Тренд пошуку "8 Січня Свято"

Зареєструйтесь, щоб залишати коментарі та вподобайки
Актуалізуйте Ваші інтереси
Також, Ви можете змінити вподобання в налаштуваннях Стрічки
Новини.Live на we.ua
В Одесі помер депутат міської ради Дмитро Танцюра. Він був депутатом п’яти скликань та багато років працював у міськраді. Танцюра також займався підприємницькою діяльністю та мав юридичну освіту. Йому було 47 років. Інформація про причину смерті наразі невідома.
Про це повідомляє Новини.LIVE з посиланням на пресслужбу політичної партії "Довіряй ділам".
Повідомлення про смерть депутата. Фото: скриншот із Facebook
Що відомо
Дмитро Танцюра народився 8 грудня 1978 року в Одесі. У 1986–1996 роках навчався у школі №9, яка нині має статус гімназії №2. Після школи вступив на факультет державного будівництва та управління юридичного інституту Одеського державного університету. У 1998 році факультет перевели до Одеської державної юридичної академії. У 2001 році Танцюра закінчив академію за спеціальністю "правознавство", а у 2002 році отримав ступінь магістра державної служби.
Кар’єра депутата
Танцюра розпочав професійну діяльність у бізнесі. У 1998–2000 роках працював комерційним директором ТОВ "Вага", а з 2000 до 2003 року був директором ТОВ "Панком-Авто". У 2008 році він заснував юридичну компанію "Південна правова компанія". З 1 січня 2010 року Танцюра обіймав посаду генерального директора ТОВ "Д.І.М.-Груп". Також у 2020 році він був обраний депутатом Одеської міської ради від партії "Довіряй ділам".
За даними "ПолітХабу", Танцюра був депутатом Одеської міської ради IV, V, VI, VII та VIII скликань. У нинішній міськраді він представляв округ №1 та входив до постійної комісії з питань планування, бюджету і фінансів.
Смерть депутата
Інформацію про причину смерті наразі не повідомляли. Дату та місце прощання з Дмитром Танцюрою обіцяють повідомити додатково.
Після його смерті мандат має перейти наступному за черговістю кандидату відповідно до виборчого законодавства. Хто саме отримає мандат, має визначити Одеська міська територіальна виборча комісія.
Як повідомляли Новини.LIVE, в Одесі 1 квітня попрощалися з Володимиром Комаровим. Церемонія відбулася у Свято-Пантелеймонівському чоловічому монастирі. Провести його прийшли рідні, друзі та містяни. Близькі кажуть — разом із ним пішла частина душі Одеси.
Також Новини.LIVE писали, що в Одесі попрощалися з депутатом міськради Олександром Іваницьким. Церемонія відбулася на Другому християнському цвинтарі. Тіло депутата знайшли в автомобілі, вранці, 20 квітня, в Приморському районі Одеси. За попередніми даними, він загинув внаслідок самогубства із застосуванням вогнепальної зброї. 
Перейти на novyny.live
Gazeta.ua на we.ua
Понад половина українців називають День Незалежності серед своїх найулюбленіших державних свят. У загальному рейтингу симпатій він поступається лише Великодню та Різдву.
Про це свідчать результати соціологічного дослідження, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) у два періоди 9-14 січня 2026 року та 7 травня - 3 червня 2026 р.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Від початку 2026 року спостерігається зниження частки тих, хто готовий терпіти війну - опитування
За роки повномасштабної війни День Незалежності набув для українців значно більшої ваги. Абсолютна більшість українців (не менше 90%) підтримують Незалежність України. За об'єднання з Росією виступає лише 1%.
День Незалежності назвали одним із найбільш важливих або улюблених 54% опитаних. Більше підтримки мають лише Великдень - 67% і Різдво Христове - близько 66%.
Примітно, що Новий рік, який раніше був серед лідерів, у 2026 році назвали важливим або улюбленим 40% респондентів.
Соціологи зафіксували кардинальну зміну ставлення українців до Дня Незалежності у період з 2013 по 2026 роки.
"Станом на лютий 2013 року (тобто майже за рік до Революції Гідності) абсолютна більшість українців - 81% - підтримували Незалежність України (прагнули об'єднання з Росією - 16%). Наразі ж показник тих, хто бачить Україну незалежною (нижня межа), становить не менше 90% (а частка тих, хто прагне об'єднання з Росією, становить 1%)", - повідомляє КМІС у четвер, 20 серпня.
Крім цього, зараз 8% не визначилися із своєю відповіддю на запитання. Вони як могли вагатися і "наближатися" до табору противників Незалежності, так і вагатися щодо формату відносин з Росією, але підтримувати Незалежність.
"На нашу думку, як ми зазначали вище, більшість із них насправді є прихильниками Незалежності і скоріше вагаються, якою має бути конфігурація відносин з Росією (між Незалежною Україною і Росією). Тому фактичний рівень підтримки незалежності вищий за зазначені 90% і, скоріше за все, становить не менше 94-96%", - йдеться у звіті.
За останні три роки суттєво зросла частка українців, які очікують перезавантаження влади в Україні. За даними дослідження, частка громадян, які очікують змін у складі влади хоча б на одному з її рівнів, зросла з 73% три роки тому до 88% у 2026 році.
Перейти на gazeta.ua
DOU - Developers of Ukraine на we.ua
«Рудий генератор ідей» — так Юлію Здановську називала одна з однокласниць. Юлія не раз перемагала на всеукраїнських і міжнародних олімпіадах з інформатики й математики, отримала срібло на Європейській математичній олімпіаді серед дівчат. Вчителька, математикиня, волонтерка, яка мріяла стати реформаторкою освіти.
Третього березня 2022 року життя 21-річної Юлії обірвала російська ракета. У пам’ять Юлі проводять олімпіаду, започатковують премії та стипендії. Massachusetts Institute of Technology ще у 2022 році запустив програму Julia`s Dream для підтримки талановитих українських старшокласників.
Смілива, рішуча, яскрава, нестандартна — так її описують рідні, колеги і друзі. Ми поспілкувалися з ними, щоб розповісти історію Юлії.
Фото: Василина Борисюк
Дівчинка-сонечко
Юля народилася в Харкові. Її тато займається ІТ-розробкою банківських систем, мама з 2014 року волонтерила, а зараз очолює благодійний фонд «Станція Харків».
За словами Яна Здановського, доньці з дитинства все було цікаво. Змалку проявилась її незалежність і впертість: Юлю складно було до чогось примусити.
«У нас різниця 15 років, — розповідає старша сестра Ольга Винник. — Я не сприймала її як сестру, для мене це моя „перша дитина“. Вона багато в чому відрізнялася від інших. Років із п’яти ми з нею обговорювали такі теми, як кохання, смерть — речі, які зазвичай не цікавлять маленьку дитину».
Юлія Здановська привертала увагу зовнішністю: вогняно-руде волосся, блакитні очі. Її відразу помічали та запам’ятовували.
«Вона була така дівчинка-сонечко: і ззовні, і всередині», — розповідає батько Юлі, Ян Здановський.
«Передусім вражала її зовнішність, — ділиться спогадами Богдан Рубльов, професор КНУ та голова Всеукраїнської олімпіади з математики. — Вона була різноманітною, я навіть не наважуся це описати: при кожній зустрічі ти наче бачиш нову людину. А далі відкрився її глибокий внутрішній світ. Нестандартність думок, прагнення боротися з несправедливістю і неправильними речами, розмаїття інтересів і захоплень».
Юля з батьками
Навіть коротке спілкування з Юлею залишало глибокий слід. Віктор Іванов — учитель класичної гітари. Дівчина прийшла до його класу у 2012 році та провчилася місяць, потім він звільнився з музичної школи. Але навіть через 14 років він вирізняє її серед десятків своїх учнів:
«Я пам’ятаю її як вкрай порядну, педантичну, дисципліновану людину. За 8–9 уроків вона з нуля опанувала стільки, скільки деякі за рік. Мені вона нагадувала спорткар, який за три секунди розганяється до ста кілометрів на годину. Буває, що 45 хвилин уроку марудно тягнуться, здається, що час зупиняється. З Юлею було зовсім не так, відчувалася віддача, резонанс».
Дівчина багато чим захоплювалася: малювала, щось створювала руками, з дитинства любила дивитися фільми, читати.
«Це у нас спільне, — розповідає сестра. — Читаємо запоєм. При чому книжки різні: детективи, сучасна література. Пам’ятаю, як ми збирали сестрі першу колекцію — „Гаррі Поттер“ і подібне дитяче фентезі».
У 14 років переїхала з Харкова до Києва заради інформатики
