Тренд пошуку "3 роки війни"

Роль Балтики та Усть-Луги в системі обходу санкційЗ початку повномасштабного вторгнення в Україну значення балтійських портів для Росії значно зросло. У квітні та травні 2024 року обсяг експорту сирої нафти з Балтійського моря був значно вищим, ніж з Чорного моря (11,8 млн тонн і 11,5 млн тонн відповідно проти 4,1 млн тонн і 3,5 млн тонн. У жовтні 2023 року вже понад половину всього російського експорту нафти відвантажувалося з портів Балтійського моря.  Експорт російських вуглеводнів (квітень-травень 2024 року, млн тонн)Сира нафтаНафтопродуктиЗ портів Балтійського моря11,8 (Квіт) / 11,5 (Трав) 3,7 (Квіт) / 2,5 (Трав) З портів Чорного моря4,1 (Квіт) / 3,5 (Трав) 3,6 (Квіт) / 3,6 (Трав)  Насамперед в останні роки Росія активно розвивала як альтернативні маршрути для експорту вуглеводнів такі балтійські порти, як Усть-Луга та Приморськ. Пожежа на нафтозаводі у Самарській області, фото: ВЧК-ОГПУ Порт Усть-Луга має в цьому сенсі ключове значення для нововибудованої російської експортної логістики. Бувши сучасним цілорічним портом, він обробляє газовий конденсат і перевалює нафтопродукти, дозволяючи Росії здійснювати постачання на міжнародні ринки. Без перебільшення, створення цього порту стало проривом у російській експортній логістиці, надавши компанії власний термінал, який не залежить від інших підприємств і відкрив нові можливості для збуту продукції в більш ніж 20 країн. У ширшому контексті порт приймає найбільші судна і дозволяє обходити порти країн Балтії, виконуючи стратегічну роль у торгівлі та логістиці.“Тіньовий флот” як інструмент обходу санкційРосія обходить західні санкції та цінову стелю G7, активно використовуючи так званий “тіньовий флот”. Цей флот, за різними оцінками, налічує від 435 до 591 танкера, в період з лютого 2024 по лютий 2025 року він перевіз близько 61% всього морського експорту російської нафти. І значна частина цього тіньового експорту (42%) припадає саме на балтійські та чорноморські порти .Метрики “тіньового флоту”ОбсягДжерелоКількість суденВід 435 до 591 танкера S&P Global, KSE InstituteЧастка в морському експорті нафти61% (лютий 2024 — лютий 2025) The German Marshall Fund of the United StatesЧастка експорту через Балтику та Чорне море~42% (перша половина 2024) KSE InstituteВідсутність P&I страхування>70% суденLloyd's List, морські аудитиСередній вік суден18,1 року (>15 років) Не вказано Стратегічний розрахунок атаки на Усть-Лугу: масштаби уражень24 серпня під час атаки на Усть-Лугу Сили оборони застосували винятково безпілотники, десяток яких було збито. Проте точність удару дозволила компенсувати слабкість потужності - сильна пожежа на терміналі НОВАТЕК у цьому контексті створює нові, справді вражаючі перспективи на майбутнє. У гасінні пожежі брав участь спеціальний пожежний потяг, оснащений 183 тоннами води та 5 тоннами піноутворювача, що свідчить про масштаб загоряння. За даними OSINT-аналітиків з групи CyberBoroshno, атака призвела до критичних пошкоджень кріогенної фракціонуючої установки для газового конденсату. Ця установка є ключовим елементом,   що переробляє газовий конденсат у цінні нафтопродукти, такі як авіаційне паливо, гас і дизель, призначені для експорту. І отже цей факт вказує на досягнення не просто дезорганізації роботи терміналу, а нанесення важливій російській енергетичній інфраструктурі ушкоджень високого рівня. Якщо ж брати за основу той факт, що економіка Росії критично залежить від прибутків від експорту викопного палива ( за даними на 2024 рік, військові витрати сягнули  майже 40% федерального бюджету РФ, а близько 30% доходів в цьому бюджеті становили доходи від нафти та газу),  атака на ключовий експортний термінал, такий як Усть-Луга, є прямим ударом по здатності Росії фінансувати військові дії.Ну і показовий “бонус”: атака також призвела до тимчасової зупинки рейсів в аеропорту Пулково, що підкреслює її вплив на цивільну логістику.Тим часом, якщо використати аналогію про “перший” фронт, тобто боротьбу Заходу з російськими маневрами для обходу санкцій, що відбувається на цьому треку? Заходи у відповідь Заходу та дилема ескалаціїБезумовно, Росія досягла значних успіхів в обході санкцій. Та все ж не можна не бачити й того, що західні країни посилюють  свої багатосторонні та двосторонні зусилля з протидії російським гібридним загрозам. Економічні заходи, зокрема,  включають 16-й пакет санкцій ЄС від лютого 2025 року, який вводить повну заборону на суднозаходи в російські порти, такі як Усть-Луга та Приморськ, для суден, підозрюваних в обході санкцій або транспортуванні вантажів для військових потреб. Це доповнюється скоординованою ініціативою 12 країн, включаючи держави Балтії, Данію, Німеччину та Велику Британію, з перевірки страхових документів у підозрілих суден “тіньового флоту” у ключових морських протоках.Концентрація експорту в Балтійському морі, оточеному країнами НАТО, робить тіньовий флот уразливим для некінетичного тиску. З посиленням моніторингу та перевірок з боку держав Балтії, Фінляндії та Великої Британії, ризики для страховиків та вантажоперевізників зростають. Інциденти, такі як пошкодження підводних кабелів у Балтійському морі в грудні 2024 року, в яких підозрюється танкер “тіньового флоту”, вже призвели до збитків на десятки мільйонів доларів та створили прецедент для кримінального переслідування. Це зростання ризиків веде до ефекту “фінансового зараження”, що робить морське страхування в регіоні більш складним і дорогим навіть для сторін, що не беруть участь у санкціях.Вертоліт Королівського флоту Wildcat, оснащений ракетною системою Martlet, фото: des.mod.uk У військовому ж відношенні НАТО перейшло від політики “запевнення” до “стримування шляхом заборони”. Альянс запустив операції Baltic Sentry та Nordic Warden для захисту критично важливої підводної інфраструктури. Розгортання таких передових літаків, як італійські F-35, у місії з патрулювання повітряного простору Балтії, свідчить про серйозність намірів Альянсу в регіоні . Морські ініціативи НАТО/ЄС у Балтійському моріМетаДата запускуОперація Baltic SentryЗахист критичної підводної інфраструктури та покращення ситуаційної обізнаностіСічень 2025 Операція Nordic WardenМоніторинг та захист морського середовища та активівСічень 2025 Ініціатива з перевірки страхуванняВиявлення “тіньового флоту” шляхом перевірки документів у суденГрудень 202416-й пакет санкцій ЄСЗаборона на суднозаходи в порти, що використовуються для обходу санкційЛютий 2025       Як цьому протидіє Росія? Використовує гібридні тактики, включаючи глушіння GPS-сигналів, інформаційні атаки та саботаж, щоб перевірити рішучість Заходу та залишатися нижче порогу, який міг би спровокувати застосування статті 5 Північноатлантичного договору. Російські державні ЗМІ звинувачують країни Заходу в “піратстві” та “агресії”, коли ті посилюють моніторинг морських суден. Однак ця стратегія призводить до зворотного результату: замість того, щоб залякати, вона спонукає НАТО та ЄС до більш рішучих заходів у відповідь. А тепер поглянемо, як можуть діяти західні партнери та Україна, і як ці два “фронти” проти Росії можуть поєднати зусилля для спільної перемоги. Від управління ескалацією до економічного розриву: сценарії для ЗаходуМожна виокремити три вірогідні основні сценарії розвитку подій та реакції Заходу.Сценарій “Обережного управління ескалацією” - найімовірніший сценарій. Західні країни продовжать свою нинішню стратегію, що поєднує економічний тиск та некінетичні заходи. Це включає подальше посилення санкцій, посилення перевірок суден “тіньового флоту” та підтримку морської безпеки в Балтійському морі. Захід мовчазно заохочуватиме використання Україною власних наступальних можливостей, утримуючись від їх публічної підтримки, щоб уникнути прямої конфронтації з Росією.Сценарій “Цілеспрямованого економічного припинення”. Він означає перехід до посилення тиску. У разі великого інциденту, наприклад, масштабного розливу нафти із судна “тіньового флоту”, західні країни можуть вжити більш агресивних заходів. Це не буде військовою блокадою, але може включати обов'язковий фізичний огляд суден, жорсткі вторинні санкції проти страховиків, власників суден та покупців російської нафти, а також створення офіційного “чорного списку” суден, яким буде відмовлено у заході до портів.Сценарій “Повного економічного розриву”. Він малоймовірний, але потенційно можливий і передбачає фундаментальне зрушення в західній політиці, коли метою стане не управління потоком російської нафти, а його повна зупинка. Це може включати зниження цінової стелі до рівня, близького до нуля, та введення повного ембарго на всі російські енергоносії, а також надання максимального тиску на країни-споживачі. Однак такий крок пов'язаний з високими ризиками, такими як стрибок світових цін на енергоносії та непередбачувана реакція Росії.Цілком слушними можуть виявитися і рекомендації для західного командування, зокрема спрямовані на максимізацію тиску на Росію при мінімізації ризиків ескалації.Формалізація геоекономічного тиску: замість того щоб реагувати на окремі інциденти, західним країнам слід створити формальну багатонаціональну структуру для боротьби з морською логістикою Росії. Ця структура має займатися координацією розвідувальної інформації про “тіньовий флот”, уніфікацією стандартів страхування та безпеки в Балтійському морі та систематичним застосуванням санкцій до будь-яких організацій, причетних до обходу санкцій.Підтримка асиметричного потенціалу України: важливо визнати, що західні партнери можуть наданням фінансової та технічної підтримки суттєво вплинути на розвиток потенціалу України у проведенні операцій проти РФ.Зміцнення стримування на Балтиці: необхідно продовжувати інвестувати в стратегію НАТО “стримування шляхом заборони”. Це включає розгортання передових багатодоменних систем (безпілотні судна, системи спостереження на основі ШІ) та проведення регулярних навчань, щоб чітко сигналізувати Москві, що будь-яка гібридна атака буде зустрінута швидкою та рішучою відповіддю. Цей підхід дозволяє демонструвати силу, не перетинаючи “червоні лінії” прямої військової конфронтації.Україна ж тим часом відтепер може здійснити свій “прорив” у санкційній боротьбі проти Росії. Еволюція асиметричного потенціалу УкраїниУдар по порту Усть-Луга, розташованому майже за 1000 км від українського кордону, засвідчив, що вся територія РФ стає потенційної зоною війни. Упродовж війни 2022-2025 років російське командування покладалося на стратегічну глибину, переміщуючи ключові об'єкти за межі досяжності українських озброєнь. Україна при цьому послідовно демонструвала збільшення досяжності цілей для її безпілотників (хоча ракетна довга рука виявилася не такою дієвою). Атака на Усть-Лугу є сигналом, що навіть найвіддаленіші та, здавалося б, повністю захищені об'єкти критичної інфраструктури, віднині перебувають під загрозою. Це створює дилему нового рівню небезпеки для російської влади, а також проблему розподілу засобів ППО-ПРО по величезній території країни.Удар по Усть-Лузі, завданий безпілотниками, демонструє, що навіть з існуючим арсеналом Україна здатна до реалізації ефективних ударів по віддалених цілях. Інформація ж про початок серійного виробництва в Україні крилатої ракети великої дальності “Фламінго” є якісно новим інструментом в арсеналі України. Українська ракета "Фламінго" з дальністю польоту 3 000 км, фото: facebook.com/efrem.lukatsky Ця зброя, в разі підтвердження бойових характеристик, може забезпечити Києву повністю незалежний та досить потужний інструмент для завдання ударів углиб російської території нового рівня.  Це робить Усть-Лугу та інші балтійські порти новою “ахіллесовою п'ятою” для російської економіки, яку Україна, судячи з усього, має намір активно використовувати.Таким чином, Україна вчергове змінює стратегічний контекст війни. Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (CDI), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.

Усі цивільні, хто залишається в Покровську, не живуть, а виживають  Як там небо? Можемо стартувати? Зупиняємося за десяток кілометрів від Покровська на Донеччині міста, на яке росіяни наступають понад рік. Маємо дізнатися, чи можна рухатися далі, чи ліпше перечекати десь у посадці. Якщо небо брудне, тобто над містом висять російські дрони-розвідники "Орлани", "Зали" чи "Суперками", заїжджати туди не можна. Миттєво змалюють і автівка стане ціллю номер один для ударних БпЛА. А на пікап із військовими окупанти не пошкодують стільки дронів, скільки потрібно, щоб принаймні підбити авто. А далі вже справа техніки й… добивання  Чисто.  Плюс. Віталій з Олександром бійці 68 окремої єгерської бригади, яка вже не перший місяць тримає оборону міста, виходять із машини, щоб надіти броню й каски. Я вже "одягнута" сиджу позаду, налаштовую камеру. Дорога в Покровськ важлива частина знімання. І не тільки тому, що шляхом можна зафільмувати розбиті та спалені російськими дронами автівки та зруйновані людські оселі. Часом можна зняти й сам дрон, який летить у твоє авто. Так було в попередній мій заїзд до Покровська. Це була ніч. Їхала з "Білими янголами" ­поліцейським підрозділом евакуації. Нас врятувала косо­окість російського оператора БпЛА. Вочевидь, він орієнтувався на фари, коли бив по автівці. Дрон влупив у бампер, пошкодив його. Але якимось дивом не зачепив колеса. Ми змогли повернутися в місто й забрати цивільних, які чекали на нас.  Й… ний голуб! ми влітаємо в Покровськ на шаленій швидкості. Не менш як 140 кілометрів на годину FPV-шки не здатні її досягти. Усім тілом, а особливо п'ятою точкою ти відчуваєш кожну, навіть найменшу ямку. А кожна пташка, яка не так вже й швидко летить, сприймається як дрон. Хоча Віталій не повинен моніторити небо. Це завдання Олександра сапера. Вєталь, як називають командира екіпажу БпЛА Vampire, повинен цинкувати (армійське продивлятися, дивитися) дорогу. Останнім часом росіяни активно мінують шляхи до міста. Роблять це вночі. Міни скидають дронами, маскують їх у пакети, коробки й навіть мертвих тварин. Міни скидають дронами, маскуючи їх у пакети, коробки й навіть мертвих тварин  Ого-го! так спершу Сашко, а потім і я реагуємо на величезну вирву посеред шляху. Праворуч гора цегли. Донедавна це був чийсь будинок.  Свіженька. Чути запах горілого, вочевидь, КАБ керована російська авіабомба прилетіла вночі.  Та куди ж ти? Віталій ледь встигає різко крутанути ліворуч кермо, щоб не наїхати на цивільного на велосипеді, який раптово виникає з-за повороту. Ми повільно їхати не можемо. Швидкий рух тут це життя. Дорогою ми зустрінемо ще багато цивільних. Хто поспішатиме кудись пішки, але більшість на тих-таки великах. Двоколісний основний транспорт прифронтових міст. Особливо тих, де важко в'їхати-виїхати.  Приїхали! Швиденько все з авто! Ми, здається, за хвилину вивантажуємо все, що привезли. Я рюкзак із технікою і водою. Бійці важкі боєприпаси для свого гіганта гексакоптера Vampire. Щойно стемніє, цей велетенський дрон вилетить на полювання. Гучний, як паровоз, багатофункціональний, як мультиварка. Та спершу хлопці доставлять піхоті воду, цигарки, ліки, їжу. Хто що замовляв.  Це основна частина нашої роботи. Нагодувати й напоїти піхоту. І головне дати їй зрозуміти: вони не самі. Про них пам'ятають, дбають. Сьогодні за оператора Віталій, і він акуратно доставляє воду й усе необхідне тим, хто на нулі. Спускає велику пташку якомога ближче до землі. Щоб не пошкодити "доставку".  Прямісінько в руки! сміються зі штабу. Віталій і сам задоволено усміхається. Видно: любить цю частину роботи.  Ну що, з доставкою все, переходимо в режим полювання?  Ага. Давай щось важкеньке. Там розвідники бліндаж знайшли. Здається, є ворожа піхота. Треба розпакувати, цілі "вампіристам" надходять зі штабу. А там теж із почуттям гумору все Ок.  Сань, давай готуй ТМ-ку. Я вибираюся з маленького тісного підвалу разом із сапером Олександром і прямую у святая святих склад боєприпасів. Чого тут тільки немає! Міни різного калібру від 82 до 120 міліметрів. Саморобні "бімби" кардани. Чомусь так їх називають бійці. Тонкі, важкі, схожі на гігантські смертельно небезпечні олівці боєприпаси, начинені сотнями різного роду уламків. Добра та потужна зброя. Особливо проти ворожої піхоти. Розліт уламків щонайменше 50 метрів. Це якщо не смерть, то майже стовідсоткове поранення. Якщо влучно кинути. Заворожено крокую між рядами акуратно складеної смерті. Круглі, довгасті, витягнуті, сплюснуті яких тільки форм не навигадували. Серед них і ТМ-ки протитанкові міни, перероблені під скид із великої пташки. Цей боєприпас улюб­ленець усіх "вампіристів". Він не лише феєрично підривається, коли торкається землі. Якщо поставити затримку, ця потужна "бімба" вибухне не раніше, ніж закотиться в бліндаж. Звісно, якщо пілот ас. Це й називається "розпаковка". Після неї нічого живого в землянці, як правило, не залишається.  Давай туди, на край посадки. Там їх бачили, голос зі штабу пояснює Віталію, де шукати ціль. Хоча, як визнають "вампіристи", шансів знищити ворожу піхоту вночі все менші. "Вампіри" навели на московитів таких жах, що в темну пору доби майже ніхто не пересувається. Ідуть удень. Перебіжками, повзуть, роблять відволікальні маневри. І просочуються. По одному, по два. І закріплюються. І знайти їх та вибити складніше і складніше. А ці розвідники потім цинкують усе довкола. І наводять на наші позиції та логістику арту, ударні дрони, КАБи.  Тут? Віталій хрестиком на екрані показує точку, куди планує скидати ТМ-ку.  Давай, видихають зі штабу.  На! в нору чи щось схоже на неї летить 10-кілограмовий боєприпас. Вибух красивий. Навіть у чорно-білому варіанті. На весь екран розповзається щось на зразок полум'я. І зостається позаду, коли "Вампір" спішно залишає цю територію. Я і не підозрювала, що в Покровську так багато людей  Диви, загорілося! Ну що, можемо відпечатати? Павло молодий, високий, стрункий, із великими карими очима й кучерявим волоссям боєць хапає зі столу печатку.  Ооооо, несподівано! люблю будь-які цікаві та нестандартні речі, які часто оточують захисників. Хоч убий, ніколи не здогадаєшся, для чого вони. І чому тут. Приміром, щодо печатки я точно не здогадалася. І навіть уявити не могла таке її застосування.  Коли вбиваємо під….ра, ставимо печатку на стіну! гордо повідомляє Павло. Одночасно гучно залишаючи на стіні підвалу черговий відбиток.  Шість. Це за вчора? І плюс один сьогодні?  За вчора-позавчора. Ми лише почали, каже блондин Віталій. На ранок, коли "вампіристи" завершать свої польоти, на стіні додасться ще дві синього кольору прямокутні форми з на­звою чиєїсь фірми. Три окупанти за ніч добрий результат, підсумує Віталій. Коли світатиме, захисники занесуть борт у надійне місце й ляжуть спати. Удень "Вампір" не літає. Надто гучний і помітний. Збити його за денного світла неважко навіть зі стрілецької зброї.  Саш, я піду пройдуся Покровськом. Де тут базар? я щойно прокинулась і "рвусь у бій". Олександр сапер не спав узагалі. Хтось повинен залишатися на чергуванні. Покровськ місто непередбачуване. Тут і ДРГ ворожі просочуються час від часу. Та й місцеві можуть принести "сюрприз" під двері. Виставлений на певний час боєприпас. Таке вже було з побратимами "вампіристів". На щастя, вибух не зачепив армійців.  Тебе підстрахувати? Сашко стурбовано дивиться на мої збори.  Ні, дякую. Спробую сама. Без військових за плечима цивільні геть по-іншому розмовляють. А саме такі чесні розмови мені й потрібні. Дивовижно, але в кожному прифронтовому місті, на яке наступали росіяни, базар завжди працював до останнього. Доти, доки туди не заходили окупанти. Так було в Бахмуті, в Часовому Яру. Хіба в Авдіївці інакше. Тому, що там окупанти рознесли базар на друзки ще задовго до того, як зайшли в місто.  Добрий день. Вам допомогти? Зустрічаю його на шляху до базару. Ми розмовляємо зверху вниз. Я стою, чоловік лежить горілиць. У нього довга сиво-брудна борода. Чорна тепла шапка. І такого ж кольору фуфайка та ватні, здається, штани. Попри те, що на вулиці +30°C, цьому чоловіку, схоже, холодно. В руках у нього палиця. На ній прив'язано якийсь пакет. Він лежить на дош­ках, які викинуло на вулицю після енного удару ракетою чи КАБом по території, де раніше був чи то склад, чи то якесь підприємство. Іду до нього, щоб спробувати підвести й дізнатися, чим допомогти.  Усе в мене добре. Їсти нічого немає. Ось розкидали собачкам хлібчик, то я позбирав. Буду їсти. Мені б іще молочка. Але немає грошей. Чоловік підтягує до себе пакет, і я справді бачу крізь целофан недогризки хліба, булок, якогось печива.  Ходімо, я куплю вам молока! Віталій так звати цього чоловіка, більше схожого на діда, поволі підводиться, і я бачу, наскільки він худий. Саме про таких кажуть: вітром зносить. Вулиця виявляється жвавою. Велосипедисти, пішоходи, цивільні на мопедах. Я і не підозрювала, що в Покровську так багато людей. За офіційними даними, станом на початок серпня, в місті перебувала майже тисяча цивільних. Від несподіванки в мене ледь камера не випадає з рук назустріч біжить жінка в яскраво-синій сукні, акуратно підперезаній коричневим ремінцем. Її голову прикрашає світло-сірий капелюшок. На руці годинник і браслет. На вигляд років 60.  Добрий день!  Добрий день, дівчатка. Добрий день!  Ви така красива! Я не можу не сказати їй цього. Бо вона справді красива. Особ­ливо на тлі тих руїн, які довкола. Така собі краса серед жаху.  А бабі вже 73 роки! сміється у відповідь жінка.  Куди це ви?  Рідним дзвонити, в Покровську давно вже немає ні світла, ні газу, ні централізованої води, ні зв'язку.  А чого не виїжджаєте? До них, до рідних?  Та куди! 73 роки. Вони за кордоном. А мене туди не пустять. Паспорта немає.  Так страшно ж.  Дуже страшно. Але що поробиш? Ну все, дівчатка, побігла. Бо треба встигнути. Куди саме встигнути, я не запитала. Але за хвилину розумію, чому вона не йде, біжить. Небо спершу тихо, потім гучніше й гучніше розрізає різкий звук. Так у мирні часи до війни звучала авіація. І так тепер тут, у прифронтових містах, звучать КАБи та ФАБи. Керовані та некеровані російські авіабомби вагою від 250 кілограмів до 3 тонн. Б'ють тут росіяни крепко. І переважно цивільних  Ранок час КАБів у Покровську, кажу сама собі. Бо одразу ж за першим летить другий, потім третій. І глухо приземляються, руйнуючи чергову оселю. Над тим місцем, де падають бомби, росте гриб характерна ознака авіабомб. Я озираюся, щоб сказати щось Віталію худому чоловікові, якому пообіцяла купити молока. Але його вже немає. А шукати його не найкраща ідея. Взагалі гуляти Покровськом теж ідея так собі. Треба постійно дивитися під ноги щоб не наступити на міну. І в небо щоб не проґавити ударного дрона. Або КАБ. Хоча якщо від першого можна втекти перевірено! то від другого навряд.  Доброго ранку! це я худенькій жіночці, яка їде з базару на велосипеді. Їй на вигляд чимало років. Але вона вправно крутить педалі.  Доброго. Що ти, рідненька, знімаєш, як нас б'ють? це питання жінка вимовляє без сліз та гіркоти. Швидше як констатацію факту. Бо б'ють тут росіяни крепко. І переважно цивільних. Я не знаю, що відповісти, тому зітхаю і прямую на базар, який уже видно на горизонті.  О, диви, знімає вона! Зараз прилетить! Цю російську тезу, що там, де працюють журналісти (що характерно українські), одразу прилітає, я чую не вперше. Майже всюди на прифронтових територіях перебувають місцеві, які повторюють цю мантру. У мене вже є неприємні спогади з Костянтинівки, де я так само блукала містом, фільмувала руйнування. І зайшла на базар. Вийти звідти цілою мені вдалося дивом.  А нічого, що тут довкола все вже розбите? І давно. Це я кажу швидше в порожнечу. Просто тому, що мовчати теж не можу.  Иди, войну останавливай! Снимает она! Я бачу, хто це говорить, і хвиля обурення накриває мене з головою. Цю фразу мені кидає молодий здоровий призовного віку років так 40 чоловік. Який, розвалившись на стільці, чекає на клієнтів. Продає фрукти-овочі.  А може, ви підете у Збройні сили й зупините? логічно відповідаю.  Хватит, что ты там есть! накидаються у відповідь жіночки бальзаківського віку.  Я не в Збройних силах, спокійно відповідаю і розвертаюся. Розмови не вийшло. Треба йти за хлопцями. Коли тебе супроводжують військові, у цивільних геть інша манера спілкування. Черговий КАБ приземляється десь недалеко. Ранок у Покровську гучний. Певне, такий, як завжди, якщо судити з того, що бачу навколо. Руїни, покручені дахи, які валяються на дорозі, скло, бетон, шматки арматури. Місто добивають.  Ти в порядку? Олександр зустрічає мене далеко від підвалу, з якого працюють "вампіристи". КАБи падали. Поруч. Я і злякався: як ти, де ти?  Усе нормально. Зараз проситиму хлопців піти зі мною. Вони вже прокинулися?  Так, п'ють каву. На території зустрічаю заспаних Віталія та Павла. Вислухавши моє прохання, вони мовчки натягують на себе броню, Віталій закидає за спину дробовик. Ми повертаємося на базар. Обурених криків уже не чути. Можу спокійно працювати. З тими, хто йде на контакт.  Домашня? Звертаю увагу на красиву велику малину у прозорих лотках. Її продає худенька невисока блондинка жінка років 6070 з правильними рисами обличчя. "Колись вона, певне, була красунею", думаю я.  Звичайно, домашня. Збираємо під дронами! Її звати Ліна. І вона налаштована на розмову. Не ховається й не намагається відмовчатися. Відчувається, Ліна скучила за спілкуванням.  Як, під дронами?  Ось так. Під деревами ховаємося. Треба ж якось виживати. Що всі цивільні, хто залишається в Покровську, не живуть, а виживають, я зрозуміла давно. І в цьому мені допомогли не лише картини руйнувань. А й самі люди. Більшість худі, виснажені та смертельно втомлені. Микола сусід Ліни по базару колишній учитель праці, а згодом історії. Він не залишає Покровська, щоб не кидати на поталу мародерам оселю, яку багато років зводив власноруч.  Он сусіди поїхали, то в них щодня алкоголіки й наркомани щось тягнуть і тягнуть із хати. Я такого не хочу… Він їсть лише хліб. І п'є молоко та солодку воду боїться розпалювати багаття в дворі. Хтось Миколі сказав, що дим притягує дрони. Так воно і є. Хоча окупантам все одно, по чому бити.  Як ваше здоров'я?  Плохо… Ми ще поспілкуємося кілька хвилин. Поки прямо над нашими головами зі страшним ревом не пролетить КАБ. І ми всі дружно повалимося на асфальт. Він упаде за пів кілометра. У будівлю поліції, яку вже неодноразово били до цього. По сусідству запалає багатоповерхівка. Яскраво-помаранчеве полум'я довго вижиратиме її зсередини. З Миколою попрощаємося, самі ще пройдемося з військовими розбитим містом. Містом-апокаліпсисом. Зруйнованим, побитим, випаленим, пошматованим. Ще не геть схожим на Бахмут, Вовчанськ, Часів Яр. Але з кожним новим КАБом чи ФАБом ця схожість наближається…

