Search trend "Турелі"

Підрозділи Сил оборони почали випробовувати в бойових умовах нові ударні наземні роботизовані комплекси, оснащені турелями з автоматами.

Українські військові почали випробовувати на передовій нові ударні наземні роботизовані комплекси з дистанційно керованими турелями у складі двох автоматів системи Калашникова. Повний текст новини

У підрозділах Сил оборони України розпочали випробування нових дешевих ударних наземних роботизованих комплексів.
Про це повідомило Міністерство оборони України.
Комплекс побудований на чотириколісному шасі з безповітряними шинами та оснащений захищеним корпусом.
Така конструкція підвищує його стійкість до уламків, куль і проколів, а також дозволяє маневрувати у складній місцевості.
Ударні спроможності комплексу забезпечує спеціалізована турель, розроблена за технічним завданням кластера оборонних інновацій Brave1.
НРК зі спаркою АК-74. Джерело: Міноборони України.
Вогневий модуль має спарену турель, на яку можна встановити одразу два автомати АК-74.
Це значно підвищує щільність вогню під час штурмових і оборонних дій проти ворожої піхоти.
Крім того, турель можна встановлювати на інші колісні та гусеничні НРК.
Проєкт отримав грантове фінансування, а від задуму до створення готового прототипу розробникам знадобилося менш ніж шість місяців.
Кілька підрозділів Сил оборони вже випробовують ці системи в бойових умовах.
НРК зі спаркою АК-74. Джерело: Міноборони України.
Зокрема, підтверджено випадки їх успішного застосування Центром спеціальних операцій «А» СБУ проти ворожих засідок із дронами-«ждунами».
У березні повідомлялося, що українська компанія ROBONEERS представила новий дистанційно керований бойовий модуль зі спаркою Ак-74.
За задумом розробників, така конфігурація забезпечує надійне вогневе прикриття піхоти та ефективне подавлення противника на малих дистанціях.

Міністерство оборони України продовжує масштабувати Defence City – кількість резидентів спеціального правового режиму зросла до 51 українського виробника озброєння та військової техніки. За останні тижні до Defence City долучилися ще кілька підприємств. 
Про це пише Рубрика, посилаючись на оборонне відомство.
Defence City було створено за участі Міністерства оборони України як спеціальний правовий режим для підтримки та масштабування українського оборонного виробництва. Статус резидента Defence City надає підприємствам комплекс інструментів державної підтримки. Серед них –
податкові та митні стимули,
підтримка релокації та захисту виробничих потужностей,
додатковий захист чутливої інформації,
а також спрощення окремих експортних процедур.
"Defence City стає одним із системних інструментів розвитку українського ОПК. Зростання кількості резидентів означає, що дедалі більше виробників отримують умови для масштабування виробництва, залучення інвестицій та захисту своїх потужностей", – зазначила радниця Міністра оборони України Ганна Гвоздяр. 
Збільшення кількості резидентів Дефенс Сіті демонструє поступове розширення спеціального правового режиму та охоплення ним дедалі більшої частини українського оборонно-промислового комплексу.
↓Читайте також





На фронті військові тестують нові роботизовані турелі з автоматами







Українські експерти JATEC консультують НАТО щодо протидії дронам







В Україні вперше оголосили тендер на закупівлю наземних роботизованих комплексів за характеристиками Міноборони



The post Міноборони розширює екосистему Defence City: кількість резидентів вже понад 50 appeared first on Рубрика.

Українські захисники розпочали практичне тестування інноваційних роботизованих турелей, оснащених автоматами Калашникова, безпосередньо в умовах бойових дій. Це технологічне рішення покликане мінімізувати ризики для особового складу та підвищити ефективність...

У підрозділах Сил оборони України розпочалося випробування нових ударних наземних роботизованих комплексів (НРК) у бойових умовах. Це спеціальні роботизовані турелі з автоматами системи Калашникова – найпоширенішою стрілецькою зброєю у війську. Ударні комплекси розроблено за технічним завданням від кластера оборонних інновацій Brave1.
Про це пише Рубрика, посилаючись на Міністерство оборони України.
Як наголошують в оборонному відомстві, вони оборони системно працює над впровадженням роботизованих комплексів. Саме вони мають перебрати на себе найбільш небезпечну на фронті, мінімізуючи присутність піхоти в зоні прямого вогневого контакту.
Фото: Міноборони
Кілька підрозділів Сил оборони вже випробовують ці системи в бойових умовах. Зокрема, є підтверджені випадки успішного застосування Центром спеціальних операцій «А» СБУ проти ворожих засідок із дронами-«ждунами».
Проєкт отримав грантове фінансування, а від ідеї до створення готового прототипу розробникам знадобилося менш ніж 6 місяців.
Використання звичайних автоматів Калашникова дає змогу здешевити виробництво і швидко масштабувати розгортання ударних НРК на фронті.
Комплекс побудований на чотириколісному шасі з безповітряними шинами та оснащений захищеним корпусом. Така конструкція робить його стійким до уламків, куль та проколів і дозволяє маневрувати у складній місцевості.
Фото: Міноборони
Вогневий модуль має спарену турель, яка дозволяє монтувати одразу два автомати. Це значно підвищує щільність вогню під час штурмових та оборонних дій проти ворожої піхоти. Окрім цього, турель може встановлюватися на інші колісні та гусеничні НРК. 
↓Читайте також





Україна передасть музеям держав-партнерів зразки знищеної техніки рф: трофеї покажуть у Литви, Латвії, Естонії, Данії та Нідерландів







Броня та дані в реальному часі: НГУ показала нові бронеавтомобілі РХР







В Україні масштабують використання наземних роботизованих комплексів: від початку року вони виконали понад 66 тисяч місій



The post На фронті військові тестують нові роботизовані турелі з автоматами appeared first on Рубрика.

Комплекси вже успішно показали себе проти ворожих засідок із дронами-«ждунами», зазначили у відомстві

Армія США провела бойові стрільби з керованої комп'ютером турелі на базі Ford F-250, збиваючи дрони, поки стрілець-людина працював з пікапа. Навчання Project Sandhills 2.0 відбулися 18 серпня 2026 року на полігоні 63 у Форт-Ліберті.

Українські військові отримали систему віддаленого керування автомобілем «Кабан», що переробляє транспорт в НРК.

Про передачу систем 3-му армійському корпусу, 429-й окремій бригаді безпілотних систем «Ахіллес» та 49-й бригаді ЗСУ розповідає розробник Мілітарному.

«Кабан» – комплексна система віддаленого керування автомобілем, яка встановлюється без втручання в конструкцію різних цивільних та військових транспортних засобів.

