Search trend "Моя вина"

Їду автобусом за кордон. Переді мною одне крісло займає у Стрию жінка середнього віку. До неї підсідає приблизно ровесниця в Ужгороді. Автобус їде через Лужанку, прибрану і охайну після моєї статті в Gаzеtа.uа Але до Лужанки ще далеко - є час на спілкування. Жінки починають досить голосно розмовляти. Знайомляться. Мова у них українська, досить таки добра, присмачена слівцями різних діалектів: закарпатського і черкаського. Наш автобус зупиняється на КПП і тут стається чудо. Одна із попутниць запитала щось російською і співрозмовниця миттєво переключилася на мову ворога. До кінця подорожі жінки не вимовили жодного українського слова. Що спонукає українців послуговуватися чужою мовою? Чому у Кракові, Відні, Граці, Берліні, Варшаві та інших європейських містах наші співгромадяни не розмовляють рідною мовою, добре володіючи нею? Адже ідентифікують нас тільки за мовою. Невже людям хочеться, щоб на них дивилися криво, як на представників агресора? Доля нещодавно подарувала мені можливість поговорити з двома австрійськими фермерами. Перший продав своє господарство. Єдина працівниця, що ще працює у фермера - білоруска. Це полегшує наше спілкування: вона розуміє українську і перекладає. ...Більше половини українців знайомляться з новинами у тік-ток, а там приблизно 90% російськомовного контенту, спрямованого проти України Чоловікові близько 65 років. На знак поваги до України подарував мені пляшку доброго грузинського вина із власної колекції. Говоримо про різне, про життя в горах, про Україну&hеllір; Зокрема, він сказав таке: "Моя працівниця часто перекладає мені новини з українських джерел. Мені потрібні факти для аналізу. Я люблю статистику. А ця наука каже, що, наприклад, на ютубі 30% українців слухають російську музику, більше половини українців знайомляться з новинами у тік-ток, а там приблизно 90% російськомовного контенту, спрямованого проти України. Події на фронті - то лише відволікаючий маневр. Путін може призупинити бойові дії під тиском Європи, але він працює на перспективу. Ви не думаєте, що через 20 років ситуація з анексією Криму може повторитися у інших регіонах - якщо так станеться, що війну заморозять? Бо мова міняє свідомість. Російська - це мова агресії і ворожнечі. От недавно два хлопці у вашій столиці слухали гучно російську музику, а потім убили чоловіка, що зробив їм зауваження. Про це навіть наша преса писала". Другий фермер, 45-літній колишній лікар узимку купив хату та ферму із землею. Будинок побудований 136 років тому. Я допомагав замінювати черепицю на даху. Ця робота потребує багатьох рук, тож одного дня працювало аж шість українців. Дехто вже добре говорить німецькою. Працювали того дня 11 годин, тож був час і на спілкування: 30 хвилин на обід і двічі по 10 хвилин на відпочинок. "Вашу владу треба лікувати, - каже австрієць. - Бо амбіцій у вас більше, ніж здорового глузду. На міжнародному рівні приналежність Криму до Росії ніхто не визнає, бо це порушення всіх міжнародних домовленостей, що прийняті ще після другої світової війни. Але проста людська логіка підводить мене до висновку: у Криму нічого українського не було, а тепер вже немає і стільки. Армія російська, мова російська, гроші російські, ментальність народу, враховуючи переселення та депортації, теж російська. Бо якби було не так - там би були якісь протести, мітинги, заворушення, акти непокори, партизанський рух, диверсії на підприємствах, підриви ешелонів&hеllір; А нічого цього нема. Ситуація з Кримом нагадує мені мою лікарську практику, точніше один випадок. Ампутували ми молодому хлопцеві ногу після аварії. Він через кілька днів прийшов до тями і вимагав пришити ногу на місце, бо він невдовзі мав одружуватися. А те, що його нога понівечена і вже давно мертва, його не зупиняло - він прагнув добитися свого". Звісно, нам не можуть подобатися слова австрійських фермерів, від яких, за великим рахунком, нічого в геополітиці не залежить. Але чому прості австрійські фермери, незалежно один від одного, при розмові про Україну згадують Крим? Бо вони мислять аналітично і системно, вони проводять аналогії. Вони розуміють, що мова, тут говоримо про російську, на рівні підсвідомості прив'язує людину до чужої культури, а відтак і до держави. Ця невидима прив'язаність не дозволяє робити спротив насильству, бо насильник, знову ж таки на підсвідомому рівні, сприймається, як свій. Саме тому стала можливою анексія Криму. Саме тому навіть фермери бачать у перспективі можливість анексії інших територій України через десятки років на підставі спілкування людей на цих землях чужинською мовою. Дивно, що наша влада цього не бачить. ...