Тренд пошуку "З Днем Будівельника 2026"

Зареєструйтесь, щоб залишати коментарі та вподобайки
Актуалізуйте Ваші інтереси
Також, Ви можете змінити вподобання в налаштуваннях Стрічки
Чемпіон на we.ua
Кілька днів тому збірна України з баскетболу здобула надважливу перемогу над Грецією – однією з найтитулованіших команд Європи – з рахунком 82:76.

Тепер на шляху колективу Айнарса Багатскіса буде менш зіркова, але не менш кусюча та складна Чорногорія. Матч відбудеться у понеділок, 31 серпня. 
Обом командам перемога необхідна вкрай. Для "синьо-жовтих" це шанс залишитися серед головних претендентів на вихід на світову першість, а для команди Звездана Мітровича – можливість не відпустити лідерів таблиці у відрив.













Читайте також :


Ексклюзив


Це важливий тріумф для нас: Скапінцев прокоментував перемогу над Грецією у межах відбору на ЧС-2027







Україна – після перемоги, Чорногорія – після провалу

Україна та Чорногорія до серпневого "вікна" підходили з ідентичним показником – по 4 перемоги та 2 поразки.

Українські баскетболісти покращили свій рекорд. Перемога над Грецією могла бути ще впевненішою. Утім, будемо сподіватися, що за підсумками відбіркового етапу згадувати, що могло бути " 12", а не " 6", не доведеться.

Команда показала себе саме командою. Вів уперед Ковляр, давав енергію Шульга, Михайлюк видав не найкращий матч, але не тремтів у відповідальні моменти – його впевненість відчувалася. Окремою окрасою став "цирковий" триочковий.





Переглянути цей допис в Instagram Допис, поширений Федерація Баскетболу України (@fbu_official)






У потрібний момент по два влучні кидки з-за дуги оформили Ткаченко та Войналович. Ветерани Бобров та Лукашов вкотре довели, що в баскетбол грає не вік, а налаштування на боротьбу.

Окремою проблемою стали фоли. Особливо це стосувалося гравців передньої лінії Скапінцева та Новицького, які через ранні персональні зауваження, схоже, втратили впевненість у діях в атаці. У захисті ж вони вже не могли грати "на межі фолу", що суттєво впливало на якість роботи проти грецьких "великих".













Читайте також :


Ексклюзив


Ми здолали сильну збірну: Новицький – про тріумф над Грецією у відборі ЧС-2027







Складно повірити, що саме в українців була перевага за підбираннями. За враженнями від гри, варіативності дій наших гравців передньої лінії все ж не вистачало. Сподівання, що Олексій Лень чи Володимир Герун будуть приїздити до лав національної команди.

У балканців своїх викликів вистачає. Ще рік тому завершив виступи за національну збірну Нікола Вучевич, за плечима якого понад 1000 матчів у НБА. А Боян Дублєвич узагалі завершив професійну кар'єру.

Про проблеми зі зміною поколінь можна було зробити висновок ще під час Євробаскета-2025. Провали проти Німеччини (76:106), Литви (67:94) та Фінляндії (66:85), а також поразка від Великої Британії (83:89) продемонстрували, наскільки складно чорногорцям проходити етап оновлення.

Перемогою престижу став успіх над Швецією (87:81). Цього, звичайно, не вистачило для виходу до плейоф чемпіонату Європи.
Самі чорногорці, напевно, здивовані, що зуміли завершити попередній етап відбору на першому місці.

Особливо кидається в очі той факт, що кожна з чотирьох перемог була дуже трудовою – максимальна різниця становила лише " 5". Тоді як поразки були з різницею у 14 та 21 очко. І що цікаво – обидві на власному паркеті.











Ще більш ганебною стала гра з Грузією, де наш майбутній суперник зазнав поразки з рахунком 74:101.

Лідери Чорногорії

У травні 2026 року плеймейкер Йоггі Феррелл отримав громадянство цієї країни. Лідер місцевої Будучності став найкращим у складі чорногорців у матчі проти грузинів – 12 очок. Саме від нього залежатиме організація атак цієї команди.

