Search trend "15 квітня"

Через місяць після звільнення Романа Мрочка з посади голови Херсонської МВА його родина стала власником дорогого майна у передмісті Києва. Наприкінці травня 2025 року його батьки оформили на себе будинок площею майже 580 кв.м у Петропавлівській Борщагівці. Цей будинок розташований на вулиці Травневій, 11. Разом із ним придбано дві земельні ділянки. Ще однією співвласницею виявилась Ірина Григоренко. Про це пише "Мост". Ринкова вартість будинків у цьому районі коливається від $300 до $500 тис. За даними журналістів, поруч продається об'єкт трохи менший, але з басейном, за $510 тис. Інша подібна будівля коштує $420 тис. Мати Мрочка - Любов Іванівна - вже має квартиру в Києві на проспекті Європейського Союзу. У цій же квартирі зареєстрована як фізична особа-підприємець його невістка Інна Мрочко. Батько - військовий пенсіонер, який неодноразово звертався до суду для перерахунку пенсії. У 2019 році він отримав понад 130 тис. грн як щомісячне забезпечення, а ще 210 тис. грн виплатив Пенсійний фонд за рішенням суду. У податкових даних за 2020 рік вказано, що батько мав 39 тис. дол. заощаджень. Також він виручив понад 2 млн грн від продажу майна. У тому ж році в "Укроборонпромі" йому нарахували понад 640 тис. грн зарплати. За наявною інформацією, у 2019 році Любов Мрочко отримала пенсію на суму 15 тис. грн. При цьому мала новий Lехus. Того ж року родина задекларувала квартиру в ЖК "Варшавський", яку придбали нібито за 544 тис. грн. Але вартість аналогічних квартир у цьому комплексі є суттєво вищою. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У сина Баканова знайшли маєток на землі, купленій за заниженою вартістю Журналісти вказують, що наявні доходи батьків не дозволяють пояснити придбання дорогого будинку у столичному передмісті. При цьому Ірина Григоренко, яка стала третьою співвласницею, зареєстрована на Вінниччині. Там же мешкають родичі Мрочка. Повна інформація про неї відсутня, проте є певні зв'язки. У селі Медмеже Вушко є кооператив "Ведмеже", серед засновників якого значиться дядько Мрочка - Ярослав. Поруч у засновниках - Микола Григоренко. У 2020 році партійний список "Голосу" на Вінниччині включав Юлію Григоренко. Вона була адміністратором у ФОП Ярослава Мрочка, який очолював обласну організацію цієї політичної сили. Журналісти припускають, що Ірина Григоренко - або родичка, або близька знайома родини. За версією "Мосту", будинок насправді міг купити сам Роман Мрочко, який у своїй декларації вказав понад 300 тис. дол. заощаджень. А майно було записано на родичів і третю особу, аби уникнути зайвого розголосу. Президент Володимир Зеленський звільнив голову Херсонської міської військової адміністрації Романа Мрочка. Відповідне розпорядження глави держави від 17 квітня оприлюднив Офіс президента.

Еспресо наводить переклад статті Wybоrсzа.6 червня урядова Комісія в справах вивчення російського і білоруського впливу на внутрішню безпеку і справи Республіки Польщі в 2004-2024 рр. підвела підсумки річної діяльності. Тихо – оголошення на сайті Міністерства юстиції, яке відповідало за її організацію і діяльність, з’явилося через 4 дні і без феєрверків.Відповідно до оголошення Комісія, яка складається з 11 експертів під керівництвом генерала Ярослава Стружика, керівника Служби Військової Контррозвідки, обговорила тайний рапорт, який 7 квітня передала прем’єру Дональду Туску. Тематика аналізу – це питання безпеки, зовнішньої політики, дезінформації та економіки. Як висновок представлено 50 рекомендацій, які "повинні слугувати укріпленню супротиву країни російським впливам".Дональд Туск, фото: з відкритих джерел Генерал Стружик нагадав, що Комісія направила в прокуратуру клопотання про порушення розслідування проти Антоні Мачеревіча (звинувачення в дипломатичній зраді) і полковника Пьотра Погоновського, колишнього керівника Агентства внутрішньої безпеки (ліквідація 10 з 15 делегувань).Міністр юстиції Адам Боднар підсумував: "В умовах сучасних геополітичних викликів, які в даний час є причиною найсерйозніших загроз безпеці Польщі, висновки та рекомендовані заходи, представлені Комісією, а також висновки, подані до прокуратури, є важливим внеском у покращення безпеки Польщі".Це лише декларації. Міністри, присутні на засіданні, - крім Боднара, це міністр внутрішніх справ та координатор спеціальних служб Томаш Шемоняк та міністр культури Ганна Врублевська - та члени Комісії повністю пропустили те, що двома днями раніше було викинуто до кошику аналіз впливу Росії на польсько-українські відносини.За ініціативою ПСЛ уряд (один депутат утримався) та опозиція проголосували за Закон про створення нового державного свята: 11 липня поляки відзначатимуть Національний день пам’яті для поляків - жертв геноциду ОУН та УПА на східних територіях Другої Польської Республіки.Направленого - визначає акт - у 1939-1946 роках "на польське населення" "українськими націоналістами з організації українських націоналістів (ОУН), української повстанської армії (УПА) та іншими українськими націоналістичними утвореннями, що діяли на східних землях Другої Польської Республіки (воєводства Волинське, Тарнопольське, Станіславівське, Львівське, Поліське), а також сучасних воєводств Люблінського і Підкарпатського".Чому немає свята 17 вересня 1939 року, ані дня Катині, але є свято волинської бійніЦе відкрито антиукраїнські дії, оскільки немає державного дня пам'яті ані 17 вересня (вторгнення СРСР до Другої Польської Республіки в 1939 р.), ані 5 квітня (рішення радянського політбюро 1940 р. про вбивство польських офіцерів у Катині), ані також 11 серпня (наказ 00485 від 1937 р. керівника НКВС Миколи Єжова в справі так званої польської операції в СРСР, в результаті якої розстріляно 111 000 осіб).Натомість вже в 2016 році Сейм і Сенат проголосували за рішення про створення 11 липня Національного дня пам’яті жертв геноциду, скоєного українськими націоналістами щодо громадян Республіки Польщі.А оскільки закон мовчить про скасування резолюції, то 11 липня поляки відзначатимуть з того ж приводу і Національне свято і Національний день пам’яті. Абсурд? Не єдиний.В законі також немає згадки про те, що в 2018 році до Закону про Інститут національної пам’яті - на додаток до "єврейських" поправок, які передбачають покарання за приписування польському народу чи польській державі відповідальності за злочини, вчинені нацистською Німеччиною – введено також "українські" поправки. Згідно з ними злочини українських націоналістів були прирівняні до комуністичних та нацистських злочинів, визначено, що вони тривали в період 1925-1950 років, також встановлено штрафи за заперечення їх.Президент Анджей Дуда та Адам Боднар, тогочасний речник Громадянських Прав, засудили використання фрази "українські націоналісти" та "Східна Малопольща".Трибунал погодився з їхніми застереженнями та видалив обидва терміни з закону.фото: з відкритих джерел Виконання судових рішень Конституційного трибуналу - це зобов'язання законодавчих та виконавчих органів влади, але протягом 6 років ані влада ПіС, ані нинішня не зробили нічого. Тобто закон зобов’язує, але без визначення того, хто вчинив злочин проти поляків у 1925-1950 роках та на якій території.У грудні парламентський клуб ПіС приніс проєкт, в якому було зазначено, що злочин було вчинено 2 членами та співробітниками ОУН - Бандера (ОUN -В) і УПА та іншими українськими формуваннями, що співпрацюють з Третім Німецьким Рейхом". І що мова йде про вчинки 1921-1950 років. Перше читання проєкту відбулося в Сеймі 6 лютого, після чого він опинився в комітеті.Також проводиться підрахунок кількості польських жертв. У законі, прийнятому 4 червня, мова йде про 100 тисяч осіб, Інститут національної пам’яті стверджує, що їх було 120 тисяч, а Пшемислав Чарнек, який представляв проєкт ПіСу, - 200 тисяч.У випадку польсько-українських історичних відносин немає ані норм, ані здорового глузду, оскільки все можна сказати і прийняти.Партія "Право і справедливість", фото: gеttyіmаgеs Зовсім не Інститут національної пам’яті. Де розташований "центр Путіна" в ПольщіЩо стосується проєкту Народної партії, уряд не зайняв позиції, оскільки, як заявив заступник міністра культури Мачей Врубел під час парламентської дискусії, "наразі вже нічого не стоїть на шляху урочистого святкування 11 липня, але Міністерство культури та національної спадщини, звичайно, не вносить поправок до цього парламентського законопроекту". Чому, можна запитати, очевидно, що влада вмила руки? Зрештою, у випадку обговорених історичних законів ми маємо справу з показовою присутністю московських фахівців."Українські" поправки до Закону про Інститут національної пам’яті були написані в інтересах Росії та її спеціальних служб. Не інакше є щодо закону, внесеного ПСЛ (Польською Селянською Партією). Войцех Чухновский заявив у "Газеті Виборчій", що в лютому комісія генерала Стружика надіслала список з 25 імен людей, що розповсюджують пропаганду Кремля в Агентстві Внутрішньої Безпеки.Зі слів його співрозмовника та члена Комісії, найважливішим джерелом пропаганди Кремля в Польщі є середовище, зосереджене навколо Видавничого Дому "Польська Думка" - "головний центр" для проросійських ініціатив у Польщі."Польська думка", перерахував співрозмовник Чухновського, має власне інтернет-телебачення, просуває там Гжегожа Брауна, закликає українців, які живуть у Польщі, щоб "поверталися додому", і розповсюджує фальшиві новини про прихильність до українців у черзі до лікаря, їх злочин і гроші, які вони отримують від держави і за які вони "не виражають вдячності".У своєму підході Європейський Союз є "тоталітарним творінням", Україна це "бандерівсько - фашистська держава", а "спеціальна операція в Україні" була спровокована американцями.Крім телеканалу "Польської думки", комісія в листі до Агентства внутрішньої безпеки назвала інші портали: Nаtіоnаlіsts.nеt, Nаtіоnаl.іnfо, krеsy.іnfо. Анонімний член Комісії заявив, що загальними цілями публікації цих ЗМІ є:• зменшення довіри до польського уряду (як попереднього, так і теперішнього);• розпад Європейського Союзу;• послаблення Заходу в цілому;• посварити Польщу з Україною.І він зробив висновок: "Цими порталами як джерелами користуються сторінки в соціальних мережах, які заражають польський публічний простір. Вони значною мірою обслуговуються спеціальними підрозділами російської армії, призначеними для підтримки фейкових сторінок".Після таких висновків експертів з російської дезінформації повинні включитися всі контрольні лампи в структурах, які дбають про безпеку держави.Вони не включилися. Навпаки, лампи, що застерігають від "центрів Путіна", згасли, натомість включилися лампи, що попереджають про "небезпеку" від України.Ексгумації йдуть добре, і ПСЛ обирає дипломата з ПНР та кореспондента з МосквиПредставником для звітності по Закону від 4 червня обрали депутата Тадеуша Самборського. У 1977 році він захистив докторську дисертацію в університеті імені Ломоносова в Москві, в 1970 -х та 1980 -х роках він був першим секретарем посольства Польської Народної Республіки у В’єтнамі та Лаосі, а потім був московським кореспондентом "Зеленого Прапора", органу Об’єднаної народної партії – партії-сателіта Польської об’єднаної робітничої партії на початку існування Польської Народної Республіки.Він двічі засідав у Сеймі від імені ПСЛ (1993-1997, 2001-2005), у 2023 році він отримав мандат від списків партії "Третій Шлях", був президентом фонду "Допомога полякам на Сході", до 2017 року він належав до керівництва Товариства "Польща - Схід" - до 1990 року Товариства польсько-радянської дружби.Самборський є постійним автором "Польських думок", він часто пише про злочини ОУН-УПА, у 2023 році він опублікував збірку своїх текстів у її видавничому будинку. "Польська Думка" - це медіа-покровитель його фестивалю.Майкл Олшевський, керівник закордонного департаменту "Виборчої", - один із небагатьох журналістів, який критично писав про закон, заявив, що "заявники з ПСЛ і "Третього Шляху" побачили шанс в антиукраїнських настроях і - як практично весь наш політичний клас - стали заручниками антиукраїнської риторики".Послідовність подій показує, що мова йде не лише про перегони, хто першим досягне союзу з Конфедерацією та Брауном. Наприкінці листопада міністри закордонних справ Польщі та України, Радослав Сікорський та Андрій Сибіга підписали декларацію, яка розблокувала питання про ексгумацію польських жертв в Україні та українських жертв у Польщі.Робоча група почала працювати під егідою міністерства культури. 24 квітня, завдяки особистому залученню прем’єр -міністра Дональда Туска та президента Володимира Зеленського, ексгумаційні роботи розпочалися в Пужниках на Тернопольщинні, завершилися в травні виявленням останків 42 поляків, убитих УПА. Прем'єр-міністр назвав цю подію "проривом".У відповідь Чарнек сказав, що прориву немає. Він стверджував, що після її прийняття "неможливо буде в Польщі під загрозою покарання прославляти УПА, бандеревців, всіх тих українських націоналістів, які вбивали наших співвітчизників 80 років тому"."Закон також покладе край цим ганебним переговорам Міністерства культури та національної спадщини з українською державою щодо можливих подальших пам’ятників УПА в Польщі", - додав він, представляючи поправку від ПіС до Закону про Інститут національної пам’яті.Здавалося б, усі розуміють, що "в нас є довоєнні часи", як зазначає Туск, і що якщо Україна потрапить під удари росіян і зраду американців, ми будемо сусідами з Росією Путіна не на ділянці 628 кілометрів (Кролівець, у російській номенклатурі Калінінград плюс Білорусь), а 1163. Можливість ведення Москвою гібридної війни від дезінформації та радіоелектронної боротьби до регулярного саботажу радикально зросте.Здоровий глузд вимагає мінімізувати все, що розділяє поляків та українців. Москва навіть не приховує, що однією з її цілей є конфлікт наших націй. Але це не так - Україна також є ворогом для численних польських політиків.Чи полегшує РSL завдання БраунуСвій проєкт Польська селянська партія (РSL) подала до маршалківської палати 25 квітня, тобто на другий день після початку ексгумації у Пужниках.Тими ж днями невідомі особи на поруйнованій могилі 62 вояків УПА на горі Монастир – також відомій як Монастир – у ґміні Горинець-Здруй встановили табличку з написом: "Спільна могила українців, членів УПА, відповідальних за терор і геноцид беззахисного польського, українського та єврейського населення. Господи Боже, змилуйся над ними і не зараховуй їм тих страшних вчинків, яких вони допустилися супроти своїх братів. "Прощення не означає забуття, але – зцілення болю"".Міністерства культури Польщі та України у спільній заяві назвали цей інцидент "свідомою провокацією, що слугує інтересам держави-агресора Росії  і має на меті зірвати конструктивний діалог, який останніми місяцями розвивається між нашими країнами".Табличку демонтували, тож Браун не зміг урочисто "відкрити" її 2 травня, як це собі планував.І можна було б відзначити невеликий поступ у розплутуванні польсько-українського вузла, якби не РSL і той спосіб, у який народники домоглися ухвалення свого проєкту.Генерал Стружик передав прем’єрові закритий звіт комісії 7 квітня, у якому містилася оцінка видання "Мyśl Роlskа" ("Польська думка") як "осередку Путіна" в Польщі, а також 50 рекомендацій щодо обмеження російського та білоруського впливу.фото: jаgіеllоnіа.оrg Чи передав глава уряду звіт Владиславу Косіняку-Камишу? Ми не знаємо, хоча це було фактично непотрібно, адже віцепрем’єр і міністр оборони делегував до комісії професора Ґжеґожа Мотику – керівника Військового історичного бюро та відомого дослідника польсько-українських відносин. Генерал Стружик кілька разів доповідав про результати роботи комісії на засіданнях уряду.Спочатку доповідачем проєкту, який підписав Косіняк-Камиш, мав стати віцеспікер Сейму Пьотр Зґожельський, який змагається у радикалізмі з Брауном щодо стигматизації українських націоналістів. Однак народний політик виявився недостатньо принциповим, і 30 травня його замінили на Самборського.Це трапилося перед другим туром президентських виборів, коли РSL сподівався на перемогу Рафала Тшасковського.Метою внесення на розгляд і проштовхування законопроєкту була не лише боротьба з антиукраїнським радикалізмом і зрив ексгумації. Йшлося також про те, щоб показати, що з "хабом Путіна" не може статися нічого поганого, незалежно від висновків комісії генерала Стружика та поточної політичної констеляції. До речі, представник "хабу" був делегований для того, щоб переконатися, що в антиукраїнському котлі під коаліцією, яка називає себе демократичною, не бракує політичних дров.Символічно, що закон про антиукраїнське національне свято був прийнятий 4 червня, в День свободи і прав людини, який відзначається в пам'ять про вибори 1989 року,  які призвели до краху комунізму в нашій країні (єдиний, хто помітив цей збіг, був Владислав Фрасинюк на шпальтах Nеwswееk) та ініціювали зміни в усьому регіоні, що незабаром привели до розпаду СРСР і становлення 15 його республік, зокрема й України, як незалежних держав.Донедавна польська влада представляла безперервність повстань за свободу і демократію в нашому регіоні як підставу для польської слави і політичної величі. Від польського Жовтня 1956 року та Угорського національного повстання, через Празьку весну, Солідарність 4 червня та Осінь народів 1989-го року до українських Майданів 2004-го та 2013-2014 років і нинішньої боротьби українців проти російських окупантів.А коли День волонтерів, які допомагають біженцям з УкраїниРозуміння цієї традиції могло б підштовхнути до заснування Дня польського волонтера в пам'ять про неймовірну солідарність, виявлену мільйонам українців після 24 лютого 2022 року. Тоді величезна частина польського населення показала здивованій Європі, що таке людська щедрість і серце і в чому проявляється дух старого континенту та його цінності.Натомість політики надірвали польську солідарність щодо України, додавши ще один ком у могилу знаменитої "лінії Ґедройця" у польській східній політиці.Інституції, такі як комісія генерала Стружика, мають пройти два випробування, щоб оцінити їхню реальну користь для безпеки держави.Першим є виявлення ворожих впливів серед попередньої влади. З цим, як видається, комісія справляється.Друге – виявлення російських та білоруських впливів серед своїх. А цим керівники держави знехтували. І менш важливо – чому: чи через підтримку коаліції заради голосів народників, чи змагання у антиукраїнстві з правими, чи відверті докори "невдячним українцям", які "не хочуть знати правду про Волинь".Значення має результат – те, що в польсько-українських відносинах ми зайшли в глухий кут.Українці вчинили мудро, коли надали кілька нових дозволів на ексгумацію, попри ворожий крок Польщі.А оскільки мости не спалено, варто шукати шляхи виходу з нинішньої ситуації.Починати варто із найголовнішого, тобто з громадської думки. Під час ексгумаційних робіт у Пужниках Кароліна Левицька в ефірі ТОК FМ розмовляла з професором Мотикою. Вона зазначила, що причиною запровадження Україною у 2017 році ембарго на ексгумаційні роботи було те, що їх проведення виявило б "ще більше полів, братських могил, наповнених кістками жертв з-поміж цивільного населення. І Києву рано чи пізно довелося б зіткнутися з цією дуже складною і темною сторінкою своєї історії".Вона додала, що, зрештою, зруйновані у 2015-2017 роках "невідомими зловмисниками" українські могили та меморіали, були незаконними.Брак знань не повинен звільняти від журналістської етики. Насправді частину руйнувань здійснили місцеві органи влади, тоді як російська агентура діяла відкрито, розміщуючи відео зі своїх дій на порталах так званої Донецької Народної Республіки. Могила на горі Монастир була впорядкована на підставі угоди Ради охорони пам’яті боротьби та мучеництва зі Спілкою українців у Польщі.Після кількарічних складних переговорів було домовлено, що на табличці з іменами з’явиться напис "загинули за вільну Україну". Головою Ради тоді був Станіслав Бронєвський, керівником "Сірих шеренг", у переговорах брав участь Світовий союз солдатів АК, зокрема середовище 27-ї Волинської дивізії.Ці люди знали події Другої світової війни з власного досвіду, їхні близькі загинули від рук українців, вони самі брали участь у польсько-українських боях. І все ж вони підтримали угоду Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва (RОРWіМ) зі Спілкою українців у Польщі (ЗUwР), вбачаючи в ній елемент ширшого порозуміння між поляками та українцями.Ось чому Росія та її агентура, а також проросійські та ендеківські сили роблять усе можливе, щоб могили на горі Монастир не відновили у погодженому вигляді. Кремль зацікавлений, щоб поляки і українці показали, що не здатні осмислити драматичне минуле і думати про спільне майбутнє.Дослідження професора Галагіди та неприємні факти для польських істориківКілька зауваг щодо істориків. У польській правовій системі відбувається жонглювання датами, назвами українських формувань і такими термінами, як "українські націоналісти", а також кількістю жертв. Це означає, що роль дослідників зведена до нуля, бо польська держава не зважає на їхні дискусії та висновки, проголошуючи "правду" залежно від політичних потреб.І це в контексті ситуації, коли під час підготовки до ексгумаційних робіт з'ясувалося кілька не дуже приємних для польської держави фактів.Підтвердилося, що єдині комплексні дослідження щодо ідентифікації жертв польсько-українського конфлікту 1940-х років проводить команда професора Ігоря Галагіди в Українському католицькому університеті у Львові. За 7 років роботи дослідники встановили імена понад 22 тисяч українських жертв і визначили їхню загальну кількість - понад 30 тисяч. Наразі вони працюють над ідентифікацією польських жертв.Завдяки цьому українська сторона змогла представити список із 200 населених пунктів у Польщі, у яких загинуло щонайменше 5 цивільних осіб української національності.Такого комплексного переліку для населених пунктів на території України не змогли представити ні Інститут національної пам’яті (ІРN), ні жодна з численних установ, що займаються історичною політикою.Те саме стосується кількості польських жертв і встановлення якомога більшої кількості імен.Також з'ясувалося, що, всупереч твердженням деяких істориків, політиків і журналістів, ексгумація не є способом встановлення кількості жертв та їхньої ідентифікації. Стосовно конкретних населених пунктів – це ефективний і необхідний метод, але не для всієї території, на якій у 1940-х роках розгорталася польсько-українська драма.А тому історики повинні виконати свою роботу, і село за селом, місто за містом намагатися встановити імена жертв, щоб порахувати їх з відносною точністю. Це єдиний і найнадійніший спосіб дізнатися реальну картину минулого і віддати данину пам'яті тим, хто був убитий.     В ефірі ТОК FМ професор Мотика назвав дослідників, які ставлять під сумнів польську цифру 100 тисяч, "науковими антивакцинаторами". Тому що ніхто не ставив під сумнів польські дослідження, які називають таку цифру. Слова професора мають державну вагу, адже він є найважливішою посадовою особою в історичній політиці нинішньої влади. Окрім того, що він очолює ВБГ і є членом комісії генерала Стружика, він також входить до Колегії ІНП.   Але польська історіографія досі оперує оцінками, за якими кількість розстріляних обчислюється десятками тисяч людей, хоча минуло достатньо часу для ретельного дослідження цього питання.Маючи певні знання про літературу на цю тему, польські, українські, радянські та німецькі документи, а також про часткові результати ідентифікації польських жертв, я можу дати дружню пораду. Історики зроблять суспільству послугу, коли почнуть готувати громадян до сприйняття інформації про те, що польських жертв було незрівнянно менше, ніж загальноприйняті 100 тисяч.Що не применшує значення того факту, що жертв було десятки тисяч, і що кожна з них заслуговує на поховання, відновлення імені й прізвища і пам'ять.І на завершення кілька слів до службовців із ліквідації загроз для безпеки Польщі. У гучному інтерв'ю Донати Субботко "Росія вже тут" генерал Пьотр Питель, голова Служби військової контррозвідки у 2014-2015 роках, заявив, що "все, що сталося в Польщі після 2015 року, відповідає російським інтересам". І що польські служби залишили державу "голою і незахищеною" перед обличчям російської загрози.Через півтора року після того, як колеги генерала повернулися до виконання службових обов'язків, доводиться констатувати, що у сфері впливу Росії на польсько-українські відносини такий стан справ зберігається і сьогодні.