Трамп дозволяє собі тиснути і погрожувати. Він явно стає на бік агресора, переймаючись його стратегічними інтересами у Чорному морі більше, ніж усіма міжнародними договорами... Наша влада схильна не вірити американцям. Коли ті попереджали про можливу агресію на початку 2022 року, усі, починаючи від Верховного головнокомандувача, робили позитивне усміхнене американське обличчя, тримаючи дулю в кишені. А тепер Трамп дозволяє собі тиснути і погрожувати. Він явно стає на бік агресора, переймаючись його стратегічними інтересами у Чорному морі більше, ніж усіма міжнародними договорами, меморандумами та нормами мирного співіснування, разом узятими. Я вже мовчу про життя далеких йому українців. Мені здається, що ставлення американського президента до України багато в чому продиктоване політикою нинішньої української влади. Зокрема і у царині мовного питання. Після 24 лютого у нас взагалі перестали говорити про гібридну сутність нинішньої війни, про її інформаційну складову. А жаль. Бо на мовному фронті ситуація погіршилася і маємо відкат до позицій 2022 року. Про це свідчать дослідження, проведені в школах. На перервах і часто на уроках учні та вчителі переходять на мову ворога. Чому? І чому влада шукає на посаду Уповноваженого із захисту державної мови аморфну людину, таку, яка мовчатиме про проблеми, не відволікаючи керівництво від "більш важливих справ". Тарас Кремінь дуже добре справлявся з роботою - чому б йому не продовжити термін перебування на посаді? Бо він незручний і має свою позицію? Бо він створив і розбудував інституцію, яка охоплює всі сфери людської діяльності? Бо він розробив стратегію мовної політики в Україні? Бо він дійсно вболіває за мову і має безцінний досвід для продовження роботи? Тут взагалі назріває величезний скандал. Після критики і гострих висловлювань на адресу кандидатів на посаду омбудсмена, ті відмовилися брати участь у конкурсі. Оцінку ситуації вже дали Оксана Забужко, Сергій Жадан, Ада Роговцева, Ірма Вітовська, Рефат Чубаров, Олесь Санін, Микола Жулинский, Сергій Квіт та інші визначні українці. Вони висловили заклик до влади: одуматися і не погіршувати і так хистку ситуацію на мовному фронті. Закрема у зверненні йдеться: "з усією відповідальністю поставитися до захисту української мови загалом і призначення Уповноваженого із захисту державної мови зокрема" і "внести до Кабінету Міністрів України кандидатуру Тараса Кременя на посаду Уповноваженого із захисту державної мови". Міністерство юстиції вирішило, що краще йти в ногу з переговорними вимогами РФ, а не в одному напрямку із власною нацією Міністерство юстиції вирішило, що краще йти в ногу з переговорними вимогами РФ, а не в одному напрямку із власною нацією. Там хочуть призначити Уповноваженим із захисту державної мови актора Олександра Завальського, який не лише не відповідає формальним критеріям, визначеним законом, але й не раз виступав проти штрафів за порушення мовного законодавства, накладення яких є одним із обов'язків Уповноваженого. Ну і йому 67 років. Мало того, що Олександр Завальський не має жодного досвіду політичної боротьби, мало того, що у нього відсутні будь-які навички для правозахисту чи здійснення мовної політики, то він ще й публічно заявляє, що лояльний до вживання російської мови у публічному просторі. Ось його слова зі сторінки на фейсбуці: "Чи треба карати Вєрку Сердючку? Набирає обертів скандал навколо Андрія Данилка - мовляв співає російські пісні і за це його має покарати мовний омбудсмен. Я не фанат Вєрки Сердючки. Але перепрошую - напади на цього артиста вважаю дурістю". У мене таке враження, що після призначення на посаду, Завальський захищатиме не українську, а російську мову в Україні. Невже владі потрібні саме такі "ні риба-ні м'ясо" люди? Ірина Фаріон кричала про мову - її показово вбили у центрі бандерівського Львова. У той самий день, у час убивства, на Ринковій площі сидів із гітарою молодий чоловік і співав російських пісень. А громадяни, чи то переселенці, чи ті 30% львівських м'якосердих глядачів із ютубу, кидали йому у футляр гроші. Кидали, не розуміючи, що цей манкурт пришиває мітки на їхні душі. А його виховала наша школа, нова українська школа, наша безхребетна влада, що сама не має національної свідомості і не розуміє її значення для перемоги у війні. Його виховала відсутність стратегії розвитку нашої культури. Його зробили таким "єдині новини", що витіснили із етеру сучасну українську пісню та українську культуру взагалі&hеllір; Відсутність інформаційної політики за кордоном, кинуті напризволяще інформаційні агентства, безглузді обмеження, що не дозволяють письменникам, артистам, журналістам, художникам - тим, хто несе українську ідею у світ, виїжджати з України і бути місіонерами, заважають виховувати австрійських фермерів та наших земляків за кордоном. Бо не відчуваючи захисту, причетності, гордості за своїх, які тебе ніколи не кинуть, люди поступово відвертаються від святого - від Батьківщини. Але спочатку - від рідної мови.