Про це й не тільки писали світові ЗМІ станом на ранок 28 серпня.Москва "вибирає балістику замість переговорного столу"Атака РФ на Київ 28 серпня, Дарницький район, фото: Катерина Галко/ЕспресоРосія здійснила масовану атаку на Київ, в результаті якої загинули щонайменше вісім осіб і десятки отримали поранення. Зеленський заявив, що Москва "вибрала балістику замість переговорного столу" після нападу, який зачепив понад 20 місць у столиці України, повідомляє The Guardian."Ці російські ракети та ударні дрони сьогодні є чіткою відповіддю всім у світі, хто протягом тижнів і місяців закликав до припинення вогню та справжньої дипломатії, – написав він. – Росія обирає балістику замість переговорного столу".Зеленський закликав до подальших санкцій проти Росії."Ми очікуємо на реакції Китаю на те, що відбувається. Китай неодноразово закликав не розширювати війну і оголосити перемир'я", – наголосив він.Цей коментар, зауважує The Guardian, пролунав через кілька годин після того, як Пекін повідомив, що російський президент Володимир Путін буде серед лідерів, які наступного тижня відвідають військовий парад із президентом Сі Цзіньпіном у Пекіні.Голова військової адміністрації Києва Тимур Ткаченко раніше повідомив, що серед загиблих є 14-річна дівчинка та ще одна дитина. П'ятиповерховий житловий будинок у Дарницькому районі був безпосередньо уражений. "Все зруйновано", – сказав Ткаченко. В результаті удару в центрі Києва головна дорога була вкрита розбитим склом. За даними місцевої влади, атака торкнулася понад 20 місць по всій столиці. Журналісти Agence France-Presse в Києві в четвер почули потужні вибухи в місці атаки, повідомляє інформаційне агентство. За інформацією видання, це була перша велика комбінована російська масована атака дронів і ракет на Київ з часу зустрічі Дональда Трампа з Путіним в Алясці 15 серпня.Вибухи освітлювали нічне небо і залишали за собою стовп диму. Принаймні одна ракета, судячи з червоних трасуючих куль, що летіли вгору, була збита. Журналіст AFP став свідком того, як близько 100 людей шукали притулку в станції метро, деякі лежали в спальних мішках, а інші тримали своїх домашніх тварин. Троє молодих людей з тривогою чекали закінчення бомбардування в підземному переході.Дипломатичні зусилля з метою припинення війни тривали протягом останніх тижнів після зустрічей президента США Дональда Трампа з його російським і українським колегами. Реальних результатів досягнуто небагато, оскільки Кремль відхилив пропозицію Володимира Зеленського про особисту зустріч з Путіним і щодня висував нові застереження щодо будь-якої мирної угоди.Путін і Кім Чен Ин збираються на військовий парад у КитайПутін і Кім Чен Ин, фото: gettyimageЛідер Північної Кореї Кім Чен Ин і разом із Путіним будуть серед більш ніж двох десятків іноземних лідерів, які відвідають великий військовий парад у Китаї наступного тижня, оголосило Міністерство закордонних справ Китаю, пише CNN.Парад, який відбудеться 3 вересня на площі Тяньаньмень у Пекіні, є частиною урочистостей, присвячених 80-річчю закінчення Другої світової війни після офіційної капітуляції Японії.Ця заява, яка ставить Путіна і Кіма на перше місце у списку гостей Сі, створює передумови для надзвичайної фотосесії, на якій три автократичні лідери стоятимуть пліч-о-пліч на вершині Воріт Небесного Спокою в Пекіні, однозначно демонструючи єдність, зауважує CNN.Північнокорейське державне інформаційне агентство KCNA підтвердило участь Кіма в заході, який стане першою поїздкою північнокорейського лідера до Китаю з 2019 року. Кім, який з моменту приходу до влади у 2011 році здійснив лише 10 закордонних поїздок, востаннє покидав свою ізольовану країну у 2023 році, щоб зустрітися з Путіним на віддаленому космодромі на Далекому Сході Росії.Парад дає усамітненому главі режиму, що піддається найжорсткішим санкціям у світі, рідкісну можливість з'явитися поряд з іншими світовими лідерами, які тяжіють до альтернативного світового порядку, який прагнуть створити Сі та Путін. Підтвердження участі Кіма в параді з'явилося лише через кілька днів після того, як президент США Дональд Трамп заявив, що хотів би зустрітися з північнокорейським лідером цього року.Пекін демонструє військову силу в період підвищеної геополітичної невизначеності, коли Трамп руйнує американські союзи та партнерства. Це також відбувається на тлі все більш агресивної позиції Китаю щодо Тайваню та територіальних суперечок з сусідніми країнами.Загалом 26 глав держав та урядів іноземних країн візьмуть участь у параді, зокрема прем'єр-міністр Пакистану Шахбаз Шариф. Тим часом Нарендра Моді, прем'єр-міністр Індії, головного конкурента Пакистану, який цього вікенду перебуватиме в китайському місті Тяньцзінь на саміті Шанхайської організації співробітництва, не входить до списку лідерів, які візьмуть участь у параді.Також на саміті буде присутній глава хунти М'янми Мін Аунг Хлаїнг, який виконує обов'язки президента країни після того, як у 2021 році військовий переворот повалив обраний уряд і занурив країну в руйнівну громадянську війну, зазначає CNN. Серед інших гостей – проросійські європейські лідери Олександр Вучич із Сербії та Роберт Фіцо зі Словаччини.Примітно, що на заході не будуть присутні лідери провідних західних столиць, попри те, що Китай був важливим партнером союзних держав на Тихоокеанському театрі Другої світової війни. Боротьба країни проти повномасштабного вторгнення Японії стала головним фронтом війни в Азії, яка закінчилася лише в 1945 році капітуляцією Японії. Конфлікт між комуністичними і націоналістичними силами в Китаї тривав доти, доки перші не взяли гору в 1949 році, що призвело до створення Китайської Народної Республіки, яку зараз очолює Сі.У 70-хвилинному параді в середу візьмуть участь понад 10 тисяч військовослужбовців, понад 100 літаків і сотні одиниць наземної техніки, що продемонструє зростаючу військову потужність Китаю під керівництвом Сі, який зробив модернізацію Народно-визвольної армії центральною місією свого правління.Офіційні особи заявили, що все обладнання, яке буде представлено, є вітчизняного виробництва і наразі перебуває на озброєнні, а багато з нього дебютує вперше – від найсучасніших дронів, електронних систем радіоелектронного придушення, гіперзвукової зброї, технологій протиповітряної та протиракетної оборони до стратегічних ракет.Північна Корея є єдиним офіційним союзником Китаю, з яким у 1961 році було підписано договір про взаємну оборону. В останні роки КНДР налагодила тісніші зв'язки з Росією на тлі жорсткої війни Москви проти України, що ускладнює геополітичний баланс у Східній Азії та зусилля Китаю з підтримання регіональної стабільності.Заступник міністра закордонних справ Китаю Гонг на пресконференції висловив повагу до "традиційної дружби" між Китаєм і Північною Кореєю, зазначивши, що обидві країни підтримували одна одну в боротьбі проти японської окупації вісім десятиліть тому."Китай готовий і надалі працювати пліч-о-пліч з Північною Кореєю, щоб посилити обмін і співпрацю, просувати соціалістичне будівництво та тісно співпрацювати в просуванні регіонального миру і стабільності, а також у захисті міжнародної справедливості", – сказав Хонг.

Міністр фінансів Росії Антон Силуанов повідомив президента Владіміра Путіна, що темпи зростання російської економіки у 2025 році можуть уповільнитися майже вдвічі до 1,5%. Спочатку прогнозувалося, що ВВП РФ зросте на 2,5%, проте очікування знижено майже наполовину. Для порівняння, у 2024 році економіка зросла на 4,1%, повідомляє The Moscow Times. Міністр зазначив, що зростання несировинної промисловості, яке торік становило 8,5%, цього року знизиться до 3%. Загальний приріст промислового виробництва складе лише 2% проти 4,3-4,6% у 2023-2024 роках. "Жорсткі умови грошово-кредитної політики Центробанку, який підняв ставку до рівня початку 2000-х, стримують економіку. Це необхідно, щоб приборкати інфляцію після військового 'перегріву. За останні три роки на війну витрачено понад 20 трлн рублів, що спричинило різкий стрибок цін", - пояснив Силуанов. За даними Росстату, у першому півріччі економіка зросла лише на 1,2%, а в другому кварталі - на 1,1%. Приріст промисловості склав 2% проти 4,6% торік. Реальні зарплати зросли на 3,8% проти майже 10% у 2024 році. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Росії різко впала ділова активність: найгірші показники з 2022 року Міжнародний валютний фонд прогнозує, що до кінця 2025 року ВВП Росії збільшиться лише на 0,9%. Це утричі повільніше за темпи світової економіки і в п'ять разів повільніше, ніж економіка Китаю. Аналітики відзначають, що наслідки війни, санкції, дефіцит кадрів і високі ставки дедалі більше стримують розвиток бізнесу. "Росія перебуває на межі рецесії. Економічна 'зима' може тривати до кінця 2026 - початку 2027 року. Лише після цього економіка досягне найнижчої точки і почне відновлення", - зазначила головна економістка "Т-Інвестицій" Софія Донець. Міжнародний валютний фонд покращив прогноз зростання світової економіки. Водночас МВФ значно погіршив очікування для РФ. Покращення прогнозують до 3% у 2025 році та до 3,1% - у 2026 році. Це відповідно на 0,2 та 0,1 відсоткового пункта більше, ніж МВФ прогнозував у квітні. Суттєво погіршено прогноз для Росії: за оновленим прогнозом МВФ, зростання російської економіки уповільниться до 0,9% (-0,6 в.п.), а наступного року становитиме 1% (+0,1 в.п.).

У невеликих сільських школах останній тиждень перед початком навчального року найнапруженіший для вчителів: ділять години. Аби мати повну ставку, педагог має мати 18 навчальних годин на тиждень. Якщо класів стає менше, або якість учні вибувають і клас перестає ділитись на групи, вчителям не вистачає годин, тож і без того мізерна зарплата стає ще меншою. Однак у найскрутнішій ситуації педагоги, чиї школи через демографічну кризу стали малокомплектними. З 1 вересня уряд не виділятиме кошти на зарплати вчителям тих закладів, де навчається менш як 45 учнів. Що буде з цими навчальними закладами, а також їхніми учнями і учителями читайте у матеріалі ЕспресоЧому МОН не фінансуватиме малі школиРішення про припинення фінансування шкіл, де менше як 45 учнів, було прийняте у 2024 році. "З 1 вересня 2025 року вирішено не фінансувати коштом освітньої субвенції заробітну плату вчителів у школах із кількістю учнів менш як 45 осіб, а з 1 вересня 2026 року – менш як 60 осіб. Це рішення не стосується початкових шкіл, які є окремими юридичними особами", – повідомляло Міністерство освіти і науки у березні 2024. У Міністерстві також нагадали, що з 1 вересня 2016 року припинили виділяти освітню субвенцію на школи, у яких навчаються менш як 25 учнів."У школах І-ІІІ ступенів, у яких навчаються менш як 45 учнів, в одному класі вчаться 5-6 учнів, а через брак можливості сформувати клас (мінімум 5 учнів згідно із Законом України «Про повну загальну середню освіту») діти вчаться на індивідуальній формі або в зʼєднаних класах (початкова школа), які обʼєднують дітей різного віку. Це призводить до того, що діти не отримують належного рівня взаємодії одне з одним, не навчаються одне в одного й не бачать прикладів для наслідування, – пояснюють у МОН. –  Окрім того, зазвичай такі школи не забезпечені вчителями повною мірою. Також часто вчителі не можуть набрати достатню кількість годин зі свого профільного предмета, щоб отримувати достатню зарплату, тому в таких школах є практика віддавати викладання деяких предметів непрофільним учителям".Сільська освіта надто дорого обходиться державіУ Міністерстві переконують – учні сільських шкіл гірше складають ЗНО. Також посилаються на  міжнародне дослідження якості освіти PISA-2022, відповідно до якого учні із сіл за рівнем навчальних результатів відстають від своїх однолітків із міст на 4,5 роки. "Показуючи нижчу якість, сільська освіта обходиться державі дорожче. На освіту одного учня із села держава в середньому на рік витрачає 30,4 тисячі гривень, а в місті – 24,4 тисячі гривень. У деяких селах вартість навчання одного учня сягає понад 51 тисячу гривень. Це повʼязано з потребою утримувати й виплачувати зарплату працівникам великої кількості шкіл, у яких навчається мало учнів. Тобто освіта в селах коштує дорожче, але не виправдовує ці кошти якістю", – кажуть у МОН. При цьому Державна служба якості освіти України у 2023 році на основі дослідження даних 21 громади, повідомляла, що в окремих школах утримання одного учня сягало 140-190 тис. грн на рік."Середня вартість утримання одного учня в громадах, де здійснювався аналіз, становила 33-45 тис. грн, зокрема найвища — 62 тис. грн, а найнижча — 10 тис. грн на рік. В окремих ЗЗСО вартість утримання одного учня сягала рекордних 140-190 тис. грн на рік", – йшлось в аналізі служби. Під загрозою закриття – понад 500 шкіл За даними народної депутатки Лариси Білозір, в Україні є 525 шкіл, де менш як 45 учнів. " З 525 таких шкіл 127 ліквідовані, ще частина – 133 переведені у статус філій, 48 шкіл взяли на фінансування місцеві бюджети, частина у "підвішеному стані" – вони по документах є, але не працюють, ще доля 9 шкіл під великим питанням. Також більш як 100 шкіл, що вже більше як рік існують у статусі філій, взагалі не відображаються у звітності МОН, адже не мають статусу окремих юридичних осіб. Фактично їх теж ліквідовано", – повідомила вона.При цьому частина громад, де кількість учнів на межі, досі не ухвалила рішення про ліквідацію чи переведення школи у філію, сподіваючись, що їм вдасться "переманити" ще одного-двох учнів. Частина вираховують, чи "потягнуть" вони фінансування школи (громади оплачують утримання будівлі школи і комунальні послуги).  Для сільських громад, які мають проблеми з наповненням бюджету, це може виявитись не по кишені. У такому разі школу або ліквідують, а вчителів за можливості переведуть в інші заклади, якщо там знайдуться для них години, або перетворять на філію. Тоді вчителі залишаться працювати, а роботи позбудеться лише адміністрація. Скажімо, директор департаменту освіти і науки Львівської ОВА Олег Паска на початку серпня ще не мав інформації, скільки шкіл ліквідують на Львівщині, а скільки громади будуть утримувати зі свого бюджету.“Остаточну картину побачимо 1 вересня, коли стане відомим фактичний контингент учнів. Ця цифра постійно змінюється через міграційні процеси – одні діти приїжджають, інші виїжджають. У нас є школи, які перебувають буквально на межі встановлених показників", – розповів він в інтерв’ю Еспресо.Захід. Щодо закриття шкіл, де є менше як 60 учнів з 1 вересня 2026 року, то Верховна Рада ухвалила постанову, якою зобов’язала Кабмін переглянути рішення про зупинку фінансування таких шкіл. В Україні за 5 років закрили майже 2,5 тис. шкілВідповідно до аналізу Education.ua, впродовж 2020-2024 років 2114 українських шкіл закрили: у 2020/2021 навчальному році в Україні працювали 14 815 шкіл, а у 2023/2024 їх залишилось 12 701. Найбільшого скорочення зазнають сільські школи, яких на 2024 рік налічувалось  7439, тоді як у 2020/2021 їх було 9293. Водночас у містах аналогічна тенденція є менш інтенсивною: протягом 4 років закрили 260 шкіл - 5%При цьому за даними Інституту освітньої аналітики, станом на квітень 2025 року в Україні залишалось 12 250 закладів загальної середньої освіти. 217 шкіл – зруйновано.Водночас суттєво скоротилась і кількість учнів. На квітень 2025 в українських школах навчалось 3 744 470 дітей, з них 280 551 першокласники. А вересень 2021 року, тобто до повномасштабного вторгнення було 4 230 358 учнів,  у тому числі першокласників 403 678. Тобто за час великої війни кількість учнів в українських школах скоротилась майже на 489 тисяч. 

У Європейській комісії заявили, що держави-члени зобов'язані гарантувати українцям під тимчасовим захистом доступ до медицини та засобів існування. Обсяги соцвиплат і меддопомоги кожна країна встановлює самостійно. Про на брифінгу сказав речник Єврокомісії Маркус Ламмерт, пише Gazeta.ua. Рішення про суму матеріального забезпечення чи обсяг медичної допомоги для українських біженців приймає кожна держава ЄС окремо, проте має забезпечувати українцям базові засоби для існування та меддопомогу. Він акцентував, що директива про тимчасовий захист не передбачає певну суму або мінімальний поріг соціальної допомоги для українських біженців. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Польща не відправлятиме своїх миротворців в Україну Водночас речник ЄК зазначив, що Брюссель також надає фінансування європейським країнам для допомоги українцям. "Ми надаємо значне фінансування. Нещодавно ми опублікували рішення про надання ще 3 мільярдів євро для держав-членів, які приймають українських біженців", - сказав він. Маркус Ламмерт наголосив, що держави-члени ухвалили продовження тимчасового захисту на Раді із внутрішніх справ у липні до 2027 року. "Зробивши це, ЄС зміцнює свою непохитну відданість підтримці України стільки, скільки буде потрібно", - наголосив Ламмерт. Президент Польщі Кароль Навроцький не підписав поправку до закону про допомогу громадянам України, які втекли від війни. З його слів, за 3,5 роки повномасштабної війни РФ стратегічні інтереси Польщі не змінилися, а Росія є найбільшою загрозою для безпеки.

Цю проблему активно обговорюють у польських медіа, детальніше пояснить Еспресо. Дані звіту, що насторожили поляківурок у польскій школі, фото: PAP/Grzegorz Jakubowski Нещодавно польський Центр громадянської освіти (CEO) опублікував новий звіт – "Іноземні учні в польських школах у 2024/2025 навчальному році". Він базується на аналізі адміністративних даних, зібраних в Освітній інформаційній системі, базах даних Інституту соціального страхування та реєстрі PESEL UKR.Центр наголошує, що кількість учнів-біженців з України у середніх школах зростає з року в рік, але дані показують, що багато учнів не продовжують навчання до закінчення школи. "Найбільшою причиною для занепокоєння є відсів старших учнів із системи освіти", - відзначають у CEO.Мова йде про близько 35% учнів, які "випадають" із системи польської освіти, особливо між третім і четвертим класами середньої школи (старшокласники) та після першого року навчання у професійно-технічних училищах. "Ми не знаємо, що відбувається з цими людьми. Їхня ситуація потребує термінового розслідування. Малоймовірно, що ці молоді люди залишають країну. Якщо вони залишаться поза системою освіти до 18 років, вони втратять можливість отримати освіту, яка дозволить їм знайти своє місце на ринку праці, та вивчити польську мову, що є вирішальним для їхньої інтеграції в польське суспільство", - наголошують експерти. Друга важлива проблема – знання польської мови, менше половини українських дітей користуються додатковими заняттями з польської мови."Хоча знання польської мови є важливим для довгострокового успіху в польській системі освіти, лише 36% іноземців користуються додатковими уроками польської мови (48% учнів-біженців з України). Це має викликати серйозне занепокоєння", - кажуть у CEO.У звіті Центру також йдеться, що обов’язкове навчання для українських біженців додало до польських шкіл близько 14 тис. учнів, що значно нижче очікувань міністерства освіти Польщі. Адже за даними PESEL UKR, у Польщі проживає 364 500 дітей шкільного віку з України, але ця цифра може бути завищеною через неотримання даних про виїзд біженців. Більш реальна цифра – близько 150 тис. українських дітей. Що кажуть експертифото: gettyimages У виданні Rzeczpospolita наголошують, що мале знання польської мови є суттєвою проблемою для інтеграції українців у  суспільство Польщі, а "зникнення" третини учнів зі шкіл викликає тривогу щодо майбутнього цих людей і їх роботи у Польщі.Освітні експерти пояснюють, що через відмінності між українською та польською системами освіти багато українських учнів покидають польські школи. В Україні випускні іспити складають у 17 років, тоді як у Польщі учні в цей час переходять із 3-го на 4-й клас ліцею. Ті, хто паралельно навчається дистанційно в Україні та отримує атестат, часто відраховуються з польських шкіл. Тобто, простіше кажучи, якщо український учень навчається дистанційно в українській школі та отримує український атестат у 17 років, він може припинити навчання в польській школі, оскільки вважається, що він завершив середню освіту. Це і призводить до "випадання" з польської системи освіти, особливо між 3-м і 4-м класами ліцею, коли польські учні готуються до матури (атестат зрілості), а українські вже мають свій атестат.Крім того, не варто забувати і про економічний тиск життя українських сімей за кордоном. Частина старшокласників можуть обирати роботу замість продовження навчання, щоб підтримувати свої сім’ї. Інший маловивчений фактор - булінг українців у школах. За даними нещодавнього дослідження, понад половина учнів польських шкіл зазнає булінгу. Про те, що українські діти входять до цього числа, ще два роки тому писали у виданні BBC.За даними UNICEF, ще у квітні 2024 року 60% українських дітей ходили на безкоштовні заняття з польської мови як іноземної. Цього року – вже менше половини. Закономірно,  що не бажання кращого володіння польською, призводить до труднощів зі вступом у виші. Попри вимогу сертифіката польської мови рівня B2 для вступу до університетів, багато українців не відвідують мовні курси, відзначають у польських медіа. У Польщі є близько 500 спеціальних класів для українських учнів, але половина з них не бере участі в додаткових заняттях із польської. А це ускладнює їхню інтеграцію в шкільну спільноту, і наслідки цього залишаються неясними."Якщо вони залишаться поза системою освіти до 18 років, вони втрачають можливість отримати освіту, яка дозволить їм знайти своє місце на ринку праці та вивчити польську мову, що має вирішальне значення для їхньої інтеграції в польське суспільство", - наголошують у Polskie radio.Відзначимо, що з 1 серпня польські університети почали вимагати офіційний сертифікат про рівень польської мови не нижче B2. Але проблема в тому, що про це стало відомо лише в останній момент, і цей закон "написаний заднім числом". Тому багато українських школярів не готові були до таких змін. Щобільше, щоб записатися на цей іспит тепер треба чекати листопада. Відповідно, частину цієї проблеми пов’язаної з освітньою інтеграцією українських дітей, зробили самі польські чиновники. У Центрі громадянської освіти вважають, що розв'язати всі ці труднощі можна буде обов’язковим вивченням польської мови як другої:"Вирішальна важливість володіння польською мовою для успішності учнів та обмежений обсяг цих уроків виправдовують необхідність зробити участь у цих заняттях обов’язковою для тих, хто недостатньо володіє нею, та вжити заходів для професіоналізації її викладання".З іншого боку, з позиції українців, які точно планують повернутися додому після закінчення війни, обов’язкове досконале вивчення їх дітьми польської мови може розглядатися негативно. Бо Польща для них є тимчасовим прихистком, а не повноцінним домом, де вони планують жити у майбутньому. За оцінками, наразі в Польщі проживає близько 2,7 мільйона іммігрантів, що становить понад 7% населення країни. Українці – найбільша група, приблизно три чверті, тобто 800-900 тис. осіб. У 2024 році українці сплатили майже 1,65 млрд злотих ($414 млн) до держбюджету Польщі податків. Тому посол України в Польщі Василь Боднар в нещодавньому інтерв'ю LB Live відзначив, що українці не прохачі, а повноцінні учасники економічного життя Польщі. Читайте також: "А якщо всі українці виїдуть, хто тоді працюватиме?": вето президента Польщі на виплати біженцям спричинило хвилю обговорень

