Тренд пошуку "14 Вересня Свято"

1 вересня діти пішли до школи.

Діти є діти. Вони можуть заговоритися з один з одним, задуматися, вибігти на дорогу чи не подивитися в потрібний бік. Дорослий теж може бути неуважним або просто невиспаним після нічної тривоги.

Люди помиляються та хіба вони мають платити за це власними життями? Тим паче, коли містом летить автомобіль на швидкості 150 км/год, часу виправити помилку немає.

5 червня загинув наш 12-річний син Гріша. Та він не здійснив жодної помилки. Він повертався додому зі школи, користувався підземним переходом (кажуть, вони створені для безпеки пішоходів…) Автомобіль на швидкості 150 км/год влетів всередину підземного переходу і вбив чотирьох людей. В Києві, на Караваєвих Дачах, вся країна бачила це відео.

Після загибелі сина ми з дружиною домовилися про дві речі. Перша — зробити все, щоби домогтися справедливого покарання винуватцю. Відповідно до закону. Друга — зробити все, щоб змінити реальність на наших дорогах.

Бо загибель Гріши — це не просто жахливий збіг обставин. Вона сталася в країні, де небезпечні порушення правил дорожнього руху роками сприймаються майже як буденність.

Стало нормально їхати містом 70 км/год. Часто — 100. Хтось їде 150. Спробуйте їхати дозволені 50 — і дуже швидко хтось пояснить вам фарами, сигналом чи непристойними жестами, що ви всім заважаєте.

Так само ми звикли до статистики смертей на дорогах. Читаємо чергову новину про ДТП, співчуваємо і гортаємо далі. Аж поки черговою цифрою не стає твоя дитина. І тоді ти дивишся на аналогічну статистику Європи, і — сюрприз — вона в рази менша. В рази!

Читайте також: Трагедії на дорогах: де шукати крайнього?

Безкарність створює вседозволеність

Останнім часом я багато думаю про те, чому люди дозволяють собі так поводитися за кермом. Моя відповідь проста: тому що їм за це нічого не буде.

Можна постійно перевищувати швидкість, проїжджати на червоне, створювати аварійні ситуації — і ризикувати лише невеликим грошовим штрафом, якщо порушення взагалі зафіксують.

Поки ти когось не скалічив або не вбив, система знову і знову даватиме тобі можливість це зробити.

Для мене це і є безкарність. А безкарність створює вседозволеність.

Всі три місяці після загибелі Гріши я бачу одну резонансну аварію за іншою:

• 4 липня — ДТП на трасі Одеса–Миколаїв із 12 загиблими.
• 31 липня в Луцьку загинув 14-річний хлопець.
• 17 серпня у центрі Києва два автомобілі знесли літню терасу ресторану, чудом без жертв.
• 19 серпня — знову Караваєві Дачі, за кількасот метрів від місця загибелі Гріши, двоє загиблих на автобусній зупинці.
• Розслідування нардепа Железняка про гонщика-стрімера під 300 км/год, який поки нікого не вбив. На авто матері. Зі знятими номерами. В прямому етері з двома тисячами глядачів.

І це лише те, що потрапило в новини.

Саме тому після загибелі Гріши ми з дружиною вирішили боротися не лише за справедливість у його справі, а й за зміни, які можуть попередити наступні смерті. Запобігти.

Я подав петицію до Президента з вимогою системних змін у сфері безпеки дорожнього руху. За 14 днів її підтримали понад 25 тисяч людей. Для нас це був важливий сигнал: проблема болить далеко не лише нашій родині.

Президент відповів на петицію і кілька разів публічно говорив про ситуацію на дорогах. 20 серпня питання безпеки дорожнього руху окремо обговорювали на нараді при РНБО за участі представників держави, парламенту та громадськості.

Я вдячний усім, хто не відмахнувся від цієї теми. Але після загибелі Гріші мене не цікавлять слова. Я хочу бачити реальні зміни.

Читайте також: 39 сигналів перед трагічною ДТП у Києві: як має змінитися суспільство

Нині рішення за Верховною Радою

3-го вересня 2026 року парламент має розглядати законопроєкти №15348 та №15348-1 щодо посилення відповідальності за порушення правил дорожнього руху.

Ці законопроєкти різні, і навколо їхніх положень можна та потрібно дискутувати. До них можна вносити правки, їх можна посилювати між читаннями.

Жоден закон сам по собі не зробить українські дороги безпечними наступного ранку. Але сьогодні це необхідний крок, must have.

Тому моє прохання до народних депутатів дуже просте: 3 вересня прийдіть у зал і підтримайте зміни, щоб парламент нарешті міг рухатися далі.

Не відкладайте це питання до наступної резонансної ДТП.

Якщо людина раз за разом грубо порушує правила, очевидно, штрафу їй недостатньо. Вона має втратити право кермувати. А якщо сідає за кермо попри заборону — має сісти у вʼязницю.

Так само нам потрібно переглянути підхід, за якого відповідальність за перевищення швидкості сьогодні фактично починається лише після перевищення встановленого обмеження більш ніж на 20 км/год.

За ці місяці ми прочитали, мабуть, тисячі коментарів про такі зміни. Здебільшого на підтримку, іноді нерозуміння: "Знову хочуть залізти водіям у кишеню". "Спочатку зробіть нормальні дороги". "Навіщо зменшувати 20 до 10?" "Камери потрібні тільки заради штрафів".

Іноді складається враження, що можливість безкарно порушувати ми захищаємо як якесь фундаментальне право людини.

Але право доїхати швидше не може бути важливішим за право дитини повернутися додому живою.

Коли ви вирішуєте їхати містом 100 км/год, ви ризикуєте не лише собою (ваше тіло — ваше діло). Він робите цей вибір і за пішохода на переході, за дитину на велосипеді, за пасажира іншого автомобіля, за маму з візочком, за людину, яка не виспалася після тривоги і на секунду втратила увагу.

Водій пошкодить авто. Пішохід втратить життя. Має значення, хто з них був неправий?

Я хочу сказати це депутатам особисто

Я прямо попросив Верховну Раду дати мені можливість виступити перед голосуванням. Сподіваюся, депутати мене почують і дадуть ці дві хвилини виступу.

Я хочу сказати їм те саме, що пишу зараз: не чекайте наступної трагедії, щоб повернутися до цього питання.

Бо 3 вересня це голосування буде не просто про розміри штрафів чи зміни до кодексів. Воно буде про те, яку поведінку на українських дорогах держава вважає допустимою.