Про це повідомляє RМF24.Зазначається, що за вихід із Оттавської конвенції проголосували 413 депутатів. Проти виступили 15, ще 3 утрималися.Перед голосуванням віцепрем’єр-міністр, міністр оборони Польщі Владислав Косіняк‑Камиш заявив, що цей крок є ключовим для убезпечення регіону. Він зазначив, що ініціатива вийти з договору походить від Польщі, а також від країн Балтії та Фінляндії."Польща не може бути зв’язана жодними обмеженнями, які не дозволяють захищати свою батьківщину", - наголосив Косіняк‑Камиш.Тепер законопроєкт передадуть на розгляд сенату.Варто зазначити, що Оттавська конвенція була прийнята в Осло 18 вересня 1997 року, а набула чинності в 1999 році. До неї приєдналися понад 160 країн світу, включаючи більшість західних держав. 18 березня міністри оборони Польщі, Естонії, Латвії та Литви рекомендували своїм країнам вийти з Оттавської конвенції. Сейм Латвії 16 квітня остаточно ухвалив рішення про вихід країни з Оттавської конвенції. Президент Латвії Едгарс Рінкевичс підписав відповідний закон 24 квітня. Сейм Литви денонсував Оттавську конвенцію 8 травня. Парламент Естонії ухвалив аналогічне рішення 4 червня.

26 червня 1954-го армія із застосуванням танків придушила Кенгірське повстання в'язнів біля міста Жезказган у Казахстані. Воно тривало 42 дні. Взяло участь більше 4 тис. українців. Після смерті Сталіна багатьох в'язнів ГУЛАГу влада амністувала звільнили більш ніж 1 млн. До них не зараховували так звані "антирадянські елементи". Їхнє утримання в таборах стало ще жорстокішим - тяжка праця на копальнях, постійний голод, заборони і покарання. Перші прояви опору у Кенгірі почалися наприкінці 1953-го. Адміністрація реагувала по-різному. Подекуди йшла на лібералізацію внутрішнього режиму, певне нормування використання рабської праці. В інших управліннях доходило і до затягування виконання розпоряджень, які йшли в ГУЛАГ із Москви. Взимку 1953-го табірна охорона тричі самовільно відкривала вогонь по ув'язнених, загинуло кілька чоловік. У квітні 1954-го до 2 тис. в'язнів кілька днів не виходили на роботу, 14-15 квітня до праці не вийшли усі ув'язнені 2-ї зони в знак протесту проти побиття одного із засуджених. У "Степлазі" перебували переважно молоді націоналісти після 1920 року народження члени ОУН, балтійські партизани, колишні солдати й офіцери Червоної армії з тривалими термінами ув'язнення, нерідко й з додатковими за дійсні чи вигадані "злочини", здійснені у таборах. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Більшість - українці. В'язні табору в Росії підняли повстання В ніч на 24 травня політв'язні почали повстання. Вибили колодою отвір у саманній загороді до жіночої зони. Всю адміністрацію вигнали за межі табору. Розібрали мури між зонами, збудовали барикади та виставили охорону. Над їдальнею повстанці вивісили червоно-чорний прапор. 26 червня вранці комісія МВС по радіо зверталася до повсталих з вимогою здатися, повідомили про введення військ. Після цього в зону рушили 1,6 тис. солдатів, з сотнею вишколених собак, три пожежні машини, пять танків Т-34 1-ї мотострілецької дивізії військ НКВС імені Федора Дзержинського. Загинуло більше 35 в'язнів, 543 отримали тілесні пошкодження. Із солдатів - 40 поранені та контужені. У повстанні брало участь 5392 бранці 3-го табірного відділення Степлагу. В тому числі 43 % - жінок. У ніч на 17 травня 1954-го почалося повстання в'язнів табору в селищі Кенгір в Казахстані. Повстали політв'язні, яких не амністували після смерті диктатора Йосипа Сталіна. У таборі було багато українців та вихідців з країн Балтії. Вони почали демонструвати непокору. Щоб зламати в'язнів, у табір направили 1,4 тис. кримінальних злочинців. Вони не любили політв'язнів. Але націоналісти не терпіли знущань кримінальних. Ті були змушені укласти договір про співпрацю проти табірної адміністрації. Під час початку повстання вартовий застрелив 13 людей і поранив 33. Політв'язні на чолі з волинським членом ОУН Віталієм Скіруком розгромили штрафний і слідчий ізолятори. Повстанці виготовили 25 листівок російською й казахською накладом понад 700 примірників. 19 тис. в'язнів відмовилися виходити на роботу. Люди готували саморобні ножі, списи, гранати з пляшок. Вимагали припинити свавілля адміністрації та видати винних у масових розправах.