Де ми зараз, на якому етапі війни перебуваємо? Чи можна це мультиплікувати на досвід світових воєн, умовно кажучи, на 1943-1944 роки, бо дуже люблять проводити якісь паралелі? Ви є прихильником такої методології?Ні, поясню чому. Ми порівнюємо з попередніми періодами, з іншою війною, з іншими правилами та з іншими умовами. Якщо подивитися ретроспективу поточної війни, з 24.02 по сьогоднішню дату, вона дуже сильно змінилася. Наприклад, змінилися найбільш пріоритетні роди військ. Зараз є СБС (Сили безпілотних систем), без дронів загалом нікуди. А 24.02 було трохи інакше. Тому я не знаю, в якій точці ми перебуваємо.Ми точно не виграємо поки цю війну, ми стримуємо навалу доволі успішно, але давати якісь прогнози - це давати людям надію, що ця війна якось виграється без їхньої участі. Тому я б не став бути людиною, яка дає свій особистий погляд на ситуацію. Ми в війні й цього достатньо. Вона не закінчилася.фото: www.facebook.com/matiash.alex На вашу думку, чи достатньо ми станом на зараз, як суспільство, як держава економічно та політично з урахуванням кон'юнктури, яка складається за нашими межами, відповідаємо тим викликам, які ставить перед нами ворог?Ні, не відповідаємо. Тут я б провів паралель. У 1938 році Чемберлен підписав питання з Гітлером щодо Судецької області, анексії певної частини Чехословаччини й сказав, що привіз мир на довгий термін. А після цього почалася велика війна. Я думаю, що ми є десь там.У нас недостатньо мобілізації суспільства і розуміння у суспільства того, що до перемоги в цій війні має бути залучений кожний. На жаль, я цього тут не бачу. Я вважаю, що наше суспільство досі інфантильне, тому що коли ти приїжджаєш в Київ або в інші великі міста, які не перебувають під щоденними ударами, як, наприклад, Харків, то я не бачу розуміння того, що ми у війні, серед звичайних, пересічних громадян на вулиці.Чому, на вашу думку, відбулася нормалізація серед звичайних громадян, навіть тих ракетних ударів, які відбуваються в більш-менш далекий тил?Я вважаю, що це полягає в площині некоректної політики щодо комунікації із суспільством. Якщо ви подивитесь актуальні новини, то у нас постійно - "Трамп сказав", "ми домовилися", "ми у стані перемовин", "чекаємо якогось перемир'я". Я не бачу посилу, в якому було: "Шановні громадяни України, ми будемо воювати в цій війні доти, доки ми не переможемо і Росія не перестане зазіхати на нашу територію". Тому, коли говорять про перемогу, то критерії цієї перемоги дуже розмиті.А якою буде перемога? Ніхто не знає. Підійдіть до 10 людей і буде 10 різних відповідей. Дуже часто люди, які недотичні до цієї війни, кажуть про кордони 1991 року. Я всім їм зичу докласти зусиль для того, щоб ці кордони повернути.  фото: www.facebook.com/matiash.alexНа сьогодні це нереалістичне завдання за умови того, що наше суспільство не є мобілізованим в повному обсязі. І я це бачу по зборах. До речі, тому що всі військовослужбовці, які перебувають на лінії бойового зіткнення або виконують певні завдання на лінії бойового зіткнення, постійно потребують допомоги з боку суспільства. І от так, як було два роки тому, і так, як зараз,- це дві різні речі. Люди розслабилися.Ви маєте на увазі допомогу з боку суспільства?Донати. От, дивіться, - ремонт однієї машини - це понад 100 тис. грн. А люди часто кажуть: "Ви ж там отримуєте сотку ".Вам таке кажуть люди?Зараз вже ні. Я доволі різко реагую на це, знаючи потреби військовослужбовців. Наприклад, штани на війні живуть одну задачу, а потім тобі треба купувати нові. Там дуже багато витрат: EcoFlow, які ми купуємо, генератори, які ми собі заправляємо, машини, які заправляємо та ремонтуємо. І це видно, як люди долучені. Ви можете спитати в будь-кого, хто займається волонтерською діяльністю, щодо ситуації з допомогою війську - стає ще гірше з кожним днем.Ситуація з допомогою стає гіршою, тут я з вами абсолютно згодна. Багато зборів - на плато, хто б як не старався, навіть у найбільших фондах. Але разом з тим є певне розуміння того, що держава теж робить недостатньо. У нас не вистачає ні ресурсів, ні, напевно, грамотного менеджменту для того, щоб надати все необхідне. Я собі дозволю все-таки сказати, - коли мова йде про передачу якомусь військовому підрозділу, наприклад, автомобіля, то дуже часто волонтери впираються в прохання військових: "Не вимагайте від нас поставити на баланс частини, бо потім ремонт, паливо та інші речі. Враховуючи величезну бюрократію, це все лягає на наші плечі".Я це знаю, тому що в мене є машини на обліку частини, є машини, які передані безпосередньо бійцям. Я вважаю, що це все частина однієї великої ланки. На мою думку, у нас є серйозна проблема з управлінням і з розумінням, що ми - по стандартах НАТО. Я дуже часто чую такі речі, як стандарти НАТО.фото: www.facebook.com/matiash.alex На сьогоднішній момент ми єдина армія з поточним бойовим досвідом серед інших країн НАТО і нас не можна вставити в стандарти НАТО. Скоріш за все, стандарти НАТО будемо підганяти під нас.Тому що реальна війна дуже сильно відрізняється від звичайної служби. І це стосується всього - і машин, і управління, і бюрократії, і такого іншого.Щодо актуальної ситуації на лінії, якщо ми можемо говорити, хоча б про процеси та тенденції. Росія - в наступі, їхня літня кампанія продовжується. Бачимо, що вони мілітаризували свою економіку. Для російського внутрішнього споживача це б мало бути поганою новиною, бо мілітаризована економіка - гроші в прірву. Вони постійно, як у м'ясорубці, фактично перемелюються. З іншого боку, це дає їхньому війську певний ресурс, на який поки що ми не можемо розраховувати в таких об'ємах. Які наші економічні спроможності? Ви сказали, що наші люди постійно дивляться, що скаже Трамп, що відбудеться за кордоном, і недостатньо запитують з себе. Разом з тим, ми з вами починали розмову з того, що без підтримки наших партнерів, ми б вже давно були невідомо де.Все так. Я думаю, що без підтримки наших партнерів нам було б значно складніше, перш за все,  щодо зброї, екіпірування і техніки.Люди дивляться, що скаже Трамп. Це почалося ще спочатку війни, коли казали про два-три тижні. Всі, хто в темі, розуміли, що не буде два-три тижні. І наш перший успіх - під Києвом, а другий - Харківська та Херсонська операції надали крила людям.Люди подумали: "Вау, ми перемагаємо", - але вони не врахували того, що ми воюємо з другою армією світу, тоді це був факт. Зараз вона вже знову друга, але тільки після нас. Тому що рівень підготовки та рівень вмотивованості з нашого боку, не дивлячись на всі проблеми, вищий за російський, і це факт.Ситуація на лінії бойового зіткнення є складною. Лінія бойового зіткнення рухається - це Покровський напрямок, Суми, Харківський напрямок. Дуже складно давати якусь оцінку, перебуваючи тут. Тому що солдат, який безпосередньо перебуває на вістрі цієї війни, тобто він саме в тій, перепрошую, дупі, і йому там страшно, і неважливо,  на якому напрямку - Сумський, Покровський або якийсь інший. Коли ти на нулі, там - погано. І так по всій лінії бойового зіткнення.фото: www.facebook.com/matiash.alex Повертаючись до питання спроможностей противника і наших, знову ж таки, вони ведуть чергову кампанію без включення повальної мобілізації. Їм вдається якось викручувати цю історію.Є така російська приказка: "Не жили багато, нечего и начинать". Зрозумійте, що їхня основна маса людей, які воюють, - непотріб. Тобто для них це єдиний шанс, бо війна - краща за їхнє буття.І я вам скажу, за останній час ті полонені, яких ми брали, навіть не знаю, з чим це порівняти. Зекі в них вже скінчилися, просто звичайні бічі, хоча іноді попадаються, але дуже рідко. У них ще є мобілізаційний ресурс серед тих, хто погано живе десь там на Камчатці або в інших депресивних регіонах РФ.Росія дуже велика, але дуже неоднорідна. І я не бачу там людей з Пітера чи Москви, чи Єкатеринбурга, з великих російських міст, в яких нормальна економічна ситуація. Там нема мобілізації, їм поки не треба. Я не думаю, що у РФ буде повальна мобілізація, її не буде. У них зараз достатньо ресурсу для того, щоб набирати людей.Плюс - цей ресурс, в принципі, підкріплюється окупованими територіями, тобто територіями та людьми.О, це моя улюблена історія, коли кажуть: "А що нам буде?". Це помилка євреїв під час Другої світової війни, коли вони казали: "Я в Першу світову війну воював з німцями - нормальний, інтелігентний народ, нічого нам не буде". А потім був Аушвіц та інші табори смерті. От, це та сама ситуація й у нас - "ми ж браття", "ми всі російською мовою колись розмовляли в Херсонській області".Я вам скажу, що буквально два тижні тому моєму корешу, який перебуває на Покровському напрямку, в полон потрапив колишній громадянин України з окупованої території, якого було мобілізовано, до речі, зі школи. Він був шкільний вчитель з тимчасово окупованої території, саме з Василівки. І прийшли з розрядкою, сказали: "Шесть чоловек под ружьё!", - і вони пішли. Він один єдиний, хто лишився живий і потрапив до нас у полон. Все.Яким є морально-бойовий дух нашого війська станом на зараз?Не готовий сказати. Це треба дивитись кожний окремий підрозділ. Все дуже залежить від командира.Криза командування. Я пам'ятаю 2023 рік, багато хто казав про те, що середня і низова ланка у росіян сильно просідають. Але потім почалися повідомлення про те, що й у нас з цим складно у зв'язку з об'єктивними причинами. Як зараз у нас з цим паритетом?Я не знаю. Можу казати тільки про те, з чим я особисто стикався. Ми працювали з 3-ю ОШБр, ще до того, як вона стала 3-м корпусом. Як на мене, це майбутнє українського війська. При тому, що я не є там, в мене нема ніяких формальних причин хвалити їх, але вони - найкращі з тих, з ким я воював. Ще мені дуже сподобалося, я колись воював з тактичною групою "Адам", з Женею Меживікіним, - все дуже круто з управлінням.Євген Межевікін, фото: suspilne.media Знову ж таки, ми повертаємося до того, що у нас є брак людей, з яких можна створити цю середню ланку. І це селекція, яку треба проводити. Це велика робота, не на 5 хвилин. Тобто люди ростуть у війську. Я прийшов на цю війну солдатом. Півтора роки провоював солдатом, маючи вищу військову освіту. І вже після цього отримав первинне офіцерське звання. Потрібен якийсь час для того, щоб вирости і стати керівником певної ланки.На вашу думку, в чому секрет успішності таких структур, як 3-тя ОШБр, наразі 3-й армійський корпус?У них є правила, ідея, ціль і вони згуртовані навколо цього. Плюс - відношення. Я вам скажу, що мені сподобалося в 3-й ОШБр, - у них всі воювали. Всі! Навіть, якщо це тилова посада, людина все одно виходила на бойові та виконувала завдання. Навіть, якщо це офіцер і потрапив в 3-тю ОШБр, то ходив на еспешку (СП - спостережний пост). Він розуміє, що відчуває солдат на лінії бойового зіткнення. І коли цей офіцер робить щось для солдата, то розуміє, що йому потрібно. На жаль, не у всіх наших армійських підрозділах є такий досвід.До слова, про найуспішніші наші частини в війську. Ми довший час перебували в стані, коли найбоєздатнішим і перспективнішим нашим з'єднанням були недоступні певні типи озброєння, думаю, для вас це також не секрет. У 2023 році ми мали розмову з представниками тої ж 3-ї ОШБр, які кажуть:"О, нам би трошки того, що дали бригаді, яка південніше, то ми б наробили двіжу". Чи є зараз така проблема у війську?Я б теж хотів мати Bradley, але їх мало. Зрозумійте, розподілення зброї відбувається трохи іншим чином. Визначення пріоритетів щодо наповнення зброєю та іншими видами забезпечення відбувається на найвищому рівні, виходячи з розвідданних, з стану на лінії бойового зіткнення. Тому, звісно, було б непогано, якби у нас у всіх були "бриляки" і все, що нам подобається, але так не працює. Є обмежена кількість ресурсу і величезна кількість потреби.Це, знаєте, як коли ти працюєш на трьох роботах, а тобі вистачає тільки на оренду твого житла і трохи попоїсти. Що робити? Або шукати іншу роботу, або ще додаткову роботу. На жаль, не буває нормальної кількості ресурсів. Ніхто не готувався до такої війни. Я вам скажу, навіть Росія до такої війни не готувалася.На тому етапі, на якому зараз перебуваємо, ми згадали про певні військові машини, а чи є сьогодні в них сенс?Звісно, ББМ (броньовані бойові машини) потрібні. Дуже змінилася ситуація на лінії бойового зіткнення. От, є так звана сіра зона, яка раніше була дистанцією між двома лініями, нашою та ворога. Зараз "сіра зона" збільшилася до 15 км від нашої лінії бойового зіткнення, тому що є дрони на оптоволокні і таке інше.Є комплекс заходів, які треба використовувати задля того, щоб забезпечити свій особовий склад. Це і РЕБ, тому що дрони не всі оптоволоконні, це і обрешітка машин, це і бронемашини. Знаєте, як сказав один мій друг Льоня Остальцев: "Я зроблю все, що потенційно може зберегти життя моїх людей, а далі все вже в руках Господа". Тобто ББМ надає більше шансу вижити.Щодо питання керованості нашими військами, яке теж в певний момент стало питанням руба. Піднімав його і Юрій Бутусов ще за своєї цивільної іпостасі, казав, що саме в цьому полягає слабке місце, з цим потрібно щось робити. І якщо уявити наше військо цілісним організмом, то іноді права рука не знає, що робить ліва. Не беруся вас навіть запитати, як станом на зараз справи, але коли ми бачимо інфоприводи, наприклад, про впровадження системи DELTA з боку міністра оборони Дениса Шмигаля, то нібито позитивна новина. На вашу думку, наскільки вона покращить ситуацію?Це питання взаємодії. Ми протягом 2,5 років не мали втрат саме тому, що перше, чим ми займалися, - входили у взаємодію. Якщо ми, наша команда - тактична група "Медоїд", заїжджаємо на ЛБЗ (лінія бойового зіткнення), то перше, що робимо дві доби - збираємо розвідінформацію. Ми уточнюємо поточну лінію бойового зіткнення, тому що вона може відрізнятися від тієї лінії, яку бачить собі твоє керівництво: хто де стоїть, ми входимо в взаємодію з усіма сусідами, розбираємося, що у них там є, наскільки достатньо їх сил та засобів.DELTA - це круто, але насправді не є панацеєю, тому що може не відображати актуальне. Я був тоді, коли DELTA тільки створювалася  у Києві, інша команда нею займалася. DELTA, "Кропива" - допоміжні інструменти.Але перше, що має зробити командир, коли приїжджає на лінію бойового зіткнення, -  уточнити конфігурацію лінії бойового зіткнення, сили та засоби сусідів, логістику, тобто там треба проводити певну роботу. У нас є вишкіл капітанів, які свого часу ініціював фонд "Повернись живим", це доволі круте навчання. Зараз вони вчать в основному на базі територіальної оборони. Цей вишкіл зроблено і він крутий. Просто треба зрозуміти - ми вчимося.Я Юру Бутусова знаю особисто. Він - крутий розслідувач і класний журналіст. Але треба взяти до уваги, що війна достеменно змінюється в певних аспектах раз на три місяці. Цьому треба вчитися і ми вчимося, вже воюючи. Це трохи інакша історія, у нас не було часу підготуватися до цього. Три роки тому ніхто не мав уяви, якою ця війна буде. Маша Берлінська тоді казала, що це буде війна дронів, її ніхто не слухав, а вона попала в точку.До речі, зараз вона каже про те, що є певний інструмент, не уточнює який.Я бачуся з нею, розмовляв, але не уточнював.За певних умов це може реально змінити на нашу користь багато що.Ми заходимо у війну технологій: хто буде швидшим, хто буде швидше впроваджувати інновації, керування, той виграє цю війну. Кількість особового складу задіяного, на мій погляд, у війні технології є вторинною, це моя особиста думка.Щойно ми говорили про ситуацію по лінії і ви кажете, що саме людський фактор забезпечує тотальне розуміння, що відбувається?Абсолютно, тому що на цей момент ми воюємо в певних моментах в ручному керуванні. Є певна субординативна ланочка. Зараз роблять корпуси. Чому? Тому що це зменшує ланку управління. Раніше це було ОСУВ, ОТУВ, тактична група, бригада, батальйон, рота, взвод і далі. Зараз кількість оцих передаточних ланочок менша. Це має вплинути позитивно.Але треба зрозуміти, що на сьогоднішній момент, на поточну дату воюють певні люди за допомогою технологій, а не технології за допомогою людей. Тобто ми - десь там близенько. Хто перший відкриє цей ящик, той і виграє війну.Росіяни теж усвідомлюють, що в цьому ящику?Не треба знецінювати нашого ворога. Вони вміють воювати, швидко вчаться, дуже швидко імплементують новинки. З оптоволокну вони поки перші, хоча з дронами це була наша ідея.Якщо не помиляюся, жовтень 2022 року, оптоволокно як ідея виникла саме у нас. Як вони потім це намацали?Була така російська фраза:"Голь на видумку хитра". Оскільки ми маємо брак інструментарію, то знаходимо нові можливості, щоб залучати якісь технології. Так, ми перші, але у них поки краще виходить масштабуватися.От, і зараз є інформація про те, що їхня група "Рубікон" вже освоїла технологію морських дронів. Це будуть, ймовірно, і занурювальні історії, і що їхня фішка може бути в масовому одномоментному застосуванні.Є момент - якщо ми кажемо про беки, то у нас флоту нема, щоб нам завдавати там якоїсь шкоди. Хай вони вкладають туди бабки.Але в нас є порти.У нас є, окей. Але будь-яка дія породжує протидію. Варіантів нема, значить, ми будемо реагувати. Такі умови війни.Щодо того озброєння, яке зараз нам найбільш потрібно, виходячи з вашого актуального досвіду.Я не можу сказати, тому що я є піхотним офіцером і можу думати виключно про те озброєння, яке потрібно мені на тактичному рівні. А якщо ми кажемо про оперативний або стратегічний рівень, звісно, що всього не вистачає.Основний масив все-таки від волонтерів, від громадянського суспільства чи все-таки держава забезпечує?На мій погляд, від держави. Основне - від держави. Зауважмо на тому, що ми все ж таки живемо в державі, яка не є дуже багатою. І значна кількість бюджету, кажучи дуже м'яко та дипломатично, використовується на якісь поточні потреби. Я не знаю, як вони там використовуються правильно чи неправильно, не беруся це оцінювати, але основна маса забезпечення йде все ж таки від держави.Якість цього забезпечення – це друге питання. Але певні речі, які держава не може надати, надають волонтери, які насправді дуже допомагають. У нас є волонтери, які на постійній основі допомагають виключно нашій команді. І я дуже вдячний цим людям. Тобто, якщо у мене якась проблема, наприклад, мені треба полагодити машину або купити машину, або Ecoflow, або генератори, або Starlink, я просто дзвоню людям і вони це роблять.Зараз почалася дискусія на тему того, як має виглядати український військовослужбовець. Є розуміння того, що треба прийняти реальність як є та усвідомити, що багато хто носить мультикам на перевагу пікселя.Подивіться на мене.І оце насправді цікавий момент. Це, напевно, більше про цивільних, які дискутують на цю тему, але що про це думають військові?Я про це загалом не думаю. Я купив всю форму за свої особисті кошти.Мені, здається, це звучить навіть трошки як діагноз всім нам.Чому? Мені так зручніше. Дивіться, держава не може надати форму, яка буде відповідати запиту всіх військовослужбовців. Наприклад, я ношу штани виключно з інтегрованими наколінниками, тому що я отримав поганий досвід. Ще у 2022 році я був не в тих штанах, в яких треба, і дуже сильно вдарив коліно. Я з того часу ношу саме такі штани, а держава такі не робить. І це нормально.Щоб ви розуміли, я з першого дня служби, з 2022 року, жодного разу не отримав від держави однострій, просто не брав його. Нащо він мені потрібний, якщо я ходжу в тому, що купую. Так, у мене є бронежилет, який мені видала держава. Я маю каску, яку мені видала держава, хоча я її не ношу. Тобто моя безпека – це моя відповідальність. Я вкладаю в себе, тому що моє життя для мене важливе. Я купив собі машину, витратив величезні кошти на це. У мене є своя зброя, просто свій аппер підставляю на Colt М-4А1 і воюю з тим, що мені дала наполовину держава, наполовину - я. Нормально.Коли ви чуєте історії як, наприклад, буквально нещодавно привідкрили завісу в бригаді "Рубіж" про те, як вони витягали бійця за допомогою транспортування йому дронами електровелосипеда.Я бачив. Крута історія.Це виглядає просто як якийсь екшн, але ми розуміємо, що багато подібних історій евакуації з пекельних точок, можливо, не всі такі видовищні.У нас був подібний досвід.Ви можете трохи про нього розказати?Так, у нас був спостережний пост (СП), я не буду казати, як він називався. Там загинула певна кількість військовослужбовців. У той час це була найгарячіша точка на лінії, де ми перебували. Там був важкий бій і ми втратили зв'язок з позицією. Тоді ми подумали, що особовий склад знищено. Через півтори доби один з виживших людей з перебитими ногами виповз на сусідню еспешку. А у нас якраз підірвалася машина, коли ми евакуювали іншу групу, теж були поранені. І два сержанти, самі маючи поранення, взяли жорсткі ноші та пішли до сусідів за 1,5 км, забрали й поверталися ще 1,5 км, вивезли його. Така історія була.І інші історії були чудові. У мене було таке, що ми втратили позицію, з ними дві доби був втрачений зв'язок. Ми бачили, і сусіди доповідали, що там був стрілецький бій. А за дві доби вони вийшли на зв'язок, всі живі, ушкоджені, але тактична ситуація змінилася - вони вже перебували в оточенні. Ми їх вночі виводили через посадку на сусідів, супроводжуючи дроном, і звідти вже забирали транспортом. Дуже багато історій. Це насправді звичайна ситуація. Історія з електровелосипедом - прикольна тема, але вивід з позиції саме так десь виглядає.Щодо виводу з позиції, на ваш погляд, чи нормальним є те, з якою частотою стаються саме такі операції? Чи можна було б цього уникати?Ненормально. Тут ми знову повертаємося з вами до того, що у нас брак людей, які могли б їх поміняти. Якби у нас була можливість замінити людей на лінії бойового зіткнення, ніхто б не сидів 200 днів на позиції в оточенні або хоча б 40 днів, або не заходили б на позицію на два тижні, а заходили на п'ять днів і було б ким замінити. У нас, об'єктивно, брак людей у війську. Людей не вистачає.На ваш погляд, які плюси та мінуси "програми 18-25"?Не вірю в неї. Я бачив цих пацанів, їх називають "мільйонниками".До вас уже потрапляли ті люди, які прийшли з цією програмою?Так. Вважаю, що кардинально це не може вплинути на ситуацію. По-перше, кількість людей, яких ми наберемо за цей час, не буде відповідною до нашої потреби. По-друге, що робити з тими, хто в цьому віці по мобілізації воює з 2022 року? Наприклад, у мене є боєць, позивний "Фокс", якому зараз 22 роки. Він починав війну у віці 18 років, сам мобілізувався у ТрО. Після цього ми його звідти забрали. Він - один з найрезультативніших наших бійців, особисто знищив понад 200 російських солдатів. Чому він не може отримати від держави? Це не справедливо. Є люди, яким 45 років і більше, є 50 років, які воюють, які відсиділи на тих СП величезну кількість днів. Мені здається, це неправильне рішення, яке не спрацює.Питання справедливості досі стоїть на руба.Звісно. Дивіться, всі кажуть: "Ви отримуєте сотку", - окей, можна ще 70 отримувати. Якщо ти пробув безпосередньо на ЛБЗ, на СП 30 днів, тобі буде додаткове відшкодування - 170 000. Я вважаю, що люди, які штурмують, заслуговують на більше, тому що штурм - це 50/50.На СП ти маєш можливість вижити. Якщо ти підготувався, зробив собі сховище, то шансів більше. А коли ти штурмуєш ворожу позицію, на якій вони закріплені, то це загалом інша історія. Тому, на мій погляд, штурмовики мають отримувати значно більше відшкодування.В цей час ми згадуємо те, що відбувалося влітку минулого року і багатьох військових, які знають про ситуацію на землі, ми запитуємо: "Як ви ставитеся до тактики перенесення війни на територію ворога?". Питання про Курську кампанію.Чудово.На вашу думку, вона спрацювала?Я про це казав ще у 2022 році - поки ми не почнемо знищувати стратегічні цілі та логістику на території Росії, наші шанси на те, що ми виграємо в цій війні, мізерні.Я не можу оцінити ефективність Курської операції, тому що це операція стратегічного масштабу. Моя ланка управління - це тактичний рівень.Однак, як людина, а не військовослужбовець, я вважаю це дуже класним досвідом, тому що ми показали, що можемо не тільки оборонятися, а й атакувати. На мій погляд, чим більше буде таких укусів з нашого боку за російську територію, тим краще. І я такий, що зносив би все у них, що можна. Чому ні? Ми в війні.Морально-етичний момент - воювати на своїй території та на їхній. Багато хто романтизує і каже, що на своїй землі все тобі ніби сприяє і допомагає.Нема ніякого морально-етичного моменту. Нема такого. Вийдіть на вулицю в Києві - хто тут сприяє і допомагає? Дуже маленька частка людей, які дійсно залучені до перемоги в цій війні. Я вважаю, що воювати з росіянами треба інакше, тобто добрий росіянин - мертвий росіянин. Все.А як ви дивитеся на перспективу, рано чи пізно, зняття оцього red flag, появи на нашій території, можливо, іноземних військових? Чи можливо це взагалі?Їх тут не буде.Ви не вважаєте, що це можливо?У нас є інтернаціональні легіони, в яких воюють, в більшості своїй - іспаномовні громадяни, які приїхали сюди заробити грошей. Я вважаю, що ані Європа, ані США на території України ні за яких умов свої війська не введуть. Вони бояться. Якби вони не боялись, ця війна була б вже виграна. Росія б втратила те, що має. Вони не хочуть долучатися до цієї війни. І я вважаю це стратегічною помилкою.Якби вони зараз всі гуртом долучилися, думаю, що ми виграли б цю війну. І Китай не був би готовий долучитися. І це було б дуже класним сигналом щодо Тайваню. А так, на мою думку, Китай атакує Тайвань, і Америка нічого не зробить. Знову ж таки, це моя думка.Приватні воєнізовані компанії в Україні, наскільки перспективна історія?Прикольна тема. Цей світ нестабільний, тому потрібні люди, які готові за гроші продавати свій досвід. Я вважаю, це круто.А чи ми маємо це фінансувати, чи можна звернутися до партнерів?Неважливо фінансування.Досвід, який ми можемо зараз масштабувати, не має жодна армія у світі.Я вважаю, що незалежно від того, як завершиться ця війна, найбільш високооплачуваними позиціями в Європі та Америці будуть наші інструктори, які приїдуть ділитися своїм досвідом.Тобто всі, хто зараз нас чують і роздумують іти у військо чи ні, просто згадайте про те, що це перспективно.Можна бабок заробити.Дозволю собі все-таки вас запитати про те, що відбувається довкола нас, про всі ці політичні питання. Ви сказали, що наші люди часто дивляться на те, що скаже Трамп, що скаже Європа. Хтось націлений більш прагматично і вже зараз виділяє кошти на оновлену ініціативу НАТО, яку вони пропонують щодо нашого озброєння. На вашу думку, що має і може статися в світі для того, щоб зламалась ситуація з війною у нас? Оці мита Трампа, чи вірите ви у них? Чи придивляєтесь ви взагалі до інформаційних приводів, які з цим пов'язані?Нам не треба забувати - це наша війна, не Америки. Те, що вони нам всі допомагають, чи багато, чи мало, - дякуємо. Але воювати в цій війні, перемагати і не програвати, все одно будемо лише ми. Сказав так Трамп, нам від цього круто - вогонь. Сказав інакше Трамп, нам від цього не круто – ну, окей. Які питання? Чому всі вважають, що хтось буде воювати за них? Нам треба воювати за себе. І всі мають зрозуміти, що в цій війні будуть воювати всі.Безумовно, це безапеляційно. Але, згадати 7 жовтня 2023 року, коли почалася війна в Ізраїлі і в Палестині, ми розуміємо, що акценти трошки змінилися, акценти наших партнерів були перефокусовані туди. У когось тимчасово, а хтось і досі там більше, ніж з нами.Тому що кожна країна має свої особисті інтереси. Світ не зійшовся на Україні. Росія - регіональний лідер, доволі велика країна з величезною кількістю газу, нафти і інших природних ресурсів, які хоче купувати у них Китай чи хтось інший. Створюються нові альянси.Світ ніколи не буде таким, як був до цього. Ми зараз перебуваємо в стадії нового суспільного договору серед інших гравців. І ми - отакі. Чому хтось має вирішувати наші питання? За Ізраїль питання вирішують лише тому, що розуміють, - якщо вони не втрутяться, Ізраїль знесе все.Як сказала Голда Меїр, яка народилася в Києві, тут неподалік, на Басейній 5Б: "Ми не маємо ядерної зброї, але якщо на нас нападуть, ми її застосуємо". Маємо стати Ізраїлем, хоч Ізраїль - нерепрезентативна країна для нас, там теж є питання з мобілізацією і таке інше. Але все одно, згуртованість суспільства там більша, тому що вони завжди розуміють, - якщо вони не будуть відстоювати своє право на існування, їх просто не буде.Я вам зараз трошки заапелюю - коли я дивлюся, що саме відбувається принаймні в соціальних мережах серед ізраїльтян, то теж бачу акції на підтримку людей, які намагаються ухилитися з різних причин від мобілізації.Не все так однозначно, як кажуть. Не існує ідеальних картин. У них інші умови. Для них питання війни з сусідами - це питання їхнього виживання. Вони воюють з 1958 року, з моменту заснування. Протягом кожного року вони мають провести певні операції для того, щоб забезпечити своїх людей. Вони постійно перебувають під ракетними ударами. Ми також, але такої згуртованості суспільства, як у них, у нас немає. У них більша кількість людей усвідомлює, що від них особисто залежить майбутнє їхніх дітей. У нас, на жаль, ні.Чи будуєте ви для себе плани після війни?Ні, не будую. У мене є бізнес, який працює. Якби не цей бізнес, я б по світу пішов і був би тут на інтерв'ю в інших штанах. У мене є бізнес, я дуже сподіваюся, що колись знову ним займуся. Але ви знаєте, була така книга "Психолог у концтаборі" Віктора Франкла, який сказав: "Ті, хто очікували, померли першими". Тому я не очікую.Я не вважаю, що ця війна закінчиться в найближчі терміни, в якомусь близькому майбутньому. А якщо закінчиться, то точно не на нашу користь. Я думаю, що ця війна буде тривати довго. І моє основне завдання - прожити сьогоднішній день, виконати своє завдання і бажано вижити, а далі - подивимось.