Можна ще роками пояснювати водіям, що 100 км/год у місті — небезпечно, просити бути уважними, проводити інформаційні кампанії, а після чергової трагедії — висловлювати співчуття.

А можна зробити так, щоб небезпечна поведінка мала реальні наслідки до того, як вона когось уб'є.

Тому 3 вересня я прошу народних депутатів про дуже просту річ: прийдіть у зал і проголосуйте щодо посилення відповідальності за порушення правил дорожнього руху (№15348 та №15348-1). Вони вже у Верховній Раді. Якщо вони потребують посилення — посилюйте їх між читаннями. Але не залишайте все, як є.

І коли будете натискати кнопку, подумайте не про те, чи сподобається виборцям новий штраф. Подумайте про дітей цих виборців. Про наших дітей. Про людей, які просто переходять дорогу.

Грішу ми не повернемо.

Але наступну смерть ще можна не допустити.

Зі святом всіх, хто пішов сьогодні у школу!

Олексій Глушич, батько загиблого 12-річного Гріши Глушича, військовослужбовець 2 Корпусу НГУ "Хартія"

Українські регіони дедалі частіше стають об’єктом наукового зацікавлення як автентичні осередки української культури, виплеканої століттями й не здеформованої новітніми впливами. Попри відсутність багатьох цивілізаційних вигод, такі місцини бережуть у собі живу духовну пам’ять українського народу.

Підкамінщина — територія на сході Львівської області, сьогодні сформована в окрему Підкамінську територіальну громаду. Це історичне пограниччя спочатку Польської Корони і Великого князівства Литовського, згодом, відповідно, Руського і Волинського воєводств, а у довгому ХІХ столітті — Австро-Угорщини і Російської імперії. Таке пограниччя залишило слід на культурі цієї місцевості, зокрема сформувало оригінальну рецепцію релігійної культури, яка, особливо в ранньомодерний період, часто запозичувала волинські зразки і практики.

Останнім часом дослідники частіше звертають увагу на сакральні пам’ятки Підкамінщини. Вже нормою стала не тільки концентрація дослідницької уваги виключно на Підкамінському домініканському монастирі як визначній архітектурній та історичній пам’ятці України і Центрально-Східної Європи, а й на менших, донедавна взагалі непримітних парафіяльних храмах. Пожвавленню наукового зацікавлення до цієї території неабияк сприяє щорічна наукова конференція для істориків і краєзнавців, а публікація збірників матеріалів дає можливість одразу вводити наші знахідки до наукового обігу.

Дослідницькі пошуки виходять далеко за межі архівних і бібліотечних колекцій, адже ми стараємося щорічно проводити експедиції на Підкамінщині, завдяки яким вже вдалося віднайти чимало цікавого. Я цільово запрошую фахових спеціалістів: істориків, мистецтвознавців, архітекторів і реставраторів. Виявлені пам’ятки одразу впроваджуємо до наукового обігу. Зокрема, дослідження професора Володимира Александровича «Мистецька спадщина сільських церков Підкамінської околиці ХVІІІ століття: відкриття невідомого явища в історії української культури», чи ж реставратора Андрія Лінинського «Малярство сільської церкви в околицях Підкаменя: “реставрації” і проблеми збереження», які повністю побудовані на основі матеріалів, виявлених під час експедицій.

У серпні цього року відбулася чергова дослідницька експедиція селами північно-східної і східної частин Підкамінської громади. У ній взяли участь мистецтвознавець, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник відділу середніх віків Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України професор Володимир Александрович; кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства НАН України Андрій Фелонюк; PhD, старший викладач кафедри історії Гуманітарного факультету УКУ Ігор Букало; PhD, місцевий краєзнавець Андрій Корчак.

Читайте також: Найдинамічніша галузь історії України: конференція про ранньомодерну війну і церкву

Майстерні розписи церков і витончене малярство

Виконання окремих ікон Підкамінщини вражає майстерністю. Найдавніша збережена ікона цієї околиці походить із парафіяльної церкви села Голубиця, вона сьогодні зберігається в Підгорецькому василіянському монастирі і визнана чудотворною. За припущенням дослідниці Роксолани Косів, пам’ятку слід датувати серединою ХVІ століття і вона створена в місцевих малярських майстернях. Зрештою, професор Володимир Александрович зафіксував кілька малярів, які працювали безпосередньо у Підкамені у ХVІІ–ХVІІІ століттях. А в сусідніх містах, таких як Броди, Буськ чи Золочів, існували цілі малярські осередки.

Експедиція дала цікавий результат: наприклад, у одній із церков св. Миколая вдалося виявити надзвичайно гарні модерні розписи храму в стилі сецесії початку ХХ століття. До речі, до його внутрішнього вистрою також був причетний митрополит Андрей Шептицький, адже після візитації у 1904 році він направив сюди здібних малярів зі Львова. Ймовірно, розписував храм хтось із представників «Краківської школи» іконопису, а фундовані митрополитом розписи належать до його ранніх ініціатив, буквально до одних із перших, після очолення Шептицьким митрополичої катедри.

Захопливе враження справляє комплекс двох пар бічних і запристольного вівтарів у церкві Покрову Пресвятої Богородиці на Підкамінщині. Несподіванкою виявилося те, що у церкві, побудованій на початку ХХ століття, є ікони і вівтарі із середини ХVІІІ століття. Виявляється, їх придбали для новозбудованого храму в селі Лідихів на Волині, де, найімовірніше, бічні вівтарі змушені були розібрати під час синодальної уніфікації простору храмів у ХІХ столітті.

Купівля в сусідньому Лідихові цих мистецьких речей вчергове свідчить про відносно жвавий рух на австрійсько-російському прикордонні і вказує на комунікацію українців по обидва боки кордону.

Ікони вівтарів із Лідихова вражають майстерністю. Ймовірно, їх автора слід шукати серед малярів Почаївського василіянського монастиря середини ХVІІІ століття. Наявність хронологічно старших ікон у новіших храмах свідчить про потребу таких пошуків, незважаючи на вік церкви чи її конфесійну належність.

Під час експедиції виявлено цілу низку пам’яток українського іконопису в церквах Підкамінщини, що яскраво демонструють різноманіття традиції. Для прикладу, у празничних рядах іконостасів вдалося зафіксувати три варіації малювання образу Успіння Пресвятої Богородиці. У більшості храмів, звичайно, намальоване канонічне зображення цього свята. А от у церкві св. Юрія у празничному ряд замість Успіння зображено менш поширену іконографію Внебовзяття Богородиці. Тим часом у храмі Великомученика Дмитрія, де іконостас походить із середини ХVІІІ століття, виявлено рідкісну іконографію Несення Тіла Богородиці.

