Тренд пошуку "Яке Сьогодні Релігійне Свято"

Українські регіони дедалі частіше стають об’єктом наукового зацікавлення як автентичні осередки української культури, виплеканої століттями й не здеформованої новітніми впливами. Попри відсутність багатьох цивілізаційних вигод, такі місцини бережуть у собі живу духовну пам’ять українського народу.

Підкамінщина — територія на сході Львівської області, сьогодні сформована в окрему Підкамінську територіальну громаду. Це історичне пограниччя спочатку Польської Корони і Великого князівства Литовського, згодом, відповідно, Руського і Волинського воєводств, а у довгому ХІХ столітті — Австро-Угорщини і Російської імперії. Таке пограниччя залишило слід на культурі цієї місцевості, зокрема сформувало оригінальну рецепцію релігійної культури, яка, особливо в ранньомодерний період, часто запозичувала волинські зразки і практики.

Останнім часом дослідники частіше звертають увагу на сакральні пам’ятки Підкамінщини. Вже нормою стала не тільки концентрація дослідницької уваги виключно на Підкамінському домініканському монастирі як визначній архітектурній та історичній пам’ятці України і Центрально-Східної Європи, а й на менших, донедавна взагалі непримітних парафіяльних храмах. Пожвавленню наукового зацікавлення до цієї території неабияк сприяє щорічна наукова конференція для істориків і краєзнавців, а публікація збірників матеріалів дає можливість одразу вводити наші знахідки до наукового обігу.

Дослідницькі пошуки виходять далеко за межі архівних і бібліотечних колекцій, адже ми стараємося щорічно проводити експедиції на Підкамінщині, завдяки яким вже вдалося віднайти чимало цікавого. Я цільово запрошую фахових спеціалістів: істориків, мистецтвознавців, архітекторів і реставраторів. Виявлені пам’ятки одразу впроваджуємо до наукового обігу. Зокрема, дослідження професора Володимира Александровича «Мистецька спадщина сільських церков Підкамінської околиці ХVІІІ століття: відкриття невідомого явища в історії української культури», чи ж реставратора Андрія Лінинського «Малярство сільської церкви в околицях Підкаменя: “реставрації” і проблеми збереження», які повністю побудовані на основі матеріалів, виявлених під час експедицій.

У серпні цього року відбулася чергова дослідницька експедиція селами північно-східної і східної частин Підкамінської громади. У ній взяли участь мистецтвознавець, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник відділу середніх віків Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України професор Володимир Александрович; кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства НАН України Андрій Фелонюк; PhD, старший викладач кафедри історії Гуманітарного факультету УКУ Ігор Букало; PhD, місцевий краєзнавець Андрій Корчак.

Читайте також: Найдинамічніша галузь історії України: конференція про ранньомодерну війну і церкву

Майстерні розписи церков і витончене малярство

Виконання окремих ікон Підкамінщини вражає майстерністю. Найдавніша збережена ікона цієї околиці походить із парафіяльної церкви села Голубиця, вона сьогодні зберігається в Підгорецькому василіянському монастирі і визнана чудотворною. За припущенням дослідниці Роксолани Косів, пам’ятку слід датувати серединою ХVІ століття і вона створена в місцевих малярських майстернях. Зрештою, професор Володимир Александрович зафіксував кілька малярів, які працювали безпосередньо у Підкамені у ХVІІ–ХVІІІ століттях. А в сусідніх містах, таких як Броди, Буськ чи Золочів, існували цілі малярські осередки.

Експедиція дала цікавий результат: наприклад, у одній із церков св. Миколая вдалося виявити надзвичайно гарні модерні розписи храму в стилі сецесії початку ХХ століття. До речі, до його внутрішнього вистрою також був причетний митрополит Андрей Шептицький, адже після візитації у 1904 році він направив сюди здібних малярів зі Львова. Ймовірно, розписував храм хтось із представників «Краківської школи» іконопису, а фундовані митрополитом розписи належать до його ранніх ініціатив, буквально до одних із перших, після очолення Шептицьким митрополичої катедри.

Захопливе враження справляє комплекс двох пар бічних і запристольного вівтарів у церкві Покрову Пресвятої Богородиці на Підкамінщині. Несподіванкою виявилося те, що у церкві, побудованій на початку ХХ століття, є ікони і вівтарі із середини ХVІІІ століття. Виявляється, їх придбали для новозбудованого храму в селі Лідихів на Волині, де, найімовірніше, бічні вівтарі змушені були розібрати під час синодальної уніфікації простору храмів у ХІХ столітті.

