Search trend "Відень"

Австрія зберігає свою пропозицію щодо проведення мирних переговорів у Відні, хоча Росія не неї досі й не відповіла. При цьому, офіційний Відень відкидає ідею "миру під диктатом" та виступає за переговори на умовах, які сформулює і визнає сама Україна.

2 травня 2025 року у знаковій віденській будівлі Аulа dеr Wіssеnsсhаftеn відбулося урочисте відкриття найбільшої персональної виставки в історії легендарного українського художника Івана Марчука. Експозиція "Скажи мені правду" презентує понад 400 робіт, серед яких унікальні полотна віденського періоду, створені після вимушеного переселення митця через російсько-українську війну. Церемонія відкриття перетворилася на справжню мистецьку подію, зібравши більше 700 відвідувачів з різних країн світу, які спеціально приїхали до австрійської столиці, щоб на власні очі побачити унікальну експозицію. Розташована на двох поверхах історичної споруди ХVІІ століття в самому центрі Відня, виставка повністю представляє всі 15 живописних циклів художника, створених від 1965 року до останнього місяця перед відкриттям експозиції, включаючи нову серію "Віденська рапсодія". Експозиція доповнена імерсивними інсталяціями, що дозволяють відвідувачам повністю зануритись у філософський та емоційний світ художника. "Мистецтво - це моя правда. Якщо вона болить - значить вона жива. Як і моя Україна," - підкреслює Іван Марчук. Подія стала не лише мистецькою, але й символічною - під час церемонії було презентовано Фундацію Івана Марчука, створену для збереження творчої спадщини митця, підтримки молодих художників і реалізації проєкту музею Івана Марчука в Україні. Особливим гостем вечора був капітан ЗСУ Дмитро Щербатюк, командир роти спеціальних сил, який спеціально прибув з фронту до Відня, щоб особисто подякувати художнику. Символічно, що саме в цьому залі два роки тому Марчук підписав український прапор, який Щербатюк потім забрав із собою на передову. "Іван Марчук став для багатьох українських воїнів символом незламної культури, яка витримала всі труднощі - і надихає продовжувати боротьбу," - підкреслили організатори заходу. На відкритті були присутні Надзвичайний і Повноважний Посол України в Австрії Василь Химинець, Постійний представник України при міжнародних організаціях у Відні Юрій Вітренко, депутат парламенту Відня Томас Рейндл, керівниця департаменту міжнародних культурних зв'язків МЗС Австрії Рус Регіна, Ґюнтер Лутшінґер, виконавчий директор Асоціації благодійного фондового сектору Австрії, представники міністерства закордонних справ Австрії, української громади, культурної сфери, духовенства, меценати, журналісти, художники та численні гості з Австрії та інших країн Європи. Виставку супроводжує насичена культурна програма, що включає міжнародний конкурс дитячого малюнка "Шляхами Марчука", творчі зустрічі з художником, екскурсії українською та німецькою мовами, авторські читання поезії Івана Марчука, а також виступ відомих українських музикантів - Богдани Півненко української скрипальки, народної артистки України, Сусанни Чахоян- української оперної співачки, сопрано, заслуженої артистки України, Золтана Алмаші українського композитора, віолончеліста, заслуженого артиста України та артистів національного ансамблю солістів "Київська камерата" "Навіть той, хто не знаходить щось близьке у мистецькому спадку художника, не може не захоплюватися працелюбністю і абсолютно оригінальним поглядом художника на життя," - коментує біографиня Івана Марчука Тамара Стрипко. Іван Марчук - видатний український художник світового рівня, творець унікальної техніки "пльонтанізм", автор понад 5000 творів та 15 живописних циклів. За свою кар'єру митець провів більше 200 персональних виставок на п'яти континентах, отримавши визнання провідних мистецьких спільнот. Виставка "Скажи мені правду" триватиме з 3 до 12 травня 2025 року Години роботи: 10:0019:00 Вхід вільний Адреса: Аulа dеr Wіssеnsсhаftеn, Wоllzеіlе 27А, 1010, Відень Додаткова інформація: www.іvаn-mаrсhuk.соm Контакт для медіа: Марина Шкіндер, комунікаційна менеджерка виставки +380636948697 (WhаtsАрр)

Російські спецслужби зараз працюють по всьому світу ширше, ніж будь-коли. Сплеск активності агентів РФ у Європі та на Близькому Сході спостерігається у зв'язку з підтримкою України західними країнами, розповів генерал-майор Ілля Павленко, передає "РБК-Україна". "Колись шпигунською столицею називали Берн, потім - Женеву, далі - Відень. Тобто в різні часи в те місце, де відбувалися якісь події, які змінювали світ, з'їжджалася агентура з усього світу. Наприклад, туди, де є скупчення офісів міжнародних організацій або корпорацій, або в місце, яке є майданчиком для якихось важливих переговорів", - заявив він. Нещодавно таким шпигунським центром став Ер-Ріяд. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Російський дрон-розвідник зафіксували над секретним об'єктом в Італії - ЗМІ "Зрозуміло, що там працюватимуть співробітники розвідки, забезпечуватимуть переговори, безпеку тих осіб, які туди прибувають. Але зараз ця географія ширша, тому що багато європейських країн залучено до допомоги Україні. Тому ми і бачимо, що російські агенти проявляються то в Румунії, то в Чехії, то в Німеччині, то в Польщі", - зазначив Павленко. Він уточнив, що російські шпигуни почали працювати ширше: ставлять датчики на потяги, які їдуть з озброєнням, вербують нових агентів тощо. Раніше повідомлялося про те, що російські спецслужби стежили за українськими військовими, які проходили навчання з використання західної зброї у Німеччині. Російські шпигуни могли використовувати спеціальні сканери, аби стежити за мобільними телефонами українців. Також військові помічали мінідрони з камерами над тренувальними майданчиками, після чого ті швидко зникали.

Поєдинок відбудеться 17 квітня о 22:00 за Києвом

Україна і Австрія на рівні голів залізничних компаній країн обговорили запуск нового сполучення Київ-Відень.

Укрзалізниця: обговорюється запуск нового сполучення Київ-ВіденьУкраїна та Австрія планують запустити нове сполучення Київ-Відень та поїзд з австрійськими вагонами до Ужгорода. Також сторони домовились про спільне навчання працівників Укрзалізниці.