Читайте також: Про що розказують свята: політика й повсякдення

Найбільше знахідок — у посторінкових записах на парафіяльних стародруках

Важливо розуміти, що ці парафії віддалені від освітніх та економічних центрів і від осередків книгодрукування. Проте вони вже у ХVІІ столітті були повністю укомплектовані потрібними для проведення Літургії книгами, про що свідчать не тільки збережені примірники, а й описи парафіяльних храмів під час тодішніх візитацій. Тільки в кількох випадках згадано про побутування рукописної книги, а в більшості богослужбові тексти на початку ХVІІІ століття вже були друкованими.

Упродовж експедиції нам вдалося віднайти принаймні шість стародруків, виданих Львівським Ставропігійським братством у ХVІІ столітті. Саме із цієї друкарні походить найбільше видань ХVІІ століття на парафіях Підкамінщини. Звичайно, найпопулярнішим було Євангеліє 1690 року. Разом із книгами, що були виявлені в попередніх експедиціях, у громаді зафіксовано понад десять друків ХVІІ століття.

Читайте також: Боротьба за книговидання в ранньомодерній Україні: конкуренція, прибутки, читачі, заборони

Якщо книги ХVІІ століття були надруковані у Львові, то більшість видань ХVІІІ століття походять із Почаївської василіянської друкарні. Це можна пояснити близькістю до цього видавничого центру, адже відстань він Підкаменя до Почаєва становить усього 14 кілометрів. Серед почаївських видань найчастіше трапляються Євангеліє 1759 року (на більшості парафій), а також Мінеї, Служебники та інші видання. На одній із парафій вдалося віднайти Почаївський Богогласник 1791 року видання — унікальну пам’ятку української духовної пісні. Саме там опубліковано руською мовою іконославильну пісню на похвалу Підкамінської ікони Богородиці «Пречистая Діво, Мати Руського краю».

Більшість стародруків мають дуже цінні дарчі записи від осіб, які їх придбали і передали до храму, часто з типовими формулюваннями на кшталт «за відпущення гріхів» або ж із засторогою про Страшний Суд для осіб, які наважаться викрасти цю цінну річ. Так, 20 березня 1699 року «обиватель наквашський» Даніель із дружиною Марією придбали до одного з храмів Євангеліє львівського друку 1690 року. Пожертва відбулася за тодішнього пароха Михаїла Крачевича і власника Підкамінського ключа маєтностей Юзефа Цетнера. Жертводавець одразу прописав пересторогу для можливих крадіїв: «хто б міг [цю книгу] від престолу віддалити, з тим я буду мати суд перед страшним суддею».

Читайте також: Жіночі досвіди на маргінесах історії Києво-Печерської лаври

Євангеліє 1690 року для сусідньої парафії 12 серпня 1701 року придбав «обиватель серетецький до храму Рождества Пресвятої Богородиці». Ця парафія тоді входила до володінь Потоцьких, зокрема в записі йдеться про Юзефа Потоцького. 14 березня 1762 року «обиватель немʼяцький» Григорій Ковальчук із дружиною Марією «за держави його милості пана Ігнатія Цетнера обозного коронного» придбали до одного з храмів Євангеліє 1759 року, видане в Почаєві.

Не менш цінними для розширення знань з локальної історії стали супровідні записи, зроблені вже пізніше. Наприклад, у 1902 році Петро і Михайлина — парафіяни церкви св. Юрія в околицях Підкаменя — склали кошти на «переплет», або ж оправу для Євангелія. Що важливо, оправу здійснювали «за границею», тобто у підросійському Почаївському монастирі. Запис про це на сторінках Євангелія зробив о. Йосиф Застирець — зять одного з місцевих парохів, до речі, близький товариш Івана Франка.

Кілька зафіксованих посторінкових нотаток на богослужбових книгах зроблено під час Першої світової війни. 7 вересня 1914 року дарчий запис для однієї з парафій здійснив намісник Києво-Печерської Лаври Амвросій для новоприбулого православного священника Федора Борецького. Справа в тому, що за російськими військовими одразу прибували православні священники, які ставали адміністраторами місцевих греко-католицьких парафій, примусово змушуючи вірян переходити на православ’я.

Читайте також: Архієпископ Ігор Ісіченко: «Година зневаги та нищення ідеалів стала поштовхом для людей із почуттям гідності»

Особливо цінним виявився комплекс богослужбових текстів з особистим підписом митрополита Андрея Шептицького. Справа в тому, що навесні-влітку 1904 року митрополит здійснив велику візитацію на Підкамінщину і сусідні парафії. Він зупинявся в кожному з храмів, спілкувався з парафіяльним духовенством і обдарованою молоддю, навіть згодом надавав стипендії для навчання закордоном. У червні 1904 року митрополит відвідав парафію Воскресіння Господнього в околицях Підкаменя й погодив використання тамтешніх стародруків, записавши на них: «Позваляю уживати». Частина записів митрополита заклеєна спеціальною стрічкою — ймовірно, так їх приховували від радянської влади.

Окрім стародруків, принаймні на одній із парафій вдалося віднайти цілий парафіяльний архів першої половини ХХ століття з особистими документами репресованих у радянський час греко-католицьких священників, контрактами на виготовлення риз і богослужбового посуду, закупівлю книг. Під час експедиції також виявлено парафіяльні печатки, статути братств, другі примірники метричних книг тощо.

Ці богослужбові книги й документи є не тільки важливими пам’ятками українського книжного мистецтва, а й неоціненим джерелом локальної історії. Як на мене, друге навіть набагато цікавіше. Це так звана культурна або соціальна історія книги, адже посторінкові записи дають можливість простежити історію самої пам’ятки і через неї — історію громади. Записи були різноманітними: від увіковічнення фундаторів до доволі буденних справ. Наприклад, у одній з попередніх експедицій ми виявили Євангеліє, де місцевий дяк детально занотував події 1915 року, коли в селі стояв фронт. А ось одна з моїх улюблених нотаток із книги у церкві Покрову Пресвятої Богородиці на Підкамінщині, де хтось із місцевих жителів українською і польською мовами записав: «Ryky, 1909. Пововиденію 3 дна у ночи Тенча Stojała», тобто зафіксував унікальне природне явище — веселку у грудні, яка, за словами записувача, стояла аж три дні і три ночі.

