Search trend "Туреччина Австрія"

Про це повідомляє офіційний сайт УЄФА.  Наживо усі матчі Ліги націй в Україні транслює Меgоgо.  Ліга націй20 березняЛіга А1/4 фіналуДанія - Португалія 1:0Гол: Гейлунн, 78Італія — Німеччина 1:2Голи: Тоналі, 9 — Кляйндінст, 49, Горецка, 76Нідерланди — Іспанія 2:2Голи: Гакпо, 28, Рейндерс, 46 - Вільямс, 9, Меріно, 90+3Хорватія - Франція 2:0Голи: Будімір, 26, Перішич, 45+1Перехідні матчі плей-оффЛіга А/ВТуреччина — Угорщина 3:1Голи: Кекчю, 9, Актюркоглу, 69, Кахведжі, 73 — Шафер, 25Австрія - Сербія 1:1Голи: Грегорич 37 - Самарджич 61.Греція - Шотландія 0:1 Голи: Мактоміней (32, пен).Україна – Бельгія 3:1Голи: Гуцуляк 66, Ванат 73, Забарний 79 – Лукаку 40.Ліга В/СВірменія — Грузія 0:3Голи: Кочорашвілі, 33, Мікаутадзе, 37, 59Болгарія - Ірландія 1:2Голи: Петков М. 6 - Азаз 21, Догерті 42Косово - Ісландія 2:1Голи: Делова 19, Реджбечай 58 - Оускарссон 22Словаччина - Словенія 0:0Як Україна виступила на груповому раунді Ліги націй Команда Сергія Реброва стартувала в другому дивізіоні Ліги націй 7 вересня 2024 року в Празі з поразки від Албанії - 1:2. В іншому матчі 1-го туру Грузія розгромила на своєму полі Чехію - 4:1. У 2-му турі Україна в гостях програла Чехії - 2:3, а Грузія здолала на виїзді Албанію - 1:0. У 3-му турі Чехія вдома перемогла Албанію - 2:0, а Україна у Познані переграла Грузію - 1:0.Наша національна команда розпочала друге коло у Вроцлаві з нічиєї з Чехією - 1:1, а Грузія на своєму полі поступилася Албанії - 0:1.У 5-му турі збірна України в Батумі розділила очки з Грузією - 1:1, а Чехія на виїзді з Албанією - 0:0. 6-й тур Ліги націй закінчився перемогою України над Албанією - 2:1 - та виграшем Чехії у Грузії 2:1.У підсумковій турнірній таблиці групи В1 Україна посіла друге місце з 8 балами. Напряму до вищого дивізіону вийшла Чехія, яка набрала 11 очок. Грузія з 7 пунктами стала третьою. Албанія також набрала 7 очок, фінішувала четвертою і вилетіла у нижчий дивізіон.

Таке відчуття, що ми стоїмо на порозі великого похорону старого ладу, пост'ялтинський світ на наших очах трансформується невідомо в що. Яке ваше відчуття моменту, у що ми входимо?По-перше, треба сказати, що багато хто зараз в розгубленості, споглядаючи те, що відбувається. Я не думаю, що ми повинні вдавати, що все нормально, усе йде своїм ходом і буде йти далі. Ми бачимо, вступ Дональда Трампа в його другу каденцію відзначається достатньо радикальними не тільки заявами, а й формуванням навколо нього в цей період, перед тим як він обійме посаду, якогось середовища навколо його резиденції у Флориді. І це все надзвичайно ексцентрично. Але при цьому я хочу почати з того, що ми все-таки дивимося на 2025 рік як на деяку послідовність майбутніх подій, до якої буде залучений і Дональд Трамп. І в першу чергу треба сказати, що ми маємо час до червня. У червні відбудеться щорічний саміт НАТО у Гаазі, і кожний саміт – суттєва подія. А в цьому році це буде особливо суттєво, тому що Дональд Трамп у ньому також братиме участь разом з очільниками інших держав. Водночас у червні в Канаді буде відбуватися саміт G7. Між цими подіями у нас Мюнхенська конференція з безпеки наприкінці лютого, тобто буде буквально за півтора місяця і через місяць після інавгурації Трампа.І ось ці події є дуже важливими, тому що незалежно від того, що заявляється в Тwіttеr, які б страшні репліки в Тwіttеr ми не бачили, існує певна логіка формування та дій великих інституцій. Дональд Трамп не може зруйнувати НАТО й не збирається цього робити. Дональд Трамп може ставити питання щодо зміцнення НАТО певним чином. Зараз за пів року до саміту НАТО буде йти діалог між новою адміністрацією США та європейськими країнами про те, до чого вони прийдуть у червні. Так само це стосується G7, оскільки зрозуміло, що Дональд Трамп висуває свою політику тарифів, збирається її обрушувати на великі економіки і європейські, і азійські. Це, безсумнівно, буде темою розмов на G7 і так далі.Інакше кажучи, я хочу підкреслити, що тут є лінія подій, яку Трамп, як би він не був налаштований, не може змінити. По-перше, ця лінія пов'язана з певними інституціями підтримки України, тобто це база "Рамштайн", нова база, яка є центром управління НАТО, що також існує у 2024 році на території Німеччини. Плюс до цього - програми підготовки та перепідготовки українських військових у Франції та Німеччині, і це все буде зберігатися. Плюс ті засоби, які вже залучені до військових замовлень за адміністрації Байдена і будуть діяти весь 2025 рік. Навряд чи ми можемо чекати, що нова адміністрація їх зламає чи скасує, оскільки це навряд чи можна вирішити волюнтаризьким чином. Інакше кажучи, у нас є 2025 рік, в якому все це накладається.