Про це повідомила кореспондентка Еспресо Наталя Стареправо.Адвокати підозрюваного знову не з’явилися на слухання — це вже третій випадок поспіль.У суді повідомили, що захист не відповідає на телефонні дзвінки, тому причини неявки залишаються невідомими. У зв’язку з цим підозрюваному призначать державного адвоката.фото: Наталя СтареправоПрокурор на засіданні зачитала клопотання військової прокуратури про продовження тримання під вартою ще на 60 днів. "Спливає строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Косов обвинувачений в особливо тяжкому злочині. Йому загрожує від 15 років до довічного увʼязнення. Наявність такого покарання підтверджує ризик ухиляння від покарання. Враховуючи його наркотичне та алкогольне спʼяніння, то Косова вважають небезпечним для суспільства. Прокурор просить продовжити тримання під вартою 60 діб в слідчому ізоляторі", - прокоментувала прокурор.Адвокат Косова назвав необґрунтованим це клопотання.Сам Косов заперечив інформацію про переповненість гауптвахти і назвав дії прокуратури тиском. Він також заперечив, що може переховуватися, і висловив сумніви стосовно власної небезпеки для суспільства.Адвокат потерпілого підтримав переведення Косова до слідчого ізолятора, оскільки справа не стосується воєнних злочинів, а перебування у гауптвахті недоцільне.Він зауважив, що обвинувачений носить на руці смарт-годинник. На його переконання,  адміністрація, де він зараз утримується, може поблажливо ставитися до Косова.Захист і Косов наголосили, що він є чинним військовим і має право перебувати у гауптвахті.Суд ухвалив продовжити тримання під вартою Косова в гауптвахті на 60 діб - до 16 серпняУбивство підлітка на станції фунікулера в Києві: що відомоПро цю подію увечері неділі, 7 квітня 2024 року, повідомили tеlеgrаm-канали "Реальний Київ" та "Київ Оперативний". Повідомляли, що на верхній станції фунікулера, яка виходить до будівлі Міністерства закордонних справ і Михайлівського Золотоверхого монастиря, стався конфлікт між молодиками.  Пабліки поширили відео, на якому було видно закривавленого хлопця, що нерухомо лежав біля стіни. Поряд з ним інший кричав: "Я убив". У Київпастрансі згодом повідомили про припинення руху через "хуліганський випадок", але не надали подробиць.Наступного дня у пресслужбі ДБР заявили про відкриття кримінального провадження за фактом трагедії на станції київського фунікулера. За їхніми даними, того вечора між чоловіком, який служить водієм у правоохоронному органі, та неповнолітнім виник конфлікт. Після виходу з вагона на верхній станції правоохоронець штовхнув підлітка. Той упав, розбив головою скло, отримавши смертельний поріз шиї. Неповнолітній помер на місці події.Правоохоронця затримали й відсторонили від виконання обовʼязків. Увечері 8 квітня у Державному бюро розслідувань інформували, що військовослужбовцю Управління державної охорони України повідомили про підозру в умисному вбивстві (ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України).9 квітня співробітникові УДО, якому висунули підозру в убивстві підлітка, обрали запобіжний захід у вигляді утримання під вартою. 23 грудня суд продовжив підозрюваному запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Під час засідання в Шевченківському районному суді міста Києва 5 лютого цього року  батько вбитого підлітка Олександр Матерухін розповідав, що свідки злочину отримували погрози. Також Олександр Матерухін припускав,  що обвинувачений затягує час. Зокрема, раніше між двома засіданнями минуло 4 місяці. У Київському апеляційному суді на, 19 травня, був запланований розгляд апеляційної скарги у справі про вбивство на столичному фунікулері торік у квітні киянина Максима Матерухіна. 9 червня Київський апеляційний суд залишив без змін запобіжний захід у вигляді тримання під вартою для громадянина, якого обвинувачують в умисному вбивстві підлітка на станції столичного фунікулера.10 червня у Шевченківському районному судді міста Києва відбулося чергове слухання кримінальної справи за фактом вбивства підлітка Максима Матерухіна на станції столичного фунікулера. Примітка: відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. 

У неділю, 15 червня, у форварда народилася дочка, яка назвали Шай

Президент Володимир Зеленський та американський лідер Дональд Трамп зустрінуться під час саміту G7. Остання їх зустріч відбулась ще під час похорону Папи Франциска у квітні. Про це повідомляє видання Ахіоs., передає Рубрика. Вчора, 15 квітня, неназваний представник Білого дому повідомив, що Трамп під час саміту G7 зустрінеться із: президентом України Володимиром Зеленським, прем'єр-міністром Канади Марком Карні, […] Тhе роst ЗМІ: Зеленський на полях саміту G7 зустрінеться із Трампом арреаrеd fіrst оn Рубрика.

«Hospitaliers» is a volunteer organization of paramedics. It was founded by Yana Zinkevich at the beginning of hostilities in Ukraine in 2014. Then Russia annexed Crimea and started hostilities in the east of the country. The motto of our organization is "For the sake of every life." And Hospitaliers prove every day that these are not just words for us.

Коцюбинський написав коханці 335 листів "Тільки що принесено твого листа з пошти, Вірусенько-донечко. Спасибі тобі, моя єдина, за привітання з Новим роком. Вони такі щирі й хороші, що мене аж коло серця залоскотало, коли вичитав їх, тільки&hеllір; тільки я б не писав так: щодо щастя свого, задоволення, то, ведучи розмову про них, я виключив зі свого лексикону займенники: "я", "моє", "мені", а почав уживати "ми", "наше", "нам"&hеllір; Отож з новим роком побажаю я нам долі тихої, погожої&hеllір; та ще&hеllір; Юрка! Голубонько, такого маленького, маленького Юрка, щоб він простягав до нас рученятка та лепетав: "тато! мамо!" писав у листі 12 січня 1896 року до своєї коханої Віри Дейші письменник Михайло Коцюбинський. Віра Дейша увійшла в життя 30-річного Михайла Коцюбинського наприкінці 1894-го. Їхнє знайомство відбулося на першому Київському з'їзді української "Громади", де Михайло був делегатом від Вінниці, а Віра від Чернігова. Віра Устимівна була вражена письменником гарний елегантний одяг, витончені манери. Молоді люди розговорились і зрозуміли, що мають багато спільного. Після закінчення з'їзду Михайло Михайлович мав нагоду супроводжувати дівчину до Чернігова, адже їхав до товариша на хрестини. Згодом він став часто навідуватися до Віри додому. За короткий час Михайло став називати її "моє серденятко". На рік старша від Коцюбинського Віра Дейша народилася в місті Ржев Тверської губернії. Мати після смерті чоловіка переїхала до Чернігова, де жив її брат Василь Степанович Гортинський. Юлія Степанівна Дейша спочатку була класною дамою в Чернігівському єпархіальному жіночому училищі, а згодом його керівницею. Самостійно виховувала трьох дітей. Віра закінчує Чернігівську гімназію і вступає на фізико-математичний факультет петербурзьких Бестужевських курсів перші курси для жінок університетського зразка. Але царський уряд встановив суворі обмеження курсистками ставали одиниці здібні й енергійні дівчата, які мали жагу до навчання та громадської діяльності. Отримала термін ув'язнення та відсиділа майже рік Революційна діяльність Віри призвела до того, що вона отримала термін ув'язнення та відсиділа майже рік. Тягнувся шлейф неблагонадійності і за Михайла Михайловича через відстоювання ним самостійницьких інтересів. Знайшовши спільні громадські інтереси та ще й оцінивши письменницький талант, Віра Устимівна захопилася Коцюбинським. 24 січня 1896 року Михайло Коцюбинський та Віра Дейша побралися. Михайло Михайлович працював в Одеській філоксерній комісії, яка боролася зі шкідниками винограду на території колишнього Новоросійського генерал-губернаторства. Коцюбинський мав вирушати у тривалу робочу поїздку на початку березня. Віра Устимівна поїхала за чоловіком, але у вересні повернулася до Чернігова, адже невдовзі мала народжувати. Михайло й Віра постійно писали одне одному. "Люба моя дитино кохана! Я писав тобі без краю і кінця, та вже пізно, треба спочити, бо завтра дорога. Отож цілую тебе міцно і пригортаю до серця. Будь мені веселенькою і здоровенькою та не забувай, що маєш такого Мусю, що тебе дуже і дуже кохає. Бережи, серце, і мамине здоров'я, гляди, щоб не застуджувалася. Поцілуй її за мене. Пиши, пиши. Цілую всіх, а тебе найбільше", писав Михайло. Він важко переживав розлуку з дружиною, а затягнулася вона майже на два роки. Наприкінці 1896 року в подружжя народився первісток Юрій. Того ж року на пароплаві з Ялти до Одеси письменник сильно застудився. "Коцюбинський їхав з Криму в Одесу з товаришем восени. Без теплої одежі. Грошей не було. Їхали на палубі. Мерзли. Грілися в машинному відділі. Кутались вночі на рубці в брезенти. Застудився. Придбав тяжкий ревматизм. Ходив на милицях. І тоді ж придбав початок хвороби серця. З середини листопада аж до середини квітня наступного 1897 року він прохворів", згадував поет Микола Чернявський. Розлука з родиною спонукала Михайла Коцюбинського серйозно задуматися над тим, щоб покинути роботу в комісії та переїхати жити до Чернігова. Щоб там оселитися, Коцюбинському потрібно було отримати дозвіл від генерал-губернатора, а той своєю чергою мав його отримати в департаменті поліції. Пів року, від листопада 1897-го до березня 1898 року, Коцюбинський очікував дозволу. Протягом цього часу жив у Житомирі, де працював у редакції газети "Волинь". Нарешті навесні 1898 року письменник переїхав до дружини в Чернігів. Своє нове помешкання вони придбали в місцевого лісника, сюди чоловік забрав стареньку матір та сестру Лідію. У подружжя народилися ще троє дітей Оксана, Ірина та Роман. Їхали на палубі. Мерзли У цьому будинку Михайло Михайлович прожив останні 15 років. Віра Устимівна дбала про комфорт чоловіка свіжі букети у вазі, тиша в будинку, доглянутий сад, щоденні сонячні ванни. "Він був вигадливий. Завжди по-дитячому захоп­лювався красою природи, людьми, здобутками людського розуму. Він був людяний, не втрачав цієї риси протягом усього життя, любив добро, вірив у його переможну силу&hеllір;" згадувала батька донька Ірина. Коцюбинського називали письменником-імпресіоністом. Його повісті "Тіні забутих предків", Fаtа Моrgаnа й оповідання більше нагадують полотна художників, ніж друковані твори. Але буденність гнітила Михайла Михайловича. У оповіданні "Сон" він писав: "Щодня було те саме. Ноги, немов непотрібні, самі знали звиклі дороги, і очі, теж наче зайві, байдужне приймали все до нудоти знайоме. Пливли перед ними і безслідно зникали маломістечкові доми і все ті ж самі люди, наче потерті меблі у хаті, між якими роками можна ходити, не помічаючи навіть". На початку 1900-х Михайло Коцюбинський із дружиною працювали у статистичному бюро. Воно мало репутацію демократичної установи, його називали притулком для політично неблагонадійних інтелігентів. Однак така служба виявилася великою мукою для Михайла Михайловича, адже заважала літературній діяльності, забирала всі сили та час. До того ж за цю роботу він отримував мізерні кошти. Увійшла пара, яка моментально привернула мою увагу Якось у бюро влаштувалася молода працівниця Олександра Аплаксіна. Як згадувала потім жінка, перше знайомство відбулося вдома в подруги 1902 року, куди завітало подружжя Коцюбинських: "У кімнаті вже були присутні кілька гостей. За деякий час увійшла пара, яка моментально привернула мою увагу. Вона з підстриженим волоссям, високого зросту, квітучим цікавим обличчям, але трохи різкими манерами. Він стрункий, елегантно одягнений. Вражав його блідий навіть матовий колір обличчя&hеllір;" Того разу Михайло Михайлович не звернув уваги на дівчину. Тому, коли Олександра прийшла першого робочого дня в бюро, Коцюбинський їй відрекомендувався. Це засмутило дівчину, бо вийшло, що він її не запам'ятав. Спочатку їхні стосунки були робочими, але згодом Коцюбинський почав приділяти їй більше уваги. Якось Михайло Михайлович покликав Олександру до телефона у віддаленому коридорі. Ніякого дзвінка не було, натомість Коцюбинський пристрасно поцілував дівчину й освідчився в коханні. Ображена, вона втекла, на записки із вибаченнями не відповідала. Попри симпатію Аплаксіна боялася довіритися почуттям. Крім того, була суттєва різниця у віці їй 24 роки, а йому 40. Для Коцюбинського подружнє життя давно перетворилося на рутину, хоча для всіх вони залишалися зразковою парою. Аплаксіна ж не поспішала відповідати на залицяння чоловіка. Тому Михайло Михайлович пообіцяв більше не набридати зізнаннями. Він почав уникати Олександру, а в разі зустрічі поводив себе сухо та стримано. Так тривало понад рік. Їхнє спілкування поновилося в грудні 1905 року. Тоді одна з працівниць запросила Аплаксіну на вечірку, де Коцюбинський мав читати свої твори. Олександра прийняла пропозицію, а коли побачила письменника, то зрозуміла: за цей час його почуття не зникли. Наступного дня на своєму робочому столі вона знайшла записку від Коцюбинського з освідченням у коханні. Дівчина вирішила з ним зустрітися. "Михайло Михайлович вже чекав на мене. Він помітно хвилювався. Ми мовчки повернули до площі, так само мовчки він узяв під руку. Мовчки ми пройшли квартал", згадувала Олександра. Того вечора вони довго гуляли безлюдними вулицями. Згодом Коцюбинський і Аплаксіна почали зустрічатися майже щовечора за містом. Зустрічі були короткі, тому домовилися обмінюватися листами, які непомітно підкладали на роботі. "Якою ж важкою видається така тривала розлука, та все ж я безмежно щасливий знаючи, що ти мене любиш. Це таке величезне, таке яскраве, захопливе щастя, що я буквально сп'янів від нього. Ти мене любиш! Ти моя! Я можу цілувати тебе, пестити, чути твій голос, бачити твої чудові очі, любити тебе й віддати тобі своє серце нероздільно", було в одному з послань Коцюбинського Аплаксіній. Загалом написав коханці 335 листів. Пізніше Олександра Іванівна згадувала: "Якщо спочатку ми жили сьогоднішнім днем, то з часом нас усе більше гнітили думки саме про майбутнє про сумісне життя. Михайло Михайлович часто говорив і писав, що не може жити без мене, що ­задихається в таких умовах. Він повторює, що й робота у нього пішла б краще, і здоров'я подужчало, якби ми жили разом". Однак покинути сім'ю письменник не наважувався. Віра Устимівна про все знала, але робила вигляд, що нічого не сталося. Якось Михайло Михайлович від'їхав у термінових справах, а молоду коханку попередити не встиг. Тому лист, адресований Коцюбинському, прочитала дружина. З цим листом жінка прийшла до матері Олександри Аплаксіної. Віра Устимівна просила вплинути на доньку, а також погрожувала, що заради чоловіка готова навіть на вбивство. Але із суперницею говорити відмовилася. Після цього Віра Устимівна мала розмову з чоловіком, деталі якої Коцюбинський розповідає в листі: "Мені було пред'явлено твого листа з поясненням, що це лист від тебе. Вона перевершила сама себе жодного докору, жодних сцен. Навпаки, стільки було виказано благородства і співчуття та доброти, що я був приголомшений. Як виявилося, Віра Устимівна дуже любить мене, що я навіть не очікував. Вона благала мене не кидати родину і не губити всіх. Мені було неймовірно тяжко, так нестерпно, що я плакав. Не знаю, чи переживу таку тяжку душевну драму цей конфлікт між обов'язками та почуттями. Що робити?" Олександра спершу вирішила розірвати стосунки з коханцем, але змучений вигляд чоловіка викликав жалість і вона вирішила залишити все, як було. Драми вирували не лише в особистому житті Михайла Коцюбинського. 1908 року за наказом губернатора його виключили з товариства "Просвіта", де письменник обіймав посаду голови. Це було пов'язано з революційною діяльністю сестри Ольги. Та з часом життя Коцюбинського повернулося у звичний ритм. Чоловік пообіцяв дружині розірвати стосунки з Аплаксіною, а Віра Устимівна зробила вигляд, що повірила. Здоров'я Михайла Коцюбинського стрімко погіршувалося. Лікарі поставили невтішний діагноз хвороба серця і астма. Полегшення приносив відпочинок на острові Капрі на Півдні Італії. Погрожувала, що заради чоловіка готова навіть на вбивство У травні 1911 року Київська спілка допомоги українській літературі, науці та мистецтву виділила Коцюбинському постійну пенсію 2 тисячі рублів на рік. Також ним почали цікавитися як письменником і за кордоном. Це дало змогу покинути службу у статистичному відділі. У цей період він багато подорожував та писав. Проте після чергової подорожі в Карпати влітку 1912-го Коцюбинський захворів. Поїхав на лікування до Києва. За три місяці повернувся до Чернігова. 12 квітня 1913 року Михайло Коцюбинський помер. Серед натовпу, який проводжав письменника в останню путь, були дві головні жінки дружина та коханка. Свій вінок Аплаксіна сплела з білих квітучих гілочок яблуні. Його поклали біля голови покійного, хоч Віра Устимівна категорично заборонила приймати від Аплаксіної будь-які квіти. Через вісім років померла Віра Дейша-Коцюбинська. Олександра Аплаксіна на все життя залишилася самотньою. Після смерті Коцюбинського вона переїхала до Москви, де працювала в бібліотеці. Переживши важку душевну травму, вона втратила зір. 1945 року повернулася до Чернігова. Померла в грудні 1973-го у віці 92 років. Передплатити журнал "Країна"

