Тренд пошуку "Мхп"

19–20 вересня у Черкасах відбудеться перший марафон в історії міста — благодійний забіг MHP Run4Victory. 100% коштів із реєстрацій та донатів спрямують на реабілітацію ветеранів у МСК "Дніпро". Кожен учасник після фінішу отримає медаль зі стрічкою, у яких поєднали символи Черкас і творчість Народного художника України Миколи Теліженка.











Перший марафон в історії Черкас проведуть МХП, Благодійний фонд "МХП-Громаді" та спортивний організатор NewRun.

У дизайн медалі та стрічки заклали локальні символи Черкащини. На медалі зобразили одні з найбільш впізнаваних символів міста: готель "Слов'янський" та пам'ятник Богдану Хмельницькому.



Народний художник України Микола Теліженко




Дизайн стрічки створили за мотивами творчості Миколи Теліженка — народного художника України, автора прапора Черкас та герба Черкащини. Символічно, що 2026-й рік на Черкащині оголосили роком митця.



Дизайн стрічки створили за мотивами творчості Миколи Теліженка — народного художника України



Реєстрація на благодійний MHP Run4Victory Черкаси марафон відкрита — обирайте дистанцію за посиланням.Стрічка, що ближче знайомить із культурною спадщиною Черкащини
Участь у забігу візьмуть бігуни з усієї країни. Організатори продовжать їхнє знайомство з творчістю Миколи Теліженка завдяки стрічці та QR-коду на ній: він переносить до віртуального музею митця. Там можна дізнатися більше про роботи художника, його спадщину та особливий стиль — "витинанки". Так спортивний атрибут отримав ще одну функцію — знайомити людей із культурою регіону.



Завдяки QR-коду на стрічці можна дізнатися більше про роботи художника та особливий стиль — «витинанки»



"Для тата Черкащина завжди була не лише місцем життя, а джерелом образів, символів і сенсів. Мені особливо цінно, що сьогодні його творчість продовжує жити у нових форматах і знайомить із ним людей, які, можливо, раніше не знали його робіт. А тут вона ще й стає частиною благодійної події, що допомагає ветеранам повертатися до активного життя. Думаю, для нього це мало б особливе значення", — наголошує Олеся Теліженко, донька митця.


Донька митця, Олеся Теліженко



Медаль як символ внеску у відновлення ветеранів
Усі кошти з донатів та реєстрацій на MHP Run4Victory — спрямують на реабілітацію ветеранів у МСК "Дніпро". Тут ветерани проходять фізичне та психологічне відновлення, займаються спортом та повертаються до активного життя після поранень.
"Для нас важливо, щоб участь у MHP Run4Victory мала продовження після фінішу. Наша медаль — пам'ять про подолану дистанцію та нагадування: ця участь стала внеском у відновлення ветеранів. А поєднання благодійної мети з культурними символами — об'єднує людей навколо спільних цінностей та дозволяє більшій кількості українців краще пізнати свою спадщину", — зазначає Володимир Забела, директор Благодійного фонду "МХП-Громаді".


Володимир Забела, директор Благодійного фонду "МХП-Громаді"




MHP Run4Victory проводять третій рік поспіль. У травні на київському забігу понад 7 тисяч учасників об'єдналися навколо збору на протезування захисників. Забіг у Черкасах сфокусований на реабілітації ветеранів.
Як отримати унікальну медаль MHP Run4Victory Черкаси марафонуРеєструйтеся та 19–20 вересня, долайте будь-яку дистанцію: на 2, 5, 10, 21 чи 42 км, інклюзивну "Люди Титани", дитячі старти, Pet-friendly-дистанцію, або обирайте онлайн-участь. Її можна пробігти з будь-якої точки світу у будь-який зручний день і час та долучитися до підтримки ветеранів: https://timer.newrun.com.ua/event/213
Для корпоративних команд від 10 учасників діє знижка 15%. Щоб отримати — пишіть info@newrun.com.ua. Участь для дітей, військових, ветеранів і людей з інвалідністю — безкоштовна, реєстрація: info@newrun.com.ua.

Антимонопольний комітет дозволив МХП купити виробника курятини зі Львівщини

Антимонопольний комітет України надав дозвіл агрохолдингу МХП на придбання активів виробника м’яса птиці ТОВ “Агроль Плюс”, що розташоване у Львівській області. Деталі угоди та профіль компаній Згідно з повідомленням АМКУ, МХП отримав дозвіл на концентрацію шляхом набуття контролю над ТОВ “Агроль Плюс”. “Надано дозвіл на концентрацію у вигляді набуття ПрАТ “МХП” контролю над ТОВ “Агроль...

Невдовзі мандрівники зможуть відвідати "Франкове Чуркало", дізнатися де лежить легендарний камінь на якому письменник відпочивав, а також побувати біля скелі, з якої Іван Якович звертався до громади під час народного віче. Унікальний маршрут проведе туристів через 12 історичних локацій де кожна зупинка буде оснащена інформаційним стендом із QR-кодами. Як зазначає директорка Івано-Франківського краєзнавчого музею Галина Беднарчик, Верховинщина (давня назва Жаб’є) завжди була особливим магнітом для української інтелігенції, тут відпочивали Михайло Коцюбинський, Гнат Хоткевич, Михайло Грушевський. Село Криворівню у минулому столітті називали "Українськими Афінами".Музейники розповіли цікаві факти про карпатські літа Івана ФранкаНа початку XX століття подорож до Криворівні та Жаб’є була тривалою та виснажливою. Потяг довозив лише до Ворохти, там туристи наймали перевізників і фірами (кінними возами) добиралися до місця відпочинку. Така поїздка могла тривати й кілька днів.Оскільки звичних готелів чи приватних садиб тоді у Криворівні не було, туристам обов'язково потрібні були рекомендації та знайомства. Гостей у селі розселяв місцевий священник та громадський діяч Олекса Волянський. Він заздалегідь домовлявся з місцевими газдами, у кого саме зупиняться приїжджі.Іван Франко 12 разів приїздив у відпустки в Карпати. Спочатку мешкав у хаті гуцула Мітчука. А згодом перебрався до газди Василя Якібюка, син якого пригадував: "Сім чи вісім разів зупинявся Франко у  в мого батька. Писав він вдень і вночі. Часто ввечері після роботи збиралися у нього селяни і Франко, пристосовуючись до гуцульського діалекту, вів з ними розмову".Франко був пристрасним грибником і рибалкою. Він збирав у гірських лісах такі гриби, яких навіть гуцули не знали та оминали. Більше того, місцеві пригадували, що письменник сам готував страви із грибів, пробував першим, а вже потім пригощав родину та друзів.Мешканець Криворівні Микола Потяк пригадував, що Франко заходив до нього із синами Андрієм і Тарасом: "Прийде і скаже "Сідайте поговоримо…" Розмови різні були. В той час агенти по еміграції  агітували мене виїхати на роботу в Канаду. Франко не радив мені цього робити. Я послухав його поради і залишився у своєму селі". Спогади гуцулів і меморіальні речі якими користувався Іван Франко –  ліжко, лавки, годинник, книги та столик – зберігаються у Криворівнянському літературно-меморіальному музеї, що є  філією Івано-Франківського краєзнавчого. Завідувачка музею Ганна Луцюк зауважує: щоб цікаво розповісти про минуле, традиційних експозицій уже замало. "Туристи хочуть атракцій. Навіть стежками гірськими намагаються не ходити пішки, а їхати автомобілями". На думку пані Ганни, протяжний туристичний маршрут додасть нових вражень. Перевагою є те, що подорожувати можна авто та велотранспортом, а  фото, аудіо, відео інформація буде на порталі, який туристи відкриють через QR-коди зі своїх смартфонів. Це як віртуальна мандрівка в минуле, з місця де все відбувалося."Нам треба  берегти історичну пам'ять, усе те, що зв'язує нас з визначними діячами. 2026 визначений роком Франка, на часі говорити про те як він жив, які місця любив. Саме у Верховинщину їхали за натхненням. Франко чимало творів написав у Карпатах і якісь дружні стосунки у нього там були, якісь розмови його надихали. Верховинська громада це місце сили, на Чорному Черемоші, яке у всі часи притягує  красою і автентикою", – за словами директорки Івано-Франківського краєзнавчого музею  Галини Беднарчик, Криворівнянський музей Івана Франка залишається найпопулярнішим екскурсійним об'єктом у громаді. Іван Франко чудово знав гірські стежки. Тепер, завдяки новому маршруту, туристи не просто побачать мальовничу  природу, а й дізнаються більше про історію, про особисте життя та звички видатного письменника. Команда проєкту “Мандрівка плаями Гуцульської столиці” завершує розробку інформаційних стендів для 12 зупинок маршруту."Словом "чуркало" на місцевому діалекті називають джерело води – тому одна із зупинок буде біля "Франкового Чуркала" із найсмачнішою в окрузі водою", – відкриває секрети голова правління ГО "Альянс розвитку", керівниця проєкту Марія Маківничук."Приїхати до Верховини  сьогодні значно простіше, ніж було за часів Каменяра  Тому запрошуємо планувати поїздки в осінні Карпати. Будемо відкривати історичні місця, збирати гриби, спілкуватися з місцевими мешканцями. Вони вже готуються зустрічати туристів традиційними карпатськими смаколиками і гуцульськими співанками", – запрошує Марія Маківничук. Нагадаємо: 27 серпня 2026 року виповнюється 170 років з дня народження Івана Франка – однієї з центральних постатей національної культури. Верховна Рада України постановила відзначити ювілей Каменяра як пам’ятну дату загальнодержавного значення. В Івано-Франківській та Львівській областях 2026 проголошено роком Івана Франка.  Проєкт "Мандрівка плаями Гуцульської столиці" підготували за підтримки Українського культурного фонду та Благодійного фонду "МХП-Громаді", в межах конкурсу "Культурні стежки громад" реалізує  ГО "Альянс розвитку". Партнери проєкту "Мандрівка плаями Гуцульської столиці" – громадські організації "Гуцулики", "Етноекоцентр "Гуцульщина", Верховинське районне об’єднання Всеукраїнського товариства  "Просвіта" ім.Тараса Шевченка та Верховинська селищна рада.

