими інших країн. Народна депутатка Ольга Василевська-Смаглюк запрошує для навчань закордонних досвідчених інструкторів, зокрема з Франції, які мали десятки виходів в Афганістані, Сирії. Їх дуже важко запросити, але таки вдається. СТРІЛЯТИ НА ВИПЕРЕДЖЕННЯ Після шикування жінки розходяться. Складають речі у пікап і мінівен, одягають бронежилети, беруть із собою зброю. Зі всією амуніцією доброволиця Лідія із позивним "Булочка" носить цивільний невеликий рюкзак. - Ноутбук сина потрібно занести в ремонт після чергування, - пояснює жінка. Лідія проживає в Бучанському районі. Вона долучилася до підрозділу, коли дізналася про набір у кінний патруль, але цей напрямок ще не був запущений. Замість цього Лідія обрала мобільну вогневу групу, яка спеціалізується на знищенні шахедів. - Я попросилася в групу МВГ - це мобільна вогнева група. Мені тут сподобалося, я тут із початку червня. Основна мотивація - захист країни, - наголошує жінка. - Багато чоловіків зараз йдуть на фронт, і я розумію, що хтось має залишатися тут, підтримувати спокій. Перший досвід поводження зі зброєю був для Лідії складним і хвилюючим. Вона зізнається, що раніше навіть не тримала автомат у руках. - До цього я зброї ніколи в руках не тримала. Коли вперше взяла автомат, руки трусилися, серце калатало. Навіть жартували, що мене до дерева прив'язати треба, щоб я не впала. Це було страшно, адже це не іграшка, - зізнається. - Але згодом я швидко освоїлася. Найбільше запамʼятолося чергування, коли ми виїхали на бойову позицію в поле, а все небо було червоне - шахеди летіли, ракети летіли. Ми були тоді групою, з кулеметом. Я тоді працювала з автоматом. Влучити в шахед складно: він летить зі швидкістю 180 км/год, треба стріляти на випередження, вираховувати траєкторію. Лідія не боялася за себе, проте хвилювалася, щоб усі цілі знищили й вони не могли завдати шкоди. - Страх був за те, що він може прилетіти в цивільний будинок, у дитячий садочок чи в лікарню. Ми не могли цього допустити, - каже вона спокійно і впевнено. - Наш командир казав, що у жінок є сильний інстинкт оберігання, і саме це стало основою для створення підрозділу. Мої діти у мене під захистом Нічні чергування також уже увійшли у звичку. Після служби жінка повертається до повсякденних справ. - Спочатку це важко, але організм адаптується. Головне - дотримуватися зміни: доба через три. Три доби вдома я сплю спокійно, міцно, - розказує доброволиця. - Але тут, на чергуванні, я постійно у бойовій готовності. "Булочка" виховує чотирьох дітей, наймолодшому - сім років, а найстаршому - сімнадцять. Діти звикли до її служби і підтримують її вибір. Вони пишаються тим, що їхня мама військова. - Мені з дитинства подобалася військова справа, тут є дисципліна, - говорить Лідія і наостанок додає, - Коли я на чергуванні, то відчуваю, що мої діти у мене під захистом. "ЗМОЖУ ДАТИ ВІДСІЧ" У сосновому лісі спокій порушують лише рівномірні кроки та стишені голоси. Перед чергуванням "Бучанські відьми" пройдуть чергове навчання зі злагодженості. Інструктор підпалює цигарку й чекає, поки жінки зберуться. - Перевірте, щоб в автоматах немає патронів, - дає вказівки з техніки безпеки він. Це - меткий чоловік низького зросту у темних тактичних окулярах. На підборіддя опустив чорний баф. Імені не називає та просить не фотографувати. Жінки стають рівним строєм, уважно слухаючи інструктора. Усі вдягнені в камуфляж, перед собою тримають зброю, на бронежилетах видніються шеврони. За ними простягається густий ліс, крізь який пробивається сонячне світло. Прохолодне повітря наповнене запахом хвої й свіжої землі. Кроки відлунюють глухо. У тиші чути, як клацає зброя. Між деревами вириті окопи й капоніри, височіють земляні насипи. - Готуємося! Зброю на огляд! - віддає команди інструктор. - Пусто! - відповідають жінки по черзі, виходячи зі строю, щоб перевірити автомати. Коли хтось збивається чи робить щось не