Дональдом Трампом оголошені наміри щодо швидкого завершення війни, яку Росія веде проти України. Навряд чи хтось зараз може сказати, що є якийсь план у Дональда Трампа або у його найближчого оточення про те, яким чином можна завершити цю війну. Не те, щоби за 24 години, а хоча б за 100 днів, як він зараз сказав, або за шість місяців. Такого плану нема. Є тільки наміри.Скоріш за все, ми побачимо в першій половині 2025 року тільки консультації адміністрації Трампа з різними сторонами про те, як завершити цю війну, яким чином. Я думаю, що до цих консультацій будуть залучені і Китай, і Туреччина, з боку Сполучених Штатів, і Саудівська Аравія, і Арабські Емірати. Тобто ті країни, з якими Дональд Трамп раніше активно співпрацював.Для нас дуже суттєво побачити, якими будуть серії перших закордонних візитів Дональда Трампа. Зрозуміло, візити будуть порівнювати з його першою каденцією. Зараз Трамп дав зрозуміти в різкій формі на своїй пресконференції, що він не поїде з візитом до Канади і не поїде з візитом до Мексики. Це очевидно. Він також дав зрозуміти, що не поїде до Данії і тим самим, скоріш за все, ні до однієї з країн Скандинавії. Бо складно уявити такий візит, якщо ти публічно погрожуєш відібрати Гренландію у Данії.З усім тим доволі важливо, що буде. Чи буде як у перший раз – перша поїздка до Саудівської Аравії та Ізраїлю, тобто близькосхідне турне? Чи буде в Європі обрана Польща або інша країна для першого візиту? Це все надзвичайно суттєво. Чи буде Трамп зараз у першому півріччі будувати свої відносини з Китаєм та домовлятися про зустріч? На мій погляд, ніякої зустрічі Трампа з Путіним не буде ні в першому півріччі, ні взагалі у 2025 році. Оскільки двосторонній саміт неможливий, для нього нема приводу. А зустрітися Трампу та Путіну на полях - велике питання, де вони це можуть зробити? Адже Путін не може брати участь ні в Мюнхенській конференції з безпеки, ні в саміті G7. Він може бути тільки на саміт G20, який відбудеться у листопаді 2025 року.  Скоріш за все, питання зустрічі Трампа і Путіна на полях якоїсь конференції буде тільки у листопаді 2025 року.У мене є контраргументи: якщо ми говоримо про неможливість зустрічі Трампа і Путіна,  то може бути придуманий той чи інший саміт в країні, де не видають мандат за злочини проти світового гуманізму, які були скоєні в Україні.Я дуже з розумінням ставлюсь до цих контраргументів, оскільки нема ніяких сумнівів, що заява Трампа на цій пресконференції і те, що робить в Тwіttеr Ілон Маск, жахливі. Вони просто жахливі з точки зору всіх традицій, що є у зовнішній політиці. І те, що це руйнівно, - нема сумніву. Ми бачимо, як багатьом подобається ця руйнівність і вони вважають, що треба, як пропонує Трамп і все це середовище, - взагалі зруйнувати весь світовий порядок і вщент рознести світовий істеблішмент.Але для нас - можливо, в інших країнах це комусь подобається, - однак в Центральній Європі це подобатися не може. Тому що країни Центральної Європи і весь регіон, навіть більше можна сказати, що і країни Північної Європи та й південь Європи, тобто ті країни, що розташовані де-факто на східному фланзі НАТО, – для них це звучить дико та жахливо, бо загрожує їхній безпеці. Це очевидно.В Центральній Європі неможливо інакше прочитати заяву про Гренландію, як у контексті Криму, що і відбувається. Такі заяви будуть великим святом для Кремля.Тому що тепер все кремлівське середовище може сказати: ось, подивіться, Гренландія - вона ж дійсно потрібна Сполученим Штатам. От і все. Або щодо Панамського каналу, який до недавнього часу належав США і навіщось був переданий Картером, приблизно, умовно кажучи, як Крим Хрущовим. Така логіка, звичайно, працює на Кремль. Те, що робить Трамп, певною мірою урівнює логіку Путіна і всю аргументацію Путіна щодо України. Це дуже небезпечно. І по іншому це сприймати не можна. І до цієї риторики не можна інакше ставитися.Це навіть не питання риторики, а питання, як ви сказали, ключів до скриньки Пандори - наприклад, Сувальський коридор може бути наступним. А говорячи про Центральну та Східну Європу, то проводжу, можливо, некоректні до кінця паралелі, коли Священна Римська імперія германської нації трішечки заслабла, то московський цар Іван Лютий почав терзати країни Балтії, які тоді перебували в іншому статусі. І вони тоді "дзвонили" в столицю імперії, а їм відповідали, що збирають людей, переформатовують концепцію. Тому я з вами погоджуюся: радше всього, в Кремлі відкривають ігристе.Але тут треба заперечити і наступне, що яким би не був ексцентриком Дональд Трамп, потрібно мати на увазі, що існують стратегічні цілі. По-перше, скажімо, українська дипломатія має працювати в цій ситуації, нічого не зробиш. І вона повинна від Трампа добитися збереження підтримки в певному обсязі, при цьому зберігаючи і підтримку Європи. У будь-якому випадку це доведеться будувати у 2025 році, і у 2026-му, і у 2027-му.