«Без повного зібрання творів не можна прочитати поета вповні»
Віра Агеєва: Ми нарешті матимемо повне зібрання Василя Стуса. З одного боку, треба радіти, з іншого боку, те, що його досі немає, — це діагноз нашій культурі, тому що це означає, що Василь Стус досі не є у свідомості нації. Василь Стус не лише дисидент, борець за Україну, жертовний і самозречений герой. Він найбільший український поет другої половини ХХ століття.
Богдана Романцова: У колі шістдесятників він точно найглибший, найбільш інтелектуальний та інтертекстуальний. І мені здається, що іноді велич постаті Стуса, його майже христологічний чин, дещо затуляє Стуса як митця. 
Людям ніби страшно доторкнутися до нього, вони забувають, що він вправний літературознавець, прекрасний перекладач і людина, яка ввела нас у коло європейської поезії на високому рівні.
Те, що з’являються його тексти, — для мене прекрасний знак. Мені дещо шкода, що класики, які пішли від нас, тільки зараз до нас приходять. Процес почався, але трохи запізно.
Перший том «Повного зібрання творів Василя Стуса» виданий завдяки компанії МХП і Благодійному фонду «МХП-Громаді», у партнерстві з видавництвом «Смолоскип» і СтусЦентром.
Руслана Брянська: За словами сина поета, Дмитра Стуса, твори його батька сьогодні не надто впливають на літературний процес в Україні, тому що вони є недосконало пізнаними українським народом. Чи це так, на вашу думку?  
Віра Агеєва: Це не так. Принаймні від 1989 року було кілька видань, були добрі інтерпретації Михайлини Коцюбинської, яка знала Стуса та була з ним у Київському клубі творчої молоді. 
Стус — канонізований класик: хронологічно це останнє ім’я, яке абсолютно канонізоване. Я люблю жартувати, що в українців найлітературніші у світі гроші [зображення Василя Стуса буде розміщено на новій банкноті номіналом 2000 гривень, яку НБУ планує ввести в обіг 4 вересня 2026 року — ред.].
Навіть якби Стус не мав героїчної біографії, він присутній своїми текстами. Річ у тім, що без повного зібрання творів не можна прочитати поета вповні. У нас із повними зібраннями творів просто катастрофа. Навіть якщо є радянські видання, то вони, як правило, цензуровані. Коли я була тісно долучена до видання 14-томника Лесі Українки, я відчувала намацально, який бруд інтерпретації ми з неї зчищали, якою вона інакшою поставала.  
У першому томі «Повного зібрання творів» ми бачимо формування Стуса. Багато текстів взагалі ніколи не публікувалися з різних причин. Я теж багато що прочитала вперше. Вражає, як рано він мав цю ідентичність, розуміння себе поза епохою, своєї недолученості до цієї епохи. Ми любимо говорити: «60-ті, відлига, свобода». Це була дуже ілюзорна свобода, вона була на короткому повідку, буквально 2-3 роки, — ідеологія ж нікуди не дівалася. 
До речі, у ранніх речах Стус дуже іронічний, саркастичний. Є там вірш про те, що: «О партія моя, люблю тебе без меж, за те, що ти нівроку дихать не даєш». Стус це розумів від початків. Він справді пішов на Голгофу, люди не обирають це як бажаний шлях. Історія поставання Василя Стуса, як ніяк, у місті Сталіно, це історія про те, що пам’ять не можна знищити. Українську культурну пам’ять зачистити не вдалося, попри всі розстріли та Сандармох [лісове урочище в Республіці Карелія, де у 1930-х роках органи НКВС розстріляли понад 9500 осіб 58 національностей — ред.]. 
«Стус боявся обовванення в радянській ситуації»
Богдана Романцова: Я бачу пряму спадкоємність Стуса від Шевченка, а чи пов’язане з постановленням Стуса вшанування Леся Курбаса, Миколи Куліша, яке вони влаштовували пізніше? Чи завжди ось ця лінія 20-тих була настільки важлива для нього?  
Віра Агеєва: Мені подобається один сатиричний вірш: ліричний герой ніби веде Шевченка, показує йому Україну — це очевидно діалог радянського голосу з голосом Шевченка. «Ось Україна квітне, в нас у 40 разів збільшилось виробництво сталі, у нас збудовано в 100 разів більше тощо. Ось Донецьк, дивіться, як тут все гарно. Ви український поет, тільки скажіть, що ви ж російську ще не забули, ви в Ленінграді жили, ви краще скажіть російською». Врешті Шевченко ніби відповідає: «Іди ти до бісової матері». Це добра ілюстрація того, як почувався зовсім молодий Василь Стус.
Повертаюся до питання про значення 20-х років, і не лише для Стуса. Шістдесятники — по-своєму обділене покоління, вони піднялися на краю культурної прірви. За ними — Сандермох. Що вчив Стус на філфаці у Сталіно в 50-ті роки? Основним текстом із теорії літератури була стаття Леніна, партійна література, можливо, якісь статті Маркса. Причому ця біда стосувалась не лише української літератури, а й зарубіжної літератури, тому що все цензурувалось.  
Тичина знищений — потім Стус напише знаменитий «Феномен доби», де характеризує Тичину, який занепадає, для нього це дзеркало, в яке він сам дивиться, він не хоче стати таким. Це страх стати радянським бовваном.
Є також Рильський, є Бажан. Бажан за поетикою ближче Стусові. Ці двоє поетів були для них всіх дуже важливими. Стус не був біографічно близьким до когось, але текстово — так.
Богдана Романцова: Бажан і Рильський змогли повернутися, а Тичина не зміг.
Віра Агеєва: Не зміг, тому що він себе знищив як поета. Тому що, з моєї точки зору, Тичина щиро хотів бути голосом українського радянського народу. І він себе зламав. Стус про це й пише у «Феномені доби». Коли Тичина почав говорити від імені народу, він почав говорити з порожнечі, з нічого. 
Бажан і Рильський пристосовувалися, писали «відчіпного». Коли Максим Рильський писав «Боротьба за цукровий буряк. Варта більш, як борня з вітряками» або «На сонці мертві та бліді. Твої ієрогліфи-тайни, Хвала залізу і руді. Живіть і радуйтесь, комбайни». Це абсолютний стьоб. 
Для Стуса потрібні були так само літературні батьки, як для всіх.  І ось є постійний клуб «Творча молодість» і знаменитий КТМ [Клуб творчої молоді — ред.] на Інститутській в тодішньому Жовтневому палаці. У тому самому Жовтневому палаці, у підвалах якого розстрілювали українських письменників, де утримували Підмогильного, катували Куліша. І ось вони збираються, починають відновлювати зв’язок з 20-ими.
А що в них було? У них був соцреалізм, була епіграма «Тож хай живе соцреалізм»  Любомира Дмитерка. Народжені в 10-ті із несамовитою люттю накинулись на шістдесятників. Найбільшим гріхом вважався гріх формалізму, тому що «для народу треба по-простому, а ви пишете складно». Молодь цих «батьків» зневажає. 
У Клубі творчої молоді Стус був дуже активний. Вечір Курбаса, вечір Куліша — це вечори, які перетворювалися в національні маніфестації.
Богдана Романцова: Тоді література завжди була політичною, навіть якщо ти хотів писати якось «безсторонньо», це було неможливо.
Стус не став «агітковим», він лишився дуже глибоким. Мене у Стусі найбільше дивує, що він з одного боку абсолютний класик і представляє «голос народу», а з другого боку він ніде не спрощує, не намагається загравати з читачем.  
Віра Агеєва: Мені трошки страшно від словосполучення «поет — голос народу». 
Богдана Романцова: Так, звучить завжди, ніби поет має виголошувати низку дуже «безпечних» істин.
Віра Агеєва: Давайте краще говорити «голос нації».
Руслана Брянська: Думаю, у моменті поети і письменники не розуміють, що вони голос нації, це швидше зрозуміють вже нащадки.