Як згадує Ольга, сестру змалечку цифри цікавили більше, ніж літери. Вона навіть ліпила їх із пластиліну. Але в перший клас пішла в ліцей мистецтв.
«Вплинуло те, що там навчалися дружина і старша донька, — розповідає Ян Здановський. — Юля там таки зіграла якусь лисичку в спектаклі. Але сказати, що їй це особливо подобалося, не можу. Одночасно вона стала ходити до математичного клубу „Еврика“. І тут Юля дійсно була в захваті й показувала серйозні результати.
Після початкової школи у 2010 році ми перевели її в фізико-математичний ліцей № 27, відомий і за межами Харкова. Юля завзято займалася математикою, трохи менше фізикою. Коли почалась інформатика, донька нею зацікавилась і швидко переросла рівень, який їй могли дати в ліцеї».
Якось до школи завітала тренерка зі спортивного орієнтування та запросила охочих до гуртка. Це стало захопленням Юлі на чотири роки. Вони виїжджали кожні канікули, влітку — на збори та змагання. Як вважає батько, ця звичка кудись їздити, бути окремо від родини й дбати про себе самотужки підготувала доньку до самостійного життя. Тож коли її запросили навчатися в Українському фізико-математичному ліцеї в Києві, перспектива жити в чужому місті Юлю не злякала.
«Ліцей моніторить учасників олімпіад, — коментує Ян Здановський. — І ось після одного зі змагань Юля отримала неочікуваний паперовий лист із запрошенням на навчання. Чесно скажу, я не був у захваті від ідеї, щоб донька в 14 років жила в іншому місті. Але примусити Юлю щось зробити, не переконавши, було неможливо. Ми домовились з’їздити, а потім вирішувати.
Там явно здивувались, що ми приїхали з 27 ліцею. Саму співбесіду проводила дуже сильна вчителька інформатики. І Юля побачила, що тут отримає інформатику, якої в Харкові в неї не буде. Думаю, це сильно вплинуло на її рішення. Коли я ввечері сказав: „Ну, давайте ще все зважимо, подумаємо“, Юля відповіла: „Що тут зважувати?“».
Саме в ліцеї Юля познайомилася з Аліною Ян.
«Була шкільна олімпіада, на якій я отримала перше місце, а Юля — друге, бо остання найскладніша задача була з геометрії, а Юля її не любила. У мене було навпаки з комбінаторикою, тож коли ми почали дружити, то Юля вчила мені комбінаториці, а я її — геометрії. Щодо самої зустрічі: вона підійшла познайомитись зі мною, бо їй було цікаво, хто її обігнав.
Я щодалі більше цінувала наше спілкування. Був довгий період, коли я погоджувалася піти в супермаркет за компанію та купувала смаколики, щоб просто використати можливість пройтися разом.
Усі, хто вчився в УФМЛ, обожнюють його за те, що це гуртожиток. Юля порівнювала його з Гоґвортсом. А також через спеціалізацію школи на конкретних предметах. Ще й той лист-запрошення на навчання був єдиним паперовим у житті Юлі. Вона говорила, що це така рідкість — наче цей лист принесла сова.
Водночас у ліцеї було багато суворих, безглуздих правил, і Юля постійно боролася за справедливість, намагалася всіх захистити. Наприклад, одна вчителька наказала її однокласниці зняти куртку. У приміщенні було холодно, бо опалення було слабким чи взагалі не працювало. Юля почала сперечатися і довела, що вчителька не може цього вимагати. Таких історій було багато».
Олімпіади та міжнародні змагання
Навчання в УФМЛ виправдало очікування Юлі. Вона брала участь в олімпіадному русі.
«Не пройти на всеукраїнський рівень з математики — це було б просто дивно», — коментує Ян Здановський.
Юля й Аліна їздили на змагання з математики й інформатики у Чернівці, Запоріжжя, Чернігів, Хмельницький, Рівне, Вінницю, Дніпро.
«Можливо, це false memory, — розказує подруга, — але на одну олімпіаду в Конча-Заспі нас везли в мікроавтобусі. Місць не вистачало, запитали, чи є дві людини, згодні їхати в багажнику, і ми з Юлею погодились.
Юля довго хотіла павербанк. Зазвичай на олімпіадах його дають за друге місце (за перше — телефон чи планшет, за третє — флешку). І от вона весь час посідала або перше, або третє місця. Батьки купили їй потужний павербанк, який навіть міг заряджатися від сонця, але той зламався на третій день. Юля зрозуміла, що вона має його саме виграти. Але на наступній олімпіаді знов посіла перше місце. Тоді вона знайшла хлопця, який посів друге, й обміняла планшет на павербанк. Це вже їй „зарахувалося“, бо той павербанк не ламався».
Як згадує Аліна, Юля любила свій ноутбук і відмовлялась виходити без нього навіть до крамниці по сусідству. Кілька разів вона таки вмовила подругу залишити ноутбук вдома.
«Але саме тоді нам закортіло сісти на галявині та дивитися серіал. Наступного разу раптово з’явилося вікно, коли можна було б зробити домашнє завдання. Після цього я назавжди втратила голос у питанні ноутбука», — розповідає Аліна.
Бували дівчата й на міжнародних змаганнях. Юля двічі виступала на European Girls’ Mathematical Olympiad.
«Ми з Юлею познайомилися перед її першою поїздкою в Румунію на EGMO у 2016 році, — згадує керівниця команди Юлія Кравченко. — Вона була однією з наших наймолодших учасниць на той час. Яскрава і трошки сором’язлива. Наступного року ми знов зустрілись на EGMO, тепер у Швейцарії. Відчувалося, що за цей час Юля стала сильнішою. Олімпіада складається з двох турів (днів), у кожен із яких треба розв’язати три задачі за чотири з половиною години. Можна багато років учитися розв’язувати такі задачі, але під час змагання перехвилюватись. Тому важливим є розуміння, як налаштувати себе. У Юлі воно було».
EGMO-2017, поруч з Юлею Аліна Ян
«Коли ми їздили на змагання, в нас ніколи не було очікувань, що команда переможе. — коментує Андрій Анікушин, ще один керівник команди. — І того року ми сподівалися на нормальний виступ, аж ніяк не на боротьбу за перше місце. Неочікувано для нас дівчата виступили блискуче: дві харків’янки взяли золоті медалі, а Юля з Аліною — срібні.
На EGMO є так звана координація: після змагань роботи незалежно читають і керівники команд, і міжнародні координатори, а потім за 15–20 хвилин сторони мають дійти згоди щодо оцінок за кожну задачу. Команд близько сорока, тому координація займає цілий день. Результати відразу з’являються на офіційному сайті, тож можна онлайн стежити за процесом. Коли ми відкоординували чотири задачі, то побачили, що Україна йде на першому чи другому місці — дуже щільно з командою росії. Втрата кожного бала могла стати критичною».
У той рік Україна таки перемогла у командному заліку.
«Бали нашої команди відрізнялись від балів російської рівно на один бал. — додає Юлія Кравченко. — А ще мені запам’ятався момент із тієї поїздки: ми були на екскурсії на вершині швейцарської гори, там було прохолодно, всі трошки примерзли, але Юлі було комфортно у футболці. Всі вмовляли її одягнутися тепліше. Юля дуже чемно, але непохитно відмовляла і робила так, як їй було краще».
Нагородження на EGMO-2017
Справедливість для Юлі була важливіша за медалі
Андрій Анікушин був не тільки керівником команди України на EGMO, але й Юлиним викладачем математики в 11 класі.
«У Юлі Здановської було багато вчителів. Математичний шлях вона починала в Харкові, там свої неймовірно круті вчителі. А в УФМЛ до одинадцятого класу в Юлі математику викладав Віктор Вишенський — людина, яка виховала не одне покоління призерів математичних олімпіад.
Того самого року, коли команда перемогла на EGMO, Юля, Аліна і Денис — троє учнів із мого класу — брали участь у фінальному етапі Всеукраїнської олімпіади з математики. Це не тільки вершина національної лінійки олімпіад: серед одинадцятикласників відбирають дванадцятьох найкращих на відбірково-тренувальні збори до Міжнародної математичної олімпіади (IMO). Потрапити на IMO є головною метою тих, хто серйозно займається шкільної олімпіадною матиматикою. Денис на відбір потрапив. Юля була дванадцятою і проходила далі, а Аліна — тринадцятою і не проходила».
Після змагання передбачена апеляція, коли учасник може спробувати переконати журі, що його робота варта більшої кількості балів.
«На тій олімпіаді вийшло навпаки. Юля прийшла на апеляцію та сказала, що за одну із задач їй поставили більше балів, ніж вона заслуговує. Я впевнений, що 99 людей зі 100 в такій ситуації сиділи б тихенько та мовчки раділи б цим додатковим двом-трьом балам. Якби Юля не прийшла, ніхто б нічого не помітив: результат лишився би, вона була б дванадцятою і потрапила б на відбори.
