Search trend "серія а"

Про це пише Vаrіеty.Медіакомпанія Lіоnsgаtе розпочала зйомки фільму Dаy Drіnkеr ("Пʼяниця") режисера Марка Вебба. Головні ролі у трилері зіграють Джонні Депп, Пенелопа Крус і Медлін Клайн.Це перша участь зірки "Піратів Карибського моря" в голлівудському фільмі після завершення суду між ним і його колишньою дружиною Ембер Герд у 2022 році, що тривав 5 років. Паралельно з судовим процесом Депп пережив "час вигнання" з Голлівуду. Після того, як студія Dіsnеy відвернулася від актора, розірвавши з ним усі контракти, він наголошував, що не повернеться в Голлівуд, а зосередиться на музиці, мистецтві та постановці артхаусних фільмів. Актор заявив, що закрив для себе еру кіно.Тепер Джонні Депп і Пенелопа Крус обʼєднаються в новому трилері Марка Вебба, режисера фільмів "500 днів літа" й "Білосніжка". Це буде четверта співпраця акторів. Також до них доєднається Мадлен Клайн ("Ножі наголо: Скляна цибуля", "Дивні дива"), Ману Ріос, Арон Пайпер, Хуан Дієго Ботто та Аніка Бойл.Dаy Drіnkеr ("Пʼяниця") розповідає історію барменши на приватній яхті (Клайн), яка стикається з таємничим гостем на борту (Депп). Невдовзі вони зв’язуються зі злочинницею (Крус). Фільм, виробництво якого розпочнеться в Іспанії, продюсують Безіл Іваник із Тhundеr Rоаd та Еріка Лі, яка займається продюсуванням франшизи "Джон Вік" для Lіоnsgаtе.Сценаристом виступив Зак Дін."Я дуже радий почати виробництво з Джонні, Медлін, Пенелопою та цим неймовірним акторським складом. Ми перебуваємо в чудовому місці з фантастичною командою та захопливою, жорстокою історією. Це буде весело", - поділився Вебб.Роки судової тяганини нелегко дались голлівудському актору. Після 5-річної судової тяганини з Ембер Герд, у якій в 2022 році суд став на бік Деппа, він вирішив зосередитися на музиці, мистецтві та постановці артхаусних фільмів. Актор заявив, що закрив для себе еру кіно. Він не повернеться до ролі Джека Горобця у "Піратах Карибського моря" навіть попри те, що студія Dіsnеy пропонувала акторові за культову роль $20 млн. Він образився на Dіsnеy через те, що студія розірвала з ним усі контракти, тільки-но почався суд з Ембер Герд.Депп дебютував як художник у 2022 році, одразу ставши успішним. Він продав 780 робіт за $3,6 млн через британську галерею Саstlе Fіnе Аrt протягом кількох годин після того, як анонсував серію гравюр під назвою "Друзі та герої". Серія зображала знаменитостей, які надихали зірку, зокрема, Аль Пачіно, Кіт Річардс, Боб Ділан та Елізабет Тейлор.У 2023 році на продаж був виставлений автопортрет Джонні Деппа "Пʼять", присвячений важкому періоду в житті - скандальному розлученню з колишньою дружиною Ембер Герд, і названий за кількістю років судової тяганини.Раніше повідомлялося, що замість зйомок у шостій частині "Піратів Карибського моря" Джонні Депп зайнявся новим проєктом, присвяченому відомому італійському художнику минулих літ. Це "цікавезні дві доби 1916 року із життя популярного експресіоніста". Актор виступив у ролі режисера і продюсера.До своєї команди актор покликав Аль Пачіно та Баррі Навіді.   

Стабілізатори напруги Елекс - це якісне та надійне рішення для захисту електроприладів від стрибків напруги, яке вже багато років доводить свою ефективність на українському ринку. Продукція компанії виготовляється в Україні, на сучасному виробництві, розташованому в місті Одеса. Виробник має великий досвід у сфері енергозахисту, а його продукція відзначається не лише високою якістю, але й інноваційними технічними рішеннями, що роблять її доступною для широкого кола споживачів - від приватних осіб до великих підприємств. Компанія Елекс виробляє стабілізатори напруги в широкому асортименті, що дозволяє підібрати пристрій під будь-які потреби. Основні серії стабілізаторів включають: Ампер - однофазні симісторні стабілізатори з високою точністю стабілізації (&рlusmn;1.5%). Ідеальний варіант для житлових будинків, квартир і невеликих об'єктів. Гібрид - релейна серія з широким діапазоном вхідної напруги (від 120 до 285 В), що забезпечує стабільну роботу навіть у складних умовах. Герц - тиристорні стабілізатори, які мають потужну силову частину та відзначаються тривалим терміном служби. Рекомендуються для використання в промислових об'єктах або там, де потрібна максимальна надійність при значних коливаннях напруги. Антс - релейні стабілізатори для маленьких побутових приладів: холодильники, котли, телевізори. Модельний ряд охоплює стабілізатори потужністю від 500 ВА до 30 000 ВА і більше. Також доступні трифазні моделі, які особливо актуальні для бізнесу, виробництва, АЗС, медичних закладів та інших об'єктів з високими вимогами до електроживлення. Багато моделей оснащуються цифровим дисплеєм, функцією байпасу, захистом від короткого замикання, перегріву, перевантаження, а також мають вбудовану систему самодіагностики. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як вибрати стабілізатор напруги для будинку Популярність стабілізаторів Елекс серед українських споживачів пояснюється відразу кількома чинниками: 1. Українське виробництво - це не лише підтримка вітчизняного виробника, але й оперативне сервісне обслуговування, доступність запчастин та швидка технічна підтримка. 2. Доступна ціна - у порівнянні з імпортними аналогами, стабілізатори Елекс мають конкурентну вартість без втрати якості. 3. Гарантія до 3 років та наявність підмінного фонду, що дозволяє користувачу не залишитись без захисту навіть у разі сервісного обслуговування. 4. Висока енергоефективність - стабілізатори Елекс не споживають зайву електроенергію, що особливо актуально при постійному зростанні тарифів. 5. Використання якісних комплектуючих - у виробництві застосовуються надійні елементи, включно з симісторами, мікроконтролерами та трансформаторами власної розробки. Особливо високим попитом користуються моделі Ампер 9 кВт, Гібрид 9 кВт, Герц 11 кВт - вони підходять для котеджів, офісів, майстерень та інших об'єктів середньої потужності. Також часто обирають трифазні Герц 3х11 кВт, які стабілізують живлення відразу всього будинку або виробничої лінії. У сучасних реаліях, коли мережі в Україні часто перевантажені, а коливання напруги стали буденністю, стабілізатори Елекс - це надійний спосіб захистити техніку, продовжити термін її служби та уникнути зайвих витрат на ремонт. Завдяки постійному вдосконаленню технологій, новим лінійкам, розширенню виробництва та високим стандартам якості, бренд Елекс впевнено тримає лідерство серед українських виробників стабілізаторів напруги. Ці пристрої можна придбати у спеціалізованих інтернет-магазинах, таких як stаbіlіzаtоrі.соm, де представлений повний каталог моделей, доступна професійна консультація, офіційна гарантія та швидка доставка по всій Україні. Практично кожен з нас стикався зі зниженням напруги в мережі нижче 220 В, мерехтінням лампочок, нестабільною роботою пральних машин, холодильників і т.д. І як наслідок, це дуже негативно впливає на увімкнені побутові прилади, в яких падає потужність та зменшується термін служби. Іноді це може призводити до миттєвого виходу техніки з ладу. А після початку ворожого вторгнення, та обстрілів ТЕЦ, ситуація значно погіршилась. Найкращий спосіб захистити прилади від перепадів - стабілізатор, який коригуватиме нестабільну подачу електроенергії. Великий вибір таких приладів пропонує інтернет магазин якісного електроживлення stаbіlіzаtоrі.соm.

10 квітня територією Житомирщини проходитиме серія атмосферних фронтів — спочатку теплий, а затим — холодний. Вони пов'язані з циклоном АRІВЕRТ ІІ, що рухається з півночі. Це принесе коливання температури, сніг та заморозки

