Тренд пошуку "Карта Бойових Дій"

На Південно-Слобожанському напрямку українські підрозділи відбили 16 атак противника

На Куп’янському напрямку ворог наступав п’ять разів

Найгарячішими залишаються Костянтинівський та Покровський напрямки

Рішення, яке не тільки назріло, але й перезріло, є реакцією на гостру проблему втрати останніх великих міст, яка вже не просто маячіє на горизонті, а настирливо щодня стукається у двері. За пів року ворог, після взяття Сіверська, пройшов половину дистанції до Слов’янська. Так з боями, так без проривів, але все ж пройшов. Забираючи метр за метром землі, яка мала стати головною перепоною для повної окупації Донеччини. Ситуацію намагались вирішувати ще весною через заміну командирів бригад і корпусів. Але наступ росіян на Слов’янськ і Краматорськ вдалося тільки пригальмувати, але не зупинити.Паралельна реальність ПутінаЗараз на останні великі міст Донеччини наступає більш як 200 тисячна армія. Приблизно стільки ж Путін зібрав, щоб захопити Київ за 3 дні. Часів Яр, Костянтинівка, Добропілля – це пріоритетні завдання для російського генштабу на найближчі місяці. Хоча Путін, читаючи доповіді, думає що справу вже вирішено. Але це далеко не так. Згідно із офіційними повідомленнями міністерства оборони рф, окупанти вже давніше зайняли Часів Яр, повністю окупували Костянтинівку, зайшли у Добропілля, де ведуть вуличні бої. А Патрушев доповів Путіну, що до Слов’янська лишилось менше 4 км. Все це сьогоденний зріз паралельної реальності Путіна. Попри те, що справжня реальність є іншою, але вся військова машина агресора працює на те, щоб подолати розрив. Не катастрофа, але реальна загроза Донеччині І все ж попри те, що насправді ситуація не така катастрофічна, але однак ворог невпинно просувається. До Слов’янська і Краматорська лишилось менше 15 км. Тепер росіяни нависають над серцем нашої Донеччини, яке вони щоденно пронизують КАБами. Ворог не маючи можливості застосувати звиклу тактику охоплення, пробивається до агломерації в лоб. Наразі два голові вектори наступу на Слов’янськ: спрямовуються на Миколаївку, в якій розташована Слов’янська ТЕС, а також вздовж траси з Бахмуту на Слов’янськ. Карта бойових дій на Слов'янському фронті, фото: ЕспресоНаступ на Миколаївку йде двома флангами – вздовж Сіверського Дінця, де ворог розширив сіру зону аж до Пискунівки – це половина відстані до Миколаївки. Втім закріплення росіяни тут не мають, а їхнє просування має чи не найменші темпи на всьому напрямку. На відміну від піденнішого флангу, де окупанти частково закріпились у нашому укріпрайоні – Рай-Олександрівці, розташованому на панівній висоті, що домінує над Слов’янсько-Краматорською агломерацією. А також значно розширили зону інфільтрації довкола неї. Поодинокі штурмовики через цю зону вже навіть доходять до Миколаївки. І хоча нараз без закріплень, але тенденція надзвичайно загрозлива. Якщо ворогу вдасться її розвинути, то він здобуде позиції з яких зможе наступати на агломерацію. З півдня росіяни намагаються просуватися вздовж дороги Бахмут-Слов’янськ, а також вздовж каналу Сіверодонецьк-Донбас, який в’ється через всю височину над агломерацією. Значних просувань тут за все літо не було, але у серпні ворог розширив сіру зону боїв до Малинівки та Заповідного – двох важливих наших укріпрайонів.Поступове просідання фронту відбувається і довкола Костянтинівки. З лівого флангу окупанти майже захопили Часів Яр, який тримав оборону з червня 2024 року. З правого вони прориваються на простір між Добропіллям і Костянтинівкою, націлюючись на Дружківку. Штурмовиків знищували аж біля Райського. Таким чином росіяни з флангів обходять Костянтинівку, перерізаючи до неї логістику. Битва за саме місто все ще не програна – Сили оборони не відступають попри те, що все місто кишить позиціями прониклих в нього ворогів.  Карта бойових дій, фото: ЕспресоВрешті на Добропільському напрямку, де ще минулого року підлеглі Прокопенка провели успішну контрнаступальну операцію, окупанти поступово просуваються до Добропілля. Також із двох флангів – з півдня та зі сходу. З півдня вони захопили місто Родинське та закріпляються на околицях Білицького. А також поступово просуваються вдовж дороги Покровськ-Павлоград. До адмінмежі з Дніпровщиною залишилось 15 км. Зі сходу ворог знову намагається прорвати нашу захисну лінію в районі Кучеревого Яру. Якщо залишити все як є, то поступово, але незворотно ми втратимо Донеччину. Однак в Генштабі вирішили змінити хід подій та дати великий бій за останні міста-твердині регіону. Головне завдання росіян – до зими максимально зайти у міські бої, що можливо виходячи із нинішніх реалій. Відтак наше завдання мінімум – не допустити міських боїв ні в Дружківці, ні в Добропіллі, не говорячи вже про Слов’янськ чи Лиман. А завдання максимум – не втратити височини над Краматорськом і Слов’янськом, не дозволити прорватися між Костянтинівкою та Добропіллям та перевести бій за Костянтинівку ще й у наступний рік. Прокопенко і Білецький – еталонні командири ЗСУЧому вибір пав на Андрія Білецького та Дениса Прокопенка. По-перше – це одні із