Протягом вихідних 14-15 червня не вдаватиметься експромт. Бажано зарання спланувати свій відпочинок. Можна зайнятися хатніми справами чи ремонтом техніки. Про це Gаzеtа.uа розповіла астрологиня Олена Максимова. "Добре йтимуть творчі види діяльності, - говорить астрологиня. - Малюйте, фільмуйте, створюйте щось красиве своїми руками. Прогулянки, подорожі й похід у гості краще планувати на неділю. У суботу бажано більше працювати фізично й займатися спортом. Ці дні не годяться для старту нових проєктів. Не бажано також проводити збори й перемовини. Різні погляди на обговорювані питання не дозволять досягти згоди. Сходіть на концерт, виставу, виставку чи у музеї. Мистецтво повноцінно відновить ваші сили. Ракам і Левам слід поступатися своїми інтересами заради злагоди в родині. Небачений успіх і високі заробітки зірки обіцяють Тельцям, Дівам, Терезам і Водоліям. Цим чотирьом знакам у вихідні вдаватиметься усе". Овен (21 березня - 20 квітня) Вихідні пройдуть так, як того забажаєте ви. Завчасно купіть продукти і порадуйте рідних смакотою. Неприємності відступлять. Люди об'єднаються заради певної цілі. Телець (21 квітня - 20 травня) Захочеться пожити у своє задоволення. Усі справи відійдуть на другий план. Не захоплюйтеся азартними іграми. У гостях почуватиметеся ніби не у своїй тарілці. Слідкуйте за словами. Вас дратуватимуть співбесідники. Ризикуєте наговорити зайвого. Близнюки (21 травня - 21 червня) Женіть від себе думки про повернення колишньої любові. Не шкодуйте за втраченим. Знайдіть у собі сили, аби почати нові стосунки. Відпочинку потребуватимуть очі. Менше читайте. Варто на деякий час перейти на аудіокниги. Рак (22 червня - 22 липня) Суттєво покращите фінансове становище. Грошей вистачатиме на розваги та подарунки. Не відмовляйте собі у відпочинку. У вихідні потрібно добре виспатися. Надокучатиме біль у спині. Відвідайте мануального терапевта. Лев (23 липня - 23 серпня) Марно намагатиметеся встигнути завершити усі справи за вихідні. Зачекайте з купівлею і продажем авто та нерухомості. У ваше життя повернеться романтика. Запрошуйте на побачення, освідчуйтеся. Діва (24 серпня - 23 вересня) Не плануйте покупку меблів та електроніки. Будьте обережні з бажаннями. Вони швидко втілюватимуться у життя. Відмовтеся від косметичних операцій. Ризикуєте нашкодити своїй зовнішності. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Заживуть як мільйонери: які три знаки щедро винагородить доля Терези (24 вересня - 23 жовтня) Якщо щось не вдається, подякуйте долі і не беріться за це. Ангел-охоронець відводитиме від неприємностей. Добре заробити вдасться ввечері у суботу. Слідкуйте за роботою серця. Дозуйте фізичні навантаження. Скорпіон (24 жовтня - 22 листопада) Субота принесе успіх, неділя - впевненість у завтрашньому дні. Ваш позитивний настрій дратуватиме оточення. Не хваліться своїми досягненнями. Грошей буде вдосталь. Пам'ятайте: вони люблять тишу. Стрілець (23 листопада - 21 грудня) Не бійтеся щось втратити. Те, що вам не треба, саме відійде. Може повернутися колишній партнер. Вам вирішувати, чи варто розпочинати ці стосунки. Козоріг (22 грудня - 20 січня) Станете душею компанії. Неочікувано швидко здійсняться деякі з бажань, які загадали на початку літа. Гроші самі йтимуть до ваших рук. Водолій (21 січня - 20 лютого) Погодьтеся на пропозицію, яку отримаєте у суботу, і не пошкодуєте. Вам можуть запропонувати цікавий спосіб заробітку. Претензії коханих дратуватимуть. Дайте їм трохи часу, щоб побути на самоті. Риби (21 лютого - 20 березня) Зарання складіть список людей, яких треба привітати з днем народження у ці вихідні. Багато хто образиться, якщо про нього забудете. Шедеври створюватимете на кухні. У червні працьовиті та наполегливі зуміють досягти своєї мети. Нехай вас не спиняє критика. Дозвольте собі бути трохи шаленими та непокірними. Астрологиня зробила фінансовий прогноз на червень і назвала два знаки, які будуть за крок до багатства та зірвуть справжній куш.

Про це інформує Арменпресс.Цю заяву він зробив під час форуму GLОВSЕС 2025 в Празі. "Азербайджан піднімає питання про розпуск структур Мінської групи ОБСЄ, і в цілому це прийнятний для нас порядок денний. Але є дуже важливий нюанс: ми повинні бути впевнені, що виключена ситуація, коли сторінка конфлікту закривається на території Азербайджану, але перетворюється на нові претензії на територію Вірменії", - зазначив прем'єр-міністр Вірменії.Крім того, Пашинян звернув увагу на те, що деякі азербайджанські кола називають близько 60% суверенної території Вірменії "Західним Азербайджаном", що, на його думку, є прямою територіальною претензією до Вірменії."Наш підхід полягає в тому, щоб підписати мирну угоду і одночасно розпустити ці механізми. Я думаю, що ми повинні спробувати реалізувати все це як мінімум до кінця цього року", - підсумував Пашинян, підтвердивши готовність Вірменії до інтенсифікації переговорного процесу з Азербайджаном щодо підписання та ратифікації угоди.14 березня Вірменія прийняла пропозиції Азербайджану щодо фінального тексту мирної угоди.15 квітня Вірменія та Азербайджан звинуватили один одного у порушенні режиму припинення вогню на кордоні між двома країнами, Єреван закликав провести розслідування випадків транскордонної стрілянини, що підвищує ймовірність відновлення бойових дій.

