Search trend "День Гідності та Свободи 2024"

71 фільм із 38 країн, зокрема 15 українських стрічок, покажуть на 22-му Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Dосudаys UА. Це повні та короткі метри, переважно створені впродовж останніх двох років. Цьогорічний кіноогляд складається з 12 програм, серед яких три конкурсні - "Dосu/Україна", "Dосu/Світ" і "Dосu/Коротко". Проходить із 6 до 13 червня у столичних кінотеатрах "Жовтень" і Кіnо42, а також в онлайн-форматі. Тема та центральна тематична програма мають назву "Рідкісний ресурс". Про подію розповідають програмна директорка кінофестивалю Юлія Коваленко та програмерка Ольга Сидорушкіна. Вам важливо "привозити для глядачів найсвіжіші роботи з різних куточків світу". Це і є головна мета фестивалю? Які ще цілі для вас є ключовими? Юлія Коваленко: Це одна з важливих цілей не тільки для Dосudаys UА. Мені здається, мета багатьох міжнародних фестивалів - збирати свіжі фільми з різних країн і створювати таку собі кінематографічну мапу світу. Ми також намагаємося це робити. Власне для цього створюємо спеціальний фокус у програмі. Минулого року це був Тайвань, а цьогоріч - Чилі. "Чилійський погляд" із п'яти стрічок 2023-2024 років реалізували спільно з колегами з кінофестивалю FІDОСS у Сантьяго. Але я не сказала б, що це основна мета. У кожного фестивалю може бути декілька цілей. Нам важливо показувати креативну документалістику. Тобто щоб свіжі роботи з різних регіонів говорили глядачам якісь речі, які не артикулювати жодним іншим способом, окрім кіно. Мені здається, це головний показник вдалості фільму: якщо він комунікує щось таке, що не можна висловити якоюсь інакшою мовою або формою. Звісно, важливо висвітлювати актуальні речі, які насправді відбуваються довкола нас поза великими екранами. Бо говорити про кінематограф виключно як про герметичне явище, відірване від реальності мистецтво, принаймні мені не цікаво. Гадаю, багатьом колегам теж. Кіно не може бути рецептом для ескапізму. Навпаки, має доносити нам щось про цю часто складну дійсність. Тут важливо власне бачити в кіно можливість діалогу. І я сподіваюся, що фільми нашого фестивалю дають таку нагоду. Ми створюємо умови для цього та поміщаємо ці стрічки в контекст, щоб пробуджувати різні питання про світ, у якому ми живемо. Наприклад, щороку обираємо тему для фестивалю, яку намагаємося розкрити в різних позаконкурсних секціях, візуальних рішеннях і центральній тематичній програмі. З очевидної причини останніми роками наші теми геть непрості. Вони торкаються питань, болючих для українського суспільства, але і для ширшої закордонної аудиторії теж. Цьогоріч говоримо про ресурси та партисипативну демократію. Наша центральна програма "Рідкісний ресурс" присвячена осмисленню того, куди взагалі ми всі рухаємося та де знайти ресурси для цього. Адже у світі, в якому немає чіткого уявлення про те, як хочемо жити, стає складно. Отже, думаю, що кіно, як і будь-яка людська діяльність, може й має надавати простір для осмислення себе в цьому світі, а також світу загалом. Це, мабуть, і є надметою нашого фестивалю та багатьох фільмів у програмі. Особливу увагу завжди привертають фільми відкриття та закриття. Які стрічки виступають у цій, припускаю, поважній ролі цього разу? Юлія Коваленко: Це не просто справді поважна роль, а ще й дискусійна позиція щороку для нашої команди. Обираємо ці стрічки довго та ретельно, з тривалими обговореннями та інколи палкими суперечками. Тому що вони в символічному порядку багато в чому визначають тематичний фрейм, у якому хочемо рухатися впродовж фестивального тижня. Наш фестиваль - місце, яке створює безпечний простір для дискусій усередині суспільства. У цьому сенсі важливо зрозуміти, з чого ми починаємо та чим завершуємо. Цими двома точками є фільми відкриття та закриття. Перший - це тематичний вхід до фестивалю. А другий - це пункт, на якому перериваємося, щоб продовжити розмову наступного року. Цьогорічний фільм відкриття - "Санаторій" ірландського режисера Гара О'Рурка. Ця легка, іронічна та водночас щемка картина присвячена легендарному санаторію "Куяльник" в Одеській області, відомому своїми лікувальними грязями. Окрім іронічного тону та фільмування незвичного курорту стрічка також представляє зріз нашого суспільства. До Куяльника приїжджають лікуватися багато людей із різних куточків України з різними проблемами, але об'єднує їх спільне горе та надії. Тому фільм, з одного боку, вловлює колорит цього прекрасного місця. А з іншого - показує, наскільки ми об'єднані в наших мріях, прагненнях і сподіваннях, а