Тренд пошуку "кабан"

Ні для кого не є таємницею те, що Львів асоціюється з левами. Власне, їх можна побачити на чималій кількості фасадів будинків. Утім, є у місті одна кам'яниця, яку прикрашає голова кабана. Повний текст новини

На Полтавщині у селі Кустолові Кущі родина з Харкова створила притулок "Дім порятунку тварин", де нині перебувають понад сотня тварин, яких насамперед евакуюють із зони бойових дій - Новини Полтавщини

Через село Яблуниця на Івано-Франківщині проходить найвищий в Україні гірський перевал висотою у 931 м над рівнем моря. Його називають Яблуницьким або "татарським". Вважається, що саме через нього у XIII ст до Європи йшла монголо-татарська орда. Люди їдуть сюди здебільшого за краєвидами - з перевалу відкривається панорама на Чорногірський та Свидовецький хребти. Також Яблуниця розташована між двома найпопулярнішими туристичними центрами Карпат - Яремчею і Буковелем. Це теж сприяє тому, що все більше і більше українців їдуть відпочивати і сюди. Тож не дивно, що за останні роки Яблуниця стрімко почала змінюватися: від тихого села серед гір - до котеджного містечка із широким переліком розваг. Водночас в Яблуниці досі панує звична сільська буденність. Місцеві ведуть господарства, заготовляють дрова на зиму та бояться рейдів ТЦК. Як живуть у селі-курорті, читайте в репортажі Gazeta.ua. ЯБЛУНИЦЬКИЙ ПЕРЕВАЛ Яблуниця - гірське село в Івано-Франківській області, розташоване на висоті близько 960 м над рівнем моря, за 15 хв їзди від курорту Буковель. Це один із найближчих до туристичного центру населених пунктів, що активно розвивається. Щороку Яблуниця приймає тисячі туристів, які обирають село як альтернативу більш дорогим готелям на західній Україні. Село розташоване поруч із Яблуницьким перевалом - важливою географічною точкою Карпат, через яку проходить автомобільна траса і з якої відкривається панорама на Говерлу, Петрос та сусідні хребти. Перевал пролягає на межі Івано-Франківської та Закарпатської областей. На ньому функціонують десятки готелів, дитячих таборів. Біля одного з котеджів на перевалі понад 50 років живе дід Ярослав з дружиною Ганною. Подружжя має чималу ділянку землі. Нижче схилом - живе їхній син з дітьми, а вище - донька з родиною. Пенсіонери мають невелике господарство. Сідаємо на лавку біля ганку, з якого відкривається вид на полонину. Ліворуч старенька батьківська хата Ганни, у якій певний час мешкало подружжя. Згодом родина звела новий будинок за гроші з проданої землі. Ярослав каже, що вони вже звикли до постійного потоку туристів. - Каждий рік приїжджають. Головне, що не топчут землю та й добре, - говорить чоловік. Він одягнений в зелений тонкий жилет і сірі спортивні штани. - Краще стало жити, але у ті часи люди були дружніші. А тепер - ні, тепер каждий про себе. Цивілізація стрімко бере своє - і старі традиції забуваються, а темп життя у горах змінюється, зізнається. - От зараз всі на машинах. Люди добрі! Тепер тебе ніхто не питає, де ти ті гроші взяв. Я прийшов з армії і півтора місяця походив. Мене участковий питає: "Ти чому не на роботі?". А зараз ніхто нікого не питає. Але, як кажуть, усе одно всі однаково дадуть звіт перед Богом, хто як жив, хто що робив і хто звідки мав. ЗАНУРЕННЯ В ІСТОРІЮ Яблуниця вперше згадується в історичних документах ще у XVIII столітті. Село виникло як поселення пастухів і лісорубів, адже через нього пролягав важливий гірський перевал між Галичиною та Закарпаттям. У різні часи Яблуниця входила до складу Австро-Угорщини, Польщі, Радянського