найбільш харизматичних лідерів у ЗСУ, яким довіряють воїни. Довіра та відтак і віра у перемогу – дуже важлива компонента у війні. Їхні творіння – перший та третій корпуси ЗСУ, є чи не найкращими в Силах оборони, а можливо й найкращі. І цей досвід потрібно масштабувати. Коли відбувалась зміна головнокомандуючого, на зустрічі із президентом Зеленським, Андрій Білецький, власне й висловив бажання взяти під керівництво ще кілька суміжних корпусів. Тим більше, що подібна практика співпраці вже частково існує. Наприклад, 1 корпус Азов об’єднав зусилля із 7 корпусом ДШВ, який тримає сусідню ділянку фронту на Покровському напрямку. Зокрема вони проводять спільні навчання новобранців, сержантів та молодших офіцерів. Схожу практику мають інші сусіди – 3 корпус та 2 – корпус НГУ "Хартія".Окрім того, корпус Білецького на Лиманському напрямку та Прокопенка на Добропільському вже зараз демонструють вдалі результати на полі бою. На Лиманському фронті ворог вже тривалий час не має просування, а за інформацією російських воєнкорів тут навіть відбуваються зворотні процеси. На Добропіллі минулого року під командуванням Прокопенка Сили оборони провели одну із перших успішних локальних контрнаступальних кампаній після невдалого великого контрнаступу в 2023 році. Відтак довірити оборону Донбасу найбільш успішним командирам – це рішення, яке отримало одразу позитивну оцінку усіх без виключення експертів. Зміна логіки управління військами - шлях до перемогиВтім так виглядає, що мова йде не просто про зміну керівництва, але й про глобальну зміну підходу до управління захисними процесами. Як саме наразі не відомо. Цілком ймовірно, що новопризначеним керівникам дали можливість запропонувати власний підхід. А для цього потрібен час. Якщо глянути на ситуацію суто з точки зору логіки географії, то захист Донеччини Прокопенко і Білецький розділять по Костянтинівці. 1корпус "Азов" триматиме оборону від Костянтинівки і до стику Донецької, Дніпровської та Запорізької областей в районі Покровського. Відтак він об’єднає свої зусилля із 7 корпусом ДШВ, а також іншими бригадами, які беруть участь у нашому контрнаступі на Олександрівському напрямку.умовні зони відповідальності на Донеччині фото: ЕспресоНатомість 3 корпус окрім ділянки від борової і до південних околиць Лиману, додатково візьме під захист Слов’янськ, Краматорськ, Дружківку та східний фланг оборони Костянтинівки. Саме на його плечі лягає відповідальність за підготовку цих міст до оборони.Новий тип управління не повинен повторювати старих форм, типу ОСУВ чи ОТУ, від яких ми відійшли через їхню надмірну громіздкість та не ефективність. Навпаки мають з’явитися нові форми, які покращать керованість військами, позитивно вплинуть на оперативність прийняття рішень та посилять оборонний потенціал. Тим більше, що нове об’єднання підсилили не тільки штурмовими підрозділами, але й безпілотними. Керівник СБС "Мадяр" прокоментував ці рішення наступним чином: "Це і є Smart War. Новостворені Угруповання військ Редіса і Білецького. Час мережецентричної війни. Тотальна синхронізація з Угрупованням СБС, найкоротший ланцюжок "Сенсор-Стрілець". Таким чином він чітко вказав яке завдання є ключовим при об’єднані зусиль стількох найкращих підрозділів – ще більше покращити ефективність та ударну спроможність. І мова тут не тільки про оборону…Драпатий повертає практики ЗалужногоОкремо варто відзначити, що цими призначеннями головнокомандувач Михайло Драпатий повернувся до практики 2022-23 рр, коли підвищення отримували командири, які не тільки довели свою ефективність, але й користувалися підтримкою знизу. Здебільшого такі командири мають людиноцентричний управлінський підхід, що в армії надзвичайно цінно та є протилежністю до російського способу воювати, закидаючи фронт м'ясними штурмами.  Сам Драпатий перед цим був ефективним на Харківщині, де звільнили не тільки Куп’янськ. Так, перед призначенням Білецького і Прокопенка-"Редіса" Слов’янський та Краматорський напрямок підсилили ще двома новими керівниками. 11 корпус, який тримає оборону перед Слов’янськом очолив Еміль Ішкулов – екскомбриг 80-тки, який свого часу відзначився критикою Олександра Сирського щодо проведення операції на Курщині. Сусідній 19-тий корпус, який обороняє підступи до Краматорська очолив Валерій Скрет із 46-ї аеромобільної бригади. Фактично вже сформована команда, яка взяла на себе відповідальність за оборону Слов’янська і Краматорська, а можливо й за останню велику битву на цьому етапі війни з Росією. Замість висновківТим часом ЗСУ завдали потужного удару по наступальних спроможностях окупантів. Зокрема, днями у Донецьку ракетами знищили будівлі основного та запасного командного пункту 51-ї армії зс РФ, яка наступає на Костянтинівку. За попередніми даними, влучання відбулось під час наради. Загинули щонайменше 19 військових, серед них командувач армії та ще 11 офіцерів.      У будівлі прилетіли 13 ракет. За одними даними це були Штормшедови, хоча експерти із Defense Express вважають, що американці могли передати нам нові ракети JDAM-LR із дальністю в 550 км.    