водночас нашою силою рухатися далі та планувати наступний день попри тривоги та всі умови, в яких живемо. "Санаторій" недарма відкриває Dосudаys UА, бо далі протягом фестивалю будемо говорити про рідкісні ресурси. А в контексті України, мені здається, головні рідкісні ресурси - це люди, ми з вами. Фільм закриття - "Агент щастя". Бутанський режисер Арун Бхаттараї та угорська режисерка Дороття Зурбо створили кіно про те, як вимірювати щастя. За результатами різних опитувань і соціологічних досліджень українське суспільство перебуває не в найкращій позиції за індексом щастя. Звісно, ми розуміємо причину, але все ж таки важливо говорити про те, як продовжувати шукати якусь формулу маленького щастя та враховувати миті радості навіть попри всі обставини війни. "Агент щастя" - це легка картина про те, як щастя намагалися знайти в Бутані. Я сподіваюся, ми також зможемо його відшукати - кожен для себе та як країна загалом. Тому на цій ноті завершуємо фестиваль і робимо перерву на рік, щоб вирушити на ці, умовно кажучи, пошуки щастя та повернутися з новими силами. Нехай це звучить нереалістично, але ніхто не забороняє нам прагнути та мріяти про краще. Які теми документалістики превалюють та об'єднують різні стрічки на цьогорічному Dосudаys UА? Ольга Сидорушкіна: Партисипативна демократія - магістральна тема цього року, представлена в добірці "Рідкісний ресурс". Це фільми, які осмислюють демократичний устрій різних країн і розглядають концепти свободи, справедливості, відповідальності, гідності, права. А також ставлять складні питання про те, чи взагалі реальна демократія, як її можна вберегти та чи можлива вона у світі майбутнього, на який впливає стільки нових факторів і який обирає легкі шляхи та постправду. Пам'ять, переосмислення історичних подій, рефлексії минулого - інша важлива тема фестивалю. Вона є центральною у програмах "Dосu/Арт" і "Dосu/Хіти". Стрічки в цих секціях часто стосуються архівів та архівних матеріалів. Безумовно, ключова тема, яка розглядається з різних боків - це війна та її наслідки для нашого суспільства. Водночас усе різноманіття фільмів і поглядів у різних програмах, мені здається, можна загалом об'єднати такими темами, як відповідальність і боротьба за зміни як результат цієї відповідальності, яку відчуваєш індивідуально. Чому ознайомлення з фестивалем варто починати з конкурсних програм "Dосu/Україна", "Dосu/Світ" і "Dосu/Коротко"? Ольга Сидорушкіна: Якщо йдеться про перше знайомство з документальним кіно або якщо ви любите короткометражне кіно, то конкурс "Dосu/Коротко" - найкращий перший крок. Це велике різноманіття форм і тем. У програмі є анімація, магічний реалізм, експериментальне кіно, документальне розслідування тощо. Також це спосіб подивитися різні фільми з різними ідеями за невеликий проміжок часу. Зазвичай такий підхід розбурхує цікавість до кіно та до світу загалом. Тим паче, що добірка країн, з яких приїхали ці стрічки, теж різноманітна. Тож "Dосu/Коротко" може стати квитком у нові відкриття. Щодо конкурсу "Dосu/Україна", то однозначно ми маємо дивитись українське кіно. Але не тільки, тому що воно українське. А передусім тому, що це важливі та якісні фільми, і всі вони мали прем'єру на відомих світових фестивалях. На мою думку, увага до "Dосu/Україна" - це нагода приділити час саморефлексії. Це може бути складним і болючим процесом. Але завдяки колективному перегляду та можливості взяти участь у дискусії, поділитися своїми думками, прожити ці фільми разом відкривається інший бік. У такий спосіб можемо полегшити наш біль, розпочати самолікування та через висвітлені в цих стрічках досвіди краще усвідомити, через що проходить наша країна. Тому для мене це складна, але необхідна частина фестивалю. Можливо, навіть головна. Приблизно те саме насправді можна сказати про "Dосu/Світ". По-перше, це магістральний конкурс фестивалю. По-друге, це теж велике різноманіття тем, форм і країн, а також представлення найактуальніших питань, які нині висвітлюються у світі. Усі фільми добірки - яскраві приклади креативної документалістики з різною фестивальною долею. І кожен з них має великий потенціал, щоб стати переможцем