Платформа дозволяє швидко переходити з віддаленого керування на особисте. Основним каналом зв’язку є Starlink, також вона підтримує аналогову відеопередачу з радіокеруванням. У разі втрати зв’язку «Кабан» автоматично здійснює аварійну зупинку НРК.

«Кабан» має вбудовану цифрову мапу з можливістю створення маршрутів, нанесення міток та «помічника водія», який відображає прогнозовану траєкторію руху транспорту.

Як зазначає виробник, носій системи дистанційного керування також можна обладнати інфрачервоними камерами, прожекторами, сіткомітами та платформами для запуску дронів.

Як зазначає директор та головний розробник Давид, головна мета розробки – зменшити кількість ситуацій, у яких військові мають особисто перебувати на найбільш небезпечних ділянках маршрутів.

НРК на базі Humvee, обладнаний системою керування «Кабан». Фото: Avidev

Автомобілі, обладнані системою, можуть використовуватися для евакуації, доставки вантажів, забезпечення позицій та виконання інших логістичних завдань на фронті.

«З 2022 року наші компанії працюють над технологіями, які допомагають зберігати життя українських військових і вже можуть застосовуватися на фронті. Ми починали з безпілотників Angel Arrow та Lucky Strike, а тепер розвиваємо рішення не лише для неба, а й для землі», — зазначає виробник.

Особливості системи дистанційного керування «Кабан». Колаж: Мілітарний

«Кабан» розробляється за підтримки кластера Brave1 та, як зазначає виробник, має ряд успішних бойових операцій.

Зацікавлені в системах дистанційного керування автомобілями підрозділи Сил оборони України можуть звертатися через офіційний сайт розробника.

Подібну практику переобладнання авто в безпілотник тестують в США, де НРК на базі пікапу Ford F-250 озброїли туреллю з автоматичним дробовиком для боротьби з БпЛА.

Денис Ніколаєнко, CEO та співзасновник «Око Камера», у колонці для AIN розповідає, чим запам’яталася цьогорічна подія, а також аналізує, як міжнародні виставки допомагають оборонним компаніям зростати. 19 і 20 серпня у данському Гернінгу пройшла найбільша міжнародна оборонна виставка Скандинавії DALO Industry Days. DALO Industry Days відрізняється від звичайних оборонних виставок — і за структурою, і за філософією. Щоб зрозуміти специфіку події, варто почати з того, хто її організовує та навіщо. Повністю державний захід Виставка проводиться щороку з 2012 року. Організовує її уряд Данії, а точніше — данське агентство оборонних закупівель (DALO) — аналог нашого АОЗ. Це закрита B2G (Business-to-Government) виставка, яка має чітку мету, — зміцнення співпраці між данськими збройними силами, закупівельниками та міжнародною оборонною індустрією. Щороку виставка збирає сотні виробників зброї та військової техніки з усього світу й тисячі гостей, серед яких найбільше — військових з різних країн НАТО та представників закупівельних організацій.  Це професійний matchmaking на національному рівні, де армія артикулює свої потреби, а бізнес — пропонує рішення. «Око Камера» на DALO Industry Days 2026, фото надане автором матеріалу Ідеальне місце для пошуку північного партнера Український DefTech-сектор уже вдруге представив свою продукцію на виставці. За нашими підрахунками, цьогоріч українських компаній на події було більше. Зріс і масштаб: гості події побачили повнорозмірні макети ударного дрона FP-1 і ракет FP-5, FP-7 та FP-9 від Fire Point, НРК і турелі від Tencore, UGV Robotics, DevDroid та Frontline Robotics, різноманітні БПЛА від TAF Industries та Airlogix, та багато іншого озброєння, яке вже довело свою ефективність на полі бою.  Також було щонайменше кілька об’єднаних стендів. Зокрема свої тепловізійні камери ми представили на великому стенді нашого партнера MITS Industries, поруч із понад 10 провідними українськими виробниками.  Данія — один із головних партнерів України як за кількістю допомоги, так і за масштабом і глибиною спільних проєктів. Саме Данія першою створила механізм допомоги, у межах якого напряму фінансує закупівлю озброєння в українських виробників для потреб ЗСУ («данська модель»). І цей контекст дуже відчувався на DALO Industry Days. Дуже теплий прийом і значна зацікавленість українським продуктом — саме такі враження від цієї виставки. Іншою особливістю події є те, що сюди з’їжджаються виробники з усіх нордичних і балтійських країн, що робить DALO ідеальним майданчиком для пошуку північного партнера — і для спільних розробок продуктів, і для спільних підприємств. Це підтверджують і результати виставки:  Tencore і данська Copenhagen Group A/S підписали меморандум про взаєморозуміння, спрямований на вихід українських НРК на ринок Данії; Airlogix та фінська Innokas домовилися створити виробництво українських БПЛА у Фінляндії; TAF Industries і данська Upteko оголосили про створення спільного підприємства в Данії. Ще однією особливістю DALO є фокус на морській техніці. Ми побачили велику кількість як різного роду катерів, так і безпілотних систем для надводних і підводних операцій. Це, звісно ж, пояснюється географічним розташуванням Данії та сусідніх скандинавських країн.  Окрема секція була присвячена виробам, здатним витримувати роботу в суворих арктичних умовах. Тож якщо ви створюєте технології, пов’язані з морем, або здатні працювати в суворих погодних умовах, DALO може бути ідеальним місцем, щоб заявити про себе. Читайте також: Eurosatory 2026: Україна більше не вчиться у світу — світ вчиться в України. Головне з найбільшої оборонної виставки — колонка Багато цілей — один інструмент Для чого українські оборонні компанії, в принципі, витрачають ресурси й час на міжнародні виставки?  Defense Tech — сфера з підвищеним ризиком і специфічним продуктом. Розвиток компанії, партнерства, продажі тут — це передусім про людські взаємини та довіру. І побудувати їх можна лише за особистого контакту. Саме тому 99% подій у дефенсі офлайн. Виставки — один із важливих маркетингових інструментів у дефенсі, який може допомогти досягти дуже різних цілей. Усе залежить від поточних потреб і ресурсів.  Головний ефект від присутності на вагомих міжнародних подіях — про вашу компанію дізнається більше людей, ваш продукт валідують і зростає довіра. Звісно, за умови, що ви робите потрібний якісний продукт і вмієте в нетворкінг. Працює принцип “show, don’t tell”. Потенційний покупець може десятки разів зустрічати та прогортувати ваш продукт у стрічці, а може один раз побачити наживо та поспілкуватися — і часто це змінює все. Що ще можуть дати виставки: Знайомства і нетворкінг — ідеальний спосіб розширити коло потенційних клієнтів, партнерів та інвесторів, адже саме сюди вони їдуть у пошуках нових цікавих контактів і для знайомства зі стартапами. Розбудова бренду & впізнаваності — часто сам факт вашої присутності на впливовій події слугує маркером певного рівня вашої компанії. Виставки дають змогу комунікувати з аудиторією без слів. Дизайн стенду, брошури, мерч, інтерактиви, спонсорства — існує безліч можливостей доносити меседжі та формувати в свідомості аудиторії образ вашої компанії. Аналіз ринку та конкурентів — виставки дають унікальну нагоду в одному місці побачити, чим живе індустрія, першими дізнатися про нових гравців і тренди. У закритій сфері, де в медіа та соцмережах з безпекових причин висвітлюється далеко не все, це гарна нагода зазирнути за лаштунки. Міжнародний GR та адвокація галузі — у приватних розмовах і виступах на панельних дискусіях ви отримуєте змогу напряму впливати на те, як Європа чи світ бачить подальшу підтримку України. Крім того, кожна окрема компанія репрезентує і український Defense Tech загалом, і це ваш шанс зміцнювати позицію України як рівноправного й необхідного для європейської безпеки партнера. Міжнародних оборонних виставок, зокрема європейських, існує багато. І, найімовірніше, ставатиме ще більше. Не кожна підійде вам — це нормально. Щоб не витрачати кошти й час даремно, досліджуйте тематику події та цільову аудиторію, вивчайте всі можливості, які вона може запропонувати, і потім ухвалюйте рішення щодо участі.  З власного досвіду ви найкраще зрозумієте, що працює для вас, на яких виставках фокусуватися і як перетворити участь у події з витратної статті на системний важіль зростання компанії. Читайте також: Як український сектор оборони змінився за 35 років: від списання техніки в 90-х до дронів з ШІ вже сьогодні