Буде цікаво подивитися, що придумають коучі "синьо-жовтих", адже, відверто кажучи, закрити першого номера греків Ніка Калатеса наші баскетболісти не змогли. Феррелл також небезпечний у пік-н-ролі, тому особливо важливо буде не дозволяти йому комфортно читати гру та знаходити партнерів після заслонів.





facebook.com/GeoBasketball/photos




Досить непогано виглядає 24-річний Йован Кляїч, який ще 10 років тому потрапив до академії іспанської Гран-Канарії. Це все ще молодий та перспективний гравець, здатний створювати проблеми за рахунок індивідуальних дій.

У боротьбі під кошиком треба буде щось придумати із Зораном Ніколичем та Еміром Хаджибеговичем. Останній, крім хорошого вміння поставити спину при підбиранні, ще й є непоганим шутером, що додасть варіативності нападу господарів.

Фахівець, який зробив себе в Україні

Тренує національну команду Чорногорії Звездан Мітрович. 56-річний фахівець зробив собі ім'я роботою в Україні. Він затримався у Суперлізі на тривалі 12 років – з 2002-го до 2014-го.
При ньому Хімік став третьою силою (а за бюджетів БК Київ та Азовмаша це була стеля), привів Кривбас до перемоги в УБЛ-2008/09, виграв Кубок України з Будівельником, а з Азовмашем дійшов до фіналу Суперліги.



Звездан Мітрович. 2012 рік.


odessa-sport.info




Після цього були яскраві періоди в Монако, АСВЕЛі, а люблянська Олімпія з ним на чолі виграла місцевий чемпіонат два сезони поспіль.

Символічно, що ще в далекому 2010-му Мітрович входив до лонг-листа претендентів на пост наставника збірної України. Його конкурентами серед іноземців були ізраїльтянин Цві Шерф та… американець Кенні Аткінсон.

Так-так, нинішній наставник Клівленд Кавальєрс. Щоправда, Аткінсон таки попрацює із "синьо-жовтими" – у якості асистента Майка Фрателло.

Вперше Звездан очолив національну команду своєї країни ще в 2017 році. За неповних два роки здобув 12 перемог у 21 матчі. Два з цих тріумфів сталися якраз проти "синьо-жовтих" у відборі на ЧС-2019.











У Нікшичі його гравці виграли 90:84, а в Києві перемога далася ще складніше – 76:74.

"Проти України ми грали у маленькому місті Нікшич, але атмосфера там була дуже пристойна. Дублєвич та Іванович добре зіграли, мотивація була серйозна. Матч у київському Палаці спорту був для нас програшним. Але Україна, як я пам'ятаю, дуже погано поралась із нашим пік-н-ролом, у них почалась паніка, пішли швидкі кидки.

Не можу сказати, що я зробив якусь суперроботу. Пощастило трошки", – пригадував у 2020-му Мітрович.

Більше в офіційних поєдинках збірні не зустрічалися. Що ж, проти греків українцям вдалося здобути дебютний успіх в історії. Тепер чекаємо на ідентичний розвиток подій і сьогодні.

Турнірна таблиця







У разі перемоги "синьо-жовті" можуть вийти в одноосібні лідери. Для цього потрібна поразка Іспанії від греків. Звичайно, "еліни" останнім часом не вражають, але домашня атмосфера на їхніх матчах – це дійсно додатковий шостий гравець. Ба більше – в Іспанії наразі своїх проблем вистачає.

Якщо буде поразка, то ситуація в секстеті стане ще більш заплутаною, де все вирішиться лише в наступних "вікнах".