Союзу, до 1939 року - до Надвірнянського повіту Станиславівського воєводства у складі Польщі. У міжвоєнний період тут діяла читальня "Просвіти" та активно розвивалося громадське життя. У радянський період місцеві займалися землеробством, скотарством та деревообробкою. Туризм почав оживати вже в 1990-х, а справжній стрибок розвитку стався після будівництва Буковелю. Завдяки близькості до курорту й зручному розташуванню на перевалі - село стало теж привабливим для інвесторів. Яблуницький перевал - це одна з найвідоміших гірських сідловин українських Карпат. Здавна служив важливою транспортною артерією. Ще в XIII столітті перевалом проходили монголо-татарські орди. Пізніше він відігравав роль торгового шляху між Галичиною, Закарпаттям та Угорщиною. У різні періоди цим маршрутом користувалися купці, війська, чумаки, а також втікачі, які перетинали кордони імперій. У XX столітті перевал мав стратегічне значення: у 1918-1919 роках ним переходили частини Української галицької армії, а пізніше - радянські та німецькі війська під час Другої світової війни. Сьогодні у Яблуниці проживає близько 1 986 осіб. У селі залишаються десятки родин, які не пов'язані з бізнесом. Вони тримають худобу, рубають дрова, вирощують городину. Частина здає житло туристам у сезон, щоб підзаробити, або торгують на ярмарках. Попри розвиток туризму, місцева молодь не хоче лишатися в селах, зізнається пан Ярослав. Коли успадкують землю, то зачасту продають під забудови. - Діти вже зараз не хочуть коло землі робити. Нею треба займатися, доглядати. От сусідня земля була брата Ганни. Після його смерті землю продали, бо жінка з Ворохти, і діти там теж своє мають, то їм ця земля вже й не треба була, - бідкається чоловік. Син Ярослава має чотирьох дітей. Зараз він працює на будівництві, як і більшість місцевих. Раніше чоловік їздив працювати за кордон. Проте зараз це стало важчим, адже потрібно регулярно відмічатися у ТЦК. - Ніби він і може поїхати кудись на заробітки, але ж кожні три місяці треба відмічатися у воєнкоматі. І після цього там ще довго дозвільні документи роблять, - пояснює Ярослав, погладжуючи свого пса. У подружжя три собаки та двоє котів. Ярослав каже, що роботи у селі немає. Більшість влаштовуються в котеджі, або працюють в Буковелі. - На курорті дуже багато роблять, але ж не тільки звідси, а й з усієї України. Та більшість же не офіційно - хто за них буде платити податки? А раніше був лісокомбінат у Ворохті. Там 5000 чоловік робило, автобуси і машини возили. Зараз вже цього немає. ПРОДАЖ ЗЕМЛІ ТА РОЗБУДОВА Одна з проблем життя поблизу курорту - значне зростання цін в місцевих магазинах. Їх піднімають для туристів, а страждають місцеві, обурюється Ярослав. - Ну от продукти, наприклад - це ціла Україна подорожчала. Тут нема що говорити. А тут для туристів - ще окремо ціни піднімають, - насуплює брови селянин. - Саме в Яблуниці. Ну йдіть в любий готель, там же ціни ненормальні - 7-9 тисяч за ніч для родин. Яблуниця стала однією із перших, хто почав централізовано приймати туристів у Карпатах. - Село вже людей приймало давно, але там на початку і в центрі. У нас були три підйомники прості. Але люди їхали і три рубля платили, п'ять рублів платили за ніч, розумієте? А в Поляниці тоді було хат 40 приблизно - глушина. Буковель стали будувати - і місцеві начали землю продавати. То ще по дві гривні долар був, як все начали скуповувати. Мало хто жив на перевалі, зате мали землю - і саме вона згодом перетворилась на курорти. - От