Купівля в сусідньому Лідихові цих мистецьких речей вчергове свідчить про відносно жвавий рух на австрійсько-російському прикордонні і вказує на комунікацію українців по обидва боки кордону.

Ікони вівтарів із Лідихова вражають майстерністю. Ймовірно, їх автора слід шукати серед малярів Почаївського василіянського монастиря середини ХVІІІ століття. Наявність хронологічно старших ікон у новіших храмах свідчить про потребу таких пошуків, незважаючи на вік церкви чи її конфесійну належність.

Під час експедиції виявлено цілу низку пам’яток українського іконопису в церквах Підкамінщини, що яскраво демонструють різноманіття традиції. Для прикладу, у празничних рядах іконостасів вдалося зафіксувати три варіації малювання образу Успіння Пресвятої Богородиці. У більшості храмів, звичайно, намальоване канонічне зображення цього свята. А от у церкві св. Юрія у празничному ряд замість Успіння зображено менш поширену іконографію Внебовзяття Богородиці. Тим часом у храмі Великомученика Дмитрія, де іконостас походить із середини ХVІІІ століття, виявлено рідкісну іконографію Несення Тіла Богородиці.

Читайте також: Про що розказують свята: політика й повсякдення

Найбільше знахідок — у посторінкових записах на парафіяльних стародруках

Важливо розуміти, що ці парафії віддалені від освітніх та економічних центрів і від осередків книгодрукування. Проте вони вже у ХVІІ столітті були повністю укомплектовані потрібними для проведення Літургії книгами, про що свідчать не тільки збережені примірники, а й описи парафіяльних храмів під час тодішніх візитацій. Тільки в кількох випадках згадано про побутування рукописної книги, а в більшості богослужбові тексти на початку ХVІІІ століття вже були друкованими.

Упродовж експедиції нам вдалося віднайти принаймні шість стародруків, виданих Львівським Ставропігійським братством у ХVІІ столітті. Саме із цієї друкарні походить найбільше видань ХVІІ століття на парафіях Підкамінщини. Звичайно, найпопулярнішим було Євангеліє 1690 року. Разом із книгами, що були виявлені в попередніх експедиціях, у громаді зафіксовано понад десять друків ХVІІ століття.

Читайте також: Боротьба за книговидання в ранньомодерній Україні: конкуренція, прибутки, читачі, заборони

Якщо книги ХVІІ століття були надруковані у Львові, то більшість видань ХVІІІ століття походять із Почаївської василіянської друкарні. Це можна пояснити близькістю до цього видавничого центру, адже відстань він Підкаменя до Почаєва становить усього 14 кілометрів. Серед почаївських видань найчастіше трапляються Євангеліє 1759 року (на більшості парафій), а також Мінеї, Служебники та інші видання. На одній із парафій вдалося віднайти Почаївський Богогласник 1791 року видання — унікальну пам’ятку української духовної пісні. Саме там опубліковано руською мовою іконославильну пісню на похвалу Підкамінської ікони Богородиці «Пречистая Діво, Мати Руського краю».

Більшість стародруків мають дуже цінні дарчі записи від осіб, які їх придбали і передали до храму, часто з типовими формулюваннями на кшталт «за відпущення гріхів» або ж із засторогою про Страшний Суд для осіб, які наважаться викрасти цю цінну річ. Так, 20 березня 1699 року «обиватель наквашський» Даніель із дружиною Марією придбали до одного з храмів Євангеліє львівського друку 1690 року. Пожертва відбулася за тодішнього пароха Михаїла Крачевича і власника Підкамінського ключа маєтностей Юзефа Цетнера. Жертводавець одразу прописав пересторогу для можливих крадіїв: «хто б міг [цю книгу] від престолу віддалити, з тим я буду мати суд перед страшним суддею».

Читайте також: Жіночі досвіди на маргінесах історії Києво-Печерської лаври

Євангеліє 1690 року для сусідньої парафії 12 серпня 1701 року придбав «обиватель серетецький до храму Рождества Пресвятої Богородиці». Ця парафія тоді входила до володінь Потоцьких, зокрема в записі йдеться про Юзефа Потоцького. 14 березня 1762 року «обиватель немʼяцький» Григорій Ковальчук із дружиною Марією «за держави його милості пана Ігнатія Цетнера обозного коронного» придбали до одного з храмів Євангеліє 1759 року, видане в Почаєві.