Де дивитися

Зустріч відбудеться в Подгориці. Початок – о 21:30. Пряма трансляція матчу буде доступна на телеканалі "Суспільне Спорт" та медіасервісі "Київстар ТБ".
Перейти на champion.com.ua
Новини.Live на we.ua
У 2026 році в Україні працівники передпенсійного віку можуть зіткнутися із загрозою звільнення, якщо на підприємствах відбуватиметься скорочення. Сам факт поважного віку не є гарантією збереження робочого місця, лише в деяких сиутаціях передбачені певні преференції та можливість допрацювати до виходу на пенсію. 
Про те, які діють правила для громадян передпесійного віку, розповідає видання Новини.LIVE.
Чи можливе скорочення працівника передпенсійного віку 
За інформацією Управління інспекційної діяльності у Запорізькій області Державної служби з питань праці, у 2026 році у рамках чинних норм законодавства, передпенсійний вік працівника не захищає від звільнення через скорочення чисельності або штату підприємства.
За даними Держпраці, сам факт наближення пенсійного віку не може забороняти скорочення. Згідно зі статтею 40 Кодексу законів про працю України (КЗпП), трудовий договір, укладений на невизначений термін, роботодавець може розірвати у разі змін в організації виробництва та праці, зокрема за необхідності скорочення кількості працівників.
Окремих заборон на звільнення з відповідної підстави працівників передпенсійного віку у Кодексі немає.
Проте за деяких умов таким працівникам можуть надаватися певні права на робочі місця. Так, під час визначення робітників, які будуть підлягати вивільненню, керівники повинні враховувати переважне право на залишення таких осіб на роботі. 
Кому гарантують переважне право лишитися на роботі
У статті 42 КЗпП зазначається, що у разі появи необхідності скорочення чисельності чи штату працівників на тлі змін в організації виробництва та праці передбачене надання переважного права на залишення на робочому місці працівникам, які мають:
Вищу кваліфікацію;
Більшу продуктивність праці.
Водночас, за умови рівноцінності продуктивності праці та кваліфікації норми законодавства встановлюють додаткові критерії, які повинні враховувати роботодавці.
Зокрема, перевага в залишенні на робочому місця надається працівникам, яким лишилося менше трьох років до виходу на пенсію.
З огляду на це, досягнення працівником передпенсійного віку не є абсолютним захистом від скорочення. Їх так само можуть залишити без роботи.
У разі звільнення працівника йому мають виплатити грошову компенсацію за всі не використані дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, у яких є діти або повнолітні діти з інвалідністю з дитинства (підгрупа А I група).
Компенсацію розраховують шляхом множення розміру середньоденної зарплати та кількості невикористаних днів, що припадали на відпустку.
Раніше Новини.LIVE розповідали про те, що неповнолітні громадяни наділені пільгами та гарантіями у питанні охорони праці, робочого часу та відпусток. Водночас, зарплату їм виплачують в тому ж розмірі, що й дорослим працівникам певних категорій за повноцінної тривалості роботи. Тобто скорочений час праці для неповнолітніх не зменшить суми окладу. 
Ще Новини.LIVE писали про те, кому в Україні найбільше пропонують дистанційну роботу. Якщо раніше віддалена форма співпраці асоціювалася в основному з програмуванням чи SMM, то нині роботодавці пропонують такий формат низці працівників інших сфер. Зокрема, запрошують продавців, рекрутерів, репетиторів, логістів, операторів та будівельників. За деякими вакансіями у середньому таким працівникам можуть пропонувати до 45 500 грн. 
Перейти на novyny.live
DOU - Developers of Ukraine на we.ua
У 1999 році український радіофізик Олександр Філіпов разом із колегою зробив те, що вважалося складним технічним викликом: створив перший у світі настільний рентгенофлуоресцентний аналізатор, якому більше не потрібні були громіздкі бочки з рідким азотом. Сьогодні його компанія Elvatech продає високоточне обладнання у 70 країн світу, а її прилади допомагають не лише ювелірам та металургам, а й екологам, які очищують українські землі від наслідків бойових дій.
Ми поспілкувалися з Олександром про шлях від підробітків у 90-х, брак кадрів у deeptech та азарт винахідника, який не згасає вже майже пів століття.
Прогуляв хоч тиждень — все, «на виліт». Як ми вчились і заробляли на столичне життя
Любов до техніки, до радіоаматорства мені прищепив батько. Він був доктором технічних наук, на роботі досліджував методи електророзігрівання бетонних сумішей, а вдома навчав мене працювати з електроприладами — ремонтувати телевізори, збирати радіоприймачі. Розповідав мені малому про свої дослідження.
Потім під час навчання в фізико-математичній школі в Луганську мені пощастило з учителем фізики. Він так цікаво викладав свій предмет, що я вирішив: фізика — це моє. Я старанно вчився, брав участь в олімпіадах, а після школи в 1977 році вступив на радіофізичний факультет Київського державного [зараз національного, — ред.] університету імені Шевченка.