США провели випробування безпілотних комплексів для розмінування та перехоплення дронів Sandhills Project.
Про хід випробувань повідомляють учасники випробувань в інтерв’ю Defense Daily.
До навчань була залучена 20-та інженерна бригада 18-го авіадесантного корпусу США, яка використовує різноманітні БпЛА та НРК для інженерних задач.
21 серпня інженери випробували технологію виявлення мін на НРК на основі ШІ Safe Pro AI у поєднанні з БпЛА Black Widow для оцінки маршрутів руху та визначення меж мінних полів.
«Зокрема, що стосується не повністю автономних операцій, ми хочемо переконатися, що в ланцюгу управління все ще залишається людина. Перш ніж застосувати будь-які летальні засоби, наприклад, підірвати лінійний заряд, ми хочемо переконатися, що людина підтвердить таку дію», — зазначив полковник Джефф Берджес, командир 20-ї інженерної бригади.
НРК на базі Ford F-250 визначає маршрут на основі Safe Pro AI; зйомка із супроводжуючого БпЛА Black Widow. Фото: XVIII Airborne Corps
Технологія Spotlight AI на основі геопросторового злиття даних зйомки з дронів помічає та визначає тип боєприпасу, який може бути прихований від людського ока.
Як зазначає розробник, система аналізує базу даних з близько 3 млн зображень та визначає конкретний тип зі 150 видів боєприпасів.
Після визначення загроз ШІ планує оптимальні маршрути переміщення для користувача.
Система здатна працювати не тільки на серверах, а й на окремих носіях, як ноутбуках.
Як зазначає Safe Pro Group, ШІ активно використовується для гуманітарних та агрокультурних місій в Україні.
Safe Pro: Виявлення мін у реальному часі в Україні за допомогою штучного інтелекту, відображене на програмній платформі TAK.
Також 18-й авіадесантний корпус протестував дрон-перехоплювач Bumblebee V2, оснащений ШІ для самостійної ідентифікації та наведення на повітряну ціль.
Ці перехоплювачі зберігаються в спеціальному контейнері Bee Hive із обладнанням для дистанційного пуску дронів.
Зокрема, на випробуваннях був помічений НРК на базі Ford F-250, оснащений туреллю Edda з автоматичним дробовиком для боротьби з БпЛА.
Платформа з туреллю успішно знешкодила кілька дронів діаметром приблизно 7 дюймів на відстані від 10 до 100 м.
Дрон-перехоплювач Bumblebee V2 та контейнер Bee Hive. Фото: XVIII Airborne Corps
Армія США зазначає, що подібні засоби використовуватимуться для підтримки інженерних команд, що знешкоджують мінні поля, колючий дріт та інші загородження.
Армія США провела проєкт Sandhills з метою інтеграції оперативних підрозділів, урядових організацій, промислових компаній та збору відгуків військових для формування бази рішень інженерних задач, які виконуватимуть оператори безпілотних систем.
Технік налаштовує турель Edda на Ford F-250. Фото: XVIII Airborne Corps
У рамках проведення першого Sandhills у 2024 році проводився експеримент із застосування роботизованих, автономних систем для прориву загороджень під час широкомасштабних бойових операцій.

США випробовують НРК на базі пікапу Ford F-250 зі встановленою туреллю з автоматичним дробовиком для боротьби з БпЛА.
Про це повідомляє DVIDS.
Транспортний засіб працює на базі платформи автономного керування Forterra AutoDrive та оснащений туреллю Edda від компанії 9 Mothers з автоматичним дробовиком для боротьби з БпЛА.
Тестування та проведення стрільб НРК пройшли в рамках більшого проєкту США — випробувань безпілотних комплексів для інженерних цілей Project Sandhills 2.0.
Компанія Forterra, що постачає для Армії США інтегровані автономні бойові системи на базі автомобілів Ford F-250, 31 липня заявляла про участь у проєкті.
НРК на основі Ford F-250 з туреллю Edda. Фото: XVIII Airborne Corps
Модуль Edda важить близько 23 кг і виявляє дрони акустично, а не покладаючись на радіолокаційні або радіочастотні датчики.
Система залишається пасивною до моменту пострілу і не випромінює сигнал, який супротивник міг би використати для того, щоб першим виявити засіб.
Турель уражає дрони діаметром приблизно 7 дюймів на відстані від 10 до 100 м.
Армія США зазначає, що подібний засіб використовуватиметься для підтримки інженерних команд, що знешкоджують мінні поля, колючий дріт та інші загородження.
Технік налаштовує турель Edda на Ford F-250. Фото: XVIII Airborne Corps
У рамках проведення першого Sandhills у 2024 році проводився експеримент із застосування роботизованих, автономних систем для прориву загороджень під час широкомасштабних бойових операцій.