Це означає, що потрібно буде спиратися на тих республіканців, ми їх знаємо, які є на американській політичній сцені, які підтримували Україну. І можливо, навіть не треба виключати, що держсекретар, який буде в апараті у Трампа, буде людина, яка давно і добре знає ситуацію в Україні, цієї війни, і налаштована рішуче на користь України. Скажімо, це Марк Рубіо, припустимо. Ми поки цього не знаємо. У цьому напрямку доведеться працювати незалежно від того, як ми оцінюємо висловлювання про Гренландію або про Панамський канал.Другий суттєвий момент: якщо Трамп буде реалізовувати те, про що він говорить, то у такому випадку ми побачимо новий раунд консолідації Європи. Нічого тут іншого не придумаєш.Ми нещодавно говорили на одній із конференцій, це було ще до обрання Трампа, що якщо переможе Трамп і якщо він буде проводити ту лінію, яку намічає, то у такому випадку країни Північної Європи, тобто Скандинавія, Данія, включаючи і Британію, і включно навіть Польщу і, як не дивно, Чехію, – вони виявляться ядром. І це ядро потрібно буде будувати та утримувати у 2025-2026 роках. Тому що вся руйнівна активність Дональда Трампа може припасти тільки на два перших роки його каденції. Так побудована американська політика. Наступні два роки йде не в гору, а з гори.Тому я б сказав так, що не можна втрачати цю стратегічну лінію. Якщо ми зараз занадто сильно будемо підтримувати або спростовувати ідею розширення військової американської присутності в Гренландії, або якось гучно обурюватися, це можна робити і навіть потрібно, але треба при цьому пам'ятати, що є публічна сторона, а непублічна сторона все одно буде зводитися до того, що нема сумніву щодо посилення військової присутності, перекриття протоки між Гренландією, Ісландією та Британією – це стратегічно важливе завдання не тільки для оборони США. Всі розуміють, що за цими висловлюваннями про Гренландію стоїть і військова точка зору, бо це обмежить можливості північного флоту РФ.І використання балістичних боєголовок, тому що саме в Арктиці перебуває один із потенційних центрів стримування.Так, і плюс до цього сама форма цих заяв – жахлива, але з усім тим є під цим певна логіка. Вона, напевно, буде вирішуватися іншим способом, бо таким способом це не може бути вирішено. Проблема взаємовідносин США та Китаю, на мій погляд, не може вирішитися на тих полемічних обертах, які пропонує Трамп.Я думаю, що треба прагнути, щоб ми бачили якесь республіканське ядро в США, яке готове діяти розумним чином у світовій політиці, незалежно від ексцентрики. І ця політика республіканців може принести багато цінного в цей період за чотири роки. Безсумнівно, республіканці у своєму ядрі бачать Володимира Путіна як деяке зло, можливо, як ми неодноразово говорили, навіть з релігійним підтекстом. Путін із точки зору республіканців не тільки зневажає універсальні секулярні цінності демократії та права, але він і є яскравим втіленням неприпустимості присутності такого цинічного зла в політиці. У цього є сильне релігійне підґрунтя. Я думаю, що це може знадобитися і бути доволі цінним. Я б так дивився на це.Головне, на мій погляд, - це те, можливо неприємне, що мені зараз здалося у всьому цьому: Трамп у своїй великій пресконференції сказав, що у Росії є підстави побоюватися за власну безпеку, процитувавши позицію відомого професора Міршаймера та низку інших опортуністів світової політики.У Росії відчули зміну політики американського "політбюро". Пам'ятаємо зустріч Байдена та Сі Цзіньпіна, було сподівання, що очільник Китаю буде відтягувати нацькованого на Центральну Європу, зокрема на Україну, Путіна, але так не сталося.Так, можна це інтерпретувати не як переконаність Трампа в тому, що це так, а як деякий кидок Путіну на користь переговорів, мовляв, нумо почнімо переговори, припустимо, я тобі надсилаю такий сигнал, що я визнаю твої стурбованості, - але за цим нічого не стоїть. Так можна інтерпретувати.Однак у цій пресконференції є друга проблема. Я думаю, що це болісно для багатьох. Річ у тім, що Трамп, попри те що в нього були до майбутньої інавгурації контакти з президентом України Зеленським, були й особисті контакти й дуже активна робота української делегації у Вашингтоні не тільки з Байденом, а й з Трампом та його людьми, при цьому Трамп не згадав в чіткій формі ніякого визнання героїзму українців. Сьогодні абсолютно традиційно для світового лідера будь-якої країни в контактах з Україною, незалежно від того, яку концепцію він має щодо завершення війни, все-таки залишатися на такій важливій позиції, що вся світова спільнота визнає важливим моментом героїчний спротив українців, які є основою визначення питання про справедливе закінчення війни. І про це завжди говорили і Шольц, і британське керівництво, і Джонсон, коли він був. І сьогодні це так, усі країни світу завжди це підкреслюють.