Про це повідомляє Frontliner."Ще на початку 2022 року в Україні проживало понад 40 мільйонів осіб (без Криму). Війна різко зменшила цю цифру: станом на середину 2024 року – близько 35,8 млн., із яких лише 31,1 млн. на контрольованій території. За два з половиною роки країна втратила приблизно 10 млн. мешканців", - йдеться у повідомленні.Зазначається, що основною причиною став масовий виїзд громадян за кордон. За межами країни нині перебуває близько 5 мільйонів українців, більшість - у європейських державах, зокрема Польщі, Німеччині, Чехії, Італії та Іспанії."Схід і південь спорожніли – мільйони виїхали з Донеччини, Луганщини, Херсонщини, Запоріжжя та Харківщини. Центр і Захід прийняли мільйони внутрішніх переселенців, але й ці регіони втратили населення через еміграцію", - підкреслює Frontliner.Читайте також: Понад 64 тисячі за народження дитини та стільки ж – на депозит: чи вдасться виплатами поліпшити катастрофічну демографічну ситуацію в країніТакож в Україні зросла смертність - у 2023 році зареєстровано близько 495 тисяч смертей, що на третину більше, ніж у період до повномасштабної війни. При цьому на кожні 100 новонароджених припадає 280 смертей.Також у 2023 році в Україні через небезпеку, економічні труднощі та невпевненість у майбутньому зафіксували рекордно низький рівень народжуваності - близько 180 тис. дітей. На тлі цього частка дітей до 18 років становить лише 15%, тоді як громадян віком від 60 років — 27%."За оцінками уряду, до 2041 року населення може скоротитися до 29 млн. Можливе і відновлення, але, лише за умов миру, економічної стабілізації та відбудови. Повернення біженців, реалізація відкладених планів народження дітей і створення гідних умов життя можуть стати основою для демографічного зростання", - наголосили у повідомленні.3 березня в Україні зафіксовано найнижчий рівень народжуваності на одну жінку за всю історію спостережень. Повномасштабна війна спричинила швидке старіння населення.

У серпні «Київстар» разом з Мінцифри та SpaceX провели в Україні перші тести технології Starlink Direct to Cell. Вона дає змогу смартфонам напряму під’єднуватися до супутників Starlink і надсилати повідомлення без використання наземних базових станцій. Це один із перших запусків такого масштабу у світі. DOU побував на тестуванні та розібрався, як працює технологія, які результати очікують, чи є у Starlink конкуренти та чи може вона бути корисна військовим. Тест Direct to Cell. Фото: DOU 🚀 Не заміна мобільним мережам, а «страховка». Про технологію Direct to Cell Starlink Direct to Cell — це новий рівень супутникового зв’язку, який компанія SpaceX позиціонує як рішення для ліквідації «мертвих зон» мобільного покриття по всій планеті. Якщо класичний Starlink працює через спеціальні термінали-антени, що під’єднуються до супутників і розподіляють інтернет через Wi-Fi, то Direct to Cell інтегрує супутниковий канал безпосередньо в смартфон. Це означає, що звичайний LTE-смартфон з SIM або eSIM оператора може напряму зв’язатися з супутником без додаткового обладнання. На офіційному сайті Starlink зазначено, що нове угруповання супутників оснащене LTE-модулями, які працюють у ліцензованих смугах частот місцевих операторів, наприклад, Kyivstar в Україні або T-Mobile у США. На борту кожного супутника є повноцінний eNodeB — елемент архітектури LTE, що зазвичай встановлюється на землі в базових станціях. Цей eNodeB утворює мобільну «соту» діаметром у десятки кілометрів, яка рухається разом із супутником, і дозволяє смартфону «бачити» супутник як звичайну базову станцію. Сигнал від смартфона підіймається на орбіту, а далі за допомогою лазерних інтерсупутникових каналів передається на інші апарати та виводиться на наземні шлюзи до інтернету. Таким чином, супутники працюють як рухомі стільникові вежі, але не прив’язані до рельєфу чи енергопостачання. Принципово важливо, що для користувача немає потреби в нових гаджетах. В Starlink вказують, що технологія працюватиме на будь-якому смартфоні, що підтримує LTE. Додаткових застосунків чи налаштувань робити не треба. Необхідна тільки пряма видимість неба. Мета створення Direct to Cell полягає в тому, щоб забезпечити зв’язком ділянки на Землі, де важко або неможливо встановити наземні станції. Такі ділянки є навіть у країнах із розвиненою інфраструктурою. Як стверджує SpaceX, з моменту запуску послуги, люди надіслали мільйони повідомлень у межах тестування та під час справжніх екстрених ситуацій, як-от стихійні лиха, війни, масштабні відключення електроенергії, урагани в США. Саме тому компанія акцентує, що Direct to Cell — не заміна мобільним мережам, а «страховка» і надбудова, яка гарантує мінімальний зв’язок навіть у найгірших сценаріях. Розгортати послугу Diretct to Cell SpaceX почала відносно недавно. У США наприкінці 2024 року Федеральна комісія зі зв’язку видала дозвіл на SCS (Supplemental Coverage from Space) для Starlink у партнерстві з T-Mobile. У 2025-му додала дозволи на вищі потужності з умовами захисту наземних мереж. Це створило прецедент для комерційної експлуатації Direct to Cell у великих мобільних мережах і пришвидшило глобальні інтеграції. У розгортанні технології SpaceX використовує модель партнерств з локальними операторами. У США це T-Mobile, в Японії — KDDI, в Австралії — Optus, у Канаді — Rogers, в Новій Зеландії — One NZ. Україна стала першою країною Європи, яка приєдналася до цього переліку. Хоча технологію тестують також у Швейцарії. Угода між «Київстар» і SpaceX відбулася наприкінці 2024 року. Офіційна сторінка Starlink вже містить Kyivstar серед партнерів. Скриншот з сайту Starlink. Розгортання відбувається поступово. У 2024 році SpaceX вивела на орбіту перше сузір’я супутників з підтримкою Direct to Cell, у 2025-го — угруповання вже налічувало кілька сотень. Це дало змогу протестувати передачу SMS, месенджерів, голосових викликів і навіть низькошвидкісного інтернету для IoT-пристроїв. Перший сервіс — повідомлення — вже працює комерційно у США та Новій Зеландії. Наступними етапами є запуск голосового зв’язку та мобільного широкосмугового інтернету, які, за планами SpaceX, стануть доступні у 2026 році. 🛸 650 супутників SpaceX, виділені під цю технологію. Про тестування Перше публічне тестування технології відбулося 12 серпня в Житомирській області. Як пояснив CEO «Київстар» Олександр Комаров під час тестування Direct to Cell, для старту виділили ділянку приблизно 200 км у діаметрі, де компанія провела рефармінг частотного спектра і під’єднала свої базові станції до координації зі супутниками SpaceX. У цьому «коридорі» можна було протестувати передачу повідомлень через звичайні месенджери — WhatsApp, Signal, Viber — навіть за відсутності наземного сигналу. «Фактично ми зробили перший крок до повного покриття всієї території України», — підкреслив Комаров. За його словами, тестування виявило перші реальні результати. Час відправлення повідомлень варіювався від миттєвого до однієї хвилини, навіть були спроби здійснити голосовий виклик. Швидкість передачі даних під час вимірювань сягала близько 3 Мбіт/с у завантаження і 0,3–0,4 Мбіт/с у відвантаження — рівень, співставний із технологією 3G. В компанії «Київстар» на запит DOU уточнили, що супутники, які підтримують технологію Direct to Cell, розташовані на висоті 340-360 км. На сьогодні їх близько 650. Інші супутники Starlink, що надають швидкісний інтернет, перебувають на висоті 500 км, їхня кількість значно більша. Тестування Direct to Cell в Житомирській області. Фото: Мінцифри Для України Direct to Cell тестують одразу з урахуванням воєнних умов. Питання потенційного глушіння сигналу активно обговорюються на рівні технічних команд. «Заглушити весь супутниковий діапазон набагато складніше, ніж сектор наземної мережі. Але точно не відомо, як технологія буде поводитися в умовах РЕБ. Тому ми уважно відпрацьовуємо сценарії разом із партнерами», — директор з розвитку нових напрямів бізнесу в «Київстар» Ілля Польшаков. Хоча «Київстар» забезпечує майже 98% населення в Житомирській області, якщо казати про площу, то покриття 69% площі області. Є ще сотні маленьких сіл, де його немає. І це мова тільки за одну область. Тому додатковий «супутниковий шар» поверх наземної мережі перекриє цю прогалину. Як пояснив CEO «Київстар» Олександр Комаров, будь-який LTE-смартфон у мережі компанії зможе побачити супутникове покриття, а приблизно половина гаджетів уже мають спеціальні адаптації, які оптимізують роботу із супутником. Це означає, що практично всі 16 мільйонів абонентів «Київстар» потенційно можуть скористатися сервісом відразу після запуску. «З технічної точки зору для смартфона це схоже на роумінг, тільки замість базової станції на землі — супутник на орбіті», — пояснює Комаров. Як пояснив Комаров, на момент запуску, Direct to Cell буде безплатною послугою, яка входитиме у тарифи. Чи будуть монетизувати технологію — наразі не відомо. Перший віцепрем’єр-міністр України, міністр цифрової трансформації Михайло Федоров підкреслив, що ця технологія особливо важлива для прифронтових територій, де руйнуються вежі мобільних операторів і люди часто залишаються без можливості викликати швидку чи повідомити рідних. «Після запуску Direct to Cell там з’явиться зв’язок, і це врятує життя тисячам людей щодня», — прокоментував Федоров. До роботи над розвитком Direct to Cell залучили близько 30 спеціалістів від українського оператора та кілька десятків інженерів SpaceX. З боку «Київстару» працює кросфункціональна команда під керівництвом Іллі Польшакова, куди входять інженери мережі, IT-фахівці та розробники. Вони тестують не лише месенджери, а й банківські кейси (банкомати, POS-термінали), IoT-рішення і роботу з різними смартфонами. За словами Комарова, робота триває у «живому режимі» — частину налаштувань роблять у Києві, частину — в офісах SpaceX у США. Технологія ще не стабільна, але її перспективи очевидні. Уже сьогодні Direct to Cell показує, що здатен забезпечити базову функцію обміну повідомленнями навіть, коли немає традиційного покриття. Повноцінний запуск технології в Україні планують на кінець 2025 року. Але йдеться тільки про обмін повідомленнями. Наступні етапи — запуск голосових сервісів і поступовий перехід до широкосмугового мобільного інтернету через супутники. В «Київстарі» зазначають, що точні терміни залежать від SpaceX, яка виводить на орбіту друге покоління супутників із більшою ємністю. Але, як повідомляв Михайло Федоров під час стріму в TikTok, голосові дзвінки мають з’явитися на початку наступного року, а повноцінний супутниковий інтернет — в другій половині. 🌍 Чи буде SpaceX монополістом. Про конкуренцію Під час демонстрації Михайло Федоров прямо заявив, що держава була б рада конкуренції, адже це означає більший вибір і кращу якість для громадян. Це стосується і українських операторів і компаній, що можуть надати супутниковий зв’язок. «Через 5 років ми точно будемо мати кілька супутникових систем, які зможуть працювати в Україні. І всі оператори так чи інакше будуть у це залучені». Навряд чи Starlink залишиться тут монополістом надовго. Сегмент «супутник — смартфон» активно розвивається, і найближчі роки обіцяють серйозну конкуренцію. Наприклад уже зараз кілька компаній оголосили про плани запуску власних систем direct-to-device. Серед них — AST SpaceMobile, яка тестує свою орбітальну платформу BlueWalker. У 2023 році компанія провела демонстрацію 5G-дзвінка зі смартфона на супутник у партнерстві з Vodafone і AT&T. Хоча масштабування ще попереду, це перший сигнал, що альтернативні рішення реальні. У цьому році компанія вже протестувала відоедзвінки. Тестування відеодзвінків компанією AST SpaceMobile. Фото: AT&T Інший гравець — Lynk Global, яка ще у 2020–2021 роках провела перші успішні SMS-тести зі смартфонів напряму на супутники. Lynk вже має ліцензії у кількох країнах і поступово розгортає комерційні послуги. Також у Європі працюють над власними проєктами. Йдеться про ініціативу IRIS² — це програма ЄС зі створення власного безпечного супутникового інтернету. Поки що вона перебуває на ранніх стадіях, але у Брюсселі прямо кажуть, що одним із завдань буде саме забезпечення мобільного зв’язку в кризових регіонах. Видання Reuters повідомляло, що у випадку втрати Starlink Європа може залучити оператора Eutelsat — великого гравця на ринку геостаціонарних супутників. Однак такі системи поступаються низькоорбітальним (LEO) за швидкістю реакції і вимогами до обладнання. Це стосується також ініціативи GOVSATCOM. Тобто поки що вони не можуть запропонувати зручного «direct-to-cell», але є резервною опцією для держав у критичних сценаріях. Тому Starlink досі має низку над конкурентами: Масштаб: компанія вже вивела на орбіту понад 6000 супутників, серед яких сотні адаптовані під Direct to Cell. Жоден конкурент не має такого угруповання.Партнерства: T-Mobile, KDDI, Optus, Rogers, Kyivstar та інші великі оператори уклали угоди зі SpaceX, тоді як конкуренти поки тестуються з обмеженою кількістю партнерів.Синергія з наявними Starlink: компанія вже має інфраструктуру наземних шлюзів, бекенд та виробничі потужності, що дозволяє швидше масштабувати сервіс. 📳 Застосування військовими і ризики Також в коментарі для DOU Мінцифри повідомляло, що «Київстар» вивчає можливості, як зробити технологію корисною для військових. Хоча, можна припустити, вона й так буде доступна військовим з персональних телефонів. Як зазначив Антон Садиков, співзасновник і CEO Adaptis, у колонці для AIN, насправді військовим слід буде вживати технологію як «допоміжний інструмент „останньої інстанції“». Оскільки радіорозвідка ворога зможе побачити випромінювання від смартфона, навіть після короткого текстового повідомлення. Тут виникає логічне питання щодо заходів кібербезпеки під час використання Direct to Cell. Олександр Комаров пояснив, що в технологію вже закладені стандарти безпеки, затверджені американськими регуляторами. «Саме тому ми використовуємо Starlink для війни... Ми не вбачаємо в цьому жодних ризиків», — сказав він. Хоча ризики все ж є. Нагадаємо, що 24 липня стався масштабний збій в роботі Starlink по всьому світу. Через це українські військові, які використовують супутникову мережу SpaceX, залишилися без інтернету, що значно ускладнило зв’язок і керування дронами. За словами віцепрезидента з інженерних питань Starlink Майкла Ніколлса, збій стався через «відмову ключових внутрішніх програмних сервісів, що забезпечують роботу базової мережі», яка виникла під час планового оновлення програмного забезпечення. Також, нагадаємо, що, за інформацією Reuters, під час контрнаступу ЗСУ в Херсонській області у 2022 році, Силам Оборони навмисно вимкнули Starlink за особистою вказівкою Ілона Маска.

Мужні, безстрашні та відважні. Вони не боялися небезпек і труднощів, ішли в бій, навіть коли сили ворога переважали, готові були пожертвувати життям заради волі та свободи. Це все про козаків безстрашних воїнів, які любили Україну понад усе. Сьогодні нащадки козаків знову боронять свою незалежну державу від ворожої навали. Вражають світ сміливістю, винахідливістю, патріотизмом, силою духу та вірою в перемогу. Як і козаки кількасот років тому, сучасні воїни готові на все, аби відстояти свободу й незалежність України. У спецпроєкті Gazeta.ua і бренду "Козацька Рада", що втілює риси українського характеру, розказуємо про сучасних козаків і козачок, які продовжують традиції предків, щодня демонструють мужність, прагнення до волі. Командир сказав: "Буду з вами до кінця" Стати козаком міг кожен чоловік, який говорив українською мовою, сповідував православну віру, мав бажання вірно служити Україні та боронити її від ворогів. Новобранцю спочатку доручали нескладні завдання щоб перевірити, чи готовий він до суворих козацьких буднів. Випробувальний термін міг тривати навіть кілька років. І лише після цього гетьман вирішував, чи готовий козак стати членом товариства. У разі позитивного рішення той складав присягу й отримував козацьке ім'я. У сучасному війську захисники теж отримують позивний, що відображає особливість кожного воїна. Ця традиція вже стала частиною військової культури, що гуртує захисників. "Маю псевдо "Говерла". Так мене почали називати, бо я 11 разів піднімався на найвищу вершину Українських Карпат. Після перемоги мрію ще раз зійти на Говерлу, але вже разом із побратимами", розповів воїн 115 окремої механізованої бригади Станіслав Романчук. Він воює з 2022-го, у мирний час працював інженером. "Захищав Київщину, брав участь у звільненні Харківщини. А потім направили на Донеччину, боронив Очеретине. Щодня доводиться ризикувати життям. Але тішуся думкою, що тепер, як справжній козак, захищаю рідну Україну. Запорозьких козаків вважаю найкращими воїнами у світі. Завжди в усьому старався рівнятися на них. Зголошувався йти на всі завдання, допомагав побратимам. Не раз ставав свідком мужності на полі бою. Коли командир нашого підрозділу отримав поранення в ногу, то відмовився від евакуації. Сказав: "Буду з вами до кінця". Сам наклав турнікет і продовжував керувати боєм. Лише коли відбили атаку росіян, погодився їхати в медроту. Одного разу разом із товаришем виносили пораненого побратима з поля бою. Коли прийшли на місце дислокації, всі з групи були в шоці думали, що ми загинули. Після лікування побратима списали, але він про нас не забуває. Коли дзвонить, постійно каже: "Дякую, хлопці, що врятували життя", поділився Станіслав. Про відвагу, мужність і бойові звитяги козаків ходили легенди. Загартовані війнами, вони перетворювали кожен бій на справжнє мистецтво. Не боялися жодного ворога, адже знали, що захищають найцінніше свою волю. Запорозьке військо мало у своєму арсеналі найкращу зброю тих часів. Козаки володіли мистецтвом рукопашного бою. Були серед них і ті, хто мав надзвичайні здібності, їх "шабля не рубала, куля не влучала, вороже око не бачило". Найвідоміший Іван Сірко, якого обирали отаманом 12 разів поспіль. Він здійснив 50 успішних військових походів. Легенди кажуть, що Сірко вмів перетворюватися на вовка або яструба. Нині ім'я цього славного отамана носить 92 окрема штурмова бригада ЗСУ. Також у складі Збройних сил є бригади, названі на честь інших гетьманів і кошових отаманів. Зокрема, Костя Гордієнка, Пилипа Орлика, Івана Виговського, Івана Мазепи, Богдана Хмельницького. Усі названі особи плекали мрію про вільну Україну й боролися зі зброєю в руках. Наприклад, Богдан Хмельницький був не тільки вправний воїн, а й досконало володів польською, турецькою, латинською, татарською і французькою мовами. 1648 року військо під його проводом здобуло перемогу в битві під Жовтими Водами. Це ознаменувало початок національно-визвольної боротьби українського народу. І нині українці найбільше довіряють Збройним силам України, за даними соціологічних опитувань. Вірять, що наші захисники здобудуть перемогу та звільнять окуповані українські території. Кожна евакуація подвиг Козаки свого часу використовували своєрідну медицину. Кровотечу зупиняли медом, тютюном, сажею, хлібом і цукром. До рани могли прикласти землю, розтерту зі слиною. Теперішні захисники для надання допомоги використовують сучасні засоби. Але їх із козаками поєднує готовність завжди допомогти побратиму та віддати за нього своє життя. "У моїй родині всі медики. А я боявся раніше крові: тільки-но бачив непритомнів. Але на війні довелося цей страх перебороти. Кожна евакуація поранених це подвиг. Спочатку їздили на швидкій, до стабпункту доїжджали за пів години. Восени наші дві машини згоріли. Добре, що хлопці встигли вискочити й лишилися живі. Нам дали американську "броню" зробили на ній пару евакуацій, але під час мінометного обстрілу й вона згоріла. Тоді теж усі встигли врятуватися. Почали на евакуацію ходити пішки по 7 кілометрів в один бік. На позицію несли з собою воду та харчі побратимам. Назад на м'яких ношах пораненого. Кожні 100-200 метрів доводилося ховатися, бо дрони постійно гули над головами й не знати було наші чи ворожі. Бувало, що за день робили по 2-3 ходки. Багатьох хлопців врятували", поділився захисник Дмитро на псевдо "Міхалич". Традиції волонтерства в Україні Козаки створили власну систему самоорганізації. Вони об'єдналися, щоб спільно протистояти ворогам, які зазіхали на українські землі. Не чекали на допомогу, а самі взяли до рук зброю, щоб відстоювати свободу. Як і козаки, українські волонтери самі організувалися, щоб допомагати військовим і цивільним. Денис Данилов із міста Сновська Чернігівської області займається волонтерством з 2014 року. Спочатку підтримував мітингувальників на Майдані, а коли почалася війна, став допомагати військовим. Нині він очолює ГО "Патріоти Сновщини". "Волонтерство стало моєю основною діяльністю 2022 року. Спочатку на окуповану територію Чернігівщини возили допомогу цивільним, займалися евакуацією. А коли область звільнили, почали допомагати й військовим. Не раз траплялися небезпечні моменти, але щось рятувало. Коли в березні 2022 року під Черніговом розстріляли колону волонтерів, ми теж мали бути там. В останній момент не поїхали", розповів Денис. 19 серпня 2023 року, коли російська ракета влучила в Чернігівський драмтеатр, чоловік отримав осколкові поранення та контузію. "Уже три роки обіцяю собі покинути волонтерство. А потім розумію, що без цієї допомоги військовим буде дуже важко. І продовжую виконувати свою роботу: купуємо тепловізори, дрони, автівки, організували плетіння маскувальних сіток. Автівки сам доставляю в підрозділи на фронт. Хоч це небезпечно, ніколи не вагався. Якщо треба їхати їду", каже Денис Данилов. У козацькі часи теж були люди, які подібно до сучасних волонтерів допомагали війську. Селяни та жителі міст надавали їжу, одяг, коней і навіть зброю. Нерідко виконували роль розвідників і повідомляли про пересування ворожих військ. Надійним союзником козаків було й духовенство. Часто в церквах, монастирях переховували поранених вояків і надавали прихисток тим, хто тікав від переслідувань. Хоробрі сучасні козачки Є думка, що козаки давали обітницю безшлюбності. Але це не так. Вони були вільні у виборі. Серед козаків навіть існував звичай: жінка могла врятувати козака в разі будь-якої провини, погоджуючись узяти з ним шлюб. Багато козаків мало родини. Жили з ними в селах і на хуторах, виховували дітей, тримали господарство. А коли треба було захищати батьківщину, лишали все й ішли в бій. На господарстві зоставалася дружина. Козачки з усім могли впоратися самотужки. Життя у складних умовах зробило їх хоробрими й безстрашними. Цей дух незламності передався й сучасним жінкам. Багато долучилося до війська чи стало волонтерками. "24 лютого 2022 року ми з подругою і дітьми думали про те, щоб їхати в Польщу. Але залишилися вдома. За кілька днів у шкільному чаті мого старшого сина з'явилося повідомлення: школа облаштовує пункт приймання допомоги для переселенців. Просили приносити подушки, ковдри. Я написала про це у фейсбуку. Відгукнулося багато людей. Готові були нести також продукти, хтось навіть пропонував холодильник. Ми їздили по всьому місту, все це збирали та привозили у школу. А потім одна дівчина написала, що прикордонникам потрібен тепловізор. Попросила доєднатися, щоб знайти його в Польщі та привезти в Україну. Я маю там багато друзів, які долучилися до допомоги. Привозили в Україну продукти, засоби гігієни. Ми це все сортували й передавали тим, хто потребував. Потім возили захисникам старлінки. Придбали й самостійно доставили у Краматорськ авто для захисників. Після тієї поїздки я дала собі слово, що допомагатиму нашим військовим стільки, скільки це буде потрібно", розповіла Ольга Піліщук. Вона вже закрила багато зборів для захисників. Найбільший на безпілотник "Валькірія" вартістю 800 тис. грн. Разом з іще двома волонтерами потрібну суму зібрали за 2 тижні. Ольга зізнається, що сил їй додають друзі та воїни, які захищають Україну. "Серце гріє, коли пишуть: "Дякуємо, ти робиш важливу справу", каже Ольга Піліщук. "Мій перший донат 200 гривень зі стипендії" Козацтво залишило нам у спадок не лише розповіді про мужність, а й приклад державотворення, заснований на демократичних цінностях. Важливі рішення ухвалювала козацька рада збори, на яких кожен козак мав право голосу. Саме там обирали гетьмана, голосували за найважливіші рішення, що впливали на долю України. Козацькі ідеали свобода, гідність і воля глибоко вкорінені в культурному коді українців. Також ці фундаментальні цінності закріплено в нашій Конституції. І це свідчення того, що сучасна Україна є прямою спадкоємицею козацьких традицій. Прагнення до волі та свободи, яке живило козацький дух, живе в українцях і сьогодні. Проявляється не лише на полі бою, а й у реальному житті. Прості українці щодня демонструють це своєю позицією, донатами та незламною вірою в перемогу. "Вірю, що Україна переможе. Стараюся підтримувати захисників. Мій перший донат 200 гривень зі стипендії. А згодом почала перераховувати на збори для військових її всю. Першого року повномасштабної війни я була в Австрії. Щодня відчувала провину та хвилювання, що перебуваю в безпечному місці, на відміну від моїх знайомих і друзів. Коли почала донатити, стало спокійніше. Виникло відчуття, що теж маю якийсь вплив, можу щось зробити і ці гроші комусь допоможуть", розповіла студентка Софія Лебединська з Києва. Готовність українців підтримувати армію це не просто благодійність, а вияв національної свідомості, колективної волі до перемоги. Донати стали сучасною формою козацької взаємодопомоги, й у такий спосіб кожен українець стає частиною великого війська. "Хоч би як важко було, допомагати нашим хлопцям потрібно. Бо вони захищають нас ціною власного життя. Отримую 5 тисяч пенсії. 500 гривень щомісяця перераховую волонтерам. Роблю багато закруток, узимку буду нашим захисникам передавати. Їм дуже мої квашені огірки подобаються", розповіла пенсіонерка Віра Олексієнко. "Поки пам'ятаємо, хто ми є, ми непереможні" Риси характеру, система цінностей козаків є основою національної ідентичності та незалежності України. Вони сформувалися під впливом боротьби за свободу та особливого військового побуту. І передаються з покоління в покоління. Досі свобода, мужність, взаємодопомога, любов до рідної землі, жага до волі є найважливішими для українців. Бренд "Козацька Рада" з повагою ставиться до спадщини предків і прагне, щоб вона надихала сучасне й майбутнє покоління. "Бо, поки пам'ятаємо, хто ми є, ми непереможні. А збереження нашої культури це не просто данина минулому, а запорука вільного майбутнього України", кажуть у бренді "Козацька Рада". Колись козаки стояли на варті волі, захищали свою землю і свій народ, цінували честь і братерство понад усе. Сьогодні ці цінності продовжують жити у серцях тих, хто береже Україну на передовій, у тих, хто відроджує мову та звичаї, у кожному, хто пам'ятає своє коріння. "Козацька Рада" це не просто горілка, а й жива нитка, що з'єднує минуле, сучасне та майбутнє України. Це не лише назва, а живий символ незламності українського духу. Ми віримо, що справжня незалежність неможлива без збереження культури, адже саме вона є тим корінням, яке живить нашу націю. Козацькі традиції, пісні, звичаї, прагнення до свободи усе це формувало нашу ідентичність протягом століть і робило нас сильними перед будь-якими викликами", додає мужній бренд.