Програма "Власні назви з Мирославою Барчук" - це серія розмов з українськими та західними інтелектуалами, письменниками, митцями, правозахисниками, де обговорюються, з одного боку, події та суспільні явища сьогодення, а з іншого – історичний контекст, який ці явища сформував.Сьогодні говоримо про Миколу Зерова - це ключова постать, як на мене, національно-культурного відродження, національно-культурного Ренесансу 20-х років. І я кажу саме поговоримо, а не розповімо, тому що за 45 хвилин неможливо розказати про Миколу Зерова все, тому ми будемо говорити просто про свої враження і про якісь факти з його життя, які, можливо, вам невідомі. Мій гість сьогодні Ростислав Семків, літературознавець. Микола ЗеровУ мене в руках книжка чудова, моя улюблена, це найкраще, мені здається, що так, що написано про Миколу Зерова, це книжка Володимира Панченка “Повість про Миколу Зерова”. І я її коли прочитала, повністю змінила своє уявлення про цю людину. У мене в свідомості Микола Зеров - це людина у великих окулярах з великими шкельцями. Це такий якийсь сухар, який пише ці свої сухарі, як він казав. Це людина, яку дружина зраджувала із Віктором Петровим. Але коли ти читаєш оце, постає зовсім інша людина, постає жартівник, надзвичайно дотепний, надзвичайно блискучий лектор, в якого закохувалися жінки, зокрема студентки його.Це людина, яка там зовні є нібито ніби трішки закрита, а всередині, як казали про нього, живе срібло. Тобто це людина жвава і дуже світла, і якась із відбитком таланту величезного, про який всі говорять. От як ви уявляєте собі, коли чуєте Микола Зеров?Насправді обидві іпостасі правдиві, тобто він, справді, був академічним вченим дуже високого рівня. Він свого часу був у семінарії Перетца, до речі, як і Віктор Петров (Домонтович). Тобто це був елітний семінар при Київському університеті. Він не так довго протривав, але якраз в той час, коли вони там навчалися. Це був семінар, де займалися вивченням давніх текстів, але наскільки це було можливо, так чи так десь крізь призму української культури, бо це ж час, семінар існував десь 1906-14 роки. Потім Перетц, Володимир Перетц, переїхав у Петербург, і туди теж перемістився семінар. Але він починався у Києві і так чи так там була така українська оптика. І цей стереотип, що, мовляв, культура давньої Русі не київська, а якась інша, то там якраз це підважило. Словом Зеров був академічним вченим абсолютно.В цьому сенсі він мені дуже нагадує, можна це потім розвинути, Томаса Стернза Еліота. Так от Еліот - американо-англійський науковець, він буквально на два роки старший за Зерова, я спеціально перевірив, Еліот народився в 1888, а Зеров у 1890. В принципі однолітки, і це десь так на одній хвилі.Тобто з одного боку, це, дійсно, енциклопедичних знань, цю метафору застосуємо, людина. Дуже широкий погляд на літературу, він міг дозволити собі, тут десь він рідниться з Франком, зробити зріз в літературі, що відбулося, наприклад, 23-го року, є його стаття. Тобто це, справді, академічний вчений, але він явно жвавий. От саме це і робило його таким блискучим лектором. Бо це ж далеко не про всіх науковців говорять чи викладачів, що вони дуже добрі лектори.У книжці Володимира Євгеновича Панченка це відновлено, цю справедливість. Тобто, що він так само міг пожартувати, якийсь сонет про хворі зуби, чи ще щось. Тобто це якісь речі, які вказували на те, що в нього є почуття гумору. Що він грайливий, бо цей сонет надзвичайно грайливий. Чи я можу це цитувати, тому що коли ми кажемо, бачите, в мене тут закладочка, ми мислимо з вами в унісон, тому що в мене закладочка…І це саме той сонет?Так, тому що він мені страшенно сподобався. Отже, це сонет 1911 року він пише до Софії Зерової, але тоді її прізвище було Лобода. Він знайомиться з Софією Лободою, яка ще не є дружиною, але яка стане його дружиною. І він 26 жовтня пише такий довжелезний текст, який, власне, присвячений зубові. Прощай, навік прощай моє кохання!Позбувся зуба я… Щербатий і сумний,Я понесу в могилу сподівання На усміх твій рожево-золотий. Проклятий сир. І добрий, і твердий,Зламав без жалю зуб пломбірований мій. І я шепчу, шепчу на розставання.Прощай на вік, кохання, - до свідання.З'являється оптимізм: Ні-ні, я вставлю зуб, не хочу буть щербатимНе хочу, ні, позбутися тебе. Віддать мій рай кацапчукам проклятим, З доріг твого життя усунути себе. Ні, я хочу жить, щоб бути коло тебе. Кінець позитивний:Я вставив зуб із золота й фарфору, І не боюсь тепер кацапових інтриг. І певен я, що правда візьме гору,І що в бурні, я, власне, переміг. Я дуже раджу почитати, я просто реготала, коли читала цей сонет. Тому для того, щоб була зрозуміла його ця грайливість, про яку ми говоримо.Ну, власне, це навіть іроікомічна поема виходить. Тобто це насправді знову ж такий давній класицистичний жанр. Бо є бурлеск, коли про щось високе говорить дуже простосердно, як Котляревський про Олімпійських богів. А є зворотній бік, коли про щось дуже просте, наприклад, про зуб пишуть якось піднесено. Але це людині, яка це пише, 21 рік, це ще дуже юна людина насправді. Так, і відповідно це налаштування на життя таке іронічне. Справжні інтелектуали вочевидь іронічні, мали би бути іронічні, бо розуміють складність феноменів. Тобто життя не є таким простим. Ми можемо бачити його з різних боків, і це схиляє до певного іронічного погляду. От я би схарактеризував, мені так уявляється Зеров, він іронічний. Просто іронія може набувати дуже різних відтінків. Вона може бути веселою, грайливою, може бути гіркою. І якщо ми будемо читати його тексти вже 20-х, бо він, як людина справді інтелектуальна, яка осмислювала процеси, не міг не розуміти, куди все рухається. І його, наприклад, "Страсний четвер", його сонети ці дальші вже просякнуті такою гіркою іронією. Такі злі часи настають, і це певна відповідь їм, осмислення. Навіть коли він міркує загалом про поезію, то багато що з його текстів можна десь сприймати іронічно. Тобто ми маємо цю інерцію, визнаний класик, неокласик, і ми ніби маємо ставитися серйозно до його текстів. Але ми можемо припустити завжди, що десь там так само з'являється й іронія.І от це, звісно, робить його особистість в нашому сприйнятті багатшою. Тобто це справді було дуже добре коло неокласиків. Воно ширше, ніж оце гроно п'ятірне, до якого ми звикли. І це дійсно було дуже витончене розуміння мистецтва, науки, літератури загалом. І дуже шкода, що так воно було перервано, бо це справді було таке багате середовище. Я чула вашу розмову з Вірою Агеєвою, де ви говорите про українство Зерова. Його батько був російськомовним, він походив з Брянщини. І він тяжко сприймав навіть україномовність своїх дітей. Його батька дратувала навіть літера "І" і "ї", тому що треба було відривати перо при письмі. І ця українізація людей цього покоління для мене теж дуже цікавий феномен. Розкажіть про це, де він, власне, найбільше українізувався? Я думаю, що насправді тут ми мали би говорити навіть не про вибір ідентичності, а про повернення до ідентичності. Тому що ця інерція, вона вже якийсь час існувала, не інерція, а імпульс до такої зміни. Ми можемо подумати, скажімо, про Тадея Рильського, батько Максима Рильського. Тоді він належав до цього кола, їх так зневажливо називали, або вони себе трактували більш поважно, тобто тут подвійне прочитання, от "хлопомани".Тобто це з польського, від початку ніби польські роди і їхні нащадки навіть не те, що з польської переходять ідентичності в українську. Вони повертаються до української ідентичності, розуміючи, що на якомусь етапі їхні предки були сполонізовані. І вони повертаються, вони тепер вже належать до української культури. Це свідомий вибір, але це відновлення.Микола Зеров з дружиною і синомІ десь так само можна говорити і в цьому ключі, бо мати була з козацького роду десь, Зерова, але це вже було дворянство, вона десь намагалася віднайти оці корені, але ж від початку це був козацький рід. І відповідно Зіньків, Полтавщина, тобто ось це середовище довкола було питомо українське. Там він, коли в школі вчився, в одному класі з Остапом Вишнею був. Ми розуміємо, яке питоме українство низове, в сенсі, як є низові козаки, от так само низове розуміння цієї національної стихії в Остапа Вишні.У тому ж самому середовищі виростав і Зеров. Тобто насправді я думаю, що це відчувалося, що це зросійщення є штучним. І тоді за певних обставин, я думаю, що це вже, власне, з Києвом пов'язано, із приїздом в Київ. Університет Святого Володимира, який потім став Інститутом народної освіти, після того Національним університетом, то він ніколи до кінця не був таким повністю зрусифікованим. Тобто там існували якісь підводні течії, певна навіть традиція такого латентного дисидентства внутрішнього. І я думаю, що коли він потрапив у це середовище, бо це Київ, де ще триває Київська громада, як певний імпульс. Тобто є там Максим Рильський, там вони знайомляться.Косачі, Лисенко.Так, вони і далі собі є тут, тобто є висока українська культура. І я думаю, що ось цей перетин між питомо українським середовищем вдома і далі вже таким культурним середовищем у Києві дає свої наслідки.Мене зацікавили спогади Олександра Шульгина, його однокласника в першій Київській гімназії, це ще перед університетом. Олександр Шульгин, який потім стане міністром закордонних справ УНР, він згадує, власне, про те, що він був у собі, Микола Зеров, і що по ньому не можна було сказати, що відбуваються якісь внутрішні процеси. Якщо я правильно розумію, то українізації сприяв і, власне, Олександр Шульгин і його родина. Бо його батько був викладачем, і Олександр Шульгин наводить, власне, дуже цікаву фразу, яку написав Микола Зеров, таку нібито жартівливо, на своїй фотографії, коли вони закінчили гімназію. Це 1908 рік, Зеров пише Шульгіну: "Борцу и оратору от абсолютной беспринципности".Що це означає, як ви прочитуєте цей допис? Бо от Володимир Панченко пише, що цей запис повний гіркоти. А для мене це не повний гіркоти. Мені видається, він іронічним В будь-якому випадку видно, що він переживає якусь ситуацію критичного самоосмислення, це автоіронія вочевидь. Тобто він іронічно до себе ставиться в будь-якому випадку. І я думаю, що це насправді десь його супроводжувало. Тобто він був достатньо розумним, щоб осмислювати себе, щоб бути скромним в самооцінці. Я переконаний, що, власне, так і відбувалося, бо ми розуміємо, що є поети, він особливий поет в цьому сенсі.Є поети, які своє его страшенно підносять і всіляко рекламують. Наприклад, Семенко. От Семенко тільки з'явився, в якого енергії цілий ешелон, і він над цим працює, і він всюди, і кіно він знімає, і поезоопери пише. Тобто він вірші ці, збірки видає, якісь організації створює. Кобзаря палить. Кобзаря палить, тобто він от такий, він Семенко, він Михайль, Михайль, Михайль. Він просто от такий абсолютно самопіарний. Ну і на тлі цього є іронічний Зеров, який і до себе ставиться скромно, і відповідно до ось таких жестів також.Інтелектуал фактично.Так, і тому тут, власне, також може трохи іронічне оце “борцю”, тобто є ті, які…Людина з позицією якоюсь громадянською.Максим Рильський, Микола Зеров і Павло ФилиповичТак, ну і є Зеров насправді дуже добре, що от такі скептики чи автоіроніки, є така постать, тому що це робить процес об'ємним. Тобто добре, що є і такі, як Семенко, тому що він авангардист, тобто у нас є авангард. От є Семенко, є Шкурупій, є авангард, є неоромантика як Хвильовий, чи там з експресіоністичними нотками. А є от неокласик. Це неокласики, це така десь самоназва. Це показує весь спектр, є весь спектр різного бачення поезії, різного бачення літератури.Хтось від літератури хоче прокламацій, і це теж у певні моменти дуже правильно. А хтось намагається знайти рівновагу. Мистецтво рівноваги. Оце от Зеров. А рівновага ця все рівно дає цей момент іронії, тому що баланс.Я правильно розумію, що ще задовго до цієї літературної дискусії 1925 року, яку ми всі знали, вивчаємо, і це вже дуже все вивчено і відоме. Ще задовго до цього вже були дискусії всередині середовища українських інтелектуалів, про те, якою повинна бути культура. Була між Сергієм Єфремовим і Миколою Євшаном гостра дуже суперечка про те, чи це повинна бути патріархальна література і культура, чи це повинно бути щось, що пов'язане зі світовим культурним досвідом? Ще задовго до цього. І тоді Зеров стояв на позиції Євшана. Правильно я розумію? Так, тобто це, скажемо так, сугестори проти естетів або можна сказати етична проти естетичної функція. І це ще можна навіть раніше побачити, скажімо, у полеміці Франка і Молодої Музи. Тобто це від початку століття. Це така мітка визрівання вже певної зрілості літератури. Тому що все ХІХ сторіччя, ті, хто вирішували писати, писали українською, вони розуміли, що якщо вони вже говорять, якщо література вже говорить, то вона має говорити про якісь ґрунтовні речі, про буття нації, про якісь важливі вибори. Тобто це націєборонна функція.Оскільки є час бездержавності, то принаймні в слові, в літературі, от молодший брат Миколи Зерова - Михайло Зеров, Михайло-Орест, у нього є збірка “Держава слова”. Тобто якщо держави немає так, то її можна витворити у слові. Це відповідально. Отут є моменти відповідальності. І на тлі оцієї відповідальності за те, щоб культура трималася, за те, щоб національне осмислення тривало, кривди нації, перемоги нації. Оце все має бути національно українського, це все має бути наголошено і література має займатися перш за все цим.І на тлі цього якісь естетичні експерименти, гра формою: "Дивіться, як елегантно сказано", - воно виглядало якось не дуже відповідально. І саме це Франко закидав молодомузівцям, а Пачовський йому відповідав: "Все є штука, я не пхаю тут ідею".Те саме далі є Єфремов, який знову пише історію українського письменства, і вона у нього знову ж націєцентрична, що література може зробити для нації, для народу, от для оцього поступу. А є з іншого боку українська хата, де ось цей момент естетизму, пошук краси також проходить. І Зеров на боці цих модерністів. Він естет, безперечно, і знову ж це не означає, що це якось підважує національну культуру. Ні, навпаки, він же ж вибирає національну культуру. Це просто робить її багатшою, різноманітнішою. Цей розлам існував і далі, але потім, коли от Єфремов, просвітяни… Знову ж таки просвітянський імпульс, який вимагає від літератури, щоб вона слугувала просвіті, широкі маси, якомога більше письменників, письменники, які від плуга від станка, вони можуть стати письменниками, писати.Ну і на тлі цього, звичайно, Хвильовий, якого в принципі Зеров інфікував своїми ідеями, бо вони в 23-му році познайомилися. І Хвильовий в принципі стає рупором ідей, ну і своїх, звичайно, теж, вони співпадають просто поглядами. По суті це ідеї Миколи Зерова, які Хвильовий озвучував на маси.Є такий момент, просто снобізм - погане слово, але є момент елітарності. Проти культурної провінційності. Так, не все, що пишуть, є добра література. Має бути певний критерій. Багато хто сприймає цю ідею, що от він сьогодні селянин, потім він сільський кореспондент, а далі він вже письменник. Може так бути, але треба відповідати певному рівневі, і це така рафінована позиція. Тобто не все доростає до певного рівня, не все написане.Ну, знову ж неокласичність, в чому взагалі класицизм як такий. Існують певні зразки, от є певні зразки, чому Зеров багато перекладає римську поезію. Ось вам зразки. Ось зразки високого рівня. Він працює над своїми сонетами. Треба, щоб текст дійсно був збалансованим, естетичним, рафінованим. У нього більшість доробку сонети, і сонет має певну форму, тобто тут просто так не напишеш сонет, треба робити вже якісь зусилля. І от це певний рівень. Доростаємо до цього рівня, значить, це дійсно література.Не доростаємо - значить просто щось таке масове. Я просто хочу знову ж сказати, що в принципі це не є хороший і поганий підходи. Тобто просвітянство саме по собі не є поганим підходом. У нього інша мета, якраз добра література, коли є і елітарні зразки, і оце більш популярне мистецтво. Просто тут момент кітчу, коли щось не до кінця рафіноване, не до кінця естетичне, намагається видати себе за високий рівень. Це небезпечний момент. Так, і це справді не дуже вартує. Інша справа, що цю полеміку використали пізніше для фактично руйнування всього організму літературного. Тобто радянська влада навмисне використовувала цю дискусію, правильно?Так, вона використала цю дискусію, бо дуже легко тих, які виступають за, бо так виходить, що їх можна звинуватити, що от вони не хочуть, щоб робітники-селяни йшли в літературу. Це вже буржуазний ухил, якщо вони не хочуть, щоб пролетарі писали. Бо виходить так, що вони не хочуть, щоб пролетарі писали, бо вони кажуть, що для того, щоб пролетарі писали, треба вийти на певний рівень, треба освічуватися.Власне, дотягуватися, а не можна просто так сісти і написати, і це вже зразу літературний текст. Ну і виходить, що це буржуазний погляд, за який можна звинуватити в снобізмі, елітаризмі на тлі от цієї егалітарності, рівності, яку пропагували. Це й використали.Чи я правильно розумію, що Зеров був досить байдужий до революції, і йому це не було цікаво, що він далі продовжував працювати як справжній митець, як поет? Іін не сильно переймався революцією?Я думаю, це така стоїчна позиція, знову ж продиктована взоруванням на давніх, на давню філософію, на античну філософію. Оце мистецтво рівноваги та вміння зберігати рівновагу за всіх обставин. Тобто Зеров на Соловках продовжував перекладати Енеїду Вергілія. Він це вміє робити, там на початках є спогади, як він потрапив на Соловки, і спочатку його, як всіх, відправили якісь сосни пиляти чи що. Але він не став цього робити, тобто бачили, що він це не робить. Він прийшов, сів і читає якусь книжку. Він не боявся покарання, ще чогось.От він просто був на цій своїй хвилі і не буде робити то. Його перевели пізніше десь в бібліотеку, була своя бібліотека, і він там, не знаю, видавав книги, тобто там, де він може бути. І він там продовжив оце от перекладати, очевидно вона втрачена, або десь, можливо, ще десь випливе цей переклад Вергілія.Це базується на уявленні про те, що література, мистецтво - це про вічність. І тут є якісь повсякденні речі, і на них не дуже відволікаються. Тобто це так само, як і якісь побутові справи, він не дуже на цьому застановлявся. Тому що він має справу з вічними матеріями.Хочу повернутися до, власне, ось цих буремних подій української революції, і що сталося після них. Вони опиняються, він і ще кілька людей, яких ми називаємо, групу цю, неокласики, а вони опиняються в Баришівці. Розкажіть, будь ласка, що це за Баришівський період, чому вони всі там опинилися, і я так розумію, що саме це 19-й рік, правильно я розумію? Ні, це 20-й, 23-й, десь так. Тобто вони там три роки були. Ну, то його просто запрошують викладати в цю Баришівську школу. Бо в Києві голод, там ці роки, що вже нема боїв, якийсь 18-й, 19-й, вже радянська влада, але вона не може ще забезпечити взагалі, країна ще в розрусі. І от якийсь час не функціонує ще нічого, і в Києві це просто голодні роки. Відповідно з'являється ця нагода запрошувати Зарова, там опиняється так само Домонтович, Филипович, Бургардт, Якубський і Рильський, там тільки Драй-Хмари не було, є відома фотографія з Баришівки.І вони там викладають, хтось там історію, хтось латину, вочевидь Зеров латину викладає. Ця громада, там хтось багатший з господарів, от вони вирішують, що от вони запросять цих київських науковців викладати. І ці викладають, фактично це таке продовольче викладання, тобто вони там можуть вберегтися від голоду. І там, власне, формується оце середовище, бо це не група, правильно? А це середовище було неокласиків.Ну, це середовище, так. Там воно, дійсно, формується, бо це не було ніколи формальним, а вони так здружуються. Вочевидь, роман Домонтовича і Софії Зерової теж там починається. Тобто це тривалі такі взаємини між ними всіма, які довгий час тривають. І знову ж це про те, як Зеров ставиться до обставин, бо я переконаний, ми потім бачимо з "Болотяної Лукрози", що це осмислюється як певна можливість, можна сказати, як резиденція, сучасним лексиконом, така резиденція. Вони поїхали на таку багаторічну резиденцію. Кругом бідність, але от вони дістають таку можливість, і вони собі там викладають.Я переконаний, що для Зерова це було щось на зразок цієї касталії з гри в бісер, такий десь елітний клуб, вони точно мають про що поговорити. Їм там разом цікаво. І це якийсь спосіб подолати всі ці злигодні довкола і ці всі наслідки після світової війни, революції і тих важких обставин, в яких ціла спільнота опинилася. Це ніби такий вихід поза межі, такий ретрит або резиденція.Це був його найбільш плідний час, чи це пізніше прийде?Ну, щодо поезії, так. Тобто "Камена" з'являється, от закінчилася Баришівка, і в Києві після того в 24-му році з'являється оця його збірка єдина "Камена". Там трохи є перекладів, і там його всі ці основні сонети. Вже далі пізніше буде видавати аж Михайло-Орест, пізніше вже на еміграції. Він там видасть кілька книжок ще Зерова, а прижиттєва оця збірка одна, тобто це точно найбільш поетичний період. Ну, а дослідження, статті, він і до того писав, і після того писав ще, аж до арешту в 35-му році. Так що, напевно, найбільш поетичний період.Я знаю, що Зеров виступав як свідок на процесі СВУ 30-го року. Тоді його ніби це зачепило так несильно. Він виступав як свідок. І от зараз я запитаю вас так само, про що він і як свідчив. І це знову ж таки, це чудово описано у Володимира Панченка в повісті про Миколу Зерова. Закликаю вас прочитати цю чудову книжку. Але цього було мало для радянської влади. І, власне, моє наступне питання буде: за що формально, яку претензію до нього мала радянська влада? Якщо можна, почнімо, будь ласка, з процесу СВУ.Читайте також: "Ніякої Спілки визволення України не існувало - це витвір чекістів": розмова з істориком Мараєвим про перший процес проти української інтелігенціїУ процесі СВУ його змусили фактично свідчити, і його уявлення було завжди і пізніше, коли арештували в 35-му році, що хіба більше говорити про себе, ніж про когось. Але це ситуація, коли його справді штовхають до якихось отаких викриттів. Звичайно, він намагався якомога менше зашкодити. Але ситуація була отака, сумна ситуація, тут таке осмислення в нього, що це надумані всі звинувачення. Ще до СВУ, так, процесу СВУ?Так, тобто він чітко розуміє, що це все надумано, що змушують давати свідчення.І він пише, здається, комусь про це, так? Так, так, тобто це насправді усвідомлення от такої приреченості десь цілої епохи, брехливості цієї епохи. Але я кажу знову ж про такий стоїцизм. Вочевидь він цей принцип: "Що я можу змінити, що я не можу змінити". І якраз те, що він не вдався до активного конформізму, або радянській владі треба було на той час продемонструвати супер лояльність, і то це все нічого особливо не могло гарантувати, бо, наприклад, Семенко був дуже лояльний, але його, тим не менше, також розстріляли. Тут для Зерова це був певний жест не написати якісь речі про Сталіна, я не знаю, про вождя, про партію. Тобто це був свідомий вибір його? Я думаю, що так. Це просто свідоме ігнорування. Тобто це не те, з чим він буде солідаризуватися, і в цьому сенсі радянська влада, власне, дуже добре розуміла, що це нехай така глуха, але це опозиція. Ну, і загалом вони були надто розумні для того часу, тому що людина, яка начитана, яка інтелектуал, вона так чи так буде потенційно небезпечна для злочинної влади, для авторитарної влади, яка стає тоталітарною владою. Тоталітарна влада, це якраз от ті роки, від 30-х років ми можемо казати, що дуже пришвидшено формується цей тоталітарний уклад спільноти. А тоталітарна влада потребує цієї загальної рівності, загального схвалення, загальної підтримки. І тому вона буде винищувати тих, хто можуть мати, мають іншу думку.А ці, добре, вони не висловлювали це полум'яно, як Хвильовий. Але вони мали іншу думку. Звичайно, вони мали іншу думку і це владі, звісно, не підходило. Так що це не якась випадковість чи бездіяльність, тобто це є потенційна опозиція, яка так чи так ніколи не прийме їхніх постулатів, їхніх догм, ну і в тих роках ці люди підлягали знищенню.Я згадала зараз про, здається, в Домонтовича був цей принцип другої парти, коли ти і не сильно за першою партою, але і не сильно вислужуєшся. І принцип другої парти ніби де можна заховатися, то виходить, що Зеров не був, це все ж таки перша парта, і радянська влада усвідомлювала, що це перша парта. Ні, перша парта - це все-таки Хвильовий, так, тобто Хвильовий, який пише памфлети, який пише прямим текстом. і він настільки впливовий і настільки його постулати дієві, що Сталін починає особисто писати, що товариш Хвильовий помиляється і так далі.Але цей, можливо, був першою партою в сенсі свого значення і світогляду.В сенсі впливу на літературне середовище, тому що, звичайно, були письменники, яких знали більше, тобто Остап Вишня. Його справді всі знали, що є Остап Вишня, він пише ці кумедні штуки, і всі все кидали і йшли слухати радіо.Або Рильський, наприклад.Сосюра, якщо брати таких супер відомих, то це от Сосюра, які відомі, просто дістають таку загальну відомість. Там десь Головко. Потім відомі в літературних колах, отут вже тоді Рильський, все. А Зеров, він генерал такий літератури на той час. Тобто він моральний авторитет, естетичний авторитет, інтелектуальний авторитет. Тобто це був певний такий вплив.Можна сказати, що на відміну від просвітян, які намагалися все суспільство навчити, переконати і так далі, ці працювали на літературу. Тобто для того, щоб витворити жваве літературне середовище. І тут Зерев дійсно був такою центральною постаттю. Домантович також високого рівня інтелектуал. Але Домонтович все-таки, дійсно, десь перебував трошки в затінку, бо тут ще знову ж треба розуміти, що Зеров лектор, все-таки лектор - це певною мірою нарцистична позиція. І хоча він скептично десь, може, чи іронічно ставився до себе, але тим не менше… Я пригадую, як його дружина писала про те, який він піднесений повертався з лекції, де він отримував визнання. Так, навіть знову ж я кажу про його таку скромність щодо своєї особи, але це є певна велика втіха, коли якісь ідеї, якісь, знання, які ти транслюєш, працюють, тобто людям цікаво. Люди захоплено щось далі йдуть читати і щось осмислювати. От це захоплення, я думаю, це те, що його окрилювало, і це справді такий феномен.Робило дуже видимим його. Так, це справді такий феномен. Моє останнє питання буде про його арешт, і це сталося в Москві. Це була втеча до Москви свідома, так?Ну, він спробував, я думаю, заховатися, може, бо в Україні вже все було зрозуміло, що всіх, хто має власний голос будуть арештовувати. Хвилиному це стало зрозуміло після арешту Ялового і так далі. Тобто стало зрозуміло, що влада буде знищувати всіх яскравих. Тобто це так. Безвідносно, значить, наскільки вони відверто ворожі, невідверто ворожі, вона буде знищувати всіх яскравих, і треба було в якийсь спосіб десь спробувати врятуватися.Рильському пощастило, Бажану пощастило, Тичина дуже-дуже прийняв правила гри. Тобто їх всіх мало не репресували, так само, як і Сосюру, але от їм пощастило. Остапу Вишні пощастило наполовину, тому що все-таки він потрапив на заслання, на 10 років Сибір, але вижив. От Зеров спробував, напевно, заховатися, бо так теж могло трапитися. Наприклад, коли Багряний після арешту фактично тікає звідти і приїжджає в Київ, його другий раз арештовують, але за який час відпускають, бо не можуть зрозуміти хто це і так далі. Тобто якби це трапилось десь на далекому сході, це було би інакше. Так що, я думаю, що він намагався розчинитися десь, заховатися.Ну, але вже відповідно стежили, оця система стеження вже була достатньо сильною до 35-го року. Знову ж якось так виходить, і з Багряним так само, що тих, кого раніше арештували, вони встигли вже повернутися до 37-го і навіть, якщо їх другий раз арештували, то вони не встигли потрапити туди на Соловки, в цей табір смерті. Це сумна історія, бо насправді вони там і на Соловках мали ще якусь ілюзію, що так, вони будуть сидіти якийсь час і все, але оце ж 20 років октябрьскої революції, і їх тоді розстрілюють. Бо Курбас ставить вистави ще на Соловках. Зеров має великі плани щодо перекладів, він пише дружині. Так, тобто вони насправді не думали, що так трапиться. І взагалі, може, ніхто не думав. Просто тоталітарна країна - це там, де все залежить від волі однієї людини і відповідно якогось кола. І от вони вирішили отак відсвяткувати цей свій переворот.І це дуже сумний день, ну, там кілька днів, але оце особливо 3 листопада 37-го року, коли в один день розстріляно дуже-дуже багатьох талановитих людей. Я взагалі не знаю, чи є десь в історії ще такий день.І така трагедія, катастрофа, я би сказала, з національною культурою. Ростиславе, дякую вам за цю розмову. Я ще раз покажу цю книжку чудову Володимира Панченка про Миколу Зерова. Це не лише про Миколу Зерова, а взагалі це про той час національного, культурного українського ренесансу 20-х років, 30-х років. Прочитайте це. Ви знайдете дуже багато того, про що ви не знали раніше, і ви впізнаєте тут, можливо, багато фактів з нашої з вами біографії, з нашої українізації 90-х років, і багато паралелей з'явиться. 