У результаті отриманого уламкового поранення в шию під час виконання бойового завдання поблизу Бахмута, 7 березня 2023 року загинув 27-річний Дмитро Коцюбайло. Через три дні, на Майдані Незалежності у Києві зібралися тисячі людей, щоб провести в останню путь лейтенанта, відомого за позивним "Да Вінчі".Перед труною воїна прощалися його побратими, а також вищі військові чини: Кирило Буданов, Олексій Резніков та Валерій Залужний. Президент України Володимир Зеленський також взяв участь у панахиді, яка відбувалась у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі, щоб вшанувати пам'ять загиблого. "Сьогодні в бою загинув "Да Вінчі", герой України, доброволець, людина-символ, людина-хоробрість, - Дмитро Коцюбайло", - розповів у повідомлені президент.Фото: Дмитро ДідораЖиттєпис ГерояНародився 1 листопада 1995 року в Івано-Франківської області. Прадід Дмитра брав участь у боротьбі як член Української Повстанської Армії (УПА).Освіту здобув у загальноосвітній школі в селі Бовшів, де нині відкритий музей пам'яті Дмитра. Згодом навчався у професійному будівельному ліцеї. Дмитро дуже любив мистецтво та навчався на художника. Псевдонім "Да Вінчі" відображав його талант у малюванні.Да Вінчі активно долучився до подій Революції Гідності. Потім пішов як доброволець на фронт з початку війни у 2014 році, коли йому виповнилось лише 18 років. Того ж року отримав важке поранення в Пісках, що на Донеччині, однак після одужання одразу вирушив на поле бою. Із 2016 року він став командиром та очолив 1-шу окрему штурмову роту "Вовки Да Вінчі".За свою відвагу та військові заслуги він 2017 року отримав звання "Народного героя", а у 2021 році був нагороджений найвищим званням - Герой України. Цю нагороду йому особисто вручив Володимир Зеленський у залі Верховної Ради. Влітку 2023 року у віці 27 рокі, Да Вінчі приєднався до Збройних сил України та отримав звання молодшого лейтенанта.Повномасштабне вторгнення Росії застало Коцюбайла та його побратимів на Донбасі. З лютого підрозділ "вовків" активно брав участь у боях поблизу Щастя. Згодом їх підрозділ був переміщений на Криворізький напрямок. Після цього їх чекали битви на Харківщині, Луганщині та Донеччині. Дмитро відзначився також активною участю під час операції з деокупації територій Харківської області.Сьомого березня 2023 року близько п’ятої ранку, Да Вінчі вирушив на передові позиції батальйону, який очолював у зоні біля Бахмута. Це час, коли росіяни зазвичай починають свої обстріли. Однак того разу обстріл почався трошки пізніше, коли Дмитро вже перебував біля пункту спостереження.Заступник Коцюбайла – капітан Юрій Капустяк розповів, що Да Вінчі дав наказ всім бійцям сховатись в укритті, а сам чекав неподалік входу, щоб пересвідчитися, що всі встигли зайти.Саме у той момент, коли Да Вінчі майже збирався пройти в укриття, поруч із ним пролунав вибух мінометної міни, один із уламків вразив його в шию. Командиру надали першу допомогу і почали його евакуацію до стабілізаційного пункту.Коли його кохана Аліна, яка була керівником медичної служби спецпідрозділу "Вовки Да Вінчі", почула по рації щодо важкого пораненого, вона одразу зрозуміла, що мова йде по Дмитра. "У цей момент у мене все впало, я зрозуміла, що це він", - розповіла парамедикиня. У шпиталі Краматорська продовжували реанімацію, однак серце героя зупинилось.  "Наш підрозділ зветься "Вовки Да Вінчі" саме тому, що ми завжди йшли за ним у бій. Він був для нас найкращим командиром, побратимом, лідером і взірцевим націоналістом. Усе своє свідоме життя Дмитро Коцюбайло присвятив боротьбі. Він пішов на фронт, коли йому заледве виповнилося 18 років. Про його бойовий шлях промовисто говорить факт, що Да Вінчі став першим добровольцем і наймолодшим командиром, котрий прижиттєво отримав звання "Героя України". За Україну у 27 років він віддав своє життя", – зазначили у дописі Fасеbооk побратими Дмитра. Героя поховали на Аскольдовій могилі.Фото: іnstаgrаm.соm/сhrіstіаnguеmyСправа всього життяНезважаючи на те, що Дмитро Коцюбайло мріяв стати художником, він більше за все хотів звільнити Українські землі від загарбників, тому став справжнім професіоналом своєї справи.Коцюбайло був одним із перших на передовій, хто почав використовувати дрони, щоб коригувати артилерійський вогонь, згадує Римарук із "Повернись Живим".Різні бригади просили його допомоги, в той час як артилеристи з роти "вовків" швидко заробили репутацію ефективних та точних бійців. "Вони зважували кожен снаряд, зайві 50 грамів теж потребують корегування", – зауважує Римарук. Детальна розвідка позицій противника, пристрілка, корегування вогню – саме ці підходи, що використовував Да Вінчі, зараз використовуються багатьма військовими.Фото: Ян Доброносов, "Телеграф"Ще задовго до повномасштабного вторгнення, Да Вінчі здобув авторитет серед військових. Його підрозділ, який брав участь в оперативних діях майже у всіх гарячих точках зони АТО, був добре підготовлений і високо цінувався багатьма командувачами. Добровольча рота не входила до складу Збройних сил України, тому фактично не була підпорядкована нікому в армії. Це дратувало деяких генералів, але інші цінували сміливість та готовність до битв."