представте - 20 років назад, у цьому районі було дуже мало людей. Три хати було. Коли начали на Буковель тягнути трасу, все й почалося. Уже навіть немає, що купувати. Тут всі приїжджі. Самі "бідні" люди. Он "Яблуниця" готель, це два швагри. Один директор лампового заводу, другий мебельного заводу. Жити посеред полонини дорого, особливо взимку. - Опалюємо ми деревом, а другий поверх котлом, але від світла. А дрова дорогі, машину треба замовляти. Нам вистачає однієї на зиму, а от дочці треба три. Одна машина коштує 20 тис. грн., от і рахуйте, - каже Ярослав. - Газу в нас немає. Їдеш купуєш балон - та й маєш. КАРПАТСЬКІ РОЗВАГИ Однією серед розповсюджених розваг у Карпатах є катання на квадроциклах, баггі та мотоциклах. Ціни залежать від транспорту та кількості осіб. Вранці біля одного з таких прокатів на перевалі зустрічаємо чоловіка в захисному костюмі, на вигляд йому близько 20 років. В'ячеслав возить туристів на екскурсії. - Ці ось 2500 тисячі за годину, - каже він, показуючи на багі. Позаду чоловіка видніються вкриті сизим туманом верхівки гір. - Квадроцикли - 3500 за годину. Стартуємо від бази, їдемо через ліс на полонину і на хребет. Це залежить від маршруту, що обираєте. Також тут пропонують прокат лиж і видають спеціальні захисні костюми. В'ячеслав розповідає, що кататися приїжджають з Харкова, Одеси, Херсону та Львова. - У нас є тури на Драгобрат, - розповідає. - Вони тривають приблизно 6-8 годин, а ціни коливаються залежно від кількості техніки і людей. Поблизу Яблуниці працює етно-парк "Полонина Перці". Працює навесні, влітку та восени. У високий сезон - щоденно, у міжсезоння - за попереднім записом. Вхідний квиток коштує 300 грн - дорослий, 250 грн - для дітей віком від 6 до 16 років. Безкоштовно відвідати полонину можуть діти-сироти, люди з інвалідністю, ветерани та учасники бойових дій. Сюди щосезону приїжджають тисячі туристів. На території є міні-ферма, етно-кафе, де готують традиційні гуцульські страви - банош, бограч тощо. Для туристів облаштовані фотозони, ярмарок, проводять майстер-класи. Більшість котеджів мають чани та басейни, а деякі SPA. Також можна замовити кінну прогулянку. - Колись тут був рафтинг (екстремальний спорт або розвага, коли люди сплавляються гірською річкою. - Gazeta.ua), але річка впала, вода пішла і грунт став мілкий - та й закрили, - розповідає водій Андрій дорогою до готелю. - Хто просто йде прогулятися в ліси, то можна знайти кущі диких ягід. Перша - суниця, а за нею вже чорниця в серпні. Андрію близько 40 років, працює водієм на замовлення. Йому часто телефонують люди, які вже приїздили раніше й стали постійними пасажирами. Якщо не може поїхати сам, то телефонує колегам. Водій розповідає, що на перевалі менше котеджів, ніж в самій Яблуниці, зате звідти відкривається значно кращий краєвид. - Ось на цій горі три бугельні підйомники, але потім їх закрили, - каже чоловік проїжджаючи центр Яблуниці. - Я вам скажу, що за союзу в цьому районі було вісім бугельних підйомників (гірськолижний витяг, де лижник або сноубордист чіпляється до металевої тяги з "бугелем", і його тягнуть угору по схилу. - Gazeta.ua). Оскільки Яблуницький перевал розташований на вʼїзді до прикордонної області, там встановили блокпост. Для перевірки зупиняють усі автівки. Однак менше туристів стало не через з блокпости, а через повномасштабну війну, каже чоловік. ОВЕЧІ ШУБИ ТА МІЦНІ НАЛИВКИ На Яблуницькому перевалі щодня працюють два ярмарки - зазвичай зранку і до 18:00. Точний графік залежить від погоди, сезону