Інформацію оприлюднили Повітряні сили ЗСУ.Близько 05:00 було оголошено повітряну тривогу, пізніше в Києві пролунала серія вибухів з інтервалами.О 05:15 міський голова столиці Віталій Кличко повідомив про виклик медиків у Дарницькому районі міста, а пізніше - в Оболонському районі. Там попередньо є падіння уламків у двох місцях.Згодом стало відомо, що пожежі зафіксовані в нежитловій забудові в Оболонському, Дарницькому, Соломʼянському районах. У Дарницькому районі є постраждалі, зокрема медики госпіталізували двох людей. Загалом внаслідок ранкової атаки постраждали троє киян.Як пізніше повідомив начальник КМВА Тимур Ткаченко, унаслідок обстрілу Києва загинула одна людина. За словами мера міста, тіло чоловіка виявили у Дарницькому районі. Він перебував на вулиці, поруч з епіцентром вибуху. Особу чоловіка встановлюють.Як уточнили в ДСНС, за однією адресою в Дарницькому районі виникла пожежа в нежитловій будівлі. За іншою – сталося руйнування будівлі та займання трьох поруч припаркованих автівок. В Оболонському районі за однією адресою пожежа виникла в меблевому цеху з розповсюдженням полумʼя на ще одну складську будівлю. За іншою адресою частково зруйновані 3-й, 4-й і 5-й поверхи 5-поверхового бізнес-центру.У Соломʼянському районі сталося займання на відкритій території окремими осередками та фасаду складської будівлі. Пізніше Кличко повідомив, що ще одна пожежа виникла в Дарницькому районі. Також пошкоджено 8 автівок. Екстрені служби виїхали на місце події. В Оболонському районі, де внаслідок ворожої атаки сталася пожежа в офісному центрі, відбулося часткове руйнування будівлі. Рятувальники працюють на місці.Кореспондентка "Еспресо" Катерина Галко побувала на місці атаки в Оболонському районі, біля частково зруйнованої будівлі.Як розповів у коментарі Павло Петров, ДСНС від ранку ліквідовують наслідки удару балістичними ракетами. Роботи ведуться в Солом'янському, Дарницькому та Оболонському районах міста Києва.  Як рухалися ворожі ракети УкраїноюБлизько 02:00 моніторингові канали повідомляли про виліт стратегічних бомбардувальників Ту-95МС. Після 05:00 вони здійснили пускові маневри. Близько 06:00 Повітряні сили зафіксували ракети на сході Київщини та на півночі Черкащини, які рухалися південно-західним курсом.Пізніше декілька груп ракет рухалися з Черкащини в бік Вінниччини. Ще одна група - на межі Черкаської та Кіровоградської областей, курс південно-західний.О 06:14 ракети фіксували на межі Миколаївської, Кіровоградської та Одеської областей,  рухалися південним курсом. А потім - з Кіровоградщини на Миколаївщину.Близько 07:00 у Києві, а згодом і в інших регіонах, оголосили відбій повітряної тривоги.Увечері 5 квітня росіяни атакували Україну безпілотниками.  Унаслідок атаки в Миколаєві виникла пожежа.