Програма "Власні назви з Мирославою Барчук" - це серія розмов з українськими та західними інтелектуалами, письменниками, митцями, правозахисниками, де обговорюються, з одного боку, події та суспільні явища сьогодення, а з іншого – історичний контекст, який ці явища сформував.  Проєкт спільно створюють український ПЕН та телеканал "Еспресо".Я хочу почати з дуже дорогого для мене спогаду. У мене є книжка Миколи Вінграновського “Цю жінку я люблю”. Це абсолютно фантастична збірка поезії, яка вийшла за Радянських часів, коли я була підлітком. Окрім того, для мене це було відкриття Федора Кричевського. Вона дуже щедро проілюстрована репродукціями його картин. І ось коли кажуть Федір Кричевський, я згадую “Життя” (триптих), я згадую “Катерину”, “Наречену”. Який у вас є спогад, пов'язаний з Федором Кричевським і його роботами?Я думаю, що в усіх відвідувачів Національного художнього музею є такий спогад. Пам'ятаю, як стоїть перед очима ця експозиція, її вже немає багато років, це було перед тим, як її змінили. І я пам'ятаю, коли піднімаєшся на другий поверх, відкриваються перші двері, коли ти заходиш із першої зали, повертаєш ліворуч, де починається експозиція ХХ століття, і тебе зустрічає “Наречена”. Це така зустріч, яку неможливо взагалі забути. Цей образ української жінки настільки гідний. Я б навіть сказала, в ньому є такий феміністичний посил. Там така впевненість, гідність, опора. І взагалі у нього в більшості робіт є дуже глибока вкоріненість в своє та опора на обидві ноги. Завжди цей образ від маленької людини, дитини, яка спирається на дві ноги, до його автопортрету в білому кожусі, де він стоїть руки в боки і є ця опора на дві ноги, що дає таку впевненість і переконливість. Неможливо позбутися такого враження, що ось це і є людина, яка належить до української нації.Автопортрет у білому кожусі. Кричевський Федір Григорович, фото: uk.wіkіреdіа.оrg Я теж багато про це думала. З одного боку, про те, що це була дитина, народжена на сході України, а саме у Лебедині на Сумщині. Далі – юнак, який вчився в Москві і в Петербурзі. Але це було абсолютно усвідомлене українство. Яким чином це сформувалося?Це сформувалося через українське село. Це абсолютно зрозуміла історія – приналежність до природи і закоханість в людей, які живуть на своїй землі, а також культура, яку вони створюють. В принципі його родина пов'язана з Полтавщиною, тому що в юності саме там вони з Іваном М’ясоєдовим промишляли в Павлівцях і в Шишаках. Потім у нього був там власний дім. І це територія, на якій дійсно він закохався в життя. Попри все, він був надзвичайно оптимістичною людиною, відкрита до нового. Але сформувалася українськість, зрозуміло, з цього дитячого досвіду. Він дуже любив ці промисли, він ліпив з глини, там десь було народна ця традиція. Є свідчення про те, що він дуже любив гаптувати і навіть працювати з полотном, з нитками і не цурався жодної народної традиції. Він нею надихався і дуже рано почав малювати. Це був дійсно дар і обдарованість природня.«Оплакування Христа», 1910 — дипломна робота Кричевського, фото: uk.wіkіреdіа.оrg Мені це дуже схоже на Малевича. Це та сама Сумщина, дитина всотує в себе цю народну культуру. Ви сказали про Івана М’ясоєдова. Мусимо пояснити, що це син Григорія М’ясоєдова, передвіжника. Це людина українського походження. Іван М’ясоєдов і Федір Кричевський їздили в Шишаки на Полтавщину. Я так розумію, що це було богемне середовище.Так, річ у тім, що у них біля Полтави був свій маєток. А Григорій М’ясоєдов був надзвичайно суворою людиною з традиційними поглядами і на мистецтво, і на все. Але син у нього вдався надзвичайно унікальний. Я думаю, що колись про Івана М’ясоєдова знімуть дуже вражаючий байопік, тому що він цього абсолютно заслуговує. Він надихався сучасними на той момент тенденціями і цікавістю до античної культури, до культу людського тіла. Він збирав довкола себе художників і вони займалися нудизмом, культуризмом, розвивали тіло. Це називалося “Сад богів”.Це які роки?Вони познайомилися із М’ясоєдовим, коли навчалися в училищі в Москві. У 1901 році Кричевський починає навчатися там, і от з тих пір вони подружилися. Вони разом подорожували Україною, досліджували, вивчали її, але їздили саме Слобожанщиною, тобто східною частиною України. Після училища Кричевський вступає в художню академію в Петербурзі і потім повертається назад. Він всього кілька місяців там провчився, повернутся назад на Полтавщину його змусила хвороба. Ось ці кілька років він проводить з М'ясоєдовим у подорожах Україною. Це вже дуже свідомо, тому що Федір вже побував на той момент в Європі.Він був в Парижі, Берліні і навіть вчився у Відні у майстерні Клімта. І це відчувається в його стилі.Він вперше потрапив в Європу і одразу на коронацію англійського короля, мати якого була з однієї родини з російськими царями. Вони туди відправляли здібних художників, які могли зафіксувати цю коронацію для російської сім’ї. І от Федір був обраний поїхати туди. Здається, вони навіть разом з М’ясоєдовим були в цій подорожі. Звичайно, він зобразив цю коронацію, але всі біографи і дослідники пишуть, що найбільше враження на нього справили музеї. Величезну кількість часу він провів в галереї, музеях, досліджуючи це мистецтво.Потім Кричевський їде в цю велику подорож, за рік об'їжджає Берлін, Мюнхен, Відень, відвідує Італію. Є така гіпотеза, що саме під час цих подорожей, всотуючи новітнє, модерне мистецтво, всі трансформації, отримавши дуже хорошу академічну освіту, але при цьому будучи закоханим і розуміючи глибоко мистецтво, він бачить, наприклад, Мюнхенську сецесію і вражений нею, але він провів багато часу, досліджуючи українське мистецтво – не тільки народне, але й ікони, наприклад, барокову традицію, яку ще не встигли знищити совєти. Неможливо було не познайомитися з ним, якщо у тебе є бажання бачити мистецтво. І воно як два плюс два спрацювало. Ти бачиш Мюнхенську сецесію, але ти розумієш, наскільки твоє мистецтво зовсім не гірше, що мистецтво баракове й ікона з тим самим золотим тлом – це зовсім інше. Але воно відповідає не тільки тій сакральній якості, не тільки те, що працює на цю атмосферу, яка виникає в храмі, на синтез мистецтва, який дає релігійне переживання, а саме в художньому сенсі. І він, бачачи це, повертається і зовсім інакше інтерпретує і відчуває мистецтво і народне, і традиційне, і професійне, яке існувало, яке він бачить тут, і яке, очевидно, було недооцінене. Це не те, що він вивчав в академії, наприклад, або в училищі. Але це те, що він розуміє його рівень і його якість.У Федора, на щастя був співрозмовник - його брат Василь Кричевський, який так само вражений, закоханий і здатний зробити професіоналізацію з народного, перевести ось ці коди в професійне мистецтво. Вони ж були одержимі ідеєю створити національну школу мистецтва.І вони заклали фундамент цієї школи?Федір Кричевський. 1910-ті роки, фото: NАМU Так, вони заклали фундамент цієї школи. Можна сказати, у ній є три кити. Я завжди, коли розповідаю про мистецтво, говорю, що художник – це така людина, яка не здатна розбачити щось, коли щось побачила. Розбачити це і не взяти в свій арсенал. Коли вони подивилися очима, які багато бачили музеїв, світового мистецтва – і старого, і нового, і маючи цей досвід контакту з українською традицією, її розмістили у цій системі координат. Вони усвідомили відповідальність, як її зробити частиною цієї культури.І от перше, це те, що ти бачиш – це візантійська традиція, представлена у храмах і соборах. Ми не усвідомлюємо, наскільки на початку ХХ століття більше було збережено, ніж навіть в 60-х роках.Ще не були росіянами викрадені мозаїки Михайлівського. Ще він стояв.