Трамп настільки у цьому відношенні дикуватий, що він навіть не висловив цієї поваги. І такий момент лякає. Мені це дуже не сподобалося в цей момент, коли я побачив, що нема такого зовнішньополітичного жесту стосовно того, що Україна три роки веде героїчну боротьбу і тому завершення війни має бути справедливим. Цього не було.Замість цього - доволі легковажне відфутболювання. Ми бачили таке відфутболювання: до пресконференції мова йшла, що за 24 години закінчити війну, тоді – за 6 місяців, тепер - за 100 днів. Відносно такої масштабної події, яка стосується долі не тільки України, а й усієї Європи, навряд чи президент США може говорити в такій легковажній формі. Ось тут така є претензія.Які параметри маніакальної фази Кремля?Річ у тім, що Кремль не збирається змінювати позицію. Ми не бачимо ніяких ознак. Побачимо, що буде в кінці лютого, коли відбудеться інавгурація Трампа, коли буде відомий весь його апарат, будуть зроблені перші заяви і буде зрозуміло, яку конструкцію пропонує щодо реальних дій Білий дім, а не просто Трамп у twіttеr. І тоді ми побачимо реакцію Кремля. Зараз Кремль причаївся, це добре видно.У Кремлі твердо стоять на тій позиції, як ми і говорили: ви нашу точку зору знаєте, а вашу ми послухаємо, якщо ви будете наполягати. Тут також є деякий парадокс, тому що Трамп заявив на пресконференції, що Путін начебто чекає зустрічі з ним, але зовсім не так. Реально це дуже великий бонус Путіну, деякий кредит, тому що Путін не заявляв, що він прагне зустрічі з Трампом. Він достатньо зневажливо говорив, що може погодитися на цю зустріч за якихось обставин, мовляв, ми ніколи не проти контакту.Трамп напевно сподівається, що він закличе Путіна в якийсь хрестовий похід, а Путін своєю чергою скаже: ні, ви знаєте, в мене ключове завдання - спалити сусіднє село. Приблизно така система пріоритетів.Так, абсолютно точно. У цій ситуації є три фундаментальні моменти того, що стосується Путіна та можливих комунікацій з Вашингтоном. Перший – нема ніякої конструкції завершення війни ні в однієї, ні в іншої сторони. Навіть нема концепції припинення вогню. І це обговорювалося неодноразово, багато експертів про це писали. Навіть в російському підкремльовському Fоrbеs була дуже гарна стаття Володимира Фролова, в якій він чітко показує, що конструкції закінчення війни немає.Другий момент – Путін чітко показує, що він збирається вести війну до тих цілей, які позначив. Ми не бачили і не чули жодної з його боку чи його спікерів який-небудь натяк на переговірний компроміс. Зазвичай кажуть, що мають бути сигнали або якісь інтелектуали повинні виступити з пропозицією "давайте якось так, можливо, вийдемо зі становища". Нічого цього немає.Третій момент - Трамп про себе думає, що він є посередником у можливому врегулюванні. А для Кремля Трамп є стороною війни. І це фундаментальний момент.Тому Дональд Трамп приїде говорити з Путіним, припустимо, вже тепер не в Гельсінкі, бо Гельсінкі за цей час перестали бути нейтральною стороною і вже в НАТО, а приїде, припустимо...В Австрію!В Австрію! То розмова буде будуватися таким чином: "Володимире, давайте закінчимо війну". І відповідь така: "Так, звичайно, Дональде, давайте закінчимо. Припиняйте фінансувати Україну, і війна негайно закінчиться". Ось і все. Якби: "Ви ж є джерелом цієї війни", але з точки зору Кремля – сама американська адміністрація є джерелом війни.Якщо Трамп реально захотів би завершити цю війну за 100 днів або хоча б за 24 місяці, то він має побудувати нову переговорну коаліцію. Байден будував альянс за демократію з 60 чи 160 країнами, які готові далі брати участь у глобальному розвитку демократії і в той же час вони ж підтримують Україну в глобальному альянсі.  А Трампа чекає будівництво переговірного альянсу, в якому він буде за спиною, а реальними ініціаторами будуть Індія, наприклад, Саудівська Аравія, Австрія, яка доєдналася до них в якості миротворчої європейської сили. І ось цей альянс намагатиметься пропонувати якийсь переговірний процес. Це Путін може прийняти.В іншому випадку у нас страшна ситуація: якщо ми виходимо з думки, що можливий прямий контакт Путіна і Трампа про закінчення війни, то він можливий тільки у форматі повної зради з боку так званого Заходу. Тобто це буде просто капітуляція. Капітуляція не тільки Сполучених Штатів, що важко собі уявити, але й в цілому глобального альянсу підтримки та оборонного союзу.Тому я думаю, що ніякої зустрічі Трампа з Путіним не буде у 2025 році, тому що немає змісту, окрім уявного змісту повної здачі всіх позицій, які випрацьовувалися міжнародною політикою після 1945 року. Ні, це неможливо собі уявити.  