Сім улюблених книжок Марії Воротило 1. Свирид ОПАНАСОВИЧ "Історія України від діда Свирида" Автор під псевдонімом Свирид Опанасович цікаво розповідає про історичні події в Україні. Книжку наповнено яскравими ілюстраціями, чудовими картами та дотепними жартами. Після прочитання першого тому я була вражена стилем написання, який подає глибокий аналіз важливих суспільно-політичних подій зрозумілою мовою. Жваві розмови історичних постатей сповнені гумору й іронії. Учні часто запитують, де можна ознайомитися з історією України так, щоб вона була цікава, захоп­лива та правдива. Відповідаю впевнено: "До ваших послуг три томи діда Свирида". 2. Джоан РОЛІНҐ серія книжок про Гаррі Поттера Завдяки цим книгам я почала читати. Що три-чотири роки перечитую всі сім частин і завжди знаходжу для себе щось нове. По-перше, це посібник для вчителів. Відкриваєш і починаєш аналізувати, до кого з персонажів хотів би бути подібний. Ти обираєш, яким бути добрим, сварливим, дивним чи злим. По-друге, це про нашу війну, особливо останні частини. Уявляєш, як сидиш у цьому замку: навколо темрява, ти не знаєш, чи залишилися в тебе союзники, чи хтось лише надів маску; щодня переживаєш за рідних і близьких, навколо виринають незрозумілі політичні рішення, а новини вибивають ґрунт із-під ніг. І ось це молоде покоління разом з учителями стають проти зла, яке несеться на них звідусіль. Тут саме про це про боротьбу. Здається, що ти нічого не можеш змінити, від тебе нічого не залежить і це точка повної безнадії. Розумієш, що будуть втрати, які приносять біль і розпач. Але якщо нічого не робити, то буде ще гірше. Ці витоки й допомагають триматися, гріють усередині та штовхають рухатися далі. 3. Тамара ГОРІХА ЗЕРНЯ "Доця" Ця книжка є свідченням подій 2014 року. Коли розпочалася війна, сьогоднішнім старшокласникам було по 56 років. Наше завдання передати їм ці спогади. Фільми та книги стають важливими інструментами. Ми повинні це усвідомити, щоб потім не прийшли загарбники й не почали накидати свою версію подій. Як бачимо, вони вміють це робити. Молоде покоління, яке вирішуватиме долю нашої країни, повинно мати міцний ­фундамент переконань. А його надають такі книжки. 4. Лоуренс ЛЕВІ "Планета Ріхаr" Моя неймовірна подорож зі Стівом Джобсом у створення історії розваг" Не надто захоплююся автобіографічними книгами, але ця історія про успіх, про те, як вірити у свої вчинки, боротися з викликами й досягати свого. Автор розкриває й питання командної роботи, яка грає важливу роль у реалізації ідеї. Можна сказати, Лоуренс Леві втілив мою філософію життя: краще спробувати та шкодувати, що не вийшло, ніж нічого не робити та шкодувати, що не спробував. 5. Вільям ШИРЕР "Злет і падіння Третього Райху. Історія нацистської Німеччини" 2014 року мені виповнилося 16. Я не могла зрозуміти, чому почалася війна, а також людей, які свято вірили в поширену сусідами пропаганду. Багато хто мені казав, що саме так діяла нацистська держава. Декілька років тому мені потрапила в руки саме ця книга. Текст написав журналіст, озброївшись величезною кількістю історичних документів. У ньому розповідається, як формується диктатор, яку команду добирає та які інструменти використовує. Після проведення паралелей багато що стане зрозумілим і в новітній історії, особливо з точки зору людей, які живуть концепцією війни. Цю книжку раджу і своїм учням. 6. Богдан ЛОГВИНЕНКО, Оксана КУЗЕМА, Наталія ПОНЕДІЛОК, Софія АНЖЕЛЮК, Дарія ТІТАРОВА "Ukrаїnеr. Країна зсередини" Завдяки цій книжці я змогла прищепити любов до історії своїм учням через подорожі, речі та людей. Авторські ілюстрації розповідають про найцікавіші історико-географічні локації. Читачі дізнаються про кожну з областей, відкривають для себе їхніх жителів і ремесла, вивчають архітектурні пам'ятки та промислові об'єкти. 7. Журнал "Локальна історія" Там неймовірне все від текстів до художнього оформлення. Команда виконує велику роботу. Їхні статті це історичний екскурс нашими територіями та подіями. Коли мені потрібно оновити знання чи отримати інформацію про нову локацію, відкриваю журнал і починаю читати. Міцна база як для тих, хто мало цікавиться історією, правознавством чи суспільними науками, так і для людей, які здобули вищу освіту в цих галузях.