та самого продавця, адже багато точок - це багаторічний сімейний бізнес. Ярмарки приваблюють різноманіттям автентичного карпатського товару. Тут можна знайти: мило ручної роботи, карпатські наливки та настоянки, вироби зі шкіри та дерева, глиняний посуд, гуцульські килими, іграшки, вишиванки та теплі шкарпетки з овечої шерсті. Найбільш популярні - різні сорти меду, вина та варення. Місцеві продавці розповідають, що ледь не кожен турист купує чаї та мазі на основі цілющих рослин. - У холодильнику є домашні бринза та набір сирів по 450 грн, ковбаси смачні, є навіть кабан з вишнею, - розповідає продавчиня Наталя у теплій стьобаній жилетці. Простягає ніж зі шматком твердого сиру. - Ми даємо куштувати все. Наливок великий асортимент, є міцні та легкі. Наталя торгує на ярмарці понад 20 років. Родина має ще кілька котеджних будиночків, які здають в оренду. - Тому що на одній торгівлі не заробиш, - додає жартома. Вина коштують від 150 грн, наливки 200-250 грн. Сири переважно 60 грн. за 100 г, а чаї стартують від 50 грн. Придбати на ярмарку можна й шуби - з овечого хутра, від 3 тис. грн. - Зараз туристів менше, ніж у минулі роки, багато хто виїхав за кордон. Та й взагалі Яблуницький перевал - це більш сімейний відпочинок, спокійний. Можна у гори сходити, походити лісовими стежками та й на перевал піднятися, - каже Наталя. Жінка живе на Яблуницькому перевалі і каже, що останнім часом розпочалося активне будівництво нових комплексів під оренду. - Землі викуповують і розбудовують. У нас гектар землі і ми не збираємося продавати. - Наталя показує прямо на стежку, яка веде до гори - Це вже залежить від людей - сусіди там попродали та поїхали. Хочеться, щоб збереглася ця зелена полонина. Роботи у селі, підтверджує Наталя, майже немає. Місцеві змушені їздити в сусідні села або працювати на котеджах чи будівництвах. Каже, що представники ТЦК у селі бувають, але випадків примусової мобілізації не бачила. - Не попадаються мені. Їду у Франківськ, то видно, що там є блокпости. Тут поряд заїзд в Закарпатську область, то там перевіряють всі машини. Місцевих у нас багато служить. Із початком повномасштабної війни у 2022 році село також стало прихистком для переселенців. Дехто залишився на постійне проживання.

Дикий кабан потрапив на відео фотопастки на українсько-румунському кордоні.

Тренер з боксу вибрав шлях найманця і знайшов свою смерть у Малі

Ніккі Гейлі. "Якщо хочеш, щоб справу зробили..." Уроки лідерства від сміливих жінок. – К.: Наш Формат, 2025Кожен розділ у цій книжці - це урок лідерства, викристалізований з досвіду конкретної жінки. Ще й в тяжкі (часом навіть страшні) для її країни (чи власної долі) часи. Так, прем’єрка Тетчер учить боротися за принципи, правозахисниця Мурад - бути сильнішою за болісний досвід (навіть якщо це сексуальне рабство у ХХІ столітті), спортсменка Ергарт - доводити свою силу в небі, а шпигунка Колвін - стояти, чи то пак сидіти, за те, що правильно. Втім, у фокусі авторки "Якщо хочеш, щоб справу зробили..." Ніккі Гейлі - не тільки біографії, а й цінності, що допомагають діяти, коли страшно, важко, самотньо. Авторка ділиться й багатьма власними історіями - не для порівняння, а щоб показати, як досвід видатних людей вплинув і на її життя. Тож що об’єднує прем’єрку, спортсменку, правозахисницю й шпигунку? Усім їм довелося діяти в умовах, які потребували надзусиль. І всі вони змінили світ. Авторка, яка сама пройшла шлях від чужинки і "занадто молодої" до представниці США в ООН і кандидатки в