Журі переглянули роботу, погодилися, що сталася помилка, й оцінку знизили. Аліна піднялася на дванадцяте місце — вони помінялись місцями. На фіналах Всеукраїнської олімпіади я не пригадую таких випадків — тим паче від людини, для якої на кону стояли відбори. Аліна поїхала на збори, а Юля залишилася призеркою Всеукраїнської олімпіади. Ця історія, як на мене, каже про її характер більше, ніж будь-яка медаль».
Навчання в КНУ і робота в Samsung
Після ліцею у Юлі були різні варіанти для вступу. Рідні пропонували подумати про повернення до Харкова й навчання в місцевому університеті. Але Юля обрала мехмат у КНУ імені Тараса Шевченка. Туди ж вступила Аліна.
«Як і в школі, Юля активно слухала на лекціях, ставила питання сама й відповідала на всі питання викладачів, також допомагала їм завершити думку, якщо вони не могли щось пригадати, — розповідає подруга. — Вона надзвичайно швидко вчилася, прослуховувала складні технічні лекції на швидкості 2x. Одного разу Юля дивилася відео на сайті якогось університету, де їх можна було прискорити 4x. Вона дуже цьому раділа та почала шкодувати, що максимум на YouTube — це 2x».
Амстердам, січень 2020 року. Фото: Василина Борисюк
До великої війни механіко-математичний факультет КНУ співпрацював із Samsung R&D Institute Ukraine. Близько сто студентів другого і третього курсів щороку проходили там практику під менторством майже двадцяти працівників. Тим, хто показував найкращі результати, рекомендували податися на подальше стажування і працевлаштування.
«Там був серйозний відбір із різними типами співбесід, — розповідає деканка факультету Оксана Безущак. — Оскільки це дослідницький центр, його працівник має не лише вміти програмувати, а й мати сильну математичну підготовку, вміти алгоритмічно мислити тощо. І Юля була єдиною студенткою факультету, якій це вдалося. Для нас це було дуже промовисто, хоча нікого не здивувало. За своїм потенціалом Юля могла будувати карʼєру в науці, у великій технологічній компанії чи у провідному університеті. Будь-де».
За словами Яна Здановського, деякий час Юля таки працювала трейні в Samsung. «Якось я її спитав: „Чим ти займаєшся? Мені ж цікаво як батьку й професіоналу“. — „Папа, NDA“. Все, — згадує він. — Але врешті-решт Юлі не вдалося суміщати роботу з навчанням. У неї були знайомі, які працювали фултайм десь в ІТ, а в університеті з’являлися перед сесією. Донька так не хотіла. Якось вона прийшла та сказала: „Ні, я звільняюся. Якщо я вже вчуся, то хочу вчитися“».
В університеті Юля також боролася за справедливість.
«На семінарі викладач почав кричати на дівчину через те, що вона його не розуміла, — пригадує Аліна. — Юля покликала його в коридор, зробила зауваження, сказала, що він має заспокоїтися і пояснити ще раз — повільніше та ясніше. Оскільки Юля завжди уважно його слухала і швидко все розв’язувала, він її поважав, тому дослухався. Коли вони повернулися до класу, він усе чітко й повільно пояснив, і та дівчина його зрозуміла».
«Було сильне враження, ніби в її очах усі справді рівні, — додає подруга Василина Борисюк. — Вона вела розмови як з учнями, так і з керівниками на більш-менш одному рівні, не намагаючись ні на кого тиснути і сама не стискаючись перед чужим авторитетом. Усе по ділу, з цікавістю до людей, спільної справи, без оцих нависаючих соціальних умовностей. Юля була альтруїстичною. Коли комусь щиро цікаві люди і радує чужий добробут, це помітно».
У 10 класі стала асистенткою вчителя
Юля з дитинства їздила в літні математичні табори. Саме там її вперше зустрів Андрій Анікушин. Школа «Мудрамакітра» проходила десь у лісі, тож «аудиторією» ставало що завгодно.
«Група, у якій була Юля, — наймолодші діти — займалась у дерев’яній альтанці без стін, — розповідає Андрій. — Там усі стільці стояли за периметром, а в одному з кутків — дошка. Юля сиділа впритул до неї — для мене це аналог першої парти. І потім уже в школі вона теж завжди сідала десь спереду. Учні часто соромляться щось казати викладачеві. Якщо ж Юля з чимось не погоджувалася або чогось не розуміла, вона про це казала. І вже на тому першому занятті була найактивнішою».
Коли Юлі було 16, саме в цьому таборі вона вперше спробувала викладати сама. Як згадує Ян Здановський, тоді керівник сказав їй: «Ні, ученицею я тебе більше не візьму. Будеш асистенткою вчителя».
«У цьому таборі в дітей багато домашніх завдань, які вони розвʼязують 24/7, — розповідає подруга Аліна. — А коли вирішать, то приходять до будь-якого викладача для перевірки. Діти самі обирають, до кого йти. І торік коли порахували, до кого з викладачів ходили найчастіше, в Юлі було друге місце при тому, що вона була лише десятикласницею».
На одному із занять не працював проєктор, але Юля знайшла вихід і показувала матеріали на ноутбуці
«Кванта» — освітній проєкт, який у 2016 році започаткували при університеті Шевченка брати Арсеній і Андрій Ніколаєви. Перший рік це були заняття з математики. Наступного року в одному з літніх таборів Андрій познайомився з Юлею. І коли з’явився задум зробити у «Кванті» напрям програмування, цим стала опікуватись вона.
«Юля прийшла з цією ідеєю ще на першому курсі, — згадує деканка мехмату Оксана Безущак. — До кабінету зайшла рудоволоса дівчина з рюкзаком на спині й майже з порогу сказала: „Ми хочемо на мехматі започаткувати гурток з програмування для школярів. Дозволите?“ Було відчуття, що саме команда Юлі зможе це зробити, бо вже тоді вона не просто вірила — вона знала, що все вийде. Це було символічно: першокурсниця, яка сама тільки почала університетське навчання, думала, як створити середовище для дітей. У Юлі вже було розуміння, як зробити математику й програмування не формальними, а живими, цікавими, захопливими».
Юля склала програму занять, які й вела сама в першій групі. Коли дітей запросили на наступний навчальний рік, потрібно було розробляти складнішу.
«Так у нас виникли три рівні програмування: „Електроніки“, „Кіборги“, „Термінатори“, — коментує Андрій Ніколаєв. — Такі назви за ними закріплені й сьогодні. Серед учнів, яких вчила Юля, деякі потім доходили до найвищого рівня олімпіадного програмування — International Olympiad in Informatics».
Юлія Здановська також займалася підбором викладачів до гуртка. Серед них був і Денис Щербак.
«Юля стала для нас керівничкою, а згодом і подругою, — розповідає Денис. — Значна частина нашого спілкування була пов’язана з веденням спільних проєктів: гуртка, таборів із програмування. До того, як „Кванта“ закупила кілька ноутбуків для дітей, які їх не мали, викладачі часто давали дітям свої на заняття, і Юля була першою в цьому».
«Людина-викладачка»
У Юлії Здановської був неабиякий хист до викладання. За словами співзасновника «Кванти» Андрія Ніколаєва, саме на заняттях Юлія розкривалася повністю; учні її обожнювали.
«Їй було щиро весело з дітьми, — коментує Василина. — Багато хто з нас травмований вчителями, які не любили, втомлювались або просто не були готові до взаємодії зі справжніми, голосними, хаотичними дітьми. Тому приємно було бачити Юлю, яка серед них була на своєму місці».
Юлія відповідально ставилася до викладання. За спогадами Василини, за кілька років вони посварились єдиний раз, коли вона не підготувала завдання для спільного гуртка з програмування.
«Юля була трохи розсіяною, забудькуватою — риси, якими подекуди доводиться платити за талант до математики й абстрактне мислення, — розказує Денис. — Вона могла забути поїсти чи поспати, але завжди робила все, щоб це не впливало на її учнів, які для неї були в пріоритеті: дописувала ночами завдання на завтрашні заняття, щоб зранку піти слухати власні пари, заправившись енергетиками. Інколи подібний режим роботи виснажував, і Юля, закінчивши всі справи, могла випасти на день, впадаючи в сплячку, щоб потім вийти з неї та почати все наново».
На занятті з Денисом Щербаком, 2019 рік
Аліна Ян пригадує, як якось уночі подруга генерувала тести для завдання з інформатики:
«Вона так втомилася, що заснула в одязі і з ноутбуком на ліжку. Згодом я чую незадоволене „Мммм! Мммм!“ Я думала, що вона прокинулася, і спитала: „Що сталося?“ — „Тести не генеруються!!!“ Я почала питати далі і відповіді не почула. Так я зрозуміла, що вона все ще спить, й уві сні намагається нагенерувати тести.