Далі – це барокова традиція, якої теж було дуже багато. Це теж церкви, які знищувалися в 30-ті роки вже в радянський час. Але на той момент вони всі були на Слобожанщині. Тобто ці всі і Сорочинський іконостас, який зараз є. Були ці церкви в Березні, наприклад, які знищені пізніше, але вони мали змогу це бачити. Також ікони, які Кричевські збирали по хатах і створювали, у них була розкішна сімейна колекція народного і такого сакрального мистецтва.І третє – це народне мистецтво. Це килими, вишивка, кераміка – тобто все, що ми досі любимо в народному мистецтві. Тільки тоді його було значно більше. Треба сказати, що ці колекції були знищені, як і багато творів, в полум'ї всіх цих подій і в першу чергу Другої світової війни.Як наше покоління, покоління наших дітей і наших батьків, переживає грандіозні події у світі, так само біографія Федора Кричевського і його брата Василя – це історія якраз найбільш драматичних, трагічних подій ХХ століття. Вони пережили і Першу світову війну, і українські визвольні змагання, Українську народну республіку, Другу світову війну. Василь Кричевський загинув фактично від голоду за мольбертом у 1947 році в Ірпені. Але я хочу, щоб ви розповіли про те, як відбувається Українська революція, і в Українській Народній Республіці організують художню академію. Розкажіть про їхній внесок фактично як фундаторів академії.Ця академія проіснувала один рік фактично – з 1917-го по 1918-й. Федір Кричевський був її першим ректором. До речі, спочатку Василю Кричевському запропонували бути ректором. Є розкішне дослідження Валентини Рубан, яке присвячене Василю Кричевському, але вона не встигнула завершити своє дослідження про Федора Кричевського. Це абсолютно еквівалентні фігури, але Василю Кричевському значно більше уваги  приділяється, тому що є його нащадки, і він зміг врятуватися, поїхати з України, і помер під Каракесом. Це дозволило створити кілька поколінь художників, які розвивали цей рід. І вони досі є, вони опікуються цією спадщиною.У Федора Кричевського цього всього не було. Олександр Богомазов, який є представником українського модернізму, він був людиною, яка все життя прожила в Києві. Так само, як і Кричевський Федір, він присвятив своє життя Україні. Він виїздив за межі України, але він завжди повертався. Йому дуже важливо було бути саме тут, бути пов'язаними з цією територією. І це зіграло такий жарт, що Богомазов разом із Кандинським і Малевичем винайшов фактичну мову абстрактного мистецтва. Але про нього дізналися вже тільки в 90-х роках. Тобто, якщо Кандинський і Малевич стали світовими зірками за життя або на хвилі захоплення авангардом, то Богомазов – ні. І так само Кричевський: Василь, який поїхав, зміг забезпечити, щоб його пам'ять і спадщина продовжується, якось була врятована, а потім повернута в Україну вже в 90-х, то з Федором так не сталося. Звичайно, що є його колекції, але багато чого згоріло, багато чого було знищено. Також немає нащадків немає І це наша відповідальність перейматися цим.Повернуся до української академії. Коли ми говоримо про академію – це якраз втілення цієї ідеї, як створити українське мистецтво. Дискусія, яка існувала на початку ХХ століття і дуже близька нам сьогодні, тому що ми так само про це говоримо, – що таке українське мистецтво? Враховуючи нашу колоніальну історію, що ми весь час всередині якихось інших імперій намагалися розвивати своє, а для них це так само було питанням. Федір Ернст, Григорій Павлуцький, Федір і Василь Кричевські, які отримали навіть за свій внесок визнання як мистецтвознавців, не тільки як художників і архітектора. Тобто це ідея створити національну школу, суто український стиль, відділити його від всіх інших мистецтв, якими всі захоплювалися, переймалися і глибоко розуміли. Кордонів не існувало для цього покоління художників.Із середини ХІХ століття тривали розмови про те, що нам потрібна своя академія, свій вищий навчальний заклад. Як і музей, вони мали отримати дозвіл з центру імперії, щоб створити тут щось. Так само, як намагалися отримати право на створення музею, і цього не ставалося протягом 30 чи 40 років, були лише просто відмови. Лунали пропозиції, щоб вже в університеті створити класи, де можна буде зробити свою школу. Окрім школи Мурашка і Костанді в Одесі не було професійного навчання. А для того, щоб була школа, має бути професійно організоване навчання.І от як тільки з'явилась ця можливість в 2017 році, оскільки українську державу створювали візіонери, гуманітарії, історики, художники. Це була абсолютно ідеалістична мрія, мати свою державу саме для того, щоб реалізувати ось ці мистецькі, гуманітарні і культурні теми, дати дискусії перетворитися на правду, у щось намацальне. Так з’явилася академія. Усі академіки так чи інакше працювали з цим. Там був Федір і Василь Кричевські, Георгій Нарбут,там був Жук і Микола Бурачик, Бойчук. От вони всі так чи інакше розуміли європейські тенденції. Хтось був більше прихильний до сецесії, хтось більше до модерністських нових тенденцій. Але так чи інакше, вони всі були вкорінені в ці три цеглини, які складають підмурок українського мистецтва – візантійську, барокову і народну.Триптих "Життя" (Любов, Сім'я і Повернення), Федір Кричевський, 1927 рік Ви сказали, що академія існувала лише рік, але я правильно розумію, що потім вже радянська Україна в якійсь формі відновила цю академію, і Федір Кричевський там викладав далі? Це тоді, коли там же Малевич і Татлін викладали, так?Абсолютно, так. Вони робили це в формі художнього інституту. Радянська влада діяла, як і зараз, – прийшла і знищила академію. Але вона не знищилась, тому що викладачі, зокрема, Мурашко і Кричевський, викладали вдома. Студенти приходили до них додому для того, щоб продовжувати цю неперервність. Звичайно, що радянська влада спробували використати цих викладачів. Тоді вже починається історія Київського художнього інституту, Іван Врона стає ректором і перетворює це на осередок розвитку найновіших модерністських течій. Він запрошує викладати туди Малевича, Татліна, Бойчука. І Кричевський там викладав живопис, графіку.Кричевський був обдарований. Його унікальність полягає у тому, що він мислив і кольором і лініями, що досить рідко зустрічається у художників. Як правило, у художників або живописна обдарованість, коли ти дивишся на натуру і бачиш її через поєднання різних кольорів, або ти бачиш лінію – це більше графічне мислення. Федір Кричевський бездоганно поєднував одне з іншим. Потім Тетяна Яблонська, яка у нього навчалася, згадувала, що він якраз і вчив цьому своїх студентів. А у нього абсолютно близькочі студенти були, як Тетяна Яблонська або Сергій Григорів. Вони вчилися, що форма має тримати колір, щоб форма не розповзалася по полотну, щоб колір не розтікався за межі форми. Це обдарованість на однаковому рівні. Тому Кричевський викладав і графіку. Також оскільки він ще мав в академії в Пітері скульптурний клас, він ще і міг ліпити. У нього була ще об'ємно-просторове бачення і мислення.Він брав участь в конкурсі на пам'ятник Тарасу Шевченку.Повернуся до знищеної колекції. На заході збереглися спогади другої дружини Василя Кричевського про те, як війська Муравйова обстрілювали будинок Грушевського, який спроєктував Василь Кричевський. На Паньківській вулиці стоїть цей будинок, в якому живе сам Василь Кричевський, а Федір Кричевський – у флігелі біля будинку. Дружина розповідає, як бомба влучає в цей будинок, він починає горіти, і ось це полум'я, яке піднімається з нижніх на верхні поверхи, можна бачити у шахті для ліфту. Вона розповідає, як Василь, Федір і вона з місячною дитиною стоять і дивляться на це. Там були унікальні стародавні українські килими, збірки найліпших зразків українського народного мистецтва, виробів зі скла, вишивок, шиття, кераміки, стародавні українські портрети, численні зарисовки зразків народного мистецтва, архітектурні проекти, шкіци чоловікові і найбільші його картини і етюди. Це мається на увазі Василя Кричевського.