У Тернополі відбувся благодійний півмарафон МНР Run4Vісtоry. Забіг об'єднав понад 1100 учасників з різних куточків України. Зокрема, військових, ветеранів, людей з інвалідністю, дітей, професійних спортсменів. Цьогорічний захід було присвячено 44-й окремій артилерійській бригаді імені гетьмана Данила Апостола. Усі зібрані кошти - а це 889 366 гривень - організатори спрямували на закупівлю дронів для цієї тернопільської бригади, яка боронить Україну на передовій. Учасники долали дистанції 21, 10, 5, 2 км та 500 і 100 м. Ветерани та пацієнти реабілітаційного центру Unbrоkеn Ukrаіnе взяли участь у забігу "Люди Титани". Як пройшов забіг МНР Run fоr Vісtоry в Тернополі, читайте у репортажі Gаzеtа.uа. ПОВІРИТИ В СЕБЕ З самого ранку в центрі Тернополя панує особлива атмосфера. Театральний майдан поступово оживає - ще до 8-ї сходяться перші учасники забігу. Вони несуть із собою рюкзаки, пакети, каву в термочашках, дітей на плечах. У когось на грудях уже закріплений номер. На площі розгортається стартове містечко. Встановлюють ятки з водою, їжею, спортивними товарами. Лунає музика, волонтери носять коробки, звучать перші оголошення зі сцени. Біля кожного стенду збираються невеликі групки - бігуни обіймаються, розминають ноги. - Тернопіль для нас - особливе місто, - говорить Віктор Корягін, директор групи підприємств Західного Хабу МХП. - Саме тут ми розпочали серію забігів МНР Run4Vісtоry. Ще у 2023 році це був перший "Файнозабіг", минулого року зібрали трохи більше 500 учасників. А сьогодні братимуть участь - понад тисяча. І це дуже надихає, бо видно, як розвивається культура спорту й благодійності. Забіг - це не лише про спорт, а насамперед про благодійність і згуртованість, наголошує Віктор Корягін. Працівники компанії приїздять із різних регіонів, зустрічаються, спілкуються, бігають разом. Усе це - задля спільної мети: зібрати кошти на підтримку Збройних Сил. - Кожен наш крок - це донат на армію, - пояснює Корягін. - Цього разу ми збираємо кошти для 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола. Після забігу озвучимо загальну суму й передамо кошти представникам бригади. Також проведемо благодійний аукціон - він допоможе зібрати ще більше. Серед учасників - не лише аматори й досвідчені бігуни, а й ветерани. У межах програми "МХП Поруч" компанія підтримує реабілітацію й реінтеграцію військових та ветеранів, зокрема через участь у спортивних заходах. - Для когось це відкриття, хтось починає бігати вперше, а для когось це вже традиція, - зазначає Віктор Корягін. - Ми залучаємо до участі ветеранів. Людей, які пройшли війну, які втратили кінцівки, які зараз проходять реабілітацію. Ми працюємо з ними давно, зокрема під час Ігор Нескорених. І такі забіги дають ветеранам можливість знову повірити в себе. Це дуже важливо. На вході до стартового коридору ще порожньо. Лише організатори завершують останні приготування - розкладають фінішні стрічки, дають вказівки волонтерам і перевіряють готовність траси. Олександр Пахолюк, директор Благодійного фонду "МХП-Громаді", під час забігу виходить на дистанцію 5 км. Каже, бігтиме попри травму разом із двома синами. - Це вже не просто забіг - а момент, коли вся родина долучається до спільної справи. Разом ми справді сила. Серія забігів МНР Run4Vісtоry щороку набуває дедалі більшого масштабу. Перший забіг відбувся восени 2023 року. Ми тоді бігли навколо Ставу, - згадує Олександр Пахолюк. - Людей прийшло небагато, можливо ще не всі тоді розуміли, що через біг можна підтримувати військових. Зараз усе змінилося. Ми бачимо, як біг стає інструментом благодійності, способом єднання. І треба розвивати цю ідею, бо в ній є велика сила. У 2024 році ініціатори створили повноцінну серію: спершу запланували чотири міста, але додали п'ятий забіг, адже охочих долучитися виявилося більше, ніж очікували. - У нас дуже проста логіка: там, де проходить забіг, збираємо кошти для тієї бригади, яка формувалася в цьому регіоні. Людям важливо розуміти, кому вони допомагають, - розповідає Пахолюк. - Коли військова частина з рідного міста чи області - це додає мотивації. Люди долучаються охочіше, бо знають, що їхній внесок піде туди, де служать знайомі чи земляки. Звичайно, ми хочемо допомогти всім, але мусимо фокусуватись. Тому щоразу спільно з місцевою владою та партнерами обираємо підрозділ, який має безпосередній зв'язок із регіоном. Це справді працює - і як модель допомоги, і як приклад взаємної відповідальності. Забіг у Тернополі - третій у сезоні. Попереду ще Луцьк і Вінниця. - Якщо на першому нашому забігу було близько 300 учасників, то сьогодні - більше 1000 офлайн і ще близько 200 онлайн. На дистанцію "Люди-Титани" виходять 30 ветеранів. Долучається спільнота Unbrоkеn. І це теж надзвичайно важливо - ми не просто бігаємо, ми гуртуємо навколо себе людей, які готові допомагати. Показуємо, що можемо подолати будь-які перешкоди - і під час бігу, і в житті, якщо тримаємося разом, - додав Олександр Пахолюк. ПЕРШІ СТАРТИ Близько 8:30 на головній сцені розпочинається офіційне відкриття забігу. Після цього стартує розминка для бігунів на найдовші дистанції - 21 і 10 км. Тренерка зі сцени задає ритм. У натовпі здіймаються руки, учасники нахиляються, стрибають, розігрівають м'язи. Керівниця групи соціального розвитку фонду "МХП-Громаді" Уляна Баранова жартома називає себе амбасадоркою дистанції у 2 км. - Наш забіг - це велике благодійне свято. Ми всі тут, щоб допомогти. І навіть ті, хто не біжить - бо не може, чи просто не готовий - можуть долучитися до головної мети, - говорить Уляна Баранова. - Можна задонатити просто на місці чи взяти участь у благодійній лотереї. Усі зібрані кошти підуть на допомогу військовим. Найважливіше - пам'ятати, чому ми це робимо. Ми біжимо за тих, хто бореться. Біжимо в пам'ять про тих, кого вже немає поруч із нами. Це не просто напис на футболках - а наш особистий сенс, обов'язок, подяка. Дуже хочеться, щоб сьогоднішні результати дозволили нам повністю закрити запит від військових. Перші учасники починають гуртуватися біля входу до стартового коридору. Цьогоріч маршрут не проходить навколо тернопільського озера, як це було раніше. Організатори обирали трасу ближче до центру міста, з урахуванням як логістики, так і комфорту бігунів. - Ми завжди розробляємо трасу з урахуванням особливостей міста, - пояснює директорка NеwRun і координаторка забігу Оксана Сученко. - Важливо, щоби маршрут був зручний, безпечний і водночас не створював надмірного навантаження на місто. Також враховуємо кількість учасників і, звісно, погодні умови. Сьогодні досить спекотно, тому вибрали тіньові ділянки, додали охолоджувальні арки, пункти гідратації - усе для того, щоби учасники комфортно пройшли або пробігли свою дистанцію. Ми бачимо, як біг стає інструментом благодійності, способом єднання Найменші учасники - віком до 6 років - виходять на дистанцію 100 м, часто разом із батьками. А від 7 до 13 років - біжать 500 м самостійно. - Бували випадки, коли дитині кілька місяців, і її несуть на руках - просто щоб бути частиною події. Старші дітки вже біжать самі, а після фінішу кожен отримує пам'ятну медаль і подарунок від партнерів. Для них це величезна подія, діти дуже хвилюються, але гордо долають свою дистанцію, - додає Оксана Сученко. - Ще одна важлива частина події - інклюзивний забіг "Люди-Титани". Його долають учасники з інвалідністю, переважно ті, хто зараз перебуває в реабілітації. Це символічна дистанція у 500 метрів. Але цей рух надихає й показує, що кожен крок важливий. Старт у Тернополі - завершальний у весняному сезоні. Попереду - осінні забіги в Луцьку та Вінниці. Для NеwRun це перший рік співпраці з МХП - але вже третій забіг поспіль у сезоні. - Ми дуже раді, що компанії бачать у бігу не просто спорт, а платформу для важливих соціальних тем. З МХП є чіткість, людяність і спільна мета. Благодійність через біг - це потужний інструмент. Ми бачимо, як він працює, і точно будемо продовжувати, - наголошує директорка NеwRun. О 9:00 - загальнонаціональна хвилина мовчання. Майдан завмирає - люди стоять мовчки, схиливши голови. За мить над площею звучить Державний Гімн України. Усі кладуть руки на серце, підспівуючи. Ведучий піднімає мікрофон, затягує паузу на кілька секунд. - Слава Україні! - лунає зі сцени. - Героям слава! - гучно в один голос відповідає площа. Учасники виходять на стартову позицію. - П'ять, чотири, три, два&hеllір; один! - звучить сигнал старту і бігуни зриваються з місця. "ЦЕ ВРЯТУЄ ДЕСЯТКИ ЖИТТІВ" На дистанцію 5 км виходить офіцер 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола Андрій Череватий. У цій бригаді він служить уже сьомий рік. - Для мене це не просто пробіжка. Це моя бригада, мої побратими. Якщо можу бодай чимось допомогти, то роблю це, - каже Череватий. Стоїть поблизу сцени у футболці кольору хакі з емблемою бригади. - Ми з побратимами тут разом, бігтимемо пліч-о-пліч. І для мене важливо бути поряд із тими, з ким щодня на позиціях. Минулого року я теж біг. Тоді це був забіг на честь загиблого героя - мого побратима, з яким ми служили разом. І буду бігти за нього далі. Ці події, за словами офіцера, мають набагато більший сенс, ніж просто спортивний захід. - Як і в бігу ми всі рухаємось однією дистанцією, в одному напрямку - так само і в житті маємо тримати спільний курс, - говорить Андрій. - До перемоги. Саме такі заходи її наближають. Це підтримка, згуртованість і конкретний внесок, бо кошти зібрані тут підуть на дрони - те, що реально рятує життя на фронті. 44-та бригада зараз тримає позиції на Сумському та Запорізькому напрямках. Ситуація складна, але, як каже військовий, оборону тримають гідно. За словами офіцера, фронту зараз найбільше не вистачає саме дронів. - Сучасна війна перейшла на інший рівень. Ми намагаємося уникати прямого контакту, зберегти життя хлопців. І саме дрони дають таку можливість, - наголошує Череватий. - Коли безпілотник зробить свою роботу, нам не потрібно заходити в "сіру зону" під обстрілами. Це не тільки про ефективність, а й про виживання. Першим на фініші дистанції 10 км з'являється Павло Волуйкевич, 30-річний учасник із Івано-Франківська. Він не зупиняється одразу, пробігає ще кілька кроків, важко дихає, схиляє голову, а потім випрямляється й посміхається. Глядачі зустрічають його оплесками. Волонтер простягає склянку з водою. - Сьогоднішня дистанція далась добре. Було спекотно, звісно, але до спеки можна звикнути, - ділиться враженнями від дистанції переможець. - Я вже 10 років бігаю, тренуюся щодня. Зазвичай - п'ять-шість разів на тиждень. Це не тільки біг - додаю і силові, і кардіо. По два тренування на день, так і форму тримаю. Це вже другий забіг МНР Run4Vісtоry для Павла - перший був у Тернополі у 2023 році. Каже, що приїхав і цього разу не лише заради спорту. - Для мене важливо, що цей захід має благодійну мету. Ми всі розуміємо, для чого бігаємо, - говорить Волуйкевич. - Йдеться не просто про рекорди, а про допомогу військовим. І якщо мої 10 кілометрів хоч якось допоможуть - значить, я зробив правильний крок. ВЕТЕРАНИ Й ПРОФЕСІЙНІ СПОРТСМЕНИ Поруч зі сценою та стартовим коридором працюють різноманітні локації. Після фінішу учасники підходять на короткий відновлювальний масаж, щоб зняти напругу після бігу. Триває безпрограшна благодійна лотерея. Можна зробити донат і отримати подарунок: книги, шкарпетки, солодощі, ковдри, пледи, кепки з мерчем забігу, блокноти, термочашки тощо. Неподалік - дитяча локація. Малеча ловить мильні бульбашки, бере участь у майстер-класі з виготовлення слаймів. У одному з наметів можна безкоштовно дізнатися свою групу крові. Там також роздають буклети про донорство. На фініші дистанції 10 км з'являється чоловік у спортивному одязі кольору хакі. На правому зап'ясті - гіпс. Біля нього - жінка в яскравому костюмі. Вони тримають темп і фінішують майже водночас. Це 31-річний Максим із позивним Маестро, командир підрозділу Сил спеціальних операцій. Попри поранення, вирішив долати дистанцію. - Поранення отримав трохи більше місяця тому на Донецькому напрямку. Ми працюємо з дронами, я сам командир підрозділу. Буває, що і по нас прилітає, - говорить військовий. - Десять кілометрів біг вперше. До цього бігав у парку просто для себе - коли був час і настрій. Звик бігати по рівній місцевості, а тут, звісно, складніше, ще й спека. Але я свідомо вийшов на старт, бо хотілося випробувати себе. Максим біг дистанцію разом із дружиною. Це було важливо для них обох, зізнається. - Підтримували одне одного. І я точно хочу ще брати участь у таких забігах. Це не просто про дистанцію, а про людей, єднання й те, що нас тримає разом, - підкреслює Маестро. - Зараз тренуюсь, наскільки дозволяє стан. Бо планую вже в середині літа повертатися на фронт. Мені важливо бути в формі. Кожен такий захід - це підтримка. І це наближає той день, коли справді буде перемога. На фініші найдовшої дистанції у 21 км з'являється Іван Стребков - 33-річний спортсмен родом із Бучача. На ньому легка спортивна форма, обличчя мокре від поту. - Біг сьогодні давався важче, ніж зазвичай. Спека дуже відчувалась, - каже Стребков і робить ковток води. - Але я вже звик до таких умов. Бігом займаюся з 2006 року. В національній збірній України - з 2010-го. Проходив дистанцію разом зі своїм учнем Миколою. Ми домовились бігти разом, так і вийшло. Микола добре тримав темп, і, чесно кажучи, якби сьогодні він мене обійшов - я б тільки зрадів. Для мене, як тренера, це був би найкращий результат. Якщо мої 10 кілометрів хоч якось допоможуть - значить, я зробив правильний крок Іван тренує учнів у власному біговому клубі. Його дружина - рекордсменка України з бігу на 3000 м із перешкодами, учасниця Олімпійських ігор у Токіо. - У 2021 році вона була єдиною спортсменкою з Тернопільщини, яка представляла нашу область на Олімпіаді. Але зараз вона вдома - 15 квітня у нас народилась донечка. Тож вона виховує малу, а я - бігаю і треную. Ми дуже спортивна сім'я, - розповідає Іван. - Сьогодні я не ставив собі мету бігти на максимум. У таку погоду бігати на результат небезпечно, особливо для непідготовлених людей. За тиждень Іван пробігає в середньому 150 км. Це різні типи тренувань - від інтервальних до довгих кросів по 25-30 км. Тренується двічі на день - вранці й увечері. Також Стребков тренує й консультує військових: допомагає їм повернутися до спорту або просто переключити увагу з фронту. Чоловік постійно бере участь у благодійних забігах - це його принципова позиція. - Ми всі повинні робити те, що можемо. І якщо я можу бігти й таким чином привернути увагу, збирати кошти - я це роблю. Адже зараз головне - допомогати армії, - підсумовує переможець. ЛЮДИ-ТИТАНИ Ведучий оголошує початок благодійного аукціону із лотами від 44-ї окремої артилерійської бригади. У центрі уваги - тубус від артилерійського заряду, пам'ятна плакетка та бригадний прапор. Ставки учасники роблять просто біля сцени. На Театральній площі стає дедалі людніше, лунає запальна музика. Підходять нові учасники - ті, хто готується долати дистанції 2 і 5 км. Разом із ними на розминку виходять пацієнти центру UNВRОКЕN. Серед них - Сергій із позивним Дрон. Він пританцьовує у такт музиці на протезі. Бере участь у символічній дистанції "Люди Титани", разом із ще 11 пацієнтами UNВRОКЕN, зокрема й амбасадоркою центру Яною Степаненко. - Бігати не можу. Ну, куди вже, - пояснює Сергій. - Стараюся більше ходити, займатися на тренажерах. Такі заходи дуже важливі, бо не дають нам сумувати. Перед стартом дистанції "Люди Титани" слово бере ветеран, амбасадор і ментор центру реабілітації UNВRОКЕN Володимир "Будда" Рудковський. - Хотілося б, щоб заходи такого формату відбувалися щотижня у кожному місті, - звертається він до учасників. - Кожна ваша гривня - може врятувати життя. Маленьких донатів не буває. Поки ми тут - наші побратими воюють. І ми маємо робити все, щоб вони якнайшвидше повернулись до своїх дітей, до родин. Слава Україні! Починається дистанція. Під оплески "Люди Титани" вирушають уперед - хтось із тростиною, на протезах, дехто на кріслах колісних. Глядачі та інші учасники підтримують їх протягом усього маршруту - плескають, усміхаються. Усі крок за кроком повертаються до старту - повільно, але впевнено. На фініші знову лунають оплески. Після дистанції Володимир "Будда" Рудковський розповідає, що такі заходи для них уже добра традиція: - На щастя, ми разом із хлопцями та дівчатами, які проходять реабілітацію в Unbrоkеn, доволі часто долучаємось до таких ініціатив. Дякуємо соціально активному бізнесу, бо якби не вони, ми б рідше бували на таких заходах. А це справді важливо, - наголошує Рудковський. - Сьогодні ми в Тернополі, щоби ще раз нагадати - що таке війна і які її наслідки. Для нас, ветеранів, такі події - частина адаптації до мирного життя. Але й для інших це сигнал - бачать нас, підходять, дякують, фотографуються. І розуміють, як важливо бути поруч із тими, хто повернувся з війни. Нас сьогодні приїхало 12. Якщо підійти до кожного і запитати про емоції - ви побачите тільки посмішки і щире задоволення. ДОПОМАГАЄМО, ЧИМ МОЖЕМО Серед учасників дистанції 2 км - Ірина Яворська, працівниця компанії МХП, приїхала на забіг з чоловіком. - Я вражена, що змогла й не зупинилася. Ми бігли в Києві минулого разу, коли був марафон, тоді було легше. Поки бігла, думала: як витримують наші солдати там, на передку? Якщо вони тримаються, то я теж зобов'язана витримати заради них, - наголошує Яворська. Спеціально до забігу не готувалась, але фізична активність - частина її життя. - Важливо бути тут і підтримувати, - додає. - Ми передаємо на фронт продукти: тушонку, сало, шкварки, смалець, картоплю, гречку, рис - усе, що можемо. Знаємо, що люди, які повернулися звідти, пережили болі, депресії, злами. Я вірю, що коли ми тут біжимо, допомагаємо, обіймаємо ветеранів - це теж важливо. Після основних стартів розпочинається підготовка до дитячих забігів. На дистанцію виходить наймолодша група учасників - хтось тримає батьків за руку чи весело підстрибує на місці. У яскравому одязі дітлахи виходить останніми на трасу, але з таким самим запалом, як і дорослі. Серед учасників - п'ятирічний Дмитро Даневич, амбасадор МНР Run4Vісtоry. Хлопчик бере участь у всіх забігах серії й щоразу присвячує свою дистанцію дідусеві - полковнику Вячеславу Вороному, який загинув у 2022 році під час евакуації поранених з "Азовсталі". Подолала дистанції родина зі Львова: батьки Тарас і Любомира привезли на забіг трьох дітей - 10-річного Ігоря, 6-річного Юру та півторарічну Інну. До Тернополя приїхали зранку, спеціально на МНР Run4Vісtоry, і одразу вирушили на старт. Усі троє дітей брали участь у своїх категоріях: Ігор біг 500 м, Юра - 100, наймолодша Інна також пройшла свою дистанцію разом із батьком. Незважаючи на спеку, їм вдалося подолати маршрут - Юра навіть фінішував із третім результатом у своїй віковій групі. - Вони дуже люблять брати участь у таких заходах, - каже Любомира. - Старший біг уже вдруге, середній уперше, але обом дуже сподобалося. А маленька Інна просто все повторює за братами. - Ми хотіли, щоб діти не лише змагалися, а й розуміли, що такі події - не просто спорт, а підтримка наших військових. Це важливо. Хочемо долучатися і надалі, - додає батько. Усі учасники отримали медалі фінішерів - символ подоланої дистанції. Переможців нагородили грошовими призами, а також подарунками від партнерів забігу. Завдяки реєстраційним внескам і благодійним донатам учасників організаторам забігу в Тернополі вдалося зібрати 889 366 грн. За ці кошти придбали дрони для тернопільської бригади.

