Тренд пошуку "інформаційні технології"

У Фокстрот підсумували результати роботи корпоративного штабу "Допомога нашим" та окреслили внесок компанії у зміцнення обороноздатності країни. За час повномасштабної війни, починаючи з 24 лютого 2022 року, волонтери корпоративного штабу опрацювали 1531 офіційне звернення і передали на потреби захисників обладнання майже на 49 млн грн. Це 9105 одиниць техніки, яку отримали військові підрозділи Сил оборони України - ЗСУ, ССО, ППО, ДПСУ, СБУ, розвідки та інших формувань. Частину допомоги також отримали волонтерські ініціативи, медичні заклади та інші запитувачі. Окремі позиції передано завдяки корпоративним і партнерським донатам, які допомогли закрити як загальнонаціональні, так і локальні збори. "За кожною цифрою стоять конкретні люди, їхня щоденна праця, небайдужість і віра в Перемогу. Саме завдяки колегам з корпоративного штабу "Допомога нашим" запити від захисників та ініціативи від співробітників перетворюються на реальні результати. Вони - душа та рушійна сила корпоративного волонтерства Фокстрот", - зазначив засновник бренда Фокстрот Геннадій Виходцев. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Канада допоможе Україні з дронами: стартує спільне виробництво Зокрема, допомогу від Фокстрот за цей час отримали: ІІІ штурмова, 47-ма бригада "Маґура", 73-й Морський центр ССО, Київська зенітна ракетна бригада, підрозділи ППО на Харківщині, Миколаївщині, Херсонщині, Одещині, десантники, штурмовики, прикордонники, армійська авіація та бригади Повітряних сил України тощо. За вагомий внесок у підтримку ЗСУ 15 активістів штабу в 2023 році були відзначені Подяками тодішнього головнокомандувача ЗСУ генерала Валерія Залужного. Особливу увагу штаб приділяє підрозділам, у яких служать співробітники Фокстрот - так звана #ротаФокстрот, яка налічує понад 200 колег. З початку війни компанія забезпечила їхні підрозділи технікою на понад 1,5 млн грн. "Такий широкий перелік адресатів допомоги недаремний, адже потреби фронту щодня зростають і змінюються. Сучасна війна докорінно трансформувала підходи до ведення бойових дій: поряд з артилерією і піхотою на перший план виходять технології та інформаційні системи. А для їх ефективного застосування критично необхідна техніка - ноутбуки, планшети, телевізори та інші пристрої, які власне і займають "левову" частку допомоги від Фокстрот", - розповів Олексій Зозуля, СЕО компанії. Зокрема, захисники отримали 430 ноутбуків, які використовують для керування високотехнологічними дронами, планування бойових операцій, роботи з картографічними системами та захищеними каналами зв'язку. 286 планшетів передано бійцям на передову - вони стали мобільними тактичними центрами для навігації, роботи з картами місцевості та керування малими дронами. 250 телевізорів і великих моніторів були передані для штабів і командних пунктів. Їх використовують для оперативної візуалізації обстановки на фронті, аналізу бойових дій та ухвалення рішень у реальному часі. Серед важливих запитів - багатофункціональні пристрої (253 одиниці), що поєднують функції принтера, сканера та копіра. Вони забезпечують документообіг і комунікацію в польових умовах. Поряд із високотехнологічним обладнанням військові гостро потребують базової побутової техніки. Для забезпечення належних умов на позиціях компанія передала 160 пральних і прально-сушильних машин, а також 222 холодильники та морозильні ларі. У компанії додають, що підтримка військових від Фокстрот триватиме до повної Перемоги України. Корпоративний штаб Фокстрот "Допомога нашим" створено одразу після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Наразі понад 50 активістів із-поміж працівників компанії - від СЕО до консультантів - організовують допомогу захисникам України від імені компанії, поєднуючи щоденну роботу з волонтерством. Завдяки їхній злагодженій роботі налагоджено системну і регулярну взаємодію з Силами оборони України.