До речі, Юля постійно пробувала якісь трюки, щоб посилити чи перевірити заохочення дітей. Наприклад, у тексті лекції, який давала прочитати як домашнє завдання, додавала речення „Якщо ти це дійсно читаєш, напиши Юлі в особисті повідомлення слово „котлета““».
Андрій Ніколаєв згадує: показовим було те, що багато учнів Юлі не хотіли завершувати урок. І після заняття продовжували працювати над задачами, щоб показати їх викладачці наступного разу.
«Дітям було легко з нею, вони не боялися запитувати, — розповідає Андрій. — Юля для них ставала найкращою подругою, у них з’являлися спільні жарти. Водночас учні поважали її за те, що вона гарно знає матеріал. Це була „хімія“, коли Юля відразу була для них і подружкою, і менторкою, лідеркою. Її харизма створювала таку атмосферу в класі, яка дозволяла всім бути і розслабленими, і зацікавленими. Однозначно Юля була „людиною-викладачкою“».
Вчителювання в селищній школі
Після бакалаврату Юля вирішила не продовжувати навчання. Хоча батьки пропонували варіанти, крім КНУ.
«В одному з вишів, — чи то Київській школі економіки, чи Могилянці, — відкривали спільну магістратуру з престижним іноземним вишем», — пригадує батько.
Подруга Аліна також розповідає, що Юлія Здановська їздила до Норвегії працювати над математичними ідеями до професора Андрія Бондаренка. Але всі ці можливості не привабили дівчину.
У 2021 році дівчина подалася на програму від громадської організації «Навчай для України». Її учасники на 1–2 роки переїжджають у село або невелике місто і працюють вчителями.
Збори в «Навчай для України»
У мотиваційному листі Юлія написала, що ще зі школи завжди хотіла стати вчителькою. І саме в невеликому місті чи селі.
«...діти у великих містах мають купу можливостей: гуртки, репетитори, спеціалізовані школи/ліцеї всіх напрямків. А в маленькому містечку/селі таких можливостей менше. Тому для них те, що я можу дати (скажімо, цікавий гурток з програмування), буде важливішим і кориснішим». Із мотиваційного листа Юлії Здановської на програму «Навчай».
Як розповідає команда ГО «Навчай для України», під час наступних етапів відбору Юлія проявила себе як ініціативна, уважна до деталей і впевнена учасниця. Вони відзначили її природний контакт із аудиторією і вміння втримувати клас:
«Вона говорила динамічно, з живою, приємною інтонацією, яка передавала її захоплення темою. Особливо запам’яталося, як вона реагувала на всіх учнів, залучала їх до роботи і повертала увагу через цікаві запитання».
Юлі випало викладати математику й інформатику у селищі Юр’ївка Дніпропетровської області. Директорка школи згадує, що нова вчителька приїхала на два тижні раніше, ніж було потрібно.
«Ознайомилася з кабінетом, перевірила всі комп’ютери, склала список, що треба замінити або полагодити. Сама зайнялася інтернетом, протестувала сигнал у кожному класі та по суті налагодила його в усіх кутках школи», — розповідає команда ГО.
1 вересня в Юр’ївській школі, з колегою Адріаною
Звісно, не все було безхмарним, вистачало труднощів. Батько Юлі пригадує один із випадків:
«До кабінету інформатики привезли нові комп’ютери. Донька їх вмикати, а там нема операційної системи. Керівництво відправило її до якогось відділу технічної забезпечення обласного департаменту освіти. Юля дзвонить, а їй: „А ви хто?“ — „Вчителька інформатики“ — „Це не рівень. От хай мені зателефонує ваш директор чи, як мінімум, завуч, я розкажу, як написати заявку“. Оце вибішувало її страшенно».
Попри всі перепони Юлі вдалося зробити багато за трохи більш ніж пів року. Вже за місяць вона запропонувала вчителям перейти на Google Classroom для дистанційних уроків. Допомогла створити всім онлайн-кабінети й навчила, як ними користуватися.
«Разом із ще однією учасницею „Навчай“ Адріаною вони зробили акцію збору монет 25 копійок, які вийшли з обігу, але їх ще міг прийняти банк. Зібрані гроші вони передали онкохворим дітям. Також вони ініціювали участь у конкурсі, завдяки якому школа отримала в подарунок спеціальні пластикові контейнери для сортування сміття», — розповідає команда ГО «Навчай для України».
На одній із нарад з’ясувалося, що багато учнів приходять до школи голодними. Юлія знайшла спонсорів, готових оплачувати обіди дітям, які не могли собі дозволити купувати їжу. Вже коли Юлі не стало, колеги знайшли в її столі з десяток навушників, які вона купила власним коштом, щоб діти використовували їх для навчання.
«Одному хлопцю віддала свій старий телефон, тому що в нього взагалі нічого не було, щоб займатись дистанційно, а собі купила новий, — згадує Ян Здановський. — Школа, в яку її розподілили, за якимось грантом була гарно оздобленою. Був тенісний стіл, але він просто стояв. І Юля за свої гроші купила ракетки, м’ячики, сітку. Шоком для учнів було те, що вона періодично сама ставала грати з ними».
Юля вела математичний гурток і мріяла створити у школі повноцінний кабінет робототехніки.
«Вона сама вчилася користуватися 3D-принтером, опрацьовувала різні схеми друку, чекала на кожен новий елемент обладнання. Остання партія надійшла за півтора тижні до 24 лютого 2022 року», — розповідає команда ГО «Навчай для України».
«Дякую, але я лишаюсь у Харкові до перемоги»
Хоча Юля з 14 років жила не вдома, вона досить часто приїжджала до рідних у Харків. Так було й під час канікул у Юр’ївській школі у лютому 2022 року. Сестра Ольга згадує розмову про ситуацію, що гнітила Юлію:
«В неї була учениця, відмінниця, залякана батьками настільки, що займалася самоушкодженням. Коли Юля пішла до керівництва з цією проблемою, їй відповіли: „Батьки заробляють, не п’ють, а в інше не треба лізти“. Це питання так і залишилось невирішеним».
Юля побула вдома кілька днів, коли почалося повномасштабне вторгнення.
«Ти обрала наймирнішу професію на землі — шкільної вчительки. І коли почалася війна, ти два дні буквально металася по дому, тому що хотіла захищати свою країну і свій рідний Харків. Але це, мабуть, єдине, чого ти не вміла — користуватись зброєю». Із допису Олени Винник, мами Юлії
Батьки вмовляли доньку повернутись до Юр’ївки, де було безпечніше. Друзям, які пропонували виїхати, дівчина відповіла: «Дякую, але я лишаюсь у Харкові до перемоги».
Вся сім’я Юлі волонтерила. Сама дівчина теж допомагала. Ще з 2015 року вона допомагала проводити свята для дітей-переселенців і викладала математику у фонді «Станція Харків».
«У перші дні повномасштабної війни всі в родині намагалися зрозуміти, що відбувається, до кого долучитися, — згадує сестра Ольга. — Ми в основному почали допомагати цивільним, а в Юлі було бачення, що в першу чергу треба допомогти військовим».
«...на третій день війни ти побачила оголошення, що штабу оборони Харківщини потрібні не тільки військові, а й волонтери. Як і завжди, намагатись вплинути на твоє рішення не мало ніякого сенсу». Із допису Олени Винник, мами Юлії
Транспорт не ходив, тож Юля вирушила до центру міста пішки. Перші кілька днів поверталась до батьків ночувати. 28 лютого волонтерів поставили перед вибором: або піти додому й більше не приходити, або залишатися в штабі цілодобово. Юля обрала друге.
«Я спитав: «Ти добре подумала?» — «Подумала». Були деякі спроби запропонувати їй інше волонтерство. Але на все вона відповіла:"О, давайте я вам пораджу знайомих" або «Я пошукаю тих, хто може цим зайнятися»«, — згадує Ян Здановський.
Загибель
1 березня 2022 року по центру Харкова поцілили дві російські ракети. Влучили в будівлю обласної адміністрації, де базувався штаб оборони. За даними прокуратури, у той день загинула 31 людина.
Як згадує батько Юлі, буквально за кілька хвилин після вибуху донька написала: «Зі мною все норм».
Юля біля ХОДА після обстрілу 1 березня. Джерело
«Нам вона постійно говорила, що в обладміністрації базувалися і цивільні волонтери (серед яких була вона). А „ті, хто зі зброєю“, нібито були окремо, — каже Ян Здановський. — Потім частина цих людей перетворилися на „Кракен“. Коли вже Юлі не стало, одна з подруг показала їхнє листування. Виявляється, що серед цивільних волонтерів була черга на те, щоб доєднатися до збройного спротиву. Після того першого ракетного удару подруга їй написала: „Слухай, це вже стає зовсім небезпечно! Може, ти все-таки звідти з’їдеш? Підеш кудись в інше місце волонтерити?“ А Юля відповіла: „Ти нічого не розумієш! Після цього прильоту багато людей пішли. І таким чином я дуже сильно просунулася в черзі на отримання зброї. Куди ж я піду, коли такі шанси?“».