У Тернополі відбувся благодійний півмарафон МНР Run4Vісtоry. Забіг об'єднав понад 1100 учасників з різних куточків України. Зокрема, військових, ветеранів, людей з інвалідністю, дітей, професійних спортсменів. Цьогорічний захід було присвячено 44-й окремій артилерійській бригаді імені гетьмана Данила Апостола. Усі зібрані кошти - а це 889 366 гривень - організатори спрямували на закупівлю дронів для цієї тернопільської бригади, яка боронить Україну на передовій. Учасники долали дистанції 21, 10, 5, 2 кілометри та 500 і 100 метрів. Ветерани та пацієнти реабілітаційного центру Unbrоkеn Ukrаіnе взяли участь у забігу "Люди Титани". Як пройшов забіг МНР Run fоr Vісtоry в Тернополі, читайте у репортажі Gаzеtа.uа. ПОВІРИТИ В СЕБЕ З самого ранку в центрі Тернополя панує особлива атмосфера. Театральний майдан поступово оживає - ще до 8-ї сходяться перші учасники забігу. Вони несуть із собою рюкзаки, пакети, каву в термочашках, дітей на плечах. У когось на грудях уже закріплений номер. На площі розгортається стартове містечко. Встановлюють ятки з водою, їжею, спортивними товарами. Лунає музика, волонтери носять коробки, звучать перші оголошення зі сцени. Біля кожного стенду збираються невеликі групки - бігуни обіймаються, розминають ноги. - Тернопіль для нас - особливе місто, - говорить Віктор Корягін, директор групи підприємств Західного Хабу МХП. - Саме тут ми розпочали серію забігів МНР Run4Vісtоry. Ще у 2023 році це був перший "Файнозабіг", минулого року зібрали трохи більше 500 учасників. А сьогодні братимуть участь - понад тисяча. І це дуже надихає, бо видно, як розвивається культура спорту й благодійності. Забіг - це не лише про спорт, а насамперед про благодійність і згуртованість, наголошує Віктор Корягін. Працівники компанії приїздять із різних регіонів, зустрічаються, спілкуються, бігають разом. Усе це - задля спільної мети: зібрати кошти на підтримку Збройних Сил. - Кожен наш крок - це донат на армію, - пояснює Корягін. - Цього разу ми збираємо кошти для 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола. Після забігу озвучимо загальну суму й передамо кошти представникам бригади. Також проведемо благодійний аукціон - він допоможе зібрати ще більше. Серед учасників - не лише аматори й досвідчені бігуни, а й ветерани. У межах програми "МХП Поруч" компанія підтримує реабілітацію й реінтеграцію військових та ветеранів, зокрема через участь у спортивних заходах. - Для когось це відкриття, хтось починає бігати вперше, а для когось це вже традиція, - зазначає Віктор Корягін. - Ми залучаємо до участі ветеранів. Людей, які пройшли війну, які втратили кінцівки, які зараз проходять реабілітацію. Ми працюємо з ними давно, зокрема під час Ігор Нескорених. І такі забіги дають ветеранам можливість знову повірити в себе. Це дуже важливо. На вході до стартового коридору ще порожньо. Лише організатори завершують останні приготування - розкладають фінішні стрічки, дають вказівки волонтерам і перевіряють готовність траси. Олександр Пахолюк, директор Благодійного фонду "МХП-Громаді", під час забігу виходить на дистанцію 5 км. Каже, бігтиме попри травму разом із двома синами. - Це вже не просто забіг - а момент, коли вся родина долучається до спільної справи. Разом ми справді сила. Серія забігів МНР Run4Vісtоry щороку набуває дедалі більшого масштабу. Перший забіг відбувся восени 2023 року. Ми тоді бігли навколо Ставу, - згадує Олександр Пахолюк. - Людей прийшло небагато, можливо ще не всі тоді розуміли, що через біг можна підтримувати військових. Зараз усе змінилося. Ми бачимо, як біг стає інструментом благодійності, способом єднання. І треба розвивати цю ідею, бо в ній є велика сила. У 2024 році ініціатори створили повноцінну серію: спершу запланували чотири міста, але додали п'ятий забіг, адже охочих долучитися виявилося більше, ніж очікували. - У нас дуже проста логіка: там, де проходить забіг, збираємо кошти для тієї бригади, яка формувалася в цьому регіоні. Людям важливо розуміти, кому вони допомагають, - розповідає Пахолюк. - Коли військова частина з рідного міста чи області - це додає мотивації. Люди долучаються охочіше, бо знають, що їхній внесок піде туди, де служать знайомі чи земляки. Звичайно, ми хочемо допомогти всім, але мусимо фокусуватись. Тому щоразу спільно з місцевою владою та партнерами обираємо підрозділ, який має безпосередній зв'язок із регіоном. Це справді працює - і як модель допомоги, і як приклад взаємної відповідальності. Забіг у Тернополі - третій у сезоні. Попереду ще Луцьк і Вінниця. - Якщо на першому нашому забігу було близько 300 учасників, то сьогодні - більше 1000 офлайн і ще близько 200 онлайн. На дистанцію "Люди-Титани" виходять 30 ветеранів. Долучається спільнота Unbrоkеn. І це теж надзвичайно важливо - ми не просто бігаємо, ми гуртуємо навколо себе людей, які готові допомагати. Показуємо, що можемо подолати будь-які перешкоди - і під час бігу, і в житті, якщо тримаємося разом, - додав Олександр Пахолюк. ПЕРШІ СТАРТИ Близько 8:30 на головній сцені розпочинається офіційне відкриття забігу. Після цього стартує розминка для бігунів на найдовші дистанції - 21 і 10 км. Тренерка зі сцени задає ритм. У натовпі здіймаються руки, учасники нахиляються, стрибають, розігрівають м'язи. Керівниця групи соціального розвитку фонду "МХП-Громаді" Уляна Баранова жартома називає себе амбасадоркою дистанції у 2 км. - Наш забіг - це велике благодійне свято. Ми всі тут, щоб допомогти. І навіть ті, хто не біжить - бо не може, чи просто не готовий - можуть долучитися до головної мети, - говорить Уляна Баранова. - Можна задонатити просто на місці чи взяти участь у благодійній лотереї. Усі зібрані кошти підуть на допомогу військовим. Найважливіше - пам'ятати, чому ми це робимо. Ми біжимо за тих, хто бореться. Біжимо в пам'ять про тих, кого вже немає поруч із нами. Це не просто напис на футболках - а наш особистий сенс, обов'язок, подяка. Дуже хочеться, щоб сьогоднішні результати дозволили нам повністю закрити запит від військових. Перші учасники починають гуртуватися біля входу до стартового коридору. Цьогоріч маршрут не проходить навколо тернопільського озера, як це було раніше. Організатори обирали трасу ближче до центру міста, з урахуванням як логістики, так і комфорту бігунів. - Ми завжди розробляємо трасу з урахуванням особливостей міста, - пояснює директорка NеwRun і координаторка забігу Оксана Сученко. - Важливо, щоби маршрут був зручний, безпечний і водночас не створював надмірного навантаження на місто. Також враховуємо кількість учасників і, звісно, погодні умови. Сьогодні досить спекотно, тому вибрали тіньові ділянки, додали охолоджувальні арки, пункти гідратації - усе для того, щоби учасники комфортно пройшли або пробігли свою дистанцію. Ми бачимо, як біг стає інструментом благодійності, способом єднання Найменші учасники - віком до 6 років - виходять на дистанцію 100 м, часто разом із батьками. А від 7 до 13 років - біжать 500 м самостійно. - Бували випадки, коли дитині кілька місяців, і її несуть на руках - просто щоб бути частиною події. Старші дітки вже біжать самі, а після фінішу кожен отримує пам'ятну медаль і подарунок від партнерів. Для них це величезна подія, діти дуже хвилюються, але гордо долають свою дистанцію, - додає Оксана Сученко. - Ще одна важлива частина події - інклюзивний забіг "Люди-Титани". Його долають учасники з інвалідністю, переважно ті, хто зараз перебуває в реабілітації. Це символічна дистанція у 500 метрів. Але цей рух надихає й показує, що кожен крок важливий. Старт у Тернополі - завершальний у весняному сезоні. Попереду - осінні забіги в Луцьку та Вінниці. Для NеwRun це перший рік співпраці з МХП - але вже третій забіг поспіль у сезоні. - Ми дуже раді, що компанії бачать у бігу не просто спорт, а платформу для важливих соціальних тем. З МХП є чіткість, людяність і спільна мета. Благодійність через біг - це потужний інструмент. Ми бачимо, як він працює, і точно будемо продовжувати, - наголошує директорка NеwRun. О 9:00 - загальнонаціональна хвилина мовчання. Майдан завмирає - люди стоять мовчки, схиливши голови. За мить над площею звучить Державний Гімн України. Усі кладуть руки на серце, підспівуючи. Ведучий піднімає мікрофон, затягує паузу на кілька секунд. - Слава Україні! - лунає зі сцени. - Героям слава! - гучно в один голос відповідає площа. Учасники виходять на стартову позицію. - П'ять, чотири, три, два&hеllір; один! - звучить сигнал старту і бігуни зриваються з місця. "ЦЕ ВРЯТУЄ ДЕСЯТКИ ЖИТТІВ" На дистанцію 5 км виходить офіцер 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола Андрій Череватий. У цій бригаді він служить уже сьомий рік. - Для мене це не просто пробіжка. Це моя бригада, мої побратими. Якщо можу бодай чимось допомогти, то роблю це, - каже Череватий. Стоїть поблизу сцени у футболці кольору хакі з емблемою бригади. - Ми з побратимами тут разом, бігтимемо пліч-о-пліч. І для мене важливо бути поряд із тими, з ким щодня на позиціях. Минулого року я теж біг. Тоді це був забіг на честь загиблого героя - мого побратима, з яким ми служили разом. І буду бігти за нього далі. Ці події, за словами офіцера, мають набагато більший сенс, ніж просто спортивний захід. - Як і в бігу ми всі рухаємось однією дистанцією, в одному напрямку - так само і в житті маємо тримати спільний курс, - говорить Андрій. - До перемоги. Саме такі заходи її наближають. Це підтримка, згуртованість і конкретний внесок, бо кошти зібрані тут підуть на дрони - те, що реально рятує життя на фронті. 44-та бригада зараз тримає позиції на Сумському та Запорізькому напрямках. Ситуація складна, але, як каже військовий, оборону тримають гідно. За словами офіцера, фронту зараз найбільше не вистачає саме дронів. - Сучасна війна перейшла на інший рівень. Ми намагаємося уникати прямого контакту, зберегти життя хлопців. І саме дрони дають таку можливість, - наголошує Череватий. - Коли безпілотник зробить свою роботу, нам не потрібно заходити в "сіру зону" під обстрілами. Це не тільки про ефективність, а й про виживання. Першим на фініші дистанції 10 км з'являється Павло Волуйкевич, 30-річний учасник із Івано-Франківська. Він не зупиняється одразу, пробігає ще кілька кроків, важко дихає, схиляє голову, а потім випрямляється й посміхається. Глядачі зустрічають його оплесками. Волонтер простягає склянку з водою. - Сьогоднішня дистанція далась добре. Було спекотно, звісно, але до спеки можна звикнути, - ділиться враженнями від дистанції переможець. - Я вже 10 років бігаю, тренуюся щодня. Зазвичай - п'ять-шість разів на тиждень. Це не тільки біг - додаю і силові, і кардіо. По два тренування на день, так і форму тримаю. Це вже другий забіг МНР Run4Vісtоry для Павла - перший був у Тернополі у 2023 році. Каже, що приїхав і цього разу не лише заради спорту. - Для мене важливо, що цей захід має благодійну мету. Ми всі розуміємо, для чого бігаємо, - говорить Волуйкевич. - Йдеться не просто про рекорди, а про допомогу військовим. І якщо мої 10 кілометрів хоч якось допоможуть - значить, я зробив правильний крок. ВЕТЕРАНИ Й ПРОФЕСІЙНІ СПОРТСМЕНИ Поруч зі сценою та стартовим коридором працюють різноманітні локації. Після фінішу учасники підходять на короткий відновлювальний масаж, щоб зняти напругу після бігу. Триває безпрограшна благодійна лотерея. Можна зробити донат і отримати подарунок: книги, шкарпетки, солодощі, ковдри, пледи, кепки з мерчем забігу, блокноти, термочашки тощо. Неподалік - дитяча локація. Малеча ловить мильні бульбашки, бере участь у майстер-класі з виготовлення слаймів. У одному з наметів можна безкоштовно дізнатися свою групу крові. Там також роздають буклети про донорство. На фініші дистанції 10 км з'являється чоловік у спортивному одязі кольору хакі. На правому зап'ясті - гіпс. Біля нього - жінка в яскравому костюмі. Вони тримають темп і фінішують майже водночас. Це 31-річний Максим із позивним Маестро, командир підрозділу Сил спеціальних операцій. Попри поранення, вирішив долати дистанцію. - Поранення отримав трохи більше місяця тому на Донецькому напрямку. Ми працюємо з дронами, я сам командир підрозділу. Буває, що і по нас прилітає, - говорить військовий. - Десять кілометрів біг вперше. До цього бігав у парку просто для себе - коли був час і настрій. Звик бігати по рівній місцевості, а тут, звісно, складніше, ще й спека. Але я свідомо вийшов на старт, бо хотілося випробувати себе. Максим біг дистанцію разом із дружиною. Це було важливо для них обох, зізнається. - Підтримували одне одного. І я точно хочу ще брати участь у таких забігах. Це не просто про дистанцію, а про людей, єднання й те, що нас тримає разом, - підкреслює Маестро. - Зараз тренуюсь, наскільки дозволяє стан. Бо планую вже в середині літа повертатися на фронт. Мені важливо бути в формі. Кожен такий захід - це підтримка. І це наближає той день, коли справді буде перемога. На фініші найдовшої дистанції у 21 км з'являється Іван Стребков - 33-річний спортсмен родом із Бучача. На ньому легка спортивна форма, обличчя мокре від поту. - Біг сьогодні давався важче, ніж зазвичай. Спека дуже відчувалась, - каже Стребков і робить ковток води. - Але я вже звик до таких умов. Бігом займаюся з 2006 року. В національній збірній України - з 2010-го. Проходив дистанцію разом зі своїм учнем Миколою. Ми домовились бігти разом, так і вийшло. Микола добре тримав темп, і, чесно кажучи, якби сьогодні він мене обійшов - я б тільки зрадів. Для мене, як тренера, це був би найкращий результат. Якщо мої 10 кілометрів хоч якось допоможуть - значить, я зробив правильний крок Іван тренує учнів у власному біговому клубі. Його дружина - рекордсменка України з бігу на 3000 м із перешкодами, учасниця Олімпійських ігор у Токіо. - У 2021 році вона була єдиною спортсменкою з Тернопільщини, яка представляла нашу область на Олімпіаді. Але зараз вона вдома - 15 квітня у нас народилась донечка. Тож вона виховує малу, а я - бігаю і треную. Ми дуже спортивна сім'я, - розповідає Іван. - Сьогодні я не ставив собі мету бігти на максимум. У таку погоду бігати на результат небезпечно, особливо для непідготовлених людей. За тиждень Іван пробігає в середньому 150 км. Це різні типи тренувань - від інтервальних до довгих кросів по 25-30 км. Тренується двічі на день - вранці й увечері. Також Стребков тренує й консультує військових: допомагає їм повернутися до спорту або просто переключити увагу з фронту. Чоловік постійно бере участь у благодійних забігах - це його принципова позиція. - Ми всі повинні робити те, що можемо. І якщо я можу бігти й таким чином привернути увагу, збирати кошти - я це роблю. Адже зараз головне - допомогати армії, - підсумовує переможець. ЛЮДИ-ТИТАНИ Ведучий оголошує початок благодійного аукціону із лотами від 44-ї окремої артилерійської бригади. У центрі уваги - тубус від артилерійського заряду, пам'ятна плакетка та бригадний прапор. Ставки учасники роблять просто біля сцени. На Театральній площі стає дедалі людніше, лунає запальна музика. Підходять нові учасники - ті, хто готується долати дистанції 2 і 5 км. Разом із ними на розминку виходять пацієнти центру UNВRОКЕN. Серед них - Сергій із позивним Дрон. Він пританцьовує у такт музиці на протезі. Бере участь у символічній дистанції "Люди Титани", разом із ще 11 пацієнтами UNВRОКЕN, зокрема й амбасадоркою центру Яною Степаненко. - Бігати не можу. Ну, куди вже, - пояснює Сергій. - Стараюся більше ходити, займатися на тренажерах. Такі заходи дуже важливі, бо не дають нам сумувати. Перед стартом дистанції "Люди Титани" слово бере ветеран, амбасадор і ментор центру реабілітації UNВRОКЕN Володимир "Будда" Рудковський. - Хотілося б, щоб заходи такого формату відбувалися щотижня у кожному місті, - звертається він до учасників. - Кожна ваша гривня - може врятувати життя. Маленьких донатів не буває. Поки ми тут - наші побратими воюють. І ми маємо робити все, щоб вони якнайшвидше повернулись до своїх дітей, до родин. Слава Україні! Починається дистанція. Під оплески "Люди Титани" вирушають уперед - хтось із тростиною, на протезах, дехто на кріслах колісних. Глядачі та інші учасники підтримують їх протягом усього маршруту - плескають, усміхаються. Усі крок за кроком повертаються до старту - повільно, але впевнено. На фініші знову лунають оплески. Після дистанції Володимир "Будда" Рудковський розповідає, що такі заходи для них уже добра традиція: - На щастя, ми разом із хлопцями та дівчатами, які проходять реабілітацію в Unbrоkеn, доволі часто долучаємось до таких ініціатив. Дякуємо соціально активному бізнесу, бо якби не вони, ми б рідше бували на таких заходах. А це справді важливо, - наголошує Рудковський. - Сьогодні ми в Тернополі, щоби ще раз нагадати - що таке війна і які її наслідки. Для нас, ветеранів, такі події - частина адаптації до мирного життя. Але й для інших це сигнал - бачать нас, підходять, дякують, фотографуються. І розуміють, як важливо бути поруч із тими, хто повернувся з війни. Нас сьогодні приїхало 12. Якщо підійти до кожного і запитати про емоції - ви побачите тільки посмішки і щире задоволення. ДОПОМАГАЄМО, ЧИМ МОЖЕМО Серед учасників дистанції 2 км - Ірина Яворська, працівниця компанії МХП, приїхала на забіг з чоловіком. - Я вражена, що змогла й не зупинилася. Ми бігли в Києві минулого разу, коли був марафон, тоді було легше. Поки бігла, думала: як витримують наші солдати там, на передку? Якщо вони тримаються, то я теж зобов'язана витримати заради них, - наголошує Яворська. Спеціально до забігу не готувалась, але фізична активність - частина її життя. - Важливо бути тут і підтримувати, - додає. - Ми передаємо на фронт продукти: тушонку, сало, шкварки, смалець, картоплю, гречку, рис - усе, що можемо. Знаємо, що люди, які повернулися звідти, пережили болі, депресії, злами. Я вірю, що коли ми тут біжимо, допомагаємо, обіймаємо ветеранів - це теж важливо. Після основних стартів розпочинається підготовка до дитячих забігів. На дистанцію виходить наймолодша група учасників - хтось тримає батьків за руку чи весело підстрибує на місці. У яскравому одязі дітлахи виходить останніми на трасу, але з таким самим запалом, як і дорослі. Серед учасників - п'ятирічний Дмитро Даневич, амбасадор МНР Run4Vісtоry. Хлопчик бере участь у всіх забігах серії й щоразу присвячує свою дистанцію дідусеві - полковнику Вячеславу Вороному, який загинув у 2022 році під час евакуації поранених з "Азовсталі". Подолала дистанції родина зі Львова: батьки Тарас і Любомира привезли на забіг трьох дітей - 10-річного Ігоря, 6-річного Юру та півторарічну Інну. До Тернополя приїхали зранку, спеціально на МНР Run4Vісtоry, і одразу вирушили на старт. Усі троє дітей брали участь у своїх категоріях: Ігор біг 500 м, Юра - 100, наймолодша Інна також пройшла свою дистанцію разом із батьком. Незважаючи на спеку, їм вдалося подолати маршрут - Юра навіть фінішував із третім результатом у своїй віковій групі. - Вони дуже люблять брати участь у таких заходах, - каже Любомира. - Старший біг уже вдруге, середній уперше, але обом дуже сподобалося. А маленька Інна просто все повторює за братами. - Ми хотіли, щоб діти не лише змагалися, а й розуміли, що такі події - не просто спорт, а підтримка наших військових. Це важливо. Хочемо долучатися і надалі, - додає батько. Усі учасники отримали медалі фінішерів - символ подоланої дистанції. Переможців нагородили грошовими призами, а також подарунками від партнерів забігу. Завдяки реєстраційним внескам і благодійним донатам учасників організаторам забігу в Тернополі вдалося зібрати 889 366 грн. За ці кошти придбали дрони для тернопільської бригади.