Російські окупанти продовжують спроби просунути в Запорізькій області. Зокрема, противник хоче захопити Оріхів. Наразі ситуація там достатньо динамічна.
Про це ексклюзивно повідомив військовий експерт, колишній речник Генштабу ЗСУ Владислав Селезньов в ефірі Ранок.LIVE.
Ситуація в Запорізькій області
Селезньов розповів, що противник докладає чимало зусиль, аби інфільтрувати на територію Оріхова передові штурмові загони.
"Ситуація достатньо динамічна. Я думаю, що для того, щоб оцінити той процес, треба кілька днів, бо, зважаючи на російську пропаганду, вони взагалі вже тримають під контролем повністю населений пункт", — каже військовий експерт.
Згідно з українськими та міжнародними звітами, інформація більш стримана. Водночас росіяни не полишають надії захопити території в Запорізькій області. 
Оріхів на карті бойових дій. Фото: DeepState
"А наші воїни демонструють насправді яскраві вияви мужності, героїзму, стійкості безпосередньо на полі бою. Ключовий фактор — це ресурси, які нам дозволять мати ту саму стійкість", — додав Селезньов.
Як писали Новини.LIVE із посиланням на командира "Артану" та полковника Віктор Торкотюка, противник стягує елітні бригади на Запорізький напрямок. Крім того, окупанти постійно вдосконалюють навички.
Також Торкотюк наголошував, що для звільнення Запорізької АЕС від російських окупантів потрібна спільна операція ЗСУ та спецпідрозділів. За його словами, це можливо, якщо обʼєднати сили. 

Найбільшу кількість атак зафіксовано на Покровському напрямку – ворог штурмував 41 раз

В Інституті вивчення війни опублікували звіт щодо ситуації на фронті станом на 28 серпня. Аналітики також оновили карти бойових дій. Повний текст новини