Віра Агеєва: Стус розумів. У нас є тільки двоє поетів такого ґатунку: це Шевченко і Стус. Схожі за біографією, схожі багато в чому.
«Поезію Стуса в тюрмі живлять тільки спогади»
Віра Агеєва: Стус мав визнання, принаймні в колі ровесників. Він був аспірантом інституту літератури — це дуже високий статус, це благополучна кар’єра, це можливість працювати з літературою. Це могло бути тихе культурництво на маргінесі.
Стус цього всього зрікається. Коли він повертається після першого ув’язнення, вже зрозуміло, що він у тюремній камері почувається вільнішим, ніж у Києві. Він повертається додому, це 1980 рік. І він каже: «Нерідна чужина». «Краще нерідна чужина, ніж рідна чужина. Яка нестерпна рідна чужина».
У цьому ж році накладає на себе руки Григір Тютюнник. У зошиті Стуса є запис: «Я розумію, чому він це зробив. Але я такий вибір не зроблю. Треба стояти до кінця». Що далі, то легше говорити про героїзм, але цей героїзм має зворотний бік, який Стус дуже пильно прописав. Він розуміє свою вину перед матір’ю, батьком, сестрою, сином, дружиною.
Богдана Романцова: У них із дружиною стосунки майже повністю в листах. Він каже: «Моя Попелюшко, тримай голову високо». Але скільки вони були разом насправді…
Віра Агеєва: Він лишає родину. Він відчуває цей гріх перед ними. Сина намагається виховувати в листах. 
У Стусовій поезії дуже проникливо це написано. У якийсь момент він із дружиною бачиться один раз на рік на кілька хвилин. І ось він розуміє, що вже не пам’ятає обличчя дружини, сина. 
Є його вірші з етапів: «А навколо тьма і тьмуща, тільки чорна водь і чорна пуща». Його поезію в тюрмі живлять тільки спогади. Але ці спогади виблякають, втрачають барви, об’ємність.
Стус не знає, що буде з його віршами. Їх завчають на пам’ять. Їх на папері дрібненько переписують і кидають за колючий дріт. Він же не знає, що Шевельов видає в Нью-Йорку «Палімпсести» [п’ята збірка поезій Василя Стуса, яка вийшла у 1986 році в Нью-Йорку, вже по смерті автора — ред.].
У нього мусив бути розпач, що все марно, що це все ніхто ніколи не прочитає. І попри це він пише і пише, щодалі краще і краще.
Богдана Романцова, Руслана Брянська та Віра Агеєва. Фото: Громадське радіо
Руслана Брянська: Що для Стуса було найважливішим? Протистояти системі чи все ж таки його поезія?  
Богдана Романцова: Мені здається, що поезія безумовно. Він мислить себе в поетичному світі. Понад те, він шукає собі співрозмовників у поетичному світі.
Мені здається, для нього це був спосіб проговорювати, спосіб мислити, а головне спосіб шукати у світі — де їх маленька щопта — голоси з різних епох, щоб продовжити цей великий полілог. І він постійно в цьому процесі створення. Бо якби поезія не була для нього аж настільки важливою, він справді б не писав, не знаючи, чи він буде виданий, чи він отримає визнання. Для нього це був якийсь самоцінний чин із достатньо раннього віку.  
Віра Агеєва: Насправді ваше питання важливе і неправильне. Стус був поетом, який не міг реалізувати себе, пишучи те, що вимагала система. Звичайно, для нього поезія була найважливішою. Він не політичний діяч, йому не про політику йдеться. Однак всі його ровесники, які лишилися на волі, так чи інакшесплатили за цю свободу, віддавши частину свого таланту.
Пристосуванство — це говорити не своїм голосом. Поет може стати великим лише тоді, коли він говорить від себе. Стус зберіг талант, обравши тюремну камеру. Тобто немає розмежування, що було важливіше. Такий поет не міг відбутися в Києві зсередини радянської системи.  
Для Стуса поезія — це свобода. Київ такої свободи не давав. На відміну від Уренгоя [на будівництві дороги «Салехард — Ігарка» біля смт Уренгой у 1949-1953 роках працювало кілька тисяч ув’язнених — ред.].
«Донбас — простір, куди втікали від несвободи»
Богдана Романцова: Я знаєте, про що хотіла поговорити: часто незаслужено оминають батьків Стуса. Говорять про дружину, про сина. Але ж батьки, ймовірно, теж справили вплив. Бо це родина, яка переїхала з Вінниччини, опинилася в новому середовищі, яка уникла завдяки цьому колгоспізації.  
У багатьох листах потім Стус пише: «як казала моя мама», «як кажуть на Вінниччині». Дуже багато ще й на рівні лексики і традицій цього потягу до коріння. Який вплив батьки мали на нього?
Віра Агеєва: Не знаю, наскільки це можна простежити. У листах видно ось цю втечу. Донбас як простір, куди втікали від несвободи. Нам це зараз дивно чути, зважаючи на те, що з Донбасом зараз і було попередні 30 років. Однак туди втікали. У середовищі шістдесятників дуже багато, як я кажу, «донецьких пацанів». Дзюба, Стус, Світличний, Надійка Світлична.  
Стус формувався в цьому середовищі. Очевидно, що у родини мала бути українська застановленість, зв’язок з Україною, зв’язок із Вінниччиною. Сестра його самовіддано намагається полегшити його долю, а отже, поділяє його погляди. 
Для мене Стус дуже гарно вміє передати кольористику навколо. У нього є вірш про дитинство — повоєнне, сіре, злиденне дитинство. Донбаські терикони, сірий краєвид. І єдиною яскравою барвою було яблуко «Циганка». Яскраво-червоне яблуко, яке можна було тримати в руках. Це побачено очима дитини, майбутнього поета. Ось це яскраво-червоне яблуко як виклик цьому сірому всьому довкола. 
Богдана Романцова: Він урбаністичний поет, абсолютно міський автор. Думаю, це якоюсь мірою впливає.  
Віра Агеєва: Шістдесятники назагал плекали урбанізм. Хоча більшість з них народжені в селі, у них сільське дитинство. Коли Стус орієнтується на Рильського чи Бажана, він орієнтується на урбаністичну поезію.  
Богдана Романцова: Справді щасливим, здається, Стус став у Києві, коли знайшов своє невеличке коло, якого тримався. 
Віра Агеєва: Звичайно. Це невеличка щопта, яка дуже затишна для нього. До 1965-го, коли почалися арешти, 4 чи 5 років були найщасливішими роками Стуса.
І це ще той ранній Стус, який вірить, що «нам воздасться в славі». Він говорить від імені «ми». Далі він буде говорити «я». У Києві Стус нарешті має доступ до бібліотеки, є спілкування. Це зараз здається, що літературні вечори — це щось абсолютно буденне. Літературні вечори в Клубі творчої молоді були маніфестаціями. Це поети, які збирали великі зали. Це поезія, яка звучала.
Тоді ще тінь Голгофи не висіла, тому що була ще віра в те, що щось змінюється.
Богдана Романцова: Це й інші митці, не лише поети. Там Алла Горська, Опанас Заливаха, які творять визначні речі. Алла Горська стала для Стуса таким milestone, і його вірш на похороні [вірш «Ярій, душе. Ярій, а не ридай…», присвячений Аллі Горській — ред.] вже звучить як дуже добре артикульована позиція.
Віра Агеєва: Так, якраз позиція у них у всіх була. І вони ще вірили, що зможуть. Врешті, ці всі соцреалісти були такими сірими, нікчемними і ніякими. До 1965 року ж репресій не було, вони ще вірять, що можна щось змінити. Тоді ж починає виходити том Миколи Зерова, Євгена Плужника. Це було культурне диво.
На цю надію вказує, як на мене, «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Івана Дзюби, який він адресував владі. Хрущов сказав на 20-му з’їзді, що зі сталінізмом покінчено. Вони і повірили Хрущову. 