Він пройшов шлях від звичайного хлопця до командира, який має авторитет, повагу, з яким ідуть бійці в бій, а це найголовніше на війні. І цей авторитет на війні допомогла здобути його сміливість, відповідальність та рішучість", - розповів в інтерв'ю Еспресо.ТV Василь Абрамів, побратим Да Вінчі у добровольчому корпусі.Важливим є також те, як Коцюбайло вибудовував комунікацію та дружбу серед військових. Да Вінчі влаштовував найкращі заходи без алкоголю для військових. Різні люди з підрозділів та частин приєднувалися до святкових обідів, де звучали патріотичні пісні та невимушені розмови. Бійці ділилися своїми досвідом та переживаннями. Він, як командир, був прикладом не лише для свого підрозділу, а й для інших військових керівників.Навіть Валерій Залужний був знайомий та товаришував із Дмитром. Саме генерал переконав Да Вінчі вступити до лав Збройних сил України у середині 2022 року. Хоча серед добровольців це відбувалось досить рідко. "У нас було багацько мрій і планів, які ми потроху реалізовували, – сказав він на прощання воїну, – але ти маєш бути впевнений, що ми не лише помстимося, а й переможемо", - сказав Залужний під час прощання із Дмитром Коцюбайло.Пам'ять про ГерояКрім музею, який був створений у рідній школі Дмитра, меморіалів та вулиць названих на честь Героя, у різних містах є ще низка ініціатив, які мають на меті закарбувати його ім'я. Так, в квітні 2023 року у Львові на Галицькій площі, відбулося урочисте відкриття фонтану, який став символом вшанування Дмитра Коцюбайла та всіх добровольців, які брали участь у війні з Росією.Про Дмитра Коцюбайла зняли документальний фільм під назвою "Да Вінчі". До його створення навіть долучився колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний. Автори планували випустити стрічку у роковини смерті Героя, однак прем'єра відбулась 19 вересня 2024 року. Творці додали до фільму унікальні матеріали, які були вперше показані публічно. "Залізний Генерал поділився своїми спогадами про знайомство і дружбу з Дмитром Коцюбайлом! Вони постійно перебували на зв’язку та були дуже близькими, а коли Дмитра нагородили Зіркою Героя України він попросив, щоб саме Валерій Федорович одягнув йому цю нагороду", - повідомили у дописі на Fасеbооk-сторінці фільму.Фото: Fасеbооk-сторінка "Да Вінчі"Аліна Михайлова створила петицію на сайті президента України. Вона запропонувала створити на Аскольдовій Могилі національний Пантеон Героїв України. Ця ініциатива дуже швидко набрала потрібну кількість голосів, а президент висловив рішучу згоду та доповнив, що далі проєктом буде займатися Мінкульт спільно з Кабінетом Міністрів та КМВА.Варто зазначити, що петиція визначає Пантеон Героїв України як місце священного згуртування та вшанування пам'яті українського народу. Цей меморіальний комплекс призначений для проведення урочистих поховань та встановлення пам'ятних споруд для відзначення видатних історичних особистостей України: лідерів національно-визвольних змагань, військових керівників, та героїчних осіб, які відзначилися у боротьбі за незалежність України. У 2024 році у День Гідності та Свободи на Аскольдовій могилі відкрили пам'ятник Дмитру Коцюбайлу. "Дмитро "Да Вінч" Коцюбайло був учасником Революції Гідності і воїном який з 2014го року виборював незалежність України. Його подвиг надихає і нагадує нам про те, за що боролися і продовжують боротися герої України. Скульптура на його честь — це вічний символ пам’яті й вдячності", - зазначили на офіційній Fасеbооk-сторінці Окремого батальйону "Вовки Да Вінчі".Фото: vесhіrnіy.kyіv.uаКрім того, на початку березня 2024 року стало відомо, що КМДА на засіданні ухвалила рішення про облаштування земельної ділянки площею 0,17 га на Сквер імені Дмитра Коцюбайла. Мова йде про землю, яка розташована на вулиці Миколи Гайцана, 12/14, що у Печерському районі Києва. Архітектори вже підготували генеральний план, а сам простір матиме символічний дизайн, що відтворює удар снаряда. Центральним елементом стане бронзова скульптура вовка. "Генплан скверу – пряме віддзеркалення душі та подвигу Дмитра Коцюбайла, який загинув від осколкового поранення. Це місце буде символізувати удар снаряда, де кожен куток і кожна лінія нагадуватимуть про його служіння та відданість. Бронзова скульптура вовка, який відпочиває на щиті, буде доповнена композицією з грубого каміння", - поділився у Іnstаgrаm архітектор Артем Вахрін. 