На Покровському напрямку окупанти здійснили 40 атак

Валентина Троян: 5 серпня 2026 року на Донеччині загинув Олексій Юков — керівник пошукового загону «Плацдарм», один із засновників сучасного руху з евакуації тіл загиблих в Україні.
Автомобіль, яким він повертався після вилучення тіл з лінії зіткнення, підірвався на ворожій міні. Людина, яка понад чверть століття поверталася до загиблих воїнів і цивільних, аби привезти їх додому, сама заплатила за цей обов’язок найвищу ціну. 
Загибель Олексія — величезна втрата для всієї країни та пошукового руху. Тож цей випуск ми присвячуємо пошуковцям: хто ці люди, у чому їхня місія, і як з часів Другої світової війни через події 2014 року до нинішнього повномасштабного вторгнення Росії змінювалася їхня смертельно небезпечна робота. 
Пошук полеглих в Україні триває вже не одне десятиліття. Проте за цей час принципи, методи, правові механізми та самі умови цієї надважкої роботи змінилися докорінно.
Те, що колись починалося як громадський та дослідницький рух з увічнення пам’яті солдатів Другої світової війни, у 2014 році раптово перетворилося на екстрену волонтерську евакуацію з “сірої зони” безпосередньо під час активних бойових дій. А з початком повномасштабного вторгнення 2022 року пошук полеглих остаточно трансформувався у системну державну операцію, яка виконується в умовах високотехнологічної війни, постійних мінних загроз та застосування безпілотників.
За кожним прізвищем у зведеннях про зниклих безвісти стоїть родина, яка місяцями чи роками чекає на єдине сповіщення. Повернення тіла додому – це не просто процесуальний ланцюг або формальне виконання експертиз. Це право кожної людини на гідне поховання, і держава та пошуковці мають це право забезпечити. 
Сьогодні ми детально розберемо три ключові етапи: чим жив і як функціонував пошуковий рух до 2014 року, який незворотний злам стався після початку російської агресії на Донбасі та з якими надскладними викликами пошуковці, криміналісти та держава зіштовхуються сьогодні.
До 2014 року в Україні існував сформований і цивілізований пошуковий рух, повністю орієнтований на дослідження подій Другої світової війни. Це була мережа громадських організацій, краєзнавчих загонів та офіційних об’єднань, серед яких найпотужнішими були Всеукраїнська громадська організація “Союз «Народна пам’ять” та численні регіональні групи.
Саме в цих об’єднаннях формували свої навички та методику фахівці, які згодом стали основою сучасного евакуаційного руху. Зокрема, ідеться про пошуковий загін “Плацдарм” під керівництвом Олексія Юкова, який роками працював на сході України.
Головним завданням пошуковців у той період було віднайти неупокоєні останки радянських і німецьких солдатів, які лежали в землі ще з 1941–1945 років. Імена встановлювали за залишками солдатських ебонітових медальйонів, нагородними знаками, підписаними особистими речами або за архівними реєстрами безповоротних втрат частин. Після експертиз урочисто перепоховували на меморіальних цвинтарях.
Це була мирна, планова та академічна робота, що ґрунтувалася на дослідженні архівних документів, карт бойових дій та традиційних польових археологічних методах. Пошуковці мали достатньо часу, щоб ретельно вивчити кожен квадратний метр місцевості. Єдиним ворогом був час, який поступово руйнував рештки та паперові вкладиші медальйонів у ґрунті. 
Усі роботи проводилися у безпечному середовищі, без загрози артилерійських обстрілів чи мінування території. Методологія була відпрацьована роками: розкопки, фіксація в журналі спостережень, антропологічна експертиза та пошук родичів через архіви. Проте 2014 рік миттєво і кардинально змінив усі ці підходи.
Із початком російської агресії у 2014 році досвідчені цивільні пошуковці раптово опинилися перед викликом, до якого ніхто не був готовий. Після запеклих боїв під Іловайськом, Савур-Могилою, Лутугиним та в Донецькому аеропорту на полях боїв залишалися сотні загиблих українських військовослужбовців.
На той момент офіційні військові структури не мали юридичних чи фізичних можливостей виїжджати на непідконтрольні території. Потрібно було негайно діяти у «сірій зоні» та на території, контрольованій незаконними збройними формуваннями. Цю критичну прогалину закрили волонтерські гуманітарні місії, основу яких склали ті самі пошуковці з цивільного руху.
Найвідомішим прикладом стала гуманітарна місія «Чорний тюльпан» під керівництвом Ярослава Жилкіна, а також загін «Плацдарм» Олексія Юкова. Ці люди виїжджали на небезпечні території без зброї, без бронежилетів, на звичайних цивільних білих мікроавтобусах з індексом «1500» на бортах. Робота трималася виключно на складних і крихких локальних домовленостях про «режим тиші», які проросійські бойовики часто порушували.
Пошуковці працювали в умовах стиснутих термінів, під загрозою полону чи під раптового мінометного обстрілу. Вони самостійно знаходили місця тимчасових поховань, ексгумували тіла бійців, збирали фрагменти та особисті речі та транспортували до моргів на підконтрольній Україні території.