Світовий банк переглянув глобальний стандарт крайньої бідності. Новий показник становить $3 на особу на день. Раніше межа була встановлена на рівні $2,15. Відтепер ті, хто живе на менше ніж $3 щодня, вважатимуться такими, що перебувають у стані крайньої бідності, йдеться у повідомленні. Цей стандарт ґрунтується на паритеті купівельної спроможності. Його коригують, щоб врахувати зміни вартості базових товарів і послуг, як-от їжа, житло та одяг. Показник був запроваджений ще у 1990 році. Тоді дев'ять із десяти людей, які жили у злиднях, перебували в найбідніших країнах. Ситуація з того часу змінилася. Нині більшість населення Землі живе у країнах із середнім доходом. "Перегляд оцінок глобальної бідності свідчить про те, що за останні десятиліття більше людей уникли злиднів, проте світ бідніший, ніж ми думали", - повідомив Світовий банк. Щоб краще аналізувати ситуацію, з 2017 року Світовий банк додатково користується ще двома межами. Одна для країн з доходом нижче середнього - $4,20. Друга для країн з вищим середнім доходом - $8,30 на день. Банк підкреслює, що половина людства не заробляє $8,3 в день. А кожна п'ята людина не має навіть $4,2. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як вилізти з бідності: 12 буденних звичок, які призводять до безгрошів'я За даними на 2024 рік, близько 700 млн людей жили у злиднях. Це становить 8,5% від усього населення світу. Більшість із них - мешканці країн Африки на південь від Сахари. Оновлена межа вплинула на статистику. Тепер очікується, що у 2025 році кількість бідних сягне 808 мільйонів осіб. Це 9,9% населення Землі. Раніше прогнозували 677 млн. Тобто кожен десятий житель планети не матиме змоги покрити базові потреби - харчування, житло та одяг. Світовий банк вважає, що до 2030 року рівень крайньої бідності залишиться на рівні 9%. За курсом НБУ, цей поріг в Україні становить 3860 грн на місяць. Про це заявила народна депутатка Ніна Южаніна. Вона зазначила, що на початок квітня 2025 року 36,2% пенсіонерів в Україні живуть за межею бідності. Згідно з даними Пенсійного фонду, понад 3,73 млн людей отримують менше ніж 4 тис. грн пенсії. У 400 тисяч осіб середній розмір - 2283 грн. У ще 3,34 млн - 3342 грн.

Протягом тижня з 9 по 15 червня добре працюватиме інтуїція. Це гарний час для планування нових фінансових стратегій, переоцінки цінностей і щирих розмов із партнером. Про це Gаzеtа.uа розповіла астрологиня Олена Максимова. "Прислухайтеся до власного серця і шукайте своє покликання, - говорить астрологиня. - Робіть щось, навіть якщо усі навколо відмовляють вас від цього. Гроші липнутимуть до вашого гаманця. Фінансово незалежними стануть Овни, Раки і Скорпіони. Ці три знаки відчують непереборне бажання багатіти і зроблять усе для того, щоб заробляти більше. Про таких кажуть: із грязі в князі. Не зупиняйтеся на пів дорозі і завжди піднімайте планку своїх цілей". Овен (21 березня - 20 квітня) У фінансах ви проявите блискучу рішучість. Це дасть плоди, якщо не поспішати. Можливі цікаві ідеї для додаткового доходу, але не беріться за все одразу. У стосунках важливо не нав'язувати своїх стандартів. Не кожен хоче будувати життя за вашим ритмом. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Стрибнуть вище власної голови - ці п'ять знаків магічним чином змінять свою долю на краще Рак (22 червня - 22 липня) У понеділок зявиться шанс змінити усе на краще. Не прогавте свій зоряний час. У середу на вас з коханими чекає глибока розмова, яка змінить багато. Почнете романтичні стосунки з людиною, від якої довго зарікалися. Ніколи не кажіть "ніколи". Скорпіон (24 жовтня - 22 листопада) Ви можете більше, ніж думаєте, але зараз треба дисципліна, а не натхнення. У стосунках з'явиться бажання свободи. Перевірте, чи ви втікаєте від когось, чи до себе. Подорож або нове знайомство може стати початком справжнього партнерства. Астрологиня зробила детальний гороскоп на тиждень і розповіла, кому слід наважитися на те, що довго відкладали. Цей тиждень подарує блискучі фінансові можливості Ракам, Дівам, Козорогам і Рибам. Мрійте і дійте. Вдало піде запущений бізнес.

Тиждень з 9 по 15 червня ніби лупа, яка збільшує все: наші можливості, почуття та очікування. Він вимагає чесності, перш за все - із собою. Про це Gаzеtа.uа розповіла астрологиня Олена Максимова. "Добре працюватиме інтуїція, особливо у питаннях, де раніше ви надто покладалися на логіку, - говорить астрологиня. - Це гарний час для планування нових фінансових стратегій, переоцінки цінностей і щирих розмов із партнером. Саме зараз варто не боятися сказати "так" тому, що давно кличе, і "ні" тому, що більше не ваше. Наважтеся на те, що довго відкладали. Вдало піде запущений цього тижня бізнес. Прислухайтеся до власного серця і шукайте своє покликання. Робіть щось, навіть якщо усі навколо вас відмовляють від цього. Гроші липнутимуть до вашого гаманця. Цей тиждень подарує блискучі фінансові можливості Ракам, Дівам, Козорогам і Рибам. Мрійте і дійте". Овен (21 березня - 20 квітня) У фінансах ви проявите блискучу рішучість. Це дасть плоди, якщо не поспішати. Можливі цікаві ідеї для додаткового доходу, але не беріться за все одразу. У стосунках важливо не нав'язувати своїх стандартів. Не кожен хоче будувати життя за вашим ритмом. Телець (21 квітня - 20 травня) Не ігноруйте легкого флірту. Він може означати більше, ніж здається. Цього тижня гроші прийдуть від вміння домовлятися і грати першу скрипку там, де інші мовчать. Гарні заробітки принесе торгівля. Близнюки (21 травня - 21 червня) Будьте уважні до деталей - і в рахунках, і в словах близьких. Ваші фінансові справи зараз залежать від вашого оточення: чи ви серед тих, хто росте, чи тих, хто постійно скаржиться. Перегляньте, з ким ділите плани і ресурси, хто тягне на дно, а хто навпаки окриляє. Рак (22 червня - 22 липня) У понеділок зявиться шанс змінити усе на краще. Не прогавте свій зоряний час. У середу на вас з коханими чекає глибока розмова, яка змінить багато. Почнете романтичні стосунки з людиною, від якої довго зарікалися. Ніколи не кажіть "ніколи". Лев (23 липня - 23 серпня) У всьому шукатимете фінансовий або кар'єрний інтерес. Інвестуйте в освіту, розвиток, професійні навички. У стосунках можливі несподівані емоційні повороти: вас або потягне до когось нового, або відпустить старе. Діва (24 серпня - 23 вересня) Буде спокуса повернутися до колишніх стосунків. Подумайте, чи там справді ще є щось живе. Час оновити своє уявлення про те, що таке любов. Це не турбота до виснаження. Подумайте, куди ви вкладаєте свої сили і хто насправді відповідає взаємністю. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Народжені бути щасливими - астрологиня назвала три найуспішніші знаки, яким не буде рівні Терези (24 вересня - 23 жовтня) Уникайте емоційних покупок. Витратите гроші на те, чим не користуватиметеся. Пам'ятайте: інколи найкраще, що можна зробити, - це пауза. Фінансова стабільність прийде через вміння сказати "досить" - як собі, так і іншим. Скорпіон (24 жовтня - 22 листопада) Ви можете більше, ніж думаєте, але зараз треба дисципліна, а не натхнення. У стосунках з'явиться бажання свободи. Перевірте, чи ви втікаєте від когось, чи до себе. Подорож або нове знайомство може стати початком справжнього партнерства. Стрілець (23 листопада - 21 грудня) Якщо відчуєте ревнощі - це дзвіночок: пора зміцнювати довіру, а не підозри. Зосередьтеся на вдячності. Вона заспокоїть і серце, і гаманець. Цього тижня варто переглянути свої фінансові звички. Дозвольте собі витрачати на себе без докорів сумління, але не заліковуйте покупками порожнечу. Козоріг (22 грудня - 20 січня) Гроші зараз приходять з несподіваних джерел. Будьте відкриті до незвичних можливостей. Не бійтеся змінити фінансову модель, навіть якщо інші не зрозуміють вас. Ваше фінансове становище залежатиме від того, чи вмієте ви сказати "ні" токсичним зобов'язанням. Не жертвуйте собою заради спокою інших. Це не любов, а втрата себе. Водолій (21 січня - 20 лютого) Фінансово ви на підйомі, але є ризик втратити пильність. Не підписуйте нічого важливого без детального аналізу. Дослідіть усі підводні камені. У коханні на вас чекає глибока трансформація: щось може раптово завершитись або початися. Риби (21 лютого - 20 березня) Це час відвертих розмов і рішучих дій. Якщо є невисловлені образи, краще не мовчати, інакше вони прорвуться у найгірший момент. Прислухайтесь до свого тіла. Воно теж підказує, куди рухатися далі. Це перкрасний час для відпустки і справжнього відпочинку. У червні працьовиті та наполегливі зуміють досягти своєї мети. Нехай вас не спиняє критика. Дозвольте собі бути трохи шаленими та непокірними. Астрологиня зробила фінансовий прогноз на червень і назвала два знаки, які будуть за крок до багатства та зірвуть справжній куш.

Subаru Fоrеstеr з гібридною силовою установкою на базі 2,5-літрового двигуна (система запозичена у Тоyоtа) став суперхітом на домашньому ринку в Японії. Прийом попереднього замовлення на новий Fоrеstеr розпочався 3 квітня 2025 року, і вже через місяць було оформлено 11 146 замовлень, а загальна кількість замовлень станом на 31 травня склала близько 15 000 одиниць. Це сильно перевищує початковий план продажів 2400 одиниць на місяць. Щобільше, це найвищий рівень передзамовлень, коли-небудь оформлених на Fоrеstеr у Японії. Якщо розглядати попередні замовлення на авто Subаru в цілому, це другий в історії результат після ажіотажного попиту на Lеgасy другого покоління (у березні 1997 року за місяць […]