Звісно, старші розуміли, що повернення може бути. Молоді вірили, що вони зможуть переконати: «Це наша Україна, це наша влада, це народна влада». І, ймовірно, що якраз під час акції в кінотеатрі «Україна» на прем’єрі «Тіні забутих предків», заздалегідь спланованої, коли вони вийшли на сцену і сказали: «Ми проти арештів, хто проти арештів, встаньте», — ось це момент, коли ілюзії почали зникати. Це вже пряме протистояння системі. І потім смерть Алли Горської, яка була абсолютним потрясінням для них. Тоді кожен у певний момент робив вибір, і Стус зробив найрадикальніший.  
Богдана Романцова: Я була дуже здивована, коли дізналася з книжки Радомира Мокрика [мова про його «Бунт проти імперії» — ред.], що Стус не був посвячений у цей план. І коли він після Чорновола встає і проговорює цю фразу, це була абсолютна імпровізація. Це був порох природний. 
Віра Агеєва: Стус завжди був протестним, як згадують про нього вже на зоні. Він ніколи не змовчував, завжди йшов на пролом.
Руслана Брянська: Він був на похороні Горської, коли всім казали не йти туди. Він знав, що туди йти не можна, але пішов.
Богдана Романцова: Він сказав: «Сьогодні ти, а завтра я».
Віра Агеєва: Стус весь час себе ставив як мішень. Це був його вибір. Оце героїзм, оце чин. Такі люди є. Врешті героєм не може бути кожен. Це той, який має подвійне народження: людське і божественне. Стус таким був, Стус таким себе зробив.
Є люди, на яких можна лише рівнятися. Таким був Шевченко. У Стуса, до речі, Шевченківських алюзій достатньо багато. Очевидно, що він, шукаючи для себе суто життєвого взірця, обирав Шевченка. Шевченко ж теж міг лишитися: він був успішним художником, добре заробляв як портретист. Він міг добре жити в Петербурзі і не мати клопотів, малювати українські сюжети. І ще при цьому відчувати себе українцем, як багато хто відчував. Але Шевченко обирає те, що він обрав.
У Стуса вибір схожий. Врешті він міг свою українську спрагу втамувати скромно, видаючи класиків літератури, пишучи якісь там невеликі твори, перекладаючи. Однак він максималіст. Він йде на такий чин.
Може це для того, щоб ми бачили взірці. Не знаю. Я боюся завжди говорити про таку долю. Завжди дуже боїшся фальшу. Дуже боїшся пафосу, який відторгує.
Поет не повинен підтверджувати свою поезію долею, але Стус це зробив. Це поезія підтверджена долею. «Своїм життям до себе дорівнятися» [рядок з «Лісової пісні» Лесі Українки — ред.].
Стус і Шевченко. Нікого третього ми не поставимо аж так високо. Багато поетів і митців платили так чи так, щоб зберегти дар.
«Поет не повинен підтверджувати свою поезію долею, але Стус це зробив»
Віра Агеєва: Чим важливий перший том «Повного зібрання творів Василя Стуса»: він дає побачити, з одного боку, як швидко поет формувався, а з іншого боку, побачити ці етапи. Він не одразу постав тим генієм і героєм. Він формується. Стус не міг би бути таким, як він був, якби не знаходився в середовищі шістдесятництва. Якби не Клуб творчої молоді. Якби не прочитані в ньому тексти. У нього були літературні батьки, літературне середовище.  
Стус перекладає Рільке, хоча міг перекладати когось простішого. Стус не ставить перед собою простих завдань. Для нього Рільке важливий як форма творення.
Богдана Романцова: Стус дуже модерний поет. Він багато виписувався в цих перекладах. Видно, як він шукає. Видно слова, які він знаходить. Стусів словник поетичний.
Віра Агеєва: Так. І одна з ознак великого поета — це те, що він міняє поетичну мову. Як на мене, у нас після Бажана поетичну мову змінив саме Стус. Він дуже складний. Не лише в сенсі метафорики і того, як він бачить світ, а і в тому, що  він свідомо виборсується з клітки соцреалізму.
Соцреалізм — це така зараза, яка погана не лише тим, що не дає щось зробити, загрожує тюрмою, але він ще й дає модель дуже спрощеного письма.  Соцреалізм — це про те, щоб говорити просто від імені влади до народу, ось чому формалізм так лякав літературних батьків.
Стус свідомо плекає складність. Він вишукує словникові слова.  
Богдана Романцова: Він не боїться неологізмів.
Віра Агеєва: Він розрубує слова, розрубує рядки. Він дуже ускладнює синтаксис. Він свідомо позбувається цієї простоти, яка для нього гріховна. Бо ця простота — це гріх проти поезії.
Богдана Романцова: Для мене отака складність, інтелектуалізм, пошук, — це радше про 80-ті, ніж про 60-ті. Коли ти свідомо заглиблюєшся, дуже нашаровуєш багато всього. Стус при цьому належить до шістдесятників.
Віра Агеєва: Стус формально ближче до Римарука, ніж до Драча чи Павличка.
Богдана Романцова: Чому тоді ми називаємо його шістдесятником? Суто через хронологію? Мені завжди здавалося, що ця система не дуже досконала.
Віра Агеєва: Вона взагалі недосконала. Цей поділ на десятиліття… У якийсь момент сама мова збунтувалася: коли вийшли дев’яностики, долгоносики, там вже стало очевидно, що вже сама мова не дозволяє цього робити. Стус трохи молодший, він трохи пізніше, і не так яскраво ніби дебютує. 
Усесвіт — не спить. Він ворушиться, во-
втузиться, тузаний хвацько під боки
мороками спогадів. Луняться кроки,
це, Господи, сяєво. Це — торжество […].
Ось цей синтаксис, який абсолютно заворожує, — це не ямб, і не хорей, це зовсім інший синтаксис. 
Руслана Брянська: І звернення до Бога, як і в Шевченка.
Віра Агеєва: Стус — релігійний поет. Ми про це мало говоримо, але це так. Чи це християнський Бог, не знаю. Знов-таки, коли він каже про Київ, як про «нестерпну рідну чужину», — це місто під небом зі шкла і бетону. Це безнебий світ.  
У Стуса багато апеляцій до трансцендентного. І це ще одне, чого не могло бути: у будь-якому київському видавництві слово «бог» викреслили б на етапі першого редагування. Велика поезія не може не бути трансцендентною поезією. Це ще один рівень свободи, який він отримав у камері.
Руслана Брянська: Насамкінець хочу запитати саме про перший том «Повного зібрання творів Василя Стуса». Тут всі твори поета не відредаговані, вони написані так, як їх писав Стус. Є навіть незавершена редакція тексту за чорновим автографом. 
Віра Агеєва: Треба подивитися на формат видання: це повне зібрання творів, тут немає слова академічне. Я розумію чому. Академічне видання передбачає коментування і публікацію всіх редакцій.
У поета є багато редакцій, багато варіантів, для того, щоб зрозуміти, як рухалася поетична дуга і глибоко заглибитися в поезію, потрібні всі варіації. Це те, що зроблено у першому томі «Повного зібрання творів Василя Стуса». Ці варіанти — це безцінно. У культурах, які вже змогли це собі дозволити, кожен рядок, кожне слово, написане генієм, зберігається, воно мусить бути архівоване. 
У збірці є коментарі, однак видавці скромно написали, що це просто повне зібрання. Насправді це полегшений стандарт академічного видання, і це дуже добре, що воно є.
Богдана Романцова: Абсолютно підтримую. У таких випадках я думаю про те, що частина віршів Стуса дійшли тому, що його колеги по нещастю, співкамерники, їх просто завчали. І ми не знаємо, наскільки точно вони все відтворили, наскільки він сам точно потім це згадав. Тому цей образ палімпсестів, мені здається, ключовий для розуміння Стуса і в цьому томі, і в усіх наступних.
Видання 1 тому «Повного зібрання творів Василя Стуса» реалізоване завдяки компанії МХП та Благодійному фонду «МХП-Громаді» у партнерстві з видавництвом «Смолоскип» та СтусЦентром.
 