Навчання було дуже складним та інтенсивним. До прогулів ставились суворо: пропустив тиждень — все, «на виліт». Десь працювати паралельно з навчанням було неможливо. Але більшість наших студентів були з небагатих сімей, з сіл або маленьких містечок, тож ми все одно знаходили способи підзаробити на столичне життя. По ночах розвантажували вагони, на канікулах працювали будівельниками та провідниками на залізниці. Також нам платили 75 карбованців стипендії — непогані на той час гроші, враховуючи, що більшість студентів на інших факультетах отримували 50 карбованців. Тобто наш факультет вважався престижним, нас дійсно цінували, як перспективних фахівців.
Університет дав мені дуже багато. Тут я знайшов своє кохання — і не тільки до науки. На третьому році навчання я одружився зі своєю однокурсницею Анною, яка стала моїм натхненням і підтримкою. На п’ятому курсі ми вже писали диплом разом із донькою. Мала повзала по конспектах, перегортала для нас сторінки. Дружина не пішла в декрет — успішно поєднувала материнство з навчанням, а потім і з роботою.
Як розробляли спектрометри самотужки
Після випуску в 1982 році більшість людей з нашого потоку пішли працювати на тодішні мілітарні підприємства, такі як «Сатурн», «Оріон», «Арсенал», «Квазар» тощо. Ще дехто залишився викладати на кафедрі. Я і моя дружина влаштувались в Інститут металофізики Академії наук, згодом до нас приєднався однокурсник Віктор Мартинюк. Ми робили наукові дослідження в галузі фізики металевих поверхонь методами електронної спектрометрії в надвисокому вакуумі, захищали дисертації, всі троє стали кандидатами фізико-математичних наук.
Обладнання для наших наукових експериментів в готовому вигляді не було, купити його було неможливо. Я і Віктор розробляли спектрометри самотужки. Виявилось, що така техніка потрібна не тільки нам, а й колегам-дослідникам. В нас з’явилась бізнес-ідея: робити обладнання на замовлення і продавати в різні інститути, лабораторії тощо. Треба сказати, що на той момент індивідуальне підприємництво в Союзі ще було заборонене, але вже було зрозуміло, що скоро це зміниться. В 1987 році, щойно набрав чинності закон «Про індивідуальну трудову діяльність громадян», ми з Віктором зареєстрували власне «Конструкторське бюро № 1» на базі київського Центру науково-технічної творчості молоді «Прогрес».
Такі центри тоді брали розробників на борт і допомагали шукати замовників. Цей наш перший досвід бізнесу був надзвичайно цікавим:
Ми не штампували однакову техніку, а робили «індивідуальний пошив» під кожну наукову задачу
Потім Союз розвалився, фінансування науки заглухло, і наші послуги перестали бути потрібними.
Втім ми вже відчули, як це круто — мати свій бізнес, і не сумнівались, що зможемо його перезапустити. В 1991 році зареєстрували компанію Elvatech — це скорочення від «електронно-вакуумна техніка». Зараз ми вже давно не працюємо з вакуумом, але назва залишилась. Дружину більше цікавила фундаментальна наука, ніж бізнес, тож вона продовжила працювати в Інституті металофізики, а нам допомагала як позаштатна експертка.
Віктор Мартинюк і Олександр Філіпов. Інститут металофізики, 1989 рік
Про азарт винахідника
Компанію ми зареєстрували, але замовників на складні наукові прилади знайти не могли. Тим часом треба було годувати сімʼю: підростала донька, в 1992 році народився син. Довелось імпровізувати. Чим ми тільки не займались на початку 90-х! Наприклад, був період, коли в магазинах неможливо було придбати акумулятори для автомобіля — звичайні свинцево-кислотні, які зараз на кожному кроці. Ми збагнули, що можна їх робити з неліквідних срібно-цинкових акумуляторів для гелікоптерів. Їздили по всій країні, скупали ці неліквіди по різних заводах і підприємствах.
Потім збирали з них батареї, вони получались такі маленькі, легенькі. Продавали в Києві на ринку «Петрівка». Відкриваємо капот «жигуля», витягаємо стандартний акумулятор, ставимо цю нашу «іграшку». Люди дивляться, кажуть: «Вона ж маленька, як вона працюватиме?». Аж тут — тррр! — двигун заводиться. Давали людям свої контакти, гарантію, — все працювало.
Також робили розетки і вимикачі світла зі світлодіодною підсвіткою і продавали їх в магазині «Киянка» на Печерську [популярному магазині господарських товарів, який закрився в 2006 році, — ред].
Отак ми виживали в складні роки, але не втрачали надії робити щось справді вагоме. І наступним кроком неочікувано стала розробка ядерного спектрометра.