19 травня 1994-го від раку лімфатичних вузлів померла Жаклін Кеннеді. Їй було 64 роки. Жінка відома всьому світу як перша леді США з 1961 по 1963 роки. Одна з найпопулярніших жінок свого часу, законодавиця мод і краси в Америці і Європі, героїня світської хроніки. Її називають просто "Джекі". Жаклін Бувьє народилась 28 липня 1929 року в передмісті Нью-Йорка Саутгемптоні в родині ірландки і француза. Батько був біржовим маклером. З дитинства дівчинка гарно їздить верхи і це захоплення матиме все життя. Студенткою останнього курсу нью-йоркського коледжу їде на два роки до Парижа, у Сорбонні удосконалює французьку мову й вивчає культуру та мистецтво Європи. Пізніше в США переходить в університет Джорджа Вашингтона, де отримує диплом бакалавра мистецтв. Працює репортером в газеті. 1952-го на обіді в друзів знайомиться із сенатором і мільйонером Джоном Кеннеді. За рік оголошують про заручини. Побралися 12 вересня 1953-го. Джон на 12 років старший за неї. Він не був прихильником шлюбу, але холостяцький стан шкодив його політичній кар'єрі. Тому вирішив одружитися. Жаклін знала про його репутацію ловеласа. І здогадувалася, чого можна чекати від чоловіка у шлюбі. "Не думаю, що є багато чоловіків, вірних дружинам", - казала вона до весілля подрузі. Мати запевняла, що заміж треба виходити за великі гроші. Вона й сама покинула брокера - батька Жаклін - заради мільйонера. Ідеальний тип чоловіка для Жаклін: значно старший за дружину, у нього є стиль, гроші, становище в суспільстві, він уміє спокушати жінок. У характері має щось авантюрне, що приємно лоскоче нерви. Подружня вірність до цих чеснот не входила. Ось чому Джон Кеннеді підійшов їй. Як і вона йому - елегантна, розумна, добре освічена, фотогенічна дівчина зі світським лоском. Після весілля рейтинг Джона Кеннеді поповз угору, любовних походеньок він не закинув. Якось покоївка знайшла в його ліжку чорні шовкові труси й віддала їх Джекі - вирішила, що то її. Жаклін дочекалася чоловіка і віддала йому знахідку: "Це не мій розмір. Поверни їх господині", - сказала. Кеннеді й не думав ховатися. Урешті-решт Джекі почала подумувати про розлучення: вона не кохала чоловіка, але його зради її принижували. "Ти маєш лишитися із Джоном, - сказав їй свекор. - Ти - ідеальна дружина політика", - і вручив їй мільйон доларів. Жаклін гроші взяла, але вирішила помститися. У Голлівуді вона дозволила себе спокусити кінозірці - Вільямові Голдену. Зустрічалася з ним в тому ж готелі, де її зраджував чоловік із кінозіркою Мерилін Монро. Після повернення в Білий дім завагітніла. "Це не моя дитина", - заявив Джон і продовжив розважатися. Коли катався на яхті із вродливими жінками, Джекі госпіталізували. Вона народила мертву дівчинку. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Краса та грація найяскравішої жінки ХХ століття у неймовірних фотографіях "Негайно повертайся додому, - наполегливо радили Кеннеді приятелі. - Якщо ти збираєшся балотуватися у президенти, маєш бути із дружиною. Інакше всі жінки Америки проголосують проти тебе". "Я залишуся з ним, але не збираюся бути вірною", - проговорилася Жаклін подрузі. У той час на неї звернув увагу власник танкерного флоту, і неабиякий любитель жінок, грек Аристотель Онасіс. Джекі, яку називали найелегантнішою дамою світу, вразила його. Він захотів відібрати її в Кеннеді, сім'ю якого ненавидів. Вважав, що цей клан хоче його знищити і постійно боровся з ним за владу і гроші. А відтепер і за Жаклін. Спершу заприятелював із її сестрою Лі. Згодом через неї запросив на свою яхту дружину Кеннеді. І вона погодилася - на зло чоловікові, який вкотре втік розважатися. Усі розкоші світу були на яхті мільйонера: вісім сортів чорної ікри, вина, сири, два перукарі з Парижа та три шеф-повари. Онасіс мало не носив Жаклін на руках. "Варто було побачити її обличчя зранку, щоб зрозуміти, що між ними відбувалося вночі", - розказував один із гостей. За місяць, 22 листопада 1963-го року, Джона Кеннеді застрелили в