Про це й не тільки писали світові ЗМІ станом на ранок 21 серпня.Кремль затягує мирний план ТрампаПрезидент США Дональд Трамп (праворуч) вітає керівника Росії Володимира Путіна після його прибуття на об'єднану базу Елмендорф-Річардсон 15 серпня 2025 року в Анкориджі, Аляска, фото: Andrew Harnik/Getty Images У Politico пишуть, що після всіх цих самітів Трампа з Путіним, Зеленським та європейськими лідерами єдиною конкретною зміною порівняно з минулим тижнем є те, що президент США більше не вимагає припинення вогню."Без санкційного тиску та будь-яких наслідків, які виникнуть через бездіяльність, Путін, звільнений від вимоги припинення вогню, продовжуватиме війну та повільно просуватиме дипломатичні зусилля. … Якщо літо перейде в осінь, а між Путіним і Зеленським навіть не буде заплановано двосторонньої зустрічі, стане зрозуміло, що Трампа обдурили. І стане так само зрозуміло, що його вмовлянь було недостатньо", - каже Джонатан Мартін, старший політичний оглядач видання.Як відзначає CNN, для американців, зараз основне питання полягає в тому, чи можна переконати Путіна надати Україні будь-які гарантії безпеки в обмін на закріплення російських здобутків на полі бою та, наприклад, визнання російського суверенітету Крим? Але виглядає, що ні. Тому все більше республіканців починають "ненав'язливо благати Трампа не піддаватися Путіну"."Республіканці відверто стурбовані тим, що цей процес може призвести до "перемоги" Путіна – страх, який, як показують опитування, поділяють багато американців", - підкреслюють у CNN. Зокрема, виступаючи на програмі CBS Mornings, республіканець з Північної Кароліни Том Тілліс заявив, що Путін явно тягне Трампа на свою користь, і застеріг від "навіть крихітної перемоги" для російського президента.У New York Post випустили редакційну статтю, де прямо пишуть, що Росія затягує мир в Україні, тому Трамп "має тиснути на Путіна там, де це боляче, щоб раз і назавжди зупинити вбивства"."Російська економіка вже відчуває на собі навантаження від величезних військових витрат, швидкої інфляції та санкцій. Ухвалення вторинних санкцій, що вдарять по Путіну по побічних ринках, які він використовує для фінансування своєї військової машини, змусить його сісти за стіл переговорів. Саме погроза таких санкцій з боку Трампа 8 серпня переконала Путіна погодитися на саміт на Алясці", - відзначають у медіа.У New York Times підкреслили, що нова вимога РФ в гарантуванні післявоєнної безпеки України є абсурдною і демонструє великі прогалини в мирних переговорах. Також у виданні пишуть, що державний секретар і радник з національної безпеки Марко Рубіо зустрінеться з європейськими колегами у четвер, щоб просунути мирний процес, який "досі не отримав значного успіху".Те саме кажуть у The Washington Post, що Москва "чинить опір саміту Путіна і Зеленського та гарантіям безпеки для України".Донбас має стратегічне значення для Українифото: 100 ОМБР Сухопутних військ України У BBC пояснили, чому донецький "пояс фортець" такий важливий для оборони України? У виданні відзначають, що після саміту на Алясці стало ясно, що Путін прагне зберегти контроль над Донецькою областю, де Росія утримує 70% території, включаючи столицю регіону. Однак для України втрата решти Донецька означатиме не лише втрату земель і біженців, а й послаблення оборони проти майбутніх наступів. Донецьк, частина промислового Донбасу, має стратегічне значення через фортифікації, мінні поля та вигідну для оборони топографію, зокрема висоту Часів Яр. Україна утримує 6600 кв. км регіону з населенням близько 250 тисяч і ключовими містами, як Краматорськ і Слов’янськ. Російський наступ на Покровськ може тривати роки через міцні українські укріплення, кажуть у виданні. Експерти відзначали BBC, що рельєф Донбасу ускладнює оборону для України, але відмова від території малоймовірна через її стратегічну роль і ризик використання Росією як плацдарму. У Fox News написали, що віддавши Путіну Донбас, Москва отримає потужний важіль впливу на фінансове виживання України. Адже Донбас – це "пульсуюче економічне серце України, де видобуток вугілля та виробництво сталі є основними рушіями економічного зростання"."Для Києва Донбас – це більше, ніж просто спірна територія, це економічний рятівний круг, запаси вугілля, солі та газу якого можуть допомогти відновити фінансові можливості країни, яка вже обтяжена величезними повоєнними боргами", - підкреслюють у виданні.Коли війна в Україні закінчиться, українські дрони заполонять ринокУкраїнська ракета "Фламінго" з дальністю польоту 3 000 км, фото: facebook.com/efrem.lukatsky Агентству Associated Press було надано ексклюзивну можливість зазирнути всередину однієї з десятків таємних фабрик Fire Point, де в Україні виготовлюють крилаті ракети "Фламінго" і не тільки.  "Спонукана екзистенційною боротьбою проти Росії – та обмеженою військовою допомогою від західних союзників – Україна швидко стала світовим центром оборонних інновацій . Мета полягає в тому, щоб зрівнятися, якщо не перевершити, можливості Росії – і Fire Point є однією з компаній, що лідирують у цьому напрямку", - пишуть у виданні.У виданні розповідають, що на просторому складі, де гриміла рок-музика, керівники демонстрували свої фірмові вибухові безпілотники FP-1, які можуть долати відстань до 1600 кілометрів. Вони також вперше публічно рекламували крилату ракету, яку вони розробляють, здатну долати відстань 3000 кілометрів, і президент України Володимир Зеленський сподівається, що вона буде серійно вироблятися до кінця року. Мова йде про "Фламінго"."Уряд України зараз закуповує зброї у вітчизняних виробників приблизно на 10 мільярдів доларів щорічно. За словами чиновників, галузь має можливості продати втричі більше, і вони вважають, що продажі європейським союзникам можуть допомогти їй досягти такого потенціалу протягом кількох років", - пишуть у AP.У виданні відзначають, що коли теперішню керівницю Fire Point найняли влітку 2023 року, їй поставили за мету виробляти 30 дронів на місяць. Зараз же компанія виробляє приблизно 100 на день, що коштує 55 000 доларів за штуку."Я думаю, що найкращі дрони, або серед найкращих, – це українські дрони, – сказав Клод Шенуїль, колишній французький військовий чиновник, який зараз працює в торговельній групі, що спеціалізується на обороні. – Коли війна в Україні закінчиться, вони заполонять ринок". У AP додають, що оскільки оборонні компанії є цінними цілями для Росії, багато з них працюють "підпільно або приховано в цивільних центрах, щоб уникнути виявлення"."Хоча вони охороняються засобами протиповітряної оборони, така стратегія має недолік, оскільки наражає на небезпеку цивільне населення. Багато українців загинули внаслідок неточних російських атак, які, ймовірно, були спрямовані на збройові об'єкти", - відзначають у виданні.У Німеччині дискусії через гіпотетичну відправку військ в Україну Володимир Зеленський та Фрідріх Мерц, фото: gettyimages У Reuters написали, що розмови про використання європейських солдатів в Україні "викликають занепокоєння в Німеччині". А все тому, що країна досі страждає від свого мілітаристського нацистського минулого, тому відправка "своїх чобіт" є такою дискусійною.Канцлер Фрідріх Мерц заявив про відкритість до участі Німеччини в можливій миротворчій місії в Україні, наголосивши, що таке рішення вимагатиме координації з європейськими партнерами та його власною коаліцією. Однак Аліса Вайдель, голова ультраправої партії "Альтернатива для Німеччини" (AfD), що набирає популярності, звинуватила консерваторів Мерца у підбурюванні війни навіть за те, що вони розглядали ідею наземних військ, назвавши її "небезпечною та безвідповідальною". Навіть міністр закордонних справ Мерца Йоганн Вадефуль попереджав, що відправка військ в Україну "ймовірно, приголомшить нас"."У Німеччині існує занепокоєння щодо розгортання військ, враховуючи її нацистське минуле та нещодавні розгортання військ в Афганістані та Малі, які широко розглядалися як провали. Також існує негативна реакція проти витрат мільярдів євро на військову допомогу Україні, коли власна економіка Німеччини переживає труднощі. Тим часом політики нервують через перенапруження давно занедбаної німецької армії та можливість бути втягнутими у пряме протистояння з ядерною державою", - наголошують у Reuters. Der Spiegel відзначають, що Фрідріх Мерц колись виступав проти можливого розгортання солдатів Бундесверу в Україні. Але тепер він сам "підживлює дебати, які будуть гарячими". Вже молодіжне крило партії ХДС, звідки вийшов канцлер, схвалило цю ідею. Та не всім німцям вона подобається. Читайте також: Шоу Трампа у Білому домі чи реальний шлях до миру: підсумки зустрічі Зеленського і лідерів Європи з президентом США

Не можна вірити в жодні проєкти за межами Європейського Союзу й НАТО, каже юрист Андрій Магера Українській державі виповнюється 34 роки. За цей час вона неодноразово змінювала політичний курс. Що заважало Україні обрати стабільний шлях розвитку?  Є об'єктивні та суб'єктивні причини. До суб'єктивних я зараховую спадщину колишнього Радянського Союзу, коли 24 серпня 1991 року населення Української РСР перетворилося на український народ. Це був непростий період становлення нації, яке розтягнулося в часі. Радянське минуле не відпускало багатьох людей, що не могли зрозуміти, як це не дружити з Росією. Навіщо нам та Європа, це щось далеке й незрозуміле. Москва сприймалася як щось крутіше, ніж Київ. Люди не були готові зрозуміти, хто вони й де їхнє місце у світі. Об'єктивні ж причини полягають у тому, що Україну, на відміну від Балтійських республік, західний світ не сприймав як суб'єкта, дивився крізь московський окуляр. Як приклад неодноразові призначення західних послів спершу в Москву, а потім у Київ. Україну сприймали як трохи інакшу Росію. Це викликано тим, що в нас між двома світовими війнами не було державності. Ці два чинники накладалися один на одний і призводили до хитання позиції України, що чітко не могла визначити свій вектор розвитку. Чи перетворилася Україна остаточно з пострадянської республіки на державу нового типу?  Ми вже на шляху формування сучасної української нації. Рушійними моментами були події 2004-го і 2014 року. ­2022-й дав багатьом людям остаточно зрозуміти, що Україна або буде вільна й демократична, або зникне, розчиниться в Росії. Для багатьох людей прийшло це розуміння, але не до всіх. Ми все ще на шляху до модерної нації, і цей процес поки що може бути зворотним. Якщо Україна опустить руки, ми можемо відкотитися назад. Або якщо влада захоче погратися в авторитаризм, використовуючи воєнний стан. Точки неповернення нами ще не пройдено?  Так, не пройдено. Причина повномасштабне вторгнення Росії. Для України програма-мінімум зберегти свою суб'єктність, лишитися на політичній карті світу в будь-яких кордонах. Програма-максимум закріпившись на певній території, дочекатися слушного моменту, коли в Росії виникнуть внутрішні проблеми, й повернути свої території. Це буде непросто не тільки у військовому плані, а й у плані інтегрування тієї частини суспільства, яка перебувала під російською окупацією. Ми говоримо про 11 років окупації Криму та частини Донбасу, але не знаємо, скільки вони ще будуть окуповані і скільки поколінь виросте за цей час. Тут буде корисний досвід Литви, Латвії й Естонії, де чітко визначили громадян і негромадян нащадків окупантів. Цілком реальна ситуація, коли ми не зможемо давати український паспорт будь-кому, хто живе на українській території. За Кримінальним кодексом України, перетин державного кордону поза встановленими місцями є правопорушенням. Якщо на територію окупованих українських земель люди прибули не через легальні пункти пропуску, це означає, що вони перебувають тут незаконно. Українська держава має надати цим людям право вибору: або вони повертаються на історичну батьківщину без жодних правових наслідків, або Україна використовує всі засоби правового примусу щодо них. Є нюанси щодо дітей цих людей окупантів, які прибули на територію України, але навіть ці діти не мають права на громадянство. Якщо батько з Росії, а мама місцева, ми не зможемо відмовити цій дитині у статусі громадянина. Ми на шляху до модерної нації, і цей процес поки що може бути зворотним Питання вирішення долі людей, які жили на окупованих територіях, складне. Майже всі вони з російськими паспортами, але це не означає, що вони їх радо брали. Значна кількість людей за допомогою російського паспорта виживала на цій території. Особливо це стосується літніх людей, для яких іншого джерела виживання, крім пенсії, не існує і яких без російського паспорта не обслужать у медичних закладах. Українській державі після деокупації треба запровадити обов'язкові декларації або заяви для таких людей, що вони визнають примусове отримання російського громадянства й залишаються громадянами України. Окреме питання буде щодо тих, які працювали в окупаційних органах влади. Вони мають втратити українське громадянство через набуття російського. Росіяни використовують проти нас аргумент, нібито вихід України з СРСР був незаконний. Це має неабиякий вплив на європейські країни. Як нам боротися з цими закидами?  Усі московські наративи спростовуються з трьох точок зору історичної, міжнародно-правової та конституційної. З історичної точки зору, Україна була окупована більшовицькою Росією. Хоча на нашій території існувала квазідержава у формі УРСР, але ми можемо говорити про окупацію. З міжнародно-правової точки зору, за Статутом Організації Об'єднаних Націй та Міжнародним пактом про громадянські й політичні права 1966 року, кожна нація має право на самовизначення. Конституційно-правова точка зору полягає в тому, що, станом на 24 серпня 1991-го, до Акту проголошення незалежності Україна перебувала у складі СРСР як союзна республіка. Згідно з радянською конституцією 1977 року, кожна республіка мала право на вільний вихід зі складу СРСР. Існували два шляхи виходу: перший через рішення Верховної Ради УРСР, другий через референдум. За Конституцією СРСР, найважливіші питання як союзного, так і республіканського значення виносили на референдум. Тому всі розмови пропагандистів про незаконний вихід України є дивними. Верховна Рада УРСР найвищий орган влади республіки ухвалила це рішення згідно з Конституцією СРСР. Акт проголошення незалежності був винесений на всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року. Тобто Україна використала аж два політичні інструменти для виходу з СРСР. Закидають іще одну річ начебто автономні республіки мали провести окремий референдум щодо виходу з Союзу у складі союзної республіки. Українська РСР у лютому 1991 року ухвалила закон про утворення Кримської АРСР, але цей процес не завершився аж до проголошення незалежності, бо остаточно затвердити рішення щодо створення автономної республіки мали в Москві. У Конституції СРСР немає жодних згадок про Кримську автономію, тому всі розмови про окремий референдум у Криму є неспроможними. Кримська автономія завдячує своєю появою лише Україні її утворено у складі незалежної держави. Можна також порушити питання: наскільки в історичному плані було законне саме утворення СРСР.  Саме так. Перший серйозний аргумент можуть надати історики мала місце окупація території України. Однак я тотально не знецінював би існування Української РСР, бо заперечення правонаступництва України від неї означає, що ми маємо відмовитися від статусу заснов­ника ООН. Я не хотів би відмовлятися від міжнародних договорів та зв'язків, що їх мала УРСР. У Росії останні два десятиліття триває антинатовська істерія, мало хто згадує, що 1954 року СРСР подавав заявку на вступ до Північноатлантичного альянсу, а разом із ним і Українська РСР. Нам згадують, що в Декларації про суверенітет України ­1990-го був зазначений намір стати нейтральною державою, але про намір вступити до НАТО чомусь не згадують. Тобто підвалини євроінтеграції закладалися ще за радянських часів?  Так. У нас у Конституції має бути згадка про те, що Україна є правонаступницею не лише УРСР, а й Української Народної Республіки, Української Держави, Карпатської України всіх державних утворень, що існували на її території. Шлях України до Європи пролягав у своєрідний спосіб через заявку на вступ до НАТО 1954 року, в яку, щоправда, вкладали пропагандистський намір. СРСР знав, що в Альянс його не приймуть, тому 1955-го утворив Варшавський договір мовляв, у НАТО не взяли, а від агресорів захищатися треба. Які уроки з минулого нам належить засвоїти, щоб не припускатися колишніх помилок?  По-перше, не можна довіряти Росії, вона ніколи не говорить правду і приховує наміри. Її мета поневолення України, без якої вона не уявляє свого існування. По-друге, не поборювати самих себе ідеться про державницькі, проукраїнські сили. По-третє, надзвичайно важлива ідентичність українська мова, культура, історія, література. Якщо ми цього не збережемо, тоді виникне питання: чим ми відрізняємося від Росії? Росіяни, заходячи на нові окуповані території, одразу змінюють назви населених пунктів, вивіски й реклами, закривають українські школи. Водночас не слід кидатися у крайнощі. Є люди, які виховують своїх дітей російською, будучи етнічними українцями, діди або прадіди яких були українськомовні. Жоден громадянин України не може дорікати іншому, якою мовою той спілкується вдома чи з друзями. Є приватна і суспільна сфери життя. У приватній хай розмовляють хоч на есперанто. Нам також часто закидають тезу: чому ми маємо відмовлятися від російської мови? Росія не має на неї монополії. Насправді має російська саме звідти пішла і саме Росією нав'язувалася усім союзним республікам. Людина, потрапивши в місто, змушена була переходити на російську. Пам'ятаю, в перші роки незалежності в Києві, якби я у громадському транспорті заговорив українською, на мене усі озиралися б. І ще один урок не вірити в жодні проєкти за межами Європейського Союзу і НАТО, за межами західної цивілізації. Доводиться чути, що Захід на нас не чекає, а Росія нас убиває то, може, нам із Китаєм дружити? Абсолютно ні. Комуністичному Китаю ми не потрібні, а загравання з ним може зіпсувати відносини зі Сполученими Штатами хоч би як ми до них ставимося, але ця держава надає величезну допомогу Україні. Нам кажуть, що ми вступимо в ЄС через 10 років, але ж може бути, що за два-три роки скажуть, що ми вступимо за рік. Треба зціпити зуби й іти до мети. Хто не стукає тому не відчиняють. Найкращий спосіб зрозуміти молодь побачити її наживо "1991-го населення України тільки почало визрівати в український народ. З 2014 року народ почав транс­формуватися в націю", казали ви. Яка має бути українська нація? Який шлях маємо пройти, щоб остаточно нею стати?  Нація характерна ознака того народу, який усвідомив себе як творець суверенної держави. Нація це коли житель Харкова читає в новинах, що Львів під атакою, і йому це болить. Єдність, відсутність суперечностей це ознаки нації. Існують регіональні відмінності, специфіка географічна й економічна, різний мовно-етнічний склад. Але ми маємо усвідомити себе політичною нацією. Після 2014-го та 2022 року процес становлення нації прискорився. Я моніторю соцмережі й бачу, як провокують міжрегіональну ворожнечу: ви підвищуєте орендну плату для переселенців, а ви чекали на росіян. Це пишуть або тролі, або недалекі люди під впливом тролів. У Росії ж політичної нації досі немає. Якби в Петербурзі стався якийсь катаклізм, москвичі тішилися б. Усіх, хто не може переїхати в Москву, вони вважають лузерами. У них Москва перший сорт, Петербург другий сорт, глибинка третій сорт, а останній сорт жителі окупованих територій. Молодь активно виходила на протести через дії влади, спрямовані проти антикорупційних органів. Як оцінюєте сучасну молодь, її захоплення ліволіберальними ідеями? Чи готова вона до розбудови держави?  Найкращий спосіб зрозуміти молодь побачити її наживо. Першого дня протестів я побував на площі Івана Франка. Після цього в мене побільшало оптимізму. Молодь прогресивна, незашорена, знає, що таке свобода. Вони відчули свою причетність до громадського життя, відчули, що від них залежить майбутнє. Те, що молодь захоплюється ліберальними й лівими ідеями, це хвороба віку, природний етап розвитку особистості. Усі політичні погляди від соціалістичних до консервативних це нормальні, здорові ідеї. Нездоровими є лише крайні праві й ліві. Ні комунізму, ні фашизму не сприймаю це патологія. Що найбільше перешкоджає розвитку України як держави?  Українське суспільство має швидше дорослішати, бо воно досі лишається інфантильним. Проводять соціологічні опитування щодо підтримки партій на парламентських виборах і називають партії, яких не існує. Можна по-різному ставитися до Валерія Залужного, Кирила Буданова чи Сергія Притули. Але ж партій, які вони очолюють, немає! Тобто людей цікавить лише прізвище однієї особи. Це мені нагадує парламентські вибори 2019 року, коли чимало виборців готові були голосувати хоч за табуретку аби лише вона була зеленою. До повномасштабного вторгнення процес дорослішання тривав відкриті кордони давали можливість побувати в інших країнах, побачити їхній рівень життя. Треба подякувати президенту Вікторові Ющенку, який 2005-го запровадив безвізовий режим для громадян Євросоюзу і США. Його критикували: нащо така однобокість, якщо українці не можуть виїхати без візи? Але це був далекоглядний крок громадяни вільного світу могли відвідувати Україну та спілкуватися з українцями. Це вплинуло на подальше отримання безвізового режиму з країнами ЄС. Навряд чи хтось у світі може побудувати ідеальну державу Щодо конструкції влади. Ми маємо гібридну форму республіки між президентською і парламентською. Змішана форма правління є в багатьох європейських країнах Польщі, Румунії, Франції, Португалії. Її переваги гнучкість і наявність здорової політичної конкуренції, якщо президент і прем'єр-міністр належать до різних політичних сил, що перешкоджає авторитаризму. Я проти того, щоб Україна змінювала форму правління. Для президентської моделі в нас немає сильних авторитетних судів. До парламентської моделі ми не готові, бо немає сильних ідеологічних партій. Тому має лишатися змішана модель, але її треба відкоригувати. Варто було б залучити до обговорення цієї теми науковців із тих країн, де також змішана форма республіки. Як віднайти баланс, коли президентська партія здобуває більшість у парламенті і формує однопартійний уряд? По-перше, спікером парламенту має бути депутат не з парламентської більшості. По-друге, мають припинитися повноваження Рахункової палати, а її новий склад щоб формувався винятково голосами меншості. По-третє, щоб 2/3 Ради національної безпеки були люди, призначені парламентом або за згоди парламенту. Тобто щоб існував механізм стримування президентської влади, який не допускає скочування в авторитаризм. Є ще варіант двопалатний парламент. Не кажу, що треба його створити негайно можливо, через 2030 років. Ідея в тому, що першу палату, яка обирається за пропорційною системою партій, стримує друга від територіальних громад. У президента не може бути таких величезних повноважень у внутрішній політиці. Йому треба зосередитися на зовнішній політиці та національній безпеці. Взагалі після завершення активних бойових дій Україна приречена на конституційну реформу. Конституція, ухвалена 1996 року, на той час була дуже прогресивною, але вона не встигає за подіями Україна надто швидко розвивається. Конституційна реформа має бути проведена за активної участі парламенту та затверджена на референдумі. Чи зможе Україна після перемоги у війні стати одним із лідерів демократичного світу? Або навіть взірцем новітньої демократії?  Ми можемо бути прикладом для багатьох країн вільного світу. Таких масштабних бойових дій, таких втрат і руйнувань Європа не знала після Другої світової війни. Мужність українських військових, воля до перемоги, а також досвід ведення війни в сучасних умовах вражають. Зверніть увагу: літаки втратили ту роль, які відігравали ще в 1990-х. Ракети, безпілотники, дрони створюють зовсім іншу тактику бойових дій. Щодо врядування не впевнений, що ми сьогодні можемо показати якийсь приклад світу. Але історія свідчить післявоєнний період часто є вікном можливостей. Якщо ми виб'ємо для себе сприятливі умови фінансування, безвідсоткові кредити та знизимо податки на доходи, може статися бум розвитку українського бізнесу й економіки. Яким є ваше бачення ідеальної Української держави? Чи може воно втілитися в життя у найближчому майбутньому?  Завдання держави не в тому, щоб створити рай, а щоб не допустити пекла. Навряд чи хтось у світі може побудувати ідеальну державу. Має бути справедливий баланс відповідальної держави й відповідального громадянина. Щоб громадянин усвідомлював свій вибір, коли йде голосувати, і брав на себе відповідальність на ті п'ять років, на які його партія прийшла до влади або кандидат став президентом. І щоб не було абсентеїстів, що взагалі не ходять на вибори. Також я за максимальне скасування будь-яких пільг пільги породжують зловживання. Треба створити сприятливіші умови для військових та їхніх дітей вони на це заслужили. Ветеранів треба адаптувати для післявоєнного суспільства, щоб вони могли себе реалізувати, не почувалися покинутими. І хоч як банально звучить "Закон один для всіх" так і має бути. Бо для багатьох війна є Клондайком, способом збагачення. Також народжуваність має перевищувати смертність. Хоч би як обтяжливо це буде для держави, не треба економити на дітях, бо діти це інвестиція в серйозні переваги через 2030 років. Інакше Україна буде приречена на трудову міграцію. Не впевнений, що ми досягнемо якогось ідеального стану, але якщо наближатимемося до нього, вважайте, що ми стали успішною державою. Передплатити журнал "Країна"