Ви останнім часом все менше коментуєте для українських медіа, якщо можна коротко, чому?Микола Бєлєсков, фото: suspilne.mediaНа мою скромну думку, суб'єктивно за ці три з половиною роки, спочатку повномасштабного вторгнення, в принципі, основні елементи російсько-української війни на всіх рівнях, особливо на стратегічному рівні, вони, в принципі, вже окреслені і вони не змінюються. Тобто, звичайно, є певні інновації, є певна гонка тактичних технологічних нововведень, саме на найнижчому рівні війни, але стратегічно, тобто позиції сторін, бачення сторін, воно не змінюється. Навіть, наприклад, з приходом до влади Дональда Трампа, умовно кажучи, він вніс свій певний колорит, свої певні нюанси, але стратегічно, якби ситуація не змінюється. І як наслідок повторювати сказане, не особливо хочеться. Відповідно тому, як наслідок таке от більше робота аналітична, кабінетна в вигляді текстів, у вигляді якихось окремих коментарів ЗМІ, але на інтерв'ю.За текстами і за коментарями ми стежимо. Один із текстів - 11 травня для НВ, якщо не помиляюся, ви писали: "Для змученої війною України майбутня літня кампанія стане серйозним випробуванням на витривалість. В міру того, як ініціативи із встановлення миру, очолювані Сполученими Штатами, продовжують пробуксовувати, літній сезон бойових дій в Україні, що наближається, обіцяє стати одним із найкровопролитніших за всю війну. Ну і Російська Федерація, - ви пишете, - розраховує розвинути успіх, досягнутий за більш ніж рік поступових наступів, щоб домогтися проривів на східному фронті. А Україна, своєю чергою, прагне довести союзникам, що здатна зупинити військову машину Путіна й утримувати оборону". Чи стоїте ви зараз на цих позиціях?Ну, в принципі, та стаття, яка з'явилася, яку ви процитували, вона з'явилася на Атлантикансі, але вже її переклали. В принципі, те все, що було озвучено там, тобто і напрямки основних ударів Російської Федерації по лінії фронту, і тактика, яку вони застосовують, в принципі, воно, на жаль, підтверджується. І політично якраз це і впливає на те, що ми бачимо на верхніх рівнях війни, на стратегічному саме рівні, що Росія особливо не реагує на ті сигнали, які посилають Сполучені Штати Америки, ті спроби врегулювання. Відбуваються переговори - вже три раунди в Стамбулі. Ми маємо результат з точки зору звільнення наших військовополонених чи загалом полонених. Але при цьому саме лінія фронту і події будуть визначальними з точки зору відносної ваги переговорних позицій і, знову ж таки, події на лінії фронту, тобто як ворог намагається просуватися в районі Покровська-Мирнограда, меншою мірою Костянтинівки, також Куп'янськ, вона якраз підтверджує все те, що було там, які, звичайно, втрати несе Російська Федерація. Тобто більше 250 000 вбитих і поранених спочатку цього року - це підтверджені дані, це дуже серйозні втрати. Тому з точки зору аналітики, певного передбачення, оце якраз приклад, що інколи аналітика виявляється правильною. Це не завжди так, але в цьому випадку, на жаль, все підтверджується.фото: Getty ImagesВласне, якщо все виглядає більш менш передбачуваним, то і ми можемо передбачати кроки нашого противника, які він може вчинити для того, щоб досягти своїх оперативних чи стратегічних цілей. Чи користуємося ми цим розумінням і цією аналітикою?Микола Бєлєсков, фото: suspilne.mediaЗ точки зору прорахування дій противника, звичайно, ми це робимо, і в противника є певна комплексна стратегія виснаження України, яка включає в себе не лише військові моменти. Ми намагаємося це донести нашим партнерам з більшим чи меншим успіхом. Наскільки це ефективно - бачимо, що поки що це не спрацьовує, тому що ми не бачимо готовності Російської Федерації вести переговори саме з точки зору компромісу, а не диктату. Тобто, поки що, незважаючи на розуміння російської стратегії, незважаючи на розуміння російських цілей, нам спільними зусиллями і нашими, і наших партнерів не вдалося прийти до моменту, коли Росія відмовляється від спроб диктату, відмовляється від своїх максималістських позицій, а саме готова до компромісу, готова до діалогу. Тому, поки що це розуміння дій, замислів противника, ця комунікація, яку ми ведемо з партнерами і навіть ті успіхи, які ми маємо на американському напрямку, це дійсно на успіхи, пропорційно тим очікуванням, які були на початку другої каденції Трампа. Поки що вони, на жаль, не перетворюються в те політичне врегулювання, яке відповідало б хоча б певною мірою українським національним інтересам.Дозволю собі сказати на хлопський розум. Якщо, умовно кажучи, ми усвідомлюємо, що триває протистояння на виснаження, що Російська Федерація саме в цю точку намагається бити, застосовуючи свою ресурсність, то нашим завданням є, скажімо так, підбити наших партнерів, зробити нас максимально і на довго стійкими до того, що планує Російська Федерація. Чи вдається нам це? Я не кажу про безлім на фінанси чи на озброєння, але вочевидь чи впряглися до нас, за нас в достатній мірі наші партнери, на вашу думку?фото: Getty ImagesКоротка відповідь, мабуть, ні. Насправді тобто, звичайно, ми це робимо, є певні успіхи, тобто є нові схеми щодо постачання нам озброєння, тобто американці продають озброєння, яке фінансують європейці для нас. Є готовність інвестувати в нашу ПК, тобто уявити там ще навіть два роки тому Данську ініціативу, інші ініціативи було б дуже важко і це є певний успіх, але з точки зору перетворення своєї латентної технологічної економічної переваги, яку відчуває Захід, тому що завжди от коли відбуваються саміти там, наприклад, НАТО, зразу говорять, що НАТО - це там ледь не половина світового ВВП. Тобто цього, на жаль, немає. І от є, звичайно, таке певне латентне змагання, така цікава двостороння взаємодія між нами і нашими партнерами. Наші партнери насправді поставили нам певні жорсткі рамки, з точки зору політичних цілей і ресурсів, які вони нам готові виділяти. І вони намагаються діяти в цих рамках. Або, наприклад, не участі своїй безпосередньо в війні. Ми бачимо, що всі ці коаліції бажаючих, вони готові заходити після врегулювання вже досягнення формули певної, а не до. Тобто нам виставили рамки, ми постійно ці рамки намагаємося розширити - адвокацію, комунікацію - показуючи наскільки це недостатньо. Був план перемоги, наприклад, презентований восени минулого року, але ми бачимо, що це не вдається. Тому поки що ми діємо в тих рамках, які нам виставляють наші партнери й з точки зору ресурсів, і з точки зору їхніх форм залучення. І це теж, власне, пояснює, чому на даний момент Російська Федерація, окупант Кремля, відмовляються саме від діалогу, від компромісу. Тому що вони не отримують з боку наших партнерів тих сигналів, що Захід налаштований серйозно довгостроково на таку от конфронтацію. Знову ж таки, є різні країни, різні кейси в Європі, але назагал такого сигналу Кремль поки що не відчуває.Микола Бєлєсков, фото: suspilne.mediaЧому до скандинавських країн деякі речі доходять швидше і вони реагують на це швидше? Згадана вами ініціатива і загалом новий підхід, який формує НАТО щодо України, от вони реагують якось швидше і на випередження, якщо можна сказати, порівняно з іншими країнами Європи. Чого?Дійсно цікаво, тому що є 32 країни НАТО і вони реагують по-різному. Якось так воно виходить, що лінія поділу йде між Північною і Південною Європою. Тобто Північна Європа реагує більш активно, Південна Європа реагує менш активно. Частково це пояснюється географією. Умовно кажучи, для Португалії, Італії, Іспанії воєнна загроза з боку Росії, саме воєнна, ми не говоримо зараз про підривні дії, про різні саботажі, інформаційні компанія, саме пряма воєнна загроза, вона не є такою актуальною, тому що все-таки Російська Федерація сьогодні - це не Російська імперія, не Радянський Союз. Якраз тому, що тепер Україна на правильному боці барикад, на щастя. Скандинавські країни, країни Центрально-Східної Європи, Німеччина, Нідерланди, Британія відчувають це краще. Дехто з них ближче розташований, для когось це пов'язано з історією. Тому тут багато факторів насправді, але тут є, знову ж таки, проблема. Навіть пропонуючи нові ініціативи, виділяючи гроші, там фінансуючи нашу ПК, вже навіть виробляючи наші розробки масово в Данії, Build with Ukraine - нова схема. Все одно наші партнери не виходять за рамки філософії, що в рамках активних бойових дій нашої воєнної присутності на території України не буде. Тобто з одного боку ми побачили радикальний прогрес за останні три з половиною роки з точки зору форматів залучення, а з іншого боку, якоюсь мірою речі хоч і міняються, але залишаються тими ж самими, тобто всеодно наші партнери обраховують ризики. Вони не хочуть бачити пряму конфронтацію, вони не хочуть бачити якось прямого зіткнення. Тому навіть ті країни, яким ми дякуємо, вони насправді повною мірою ту логіку, яку вони собі поставили до 24 лютого 22-го року, чи там після незадовго, вони, на жаль, її не порушують.Що стосується наших спроможностей і військово-промислового комплексу, а перед цим, безумовно, нашої економіки, ну і, напевно, навіть стану суспільства. Чим відповідаємо ми станом на зараз, актуальним своїм станом, на ті виклики, які стоять перед нами довгострокової, виснажливої війни з Росією.Це дуже складне і комплексне питання, тобто є багато вимірів цієї проблеми. Глобально насправді ключовий виклик для нас залишається незмінним, тобто створення певної стратегії, щоб подолати певний хаос, невизначеність, те, що люди не мають орієнтиру такого чіткого, умовно кажучи. Тобто в 2022 році в нас була ціль це зірвати плани противника і зупинити його, нанести втрати, можливо, там контратаки, провести контрнаступи, ми це зробили. В 23-му році в нас план був на відвоювання наших територій в рамках наступальних операцій. На жаль, з низки причин цього теж не сталося. Зараз, якщо запитати, яка в нас ціль, скажемо так, ми по дефолту за відсутності інших опцій обрали стратегічну оборонну операцію з метою виснаження противника, з метою недопущення його масштабних просувань і нанесення йому такого рівня втрат, щоб він почав говорити, власне, на основі компромісу, а не на основі диктату. Поки що бачимо, що цього не вдалося. Частково через наші недопрацювання, частково через те, що ми залежимо від наших партнерів, а вони не воліють виходити далі тих рамок, які вони для себе поставили навесні 2022 року. Тобто назагал наше суспільство, я б сказав, воно дезорієнтоване. Це, як на мене, ключове, що можна сказати про наше суспільство. Знову ж таки, як і будь-яке інше суспільство в такій війні, в таких обставинах, в принципі люди очікують того, що щось позитивне станеться, бажано швидко і бажано, щоб без жодних зусиль з нашого боку. Тому що всім хотілося б якогось швидкого позитивного результату без залученості власної, як наслідок. Але це типово. Це власне ситуація, яка ми бачимо теж на міжнародній арені, коли на нас партнери перекладають ризики певні, певну більшу ціну проти дії Росії, а самі так обмежують свою участь. Тобто це таке перекладання відповідальності, взаємне тицання пальцями з багатьох питань, скажемо, там, ресурсів, політичних цілей, залучення додаткових людей до Сил оборони. Тобто це приблизно зараз так. Це дезорієнтація, я б сказав, нашого суспільства. Ну і наслідком ми бачимо, що це використовує ворог, просуваючись на лінії фронту, дипломатично використовує, тому такий наш стан суспільства зараз.Нормалізація війни в середньостатистичних головах - останнє запитання на цю тему, просто цікава ваша думка. Чи допоможе вона нам вийти на рівень загального розуміння того, де і в якій точці ми знаходимося. Тобто у нас і досі для багатьох залишається насправді проблемою те, що так обстріли періодично тилові міста, але тим не менш життя виглядає, принаймні виглядає менш більш там внормованим і нормальним. Якщо війна стане нормою для всіх, чи може це нам допомогти?На жаль, війна не стане нормою для всіх.фото: Національна поліціяЦе неможливо, на вашу думку.Це малодосяжна ціль, скажемо так. Я не можу дати пряму відповідь на ваше питання, але умовно кажучи, зараз ми маємо якусь ситуацію. У 2022 році було модно підтримувати Сили оборони, тобто всі були залучені тим чи іншим способом. Крім того, що багато людей напряму доєдналися до Сил оборони абсолютно добровільно за покликом серця, розуміючи, що це все і багато допомагало. І це стосується наших громадян, це стосується різних неурядових ініціатив за кордоном. Зараз війну на собі тягне, звичайно, ті, хто доєдналися до Сил оборони. І ота група, те ядро, яке було з 14-го року до 21-го року збереглося, і ті вже, хто після 24 лютого 22-го року доєднався, і для яких теж це стало питанням їхнього життя, стилю життя, мислення, цінностей. А паралельно, звичайно, частина людей, частина суспільства, вона воліє ігнорувати війну. Звичайно, тут питання держави, державної політики, тому що держава створена для того, це взагалі механізм такий колективний для гарантування безпеки. І держава, це її ключове, власне, завдання, чому держава виникала, розвивалася, це гарантування безпеки, без якої не може бути нічого іншого - економічного розвитку, соціального розвитку. Тобто держава повинна бути якби менеджером цього процесу, структурувати цей процес. Чи подобається це комусь, чи не подобається. Враховуючи, звичайно, обмеження, тому що на нас дуже накладені серйозні обмеження нашими партнерами і поки що нам не вдається їх подолати. Але саме держава повинна структурувати весь цей процес, проявляти лідерство, тому що є, звичайно, багато ініціатив недержавних, є багато фондів, "Повернись живим", інші фонди, наші колеги. Але ми можемо допомогти, ми можемо підтримати. Ми не можемо взяти на себе повною мірою ініціативу в свої руки, тому що потім буде підрив монопольного права на насилля, яке має виключно держава і легітимності держави. Тому держава повинна цим займатися. Але ми бачимо певні виклики, в цьому плані. Як наслідок така дезорієнтованість населення. Як наслідок, є два українських суспільства - одне з яких живе війною, або на лінії фронту, або для фронту, а інша максимум в кращому випадку платить податки і на цьому їхня участь, їхня залученість закінчується.Давайте повернемося до теми українського військово-промислового комплексу. По-перше, для його функціонування було б добре мати міцну економічну базу, виходячи з того, що ми зараз маємо. У нас з цим є певні проблеми з очевидних причин. По-друге, маємо розуміти, що ВПК нашої країни вже не виглядає так, як до 2022 року, коли вироблялося все тут, там, сяк-так, успішно-неуспішно. Ми мали змогу це випробовувати, знову ж таки, через раз і не всі типи озброєння. Зараз ми розуміємо, що з'являється багато нових речей, історій, інструментів цієї війни. Ми знаємо, що це речі нашого авторства, але важливий момент участі наших партнерів у цьому. Тобто або вони дають майданчики, де ми це можемо створювати, або вони дають ресурси, за які ми це можемо створювати. Чи далеко ми можемо заїхати, на вашу думку, на цій моделі? От поки що це працює і дякуємо, слава Богу, як то кажуть, але стратегічно, чи це наш шлях, чи, умовно кажучи, ще певний період війни і нам доведеться знову переглядати цю модель.Ми, звичайно, змінилися, але якоюсь мірою ми повністю не відійшли від того, що все одно наш ОПК розвивається ізольовано. Тобто так, ми зараз маємо інвестиції, ми маємо багато різних проєктів, але ми, наприклад, не маємо спільних підприємств, поки що. Для мене буде ознакою нового рівня саме спільні підприємства. Але спільні підприємства - це дуже важко. Це дуже важко, тому що треба вирішувати дуже багато складних питань. Наприклад, питання прав власності. Хто володітиме цими правами власності, як їх можуть використовувати, питання розподілу прибутків. Тобто це дуже складне завдання, а потім ми згадуємо нашу систему неідеальну, яка створює ризики певні і стримує наших партнерів заходити сюди насправді. Тобто, з одного боку, ми зробили значний прогрес, якщо ми говоримо про номенклатуру, про озброєння, яке ми робимо, про об'єми. В нас зараз ОПК виробляє, тобто те, що ми можемо точно закупити на 15 млрд доларів. До 24 лютого 22 року цей показник був менше 1 млрд доларів. Тобто, звичайно, якби ми зробили стрибок, більше кількісний, якісний теж, але ще не повною мірою. Звичайно, рано чи пізно ми впремося в стелю певну. І далі питання якихось нових кроків. Це мали б бути в ідеалі спільні підприємства, щоб в наших партнерів був більший інтерес, тому що проблематику економічного націоналізму ніхто не відміняв. Той факт, що такі країни, як, наприклад, Норвегія, Швеція, ФРН, маючи свій потужний оборонно-промисловий комплекс, готові фінансувати нас на сотні мільйонів доларів, не означає того, що воно буде далі тривати, але треба виходити на інший рівень, а щоб виходити на інший рівень, там на мільярди, на десятки мільярдів, це вже повинні бути спільні підприємства. А далі оці всі питання, які я означив. Тому поки що ми функціонуємо в тих рамках, які є, але вони мають свої обмеження і без спільних підприємств уявити нового якісного стрибка буде дуже і дуже важко. Тому що країни в рамках оборонно-промислової політики, військово-технічного співробітництва, вони намагаються вирішити завжди декілька проблем. Тобто з одного боку це підтримати свого партнера, а з іншого боку отримати прибутки від економічної діяльності. Цього теж ніхто не відміняв і бажано, щоб ті гроші, які виділяють через бюджет, вони йшли в першу чергу на економіку відповідних країн, а не, власне, на треті країни. Тобто цього теж ніхто не відміняє.фото: Getty ImagesСвітовий ринок зброї - наскільки знову ж таки можна собі це уявити. Це певні ніші, які займають певні країни, які можуть запропонувати щось потрібне для інших країн. Ми зараз маємо багато різних корисних пропозицій. В той же час, ми розуміємо, що починаючи з 2022 року з цього ринку зникла Російська Федерація. Якщо не повністю, то вона вже не займає такий об'єм всередині. І знаю точно, що біля військових і у військових колах точиться дискусія, а чи не замістити нам Російську Федерацію на світовому ринку зброї. В той же час бачимо, що оновлений уряд заявляє, що це не найкраща ідея. Вся зброя, яку ми можемо виготовляти і пропонувати, має працювати зараз на Україну в умовах такої жорстокої війни. Все, що можемо, все на свої потреби. Яка ваша думка з цього приводу?Насправді ми втрапили в ситуацію того, що наш ОПК потенційно може виробити більше, а ми не можемо все профінансувати, чи ми, чи наші партнери через брак саме певного стратегічного підходу. Тому що що сталося в 2022-2023 році? Багато людей побачили перспективи в Мілтеку і ринулись туди. Держава не прокомунікувала достатньою мірою наш потенціал щодо закупівель. Як наслідок інвестицій, які б могли дати результат, було зроблено набагато більше, ніж наш фінансовий ресурс чи навіть ресурс наших партнерів. Зараз ми маємо ситуацію, коли дійсно багато виробників, це там сотні різних підприємств, більшого чи меншого масштабу, вони зробили інвестиції, тепер ці інвестиції під питанням. І вони б хотіли від цих інвестиції отримати результат набагато більше, ніж який вони отримують. Як наслідок, зараз дійсно ведеться ця дискусія: чи відкривати ринок, чи залучати додаткові ресурси з боку наших партнерів, щоб, все, що ми виробляємо, йшло саме для потреб фронту. В ідеалі б так мало б бути, тобто мала бути друга опція. Але якщо цього не станеться, то іншого варіанту, окрім як застосувати ринковий механізм у вигляді відкриття експорту, його не буде, скажемо так. Тобто так, це буде важко з точки зору комунікації, в людей буде певна шизофренія. В людей не складатиметься в голові те, що ми воюємо, те, що ми відчуваємо певний дефіцит все одно, але при цьому ми експортуємо. Тобто тут буде багато для Росії поле для спекуляцій. Це підживлюватиметься не бажанням розбиратися, але от в нас такі дві опції: або західні країни збільшують фінансування, або нам треба буде відкривати експорт і намагатися гарантувати те, що ті інвестиції, які були зроблені у 22-23-24 роках, вони не пропадуть фактично.Чи було коректним те, що я сказала про Російську Федерацію і її нішу? Умовно кажучи, якщо ми заходимо приблизно на їхнє, в минулому їхнє поле, чи буде місце їм повернутися в цей ринок?Звичайно, десь ми були конкурентами, але Росія до 24 лютого 22-го року експортувала такі речі, які ми не виробляли. Наприклад, літаки, бойові літаки Су-35, Су-30, системи ППО, які ми не виробляємо на противагу росіянам. Тобто сказати, що ми  прям були конкурентами-конкурентами і що ми повною мірою, як наслідок, можемо зайняти цю нішу, це було б, як на мене, все-таки неправильно. Тобто, звичайно, є ніші, де ми, в принципі, конкуруємо і будемо конкурувати. Зараз це безпілотники різних типів. Їх зараз з'явилось дуже багато: розвідувальні, ударні, морські, Middle Strike, Deep Strike, там дуже багато. Або, наприклад, системи РЕБ. За ці 3,5 роки системи РЕБ зробили просто квантовий стрибок з точки зору кількості, якості, ніш, завдань, дешевизни, ефективності. Тобто, звичайно, ми будемо з ними конкурувати. І що цікаво, ми будемо конкурувати в першу чергу не за ринки Європи. Щоб зайти на ринок Європи, ти повинен мати партнера. Це дуже зарегульований ринок. Не лише на ринок сільського господарства Європи, не можна знайти в Україні. Дуже важко знайти в Україні. Але і на ринок зброї дуже важко знайти, тому що в кожній країні є свій виробник. САБ у Швеції, Консберг в Норвегії, Райнметал, КНДС у Ферен, там Байер в Британії. По-перше, тут ще є один нюанс, який багато хто ігнорує з точки зору ОПК. Наша війна кидає виклик уявленням про те, чим і як воювати. А тепер поставте себе на місце, наприклад BYASystem, Lockheed Martin, інших. Ви витратили сотні мільярдів доларів на НДДКР, а потім приходить якась країна і каже: "Ви знаєте, можна воювати дешевше". То ці компанії будуть до останнього впиратися ногами і переконувати свої уряди, свої збройні сили, що ні. Треба воювати тою технікою і тими засобами, які ми розробили. Бо якщо ви не будете цього робити, ви втратите робочі місця, ви втратите гроші. Тобто, для того, щоб зайти на ці ринки, треба, по-перше, перебороти їхній консерватизм, по-друге, мати партнерів. Тобто, просто так нас ніхто на ринок Європи, Північної Америки, Японії з нашими розробками, які б вони класні не були. Тобто, ми будемо з Росією далі конкурувати за Азію, Африку, Латинську Америку. Там ми можемо конкурувати. А щоб заходити на ці ринки, треба або СП-шки, або партнери якісь. Тут теж є нюанси, але звичайно в певних нішах ми будемо з ними конкурувати, але будемо конкурувати геть трошки не там, ніж багато хто собі там уявляє.Хотілось би трошки ближче перейти до питання розвитку технологій, наскільки це можливо собі зараз уявити. Ексголовком Залужний, нині посол України в Об'єднаному Королівстві, з 2023 року вказує на необхідність технологічного прориву і необхідність, що ми не рано чи пізно в це впремося. Це буде "level up", так би мовити. Марія Берлінська нещодавно пише про те, що є інструменти, які вже зараз можна спробувати задіювати. Це не так дорого і не так складно, але це ефект несподіванки нібито для нашого ворога, наскільки я це прочитала. Головне увага від військово-політичного керівництва до цієї теми. Станом на зараз, що ми бачимо? Справді піднесення просто до небес дронових технологій, як в небі, так в морі, так і на землі - роботи й вивід фактично живої людини, наскільки це можливо з ситуації на землі безпосередньо на нулі. Що ми бачимо? Збільшення кіл зони, знову ж таки, і розуміння того, що скоріш за все, вона буде розширюватися. Є якийсь варіант виходу із цього дронового глухого кута, дозволю собі так назвати, тому що ми до певної міри, всі ми, і противник розвиваємо цю технологію, але як потім з неї вигулькнути? Чи можливо це? І чи треба?Микола Бєлєсков, фото: suspilne.mediaНасправді в нас зараз завдання більш скромні, тобто в нас зараз питання, щоб ця позиційність настала стабільно. Тобто щоб не було такої ситуації, коли лінія фронту рухається на нашу користь, хай повільно, але й рухається. Тобто в нас зараз завдання - стабілізувати лінію фронту. Як ми це будемо робити - інше питання. Вже подолання позиційності - це наступне завдання. Тобто в нас зараз трошки інший тип викликів. Основна проблема в тому, що і ми, що і росіяни маємо доступ до одних і тих самих технологій. І ми доволі швидко вчимося один в одного. І, звичайно, в ідеалі б це мало бути низка. Це не може бути одна технологія, по-перше. Це заперечує всю логіку війни. Війна ускладнюється. Якщо раніше наступальні чи оборонні дії забезпечувала артилерія і піхота, потім до неї додалась бронетехніка і авіація, потім до них додались РЕБ, ракетні технології і зараз вже безпілотні технології. Тобто ми бачимо лише ускладнення загальновійськового бою. Тобто одної технології точно не буде. А друге завдання - це зробити це масово неочікувано для ворога. На жаль, як показує практика, ці новації відбуваються спочатку менш масштабно, потім масштабуються, але в процесі масштабування ворог вчиться, або навпаки, умовно кажучи, ми вчимося в ворога. Тому уявити собі ситуацію, коли ми зможемо радикально щось винайти нове, масштабно застосувати, що буде для ворога сюрпризом в короткий проміжок часу, ну мені дуже складно. І знову ж таки, в нас зараз завдання дещо інше. Тобто у 23-му році проблематика стала очевидна для нас, що наступати дуже важко. Тобто по тій класиці, до якої ми звикли в умовах розвитку саме засобів розвідки, спостереження безконтактної війни, транспарентного поля бою, тобто це роздуми про подолання позиційності - це коли в тебе стоїть завдання наступати. В нас зараз стоїть завдання стабілізувати лінію фронту в обороні, використовуючи різні технології. Тому це вже наступний рівень завдання. Тобто у нас зараз завдання - як використати ті чи інші технології, плюс людей, щоб потім стабілізувати лінію фронту, щоб Росія не могла наступати. Тому що поки Росія наступає, вона ніколи не буде готова до переговорів. Вона завжди вважатиме, що я ж можу далі наступати. Ось тому в нас зараз трошки інше завдання. І основна різниця, проблема, нюанс - це те, що з нами воює держава, яка теж має ресурс і доступ до технологій. І вона може масштабувати відповідні речі. Уявити ситуацію, яка була у 2020 році, коли от друга карабахська війна, є дві держави - Азербайджан з одного боку і Вірменія з іншого боку. Азербайджан багатший, має доступ до технологій, Вірменія - бідніша, не має доступу до технологій. Тоді, звичайно, ми бачили наступальні операції, досягнення політичних цілей радикально військовим шляхом. А тут ми бачимо те, що лінія фронту як рухається, то рухається дуже повільно. І знову ж таки, наше завдання - це стабілізувати цю лінію фронту. А вже потім, якщо ми це зробимо, можна думати буде про подолання позиційності. Тому, як на мене, як кажуть, "one task at a time", а не думати про наступний крок - подолання позиційності.Давайте спробуємо розглянути ситуацію, де нам потрібно зупинити просування росіян. Чи можна це зробити з акцентом, який ми робимо зараз на безпілотні технології й з урахуванням, можливо, недостатності певних інших типів і озброєнь, і факторів загалом, включаючи, можливо, людей.Ми на сьогоднішній момент тримаємо лінію фронту саме завдяки різним типам безпілотних платформ. Тобто це те, що у 2024 році зараз компенсує брак людей і дозволяє нам створити цю лінію дронів Kill Zone на 15 км, гарантувати те, що поки вони дійдуть до нуля, в них вже сил буде набагато менше для фільтрації, для закріплення за нашими позиціями. Тобто ми вже тримаємося за рахунок саме цих відповідних систем. Чи можна робити більше наголос на технології? Мабуть, можна, але для цього все одно треба люди. Тобто людина не зникає з поля бою. По-перше, все одно хтось має брати на себе такий ризик і виконувати завдання на нулі, фіксуючи присутність і створюючи лінію фронту. А з іншого боку, людина все одно потрібна для обслуговування, для застосування. Тобто для того, щоб, наприклад, за рахунок відповідних технологій намагатися стабілізувати лінію фронту, все одно потрібно більше людей, які будуть операторами, будуть обслуговувати, програмувати, робити боєприпаси, відповідно. Тобто все одно без людини не обійтися. І я розумію привабливість цієї ідеї за рахунок технології повністю прибрати людину. По-перше, повністю, на жаль, не приберемо, але вже тактика міняється. Ці люди, які на нулі перебувають, їхнє завдання - власне, більше фіксувати присутність і вступати в бій в останній момент, відповідно, коли вже немає інших варіантів. І є накопичення противника у нас в тилу, на флангах, відповідно. Тому вже на сьогодні ця зміна відбулася, але виключно безпілотниками, різними роботизованими платформами, класичними системами ураження дистанційними, на жаль, стабілізувати цю лінію не можна. Ну і знову ж таки питання технологічних і тактичних адаптацій. Тому що ми вчимося, тобто пам'ятаємо - вже скільки етапів пройшли, наприклад, безпілотники FPV. Тобто спочатку з'явилися на радіокеруванні. Проти них були контрзаходи або окопний РЕБ, або різні екрани від відповідно. Як результат до цього з'явилися FPV на оптоволокні. А проти них уже застосовують хіба що сітки, наприклад, для того, щоб основні маршрути охороняти і захищати проти цього типу. Тобто це все гонка постійна і уявити ситуацію, що ми там отримаємо одну-дві-три технології, на якій не буде або кінетичної, або некінетичної відповіді для зменшення ефективності, ну дуже важко. Це постійна гонка. І десь нас випереджає противник, десь випереджаємо ми, але по факту у нас виходять дзеркальні технології на озброєнні, і як наслідок жодна зі сторін не має цієї переваги.Зараз в інформаційному просторі активно з'являються повідомлення про от-от створення і застосування української балістики. Хтось покладає на це великі сподівання. Знову ж таки, просто дивлячись на ситуацію, розуміємо, що діпстрайки в Російську Федерацію у нас і так регулярно відбуваються, практично щоночі. Якщо не сама Росія, то окуповані території й доволі жирні цілі. Чому саме зараз виникло питання української балістики і що це нам додасть в контексті?Це питання виникло не зараз. Ми мали певні напрацювання до 2022 року. На жаль, вони здійснювались в основному за ненаціональні гроші, ті всі напрацювання. Далі ми повернулись до національної балістичної ракетної програми. Були тестові пуски, скажемо так, були заяви про завершення тестових випробувань, це якраз майже рік тому, здається. Були заяви про серійне виробництво, тобто це потрібний елемент, це не є панацея, але балістичне ракетне озброєння має ряд переваг. Перше - це швидкість, і як наслідок їх збивати дуже важко. В арсеналі Росії є лише одна система ППО про, яка може збивати ракети. Це система С-300В і її там похідні С-300В 4 - це найновіша система. Тобто цих систем у них не так багато. Тобто і вага бойової частини. Тому що у нашого діпстрайку, який покладається на безпілотну складову, є якби дві слабкі сторони. Перша - це повільність відносна. В основному це не реактивні, а турбогвинтові гвинтові двигуни. І друге - це вага бойової частини. Тому що навіть коли прилітає там 50-60 кг, це не те ж саме, якби прилетіло, наприклад, півтони для знищення виробництва російського. Але, в принципі, лінія правильна, лінія потрібна, тому що згадуємо план перемоги, який в тому числі включав те, що Україні потрібно ракетне озброєння, яке буде тримати під загрозою всю європейську частину Росії. Тобто там, де основні їхні економічні центри, політичні центри, ОПК, логістика, система управління, тобто без цього Україна ефекту стримування в майбутньому не матиме. Тому це потрібно. Але з іншого боку, ну, треба теж бути реалістом. І, навіть, дивлячись на досвід України, ми ж абсорбували тисячі російських ударів, різних типів. І ми далі продовжуємо функціонувати. І, скоріше за все, так само буде і з Росією. Тобто, вона теж буде абсорбувати ці удари і далі продовжувати функціонувати. Це не означає, що не треба нам робити цього, навпаки, треба нарощувати. Навпаки симетрія ризиків дозволятиме вести переговори про те, що давайте не чіпати енергетичні об'єкти один одного. Але вважати, що це буде панацея, це теж неправильно. Тобто абсолютна зброя тільки одна - це ядерна зброя, ми про неї не говоримо. Але при цьому балістичні ракети в арсеналі Сил оборони України повинні бути. Це повинні бути і ракети до 500 км. І це повинні бути ракети з дальністю до 2000 км, щоб тримати під загрозою всю європейську частину Російської Федерації, бо в іншому випадку ми не створюватимемо симетрію ризиків. Тому добре, що це є. Але сприймати як панацею - це теж не варто. Але і без цього сил оборони України якісних не буде. Трошки про ядерний момент загалом всесвітньо. Ми цього літа стали свідками застосування, принаймні в риториці і в певних для підсилення переговірних позицій, з боку Сполучених Штатів цієї історії з тими човнами, які Трамп нібито послав десь до берегів Російської Федерації, можливо, так? Скажіть, будь ласка, це все ще залишається предметом виключно риторичних фігур для підсилення своїх позицій, чи в який момент нам розпізнати, що це стає реально елементом загрози світові, не лише для нас?З підводними човнами складніше говорити, тому що ми, власне, не знаємо, де вони були і де вони опинилися. Ми не знаємо навіть про які підводні човни йде мова, тому що в США є два типи підводних ядерних човнів. Тобто це є ті, які мають ядерну силову установку і несуть власне міжконтинентальні балістичні ракети з ядерною бойовою частиною Trident 2D5, підводні човни класу Агайо. І є ударні підводні човни атомні, які несуть звичайне озброєння, які використовуються вже для полювання на російські підводні стратегічні ракетоносці. Тобто ми навіть цього не знаємо, але несуть. Проблема в тому, що це фактично стелс-технологія. Зрозуміти, де вони, дуже важко. Це дуже безшумні речі. Насправді тут є факт застосування і це водорозділ. До того, як немає факту застосування це все блеф, це силова гра, це спроба зіграти на асиметрії інтересів. Як наслідок, ми бачимо, що це на Росію особливо не працює. Навіть, якщо їх підвели ці човни - чи готові американці це робити, чи готові вони йти на ризик ескалації подальшої, умовно кажучи. Тобто цього всього немає, як наслідок це така більша риторика красива. Хоча в уяві Трампа, він, мабуть, вважає, що він так тисне на Російську Федерацію, щоб вона була більш поступлива, але взаємного гарантованого знищення ніхто не відміняв. Ось, тому поки що це риторика.Як ви ставитеся до тих романтиків в нашій країні, які вважають, якщо вже наші партнери скомпроментували Будапештський меморандум, то чого ми не можемо повернутися, принаймні спробувати до історії з ядерною зброєю?Ядерна зброя - це зброя стримування, це не зброя перемоги в війні. Тобто, звичайно, Росія своїми діями і Захід своєю бездіяльністю компроментує режимне розповсюдження. Тобто ситуація, коли є ядерна держава, яка здійснює акт агресії, акт окупації проти іншої країни, не ядерної, це підриває режимне розповсюдження. І є багато допорогових держав, які дивляться на це все, частина з яких союзники Сполучених Штатів Америки, і в них немає певності, чи Америка виконає ці зобов'язання щодо них у рамках розширеного стримування. Наприклад, Республіка Корея, яка під ядерною парасолькою американською в рамках союзницьких угод, але яка має Північну Корею під боком. На сьогоднішній момент 70% населення Південної Кореї за отримання ядерної зброї. Тобто імовірність розмивання режиму нерозповсюдження зростає, але Україна точно не повинна бути першою, хто підриватиме цей режим нерозповсюдження далі. Тобто, якщо він буде зазнавати краху, якщо почнуть з'являтися світі, на Корейському півострові, на Близькому Сході, в Європі додаткові ядерні держави, тоді нічого не стримуватиме і Україну. Але навіть в цих умовах варто пам'ятати, що ядерна зброя - це зброя стримування. Це не зброя перемоги в війні, тому що, знову ж таки, і в іншої сторони - в Росії, є ця зброя. І як це люди уявляють, що ми будемо це використовувати як власне засіб ведення бойових дій, так воно ж в обидва боки може літати. У Росії є концентрація населення в європейській частині, навколо великих міст, що робить їх особливо вразливими. Ну так і в нас є ця концентрація людей в найбільших містах, що робить нас вразливими. Тому треба враховувати ці нюанси, пам'ятати про те, чим є ядерна зброя, але скажемо так, все більше у світі статей про те, що в оцих умовах, які є, це не лише російсько-українська війна, це інші регіональні історії, це непевність щодо американських гарантій безпеки, режим нерозповсюдження, якому там всього-на-всього 55 років. Він, в принципі, його майбутнє якби все більше під питанням.