Далласі на очах у дружини - вони їхали разом в автомобілі. Куля вцілила в шию і голову президента. Його кров і мізки заляпали всю автівку. Зокрема й рожевий костюм від Шанель, що був на Жаклін. Перша леді пішла за чоловіком в операційну. Її намагалися не впустити. "У нього стріляли на моїх очах, я вся в його крові. Що може бути гірше? Я хочу бути з ним, коли він помре", - заявила й відмовилася від заспокійливого. У тому ж заляпаному кров'ю й мізками костюмі вона стояла поруч із Ліндоном Джонсоном, коли той у літаку складав присягу на президенство. Витримка й гідність Джекі вразили американців, вона стала національною святинею. За п'ять років світ шокувала звістка: Джекі вийшла за Онасіса. Преса майоріла заголовками: "Вийшла за незаповнений чек", "Джон Кеннеді вмер удруге". Ніхто не знав, що тривалий час вона з Онасісом, який мав славу найбагатшого чоловіка світу, були таємними коханцями. "Він хотів її отримати і знав, як це зробити, - ця жінка любить гроші", - згадував приятель грека. Їй було 38, йому 68, хоча казав, що 62. Офіційно шлюб тривав шість років, але фактично розвалився за кілька тижнів. Жаклін не сиділа біля чоловіка, не панькалася з ним. Натомість тринькала його гроші. Могла забігти у крамницю й за 10 хв. лишити $100 тис. Якось на вечірці пес зіпсував соболине манто її сестри Лі. "Завтра ми купимо інше, а рахунок пошлемо Арі", - так називала Онасіса. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 7 перших леді, які стали найвідомішими в історії За перший рік заміжжя вона витратила $20 млн. Аристотель вирішує розлучитися. Наймає приватного детектива, щоб звинуватити Джекі в зраді. Але несподівано в авіакатастрофі гине його 25-річний син. Тільки-но вимкнули апарат штучного дихання, як Жаклін підійшла до нареченої небіжчика. "Він хоче зі мною розлучитися, - заговорила про Онасіса. - Не знаєте, скільки дасть відкупного?" Та мало не впала: "У таку хвилину для родини ви хочете говорити про гроші?" Аристотель сумував за сином і слабшав із кожним днем. Коли він помер, Жаклін пробула біля труни 7 хв. За його спадок вона гризлася. За грецькими законами, донька Христина була головною спадкоємицею. Вона віддала вдові $26 млн і антикваріат. За 20 років він приніс їй $35 млн прибутку на аукціоні Сотбіс. "Я думала дати менше, але мені набридло сперечатися з нею, - казала Христина. - Не можу на неї дивитися, я ненавиджу її". Джекі після того, як вдруге овдовіла, стала редактором журналу за платнею $200 на тиждень. До кінця життя її близьким другом був Моріс Темплсмен - промисловець і торговець діамантами. * Перша леді США відома тим, що здійснила реконструкцію Білого Дому. * Мала трьох дітей від Джона Кенеді. 1957-го народила доньку Керолайн. 1960-го з'явився на світ син Джон - 1999-го він загинув в авіакатастрофі. 1963-го народивя син Патрік - прожив три дні. * Жаклін Кеннеді увійшла в історію як еталон краси і втілення елегантності. Стиль першої леді сміливо можна назвати поєднанням жіночності і шику. Джекі була і залишається яскравим взірцем для наслідування жінкам зі всього світу. Вона не любила своє обличчя, а саме великі вилиці і широко посаджені очі. Тому вона носила великі сонцезахисні окуляри. У свій час ця знахідка дуже сподобалася жінкам. Костюми-двійки, туфлі з вузькими мисом, топи з рукавами в три чверті - всі ці речі були введені в моду першою леді. * Собачка Стрілка із СРСР, що першою із собак побувала в космосі, народила цуценя Пушинку. Її Микита Хрущов подарував Жаклін і донці Керолайн. * За фотографію голої Жаклін Онассіс знаменитий папарацці Рон Галелла отримав $1 200 000. У 1970 році під видом садівника-мексиканця, начепивши сомбреро і вуса і заховавши камеру в тачку з дерном, Галелла пробрався на острів, що ретельно охоронявся, - приватну власність Онассіса і зробив знімок Жаклін топлес. Того ж року фотографії голої Жаклін Кенеді Онассіс були опубліковані в порнографічному американському журналі Нustlеr, що принесло йому справжній успіх.