У швейцарському Цюриху 13 грудня пройшло жеребкування європейської частини відбору Чемпіонату світу-2026 з футболу. Збірна України потрапили до групи D, де зіграє з переможцем пари Франція - Хорватія, а також з командами Ісландії та Азербайджану, передає "Укрінформ". ЧС-2026. Відбірковий цикл УЄФА. Перший раунд: Група А: Переможець Німеччина/Італія, Словаччина, Північна Ірландія, Люксембург. Група В: Швейцарія, Швеція, Словенія, Косово. Група С: Переможений Португалія/Данія, Греція, Шотландія, Білорусь. Група D: Переможець Франція/Хорватія, Україна, Ісландія, Азербайджан. Група Е: Переможець Іспанія/Нідерланди, Туреччина, Грузія, Болгарія. Група F: Переможець Португалія/Данія, Угорщина, Ірландія, Вірменія. Група G: Переможений Іспанія/Нідерланди, Польща, Фінляндія, Литва, Мальта. Група Н: Австрія, Румунія, Боснія і Герцеговина, Кіпр, Сан-Марино. Група І: Переможений Німеччина/Італія, Норвегія, Ізраїль, Естонія, Молдова. Група J: Бельгія, Уельс, Північна Македонія, Казахстан, Ліхтенштейн. Група К: Англія, Сербія, Албанія, Латвія, Андорра. Група L: Переможений Франція/Хорватія, Чехія, Чорногорія, Фарерські острови, Гібралтар. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ФІФА оголосила країни, які прийматимуть Чемпіонати світу з футболу у 2030 та 2034 роках Після групового етапу на ЧС-2026 одразу вийдуть 12 переможців. Ще чотири місця від Європи будуть визначені за підсумками матчів плей-офф за участю 16 команд. До стикових матчах потраплять 12 збірних, які посядуть другі місця в групах, а також чотири найкращі переможці груп Ліги націй-2024/25, які не посіли перше чи друге місце на груповому етапі відбору. Фінальна стадія 23-го мундіалю пройде у США, Мексиці та Канаді. Матч-відкриття відбудеться 11 червня 2026 року у Мехіко, а фінальний поєдинок 19 липня прийме Нью-Йорк. Оголошено повний склад учасників Клубного чемпіонату світу-2025. Останнімкваліфікувався бразильський клуб"Ботафогу", який здобув перемогу в Кубку Лібертадорес. Європа: Реал Мадрид, Атлетико Іспанія), Челсі, Манчестер Сіті (Англія), Баварія, Боруссія Дортмунд (Німеччина), ПСЖ (Франція), Інтер, Ювентус (Італія), Порту, Бенфіка (Португалія), Зальцбург (Австрія).

Ферстаппен учетверте поспіль став чемпіоном світу в автоперегонах Формула-124 листопада нідерландський пілот Rеd Вull Макс Ферстаппен достроково здобув титул чемпіона світу в автоперегонах у класі Формула-1. Він виграв свій четвертий поспіль титул за підсумками Гран-прі Лас-Вегаса. Для того, аби відстояти чемпіонство, нідерландцю у США було достатньо випередити головного конкурента, Ландо Норріса з МсLаrеn, або не програти йому понад 3 очки. У підсумку Ферстаппен став п'ятим, а Норріс фінішував одразу за ним. Перемогу здобув британець Джордж Рассел з Меrсеdеs, другим став його співвітчизник та партнер по команді Льюїс Гемілтон, третім - іспанець Карлос Сайнс з Fеrrаrі.Макс Ферстаппен. Фото: Gеtty Іmаgеs За два етапи до завершення сезону в загальному заліку Ферстаппен збільшив відрив від Норріса до 64 очок та став недосяжним для головного переслідувача. 27-річний Макс Ферстаппен виграв чемпіонат світу вчетверте поспіль. У нинішньому ЧС він фінішував першим на восьми етапах Гран-прі. За загальною кількістю чемпіонських титулів нідерландець наздогнав француза Алена Проста та німця Себастьяна Феттеля. Його випереджають німець Міхаель Шумахер і Льюїс Гемілтон, які мають по сім титулів, та аргентинець Хуан-Мануель Фанхіо - п'ять чемпіонств.Ферстаппен став четвертим пілотом в історії, який здобув чотири титули Формули-1 поспіль. Крім нього, це вдавалося Шумахеру, Фанхіо, Феттелю та Гемілтону.Наступний етап ЧС відбудеться 1 грудня в Катарі. Надаль зіграв останній матч у кар'єрі Рафаель Надаль, фото: Gеtty Іmаgеs 19 листопада в Малазі іспанський тенісист Рафаель Надаль зіграв останній матч у кар'єрі. Він вийшов на корт у матчі збірної Іспанії проти Нідерландів у чвертьфіналі Кубку Девіса та поступився Ботіку ван де Зандсхулпу - 4:6, 4:6. Іспанці зазнали поразки 1:2, а нідерландці в підсумку дійшли до фіналу, де їх переграла Італія - 2:0. 38-річний Рафаель Надаль виграв 22 титули на турнірах найпрестижнішої серії Grаnd Slаm. Зокрема, він 14 разів ставав чемпіоном Ролан Гаррос, також перемагав на інших мейджорах - Аustrаlіаn Ореn, Вімблдоні та US Ореn.Крім цього, іспанський тенісист здобув 92 титули турнірів АТР (Асоціації тенісистів-професіоналів) та є дворазовим олімпійським чемпіоном. Надаль 209 тижнів очолював світовий рейтинг. Наприкінці кар'єри іспанця переслідували травми, влітку 2023 року він переніс операцію на стегні.