Усвідомивши, що без державної системи не обійтися, у вересні 2014 року Генеральний штаб Збройних Сил України започаткував спеціальний проєкт «Евакуація 200» при Управлінні цивільно-військового співробітництва. Держава узяла на себе централізовану координацію, виділення транспорту, супровід та передачу тіл судово-медичним експертам. Це був важливий перехід від чистого волонтерства до системної військово-цивільної співпраці.
Після повномасштабного вторгнення 2022 року евакуація тіл остаточно перетворилася на високоризикову саперну та розвідувальну операцію. У рамках відмови від радянських військових термінів проєкт отримав нову назву — «На щиті», на честь давнього традиційного вислову про воїна, що повертається зі щитом або на щиті. 
Сьогодні жодні гуманітарні домовленості з противником безпосередньо на лінії зіткнення неможливі. Тіла вилучають безпосередньо у зоні активного вогню під цілодобовим ризиком ударів артилерії, мінометів та системного застосування FPV-дронів, які полюють на евакуаційні групи.
Найнебезпечнішим фактором сьогодення стало свідоме замінування решток. Російські військові під час відступу або у «сірій зоні» систематично залишають під тілами загиблих українських захисників гранати без чеки, розтяжки чи протипіхотні міни. Через це кожна операція вилучення починається з обов’язкового саперного огляду та «зривання» тіла з укриття за допомогою гака-кішки з довгої відстані.
На тимчасово окупованих територіях Донеччини та Луганщини ситуація ще складніша. Під час боїв за Маріуполь, Сєвєродонецьк, Рубіжне та Попасну тисячі цивільних і військових ховали у дворах житлових будинків, на дитячих майданчиках та узбіччях. Після захоплення цих міст окупаційні адміністрації провели хаотичні зачистки таких поховань, вивозячи тіла вантажівками до масових траншей у Мангуші чи Старому Криму без відбору ДНК-зразків чи маркування, аби приховати масштаби воєнних злочинів.
Оскільки фізична діяльність українських пошуковців в окупації наразі неможлива, ключову роль відіграє цифрове підпілля. Місцеві жителі приховано фіксують точні GPS-координати, фотографії та деталі стихійних могил і передають їх через захищені чат-боти. Ці дані заносяться до державних реєстрів для проведення ексгумацій одразу після деокупації.
Коли ж тіла повертаються на підконтрольну територію в рамках репатріаційних обмінів, розпочинається складний процес ідентифікації. Головним інструментом є молекулярно-генетичний аналіз через ДНК-базу ДНДЕКЦ МВС України. Фахівці бюро судово-медичної експертизи відбирають зразки, які порівнюють із профілями родичів, що дозволяє повертати ім’я навіть у найскладніших випадках.
Окремої уваги заслуговує питання дій окупаційних адміністрацій та місцевих колаборантів щодо пошуку полеглих. Системної, планової чи гуманітарної діяльності у цьому напрямі представники окупаційних «органів влади» не здійснюють. Пошукові роботи чи ексгумація з їхнього боку мають виключно вибірковий характер і проводяться лише тоді, коли цього вимагають пропагандистські завдання або технологічні потреби зачистки територій.
У більшості випадків так звані «пошукові заходи» окупантів організовують для постановочних відеосюжетів російських медіа, де заздалегідь сформовано необхідний наратив. В інших ситуаціях вилучення решток з-під завалів або з тимчасових могил у дворах відбувається під час масового знесення пошкодженого житлового фонду, наприклад у Маріуполі чи Сєвєродонецьку. У таких випадках рештки вивозять на міські сміттєзвалища або до загальних номерованих траншей разом із будівельним сміттям без ідентифікації чи вилучення ДНК-матеріалу.
Водночас на тимчасово окупованих територіях сформувався тіньовий ринок, де місцеві колаборанти, представники окупаційної «поліції» та контрольовані ними ритуальні служби наживаються на горі родин. Зафіксовано непоодинокі випадки, коли за надання бодай якоїсь інформації про місце знаходження тіла, за допуск на територію мору чи дозвіл самостійно викопати рештки рідних із представників сімей вимагають значні суми грошей.
Для окупаційної влади проведення повноцінної, прозорої та системної пошукової роботи є фундаментально невигідним. Офіційна фіксація кожного знайденого тіла цивільного громадянина чи українського військовослужбовця документально спростовує заяви про «відсутність втрат серед мирного населення» та створює пряму доказову базу для міжнародних судових інстанцій щодо вчинення воєнних злочинів.
Якщо ДНК-збігу немає одразу, тіло тимчасово ховають під обліковим номером на спеціально відведених секціях цвинтарів. Проте процес ідентифікації не зупиняється ні на день. Як тільки експертиза підтверджує збіг із біологічними зразками родичів, відбувається ексгумація та перепоховання воїна з усіма військовими honors на рідній землі.
Справа Олексія Юкова та сотень інших пошуковців доводить: шлях від мирних розкопок до сучасної системи «На щиті» — це перш за все вияв найвищої поваги до людського життя та пам’яті.
Незмінним залишається головний принцип: пошук, ідентифікація та відновлення імен триватимуть доти, доки останній полеглий захисник і цивільний громадянин не повернеться додому.
 