Українська компанія UFORCE розкрила подробиці про свій новітній морський дрон MV11, розроблений для виконання завдань Сил оборони України.
Про це «Мілітарному» розповів керівник проєкту.
В основу розробки MV11 покладено досвід випробувань попередньої платформи MV7 у складних умовах Атлантичного океану.
«Вона була створена спеціально для роботи у важких умовах моря і принципово відрізняється майже за всіма параметрами від інших платформ подібного класу в Європі», — повідомив представник компанії.
За даними розробників, на сьогодні MV11 є найбільшим у Європі надводним дроном.
MV11 сімейства MAGURA. Джерело: UFORCE.
Загальна довжина платформи сягає 12 метрів, ширина — 3,5 метра, а вантажопідйомність перевищує 2 тонни на дистанції понад 2000 морських миль.
Для інтеграції різноманітного корисного навантаження дрон має 10 м³ вільного внутрішнього простору.
Розробники вважають найефективнішою конфігурацією для умов сучасної війни версію повністю автономної платформи протиповітряної оборони ближнього та середнього радіусу дії.
У такому варіанті на безпілотник можна встановити кілька десятків повітряних перехоплювачів, гіростабілізовану турель калібру 12,7 мм та радар огляду і супроводження цілей.
Морський дрон MV11 під час параду на День Незалежності України. 24 серпня 2026 року. Стоп-кадр із відео Офісу Президента
У компанії зазначають, що така система може стати ефективним засобом захисту берегових зон та проток від повітряних загроз.
Дизайн та R&D-бюро UFORCE у Португалії розробило платформу із залученням міжнародних інвестицій.
Раніше новий MV11 продемонстрували під час параду до Дня Незалежності України на річці Дніпро.

Армія США шукає компанії, здатні забезпечити постачання дефіцитних та застарілих компонентів для бойових машин M2A2 ODS-SA Bradley, які використовуються для військової допомоги Україні.
Відповідне повідомлення оприлюднило Командування контрактів армії США — Детройтський арсенал.
БМП M2 Bradley — призначена для забезпечення транспортування піхоти на полі бою, ЇЇ 25-мм гармата M242 Bushmaster пробиває більшість російської бронетехніки та може вести як поодинокі постріли, так і нищівні черги зі швидкістю до 500 пострілів на хвилину.
Наразі це дослідження ринку, яке має визначити потенційних постачальників та їхні технічні можливості.
Особливу увагу американське командування приділяє компонентам, на постачання яких впливає застарівання виробничої бази та припинення їхнього випуску окремими постачальниками. Потенційні підрядники повинні мати негайний доступ до таких деталей або реалістичний план їхнього відновлення чи виробництва.
БМП Bradley на озброєнні 82-ї бригади ДШВ ЗСУ. Жовтень 2025. Фото: сторінка бригади у Facebook
До переліку входять блок керування приводом турелі, модуль керування трансмісією, кріплення для обігрівача, боєприпасні жолоби, шестигранні компоненти нижнього болта системи TAS, лінзові ліхтарі Dialight Corp, а також інші спеціалізовані структурні, електричні та механічні підсистеми M2A2 ODS-SA.
Проблема із забезпеченням цих компонентів безпосередньо пов’язана із завданням швидкого відновлення Bradley до стану Fully Mission Capable Safety. Після ремонту машини мають бути готові до передачі Україні, а їхнє подальше обслуговування має забезпечуватися без затримок через дефіцит запчастин.
Потенційний підрядник також повинен мати спроможності для ремонту та технічної валідації Bradley, управління ланцюгом постачання і закупівлі спеціалізованих деталей. Окремою вимогою є здатність швидко налагодити виробництво компонентів, яких більше не виготовляють штатні постачальники.
Крім того, США планують залучити підрядника до підготовки українських військових механіків. Він має розробити навчальні курси, програми та посібники, а також забезпечити необхідне обладнання й інструменти.
У межах запланованої роботи також передбачається навчання українських механіків роботі з цією броньованою ремонтно-евакуаційною машиною.
Модернізовані БМП Bradley M2A4 в Польщі. Березень 2025. Джерело: Soldier & Technology
Американське командування вимагає від потенційних компаній надати детальний план переходу до повноцінної роботи та вказати термін від укладення контракту до поставки першої відновленої машини.
При цьому США наголошують, що оприлюднене повідомлення не є запитом на тендер і не означає автоматичного укладення контракту. Його мета — визначити компанії, здатні забезпечити ремонт, постачання компонентів та підтримку Bradley, необхідних для оборони України.
Армія США під час виставки Michigan Defense Expo 2026 у Детройті представила проєкти бойових машин піхоти, які беруть участь у програмі XM30 для заміни Bradley.