Кіберфахівці Головного управління розвідки Міністерства оборони України здійснили потужну атаку на одного з провідних постачальників інтернет-послуг для російських силових відомств. Під прицілом опинилася група компаній "Філанко", яка надає інтернет і хостингові послуги понад 20 тис. клієнтів, серед яких оператори зв'язку "Білайн", МГТС, телеканал 24тв, а також низка російських силових структур. Про це повідомляє РБК-Україна з посиланням на власні джерела. За інформацією джерел, внаслідок кібератаки знищено або виведено з ладу значну частину ІТ-інфраструктури компанії. Зокрема, пошкоджено: ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: РФ веде проти України повноцінні інформаційні війни - Буданов - 600 віртуальних машин, - 24 гіпервізори, -800 терабайтів даних, - 11 фізичних серверів, -74 пристрої типу Raspberry Pi для моніторингу дата-центрів, -12 терабайтів даних із сенсорів, -5 серверів в офісі компанії та ще 5 ТБ даних на них. Окрім цього, виведено з ладу 3100 од. мережевого обладнання, включно з 37 сервісними маршрутизаторами, а також центральними і прикордонними маршрутизаторами. Крім знищення даних, українські кіберфахівці зламали особистий кабінет компанії та вивели з нього $1,3 млн, що зберігалися на криптогаманцях. Також було зламано сайт, який продає так звані "тривожні валізки" для співробітників силових структур РФ. На головній сторінці ресурсу з'явилося зображення знищених російських військових в Україні. За словами співрозмовників видання, це - черговий приклад результативної роботи української військової розвідки в кіберпросторі. У травні партизанський рух "Кібер Атеш" оголосив про підготовку нової хвилі масштабних кібератак на цифрову інфраструктуру російських окупантів. Зазначалось, що атаки будуть спрямовані на окупаційні адміністрації, логістичні вузли та пропагандистські медіа.

Тодішній президент РФ Дмитро Медведєв та прем'єр-міністр Володимир Путін ввели війська на територію Грузії, виправдовуючи це "захистом громадян Росії" і називаючи агресивну війну "змушення до миру". Війна тривала всього 5 днів, а її наслідком стала  втрата контролю владою Грузії над Абхазією та Південною Осетією.Передумови війниУ 1991 році Грузія проголосила незалежність, що спричинило конфлікти з сепаратистами в Південній Осетії та Абхазії, яких підтримувала Росія. Після кількох воєн та заморожених конфліктів, у регіоні були розміщені російські так звані "миротворчі сили".Напруженість між Росією і Грузією загострилася після прозахідної революції в Тбілісі у 2003 році. У серпні 2008 року бойові дії спалахнули з новою силою: 1 серпня сепаратисти обстріляли грузинські села, а 7 серпня Грузія почала операцію в Південній Осетії, з метою відновити конституційний лад на частині території Грузії, взявши під контроль Цхінвалі.У відповідь Росія 8 серпня розпочала повномасштабне вторгнення під приводом "примусу до миру", атакуючи як Південну Осетію, так і інші території Грузії, Блокада Чорного моря, кібератаки й інформаційна війна супроводжували бойові дії. Конфлікт завершився 12 серпня після втручання президента Франції Ніколя Саркозі, який домовився про припинення вогню.Еспресо поговорив з грузинським журналістом, який у ті дні висвітлював війну  – Темуром Кігурадзе. У перший день збройного протистояння він працював у епіцентрі подій – Цхінвалі. Там російські бойовики на очах Темо убили двох його колег. Сам він був поранений, а згодом полонений."Росіяни 24 години на добу поширювали брехню про грузинські танки, що чавлять дітей"Чи розуміли особисто ви, що підвішений стан, у якому перебувають Абхазія та Осетія з початку 90-их, з так званими "російськими миротворцями" рано чи пізно призведе до війни?Звичайно, всі знали, що заморожені конфлікти рано чи пізно вибухнуть.Ні в кого в Грузії не було жодних ілюзій того, що так звані російські "миротворці", під якою б там егідою вони не були, СНД чи ООН зможуть запобігти конфлікту і щоб території були повернуті під юрисдикцію Грузії. Періодично напруження на кордонах цих регіонів, Цхінвальського регіону (так у Грузії називають Південну Осетію – ред.) та Абхазії загострювалося, з того моменту, як війна і закінчилася начебто формально.  І наприкінці дев'яностих, і на початку двохтисячних теж був невеликі конфлікти.І вже навіть у 2006 році, ситуація стала напружуватися дедалі більше, коли Грузія чітко і ясно дала зрозуміти Москві, що ми обираємо прозахідну політичну орієнтацію, вступ в НАТО, вступ до Євросоюзу.Було накачування зброєю, накачування артилерійськими системами, бронетехнікою, живою силою російських військових, щоб проводити військову підготовку з осетинскими збройними формуваннями. "Миротворці" ж не робили нічого, щоб присікти, а навпаки сприяли цим процесам. Ведуть дискусії, в який саме день почалась війна – 7 чи 8 серпня, то все ж коли?2 серпня у Північній Осетії закінчилися великомасштабні російські навчання "Кавказ 2008" і Росія залишає війська, які нібито були стягнуті для навчань біля входу до Рокського тунелю, що з'єднує Північну та Південну Осетію. 6 серпня з баз Чорноморського флоту тепер уже в тимчасово окупованому Криму, у бік Грузії висувається військово-морський флот Росії, зокрема десантні кораблі. Отже, ми навіть не говоримо про 7 серпня, а за кілька днів до цього.За іншою інформацією вже 5 та 6 серпня через гірські перевали до Південної Осетії перекинуто російські артилерійські системи. Розпочинається в'їзд добровольців на територію Цхінвальського регіону. Це ми говоримо знову ж таки до 7 серпня. Тому, коли мене запитують сьомого чи восьмого серпня розпочалась війна, я кажу – за кілька днів до цього розпочалася активна фаза конфлікту. А власне сам вогонь було відкрито в ніч з 7 на 8 серпня.Наскільки ретельно РФ готувала цю війну? Якими були ознаки невідворотності?За кілька днів до початку конфлікту, на території Цхінвальського регіону було розпочато евакуацію мирних жителів. За різними оцінками, від 40 до 60 тисяч. Це дуже маленький регіон і велика частина цього цивільного населення була вивезена спеціальними автобусами, що знову ж таки доводить, що Росія готувалася там до військової операції.Але виїхали не всі цивільні. Ми побачили, що в місті залишається частина цивільного населення, яка не змогла, або ж не захотіла їхати. обстріл російськими ракетами колони грузинських військ, фото: gettyimagesВи, власне, були свідком початку війни, бачили все на власні очі. Розкажіть про поїздку в Цхінвалі, які тоді були емоції?Я тоді був ще зовсім молодим репортером, працював у щоденній газеті у Тбілісі. Коли ми дізнались, що почалась війна, то на автівці поїхали у бік Цхінвалі. Нас було четверо – двоє грузинів, українець і американець. Заїхали в саме місто, де вже була чутна робота арти і виднілись сліди боїв.Попри те, що у нас були маркування "Преса", російські військові двох моїх колег розстріляли. Вони по нас просто відкрили кулеметний вогонь. Мене поранили і забрали в полон. Приблизно за два тижні, після зусиль журналістів і міжнародних організацій, включаючи Червоний Хрест, мені вдалося виїхати.За межами Південної Осетії було захоплено кілька грузинських сіл і міст, військові бази, на яких також були і грабежі, і мародерство, і ці знамениті кадри, коли в буквальному сенсі туалети знімали з різних установ і забирали з собою. Такий відомий випадок був, коли російські солдати викрадали кондиціонери, але не знали, що кондиціонери складаються з двох блоків внутрішнього та зовнішнього і крали лише те, що всередині.Російську грузинську війну ще називають першою війною, в якій паралельно йшла кібервійна, атака хакерів, блокування сайтів. Що можете про це розповісти? Чи справді так було?Це перша війна гібридного типу, напевно, в історії людства. Принаймні така повномасштабна агресія, коли використовувалися інформаційні, цифрові технології. Це та війна, коли вже були телеканали на кшталт "Росії 24", які передавали пропаганду 24 години на добу. Коли вони відкритим текстом заявляли про те, що грузини нібито вбили в Південній Осетії понад 2 тисячі мирних жителів за пару днів, чавили дітей танками, а вони були змушені були втрутитися. Звісно,  це була абсолютна брехня, яка не підтвердилась ні міжнародною спільнотою, ні навіть згодом росіянами.Росія випробовувала нові технології на прикладі Грузії, тоді у 2008 році, що й допомогло потім їм готувати напад на Україну в 2014 році."Війна в Грузії стала репетицією вторгнення в Україну"Якраз маю питання, чи можна вважати взагалі війну в Грузії репетицією війни в Україні? Я абсолютно певен, що так і є. Серпень 2008 року був полігоном тестування власних сил для Росії. Військових сил, пропагандистських сил, власних сил впливу в пострадянському просторі, а також, що дуже важливо, це була перевірка реакції західної спільноти. Чи буде відповідь на те, що Росія робить ось у такому маленькому регіоні? На жаль, як ми побачили у 2008 році на російську агресію не було адекватної відповіді ні з боку Сполучених Штатів Америки, ні з боку європейської спільноти. Були засудження, підтримка, особливо з країн Східної Європи, маю на увазі країни Балтії, Польщу, Україну, звичайно, але не було санкцій проти Росії. Не було жодної військової відповіді. Навпаки, вже через кілька місяців президент Обама а, вірніше, держсекретар США Гілларі Клінтон і міністр закордонних справ Росії Лавров запускають так зване перезавантаження відносин США і Росії.Тоді грузинське вище керівництво кричало – наступною буде Україна, а далі Молдова. Однак тоді, у прямому значенні, з цих застережень сміялись.Які, власне, уроки грузинської війни мали б почерпнути українці і навпаки уроки з теперішньої російсько-української війни можуть собі взяти грузини? Російські солдати встановлюють російський прапор на своєму танку в місті Цхінвалі 11 серпня 2008 року, фото: gettyimages Це настільки зараз важке питання… Уроки, думаю, швидше за все, повинен був весь світ винести. Адже не має значення – маленька чи велика країна, коли відбувається несправедливість, коли відбувається військова агресія, реакція має бути жорсткою та негайною від усіх країн, які вважають себе цивілізованими. На жаль, цього не сталося.Ми тоді отримали величезну підтримку від України, підтримки на рівні міжнародного співтовариства. Це залишило великий слід на українсько-грузинських відносинах.І ви зараз знаєте, що величезна кількість добровольців, грузинів, воюють у ЗСУ.Усіма цими військовими рухає лише одне – це бажання воювати проти нашого спільного ворога. Росія показала своє обличчя і ще раз довела, це ворог грузинів,  українців, молдаван, жителів країн Балтії. Хоча в однієї країни, з якою межує Росія, від Фінляндії, до Японії, з ким у Росії не було війни? І ця історія повторюватиметься.А як так сталося, що після таких болючих подій у Грузії таки прийшли до влади проросійські сили? Вони не прийшли одного дня. Саакашвілі залишив дуже багато людей у Грузії скривдженими, злими. Була якась несправедливість за його правління і люди вирішили обрати собі іншу владу. А особливо коли й побачили, що міжнародна реакція на агресію Росії проти Грузії не була такою жорсткою, як нам хотілося б.У 2012 році пройшли парламентські вибори, де обрано партію "Грузинська мрія", яка в жодному разі не позиціонувала себе як проросійську партію, навпаки. Вони позиціонували себе (і досі, до речі, так кажуть), як партію, яка приведе Грузію до Євросоюзу.Але вони говорили про прагматичний підхід, про те, що ми повинні мати хороші відносини із Заходом і не допустити війни з Росією. І народу, який розумів, що наступні війни проти Росії вже не витримає, принаймні частині населення така позиція імпонувала. З кожним роком "Грузинська мрія" ставала дедалі більше проросійською партією. З партії почали виходити прозахідні люди, які були її членами. Це тривало десь десятиліття, і вже після пандемії, після 2020-го, а особливо 2023-го року, грузинський уряд складався з проросійськи орієнтованих політичних діячів. І вони вирішили фактично повністю зараз привести Грузію під негласний контроль Росії, який зміцнюється російськими інвестиціями та торгівлею з Росією. Населення якось цього не помічало, але зараз частина протестує, зокрема воюючи з тією ж Росією у складі українських Збройних сил. Ситуація дуже і дуже важка. Російський солдат пробігає повз тіло грузинського солдата на околиці Цхінвалі 11 серпня 2008 року, фото: gettyimagesЗважаючи на ці всі нюанси, яким бачите майбутнє Грузії?Думаю, що все буде погано. У найближчий, принаймні, рік на Грузію чекають дуже великі потрясіння та події. Нікуди не зникне та напруга, і нікуди ця влада не піде за власним бажанням. Ми залежимо від того, що станеться в Україні.Якщо ця війна закінчиться справедливо і Росія понесе заслужене покарання за свою агресію, злочини в Україні  – це позначиться і на Грузії. Якщо Росія вийде сухою з цієї води, якщо зусилля Трампа не призведуть до справедливого вирішення цього конфлікту, то я не думаю, що Грузію чекає на світле майбутнє в найближчій перспективі. У далекій перспективі я абсолютно впевнений, що все буде добре. Грузинській державі 2500 років. Ми пережили і монголів, і арабський халіфат, переживемо, звісно ж, і це. Але в короткій перспективі, на жаль, у мене тривожний настрій.