так - група починає все знову. На полігоні встановили модульні будинки, лазню й кухню. Із коминів повільно клубочиться дим, зникаючи на сонці. Кілька будинків поставили колом, щоб вийшов внутрішній дворик. Там розмістили склад, накриття для дров, місце для відпочинку. Біля модулів поставили старі мʼякі крісла, столи й лавки. Подекуди імпровізовані ґанки прикрили покривалами, щоб не задувало холодне повітря. Нових завдань, гріючись на сонці, чекає мешканка Гостомеля Світлана. Вона лише нещодавно приєдналася до "Бучанських відьом". Жінка розповідає, що хотіла вступити до війська до Великої війни. Працює менеджеркою з обліку й поєднує постійну роботу зі службою. Якщо чергування припадає на робочий день, то колеги її підміняють. - Я побачила в інтернеті про підрозділ, побачила "Валькірію", Валентину, і вона мене дуже надихнула, - говорить Світлана, посміхаючись очима. - Думаю, якщо не можу бути на передовій, то хоча б тут можу допомогти. Хлопцям і дівчатам, які зараз на передовій, дуже складно, бо ворог наступає. Якщо, не дай Боже, знов на нас підуть з Білорусі, то я хоч буду знать, що зможу дати якусь відсіч і захистити людей. З кожним днем стаю сильнішою Під час чергувань Світлана виконує наземне патрулювання. У підрозділі є кулеметники, однак у разі необхідності вона може збити ціль з автомата. - Ми тренувалися стріляти по гелевому шарику, який піднімали на нитці. Він рухається від вітру, і ти вчишся влучати в рухому ціль. У мене вийшло з першого разу! Тут можна і жити, і спати. У нас є кухня - готують борщі, супи, плов, макарони. Є польова лазня, яку, за потреби, можна розтопити. Хоча це трапляється рідко, в основному влітку, - зазначає вона. - Під час чергувань намагаємося навчатися чомусь новому: стріляти, бігати, проходити смугу перешкод. Іноді буває фізично важко. Я до служби не тренувалася, але зараз відчуваю, що з кожним днем стаю сильнішою. Після огляду зброї доброволиці групою мають обстежити територію. Стають у пари, прикриваючи одна одну зі спини. Військові імітують пересування в бойовій обстановці. Усі сконцентровані, крокують злагоджено. Лише час від часу жінки тихо сміються, жартуючи між собою. Тепер інструктор дає команду штурмувати ворожі позиції. Жінки групою розходяться по лісу. Ступають тихо й обережно, лише чути поодинокий тріск сухих гілок під важкими чоботами. Олена "Акума" у спорядженні й касці підходить до ворожого окопу - її прикриває посестра. Напарниця кидає гранату в окоп. Потім Олена стає на коліно, прицілюючись із автомата. Жінки захоплюють ворожого командира. - Рухаємося тихо, - коментує тренер. "БОЙОВІ ВІДЬМИ" У перерві дівчата годують цуценят, що живуть тут, на позиції. Доброволиця Валентина "Валькірія" нахиляється до одного, простягаючи руку. Цуценя піднімається на задні лапи, легенько торкаючись її долоні. Валентині 51 рік. Якось вона дізналася про набір жінок до мобільної вогневої групи. І ось уже пʼять місяців служить у підрозділі. Валентина - ветеринарний лікар за освітою. Але вирішила змінити своє життя і присвятити себе захисту країни. - Навчаюся зараз володіти зброєю, кулеметами. Ми всі чергуємо, - розповідає жінка. - Зараз покинула роботу і зосередилася на вивченні тактичної медицини. Усе своє життя присвячую нашому підрозділу. Ми всі змінилися, бо змінилися реалії. Просто займатися своїм повсякденним життям не вийде, бо воно залежить від того, як хлопці стоять і боронять наші рубежі. Але у бійців залишилися тут сімʼї, діти, а сюди долітає ця св*лота, ці шахеди. Тому комусь потрібно тут стояти. До Великої війни Валентина жила звичайним життям, але російська окупація її селища змінила все. Вона з родиною пробула в окупації близько трьох тижнів. - Цього було достатньо, щоб побачити і почути всі жахи. Ми знали, що твориться в Бучі, що відбуваються розстріли, вбивають чоловіків і навіть дітей. Чекали, що і до нас прийдуть, бо їх було багато, - згадує "Валькірія" початок повномасштабного вторгнення. - Колони техніки йшли по нашому селищу. Ми не знали, що робити. Була тривожна валізка, запаси води, але сиділи, як жертви. У Валентини троє дітей. Через їхній будинок літали ворожі снаряди. У середині березня родина вирішила виїжджати. На шляху вони бачили зруйновані будинки, підбиту техніку та загиблих. - Ми їхали через два блокпости. Це було в середині березня, надворі -10, а навколо горіли будинки. Дитина бачила загиблих, але, здається, пам'ять стерла ці моменти. Тоді було дуже страшно. Ми бачили наших хлопців, яких було зовсім мало. Це не було так, як зараз - великі підрозділи. Там стояли по п'ятеро, по троє, хто у формі, хто в цивільному, - говорить вона здавленим від сліз голосом. - Нас їхало восьмеро в одній машині, з нами була собака. Ми взяли мінімум речей - більше забирали живих. Того дня нам пощастило: нашу колону не обстріляли, хоча ми проїжджали через два ворожих блокпости. Валентина зупиняє розповідь, щоб перевести подих від важких спогадів і зізнається, що після таких подій її життя змінилося назавжди. Пізніше вона вирішила долучитись до "Бучанських відьом", щоб захищати свою громаду. Командир дає наказ, орієнтири - і ми працюємо - Ми працюємо на чергуваннях, у темну пору доби виявляємо цілі акустично та за допомогою планшетів. Видно, як дрони підлітають, їхню швидкість і напрямок. Командир дає наказ, орієнтири, і ми працюємо, - пояснює "Валькірія". - Під час мого чергування таких випадків не було, але дівчатка, які були до нас, змогли збити три шахеди. Вони, мабуть, дізналися, що у нас тут такі підрозділи - такі "відьми", і тепер часто облітають нас. Назва "Бучанські відьми" виникла з перших днів існування підрозділу. Однією з перших жінок у групі була власниця шеврону із зображенням відьми. Їхній екіпаж стали називати "бойовими відьмами", а згодом ця назва поширилася на весь підрозділ. - Мої перші тренування далися важко. Жара, ми в броніках і зі зброєю. Треба було бігти по колоді, під якою прірва, - із посмішкою ділиться Валентина. - Інструктор допоміг, то я раз-другий - а потім: "Давайте ще". Зараз уже спокійно виконую завдання. Навчаємося на кожній ділянці, а сьогодні з групою буду як командир і працюватиму на планшеті. Є на чергуванні кулеметниця, помічник кулеметника, охорона периметру. У нічний час є людина, яка керує ліхтарями для моніторингу неба. ФЕЄРВЕРКИ І ПАНІЧНИЙ СТРАХ Після перерви жінки вирушають на вогневу позицію. Закидують у пікап спорядження, перевіряють на справність кулемет. Залазять у кузов, і як тільки той рушає - міцно тримаються руками за борти. Мотор пікапа працює гучно. Кузов хитається на дорозі. Раптом авто різко зупиняється, здіймаючи пісок і пил. Навколо розкинулось сухе й потріскане поле. Жінки швидко збирають кулемет, заливають всередину воду й заряджають набої. Помічниця кулеметниці Олена "Акума" розповідає про використання кулемета "Максим". - Кулемет "Максим" було створено у 1883 році, модернізовано у 1910 році, і зараз у нас зразок саме цього року. Це архаїчна зброя, але вона потужна, страшна і зла. Навіть наш президент відзначав, що мобільні вогневі групи, які використовують цю зброю, дуже ефективні, - говорить вона, зничуючи плечима. - Ми маємо дешеве знаряддя, яке може знищувати шахеди. Адже збивати їх ракетами Раtrіоt невигідно, це все одно що айфоном цвяхи забивати. Прицільна дальність кулемета становить до 1 км, ефективна - до 3 км. Швидкість пострілу - понад 600 куль за хвилину. Завдяки охолодженню водою "Максим" може стріляти майже безперервно. Проте Олена визнає, що використовувати цю зброю складно через її вагу, яка становить 27 кг без води, і ще більше - із водяним охолодженням. - Кулемет важкий, його доводиться переносити вдвох. Ми виїжджаємо на позиції, і вже на місці збираємо його, бо турель не витримала б наших доріг, - пояснює "Акума". - Ми переміщаємося по полях, по