“Там усе, над чим працював чоловік, чому він присвятив усе своє життя, намагаючись допомогти відродженню українського мистецтва. Все це тепер гине. Я боялась, що серце його не витримає або він збожеволює. Василю, не дивись на вогонь, дивись на дитину, дивись на Галочку”. Вона каже, щоб чоловік не збожеволів, дивись на дитину, якої ти так чекав, не дивись на те, як гине колекція, все, що ти зробив. Поруч стоїть Федір Кричевський. Я сама себе запитую, вони пережили ось це, вони пережили Муравйовщину в Києві. Як радянська влада їх не репресувала? Як Федору вдалося вижити?Є багато про це різних чуток. З одного боку, неможливо було не скористатися цим обдаруванням, цим масштабним талантом. А Кричевський, особливо в цій академії, який очолював Врона, мав весь час конфлікт. Його вважали доволі ретроградним по відношенню до всіх тих новітніх експериментальних якихось течій, які там розгорталися. У нього був конфлікт з Бойчуком, тому що він дуже обстоював якість мистецтва і таку мистецьку школу, що має бути професіоналізм. А Бойчук, як ми знаємо, дивився в сторону візантійської традиції, і вона здавалась наївною для Кричевського. Він говорив, що її потрібно використовувати, він теж її обожнював і дивився на неї, але її потрібно перевести в професійну школу. Власне, триптих “Життя”, який ми всі обожнюємо, – це якраз плід цієї полеміки. Це твір станковий, але він абсолютно зроблений як монументальне полотно.Стоять (зліва направо): Георгій Нарбут, Василь Кричевський, Михайло Бойчук. Сидять (зліва направо): Абрам Маневич, Олександр Мурашко, Федір Кричевський, Михайло Грушевський, Іван Стешенко, Микола Бурачек. У полеміці з Бойчуком “Життя” – це те, як можна створювати монументальну роботу, не переходячи в таку площинну форму. Візантійське мистецтво здавалося Федору наївним. Він вважав, що це така спрощена форма, яка ідеально підходить для монументальної роботи. Власне, бойчукісти і були монументалістами. А він показує, що можна робити монументальну роботу, залишаючись в професійному і сучасному реєстрі, хоча він стояв завжди на засадах реалізму. Саме це подобалось радянській традиції в 1932 році, коли відбувся розворот до соцреалізму, і всі змушені були так чи інакше працювати в цих реалістичних формах. Тоді Кричевський відчув свою затребуваність, він був максимально затребуваний.Але ще була одна деталь. Під час навчання в академії в Пітер Федір познайомився з Ісаком Бродським – художником українського походження, який став особистим портретистом Сталіна. Є багато свідчень і навіть спогади самого Ісаака про Кричевського, що його протекторат міг зіграти роль. Він міг захищати обидвох Кричевських, щоб їх не чіпали. Це один із таких трагічних епізодів, тому що цей конфлікт, про який я згадала, ця напруга… Зрештою він пішов з інституту і поїхав на початку 30-х років викладати у Харків, а потім повернувся знову, тому що викладання і його студенти було для нього всим. Проте цей конфлікт, який виникає на території мистецтва, – він про мистецтво, про те, як потрібно і можна працювати з монументальною формою. Я уявляю, наскільки це могли бути гарячі, непримиримі дискусії. Тому що ми самі їх спостерігаємо весь час.Але трагедія в тому, що ця полеміка виходить на територію життя. І потім у одного, Федора Кричевського, складається так життя, що він стає першим заслуженим діячем мистецтва України. Він отримує звання професора мистецтвознавства, отримує кафедру і так далі. А Бойчука знищують. І от цей твій ворог, який є ворогом просто через незгоду саме на території мистецтва, через художні якісь різнобачення, зрештою, це перекладається в те, що люди зникають, вони перестають фізично існувати. Я уявляю, який це справляє тиск і неймовірну психологічну розчавленість.Ми про це весь час говоримо, кажучи про, наприклад, про літераторів, яким вдалося вижити під час Розстріляного відродження. Як сталося, що в 1947 році такий видатний майстер міг померти від голоду в Ірпені.Про це теж є багато різних версій. Одна з версій, що це сталося через Другу світову війну і те, що Київ був окупований. Ні Василь Кричевський, ні Федір Кричевський не захотіли поїхати в евакуацію туди, на Схід.А це було злочином за сталінськими законами. Ти під підозрою.Ти під підозрою, тебе одразу підозрюють в колабораціонізмі. Мені здається, що вони все розуміли про радянську владу і користалися можливостями для того, щоб продовжувати робити своє, тому що інакше неможливо. Але до того, щоб поїхати на схід – ні. Єдиний шлях, який вони могли розглядати, це на захід. І навіть за однією з версій Кричевський опинився в Кенігсберзі, на території Німеччини на той момент.Я правильно пам'ятаю, що це був якийсь німець, який цінував лікаря, цінував його роботи, купував картини, щоби дати йому вижити в окупації. І цей же лікар його вивіз до Кенігсберга.Це за однією з версій. Це те, що потребує таких ретельних досліджень і занурення, тому що є різні версії. Дуже цікаво читати, як ця історія розказується в різні періоди, як вона розповідається мистецтвознавцями, які теж все знали і розуміли, але не могли дозволити собі сказати, як Лариса Члунова, наприклад. Вона писала про Кричевського і вимальовувала наратив, що Кричевський – основоположник соцреалістичного мистецтва в Україні. Це, власне, теж можна розглядати як варіант правди про Кричевського, абсолютно уникаючи певних історій його життя. Як у 90-х інтерпретація спадщина Кричевського та історія його життя, знову ж таки уникаючи незручних уже в інший бік фрагментів. Він міг опинитися в такому становищі саме через те, що радянська система не мала півтонів, не мала місця для того, щоб мати людський вимір.Пізніше виникла така версія, що Федір не поїхав в окупацію, тому що йому дали лише одне місце у потягу, і він не міг зняти з собою дружину. Він сів на цей потяг, але зійшов з нього для того, щоб залишитись разом із дружиною. Ми не знаємо, чи було це так чи ні, але очевидно, що він не хотів їхати в окупацію. Можливо, він не був на території Німеччини. Можливо, це просто була окупація в Києві. Але так чи інакше, його схопив НКВД і його тримали майже рік. Це було вже після 1945 року, коли він повертається в Київ після цих поневірянь, і його відпускають через стан здоров'я, здається, у нього був рак. Його учні Сергій Григор’єв і Тетяна Яблонська, згадують, як побачили, що ця кремезна, надзвичайно вітальна, переповнена силою і оптимізмом людина, просто зникла. Це була абсолютно інша людина, зламана, знищена як фізично, так і  морально.Після цього його квартира у Георгіївському провулку була знищена. Десь вони жили на дачах у друзів. А потім їм навіть заборонили жити в Києві і виселили в Ірпінь, в жахливі умови. Ісаак Бродський розповідає історію, що запропонував Кричевському написати портрет Сталіна, і тоді йому дозволили б бути частиною цієї системи. На що за легендою Кричевський відповідає, що зображати різних пройдисвітів і временщиків йому його сан не дозволяє. Він відмовився це робити. Ми не знаємо, чи це правда чи ні, але це дуже вписується в цей портрет цієї людини, якому було, щоб пред'явити і Сталіну, і цій всій системі, попри те, що він мав.Ви сказали багато дуже важливих речей і щодо творчого методу Кричевського, і щодо його стилю, і щодо цих трьох китів української культури, на яких він будував сучасне українське мистецтво.І ще найважливіше, що це було сучасне для європейської традиції мистецтво. Тобто це не просто така ностальгія за минулим. Це було абсолютно в дусі часу європейського повітря, яким вони дихали. Вони жили тут, а дихали європейським повітря. Вони знали, як адаптувати, як взяти найкраще, як на цьому ґрунті побудувати нове, те, що може вразити Європу. 