Vodafone Україна продовжує розвивати напрямок аналітики великих даних та підтримувати підготовку нових фахівців у цій галузі. У рамках спільного проєкту з Державний університет «Київський авіаційний інститут» компанія Vodafone сприятиме розробці нового магістерського курсу «Технології обробки великих даних», який буде реалізовано за освітньо-професійною програмою другого (магістерського) рівня вищої освіти за спеціальністю «Комп’ютерні науки» галузі знань «Інформаційні […] The post Vodafone і КАІ запускають магістратуру з обробки великих даних appeared first on .

Інформаційні технології, які ще нещодавно впевнено очолювали рейтинги, опинилися лише на третьому місці, поступившись педагогіці та управлінню й адмініструванню

Українська продуктова компанія Ajax Systems запускає освітню ініціативу для студентів технічних спеціальностей. 30 студентів технічних спеціальностей з усієї України отримають можливість відвідати міжнародну технологічну виставку Consumer Electronics Show (CES) 2026. Виставка пройде 6–9 січня у Лас-Вегасі. Про це DOU повідомили у Ajax Systems. До участі запрошують студентів бакалаврату або магістратури українських ЗВО, які навчаються на денній формі та мають технічну спеціальність із галузей знань E (природничі науки, математика та статистика), F (Інформаційні технології), G (Інженерія, виробництво та будівництво). Серед обов’язкових вимог — вік від 18 років і знання англійської мови не нижче рівня B1 (Intermediate). За словами компанії, відібрані учасники зможуть побачити найсучасніші технології, представлення стартапів і глобальних компаній наживо, а також познайомитися з інженерами, розробниками та експертами з усього світу. Компанія повністю покриває витрати учасників — переліт, проживання, харчування, участь у виставці та візову підтримку. Як проходить відбір Конкурс складається з кількох етапів. Спершу перевіряється відповідність базовим вимогам. Далі всі анкети анонімізуються — залишаються лише відповіді й мотиваційні листи. Журі оцінює кожну заявку за трьома напрямами: академічна успішність, участь у позанавчальних технічних проєктах та мотивація (мотиваційний лист). За підсумками формується рейтинг кандидатів, найкращі з яких пройдуть фінальну співбесіду. У результаті буде відібрано 30 студентів, які поїдуть на виставку. Прийом заявок триватиме з 28 липня до 31 серпня 2025 року. Подати анкету й ознайомитися з деталями можна на сайті Ajax Systems або за посиланням. Проєкт реалізується в межах ініціативи Ajax Next, спрямованої на розвиток інженерної освіти в Україні. Його партнерами виступають Міністерство освіти і науки України, IEEE Ukraine та низка провідних університетів (КПІ, КАІ, КНУ, НУ «ЛП», НаУКМА), які беруть участь у формуванні конкурсної комісії.

Інформаційні технології відіграють дедалі помітнішу роль для бізнесу. IT-проєкти стають складними та масштабними, вимагаючи від керівників та команд високого рівня компетенцій у цифрових технологіях, комунікаціях та ефективних підходів до управління. Грамотне управління проєктом дозволяє не лише завершити його у встановлені терміни, а й забезпечити необхідний рівень якості, каже проджект-менеджер із досвідом роботи у міжнародній аудит-консалтинговій корпорації PwC Євгеній Лисенко. Видатний фахівець розповів про ключові аспекти управління проєктами та про значущість взаємодії з професійною спільнотою. Як знайти своє місце в IT Управління проєктами - справжня наука, і проджект-менеджери, які її освоїли, особливо затребувані в компаніях. Потрібно оцінити ідею, розробити схему реалізації та супровід на всіх етапах і довести її до логічного завершення. Тема управління IT-проєктами зацікавила Євгенія Лисенка, коли він був веб-розробником, причому багатообіцяючим. З юних років він буквально "горів" сферою IT, пробував себе у різних її напрямках та перемагав у багатьох конкурсах, поступово формуючи свої професійні інтереси. У ті роки він навіть став учасником рекордного досягнення, зафіксованого в Україні - за найбільшу кількість перемог на міжнародних конкурсах із комп'ютерної графіки та веб-дизайну. Ще в студентстві він створив програму, яка автоматично аналізує та підбирає гармонійний колір для веб-сторінки. Лисенко об'єднав знання графіки, психології сприйняття та програмування і зробив інструмент для проєктування більш зручних та сучасних інтерфейсів. На цю програму він отримав патент. Згодом він став приділяти увагу не лише технічній реалізації, а й тому, як формується ідея продукту, навіщо він створюється і як побудувати ефективну роботу команди. "Мені завжди подобалося наводити лад у хаосі, вибудовувати процеси, робити командну роботу більш злагодженою. Я зауважував, що навіть сильні технічні рішення можуть не спрацювати без чітких пріоритетів, координації та прозорої комунікації", - розповів він. Лисенко серйозно поринув у тему управління проєктами, що принесло йому перемогу у номінації "Найкраще визначення цілей проєкту" у міжнародній студентській олімпіаді у сфері інформаційних технологій IT-Universe. Він запропонував системний підхід до формулювання цілей - розділив їх на бізнес-цілі, технічні та користувальницькі, показав, як вони пов'язані між собою та які метрики допоможуть відстежити прогрес. Невдовзі Лисенко зрозумів, що управління проєктами - саме та область, де він може найповніше реалізувати свої здібності: технічну експертизу, системне мислення та орієнтацію на стратегічні цілі. Ці якості допомогли йому оцінювати перспективність проєктів у PwC - провідній міжнародній консалтинговій компанії, серед клієнтів якої є найбільші корпорації з різних галузей, зокрема Академія кінематографічних мистецтв і наук, організатор премії "Оскар". Його оцінка допомагала відмовлятися від неефективних проєктів ще на початковій стадії та заощаджувати мільйони доларів. Як керувати ризиками Багато років пропрацювавши у сфері IT, Лисенко неодноразово стикався з однією проблемою: компанії прагнуть якнайшвидше впроваджувати нові рішення, при цьому ігноруючи ризики. Щоб допомогти їм долати такі ситуації, він узагальнив свій практичний досвід у науковій статті "Стратегії управління ризиками у складних ІТ-проєктах: баланс між інноваціями та стабільністю". "Часто компанії хочуть все одразу - швидкість, інновації, ідеальний результат. Але якщо не враховувати ризики, такі як технічні збої, брак фахівців, зайві витрати тощо, це може призвести до затримок, перевитрат бюджету і навіть провалу проєкту", - зазначив автор. Він запропонував рішення - розділити зусилля на два напрямки: один відповідає за розвиток та нові ідеї, інший - за стійку й стабільну роботу без втрати темпу та гнучкості. Інші наукові публікації Лисенка охоплюють такі теми, як використання штучного інтелекту в управлінні IT-проєктами, методи візуалізації в реальному часі тощо. Для багатьох фахівців ці статті стають джерелом ідей, які можна застосовувати практично вже сьогодні. Як підвищити якість менеджменту Управління проєктами стало однією з найпопулярніших тем у бізнес-спільноті, що привернуло до неї увагу організаторів престижних міжнародних конкурсів. Так, організатори премії Globee Awards for Technology запровадили нагороду за досягнення в галузі управління продуктом. Судити учасників у цій категорії, а також у деяких інших номінаціях цього року запросили Євгена Лисенка. Його кандидатуру обрали завдяки досвіду, навичкам розробки IT- та бізнес-рішень, що масштабуються, лідерським якостям та вмінню об'єктивно оцінювати проєкти. Важливу роль також відіграли його наукові публікації та висока професійна репутація. Робота у складі журі, за словами Лисенка, не з легких, але це новий, цінний і дуже цікавий досвід. "Взаємодія із зовнішньою професійною спільнотою дає можливість обмінюватися досвідом та знаннями, розвивати нагляд, удосконалювати управлінські підходи та встановлювати корисні контакти. Зрештою такий досвід допомагає адаптувати найкращі практики під свої завдання та підвищувати якість проєктів", - наголосив експерт. За його словами, навіть у найтехнологічніших і наймасштабніших проєктах ключовою залишається людина: та, хто вміє бачити ціле, управляти складністю, усвідомлено йти на ризик і в потрібний момент вибирати стійкість.

Видання Wall Street Journal підкреслює, що лінія фронту між Росією та Україною практично завмирає і це пов'язано зі стрімким розвитком технології дронів, які застосовуються на фронті. Можна говорити про те, що технологічний прорив, про який колишній головнокомандувач Збройними Силами України генерал Валерій Залужний говорив ще на початку великої війни між Росією й Україною, відбувся. Але відбувся з обох боків. Але разом із цим треба усвідомити, що найбільші проблеми із розвитком технології дронів зараз саме у російської сторони, тому що вона перебуває у наступі. Раніше володіти значними ділянками української території росіяни могли за допомогою танкових атак і просування військової техніки. Тепер дрони фактично унеможливлюють таке просування, тому що можуть знищувати не тільки колони військової техніки Російської Федерації, але навіть окремих російських військовослужбовців. Досить дешева технологія дозволяє діяти саме таким чином. Дрони все більш і більш серйозно використовуються для виконання найрізноманітніших бойових завдань і створюють сліпу лінію фронту. І тому потрібно усвідомити, що у зв'язку з цим розвитком дронової технології робить російський президент. Читайте також: Лавров і локшина на вуха РубіоПерше — це удари по українських містах і селищах. Ці удари мають на меті виконання двох задач. По-перше, це знищення українських можливостей з виробництва дронів та іншої військової техніки. Адже в цьому є логіка. Чим менше на озброєні української армії буде дронів, тим більше у російської армії можливостей захопити ще якусь частину української території із застосуванням традиційної військової техніки. Так що удари росіян по військово-промисловому комплексу України є важливою задачею виживання Росії у наступальній війні. Другий мотив це, звичайно, повітряний терор проти цивільного українського населення. Намагання переконати українців в тому, що тільки беззастережна капітуляція перед Російською Федерацією дасть їм можливість прожити наступні десятиріччя хоча б у відносному мирі. І тут ми відразу виходимо на другу важливу мету російського президента та його найближчого оточення: намагання отримати території, які зараз неможливо завоювати за допомогою класичної військової техніки, політичним шляхом. Тобто якщо зараз фактично завмерла лінія фронту не залишає російському президенту сподівання, що він зможе захопити всю територію Луганської, Донецької, Херсонської та Запорізької областей, він сподівається отримати контроль над цими територіями, раніше анексованими РФ і записаними до конституції Росії в межах адміністративних кордонів цих українських регіонів, за допомогою політичного рішення. Тобто, скажімо, щоб припинення вогню на російсько-українському фронті, супроводжувалося відмовою України від цих територій і відведенням українських військ з території Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей. Російський лідер також може сподіватися, що таке рішення українського керівництва, яке може бути ухвалено під тиском західних союзників, як сподівається Путін, призведе до значної дестабілізації в самому українському суспільстві і в майбутньому полегшить захоплення нових українських регіонів. Адже для того, щоб продовжувати дії по подальшій окупації України, Путіну потрібна дестабілізація української державності й відсутність армії, здатної пручатися його експансіоністським планам. Немає військовослужбовців — немає і дронів, адже дронами хтось має керувати. Читайте також: 2025 рік не дає нам приводів говорити про мирНу, і наступна мета російського президента виходить саме з цієї мети. Політичні рішення, на яких мають досягатися домовленості про припинення вогню на російсько-українському фронті, мають призвести до дестабілізації української державності. І якщо ця дестабілізація не призведе до краху України, вона має створити умови для перемоги проросійських чи принаймні антиукраїнських сил на майбутніх, президентських і парламентських виборах в нашій країні. Путін хотів би, щоб до влади прийшли популісти, які дозволили б посилити вплив Російської православної церкви на українській землі й надали спеціальний статус російській мові, таким чином, створюючи умови для подальшого російського цивілізаційного впливу на українських землях після закінчення воєнних дій. Україна, яка не була переможена шляхом війни, має бути переможена росіянами шляхом мирних дестабілізаційних дій за допомогою тих, хто буде вважати, що співіснування з Росією, відвідання зручних для себе храмів і розмова зручною для себе мовою буде нормальною умовою для життя у дестабілізованій і економічно знесиленій країні. Ну, і ще досить важливий момент — це праця російської пропаганди, могутньої зброї Кремля у світі і в самій Україні. Для цієї успішної роботи використовуються спеціально створені Москвою інформаційні інструменти, такі, скажімо, як месенджер Телеграм, який є джерелом новин для переважної більшості громадян України, і робить цю переважну більшість інструментами пропагандистського та інформаційного впливу російського політичного керівництва та його прислужників. Ну, і в рамках цієї пропаганди, як в самій Україні, так і на Заході, будуть розповсюджуватися фейки про швидкий крах української державності, конфлікти між українським суспільством і владою, будуть акцентуватися авторитарні тенденції в діяльності самої української влади та її беззаперечний авторитаризм. Це теж важлива частина, яка має замінити те, чого не відбувається насправді — наступ російської армії на українські позиції. І якщо ми усвідомлюємо, як російський лідер намагається компенсувати неможливість російського наступу і захоплення нових українських регіонів у подальший період війни, ми принаймні можемо усвідомити, як можна протистояти Росії і як можна зупинити Путіна у 20-30-х роках цього сторіччя, роках неминучого російсько-українського протистояння, яке буде тривати, навіть якщо буде завершена гаряча фаза російсько-українського конфлікту, яку всі ми з лютого 2022 року звично називаємо великою війною. ДжерелоПро автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. ШевченкаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Датські дослідники з Інституту Нільса Бора у Копенгагені спільно з науковцями з Університету Констанца та Швейцарської вищої технічної школи Цюріха створили крихітну мембрану, здатну пропускати звукові сигнали майже без втрат енергії. 