Гвардіола продемонстрував найгіршу серію в кар'єрі Хосеп Гвардіола, Фото: Gеtty Іmаgеs 23 листопада у 12-му турі чемпіонату Англії з футболу "Манчестер Сіті" на своєму полі розгромно програв "Тоттенгему" - 0:4. Дубль за лондонців зробив Джеймс Меддісон, по голу забили Педро Порро та Бреннан Джонсон."Манчестер Сіті" з 23 очками залишився у Прем'єр-лізі на другому місці та збільшив відставання від лідера - "Ліверпуля" - до 8 пунктів. Загалом для "Ман Сіті" ця поразка стала пʼятою поспіль в різних турнірах. Раніше в АПЛ чинні чемпіони поступились "Борнмуту" (1:2) та "Брайтону" (1:2), у Лізі чемпіонів програли португальському "Спортингу" (1:4), а у Кубку футбольної ліги - "Тоттенгему" (1:2).Для Хосепа Гвардіоли ця серія стала найгіршою в кар'єрі. Раніше команди іспанського тренера ніколи не програвали п'ять матчів поспіль.  Гвардіола очолює манчестерців з 2016 року. Також він тренував іспанську "Барселону" та німецьку "Баварію".  Відбулося жеребкування плей-офф Ліги наційЛіга націй, жеребкування. Фото: Gеtty Іmаgеs 22 листопада у Ньоні (Швейцарія) відбулося жеребкування плей-офф Ліги націй. У нинішньому розіграші турнір проходить за новим форматом. Якщо раніше до "Фіналу чотирьох" потрапляли переможці груп найсильнішого дивізіону, то тепер перші та другі команди з основного раунду посперечаються за вихід до півфіналу в стикових матчах. У них зустрінуться Нідерланди – Іспанія, Хорватія – Франція, Данія – Португалія та Італія – Німеччина. Матчі 1/4 фіналу відбудуться 20 та 23 березня. Фінал чотирьох пройде в червні 2025 року.Читайте також: Волейболісти-втікачі та успіх України в Лізі націй: головні новини українського спорту за тижденьРаніше визначилися чотири збірні, які напряму вийшли до ліги А з другого дивізіону - Англія, Норвегія, Уельс та Чехія. Ще чотири команди потраплять туди за підсумками перехідних матчів. В них зіграють Україна - Бельгія, Туреччина - Угорщина, Австрія - Сербія та Греція - Шотландія. Косово зарахували технічну поразку в матчі з РумунієюЗбірна Косова залишає поле на знак протесту в Румунії, фото: Gеtty ІmаgеsОдин з останніх матчів групового раунду Ліги націй завершився скандалом, за підсумками якого 20 листопада УЄФА зарахував збірній Косова технічну поразку. Косоварів покарали за інцидент, який стався 15 листопада в Бухаресті наприкінці матчу з Румунією. Тоді вони пішли з поля в компенсований арбітром час за рахунку 0:0. Причиною стали провокації румунських вболівальників, які скандували образливі гасла та пронесли на трибуну прапор Сербії. Після інциденту гру призупинили, збірна Румунії понад годину чекала, коли суперники повернуться, проте матч не завершився. Збірну Румунії покарали за поведінку глядачів домашнім матчем за порожніх трибун та штрафом у 128 тис. євро. Завдяки цьому рішенню Румунія, яку очолює екстренер "Шахтаря" та "Динамо" Мірча Луческу, фінішувала у групі з 18 очками першою та напряму вийшла до дивізіону В. Косово залишилося другим з 12 пунктами та зіграє в стикових матчах за право підвищитися у класі. 

Опонентом збірної України у плей-офф Ліги націй 2024/25 стала Бельгія. Наша національна збірна посіла друге місце у групі В1 та позмагаються за вихід у Дивізіон А. Там чотири місця претендують вісім збірних, пише Gаzеtа.uа. Матчі України з Бельгією відбудуться навесні. Перший поєдинок запланований на 20 березня, другий - на 23 березня. Переможець плей-офф розпочне в Дивізіоні А сезон 2026/27 Ліги націй. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Україна здолала Албанію і вийшла в плейоф Ліги націй Збірна фінішувала третьою в групі А3. Підопічним Доменіко Тедеско вдалося набрати чотири пункти. Бельгійці здобули перемогу над Ізраїлем і зіграли внічию на виїзді проти Італії. Усі пари плей-офф за місце в Дивізіоні А Ліги націй: Туреччина - Угорщина, Україна - Бельгія, Австрія - Сербія, Греція - Шотландія. Чехія (11 очок) здобула перше місце в цьому квартеті та вийшла до елітного дивізіону Ліги націй. Україна (8 балів) фінішувала на другій сходинці та зіграє у плейоф за путівку до Дивізіону А. Грузія (7 пунктів) стала третьою і позмагається у плейоф за збереження прописки в Дивізіоні В. Албанія (7 очок) посіла останню позицію та вилетіла до Дивізіону С. Свого суперника у стикових матчах за вихід до еліти Ліги націй наша команда дізнається під час жеребкування, яке відбудеться у п'ятницю, 22 листопада. Це буде одна зі збірних, яка посіла третє місце у своїй групі Дивізіону А: Шотландія, Бельгія, Угорщина або Сербія.