Не менш цінними для розширення знань з локальної історії стали супровідні записи, зроблені вже пізніше. Наприклад, у 1902 році Петро і Михайлина — парафіяни церкви св. Юрія в околицях Підкаменя — склали кошти на «переплет», або ж оправу для Євангелія. Що важливо, оправу здійснювали «за границею», тобто у підросійському Почаївському монастирі. Запис про це на сторінках Євангелія зробив о. Йосиф Застирець — зять одного з місцевих парохів, до речі, близький товариш Івана Франка.

Кілька зафіксованих посторінкових нотаток на богослужбових книгах зроблено під час Першої світової війни. 7 вересня 1914 року дарчий запис для однієї з парафій здійснив намісник Києво-Печерської Лаври Амвросій для новоприбулого православного священника Федора Борецького. Справа в тому, що за російськими військовими одразу прибували православні священники, які ставали адміністраторами місцевих греко-католицьких парафій, примусово змушуючи вірян переходити на православ’я.

Читайте також: Архієпископ Ігор Ісіченко: «Година зневаги та нищення ідеалів стала поштовхом для людей із почуттям гідності»

Особливо цінним виявився комплекс богослужбових текстів з особистим підписом митрополита Андрея Шептицького. Справа в тому, що навесні-влітку 1904 року митрополит здійснив велику візитацію на Підкамінщину і сусідні парафії. Він зупинявся в кожному з храмів, спілкувався з парафіяльним духовенством і обдарованою молоддю, навіть згодом надавав стипендії для навчання закордоном. У червні 1904 року митрополит відвідав парафію Воскресіння Господнього в околицях Підкаменя й погодив використання тамтешніх стародруків, записавши на них: «Позваляю уживати». Частина записів митрополита заклеєна спеціальною стрічкою — ймовірно, так їх приховували від радянської влади.

Окрім стародруків, принаймні на одній із парафій вдалося віднайти цілий парафіяльний архів першої половини ХХ століття з особистими документами репресованих у радянський час греко-католицьких священників, контрактами на виготовлення риз і богослужбового посуду, закупівлю книг. Під час експедиції також виявлено парафіяльні печатки, статути братств, другі примірники метричних книг тощо.

Ці богослужбові книги й документи є не тільки важливими пам’ятками українського книжного мистецтва, а й неоціненим джерелом локальної історії. Як на мене, друге навіть набагато цікавіше. Це так звана культурна або соціальна історія книги, адже посторінкові записи дають можливість простежити історію самої пам’ятки і через неї — історію громади. Записи були різноманітними: від увіковічнення фундаторів до доволі буденних справ. Наприклад, у одній з попередніх експедицій ми виявили Євангеліє, де місцевий дяк детально занотував події 1915 року, коли в селі стояв фронт. А ось одна з моїх улюблених нотаток із книги у церкві Покрову Пресвятої Богородиці на Підкамінщині, де хтось із місцевих жителів українською і польською мовами записав: «Ryky, 1909. Пововиденію 3 дна у ночи Тенча Stojała», тобто зафіксував унікальне природне явище — веселку у грудні, яка, за словами записувача, стояла аж три дні і три ночі.

Читайте також: Як історія церкви пояснює історію України | Ігор Скочиляс, Володимир Маслійчук | Ідеї, які об’єднують книги

Тож, без перебільшення, такі локальні, але водночас колоритні знахідки тільки доповнюють різноманітну і багату українську релігійну культуру. Парафії Підкамінської громади слугують яскравим прикладом спільного українського релігійного простору, який був єдиним, незважаючи на політичні і конфесійні кордони, і виявлені переміщення пам’яток є цьому яскравим підтвердженням. Я впевнений, що такі скарби можна віднайти у багатьох регіонах України, і вони зможуть показати ще більше різноманіття, багатогранність і багатство нашої культури.

Джерело: Букви

16 серпня відзначають Всесвітній день повітряних зміїв, Міжнародний день Піно Нуар та День чоловічої краси. За церковним календарем сьогодні – Нерукотворного образу Господа Нашого Ісуса Христа.

Всесвітній день повітряних зміїв: повітряні змії мають багату історію, яка починається в Китаї приблизно 3 тисячі років тому. Вони використовувалися для релігійних обрядів, військових цілей, прогнозування погоди та навіть для розваг. Сьогодні повітряні змії є популярним хобі та спортивним заняттям у багатьох країнах світу.

Міжнародний день Піно Нуар: Піно Нуар (піно чорний) – це червоний сорт винограду, підвид виду виноград справжній (Vitis vinifera), один з так званих “великих винних сортів”. Є візитною карткою вина Бургундії, де майже все червоне вино виготовляється з винограду піно чорного.