"З появою наших реактивних винищувачів Меssеrsсhmіtt Ме-262 закінчилася епоха гвинтових літаків. Пропоную їх усіх підняти в небо й пустити на таран на американські бомбардувальники. Це припинить ворожі авіанальоти, доки з Америки доставлять заміну. Перепочинок дасть змогу покращити ситуацію з пальним та побудувати реактивні винищувачі. За їх допомогою ми відновимо перевагу в повітрі", переконував німецький офіцер, 31-річний Ганс-Йоахім (Гайо) Геррманн, командувача повітряних сил Германа Ґерінга (18931946) в Берліні у вересні 1944-го. Гайо був уславлений пілот винищувача, потопив 12 кораблів і збив дев'ять бомбардувальників. Ґерінг прихильно поставився до його ідеї з таранами. Та вона підкреслювала відчайдушне становище Німеччини, тому рейхсмаршал довго не наважувався озвучити таке рішення фюреру Адольфу Гітлеру. Лише на початку березня 1945-го план Гайо погодили. "Врятуйте націю від знищення шляхом свідомого ризику своїм життям, розіслав циркуляр Герман Ґерінг. Я кличу вас на місію, з якої у вас мало шансів повернутися". Зголосилися сотні випускників льотних шкіл. Із них Ганс-Йоахім Геррманн почав формувати спецзагін Еlbе. Набирали лише молодих, безтурботних і недо­свідчених. Відмовляли досвідченим пілотам і тим, кого вважали недостатньо сміливими. Підготовка мала переважно ідеологічний характер. Практична частина складалася з вивчення ключових складових американських бомбардувальників. Обранцям були доступні в необмежених кількостях вина, коньяк і шоколад. Їх настрої підігрівали патріотичними й антисемітськими фільмами. Деталі місії розкрили 20 березня 1945-го. Влаштували зустріч із пілотом, який вижив після тарана. На п'яти аеродромах почали готувати літаки Ме-109 і Fосkе-Wulf Fw 190. З них познімали броню та гармати, щоб зробити маневренішими. Залишали кулемет і 60 патронів. Стріляти дозволили лише в разі потреби відбитися від винищувачів. Бомбардувальники потрібно було атакувати саме тараном, щоб залякати противника й підірвати бойовий дух його екіпажів. Учасникам групи Еlbе дозволили вистрибувати з літаків з парашутом безпосередньо перед зіткненням. 7 квітня 1945-го пілоти спецзагону Еlbе провели операцію Wеrwоlf. Того дня американська 100-та бомбардувальна група отримала завдання уразити стратегічні цілі на Півночі Німеччини. Група базувалася на аеродромі Тhоrре Аbbоtts на Сході Англії, залучила до вильоту 1304 бомбардувальники та 792 винищувачі. У Німеччині з п'яти аеродромів у небо здійнялися 183 винищувачі, які мали піти на таран проти американських бомбардувальників. Льотчики склали заповіти, написали прощальні листи та запакували свої речі в посилки. Вони піднялись на висоту 11 км і під­стерігали противника. У радіоефірі слухали гімн нацистської партії. Отримавши команду "Всі стерв'ятники й соколи на волю!", різко скерували свої літаки донизу й зі швидкістю понад 800 км/год. мчали до американських літаків. Їм вдалося уразити тараном 23 бомбардувальники, ще 28 підбили винищувачі Ме-262 та Jаgdgеsсhwаdеr 7. Тоді над озером Штайнхуде поблизу Ганновера зав'язалася остання велика повітряна битва Другої світової війни. Люфтваффе втратив 133 винищувачі, 40 із них під час спроби тарана чи успішного його виконання. Кілька німецьких пілотів стрибнуло з парашутом і було розстріляно винищувачами США. Американці втратили щонайменше 25 літаків. Більшість їхніх бомбардувальників досягла цілей і скинула бомби. Команду Еlbе розформували. Її пілотів перевели в піхоту, яка долучилася до оборони Берліна. 7 квітня 1853-го під час пологів англійської королеви Вік­торії (18191901) лікар Джон Сноу (18131858) для знеболення використав хлороформ. Медик розробив маску для подавання цієї речовини. Правителька народила восьму дитину сина Леопольда. Під час наступних пологів 1857 року Сноу знову запросили до королівських покоїв. До того англіканська церква засуджувала анестезію, біль під час пологів вважали покаранням за біблійний гріх Єви. Після схвалення Вікторією хлороформну анестезію почали називати королівською і вона стала популярною в Європі. 8 квітня 1513-го іспанський мореплавець і губернатор карибського острова Пуерто-Рико, 39-річний Хуан Понсе де Леон, оголосив володінням Іспанії півострів Флориду тепер територія США. Він досліджував ті краї в пошуках чудодійного джерела вічної молодості, про яке чув від жителів Пуерто-Рико. Конкістадора вразила багата тропічна рослинність нової землі, й тому він назвав її Флоридою. Наступного року Хуана Понсе де Леона призначили військовим губернатором Флориди. 9 квітня 1368-го біля німецького міста Нюрнберг почали висівати ліс. Ініціював саджання промисловець, 54-річний Петер Штромер. Деревина потрібна була для облаштування шахт, заводів та млинів. Штромер заготував насіння з шишок сосни та ялиці, бо вони росли найшвидше. Засаджений масив навколо Нюрнберга став першим штучним лісом у світі. Штромера назвали батьком лісівництва. Його наступники почали заробляти на посадковому матеріалі й лісових технологіях, які стали затребувані в Центральній Європі. 129 пакистанських військових та 11 цивільних загинули внаслідок сходження лавини на військову базу на льодовику Сіачен на хребті Каракорум у Гімалаях 7 квітня 2012 року. Площу понад 1 кв. км накрило снігом завтовшки до 21 метра. Пакистанці розміщувалися на висоті 3 тис. метрів над рівнем моря на противагу індійцям, які з 1980-х намагалися встановити контроль над льодовиком. Для цього обидві сторони утримували 150 військових баз на льодовику й навколо нього. Деякі з них перебували вище за 6 тис. метрів над рівнем моря, тому регіон називали найвищим місцем на планеті, де точилися бойові дії. Майже 900 військових загинуло через лавини та суворі умови "Не закликайте мене тікати. Моя смерть може принести більше користі, ніж моє життя. Не допущу, щоб із мене знущалися. Не хочу, щоб на вулицях Одеси, Корфу й Ангоноса показували на мене пальцями от іде патріарх-убивця", відмовився сховатися від яничарів 75-річний Патріарх Константинопольський Григорій V, якого повісили поруч із його резиденцією після відправи Великодньої літургії 10 квітня 1821-го. Султан Махмуд ІІ звинуватив предстоятеля в підтримці греків, які почали революцію. За два дні після страти його тіло скинули в море. Труп Григорія V виловили моряки, які доставили його до Одеси, де патріарха поховали. 1871-го на прохання грецького уряду останки перенесли до кафедрального собору в Афінах