Запис «Нарешті ми матимемо повне зібрання творів Стуса»: літературні критикині про перший том, який вийшов завдяки МХП  спершу з'явиться на Громадське радіо.

Ветеран та спортсмен Антон Гладун втратив на війні дві ноги та руку. Попри це, хлопець бігає забіги, стріляє з лука та проходить постійну реабілітацію, щоб стати на протези. Сьогодні Антон готується до благодійного MHP Run4Victory Черкаси марафон, аби підтримати своїх побратимів, які, як і він, відновлюються у Центрі реабілітації МСК "Дніпро".
Благодійний MHP Run4Victory Черкаси марафон відбудеться 19–20 вересня. Подію третій рік поспіль організовує компанія МХП у партнерстві з Благодійним фондом "МХП-Громаді". Спортивний організатор — New Run.
100% коштів з реєстрацій та донатів спрямують на розбудову Центру фізкультурно-спортивної реабілітації МСК "Дніпро", де українські захисники проходять довготривале відновлення.
Реєстрація на благодійний MHP Run4Victory Черкаси марафон відкрита — обирайте дистанцію за посиланням.


Ветеран та спортсмен Антон Гладун втратив на війні дві ноги та руку.



Від відновлення — до нового життя
В МСК "Дніпро" Антон спробував різні види спорту, але обрав стрільбу з лука — спочатку з олімпійського, а потім із блочного. Нещодавно виборов третє місце у командній класифікації на Чемпіонаті України.
"Спорт після поранення став для мене більшим, ніж просто змаганнями за медалі. Це про самостійність та рух уперед. Після ампутації я закрився вдома, та через потребу у постійній реабілітації потрапив до МСК "Дніпро". Тут все влаштовано так, щоб підтримати ветерана після війни, — розповідає Антон. — Зараз я вдома не сижу: займаюся спортом чи не щодня, дбаю про себе. Хочеться потрапити до збірної України, їздити на круті змагання".
Компанія МХП у рамках програми "МХП Поруч" подарувала ветерану лук та електроскутер для мобільності, поки він не стане на протези.


В МСК "Дніпро" Антон (зліва) обрав стрільбу з лука



Після розбудови Центру реабілітації МСК "Дніпро" тут створять нові робочі місця для ветеранів — і одне з них для Антона.
"Робота тут дасть можливість відчути себе потрібнішим. А взаємодія з ветеранами дозволить демонструвати їм на власному прикладі, що спорт — це не страшно. Такі заклади фактично допомагають повертатися до життя: фізично та психологічно", — наголошує ветеран та спортсмен Антон Гладун.


Після розбудови Центру реабілітації МСК "Дніпро" тут створять нові робочі місця для ветеранів — і одне з них для Антона



Біг, який стає підтримкою
Благодійний MHP Run4Victory Черкаси марафон відбудеться 19-20 вересня. Пробігти можна 2, 5, 10, 21, 42 км, онлайн та Pet-friendly дистанцію, інклюзивну "Люди Титани" та дитячі старти на 100, 300, та 500 м.
"Саме так ми впроваджуємо зміни — залучаємо бізнес, владу, медіа, українців та громади. Для нас це про сталий розвиток, адже разом ми можемо більше там, де зараз це потрібно, — об'єднуємося заради військових, ветеранів та їхніх родин", — підкреслив Володимир Забела, директор Благодійного фонду "МХП-Громаді".


Володимир Забела, директор Благодійного фонду "МХП-Громаді"



Колись шлях Антона починався з боротьби за базову самостійність. Сьогодні він займається спортом, бере участь у змаганнях і готується працювати там, де допомагатимуть іншим ветеранам.
19–20 вересня кожен учасник MHP Run4Victory Черкаси марафон зможе допомогти більшій кількості ветеранів пройти свій шлях відновлення.
Долучитися й допомогти ветеранам — легко: реєструйтеся на будь-яку дистанцію забігу прямо зараз.
Участь для дітей, військових, ветеранів і людей з інвалідністю — безкоштовна: info@newrun.com.ua.