ямах, часто на великій швидкості. Робота мобільних вогневих груп передбачає оперативну реакцію на загрози. Групи не виїжджають на кожну повітряну тривогу чи ракетну небезпеку, оскільки їхнє завдання - збивати дрони. - Виявлено ворожу ціль! - голос командирки звучить різко, і військові швидко займають позиції. Рудоволоса військова повертає кулемет. "Акума" на платформі підводиться, щоб підстрахувати, а "Валькірія" біля пікапу моніторить інформацію у планшеті. - По виявленій цілі три корпуси вперед безперервним - вогонь! - постріл кулемета розрізає повітря, залишаючи сліди диму у повітрі. Після "знищення" цілі жінки розбирають зброю. Кулеметниця Тетяна зі співзвучним позивним "Таяна" важко дихаючи злазить з кузова авто. У бронежилеті працювати важко, зізнається, бо він не адаптований під жіноче тіло й важкий. Тому час від часу жінка припіднімає його, щоб зняти напругу. "Таяна" родом з Ірпеня, де й застала початок повномасштабного вторгнення. У підрозділі "Бучанські відьми" вона вже понад п'ять місяців. - Моя мотивація долучитися до підрозділу - це перемога. У мене діти живуть за кордоном через війну. Загинув чоловік, брат чоловіка, а мій племінник зник безвісти. Через усі переживання у матері стався інфаркт, і вона також померла&hеllір; - розповідає вона швидко, щоб приховати емоції. - Моє житло зруйнували на початку повномасштабного вторгнення, і я була змушена відправити дітей за кордон. Вони вже два з половиною роки там, і повернутися зможуть тільки після перемоги. Тому для мене перемога - це головне. На початку повномасштабного вторгнення з родиною вона перебувала всього за сто метрів від блокпоста "Жираф". Ховалися в офісному приміщенні, і в один із днів росіяни вдарили по цій будівлі. - Я собою прикривала дітей. У мене була тільки одна думка&hеllір; щоб діти не злякалися, коли будуть скидати моє тіло з себе. Я віддавала собі звіт, що можу більше не вийти, але моє головне завдання було, щоб діти залишилися живими, - каже вона. - Для дітей війна - це величезна психологічна травма. Коли ми опинилися в Іспанії, там у середині березня було національне свято. Вони запускали феєрверки безперервно. Але мої діти через пережите ховалися між ліжком і стінкою. Це був панічний страх. Цей підрозділ став для мене справжньою родиною Тетяна вивезла дітей, але у квітні 2022 року повернулася в Україну, щоб після деокупації Ірпеня та Бучі допомагати відновлювати міста. Спершу почала волонтерити, очолювала громадську організацію, яка допомагала родинам захисників і загиблих військових. - Війна пройшла по мені дуже боляче, але це тільки зміцнило моє бажання діяти. Після обстрілу в Костянтинівці, де я була волонтеркою, зрозуміла, що просто бути в тилу для мене недостатньо. Коли дізналася, що "Бучанські відьми" набирають дівчат, одразу зателефонувала. Пройшла співбесіду, підписала контракт - і тепер я тут. Цей підрозділ став для мене справжньою родиною. Всі дівчата тут більше, ніж сестри. Ми робимо важливу роботу: збиваємо шахеди, які несуть із собою біль і руйнування. Я не хочу, щоб вони приносили більше страждань. Ситуація на фронті зараз критична, каже наостанок "Таяна". - Боюсь, це не закінчиться швидко. Ми не віддамо їм своє, а вони не зупиняться на тому, що взяли, - пояснює доброволиця. - Для багатьох війна закінчилася. Я коли прийшла у підрозділ, то мала основну роботу, а добові чергувала тут. Від багатьох людей чула: "А нащо воно тобі треба?" або "Це твоє хобі - воно заважає". Ну якщо це моє хобі, то давайте всі такі, як я, кинемо його й побачимо, де ми будемо? Військові обережно зістрибують із платформи, прикривши брезентом кулемет. Завершився черговий день підготовки. У полі запанувала звична тиша. Лише на дорогах видно сліди від коліс. Військові збираються, піднімають з сухої трави рюкзаки, а вкритий пилом пікап чекає на наступний виїзд.

Бій чемпіонів відбудеться 1 березня 2025 року у Брукліні (США)