президенти, ділиться десятьма історіями жінок, чия рішучість переписувала історію. "Багато героїнь цієї книжки були першими: - нагадує авторка, - перша прем’єрка; перша жінка, яка виступила проти несправедливості; перша жінка, яка підняла в небо літак. Бути першою важко. Можна почуватися самотньою та ізольованою, не мати жодних дороговказів, і більшість вважає щось неможливим просто тому, що досі ніхто цього не робив. Ці жінки — лідерки, бо проклали шлях для інших жінок, які прийшли після них. Ми йдемо їхніми слідами і залишаємо вторований шлях для жінок, які йтимуть за нами".Рік Ріордан. Персі Джексон. Прокляття Титана. – Х.: Ранок, 2025Героєві цієї книжки – навіть після того, як він дізнався, що є напівбогом – так само буває страшно, особливо, коли життя щораз підкидає смертельні випробування. Йому здавалося, що тепер він готовий зустрітися з будь-чим. Навіть з міфічними істотами. "І тоді, із могутнім ревом та ламаючи дерева, на дорозі з’явилася найбільша свиня, яку я коли-небудь бачив. Це був вепр майже тридцяти футів заввишки, зі шмаркатим рожевим рилом та іклами завтовшки з каное. Брунатна шерсть стояла дибки в нього на хребті, а очі були дикі та злі. Пронизливо заверещавши, він розкидав іклами трьох зомбі. Сила удару була такою великою, що вони перелетіли через дерева і врізалися у схил гори, де розбилися вщент: стегнові кістки і кістки рук полетіли на всі боки. Потім кабан обернувся до нас". Втім, трагічне зникнення Аннабет, доброї подруги головного героя, остаточно вибиває хлопцю ґрунт із-під ніг. Ба більше, Артеміда, богиня полювання, також щезла. За усім цим стоїть хтось дуже могутній, і, попри невтішне пророцтво Оракула, наш герой Персі разом із друзями - дочкою Зевса Талією, сатиром Ґровером та двома безсмертними мисливицями - вирушає на пошуки. Здолавши древніх монстрів та зробивши не один складний вибір, йому зрештою доведеться пізнати не лише титанічну силу свого ворога, а й біль утрати. Та й кому до снаги ув’язнити могутню богиню? Або дізнатися, чи жива Аннабет? Або про те, що це за страшне чудовисько, яке має стати кінцем Олімпу? Питань чимало, та ще й пророцтво лягає на серце героя важким тягарем: хтось із його друзів у цих пошуках неодмінно загине. Й Оракул, на жаль, ніколи не бреше…Амір Аксель. Чому наука не спростовує Бога. – К.: Наш Формат, 2025У цій книжці, в назві якої – чи то твердження, а чи приховане питання, що стосується також попередньої історії про Артеміду -  автор вступає у двобій з атеїстами, використовуючи математику, фізику, астрономію та інші науки. Мовляв, чимало людей вважає, що сучасна наука здатна пояснити походження нашого Всесвіту та спростовує існування Бога. Водночас такі відомі сучасні науковці й мислителі, як Лоренц Краусс, Річард Докінз, Деніел Деннетт, Сем Гарріс і нині покійний Крістофер Гітченз десятиліттями критикували релігію та заперечували ідею розумного задуму. "Як науковий письменник, що здебільшого працює з математикою, фізикою та космологією, - згадує автор, - я сотні разів замислювався над тим, що для мене становить найбільшу з усіх таємниць: як у надзвичайно гарячому й густому первинному бульйоні, за частку секунди після Великого вибуху, кварки раптом зібралися по троє, до того ж саме два "верхніх" і один "нижній", щоб утворити протони, а два "нижніх" і один "верхній", - щоб утворити нейтрони. Як така малоймовірна подія взагалі сталася без будь-якого заздалегідь спланованого розумного втручання? І ще, як так сталося, що маси елементарних частинок