У ті дні Юля зазвичай обов’язково писала рідним зранку, а ввечері — вже за можливості, оскільки ночували вони в підвалі, де могло не бути зв’язку. Третього березня о 18:41 дівчина написала подрузі, що в неї все супер і вона волонтерить. А о 18:43 у місті пролунав сильний вибух.
«При тому, що це було далеченько, наш дім трухануло. І я написав доньці в Telegram „пінг“... Зазвичай, коли вона бачила, то відповідала мені „понг“. Отак цей „пінг“ останнім повідомленням і залишився...» — розповідає батько Юлії.
Інформацію, що це був ракетний удар, спочатку ніде не опублікували. Вже потім з’ясувалося, що ракета розірвалася поруч із обласною адміністрацією. До наступного дня родина не панікувала, оскільки чекала на ранкову звістку від Юлі.
«4 березня за нами з батьком приїхав мій чоловік, сказав, що зараз ми їдемо возити іноземного журналіста, — розповідає сестра Ольга. — На той момент у нас вже була дружня тероборона, яка погодилась йому показати деякі місця, але потрібен був перекладач. Поки ми моталися, батьки постійно намагалися додзвонитися до кураторів штабу, де була закріплена Юля. Близько третьої-четвертої години дня ми зрозуміли, що треба їхати на місце. Коли я почула про приліт ракети, зрозуміла, що Юлі немає. В мене не було очікувань, що ми знайдемо її живою. Батьки сподівалися. До останньої хвилини».
Наступного дня в приміщенні, де ночували волонтери, знайшли Юлин наплічник.
«Після цього надії фактично не залишилося, — ділиться Ян Здановський. — Але весь цей час у штабі не мали інформації про те, куди відвезли тіла загиблих. Зараз я розумію, що наша дитина також могла опинитися в тій траншеї (у 2022 році на 18 кладовищі у Харкові виявили масові поховання понад 1000 людей — ред.), якби не одна знайома, яка якимось дивом знайшла контакти в морзі. Вона подзвонила нам наступного дня і сказала, що є неопізнане тіло з примітним перснем».
7 березня Юлю впізнали рідні за фотографіями.
«Важливо, що 15 березня ми забрали Юлю. Те, що я побачив у той день, — просто пекло. Співробітники моргу по 10 хвилин ходять подвір’ям у пошуках потрібного тіла, перекладають мішки з місця на місце, поки родичі чекають», — говорить Ян.
За словами мами Юлі Олени Винник, вони хотіли б, щоб була вшанована пам’ять усіх волонтерів, які загинули третього березня. Поки що встановлені імена тільки сімох людей із приблизно десяти.
Алея пам’яті волонтерів у Харкові
Не хотіла в Гарвард, хотіла стати міністеркою освіти в Україні
Коли на врученні дипломів Юлі побажали стати професоркою Гарварду, вона відповіла: «Не хочу бути професоркою і не хочу до Гарварду, а от міністеркою освіти в Україні стати згодна». В інтерв’ю напередодні від’їзду до Юр’ївки дівчина говорила, що хоче сприяти змінам на глобальному рівні.
«...я бачу системні проблеми зі шкільною освітою в Україні. (...) Але щоб розв’язувати проблеми українських шкіл, треба спочатку добре в них розібратися, уявляти, як виглядає школа „зсередини“, з якими труднощами стикаються вчителі в своїй роботі. І найкращій спосіб це зробити — попрацювати декілька років у школі». Із мотиваційного листа Юлії Здановської на програму «Навчай»
За життя Юля вміла вести людей за собою. Сила й яскравість її особистості продовжує надихати і сьогодні.
За чотири місяці після загибелі Юлії українська математикиня Марина Вязовська отримувала медаль Філдса. В своїй промові вона згадала Юлію Здановську:
«Вона була людиною, сповненою світлом, і її великою мрією було викладати математику дітям в Україні».
У пам’ять про дівчину Massachusetts Institute of Technology заснував освітній проєкт Yulia’s Dream для талановитих старшокласників із України, а Ягеллонський університет — стипендію для студентів факультету математики та інформатики. В Україні проходить олімпіада для 5–7 класів імені Юлії Здановської.
Із 2022 року у Києві є вулиця Юлії Здановської (колишня Ломоносова).
«Це тама сама вулиця, на яку вони з ліцею бігали по смаколики, і де розташований гуртожиток КНУ. Юля ходила цією вулицею сім років — третину свого життя, тепер нею ходять нові покоління студентів КНУ», — додає Олена Винник.
Фото: Василина Борисюк
Спогади
«Мене навіть не здивувала ідея Юлі піти волонтерити в Харківську ОДА. Я не намагалась її відмовити, бо український опір, особливо тоді, тримався на людях, які безстрашно йдуть і просто роблять те, що треба робити. Напевне, ми обидві розуміли, що вона — одна з цих людей, і відмовляти її зараз контрпродуктивно. Загалом, я боюсь забагато чого, вона — боялась замало і була єдиною людиною, яку я постійно просила звідкись злізти, бо мені аж фізично страшно за неї. А вона не злазила». Василина Борисюк, подруга й колега
«Це була людина, яка боролася за справедливість, постійно крок за кроком змінювала світ. Це складно пояснити, треба було бачити на власні очі її енергію, кожен конкретний випадок. Як вона тягла нагору важкі речі бабусям у переході, як спонтанно залишалася після занять на кілька годин, почувши від однокурсниці, з якою перед тим ніколи не спілкувалася: „Я не розумію, як програмувати на Python“». Аліна Ян, подруга
«Юля була надзвичайно доброю, чуйною і турботливою. Завжди готовою до пригод, з гарним, хоч і трохи специфічним, почуттям гумору.
Мій найбільш яскравий спогад про неї — традиція викладачів „Кванти“ ходити ввечері після занять на дитячий майданчик неподалік, купувати морозиво і обговорювати все на світі, сидячи по краях пісочниці. Секцію з програмування, яку Юля розбудувала з нуля, вона згодом передала мені. Звісно, програма змінюється, але в основі, особливо для наймолодших груп, досі всі завдання, придумані нею. Вірю, що колись друзі, колеги й учні Юлі зможуть втілити її мрії в життя» Денис Щербак, друг і колега
«Юля була світлою, фантастично чесною і живою людиною, вона випромінювала енергію. За її відкритістю стояли принциповість, глибина і справжня, не по-юнацьки доросла відповідальність.
Про Юлю дуже важко говорити в минулому часі. Бо коли згадуєш її, передусім думаєш не лише про втрату, а й про масштаб можливого майбутнього. Вона могла стати сильною науковицею чи програмісткою. Але вона обрала шлях організаторки освітніх змін. Вона була як сонечко — рудоволоса, яскрава, натхненна. Її загибель — це наш невимовний біль.
Найкраще, що ми можемо робити сьогодні, — це продовжувати ті речі, які були для неї важливими: підтримувати талановиту молодь, розвивати математичну освіту, давати дітям із різних міст і сіл можливість отримати сильні знання, берегти чесність і свободу. Саме за таку Україну Юля жила. І саме таку Україну вона хотіла бачити». Оксана Безущак, деканка механіко-математичного факультету КНУ
«Світ її бачить як математикиню, а я її бачу як людину. Для мене математика — це просто її частина. Якщо ж таки говорити про глобальний контекст, як на мене, ключовим було саме бажання змін. Це могла бути математика, фізика, українська мова — не має значення.
Я особисто нею захоплювалася, бачила в ній приклад того покоління, яке ми чекали: сучасного, сміливого, готового боротися за свої права. Вони першими пішли до лав Сил оборони, частина загинула. Але багато все одно залишилися, і це покоління, на мою думку, має сили, наснагу та розуміння, як зрушити цей світ у правильному напрямку». Ольга Винник, сестра
«В тебе було все: безмежна щирість і неймовірної широти душа, частинки якої ти щедро роздавала всім навколо тебе. Розум, якого я навіть побоювалась, бо розуміла не більш як третину, коли ти розповідала, чого навчаєшся і які математичні задачі розв’язуєш. І просто дівоча краса. (...) Твоє життя було коротким і яскравим. Я впевнена, що цей спалах буде і далі світити багатьом людям». Олена Винник, мама Юлії
4 травня 2026 року мама Юлі написала у фейсбуці:
«...Знов квітне твоя магнолія... Але ти не загадаєш бажання і не задуєш 26 на торті, як мало б бути. З Днем народження, наше золоте руде сонечко Юлія».
Перейти на dou.ua
Межа на we.ua
Фото: ДПСУ