The post Фахівці з ЄС допомагатимуть Україні відбивати кібератаки — Мінцифри appeared first on ШоТам. Міністр цифрової трансформації Михайло Федоров і директор директорату ЄК «Коннект» Роберто Віола підписали зміни до Угоди про участь України в програмі «Цифрова Європа». Це відкриває Україні доступ до Резерву кібербезпеки ЄС. Про це повідомили в Мінцифри. Завдяки новим положенням, у разі масштабної кібератаки на державні інформаційні системи, критичну інфраструктуру або електромережі Україна зможе залучати сертифікованих […]

Як встановили аналітики YC.Market, така подія значно вплинула на динаміку відкриття й закриття ФОПів, створивши специфічну картину відкладеного попиту на підприємництво в наступному періоді. 5 ключових виявлених трендівЗростання закриттів бізнесів. У I кв. 2025 року закрилися понад 108 тис. ФОПів, що більш ніж на 50% перевищує показник IV кв. 2024 (близько 72 тис.)Збільшення нових реєстрацій — приріст близько 20%. Кількість новостворених ФОПів сягнула 56,8 тис. у I кв. 2025 проти 52% серед закриттів становлять підприємниці. Частка чоловіків відповідно складає 48% серед ліквідованих ФОПів.Загальна активність: наслідки накопиченого попитуРаніше ми дослідили, що у січні 2025 року в Україні спостерігався різкий сплеск підприємницької активності після тривалого простою Єдиного державного реєстру. Ця тенденція зберігалась протягом усього першого кварталу — за січень-березень 2025 року було зареєстровано 56 826 нових ФОПів, що приблизно на 20% більше, ніж у четвертому кварталі 2024 року (47 347). Водночас кількість закритих ФОПів зросла ще помітніше – з 71 975 у IV кварталі 2024 року до 108 242 у першому кварталі 2025 року, що становить приріст понад 50%. Ця різниця створює виражене негативне сальдо для малого бізнесу на початку 2025 року.Галузевий розподілНайбільше нових підприємців традиційно з’явилося у сфері роздрібної торгівлі – 14 510 ФОПів у I кв. 2025 (у IV кв. 2024 було 13 490). Друге місце за кількістю відкриттів посів сектор інформаційних технологій (ІТ): 8 586 нових ФОПів проти 6 455 у попередньому кварталі. На третьому місці – категорія "Інші послуги" з показником 7 542 відкриття (було 5 736). До першої п’ятірки також увійшли транспорт і логістика (3 578) та громадське харчування (2 895), за якими йдуть оптова торгівля (2 692), освіта (2 608), реклама і маркетинг (1 769), медичні послуги (1 745) та операції з нерухомістю (1 355). Більшість провідних галузей продемонстрували зростання кількості нових ФОПів порівняно з IV кварталом. Винятком стала оптова торгівля, де показник дещо знизився (2 692 проти 2 859 в останньому кварталі 2024 року).Лідери за відкриттями багато в чому збігаються з лідерами за закриттями. "Антирейтинг" очолює роздрібна торгівля – у I кв. 2025 закрилися 32 726 ФОПів проти 21 222 у попередньому кварталі. Це найбільший обсяг ліквідацій серед усіх секторів. Високі показники закриттів також в ІТ-секторі (17 242 закритих ФОП у I кв. 2025 проти 14 040 у IV кв. 2024) та сфері "інших послуг" (16 663 проти 10 227). Далі за кількістю ідуть транспорт і логістика (9 761 у I кв. 2025), оптова торгівля (4 729), громадське харчування (4 225), реклама і маркетинг (2 330), освітні установи (2 101), операції з нерухомістю (2 043) та сільське господарство (1 805). Регіональний зрізНайвищу підприємницьку активність зафіксовано у столиці: в місті Києві за I кв. 2025 зареєстровано 8 363 нові ФОПи (для порівняння, у IV кв. 2024 – 7 333). Серед областей лідером є Дніпропетровська – 5 461 відкриття за квартал, далі йдуть Львівська (4 428), Київська (4 310), Одеська (3 974) та Харківська (3 771) області. Закриття за регіонами. Першість за кількістю ліквідованих ФОПів утримує столиця. В м. Києві у I кв. 2025 припинили діяльність 14 212 ФОПів. Серед областей найбільше закриттів зафіксовано у Харківській (9 830) та Дніпропетровській (9 306). Далі йдуть Одеська область (8 314), Львівська (7 062) та Київська (6 879).Гендерний розподілУ I кварталі 2025 року частка жінок серед новозареєстрованих ФОПів склала 61,5% (34 896 із 56 826), що майже аналогічно до показника попереднього кварталу (62,4%). Відповідно, на чоловіків припадало ~38–39% нових підприємців.Серед закритих ФОПів гендерний баланс був ближчий до паритету. Жінки становили 52,7% від загалу припинених ФОПів у I кв. 2025 (56 997 зі 108 242), що дещо більше ніж 51,8% у IV кв. 2024. Частка чоловіків серед ліквідованих ФОПів, відповідно, коливалася в межах 47–48%. Підсумковий аналіз і стратегічні висновкиЗагалом, навіть з поправкою на технічні збої, тенденція залишається такою, що кількість закритих ФОПів стійко перевищує кількість нових, що означає чисте скорочення числа малих підприємців в країні. Попри зростання відкриттів у I кварталі 2025 року, цього недостатньо, щоб компенсувати масове згортання бізнесів — повномасштабна війна та економічні труднощі, ймовірно, продовжують ускладнювати ведення малого підприємництва, що відбивається у показниках практично всіх регіонів і галузей.

У ніч проти 29 травня у Підмосков'ї пролунали вибухи. Російська ППО працювала по безпілотниках, які намагалися прорватися до російської столиці, передають росЗМІ. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дрони атакували Москву, пожежа в одному з науково-промислових центрів РФ Цієї ночі, за даними російських пабліків, на вибухи скаржилися мешканці Одинцово (адміністративний центр Одинцовського району Московської області), а також гучно було у місті Апрелєвка (у Наро-Фоминському міському окрузі Московської області) та у місті Звенигород (теж у складі Одинцовського району). У регіоні на тлі цих вибухів начебто фіксували безпілотники, які пропагандисти вже ствердно назвали українськими. Крім того, в "Росавіації" заявили про запровадження у московському аеропорті "Внуково" так званого плану "Килим" начебто через повітряну загрозу. Росмедіа повідомляють, що було затримано на виліт 14 рейсів, та 20 - на приліт. У мережі з'явилася інформація про пошкодження будинку у ЖК "Міракс Парк" на південному заході Москви, який начебто зачепив безпілотник. У Москві в ніч проти 28 травня пролунали вибухи на тлі атаки безпілотників. Унаслідок удару в Зеленограді виникла пожежа на території технопарку, пошкоджено будівлю. Під ударом було підприємство по розробці дронів "Кронштадт". На сайті підприємства вказано, що воно розвиває власні інженерні та інформаційні технології в безпілотній індустрії.

Про це повідомила пресслужба МінекономікиЯк розповіла перша віцепрем’єр-міністерка України – міністерка економіки України Юлія Свириденко під час виступу на конференції "Освіта нової України", в наступному навчальному році уряд планує збільшити державне освітнє замовлення за такими фаховими напрямками: Інженерія, виробництво та будівництво – 27,6%Освіта – 15,8% Інформаційні технології – 13,4% Безпека та оборона – 7,6%Сільське, лісове, рибне господарство та ветеринарна медицина – 6,7% Збільшення державного замовлення на низку технічних та освітніх спеціальностей зумовлено ситуацією на ринку праці. Зокрема, держава робить акцент на навчанні тих навичок, які будуть потрібні під час масштабної післявоєнної відбудови. "Нині на ринку бачимо структурне безробіття, коли є вакансії і є шукачі роботи, але вони не відповідають запиту одне одного. Український бізнес називає дефіцит кадрів проблемою номер один. Тому розвиток освіти, якісна профорієнтація та розбудова системи навчання і перенавчання є пріоритетом. Наша задача як держави створити умови, щоб молодь мала ті навички, які нині потрібні на ринку праці", – наголосила Юлія Свириденко.За її словами, зараз є запит саме на фахівців технічних спеціальностей, тому уряд корегує державне освітнє замовлення.Для тих, хто хоче змінити фах, Кабмін пропонує програми для перенавчання. Українці можуть отримати ваучери на суму до 30 тисяч гривень на перенавчання за тією спеціальністю й у тому навчальному закладі, який оберуть самостійно."Реформуємо також центри профосвіти для дорослих. Залучаємо до цього бізнес. У всіх ЦПТО у нас в наглядову раду вже входять підприємці, які допомагають корегувати навчальні курси під запит ринку. Підготовка фахівців – це відповідальність не лише держави, але і бізнесу. Я вважаю, що гарною практикою є також дуальна освіта, коли студенти можуть поєднувати навчання і роботу", – додала Юлія Свириденко.В оновленому трудовому законодавстві, як планують, буде впроваджено поняття учнівського трудового договору, завдяки чому студенти зможуть і навчатися, і працювати легально. Також студенти, які навчаються дистанційно, зможуть брати додаткові оплачувані відпустки. Зараз вони доступні лише для студентів вечірньої й заочної форми навчання.Дослідження показало, що ріст кількості запитів на навчання українських абітурієнтів за кордоном сягнув 30%. Зокрема, кількість українців, які вступили до австрійських університетів, зросла на 60% з 2021 року. Натомість міністр освіти і науки України Оксен Лісовий зазначив, що тенденція виїзду учнів за кордон після 11 класу простежується, але вона не є масовоюЗ 1 травня у Львові почала діяти програма перенавчання ветеранів, ветеранок і членів їхніх сімей, які перебувають на реабілітації. Учасники проєкту можуть спробувати себе у різних сферах діяльності – від зварювальника до перукаря. 