Депутати голосують за багатомільйонні проєкти, суди роками тягнуть справи, а гори та полонини знищуються Ландшафт Закарпаття останніми роками кардинально змінюється. У горах з'являються нові гіганти-вітряки, що генерують електроенергію. Багато екологів та місцевих жителів протестує, розслідувачі пишуть про нехтування законами під час будівництва. Натомість інші екологи, місцева влада та підприємці доводять, що це нові перспективи для регіону. "Країна" розбиралася, хто ближче до істини Чому в Карпатах і кому це вигідно На вершинах Карпат швидкість вітру може сягати 68 м/с, що оптимально для економічно ефективної генерації електроенергії. Тож Карпати є одним із найперспективніших регіонів для вітроелектростанцій. Ідея встановлення вітрових електростанцій у Карпатах виникла як частина курсу України на розвиток зеленої енергетики та зменшення залежності від викопного палива. По-перше, Закарпаття межує з ЄС, а це дає перевагу для експорту зеленої електроенергії. Саме через цей регіон планується (або вже йде) інтеграція українських електромереж з європейськими, тож надлишок енергії можна буде продавати. По-друге, це посилення енергетичної автономії західних регіонів. Після масованих обстрілів енергосистеми Закарпаття один із найстабільніших регіонів, де можливо зберегти та розвивати генерацію. А децентралізація енергогенерації ключ до енергобезпеки України в умовах війни. По-третє, це розвиток громади, додаткові надходження до місцевих бюджетів, розвиток інфраструктури, робочі місця для місцевого населення. Але в опонентів вітряків на Закарпатті є свої аргументи. Про природу, якої не відновити, і закони, які можна ігнорувати Противники вітрогенерації у промислових масштабах наголошують, що це шалений удар по унікальній природі регіону. Високогірні полонини навколо Воловця, Нижніх Воріт і Тур'ї Реметів є частиною Полонинського хребта. Тут збереглися незаймані полонини, луки, букові та хвойні ліси, а також рідкісні природні угруповання, які майже не зазнали техногенного впливу. А будівництво вітропарків передбачає розчищення лісів, прокладання доріг, технічну інфраструктуру, що фрагментує середовище існування диких тварин, зокрема ведмедів, рисей, оленів. Будівельні локації перетинатимуться з міграційними шляхами птахів, які можуть гинути від лопастей турбін. Воно постійно гуде й гуде, безперестанку. Реве над головою цілу добу Гірські громади цінують автентичність ландшафту. Вітропарки змінять краєвид Карпат і відштовхнуть туристів, які шукають дику природу або етнотуризм. Розслідувачі пишуть про небезпеку корупції та маніпуляцій навколо вітрогенерації, непрозорі процедури погодження проєктів, зокрема без належного екологічного аудиту, про слабку участь місцевих громад в ухваленні рішень. Багато екологів також б'є на сполох через порушення природоохоронного законодавства вітропарки будують у межах або поблизу національних парків, заказників, територій Смарагдової мережі, наприклад Свидовця чи Боржави. Це порушує не лише українські, а й міжнародні зобов'язання щодо охорони природи. Із Києва зрозуміти, що відбувається насправді на Закарпатті, непросто. Тож їду туди, щоб говорити з владою, бізнесом та експертами про вітрові електростанції на полонинах гір. Турецькі бізнесмени як піонери вітроенергетики на Закарпатті На під'їзді до Ужгорода, на черговому повороті дороги, виринає вітряк. Спочатку один, потім іще вдалині, і ще. Нарахувала близько десятка на гірських хребтах поблизу селища Воловець. Вітряки в цих горах понад п'ять років тому встановило ТОВ "Атлас Воловець Енерджи", власниками якого є громадяни Туреччини. Планували розширити проєкт і збудувати ще більше вітроелектростанцій. Однак реалізацію цих планів остаточно зупинили в червні. Спочатку Закарпатська облдержадміністрація не погодила необхідної документації. Відповідно, Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України не видало дозволу на реалізацію проєкту. А Верховний суд відхилив касаційну скаргу ТОВ ­"Атлас Воловець Енерджи" на рішення Закарпатської облдержадміністрації. Компанія, яка планувала масштабне будівництво, так і не завершила його. Але встановлення вітряків поблизу Воловця на висоті близько пів тисячі метрів вказало шлях до встановлення їх на території Нижньоворітської громади, що трохи вище в горах. І це вже досить цікавий розвиток подій із багатьма несподіваними поворотами. Бо ініціативу підхопили вже місцеві гравці. І гравці цікаві. Реве та стогне вітряк високий Як з'ясувала "Країна", деякі жителі продали свої паї, щоб на них встановили вітряки, інші ж пішли до суду, коли зрозуміли, що на пасовищах з'являться вітряки. Так на початку 2025 року жителька села Латірка подала позов до Закарпатського окружного адмінсуду на Нижньоворітську громаду та ТОВ "УК "Вітропарки України". У позові просила суд скасувати незаконне будівництво всіх вітряків в урочищах Бескид, Рубань і Цоцково. Адже ця земля є загальнодоступним пасовищем. "Це дає змогу випасати корів і заробляли гроші чесною працею", йдеться в позові. Є в ньому й заклик до односельців отямитися, а суд посприяти їх покаранню та повернути урочищу колишній вигляд. Ще одна важлива проблема, яку порушила позивачка, шум. Вітряки справді шумлять. Масштаб розбіжності більш як у 62 рази Оксана Губинець, жителька села Білосовиця, розповіла "Країні", як шум вітряків руйнує життя її родини: "Воно постійно гуде й гуде, безперестанку. Реве над головою цілу добу". Каже, що вікна мусить тримати зачиненими. Сьогодні працюють три вітряки. Коли проєкт реалізують, поряд із будинком Оксани Губинець їх працюватиме вісім. Жінка зверталася до представника компанії-забудовника, але їй відповіли, що всі дозволи отримано, й довести, що вітряки перевищують припустимий рівень шуму, їй навряд чи вдасться. Згодом я дізнаюся від екологині Оксани Станкевич-Волосянчук, що й інші місцеві жителі постійно скаржаться на шум від вітряків. "За доброго вітру люди в селі за 2 кілометри його чують", каже екологиня. Позивачка також просила зобов'язати ТОВ "УК "Вітропарки України" підписати угоди з жителями про те, що вітропарки не забруднять річки й ділянки, на якій розташовані. Але коли в суді реєстрували позов, у жительки села Латірка не взяли документів. А потім суд відхилив позов, бо ж нема документів позивачки! Доки це з'ясувалося, час було втрачено. А екологи вже фіксують забруднення території внаслідок роботи будівельної техніки. Саме після появи цієї техніки місцеві зіткнулися з борщівником Сосновського. Засилля цієї рослини на Закарпатті стало справжнім лихом. Ця небезпечна отруйна рослина заввишки до 3 метрів дає 1520 тисяч летючих насінин, які можуть прорости навіть через 10 років. На сайті Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області сказано, що необхідні заходи із захисту земель від заростання бур'янами покладено на власника землі та на місцеву владу. Судіть самі, чи це спрацює: адміністративна відповідальність від 850 до 1700 гривень. Неважко здогадатися, чи це потурбує Нижньоворітську громаду та її голову Івана Григу. Вони прийшли і три відсотки принесли На відео з відкриття першого вітряка в серпні 2024 року, розміщеному на фейсбук-сторінці інвестора, сільський голова звітував про економічну вигоду вітрового парку. Каже, що інвестори допомогли селу з ремонтом Центру адміністративних послуг і школі з комп'ютерами. А ще пів сотні селян працевлаштувалося на ВЕС і їх забронювали від військової служби. От і виходить, що місцеві власники просто продали ці гори… за 1,5 млн грн на рік, які бюджет громади отримує від роботи одного вітряка. Такі дані "Країні" надало ТОВ "УК "Вітропарки України", що реалізовує проєкт.  Цьогоріч ми завершуємо будівництво першої вітроелектростанції на Закарпатті, в Нижньоворітській громаді. Станом на початок липня, генерують електроенергію п'ять вітротурбін. Решта 11 турбін перебувають на різних етапах монтажних робіт і підключення до енергомережі. Після підключення до мережі та початку генерації всіх 16 вітротурбін до місцевого бюджету надійде понад 20 мільйонів гривень, повідомила заступниця директора із зв'язків з громадськістю та інформаційної політики ТОВ "УК "Вітропарки України" Ольга Поштак.  Це перший приклад в Україні, де платять такі гроші громаді. Ніде нема, щоб платили 3 відсотки вартості виробленої електроенергії. Тільки оренда землі. Вони нам просто прийшли й на тарілці принесли, каже голова Нижньоворітської громади Іван Грига. Голова громади по суті підтвердив, що це заслуга ексголови Закарпатської ОДА, а нині заступника голови Офісу президента Віктора Микити, який опікується регіональною політикою. Якщо аргументи опонентів вітряків зрозумілі, то чим керуються селяни, які голосували за надання дозволу на будівництво за ті "тридцять срібняків", тобто 3%, що мають надходити на спеціальний рахунок виконкому сільської ради, незрозуміло. Бо, як з'ясувала "Країна", 2,83 млн грн просто лежать на рахунку. Є поширений міф серед прибічників будівництва ВЕС на високогір'ї. Під час перебування на Закарпатті я чула це від багатьох людей у різних варіантах від "менше платитимемо за електрику" до "зате ми не платитимемо зовсім". Запитала про це в голови Нижньоворітської громади й почула: "Які пільги? Коли через Карпати прокладали газогін, хіба закарпатці отримали пільги? Ні". І він має рацію. Бо систему енергопостачання влаштовано так, що все зливається в один казан і навіть не всеукраїнський. Пам'ятаєте, Україну підключено до європейської системи енергопостачання? Але хтось же ці міфи поширює та плекає ґрунт для інших зручних міфів. Наприклад, про те, що вигода від вітрогенерації довгострокова, а екологічна шкода скороминуча. На відкритті першого вітряка Іван Грига сказав: "А те, що розрили землю, то вона заросте". Знаєте, Іване Івановичу, скільки часу треба, щоб земля в Карпатах приросла на 1 сантиметр? Сторіччя. Деякі екологи називають локацію під ВЕС у Нижніх Воротах компромісною. Територія є відносно урбанізованою і пролягає вздовж дороги, тож значного негативного впливу на довкілля начебто не мало бути. Але це відкрило дорогу до знищення полонини Рівної, або, як її гарно називають місцеві, полонини Руни. Сільрада за, екологи проти І тут ключову роль зіграла ще одна громада Тур'є-Реметівська. Її сільська рада 2023 року дала дозвіл на розроблення проєктів землеустрою під об'єкти ВЕС щойно зареєстрованому ТОВ "Вітряний парк Турянський", де офіційно працює одна людина. Ця компанія, яка, згідно з даними аналітичної системи Опендатабот, ані копійки не заробила за 2023 рік, одразу переказала на рахунок розвитку Тур'є-Реметівської громади 3 млн грн. Дві третини депутатів цієї сільради 23 травня 2024-го затвердили детальний план території, який передбачає будівництво 30 вітряків на полонині Руні. Міжнародна благодійна організація "Екологія. Право, Людина" наполягала, що рішення ухвалили з порушеннями. У вересні 2024-го Закарпатський адмінсуд відкрив провадження про визнання протиправним та скасування рішення Тур'є-Реметівської сільської ради щодо детального плану території. Третіми особами до процесу залучили ТОВ "Вітряний парк Турянський" та Наталію Майстренко. Минув майже рік. Справа тягнеться завдяки ланцюжку клопотань на зразок долучити до справи Кабмін чи зробити експертизу про те, що територія гори є гірською територією. На щастя, знайшовся експерт, який визнав, що експертиза неможлива. Позитивний результат зняв би всі обмеження й виправдав би інші будівельні майданчики в горах. Увесь цей час у його розпорядженні було Пояснення щодо позову, надане третьою стороною в судовому процесі Наталією Майстренко, з якого випливає, що сільська рада вийшла за межі своїх повноважень. По-перше, розміщення ВЕС на території не відповідає регіональній стратегії розвитку Закарпатської області на 20212027 роки. По-друге, чинна схема планування території Закарпатської області не передбачає будівництва вітро­установок на території урочища Полонина Руна, більша частина якої є заказником "Соколові скелі". Усього цього суд чомусь не бачить. Тим часом Закарпатська облдерж­адміністрація, та, що зупинила вітроенергетиків із Туреччини, тут допомагає знайти обхідний маневр. У березні 2025 року ОДА провела тендер за 12 млн грн на внесення змін до Схеми планування території Закарпатської області в розділ "Охорона навколишнього середовища" без оприлюднення документації. Тож громадськість не може знати, які саме зміни в результаті внесли в документ. Та можна здогадатися, що вони не суперечитимуть появі нових вітряків на Закарпатті. І третє, Детальний план території мали розробити на 18 га. Але, згідно з поясненням щодо позову, наданим суду, площа території, на яку зробили план, 1128 га. Масштаб розбіжності більш як у 62 рази! Суд продовжує розгляд справи. Але шансів, що він скасує спірне рішення Тур'є-Реметівської сільради, кажуть юристи, небагато. Посилаються зокрема, на те, що суд не підтримав позову громадської організації на його забезпечення. А на полонині Руні повним ходом іде будівництво першого вітряка. Хоч Міністерство довкілля ще в березні призупинило видання основного документа "Оцінка впливу на довкілля". Як повідомила "Країні" компанія-­забудовник, "будівництво на полонині Руні фундаментів та під'їзних доріг до ВЕУ ведеться за всіма правилами на підставі виданих та підтверджених раніше дозвільних документів від Державної інспекції архітектури і містобудування (ДІАМ)". На практиці це вилилось у твердження, що фундамент вітроустановки це не вітряк і на нього не потрібні інші дозвільні документи. Соцмережі публікують численні фото руйнування полонини, виїмку скельної породи і навіть залиття бетону. Та компанія "УК "Вітряні парки України" повідомила в запиті "Країні", що "про зведення самих вітроенергетичних установок наразі не йдеться". Але тоді що тут будується? Потік машин на полонину призвів до знищення дерев під лісову дорогу на виїзді з Жденієва та руйнування мосту на дорозі державного значення. Їду в Жденієво… Був міст і нема 24 червня, о 18:00, між селом Підполоззя та селищем Жденієво раптово впав 34-метровий міст. Він є частиною автомобільної дороги державного значення Т-0710 "Нижні Ворота Ужок". У результаті жителі восьми населених пунктів Жденіївської громади залишилися без прямого сполучення. Цього ж дня зареєстрували кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 277 КК України. Це відповідальність за пошкодження шляхів сполучення, за значну матеріальну шкоду, яку спричинило руйнування мосту. Місцеві жителі неодноразово зауважували, що інтенсивний рух важкої техніки з камінням загрожує мосту. Камери відеоспостереження із системи моніторингу "Безпечне Закарпаття" свідчать: о 17:48 автомобіль марки MAN, завантажений кам'яним бутом рухався через міст у бік Жденієва. А за 10 хв. міст перетнула ще одна вантажівка, теж із кам'яним бутом. В ухвалі суду немає інформації, звідки возили кам'яний бут і як до цього причетні компанії, що будують вітроелектростанції. Сама компанія також заявляє: "До падіння ми точно не маємо стосунку". Але вже згадана траса Т-0710 збігається з логістичними потребами ТОВ "УК "Вітропарки України", які розпочали будівництво ВЕС на полонині Руні. Ще одна близька до них компанія ТОВ "Френдлі Логістик" зверталася до Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Закарпатській області з питанням (увага!): чи можна провозити через цей міст великогабаритні вантажі? Чиновники запропонували компанії самостійно замовити експертизу, бо в бюджеті на обстеження додаткових коштів немає. Як думаєте, замовили? Когось із водіїв арештованих самоскидів визнають винним у руйнуванні мосту Нині досудове розслідування встановлює фактичні обставини руйнування мосту через річку Жденіївка, до якого можуть мати стосунок великовагові автомобілі, як через їх перевантаженість, так і через частоту руху. Загалом шість транспортних засобів арештовано й визнано речовими доказами у кримінальному провадженні. Однак, імовірно, що в подальшому когось із водіїв цих арештованих самоскидів визнають винним у руйнуванні мосту і йому доведеться сплатити чималий штраф. Гроші в нього знайдуться. Саме так відбувалося під час попередніх надзвичайних ситуацій. Наприклад, 20 вересня 2023 року в селі Латірка під час земляних робіт на будівництві ВЕС "Нижні Ворота-1" працівник Воловецького КП "Агрошляхбуд", керуючи кар'єрним самоскидом Volvo, рухався заднім ходом ґрунтовою дорогою, не дотримався правил безпеки й наїхав на пішохода, який від отриманих тяжких травм помер на місці. У результаті ніхто не став з'ясовувати, як було організовано роботу на будівельному майданчику і хто за це відповідав. Згідно з вироком Воловецького райсуду від 11 березня 2025 року, в усьому винен водій, який порушив правила дорожнього руху, що спричинило смерть пішохода. Але при тому за смерть людини його навіть не по­збавили прав на водіння автомобілем, не кажучи вже про реальний термін покарання. І звісно, ні компанія, чий працівник загинув, ні вдова загиблого позовів на відшкодування моральної шкоди не подавали. І звісно, компанія, яка будує вітряки, тут ні до чого. Ще один показовий випадок. Як видно з тексту вироку Воловецького райсуду 2 грудня 2024 року, підприємець підписав договір із ТОВ "УК "Вітряні парки України" на роботи з розширення та формування гірської дороги. Оператор екскаватора своєю чергою під час її будівництва в межах природо-заповідного фонду Закарпаття заказника "Привододільний" здійснив незаконне вирубування 240 дерев різних порід без відповідного дозволу. Свої дії він виконував із прямим умислом та порушенням екологічного законодавства, завдавши державі шкоди на понад 2 млн грн. У суді обвинувачений визнав провину, щиро розкаявся та відшкодував державі мільйонні збитки. Ось так екскаваторник спочатку з якогось дива раптом узяв і знищив понад дві сотні дерев. Але потім розкаявся, дістав із заначки 2 млн грн і відшкодував збитки. У результаті суд виніс вирок про умовне покарання. Але повернімося до зруйнованого мосту. Як повідомили "Країні" у Службі відновлення та розвитку інфраструктури області, граничний строк появи нового мосту жовтень. Погодьтеся, це доволі швидко. Як пояснюють у Службі, тимчасова переправа не витримає повноводної Жденіївки, а ще інвестору нагадаю, він не має жодного стосунку до руйнування мосту треба працювати. Хто ж є бенефіціарами вітрів Закарпаття? Компанії, які будують вітроелектростанції в Карпатах, пов'язані з екснардепом Максимом Єфімовим, який починав кар'єру промисловця на Донеччині та свого часу входив до Партії регіонів. Очолював парламентський Комітет з питань промислової політики та є засновником групи компаній, що спеціалізуються на енергетичних проєктах. Його вплив на політичному та бізнесовому рівні, за словами експертів і активістів, відіграв ключову роль у просуванні будівництва вітропарків, попри численні застереження екологів. Максим Єфімов і його мати Любов Єфімова, громадянка США, є також бенефіціарними власниками ТОВ "Френдлі Логістик", яке вже згадувалося в історії про міст. 2024-го кількість працівників компанії зросла майже вшестеро, а чистий прибуток, за даними аналітичної системи Опендатабот, становив майже 68 млн грн. У червні 2025-го компанія перереєструвалася з Донецької області в Закарпатську в село Тур'ї Ремети. Можна пригадати, що й у Києві на багатьох рівнях влади в масштабного "засівання" Закарпаття вітряками є свої потужні союзники. Приміром, уже згадуваний ексголова Закарпатської ОДА, а нині заступник голови Офісу президента Віктор Микита. Замість післямови Важко не погодитися з експертом Української природоохоронної групи Олексієм Василюком: "Проблема не сам вітряк, проблема його будівництво. Ніхто з правоохоронців не каже, що у принципі вітряки погана технологія. Так, класна технологія: вітер дме, крутить турбіну, утворюється електроенергія, нічого не треба вилучати з природи. Але факт його будівництва може нашкодити сильно". Саме це ми сьогодні бачимо на Закарпатті. Люди скаржаться на хащі борщівника, втрачені пасовища, знищені поля чорниці, пошкоджені дерева в лісі та брак води в регіоні. Влада ж рапортує про енергонезалежність для країни і заради цього готова продати гори. Передплатити журнал "Країна"

На цих фактах у своєму блозі в YouTube наголосив народний депутат та голова групи з міжпарламентських звʼязків з Польщею Микола Княжицький. Він зазначає, що у Польщі в перші роки війни українці створювали додатково близько 1% ВВП, проте здебільшого працювали на низькооплачуваних роботах. А вже торік, за офіційним звітом UNHCR та Deloitte, наші громадяни забезпечили Польщі близько 3% додаткового ВВП. Це колосальна цифра, яка покриває понад половину витрат на переозброєння польської армії.Депутат пояснює, таке стрімке зростання внеску українців у польську економіку обґрунтоване адаптацією людей та небажанням братися за будь-яку роботу, а відтак прагненням започатковувати власний бізнес. З початку повномасштабного вторгнення українці відкрили в Польщі 90 тисяч бізнесів. Із них 78 тисяч — це невеликі приватні фірми, переважно у сфері послуг: будівництво, косметологія, ательє та перукарні. Водночас понад 11 тисяч — це вже великі компанії.За словами Миколи Княжицького, українців цінують — і не лише в Польщі. Наші люди вміють працювати з віддачею, тож швидко здобувають добру репутацію. Це також свідчить, що саме українці є головним капіталом для відбудови країни. "Звісно, я далекий від думки, що всі біженці повернуться додому. Але навіть зараз, на четвертому році війни, за словами посла України в Польщі Василя Бондара, лише близько 20% українців твердо вирішили залишитися у цій країні. Інші дані, що охоплюють усю Європу, свідчать: третина українців точно не повернеться після війни, стільки ж — точно повернеться. А решта? Це вже питання до влади. Якщо влада не отямиться, не почне думати, як повернути тих, кого ще можна повернути, та не втримає тих, хто досі залишається в державі, навіть мільярди доларів інвестицій не створять в Україні економічного дива" , - акцентує народний депутат. Він пригадує історію із так званим Міністерством єдності, яке влада спершу створила, а потім сама ж і ліквідувала, підтвердивши - жодного плану повернення людей немає."Новий уряд досі не сказав ані слова про те, як збирається вирішувати питання, без якого майбутнє України просто неможливе", - підсумовує Микола Княжицький та закликає працювати над демографічною проблемою в нашій державі. Пропозиції депутата викладені у законопроекті  “Про основи державної політики у сфері демографії”, але його не ухвалюють і жодних альтернативних рішень наразі не запропоновано.   

Про це йдеться у сюжеті Еспресо.Підтримку отримали соціально незахищені українці: діти, які втратили батьків, літні люди, особи з інвалідністю, ВПО. Часто це мешканці модульних містечок або зруйнованих домівок."Наш фонд із самого початку допомагав людям в Україні, щоб полегшити їхнє життя. Це особи з інвалідністю, діти з інвалідністю, переселенці. Для нас дуже важливо, щоб ці люди мали трохи легше життя", — розповів журналістам керівник фонду Неріюс Удренас.Фонд заснував у Литві бенефіціар мережі NOVUS Раймондас Туменас. З перших днів повномасштабного вторгнення РФ він об’єднав меценатів і волонтерів, аби жоден українець у біді не залишився без підтримки.Ганна, багатодітна мати й вдова загиблого захисника, зазначила, що не впоралась би без підтримки благодійників."У мене троє діток: двоє від першого шлюбу і третій синок – дитина загиблого героя, в мене чоловік загинув під Курськом. Ми дуже вдячні фонду Food for Ukraine за допомогу, тому що самостійно ми не справляємося, дуже важко", - сказала вона.Валентина, літня переселенка з Луганщини, каже, що в пакунку є все необхідне: тушкованка, молоко, солодощі, мило.Окрім цього, NOVUS підтримує інші благодійні проєкти. У межах проєкту “Велике маленьке серце” зібрали 18 млн грн на лікування та підтримку маленьких пацієнтів з вадами серця. Зібрані кошти спрямували на сучасне оснащення в інституті серцево-судинної хірургії ім. Амосова.Ще 6 млн грн компанія спрямувала на будівництво сучасного освітнього простору для дітей Bucha School.Для потреб армії, у рамках ініціативи "1 грн для 3 ОШБР", де 1 гривня прибутку з кожної одиниці власної ТМ NOVUS передається третій на потреби 3 ОШБР, вдалося акумулювати 25 млн грн, а загалом від початку повномасштабної війни — понад 36 млн грн завдяки різним благодійним проєктам, серед яких "Сіль воля" та благодійні забіги.Тільки за 2024 рік компанія сплатила 2,58 млрд грн податків, що є значним внеском у підтримку держави.129 машин допомоги — тисячі врятованих історій. Food for Ukraine та NOVUS продовжують працювати, щоб кожен українець знав: у біді він не залишиться сам.