Читайте також: Як історія церкви пояснює історію України | Ігор Скочиляс, Володимир Маслійчук | Ідеї, які об’єднують книги

Тож, без перебільшення, такі локальні, але водночас колоритні знахідки тільки доповнюють різноманітну і багату українську релігійну культуру. Парафії Підкамінської громади слугують яскравим прикладом спільного українського релігійного простору, який був єдиним, незважаючи на політичні і конфесійні кордони, і виявлені переміщення пам’яток є цьому яскравим підтвердженням. Я впевнений, що такі скарби можна віднайти у багатьох регіонах України, і вони зможуть показати ще більше різноманіття, багатогранність і багатство нашої культури.

24 серпня Україна відзначає 35 років від дня проголошення незалежності. До символічного відзначення річниці долучилася й Канада – будівлі парламенту та офісу прем'єр-міністра країни підсвітили синьо-жовтими кольорами.

Про це пише Рубрика з посиланням на посольство України в Канаді.

Цього року минає 35 років відтоді, як Україна проголосила незалежність. Водночас останні десять років країна виборює її зі зброєю в руках, захищаючи власну землю та вибиваючи з неї російського окупанта.

День Незалежності України встановлено на честь ухвалення Верховною Радою УРСР 24 серпня 1991 року Акта проголошення незалежності України. Цей політико-правовий документ закріпив новий статус української держави.

До проголошення незалежності Україна пройшла тривалий історичний шлях. Відзначення 35-ї річниці незалежності відбувається не лише в Україні, а й за її межами.

Зокрема, на честь Дня Незалежності України будівлі канадського парламенту та офісу прем'єр-міністра Канади підсвітили синьо-жовтими кольорами.

Фото: Фейсбук / Посольство України в Канаді

У дипломатичному представництві України назвали цю акцію потужним символом дружби та солідарності, які об'єднують Україну й Канаду, а також їхні народи, уже протягом багатьох поколінь.

Посольство окремо подякувало Івану Бейкеру, члену парламенту Канади та голові Канадсько-української парламентської групи дружби, за ініціативу й допомогу в реалізації цієї події.

Фото: Фейсбук / Посольство України в Канаді

"Дякуємо, Канадо, за те, що ти підтримуєш Україну, і за те, що в цей особливий день освітлюєш серце своєї демократії нашими кольорами", – йдеться у повідомленні українського посольства.

У дипмісії також відзначили його незмінну відданість Україні та українському народу.

Як повідомлялось, 22 серпня біля Меморіалу Лінкольна у Вашингтоні відбулося п'яте святкування Дня Незалежності України, започатковане у 2022 році президенткою US Ukrainian Activists Надією Шапоринською. До заходу долучилися українська громада, друзі України та представники дипломатичної спільноти.

Також у Брюсселі біля будівлі Європейської комісії підняли прапор України напередодні Дня Незалежності. У Парижі ввечері 24 серпня Ейфелеву вежу підсвітять синьо- жовтими кольорами.

Що відомо про День Незалежності України

День Незалежності України – щорічне свято в Україні, яке відзначають 24 серпня з нагоди ухвалення у 1991 році Акта проголошення незалежності України. Цей документ, ухвалений позачерговою сесією Верховної Ради УРСР, проголосив створення самостійної української держави.

Акт початку дев'яностих – не єдина спроба узаконити незалежність України: протягом буремного 20 ст. різні регіони України оголошували про створення самоврядних держав. Три з них припадали на 1918 рік, зокрема, у січні цього року Українська Народна Республіка оголосила свій Четвертий Універсал.

У той же рік проголосили незалежність Кубанська й Західноукраїнська народні республіки. Всі ці державні утворення проіснували недовго: Кубань та УНР більшовики захопили у 1920 році, а державність на заході України не витримала польсько-української війни, тож в липні 1919 року землі Буковини, Галичини й Закарпаття анексували тодішні Польща, Румунія і Чехословаччина.

У 1939 році на території України постала ще одна держава – Карпатська Україна, яка за рік до того здобула автономію у складі Чехословаччини. Однак цей факт не давав спокою Угорщині з її територіальними претензіями. У ніч з 13 на 14 березня угорські частини із гітлерівськими військами вдерлися до Карпатської України й буквально на наступний день Сейм оголосив про незалежність Карпатської України. Але вже 18 березня угорські війська окупували цей регіон.

Але на цьому українська державність не припинила своє існування, оскільки органи цих держав працювали в еміграції.

Чергове проголошення відновлення незалежності Української держави відбулося 30 червня 1941 року у Львові, на той час окупованому німецькими військами. Акт відновлення Української держави виголосив перший заступник провідника ОУН Степана Бандери Ярослав Стецько. Але у плани німців не входило створення самостійної України, тож у вересні 1941 року відбулися арешти та розстріли членів ОУН з боку німців.

І лише за 50 років українці втілили п'яту, найуспішнішу, спробу побудувати власну самоврядну державу: 24 серпня 1991 року Україна здобула довгоочікувану незалежність, яку ми зараз боронимо від нащадків більшовиків.

До цього відбувся Всеукраїнський референдум – 1 грудня 1991 року. Громадяни України висловились на підтримку незалежності.

На референдум винесли одне питання: "Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?" У референдумі взяли участь 31,2 млн осіб – 84,2% населення України. З них 28,8 млн (90,3%) проголосувала "за".

Як повідомлялось, європейські лідери перебувають в Україні, щоб продемонструвати підтримку країні у війні з росією.

The post Україна сьогодні відзначає 35-ту річницю Дня Незалежності appeared first on Рубрика.

Цьогорічне свято набуває особливого значення, адже синьо-жовтий стяг залишається символом опору, єдності та незламності українців.

Як повідомляє ukrinform.ua.

23 серпня 2026 року Україна відзначає День Державного Прапора. Це свято присвячене українській державності, національній символіці та повазі до державних символів.

День Державного Прапора встановили указом Президента України від 23 серпня 2004 року. У документі йдеться про вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та виховання поваги громадян до державних символів. У 2009 році до указу внесли зміни, після чого 23 серпня започаткували щорічну офіційну церемонію підняття Державного Прапора по всій країні.

Історія синьо-жовтого прапора

Синій і жовтий кольори мають давнє коріння в українській символіці. Як національні кольори вони утвердилися у XIX столітті. Під час європейських революцій 1848 року, які увійшли в історію під назвою “Весна народів”, синьо-жовтий стяг став символом українського національного руху.