Старий світ, в якому ми жили до 2022 року, світ цивілізації, світ європейський більшою мірою. Західний світ - він досі існує чи він уже перестав існувати і є лише якась ілюзія, тінь того, чого вже нема?Категорично цей світ не існує, його немає. Я висловив це в цій книзі, у ній є розділ, який називається "України №1, яку ми будували з 1991 року, немає". Є держава, але тієї України немає і вже не буде. І нам треба побудувати Україну №2 – це гасло цього розділу. Але це тільки що стосується України. Я хочу сказати, що в глобальному вимірі той світ, в якому мільярди людей звикли існувати, - світ більш-менш унормованих міжнародних стосунків, більш-менш безпеки, глобалізації, мільйони, мільярди людей подорожують, - він скінчився, на жаль, його немає.Але люди консервативні. Ми часто живемо в ілюзіях і за інерцією думаємо, що там залишилося, - ні, усе. Я можу це сказати, тому що я, як киянин, народжений у цьому місті 90 років тому, зустрів Другу світову війну тут, у Києві, у 1941 році. Я пам'ятаю прекрасно той день. І я зустрічав перемогу 1945 року теж тут, і прекрасно розумію: ми повернулися з Росії в 1944 році до Києва зруйнованого, ми ще зберігали пам'ять попередню довоєнного Києва, а його вже не було, уже все змінилося. І люди змінилися, і обставини, і саме місто.Його не було ні фізично, ні ментально, ні психологічно.Його не було ніяк. Почалося нове життя. Я називав окупації Києва: окупація більшовиками, окупація передвоєнна, воєнна - це німцями, вермахтом. Потім знову сталінська окупація - і вона, зберігаючи ті риси тиранічної червоної імперії, уже була інша, і все було інше.Ментальність людей - це неймовірні процеси. Я це бачив вочевидь, тому можу стверджувати, що зараз ми перебуваємо в новому стані і нам доведеться подумати, як цей новий світ побудувати, нову державу. Тому що ми любимо цю державу, ми любимо нашу країну, звичайно, але, відверто кажучи, ми ж розуміємо, що держава була побудована на корупції, держава була несправедлива до багатьох людей, політична корупція тут царювала, держава трималася на олігархах.Юрій Щербак, фото: radiosvobodaЯкщо ми повернемось до цього стану, ми не витримаємо - Україна не витримає конкуренції шаленої, яка буде в другій половині XXI століття.Чи є у світі люди - мислителі, політики, лідери думок, які взагалі бачать конфігурацію нового світу? Чи, можливо, він уже є в них у головах, просто ми ще цього не знаємо?Ви людина, що безпосередньо брала участь у цьому процесі, який називався "позбавлення України третього у світі ядерного потенціалу". А чи не подумали американці, що після розпаду Радянського союзу Україна рано чи пізно повернеться до складу СРСР (у принципі, про це говорив і Єльцин, це не було якимось великим секретом), і вони спробували максимально зменшити ядерний потенціал Росії і Радянського союзу, можливо, в перспективі майбутнього за рахунок України. Чи була така мотивація у Штатів?Ні, у них була мотивація залишення Радянського Союзу горбачовського типу. Це абсолютно достеменно я знаю, бо я тут був тоді в центрі цих політичних процесів. Мені розповідали такі люди, як Строуб Телботт. Він був другою людиною, другом особистим Клінтона, і він брав участь у цих процесах. Що було величезною ілюзією і помилкою Сполучених Штатів - вони весь час живуть в ілюзіях. Це країна ідеалістична, яка не розуміє багатьох процесів - відверто треба казати.У них було гасло тоді, коли я був послом у Вашингтоні, - Russia First. Вони мене викликали щотижня, я ходив, як на роботу, в Держдепартамент, у Раду національної безпеки, - вони мене навчали, казали: от дивіться, пане после, у Москві такі процеси, така демократизація. Вони повірили, що ліквідація комуністичної системи - це ліквідація тої Російської імперії, імперії зла, яка від часів Івана Грозного є величезною негативною, чорною силою. Вони в це повірили, потім уже Клінтон визнав це. Вони в той час перед розпадом Радянського союзу божевільно боялися, що ядерна зброя залишиться в руках так званих націоналістів. Це ж Буш закликав тут, у Києві, проти такого націоналізму самовбивчого, і що буде це погано дуже. Тому вони всіма силами підігравали Росії, аби забрати в нас ядерну зброю. Була навіть така ідея, і це серйозно обговорювалось, що вони могли провести спільну військову операцію десантну - Сполучені Штати і Росія - з окупації наших пунктів, де була ядерна зброя.Це при тому, що українська армія тоді налічувала приблизно мільйон військовослужбовців. У нас була Національна гвардія тоді, наскільки я пам'ятаю, і ми мали величезний арсенал бронетехніки, артилерії, авіація була, стратегічні бомбардувальники. Тому я думаю, що, якби вони на це зважилися, це була б війна значно більша, ніж та, що потім сталося.Я не певен, чи президент Кравчук дав би, я думаю, що блискавична операція з окупації цих західних українських міст, де зберігалася ядерна зброя, могла пройти. Але тоді, ви ж розумієте, з чого ми виходили, - усе ж починалося з Декларації про незалежність України. Там комуністи грали роль - націонал-комуністи, інша така категорія, і націонал-демократи. От коли вже була сформована формула, Іван Федорович Драч, великий український поет, але далеко не великий політик, сказав: "Давайте впишемо, що ми відмовляємося від ядерної зброї".Іван Драч, фото: umolodaЦе було сказано ніби в протидію доктрині радянській, що ми погрожуємо ядерною зброєю. І що ми нейтральна країна - це було вписано. Це трагедія, тому що потім Путін, росіяни всі на цьому грали весь час.Чорновіл був проти того, аби віддавати.Чорновіл був проти, але він тоді не був у центрі тих політичних процесів.Ці проблемні питання, які обговорюються і зараз, - якби Чорновіл, якби не віддали ядерну зброю. Якбитологія - це не наука, але ці теми дуже важливо обговорити, щоб закрити ці питання. Зараз такий час, коли треба говорити про непрості запитання і принаймні їх закривати або залишати відкритими й далі дискутувати. Україна - я не кажу українці, я не кажу я, ви, наші колеги, люди, які завітали до книгарні, винні в тому, що Путін вторгся повномасштабно в Україну?Ні в якому разі, це абсолютно визнана міжнародна формула: дві сесії ООН назвали це "нічим не спровокована агресія". Давайте комплекс меншовартості і нашої вини в цій війні відкинемо, тому що це чорна путінська пропаганда.Це нав'язана роль жертви.Ми абсолютно є віктимним об'єктом, тобто жертвою тої агресії. Вона не була спровокована. Вона тільки викликана маячними, божевільними теоріями російського фашиста Дугіна, який вплинув на Путіна, і почалася агресія.Ковальчука також.Переходимо до питання, яке зараз актуальне для українців: що далі? Ми чули коротку викладку розмови Путіна і Трампа. Ми дорослі люди, ви досвідчена людина, значно досвідченіша, ніж я. Ви значно більше знаєте і маєте досвід у політиці, в дипломатії, добре розумієте, що те, що було озвучене в пресі, - це навіть не п'ять відсотків із того, про що говорили Трамп і Путін. Ця розмова була досить серйозна, я думаю, конкретна і не завжди компліментарна, - мені здається.Але за фактом ми зрозуміли, що до перемир'я не домовилися, санкції Ліндсі Грема, найпекельніші, Трамп застосовувати наміру не має і якихось дій робити, які б вибили фінансові підпірки з-під путінської мілітарної машини й позбавили його можливості фінансувати війну, бо воювати він може вічно, теж. Питання лише можливості фінансувати війну теж не ставилося. І ми залишаємося зараз у ситуації невизначеності.Говоримо про 30-денне перемир'я, про можливу зустріч Зеленського і Путіна, але глобально що буде далі - ми не розуміємо. Війна триває, ресурси, допомога, підтримка - ну, ніби є, але знову ж таки ми не розуміємо, що далі. Що ви розумієте про ситуацію, де ми є і які можливі варіанти розвитку подій ви бачите?Пам'ятаючи про те, що ви сказали, власне, нас, українців, звичайно, насамперед цікавило, що буде з війною. Але я хотів, щоб ми ширше вийшли за рамки цього питання. Значить, ця розмова, яка відбулася між Трампом і Путіним, є геополітичною катастрофою для світу. Якщо все піде так, як було закладено в цій промові.Справа в тому, що під час цієї розмови Трамп, абсолютно виглядаючи слабким, нерішучим, просто партнером Путіна, який підігравав кривавому диктатору російському, звів Америку з п'єдесталу країни, як вони кажуть, кришталево чистого символу демократії, лідера демократії. Америка впала.Фото: gettyimagesІ головного захисника демократії.І головного захисника. І я скажу, що всі мої ідеали, моєї сім'ї, мого батька, під час війни який мені казав, що все, ми мріємо, що будемо з Америкою. Взагалі ця лінія проамериканська почалася від Михайла Грушевського. Він сказав, що Україна повинна дружити з Америкою. І все це впало під час цієї розмови. Трамп звів Америку. Я не знаю, коли вдасться Сполученим Штатам знову піднятися, я сподіваюся, я вірю, я хочу вірити, але те, що сталося, - це геополітична катастрофа. Світ позбавлений лідера, наймогутнішої країни економічно-мілітарного світу, яка стала союзником зони темряви і "материка зла". Материком зла я називаю, не віссю, а материком - це дуже важливо.Тут теж є розділ присвячений об'єднанню Росії, Китаю, Корейської Народно-Демократичної Республіки і Ірану, які об'єднані одними кордонами і мають спільні геополітичні інтереси.Давайте просто порахуємо ресурси цих країн. Я зараз не кажу про внутрішній валовий продукт. Я розумію, що Китай лідирує серед цих країн по внутрішньому валовому продукту. З іншого боку, у Сполучених Штатах Америки лише один штат Каліфорнія входить в п'ятірку найпотужніших за ВВП у світі, він випереджає такі країни, як Японія.Штат Каліфорнія на четвертому місці у світі. Штат Техас має ВВП більше, ніж багато розвинених країн, але ми розуміємо, що ці країни - це величезні ресурси, особливо Росія і Іран, Китай також певною мірою.І тут питання виникає Європи, Європейського континенту, європейської цивілізації, перш за все, західної цивілізації.Я якраз писав нещодавно про це в соціальних мережах - що треба згадувати, хто зупиняв можливі катастрофічні події в історії (у VIII столітті битва при Пуатьє, коли були зупинені магометани, у XVII столітті, коли була зупинена турецька навала на Відень, на початку століття, в кінці століття, у 1618-му, потім 1621-й, потім 1683-й. І це була Європа.І тут питання в тому, чи Європа здатна сьогодні прокинутися і знову стати мілітарною силою і стати на захисті західної цивілізації, західних цінностей. Чи не буде вона грати ту саму роль, в яку намагається грати Трамп, - умиротворення Путіна, як то кажуть, аби не гірше?Європа на сьогодні, в принципі, фрагментована. Вона залишилася на самоті. І те, що американський отой могутній "танк" був головним, а за ним ішли ті європейці, які не хотіли викладати гроші на оборону, - тепер все це скінчилося. Європі треба прийняти виклик Росії і "материка зла", за яким стоїть Китай - дуже важлива постать, дуже-дуже похмура постать.І зараз я бачу якусь надію в тому, що ці країни, а це могутні країни - Німеччина, Великобританія, Франція, Польща об'єдналися. Оце коаліція великої волі, і сили, і надії, які хочуть допомагати Україні.Звичайно, все ж таки європейські мудрі політики зрозуміли, що Путін - це величезна екзистенційна загроза не тільки для України, а й для Європи. І на цьому він не залишиться.Вони зараз особливо - я знаю, я весь час польськими подіями цікавлюся і живу в тих подіях, знаю все це, наскільки там вони дуже занепокоєні тією війною, що відбувається тут, в Україні, бо вони вважають, що це їхня війна. І це так є, Польща - прифронтова держава. Але вони бояться удару Білорусі і російських військ на Сувалки. А Сувалки - це знаменитий коридор, 100 км здається, по території Польщі до Калінінграда. Між Литвою по кордону іде лінія ця. Я хочу нагадати, що свого часу Маршал Жуков, плануючи превентивний удар Радянського союзу проти Німеччини, який не відбувся, Сувальський коридор назвав головним для просування Червоної армії на захід.Google mapsІ оцей причілок такий, цей коридор - це дуже вузьке місце. Вони туди зараз збільшили набагато кількість польських військ. Вони туди нагнали бойову техніку, вони бояться прориву там. І весь час Естонія - ну, ви ж розумієте, що там цей міст і там багато росіян в Естонії - вони бояться початку гібридної війни. НАТО може не відреагувати – НАТО зараз у стані грогі, як боксер після потужного удару.Фінляндія, яка лише вступила в НАТО, але…Фінляндія - це наш надійний друг, тому що багато в чому історія України і Росії нагадує їм зимову кампанію 1940 року, коли Фінляндія чинила опір. Я дуже цікавився цією історією і пригадую, що Маннергейм навчався разом і був другом Скоропадського. Вони служили разом, разом обидва стали генералами. Це дуже цікаво. Маннергейм був у Києві кілька разів. Варто було б знайти і найменувати вулицю Маннергейма. Це тверді люди.Друга країна, я її добре знаю, - Норвегія, яка, маючи спільний кордон із росіянами, дуже тверду політику проводить щодо України та її підтримки.На морі й на суші.Так. Це ж найбагатша країна світу.Казав Дональд Туск, якщо я не помиляюся, мовляв, давайте згадаємо, що нас, європейців, - 550 мільйонів - це членів Європейського Союзу. Ви сказали: Франція, Німеччина, Британія, Польща. Британія плюс-мінус 80 мільйонів, Німеччина плюс-мінус 80 мільйонів, Франція плюс-мінус теж десь 80 мільйонів, це вже виходить 240 мільйонів, Польща 35, там з українцями, можливо, під 40 мільйонів. Це виходить десь 280 мільйонів населення. Росія - плюс-мінус 130 мільйонів якщо в них є, це дуже добре. Просто треба це говорити європейцям: друзі, дивіться, вас лише кілька країн – а вас уже вдвічі більше, ніж росіян. Плюс є ще 20 мільйонів українців, з них мільйонна армія, яка пройшла такі пекла боїв, які не купиш нічим.Але кількість населення нічого не відіграє, якщо немає політичної волі. А вони не хочуть воювати. Звичайно, німецький бюргер за фрау Меркель, яка була агенткою Штазі і була на серйозному зв'язку з Путіним, прекрасно пив...А вже розкрито, що вона агентка Штазі?Я читав документи, яким вірю. Я просто дуже добре знаю історію ГДР, я там часто бував і уявляю собі. Німецькі друзі мені казали: вона ж була комсомолкою там, а батько її був головою пасторської якоїсь асоціації, але їздив весь час на Захід. Він був агентом Штазі - знайдені документи. А щодо неї я не знаю, чи є. Думаю, що є.Путін та Меркель, фото: gettyimagesІ от, уявляєте, той бюргер пив холодне пиво, дешевий газ ішов із Росії, і він повністю був як під наркозом російським. І, звичайно, там ще був один комплекс - я його назвав "комплекс Сталінграду". Німці після Сталінграду морально були просто зруйновані на два, на три покоління. Вони стали найбільш пацифістичною нацією в Європі й у світі. Вони навіть не думали про те, і я подумав: боже мій, яка... Ви уявляєте собі? Я прекрасно пам'ятаю німецькі "тигри", танки - я лазив по них, - "фердинанди", усю цю техніку могутню німецьку, але ніколи не міг подумати, що я благословлятиму німецьку техніку тепер, яку нам передали і яка захищає нас, яка бореться з російськими агресорами.Це отака зміна неймовірна, коли та країна, яка оголосила, що вона бореться з нацизмом, Росія, - вона стала нацистською країною. Оце книжка, присвячена цьому питанню - корінням і витокам російського рашизму.Етимологія рашизму.Так. Але ми вирішили зробити доволі сміливий крок. Тут серйозний текст, я досліджував усе явище рашизму. Воно унікальне, тому що всі явища негативні не мають національної приналежності. От скажімо, антисемітизм - ви ж не скажете, якої приналежності.Євреїв виганяли з Іспанії, з Англії.Так. Ясно, що це міжнародне явище. Нацизм – немає такого, що це німецький  нацизм. А тут рашизм від слова "Росія". Приклеївся цей, дуже вдалий, термін, який навічно, я думаю, за ними залишиться. Ми вирішили цей текст ілюструвати малюнками блискучого художника-карикатуриста Кустовського. Тут серйозний текст про те, що таке рашизм і всі його похідні й усі його проблеми. І тут же ідуть карикатури, дуже влучні. Це треба дивитися, це на гурманів, які дуже люблять.У книгарні Readeat уже є ці книжки і в інших.Я думаю, я сподіваюсь. Учора лишень була презентація цієї книги, так що, я думаю, що вона піде. Вона дуже гарна і як пам'ятка, мені здається, дуже важлива.Перш ніж ми перейдемо до розуміння майбутнього й узагалі здатності еліти української це майбутнє формувати, бо люди завжди здатні робити неймовірні речі, коли…Що ви елітою називаєте українською?А от ви зараз поясните. Ну, нехай це буде політична еліта, бо люди завжди здатні робити неймовірні речі, коли їх хтось за собою веде. Це як лівонська війна, яка тривала 30 років, а коли королем Польщі, Речі Посполитої став Стефан Баторій, він цю війну завершив на користь європейців. Питання лідера - воно дуже важливе. Мартел у Франції у VIII столітті, Карл Великий - тобто завжди має бути лідер.Але я хотів би от про що запитати. Якщо брати за основу відому формулу, що "політика - це продовження економіки, а війна - це політика іншими методами", чи бореться Росія за світ, де фактично панують енергоносії, такі як вуглеводні, нафта і газ? Бо в цьому світі їй комфортно, запаси вона має величезні, а зміни у світі можуть її фактично вивести за межі цивілізації, нормального існування і нормальної можливості заробляти гроші, зберігаючи абсолютну диктатуру у своїй країні і виснажуючи надра.Чи є ця війна також війною проти майбутнього технологічного прориву, зміни взагалі економічних стосунків і винайдення якихось нових можливостей, тому що "так нам жити зручно і ми хочемо залишити такий світ зручний"? До речі, і Китаю такий світ зручний, і Ірану. Тому що попри всі технологічні прориви, ми розуміємо, що фінансування ключове - це енергоресурси і загалом це надра.Я думаю, що те, що ви кажете, - це порівняно невеличкий фрагмент тої сили чорної, яку представляє Росія і заради якої веде війну. Не заради енергоносіїв, хоча дійсно їм треба продавати газ, нафту, це зрозуміло, але не це головне.Головне те, що Росія пішла ва-банк в лиці Путіна, тому що його ж попереджали багато політиків не починати цю війну. Він вліз у війну, з якої виходу він не має, не знає. І він не переміг і не переможе. Але логіка тої ситуації, в якій перебуває Росія, - продовжувати війну і розпочинати війну проти Європи.Іншої логіки в них немає. І їх, звичайно, тихо підтримує Китай, спільний кордон. Ви подивіться, який масив материка: спільний кордон із Кореєю, спільний кордон з Іраном. Там ще кілька країн уже примикають до цього "материка зла". І Росія веде відчайдушну боротьбу за минуле, вона тягне нас. Зараз узагалі тенденція світу повертатися в минуле.Фото: gettyimagesМи на переломному моменті перебуваємо. Я дуже люблю кіно, кінематограф, дивлюся багато фільмів і серіалів. Для мене таким знаковим є серіал "Гра престолів". Ми повертаємося туди. Де гра без жодних правил, де насильство, де злочини всякі, де зради - усе повертається в минуле, у середньовіччя. І Росія нас штовхає до минулого. Тому нам треба готувати проєкт майбутнього України й для світу. А у нас є такий проєкт, як ви думаєте?На Netflix я нещодавно бачив серіал, по-моєму, він називається "Черчилль на війні". Черчилль розумів, що якби вторгнення сталося в 1940 році в червні, як планував Гітлер, він говорив про те, що "навіть якщо ми будемо окуповані", не казав про перемогу - він розумів, що так може статися, але так не сталося. А потім Гітлер напав на Радянський союз, і Британія вела в основному війни на морі і в повітрі і фактично вистояла. Британія розуміла в той час, що важливо було вижити. Потім вона, звичайно, брала активну участь у логістичних шляхах для доправлення ленд-лізу зі Штатів до Радянського союзу. Україна зараз має, напевно, тверезо говорити, що нам треба вижити, хоча слова про перемогу, розпад Росії теж лунають.Який має бути зараз ключовий меседж від політичної еліти - номінальної, формальної, реальної політичної еліти до суспільства? Який реальний меседж, виходячи з того, що ми реально маємо, які в нас є ресурси, на що ми можемо реально розраховувати? Тобто якщо в мене зараз, скажімо, у гаманці є 500 гривень, я можу розраховувати на ці 500 гривень.Ви багатий дуже. У мене немає.Я не можу розраховувати на 3000 гривень зараз, бо в мене їх немає. Можливо, мені хтось їх дасть, а можливо, не дасть. Тому ми розраховуємо на те, що в нас зараз є. І от, виходячи з цього, який має бути меседж? Ми маємо вижити, зберегтися як незалежна суверенна держава, з правом ведення зовнішньої політики, зі збройними силами, можливістю і здатністю себе захищати, провадити зовнішні торговельні відносини? Чи ми далі маємо говорити про те, що ми маємо розвалити Росію, перемогти і що таке перемога? Ну, бо люди мають чітко розуміти, за що ми зараз б'ємося реально.Є така гумористична формула: журналіст Бабченко з ізраїльським автоматом на башті американського танку їде по Красній площі - і це символ нашої перемоги. Це абсурд і цього не буде. І ніякого параду перемоги в Москві не буде. Це перше. І треба це зрозуміти.Друге: ця війна настільки екзистенційна для нас, що те, що виставляє зараз Путін - усіма силами схиляє нас до капітуляції, - кожен українець повинен зрозуміти: капітуляція – і це місто прекрасне вмре і загине. Українці будуть винищені, вивезені у Воркуту, в інші табори в Росії. Будуть страшні процеси.Нам треба всіма силами сконцентруватися і не піддатися на капітуляцію і зберегти державу. Я розумію, я не такий прекраснодушний оптиміст, щоби кричати, що… Так, я знаю, що ми переможемо, моя книжка називається "Перемога - поразка України". Я вам покажу. Але справа не в тому - справа в тому, що ми повинні зберегти державу і перед нами стоїть можливість жахливого Брестського миру з жахливими втратами. І нас спонукає Трамп до цього. Ми повинні зрозуміти, що перед нами стане дилема, яка стала перед Леніним і Троцьким. Троцький заперечив мир і сказав: "Ні війни, ні миру", Ленін боровся за державність, за ті залишки, і він був правий.І нам треба думати про те, щоби державу зберегти. Не буде української держави - нас не буде, не буде народу, не буде культури, мови, нічого не буде. Оце треба зрозуміти. Це один із найпотужніших меседжів. Влада, по-моєму, взагалі не має комунікації з суспільством.Ну, я не буду тут займатися політичними всякими справами, але просто зауважу це. Я збоку спостерігаю, маю дуже багато джерел інформації, тому що відстежую українські - звичайно, всі ті, яким я довіряю, - джерела, ізраїльські щодня моніторю, польські, безперечно, американські і так далі. Тобто можу скласти собі об'єктивну картину, збоку видніше. І друге: звичайно, нам треба думати про майбутнє, про те, як ми будемо існувати в цьому світі після війни. Не зважаючи на те, які будуть умови.Ким ми будемо? Чи знову станемо ахметовським придатком, щоб продавати безкоштовно метал і все, і на цьому вся наша економіка, ну, і на аграрних питаннях. Ні. Або ми перебудуємо Україну так, що вона стане потужною в мілітарному сенсі дуже серйозно. Бачите, що в нас зараз із дронами робиться - ми попереду йдемо. Це дуже важливий компонент. І друге - це, скажімо, технології інформаційні і штучний інтелект.Ми повинні стати передовою нацією. А для цього треба поміняти формулу й зміст тої державності, про яку я казав - Україна №2 повинна зробити висновки з існування України №1 і побудувати нову державу.Ви казали про Брестський мир, хоча тоді це подавалося в принципі як успіх, як перемога певною мірою, бо Україна залишалася як держава, так?Так, Україна, в принципі, виграла – важко, ціна була непроста, але ми виграли, нас визнали як світову державу.Індія і Пакистан, де розгорівся конфлікт на Індостані, уже домовляються про розведення військ - тобто не спалахнуло. Ізраїль - там своя історія, воно на Близькому Сході це буде, але все одно це не така гаряча війна, яка була нещодавно тут, у центрі Східної Європи, фактично вона не зупиняється. Тобто, ми маємо розуміти, очевидно, що якби це залежало лише від України і Росії… Ну, Росія хоче воювати, вона хоче просто знищити Україну, ми розуміємо.Але Індія і Пакистан? Пакистан теж є фактично великою мірою залежний від Китаю. Не скажу, що це проксі, але багато великою мірою залежний. Там є своя історія - але там домовилися. А тут уперто нищаться міста, території, виснажуються ресурси, виснажується суспільство, і воно триває, і триває, і триває, і триває. І ти десь починаєш розуміти, що, очевидно, тут питання не лише в Україні і Росії. А в чому ще питання? Чому ця війна підтримується з боку Росії, перш за все, - ми обороняємося, ми не можемо не підтримувати, тому що ми інакше не виживемо. Чому війна підтримується тими, хто підтримує Росію?Питання перш за все в тому глобальному розколі світу, який відбувається на наших очах. Світ був єдиний, і ви пам'ятаєте ті часи, коли прекрасно Китай червоний і Америка співпрацювали. Китай був майстернею, чи заводом, для Сполучених Штатів. Там навіть прапори американські були китайського виробництва - і нікому нічого це не заважало. Це був такий світ минулого, якого вже немає і не буде. Зараз іде розкол.Я не виключаю, що буде дві організації Об'єднаних Націй - північна і південна. Я не виключаю, що, по-перше, всі ці інститути часів Другої світової війни, отого ялтинсько-потсдамського миру, будуть ліквідовані, вони вже застаріли. І буде щось нове, ну, може бути світ розколотий на дві частини. Бо світ тиранії, світ авторитарної системи - такої, як у Китаї, в Ірані, в Росії, - він хоче перемагати, він хоче диктувати свої умови.Трамп мав величезну історичну можливість поставити Путіна на місце. Він міг відділити Путіна з його параноїдально-маніакальними ідеями, тому що Путін багатьом заважає і в Росії, бізнесу насамперед. Трамп міг ізолювати його, так зробити, щоб бізнес би потім прибрав Путіна заради якоїсь мирної розв'язки. І це було б непоганим рішенням.Фото: gettyimagesТрамп пішов назустріч Путіну. Трамп фактично посилив війну цю, він підлив оливи до вогню і ми не знаємо, чим це все скінчиться. Взагалі моя ідея, що зараз іде Третя світова війна. В нас вона реально гаряча. В глобальному світі вона вже в різних іпостасях існує і розвивається. І не вистачає, на щастя, не дай боже, якщо так станеться, якогось остаточного вибуху, коли почнеться вже глобальна бійня, і може проєкт людства закінчитися на цьому. Ми стоїмо перед величезними викликами. І сьогодні від української еліти, якщо вона є, то хто поведе, хто лідер, куди нас поведуть, чим? Якщо буде так, що буде перемир'я і на другий день знову хороші русскіє з'являться, російська мова знову спалахне тут в Україні, і ми ніби зробимо вигляд, що нічого не було, - це буде наш крах.Я чітко розумію, що сучасна Росія - це вже останнє проявлення оцієї Московії, народженої ще якимось Калитою, чи Василієм III, чи кимсь ще. Це вже остання така найогидніша її проява. Порівнювати Росію зараз і Росію навіть кінця XIX століття неможливо, тому що це просто вже карикатура - там ні культури, нічого нема взагалі.Але чи Путін дійсно настільки знекровив, вичистив все цивілізаційне, якесь розумне, хоч мінімально спраглих до якихось змін на Росії, що ця Росія, як би їй ці заклепки не забивали, вже не рвоне? Це вже все, це вже істота така, державне утворення, яке вже не те що не рвоне - воно якщо і рвоне, то лише саме себе лайном заллє.Це дуже складне питання. Я не маю відповіді. Усі наші ілюзії ви пам'ятаєте: почнеться війна, росіяни знесуть Путіна, оскільки неможливо це все, - ми ж вірили, що це неможливо. І тепер ми переконалися, що глибинний народ 85% підтримує Путіна. І тому важко сказати, що відбудеться якась там смута чи бунт, але я вірю, що там процеси підуть руйнівні. Росія не зможе після цієї війни оговтатися. Все одно вона програла цю війну. Незважаючи на якісь тактичні перемоги, захоплення наших територій і так далі, вона програла за великим рахунком цю війну. Вона вже довела, що вона безсила, і що збройні сили слабкі, і так далі. І тому, звичайно, я думаю, що там почнуться процеси - можливо, не одразу. Але це як ланцюгова реакція - повільно, повільно, а потім буде вибух.Так що я з вами тут можу погодитись. Але нам треба думати про Україну. Бо ви знаєте, якщо там почнеться щось типу громадянської війни, мільйони людей підуть на нашу територію - біженців російських. І нам треба вже й про це подумати. Нам просто треба будувати ту лінію ізоляційну на кілька десятків років від Росії, як від джерела чумної інфекції.Ми зараз у такій точці сингулярності, коли може статися вибух, і як воно далі буде, невідомо напевно. Один історик відомий сказав дуже добре, що російському народу (не російському - московському народу, це ще в часи царату) простіше уявити Московію без народу, ніж Московію без царя. І психологію цих людей треба розуміти. Я придбав собі книжку "Як зрозуміти Росію", я вважаю, що кожному треба читати ваші книжки.Яким ви бачите - і це має бути відчуття ваше, яке з досвіду виходить, з вашої душі, з вашого розуму і розуміння ситуації також - на найближчу перспективу або на середньострокову майбутнє України і місце України в новому світі?Перш за все, Україна себе затвердила вже як одна з провідних країн світу. Я колись написав книгу "Україна в епіцентрі світової історії". Ніхто тепер не має права казати з позиції нашої упослідженості, нашої меншовартості, що от ніхто у світі не знає Україну - знають в усьому світі абсолютно, від Африки до Аляски - всюди знають Україну. І це дуже важливо.Нам треба буде зберегти цю роль України як фронтира, як тої країни, яка протистоїть тій навалі орків, чумній цій інфекції, як було під час монголо-татарської навали. Нам потрібно Україну залишити як важливий компонент європейської безпеки, без якої не можна буде існувати. І нам важливо залишити Україну демократичною, щоб вона насправді стала європейською. Нам ще дуже далеко до європейськості, але в нас є, звичайно, прогрес, і ми повинні затвердити оцю нову Україну, яку я називаю "держава №2", ми повинні будувати сьогодні вже в планах і провести широкі дискусії громадські. Це дуже важлива передумова.У Писанні є слова про Люцифера, що зійде й поставить престол свій на краю півночі. Я собі подумав: ну, я тепер розумію, де стоїть престол Сатани, - очевидно, на краю півночі, там, де Росія. Тому що іншої, ніж оця якась метафізична, інфернальна, природи цієї держави для мене немає. Тоді ми маємо бути природою світла, а світло завжди долає темряву. Дякую за те, що ви це світло несете. 