Після Чорнобильської катастрофи було дуже актуальним вимірювання радіоактивного фону ґрунтів, води, сільськогосподарської продукції тощо. Ми познайомились із двома київськими компаніями, дотичними до цієї сфери, і отримали від них задачу зробити маленький прилад, який можна підключити до детекторів іонізуючого випромінювання і визначати спектри ізотопів, якими забруднена та чи інша речовина або тіло людини. Ми сиділи над цим проєктом в лабораторії днями і ночами, вдома я майже не бував. Досі вдячний своїй дружині, що вона ставилась до цього з повним розумінням, поділяла мій азарт винахідника і часом вірила в успіх навіть більше, ніж я сам.
Олександр з дружиною, донькою Олею та сином Іллею, 1995 рік
В результаті за рік ми зробили перший прототип, замовникам він сподобався і ми стали співпрацювати. Детектори і все супутнє обладнання вони закупали за кордоном, а спектрометр використовували наш. Це виявилось досить хороше рішення, зокрема для українських атомних електростанцій.
Далі до нас звернулася компанії, які займались аналізом елементного складу речовин методом рентгенофлуоресцентного аналізу. Вони запропонували нам модифікувати ядерний спектрометр до рентгенівського. А рентгенофлуоресцентний аналіз — це, в принципі, та сама реєстрація іонізуючого випромінювання, тільки не гамма-випромінювання, як від радіоактивних відходів, а рентгенівського. З точки зору фізики механізм аналогічний.
Ми успішно виконали замовлення і подумали, що можемо робити не тільки спектрометри, а повністю готові рентгенофлуоресцентні аналізатори, тобто кінцевий продукт із найвищою доданою вартістю.
Без бочок з азотом. Як винайшли перший настільний рентгенофлуоресцентний аналізатор
У 1995 році ми разом з фахівцями кафедри ядерної фізики Київського державного університету зробили такий продукт і навіть продали декілька одиниць по Україні, зокрема на митницю і в Одеський порт. Це вже було готове рішення під ключ, але недосконале. На той момент наш рентгенофлуоресцентний аналізатор був громіздкою стаціонарною машиною.
Сам детектор стояв у посудині Дьюара — контейнері з рідким азотом для охолодження. Азот поступово випаровувався, його треба було постійно оновлювати. Якщо не зробити цього вчасно, пристрій виходив з ладу і полагодити його було неможливо. А рідкий азот — товар дефіцитний, тож люди не могли ефективно користуватись такими системами. Ми думали, як позбутись залежності від азоту, вивчали питання.
Врешті дізнались, що американська компанія Moxtek придумала напівпровідниковий детектор із термоелектричним охолодженням, для якого азот не потрібен. Охолодження відбувається завдяки ефекту Пельтьє — виникненню різниці температур при протіканні електричного струму. Це було саме те, що треба.
Я поїхав у США, запропонував ідею, як адаптувати їхній детектор для рентгеноспектрометрії (Moxtek розробив його для інших завдань). Виграв грант U.S. Civilian Research and Development Foundation (CRDF) у розмірі $3000. В 1999 році в нас уже був робочий прототип ElvaX — першого в світі настільного рентгенофлуоресцентного аналізатора з мініатюрною малопотужною рентгенівською трубкою. Він не потребує ні бочок з азотом, ні додаткового обладнання. Просто ставиш апарат на стіл, вмикаєш у розетку — все працює. Береш зразки матеріалів і вимірюєш усе, що треба.
Ми розуміли, що зробили дуже класну штуку, але не знали, як її продавати
Тут нам знов пощастило. До Moxtek звернулась індійська компанія-постачальник ювелірного обладнання, яку цікавили технології визначення елементного складу дорогоцінних металів. Американські колеги порадили зв’язатись із нами і в Elvatech зʼявився перший дилер в Індії.
Це була визначна угода, після якої наш бізнес злетів. Паралельно ми почали співпрацювати з Пробірною палатою України. Впродовж року досліджували сотні ювелірних виробів, які приносили на клеймування, порівнювали їх зі стандартними зразками, що мають сертифікований склад, обчислювати похибки. З 2001 року всі українські казенні підприємства пробірного контролю працюють на наших приладах.
З дружиною і сином, 2000 рік. На задньому плані — одна із перших моделей ElvaX
З 2010 року Elvatech випускає не тільки настільні, а й ручні аналізатори. Варто зазначити, що першу портативну модель ще в 1994 році розробила американська компанія Niton, але вона була ефективна лише для вимірювання свинцю у фарбах. Також вона не мала рентгенівської трубки: збудження зразка відбувалося за рахунок випромінювання радіоактивного джерела — ізотопа кадмію Cd-109, період напіврозпаду якого становить близько 462 днів. Через це потужність джерела досить швидко падала.
Крім того, прилад не був безпечним для здоров’я, бо випромінював радіацію безперервно, навіть у вимкненому стані
Натомість рентгенівські трубки не містять постійно діючого радіоактивного джерела, мають низьку потужність випромінювання і можуть стабільно працювати хоч десять років, визначаючи всі елементи періодичної таблиці в діапазоні від натрію до урану.