У червні 1848 року український прапор уперше підняли над ратушею у Львові. Згодом синьо-жовтий стяг став державним символом Української Народної Республіки.

У радянський період використання українського національного прапора переслідували. Попри це, синьо-жовтий стяг залишався одним із важливих символів опору радянській системі та прагнення українців до незалежності.

Прапор у часи відновлення незалежності

У новітній історії України синьо-жовтий прапор уперше офіційно підняли над будівлею міської ради Стрия 14 березня 1990 року. У Києві це відбулося 24 липня 1990 року – над будівлею міської ради.

23 серпня 1991 року, напередодні проголошення незалежності, група народних депутатів внесла синьо-жовтий прапор до сесійної зали Верховної Ради України. Після проголошення незалежності 24 серпня стяг урочисто підняли над будівлею парламенту 4 вересня.

Відтоді Державний Прапор України став одним із головних символів відновлення незалежності. Після початку російської агресії він набув ще одного важливого значення – став символом боротьби, стійкості та спротиву. Українські військові встановлювали прапори на звільнених від російських військ територіях, а синьо-жовтий стяг став одним із найвпізнаваніших символів українського опору у світі.

Привітання Михайла Драпатого

Головнокомандувач Збройних сил України Михайло Драпатий привітав українців із Днем Державного Прапора.

Ми об’єднуємось навколо прапора і тримаємо його там, де важко. Встановлюємо на звільнених територіях. Він на наших одностроях і в серцях. Завдяки Збройним силам України синьо-жовтий прапор для світу – символ боротьби, стійкості, волі

– Михайло Драпатий

Зробимо все можливе, щоб цей стяг став прапором Перемоги

– Михайло Драпатий

Наступного дня, 24 серпня, Україна відзначатиме 35-ту річницю проголошення незалежності. Державний Прапор залишається символом єдності українців, їхньої свободи та незламності.

Не пропустіть інші новини:

• 23 серпня Україна відзначає День Державного Прапора. Розповідаємо про історію синьо-жовтого стяга, його шлях до державного символу та значення під час війни.

Синьо-жовтий стяг пережив переслідування, повернувся до українських міст і сьогодні майорить там, де народ виборює свободу.

Про це повідомив Михайло Драпатий у Facebook.

23 серпня Україна відзначає День Державного Прапора – свято, присвячене одному з головних символів держави. Його запровадили указом Президента від 23 серпня 2004 року, щоб ушанувати історію українського державотворення та зміцнювати повагу до національної символіки.

на вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України

– указ Президента від 23 серпня 2004 року

У 2009 році до указу внесли зміни. Відтоді 23 серпня в усіх регіонах країни щороку проводять офіційні церемонії підняття Державного Прапора України.

Як синьо-жовтий прапор став символом України

Синій і жовтий кольори мають глибоке коріння в українській традиції. У XIX столітті синьо-жовтий стяг почав утверджуватися як національний символ українців. Під час революційних подій 1848 року, які увійшли в історію під назвою “Весна народів”, він став прапором українського національного руху.

У червні 1848 року синьо-жовте полотнище вперше підняли над львівською ратушею. Згодом, після проголошення Української Народної Республіки, цей прапор отримав статус державного символу.

У радянський період використання українського національного стяга переслідували. Водночас він не втратив свого значення та залишався знаком спротиву радянській системі й прагнення до незалежності.

Повернення прапора в новітній Україні

У сучасній історії синьо-жовтий прапор почав офіційно повертатися до українських міст у 1990 році. 14 березня його підняли над міською радою Стрия, а 24 липня він замайорів над Київською міською радою.

23 серпня 1991 року група народних депутатів внесла синьо-жовтий стяг до сесійної зали Верховної Ради. Уже 4 вересня того ж року прапор урочисто підняли над будівлею парламенту.

Після початку російської агресії Державний Прапор України набув ще більшого значення. Він став символом боротьби, незламності та опору. Українські військові встановлювали синьо-жовті стяги у звільнених населених пунктах, а для світу цей прапор перетворився на впізнаваний знак волі українського народу.

Привітання Михайла Драпатого з Днем Державного Прапора

Головнокомандувач Збройних сил України Михайло Драпатий привітав українців із Днем Державного Прапора. Він підкреслив, що синьо-жовтий стяг об’єднує суспільство та захисників України.

Ми об’єднуємось навколо прапора і тримаємо його там, де важко. Встановлюємо на звільнених територіях. Він на наших одностроях і в серцях. Завдяки Збройним силам України синьо-жовтий прапор для світу – символ боротьби, стійкості, волі.

– Михайло Драпатий

Зробимо все можливе, щоб цей стяг став прапором Перемоги.

– Михайло Драпатий

Вже 24 серпня Україна відзначатиме 35-ту річницю проголошення незалежності. День Державного Прапора напередодні цієї дати нагадує про тривалий шлях країни до свободи та її незмінне прагнення зберегти власну державність.

Читайте також:

• У Вінниці напередодні Дня Державного Прапора України відбулася Національна хода зі стометровим синьо-жовтим стягом. До акції долучилися понад 200 людей, зокрема родини загиблих захисників, військовополонених і зниклих безвісти воїнів.
• Історія та значення Дня державного прапора України, символу єдності та незалежності.
• Голова Військового комітету НАТО Джузеппе Каво Драгоне вперше поговорив із Михайлом Драпатим і підтвердив подальшу військову підтримку України.

Джерело: Букви

23 серпня в Україні відзначають День Державного прапора – одного з головних державних символів країни. На загальнодержавному рівні свято запровадили у 2004 році указом тодішнього президента Леоніда Кучми.

Третій Президент України Віктор Ющенко доповнив цей указ і започаткував традицію урочистого підняття Державного прапора 23 серпня, а також під час інших державних свят і загальнонаціональних заходів.

До запровадження офіційного свята День прапора відзначали у Києві на міському рівні – 24 липня. Саме цього дня 1990 року синьо-жовтий стяг підняли над будівлею Київської міської ради.

Чому День прапора відзначають 23 серпня

Офіційно дату пов’язують із подіями серпня 1991 року. За поширеною версією, 23 серпня, після провалу путчу в Москві, група народних депутатів внесла синьо-жовтий прапор до сесійної зали Верховної Ради. Стяг освятив священник Української автокефальної православної церкви Петро Бойко.

Цей прапор зберігається як реліквія у музеї Верховної Ради, а сам момент його внесення до парламенту відтворений на картині у будівлі Ради.