Дослідники створили цифрову реконструкцію середньовічних доріг Англії та Уельсу, відкривши те, як на них вплинула давньоримська інфраструктура. Застосувавши сучасні географічні інформаційні системи (ГІС) до рідкісної карти XV століття, вчені дослідили, як розвивалися маршрути подорожей після падіння римської Британії.

Як технології та системні кроки допомагають зупинити "сірий" імпорт - коментар юристкиСучасні технології, онлайн платформи та маркування допоможуть боротися з "сірим" імпортом. Важливо проводити інформаційні кампанії та моніторинг онлайн-продажів.

Еспресо детально розповість, про 17 санкційний пакет Європи та новий список Великобританії, які ввели незадовго після відмови Путіна безумовно припинити вогонь до перемовин у Стамбулі. Найпотужніший удар по "тіньовому флоту" Росії та способах відмивати путінські гроші: 17 санкційний пакет ЄСОстанній список обмежень від Європейського Союзу можна впевнено називати найбільшим переліком, покликаним боротися з танкерами під "тіньовими" прапорами. Санкції цього разу ускладнять пересування для 189 кораблів, які займаються перевезенням російської нафти. Відтак станом на сьогодні обмеження торкнулись 342 суден. Для порівняння, організація S&P Global Commodities at Sea & Maritime Intelligence Risk Suite у листопаді 2024 року виявила 889 танкерів з максимальною вантажністю на понад 27 тис. тонн, які ймовірно використовувались для перевезення нафти, що підпала під санкції.Нафтовий танкер Eagle S стоїть на якорі біля порту Кілпілахті в Порвоо, у Фінській затоці, 7 січня 2025 року, фото: Getty ImagesЧитайте також: Тіньовий флот Росії: чи існують кораблі-привиди, чи це лише зручний фейк для прикриття поставок нафтиПроте цього разу, що не менш важливо, санкційного тиску від ЄС зазнали не лише старі кораблі, а й сама екосистема, за якої такі "шляхи" відкриті. Мовиться про судноплавні компанії, які залучені до обігу російської сирої нафти та нафтопродуктів. Ба більше, йдеться про установи, які зареєстровані та працюють в Об'єднаних Арабських Еміратах, Туреччині та Гонконгу.В межах протидії торгівлі енергоресурсами РФ також останній пакет вдарив по російській нафтокомпанії "Сургутнєфтєгаз", доходи якої пов’язують з прямим фінансуванням військових дій Путіна в Україні. Та в ЄС пригадали не лише про "тіньовий флот" й енергогігантів, а й про військовий "двигун" війни Росії з Україною – майже 50 суб’єктів, які постачають армії окупантів безпілотники, зброю, військову техніку та критичні компоненти до неї.І знову ж таки, "мапа санкцій проти РФ та КО" лише продовжує розширюватися, адже у контексті постачань військової техніки до санкційного переліку потрапили і 3 китайські компанії, білоруська та ізраїльська компанії, які за даними Євроради забезпечували Росію комплектуючими для БПЛА. Окрім того, ще на 31 закордонну компанію з Сербії, ОАЕ, Туреччини, В'єтнаму та Узбекистану, які експортують до Росії товари й технології подвійного призначення, наклали жорсткі обмеження. Читайте також: Сірий імпорт, "тіньовий флот" РФ та "загублені" вантажі: як Росія обходить жорсткі санкції після вторгнення в УкраїнуВартими уваги є і ще декілька пунктів, які націлені на боротьбу з розграбуванням культурної спадщини в окупованому Криму. Для прикладу, обмеження наклали на російський Державний історико-археологічний музей-заповідник "Херсонес Таврійський" та його керівницю, росіянку Єлєну Морозову. "Після анексії Криму музей активно займається руйнуванням української культурної спадщини, просуваючи проросійські наративи щодо культурного значення артефактів і місць розкопок, якими він опікується", – йдеться у санкційному списку ЄС. Своє місце в окремому списку мають і російські пропагандисти. Серед таких і оперативники російської військової розвідки ГРУ Алік Хучбаров та Ілля Бочаров, яких пов’язують з підривом демократичних політичних процесів в Естонії, і німецькі блогери Томас Рьопер і Аліна Ліпп, і африканські й турецькі медіакомпанії з прямими російськими зв’язками, і чеське онлайн-медіа "Голос Європи", яке поширювало узгоджену дезінформацію щодо України, Європейського Союзу та його держав-членів з метою підтримки зовнішньополітичних інтересів РФ. До речі, під санкції вже вдруге потрапив і Віктор Медведчук, однак цього разу за згаданий "Голос Європи" та ще одну пропагандистську сміттярку "Another Ukraine".Віктор Медведчук, фото: reutersСоюзники України серйозно взялись за боротьбу з "Тіньови флотом": Британія вводить черговий потужний пакет санкційТого ж дня, 20 травня, про новий пакет обмежень для Росії та пов’язаних з нею структур оголосила і Велика Британія. Цей перелік, згідно з пресрелізом, пов’язують з найбільшою в історії атакою безпілотників РФ на Україну.  Для початку, і Об’єднані Королівства знову вдарили по "Тіньовому флоту", який допомагає РФ обходити санкції та торгувати нафтою – ще 18 кораблів не зможуть ходити водами цієї країни та користуватися її портами. Дещо проривним можна назвати і те, що серед списку обмежень фігурують і Швейцарська транспортна компанія "Rhodania Shipping SA" та британець Джон Ормрод. І підприємство з Женеви, і громадянин Об’єднаних Королівств є учасниками схем із закупки старих суден та реєстрації їх як танкерів для перевезення підсанкційної нафти. Також санкції торкнулись і двох капітанів російських суден під "тіньовими" прапорами.Далі у списку стоять компанії, які прямо залучені до підтримки та забезпечення життєздатності російського військово-промислового комплексу. Підкреслюють,  що цього разу санкції наклали прямо на ланцюги постачання смертоносних російських систем озброєнь, включаючи ракети "Іскандер". Що цікаво, серед 12 компанії, які є переліку, перебувають і дві Шанхайські компанії. Іскандер-М, фото: wikipedia Власне велика увага у новому санкційному списку приділена і суто фінансовому сектору. Адже у ньому присутні аж 50 компаній, які допомагають країні-терористці обходи санкції та утримувати економіку на плаву. Тут і Фонд гарантування вкладів, і мережа валютних бірж, і реєстраційні та митні центри. На фоні цього у британському уряді додають, що російський ВВП скоротився в першому кварталі цього року, а економіка, що не пов'язана з обороною, вже деякий час стагнує. "Витрати на безпеку й оборону зараз становлять понад 40% федерального бюджету, і Путін був змушений підвищити податки й скоротити соціальні витрати, щоб продовжувати війну", – йдеться у повідомленні уряду ВБ. Також британці окремо виділили обмеження, які наклали на так звані московські Агентства социального проектирования. Останні, звісно ж, що за фінансування Кремля, здійснюють інформаційні операції, спрямовані на підрив суверенітету, демократії та верховенства права не лише в Україні, а й в усьому світі. Це компанія вже вдруге потрапила у санкційний список, проте цього разу Британія вирішила зосередитись на усіх її ланках, а не лише лідерах. Активізація боротьби з російськими нафтогазовими колонками та анонс нового, ще потужнішого удару по нихДуже важливо, хоч і не так помітно, що і ЄС, і ВБ задекларували чергову зміну "стелі" ціни на нафту. Це дозволить обмежити плату, яку Росія отримуватиме за своє "чорне золото" при його транспортуванні з використанням послуг G7, таких як страхування і доставка. Відтак йдеться про встановлення максимуму ціни у $60. Таким чином російська нафта вартуватиме не набагато дорожче від собівартості видобутку та логістики, сильно скорочуючи доходи військової машини Путіна.  Урсула фон дер Ляєн і Володимир Зеленський, фото: president.gov.uaЛегко помітити, що після чергової прямої відмови військового керівництва РФ від припинення вогню Європа та інші надійні союзники України доволі посилили не лиши свої проукраїнські заяви, а й діями стали доводити, що війну хоче припинити не тільки України. Тут і нещодавні київські заяви британського прем’єра Кіра Стармера про 110 "тіньових суден", проти яких вже готують обмеження, і цінові "стелі" на російську нафту, яку в майбутньому лише звужуватимуть та робитимуть жорстокішими, і вже анонсований 18 пакет санкцій ЄС, про який повідомили і президент України Володимир Зеленський, і голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. За словами посадовців, союзники, які вимагають від РФ миру, лише посилюватимуть тиск на військову машину та економіку агресорки. Читайте також: Трамп і Близький Схід: як американсько-арабська дружба створює проблеми Ізраїлю та допомагає Україні. Пояснюємо