Львів’янин Остап Коркуна у 2009 році поїхав працювати у Facebook. У компанії провів майже дев’ять років, будуючи інфраструктуру з нуля, коли ще не існувало навіть хмарних провайдерів. У 2014 році, коли почалась війна, Остап співзаснував благодійну організацію Nova Ukraine, яка дотепер займається гуманітарною допомогою Україні.
До 2024 року він працював директором інженерного напрямку в People.ai — українському стартапі, що згодом став єдинорогом у Кремнієвій долині. Компанію створив підприємець Олег Рогинський, який торік заснував deftech-компанію UFORCE, найвідомішим продуктом якої є морські дрони Magura. Рік тому разом із колишнім американським військовим Остап Коркуна заснував стартап NeoLens — ШІ-асистент для ремонту військової техніки.
Про те, як олімпіади відкрили йому шлях до Кремнієвої долини, яких людей шукає в команду свого стартапу й чому не приєднався до UFORCE (хоча такі розмови велися), Остап Коркуна розповідає в інтерв’ю DOU.
Остап на міжнародній виставці дронів у Данії
«Не виділяю окрему школу українських інженерів». Чим українські розробники відрізняються від американських
— Остапе, у 2009 році ви приїхали до Каліфорнії на запрошення компанії Facebook. Яким був технологічний ландшафт того часу?
Я був у когорті перших інженерів, яких Facebook найняв з-за кордону. Просто зі Львова прилетів у Пало-Альто (місто, де натоді базувалась штабквартира компанії — ред.). У Каліфорнії немає відчуття, ніби ти чужий. У топкомпаніях працює багато місцевих, але також тут завжди збирали таланти по світу. Усе залежить від того, як добре виконуєш свою роботу, а не від того, звідки ти.
Я пропрацював у Facebook майже дев’ять років: як інженер, потім як техлід. Спершу займався розробкою інфраструктурних систем. Коли я починав, ще не було ні AWS, ні хмарних провайдерів як таких. Кожна велика інфраструктурна система писалася з нуля всередині компанії.
Ми з командою писали системи, які зараз доступні у готовому вигляді в хмарі, а тоді їх треба було створювати з нуля. Це системи, які дозволяли всім сервісам працювати на тисячах серверів у датацентрах по всій країні, а згодом уже не тільки в США. Це надзвичайно цікава робота з інженерної точки зору. І, напевно, саме цей досвід залишається назавжди — через складність задач і через людей, з якими ти працюєш.
Facebook завжди збирав топінженерів, тож навколо були люди, у яких можна вчитися. Наприклад, ми стартували в одній когорті з Джеєм Паріхом, який тепер віцепрезидент Microsoft, і Андрієм Александреску, одним із піонерів С і творцем мови D. І це допомагає й зараз. Ті, хто починали інженерами разом зі мною, сьогодні обіймають керівні посади: хтось CТO, хтось на інших топпозиціях у великих компаніях. Це чудова мережа контактів і неймовірний досвід.
Світовий фінал ICPC у 2008 році
У мене досі зберігається давнє гасло компанії на постері з тих часів, коли я прийшов у Facebook: Move fast and break things. Зараз такої цінності в компанії немає, бо вона стала корпорацією. Коли я прийшов, у компанії працювало близько чотирьох сотень людей. Коли йшов, було вже 30 тисяч. А зараз, напевно, понад сотні тисяч.
Ця робота стала ключовою частиною моєї кар’єри. Мій підхід і моя філософія — намагатися, щоб кожен наступний крок спирався на фундамент, побудований попереднім досвідом.
У Facebook я потрапив завдяки тому, що ще студентом займався олімпіадами з програмування
Саме це дозволило компанії мене помітити, й завдяки цьому я зміг показати свої вміння та досить просто пройти інтерв’ю. Коли я їхав у Facebook, в Україні цим сервісом майже не користувалися. Ніхто не знав, чи компанія взагалі виживе. Був Google, і здавалося, що він буде завжди.
У фінансовому плані Facebook теж мені багато дав. Але за дев’ять років я, напевно, взяв усе, що міг узяти, і пішов шукати шлях далі.
Facebook, 2012 рік
— Як почуваються українці у Кремнієвій долині?
Колись вважалося, що існує сильна українська (чи, як дехто казав, радянська) наукова школа. Але хочеться бути прагматиком і реалістом. По-перше, я вважаю, що в кінцевому результаті все залежить від результатів і досягнень людини. Навіть у не дуже сприятливому оточенні людина може вирости в крутого спеціаліста, і навпаки.
Українська освіта загалом фокусується на точних науках. Пригадую, коли я виростав, була можливість глибоко вивчати математику, чим я й займався. Це означало перспективу стати науковцем. Але якщо згадати моє навчання в школі і в університеті, то всі практичні навички я отримав з власної ініціативи.
Ти не виходив з університету готовим спеціалістом: ні для західних компаній, ні для українських
Принаймні так було, коли я вчився. Тоді практично всі компанії працювали в аутсорсі, і кожна аутсорс-компанія мала власні курси підготовки для людей після університету чи під час навчання.
Тому якщо порівняти українців із колегами з американських університетів, то останні мали набагато більше практичних навичок одразу після навчання. Коли я потрапив у Facebook, я навіть MacBook не бачив, а Linux хіба кілька разів. Доводилось розбиратися на ходу. І я бачив інженерів, які приходили з американських університетів: вони чудово орієнтувалися в консолі, мали практичні навички відразу. Мені доводилося наздоганяти й переганяти. Але це мене драйвило.
Люди вчаться в середовищі, і українське навчальне середовище більш заточене на академічні навички. У робочому середовищі аутсорс диктував свої особливості. І коли я вже сам наймав людей в People.ai, у мене були складнощі з тим, щоб знайти людей, які мислять продуктово.
2015 рік
— У чому причини?
Я не вважаю це недоліком самого спеціаліста. Важко навчитися продуктовому мисленню, якщо ти не працюєш над продуктами, бо просто не знаєш, які є задачі. На мою думку, одна з найважливіших речей у продуктовому підході — це ownership: ти відповідальний за продукт у межах своєї компетенції і поза нею. Тобто йдеться про відповідальність за те, що продукт працює.
Тоді я спілкувався з інженерами й питав про їхній досвід, про системи, з якими вони працювали. Я питав, як усе функціонувало в продакшні. А вони цього не знали, бо не мали доступу до того, що відбувається з їхнім кодом після того, як вони його написали і протестували локально.
Для мене це була величезна прірва: робота людини закінчується в момент, коли вона віддала код. На жаль, такі стосунки замовників із аутсорсом були не рідкістю: ви, мовляв, пишете код, а дані ми вам не даємо, тестуємо самі.
Людина каже: «Я написав код, закомітив — готово, задача закрита». Але це не так, поки ти не перевірив усе вручну. Навіть якщо зробив гарні юніт-тести, але не переконався, що це працює, задача не закрита.
«Запит на сеньйор-інженерів величезний, а запиту на джуніор-інженерів практично немає»
— Чи змінюється статус Кремнієвої долини зараз?
У Долині всі чули про захмарні зарплати, якими OpenAI чи Anthropic переманюють інженерів. Запит саме на сеньйор-інженерів величезний, а запиту на джуніор-інженерів практично немає. AI-агенти сьогодні чудово пишуть код на рівні джуніор-інженера, а то й вищому. Але добре ухвалювати продуктові й архітектурні рішення агенти ще не навчилися (і, мабуть, не скоро навчаться).
Ситуація на ринку цікава, бо неможливо вийти з університету й одразу стати сеньйором. А набиратися досвіду стає складніше. Тож одні люди нарозхват, їх неможливо найняти, а інші не можуть знайти роботу. І ті, і ті — інженери.
— Що вам дав досвід роботи в People.ai? Один із засновників компанії Олег Рогинський зараз виготовляє ударні дрони Magura, чи не запрошував він вас приєднатися?
Олег звʼязався зі мною, коли почав набирати команду. Напевно, це свідчить про те, що я добре виконував свою роботу в People.ai. Цей досвід кардинально відрізнявся від того, що був у Facebook. Там я пропрацював майже дев’ять років, а це вже чимало за мірками Кремнієвої долини. Трохи виснажився, бо в Facebook завжди було інтенсивно. Водночас хотів шукати, чим хочу займатися далі. Усвідомив, що не зрозумію цього, поки не звільнюся. Тож я пішов і взяв перерву на кілька місяців. У цей час я почав консультувати MacPaw в Україні. Йшлося не про інженерні питання — їхні інженери краще розв’язували реальні проблеми у своєму технологічному середовищі, ніж це робив би я зі своєї фейсбук-бульбашки з її інфраструктурою й технологіями.