На виготовлення одного замовлення йде два-чотири дні З дитинства мріяла бути дизайнером, але після школи вступила на кафедру хімії педуніверситету. Коли була в декретній відпустці зі старшим сином, зрозуміла, що хочу йти за мрією. Для мене завжди було проблемою знайти для себе сумку. Як і кожній жінці, хочеться, щоб такої не було ні в кого. Стартовим капіталом були 100 євро і бажання створювати ексклюзивні речі. Чоловік підтримав. Коли я тільки починала, мене ніхто не знав. Робіт було багато, а замовлень не дуже. Грошей не було, тому я саджала синочка у візочок, брала свої сумки й ходила пропонувати їх у магазини на реалізацію. Потім були ярмарки, виставки, базари, продаж просто неба. Мала велике бажання створювати щось прекрасне, тому працювала ще більше. Вірила: в мене все вийде. Мої перші роботи відрізняються від того, що створюю нині. Ціную цей непростий шлях, бо саме він зробив мене майстром, яким я є сьогодні. Протягом дев'яти років створюю плетені гачком сумки з атласних стрічок. У світі мало майстрів працює з цим матеріалом. А для мене він ідеальний у роботі. Сумки добре носяться, тримають форму, мають величезну палітру кольорів. Унікальність іще в тому, що використовую простоту форм, естетичний дизайн та високоякісні матеріали, приділяю багато уваги кожній деталі, тому вироби в мене функціональні та довговічні. Люблю експериментувати з кольорами та дизайном. Також в асортимент додалися сумки із джгута, рафії та поліефірного шнура. Ці матеріали не тільки довговічні та зручні, але й натуральні. На виготовлення одного замовлення йде два-чотири дні залежно від розміру та складності моделі. Мій найпродуктивніший час це ранок: прокидаюся о 5-й, заварюю каву й у спокої починаю працювати. Діти ще сплять, ніхто не відвертає увагу. Серед моїх замовників люди різних професій лікарі, вчителі, моделі, політичні діячі, телеведучі, юристи. Нещодавно жінка попросила виготовити дві сумки. Коли записувала деталі, звернула увагу на прі­звище та ім'я, зайшла на її сторінку в соціальній мережі, а то відома українська телеведуча. З дитинства пам'ятаю її у випусках новин. Отримала від неї теплий відгук. Мої сумки є в 45 країнах світу. Найбільше в Польщі, Канаді, США, Великій Британії, Чехії, Італії, Франції, Німеччині та Швейцарії. Вартість стартує від 1300 гривень. Якщо хочеш отримати гарну річ, що буде довго тішити замовника, то потрібно обирати якісні матеріали. А вони коштують недешево, а ще весь час ростуть у ціні. Мої сумки не люблять пилу, їх слід зберігати в пакеті чи коробці, уникати дощу та снігу. Не бажано прати в машинці, навіть на делікатному режимі. Бо вироби втратять форму й колір. Перуть вручну в теплій воді, використовують легкий мильний розчин або дитячий порошок. Для свіжого аромату під час полоскання у воду можна додати крапельку ефірної олії. Щодо виробів із рафії, то їх краще чистити м'якою губкою. Не женуся за модою, бо вона, судячи з останніх фешнпоказів, нині рухається трішки не туди. Легко придумати й виготовити сумку, яка вразить усіх, але не красою і витонченістю, а безглуздістю. Намагаюся створювати моделі сумок, які будуть, як маленька чорна сукня, весь час користуватися попитом. Перші три тижні повномасштабної війни я плакала й майже не спала. Потім зрозуміла: якщо не почну працювати, з'їду з глузду. Удома були запаси матеріалів. Мене не зупиняло, що оголосили світлове маскування, вночі я зашторювала наглухо вікна і працювала над новими моделями. Саме серія "Жакард" сумки з оберегами народжена на початку війни. Синьо-жовті мотиви стали моєю візитівкою. Ці сумки так сподобалися жінкам, що я почала записувати майстеркласи, а замовлення були з багатьох країн. Поступово налагодилося доставляння матеріалів. Пригадую замовницю з Канади. Замовила сумку "Маківка". У Канаду посилка йшла майже місяць. А потім жінка надіслала фото сумки й марок, які вона зняла з посилки, зі словами: "Щойно від вас отримала клаптик українського серця і душі". Найбільше мрію, щоб закінчилася війна і настав мир, щоб усі дочекалися рідних живими та цілими. Щодо творчості, то бажаю зареєструвати й розвивати свій бренд, щоб він став упізнаваним у світі. Звісно, хотіла б відкрити шоурум чи творчий хаб. Але, коли ти і плетеш, і підкладки шиєш, і замовлення приймаєш та відправляєш, рахуєш та купуєш матеріали, а ще ти мама двох дітей та дружина, це важко втілити. Проте, коли людина зробила своє захоп­лення професією, тоді і праця в радість.

Про це повідомила компанія у Fасеbооk.Як зазначається, нова серія марок є продовженням серії "Маяки України", започаткованої у 2009 році. Новий поштовий випуск містить зображення маяків Чорного й Азовського морів, а також кримських маяків, які зараз тимчасово окуповані:маяки Криму — Ай-Тодорський та Чаудинський;Шаганський маяк, що на Одещині;Білосарайський та Бердянський Верхній маяки;Руський Задній, маяк Бузько-Дніпровсько-Лиманського каналу в Миколаївській області."Наші ж, українські, дороговкази — це більше, ніж просто проблиск світла. Вони символізують прибуття з далеких країв додому. Вони втілюють у собі силу, що допомагає не піддатися стихії та не заблукати в бурхливих хвилях, а повернутися в рідну спокійну гавань", - додали у компанії.Передзамовити новинку вже можна на сайті роstmаrk.ukrроshtа.uа, а з 4 квітня - придбати онлайн, у відділеннях та філателістичних крамницях.Автором фото на марках став Олександр Заклецький. Дизайн блока, листівок та конверта створила Оксана Шуклінова.Тираж блока наразі становить 50 тисяч примірників.