Великдень одне з головних християнських свят, яке несе в собі світло Воскресіння Христа. Цей день наповнений пробудженням природи, духмяним ароматом пасок і теплом родинних обіймів. Після походу до церкви, де традиційно освячують незмінний атрибут Великодня - кошик із пасками та крашанками, сім'ї збираються за святковими столами. У спецпроєкті Gаzеtа.uа та найбільшої мережі супермаркетів АТБ сам великодній кошик розповість про традиції і прикмети, повʼязані з Великоднем. А українці поділяться своїм ідеальним варіантом кошика, враховуючи стиль життя й уподобання. Мене щедро наповнюють найсмачнішою їжею Я великодній кошик, і мене завжди збирають із любов'ю, щоб нести до церкви на Великдень. Після освячення всі смаколики, які я зберігаю, вважаються особливими. У деяких родинах мене передають у спадок, в інших кожен член сім'ї, навіть малюки, несе до церкви свій кошик. Мій зовнішній вигляд може багато розповісти про вподобання господарів. Зазвичай мене накривають вишитим рушником або красивою серветкою, прикрашають стрічками, мереживом і квітами. А останніми роками додають ще й гілочки бавовни символ незламності українців. Про наповнення Традиційно українці мене щедро наповнюють найсмачнішою їжею. Варто зазначити, що кожен продукт має особливе значення. Найголовніші - паска (символ воскресіння, вічного життя), крашанки (перемога життя над смертю) та сіль (символізує зв'язок між Богом і людьми). Також традиційно до мене кладуть страви і продукти, які не можна було їсти під час Великого посту, - шинку, ковбасу, вершкове масло, сирну паску, вино "Кагор". Не забудьте про хрін, він символізує міцність віри у воскресіння. Освячують також часник і мак, їх здавна вважають оберегами. До речі, наші предки часто брали з собою шматок освяченої паски як оберіг, коли вирушали в далеку дорогу. Як і коли готують головні страви - Зазвичай паски випікають у четвер або суботу. Напередодні закуповують найкращі продукти для їх приготування. Під час випікання пасок у давнину дотримувалися певних правил: ніхто вдома не мав сваритися, підвищувати голос, грюкати дверима, не можна було пускати до будинку чужих людей. Якщо ж не плануєте випікати домашню паску, то я не проти, якщо це буде смачна пасочка з АТБ. Там їх великий вибір. - Також у четвер традиційно фарбують яйця. Найпопулярніший спосіб - використати лушпиння цибулі. Натуральними барвниками також можуть бути чай каркаде, куркума, сік буряка. У супермаркетах АТБ можна знайти різноманітні наліпки на тему Великодня, набори харчових барвників. Скільки саме фарбувати яєць, кожен вирішує самостійно. Але памʼятайте, що їх має вистачити на традиційну "битву" під час великоднього сніданку. Виграє той, у кого виявиться яйце з найміцнішою шкаралупою. - На Великдень закінчується Великий піст. Тож до святкового столу готують багато мʼясних страв. Зазвичай запікають мʼясо, сало, домашню ковбасу, птицю. Готують холодець, голубці, котлети, крученики та інші смачні страви. З чого починають великодній сніданок Мене приносять із церкви додому й одразу починають накривати святковий сніданок. Першими дістають із кошика і ставлять на стіл паску та крашанки, з них і починають трапезу. До яєць додають освячену сіль, хрін. Далі куштують мʼясо і ковбасу, які брали до церкви. А вже на обід чекають гостей, ставлять на стіл усі наїдки, які наготували. Про прикмети Кажуть, хто першим принесе великодній кошик додому після церкви, того цілий рік супроводжуватиме удача. Не можна викидати освячену їжу. Усе, що є в кошику, має бути з'їдене родиною, поділене між близькими чи віддане нужденним. Крихти від освяченої паски бажано згодувати птахам або домашній птиці. Курячий рулет з АТБ, шоколадні яйця та мʼясна нарізка - альтернативні версії великоднього кошика Попросили українців розповісти, який вигляд мав би їхній ідеальний великодній кошик. Адже нині не всі ретельно дотримуються традицій через власні переконання, смаки та стиль життя. Євген, 27 років. Прихильник здорового способу життя, ретельно стежить за харчуванням. - Для мене Великдень - це передусім свято духовного оновлення. Уже не вперше шукаю компроміс між традиційними великодніми стравами і здоровим харчуванням. Наприклад, ковбасу я замінив би на курячий рулет з АТБ він смачний, нежирний, але водночас містить достатню кількість білка. Паску пектиму самостійно на вівсяному борошні. Замість масла додам до тіста йогурт, мінімум цукру, а також лише білки від яєць. Така паска містить удвічі менше калорій. Замість сирної паски приготую запіканку зі знежиреного сиру. До речі, його завжди беру в АТБ, бо там він - за найкращою ціною. Яйця пофарбую традиційним способом - у цибулевому лушпинні. Ще придбаю на Великдень багато зелені, свіжих овочів, авокадо, з яких потім зроблю салат. Заправлю його оливковою олією та соком лимона. Кошик Євгена: Паска на вівсяному борошні, сирна запіканка, курячий рулет, яйця, свіжі овочі, авокадо, зелень. Світлана, 62 роки. Дотримується традицій, чекає в гості на Великдень дітей і онуків. - Великдень це про світлі думки й добрі наміри. А ще можливість продемонструвати різноманіття українських традицій, передати їх дітям і онукам. Паски я зазвичай випікаю в Чистий четвер. Важливо, щоб удома було тихо та спокійно, з молитвою починаю процес. Ніколи не змінюю рецепта, який записала ще моя мама, певно, років 70 тому. На один кілограм борошна потрібно дві склянки теплого молока, 10 жовтків, 100 грамів дріжджів, 200 грамів вершкового масла, стільки ж цукру, пів чайної ложки солі, родзинки. Усі продукти заздалегідь купую в АТБ. Також відварюю три десятки яєць у лушпинні цибулі, щоб вони стали