Запис «Поки останній не повернеться додому»: пошуковий рух від 1945 до сьогодні спершу з'явиться на Громадське радіо.

Російські піхотні групи просунулися в Часовому Яру на костянтинівському напрямку в Донецькій області, розповіли аналітики інформаційного ресурсу DeepState. Війська країни-агресора дещо змінили тактику наступальних дій на цій ділянці фронту, розповів пресофіцер 24-ї бригади імені короля Данила Збройних Сил України Костянтин Мельников в ефірі "Суспільного". 
За його словами, росіяни раніше рухалися невеликими штурмовими групами. Нині ж військове командування РФ кидає у бій по одному солдату під прикриттям дронів.
Орієнтовна карта бойових дій на 26 серпня о 20:49/DeepStateMapDeepStateMAP
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





CNN: Костянтинівка — приклад того, що для РФ недосяжні навіть найменші успіхи


"Дуже часто окупанти не розуміють, куди йдуть... Вони не мають карти і просто довіряють тому, що каже їхнє керівництво та слухають команди операторів дронів", — наголосив військовий. 
Мельников також зазначив, що армія РФ продовжує модернізовувати дрони-камікадзе та FPV-дрони, зокрема збільшує дальність їхнього польоту з метою завдання ударів по відносно тилових містах і селах.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Місто-привид: прикордонники показали, як виглядає Часів Яр


Він також додав, що Росія починає активно скидати керовані авіаційні бомби на прифронтові населені пункти, коли не може досягти бажаних результатів на фронті. 
Напередодні аналітики повідомили, що Часів Яр перебуває в найбільшій небезпеці, оскільки росіяни охоплюють його із флангів. Окрім цього, загарбники намагаються збільшити так званий "мішок" навколо Костянтинівки та тиснуть на це місто одночасно із двох флангів. 

Російські війська намагаються захопити Костянтинівку Донецької області та нині активно проникають у цей населений пункт й переховуються у підвалах та багатоповерхівках. Росіяни почали розширювати "зону контролю" в районі міста після окупації Іллінівки. Нині піхотні групи окупантів просуваються західніше з метою збільшити так званий "мішок" навколо Костянтинівки, розповіли аналітики DeepState.
Водночас OSINT-аналітики вказують, що сусідній Часів Яр нині перебуває в найбільшій небезпеці через те, що росіяни охоплюють його із флангів.
Орієнтовна карта бойових дій на 25 серпня о 15:50/DeepStateMapDeepStateMAP
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Росіяни намагаються створити сприятливі умови для наступу на ще одне місто


"У самому місті вдається утримувати позиції, але якщо впадуть фланги, зокрема, на ділянці вище, то угрупуванню в населеному пункті Часів Яр прийдеться не солодко", — йдеться в повідомленні.
Окупанти також тиснуть у напрямку міст Райгородок і Миколаївка, щоб у подальшому розпочати наступ на сам Слов'янськ. Загарбники вже просочуються у Миколаївку. Аналітики називають це "неприємним дзвіночком" та ознакою "прощупування слабких місць з боку противника". Українські захисники виявляють окупантів та знищують їх у цьому населеному пункті.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





ЗСУ мали успіх на Харківщині, а росіяни просунулися в Донецькій області — DeepState


Окупантипросочилися у Криву Луку та прагнуть закріпитися в Оріхуватці та Рай-Олександрівці. В останню вже проникали росіяни,  ЗСУ їх ліквідували. Сили оборони контролюють Рай-Олександрівку і не дають змоги російським військам закріпитися, однак це стає дедалі важче робити через нестачу людей. 
Нещодавно понад сотня російських військових проникла у Костянтинівку.  Військові вказують, що захід росіян у місто не означає, що воно перебуває під їхнім контролем. Окупанти нині намагаються тиснути на Костянтинівку одночасно із двох флангів.
Війська РФ біля Лимана намагаються активно просуватися, щоб у подальшому  створити умови для напівоточення Словʼянсько-Краматорської агломерації.