"Життя як коробка шоколадних цукерок: ніколи не знаєш, яка начинка тобі попадеться", – каже нам одна з цитат відомого голлівудського фільму "Форест Гамп". Чого не можна сказати про Офіс президента та його "менеджерів". Адже результати чергової блискавичної операції НАБУ і САП під такою ж назвою свідчать, що в оточення президента стабільно продовжують потрапляти люди, чиї дії, як і вчинки їхніх попередників, знову мають ознаки зловживань та корупції.
Інша цитата з однойменної з останньою операцією НАБУ і САП стрічки взагалі дуже нагадує поведінку влади протягом останнього року після того, як перший товариш президента Олексій Чернишов отримав підозру: "Я біг, бо треба було бігти. Я не думав про те, куди це мене приведе".
Спроба знищення незалежності НАБУ і САП рік тому, як і пошук грошей на заставу Герману Галущенку вже в червні цього року – це різні спроби влади втекти від відповідальності без оцінки наслідків для всієї країни. Відмінність полягає лише в тому, що тоді і зараз для того, щоб досягти мети, використовували різні органи й установи державної влади.
Як може канцелярія президента воюючої країни займатись пошуком 150 мільйонів нелегальних гривень та їх подальшою легалізацією за допомогою державного банку? Чому до цього може бути дотичний вже наступник Андрія Єрмака – Кирило Буданов? І хто втягнув країну в черговий корупційний скандал?
"Українська правда" дослідила, чому влада, відмовившись перемагати корупцію, почала їй програвати. Бо саме такий концепт озвучує заступниця керівника Офісу президента Ірина Мудра в черговій порції плівок нової операції НАБУ і САП.
"Одіссея" Галущенка
У листопаді 2025 року після старту операції НАБУ і САП під промовистою назвою "Мідас" багато хто зі співбесідників "Української правди" в політичних і бізнесових колах неодноразово наголошував, що у справі про ймовірне розкрадання на енергетиці немає жодного топового посадовця. Мовляв, Міндіч – авжеж, друг президента, але це не посада.
"І де тут підслідність НАБУ? Навіть Галущенко (ексміністр енергетики, а згодом юстиції – УП), голос якого був на "плівках Міндіча", підозру не отримав", – скаржився один із впливових бізнесменів з оточення влади.
У лютому вже цього року антикорупціонери затримали колишнього міністра при спробі залишити країну. Так Галущенко отримав підозру і запобіжний захід у вигляді застави в 200 мільйонів гривень, а Офіс президента – головний біль. Адже Галущенко на той момент став не лише одним із найбільш високопосадових фігурантів злочинної організації операції "Мідас", якій правоохоронці інкримінують розкрадання багатостраждальної української енергетики на більше ніж 100 мільйонів доларів.
Галущенко – це ключ, за допомогою якого НАБУ і САП можуть відкрити одразу двоє дверей. На одних – табличка "Роль Офісу президента в діяльності злочинної організації". На інших: "Хто був справжнім бенефіціаром офшорних рахунків, на які виводили десятки мільйонів доларів".

Герман Галущенко в залі Вищого антикорупційного суду. Київ, Україна, 16 лютого 2026 року
Автор фото: Суспільне Новини


Попри всі ці фактори вихід Германа Галущенка із СІЗО затримався на довгі чотири з половиною місяці. У квітні поточного року, за свідченнями джерел "Української правди", Галущенко почав неабияк хвилюватися, що про нього забули у високих владних кабінетах. "Самотність" колишнього міністра тоді співпала у часі з публікацією фрагментів так званих "плівок Міндіча" в телеграм-каналах. Ці фрагменти були на руках у адвокатів підозрюваних. Зокрема й у самого Германа Галущенка.
Офіс президента публікацію плівок пов'язав із колишнім заступником керівника ОП адвокатом Андрієм Смирновим. Тоді товариш Смирнова і колишній керівник президентської канцелярії Андрій Богдан був внесений до санкційних списків. А Герман Галущенко отримав сигнал, що в ОП таки не забули, що він і досі в СІЗО.
Однак на початку травня увагу всієї правлячої верхівки відволікла підозра куди більш важливому Андрію Єрмаку – в причетності до легалізації 460 мільйонів гривень під час будівництва елітного котеджного містечка "Династія" під Києвом.
Як стверджують джерела УП в політичних і бізнесових колах, 140 мільйонів для Єрмака збирали буквально всією владною вертикаллю: в Офісі президента, в парламенті – зокрема за участю голови президентської фракції Давида Арахамії, – серед міністрів. Навіть колишній тренер збірної України з футболу Сергій Ребров, за словами співрозмовників УП, був змушений внести 30 мільйонів.
Чутки про те, що Галущенко може піти на угоду зі слідством, вже наступного місяця суттєво активізували пошуки владою "викупу" для "ображеного". Важливо розуміти, що проблема полягала не в тому, що цих грошей не було в численних бекофісах влади, а в тому – що це мали бути легальні, а не вкрадені 200 мільйонів гривень.
12 червня "Українська правда" повідомила, що за Галущенка готуються внести заставу. Тоді ж джерела УП наголошували, що для порятунку Галущенка може бути використаний бізнесмен Василь Астіон – близький товарищ вже згаданого колишнього заступника керівника ОП Андрія Смирнова, який і сам має дві підозри від НАБУ і САП. Щоправда, в коментарі УП Астіон заперечував цю інформацію.
Тоді співрозмовники серед впливових бізнесменів переконували, що операцію із пошуку та легалізації коштів президент Володимир Зеленський доручив керівнику свого офісу Кирилу Буданову, який своєю чергою залучив до цієї справи колишнього нардепа та забудовника Максима Микитася.
Вже 29 червня за Германа Галущенка таки внесли 150 мільйонів гривень. За традицією це зробили нікому не відомі компанії з нікому не відомими власниками. Галущенко вийшов на волю. І здавалось, Офіс президента, сам президент і його товариш Тимур Міндіч могли полегшено видихнути. Допоки 19 серпня не стало відомо, що операцію з "порятунку рядового Раяна" вдалося задокументувати НАБУ і САП.
"Аварійний" офіс?
Вранці 19 серпня стало відомо, що НАБУ і САП проводять обшуки у заступниці керівника Офісу президента Ірини Мудрої та народного депутата від забороненої проросійської партії ОПЗЖ Вадима Столара, який, щоправда, вже встиг стати позафракційним і позапартійним.
Водночас Мудра, як переконують джерела "Української правди", ще минулого тижня перебувала в Ізраїлі. А Столар, який, за інформацією тих самих співрозмовників, ще минулого місяця вкотре відбув на "монакський округ", 10 серпня відсвяткував день народження і, на відміну від Мудрої, завбачливо "забув" повернутися в Україну. Ймовірною причиною джерела називають витік інформації про те, що готується підозра.
Як свідчать записи розмов операції "Форест Гамп", у вирішенні питання зі збором і легалізацією застави для Галущенка Мудра постійно посилається на керівництво. Чи був цим "керівництвом" очільник ОП Кирило Буданов або, може, сам президент ставив задачі стосовно застави – станом на зараз говорити зарано.

Розшифровка розмов фігурантів, НАБУ



Але якщо Мудра дісталась Буданову у спадок від Андрія Єрмака, то іншого фігуранта кримінального провадження, Вадима Столара, як переконують співрозмовники в політичному істеблішменті, до ОПУ привів безпосередньо колишній керівник ГУР МО. Зі Столаром, як розповідають ті ж джерела, Буданов постійно спілкувався як до так і після січневого трансферу з "острова" на урядовий "материк". Спілкувався Буданов і з Микитасем. Однак чи є в розпорядженні НАБУ і САП плівки з голосом Буданова – антикорупційні органи станом на зараз не коментують. Проте, за даними УП, в тексті підозри Мудрій є згадки про Буданова.
"Українська правда" надіслала запит в Офіс президента з проханням надати інформацію про відвідини Столаром і Микитасем ОП. За інформацією співрозмовників УП, Буданов непублічно переконує, що не зустрічався в президентській канцелярії з бізнесменами.
Водночас одразу декілька впливових підприємців не під запис розповіли про участь керівника Офісу президента у розв'язанні низки бізнесових питань, які пов'язані не лише з інтересами Столара, а й із питаннями іншого впливового бізнесмена – Бориса Кауфмана. Зокрема, Кауфман протягом останніх місяців бере активну участь у перерозподілі фармацевтичного ринку. А Столар був стороною конфлікту з Євгеном Сігалем, якого в політичних кулуарах ще називають "Курячим" (Протистояння між засновником МХП Юрієм Косюком і власником "Агромарсу" Євгеном Сігалем – двома впливовими бізнесменами, які роками конкурували на українському аграрному ринку – УП).
Також із контексту нескладно здогадатися, якого високопосадовця Офісу президента цитує заступниця Буданова в розмові з Микитасем: "Він каже: корупцію потрібно систематизувати та контролювати. Не потрібно з нею боротися – її потрібно контролювати".