"Дорогий народе! За мною – "Україна-мати". Україна, яка твердо стоїть на ногах. Не схиляє голови, дивиться вперед, вірить у своє майбутнє й перемогу над усім тим злом, що Росія нам принесла. Україна, яка здатна досягти справедливого миру, маючи щит і меч. Захищаючи свій народ, свої кольори, свою незалежність. Я звертаюся сьогодні до всіх, хто цінує Україну, береже свою державу, каже з любов’ю про неї: "Моя". Я дякую вам за 2024-й. Нашим людям, що проходять усі труднощі з гідністю. Людям, для яких бути громадянами України – гордість", - наголосив Зеленський, додавши, що для мнього гордість – бути Президентом таких людей, українців та українок, які доводять, що жодні крилаті ракети не здолають народ, у якого є крила.Він підкреслив, що протягом цього високосного року ми доводили це щодня і бачили це вчора, 30 грудня: "Коли були окрилені щастям, бо на рідну землю з полону повернулося 189 українців. Бо вони зустрінуть Новий рік удома. Бо ми повертаємо своїх. 1358 людей за цей рік. 3956 українців за цей час. І я називаю не приблизні, а дуже точні цифри, бо кожна з них – це людина, наша людина, дуже важлива людина. І з поверненням кожної ми повертаємо в Україну життя".Президент України вазначив, що щоразу, коли це стається, плачуть усі українці: "неважливо, розчулена мати, або це дитинка, яка дочекалась татуся, чи президент України, ми плачемо всі, бо всі ми – люди й зберегли в собі світло".За його словами, це допомагало вистояти ці понад тисячу днів і бути сміливими, коли це потрібно, бути сильними, коли це так важливо. Як це робили наші вчителі, наші медики, наші енергетики, наші транспортники, як це робили всі наші ППОшники, мобільні вогневі групи, додав Зеленський. Він зауважив, що воїни ППО збили за цей рік 1310 крилатих і балістичних ракет, 7800 іранських "шахедів": "Браво! Гордість! Дякуємо! Ми пройшли цей рік разом. Долали разом усе, що приносив 2024-й. Перемоги й невдачі. Радощі й виклики. Сльози щастя, коли нам вдавалось. І сльози болю, коли нас ранили – в серце".Президент також згадав удар по дитячій лікарні "Охмадит" у Києві, наголосивши, що всі українські діти сильніші за все російське зло."Липень. Ранок. "Охматдит". Так б’ють слабаки й боягузи. І ми ніколи не забудемо ці дитячі очі. І ми ніколи їм цього не пробачимо! Коли зло несе смерть, наша відповідь – живий ланцюг. Такий вигляд має сила українців. І ту нашу єдність було помітно з космосу. Її бачив Бог. Бачив, які в нас люди. Які в нас діти. І я не забуду ті неймовірно дорослі та сильні очі хлопчика з "Охматдиту". Скільки в ньому життя, енергії, гідності! І наскільки одна ця дитина сильніша за Путіна! Наскільки всі наші діти сильніші за все їхнє зло. Українські хлопчики та дівчатка, які перемагають цю війну, здобувають знання онлайн і навіть у підземних школах, виграють світові наукові олімпіади, збирають кошти для нашої армії, вигадують технічні рішення, що допомагають нашій обороні. Ви – фантастичне покоління! Ось за кого ми боремось", - сказав Зеленський. Він підкреслив, що діти - це ті, кого передусім захищають наші герої, наші воїни: "Хто тримається сам і тримає на своїх плечах незалежність. Там, де воля й доблесть б’ються щодня, і зараз – в цю новорічну ніч. На всіх наших напрямках. На всіх. На сході, де зараз дуже, дуже важко й дуже непросто. Але ми віримо, ми знаємо: вистоїте. Вистоять наші хлопці. Вистоять ваші дух і сміливість. Усе те, завдяки чому ви цьогоріч не віддали наші Суми й Харків, наш Херсон і наше Запоріжжя. А росіяни цього дуже хотіли. Та натомість ви віддали окупантам борг, повертаючи війну назад додому, у Росію. І той, хто сіяв лихо на нашій землі, отримав його на своїй. На Курщині та в інших місцях, куди цьогоріч прилітала наша відповідь, наша справедливість".Володимир Зеленський наголосив, що справедливість - слово, за яким стоять сотні тисяч наших людей: "наша "оборонка" й наша наука. Чиї розум і праця робили нас міцнішими, бо 30 % усього, що в цьому році було в наших хлопців на полі бою, – усе це було зроблено в Україні.Він розповів, що на одному такому заводі я запитав у молодого інженера: "Як же вам стільки вдалося, як же ці люди стільки змогли?". І хлопець пожартував: "Так то ж не просто люди, вони – ракети".За словами президента, в цей момент йому стало соромно як громадянину, що з 90-х років держава не помічала таких наших людей: "І я пишаюся, коли весь рік, зустрічаючись із ними, чую: вони щасливі, що потрібні Україні. І що Україна знову будує своє, свої ракети. І вперше робить понад мільйон БпЛА за рік. Змушує ворога вчити українську. "Паляниця", "Пекло", "Рута". Змушує тремтіти від слів "Нептун" і "Сапсан". Усе це – наші ракети. Українські. "Гор", "Вампір", "Колібрі", "КАМІК", "Лютий", Неаvy Shоt, Fіrе Роіnt. Усе це – наші дрони. Українські. І все це – наші аргументи, аргументи для справедливого миру".