Програма "Власні назви з Мирославою Барчук" - це серія розмов з українськими та західними інтелектуалами, письменниками, митцями, правозахисниками, де обговорюються, з одного боку, події та суспільні явища сьогодення, а з іншого – історичний контекст, який ці явища сформував.  Проєкт спільно створюють український ПЕН та телеканал "Еспресо".Я хочу почати з дуже дорогого для мене спогаду. У мене є книжка Миколи Вінграновського “Цю жінку я люблю”. Це абсолютно фантастична збірка поезії, яка вийшла за Радянських часів, коли я була підлітком. Окрім того, для мене це було відкриття Федора Кричевського. Вона дуже щедро проілюстрована репродукціями його картин. І ось коли кажуть Федір Кричевський, я згадую “Життя” (триптих), я згадую “Катерину”, “Наречену”. Який у вас є спогад, пов'язаний з Федором Кричевським і його роботами?Я думаю, що в усіх відвідувачів Національного художнього музею є такий спогад. Пам'ятаю, як стоїть перед очима ця експозиція, її вже немає багато років, це було перед тим, як її змінили. І я пам'ятаю, коли піднімаєшся на другий поверх, відкриваються перші двері, коли ти заходиш із першої зали, повертаєш ліворуч, де починається експозиція ХХ століття, і тебе зустрічає “Наречена”. Це така зустріч, яку неможливо взагалі забути. Цей образ української жінки настільки гідний. Я б навіть сказала, в ньому є такий феміністичний посил. Там така впевненість, гідність, опора. І взагалі у нього в більшості робіт є дуже глибока вкоріненість в своє та опора на обидві ноги. Завжди цей образ від маленької людини, дитини, яка спирається на дві ноги, до його автопортрету в білому кожусі, де він стоїть руки в боки і є ця опора на дві ноги, що дає таку впевненість і переконливість. Неможливо позбутися такого враження, що ось це і є людина, яка належить до української нації.Автопортрет у білому кожусі. Кричевський Федір Григорович, фото: uk.wіkіреdіа.оrg Я теж багато про це думала. З одного боку, про те, що це була дитина, народжена на сході України, а саме у Лебедині на Сумщині. Далі – юнак, який вчився в Москві і в Петербурзі. Але це було абсолютно усвідомлене українство. Яким чином це сформувалося?Це сформувалося через українське село. Це абсолютно зрозуміла історія – приналежність до природи і закоханість в людей, які живуть на своїй землі, а також культура, яку вони створюють. В принципі його родина пов'язана з Полтавщиною, тому що в юності саме там вони з Іваном М’ясоєдовим промишляли в Павлівцях і в Шишаках. Потім у нього був там власний дім. І це територія, на якій дійсно він закохався в життя. Попри все, він був надзвичайно оптимістичною людиною, відкрита до нового. Але сформувалася українськість, зрозуміло, з цього дитячого досвіду. Він дуже любив ці промисли, він ліпив з глини, там десь було народна ця традиція. Є свідчення про те, що він дуже любив гаптувати і навіть працювати з полотном, з нитками і не цурався жодної народної традиції. Він нею надихався і дуже рано почав малювати. Це був дійсно дар і обдарованість природня.«Оплакування Христа», 1910 — дипломна робота Кричевського, фото: uk.wіkіреdіа.оrg Мені це дуже схоже на Малевича. Це та сама Сумщина, дитина всотує в себе цю народну культуру. Ви сказали про Івана М’ясоєдова. Мусимо пояснити, що це син Григорія М’ясоєдова, передвіжника. Це людина українського походження. Іван М’ясоєдов і Федір Кричевський їздили в Шишаки на Полтавщину. Я так розумію, що це було богемне середовище.Так, річ у тім, що у них біля Полтави був свій маєток. А Григорій М’ясоєдов був надзвичайно суворою людиною з традиційними поглядами і на мистецтво, і на все. Але син у нього вдався надзвичайно унікальний. Я думаю, що колись про Івана М’ясоєдова знімуть дуже вражаючий байопік, тому що він цього абсолютно заслуговує. Він надихався сучасними на той момент тенденціями і цікавістю до античної культури, до культу людського тіла. Він збирав довкола себе художників і вони займалися нудизмом, культуризмом, розвивали тіло. Це називалося “Сад богів”.Це які роки?Вони познайомилися із М’ясоєдовим, коли навчалися в училищі в Москві. У 1901 році Кричевський починає навчатися там, і от з тих пір вони подружилися. Вони разом подорожували Україною, досліджували, вивчали її, але їздили саме Слобожанщиною, тобто східною частиною України. Після училища Кричевський вступає в художню академію в Петербурзі і потім повертається назад. Він всього кілька місяців там провчився, повернутся назад на Полтавщину його змусила хвороба. Ось ці кілька років він проводить з М'ясоєдовим у подорожах Україною. Це вже дуже свідомо, тому що Федір вже побував на той момент в Європі.Він був в Парижі, Берліні і навіть вчився у Відні у майстерні Клімта. І це відчувається в його стилі.Він вперше потрапив в Європу і одразу на коронацію англійського короля, мати якого була з однієї родини з російськими царями. Вони туди відправляли здібних художників, які могли зафіксувати цю коронацію для російської сім’ї. І от Федір був обраний поїхати туди. Здається, вони навіть разом з М’ясоєдовим були в цій подорожі. Звичайно, він зобразив цю коронацію, але всі біографи і дослідники пишуть, що найбільше враження на нього справили музеї. Величезну кількість часу він провів в галереї, музеях, досліджуючи це мистецтво.Потім Кричевський їде в цю велику подорож, за рік об'їжджає Берлін, Мюнхен, Відень, відвідує Італію. Є така гіпотеза, що саме під час цих подорожей, всотуючи новітнє, модерне мистецтво, всі трансформації, отримавши дуже хорошу академічну освіту, але при цьому будучи закоханим і розуміючи глибоко мистецтво, він бачить, наприклад, Мюнхенську сецесію і вражений нею, але він провів багато часу, досліджуючи українське мистецтво – не тільки народне, але й ікони, наприклад, барокову традицію, яку ще не встигли знищити совєти. Неможливо було не познайомитися з ним, якщо у тебе є бажання бачити мистецтво. І воно як два плюс два спрацювало. Ти бачиш Мюнхенську сецесію, але ти розумієш, наскільки твоє мистецтво зовсім не гірше, що мистецтво баракове й ікона з тим самим золотим тлом – це зовсім інше. Але воно відповідає не тільки тій сакральній якості, не тільки те, що працює на цю атмосферу, яка виникає в храмі, на синтез мистецтва, який дає релігійне переживання, а саме в художньому сенсі. І він, бачачи це, повертається і зовсім інакше інтерпретує і відчуває мистецтво і народне, і традиційне, і професійне, яке існувало, яке він бачить тут, і яке, очевидно, було недооцінене. Це не те, що він вивчав в академії, наприклад, або в училищі. Але це те, що він розуміє його рівень і його якість.У Федора, на щастя був співрозмовник - його брат Василь Кричевський, який так само вражений, закоханий і здатний зробити професіоналізацію з народного, перевести ось ці коди в професійне мистецтво. Вони ж були одержимі ідеєю створити національну школу мистецтва.І вони заклали фундамент цієї школи?Федір Кричевський. 1910-ті роки, фото: NАМU Так, вони заклали фундамент цієї школи. Можна сказати, у ній є три кити. Я завжди, коли розповідаю про мистецтво, говорю, що художник – це така людина, яка не здатна розбачити щось, коли щось побачила. Розбачити це і не взяти в свій арсенал. Коли вони подивилися очима, які багато бачили музеїв, світового мистецтва – і старого, і нового, і маючи цей досвід контакту з українською традицією, її розмістили у цій системі координат. Вони усвідомили відповідальність, як її зробити частиною цієї культури.І от перше, це те, що ти бачиш – це візантійська традиція, представлена у храмах і соборах. Ми не усвідомлюємо, наскільки на початку ХХ століття більше було збережено, ніж навіть в 60-х роках.Ще не були росіянами викрадені мозаїки Михайлівського. Ще він стояв.Далі – це барокова традиція, якої теж було дуже багато. Це теж церкви, які знищувалися в 30-ті роки вже в радянський час. Але на той момент вони всі були на Слобожанщині. Тобто ці всі і Сорочинський іконостас, який зараз є. Були ці церкви в Березні, наприклад, які знищені пізніше, але вони мали змогу це бачити. Також ікони, які Кричевські збирали по хатах і створювали, у них була розкішна сімейна колекція народного і такого сакрального мистецтва.І третє – це народне мистецтво. Це килими, вишивка, кераміка – тобто все, що ми досі любимо в народному мистецтві. Тільки тоді його було значно більше. Треба сказати, що ці колекції були знищені, як і багато творів, в полум'ї всіх цих подій і в першу чергу Другої світової війни.Як наше покоління, покоління наших дітей і наших батьків, переживає грандіозні події у світі, так само біографія Федора Кричевського і його брата Василя – це історія якраз найбільш драматичних, трагічних подій ХХ століття. Вони пережили і Першу світову війну, і українські визвольні змагання, Українську народну республіку, Другу світову війну. Василь Кричевський загинув фактично від голоду за мольбертом у 1947 році в Ірпені. Але я хочу, щоб ви розповіли про те, як відбувається Українська революція, і в Українській Народній Республіці організують художню академію. Розкажіть про їхній внесок фактично як фундаторів академії.Ця академія проіснувала один рік фактично – з 1917-го по 1918-й. Федір Кричевський був її першим ректором. До речі, спочатку Василю Кричевському запропонували бути ректором. Є розкішне дослідження Валентини Рубан, яке присвячене Василю Кричевському, але вона не встигнула завершити своє дослідження про Федора Кричевського. Це абсолютно еквівалентні фігури, але Василю Кричевському значно більше уваги  приділяється, тому що є його нащадки, і він зміг врятуватися, поїхати з України, і помер під Каракесом. Це дозволило створити кілька поколінь художників, які розвивали цей рід. І вони досі є, вони опікуються цією спадщиною.У Федора Кричевського цього всього не було. Олександр Богомазов, який є представником українського модернізму, він був людиною, яка все життя прожила в Києві. Так само, як і Кричевський Федір, він присвятив своє життя Україні. Він виїздив за межі України, але він завжди повертався. Йому дуже важливо було бути саме тут, бути пов'язаними з цією територією. І це зіграло такий жарт, що Богомазов разом із Кандинським і Малевичем винайшов фактичну мову абстрактного мистецтва. Але про нього дізналися вже тільки в 90-х роках. Тобто, якщо Кандинський і Малевич стали світовими зірками за життя або на хвилі захоплення авангардом, то Богомазов – ні. І так само Кричевський: Василь, який поїхав, зміг забезпечити, щоб його пам'ять і спадщина продовжується, якось була врятована, а потім повернута в Україну вже в 90-х, то з Федором так не сталося. Звичайно, що є його колекції, але багато чого згоріло, багато чого було знищено. Також немає нащадків немає І це наша відповідальність перейматися цим.Повернуся до української академії. Коли ми говоримо про академію – це якраз втілення цієї ідеї, як створити українське мистецтво. Дискусія, яка існувала на початку ХХ століття і дуже близька нам сьогодні, тому що ми так само про це говоримо, – що таке українське мистецтво? Враховуючи нашу колоніальну історію, що ми весь час всередині якихось інших імперій намагалися розвивати своє, а для них це так само було питанням. Федір Ернст, Григорій Павлуцький, Федір і Василь Кричевські, які отримали навіть за свій внесок визнання як мистецтвознавців, не тільки як художників і архітектора. Тобто це ідея створити національну школу, суто український стиль, відділити його від всіх інших мистецтв, якими всі захоплювалися, переймалися і глибоко розуміли. Кордонів не існувало для цього покоління художників.Із середини ХІХ століття тривали розмови про те, що нам потрібна своя академія, свій вищий навчальний заклад. Як і музей, вони мали отримати дозвіл з центру імперії, щоб створити тут щось. Так само, як намагалися отримати право на створення музею, і цього не ставалося протягом 30 чи 40 років, були лише просто відмови. Лунали пропозиції, щоб вже в університеті створити класи, де можна буде зробити свою школу. Окрім школи Мурашка і Костанді в Одесі не було професійного навчання. А для того, щоб була школа, має бути професійно організоване навчання.І от як тільки з'явилась ця можливість в 2017 році, оскільки українську державу створювали візіонери, гуманітарії, історики, художники. Це була абсолютно ідеалістична мрія, мати свою державу саме для того, щоб реалізувати ось ці мистецькі, гуманітарні і культурні теми, дати дискусії перетворитися на правду, у щось намацальне. Так з’явилася академія. Усі академіки так чи інакше працювали з цим. Там був Федір і Василь Кричевські, Георгій Нарбут,там був Жук і Микола Бурачик, Бойчук. От вони всі так чи інакше розуміли європейські тенденції. Хтось був більше прихильний до сецесії, хтось більше до модерністських нових тенденцій. Але так чи інакше, вони всі були вкорінені в ці три цеглини, які складають підмурок українського мистецтва – візантійську, барокову і народну.Триптих "Життя" (Любов, Сім'я і Повернення), Федір Кричевський, 1927 рік Ви сказали, що академія існувала лише рік, але я правильно розумію, що потім вже радянська Україна в якійсь формі відновила цю академію, і Федір Кричевський там викладав далі? Це тоді, коли там же Малевич і Татлін викладали, так?Абсолютно, так. Вони робили це в формі художнього інституту. Радянська влада діяла, як і зараз, – прийшла і знищила академію. Але вона не знищилась, тому що викладачі, зокрема, Мурашко і Кричевський, викладали вдома. Студенти приходили до них додому для того, щоб продовжувати цю неперервність. Звичайно, що радянська влада спробували використати цих викладачів. Тоді вже починається історія Київського художнього інституту, Іван Врона стає ректором і перетворює це на осередок розвитку найновіших модерністських течій. Він запрошує викладати туди Малевича, Татліна, Бойчука. І Кричевський там викладав живопис, графіку.Кричевський був обдарований. Його унікальність полягає у тому, що він мислив і кольором і лініями, що досить рідко зустрічається у художників. Як правило, у художників або живописна обдарованість, коли ти дивишся на натуру і бачиш її через поєднання різних кольорів, або ти бачиш лінію – це більше графічне мислення. Федір Кричевський бездоганно поєднував одне з іншим. Потім Тетяна Яблонська, яка у нього навчалася, згадувала, що він якраз і вчив цьому своїх студентів. А у нього абсолютно близькочі студенти були, як Тетяна Яблонська або Сергій Григорів. Вони вчилися, що форма має тримати колір, щоб форма не розповзалася по полотну, щоб колір не розтікався за межі форми. Це обдарованість на однаковому рівні. Тому Кричевський викладав і графіку. Також оскільки він ще мав в академії в Пітері скульптурний клас, він ще і міг ліпити. У нього була ще об'ємно-просторове бачення і мислення.Він брав участь в конкурсі на пам'ятник Тарасу Шевченку.Повернуся до знищеної колекції. На заході збереглися спогади другої дружини Василя Кричевського про те, як війська Муравйова обстрілювали будинок Грушевського, який спроєктував Василь Кричевський. На Паньківській вулиці стоїть цей будинок, в якому живе сам Василь Кричевський, а Федір Кричевський – у флігелі біля будинку. Дружина розповідає, як бомба влучає в цей будинок, він починає горіти, і ось це полум'я, яке піднімається з нижніх на верхні поверхи, можна бачити у шахті для ліфту. Вона розповідає, як Василь, Федір і вона з місячною дитиною стоять і дивляться на це. Там були унікальні стародавні українські килими, збірки найліпших зразків українського народного мистецтва, виробів зі скла, вишивок, шиття, кераміки, стародавні українські портрети, численні зарисовки зразків народного мистецтва, архітектурні проекти, шкіци чоловікові і найбільші його картини і етюди. Це мається на увазі Василя Кричевського.“Там усе, над чим працював чоловік, чому він присвятив усе своє життя, намагаючись допомогти відродженню українського мистецтва. Все це тепер гине. Я боялась, що серце його не витримає або він збожеволює. Василю, не дивись на вогонь, дивись на дитину, дивись на Галочку”. Вона каже, щоб чоловік не збожеволів, дивись на дитину, якої ти так чекав, не дивись на те, як гине колекція, все, що ти зробив. Поруч стоїть Федір Кричевський. Я сама себе запитую, вони пережили ось це, вони пережили Муравйовщину в Києві. Як радянська влада їх не репресувала? Як Федору вдалося вижити?Є багато про це різних чуток. З одного боку, неможливо було не скористатися цим обдаруванням, цим масштабним талантом. А Кричевський, особливо в цій академії, який очолював Врона, мав весь час конфлікт. Його вважали доволі ретроградним по відношенню до всіх тих новітніх експериментальних якихось течій, які там розгорталися. У нього був конфлікт з Бойчуком, тому що він дуже обстоював якість мистецтва і таку мистецьку школу, що має бути професіоналізм. А Бойчук, як ми знаємо, дивився в сторону візантійської традиції, і вона здавалась наївною для Кричевського. Він говорив, що її потрібно використовувати, він теж її обожнював і дивився на неї, але її потрібно перевести в професійну школу. Власне, триптих “Життя”, який ми всі обожнюємо, – це якраз плід цієї полеміки. Це твір станковий, але він абсолютно зроблений як монументальне полотно.Стоять (зліва направо): Георгій Нарбут, Василь Кричевський, Михайло Бойчук. Сидять (зліва направо): Абрам Маневич, Олександр Мурашко, Федір Кричевський, Михайло Грушевський, Іван Стешенко, Микола Бурачек. У полеміці з Бойчуком “Життя” – це те, як можна створювати монументальну роботу, не переходячи в таку площинну форму. Візантійське мистецтво здавалося Федору наївним. Він вважав, що це така спрощена форма, яка ідеально підходить для монументальної роботи. Власне, бойчукісти і були монументалістами. А він показує, що можна робити монументальну роботу, залишаючись в професійному і сучасному реєстрі, хоча він стояв завжди на засадах реалізму. Саме це подобалось радянській традиції в 1932 році, коли відбувся розворот до соцреалізму, і всі змушені були так чи інакше працювати в цих реалістичних формах. Тоді Кричевський відчув свою затребуваність, він був максимально затребуваний.Але ще була одна деталь. Під час навчання в академії в Пітер Федір познайомився з Ісаком Бродським – художником українського походження, який став особистим портретистом Сталіна. Є багато свідчень і навіть спогади самого Ісаака про Кричевського, що його протекторат міг зіграти роль. Він міг захищати обидвох Кричевських, щоб їх не чіпали. Це один із таких трагічних епізодів, тому що цей конфлікт, про який я згадала, ця напруга… Зрештою він пішов з інституту і поїхав на початку 30-х років викладати у Харків, а потім повернувся знову, тому що викладання і його студенти було для нього всим. Проте цей конфлікт, який виникає на території мистецтва, – він про мистецтво, про те, як потрібно і можна працювати з монументальною формою. Я уявляю, наскільки це могли бути гарячі, непримиримі дискусії. Тому що ми самі їх спостерігаємо весь час.Але трагедія в тому, що ця полеміка виходить на територію життя. І потім у одного, Федора Кричевського, складається так життя, що він стає першим заслуженим діячем мистецтва України. Він отримує звання професора мистецтвознавства, отримує кафедру і так далі. А Бойчука знищують. І от цей твій ворог, який є ворогом просто через незгоду саме на території мистецтва, через художні якісь різнобачення, зрештою, це перекладається в те, що люди зникають, вони перестають фізично існувати. Я уявляю, який це справляє тиск і неймовірну психологічну розчавленість.Ми про це весь час говоримо, кажучи про, наприклад, про літераторів, яким вдалося вижити під час Розстріляного відродження. Як сталося, що в 1947 році такий видатний майстер міг померти від голоду в Ірпені.Про це теж є багато різних версій. Одна з версій, що це сталося через Другу світову війну і те, що Київ був окупований. Ні Василь Кричевський, ні Федір Кричевський не захотіли поїхати в евакуацію туди, на Схід.А це було злочином за сталінськими законами. Ти під підозрою.Ти під підозрою, тебе одразу підозрюють в колабораціонізмі. Мені здається, що вони все розуміли про радянську владу і користалися можливостями для того, щоб продовжувати робити своє, тому що інакше неможливо. Але до того, щоб поїхати на схід – ні. Єдиний шлях, який вони могли розглядати, це на захід. І навіть за однією з версій Кричевський опинився в Кенігсберзі, на території Німеччини на той момент.Я правильно пам'ятаю, що це був якийсь німець, який цінував лікаря, цінував його роботи, купував картини, щоби дати йому вижити в окупації. І цей же лікар його вивіз до Кенігсберга.Це за однією з версій. Це те, що потребує таких ретельних досліджень і занурення, тому що є різні версії. Дуже цікаво читати, як ця історія розказується в різні періоди, як вона розповідається мистецтвознавцями, які теж все знали і розуміли, але не могли дозволити собі сказати, як Лариса Члунова, наприклад. Вона писала про Кричевського і вимальовувала наратив, що Кричевський – основоположник соцреалістичного мистецтва в Україні. Це, власне, теж можна розглядати як варіант правди про Кричевського, абсолютно уникаючи певних історій його життя. Як у 90-х інтерпретація спадщина Кричевського та історія його життя, знову ж таки уникаючи незручних уже в інший бік фрагментів. Він міг опинитися в такому становищі саме через те, що радянська система не мала півтонів, не мала місця для того, щоб мати людський вимір.Пізніше виникла така версія, що Федір не поїхав в окупацію, тому що йому дали лише одне місце у потягу, і він не міг зняти з собою дружину. Він сів на цей потяг, але зійшов з нього для того, щоб залишитись разом із дружиною. Ми не знаємо, чи було це так чи ні, але очевидно, що він не хотів їхати в окупацію. Можливо, він не був на території Німеччини. Можливо, це просто була окупація в Києві. Але так чи інакше, його схопив НКВД і його тримали майже рік. Це було вже після 1945 року, коли він повертається в Київ після цих поневірянь, і його відпускають через стан здоров'я, здається, у нього був рак. Його учні Сергій Григор’єв і Тетяна Яблонська, згадують, як побачили, що ця кремезна, надзвичайно вітальна, переповнена силою і оптимізмом людина, просто зникла. Це була абсолютно інша людина, зламана, знищена як фізично, так і  морально.Після цього його квартира у Георгіївському провулку була знищена. Десь вони жили на дачах у друзів. А потім їм навіть заборонили жити в Києві і виселили в Ірпінь, в жахливі умови. Ісаак Бродський розповідає історію, що запропонував Кричевському написати портрет Сталіна, і тоді йому дозволили б бути частиною цієї системи. На що за легендою Кричевський відповідає, що зображати різних пройдисвітів і временщиків йому його сан не дозволяє. Він відмовився це робити. Ми не знаємо, чи це правда чи ні, але це дуже вписується в цей портрет цієї людини, якому було, щоб пред'явити і Сталіну, і цій всій системі, попри те, що він мав.Ви сказали багато дуже важливих речей і щодо творчого методу Кричевського, і щодо його стилю, і щодо цих трьох китів української культури, на яких він будував сучасне українське мистецтво.І ще найважливіше, що це було сучасне для європейської традиції мистецтво. Тобто це не просто така ностальгія за минулим. Це було абсолютно в дусі часу європейського повітря, яким вони дихали. Вони жили тут, а дихали європейським повітря. Вони знали, як адаптувати, як взяти найкраще, як на цьому ґрунті побудувати нове, те, що може вразити Європу. 