Нещодавно Австрія отримала нового федерального канцлера – ним став Крістіан Штокер. Ще його попередник Карл Негаммер пропонував Путіну Відень як місце для мирних переговорів щодо України. Повний текст новини

Російський диктатор Володимир Путін скептично ставиться до ініціативи Австрії стати майданчиком для мирних переговорів, вважаючи Відень «ворожим місцем».

Очільник Кремля Володимир Путін скептично ставиться до пропозиції Австрії стати майданчиком для мирних переговорів з урегулювання російсько-української війни, вважаючи Відень "ворожим місцем" через чітке розрізнення Австрією, хто є жертвою, а хто – агресором.

Чарівний Відень є одним з головних must vіsіt у Європі, куди щороку стікаються мільйони туристів. І весна – це ідеальний час завідати до австрійської столиці, поки туди ще не дісталися літні натовпи. УНІАН.Туризм розповість, що варто встигнути побачити у Відні за пару днів.

До списку для проходження НМТ додали Відень (Австрія), Познань, Катовіце та Гданськ (Польща), а також Братиславу (Словаччина).

До списку додали Відень (Австрія), Познань, Катовіце та Гданськ (Польща), а також Братиславу (Словаччина).

До переліку додано міста Відень (Австрія), Познань, Катовіце і Гданськ (Польща) й Братислава (Словаччина)

Добірка нових виставок українського мистецтва, які можна відвідати у лютому та березні в різних містах України та світу. Київ, Одеса, Львів, Івано-Франківськ, Хмельницький, Баку та Відень — дізнайтеся, які проєкти варто побачити.