Україна відома у світі своїми спортивними досягненнями за роки незалежності. Наші спортивні команди та чемпіони довели, що їм до снаги підкорювати світові арени, здобувати олімпійське золото. Мужність, гідність і незламність візитівка українського спорту. Від початку повномасштабної війни спортсмени стали ще й голосом країни на міжнародних змаганнях. Вони публічно висловлюють патріотичну позицію, виходять на ринг чи спортивну арену із синьо-жовтим прапором, присвячують свої перемоги Україні та її народу. У спецпроєкті, присвяченому Дню Незалежності, ми нагадаємо про знакові для України види спорту та розкажемо про нове покоління українських чемпіонів, які демонструють чудові результати та здобувають перемоги. Завдяки підтримці Благодійного фонду Дениса Парамонова спортсмени мають можливість тренуватись у комфортних умовах, із професійними тренерами, брати участь у чемпіонатах України та світу. Бокс: українська школа найкраща у світі Україна стабільно утримує лідерські позиції в боксі, а наші спортсмени неодноразово очолювали рейтинги найкращих боксерів світу. За часи незалежності здобули 15 медалей на Олімпійських іграх: по 4 золотих і срібних, 7 бронзових. На рахунку українських боксерів і боксерок численні перемоги на чемпіонатах Європи та світу. Також регулярно виборюють призові місця й українські кікбоксери. Благодійний фонд Дениса Парамонова активно підтримує розвиток боксу та кікбоксингу в Україні. "Українська школа боксу найкраща у світі. Це довели Олександр Усик та Василь Ломаченко. Вони стали кумирами для багатьох юних спортсменів. Наші вихованці ними захоплюються, мріють досягати таких же успіхів. Сьогодні в Україні є дуже багато перспективних молодих боксерів. Прикро було, коли через брак фінансування ми не завжди мали змогу повністю розкрити їхній потенціал. Тепер завдяки підтримці Благодійного фонду Дениса Парамонова маємо належні умови для тренувань, беремо участь у змаганнях різного рівня, отримуємо добрі результати. Наші спортсмени прагнуть представляти Україну на міжнародній арені це велика мотивація для кожного з них", говорить Руслан Головенко, тренер із боксу клубу SMK-SPORT. У селищі Щасливе на Харківщині боксерський клуб SMK-SPORT був створений 1 червня 2023 року. Активно розвиваються клуби в Харкові, Богодухові, Сумах. Усі тренування для дітей безкоштовні. "У нас тренуються діти до 16 років. У моїй групі близько 50 осіб. Завдяки Благодійному фонду Дениса Парамонова створено якісну навчально-матеріальну базу: є сучасний ринг, одяг, взуття, поїздки на змагання. Хлопці, які прийшли до нас без жодної підготовки, вже беруть участь у всеукраїнських та обласних змаганнях. Їм по 12-14 років. Я захоплююся наполегливістю та вмотивованістю юних спортсменів. Наш наймолодший вихованець йому лише 8 під час свого першого турніру запитав, чи можна вийти на ринг із прапором. Наші юні боксери розуміють, що бокс це не лише спорт, а можливість висловити свою патріотичну позицію", зазначив Артем Євдокимов, тренер клубу SMK-SPORT. За словами тренерів, раніше доводилося самостійно шукати фінансування на найнеобхідніше: скидалися власними коштами, зверталися до батьків вихованців. "Тепер маємо все необхідне, дітей забезпечено навіть спортивним харчуванням. Благодійний фонд Дениса Парамонова оплачує всі наші поїздки на змагання та збори. Якщо раніше могли взяти із собою одного-двох спортсменів, то тепер їдуть 5-7. Це допомагає розвиватися талановитим молодим боксерам. Наприклад, наша спортсменка Юлія Ступакова виграла турнір у Житомирі й представлятиме Україну на чемпіонаті Європи. Крістіна Ющук уже входить до складу національної збірної з боксу. Боксерку Ганну Охоту готуємо до чемпіонату світу у вересні в Ліверпулі. Беремо участь у всіх можливих міжнародних змаганнях, прославляючи Україну", додав тренер клубу SMK-SPORT Віталій Воловик. Крістіна Ющук, чемпіонка України з боксу: Займаюся боксом 8 років. За цей час здобула звання майстра спорту, стала чемпіонкою України до 22 років. Маю друге та третє місця на дорослих чемпіонатах країни. Також брала участь у чемпіонаті світу, Європи та посіла третє місце на Кубку світу серед дорослих. Тепер для мене найголовніше підготовка до наступного чемпіонату України серед дорослих. Поставила собі за мету здобути перше місце. Мрію про Олімпійські ігри. Ми мусимо перемагати. Адже кожна наша перемога на спортивному фронті наближає головну перемогу України. Коли їдемо на змагання за кордон, одягаємо синьо-жовту форму. Нещодавно в Польщі дівчата з Казахстану запитували нас про війну ми розповіли їм правду. Водночас доводиться відмовлятися від багатьох змагань, адже бойкотуємо країну-агресорку. Ганна Охота, чемпіонка України з боксу: Я не обирала бокс, це він мене вибрав. У 13 років займалася плаванням. Якось улітку вирішила піти за компанію на тренування з другом, який займався боксом. Попросила тренера дозволити спробувати. Стала "побити лапи", і він одразу сказав: "Ти дуже обдарована". Наступного дня знову захотіла піти на тренування. Так почала займатися боксом. 2019 року я здобула срібну медаль на змаганнях у Нью-Делі в Індії. Там зустрілася з дуже сильною суперницею чотириразовою чемпіонкою світу. Це був справжній дорослий бій. У вересні проходитиме в Англії чемпіонат світу. Нині активно готуюся до нього. Надихає, коли бачу, як українські спортсмени на міжнародній арені захищають честь країни. Мрію, щоб закінчилася війна та мої рідні були здорові. Юлія Ступакова, чемпіонка України з боксу: Десять років тому тато вирішив віддати нас із молодшим братом на бокс. Мене цей спорт зачепив, почало виходити. 2021-го та 2023 року я стала чемпіонкою Європи, торік посіла друге місце. Нині активно готуюся до наступного чемпіонату Європи. Мрію отримати звання міжнародного майстра спорту та перемогти на Олімпійських іграх. Мої кумири Олександр Усик та Василь Ломаченко. Постійно передивляюся їхні бої, "позичаю" комбінації, елементи ударів. Батько не помилився, коли обрав для нас із братом цей спорт. Він пишається нашими успіхами, завжди підтримує, підказує, возить на тренування. Спорт це сила волі, дисципліна, постійна праця. Коли виходиш на ринг і перемагаєш, то відчуваєш неймовірне задоволення. Футбол: спорт, що обʼєднує мільйони Футбол став невіддільною частиною культурного, соціального, емоційного життя України. Матчі за участі Національної збірної, українських футбольних клубів збирають повні стадіони та мільйони глядачів перед телеекранами. 2012 року Україна приймала чемпіонат Європи з футболу, що стало справжньою національною подією. Футбол розвивається як на професійному, так і аматорському рівні. Тисячі дітей та підлітків в Україні займаються у спортивних школах, секціях. У багатьох населених пунктах, на підприємствах, у компаніях існують свої футбольні команди, проводяться товариські матчі. Благодійний фонд Дениса Парамонова багато уваги приділяє розвитку дитячого та юнацького футболу. Забезпечує юних футболістів формою, необхідним інвентарем. "У нашій футбольній секції займається близько 20 хлопців віком від 10 років. Ми тренуємося на сучасному професійному полі з якісним газонним покриттям, і це суттєво підвищує рівень тренувань. Багато юнаків уже демонструє гідні результати. Вони рівняються на українських зірок зокрема Андрія Шевченка, іноземних гравців. Я завжди їм наголошую: потрібно дивитися топові матчі Лігу чемпіонів, матчі національної збірної, аби переймати стиль гри, техніку, мислення на полі. Якщо оцінювати нинішній рівень наших вихованців за десятибальною шкалою, я поставив би їм 7-8 балів. Але ми активно працюємо, щоб досягти вищого результату. Головне мотивація та віра у свої сили", каже Роман Худяков, тренер футбольної секції SMK SPORT у селищі Щасливе. Олег Птачик, старший тренер відділення футболу Харківського фахового коледжу спорту, також підкреслює ключову роль підтримки з боку Благодійного фонду Дениса Парамонова. "У нас нині тренуються діти-переселенці та діти з окупованих територій. Багато хто з них тільки починає свій шлях у футболі. Тому намагаємося приділяти їм максимум уваги, відвертати їхню увагу від пережитих важких подій. Батьки цих дітей опинились у складному становищі й не можуть самостійно оплачувати тренування. Благодійний фонд Дениса Парамонова допомагає з амуніцією, м'ячами, необхідним обладнанням. Нині в нас займається 141 дитина це учні 7-11 класів. Окрім тренувань, просто спілкуємося, разом п'ємо чай. Важливо, щоб кожна дитина відчувала підтримку. Особливу увагу приділяємо патріотичному вихованню. Щоранку в нас тренування, а о 9:00 ми зупиняємося на хвилину мовчання, щоб ушанувати пам'ять загиблих героїв. Це дуже важливо", зазначив Олег Птачик. Два роки тому на Харківщині зʼявилася футбольна команда NIKA SMK, президентом якої став меценат Денис Парамонов. "Команду було створено на базі ФК "Богодухів". Першого ж сезону вона взяла участь у першості Харківської області та посіла друге місце. Ми також потрапили до розіграшу Кубка України серед аматорів. Завдяки підтримці Фонду суттєво зріс рівень футболу та інфраструктури. Наприклад, у Щасливому збудували нове футбольне поле. Усі розуміють, що саме з аматорського починається шлях до професійного футболу. А рівень там дуже високий. Потрібно рік-два наполегливих тренувань, щоб стати його частиною. Я займаюся тренуванням дитячої команди. Важливо, коли діти бачать якісний дорослий футбол. Це їх захоплює та мотивує. До юних футболістів потрібен особливий підхід. Для них важливі емоції. Навіть якщо немає перемоги, має бути задоволення від гри", зауважив Андрій Луценко, тренер команди NIKA SMK. Веслування: відновлення олімпійських традицій Веслування один із традиційних олімпійських видів спорту, який активно розвивається в Україні з перших років незалежності. Наші спортсмени стабільно представляють країну на найвищому рівні Олімпійських іграх, чемпіонатах світу та Європи. Збірна України регулярно показує високі результати. На етапах Кубка світу та континентальних першостях українські веслувальники виборюють медалі в особистих і командних дисциплінах. Юніори та молодь демонструють успіхи на міжнародних змаганнях. 2023 року завдяки фінансуванню Благодійного фонду Дениса Парамонова в Білій Церкві на Київщині вдалося відновити веслувальні традиції. Після 20-річної перерви тут відкрили сучасну школу веслування. "Із Фондом Дениса Парамонова співпрацюємо з 2020 року. До війни працювали в Харкові тренували 20-30 осіб. Сильні спортсмени, які входили до збірної України, отримували стипендії, виїжджали на зимові збори в Карпати, тренувалися за кордоном. Майже два роки тому переїхали до Білої Церкви. Тепер у нас займається 70-80 учнів віком від 8 до 16 років. Основні стилі байдарка та каное. Цього року Фонд виділив кошти на участь у чемпіонаті України, у ньому взяли участь діти з Білої Церкви та Харкова. Також побудував 17-місний готель на нашій базі. Тепер харків'яни приїжджають сюди, займаються по 2-3 тижні. Два роки поспіль ми їздимо на зимові збори в Карпати. Крім того, 11 наших вихованців побували на тренуваннях у Польщі. Кожна перемога за кордоном це не лише успіх спортсмена, а й перемога держави. Дуже приємно чути, коли серед призерів називають українців", розповів Ігор Гармаш, заслужений тренер України. Олена Скворцова займається веслуванням уже понад 15 років, працює тренеркою веслувальної школи в Білій Церкві. "Почала тренуватися з 12 років, була у складі збірної України з веслування. Коли почалася повномасштабна війна, перебувала на зборах у Туреччині. Я з Херсона, тому не змогла повернутися додому. Деякий час жила в Туреччині, згодом переїхала до Румунії. Там іще півтора року продовжувала тренування. 2023 року отримала пропозицію працювати тренеркою в Білій Церкві. Серед наших вихованців я вже бачу майбутніх зірок великого спорту у них горять очі. Приємно, що діти підтримують професійних спортсменів, коли ми самі беремо участь у змаганнях. Для мене перемога на чемпіонаті світу, який проходив у липні, була дуже зворушливою. Коли стоїш на п'єдесталі зі своїм прапором, усі встають, бо лунає Гімн України, на очах сльози. У цей момент переоцінюєш свій шлях, який пройдено: тренування під сиренами та обстрілами, після безсонних ночей. Але вистояли, здобули перемогу. Відчуваю гордість за Україну, адже ми незламний народ. До речі, на цьогорічні всесвітні ігри в Китаї не допустили спортсменів із країни-агресорки. Ми щиро радіємо такій справедливості", розповіла Олена Скворцова. Українські веслувальники завжди були серед найсильніших: із кожного чемпіонату світу привозили медалі, додає тренер Микола Верховецький. "У нашій школі тренувати круто: маємо сучасні човни, нові весла, хорошу базу. Фонд Дениса Парамонова допоміг нам досягти європейських стандартів. Я переїхав до Білої Церкви з Південного на Одещині. Раніше працював фітнес-тренером, паралельно займався веслуванням на човнах "Дракон". Із тренером Ігорем Гармашем знайомий ще з 2019 року саме він запросив мене до команди в Білій Церкві. Він знав про моє фанатичне ставлення до веслування. Наші вихованці беруть приклад із тренерів. Нещодавно юні веслувальники перемогли на чемпіонаті України. У цій команді була дитина, яка веслує лише рік. Це для нас велике досягнення", поділився Микола Верховецький. Нащадки козаків: традиційні види бойових мистецтв Традиційні види спорту в Україні це не лише фізична активність, а й культурна спадщина, що втілює дух нації. Зокрема з часів козацтва відомі бойовий гопак, шабельний бій. Але одним із найяскравіших є козацький двобій. Це національне бойове мистецтво, яке поєднує елементи боротьби, ударної техніки та філософії захисника. Змагання з козацького двобою проводять серед дітей, молоді та дорослих. Вони входять до програм національних і міжнародних турнірів із бойових мистецтв. Козацький двобій став частиною сучасного патріотичного виховання та спортивної культури. Благодійний фонд Дениса Парамонова підтримує та надає спонсорську допомогу чемпіону світу з козацького двобою, багаторазовому чемпіону України Артему Бранцирі. "У дитинстві я грав у футбол. Після школи разом із другом пішли до секції східного єдиноборства. Два тижні позаймався і мені сподобалося. Зрештою друг припинив тренування, а я залишився. Битися не люблю. Вважаю, що людина повинна вміти домовлятися в будь-якій ситуації. Але козацький двобій це спорт. Завдяки підтримці Фонду Дениса Парамонова торік я зміг узяти участь у чемпіонаті світу з кікбоксингу й здобув перемогу. Цього року став чемпіоном Європи. Козацький двобій це як кікбоксинг, але на патріотичній основі. Ним переважно займається молодь. Як національний вид спорту він має активніше розвиватися. Наприклад, у Франції є національне бойове мистецтво сават. Займатися ним престижно, спортсмени за перемоги на чемпіонатах отримують великі премії. В Україні також маємо розвивати національне бойове мистецтво", розповів Артем Бранцира. Розвиток дитячого та юнацького спорту, відродження спортивних традицій, підтримка здорового способу життя серед основних напрямів діяльності Благодійного фонду Дениса Парамонова. Завдяки його ініціативам і допомозі формується спортивне майбутнє незалежної України та виховуються нові чемпіони, які гідно представлятимуть свою країну на міжнародних змаганнях. Денис Парамонов, засновник благодійного фонду Український спорт це не просто про змагання й медалі. Це про силу духу, національну гідність і єдність. Особливо тепер ми бачимо, наскільки важливо підтримувати наших спортсменів як дорослих професіоналів, так і молодь. Адже кожна перемога на міжнародній арені це не лише особистий успіх, а ще й сильний меседж усьому світу: Україна сильна, вона бореться, вистоює і перемагає. Ми не маємо права втрачати таланти, які зростають на нашій землі. Молоді спортсмени повинні бачити перспективу тут, удома мати необхідний інвентар, доступ до якісних тренувань і можливість брати участь у змаганнях усіх рівнів. Саме тому ми створюємо умови, щоб обдароване молоде покоління могло розвиватися в Україні, не шукало кращого майбутнього за кордоном. Спорт це теж фронт, і на цьому фронті ми маємо бути сильними. Взагалі я вважаю, що найбільша інвестиція це діти. Коли ми підтримуємо дитячий і юнацький спорт, то інвестуємо в майбутнє держави. Активна, здорова, вмотивована молодь це фундамент сильної України. Наше завдання дати кожній дитині можливість займатися спортом, відчувати підтримку, розкривати свій потенціал і зростати в атмосфері впевненості в завтрашньому дні.

Держсекретар США Марко Рубіо окреслив ключові пункти, які, на його думку, мають лягти в основу можливої мирної угоди для завершення війни між Росією та Україною. Про це він заявив в інтерв'ю телеканалу NBC News. За словами Рубіо, є три критично важливі компоненти майбутнього врегулювання: ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Тиск не спрацює: Рубіо про позицію США щодо українських земель 1. Визначення кордонів і територіального статусу після завершення бойових дій. 2. Гарантії довгострокової безпеки для України, які унеможливлять повторне вторгнення. 3. Відновлення країни, що зазнала масштабних руйнувань за понад три роки війни. "Це все - основа будь-якої серйозної угоди. Ми всі це розуміємо", - підкреслив він. Рубіо також зауважив, що у рамках такого процесу обидві сторони будуть змушені йти на певні поступки, що є невід'ємною частиною будь-якого мирного врегулювання. Будь-які територіальні питання повинні розглядатися виключно під час переговорів між лідерами України, США та Росії. Але Росія досі не демонструє готовності до такої зустрічі наголосив президент Володимир Зеленський. Він підкреслив, що Москва не досягла значних результатів у Донецькій області, попри тривалі спроби. Путіну не вдалося встановити контроль над регіоном протягом 12 років.