Ввечері 28 березня у Луганську пролунала серія вибухів, на місці зафіксовано пожежу. За попередньою інформацією, під атакою ударних дронів опинився завод "ТРАНСМАШ", що виготовляє залізничні локомотиви та рухомий склад, а також ремонтує інше електричне обладнання росіян.

Серія підземних поштовхів у Таїланді змусила хмарочос розгойдуватися, а воду з панорамного басейну вихлюпуватися на вулицю внизу. Люди, які в цей момент опинилися на даху, були в жаху.

Англійській акторці та модель Кірі Найтлі виповнилося 40 років. У кіно дебютувала 1995 року. Всесвітній популярності Найтлі сприяла картина "Бий, як Бекхем", серія фільмів "Пірати Карибського моря" і стрічка "Гордість і упередження". За цю роль вона була номінована на премію "Оскар" у категорії "Найкраща акторка". Gаzеtа.uа підготувала цікаві факти з життя знаменитості та пропонує переглянути, як вона змінилась з 90-х. Народилася Кіра в сім'ї відомих британських акторів Вілла Найтлі та Шерман МакДональд. На той час у пари вже був син Калеб. Дівчинку назвали на честь радянської фігуристки Кіри Іванової, якою захоплювався батько, але при реєстрації мати записала ім'я з помилкою - Кеіrа замість Кіеrа. У три роки попросила батьків, щоб у неї, з'явився власний агент. Батьки пообіцяли виконати прохання, якщо вона старанно вчитиметься. Її метою був успіх у школі, але, крім цього, Найтлі мріяла стати акторкою. Під час шкільних канікул вона ретельно й довго займалася акторською майстерністю. Власний агент у майбутньої зірки з'явився у шестирічному віці. Через рік вона вже дебютувала у фільмі Rоyаl Сеlеbrаtіоn у ролі маленької дівчинки. До 11 років Кіра знімалася у мінітелесеріалах і телешоу, які транслювалися на європейських каналах. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зірка серіалу "Емілі в Парижі" почав зустрічатися з колегою Перша серйозна роль була у британському серіалі "Олівер Твіст", а перша головна роль - у фільмі "Дочка Робін Гуда: Принцеса злодіїв". Фільмі "Грай, як Бекхем", де Кіра Найтлі зіграла підлітка, приніс їй популярність. Стрічка зібрала у світовому прокаті $76 млн, відбивши вкладену в нього суму більш ніж у 20 разів. Визнання, слава і популярність принесли з собою потік нових пропозицій і вигідних контрактів. Найтлі вже не могла поєднувати кар'єру з коледжом, тож залишила навчання. На початку повномасштабного вторгнення акторка підтримала Україну. У жовтні 2022 року Найтлі озвучила щоденник 12-річної харків'янки Єви Скалецької "Ти не знаєш, що таке війна", де вона розповіла про те, як у перші дні російського вторгнення була зі своєю бабусею в підвалі під обстрілами. "Це неймовірно важлива історія, яка водночас сильна й глибоко зворушлива. Я вважаю за честь бути частиною цієї публікації, розповідаючи надзвичайну історію Єви про натхнення і хоробрість", - коментувала тоді зірка. Вище керівництво Dіsnеy найняло приватну охорону ізраїльській акторці Ґаль Ґадот через погрози колеги Рейчел Зеглер. Під час зйомок у мюзиклі "Білосніжка" між жінками з'явилась ворожнеча через різні політичні погляди.

Увечері 26 березня в Харкові пролунала серія вибухів, спричинених ударами російських дронів-камікадзе: станом на 20:00 було відомо щонайменше про вісьмох постраждалих. Про це повідомив міський голова Ігор Терехов. Перший вибух зафіксували близько 20:41, а вже за хвилину стало відомо про приліт у Київському районі міста. Ігор Терехов попередив, що в повітрі над Харковом залишаються ворожі БПЛА. О 20:45 у центрі міста стався ще один вибух. […] Тhе роst Харків атакований “шахедами”: постраждала 12-річна дівчина, пошкоджені багатоповерхівки fіrst арреаrеd оn Новинарня.

Увечері, 25 березня, Кривий Ріг Дніпропетровської області зазнав ворожої повітряної атаки із застосуванням ударних безпілотників, в районі міста пролунала серія вибухів, є значні руйнування. Також російські окупанти завдали у ніч на 26 березня ударів по місту Охтирка Сумської області, внаслідок чого були пошкоджені цивільні об'єкти, спалахнула пожежа. А в районі міста Черкаси було чути кілька […] Тhе роst Окупанти атакували безпілотниками Кривий Ріг та Охтирку: є суттєві руйнування, виникли пожежі арреаrеd fіrst оn Рубрика.

"Футбол 24" проаналізував другий матч збірної України проти Бельгії за прописку у Дивізіоні А Ліги Націй (0:3). Дивіться нове відео на нашому YоuТubе-каналі.