Розшифровка розмов фігурантів, НАБУ



"Там багато аварійних питань", – коментує діяльність керівника Офісу президента один із впливових правоохоронців.
"Він білий ходить після публікації плівок. Ні з ким не зустрічається зі сторонніх", – переповідає настрій Буданова співрозмовник в ОП. Натомість джерела УП в оточенні самого очільника президентської канцелярії налаштовані не так панічно: "Він каже, всюди посилаються на записи, але на записах хто завгодно говорить що завгодно. А з бізнесменами він спілкується з усіма. Весь великий бізнес з ним в комунікації. Комусь потрібна допомога, і він це озвучує в Раді підприємців публічно. Когось тиснуть силовики, а комусь просто потрібно поплакатись".
Тож можливий рух антикорупційних органів у цій справі може напряму залежати від показів підлеглої Буданова Ірини Мудрої. А це своєю чергою, як і у випадку з Германом Галущенком, залежить від того, хто і як швидко збере за неї заставу. Враховуючи другий епізод цього кримінального провадження, який стосується рейдерського захоплення низки активів вартістю сотні мільйонів гривень, "викуповувати" Мудру дешево не буде.
Як переконують джерела УП у бізнесових колах, Буданов вже займається цим питанням. Головний пріоритет – кошти мають бути "кришталево білими". В оточенні голови ОП не під запис додають: "Він допомагає з адвокатами, а не грошима. Із заставою там є кому допомогти і без нього. Як би це зараз смішно не пролунало – всі діють суворо і відповідно до чинного законодавства".
Вже надвечір після вранішніх обшуків Мудра вийшла із заявою: "Сьогодні я подала заяву про звільнення, і захищати своє добре ім'я я буду сама, не переносячи цю боротьбу на державу".
За свідченнями співрозмовників "Української правди" в політичних колах, Мудра вважає, що її записав співмешканець Максим Микитась, який багато років фігурує в різних справах антикорупціонерів. У НАБУ і САП подробиці гучної реалізації зі зрозумілих причин не розголошують.
"Вони просто не можуть визнати нашу майстерність", – коментує не під запис один із впливових представників антикорупційної вертикалі. І додає: "Послухайте запобіжний по Микитасю і зрозумієте, що це не так. І це законом заборонено вчиняти злочини, виконуючи спеціальне завдання. Ніхто б у НАБУ на таке не пішов. Плюс у нього 200 мільйонів застави".
Під час обрання запобіжних заходів фігурантам справи стало відомо, що Микитась і Столар на початку літа обговорювали контрспостереження, яке має їздити за ними, бо якщо НАБУ матиме прослушку і експертизу, то "нам пиз…ць". Мудра своєю чергою говорила Микитасю, що її хтось попередив, що в НАБУ є справа проти неї, і рекомендував не з'являтися в публічних місцях разом, що ніяк не завадило фігурантам разом зустріти НАБУ і САП вранці 19 серпня.
"ПереМудрили"
Станом на зараз результати операції Офісу президента з порятунку Германа Галущенка із СІЗО можна оцінити наступним чином:
– Заступницю керівника Офісу президента Ірину Мудру, яка, за версією слідства, координувала збір і легалізацію коштів на заставу Галущенку, звільнено з посади після отримання підозри та публікації плівок операції НАБУ і САП під назвою "Форест Гамп".
– Офіс президента "втратив" ще одного фігуранта справи – керівника директорату з питань правової політики Віктора Дубовика (Перебуває в СІЗО з підозрою від НАБУ і САП – УП), який неодноразово виступав у ролі "кадрового резерву" ОП на конкурсах з обрання незалежних керівників реформованих правоохоронних органів.
– Злочинне походження коштів застави за Галущенка в розмірі 150 мільйонів гривень може призвести до їх конфіскації на користь держави.
– Відповідно, Герман Галущенко вже найближчим часом може повернутись у СІЗО. А перед владою знову постане питання пошуку грошей та схеми їх легалізації для внесення нової застави Галущенку.
– ОП отримує нові ризики в необхідності пошуку грошей на заставу Мудрій і можливих її показах, яка не сама вирішила рятувати Галущенка, а, очевидно, виконувала вказівку.
– Керівник Офісу президента Кирило Буданов може потрапити в перший корупційний скандал на високій посаді з незрозумілими перспективами його розв'язання.
– Суспільство вже вдруге отримало докази того, що влада використовує націоналізований державний "Сенс банк" у власних інтересах.
– Суспільство вкотре почуло, як необмежена влада використовується для захисту своїх.
– В межах операції "Форест Гамп" підозри отримали 10 фігурантів.
– Наступного разу знайти бізнесменів, які погодяться в непрозорий спосіб надати кошти на заставу чергового підозрюваного НАБУ і САП, буде вкрай складно.
Далі публікуємо діалог колишнього депутата Максима Микитася та бізнесмена Василя Астіона. Його процитував прокурор САП під час обрання запобіжного заходу Микитасю:
М: Миллионов 200 в безнале есть?
А: Не, у меня свободного кеша сейчас вообще нет.
М: Ну, ты понимаешь, я не прошу тебя, я тебе сразу восполню это с хорошим процентом. То есть внести, если привезут.
А: Конечно, я сделаю это.
М: Ну там за Германа привезли 200 миллионов, сейчас думаем, как проплатить. Только, пожалуйста, никому не говори – ни Вадику, никому сейчас не говори.
А: А куда мне их надо будет загнать? Я не хочу от себя платить.
М: На меня надо будет загнать; я скажу, куда надо будет платить. Тебе там передадут. Ты сможешь, да?
А: Да.
М: Молодчинка.
А: Сто или двести надо загнать?
М: 200. Я ж у тебя так и спросил. То есть где-то в Киеве тебе передадут, и все нормально?
А: Да, я тебе скажу, куда завезти.
М: Все, добренько.
А: Просто ответственность на вашей стороне будет в случае возникновения там какого-то…
М: Господи, жил в Вене, поживешь в Бангкоке или Венесуэле.
А: Я загоню тебе двести.
"Українська правда" звернулася по коментар до Василя Астіона. У відповідь той повідомив, що не хоче впливати на слідство, і відмовився відповідати на запитання редакції.

Василь Астіон. Відень. Червень 2025 року



Цікава деталь. Із розмов фігурантів виходить, що на заставу Герману Галущенку спочатку зібрали 200 мільйонів гривень. І вже потім суд зменшив розмір до 150. Це може свідчити про те, що в момент, коли включається державна машина, знайти зайві 50 мільйонів гривень взагалі не проблема. Питання лише в тому, наскільки вистачить ресурсів у бекофісів людей, так чи інакше пов'язаних із владою, якщо НАБУ і САП продовжать викривати корупцію в найвищих кабінетах, а кількість підозр і суми застав лише зростатимуть.
Михайло Ткач