Нова назва свята відображає зміни сучасної війни, де надійний зв’язок і захист даних можуть визначити успіх операції та зберегти життя.
n описовий текст з Міністерство оборони України на своїй сторінці у Facebook.n
В Україні 8 серпня вперше офіційно відзначають День військ зв’язку та кібербезпеки.
6 серпня 2026 року президент Володимир Зеленський підписав указ, що закріплює щорічне відзначення 8 серпня саме як День Військ зв’язку та кібербезпеки Збройних сил України.
До цього 8 серпня офіційно відзначали День військ зв’язку. Саме цього дня у 1920 році в Києві на базі колишнього Костянтинівського юнкерського військового училища розпочалася підготовка військових зв’язківців на Других Київських військово-інженерних курсах.
У 2020 році в межах реформування Збройних сил за стандартами НАТО було створене командування Військ зв’язку та кібербезпеки ЗСУ, а з 1 січня 2022 року Війська зв’язку та кібербезпеки набули статусу окремого роду військ. Відтоді в самих Збройних силах професійне свято фактично відзначали як День військ зв’язку та кібербезпеки, а указ Президента закріпив цю назву на офіційному рівні.
Із професійним святом воїнів-зв’язківців і фахівців кібербезпеки привітав т. в.о. міністра оборони України Євгеній Хмара.
У високотехнологічній війні зв’язок має ключове значення. Воїни-зв’язківці та фахівці кібербезпеки забезпечують те, без чого не працює сучасна армія на фронті та у тилу. Від стабільної захищеної комунікації залежить управління військом, координація підрозділів, швидкий обмін даними.
– Євгеній Хмара
Ваша робота визначає, чи будуть рішення на полі бою вчасними. І чи будуть збережені життя. Ваша служба часто непомітна. Але вона щодня відіграє ключову роль у нашій стійкості. Під тиском засобів РЕБ та ударів противника ви тримаєте зв’язок там, де він потрібен найбільше
– Євгеній Хмара
Значення свята для ЗСУ та кібербезпеки
Свято підкреслює важливість підготовлених фахівців зв’язку та кібербезпеки для підтримки управління, координації та захисту інформаційних систем у Збройних силах.
Корисне для прочитання:
Президент Зеленський підписав указ про нагородження трьох оборонців Хрестом бойових заслуг; указ від 30 березня також відзначив 372 захисників, 200 посмертно.
Офіційно спростовано заяви про захоплення Нової Січі – ЗСУ утримують село, а Генштаб зафіксував 238 бойових зіткнень за добу.
The post Україна вперше офіційно відзначає День Військ зв’язку та кібербезпеки first appeared on Межа. Новини України..
Перейти на mezha.net
Букви на we.ua