мають саме таке ідеальне співвідношення, за якого наш світ атомів і молекул узагалі може існувати?" Великою перевагою книжки є доступний стиль написання, завдяки якому читач краще розбиратиметься в таких складних дисциплінах, напрямах і темах, як квантова теорія, космологія, математична логіка, таємниця антиматерії або теорія про паралельні світи. Окремою перлиною є цікава історія ставлення до віри у Творця найбільших науковців людства - від аргументів Декарта, Ньютона і Ляйбніца до поглядів Айнштайна, знаменитих теорем Ґеделя та ідей про Бога відомих нобелівських лауреатів сучасності.Джек Стін. Сповіді з божевільні. – К.: Видавництво Ростислава Бурлаки, 2025"Можливо, ці бездушні виродки просто морочили мені голову -  сумнівається автор цієї "страшної" книжки, - грали в останню гру у своєму житті: маніпулювали словами, забивали мені баки і вкладали в мій мозок те, що їм було потрібно... Можливо, зараз вони затуманять і ваші голови". Страшно, чи не так? Утім, крім страху, "Сповіді з божевільні" Джека Стіна також викличе цікавість, обурення, огиду, заперечення, співчуття, розгубленість, але точно не залишить байдужим. Адже мова не про ті жахи, які кояться у психлікарнях, а про ті, які чатують зовні - у "нормальному" світі, біля нас із вами. Тож чотири історії, викладені в цій книжці - це чотири спроби подивитися на світ очима в’язнів тюремної психлікарні. Тобто чотири "сповіді" чотирьох пацієнтів психдиспансеру, у якій працює герой книги, медбрат, та який доносить історії спеціально для читачів, щоб вони змогли зрозуміти весь трагізм цих нещасних людей. З якою метою? Залізти в їхню шкуру й усвідомити, що вони такі самі люди, як і ви, а потім здригнутися від несподіваного вчинку чи думки, які показують, що між нами прірва. Але чи настільки вона глибока? "Розпочнемо із Шефа, - запрошує автор, - мабуть, найулюбленішого серед усіх моїх пацієнтів. Але будьте обережні, бо Шеф не для слабких шлунком... і не для тих, хто нещодавно був на похороні. Скажу одне: після його історії я більше не дивлюся на поховання так, як раніше. Кен - справжній козел, і ми терпіти не могли один одного. Бакет зворушила й дійняла до живого, і, коли вона померла, я плакав по-справжньому, немов дитина. Няня... Я досі не знаю, що про неї думати. Подивимося, що скажете ви, коли дізнаєтеся її історію…"Пема Чодрон. Коли життя стає руїнами. Дієві поради для важких часів. - К.: BookChef, 2025На думку авторки цієї книжки не лише від страху, але й від будь-чого, що приносить нам негатив, втікати й ховатися не варто. Навіть навпаки - варто рухатися назустріч йому, й тоді зближення з тригерами може допомогти нам впоратися з ними у спосіб, якого ми ніколи раніше навіть не уявляли. Тож "Коли життя стає руїнами" Пеми Чодрон - для людей, що бажають досягти внутрішньої рівноваги та перетворити страждання на щось позитивне. Свого часу авторка цього бестселера працювала вчителькою і виховувала трьох дітей. Та якось вона зрозуміла, що не відчуває гармонії, однак дуже потребує її, і стала буддійською черницею. Це допомогло їй віднайти рівновагу у світі, в якому все не так. Можна сказати, що книга "Коли життя стає руїнами" - про всіх нас. Як ми можемо жити своїм життям, коли здається, що все навколо ламається, зникає і псується, коли нас постійно долають страх, тривога й біль? Тим часом авторка, спираючись на традиційну буддійську мудрість, пропонує інструменти, що змінюють життя, бо допомагають перетворити страждання й негатив на легкість, радість і впевненість.