Щороку, останнього дня лютого, у світі відзначають День рідкісних захворювань. Основна мета - привернути увагу до проблем людей, які живуть із такими хворобами, підвищити рівень обізнаності суспільства й розвитку медицини. У світі відомо понад 7 тис. рідкісних (орфанних) хвороб, близько 80% із них має генетичне походження. Загальна кількість пацієнтів із такими діагнозами, за оцінками Міжнародної класифікації Оrрhаnеt, становить близько 350 млн осіб. Через рідкісність цих захворювань діагностика, лікування та соціальна підтримка пацієнтів залишаються складними завданнями для систем охорони здоров'я. У спецпроєкті Gаzеtа.uа та міжнародної фармацевтичної компанії "Санофі", яка докладає максимальних зусиль щодо підтримки українських пацієнтів із рідкісними захворюваннями, розповідаємо про важливість ранньої діагностики та своєчасного лікування. Симптоми часто маскуються під найпоширеніші захворювання Сучасна медицина акцентує, що прості симптоми можуть бути сигналом до серйозних діагностичних перевірок. Адже щодня багато людей звертається до медиків зі скаргами, які на перший погляд здаються звичайними, але можуть виявитися ознаками рідкісних (орфанних) захворювань. За даними МОЗ за 2024 рік, 4533 українці мають орфанні хвороби, 80% хворих діти. 30-річний військовий, що воював на херсонському напрямку. Діагноз - хвороба Фабрі - У травні торік зʼявилися перші симптоми хвороби. Дуже погано переносив спеку, дошкуляв біль у серці. Були слабкість, запаморочення, підвищення і зниження тиску. Відчував сильні болі в руках і ногах. Фактично з окопу я поїхав до кардіолога, потім - у Херсон до генетика, пройшов обстеження в Миколаєві. Виявилося, це рідкісна хвороба Фабрі, - розповів військовий. Нині чоловік отримує симптоматичне лікування і чекає на терапію, яку йому наприкінці весни допоможе забезпечити міжнародна фармацевтична компанія "Санофі" спільно з державою. 9-річна киянка та 14-річний одесит. Діагноз - хвороба Німана - Піка 9-річній пацієнтці з Києва діагноз поставили в 1 рік і 1 місяць в Охматдиті. Народилася вона за кордоном. Але тамтешні педіатри не звертали уваги, що в немовляти великий живіт. У дитини почалося запалення печінки, збільшилася селезінка. 2020-го вона захворіла на пневмонію, яку перенесла важко, з довгою штучною вентиляцією легень. Легені залишились ураженими, ущільненими, і до них ледве надходив кисень. До того ж почав формуватися фіброз печінки. 2022-го печінка почала вже відмовляти - і дитину готували до трансплантації. Симптоматичне лікування не допомагало. Єдиним шансом було - розпочати ферментозамісну терапію. Пацієнтці довелося чекати, поки спеціальний препарат зареєструють і доставлять в Україну. Це мало відбутися в березні 2022-го, але почалася війна. Препарат змогли доставити на пів року пізніше, одразу почали лікування. Тепер дівчинка вчиться у школі, печінка в неї зменшилася в рази. Трансплантації вже не потребує, але лікування має отримувати пожиттєво. Другий пацієнт - 14-річний одесит - теж у ранньому дитинстві мав збільшену печінку і прояви гепатиту, потім приєдналося ураження легень. Нині ці двоє дітей отримують що два тижні необхідну ферментозамісну терапію у столичному Охматдиті завдяки гуманітарній програмі лікування хвороби Німана - Піка від Санофі. 30-річна лікарка-нефролог з Києва. Діагноз - хвороба Гоше Хворобу Гоше діагностували в 11 років. Хоча прояви були нетипові: збільшення печінки та селезінки, анемія, низький рівень тромбоцитів, важкі ураження кісток. Через підозру на остеомієліт пацієнтці двічі робили операції, але інфекції не виявили. Зрештою генетична діагностика підтвердила хворобу Гоше. Лікування хвора розпочала через гуманітарну програму приблизно за рік після діагностики. До 18 років її стан повністю стабілізувався, кістки відновилися, а печінка та селезінка повернулися до норми. Однак після припинення державного фінансування лікування симптоми повернулися. Знову допомогла гуманітарна програма, а згодом повернули й державне забезпечення. На сьогодні в Україні держава забезпечує пожиттєве лікування всім пацієнтам, у кого діагностували хворобу Гоше. Факти про рідкісні хвороби Хвороба Гоше Кількість пацієнтів в Україні: 71 підтверджений випадок, станом на 2022-й. Статистика захворюваності: 1 з 40 00060 000 новонароджених Найпоширеніші симптоми: збільшення печінки та селезінки, анемія, низький рівень тромбоцитів, ураження кісток. Затримка росту, порушення роботи серця, болі в суглобах. Лікування: безперервна ферментозамісна терапія дає пацієнтам змогу жити повноцінним життям. Санофі надає гуманітарну допомогу для забезпечення необхідними препаратами. Мукополісахаридоз І типу Кількість пацієнтів в Україні: близько 200 осіб. Станом на 2023 рік, отримує лікування понад 50 пацієнтів. Статистика захворюваності: 1 з 100 000 новонароджених Найпоширеніші симптоми: ураження сполучної тканини, деформації кісток, проблеми із серцем, погіршення слуху та зору. Лікування: ферментозамісна терапія для стабілізації стану та покращення якості життя. Без лікування хвороба швидко прогресує, призводячи до серйозних ускладнень. Санофі включає таких пацієнтів до гуманітарних програм для забезпечення терапії. Хвороба Фабрі Кількість пацієнтів в Україні: точна кількість хворих невідома, за прогнозом - 100-200 випадків Статистика захворюваності: 1 з 40 000 новонароджених Найпоширеніші симптоми: біль у кінцівках, порушення функції нирок, проблеми із серцем, шкірні висипання. Через подібність симптомів із наслідками перевтоми чи стресу діагностика часто затягується. Лікування: ферментозамісна терапія та симптоматичне лікування. Особливість - хвороба вражає переважно чоловіків. Рання діагностика та лікування покращують прогноз. Санофі підтримує таких пацієнтів через гуманітарні програми. Хвороба Помпе Кількість пацієнтів в Україні: точна кількість невідома. За прогнозами - від 50 до 150 осіб. Статистика захворюваності: 1 з 40 000 новонароджених Найпоширеніші симптоми: м'язова слабкість, проблеми з диханням, затримка розвитку в дітей, порушення роботи серця. Легко можна сплутати з респіраторними захворюваннями. Лікування: ферментозамісна терапія та підтримувальне лікування. Рання діагностика може значно покращити якість життя пацієнтів. Санофі підтримує хворих через гуманітарні програми. Хвороба Німана - Піка Кількість пацієнтів в Україні: 20-50 діагностованих випадків Статистика захворюваності: 1 на 150 000 250 000 новонароджених Найпоширеніші симптоми: збільшення печінки і селезінки, затримка розвитку, м'язова слабкість, проблеми з координацією, судоми. Лікування: діагностика за допомогою генетичних тестів і визначення активності ферменту. Підтримувальна терапія для зниження накопичення токсичних речовин. Пацієнти отримують допомогу завдяки гуманітарним програмам. У діагностиці не відрізняємося від країн Європи "Складність орфанних захворювань полягає в менеджменті та супроводі, необхідності глибоких знань лікарів, емоційному навантаженні та високій відповідальності", - говорить Наталія Самоненко, завідувачка Центру орфанних захворювань та генної терапії НДСЛ "Охматдит" МОЗ України. Основні проблеми діагностики орфанних хвороб: 1. Нестача лікарів і низька залученість у діагностику. Через війну багато медиків виїхало з країни, а студенти часто не обирають орфанних захворювань як подальшої спеціалізації. 2. ДНК-діагностика орфанних захворювань - вартісна. Пацієнти мають шукати альтернативні шляхи, як її покрити, бо наразі відсутні державні програми фінансування ДНК-діагностики орфанних захворювань. 3. Вплив війни: пацієнти неохоче погоджуються на переміщення по країні через важкий стан, воєнні дії, великі відстані. Це затягує процес діагностики. 4. Також через війну держава не розширює програм закупівель нових препаратів. 5. Не налагоджено комплексного підходу до діагностики, насамперед через відсутність державних програм та протоколів щодо діагностики рідкісних захворювань. 6. Доступність діагностики: лікар має знати, до якого медцентру далі скерувати такого пацієнта. В Україні в цілому не вибудовано маршруту пацієнта з орфанними захворюваннями. "До війни лікування орфанних пацієнтів в Україні охоплювало близько 17 державних програм. Серед метаболічних захворювань державне фінансування повністю забезпечує лікування семи хвороб: Помпе, Фабрі, Гоше, а також мукополісахаридозів І, ІІ, ІV і VІ типів. З позитивного - під час війни до державних закупівель додали також лікування СМА першого типу", - розповіла Наталія Самоненко. Величезним досягненням називає запровадження неонатального скринінгу в Україні. "Наша програма вважається однією з найкращих у Європі. Охоплює 21 захворювання, включно з метаболічними патологіями, СМА та важкими імунодефіцитами. Для порівняння, у багатьох європейських країнах скринінг обмежується 46 захворюваннями, а його доступність залежить від регіону", - зауважує Наталія Самоненко. Ще одним важливим кроком стало розширення можливостей трансплантації. До повномасштабного вторгнення в Україні почали виконувати неродинні трансплантації кісткового мозку, що критично важливо для лікування багатьох метаболічних захворювань. Завідувачка Центру орфанних захворювань та генної терапії зазначила, що цього року державні програми діагностики та лікування орфанних хвороб переходять на баланс Національної служби здоров'я. Так передбачено медичною реформою. Лікарі переживають, щоб ці програми не скорочувалися і пацієнти вчасно отримували свої ліки. Що потрібно змінити Для покращення ситуації з діагностикою та лікуванням орфанних хвороб необхідно: Збільшити державне фінансування на генетичні дослідження. Створити нові освітні програми для лікарів, щоб підвищити їхню обізнаність про рідкісні захворювання. Розширити доступ до лікування через державно-приватні ініціативи та міжнародні гранти. Впровадити національну стратегію щодо орфанних хвороб, яка включатиме як діагностику, так і лікування. Проблеми, що існують у сфері орфанних захворювань, потребують комплексного підходу. Адже своєчасна діагностика та ефективне лікування можуть значно покращити якість життя пацієнтів. Пошуки інноваційних рішень у лікуванні рідкісних хвороб тривають За умов вчасної діагностики та підтримувальної терапії пацієнту з рідкісною хворобою можливо досягти нормальної якості життя й у більшості випадків повністю позбутися симптомів. Нині в усіх регіонах України без проблем діагностують п'ять захворювань: мукополісахаридоз, хвороби Фабрі, Помпе, Гоше, МПС, Німана - Піка типів А, В. Це роблять методом сухої плями крові. Якщо в лікаря виникає підозра, він робить забір крові в пацієнта на спеціальний бланк. Відправляє його до лабораторії у Відні. За два тижні отримують результат. У разі позитивного результату проводять глибинне генетичне дослідження. Надалі хворого направляють в Охматдит, де роблять додаткові обстеження. Уся ця логістика й діагностика рідкісних хвороб відбувається за підтримки фармацевтичної компанії "Санофі". "2024-го провели найбільшу кількість діагностичних процедур - близько 1600 аналізів. 2023-го було 1400. Кожен аналіз коштує близько 10 тисяч гривень. До діагностики ми прагнемо залучити всіх лікарів первинної ланки. Кожен лікар має змогу зробити забір крові та направити матеріал на дослідження у Відень. Таким чином, 2024 року вдалося виявити 11 пацієнтів із хворобою Фабрі, 1 з мукополісахаридозом І типу, 2 з хворобою Гоше", - розповідає Олена Бушміна, керівниця напряму "Фарма" міжнародної компанії "Санофі". Із 17 медичними закладами України налагодила співпрацю міжнародна компанія "Санофі" щодо ранньої діагностики й лікування орфанних хвороб Понад 1000 лікарів цих закладів пройшло навчання в рамках проєкту Санофі "Академія орфанних захворювань" задля підвищення обізнаності про рідкісні патології. Чотири освітні модулі доступні через онлайн-платформу "Укрмедінфо". Офлайн проводяться конференції, майстеркласи для генетиків, кардіологів, неврологів, гастроентерологів, ендокринологів, гематологів. Хвороби рідкісні, але це не означає, що пацієнти безнадійні, наголошує Олена Бушміна. Зокрема, Санофі невпинно працює над тим, щоб покращувати життя людей із рідкісними захворюваннями, шукає інноваційні рішення лікування. "Значущим досягненням є доступ до інноваційного препарату для лікування хвороби Німана - Піка. Зокрема, в період повномасштабного вторгнення нам вдалося організувати доступ двох українських пацієнтів до цієї інноваційної терапії в рамках гуманітарної програми Санофі. Ці ліки є однією з останніх розробок нашої компанії і доступні поки що в небагатьох країнах світу, - каже Олена Бушміна. Якщо говорити в цілому, то середня вартість лікування одного українського пацієнта з рідкісним захворюванням становить близько 20 млн грн на рік. "Ця цифра є дуже відносною, адже є різні захворювання і різні ліки. Санофі була першою міжнародною фармацевтичною компанією, яка підписала з Міністерством охорони здоров'я, Медичними закупівлями України договори керованого доступу. Це особливі договори, які дають державі та виробнику змогу домовитися про більш гнучкий формат взаємодії, який забезпечує безперервний доступ до терапії пацієнтів. Бюджет на 2025 рік, який виділила держава на забезпечення ліками орфанних пацієнтів, суттєво більший, ніж 2024-го, й це дуже позитивна новина", - зазначила Олена Бушміна. Допомога пацієнтам під час війни: виклики та рішення Під час війни значно посилилася допомога пацієнтам: реалізуються різні ініціативи, створено Академію рідкісних захворювань, з'явилися нові проєкти. Однак залишаються і значні труднощі, зокрема логістичні проблеми як із доставленням ліків, так і з тим, що пацієнтам часто доводиться самостійно діставатися до медичних центрів у Києві чи інших містах. Евакуація та доступ до лікування Одна з перших критичних проблем, з якою ми зіткнулися, евакуація великої кількості пацієнтів за кордон на початку повномасштабного вторгнення. Важливо було не просто забезпечити їх виїзд, а й гарантувати безперервний доступ до лікування. Для цього проводився моніторинг географії пацієнтів у тісній співпраці з лікарями, зокрема з Наталією Вʼячеславівною Самоненко. На той момент ключовим викликом було провести пацієнту необхідне лікування в Україні, а потім безперебійно продовжити його за кордоном. За перший рік війни приблизно 30% наших пацієнтів виїхало з країни. Згодом частина з них повернулася, і тут виникла нова складність. Проблеми повернення та доступності ліків Якщо пацієнт тривалий час перебуває за кордоном, держава не відстежує його місцезнаходження і не закладає ліків для нього в закупівлі. Тож, коли такі пацієнти повертаються, часто виявляється, що препаратів для них немає. "Це створює складну ситуацію: ліки потрібно терміново замовляти та доставляти в Україну, а виробництво та постачання займають у середньому 56 місяців. Це технологічно складний процес, який потребує чіткої координації між усіма сторонами", - підсумувала Олена Бушміна. Тісна співпраця Міністерства охорони здоров'я, Охматдиту, Державного підприємства "Медичні закупівлі України", пацієнтських організацій та бізнесу грає критично важливу роль у розвитку орфанного напряму в Україні. Координація зусиль між цими учасниками не лише посилює кожного з них, але й дає змогу сфокусувати увагу на пріоритетних напрямах у ключові моменти. Окрему роль у покращенні доступу пацієнтів до діагностики та лікування грають регіони України, що розвивають систему референтних центрів. Це створює умови для розширення можливостей діагностики, своєчасного лікування та комплексного підходу до підтримки пацієнтів із рідкісними захворюваннями.