Але я міг допомогти з організаційними та менеджерськими питаннями, міг застосувати свій досвід побудови сильних інженерних команд. І цей короткий досвід консультування показав мені, що я можу мати хороший вплив як лідер і як менеджер.
У якийсь момент у мені прокинувся синдром самозванця: я консультував людей із менеджменту, їм усе подобалося, але я розумів, що жодного дня офіційно не працював як людина, відповідальна за інших людей. Моєю відповідальністю завжди була технологія. Я вирішив здобути цей лідерський і менеджерський досвід, щоб впевнено говорити про це. Було кілька різних варіантів: від маленьких компаній до великих, включно з варіантом повернутись у Facebook уже як менеджер. Я обрав найменшу компанію з тих, що пропонували мені цю роль. Розумів: із найменшою компанією рос­тиму найшвидше. Так у 2019 році, ще до буму ШІ, я потрапив у People.ai. Я прийшов туди як інженер, але з розумінням, що згодом перейду в менеджерську роль.
Лютий 2022 року
Я розбудовував одну з команд, які займалися ШI-розробкою, і зрештою став директором інженерів, відповідальним за напрям ШІ. Це був для мене класний менеджерський досвід, далеко не простий, зокрема тому, що якраз на цей час припав ковід. Почалося багато лейофів, які зачепили і мою команду.
Доти я працював в індустрії, яка мала практично необмежену кількість грошей і наймала всіх, кого тільки можливо. А тут вдарила реальність, де потрібно було ухвалювати рішення: хто залишиться в компанії, а з ким доведеться попрощатися, щоб вона вижила. Мене скорочення не торкнулося. Але, чесно кажучи, самому бути звільненим було б легше, ніж прощатися з людьми, яких так важко було набирати.
Це був цінний досвід роботи для мене. Я побачив, як працює стартап: нехай на пізній його стадії, та все ж. Я був набагато більш залучений, ніж коли прийшов у Facebook, де займався суто інженерною роботою.
З Олегом ми спілкувалися, коли він заходив у UFORCE і хотів побудувати сильну команду. Але натоді я вже працював над власним стартапом, тож у нас не було розмови про перехід, і я не отримував від Олега офер. Але мені було зрозуміло, чому ми взагалі говорили. Можливо, якби ми поспілкувалися на кілька місяців раніше, то зараз я розмовляв би з вами вже як один із лідерів компанії UFORCE.
— Чи помічаєте тренд, що топові інженери переходять в оборонний сектор, здобувши у бігтеху досвід, який допомагає створювати мілітарі-стартапи?
Не можу сказати, що в США є такий тренд. Тут видима інша тенденція: всі інвестори зараз зацікавлені в defense tech. Тільки не всі розуміють, що з цим робити, бо індустрія специфічна, і сфокусованих саме на оборонці фондів не так багато. Але всі фонди дивляться в цей бік і намагаються зрозуміти, як отримати хорошу позицію та позитивний результат у сфері оборонних технологій.
Якщо дивитися з позиції України, зрозуміло, чому всі хочуть займатися оборонкою. Але тут такого немає. США не ведуть війну. І якщо взяти пересічного американця (навіть того, хто вболіває за Україну), то для нього така підтримка — ідеологічна, але розбудова військової індустрії не є принциповою.
Шлях до стартапу: як працювати над військовою розробкою зі США
— З яких потреб виникла ідея стартапу?
Я навчався на магістерській програмі MSx у Стенфорді — це інтенсивний однорічний MBA для людей на середині кар’єрного шляху. Там познайомився з Джеймсом Лео — американським військовим, що народився на Тайвані і виріс у США. Він навчався у 10 класі, коли сталася атака 11 вересня. Джеймс покинув школу і записався в армію під впливом тих подій. Воював в Іраку, а потім повернувся, працював якийсь час у розвідці, а потім перейшов у приватний сектор: едтех та фінтехкомпанії. Джеймс став співзасновником стартапу, саме йому належить ідея NeoLens.
Остап і Джеймс, засновники стартапу
Ідея ґрунтувалася на розумінні проблеми операторів і механіків на передовій, які працюють із різною технікою і не завжди мають достатньо знань зі специфічним обладнанням. Джеймс із власного досвіду розумів: проблема є і стає тільки більшою, оскільки кількість техніки на одну людину збільшується.
Як і те, що ця проблема особливо гостра в Україні, де величезний зоопарк іноземної техніки далеко не першої свіжості. Разом ми пішли на курс Lean Launchpad, відомий саме в Стенфорді і в кількох інших університетах.
Там ми почали працювати над NeoLens. Ми проінтерв’ювали більше сотні українських і американських військових і виявили, що проблема є і в тих, і в тих. Один військовий розповів, що його підрозділ отримав броньовану машину MaxxPRO, але ніхто не знає, як нею користуватися, як навіть світло ввімкнути. Знайшли мануали, але вони англійською. Для американського військового обладнання це по кілька томів, по тисячі сторінок кожен.
Спершу ми не знали, над яким саме обладнанням будемо працювати, тож говорили з усіма. Спілкувалися з механіком, який ремонтує гаубиці. Йому потрібно було поремонтувати БТР М-113. Інструкцій немає, потрібна допомога. У нас мануалів теж не було, але почали шукати. За 24 години ми зробили перший прототип NeоLens — чатбота, що міг працювати тільки з М-113. Ми відправили його тому механіку. Ця версія була далекою від ідеалу, але все ж допомогла людині.
Згодом пройшли курс Hacking for Defense — спільну програму Стенфорда і Пентагону. Для нас зробили виняток, бо зазвичай команди працюють над задачами, поставленими Пентагоном, а ми прийшли зі своєю. Це дало доступ до американських військових напряму.
Ми їздили до штабу Центрального командування США, куди так просто не потрапити
Паралельно ми думали, як це впроваджувати в Україні. Фокус був одразу на Україну, але з глобальним позиціонуванням: ми розв’язуємо задачу, яка існує не тільки в defense tech, а всюди, де оператори мусять працювати зі складним обладнанням і де воно є дорогим.
Перший серйозний асистент для ремонту зробили для Humvee. Ігор Сімутін, він же доктор Хамер — топовий фахівець із цих позашляховиків в Україні. Він офіцер у силах логістики ЗСУ і створив чат для координації механіків і операторів приблизно на тисячу людей. Додав туди й мене, і я побачив проблему, яку ми намагалися розв’язати: хтось питає, чи можна змішувати рідини, хтось — за що відповідає датчик, хтось скаржиться, що щось капає. Відповіді є в мануалах, але вони не завжди під рукою, плюс мовний бар’єр.
Ми досягли цілі, хоч і не повністю замінили чат. Є багато запитань, на які ШІ не відповість: де найкращий шиномонтаж, де купити певну запчастину тощо. Але коли йдеться про запити, на які є відповіді в інструкціях, то часто відповідають саме посиланням на NeoLens.
Застосунок можуть використовувати оператори будь-якої техніки: від важкої броньованої машини до НРК, дронів тощо. За рік ми пройшли довгий шлях. Почали з того, що взяли доступні на той момент рішення у Cloud, які дозволяють завантажувати документи і робити по них пошук. По суті, побудувати чатбот, у якому можна простою мовою ставити прості запити. Використовували Pinecone. Але коли дали рішення спеціалістам, вони почали вказувати на місця, де відповіді неправильні. Ми копнули трохи глибше, зрозуміли, що правильну інформацію ці готові рішення знаходили десь у половині випадків.
Фото продукту
Технічна документація виявилась надто складною для обробки мовними моделями — вони губили семантику. Наприклад, якщо в документі була таблиця чи блоксхема, модель не розуміла, що чого стосується. Розділи ділилися неправильно: половина інформації залишалася доступною, половина — губилася. Так ми зрозуміли, що потрібне інше рішення.
Ми почали будувати свою систему retrieval. Але процесинг документів спочатку робили на платформі LlamaParse. Друга версія працювала вже краще, бо ми багато чого тестували й змінювали. Це був перший повноцінний асистент для Humvee, і обробка документів для нього зайняла більше місяця. Все працювало добре, але погано масштабувалося: довго, багато ручної роботи.