Це не економічне, а геополітичне об'єднання, каже турецький політолог Тогрул Ісмаїл Президент Азербайджану Ільхам Алієв під час візиту в Італію говорив про транзит азербайджанського газу територією України. Це політичний проєкт чи економічний? &еnsр;Усі великі проєкти мають геополітичний характер, економічні параметри іноді опиняються на другому плані. Азербайджан постачає газ через Грузію та Туреччину, бо там є інфраструктура, спрямована на Південь Європи. Україна альтернативний проєкт. У ньому зацікавлені країни Центральної Європи Угорщина, Словаччина, Австрія та Німеччина. Чи це вигідно? Думаю, що президент Азербайджану невипадково про це говорить. Усі розрахунки є. Як Туреччина відреагує на прокачування азербайджанського газу через Україну? &еnsр;Спокійно. Бо є альтернатива. Анкара купує не тільки азербайджанський газ, є інші постачальники. Так Азербайджан та Туреччина підписали Шушинську декларацію (підписано 15 червня 2021 року, де відображено питання співпраці на міжнародному рівні, політичні, економічні відносини, культуру, енергетичну безпеку, значення Південного газового коридору. Країна), і вони союзники, але це дві самостійні держави. Баку провадить власну економічну політику, оскільки енергетика для нього має особливе значення. На найвищому рівні нормально реагуватимуть на такі речі. Звідки Туреччина бере енергоносії? &еnsр;В Ірану, Іраку, Росії й Азербайджану. Це джерела нафти та газу. І газ із Катару й інших країн, морем. Географія імпорту широка. Найдорожчий енергоносій у нас з Ірану, там доходило до судових процесів між країнами. Ставлення Туреччини щодо українсько-російської війни це концепція чи реактивна поведінка? &еnsр;Концепція. Анкара дотримується міжнародного права та визнає територіальну цілісність України в її міжнародно визнаних кордонах. Водночас і Україна, і Росія важливі для нас сусіди. Тому Анкара намагається досягти миру, як це було й у Стамбулі під час зернової угоди. Нам важливо, щоб у Чорному морі було безпечно й у регіон не зайшли інші країни, бо це змінить баланс сил. Він уже змінився після анексії Криму Росією, і процес пішов у небажаному для нас руслі. Що більше свого, то менше залежності Туреччина єдина, мабуть, визнала війну Росії проти України війною, хоча ні РФ не оголосила війну Україні, ні навпаки. Анкара визнала війною і запровадила, на основі міжнародного права, відповідні умови Конвенції Монтре (відновила суверенітет Туреччини над протоками з Чорного моря в Середземне. Країна). Це означає, що військові кораблі країн, що воюють, не можуть увійти в Чорне море, але можуть вийти. Торгові судна можуть вільно долати протоки. Мир економічно вигідний Анкарі. Звісно, в нинішній ситуації Туреччина виграє від торгівлі з РФ, оскільки Захід запровадив санкції проти Росії й навпаки. Але в геополітичному сенсі Туреччина не зацікавлена у продовженні війни, бо це впливає на весь Чорноморський регіон і хоч опосередковано, але б'є по економіці країни. До лютого 2022-го Україна тільки з Туреччиною мала інтенсивний обмін військовими технологіями, тоді як з іншими країнами НАТО співпраці не було. &еnsр;Анкара має не лише з Україною такі відносини, а й з Азербайджаном, Грузією, країнами Центральної Азії. Хто хоче технологічно з Туреччиною працювати працює. Київ захотів, тож і співпрацювали. На жаль, Україна завжди дивилася лише на Європу й багато речей було втрачено. Чого тільки варта історія Зони вільної торгівлі між країнами, яка нині тільки закінчується. Це не дуже оперативний підхід (Туреччина й Україна понад 15 років готували ЗВТ, що є одним із найбільших термінів у світі. Країна). По-друге, така співпраця не суперечить принципам НАТО. Туреччина сама створює деякі зразки озброєнь, як-от безпілотники. За угодою з Альянсом, вона, наприклад, не може продавати союзному Азербайджану зброю інших держав НАТО. США були налаштовані проти Баку, незважаючи на те, що саме територія Азербайджану була окупована вірменами. Але, за двосторонньою лінією, Туреччина працює з усіма країнами і зброю власного виробництва може експортувати. Тож має бажання розвивати свій військово-промисловий комплекс? &еnsр;Що більше свого, то менше залежності. Це ми добре побачили під час війни в Сирії. Тоді деякі країни забрали свої системи протиповітряної оборони "Петріот" від сирійсько-турецького кордону. Це я про німців. США також цікаво підходять до цього, Сенат забороняє продаж "Петріотів" Анкарі. Тоді Туреччина організувала тендер для своєї системи ППО, виграли китайці. Американці одразу заперечили, Туреччина відмовилася. Та на нове прохання продати "Петріоти" вони знову відмовили. Потрібно налагоджувати відносини на двосторонньому рівні Після цього Анкара домовилася з РФ купити С-400. Американці спочатку мовчали. Ми заявили, що систему буде використано в межах Туреччини й не буде приєднано до натовської. Незважаючи на це, після купівлі С-400 Штати запровадили санкції проти Туреччини. Ці подвійні стандарти навчають нас, як поводитися. Тому своє озброєння дає більше свободи дій. Чому Німеччина прибрала зенітно-ракетні комплекси "Петріот", після того як турецький винищувач збив російський бомбардувальник? &еnsр;Це потрібно в німців питати. Можу припустити, що Берлін тоді грав у свої ігри й не хотів іти на конфлікт із Москвою. Яка громадська думка в Туреччині щодо Криму батьківщини кримських татар? &еnsр;Анкара підтримує територіальну цілісність України. Жодних ідей приєднати півострів до Туреччини немає. За Ататюрка було сформовано уявлення про турецькі національні кордони, Крим туди не входить. Проте він духовно важливий для нас. Кримські хани вважаються прямими спадкоємцями османського двору. Якби рід Османів припинився, то хтось із ханів міг би посісти престол. У Туреччині живе багато кримських татар, які