У 2018 році ми випустили модель ProSpector 3, що досі залишається найменшим, найлегшим (всього 1,05 кілограма разом із батареєю) і найшвидшим ручним РФА-апаратом. Швидкість реєстрації рентгенівських квантів становить понад 500 000 імпульсів на секунду — це в чотири рази більше, ніж у будь-яких інших аналізаторів.
В офісі Elvatech, 2016 рік
Скануємо зразок ґрунту — бачимо елементний склад. Як РФА допомагає очистити наші ґрунти після бойових дій
Зараз у нашій компанії майже 80 людей, третину з них становлять технічні фахівці — це R&D, сервіс, лабораторія, інженери виробництва. Десять років тому до Elvatech офіційно приєдналась і моя дружина. Сказала, що фундаментальної науки з неї досить, пішла з Інституту металофізики, почала вивчати маркетинг і взялась за просування нашого бренду. В результаті сьогодні наші продукти продаються в 70 країнах.
На першому місці США, на другому — Індія, далі — Бразилія, Китай, Україна, Чехія. Ювелірна індустрія досі залишається найбільшим ринком Elvatech, але наші технології затребувані майже в усіх галузях, де необхідно визначати склад матеріалів: у металургії, геології, сортуванні металобрухту, нафтопереробці. Навіть в мистецтвознавстві і археології: РФА діє на атомному рівні і не пошкоджує зразки, тож йому можна довіряти унікальні артефакти.
В Україні ми охоплюємо 90% ринку РФА-аналізаторів. Наші прилади використовує DTEK, «Нафтогаз», Національний банк, криміналістичні лабораторії Міністерства внутрішніх справ і Служби безпеки України.
З оборонними компаніями поки що контрактів не маємо, але бачимо, що наші прилади замовляють військові частини. Навіщо — не кажуть, а ми й не питаємо.
Багато співпрацюємо з екологами, які досліджують забруднення ґрунтів на звільнених від загарбників землях. Зокрема наші аналізатори використовують науковці Національного ботанічного саду ім. Гришка, Інституту ботаніки заповідника «Асканія-Нова» [заповідник перебуває в окупації, його команда релокована в Одеську область — ред].
Фахівці картографують ділянку, беруть зразки ґрунту, а наш апарат за декілька секунд визначає повний елементний склад, зокрема концентрацію свинцю, кадмію, ртуті та інших токсичних елементів, залишків вибухових речовин.
Науковець заповідника «Асканія-Нова» сканує ґрунт на місці вирви від вибуху, 2026 рік
Як це працює? В приладі є трубка з рентгенівським випромінюванням. Це випромінювання потрапляє на атом матеріалу, який ми хочемо дослідити, і збуджує, тобто іонізує цей атом, вибиваючи з нього найближчий до ядра електрон. Збуджений стан для атома є неприродним, він тяжіє до стабілізації, тож знаходить електрон на периферії зовнішніх оболонок, який падає вниз і стає на місце вибитого електрона. Цей перехід електрона з верхньої оболонки на глибоку супроводжується випромінюванням рентгенівського кванта.
Причому його енергія строго дорівнює різниці енергії між зовнішньою і внутрішньою оболонками. І для кожного елемента періодичної системи ця енергія є фіксованою, вона ні від чого не залежить. Що робить далі аналізатор? В нього є детектор, який вловлює вже це вторинне рентгенівське випромінювання. За енергією квантів він визначає, які елементи присутні в матеріалі, а за кількістю квантів — концентрацію конкретного елемента.
Потім, залежно від характеру і ступеню забрудненості ґрунту, фахівці визначають методи його оздоровлення. Це може бути культивація спеціальних рослин, які витягують із землі важкі метали, підсаджування корисних бактерій тощо. Для контролю теж застосовують наші аналізатори. Пишаємось, що можемо долучитись до корисної справи.
Програмне забезпечення для аналізаторів, до речі, в нас власної розробки. Зараз впроваджуємо елементи штучного інтелекту та machine learning. За роки роботи накопичились величезні масиви даних про різні матеріали, і тепер треба навчити нейронні моделі автоматично розпізнавати їхні спектри.
Поки що ні в кого в світі таких технологій немає, ми сподіваємось стати першими
Оце бажання — зробити більше, краще, швидше за інших — неймовірно драйвить і не дає засумувати. Мені 66 років, з них майже 50 займаюсь улюбленою справою і досі не вигорів. Про те, щоб вийти на пенсію, навіть не думаю. Азарт не відпускає.
Напихують студентам голови формулами, а навіщо — не кажуть. Як поєднати високі матерії з реаліями життя
Єдина проблема в нашій галузі — дефіцит фахівців. Вони або захищають країну у війську, або обирають deftech-компанії з бронюванням. Маю багато знайомих технарів, яких переманили оборонні підприємства. Мене поки що не хантять, втім залишати свій я бізнес я все одно не планую.
А загалом зараз світчинг у deftech — буденна ситуація, причому як на рівні окремих фахівців, так і на рівні компаній. Навіть серед наших колишніх постачальників комплектуючих є ті, що пішли з цивільного сектору в оборонний. Для Elvatech такий варіант не розглядаємо. Ми зараз робимо те, що любимо, наш продукт важливий і затребуваний — немає сенсу змінювати стратегію, яка працює. Багато людей виїхали за кордон.