Президент згадав спортивні перемоги і здобутки України у світі: "Його здобувають тільки сильні. І те, що ми такі, доводили не раз. Наші спортсмени. Олександр Хижняк, наш Танк. Ольга Харлан, Ярослава Магучіх, усі наші олімпійці та паралімпійці, за яких ми так уболівали, переживали, так кричали від радості й гордості, коли вгору здіймався синьо-жовтий прапор. Ми тримали удари й давали здачі разом з Олександром Усиком. Усе це – про дещо більше, аніж тільки спорт. Це про наш характер. Про те, ким ми є і на що здатні. Сенси й символи. Про те, що бої Сашка, як щоденні битви всієї України, показують нам: байдуже, наскільки противник більший за тебе, важливо, наскільки більша твоя воля. Тоді це захоплює подих усього світу! І всі лідери мені відверто казали: "Ми ніколи такого не бачили – коли повна зала Нотр-Дам-де-Парі аплодує". І це були оплески вам. Усім нашим людям. Ось так звучить повага до України. Ось що таке незалежність."Володимир Зеленський наголосив, що Україна бротиметься за кожкого громадянина, який потрапив до російського полону або опинився в окупації."Це коли ми не віддаємо своє. І коли не забуваємо своїх. Тих, хто в полоні. І ми будемо боротися за кожну людину, яка, на жаль, досі там. І будемо боротися за всіх, кого Росія загнала в окупацію, та не змогла окупувати їхні українські серця. І скільки б зло під дулом автоматів не роздавало паспортів, наші люди кажуть: "Ви тут не рідні, ви – тимчасові». І весь той завезений бур’ян не приживеться на нашій землі, не переможе корінних. І я завжди згадую історію про нашого одного українського дідуся, у якого окупанти запитали: "Который час?" І почули відповідь: "Час звалити з нашої землі". Ось що таке воля всередині, яку просто неможливо окупувати. І я звертаюся до всіх, хто несе в собі цю волю, на тимчасово окупованих територіях. Дорогі українці! Я знаю, що ви зустрічаєте Новий рік за нашим часом і зараз ви чуєте ці слова. У нашому Криму, на Донбасі, в Мелітополі, в Маріуполі – всюди, де чекають Україну. І куди одного дня Україна повернеться, щоб бути разом. І єдине, що розділятиме українців, – це щедро накритий стілЯ знаю: за цим столом будуть усі наші люди. Ті, хто зараз за кордоном, але зберегли Україну в собі. Тож сьогодні в першу хвилину нового року у Варшаві, Нью-Йорку чи Буенос-Айресі лунатиме "Ще не вмерла…". В Берліні, Празі чи Токіо сьогодні скажуть: "Слава Україні!" І світ відповість: "Героям слава!". Бо Україна не наодинці. Бо з нами – наші друзі. І з перших хвилин цієї війни Америка була з Україною. І я вірю, що Америка буде з Україною і в перші хвилини миру", - зазначив президент. Він згадав розмову з Джо Байденом після російського вторгнення, з Дональдом Трампом після його обрання, усі розмови з конгресменами, сенаторами, простими американцями, з усіма, хто нас підтримує у США, Європі, світі, – у цих багатьох і різних розмовах завжди була єдність у головному: Рutіn саnnоt wіn. Ukrаіnе wіll рrеvаіl. Путін не має виграти. Україна переможе, заявив Зеленський.Він подякував всім американцям за те, що ці слова доводилися справами. І наголосив, що не має сумніву : "Розуміє, що перше неможливе без другого. Бо це не вулична розбірка, де треба втихомирити дві сторони. Це повномасштабна агресія божевільної держави проти цивілізованої. І я вірю, що ми разом зі США здатні на цю силу. Змусити Росію до справедливого миру. Тобто не забути й не обнулити все, що скоїла Росія. Буча, Оленівка, Авдіївка, усі наші знищені міста й села. Ось чому дійсно справедливий мир не може настати за принципом "почнімо з чистого аркуша". Бо рахунок не 0:0. На рахунку – тисячі, тисячі українців, життя яких украла Росія"."І сьогодні серце України всіяне шрамами. Це імена наших полеглих героїв. Не дай боже жодній родині у світі пережити такі втрати. Жодному лідеру у світі я не побажав би пережити ці відчуття – у ту мить, коли передаєш нагороди посмертно. Бачиш очі матері, дружини, дитини воїна, який віддав життя за Україну, і чуєш від них: "Будь ласка, нехай це все буде не даремно". Тисячі наших хлопців і дівчат не пішли в небуття. Вони з нами, вони поруч, завжди, вони дивляться на нас із небес. І ми не маємо права їх підвести й не можемо зрадити їхній подвиг і пам'ять. І щодня в наступному році я, усі ми маємо боротися за Україну, яка буде достатньо сильною. Бо тільки таку Україну поважають і чують. Як на полі бою, так і за столом переговорів", - сказав президент України.Він дякує всім, хто цьогоріч був поруч із нами - нашим партнерам, союзникам, друзям, лідерам: "Дійсно лідерам. Не тому, що так заведено звертатись, а які доводять своє лідерство ділом. Хто не боявся приїжджати в Україну, знаючи, як цінно бачити, що ми пліч-о-пліч. Із ким попри відстань і різницю в часі ми працювали, знаходили рішення і здобували результати. "Петріоти", "айріси", "насамси", "атакамси", F-16, "скальпи", "сторм шедоу". Чеська ініціатива та мільйон снарядів. Данська модель і сотні мільйонів у наше вітчизняне виробництво. 27 безпекових угод і 40 мільярдів на підтримку нашої армії. Європейський Союз і 50 мільярдів на підтримку нашої економіки. "Велика сімка" і рішення про 50 мільярдів доларів заморожених російських активів. Це наша велика міжнародна робота. Це наша велика міжнародна перемога. Дякую партнерам, дякую вам за це, дякую команді. Армія, уряд, Офіс, парламент, регіони, громади, волонтери. Усім, хто робить нашу країну міцнішою всередині, дбає про людей".