Історія з "відтисканням" власності у Жеваго обертається для України репутаційними втратами в міжнародному масштабі. Саме так. Знайомі граблі. Знайомі дійові особи та персонажі: РНБО, АРМА, ДБР, Податкова Служба. Але скандал вийшов на новий рівень міжнародний: претензії до України висуває міжнародна компанія, акції якої котуються на Лондонській біржі і в акціонерах якої найбільший за розмірами активів в управлінні інвестиційний фонд світу. Нагадаємо зміст попередніх серій. 20 лютого Державне Бюро Розслідувань заявляє про намір націоналізувати 49,5% корпоративних прав у Полтавського гірничозбагачувального комбінату. Пояснюється це звинуваченнями українських органів влади проти Костянтина Жеваго у зв'язку з банком "Фінанси та Кредит" 5 березня 2025 року Печерський районний суд Києва (хто б сумнівався, що це буде саме Печерський суд) ухвалює рішення передати 49,5% акцій Полтавського ГЗК в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами (АРМА). Ці дії є незаконними і порушують міжнародні інвестиційні угоди України з Великою Британією та Швейцарією 19 березня компанія Fеrrехро у відповідь заявляє: ці дії є незаконними і порушують міжнародні інвестиційні угоди України з Великою Британією та Швейцарією. Fеrrехро наголошує, що не отримувала офіційних документів або запитів від української влади щодо рішення суду.Тож вважає ці дії такими, що суперечать українському законодавству, наголошуючи на відсутності зв'язку між ними та судовим переслідуванням нелюбого українській владі Костянтина Жеваго. Юридичні наслідки? Fеrrехро попереджає уряд України про можливі претензії відповідно до двосторонніх інвестиційних угод. Відтак, закликає українську владу скасувати протиправні рішення та висловлює готовність до переговорів для врегулювання ситуації. Така офіційна готовність неофіційно може свідчити про підготовку до міжнародного арбітражу. Час пішов. І от нова серія цього гостросюжетного трилера. Українські податкові органи призупияють відшкодування ПДВ для Полтавського та Єристівського ГЗК за січень 2025 року на суму 512,9 млн грн. Fеrrехро миттєво реагує новою заявою: це створює фінансовий тиск на ліквідність групи та призведе до скорочення виробництва та продажів. Отже, у справі "віджиму" цього разу українська влада та, як прийнято казати в модних економічних виданнях, стейкхолдери процесу застосували спершу одне "ноу хау" - передачу пакету акцій компанії, який напряму не належить тому, на кого оголошено полювання. Як заявив в інтерв'ю українському Fоrbs виконавчий голова Fеrrехро Лусіо Дженовезе, "не розумію, чому саме 49,5%? Полтавський ГЗК на 100% належить швейцарській Fеrrехро АG, яка своєю чергою є дочірньою компанією холдингової Fеrrехро Рlс, акції якої котируються на Лондонській біржі. Можна припустити, що ДБР вибрала частку 49,5%, оскільки такою часткою володіє сімʼя Жеваго у холдинговій компанії. Але насправді їм належить 49,3%, решта це великі міжнародні інвестори. Тобто Жеваго не володіє напряму жодною часткою Полтавського ГЗК. Якщо Україна експропріює частку цього активу, вона експропріює пропорційно акції всіх акціонерів компанії. Якщо ж в українського уряду є претензії до Жеваго, то уряд мав би подавати позов проти нього саме в Британії, адже йому належить частка у британській Fеrrехро, а не у Полтавському ГЗК". І поки міжнародні інвестори, яких українська влада активно закликає на всіх майданчиках вкладати кошти в Україну, перетравлювали перше "ноу хау", і було нанесено другий удар зупинення відшкодування ПДВ на більш ніж півмільярда гривень. "Це, безумовно, повний "бепредєл", - коментує Gаzеtа.uа економіст Борис Кушнірук. Сама процедура накладення санкцій рішенням РНБО викликає безліч запитань в їх законності. Застосування ж такого "новаторського" підходу, як блокування повернення ПДВ взагалі свідчить про повний правовий нігілізм тих, в чиїх руках перебуває цей інструмент. А ще про відчуття абсолютної безкарності чомусь ці люди втратили відчуття, що будь-яка влада не вічна і доведеться відповідати за свої вчинки. Вся біда в тому, що досі ніхто не був покараний за такий ось "економічний терор". Але це лише, так би мовити, моральний аспект справи. Найбільше сьогодні хвилює те, що такими діями наноситься масштабний удар по бізнесу. Це неприпустимо, особливо під час війни. І особливо, коли під удар потрапляють міжнародні інвестори". Певне, важко з цим не погодитись. Експерти, чия царина аналізувати політичні процеси, бачать в "кейсі Fеrrехро" (чи "кейсі Жеваго", тут навіть складно визначитись, що буде точніше) чітку політичну складову. "Рішення РНБО про накладення довічних санкцій видається зразком сваволі та вибіркових переслідувань, - пише у своєму блозі політолог Євген Магда. - Варто пригадати, що у листопаді 2023 року французький суд відмовив Україні в екстрадиції Костянтина Жеваго, якому команда Зеленського інкримінувала&hеllір; розкрадання власних коштів. На відміну від судового процесу, який передбачає хоча б формальну змагальність сторін та можливість дійти, скажімо, до ЄСПЛ, запроваджені указом Зеленського санкції діють безапеляційно, фактично знищуючи людину, яку називають мультимільйонером. По суті, це рейдерство під омофором президента". Інші експерти бачать в цьому, як політику, так і економіку. "Проти Жеваго працює вся владна вертикаль, не лише суди чи досвідчені команди юристів, - пише на Fасеbооk Сергій Лямець. - Тут і слідчі органи, і провладні ЗМІ, і суди, звісно. Сам факт запровадження санкцій є певним визнанням того, що через суто юридичні механізми забрати в Жеваго гірничорудний бізнес не вийшло. І не останню роль зіграв той факт, що бізнес Жеваго зав'язаний на міжнародну публічну компанію Fеrrехро. Якби Полтавський ГЗК був оформлений на власника, на бабцю, на бомжа, на просту українську компанію, навіть на віргінський офшор вже давно б забрали, віджали, запхнули до АРМА чи до якогось Мінстратегпрому, а потім передали, націоналізували, ну і так далі. Другий аспект. Як усе це виглядає очима тих, хто дивиться на акції Fеrrехро як об'єкт інвестицій? Інвестор бачить типову публічну компанію Fеrrехро АG Swіtzеrlаnd, це повний цикл, який ще і виведений на міжнародну біржу. Тож для будь-якого інвестора новини про переслідування власника 50,3% Fеrrехро - це чорна мітка. Це сигнал, що потрібно скидати акції, бо можна втратити геть усе. Саме на цю кнопку тиснуть автори санкцій проти Жеваго". Блокування виплати ПДВ обертається масштабними проблемами для української економіки Сьогодні ми бачимо, що цей тиск що включає навіть такий, за визначенням експерта, "новаторський метод", як блокування виплати ПДВ, обертається масштабними проблемами для української економіки: гірничозбагачувальний комбінат це ж бо не підприємство з випуску гандбольних м'ячів чи ароматизованих свічок для гламурних вечірок. А ще не менш масштабними міжнародними скандалами та інвестиційними втратами. "Уряд має три місяці, щоб врегулювати ситуацію", -каже Fоrbs виконавчий голова Fеrrехро Лусіо Дженовезе. "Які сценарії розглядаєте після цих трьох місяців?" - запитує його журналіст видання. "Мʼяч на боці українського уряду. Якщо ситуація не буде врегульована єдиний вихід звертатись у Стокгольмський чи Вашингтонській арбітраж, адже права інвесторів порушені". "Що будете вимагати в Міжнародному суді? Скасування рішень українських судів чи компенсацію?" "Якщо інвестори вирішать, що їм було завдано фінансової шкоди, звісно, будемо вимагати її компенсації". Нарешті на запитання про те, як вплине ситуація на зарубіжних інвесторів, Лусіо Дженовезе лаконічно відповідає: "Кейс Fеrrехро може бути показовим для них і матиме значні наслідки для України в майбутньому". Просто і зрозуміло.

6 квітня у Черкасах відбудеться благодійний забіг Run4Vісtоry на підтримку 118-ї окремої бригади територіальної оборони імені отамана Лютого-Лютенка. Захід стане першим у серії забігів, які цього року пройдуть у Києві, Тернополі, Луцьку та Вінниці. Run4Vісtоry - уже щорічна ініціатива, що об'єднує бігунів з усієї України задля підтримки Збройних сил. Цьогоріч серія проходить під гаслом: "Біжимо за тих, хто бореться. Пам'ятаємо тих, хто віддав життя". Організаторами виступають Міжнародна компанія МХП та благодійний фонд "МХП-Громаді". Під час заходу в Черкасах учасники зможуть обрати одну з кількох дистанцій: 21, 10, 5 або 2 км. Також відбудеться інклюзивний забіг "Люди Титани" на 2 км, а для наймолодших учасників передбачені дитячі марафони на 500 та 100 метрів. Захід пройде на Соборній площі у Черкасах. Охочі з інших міст можуть долучитися онлайн. Участь безкоштовна для військових, ветеранів та дітей до 12 років. Кожен учасник допомагає забезпечити військових сучасним спорядженням, необхідним для перемоги. Усі зібрані кошти будуть спрямовані на потреби місцевих військових частин. Торік завдяки аналогічним подіям у різних містах вдалося зібрати 2,5 млн грн. Зареєструватися на забіг можна тут. Вартість участі - благодійний донат. У 2024 році благодійні забіги Run4Vісtоry від МХП відбулися в п'яти містах - Тернополі, Вінниці, Черкасах, Ладижині та Києві. До ініціативи долучилися тисячі учасників, серед яких були як професійні спортсмени, так і аматори. Усі кошти спрямували на допомогу місцевим підрозділам Збройних сил України.

Михайло користується попитом попри допінговий скандал

Уночі 21 березня відбулася масована атака на військові об'єкти РФ за допомогою безпілотників. Потужні вибухи чули й у Волгоградській області. Під атакою був аеродром Маринівка, пишуть місцеві Теlеgrаm-канали. У небі помітили десятки дронів, згодом там пролунала серія вибухів. За словами очевидців, щонайменше сім таких потужних звуків зафіксували в районі аеродрому. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росіяни жаліються на масовану атаку БПЛА Від вибухової хвилі у будинках тремтіли шибки, а жителі скаржилися на яскраві спалахи в небі. Наразі офіційної інформації від російських силових структур щодо інциденту немає. Детальної інформації про можливі руйнування поки нема. У ніч на 15 березня Волгоград атакували невідомі дрони. Під удар потрапив місцевий нафтопереробний завод - зафіксовано пожежу. За наявною інформацією, після ударів загорілася територія поблизу залізничної станції "Сарепта". Імовірною ціллю атаки міг бути НПЗ, розташований приблизно за два кілометри від станції.

Про це повідомили в іnstаgrаm видавництва "Моя книжкова полиця".У видавництві зазначили, що передусім хочуть попросити вибачення."Ми налажали з "Дупкою". Ми надрукували наклад книжки "Детектив Дупка. Загадка пані у фіолетовому", випадково відправивши файли без фінального погодження макета з правовласниками - японським видавцем. Попри великий професійний досвід ми вперше зазнали цього фіаско", - пояснили видавці.Засновниця та власниця "Моя книжкова полиця" Наталія Моспан наголосила, що з поваги до партнерів та піклуючись про власну репутацію, видавництво ухвалило рішення не шукати "варіантів", не вмовляти правовласника погодити розповсюдження книжки з кількома невідповідностями, а визнати власну помилку та утилізувати надрукований наклад. Партнер пообіцяв надрукувати новий наклад у короткі строки.Також Моспан поділилась, що половина накладу вже передзамовлена, що є "прекрасним результатом в тих умовах, у яких нині перебуває дитяча книжка"."Ми не знімаємо книжку з передпродажу, він триватиме до її виходу. На наше глибоке переконання це серія, на яку варто чекати - друга книга про Детектива Дупку також вже в роботі", - додала вона.У коментарі для "Читомо" власниця видавництво уточнила, що знищити наклад довелось через зміну твору."Так сталось, бо дизайнер самостійно, без повідомлення додала деякі обʼєкти до макета — домалювала плашку, адже в оригінальну просто ніяк не влазив кириличний текст та додала від себе номери сторінок там, де в оригінальному макеті вони не передбачені. А це вже називається зміна твору, тому все серйозно", — зазначила Моспан.