День чоловічої краси: започатковано 2007 року у США компанією American Crew, яка спеціалізується на виробництві чоловічих товарів для догляду за собою. Мета – заохочення чоловіків до догляду за своєю зовнішністю та здоров’ям, а також подолання стереотипів, пов’язаних із чоловічою красою.

У різних країнах світу сьогодні відзначають:

• Домініканська Республіка – День відродження
• Парагвай – День захисту дітей
• США – День битви при Беннінгтоні, Вермонт, Національний день парашутиста, День Елвіса Аарона Преслі, Національний день ромів, Національний день братвурст

Цього дня у світі:

• 1649 — 50-тисячна армія Богдана Хмельницького перемогла 60-тисячну армію Речі Посполитої короля Яна-Казимира під Зборовом.
• 1788 — міністр фінансів Королівства Франції Л. де Брієнн оголосив державу банкрутом.
• 1804 — в Булонському лісі пройшло перше нагородження орденом Почесного легіону.
• 1820 — у Ніжині коштом князя Олександра Безбородька відкрито Гімназію вищих наук (нині — Ніжинський педагогічний інститут).
• 1914 — Головна українська рада оприлюднила маніфест до українського народу з приводу Першої світової війни із закликом боротися за визволення України.
• 1919 — 11-та дивізія Групи Січових стрільців Романа Сушка Армії УНР і 21-ша Збаразька бригада УГА Богуслава Шашкевича звільнила від більшовиків Шепетівку.
• 1925 — відбулася прем’єра фільму Чарлі Чапліна “Золота лихоманка”.
• 1941 — вийшов наказ Ставки Верховного Головнокомандування Червоної армії за № 270, згідно з яким командири і політпрацівники, які потрапили в полон, вважалися дезертирами, а їхні родини підлягали арешту й виселенню.
• 1945 — у Москві був підписаний “Договір між СРСР і Польською Республікою про радянсько-польський державний кордон”.
• 1960 — Кіпр проголосив незалежність.
• 1960 — заснована Міжнародна академія астронавтики.
• 1962 — Рінго Старр влився в “Бітлз”, замінивши попереднього барабанщика — Піта Беста.
• 1972 — у Торонто відкрилася Національна виставка, на якій уперше для західного світу були представлені виробники Китаю.
• 1975 — Пітер Ґебріел залишив Genesis, харизматичного вокаліста замінив барабанщик. Тепер Genesis асоціюють із Філом Коллінзом, а Пітер Ґебріел зайняв свою нішу серед сольних виконавців.
• 1976 — на великий екран вийшла кінокомедія Ельдара Рязанова “Іронія долі, або з легкою парою!”. До цього вона пройшла по центральному телебаченню у новорічні свята.
• 1985 — Мадонна вийшла заміж за актора Шона Пенна.
• 1995 — більшість населення Бермудських островів на референдумі проголосувала проти незалежності й за збереження статусу британської колонії.
• 2014 – відкрилися II Літні Юнацькі Олімпійські ігри в Нанкіні (Китай).

Яке сьогодні церковне свято:

16 серпня в церковному календарі – Нерукотворного образу Господа Нашого Ісуса Христа. Святе Обличчя або Спас Нерукотворний, є одним з найбільш шанованих іконічних образів у християнстві. Згідно з історією, цей образ з’явився дивовижним чином, без участі людських рук, на полотні або тканині, на якій Ісус витер своє обличчя.

Прикмети:

• Гарна погода — до ранньої весни
• Птахи вже відлетіли до теплих країв — скоро похолодає
• Журавлі відлетіли на південь — на Покров чекайте на мороз
• Сонце за хмару сідає — чекайте на негоду найближчими днями

Традиції:

• Вважається, що цього дня заборонено дивитися в дзеркало. Особливо це правило стосується дівчат. Інакше дзеркало забере собі всю енергію та красу.
• Цього дня наші предки проводили обряди проти безсоння і кошмарів. Якщо наснилося щось погане, брали 12 трав, перев’язували їх червоною шерстяною ниткою, а потім “підмітали” постіль на рівні подушки.

Іменини сьогодні святкують:

Олександр, Іван, Степан, Яків, Ганна.

• Букви повідомляли про свята, іменини, традиції та прикмети 15 серпня.

Запис 16 серпня: яке сьогодні свято, іменини, традиції, прикмети спершу з'явиться на Букви.