Джерело: Букви 

8 серпня в Україні в Україні відзначають День Військ зв’язку та кібербезпеки Збройних Сил України, а у світі святкують Всесвітній день кішок, Міжнародний день офтальмології та Міжнародний день альпінізму. За церковним календарем сьогодні вшановують пам’ять  ісповідника Еміліяна.  

День Військ зв’язку та кібербезпеки Збройних Сил України: саме цього дня 1920 року на Київських військово-інженерних курсах розпочали підготовку перших військових зв’язківців, що стало важливою віхою в історії розвитку українських військ зв’язку. А вже 6 серпня 2026 року президент Володимир Зеленський заснував в Україні День військ зв’язку та кібербезпеки Збройних сил України, який відзначатиметься щорічно 8 серпня. 

Всесвітній день кішок: свято започаткував 2002 року Міжнародний фонд захисту тварин (IFAW), щоб привернути увагу до добробуту домашніх і безпритульних котів, а також нагадати про відповідальне ставлення до домашніх улюбленців. 

Міжнародний день офтальмології: започатковано 2004 року на честь дня народження відомого хірурга-офтальмолога Святослава Федорова. Він відомий своїми новаторськими досягненнями в галузі офтальмології, зокрема створенням штучного кришталика та проведенням експериментальних операцій з його імплантації. 

Міжнародний день альпінізму: саме цього дня 1786 року французькі альпіністи Жак Бальма та лікар Мішель-Габріель Паккар уперше успішно підкорили вершину Монблан – найвищу гору Альп. Ця подія вважається початком сучасного альпінізму. 

У різних країнах світу сьогодні відзначають: 

  • Україна – День Військ зв’язку та кібербезпеки ЗСУ
  • Бутан – День незалежності
  • Ірак – День миру
  • Тайвань – День батька
  • Чилі – День шоколаду

Цього дня у світі: 

  • 1888 – знайшли першу жертву Джека-Різника.
  • 1907 – російський фізик Борис Розінг одержав патент за винахід першої системи телевізійного зображення.
  • 1918 – Українська Держава й Всевелике Військо Донське підписали договір про кордони.
  • 1920 – у Варшаві підписано українсько-кубанський договір про обопільне визнання суверенності УНР і Республіки Кубанського краю й спільну підтримку у боротьбі за національне визволення.
  • 1932 – у СРСР прийнятий “Закон про п’ять колосків”. До 1 січня 1933 засуджено на строк понад 10 років 54 645 осіб, розстріляно 2110.
  • 1942 – висадкою військ союзників на островах Гуадалканал, Тулагі, Гавуту-Танамбого в архіпелазі Соломонові острови почалася шестимісячна Гуадалканальська кампанія.
  • 1960 – Кот-д’Івуар проголосив незалежність від Франції.
  • 1964 – у США прийнята Тонкінська резолюція, що дозволила розширити участь США у війні у В’єтнамі.
  • 1968 – у Лондоні українські емігранти закидали камінням посольство Радянського Союзу.
  • 1970 – проведений перший комп’ютерний шаховий турнір.
  • 1993 – частину Букінгемського палацу відкрили для туристів.
  • 1998 – терористичні атаки проти посольств США у Кенії і Танзанії, внаслідок яких загинули 258 людей
  • 2000 – японці винайшли водневий електромобіль.
  • 2008 – початок російсько-грузинської війни.
  • 2016 – початок “стрілянини на півночі Криму” – інсценована спецпровокація російських спецслужб з метою імітації “нападу диверсантів ГУР МО України” начебто закинутих з материкової України до Криму. Провокація закінчилась 11 серпня терміновим розглядом справи в РБ ООН по заяві України.