Тому зараз у нас повністю свій пайплайн для обробки документів. Беремо технічні документи, які мають складну семантику, і перетворюємо їх у формат, який легко розуміють мовні моделі. Так ми не покладаємось на внутрішні знання мовних моделей, тому наше рішення не галюцинує. Воно може працювати як із великими, так і з малими моделями. І саме завдяки цьому ми можемо зробити так, щоб рішення працювало офлайн на пристрої.
І про швидкість: зараз обробка документа відбувається автоматично й займає буквально кілька годин.
Без сумніву, є обмеження, бо онлайн-версія завжди працює краще, ніж офлайн: більші моделі можуть опрацьовувати більший обсяг інформації, ми можемо дати їм більше контексту. Наприклад, працюємо ми з ППО. Документація до одного типу обладнання може складатися з багатьох документів, включно зі старими радянськими, складними схемами тощо. І щоб просто відповісти на питання, потрібно опрацювати чимало контексту.
Малі моделі мають обмежений контекст, їм гірше вдаються логічні висновки. До того ж, щоб повноцінно запускати малі моделі, потрібен графічний прискорювач (GPU). Оскільки робимо це на телефоні, треба, щоб він мав графічний акселератор.
У нас є кілька рівнів підтримки офлайн-режиму: перший — повноцінний офлайн, що працює так само, як онлайн-режим, тільки з меншою моделлю. Є обмежені версії, які можуть відповідати на менший спектр питань. Зараз більшість наших користувачів користується онлайн-рішенням: воно дає кращу якість відповідей, і ним просто користуватися, навіть не потрібно встановлювати додаток. Це веб-застосунок, який працює прямо в браузері телефону.
Але повного паритету між онлайном і офлайном не буде ніколи. Щоб взагалі розв’язувати цю проблему офлайн, потрібно обробляти документи саме так, як ми це робимо. Немає моделі, яка може обробити на телефоні складну 1000-сторінкову PDF-ку.
— Яка команда працює над стартапом? Чи не важко робити це з Каліфорнії і чи є інженери в Україні?
У нас невелика команда, менше десятка людей. Але це топові фахівці: як з України, так і з Кремнієвої долини. Хлопці, яких я найняв в Україні, є учасниками фіналу чемпіонату світу з алгоритмічного програмування. Я сам був на фіналі один раз, а вони обоє — двічі. У Долині теж є своя спільнота олімпіадників. І хоча здається, що українців у Долині багато, всі активні люди між собою знайомі. Це фахівці, здатні розв’язати задачу, з якою мало хто може впоратися. І мені приємно, що я маю задачі, якими можу зацікавити цих людей, бо це спеціалісти, яким нескладно знайти роботу.
Разом зі мною є п’ятеро інженерів. Один із них — у Каліфорнії, решта тих, хто працює над продуктом, перебувають в Україні. Також в Україні колишній військовий Володя Гера допомагає нам зв’язуватися з військовими, надає підтримку, коли в Каліфорнії ніч. Головний наш фокус зараз — на ШІ-розробку. Є ще кілька людей, які займаються просуванням продукту на ринок. Я і Джеймс поєднуємо всі ролі.
Звісно, складно працювати у різних країнах і часових зонах, але намагаємося робити це якомога ефективніше. Зараз ми шукаємо людину в Україні, яка володіє стартап-філософією (чужих проблем не буває) і візьме на себе бізнес-девелопмент і маркетинг/sales, зосередиться саме на роботі з українськими компаніями і партнерами. Поки що я багато роблю сам.
— Чи часто українці в Каліфорнії долучаються до військових розробок?
Попри те, що галузь розвивається, це не так просто. У США долучитися до цієї індустрії набагато складніше, особливо якщо йдеться про оборонні компанії, що працюють в Україні, оскільки є експортні обмеження. Створити суто дефенс-компанію і впроваджувати свої продукти в Україні складно через ITAR (International Traffic in Arms Regulations, американські правила міжнародного обігу зброї — ред.), які не дозволяють експортувати військові розробки.
Ми під них не підпадаємо, бо в нас софтверна платформа, яка не є суто оборонною розробкою. Ті, хто робить військові розробки (хардвер, дрони чи системи наведення), підпадають під експортний контроль.
Багато українських компаній усе-таки починають в Україні, а потім роблять дочірню компанію в США. У нас навпаки: моя американська компанія має дочірню компанію в Україні.
Крім того, період від розробки до впровадження в Україні дуже короткий, на відміну від США, де рішення ухвалюють вкрай повільно. Тож розвивати дефенс-компанію можуть собі дозволити тільки люди з величезною фінансовою подушкою: власною або від інвесторів. Треба мати запас ходу на роки вперед. Немає такого, як в Україні, де компанія виготовляє хороший дрон і відразу виходить на прибутковість.
На міжнародній виставці озброєнь Eurosatory 2026 у Франції
— Як налагоджена ваша робота з виробниками?
В українських виробників дронів і НРК, які виготовляють тисячі одиниць обладнання на місяць, гостро стоїть питання підтримки. І наше завдання тут — бути зручнішими і ефективнішими, ніж телефонні оператори.
Перші, з ким ми почали працювати, — це компанія Roboneers. Вони виробляють НРК, турелі та дрони-розвідники. Це обладнання, яке живе відносно довго (не як FPV-дрон, який летить в один бік і все), хоча б кілька місяців, навіть в умовах бойових дій. І це потрібно обслуговувати.
Коли ми почали спілкуватися, проблема стояла так: коли в людей виникає будь-яке питання, ніхто не читає мануали, навіть хороші. У них є інструкції, є відеоуроки і так далі. Але людям легше набрати когось із компанії, ніж розбиратися самому. Це дуже відволікає працівників компанії.
Ми починали повністю на ентузіазмі. Приєднувалися люди, які мене знали і допомагали розробляти продукт. Коли прототип перейшов до реального продукту, потрібно було вже наймати інженерів. Затрат потребували й інфраструктурні рішення. Ми залучили ангельські інвестиції і за рахунок цього капіталу змогли довести продукт до рівня, на якому він є зараз.
Тепер виходимо на шляхи монетизації. Моя ціль — щоб цей продукт мав сталу історію. Ми не прагнемо отримати в Україні прибуток, а хочемо, щоб продукт працював, поки він потрібен військовим. Тому співпраця з виробниками у нас комерційна. Кожному виробнику, з яким спілкуюся, я кажу: якщо ми економимо вам гроші й час, тоді має сенс, що ви за це платите. Але військові користуються розробкою безкоштовно.
— Ви робите ставку на стартап чи плануєте також поєднувати з роботою у бігтеху?
Не думаю, що можливо ефективно займатися і тим, і іншим. Я вже працював над двома проєктами одночасно. Це був складний досвід, коли після 2022 року додалося багато роботи pro bono в гуманітарному проєкті Nova Ukraine. Це займало мінімум десять годин щодня. При цьому в мене була повноцінна робота, команда у People.ai, продуктивність якої залежала також від мене.
І так я працював два роки: робочий день фактично не завершувався
Моя ціль — зробити стартап сталим зокрема й для себе, не тільки через закладену в нього місію. Тож не думаю, що вийде ще десь працювати. Я цього не хочу. Хочу, щоб проєкт став успішною компанією як в Україні, так і на глобальному ринку. А для цього потрібен фокус.
Для мене надзвичайно важливе те, що ми робимо в Україні. Але водночас мені хочеться, щоб цей проєкт був значно більшим. Ми всі хочемо, щоб війна закінчилася, щоб Україна перемогла. Тоді застосовувати NeoLens можна буде не тільки у військовій сфері і не тільки в Україні. Його цінність стає все більшою, враховуючи те, куди рухається світ.
— Чи не сумуєте за часом, коли працювали в бігтеху?
Геть немає на це часу. Те, чим я займаюся зараз, є хорошим випробуванням. Це складна технічна задача, і нелегко з цього зробити успішний бізнес, який житиме далі. Десь я відчуваю відповідальність: я зробив те, чим користуються тисячі людей, і вважаю, що якщо не докладу всіх зусиль, щоб ця компанія стала успішною й прибутковою, то підведу і цих людей також.
Робота в Facebook була чудовим досвідом, але кожен досвід цінний у свій час. Я не з тих людей, які сумують за тим, що було колись, навпаки, будую цікаві задачі для себе зараз.