Нам теж часто радять релокувати бізнес, але ми не хочемо
Така в нас позиція: прагнемо робити український продукт в Україні. Тож шукаємо фахівців тут, вдома. Використовуємо LinkedIn, всі відомі сайти з пошуку роботи, особисті рекомендації, навіть партнерські програми для працівників у вигляді «приведи друга і отримай бонус». І все одно деякі технічні вакансії ми не могли закрити впродовж шести місяців. Навіть ті, де не потрібна радіофізична освіта, — наприклад, embedded-програміста чи схемотехніка.
Направду, я не знаю, що ми можемо зробити в умовах війни з кадровим голодом в deeptech-індустрії, окрім як вирощувати собі майбутніх працівників з сьогоднішніх студентів. Потроху рухаємось у цьому напрямку, шукаємо таланти серед студентів факультетів радіофізики та прикладної фізики Київського політехнічного інститута та КНУ імені Шевченка. Вони в нас проходять практику, пишуть дипломні роботи, працюють на виробництві і в лабораторії, зокрема з калібруванням приладів, розробкою методів аналізу. Надаємо їм обладнання для досліджень. Дехто потім залишається працювати в Elvatech, дехто знаходить себе в інших компаніях. Якщо студент добре вчився, увійти в deeptech для нього не проблема:
Зараз однаково затребувані як радіофізики з десятирічним досвідом, так і вчорашні випускники
Загалом я бачу, що фундаментальна технічна освіта в Україні була і є дуже потужна, вона не поступається західній школі. Мені є з чим порівняти, бо я знайомий з науковцями і керівниками бізнесів різних країн, буваю на міжнародних виставках і конференціях в США, Індії, Німеччині. Бачу випускників Оксфордського університету та Каліфорнійського технологічного інституту різних поколінь. База, яку дають, наприклад, у наших КПІ та КНУ, точно не гірша. Тож в Україні, безперечно, є величезний потенціал для створення класних технологічних стартапів.
Виставка технологій вторинної переробки матеріалів ReMA в Лас-Вегасі, 2026 рік
Чого нам бракує, то це поєднання високих наукових матерій з реаліями. Як і моєму поколінню, сучасним студентам напихують голови формулами, інтегралами так, що аж пара з вух валить. Але ніхто не пояснює, що з цією теорією робити. В результаті студент усе знає, але не знає, навіщо. І швидко забуває. Бо все, що не застосовується для конкретних задач одразу, по гарячих слідах, витісняється вглиб свідомості і там губиться. Я сам із таким стикався і під час експериментів в Інституті металофізики, і під час розробок для Elvatech.
Бувало, ламаєш голову над якимось рішенням, а потім згадуєш: «О, так ми ж це на третьому курсі вивчали!»
Що з цим робити? Наприклад, університети могли б створювати спільні проєкти з технологічними компаніями. Щоб студенти бачили, як із теорії може народитись ідея продукту, як працює R&D, як створюється прототип, як запускається і маштабується виробництво. Але тут би не завадила і допомога держави. Я бачу таку формулу: університет дає фундаментальні знання, бізнес — ідеї та обладнання, а держава виділяє на ці проєкти гроші.
Також треба працювати над тим, щоб студенти технічних факультетів отримували бодай базові знання з business administration: що таке фінансова модель, маркетинг, продажі, організаційна структура. Наше покоління цього ніхто не вчив. Я і сам пройшов бізнес-курси аж в 2020 році, до того Elvatech зростав органічно — нам пощастило вчасно зробити крутий продукт і зустріти потрібних людей. В сучасному світі просто зробити «красиву штучку», не цікавитись бізнесовими механізмами і сподіватись на успіх, на жаль, неможливо.
Перейти на dou.ua
Чемпіон на we.ua
В Українській Прем'єр-лізі завершилися матчі третього туру сезону-2026/27. Центральною подією став поєдинок між Харковом та Шахтарем, в якому "гірники" завдяки ранньому голу Невертона святкували перемогу.
Львівські Карпати вперше в історії виступів в елітному дивізіоні здобули три перемоги на старті чемпіонату. Віцечемпіон минулого сезону ЛНЗ перервав безвиграшну серію в матчі з Чорноморцем, Динамо здолало Колос після єврокубкового фіаско, а Зоря створила головну сенсацію туру, перемігши Полісся в Житомирі.
"Чемпіон" у традиційному огляді підбиває підсумки третього туру УПЛ.
П'ятниця, 14 серпня
Епіцентр – Верес 0:0
Субота, 15 серпня
Кривбас – Лівий Берег 1:1Кудрівка – Оболонь 0:0Карпати – Буковина 3:0
Неділя, 16 серпня
ЛНЗ – Чорноморець 2:0Харків – Шахтар 0:1Динамо – Колос 2:1
Понеділок, 17 серпня
Полісся – Зоря 1:2
Верес перервав програшну серію
Ігрову програму 3-го туру УПЛ відкрив поєдинок у Кам'янці-Подільському між місцевим Епіцентром та Вересом. Гості прибули на матч після двох поспіль поразок з намірами перервати неприємну серію. Натомість господарі сподівалися у третьому домашньому матчі поповнити очковий запас.