Як відзначають міжнародні медіа, під димовою завісою "мирних переговорів" росіяни продовжують розгортати все нові війська на кордоні з Україною, а бойова машина Кремля лише нарощує оберти, зокрема на Сумщині. Еспресо розповість детальніше про літній наступ росіян, які цілі переслідує Кремль та чого чекати від цього. Просування російської військової кампаніїдані станом на 1 червня, фото: UА Wаr ІnfоgrарhісsЗ початку цього року Росія посилила свої наступальні операції в Україні, захопивши за перші п’ять місяців року 1282 кв. км української території, що вдвічі більше, ніж за аналогічний період 2024 року. За даними DеерStаtе, втрати територій саме у травні стали рекордними з початку року, найбільше на Покровському напрямку. Хоча, як відзначив заступник керівника Офісу президента полковник Павло Паліса, у 2024 році ворог захопив лише 0,5% української території, а цього – 0,2%."Але ціною в 167 вбитих окупантів на кожен квадратний кілометр. Це не схоже на "швидку перемогу". Ми не програємо війну", - сказав Паліса у США американським сенаторам. Основний фокус російських військ цього року зосереджений на Донецькій області, зокрема на Покровському, Торецькому, Лиманському та Новопавлівському напрямках. Аналітики зазначають, що російські сили намагаються вирівняти лінію фронту, зокрема ліквідуючи українські "кишені" опору, щоб мати змогу до наступу на стратегічно важливі міста, насамперед – Костянтинівку та Покровськ. Також тривають наступи на Запоріжжі та Сумщині. У випадку півночі України, російська пропаганда називає це роботою над "санітарною зоною" – максимальним витісненням українських військ подалі від території РФ.Ще у березні 2025 року президент України Володимир Зеленський попереджав, що Росія готується до нового масштабного наступу, зокрема на східних областях, включаючи Сумську та Харківську. За словами Зеленського, наступ мав відбутися значно раніше – ще в серпні-вересні минулого року, однак тоді Курська операція зірвала ворожі наміри. Цього року ситуація змінилася, адже за лютий-березень ЗСУ майже повністю вийшли з Курщини через те, що росіянам вдалося обрізати лінії постачання українського війська. Читайте також: Тінь переговорів чи військова невдача: чому Україна виходить з Курщини. ПояснюємоТаким чином РФ підготувала плацдарм для наступу на Сумщину, який розпочався у квітні. Тоді Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський сказав, що весняно-літня наступальна кампанія російської армії в Україні "фактично почалась". Вже на кінець квітня Росія заявила про окупацію чотирьох прикордонних сіл у Сумській області. У травні наступ на Сумщині набрав обертів. Російські війська застосували тактику малих штурмових груп, що дозволило їм просуватися вглиб території до десяти кілометрів на окремих ділянках. За даними DеерStаtе, станом на початок червня Росія контролювала близько 150 кв. км у Сумській області, зокрема декілька населених пунктів. Основний тиск зосереджений у напрямку Юнаківки та Хотіні, де ворог намагається закріпитися, використовуючи малі групи для просування. Зараз російське просування на Сумщині сповільнилося через контрдії ЗСУ. За даними ВВС, глибина просування ворога – до 11 км, а ширина фронту – до 40 км. Росіяни наблизилися до ключової лінії оборони ЗСУ, але не змогли її прорвати. Як сказав військовий експерт, колишній речник Генштабу ЗСУ Владислав Селезньов в етері на Rаdіо NV, окупанти "вперлися в українські фортифікації".  "Далі вони навряд чи зможуть йти, бо саме на таких відстанях починається мережа інженерних технічних споруд, фортифікацій, які свого часу були побудовані військово-цивільною адміністрацією. Ймовірність просування вперед далі ближче до обласного центру буде напряму залежати від ресурсних можливостей, які ворог буде готовий витрачати для реалізації цього плану", - відзначив Селезньов. Тобто на Сумщині ситуація частково виглядає як рік тому на Харківщині, коли росіяни також змогли прорватися, однак не змогли розвинути успіху і лінія фронту поступово стабілізувалася. Відзначимо, що наразі на кордоні з Сумщиною росіяни зосередили понад 50 тис. військових. Також не варто забувати, що окупанти мають успіхи на півдні Донеччини, де вони перебувають всього за 2 км від Дніпропетровської області. "Вони будуть робити все, щоб перетнути адміністративний кордон Дніпровської області. Вони цього хочуть. Поки що їм це не вдається", - сказав президент Зеленський. Які цілі КремляПопри постійні розмови росіян, що вони зацікавлені у мирному врегулюванні війни (на догоду президенту Трампу), Кремль не забуває у кінці додавати, що має бути "вирішена першопричина конфлікту". Таким чином Москва не відкидає своїх початкових максимальних цілей, які й спричинили війну, а відновлення переговорів у Стамбулі це підвередили. Як сказав президент України, меморандум росіян – це ультиматум, суть якого узаконити їх територіальні загарбання, максимально послабити українську армію та відновити вплив російської політики та культури на суспільство України. Щобільше, росіяни хочуть, щоб світ одразу скасував всі санкції проти них. Тобто Кремль робить все можливе, щоб війна тривала, бо не готовий ні до яких поступок, мріючи про відновлення радянської імперії зразка Путіна. Тому українським силам доводиться протидіяти всіма можливими способами, зокрема, операція "Павутина", яка була спрямована не лише на те, щоб зменшити загрозу від російських ракет, але й продемонструвати Вашингтону, що Україна "має карти", висловлюючись термінологією Трампа. Читайте також: Унікальна "Павутина" СБУ: як міжнародні ЗМІ оцінили масштабний удар по стратегічній авіації РосіїНаразі основною метою Кремля, за оцінками аналітиків, є посилення позицій на майбутніх реальних переговорах, а не на цих бутафорних у Стамбулі, шляхом захоплення якомога більшої території, зокрема чотирьох областей, які Росія незаконно включила до своєї конституції. Крім того, Путін прагне створити "буферну зону" (або санітарну) на півночі України, щоб нібито мінімізувати загрозу для російських прикордонних регіонів. З іншого боку, про ці цілі росіяни говорять вже кілька років, але як і у випадку "Київ за три дні", повністю їх реалізувати не виходить. Основний фокус зосереджений на стратегічно важливих напрямках, таких як Покровськ, Торецьк, Часів Яр і Костянтинівка. Натомість наступи на Сумщині та Запоріжжі – відволікаючі маневри для розтягнення української оборони. Зокрема, як кажуть у Тhе Теlеgrарh, Суми або Харків не є основними цілями літньої кампанії. "Вирішальний прорив залишається малоймовірним, хоча Путін, схоже, впевнений, що значного прогресу можна досягти на багатьох фронтах", - зауважують у виданні.  Заступник керівника Офісу президента полковник Павло Паліса нещодавно відзначив, що намір Москви не змінився – до кінця 2026 року росіяни хочуть повністю окупувати Донецьку й Луганську області та створити "буферну зону" вздовж північного кордону, у 2026-му – захопити всю Україну на схід від річки Дніпро, а також відрізати державу від Чорного моря.Що кажуть експерти Як всім відомо, хотіти чогось і мати щось – це дві різні речі. Однак 72-річний Володимир Путін постійно плутає це, а ворожа пропаганда від початку повномасштабної війни говорить про свою перемогу, як доконаний факт, адже нібито "ядерна країна не може програти". Тому їх світогляд очевидний, мовляв, переможемо як не сьогодні, то завтра. І так це триває вже майже 3,5 роки. Тим більше, що на ресурси вони не зважають (не говорячи вже про людські життя – ЗСУ ліквідували близько мільйона російських солдатів).В Інституті вивчення війни (ІSW) запевняють, що попри чергову активізацію росіян на фронті, їхній план у захопленні великого шматка України за літо – є нереалістичним. "Залишається незрозумілим, на яких підставах російські військові зможуть захопити решту Донецької області протягом наступних трьох місяців або навіть просунутися на 50-80 кілометрів від нинішньої лінії фронту Росії до адміністративних кордонів Донецької області. Російські війська витратили останні 15 місяців на просування від 30 до 50 кілометрів від околиць Авдіївки до своїх нинішніх позицій на північний схід та південний захід від Покровська, що набагато повільніше, ніж те, що необхідно для захоплення всієї Донецької області до 1 вересня", - нагадують в ІSW.У Тhе Nеw Yоrk Тіmе додають, що за словами експертів, військова кампанія Росії в Україні "має всі шанси стати однією з найповільніших наступальних кампаній у сучасній війні". Наразі багато розмов про наступ на Суми, адже є реальна загроза для його мешканців через те, що чим ближче росіяни підійдуть, тим більше вони зможуть обстрілювати місто. Тому вже лунають застереження, що цивільним, які мають змогу, краще виїхати подалі. Тим більше, що за словами DеерStаtе, росіянами вдалося вийти на 20-кілометрову відстань до Сум, тому можна очікувати на удари FРV-дронами по місту. "Є сумніви щодо суттєвої загрози захоплення Сум, хоча є небезпека, що ворог може використовувати артилерію та дрони в разі наближення до міста та здійснювати тактику його знищення", - каже директор інформаційно-консалтингової компанії Dеfеnsе Ехрrеss Сергій Згурець. Він додає, що ворог намагається просуватися до Сум, захопивши вже сім населених пунктів. У цьому напрямку пріоритет росіян – Юнаківка, що на шляху до Сум. Однак складний ландшафт, ліси та обмежена логістика ускладнюють їхній рух. З іншого боку, як пишуть у ВВС, для створення омріяної "буферної зони" на Сумщині РФ активно застосовує авіацію та піхотні штурмові групи, скидаючи щодня десятки керованих авіабомб, які руйнують прикордонні населені пункти та укріплення ЗСУ. До того ж російські БПЛА, застосовуючи оптоволоконні FРV-дрони, постійно "полюють" на українську логістику та особовий склад. Тому наразі складно сказати, де саме українським силам вдасться зупинити цей російський наступ. "Ділянка Хотінь – Храпівщина – Юнаківка – ключова лінія оборони на Сумщині, розташована на висотах із густими лісами, річками, водоймами та ярами. Цей рельєф дає перевагу оборонцям на рівнинній місцевості. Якщо ворог захопить висоти, він зможе атакувати Суми дронами та артилерією", - кажуть у ВВС.Та загалом аналітики відзначають, що весь цей літній наступ росіян не має під собою цілісного зв’язку, а радше виглядає черговим бажанням догодити диктатору Путіну, який не бажає міняти початкову думку. "Це такий набір різномасштабних, різноспрямованих дій, виключно на тактичному рівні, які не складаються [в єдиний наступ]. Можливо, з великою натяжкою [так можна] казати про район Костянтинівки або при певних умовах щодо Покровська, що якась переслідується оперативна ціль", – сказав в ефірі Rаdіо NV військовий оглядач Костянтин Машовець. Заступник голови СБУ (2014-2015 рр.), генерал-майор запасу СБУ, військовий експерт Віктор Ягун в етері Еспресо наголосив, що хоч російське керівництво боїться припинення війни, але в РФ така ситуація, що протягом червня їм необхідно ухвалити якесь рішення."Не може так довго тривати ця війна, і в них справді дедлайн. Тобто вони мусять протягом цього місяця прийняти якісь рішення. Тому що всі говорили, що червень, тобто половина 2025 року – це та критична межа, яка буде символізувати повний розвал економіки Росії, не військовий саме, а компонент цивільний. І якщо вони в такому стані залишаться до кінця року, повернення до того, що вони хочуть, точно не буде. І вони самі це писали: "Якщо ми хочемо вийти на рівень країн, які впливають на рішення долі світу, хоча б увійти в якусь двадцятку, то нам треба до 2026-го, до кінця 2025 року припинити військові дії і зайнятися саме собою, не якимись там зовнішніми проблемами, а своїми внутрішніми проблемами". Тому в них дуже мало часу є", - вважає Ягун.Він додає, що російська влада не очікувала затягування війни та не знає, що робити з ветеранами фронту, яких сотні тисяч. Програми їхньої реабілітації – фікція. За прикладом "афганців", багато з яких у 1990-х пішли в кримінал, нинішні російські військові, навчені вбивати без докорів сумління, можуть стати загрозою для режиму. Повернувшись, вони вимагатимуть відповідей за погіршення ситуації в країні.Треба також пам’ятати, що крім війни на лінії фронту, відбувається ще й дипломатична війна, яка може бути ключовою для завершальної фази російсько-українського протистояння. Адже досі не зрозуміло, що планує далі робити президент Дональд Трамп, ідея якого завершити війну за 24 години, поступово трансформувалася у "хай собі діти б’ються у пісочниці". Хоч він постійно каже, що розглядає нові потужні санкції проти Росії, але кожні два тижні повторює, що подивимося ще за два тижні… Безумовно, це на руку Путіну і його ідея фікс про захоплення всієї України. Адже для Кремля важливо зробити такі умови, щоб США у підсумку вийшли не лише з переговорів (по суті, вони це вже зробили), але ще й принили допомагати Україні.Читайте також: Якщо США перестануть допомагати, чи вистачить Україні зусиль Європи. ПояснюємоЯк відомо, цього літа закінчуються пакети військової допомоги, які виділив ще експрезидент Байден (одна з причин нещодавньої поїздки голови Офісу президента Андрій Єрмака до Вашингтону). Тому літо – це час, коли всі карти на столі, і гравці мають зробити свій вибір, говорячи мовою покеру. А отже найближчим часом ми станемо свідками вирішальної фази не лише бойових дій, а й великої геополітичної партії, де ставки надзвичайно високі. Кремль, загнаний у глухий кут економічного та військового виснаження, з останніх сил намагається переконати себе й США у невідворотності своєї "перемоги". Натомість Україна, попри втому й брак ресурсів, продовжує боронити свою незалежність, проводити унікальні операції, бо не має іншого вибору. Наразі все виглядає так, що Росія не може виграти війну, а Україна – її програти. Тому реальні переговори неминучі, однак до цього часу росіяни продовжуватимуть наступати. 

Про це пише Суспільне Спорт.Спортсменка вдруге в кар'єрі змагається на чемпіонаті Європи. Дебютна участь у Євро принесла їй дев’яте місце у фіналі багатоборства. Відтоді спортсменка виступала на Олімпійських іграх, а у 2025 році  виступила на шести турнірах та була на пʼєдесталі 29 разів з 30 можливих, здобувши 18 золотих нагород.На Чемпіонаті Європи-2025 Онофрійчук була однією з головних претенденток на перемогу. У кваліфікації вона показала найкращий результат серед усіх учасниць – 90.050 бала.Як пройшов фінал Євро-2025 в особистому багатоборстві?У фіналі змагалися 25 гімнасток, розділених на дві групи — А та В, кожна з яких по черзі виконувала вправи з предметами. Україну представляли Таїсія Онофрійчук та Поліна Каріка, яка також пройшла до фіналу, однак змагалася у групі В. Онофрійчук натомість потрапила до групи А.Онофрійчук до другої частини змагань підійшла з найкращими проміжними оцінками у вправах з обручем та м'ячем — 29.950 та 28.600 бала відповідно.Перед заключною ротацією Таїсія Онофрійчук мала перевагу в 1.5 бала над найближчою суперницею, Стіляною Ніколовою з Болгарії, і успішно втримала її до кінця змагань.Поліна Каріка замкнула десятку найкращих з результатом 109.950 бала.Євро з художньої гімнастикиОсобисте багатоборство, фіналТаїсія Онофрійчук (Україна) — 117.800 балаСтіляна Ніколова (Болгарія) — 116.700Дар'я Варфоломеєв (Німеччина) — 115.150...10. Поліна Каріка (Україна) — 109.950Значення золотої медалі Таїсії ОнофрійчукЦе перша в кар'єрі Таїсії Онофрійчук перемога на Чемпіонаті Європи з художньої гімнастики. До цього вона мала "бронзу" у вправах з обручем на Євро-2024.Крім того, це перша золота медаль України за 28 років на Чемпіонаті Європи з художньої гімнастики в особистому багатоборстві. Онофрійчук — лише третя українка, яка стала чемпіонкою у багатоборстві після Катерини Серебрянської (1996 рік) та Олени Вітриченко (1997 рік).Також це перше "золото" за два роки на Чемпіонаті Європи з художньої гімнастики. У 2023 році Вікторія Онопрієнко стала чемпіонкою Європи у вправах з обручем.Таїсія Онофрійчук буде представлена в усіх чотирьох фіналах Євро-2025. Вони відбудуться у неділю, 8 червня.Розклад фіналів за участі українських художніх гімнасток на ЄвроНеділя, 8 червня. 12:10-13:15. Обруч, м'яч: Таїсія ОнофрійчукНеділя, 8 червня. 13:20-14:25. Булави: Таїсія Онофрійчук, Поліна КарікаНеділя, 8 червня. 13:20-14:25. Стрічка: Таїсія Онофрійчук Нагадаємо, 21 квітня Онофрійчук здобула золото у вправах з обручем на етапі Кубка світу з художньої гімнастики у Баку. Під час церемонії нагородження вона публічно відмовилася від спільного фото з росіянкою, яка тепер представляє Кіпр та білорускою під нейтральним прапором.

У Кременецькій громаді на Тернопільщині зустріли бійця ЗСУ Назара Вашкевича, який 15 місяців провів у російському полоні. 29-річний військовий повернувся під час обміну 19 квітня, однак після цього роходив реабілітацію

В Офісі президента України сподіваються організувати зустріч Володимира Зеленського із президентом США Дональдом Трампом на полях саміту Групи семи (G). Захід відбудеться 15-17 червня. Про це заявив голова ОП Андрія Єрмака в ефірі телемарафону, пише Gаzеtа.uа. Єрмак розкрив, що візит до США української делегації на чолі з першою віцепрем'єркою Юлією Свириденко мав на меті у тому числі підготовку можливої зустрічі Зеленського і Трампа під час саміту Групи семи у Канаді. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Росія не змінює свого почерку" - Зеленський різко відреагував на масовану атаку РФ по країні "Наш візит був підготовкою в тому числі до, я думаю, що зустрічі між президентом України Володимиром Зеленським та президентом Трампом на полях зустрічі G7 в Канаді, яка відбудеться вже за 10 днів. Це був один із важливих кроків підготовки цієї розмови", - сказав Андрій Єрмак. Попередня зустріч Зеленського і Трампа відбулася у Ватикані 26 квітня, коли десятки світових лідерів прибули на похорон Папи Римського Франциска. Також він розповів, що українська делегація зустрілася приблизно з половиною членів Сенату й очільниками ключових комітетів обох палат Конгресу США, пояснюючи позицію України щодо війни і санкцій проти РФ. За його словами, у Конгресі "є чітке розуміння" необхідності підтримки України. Зеленський закликав посилити тиск на Росію. З його слів, "найвагоміше, що ми можемо досягти разом - це завершення війни достойним миром та створення надійних гарантій безпеки для України і для всієї Європи".