мігрували сюди в різні періоди. Вони активно підтримують зв'язок з історичною батьківщиною. Тому Анкара намагається допомогти Україні звільнити затриманих Москвою кримських татар. З повагою ставиться до Мустафи Джемілєва, лідера Меджлісу кримськотатарського народу. І бачить Крим лише у складі України та водночас як батьківщину кримських татар. У Туреччині, Азербайджані, країнах Центральної Азії позитивно сприймають концепцію єдності тюрків. Як вийшов такий контракт із "русским миром", від якого всі сахаються? &еnsр;Ідеться не про об'єднання всіх тюрків під диктат однієї держави, а про об'єднання всіх тюрків у культурному плані. Наприклад, в Азербайджані державна мова деякий час і називалася турецька, тобто не анатолійська турецька, а саме азербайджанська турецька. І викладачів запрошували з Туреччини. Колись у Криму виходила газета "Терджиман" Ісмаїла Гаспрали (в українській історіографії Ісмаїл Гаспринський), яку могли вільно читати й у Казані, й у Баку, й у Стамбулі, й у інших тюркських центрах. Потім за радянських часів сталися зміни алфавіту під кирилицю, зміни стилю мови, щоб віддалити тюркські мови, але тепер знову триває процес єднання та культурного порозуміння. Створено Об'єднання тюркських держав, але це не спрямоване проти когось. Чому "русский мир" так дратує? Це почалося ще з часів Катерини ІІ, яка говорила про панславізм, але саме царська Росія в союзі з німцями поділила Польщу. Було чотири поділи, вперше ще 1774 року, а востаннє 1939-го. Тюрки такого негативного досвіду не мали, тому нікого це не дратує. До речі, Україна також може долучитися до Об'єднання тюркських держав (кримські татари офіційно визнані корінним народом України. Країна). Якщо РФ змінить свої підходи теж зможе. Поняття тюркізму це духовна єдність усіх тюркських народів, тут немає політичного об'єднання під єдиним началом. Нічого агресивного, ніхто під цими гаслами чужої території собі не вимагає. Казахстан заявив про готовність провести переговори України та РФ. Про таке багато хто говорить. А Баку чи Астана були б добрим місцем для таких переговорів? &еnsр;Чому ні. Коли конфліктують дві європейські держави, страждають і країни, які хочуть добрих відносин із ними. Туреччина, Азербайджан і Казахстан мають хороші відносини з Україною та Росією. Водночас усі три країни межують із Росією: Туреччина має морський кордон, а Азербайджан і Казахстан сухопутний. Нашим країнам вигідно, щоб цей конфлікт врегулювали на основі міжнародного права. Якщо нині буде щось вирішено не так, якщо Захід дасть розчленувати Україну, для нас це буде вважатися загрозою. Але якщо Захід провокуватиме розпад Росії для нас це теж проблема. Ідеальний сценарій територіальна цілісність України та РФ, припинення війни, розведення військ, домовленості й угоди. Росію непокоїть вступ України до НАТО домовляйтеся. Київ турбує безпека домовляйтеся. Міжнародне право потрібне для нас, а не для супердержав, які можуть легко його порушувати. Є жарт, що всі моря єднають інтереси країн, а Чорне роз'єднує. Який ідеальний формат взаємовідносин між країнами Чорного моря, Каспію та Середземномор'я? &еnsр;Чорне море теж довгий час єднало. Альянс країн Каспію, Чорного та Середземного морів може бути в тому разі, якщо сторони домовляться між собою та виконуватимуть домовленості. Це потребує миру та реалізації економічних інтересів усіх країн. Скажімо, Туреччина не просто так стала членом НАТО. Це результат сталінських територіальних претензій до неї та вимоги радянської військової бази у Стамбулі. Тому Анкара змушена була шукати підтримки ззовні. Сьогодні багато проблем цих трьох морів можна розв'язати навіть на двосторонньому рівні. Та й тут багато конфліктів: між Україною та РФ, Грузією та РФ, Азербайджаном та Вірменією, Туреччиною та Грецією. Є інтереси Євросоюзу й окремі інтереси США. Хто як хоче, так і бачить регіон. І як Україні бути в такому вихорі протиріч? &еnsр;Україні потрібна багатовекторність. Річ не в наших бажаннях, а в тому, що РФ та Євросоюз бачать Україну як буферну державу. Те саме я можу сказати про Туреччину, її сприймають як буферну зону й не хочуть приймати в ЄС. Вступ Туреччини чи України до Євросоюзу це вихід ЄС на проблемні зони, а європейці хочуть жити в мирі, нехай інші страждають та вирішують ці проблеми. Ви не будете, як ми, але робитимете те, що нам потрібно Колись Євросоюз пропонував країнам Східної Європи та Південного Кавказу "Східне партнерство". Це пропозиція бути буферною зоною для шести країн Білорусі, України, Молдови, Грузії, Вірменії й Азербайджану. Логіка проста: ви не будете, як ми, але робитимете те, що нам потрібно. Євросоюз не економічне, а політичне об'єднання. Чому вони зробили країни Балтії членами НАТО та ЄС, коли економічних передумов не було? Бо Балтійське море таким чином перейшло під контроль Євросоюзу та НАТО. Чому Україну й Туреччину не беруть до Альянсу, а Балтійські країни увійшли? &еnsр;Через геополітичні інтереси. Грецію прийняли в ЄС, коли в економічному сенсі це була жахлива країна. Говорити про демократію там теж не доводилося. Але в Греції було Егейське море і контроль виходу на протоки! Хіба Іспанію взяли, бо там була потужна економіка чи стара демократія? Та ні, вся річ у Гібралтарській протоці. Водночас французи довго не хотіли Британію приймати в ЄС. ЄС це політичний проєкт, тому країни Балтії прийняли в ЄС та НАТО, виходячи з геополітичних інтересів. Навіть якщо Україна виконає всі умови для вступу в Євросоюз це не матиме значення. Країни ЄС самі ухвалюють рішення, кого приймати, а кого ні. ЄС сприймає Україну та Туреччину як буфер. Тому Україні потрібно налагоджувати відносини з іншими державами на двосторонньому рівні, не маючи ілюзій щодо свого майбутнього в Євросоюзі. Передплатити журнал "Країна"