гарного золотаво-коричневого кольору. Додатково роблю для онуків крашанки з яскравими наліпками. До свого великоднього кошика також покладу сирну паску, буженину, ковбасу, хрін, сіль, пляшку вина. У неділю раненько підемо з чоловіком до церкви, освятимо їжу. А в обід чекатимемо в гості дітей і онуків. Кошик Світлани: паски традиційна й сирна, буженина, ковбаса, яйця, хрін, сіль, вино "Кагор". Олена, 38 років. Підприємець, багато часу приділяє власній справі. - Великдень чудова можливість відпочити, насолодитися спілкуванням із рідними, скуштувати смачної їжі. На жаль, я не маю багато часу на приготування традиційних страв, проте люблю накрити щедрий стіл. Іще один нюанс: немає можливості бігати крамницями, тому обираю доставляння продуктів з АТБ. Паски я однозначно купуватиму, подобається пробувати різні смаки. Фарбування і прикрашання яєць чудова розвага для донечки, тому щороку закуповую багато різних наліпок. Замовлю мʼясну нарізку асорті, різні види сиру. Щось із мʼясних заготовок, замариноване мʼясо, щоб швидко запекти в духовці з овочами. На бутерброди візьму шматок лосося чи форелі в АТБ, в них завжди добра ціна. Кошик Олени: Паска з АТБ, яйця, запечене мʼясо, мʼясна та сирна нарізка, солоний лосось чи форель. Богдан, 14 років. Мріє стати дизайнером. Великдень для нього - ще один привід, щоб утілити свої творчі ідеї в життя. - Я відвідую художню школу й гурток дизайну, тому до кожного свята намагаюся придумати щось цікаве. Зробив із синіх і жовтих ниток кілька пташок - як декор для великоднього кошика. Хочу скомбінувати їх із готовими прикрасами, що продаються в АТБ. Попросив маму купити перепелячі яйця, буду розфарбовувати їх харчовими барвниками. Також разом прикрасимо домашні паски. Щодо м'ясних страв, то цим завідують батьки. Проте я люблю пожувати щось смачненьке біля комп'ютера, тому додав би до великоднього кошика мʼясну нарізку й ковбаски-кабаноси, асорті горіхів. А з солоденького - шоколадні сирки з кокосом чи ваніллю з АТБ, я їх дуже люблю. Запити все можна колою чи соком. Кошик Богдана: паска, перепелячі яйця, мʼясні чипси, ковбаски-кабаноси, асорті горіхів, сирки в шоколаді, кола, сік. Марійка, 5 років. Любить прикрашати паски й шукати подарунки від великоднього зайчика. - Я зберу свій власний маленький кошик, який мені подарував хрещений. Туди покладу пасочку, яку гарненько посиплю цукровими зірочками. Також додам крашанки, до яких самостійно оберу святкові наліпки. Будуть у моєму кошику апельсиновий сік, сосиски "Тигреня" з АТБ, які дуже люблю. На Великдень я прокидаюся рано-рано і швиденько біжу шукати подарунки від зайчика шоколадні яєчка. Їх теж беру до церкви. Кошик Марійки: паска з цукровими зірочками, сосиски "Тигреня", апельсиновий сік, шоколадні яйця. Аліна, 24 роки. Не їсть м'яса, сортує сміття, використовує екологічне паковання. - Для мене Великдень це не лише традиції, а й можливість насолодитися природними смаками без шкоди для себе та світу. Закуповую продукти зазвичай в АТБ. Люблю цю мережу супермаркетів, бо там використовують екологічне паковання, немає зайвих стикерів - усе зважують на касі. Ще й можна здати використані батарейки на перероблення. Я давно відмовилася від м'яса, тож мій великодній кошик це щось не зовсім традиційне. Замість ковбаси покладу рибні палички. Паску спечу на кокосовому молоці з вівсяним борошном, додам трішки меду, сушену вишню або журавлину. Крашанки пофарбую натуральними барвниками, наприклад, куркумою чи буряковим соком. Також у моєму великодньому кошику будуть різні горіхи, хумус. Кошик Аліни: паска на кокосовому молоці, крашанки, рибні палички, горіхи, хумус. АТБ допоможе наповнити великодні кошики на будь-який смак та гаманець і за потреби доставить продукти для святкового столу просто до вашого дому. Варто також памʼятати, що Великдень - це свято радості, тож не забувайте дбати одне про одного, підтримувати й допомагати.

Про це він сказав в ефірі ТОDАY.Американський актор Джейсон Момоа, найбільш відомий за ролями в серіалі "Гра престолів" та серії фільмів "Аквамен", розповів, що повернеться до ролі Дункана Айдахо в третьому фільмі "Дюна". Він знявся у першому фільмі режисера Дені Вільнева з Тімоті Шаламе та Зендаєю в головних ролях, проте в стрічці "Дюна: Частина друга" він участі не брав."Я повертаюся. Ти почув це першим, ось тут", — сказав він Крейгу Мелвіну в ефірі.Wаrnеr Вrоs. не коментувала цю інформацію.Момоа вперше з’явився як майстер фехтування та наставник Пола Артрейдеса у фільмі "Дюна" 2021 року, але Дункан пожертвував собою ближче до кінця фільму, щоб дозволити Полу та його матері Джессіці втекти від солдатів Сардаукара. У серії з шести книжок Френка Герберта Дункан зрештою повертається у вигляді клону. Мелвін запитав Момоа, чи відбудеться повторна поява Дункана у фільмі таким же чином."Ну, я не впевнений, чи будуть у мене проблеми, чи ні. Але це те саме, що і "Гра престолів" - розумієте, про що я? Якщо ви не читали книжки, це не моя вина, правда? Так, буде… Я повернуся", - заявив актор.У квітні 2024 року Lеgеndаry підтвердила, що ведеться розробка "Дюни 3" після успіху блокбастера "Дюна: Частина друга", яка зібрала $711 млн по всьому світу на початку того року.Очікується, що "Дюна: Месія" вийде у 2027 році.Два фільми канадського режисера Дені Вільнева "Дюна" та "Дюна: Частина друга" вже зібрали в глобальному прокаті $1 млрд, але покази другої стрічки в кіно ще тривають, тож фінальна сума буде ще більшою.Фільм "Дюна: частина друга" за 11 днів прокату зібрав $367,5 млн. Це майже стільки, скільки склав увесь бокс-офіс оригінальної стрічки "Дюна" за весь час.Науково-фантастичний фільм Дені Вільнева "Дюна. частина друга" знімали за допомогою об'єктивів українського виробництва ІrоnGlаss.Стівен Спілберг назвав "Дюна: Частина друга" одним з найяскравіших науково-фантастичних фільмів, які він бачив.У лютому Дені Вільнев пояснив, чому вже розпочав роботу над фільмом "Дюна: Месія", попри те що раніше заявляв, що не впевнений, чи взагалі повернеться до франшизи. 