Водночас архівні матеріали та свідчення учасників тих подій вказують, що прапор могли внести до сесійної зали наступного дня – 24 серпня 1991 року, коли Верховна Рада ухвалила Акт проголошення незалежності України.

Того дня В’ячеслав Чорновіл запропонував встановити у залі прапор, з яким українці перебували на барикадах біля Верховної Ради Росії, а також підняти український стяг над куполом парламенту.

“Я прошу, щоб саме цей прапор був встановлений у нашому залі. І ще я пропоную, щоб до того, коли приймемо рішення про національну символіку, про національний прапор, наш прапор був піднятий над куполом Верховної Ради”, – сказав Чорновіл.

Над будівлею Верховної Ради синьо-жовтий стяг підняли 4 вересня 1991 року. А 18 вересня Президія Верховної Ради ухвалила постанову “Про прапор України”, якою фактично закріпила за ним статус офіційного прапора держави. Відтоді його використовують під час державних церемоній, прийняття присяги, міжнародних зустрічей та в українських дипломатичних установах.

Історія синього та жовтого кольорів

Поєднання синього і жовтого кольорів на українських землях має багатовікову історію. Одним із ранніх прикладів вважають герб Львова – золотого лева на синьому тлі, який пов’язують із заснуванням міста у XIII столітті.

Сині й жовті кольори також часто зустрічалися у символіці козацької доби. Запорозькі козаки використовували сині знамена із золотими орнаментами, зображеннями святих і козаків.

Існує версія, що поєднання синього та жовтого як елемент державної символіки набуло поширення за часів гетьмана Івана Мазепи. Однак остаточно як кольори українського національного руху вони закріпилися значно пізніше.

Під час революційних подій 1848 року, відомих як “Весна народів”, синьо-жовтий стяг почали дедалі частіше використовувати як символ українців. У червні того року його підняли над львівською ратушею.

На Наддніпрянщині, яка тоді перебувала у складі Російської імперії, синьо-жовтий прапор став помітним символом українського руху після революції 1905-1907 років.

У 1917 році він уже широко використовувався як символ української державності. Під синьо-жовтими прапорами проходили українські маніфестації, а військові вирушали на фронт. У квітні 1918 року такі стяги підняли й над кораблями Чорноморського флоту у Севастополі.

Після втрати Україною незалежності синьо-жовтий прапор не зник – він залишався символом національного руху та боротьби за відновлення державності.

Український прапор у радянські часи

Попри заборони, синьо-жовті стяги час від часу з’являлися в Українській РСР.

1 травня 1966 року студент Георгій Москаленко та робітник Віктор Кукса підняли український прапор над будівлею Київського інституту народного господарства, нині – Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана.

Вони розраховували, що стяг побачать учасники першотравневої демонстрації. Через дев’ять місяців КДБ встановив їхні особи. Москаленка засудили до трьох років, а Куксу – до двох років таборів суворого режиму.

У січні 1973 року Володимир Мармус разом із вісьмома однодумцями вивісив чотири синьо-жовті прапори у Чорткові на Тернопільщині.

Наприкінці 1980-х українська національна символіка почала дедалі частіше з’являтися на масових заходах. 26 квітня 1989 року у Львові під синьо-жовтим прапором відбувся мітинг пам’яті жертв Чорнобильської катастрофи, а 22 травня того ж року – Шевченківське свято у Києві.

У 1990 році українські прапори почали офіційно піднімати над міськими радами. 14 березня стяг з’явився над ратушею Стрия, 23 березня – над Тернопільською міськрадою, 3 квітня – над львівською ратушею, а 24 липня – над Київською міською радою.

Чому синій зверху, а жовтий знизу

Суперечки щодо порядку кольорів українського прапора виникали ще за часів Української Народної Республіки, коли використовували різні варіанти розташування смуг.

Сьогодні офіційний прапор України складається з двох рівновеликих горизонтальних смуг: синьої зверху та жовтої знизу.

Найпоширеніше сучасне тлумачення кольорів – синє небо над золотим пшеничним полем. Водночас у різні історичні періоди їм надавали й інші символічні значення.

Цікаві факти про український прапор

У 1976 році під час футбольного матчу між збірними НДР і СРСР у Монреалі Данило Мигаль вибіг на поле у вишиванці з українським прапором і станцював гопак. Акція тривала близько 15 секунд, після чого його затримала поліція. На трибунах тоді також розгорнули плакат із написом “Свобода Україні!”.

У 2007 році в Донецьку вперше розгорнули прапор площею 1350 квадратних метрів – 30 на 45 метрів. Його пошила пенсіонерка Марія Бєляткова за ініціативи Союзу творчої молоді Донбасу. Стяг внесли до Книги рекордів України.

У 2010 році в Тернополі розгорнули синьо-жовтий прапор завдовжки 9,5 кілометра і завширшки 75 сантиметрів. Ним фактично оточили Тернопільський став, а досягнення також зафіксували у Книзі рекордів України.

Під час оборони Донецького аеропорту українські військові неодноразово встановлювали прапор над його будівлями. Один зі стягів майорів над диспетчерською вежею до її знищення. Згодом прапор із летовища почали урочисто піднімати над військовою частиною у Кропивницькому.

У 2016 році українські альпіністи встановили прапор на вершині Охос-дель-Саладо в Андах – найвищого вулкана світу, висота якого становить майже 6,9 тисячі метрів.

Того ж року, до 25-річчя Незалежності України, у Національному музеї народної архітектури та побуту України в Пирогові створили синьо-жовтий прапор із квітів площею понад 13 тисяч квадратних метрів. Його внесли до Книги рекордів Гіннеса та Книги рекордів України як найбільший квітковий килим.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії компанія Pantone присвятила Україні два відтінки – Freedom Blue та Energising Yellow, натхнені кольорами українського прапора. Вони мали символізувати свободу та енергію до дії.

• Щороку 15 липня українці відзначають День Української Державності – свято, покликане вшанувати багатовікову традицію українського державотворення. Воно нагадує про історичну тяглість української державності, витоки якої пов’язують із середньовічною Руссю, політичним і культурним центром якої був Київ.

Запис 23 серпня – День Державного прапора: історія та цікаві факти про синьо-жовтий стяг спершу з'явиться на Букви.

Джерело: Букви 

14 серпня в Україні та світі відзначають Всесвітній день ящірки та Всесвітній день каліграфії. За церковним календарем сьогодні вшановують день перенесення мощей святого преподобного Теодосія Печерського. 