Наталія Шаховська понад 20 років працювала в Інституті комп’ютерних наук та інформаційних технологій Львівської політехніки, де у 2018 році заснувала кафедру систем штучного інтелекту. Зараз Наталія стала першою жінкою, яка очолила університет. Також вона є авторкою понад 300 наукових праць, організаторкою міжнародних конференцій і воркшопів. Ми поспілкувалися з Наталією про перші кроки на новій посаді і про те, чому університети повинні переглянути свої підходи до підготовки студентів. А ще про збільшення кількості дівчат в IT, виїзд студентства за кордон, розвиток IT-освіти у Львівській політехніці та виклики штучного інтелекту для закладів освіти. «Нині у фокусі дрони та зелена енергетика». Про перемогу на виборах і перші кроки — Які першочергові завдання ви ставите перед собою на посаді ректорки? Насамперед провести повний аудит — як майна університету, так і всіх бізнес-процесів. Наступний крок — оптимізація документообігу. Тобто це зменшення паперової бюрократії та переведення процесів у цифровий формат, де це можливо. Плануємо запровадити електронний цифровий підпис і створити застосунок «Університет у смартфоні». Ще один важливий напрям — покращення інфраструктури. Почнемо із зон відпочинку для студентів, оновимо їдальню («Годівничку»), щоб зробити її комфортнішою для всієї університетської спільноти. Підтримуватимемо викладачів у написанні проєктів для залучення додаткового фінансування. Головний виклик тут — фінансування. Щоб запроваджувати нові процеси, потрібні ресурси, а їх доводиться шукати самостійно. Йдеться про кошти від наукових проєктів, підтримку від партнерів і випускників. Залучення додаткових коштів — один з найскладніших викликів, особливо для державного університету. — Чи плануєте щось конкретне вже зараз? Є нові напрями? Ми готуємося переглянути підрозділи, щоб об’єднати ті, які дублюють функції. Хочемо зробити структуру простішою й ефективнішою. Ці процеси не відбуватимуться миттєво, але потреба в оновленні — очевидна. Паралельно хочемо створити нові кафедри, які будуть відповідати на актуальні виклики. Наприклад, торік ми приєднали Академію друкарства, і це вже сприяло певних трансформаціям усередині структури. У майбутньому плануємо відкривати нові напрями й спеціальності. Нині у фокусі дрони та зелена енергетика. Це також означає зміни в організаційній побудові. — Ви згадували про застосунок «Університет у смартфоні». Чи вже маєте бачення, які функції він виконуватиме? Так, схожі рішення вже існують у світі, і навіть в Україні є певні спроби впровадження. Ми хочемо створити інструмент, який справді спростить життя і студентам, і викладачам: Для студентів — це насамперед зручний доступ до розкладу, оплата за проживання, перегляд навчальних предметів, рейтингів, повідомлень і важливої інформації.Для викладачів — можливість подавати відомості, заяви та інші документи в електронному вигляді, без потреби дублювати їх на папері. Плануємо представити готове рішення протягом півтора року. — Ви плануєте змінювати підхід до відбору та підготовки викладачів на посаді ректорки? Радикальні зміни у відборі викладачів запровадити складно — передусім через низьку оплату праці. Залежно від посади, наукового ступеня та вислуги років зарплатня викладача може становити 12-20 тисяч гривень. Складно мотивувати молодь приходити працювати в політехніку, тому ми постійно шукаємо способи, як зацікавити людей викладати: дати їм можливості для розвитку, участь у проєктах, стажування, академічні обміни. «Студенти повинні розуміти більш фундаментальні й глобальні речі». Про IT-освіту — Які зміни, на вашу думку, потрібно внести в IT-освіту, аби випускники були більш готовими до реальної роботи в компаніях? Наші випускники — цілком конкурентні, добре орієнтуються в тому, що відбувається на ринку. Освітні програми ми регулярно актуалізуємо. Але є один момент, який потребує змін — це збільшення практики. Сьогодні на неї відводиться лише три тижні, і цього абсолютно недостатньо. До того ж компаніям складно повноцінно залучати студентів через внутрішні обмеження — доступ до даних, NDA тощо. Мені дуже імпонує німецький підхід, коли практика винесена на літо, і студенти самі шукають місце її проходження. Вони працюють фактично все літо — це справді ефективно. Такий формат міг би добре працювати і в Україні, але для цього потрібно змінювати нормативну базу — зокрема, у співпраці з Міністерством освіти. — Раніше ви згадували, що компанії більше зацікавлені в студентах, які мають поглиблене знання і розуміння процесів. Чи змінилася тенденція у підготовці студентів до роботи в компаніях? Без сумніву, зміни відбулися, особливо враховуючи, що глобальний IT-ринок уже не такий динамічний, як був раніше. Вимоги до студентів зросли. «Просто знати мови програмування тепер недостатньо» Студенти повинні розуміти більш фундаментальні й глобальні речі. Тому наші освітні програми адаптуються до нових реалій. Наголос робиться на правилах проєктування інформаційних систем, взаємодії різних структур, навчанні мікросервісної архітектури тощо. — На що є запит в українських компаніях, зокрема в техсекторі? Як і раніше, традиційно є запит на Back-end і Front-end розробників. Але з розвитком продуктових компаній з’явився значний попит на Data Scientists та інженерів машинного навчання. Менший попит на Big Data-інженерів, але загалом є тренд у бік наукоємних спеціальностей. — Що потрібно зробити, щоб студенти залишалися в Україні і не шукали роботу за кордоном? Насправді студенти не так часто орієнтуються на закордоння. Одне з головних пояснень — це різниця в зарплатах і податкових ставках. В Україні більшість IT-спеціалістів працюють як ФОПи або за гіг-контрактами в Дія City, що дає змогу значно знижувати податкове навантаження проти офіційного працевлаштування за кордоном. Зважаючи на те, що IT-ринок є глобальним, фізичної потреби виїжджати немає, за винятком безпекових аспектів. Студенти активно шукають роботу в міжнародних компаніях, таких як Google, Facebook та інші, але загалом масового бажання виїхати немає. Це вже давно не є тенденцією. — Чи відчутна різниця у рівні підготовки студентів, які вступають сьогодні, порівняно з попередніми роками? Студенти, які вступають сьогодні, значну частину свого навчання проходили дистанційно через COVID і війну. Це, на мою думку, позначилося на соціальних навичках студентів. Зараз ми спостерігаємо, що соціальні контакти та софт-скіли, які важливі для роботи в ІТ-компаніях, у сучасних студентів трохи відстають порівняно з їхніми попередниками. Щодо рівня підготовки, то загалом в Україні знизився рівень знань з фізики, що є критично важливим для інженерних спеціальностей. Це, можливо, частково пов’язано з тим, що учні вчилися онлайн, що теж впливає на якість освіти. — В університеті приділяють увагу розвитку софт-скілів студентів? Чи є окремі програми? Це залежить від кожної освітньої програми. У деяких програмах є навіть окремий предмет, який називається «Командна робота», де студенти вчаться працювати в команді. Загалом у будь-якій програмі студенти працюють у команді, виконуючи завдання або розробляючи проєкти, які потім оцінюють працівники ІТ-компаній. Останні виконують роль модераторів, допомагають правильно розподілити ролі, організувати комунікацію в колективі й навіть змінювати ролі в процесі. Це дуже важливий аспект. — Тобто потенційно в студентів у гуртожитках софт-скіли трошки кращі? Можливо, хоча ми намагаємося створювати спеціальні лаунж-зони, де можна залишатися між парами чи після пар і спілкуватися. Такі вже є у п’ятому та першому корпусах, а також у студентському просторі бібліотеки. Оскільки студентів багато, таких зон, без сумніву, потрібно більше. — Кажуть, що, окрім фізики, багато студентів не знають математики. Про це свідчать результати міжнародного дослідження якості освіти PISA, яке було проведене у 2022 році. Чи спостерігаєте ви це? Мені важко прокоментувати це щодо загального рівня освіти, тому що студенти, які вступають до нас, мають високі прохідні бали (за даними DOU, Львівська політехніка входить в десятку вишів України з найвищими середньозваженими балами вступників — ред.). Якщо порівнювати рівень студентів, які вступали 10 років тому, і зараз, можливо, є зміни. Сучасні студенти не готуються до вступу так серйозно, як це було раніше, навіть для такого стандарту, як Сканаві. Однак ми не відчуваємо сильного просідання рівня підготовки. — Чи готує Львівська політехніка спеціалістів для оборонного сектору? Напряму ми не готуємо таких фахівців, але маємо спеціальності, пов’язані з кібербезпекою та захистом інформації. Окремі кафедри мають свої доробки в цій сфері. Є гуртки з 3D-друку, роботехніки, наук про дані. Ми співпрацюємо і з оборонними компаніями, але деталі не можна розголошувати. Актуальні потреби для оборонних компаній — це embedded-спеціалісти, а також інженери-електронщики, які мають практичні навички, наприклад, у пайці. — Чи спостерігаєте зростання кількості дівчат, які вступають на IT-спеціальності? Так. Наприклад, на кафедрі систем штучного інтелекту, де з третього курсу студенти обирають блоки, ми помітили, що більше дівчат записалося на робототехніку, ніж хлопців. Загалом кількість дівчат на технічних спеціальностях збільшується. І навіть у таких навчальних закладах, як фізматліцей, де традиційно було більше хлопців, нині наближається паритет. Ми не проводимо спеціальних заходів для гендерного балансу — це відбувається природно. — Які найпоширеніші хибні уявлення про IT мають сучасні абітурієнти? По-перше, що IT — це тільки програмування, і математика тут не потрібна. Багато хто думає, що достатньо вивчити кілька операторів чи функцій. По-друге, є уявлення, що обчислювальні ресурси настільки потужні, що не потрібно турбуватися про оптимізацію програм, їхню часову чи ємнісну складність. Студенти часто не усвідомлюють важливість правильних алгоритмів і структур даних для ефективного створення програм. Зазвичай це стає зрозумілим на старших курсах. «Половина працівників IT-компаній — це випускники Львівської політехніки». Про співпрацю з університетами та IT-компаніями — Які країни зараз є найбільш пріоритетними для розширення академічних зв’язків у Львівської політехніки? У нас є багато програм академічного обміну з європейськими вишами. Маємо гарні відносини з Польщею, Чехією, Німеччиною, Великою Британією, з якими діє програма подвійних дипломів. Також співпрацюємо зі Швецією, Італією, Іспанією — практично з усіма країнами Європи. Розширюємо співпрацю з Америкою та Канадою. Зокрема, кілька канадських університетів запрошують наших студентів на літні школи, де вони добре себе проявляють і часто продовжують навчання в магістратурі за кордоном. Щодо Америки, то співпрацюємо з Єльським університетом, з університетом у Сан-Бернардіно. Торік ми відправляли студентів в останній на літню школу. Є кілька наукових проєктів з американськими професорами, зокрема в межах проєктів НАТО. Але хотілося б ще тіснішої співпраці. Звісно, певні речі ускладнюються через геополітику, але важливо розглядати всі можливості. Водночас до нас активно їдуть студенти з Азії, зокрема з Китаю, а студенти прикладної лінгвістики навчалися і навчаються в Японії. Щодо Австралії, то співпраця поки що не є сильно розвиненою, було кілька спільних івентів. В майбутньому, можливо, її посилимо. — Як ви оцінюєте рівень співпраці між університетом і технологічними компаніями? Він досить хороший. У нас є приклади дуальної форми підготовки з кількома компаніями, ми реалізовуємо proof of concept-проєкти для IT-компаній, а самі компанії беруть участь у консорціумах під час реалізації проєктів Львівської політехніки. Але мені б дуже хотілося поглибити цю співпрацю. Ми вже маємо досвід створення R&D-лабораторій університету безпосередньо в компаніях, як-то Blackthorn.ai та SOMATIC. Це, на мою думку, сильна модель. Студенти мають доступ до новітнього обладнання, працюють з актуальними задачами прямо в індустрії, і це підвищує якість підготовки. Крім того, багато проєктів, особливо PoC, які для компаній можуть бути дорогими, цілком реально реалізовувати в університетському середовищі — з вигодою для обох сторін. — Які конкретні плани зі співпраці з IT-компаніями є, які — у розробці? Насамперед це розширення програм дуальної освіти. Працюємо над створенням нових освітніх програм, які підтримує Львівський IT-кластер. Наприклад, цього року запускаємо нову програму, присвячену системам віртуальної реальності. Крім того, налагоджуємо співпрацю з представниками індустрії у напрямі Industry 5.0, щоб готувати спеціалістів, заточених під нові виклики і потреби сучасного виробництва, де важлива інтеграція технологій, людиноцентричність і сталий розвиток. — Хотілося б детальніше дізнатися про систему віртуальної реальності, технології віртуальної реальності. Це буде як спецкурс? Це повноцінна бакалаврська освітня програма — чотирирічне навчання. Вона передбачає два вибіркових блоки: один — з розроблення систем віртуальної та доповненої реальності, інший — з їхнього супроводу, обслуговування, підтримки. У розробленні програми брали участь ІТ-кластер, компанії N-iX, tsukat. До викладання на ній будуть залучені фахівці з IT-компаній. Тобто це буде не лише академічна підготовка, а й реальний індустріальний досвід. Ми запланували набір дві групи, це близько 50 студентів. Програма стартує з вересня. — Чи плануєте залучати міжнародні гранти та інвестиції для розвитку університету? Звісно. Освітня галузь в Україні дотується і значною мірою залежить від зовнішнього фінансування. Тому залучення проєктів — критично важливе. Львівська політехніка вже сьогодні є лідером серед українських університетів за кількістю проєктів Horizon, які реалізують наші науковці — це великі гранти Євросоюзу, які дають змогу вести наукову роботу, публікуватися в якісних міжнародних журналах. Окрім Horizon, ми беремо участь у програмах EUREKA, LIFE, НАТО та інших. Це напрям, який ми однозначно будемо розвивати. Також маємо досвід проєктів, які були розроблені на замовлення закордонних компаній — це вже не гранти, а практична R&D-співпраця. Зокрема, йдеться про німецьку компанію Lectura та литовську Pecode. — Львів уже став потужним IT-хабом. Як університет може допомогти підтримувати розвиток цього статусу для Львова? Я вважаю, що Львівська політехніка разом з університетом Франка — це регіоноутворювальні університети. У нас навчається понад 32 тисячі студентів — це фактично маленьке місто. Якщо подивитися на структуру ІТ-компаній, то, на мою думку, приблизно половина працівників — це випускники Львівської політехніки. Тобто ми вже формуємо цей ринок. Окрім цього, студенти активно створюють стартапи, частина з яких перетворюється на повноцінні компанії ще до завершення навчання. На 4–5 курсі вони вже можуть запускати проєкти, що утворює абсолютно живу і внутрішньо керовану екосистему. І це дуже важливо. Бо ми не лише готуємо кадри, а й готуємо умови, щоб IT-бізнес розвивався всередині країни, а отже — з’являються нові робочі місця та зростає економічна стійкість регіону. Наприклад, є компанія Scalamandra, яку заснували студенти кафедри систем штучного інтелекту, ще коли навчались на 3–4 курсі. Вони працюють і над AI-продуктами. Також наші випускники заснували компанію EXTELA і цілу низку інших. — Як ви ставитесь до внутрішніх освітніх програм IT-компаній? Чи є вони конкуренцією університетам? Я не вважаю це конкуренцією — радше взаємодоповненням. Мати такі внутрішні мініуніверситети — доволі дорого для компаній. І, власне, через це ми і почали розвивати дуальну форму підготовки. Внутрішні освітні програми компаній — це гарне рішення, зокрема для перепрофілювання спеціалістів, які хочуть перейти в ІТ, але не мають відповідної освіти. Наприклад, в медичних ІТ-проєктах важливо мати доменного експерта — людину, яка розуміє і медицину, і ІТ. Саме такі фахівці часто виростають у внутрішніх університетах компаній. Але й тут ми можемо бути партнерами, особливо зараз, коли на законодавчому рівні в Україні впроваджено мікрокваліфікації. Це короткі практичні програми, які може пройти людина з дипломом бакалавра чи магістра, щоб швидко отримати нові навички. Це не те саме, що магістратура — вона довша, комплексніша. А мікрокваліфікації — шлях до швидкої перекваліфікації або отримання додаткової спеціалізації, потрібної безпосередньо індустрії. «Важливо готувати не джуніорів, а одразу мідлів». Про штучний інтелект — Як ви оцінюєте рівень підготовки студентів у сфері штучного інтелекту в Україні? Я дуже задоволена рівнем підготовки студентів в Україні. І маю змогу порівняти їх з іншими, оскільки викладаю також у Польщі, Німеччині та Швеції. Одна з відмінних рис наших студентів — глибша фундаментальна підготовка, що є важливим для розвитку штучного інтелекту. Вона допомагає краще розуміти теорії і принципи, на яких базуються сучасні технології ШІ. Приклад успіху українських студентів — це компанія Grammarly, яка стала одним з найвідоміших стартапів у світі. І таких прикладів багато, що свідчить про потужний потенціал у сфері штучного інтелекту. Це показує, що ми не лише маємо якісних спеціалістів, а й здатні створювати інноваційні продукти, які впливають на глобальний ринок. — Які, на вашу думку, ключові тенденції у розвитку штучного інтелекту, як вони змінять освіту? Ключові тенденції — усе більше застосування великих мовних моделей (LLM) у повсякденному житті. Ми активно користуємося ChatGPT, Copilot тощо, і це має великий вплив на традиційні способи оцінювання знань студентів. Нині важко гарантувати, як текст реферату чи іншої роботи був створений, оскільки штучний інтелект може генерувати його без участі студента. Це створює нові виклики для освіти. Ще один аспект — це генерування коду за допомогою ШІ. Студенти, які раніше повинні були вивчати всі тонкощі програмування, тепер можуть покладатися на штучний інтелект для написання чи вдосконалення коду. Це знижує мотивацію глибше розуміти основи програмування. В Україні наші програмісти славилися високою якістю коду, особливо проти розробників з Індії. Але зараз використання генеративного ШІ для створення коду підвищує конкуренцію, і це вже виклик для нас. Тому університети повинні переглянути свої підходи до підготовки студентів. Важливо готувати не джуніорів, а одразу мідлів, оскільки попит на такі кваліфікації зростає. Для цього навчання повинно бути більш практично орієнтованим, з акцентом на реальні проєкти. Дуальна освіта може бути одним з варіантів покращення підготовки студентів, оскільки дає змогу поєднати теорію з практикою вже під час навчання. Проте, як показує досвід, університети в Україні та у світі ще не повністю адаптувались до викликів, які ставить ШІ в освітньому процесі. Нам потрібно враховувати ці нові реалії в навчанні і методах викладання. — Україна почала розробку національної моделі LLM. Що ви думаєте про це? Наскільки вона потрібна? Я думаю, що це класна ініціатива. Передусім вона орієнтована на українську мову, що є важливим кроком для збереження мовної ідентичності та розвитку технологій в Україні. Окрім того, національна модель LLM може бути використана в багатьох сферах, зокрема в освіті, де допоможе удосконалити процес навчання, надаючи студентам доступ до більш адаптованих і локалізованих ресурсів. Також така система може значно полегшити документообіг, автоматизуючи багато процесів, що важливо для державних установ, бізнесу та освітніх закладів. Китай, наприклад, вже має свій DeepSeek, чому ж ми не можемо мати власну систему, яка відповідатиме національним вимогам і особливостям? Це може стати важливим інструментом для розвитку технологічної інфраструктури і для інтеграції української мови в глобальний інформаційний простір. «Я кілька разів думала про перехід в комерційний сектор». Про минуле і майбутнє — Що вас надихнуло піти у сферу IT-освіти? Я випадково потрапила на день відкритих дверей у Львівську політехніку і побачила комп’ютер. У школі ми їх не мали, був лише профцентр із зеленими моніторами, де дозволяли набирати якусь програму на BASIC. Коли я обирала кафедру, на якій вчитися, обрала інформаційні системи та мереж. Це був інтуїтивний вибір, але я вважаю, що це було моє щастя. Після завершення навчання я працювала з базами даних, і те, що зараз називається фрилансом, допомогло мені реально жити. Я почала працювати у Львівській політехніці, і так могла поєднувати роботу і отримувати додатковий заробіток. Тому, попри те, що це було спонтанне рішення, я вважаю, що воно було дуже правильне і дало мені змогу бути тим, ким я є сьогодні. — Чи було у вас бажання працювати в комерційному IT-секторі? Одразу після завершення університету я працювала в одній IT-компанії, але це було досить недовго — менше як місяць. 2001 рік, у мене була дитина. Тоді робота в IT виглядала зовсім не так, як тепер — це були пізні години на роботі, постійні стреси, і я не змогла поєднувати це з материнством. Тому вирішила повернутися в університет. Протягом роботи в університеті я кілька разів думала про перехід у комерційний сектор. Навіть почала готуватися до співбесід, зокрема в Data Science, бо це було частиною моєї наукової роботи в університеті. Але зрештою бажання працювати зі студентами переважило. Хоча на перших порах, коли мені дали групу студентів, які були на рік молодші за мене, я думала: «Я не знаю, як я це переживу». Це був великий стрес, але з часом усе склалося і я залишилася в університеті. — Як ви уявляєте Львівську політехніку через 10 років? Я б хотіла, щоб Львівська політехніка стала інженерним хабом для всієї України, тому що в нас є великий потенціал, хороші викладачі та студенти. Якщо ми залучимо випускників до співпраці, це зробить нашу мету досяжною. В закордонних університетах часто хваляться своїми випускниками, і це слугує стимулом для студентів розвиватися. Важливим є встановлення міцної комунікації «студент-викладач-випускник».

Реструктуризація, як очікується, заощадить платникам податків 1,8 мільярда доларів на рік