Під час обміну полоненими 1000 на 1000 в Україну з російської неволі повернулися п'ятеро військовослужбовців з Франківщини —Ігор Гуменяк, Омелян Кабан, Володимир Козар, Василь Косован, Петро Марцінко. Обмін відбувся 23 травня 2025

Орденом "За мужність" III ступеня нагородили військовослужбовця 10 ОГШБр "Едельвейс" з Калуша Івано-Франківської області Павла Малишевського на позивний Кабан. Боєць став на захист країни 2 березня 2022 року

Прикордонник бригади "Сталевий кордон" старший лейтенант Олег з позивним "Кабан" у 23 роки командує підрозділом, в якому понад шістдесят військовослужбовців.

Присягаю, що все написане правда, і я писав це без використання алгоритмів. Присягаю, що ці слова написав я, а не штучний інтелект. Присягаю, що всі слова, які будь-коли будуть написані в цьому блозі, походитимуть від людини, якій начхати на штучний інтелект. І далі в такому ж дусі.Тож не дивно, що коли у вас творчий корок, ступор або блок і ви звертаєтеся по допомогу до якого-небудь DeepSeek, він, недовго думаючи, і собі розпочинає текст сакраментальною фразою: "Ви не повірите, але все подальше було написане людиною". А потім, наче зауваживши вашу легку спантеличеність, додає: "...однак задля перевірки граматики та вдосконалення стилю ця людина подеколи зверталася до штучного інтелекту".Перш ніж ви прочитали та зрозуміли все вищесказане, штучний інтелект встиг настворювати таку кількість умовно читабельних, а місцями й справді цікавих символів з пробілами, якої не спроможуться створити протягом 2025 року всі українські графомани разом узяті (а в нас їх немало). Нюанс письменницької надії полягає в тому, що найнестерпніший український (і німецький, і американський теж) графоман має кілька неоціненних переваг, навіки недосяжних для штучного інтелекту: співчуття, власну пам’ять, здатність втомлюватися писати, нестерпний часом досвід людського існування.Читайте також: Полум'я відігріє пам'ятьДосвід не обов’язково складається зі слів, і часто його взагалі неможливо пояснити за посередництвом символів із пробілами. Тільки на мигах. Або тільки мовчки посміхаючись. Цей досвід поєднує нас з усіма людьми, які будь-коли мешкали на планеті Земля. Досвід смаку й запаху свіжоспеченого хліба. Або досвід несмаку, коли натрапляєш на незліченну кількість матюків у цілком начебто шанованих виданнях та в начебто притомних авторів. І навіть у деяких, за перепрошенням, президентів. Іще можна згадати екстатичний досвід сп’яніння від легкого вина або від поцілунку коханої. Досвід гарячої крові, яка спазматично бурхає з відкритої рани і яку негайно треба спинити. У штучного інтелекту немає крові. Це тільки мовна модель. І вона не вміє німувати від горя або кричати від розпачу.Я вкотре переглядаю "Апокаліпто" Мела Ґібсона, де людолови женуться за Лапою Ягуара, паралельно занурюючись у спогади, послужливо зняті з найдальшої полиці незрадливою пам’яттю. Це не та неозора пам’ять, яку має вмістилище штучного інтелекту. Вона вповні собі обмежена, у неї є початок і за скількись там років буде кінець. Але вона жива й емоційна, часом примушує плакати, часом – каятись, інколи жартує або викидає такі коники, про які штучний інтелект і мріяти не сміє. Пам’ять людини, пам’ять досвіду, пам’ять опіків і насолод, жаху і блаженства. Ваша пам’ять така ж, дорогі мої читачі.Читайте також: Магія повсякденного життяРоту підняли по тривозі. Поруч з озером, де будували радар, спалахнула велетенська пожежа. Один із солдатів, які охороняли привезену апаратуру (а вона коштувала мільйони), втік. Можливо, пожежа сталася через необачно кинутий ним недопалок, і хлопець злякався відповідальності. А може, йому допекли знущання "дідів", із якими разом ходив у караул, і він, захопивши автомат Калашникова, вирішив тікати додому. Нам теж роздали зброю й набої, посадили у вантажівки й повезли в сопки (все це діялося в Казахстані). Наказ був шукати й спіймати втікача, в разі збройного спротиву – відкривати вогонь на ураження.