Російські піхотні групи нині намагаються створити сприятливі умови, щоб наступати в напрямку міста Дружківки на добропільському напрямку в Донецькій області. Для цього росіяни здійснюють спроби прорвати оборону українських військових у районах Новомиколаївки, Торського, Софіївки, зазначив головний сержант 93-ї окремої механізованої бригади "Холодний Яр" Збройних Сил України Віталій Пясецький в ефірі "Суспільному".
Він наголосив, що нині ЗСУ на цій ділянці фронту мають проблеми з логістикою, а росіяни хочуть її ще більше ускладнити завдяки захопленню висот.
Орієнтовна карта бойових дій на 25 серпня о 15:50/DeepStateMapDeepStateMAP
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





До кінця року РФ хоче захопити всю Донеччину, а не йти на переговори — Скібіцький


"Окупанти нарощують зусилля, щоб уразити логістику та точки зосередження особового складу", — вказав Пясецький.
Військовий додав, що окупанти зазнають величезних втрат, однак не відмовилися від своїх планів. 
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Командування ЗСУ відмовилося "утримувати" околиці Покровська. РФ штурмує Гришине, Юр'ївку та підступи Добропілля — DeepState


У 12-й бригаді спеціального призначення "Азов" Національної гвардії України кілька днів тому повідомляли, що в районі міста Добропілля загарбники використовують так звану тактику "глибоких просочувань". Росіяни намагаються обійти Добропілля одразу із двох боків. 

Напередодні російське Міністерство оборони повідомило, що нібито солдати РФ окупували село Новокостянтинівку в Сумській області. Сьогодні ж росіяни заявляють про захоплення ще одного населеного пункту в цій області. Йдеться про село Писарівку Хотінської громади. Однак ця інформація не відповідає дійсності, оскільки Писарівка перебуває під контролем українських захисників, розповіли в угрупованні військ "Курськ".
Військові вказують, що 23 липня російські пропагандистські ЗМІ повідомляли про нібито захоплення росіянами більшої частини цього села.  
Орієнтовна карта бойових дій на 23 серпня о 21:29/DeepStateMapDeepStateMAP
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Як війна змінила економіку Сумщини та як регіон готується до зими 


"Ми не здивуємося, якщо їм доведеться "звільняти" його і втретє, і вчетверте", — йдеться в повідомленні. 
На карті DeepState цей населений пункт навіть не перебуває у так званій "сірій зоні" (район проникнення окупантів). На північно-слобожанському напрямку тривають бойові дії. 
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Як росіяни змінили тактику ударів по Сумах і чого люди чекають від влади


Солдати РФ прагнуть збільшити  "зону контролю" в Сумській області, зокрема, в районах сіл Миропільське та Грабовське. Водночас аналітики заявили, що загрози оточення Сум немає. 
У Сумській області 100 населених пунктів повністю залишилися без людей через постійні обстріли та бойові дії. Детальніше про ситуацію у цьому регіоні, читайте у статті журналістки "Кордон.Медіа" Лілії Наумової  "Сумщина: життя там, де стирається межа між тилом і фронтом".

Речник 66-ї ОМБр Василь Денисюк розповів, що на лиманському напрямку виявляти росіян стає все складніше, адже вони гарно замасковані завдяки щільній рослинності та складним, глибоким укриттям, схожим на нори — це основна проблема для українських сил наразі, а не знищення ворога. Під час ефіру на "Армія TV" він пояснив, як окупанти будують фортифікації: основні приміщення вони розташовують далеко від входу, а його роблять максимально вузьким, щоб була змога лише пролізти всередину, що ускладнює роботу українським операторам FPV та дронів зі скидами.
Але інколи глибокі укриття грають проти самих росіян, розповів Денисюк. 
"Українські підрозділи зосереджують значну частину роботи саме на ураженні таких укриттів, — додав він. — Це складні цілі, оскільки вони глибоко закопані та мають дуже вузькі входи". 
А штурми росіян на цьому відрізку мають хвилеподібний характер: бувають відносно спокійні дні, проте після них окупанти можуть різко збільшити активність одразу на кількох ділянках. Аби підтримувати здатність наступати, вони постійно накопичують особовий склад.
"На відстані близько 10 кілометрів від лінії бойового зіткнення українські військові фіксують великі групи росіян. Однак ближче до передової вони розділяються на невеликі групи по два-три окупанти, — розповів військовий, додаючи, що така тактика просування також ускладнює їхнє виявлення. — Бувають і випадки, коли російські військові намагаються наближатися до позицій українських захисників поодинці". 
Орієнтовна карта бойових дій від DeepState станом на 15:50 25 серпня
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Офіцер ЗСУ оцінив шанс росіян окупувати Донбас у 2027-му: залишилися чотири ключові міста


Нагадаємо, росіяни тиснуть на Лиман у Донецькій області з півночі та сходу, намагаючись зайти в міську забудову, але марно. Підрозділи Сил оборони, зосереджені там, знищують близько 80% окупантів у межах kill-зони на відстані 5 км від лінії бойового зіткнення. Для РФ місто важливе тим, що є стратегічним залізничним вузлом, а територіальні успіхи там дозволять окупантам створити умови для напівоточення Словʼянська та Краматорська. Окрім того, контроль над цим напрямком дозволить РФ нівелювати загрозу для своїх сил у районах Кремінної, Сватового та Рубіжного у Луганській області. 