Польські військові оснастили нові корейські бронеавтомобілі KLTV протидроновими решітками.
Відповідне фото опублікував користувач Monitor Konfliktów у мережі X.
Бронеавтомобіль помітили під час підготовки до параду з нагоди Дня Війська Польського та 106-ї річниці Варшавської битви 1920 року.
Машина отримала модульний набір решіток, які встановили для захисту корпусу, а також розмістили навколо турелі стрільця.
Для посадки та виходу з машини з бортів передбачили відкидні елементи решіток, які виконують роль дверей.
Крім того, встановлення таких протидронових конструкцій у межах підготовки до параду показали й на іншій військовій техніці, як-от БРМ Bobr-3.
Ці бронеавтомобілі почали надходити до складу польського війська у квітні 2024 року. Втім, ще у серпні 2023 року Польща підписала угоду про замовлення легких розвідувальних позашляховиків Kia.
Контракт передбачає виробництво близько 400 машин. Локалізацію виробництва організували на заводі Rosomak, який також виробляє колісні бронетранспортери KTO Rosomak.
У складі сухопутних військ Польщі автомобілі мають замінити парк застарілих бронеавтомобілів Honker.
У вересні 2025 року Міністерство оборони Польщі підписало рамкову угоду на постачання понад 1200 армійських позашляховиків Legwan, побудованих на платформі Kia Light Tactical Vehicle (KLTV).
Рамкова угода розрахована до 2035 року та передбачає постачання загалом 1266 позашляховиків Legwan.
Завдяки модульній конструкції машини KLTV можуть використовуватися як носії протитанкових ракетних комплексів, розвідувальні та командно-штабні машини, а також для перевезення особового складу і вантажів.
Раніше «Мілітарний» повідомляв, що 45-та бронетанкова бригада Збройних сил Німеччини, яку розгортають у Литві на постійній основі, додала протидроновий захист на бронетранспортери Fuchs та танки Leopard 2.
LPR 4×4
LPR (Light Reconnaissance Vehicle) – це польська версія південнокорейського армійського позашляховика KLTV, а точніше його броньованої версії К153.
Розвідувальна машина має локальне бронювання кабіни, що відповідає 1 класу згідно зі стандартом НАТО STANAG 4569. Він має забезпечити захист від обстрілу звичайними патронами калібру 5,56×45 та 7,62×51.
Локалізований К153 є повнопривідним та має незалежну підвіску. Він отримав дизельний двигун потужністю 225 кінських сил та автоматичну коробку передач на 8 швидкостей.
Замовлені Польщею легкі розвідувальні машини LPR 4×4 на заводі Rosomak, квітень 2024 року. Фото: Polska Grupa Zbrojeniowa
Польські бронемашини отримали також поворотну відкриту турель з можливістю встановлення озброєння, зокрема, великокаліберного кулемета або автоматичного гранатомета.
Завдяки модульній конструкції бронемашина може використовуватись в якості платформи для ПТРК, міномету, комплексу РЕБ або ж модулів, які перетворюють її у командно-штабну машину.