Десь за годину, коли у фляжках вже закінчувався напій із верблюжої колючки, ми з Кабаном помітили його в тремтінні спекотного марева. Він крокував, ми бігли. Тепер він став нашою здобиччю, нашим зайцем, сайгаком і сенсом життя! Ми спіймаємо втікача, приведемо до верховних жерців, які, обмазавши невдаху кольоровою глиною та вапном, принесуть його в жертву кровожерному богу Кукулькану… чи пак Брєжнєву, чи хто там іще із кремлівських божищ тоді був на чергуванні. А нам дадуть нагороду, може, навіть відпустку! Відпустки з озера Балхаш давали вкрай рідко, тож гнатися було за чим.– Ляж, – раптом сказав Кабан, і, сам упавши на крем’яхи, щосили потягнув мене за полу гімнастерки.– Ти чого?! – впав я поруч. – Утече ж!– А якби це був ти?Я не знав, що відповісти. Гадаю, штучний інтелект теж завис би. У нього немає досвіду власного "я", як би він, отже, міг поставити себе на місце "я" іншого? Я майже ніколи не тікав від обов’язку, не косив від армії, як дехто з моїх однолітків. Гуляти – так гуляти, стріляти – так стріляти. Але ясно, що в мене теж були свої промахи або прогріхи, внаслідок яких хтось інший мав прикривати потім мій, висловлюючись високим стилем, зад. Керуючись розумінням і співчуттям, притаманним людині. Я лежав, спливаючи потом, на сорокаградусній спеці, попереду височіла Синя гора, з якої розпочиналися пошуки, я тоскно дивився сюди, у XXI століття, гинучи від спраги, намагаючись зрозуміти сам, а потім пояснити вам, прийдешнім (саме того року народилася моя майбутня дружина), що мить людської слабкості може виявитися миттю її спасіння. Що не кожну здобич треба наздоганяти. І не всі накази треба виконувати, бо ми не машини, а отже, не раби. Читайте також: Похвала мужностіМашини виконають усе, якщо не поламаються від надмірної старанності. Натомість справжній воїн відведе дуло автомата. Ми з Кабаном – від голови дезертира. А той американський морпіх – від голови афганської жінки. "Marines don’t do that". Тому що справжні воїни мають свій кодекс честі, який не конче повинен збігатися з армійськими статутами. Тому що в мить такої рятівної для когось відмови людина найбільше може наблизитися до свого Образу і Подоби.Ми відпустили того хлопця. Ввечері повернулися до казарми, наступного дня заступили на бойове чергування. Потім стало відомо, що дорогою втікач викинув автомат. І добрів аж до Гульшату, невеличкого населеного пункту за тринадцять кілометрів від нашого засекреченого містечка. Йому вдалося сісти на поїзд і доїхати аж до Караганди, де блукача врешті спіймали, судили й віддали в дисциплінарний батальйон, де, як говорить сама назва цього батальйону, йому довелося декілька років ретельно вивчати дисципліну. Але мука того нещасливого хлопця була не на нашій із Кабаном совісті. Хоча чого гріха таїти, ми ще не раз зітхали, згадуючи про втрачену відпустку. Але у штучного інтелекту он теж відпусток не буває. Ані запаморочливо п’янких збоїв операційної системи, які по-іншому називаються вчинками милосердя до ближнього. Отже, те, що ви щойно прочитали, було від початку до кінця написано, присягаю, людиною.Спеціально для ЕспресоПро автора.  Костянтин Москалець, письменникРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів. 

Тварина не надто була налякана спостерігачами

Після того, як кабан поцупив рюкзак, пара кинулася вниз по схилу пагорба, щоб повернути свої речі.

Колишній претендент на титул IBF Карен Чухаджян оцінив другий бій між Олександром Усиком і Тайсоном Ф’юрі.

Карен Чухаджян розповів, що потрібно змінити британському боксеру напередодні бою з Усиком