25 лютого 1871 року у Новоград-Волинському на Житомирщині народилася Лариса Косач, що стала відомою під псевдонімом Леся Українка. Вона писала прозу, поезію, драматургію та публіцистику. Збирала фольклор. Леся Українка видала поетичні збірки "На крилах пісень", "Думи і мрії", "Відгуки". Написала п'єси "Лісова пісня", "Камінний господар", "Бояриня". До дня народження Лесі Українки Gаzеtа.uа зібрала дев'ять цікавих фактів про неї. 1. Походить з українського дворянського роду Косачів. Родина зі Стародубу. Це місто входило до Гетьманщини. Зараз воно у складі РФ. Члени роду вважали себе нащадками боснійського намісника Стефана Вукчича Косача. У Середньовіччі він правив Герцогством Святого Сави на Балканах. Воював із сусідніми сербськими правителями. 2. У 19 років Леся Українка написала для своєї молодшої сестри Ольги підручник "Стародавня історія східних народів". Описала там історію Єгипту, Індії, скіфів та інших східних цивілізацій. Пізніше планувала опублікувати працю, але не встигла. Сестра зробила це 1918-го. 3. Мати була проти її заміжжя з Климентієм Квіткою. "Він жебрак, який зазіхає лише на гроші Косачів", - казала Олена Пчілка. Квітка був молодший від Лесі на 9 років. Пара повінчалася 7 серпня 1907 року у Вознесенському храмі на Деміївці у Києві. Гостей та рідню не запрошували, лише свідків. 4. Знала українську, російську, англійську, французьку, німецьку, польську, болгарську, італійську, давньогрецьку та латинську мови. Французьку знала краще, ніж російську. Бралася за вивчення грузинської, шведської та іспанської. Перекладала твори Гомера, Миколи Гоголя, Івана Тургенєва, Адама Міцкевича, Жоржа Санда та інших. 5. Відвідала понад 30 міст. Серед них Берлін, Відень, Венеція, Тбілісі, Женева. Жила в Єгипті. Там заробляла викладанням мов. 6. Брала участь в експедиції Філарета Колесси на Наддніпрянську Україну для запису кобзарів. Для цього використовували фонограф, який записував звук на воскові валики. Її голос теж записали на валик. Вона виконала пісню, щоб перевірити механізм. Встановити, що саме виконувала, неможливо. Воскові валики за час попсувалися. Вони зберігаються у приватному архіві академіка Філарета Колесси у Львові. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Леся Українка в Єгипті, Криму, Італії, на Кавказі - рідкісні фото поетеси облетіли мережу 7. В останні роки життя очі Лесі змінили свій колір. Вони з темно-сірих стали насичено-блакитними. Це дивувало знайомих поетеси. Про цей факт згадує у листах її мати, яка була з дочкою до її останніх хвилин. 8. Першу поетичну збірку "На крилах пісень" Леся Українка опублікувала 1893 року у Львові. Надіслали рукопис поету і письменнику Івану Франку. Той розпорядився надрукувати вірші у друкарні Наукового товариства ім. Шевченка. Пізніше Франко називав її "єдиним мужчиною в українському письменстві". 9. В Україні встановили 70 пам'ятників та пам'ятних дошок Лесі Українці. За кордоном облаштували 20 пам'ятних місць. Є скульптури у США, Канаді та Грузії. Львівська письменниця Наталка Малетич написала нонфікшн книжку про Лесю Українку "Леся. Мандрівний клубочок". Видання для підлітків 1116 років. Вийде в лютому в київському видавництві "Портал" до 150-річчя від дня народження Лесі Українки.