Два клуби вперше зіграють серед найсильніших, а один із постійних учасників несподівано змінить дивізіон.
Про це повідомляє Volleyball.ua.
У сезоні 2026/27 чоловіча волейбольна Суперліга України об’єднає дев’ять команд. Склад елітного дивізіону змінився через перехід “Житичів-Полісся” до Першої ліги та підвищення двох нових учасників.
Зміни серед учасників Суперліги України
Житомирський клуб “Житичі-Полісся” не виступатиме в чоловічій Суперлізі в сезоні 2026/27. Клуб зосередить ресурси на розвитку жіночої команди, тоді як чоловічий колектив продовжить грати у Першій лізі.
Місце “Житичів-Полісся” в найвищому дивізіоні збереже “Буревісник-ШВСМ” із Чернігова. Команда мала вибути із Суперліги, однак залишиться серед провідних волейбольних клубів країни.
Водночас до елітного чемпіонату піднялися харківський “Локомотив-1945” і київський “Столична-НУБІП”. Для обох колективів сезон 2026/27 стане дебютним у чоловічій волейбольній Суперлізі України.
Склад чоловічої волейбольної Суперліги сезону 2026/27
У новому сезоні за нагороди чемпіонату змагатимуться такі команди:
“Буревісник-ШВСМ” (Чернігів);
“Епіцентр Подоляни – Збірна Ю-20” (Городок);
“Епіцентр-Подоляни” (Городок);
“Збірна Полтавської області – ВК Решетилівка” (Решетилівка);
“МХП-Ладижин-ШВСМ-Колос” (Вінниця);
“Поділля” (Хмельницький);
“Поліція охорони-ЗУНУ-ШВСМ-Динамо” (Тернопіль);
“Локомотив-1945” (Харків);
“Столична-НУБІП” (Київ).
Де проходитимуть матчі сезону
Чемпіонат проведуть у форматі роз’їзних турів. Матчі чоловічої Суперліги України прийматимуть Харків, Решетилівка, Городок, Київ, Хмельницький, Тернопіль і Вінниця. Розширений склад учасників додасть сезону 2026/27 нових протистоянь і збільшить географію змагань.
Інші новини, які можуть вас зацікавити:
Півфіналісти чоловічого Кубка України з волейболу визначені після чвертьфінальних матчів. Команди готуються до напруженої боротьби за титул.
Капітанка збірної України Світлана Дорсман уклала контракт з американською лігою LOVB; сезон стартує в січні 2027 року, клуб буде оголошено пізніше.
The post Чоловіча Суперліга України 2026/27 об’єднає дев’ять команд, до еліти піднялися два клуби first appeared on Межа. Новини України..

19–20 вересня відбудеться благодійний MHP Run4Victory Черкаси марафон. 100% коштів з реєстрацій та донатів спрямують на розбудову Центру фізкультурно-спортивної реабілітації МСК "Дніпро", де ветерани проходять довготривале відновлення.








Стартове містечко MHP Run4Victory Черкаси марафон розгорнеться у центрі міста, біля Черкаської ОВА. Маршрути проходитимуть вулицями Черкас із розворотами біля парку "Сосновий бір" та на вулиці Припортовій. Подію третій рік поспіль організовує компанія МХП у партнерстві з Благодійним фондом "МХП-Громаді". Спортивний організатор — New Run.
Реєстрація на благодійний MHP Run4Victory Черкаси марафон відкрита — обирайте дистанцію за посиланням.
"Наші благодійні марафони MHP Run4Victory об'єднують людей навколо ідеї власного відновлення та допомоги нашим ветеранам. Саме так ми впроваджуємо зміни — залучаємо бізнес, владу, медіа, відомих українців та громади. Для нас це про сталий розвиток, адже разом ми можемо більше там, де зараз це потрібно, — робимо це для наших військових, ветеранів та їхніх родин", — підкреслив Володимир Забела, директор Благодійного фонду "МХП-Громаді".


Володимир Забела, директор Благодійного фонду "МХП-Громаді"



Черкаський марафон продовжить серію благодійних забігів MHP Run4Victory. У травні київський старт об'єднав 7 215 учасників та зібрав 5 008 080 грн на протезування ветеранів Дениса Семеновського та Євгенія Пугачова у Protez Foundation.
"MHP Run4Victory — ще один формат, що об'єднує наших працівників заради підтримки ветеранів. Для нас це можливість перетворити особисту та спільну відповідальність на конкретну дію: вийти на старт разом і зробити свій внесок у реабілітацію ветеранів. Тут важливо не те, скільки кілометрів ти пробіжиш, а заради чого ти це робиш", — наголосив Сергій Ніколаєв, HRD агробізнесу МХП. ", — наголосив Сергій Ніколаєв, HRD агробізнесу МХП.


Сергій Ніколаєв, HRD агробізнесу МХП



Організатори планують зібрати у Черкасах 3 млн грн та спрямувати їх на розбудову Центру фізкультурно-спортивної реабілітації МСК "Дніпро" та його оснащення: інвентарем для лікувальної фізкультури, апаратом ударно-хвильової терапії, лазерною системою та іншою медичною технікою. У новому Центрі також створять щонайменше два робочі місця для ветеранів, які вже відновлюються в МСК "Дніпро".


До участі долучаються ветерани з усієї країни, на фото представник "Міцних 300"



Дизайн стрічки для медалі МХП та Фонд створили на основі робіт народного художника України Миколи Теліженка, автора прапора Черкас і герба Черкащини. На стрічці розмістили QR-код, який веде до віртуального музею митця, щоб кожен учасник міг познайомитися з культурною спадщиною регіону. На медалі зобразили знакові місця Черкас: Блакитний палац та пам'ятник Богдану Хмельницькому.
Під час марафону планують встановити рекорд України: працівник ДСНС пробіжить 42 км у повному екіпіруванні на честь загиблого побратима.
Амбасадор марафону — Анатолій Анатоліч. Подію також підтримають відомі українці. Інформаційні партнери — 1 1 media, "Українська правда", "Чемпіон", "Суспільне Черкаси", "Улюблене радіо" та радіо "Магніт".


Анатолій Анатоліч, амбасадор марафону



"Цього року MHP Run4Victory Черкаси марафон уперше збере бігунів на класичній марафонській дистанції — 42 км. Для Черкас це важлива подія і новий етап у розвитку бігової культури міста. Ми вдячні нашому партнеру МХП за те, що разом ми створюємо не просто спортивну подію, а старт із важливою соціальною метою. І, звісно, дякуємо кожному учаснику, адже кожна реєстрація — це внесок у розбудову простору для реабілітації ветеранів у Черкасах", — зазначила Оксана Сивець, директорка NewRun.


Оксана Сивець, директорка NewRun



Учасники можуть обрати дистанцію відповідно до рівня підготовки:
42 км — класичний марафон для досвідчених бігунів
21 км — півмарафон для підготовлених учасників
10 км — дистанція на витривалість
5 та 2 км — для першого старту та благодійної участі
500 м — інклюзивна дистанція "Люди Титани"
500 м — Рet-friendly дистанція (усі дистанції дружні до тварин, тож можна бігти та допомагати разом із хвостиком)
онлайн-дистанція — щоб бігти разом попри відстань
100, 300 та 500 м — безкоштовні дитячі старти


Учасники можуть обрати дистанцію відповідно до рівня підготовки



Для переможців і лідерів дистанцій передбачені грошові призи, кубки, дипломи та подарунки від партнерів.
Реєстрація на MHP Run4Victory Черкаси марафон уже відкрита — обирайте дистанцію.
Для дітей, військових, ветеранів і людей з інвалідністю участь безкоштовна. Щоб зареєструватися, звертайтеся: info@newrun.com.ua

5 серпня 2026 року віцепрезидент МХП з питань розвитку міжнародних відносин Михайло Бно-Айріян узяв участь у щорічній Нараді керівників закордонних дипломатичних установ України. Цьогоріч одна з ключових дипломатичних подій країни проходить під гаслом «Відновлення миру і лідерство України».

Український агрохолдинг МХП здійснив інвестиції на суму понад 100 мільйонів євро у розвиток та модернізацію своїх виробничих потужностей у Сербії. Про це повідомив посол Сербії в Україні Андон Сапунджі під час інтерв'ю. Діяльність МХП на сербському ринку На сербському ринку МХП представлений через компанію Perutnina Ptuj Topiko, яка спеціалізується на виробництві та переробці м'яса птиці....