Найперше, що мушу сказати, – ви дуже добре виглядаєте, принаймні зовні. Бо я пригадую, коли ви вийшли з полону, від того Максима Буткевича, з яким я колись працювала, залишилися лише великі блакитні очі. Так, я вже встиг трошки набрати кілограмів. Уже вісім місяців, як я на свободі. З одного боку, це чимало, але з іншого, – це все-таки набагато менше, ніж той час, який я провів у полоні.  Я вже повністю тут, але, звісно, внутрішній процес реабілітації триває. Це типово для всіх звільнених полонених.Ви самі цей процес проходите, чи є якісь фахівці, які допомагають?Передусім, коли ми звільнилися, почався період реінтеграції. Це не стільки реабілітація, скільки повернення просто до суспільства. Він тривав чотири тижні, і нами опікувалася, зокрема, група реінтеграції Збройних Сил України. Це люди, які за сумління дуже щиро намагаються допомогти звільненим хлопцям і дівчатам, та накопичили вже неабиякий досвід. Ми продовжуємо з ними співпрацювати. Зараз уже я і моя колега робимо це інституційно, як з експертами, тому що у нас з'явився благодійний фонд, який має назву "Принцип надії". Перше, на що ми звернули увагу, - це потреба допомогти тим, хто має справу зі звільненими з полону, враховувати особливості, які можуть бути у цих людей. Це і родичі, і друзі, медики і журналісти, яким іноді бракує розуміння, в якій ситуації перебували ці люди, і, зрештою, це військові. Зараз ми цей проєкт впроваджуємо і, сподіваюся, восени ми вже зможемо представити результати та допомагати тим, хто хоче допомогти звільненим із полону.Максим Буткевич в російському полоні, фото: detector.mediaЗа вісім місяців на волі що вас досі не припиняє дивувати?Насправді це чимало речей. Передусім треба мати на увазі, що я пропустив два з половиною роки життя країни і деякі речі змінилися відчутно. Я вже помаленьку, як мені здається, наздоганяю те, що пропустив. Але справді деякі речі все ще незвичні. Є і ті, які не тішать, а є ті, які дуже тішать.Коли я перебував в полоні, особливо перші півтора роки, ми не мали доступу до інформації з зовнішнього світу взагалі. Лише іноді якісь дрібки інформації можна було отримати від тих, кого взяли в полон пізніше, наприклад. Або іноді нам давали інформацію охоронці, але зрозуміло, що вони це робили, аби розхитати наш моральний дух, підірвати його. Так, про перші російські удари по енергетичній інфраструктурі України ми почули якраз від охоронців, які сказали: "У кого з вас рідні в містах, то вони зараз замерзли до смерті, тому що ми зруйнували вашу енергетику". Зрозуміло, що ми їм не повірили, але стало очевидно, що все-таки щось там сталося. Доступ до хоча б якоїсь інформації з’явився вже після того, як проти мене сфабрикували кримінальну справу, засудили до 13 років суворого режиму і перевели до іншої частини в'язниці, де утримувалися звинувачені у кримінальних злочинних. Там був набагато легший режим, набагато краще до в’язнів ставилися охоронці, ніж до українських полонених, було інше харчування і доступ до нехай пропаганди, але до телевізора, який не вимикався ніколи. Тоді почала з'являтися ще якась інформація, але щоб добути її з телевізора, доводилося оці зернятка виколупувати з потоку пропагандистського шлаку. І тому все одно до кінця не було розуміння, що саме відбувається в країні. У мене був гірший варіант – те, чого я побоювався, і був кращий, на що я сподівався. Коли я звільнився, я з радістю побачив, що того, на що я сподівався, більше, і воно ближче до реальності. Що саме? Що ви маєте на увазі? По-перше, – це все-таки стійкість людей. Я зараз, можливо, скажу якісь банальні речі, але, наприклад, що на початку повномасштабного вторгнення Європейський Союз ухвалив безпрецедентне рішення про надання тимчасового захисту українцям і українкам в країнах ЄС на рік з можливістю продовження ще на один рік. Я пам'ятаю реакцію загальну і свою в тому числі - неже вони думають, що це триватиме цілий рік? А коли я звільнився, вже мова йшла про три роки війни. І ми все ще тут, і ми говоримо зараз у вільній країні, наскільки це можливо за умов війни. Я пішов на фронт у перший же день повномасштабного вторгнення.21 червня 2022 року ви потрапили у полон в Луганській області разом із вісьмома своїми підлеглими.Я був командиром взводу на той момент у складі 210-го окремого спеціального батальйону "Берлінго". Зараз це 210-й окремий штурмовий полк, який створений на базі батальйону "Берлінго" та іншого батальйону спецпризначення "Україна". Так, я був тим, кого називають "піджак". У мене ніколи не було досвіду строкової або дійсної військової служби, не кажучи про бойовий досвід.Я закінчив військову кафедру Київського національного університету імені Шевченка, але це було в 1990-х. По-перше, якість освіти тодішня на військовій кафедрі була така собі, бо ніхто не думав, що Збройні Сили справді доведеться використовувати. А по-друге, це було дуже давно, тому я не пам'ятав фактично нічого. Зараз я старший лейтенант Збройних Сил України, я в резерві на обліку. Військовий – це вже частина моєї ідентичності, що насправді я сам не міг собі уявити ще 15 років тому.Максим Буткевич,фото: varosh.uaРосіяни зробили з вас злочинця, який начебто знущався з мирних цивільних людей, що дуже смішно звучить. Бо я пам'ятаю Максима, з яким я працювала, і десь ми зустрілися в післяробочий час, і ви дізналися, що якогось темношкірого студента побили в центрі Києва, - і все, Максим Буткевич зірвався рятувати цього хлопця. І тут росіяни кажуть, що от той самий Максим Буткевич знущався з цивільних людей. Так, це було абсурдно, і вони зробили собі цим ведмежу послугу. Вони постійно говорили про українських воєнних злочинців, і їм треба було показати цих воєнних злочинців, тому що їх насправді не було. Але коли почали з'являтися в російських соцмережах і в медіа публікації про те, що я нацист і каратель, вони обрали зовсім не ту людину. Я думаю, що це мало зворотний ефект, тому що дуже багато почало з'являтися матеріалів, в тому числі в міжнародних медіа, про те, чим я займався насправді. І взагалі всі кримінальні справи фабрикуються за однією і тією самою схемою. Моя була однією з перших. Почали її у серпні 2022 року, але засудив мене так званий верховний суд так званої ЛНР Російської Федерації в березні 2023 року. За даними цієї кримінальної справи я справді, будучи при тому абсолютно притомним, спокійним, побачив двох місцевих жінок у місті Сіверськодонецьк і вирішив їх убити з гранатомета. Ну що роблять просто притомні люди? Звісно, вони ж убивають інших з гранатометів просто так, взагалі без жодної мотивації. Я думаю, не варто казати, що протягом великої війни нас взагалі не було в Сіверськодонецьку. Ми ніколи там не з'являлися. А в ту конкретну дату, яку мені приписали, я був у Києві, цьому було дуже багато підтверджень, але це нікого не цікавило. Справи були надзвичайно абсурдними за змістом. Вже пізніше, коли я зустрівся з іншими нашими полоненими, стосовно яких сфабрикували кримінальні справи, я зрозумів, що над цим працює одна і та сама група людей, і схема фабрикації одна і та сама. Всі жертви реальні. Всі цивільні, про яких мова йде, вони справжні. Тобто ці дві жінки у Сіверськодонецьку справді були, вони отримали мінно-вибухові поранення. Було абсолютно зрозуміло звідки: росіяни, захоплюючи населені пункти, тоді та і зараз обстрілювали їх щільно дуже з артилерії, з мінометів. А потім, коли вони нарешті захоплювали ці населені пункти, знаходили цивільних поранених їхнім вогнем і перекладали відповідальність у цьому на українських полонених. Був хлопець військовополонений, який, за даними кримінальної справи, кинув ручну гранату на 200 метрів. Я сказав, що йому треба брати участь в Олімпійських іграх. Другий стріляв з установки "Град" на 60 метрів. Тобто були абсолютно абсурдні обвинувачення, але це нікого не хвилювало. Тому що і вироки писалися, і терміни ув'язнення затверджувалися зовсім не в судах. Ви розповідаєте це, і я згадую, як ще школяркою читала "Сад Гетсиманський" Івана Багряного. Мене тоді ніби якоюсь брилою притиснуло просто до стіни. Було страшно, моторошно і боляче, бо ця книга заснована на реальних подіях про те, як Радянський Союз нищив нашу інтелігенцію, і те, що робилося у цих енкаведешних в'язницях. І це те саме? Це та сама система. Просто є якісь знакові для мене моменти, які дуже запам'яталися. Зокрема, після першого так званого допиту по кримінальній справі – це було 4 години психологічного, морального і фізичного насильства, коли мені фактично пояснювали мої варіанти: що буде, якщо я погоджуся чи не погоджуся підписати зізнання. І коли через ці 4 години я таки повернувся до камери, то один із перших, про кого я подумав, це був мій прадід, який 1938 року був розстріляний як ворог народу в підвалі Полтавського НКВД. Я мав доступ до його початкової справи, а потім до реабілітаційної, бо він був реабілітований під час хрущовської відлиги. Там дуже мало матеріалу. Але у протоколі допиту перше питання було таке: "Зізнайтесь, коли ви приєдналися до підпільної контрреволюційної шпигунської антирадянської мережі?" На що він відповів, що не знає, про що йдеться. Наступне питання від слідчого було: "Ми знаємо, що ви брешете. Скажіть, хто вас залучив до цієї мережі?" І раптом дідусь відповідає: "Так, я зізнаюся в тому, що я брехав", і далі вже за текстом.Максим Буткевич, фото: facebook/Maksym ButkevychАле в тексті не описано, що було між тими запитаннями. Так, не написано, але тепер я знав це уже на власному досвіді. У мене не вища міра покарання, лише 13 років суворого режиму, але система та сама. Я, власне, подумав про те, що вона нікуди не ділася. Вона відступила, якийсь час вона сховалася, зачаїлася на території Росії, а потім повернулася в повний зріст. І через 84 роки після загибелі мого прадіда в сусідній з ним області України його правнука, тобто мене, так само засудили за те, що він не робив, і він зізнався в цьому.Для мене зараз важливо усвідомлювати, що наша війна, яку ми ведемо, – це не лише про оборону і визволення. Це про те, що ця система має бути демонтована і поламана, щоб ми мали хоч якісь гарантії того, що ще через 80 років наші правнуки і правнучки не будуть змушені підписувати зізнання в тому, чого вони не робили під тиском.Чи є щось, що вас переслідує з того полону?Передусім маю сказати, що нас попереджали ще під час початкової реінтеграції, що може бути більш складний психологічний стан не одразу після звільнення, а через три-шість місяців, і навіть через рік. Зараз я маю сказати, що так воно і є. Тому що перші місяці ти просто летиш на ейфорії, що ти на волі. Кожна маленька річ, яку ти можеш робити, робить тебе щасливим. Я пам'ятаю момент, коли я йшов з однієї зустрічі на іншу Хрещатиком у бік майдану Незалежності, і раптом відчув стан, який не знаю, як можна змалювати, – коли ти відчуваєш фізично, що це реальність. Ти йдеш Хрещатиком. Ти не уявляєш собі це, ти не згадуєш про це, ти не мрієш про це. А це відбувається прямо зараз. Я йшов і щасливо посміхався на всі свої 30 зубів, мабуть, дивуючи перехожих. Тобто навіть такі речі роблять щасливим. Однак не абсолютно щасливим, бо постійно я пам'ятав про хлопців, які лишилися в полоні.По-перше, в полоні дотепер є ще кілька моїх підлеглих зі взводу, хоча потрошку їх звільняють. Я дуже радий. Кілька днів тому звільнили ще одного бійця. А по-друге, ті, з ким я провів ці роки, засуджені полонені, все ще перебувають в колонії, тому що їх майже не звільняють. З іншого боку, потім ти звикаєш все одно до цієї свободи, ти звикаєш до того, що тобі треба робити вибори. По-перше, це дуже непросто. Коли ти заходиш до кав'ярні і просиш каву, а тебе питають, яку вам каву. І все, і в тебе ступор, тому що як це - яку? Кава і кава. Потім ти звикаєш, але справді десь через якийсь час ця нормалізація може створювати проблеми. Загальні явища для майже всіх, хто пережив неволю, – це флешбеки, емоційні передусім. Та чи інша ситуація може повернути раптом емоційно туди, де ти перебував. Іноді ці тригери важко передбачити.У мене були адвокаційні поїздки Європою, досить тривалі в тому числі, і я несподівано для себе виявив, що перевірка безпеки в аеропорту може нагадувати шмон. Це було несподівано, спершу я з цього посміявся про себе, а потім зрозумів, що сміятися треба, бо насправді почуття гумору дуже рятує і там теж. Але все одно треба мати це на увазі – перепади настрою, різкі зміни психоемоційного стану від ейфорії до депресії або від радісної відкритості до постійного роздратування. Це теж буває. Бувають проблеми зі сном у людей. Я не виняток теж. Я дуже вдячний людям, які підходять до мене під час або після публічних виступів і питають, чи можна вас обійняти? І це дуже правильний підхід, тому що мене можна, мене треба обіймати, мені це дуже подобається насправді. Я жартував спершу, а потім уже серйозно сказав, що у мене було два роки тактильної депривації, у мене були дуже обмежені доторки. В умовах полону я зустрічав людей, щодо яких застосовувалося більше насильства, вони пройшли через сильні катування, які там є нормою і системою. Мені пощастило, бо мене били лише кілька разів. Небажано, якщо не м'яко і обережно, питати, які саме катування застосовували. Знов-таки, мене можна обіймати, але зазвичай люди, якщо вони захочуть, розкажуть самі. Якщо вони не хочуть – в жодному разі. І взагалі підхід до людини за замовчуванням з повагою до її гідності – це дуже-дуже важливо у спілкуванні з колишніми полоненими. Тому, наприклад, мене засмучує, коли я бачу журналістські матеріали, де людина розповідає в деталях, що з нею було, беруть якусь найбільш шокуючу цитату і виносять у заголовок. Не варто фокусуватися на тому, що людину ламало або руйнувало. Ця повага до гідності якраз у тому, як людина вистояла. А наші полонені вистоюють, і дехто виходить внутрішньо сильнішим, ціліснішим, як би це дивно не звучало.Максим Буткевич,фото: varosh.uaЯк реагують на вашу історію за кордоном?У кого як. Є люди, яким це дивно. Але я думаю, що тут важливіше навіть не змалювання якихось шокуючих речей, а просто сам факт розповіді від першої особи. Вони бачать людину, яка справді була там. Тобто вони не читають це у звіті правозахисної організації, не отримують інформацію звідкись здалеку. От прямо навпроти них стоїть або сидить людина, яка це відчула на власній шкірі. Цей ефект присутності трохи витвережує, мені здається. Або, можливо, і не трохи.Ви сказали, що під час свого перебування в полоні побачили "русскій мір" ізсередини. Який він?Не скажу нічого оригінального. Це світ, де людина не варта майже нічого. Окрема людина, індивід не цінується. Постулюється як саме собою те, що вона не може якось кардинально вплинути на світ довкола. Ця от агентність, здатність до змін в "русскому мірі" відсутня. Одна з тем, яка, вочевидь, тригерила охоронців або місцевих мешканців, які були засуджені за кримінальними звинуваченнями, наприклад, – це Майдан. Вони не розуміли, навіщо ми це зробили, на що ми вийшли взагалі на вулиці. Ви ж знаєте, що все одно нічого не зміниш. Що влада все одно зробить так, як їй треба. І в такому дусі.А ми дивилися на них і казали, що це ви нічого не розумієте. Соціум створюємо ми, і ми його міняємо. І це наше завдання, з одного боку. А з іншого, ми самі відповідальні за той стан справ, в якому є наша країна. У них немає віри або довіри до того, що люди можуть щось змінити, але за це платиться тим, що вони вважають, що в них немає відповідальності. Це вирішує влада, а я тут ніхто. Треба просто не висовуватися, сидіти тихенько, і тоді, можливо, не будуть бити і навіть будуть годувати.В якийсь момент мені стало очевидно, що полон – це мікромодель російського соціуму і "русского міра". І тому навіть за війну відповідальності вони не несуть, як вони вважають, а насправді ні. Я намагався декому з тих, з ким можна було говорити, я маю на увазі ув'язнених, а не охоронців, я намагався сказати, що це ж угода з дияволом. Коли він приходить і каже: "Віддавай свою свободу, а я в тебе заберу і відповідальність. Ти ні за що не відповідаєш". Ти кажеш, супер, він забере свободу, але відповідальність у тебе лишається. З іншого боку, є оцей компенсаторний механізм, коли мені казали кілька разів різні люди, що вони розуміють, що живуть в поганих умовах і їхні діти будуть жити в поганих умовах, але зате вони начебто мають стосунок до такої величезної потуги, до цієї от "матушки Росії", що їх довкола нібито всі бояться, а отже поважають. Плутання поваги і страху – це теж дуже характерна риса "русского міра". Відповідно, для мене і для більшості людей, яких я знаю в Україні, звісно, це світ протилежний нашому світогляду. Це конфлікт світобачення, конфлікт цінностей.Ви кажете, що розмовляли з ув'язненими, але не з охоронцями. Тобто з охоронцями там навіть не було сенсу ні про що говорити? Ні, з охоронцями теж розмовляли, звісно. Рано чи пізно, так чи інакше, все одно, навіть якщо вони спершу ставилися до нас як до "цих кровожерливих українських нацистів", все одно вони потім бачать цю людину з дня в день протягом місяців або й довше. І якщо ця людина не є зовсім садистом, то вона починає все-таки більш по-людськи ставитися. Тобто як до людини. З деякими з них можна було говорити, але, звісно, там відчутні наслідки роботи російської пропаганди телевізійної. Вони можуть не любити, не довіряти, навіть кепкувати і знущатися з російських пропагандистів – зі Скабєєвої, з Кисельова і з Соловйова. Але коли вони відкривають рота, у них звідти говорить Скабєєва. Ви кажете, що кримінальних ув'язнених краще годували, ніж українських військовополонених. Яким було це меню?Це були дуже маленькі порції. І їжа була досить таки негодяща. Це були каші, баланда, шматочки вареної риби, це було щось, яке мало нагадувати птицю, але ми називали це "птеродактиль", тому що це була шкіра і кості. Було таке, що 2-3 місяці почуття голоду було постійним, навіть заважало заснути. Потім організм адаптувався. Уже після засудження в кримінальній частині тюрми було легше. Тим більше, що в тих, хто звинувачений у кримінальних злочинах чи правопорушеннях, у більшості були родичі, які передавали передачі. У нас із цим було набагато гірше. У нас передачі з'явилися лише в останні кілька місяців полону вже в колонії. Тоді дозволили передачі, до того їх не було. Яким був гумор, який допомагав? Як він створювався? Дуже часто він був чорний, звісно. Це неминуче. Але почуття гумору дуже допомагає там. І взагалі є дві основні речі, без яких там дуже важко. Перше – це віра в те, що про тебе пам'ятають, думають і про тебе говорять. Якщо вона зникає, то людина може дуже швидко скотитися в морально-психологічному плані.А друге – це почуття гумору,  хлопцям, у яких було складно з першим і другим, було найважче. Це могли бути якісь жарти достатньо чорного характеру, які стосувалися побиттів або ще чогось. Навіть над цим сміялися. Вже потім, згадуючи, як когось піддавали катування електричним струмом, про те, як він смикався. Це могли бути переінакшення якоїсь жахливої російської попси, яка звучала. Вже коли був телевізор, то один з телеканалів був "Муз-ТВ".Взагалі було постійне відчуття вбогості від того, що дивляться, що слухають, що показують. Від усієї цієї системи. Я думаю, що основне навіть не жорстокість, не насильство, а відчуття вбогості  і естетичної, і моральної. Але ці вбогі пісеньки перероблялися. Є відомий хіт "Маліновая лада", наприклад. Переробляли так: "Маліновиє фари, маліновий "камаз", хотіла на Канари, а поїдеш на Донбас". Або ще: "Лучше плакати в Польщі, ніж сміятися в плену". Максим Буткевич, фото: ednannia.uaЯ знаю, що ви навіть у полоні викладали англійську мову. Як це було?Я дуже боявся, що втрачу англійську, тому що жодної практики у нас не було. Маю на увазі, що в нас не було ні книжок, ні газет ніякими мовами, ні ручки, ні паперу. У нас не було туалетного паперу. Але люди винахідливі, знаходять способи, як без цього жити. Я іноді розповідаю про те, що, скажімо, нігті на руках якийсь час ми не могли стригти, бо не давали чим. Ми їх сточували в бетон. А з нігтями на ногах було складніше, там не дуже посточуєш. Над цим ми теж сміялись.Але справді я побоявся забути англійську, бо це моя робоча мова. Я складав у голові якісь тексти англійською. Уявляв собі неодноразово, як я виступаю перед англомовною аудиторією на ті чи інші теми. І коли потім це справді сталося, це була ще одна мрія, яка стала реальністю. А потім в одній із камер ми розговорилися з нашими хлопцями – там були і військовополонені, і цивільні, незаконно ув'язнені. Вони зацікавилися тим, чи можу я викладати французьку. До мене почала повертатися французька, яка, як я думав, давно забута остаточно. Але через те, що немає жодної інформації ззовні, голова починає пригадувати речі, які вже, здавалось би, втрачені. Вона в мене дуже базова, але я почав її викладати.Через день чи два хлопці сказали: "Шкода, що ти знаєш французьку краще, ніж англійську, ми б англійську вчили". Я сказав, що взагалі англійську я знаю краще. Так ми почали вивчати англійську без текстів, без паперу, без ручок. Я ніколи раніше не викладав жодних мов, тож це було дуже цікаво. Я розумів, що хлопці хотіли вбити час, але найстаранніший мій студент зробив дуже непогане просування. Я сподіваюсь, він не забув мову остаточно. А книжки читати не дають? Ні, книжки читати не давали. Це зараз ідеться якраз про ту частину, де утримують військовополонених. Не приходить бібліотекар, нічого не відбувається. Ми почали в якийсь момент просити хоча б Біблію. Нам сказали: "Книжок не дамо, Біблію пошукаємо". Пошукали, але, звісно, потім так і не дали. Прийшов черговий охоронець, вирішивши, що він смішно пожартує, сказав: "Біблія в бібліотеці". Потім, вже через кілька місяців, дивом у нас в камері з'явився новий заповідний псалтир. Це було випадково, але ця книжка була єдиною на наступні пів року. Лише коли нас перевели після засудження до іншої частини в'язниці, туди прийшов бібліотекар уперше. А в колонії бібліотека була. Потім, вже коли дозволили передачі, то мені передавали книжки, які я просив. Тому книжок тоді вже можна було читати. Більше того, в бібліотеці були і україномовні книжки, які залишились з українського часу. Вони всі, звісно, були видані в Радянському Союзі, але вони були до весни - початку літа 2024 року, коли їх прибрали. Саме україномовні забрали з бібліотеки. Але я читав і українську, і російську літературу. Наприклад, з цікавістю для себе перевідкрив наново Чехова, який пише про російське життя. Основне поняття, яке в нього проходить червоною ниткою, – це страх. Люди, які живуть в постійному страху і часто в приниженні. Не дуже багато речей змінилося насправді.На вашу думку, чому після всіх тих історій з полону, де російські військові ґвалтують українських жінок, знущаються з військових, убивають сім'ї, деяких українців все одно тягне до ось цього російського?Я не знаю, чи це сила інерції, чи те, що особливо людям, які більшість свого життя провели в цьому полі тяжіння, важко з нього вибратися. Я не хочу робити якісь пафосні порівняння, що це як чорна діра, яка засмоктує, але я думаю, що багатьом справді непросто звідти вийти. Однак цей процес все-таки відбувається потроху, тому що людям надано гідну альтернативу. У нас справді з'явилося набагато більше цікавих культурних продуктів, які є вже україномовними. Набагато більше, ніж будь-коли. Ви розповідали про те, що російські ув'язнені й охоронці дуже дивувалися з того, що в нас був Майдан, ми виходили і щось змінювали. А чи вони знали про те, як ви ще дитиною фактично вийшли з виступом на перший український Майдан – Революцію на граніті. "Ми всі розуміємо, що це тільки початок боротьби, і ми будемо боротися далі. І тому хочу закликати всі школи, які ще не приєдналися до нас, підтримати студентський рух і рух за незалежність України. І я хочу сказати, що ми вас підтримували, підтримуємо і будемо підтримувати. Слава Україні!"Це був 1990 рік. Тоді ви були шестикласником. Чи знали ви тоді про історію свого діда? Що вас підштовхнуло до того, щоб вийти на Майдан і підтримати Революцію на граніті? Більше того, ви ще й потім з тими студентами голодували.Коли я згадував цими роками останніми цей момент, я подумав, що коли я казав, що це лише початок боротьби, я, звісно, не міг собі уявити, наскільки довгою вона буде. Але я був свідомим того, що кажу. Ні, я ще не знав про історію свого прадіда, але я брав участь в русі за незалежність України, це правда теж. Насправді я думаю, що це ситуація типова для досить багатьох людей мого покоління. Я був радянською дитиною цілком. Я тішився, коли мене прийняли до жовтенят, а потім піонерів. Мені подобалися ті цінності, які нам пропагували, – солідарності, взаємодопомоги, поки не почало розкриватися, що це все система лицемірства і величезної брехні, яка побудована на страху. І це відчуття лицемірства і внутрішня огида не могла не штовхнути мене в політичну діяльність. Треба пам'ятати, що це були дуже турбулентні часи. Усе змінювалося просто на очах. І це був просто якийсь новий світ, це був космос. Можна було включатися, тому я з радістю, з головою пірнув у це. Чи уявляли ви тоді, будучи дитиною у 6-му класі, що на вас може чекати в майбутньому?У дитинстві я входив до Спілки незалежної української молоді. Спершу мене не хотіли приймати, бо я був замалий, але потім сказали, що з будь-якого статуту є виняток, і прийняли. У нас була з товаришками така розвага: ми брали текст сталінської 58-ї статті Кримінального кодексу, тобто контрреволюційна діяльність і всі супутні, там багато пунктів, і ми рахували, скільки нам дадуть, якщо буде відкат, якщо буде путч, який зрештою і стався. Ми замінювали кожен розстріл 25 роками і складали це за американською системою, тобто додавали одне до одного. Ми сміялися з цього. Але, з іншого боку, маю сказати, що якогось побоювання того, що це може бути абсолютно реально, вже не було через якийсь час. Особливо в 1991 році. Те, що буде потім, ніхто не міг передбачити. Я думаю, що нашому поколінню пощастило, тому що ми народилися в іншій державі, яку ми демонтували своїми руками. Ми могли обирати, в якій країні ми хочемо жити та яка мова є нашою рідною. У нас на очах завалювалися кордони, які ще вчора видавалися майже природними, і навпаки, з'являлися кордони там, де їх не було. Ми – свідки зламу епохи. Але, звісно, те, що настане момент і Україна стане центром уваги для всього світу через криваві трагічні події, - такого уявити було важко. До того, як ви взяли в руки зброю, щоб захищати Україну, та потрапили в російський полон, окрім своєї журналістської діяльності ви були правозахисником. Ви були завжди на боці тих, хто потребує допомоги. Далі це у вас так і залишається? Так, воно в мене далі залишається. Це все-таки справа мого життя. І я зараз дуже сподіваюся повернутися до правозахисту. Власне, це вже відбувається потроху. Більше того, маю сказати, що я ніколи не цінував так права людини, як зараз. Тому що, побувавши там, де їхнє порушення є постійною практикою, починаєш цінувати їх набагато більше.З іншого боку, мені здається - чого не розуміють деякі наші закордонні партнери або люди в деяких закордонних суспільствах, - ці права не дані як само собою. Вони потребують захисту. Їх треба плекати, їх треба вирощувати, їх треба обороняти і захищати. Це не те, що воно завжди є і не потребує догляду. Потребує, і захисту потребує. Я дуже сподіваюся, що мені вдасться хоч на трішки вкластися в це і далі. Максим Буткевич, фото: ccl.org.uaКоли звільняють наших військових і цивільних з полону, на відео ми бачимо, які вони всі худі, зморені голодом, хтось покалічений. А потім бачимо російських військовополонених, які нагодовані, добре виглядають. Я розумію, що ми дотримуємося міжнародних договорів. Але чому в Росії цього не дотримуються, а в нас ставлення до цих російських військовополонених абсолютно інше?Ще перебуваючи в полоні, ми неодноразово обговорювали те, як ми думали, ставляться до росіян, які перебувають у полоні в нас. Треба сказати, що більшість тих, з ким я перебував у полоні, казали, що вони дуже сподіваються, що з ними не поводяться так, як росіяни поводяться з нами. Тому що ми не можемо дозволити собі бути такими, як вони. Ми – не вони. Ми справді намагаємося дотримуватися міжнародного гуманітарного права. Зрештою, ми зобов'язалися це робити, коли приєдналися до відповідних конвенцій, до яких і Росія приєдналася. Але зневага до системи міжнародного права, зокрема міжнародного гуманітарного права, міжнародних інституцій – це теж одна з опор "русского міра". Вони не зацікавлені в тому, аби дотримуватися цих вимог конвенцій, вони зацікавлені в їх демонтажі фактично. Вони хочуть, щоб у світі запанувало право сильного, а не набір правил, які регулюють відносини між народами. Я казав, що словосполучення "Женевські конвенції" я зустрічав у полоні двічі. Перший раз – це коли нас тільки везли до Луганська, і нам сказала група російських військових, що "ви не є військовополонені, ви просто зникли в зоні бойових дій". "Якщо ви будете погано себе поводити, то можете ніколи не з'явитися. А от коли вас довезуть до місця призначення - ми не знали, звісно, куди нас везуть, - і вас зареєструють, от тоді ви вже станете військовополонені, на вас почнуть поширюватися Женевські конвенції і так далі". Це була неправда, тому що Женевські конвенції на нас ніколи не почали поширюватися в результаті.А вдруге Женевську конвенцію я побачив тільки вже третю - про поводження з військовополоненими, а четверту - про поводження з цивільним населенням - я побачив у своїй кримінальній справі. Мене звинуватили в тому, що я порушив Женевські конвенції. Це читалося як просто поганий жарт. Такий чорний гумор. Так само, як я порушив Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод – ту саму, яка уже не діє в Російській Федерації. Тобто вони просто кепкують з цих правил та зобов'язань. І роблять це прямо й відверто.Ми бачимо, як зараз цинічно вони коментують події на Близькому Сході, розповідаючи про те, що не можна, виявляється, бомбити мирні міста. Ми все-таки відрізняємося від цього. Тому я дуже радий, що у нас справді до російських полонених ставляться інакше. Не можна давати емоціям, тим більше негативним, диктувати поведінку. Ні, у нас є набір правил. Чи бачили ви умови, в яких тримають російських військовополонених? Як їх годують? Чи дають їм читати книжки?Так, книжки їм дають читати. Я можу сказати, що я бачив умови, в яких утримуються російські військовополонені. Я вже трішки знаю, куди дивитися і на що звертати увагу, через свій досвід. В якихось основних речах те, як утримують їх, і те, як утримували нас, – це небо і земля. А туалетний папір є в них? У них є навіть кабінки, і на цих дверцятах. Оці маленькі речі найбільше мене дивують, тому що вони визначають дуже багато. Те, що ти все робиш на очах у всіх, і це триває роками – це, звісно, не може не позначитися на психологічному стані. У них є навіть занавіски в душі. Я маю на увазі, що це начебто дрібниці, але справді ці речі дуже багато чого змінюють. Коли ви побачили вперше, в яких умовах живуть російські військовополонені в Україні, чи не виникли заздрість чи злість?У мене був такий непростий вузол емоцій, але основною була радість. Я був радий, що ми дотримуємось правил і не знущаємося з людей. Це те, на що я сподівався. Заздрість? Трішки була, коли ти розумієш, наприклад, що люди можуть собі дозволити деякі продукти купити за гроші, які вони отримують, тому що працюють, а у тебе було зовсім інакше. Ну слава Богу, що хоч хтось дотримується цих правил, тобто ми.Тобто ви працювали, але вам ніяких грошей за це не давали?Не давали.Про що найбільше мріялося з таких прикладних речей у полоні? Залежно від того, на якому етапі перебування в полоні ми були. В якийсь період було дуже важливо побачити себе в дзеркало. Це були перші місяці, це було досить складно. Потім, коли нарешті в медичному кабінеті я побачив себе в дзеркалі, я повернувся до камери у досить шоковому стані, чесно кажучи. Нас не виводили взагалі на прогулянки, ми постійно сиділи в цих кам’яних мішках. Якраз поламалася машинка для стрижки за кілька місяців до того, тому в мене була вистрижена частина волосся на голові, в мене було сіро-зеленого кольору шкіра. Я сильно похудав. Тобто це була людина, яку я не впізнав. Побачити себе в дзеркалі було важливо.Потім уже в колонії ситуація була інша, і там уже був доступ до дечого. Це могло бути дзеркальце чи нормальна бритва, тому що те, що видавали, цим дуже важко користуватись. Це могли бути спеції для того, аби робити їжу прийнятною хоч трошки. В моєму випадку це могли бути конкретні книжки. Максим Буткевич, фото: facebook/Maksym ButkevychЧи настане такий час, що не буде російських в'язниць, де ось таке ставлення до людей?Я не знаю, чи настане, я свою кришталеву кулю вдома забув. Але я дуже сподіваюся, що настане. Цього разу, приїхавши до Львова, я здійснив свій давній намір - потрапив до музею "Тюрма на Лонцького". А перед тим у Східному Берліні я потрапив до колишньої тюрми штазі Hohenschönhausen спеціально, аби порівняти наші умови і те, що було там.Екскурсоводка в берлінській тюрмі зрозуміла, навіщо я прийшов, і після закінчення екскурсії вона спитала, які в мене враження, чи мене не тригерить. Я сказав, що відчуваю теж такий непростий вузол емоцій, але основна – це радість. Бо у цій тюрмі утримували політичних в'язнів, а зараз сюди приходять люди, які дивляться, як воно було, і вони заходять і виходять вільними: чи люди з Німеччини, чи група іспанських школярів при мені була, чи колишні полонені з України. І це як обіцянка, як надія на те, що колись те саме станеться в тих місцях, де я був у полоні.

Поточний рівень інфляції поки що залишається далеким від прогнозного показника НБУ для 2025 року (+9,7%). Інфляційні прогнози НБУ не відзначаються високою точністю, похибка інфляційних прогнозів НБУ перевищує 30% на річному горизонті.Структура інфляції. Варіація приростів цін в розрізі окремих товарів та послуг становить понад 40 відс. пунктів, що говорить про домінування немонетарних, ситуативних та адміністративних факторів динаміки інфляції. З одного боку є значний тиск на ціни з боку росту витрат виробників, але з іншого боку інфляція стримується мораторієм на комунальні тарифи та штучним стримуванням девальвації гривні.Зростання цін понад 20% зафіксовано на яйця (+82%), фрукти (+52%), вершкове масло (+28%), олію соняшникову (+30%), молоко (+20%), м'ясо (+24%). Натомість майже відсутній приріст цін на послуги відпочинку (+1%), комунальні послуги (+2%), предмети домашнього вжитку та побутову техніку (+2%), залізничний пасажирський транспорт (+1%). Впали ціни на одяг та взуття (-5%).   Ключова риса української інфляції – переважно витратний характер приросту  цін. Численні неринкові чинники (воєнні руйнування, погодні чинники, підвищення тарифів) зумовили зростання гуртових цін промислових виробників на 33% в середньому за I півріччя, що сформувало вагомий тиск на ціни споживчого ринку. Водночас споживчий попит на душу населення залишається нижчим довоєнного рівня (лише 91%). Споживчий попит поступово відновлюється, однак внаслідок дії воєнних факторів він залишається асиметричним і  представлений переважно товарами першої потреби. Читайте також: Ключова риса української інфляції   Вплив монетарної політики на інфляцію. НБУ вже третій рік поспіль зберігає ультражорсткі параметри  монетарної політики. З 7 березня ключову ставку підвищено до 15,5% річних, а з 4 квітня ставку за 3-місячними депсертифікатами збільшено до 19,0% річних. Однак, ключова процентна ставка НБУ не здатна помітно вплинути на інфляцію із-за домінування витратних чинників інфляції та слабкості трансмісійних каналів монетарної політики (кредитного, валютного, фондового, депозитного).З одного боку, витратні фактори інфляції не реагують на зміну ключової процентної ставки НБУ. Перенесення росту витрат виробників на кінцеві ціни реалізації відбувається незалежно від зміни вартості кредитних ресурсів.З іншого боку, монетарна трансмісія НБУ залишається слабкою. Зараз строкові гривневі депозити населення становлять лише 5% від ВВП. Банки за воєнні роки так і не змогли залучити вагомих обсягів гривневих депозитів у банківську систему. Кредитний канал також залишається мізерним. А валютний та фондовий канали не працюють із-за структурних та адміністративних факторів.    Вплив валютної політики на інфляцію. З жовтня 2023 р. НБУ реалізує політику керованого гнучкого валютного курсу. З того часу гривня девальвувала на 14% відносно долара США і на 27% відносно Євро. Це спричинило виникнення девальваційно-інфляційної спіралі. Оскільки НБУ визначає обмінний курс керовано (за допомогою масштабних валютних інтервенцій, а не на основі ринкових торгів), тому облікова ставка не впливає на валютний канал монетарної трансмісії.    Фактор фіскального дефіциту. Фіскальний дефіцит залишається високим (понад 20% ВВП) і має проінфляційний вплив. Водночас стримувальними факторами фіскальної інфляції є переважно оборонний характер фіскального дефіциту та пригнічення споживчого попиту  факторами воєнної невизначеності. Облікова ставка не впливає на фіскальний канал інфляційної динаміки, оскільки розмір фіскального дефіциту диктується воєнними потребами, а не міркуваннями вартості внутрішніх запозичень. До того ж понад 90% фіскального дефіциту покривається із зовнішніх джерел, на доступність яких не впливає облікова ставка НБУ.    Фактор воєнної інфляції. Облікова ставка НБУ не може впливати на дію воєнних факторів інфляції, які є неринковими по своїй природі. Під впливом війни змінюються пріоритети у споживчих настроях населення та компоненти витрат виробників. Споживання критичних для життя товарів відбувається незалежно від розміру процентних ставок. У складі ціни товарів з’являються складові додаткових витрат на безпеку, логістику чи енергозабезпечення. Читайте також: Інфляція і власність: які перспективи очікувати   Про витрати на монетарну політику. Монетарна політика НБУ обходиться платникам податків у суму близько 80-100 млрд грн на рік. Всього за 2022-2025 рр. витрати на монетарну політику склали 255 млрд грн, в т.ч. за 7 міс. 2025 р. - 47 млрд грн.   Інфляційні прогнози. НБУ за підсумками 2025 року очікує інфляцію 9,7%, Мінекономіки - 9,5%, МВФ – 9,0%. Інфляційні прогнози НБУ є найменш надійними порівняно з іншими ключовими розробниками макроекономічних прогнозів. Попередній прогноз НБУ був 8,7%, а прогноз річної давнини – 6,6%. НБУ за роки війни так і не перебудував свій інструментарій під виклики воєнної економіки й тому постійно провалюється у своїх прогнозах. Монетарна політика і математичні  моделі НБУ зорієнтовані на класичну інфляцію попиту (як результат перегріву економіки), тоді як українська інфляція переважно є результатом росту витрат (в умовах кризової спадної економіки). Зараз на рівень інфляції чинять тиск як проінфляційні, так і дезінфляційні чинники. Проінфляційні чинники – високий ріст цін виробників, погодні умови, значний фіскальний дефіцит, підвищення ставок окремих податків, часткове відновлення відкладеного попиту, девальвація гривні до євро. Дезінфляційні чинники – суттєве гальмування економічного росту (реальний ВВП за 6 міс. 2025 р. зріс лише на +0,8% проти попереднього року), стабільність обмінного курсу (яка забезпечується значними валютними інтервенціями НБУ), збереження мораторію на підвищення ряду комунальних тарифів, стримування попиту внаслідок продовження воєнних дій. В найближчі місяці очікується деяке зниження рівня річної інфляції переважно із-за статистичного ефекту бази порівняння минулого року.   Інструменти подолання інфляції. Оскільки українська інфляція має переважно структурний характер, то її подолання методами монетарної політики вбачається недієвим.В нинішніх умовах потенціал монетарної політики слід використовувати у напрямку розвитку кредитування та інвестицій для розширення пропозиції товарів та послуг вітчизняного виробництва, що знижуватиме ризики структурної  інфляції й водночас сприятиме розвитку кредитного каналу монетарної трансмісії. Спеціально для Еспресо.Про автора: Богдан Данилишин, академік НАН УкраїниРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.