Про це Мусаєв написав у себе на ФБ."У 1987 році я служив у 6 Управлінні КДБ СРСР у Москві. Найбільш важливим напрямом роботи 6 Управління було вербування бізнесменів капіталістичних країн. Саме того року нашим Управлінням було завербовано 40-річного бізнесмена зі США Дональда Трампа на псевдо "Краснов", - повідомив відставний генерал з Казахстану.До своєї заяви Мусаєв прикріпив одну зі своїх минулих публікацій, в якій стверджує, що Трамп є особою, що "ідеально вербується":Читайте також: В перспективі може бути домовленість між Путіним і Трампом щодо питання розподілу сфер впливу, - генерал Мусаєв"Є таке поняття як вербуємість об'єкта. За своїм досвідом оперативної роботи в КДБ-КНБ можу точно сказати - Трамп відноситься до категорії людей, які ідеально вербуються. У мене немає сумнівів, що Росія має компромат на президента США, що протягом багатьох років Кремль просував Трампа на пост президента головної світової держави".У коментарях до допису генерал Мусаєв зазначив: "Сподіваюся й третій замах переживу".Чинна казахстанська влада вимагає від Австрії видати їй Мусаєва, але офіційний Відень вважає переслідування генерала політично вмотивованим й відмовляє в екстрадиції.Трамп і росіяни у 80-хУ січні 2021 року лондонська газета Тhе Guаrdіаn навела подробиці біографії Трампа щодо відвідин СРСР та Росії у вигляді основних думок з книги "Американський компромат: як КДБ культивував Дональда Трампа" (Аmеrісаn Коmрrоmаt: Ноw thе КGВ Сultіvаtеd Dоnаld Тrumр, аnd Rеlаtеd Таlеs оf Sех, Grееd, Роwеr аnd Тrеасhеry) журналіста Крейга Ангера (Сrаіg Ungеr) про нібито приналежність нинішнього американського лідера до радянської агентури.Ангер описує, як Трамп вперше з’явився на радарі росіян у 1977 році, коли він одружився зі своєю першою дружиною Іванною Зельнічковою, чеською моделлю. "Трамп став об’єктом шпигунської операції, яку контролювала розвідка Чехословаччини у співпраці з КДБ", - йшлося у матеріалі Тhе Guаrdіаn.Через три роки Трамп відкрив свою першу велику нерухомість, готель Grаnd Нyаtt Nеw Yоrk біля залізничного вокзалу Grаnd Сеntrаl. Трамп купив 200 телевізорів для готелю у радянського емігранта Семена (Сема) Кисліна, який був співвласником компанії Jоy-Lud Еlесtrоnісs на П'ятій авеню.За словами Ангера, Jоy-Lud контролювався КДБ. Кіслін натомість заперечує, що мав стосунок до радянського Комітету держбезпеки.Потім, у 1987 році, Трамп і Івана вперше відвідали Москву і Санкт-Петербург. Підприємця "підгодовували" розмовами про те, що він повинен піти в політику."Трамп був ідеальною ціллю у багатьох відношеннях: його марнославство, нарцисизм зробили його природною ціллю для вербування. Його вирощували протягом 40 років, аж до його обрання", - робив висновок Ангер.Про начебто як вербування Трампа саме у 87-му каже й Мусаєв.Відвідини Радянського Союзу Трампом, що мали місце у липні 1987 року, та його спілкування з Михайлом Горбачовим, тоді згадувалися у публікації Nеw Yоrk Тіmеs.Тrumр Тоwеr з апартаментами для ПутінаТоді ж, наприкінці 80-х, Трамп загорівся ідеєю побудови у Москві готеля-хмарочоса Тrumр Тоwеr, але вона так ніколи й не була реалізована. До цього проєкту Трамп і його люди повернулися у 2010-х. Згідно з повідомленням СNN, Фелікс Сатер та Майкл Коен розглядали можливість облаштування у Тrumр Тоwеr у Москва-Сіті ексклюзивного пентхауза, який планувалося подарувати Володимиру Путіну. Однак, пізніше від такого задуму довелося відмовитися.Дружба родини Іванки Трамп з родиною російського олігарха Романа Абрамовича2018 року американська агенція Вlооmbеrg писала про те, як Іванка Трамп та зять президента США Джаред Кушнер вже не один рік підтримують дружні стосунки з парою Роман Абрамович - Дар'я Жукова, які тоді постійно проживали у Сполучених Штатах.За даними авторів статті на сайті Вlооmbеrg, чоловіки зустрічалися зо 3-4 рази, тоді як їхні дружини приятелюють ціле десятиліття.2014 року подружжя Кушнерів на запрошення Жукової провело 4 дні у Росії. Вони навіть сиділи разом на благодійній вечері, присвяченій збору коштів для Московського єврейського музею, а Кушнер інвестував в онлайновий арт-бізнес, засновником якого є Жукова.nullТоді Іванка розмістила фотографії події в Іnstаgrаm і подякувала Жуковій за "незабутні чотири дні у Росії!".Познайомила ж Іванку та Дар'ю колишня дружина Руперта Мьордока, Венді Денг.За даними Тhе Веll, станом на 2017 рік брат президентського зятя - Джошуа Кушнер - це ключовий бізнес-партнер Жукової. У 2010 році фонд Джошуа Кушнера Тhrіvе Саріtаl, перерахувавши $1,5 млн, врятував від закриття стартап Жукової Аrtsy - онлайн-платформу для колекціонерів мистецтва.Абрамович раніше був переважно відомий як уповноважений родини першого президента РФ Бориса Єльцина, з початком повномасштабного вторгнення РФ фігурує у статусі неформального перемовника між Москвою, Києвом та Заходом.2022 року Абрамович потрапив під санкції і, як можна дізнатися з повідомлень ЗМІ, перебрався до Туреччини.