Всесвітній день ящірки: це свято започаткувала група ентузіастів-герпетологів та любителів дикої природи.Його мета – змінити негативне ставлення до ящірок та підвищити обізнаність про їхню важливу роль у природних екосистемах. Ці тварини є одними з найчисельніших наземних хребетних і відіграють важливу роль у різних екосистемах, виступаючи як хижаки та індикатори стану довкілля.  

Всесвітній день каліграфії: день присвячений мистецтву красивого письма та його історії, яка налічує тисячоліття. Каліграфія, що походить від грецьких слів “kalоs” (красиво) та “grafі” (писати), поєднує в собі письмо та образотворче мистецтво. Вона має різні стилі та традиції, які розвивалися в різних культурах, таких як західноєвропейська, азійська, китайська, японська та ісламська каліграфія. 

У різних країнах світу сьогодні відзначають: 

• Пакистан – День Незалежності

Цього дня у світі: 

• 1385 – португальці розбили кастильців у битві при Алжубарроті.
• 1385 – укладено Кревську унію – угоду між Королівством Польським і Великим князівством Литовським, яка передбачала об’єднання цих країн в єдину державу.
• 1457 – надруковано першу книгу, дата виходу у світ якої точно відома (близько 3 років після Йогана Ґутенберґа).
• 1687 – козацькі полки і московське військо повернулися з невдалого Кримського походу.
• 1775 – (за іншими даними 3 серпня) Катерина ІІ видала імператорський маніфест, який офіційно ліквідував запорізьке козацтво.
• 1880 – закінчено спорудження знаменитого собору в Кельні (будову розпочато 1248 року).
• 1916 – в ході Першої світової війни почалися бої Українських січових стрільців (УСС) за гору Лисоню в складі австро-угорської армії проти російських військ.
• 1919 – частини 2-го корпусу Української Галицької Армії, женучи перед собою Таращанську бригаду червоних Василя Боженка, здобули Старокостянтинів.
• 1936 – на Олімпійських іграх в Берліні вперше відбулись змагання з баскетболу. У фіналі збірна США перемогла команду Канади.
• 1947 – Пакистан та Індія здобувають незалежність від Великої Британії опівночі. Пакистан святкує цю подію 14 серпня, Індія – 15 серпня.
• 1971 – проголошено незалежність Бахрейну.
• 1980 – на Ленінській корабельні у Гданську (Польська Народна Республіка) під проводом Леха Валенси 17000 робітників починають страйк, що став початком демократизації Польщі і повалення комуністичного уряду Ярузельського.
• 1992 – розпочався грузино-абхазький конфлікт.
• 2010 – відкрилися I Літні Юнацькі Олімпійські ігри в Сінгапурі.
• 2013 – сотні вбитих і тисячі поранених в Каїрі після розгону силовиками таборів протестувальників проти військового перевороту.

Яке сьогодні церковне свято: 

14 серпня в церковному календарі – день перенесення мощей святого преподобного Теодосія Печерського. Перенесення мощей святого преподобного Теодосія Печерського відбулося 27 серпня 1091 року, через 17 років після його смерті. Теодосій Печерський був одним із засновників Києво-Печерського монастиря і вважається батьком чернецтва Київської Русі. 

Теодосій народився близько 1008 року в місті Василькові, неподалік від Києва. Від молодих років він прагнув духовного життя, а близько 1032 року вступив до Києво-Печерського монастиря, який на той час був під керівництвом святого Антонія Печерського. Теодосій відомий своїм аскетизмом, благочестям та стараннями в розбудові монастиря, а також впровадженням спільножитного уставу.

Теодосій помер 3 травня 1074 року. Його поховали у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври. Відомо, що мощі святого мали чудотворну силу, і багато людей зцілювалися завдяки їхньому поклонінню.

Прикмети: 

• Світанок яскраво-червоного кольору – буде дощ і вітряна погода
• Погожий день без вітру – осінь буде сухою
• Журавлі відлітають – зима і морози будуть рано
• Сильна гроза цього дня – вересень буде з дощами

Традиції:

• У народі день вважається сприятливим для сватання, а незаміжнім дівчатам радять 14 серпня вдягнути нову річ – щоб не засиджуватися в дівках.

Іменини сьогодні святкують: 

Олександр, Олексій, Аркадій, Василь, Володимир, Матвій, Микола, Семен, Федір, Єва, Євдокія. 

• Букви повідомляли про свята, іменини, традиції, прикмети 13 серпня.

Запис 14 серпня: яке сьогодні свято, іменини, традиції, прикмети спершу з'явиться на Букви.

Джерело: Букви

2 серпня відзначають Міжнародний день голокосту ромів. За церковним календарем сьогодні день перенесення мощей святого першомученика Стефана.

Міжнародний день голокосту ромів: день засновано на згадку про події 2-3 серпня 1944 року, коли в нацистському таборі смерті Аушвіц-Біркенау в газових камерах було вбито 2897 ромів. Загалом під час геноциду від репресій постраждали від 600 тисяч до 1,5 мільйона ромів.

У різних країнах світу сьогодні відзначають:

• Північна Македонія – День республіки
• Гаяна — День свободи
• ДР Конго – вшанування пам’яті жертв Другої конголезької війни
• Азербайджан – День національного кіно

Цього дня у світі:

• 216 до н. е. — у битві під Каннами карфагенський полководець Ганнібал розгромив 80-тисячне римське військо і завдав найважчої поразки Риму за всю історію його існування.
• 47 до н. е. — біля м. Зели Гай Юлій Цезар “прийшов, побачив, переміг” (“лат. Veni, vidi, vici”) царя Боспорського царства Фарнака ІІ.
• 1377 — через масове сп’яніння московське військо було розбите татарським царевичем Арапшою.
• 1519 — 40-тисячне кримсько-татарське військо Багатур-Салтана розбило у битві під Сокалем 20-тисячне військо литовського гетьмана Костянтина Острозького
• 1727 — російський імператор Петро II видав указ про відновлення виборної посади гетьмана Малоросії.
• 1763 — російська імператриця Катерина II підписала Маніфест рос. “О дозволении всем иностранцам, в Россию въезжающим, поселяться в которых губерниях они пожелают и о дарованных им правах”
• 1776 — відбулась церемонія підписання Декларації незалежності 13 північноамериканських колоній, яка була прийнята 4 липня Континентальним конгресом
• 1791 — у Відні Жан-П’єр Бланшар провів перші успішні випробування парашута: з повітряної кулі він скинув домашніх тварин.
• 1802 (14 термідора Х року) — Наполеон Бонапарт був проголошений довічним Першим консулом.
• 1865 — у видавництві Макміллана вийшло перше видання книги Льюїса Керрола “Пригоди Аліси в країні Чудес”.
• 1887 — Ровелл Ходж запатентував колючий дріт.
• 1909 — на озброєння армії США прийнятий перший військовий літак, побудований братами Райт
• 1914 — Перша світова війна: Королівство Італія оголосило про свій нейтралітет в європейському конфлікті.
• 1914 — Імперська армія Німеччини вдерлась до Люксембурґа
• 1914 — у Львові українські політичні партії об’єдналися в Головну українську раду.
• 1914 — створено Бойову управу українських січових стрільців — організаційно-координаційний центр легіону УСС.
• 1917 — вперше була здійснена посадка літака “Сопвіч” на палубу корабля британських військово-морських сил “Furious”.
• 1918 — Гетьман України Павло Скоропадський затвердив закон про створення фонду Національної бібліотеки Української держави.
• 1918 — британський експедиційний корпус висадився в Архангельську.
• 1919 — повертаючись в Україну, загинув в авіакатастрофі під Ратибором (Сілезія) Дмитро Вітовський.
• 1930 — на навчаннях Московського військового округу вперше висаджений повітряний десант. Згодом цей день став відзначатися в СРСР, а тепер у Росії як День повітрянодесантних військ.
• 1933 — став до ладу Біломорсько-Балтійський канал (першопочаткова назва — “Біломорсько-Балтійський канал імені Сталіна”, відоміший за скороченням “Біломорканал”). Збудований у рекордно короткий термін, за 1 рік і 9 місяців, руками в’язнів ГУЛАГу. За різними даними, під час будівництва померло до 200 тисяч робітників.
• 1939 — Альберт Ейнштейн надіслав президенту США Франкліну Рузвельту листа, в якому поінформував про роботу нацистських фізиків зі створення атомної зброї та закликав розпочати в США дослідну програму.
• 1940 — Верховна Рада СРСР ухвалила закон про перетворення Молдавської АРСР у складі УРСР на окрему Молдавську РСР (до її складу увійшла більша частина щойно приєднаної до СРСР Бессарабії)
• 1940 — Верховна Рада СРСР ухвалила закон про включення Північної Буковини, а також Хотинського, Аккерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії, які від Румунського королівства перейшли до СРСР, до складу УРСР.
• 1940 — бригадний генерал Шарль де Голль, який після капітуляції Французької республіки залишив країну, із Лондона закликав усіх патріотів продовжувати збройну боротьбу з нацистською Німеччиною.
• 1941 — на територію СРСР увійшли перші італійські війська.
• 1943 — відбулося повстання і втеча ув’язнених у концентраційному таборі “Треблінка”. Знищено крематорій. Понад двісті утікачів були убиті або повернуті до табору.
• 1945 — завершилася Потсдамська конференція.
• 1949 — академік В. Філатов у клініці Українського експериментального інституту очних хвороб в Одесі зробив тисячну операцію з пересадки рогівки.
• 1953 — у Києві відкрито дитячу залізницю.
• 1964 — Тонкінський інцидент, що спричинив ескалацію війни у В’єтнамі
• 1970 — у Белфасті британська армія вперше застосувала гумові кулі проти північних ірландців.
• 1989 — трагедія на Київському головпоштамті, внаслідок якої загинуло 11 людей.
• 1990 — о 14:00 за місцевим часом іракські війська напали на Кувейт.
• 1990 — У Дніпропетровську розпочалися Дні козацької слави, присвячені 500 річчю українського козацтва.
• 1991 — Сполучені Штати Америки визнали незалежність Латвії, Литви та Естонії.
• 1999 — збройні загони на чолі з Шамілем Басаєвим і Хаттабом перейшли на територію Дагестану; початок другої чеченської війни.
• 2001 — генерал Радіслав Крстіч, командувач дринського корпусу армії боснійських сербів, засуджений Гаазьким трибуналом до ув’язнення на строк 46 років за геноцид мусульман у Сребрениці (Боснія і Герцеговина) в липні 1995 року
• 2005 — катастрофа літака Airbus A340 французьких авіаліній в аеропорту Торонто. Без жертв.
• 2006 — в Йоганнесбургу (ПАР) уперше за останні 25 років випав сніг
• 2009 — 15 осіб загинуло у авіакатастрофі Merpati Nusantara Airlines Flight 9760 в індонезійській провінції Папуа
• 2014 — суд Тбілісі заочно арештував експрезидент Михаїла Саакашвілі у справі перевищення службових повноважень.
• 2017 — у США набрав чинності ухвалений обома палатами Конгресу Закон № 3364 про протидію агресії Росії, КНДР та Ірану
• 2020 — від МКС повернулася капсула Crew Dragon із двома американськими астронавтами на борту, які брали участь у місії SpaceX DM-2 (перший політ людей на приватному космічному кораблі)
• 2022 — Ненсі Пелосі відвідала Тайвань.

Яке сьогодні церковне свято:

2 серпня в церковному календарі – день перенесення мощей святого першомученика Стефана. Перенесення мощей святого первомученика і архідиякона Стефана відбулося близько 428 року. Після мученицької смерті святого Стефана, його тіло було залишене без поховання, але згодом його поховали в селі Кафаргамала. Пізніше мощі святого Стефана були перенесені до Єрусалиму, а потім до Константинополя.

Прикмети:

• Домашня худоба спить вдень — піде дощ.
• Жаби замовчали — чекайте на вранішні заморозки.
• Павук плете маленьку павутину — до вітру.
• День сонячний видався – вересень буде теплим.

Традиції:

• Святого Стефана вважали покровителем тварин, особливо коней, тому цього дня наші предки обов’язково мили їх, добре годували і вплітали квіти у гриву.
• За народним звичаєм цього дня потрібно збирати лікарські трави – м’яту, ромашку, пижмо, конюшину, божі сльози. З них потім плетуть так званий “Степанів вінок”, який потрібно зберігати в домі протягом року. На травах із цього вінка готують цілющий чай – вважається, що він допомагає одужати тому, хто захворіє.

Іменини сьогодні святкують:

Василь, Іван, Кирило, Платон, Роман, Степан, Тарас, Федір.

• Букви повідомляли про свята, іменини, традиції, прикмети 1 серпня.

Запис 2 серпня: яке сьогодні свято, іменини, традиції, прикмети спершу з'явиться на Букви.