Яке сьогодні церковне свято: 

7 серпня в церковному календарі – день пам’яті святого ісповідника Еміліяна. Він був єпископом міста Кизик (нині територія Туреччини). За правління імператора Лева V Вірменина святий Еміліан відмовився зректися шанування святих ікон, за що зазнав переслідувань. Його позбавили єпископської кафедри та заслали у вигнання, де він мужньо переносив страждання за свою віру. Саме тому Церква вшановує його як ісповідника – тобто людину, яка постраждала за Христа, але не прийняла мученицької смерті.

Прикмети: 

  • Який день 8 серпня – таким буде і січень
  • Погода погожа – вересень буде теплим, погана – буде непогожою до бабиного літа
  • Іній зранку – наступного року буде багатий урожай
  • На горобині багато ягід – чекай заморозки

Традиції:

  • За народними звичаями 8 серпня йдуть до лісу по гриби та ягоди, також вважається, що цього дня слід запросити в дім гостей – що більше гостей, то більше щастя.
  • Цього дня не варто брати до рук сокиру, косу, молоток – є ризик поранитися, а також не слід скаржитися на долю – хороше піде з життя.

Іменини сьогодні святкують: 

Герман, Григорій, Омелян, Йосип, Леонід, Мирон, Мойсей, Микола, Федір. 

  • Букви повідомляли про свята, іменини, традиції, прикмети 7 серпня.

Запис 8 серпня: яке сьогодні свято, іменини, традиції, прикмети спершу з'явиться на Букви.

 на we.ua
КоментаріUA на we.ua
8 серпня у церковному календарі присвячено пам'яті святителя Мирона Критського та преподобного Григорія Печерського. Наші пращури помітили, якщо в цей день погода буде погодною, то цей день називали "Мироном Вітрогоном".У народі цей день називають Мирон Вітрогон, тому що в цей час часто дмуть сильні вітри. За повір’ями, вітер має особливу силу і може принести удачу, здоров’я та благополуччя. У давнину вірили, що, якщо вийти на відкрите місце і попросити вітер забрати тривоги, погані думки або виконати заповітне бажання, він може допомогти. За традицією 8 серпня вирушають у ліс за грибами та ягодами, особливо за ожиною. З ягід наші пращури варили варення, готували киселі та настоянки, а листя сушили і додавали в чай, як засіб від застуди та для зміцнення організму. Цей день також вважають сприятливим для городньо-польових робіт: продовжують жнива, збирають урожай та сіють озимі культури, сподіваючись на добрий урожай наступного року. За народними повір'ями 8 серпня не варто: скаржитися на життя та долю – вважається, що вітер може повернути весь негатив назад; сваритися та з'ясовувати стосунки з близькими – конфлікт ризикує затягнутися надовго; брати гроші чи чужі речі, знайдені на перехресті, - разом із ними можна викликати чужі біди; довго виглядати в дзеркало - за повір'ями, це може позбавити краси та удачі; шити, ремонтувати одяг та займатися рукоділлям - кажуть, так можна "зашити" своє щастя; влаштовувати галасливі застілля з алкоголем та надмірно веселитися. Також цього дня не рекомендують перевантажувати себе домашніми справами. За старих часів вірили, що разом зі сміттям або водою після прибирання можна "вимости" з дому достаток, мир і благополуччя. Прикмети цього дня говорять про таке: якою буде погода 8 серпня - такою буде і січень. Після сильного вітру настало затишшя - вересень буде теплим і сонячним. Зранку в цей день очікується дощ. Ранковий іній на траві – до багатого врожаю наступного року. На горобині багато ягід - перші заморозки прийдуть рано. Почався листопад – осінь вже зовсім близько. Опівдні вода в річці чи озері залишається гладкою, без брижі - осінь та зима будуть м'якими. У лісі багато мухоморів – наступного року грибів буде мало. Якщо 8 серпня спека, то бабине літо буде довгим і теплим. Читайте також на порталі "Коментарі" – яке церковне свято було 7 серпня: що цього дня обіцяє господарям дому щастя та достаток.
Перейти на society.comments.ua
Рубрика на we.ua
Президент Володимир Зеленський підписав указ про "День Військ зв'язку та кібербезпеки Збройних сил України", який щороку відзначатимуть 8 серпня.
Відповідний указ №713/2026 від 6 серпня 2026 року оприлюднений на сайті глави держави, пише Рубрика.
"Ушановуючи мужність і героїзм воїнів Військ зв'язку та кібербезпеки Збройних сил України, виявлені в боротьбі за свободу, незалежність та територіальну цілісність України, а також з метою розвитку військових традицій постановляю: установити в Україні День Військ зв'язку та кібербезпеки Збройних сил України, який відзначати щороку 8 серпня", – ідеться в указі.
Також документ визначає, що указ Президента України від 1 лютого 2000 року № 154/2000 "Про День військ зв'язку" утратив чинність.
Указ набирає чинності з дня його опублікування.
Як повідомлялося, до цього в Україні 8 серпня офіційно відзначали День військ зв'язку. Саме цього дня у 1920 році в Києві, на базі колишнього Костянтинівського юнкерського військового училища, розпочалася підготовка військових зв'язківців на Других Київських військово-інженерних курсах.
У 2020 році в межах реформування Збройних сил за стандартами НАТО було створено Командування Військ зв'язку та кібербезпеки ЗСУ, а з 1 січня 2022 року Війська зв'язку та кібербезпеки набули статусу окремого роду військ. Відтоді в самих Збройних силах професійне свято фактично відзначали як День військ зв'язку та кібербезпеки, а указ Президента закріпив цю назву на офіційному рівні.
↓Читайте також





В Україні відзначатимуть День фінансистів: Зеленський підписав указ







Купання в крижаному океані та ігри на льоду: як українські полярники відзначили Мідвінтер







11 червня в Україні щорічно відзначатимуть День Сил безпілотних систем ЗСУ – Зеленський підписав указ



The post Зеленський офіційно встановив День військ зв’язку та кібербезпеки appeared first on Рубрика.
Перейти на rubryka.com

Приєднуйтесь до Платформи

Захисний код

Натискаючи на кнопку "Зареєструватись", Ви погоджуєтесь з Публічною офертою та нашим Баченням правил

Повернутись до авторизації

Останні коментарі

Що не так з цим дописом?