Присягаю, що все написане правда, і я писав це без використання алгоритмів. Присягаю, що ці слова написав я, а не штучний інтелект. Присягаю, що всі слова, які будь-коли будуть написані в цьому блозі, походитимуть від людини, якій начхати на штучний інтелект. І далі в такому ж дусі.Тож не дивно, що коли у вас творчий корок, ступор або блок і ви звертаєтеся по допомогу до якого-небудь DеерSееk, він, недовго думаючи, і собі розпочинає текст сакраментальною фразою: "Ви не повірите, але все подальше було написане людиною". А потім, наче зауваживши вашу легку спантеличеність, додає: "...однак задля перевірки граматики та вдосконалення стилю ця людина подеколи зверталася до штучного інтелекту".Перш ніж ви прочитали та зрозуміли все вищесказане, штучний інтелект встиг настворювати таку кількість умовно читабельних, а місцями й справді цікавих символів з пробілами, якої не спроможуться створити протягом 2025 року всі українські графомани разом узяті (а в нас їх немало). Нюанс письменницької надії полягає в тому, що найнестерпніший український (і німецький, і американський теж) графоман має кілька неоціненних переваг, навіки недосяжних для штучного інтелекту: співчуття, власну пам’ять, здатність втомлюватися писати, нестерпний часом досвід людського існування.Читайте також: Полум'я відігріє пам'ятьДосвід не обов’язково складається зі слів, і часто його взагалі неможливо пояснити за посередництвом символів із пробілами. Тільки на мигах. Або тільки мовчки посміхаючись. Цей досвід поєднує нас з усіма людьми, які будь-коли мешкали на планеті Земля. Досвід смаку й запаху свіжоспеченого хліба. Або досвід несмаку, коли натрапляєш на незліченну кількість матюків у цілком начебто шанованих виданнях та в начебто притомних авторів. І навіть у деяких, за перепрошенням, президентів. Іще можна згадати екстатичний досвід сп’яніння від легкого вина або від поцілунку коханої. Досвід гарячої крові, яка спазматично бурхає з відкритої рани і яку негайно треба спинити. У штучного інтелекту немає крові. Це тільки мовна модель. І вона не вміє німувати від горя або кричати від розпачу.Я вкотре переглядаю "Апокаліпто" Мела Ґібсона, де людолови женуться за Лапою Ягуара, паралельно занурюючись у спогади, послужливо зняті з найдальшої полиці незрадливою пам’яттю. Це не та неозора пам’ять, яку має вмістилище штучного інтелекту. Вона вповні собі обмежена, у неї є початок і за скількись там років буде кінець. Але вона жива й емоційна, часом примушує плакати, часом – каятись, інколи жартує або викидає такі коники, про які штучний інтелект і мріяти не сміє. Пам’ять людини, пам’ять досвіду, пам’ять опіків і насолод, жаху і блаженства. Ваша пам’ять така ж, дорогі мої читачі.Читайте також: Магія повсякденного життяРоту підняли по тривозі. Поруч з озером, де будували радар, спалахнула велетенська пожежа. Один із солдатів, які охороняли привезену апаратуру (а вона коштувала мільйони), втік. Можливо, пожежа сталася через необачно кинутий ним недопалок, і хлопець злякався відповідальності. А може, йому допекли знущання "дідів", із якими разом ходив у караул, і він, захопивши автомат Калашникова, вирішив тікати додому. Нам теж роздали зброю й набої, посадили у вантажівки й повезли в сопки (все це діялося в Казахстані). Наказ був шукати й спіймати втікача, в разі збройного спротиву – відкривати вогонь на ураження.Десь за годину, коли у фляжках вже закінчувався напій із верблюжої колючки, ми з Кабаном помітили його в тремтінні спекотного марева. Він крокував, ми бігли. Тепер він став нашою здобиччю, нашим зайцем, сайгаком і сенсом життя! Ми спіймаємо втікача, приведемо до верховних жерців, які, обмазавши невдаху кольоровою глиною та вапном, принесуть його в жертву кровожерному богу Кукулькану… чи пак Брєжнєву, чи хто там іще із кремлівських божищ тоді був на чергуванні. А нам дадуть нагороду, може, навіть відпустку! Відпустки з озера Балхаш давали вкрай рідко, тож гнатися було за чим.– Ляж, – раптом сказав Кабан, і, сам упавши на крем’яхи, щосили потягнув мене за полу гімнастерки.– Ти чого?! – впав я поруч. – Утече ж!– А якби це був ти?Я не знав, що відповісти. Гадаю, штучний інтелект теж завис би. У нього немає досвіду власного "я", як би він, отже, міг поставити себе на місце "я" іншого? Я майже ніколи не тікав від обов’язку, не косив від армії, як дехто з моїх однолітків. Гуляти – так гуляти, стріляти – так стріляти. Але ясно, що в мене теж були свої промахи або прогріхи, внаслідок яких хтось інший мав прикривати потім мій, висловлюючись високим стилем, зад. Керуючись розумінням і співчуттям, притаманним людині. Я лежав, спливаючи потом, на сорокаградусній спеці, попереду височіла Синя гора, з якої розпочиналися пошуки, я тоскно дивився сюди, у ХХІ століття, гинучи від спраги, намагаючись зрозуміти сам, а потім пояснити вам, прийдешнім (саме того року народилася моя майбутня дружина), що мить людської слабкості може виявитися миттю її спасіння. Що не кожну здобич треба наздоганяти. І не всі накази треба виконувати, бо ми не машини, а отже, не раби. Читайте також: Похвала мужностіМашини виконають усе, якщо не поламаються від надмірної старанності. Натомість справжній воїн відведе дуло автомата. Ми з Кабаном – від голови дезертира. А той американський морпіх – від голови афганської жінки. "Маrіnеs dоn’t dо thаt". Тому що справжні воїни мають свій кодекс честі, який не конче повинен збігатися з армійськими статутами. Тому що в мить такої рятівної для когось відмови людина найбільше може наблизитися до свого Образу і Подоби.Ми відпустили того хлопця. Ввечері повернулися до казарми, наступного дня заступили на бойове чергування. Потім стало відомо, що дорогою втікач викинув автомат. І добрів аж до Гульшату, невеличкого населеного пункту за тринадцять кілометрів від нашого засекреченого містечка. Йому вдалося сісти на поїзд і доїхати аж до Караганди, де блукача врешті спіймали, судили й віддали в дисциплінарний батальйон, де, як говорить сама назва цього батальйону, йому довелося декілька років ретельно вивчати дисципліну. Але мука того нещасливого хлопця була не на нашій із Кабаном совісті. Хоча чого гріха таїти, ми ще не раз зітхали, згадуючи про втрачену відпустку. Але у штучного інтелекту он теж відпусток не буває. Ані запаморочливо п’янких збоїв операційної системи, які по-іншому називаються вчинками милосердя до ближнього. Отже, те, що ви щойно прочитали, було від початку до кінця написано, присягаю, людиною.Спеціально для ЕспресоПро автора.  Костянтин Москалець, письменникРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.