Володимир Зеленський також подякував всім, завдяки кому Україна стоїть і вистоїть, подолає свій шлях до миру, сильної України, і до України європейської. "І це вже не просто слова – це реальність, яка настала в червні цього року з відкриттям переговорів про вступ України до ЄС. І це історичний результат. Цей шлях уже безповоротний. І Україна буде у Євросоюзі. І одного дня Україна буде в НАТО й посилить Альянс. Посилить стійкість світу. Єдність Європи, яка визначає долю кожного народу на континенті. І цю єдність мають поважати всі. І Будапешт із Братиславою. Я знаю, і угорський, і словацький народи – насправді вони з нами, з Україною, з українцями, на боці правди. Правду має визнати і влада цих країн. Не треба боятися, що Україна буде у Європі. Треба робити все, аби у Європі не було Росії. Її танків, її ракет і зла, яке вона неодмінно понесе далі, якщо Україна не вистоїть. Якщо сьогодні Росія тисне вам руку, це не значить, що завтра цією ж рукою вона не почне вас убивати. Бо росіяни бояться вільних. Того, що їм не знайомо. Бояться свободи. Вони народилися за Путіна, пішли в школу за Путіна, пішли служити за Путіна й гинуть за його хворі ідеї", - зазначив він.Зеленський наголосив, що тому так важливо сьогодні підтримувати всі народи, які відстоюють свободу.: "Хто не віддає її в Кишиневі. Хто бореться за своє майбутнє у Тбілісі. І я впевнений, настане день, коли всі ми скажемо: "Жыве Беларусь!".Наприкінці звернення президент України Володимир Зеленський знову звернувся до українців, побажавши усім громадянам та країні жити в мирі. Він підкреслив, що робитиме все для цього."Нехай 2025-й стане нашим роком, роком України. Ми знаємо, що мир нам не подарують. Але ми зробимо все, щоб зупинити Росію й закінчити війну. Те, чого хотів би кожен із нас. За кожним із нас – "Україна-мати". І вона заслужила жити в мирі. Я нам усім цього бажаю. І як Президент України, і як громадянин я буду в наступному році робити для цього все. Знаючи, що буду не один. Знаю, що пліч-о-пліч зі мною ви – мільйони українців. Сильні. Вільні. Прекрасні. Незалежні. З Новим роком, дорогий народе! З Новим роком, Україно! Слава Україні!", - сказав Володимир Зеленський.

У День Гідності і Свободи, коли Україну накриває чи то святковим, чи жалобним білим, мимоволі постає питання: ЧОМУ. Чому світ підійшов впритул до Третьої світової війни, котра, можливо, і не буде самовбивчою, але точно забере життя сотень мільйонів, якщо не мільярдів людей і поставить під питання сам факт існування людської цивілізації. ...обидві наші революції (інше слово - Майдани) свідчили про неефективність механізму влади у тому вигляді, в якому він функціонував Парадокс і головна проблема якраз у тому, що цього не знає нині, мабуть, ніхто. А точкою відліку можна вважати серію "кольорових" революцій, котрі прокотилися світом від 2001 до 2014 року. "Революція троянд", "Помаранчева революція", Арабська весна", "Революція Гідності". Дві з них - в Україні, причому помаранч 2004 року через 10 років перетворився на кров. Сьогодні я розумію, що то був попереджувальний сигнал. Оскільки обидві наші революції (інше слово - Майдани) свідчили про неефективність механізму влади у тому вигляді, в якому він функціонував. Більшість, як виявилося, не завжди права. Озираючись у 2004 рік, розумію, що тоді був переламний період: або прийде особистість і змінить щось на краще - або кособока, та вже напрацьована система візьме гору над особистістю і рипітиме далі. У 2014 році система стала загрозою для держави як такої. І тут би глобальному співтовариству задуматися - що насправді відбувається? У чому коріння кризи, котра охопила, без перебільшення, весь світ? Владні системи на сьогодні демонструють свою неефективність. Монархія? Так, стала форма правління з тисячолітніми традиціями. Королі можуть оперативно реагувати на загрози, оминаючи тривалі процедури. Але останні приклади свідчать, що вінценосці не такі вже й ефективні. Іспанська Валенсія тому доказ - і друге повернення короля Феліпе до провінції, мармеладно-пасторальне, спрацювало на покращення іміджу, але не воскресило загиблих і лише морально підтримало постраждалих. Теократія? Аятола Хаменеї в Ірані контролює владу у країні, котра видається застиглою у часі: щось кудись рухається, однак ці зміни спорадичні, більше емоційні і не є значимим суспільним діалогом. Демократія? Про її кризу говорив президент США Джо Байден у своїй промові після президентських виборів 2024 року. Є відчуття, що першопричина кризи - у необхідності переосмислити сутність влади як такої. Справді, що таке - влада? Ми, люди, наділяємо інших людей повноваженнями з метою отримати кращий результат. Навіть монархія не виняток: чимало королів і королев заплатили життям за те, що вели країни до прірви. Досі двома головними інструментами влади були ефективність і примус. Іноді додавалася сакралізація влади. Але у ХХІ століття відбулися дві трансформації: завдяки інформаційним технологіям люди змогли більше спілкуватися, як не пафосно прозвучить, дізнатися, що їх багато і вони різні, та поєднатися у величезні транскордонні і трансконтинентальні спільноти. Ці спільноти, в силу кількості людей-однодумців, віртуально зламали кордони держав і переформатували політичну мапу світу. ...