На Покровському напрямку окупанти здійснили 36 атак

В Інституті вивчення війни опублікували звіт щодо ситуації на фронті станом на 25 серпня. Аналітики також оновили карти бойових дій. Повний текст новини

Українські військові мали успіх на куп'янському напрямку в Харківській області. Збройні Сили України відновили контроль над територією в районі села Западного. Захисникам вдалося деокупувати 6,14 квадратних кілометрів території, розповіли аналітики DeepState на своїй сторінці в Telegram-каналі.
Водночас малі піхотні групи РФ просунулися біля населених пунктів  Софіївка та Дорожнє на добропільському напрямку в Донецькій області. 





Орієнтовна карта бойових дій на 25 серпня о 15:50/DeepStateMapDeepStateMAP





Орієнтовна карта бойових дій на 25 серпня о 15:50/DeepStateMapDeepStateMAP


ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Чи захопили війська РФ ще одне село в Сумській області: що кажуть у ЗСУ


У 12-й бригаді спеціального призначення "Азов" Національної гвардії України кілька днів тому повідомляли, що в районі міста Добропілля загарбники використовують так звану тактику "глибоких просочувань". Її мета полягає в тому, щоб якомога глибше інфільтруватися на українську територію та не вступати в бій із ЗСУ.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Чи звільнили ЗСУ всю Дніпропетровську область: у Генштабі відповіли


Окупанти нині намагаються обійти Добропілля одразу із двох боків. 

Керівник "Центру вивчення окупації" Петро Андрющенко попередив про ознаки, які вказують на те, що росіяни посилюють своє угрупування на півдні, а саме у Запорізькій області. За його словами, окупаційні війська третій день поспіль перекидають військові вантажівки в район окупованих Розівки та Гуляйполя. 
Він зауважив — і це видно на відео — що росіяни змінили спосіб маскування: замість військових машин стали масово використовувати цивільні та комунальні вантажівки. Ймовірно, так вони намагаються зробити перекидання вантажів непримітним. 
"Маріуполь. Третю добу поспіль триває перекидання в напрямку лінії Розівка-Гуляйполе, — розповів Андрющенко. — Саме тут найбільша концентрація замаскованих вантажівок, у тому числі нового тренду на помаранч та старі синього кольору". 
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Офіцер ЗСУ оцінив шанс росіян окупувати Донбас у 2027-му: залишилися чотири ключові міста


Нагадаємо, наприкінці червня 2026-го аналітики DeepState повідомили, що росіяни повністю окупували Гуляйполе у Запорізькій області, яке було одним з основних форпостів оборони на півдні. І хоча Генштаб досі не підтвердив цього офіційно, на інтерактивній мапі проєкту місто позначене як таке, що перебуває під контролем окупаційних сил. Для РФ воно важливе тим, що є потужною вузловою станцією, як і сусіднє Залізничне (цей н.п. росіяни контролюють частково). Крім того, окупація міста відкрила для окупантів шлях для подальшого просування в бік Запоріжжя, Оріхова або в тил позицій ЗСУ в Донецькій області, зокрема в районі Покровська та Великої Новосілки. 
Орієнтовна карта бойових дій від DeepState станом на 23:50 24 серпня

У Міністерстві оборони Росії заявили, що нібито російські солдати захопили прикордонне село Новокостянтинівку (колишня назва —  Перше Травня) у Сумській області. Водночас в угрупованні військ "Курськ" спростували цю інформацію.
Українські військові контролюють Новокостянтинівку. На цьому напрямку нині тривають бойові дії. Військові назвали таке повідомлення росіян "їхньою стандартною практикою". 
Орієнтовна карта бойових дій на 23 серпня о 21:29/DeepStateMapDeepStateMAP
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Як війна змінила економіку Сумщини та як регіон готується до зими 


Військове командування країни-агресора регулярно "домальовує"  успіхи, яких окупанти не мають для своєї внутрішньої пропаганди та звітності перед керівництвом. 
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Росіяни просунулися в Сумській та Донецькій областях — DeepState


Армія РФ прагне збільшити  "зону контролю" в Сумській області, зокрема, в районах сіл Миропільського та Грабовського. Водночас аналітики заявили, що загрози оточення росіянами міста Суми немає. 
У Сумській області через бойові дії та обстріли РФ 100 населених пунктів повністю залишилися без людей. Детальніше про ситуацію у цьому регіоні, читайте у статті журналістки "Кордон.Медіа" Лілії Наумової  "Сумщина: життя там, де стирається межа між тилом і фронтом".