величезні, багатомільйонні спільноти з непередбачуваними цілями і діями - потенційна загроза для безпеки держав Але як ними управляти чи бодай контролювати? Адже, як виявилося, традиційні, напрацьовані форми правління - неефективні. Низка заборон контенту у соцмережах, обмежувальні заходи, гучні процеси проти Марка Цукерберга і Павла Дурова ознаменували предмет кризи. А величезні, багатомільйонні спільноти з непередбачуваними цілями і діями - потенційна загроза для безпеки держав. Коли я дивилася контраверсійне відкриття Олімпіади у Парижі, раптом подумала - а навіщо нам держави? Кордони? Вони стримують розвиток. Розвиток чого і куди? Якщо банально, наразі аморфних і вже не аморфних напіввіртуальних спільнот реальних людей, котрі мають (якщо мають) зовсім інші цілі, ніж спільноти, поєднані у державах. Іншими словами, конфігурація держав уже не збігається з конфігурацією спільнот, а як людству самому впорядкувати себе, ніхто не знає. Глобальні інститути управління (ООН, Група двадцяти, НАТО тощо) продемонстрували повну безпорадність. Жоден з трьох найбільших кривавих конфліктів не подоланий: Судан, Близький Схід, Україна. І - що важливіше - не буде подоланий. Тому що на кожну силу знайдеться антисила, на примус - контрпримус. Завжди. І якщо раніше ці антисили довго формувалися, у сил був запас часу, то нині ці реакції відбуваються майже миттєво. Тому я не думаю, що у новообраного президента Дональда Трампа вийде покінчити з війнами у світі. Мир через силу - м'яко кажучи, застаріле гасло. Як і повернення до традиційних цінностей. Наочний приклад - Росія, де формально демократично обраний керівник став, по суті, монархом. Придушення будь-якої іншої думки, жорстка позиція на світовій арені, - це не є проявом сили насправді. Це прояв слабкості і страху. Примус завжди породжує протидію. Можна примусити людей говорити "як ми раді", але це не буде щиро і не буде стало. Можна примусити людей десятиліттями жити у зубожінні та страху, але цим керівник країни перекреслює її рух у майбутнє. (До слова, закони, котрі наприймали і готуються прийняти у Росії, жахають навіть єгипетських юристів, бо суттєво обмежують де-факто права жінок). Коли Сі Цзіньпін говорить про мультиполярний світ, схоже, він зазирає ще глибше у минуле, адже мультиполярний світ - чи не повернення до часів, коли і Китай, і Японія були замкнені, а Старий світ не знав про існування двох Америк? Коли Сі Цзіньпін говорить про мультиполярний світ, схоже, він зазирає ще глибше у минуле, адже мультиполярний світ - чи не повернення до часів, коли і Китай, і Японія були замкнені, а Старий світ не знав про існування двох Америк? Політика ізоляціонізму, що стрімко набуває популярності, - перший крок до цього. І, звісно, Китай шалено просуває свій "Один пояс - один шлях", бо між закапсульованими країнами держава, шо проклала новітній аналог Великого шовкового шляху, матиме небачені досі зиски. Відчуваючи це, Росія намагається закріпити свій контроль над якомога більшою кількістю територій. Україна з її важливим транзитним статусом потрапила під російські ракети не випадково. Але в Україні поки що є головне для прориву у майбутнє, - пошуки цього майбутнього. І усвідомлення, що його ми маємо визначати самі. Наївно виглядає, коли гримлять ракети і дрони? Так. Проте, гадаю, це і є той шлях, котрий ми маємо торувати. Нас штучно заганяють у межі застарілих уявлень і конфігурацій, котрі не працюють ("Будапештський меморандум", наприклад) і не працюватимуть. Пошуки нового, скажімо, через розкритиковану вздовж і впоперек Формулу миру, проходять складно. Як забезпечити безпеку державі, коли агресорам все дозволено і ніхто їм не може дати по руках? Політична спільнота у відповідь генерувала Трампа-2 як СуперДжокера, котрий, ламаючи всі уявлення, правила і традиції, вдаватиметься до нестандартних ходів заради мети. Він уже збурив спільноти анонсами призначень у свою адміністрацію та значною наближеністю до влади Ілона Маска. Та саме Дональд Трамп у 2016 році вперше озвучив застарілість і неефективність НАТО і поставив під сумнів кліматичний порядок денний (Паризький договір). Чи є він провісником майбутнього? Ні. Лише інструментом для запуску трансформацій. До речі, Путін вже почав копіювати манеру Трампа (зміна ядерної доктрини). ...майбутнє не буде битвою особистостей - майбутнє стане битвою технологій. Це розуміють українські і не лише українські військові Водночас майбутнє не буде битвою особистостей - майбутнє стане битвою технологій. Це розуміють українські і не лише українські військові. Силову битву виграє той, хто запропонує технологію у широкому розумінні: ефективну технологію влади, політичного устрою світу, без примусу і збурень. Чи можливо це? Можливо. Якщо захочемо. Парадокс у тому, що ті, хто вдається до примусу для досягнення тактичних цілей, програють стратегічно. Це є пастка майбутнього. Для України, як і для всього світу, котрий наполегливо зіштовхують у минуле, стратегічно важливо її оминути.

Сьогодні, 21 листопада, День гідності та свободи в Україні. До Нового року залишилося 40 днів.

У День гідності та свободи 21 листопада Україна відзначає річницю двох найважливіших революцій.