ФК Епіцентр



На полі стадіону імені Г. Тонкочеєва точилася рівна боротьба, хоча моментів було більше у підопічних Сергія Нагорняка. На останньому рубежі рівненських "вовків" дуже впевнено відіграв Валентин Горох. У підсумку Верес заробив перше очко в нинішньому сезоні та дещо покращив турнірне положення.
Епіцентр так і не зміг здобути першу перемогу над Вересом на рівні УПЛ. Іспанський легіон "будівельників" діяв доволі яскраво, але недостатньо ефективно.

Відеоогляд матчу Епіцентр – Верес







Кривбас у меншості врятувався від поразки Лівому Берегу
У попередніх двох зустрічах з Кривбасом Лівий Берег незмінно програвав. Ба більше, "лелеки" жодного разу ще не забивали супернику бодай один гол.
Дебют очного протистояння був за підопічними Патріка ван Леувена, які переважали суперника у швидкості та креативності. Після фантастичного голу новачка криворіжців Яксона Ріваса здавалося, що Лівий Берег не уникне поразки. Однак тривала перерва, викликана повітряною тривогою, пішла на користь гостям.




ФК Кривбас



Ключовим моментом зустрічі стало вилучення бразильського захисника "червоно-білих" Тьяго Боржеса. Після цього ініціативою заволоділи гості, які зусиллями Венделла і Сіднея відновили паритет у рахунку. Наприкінці матчу "лелеки" були близькими до перемоги, але голкіпер Кривбасу Олександр Кемкін відбивав усе, що летіло в рамку воріт.
Лівий Берег покращив статистику особистих зустрічей із Кривбасом, хоча міг розраховувати на більше.

Відеоогляд матчу Кривбас – Лівий Берег







Кудрівка та Оболонь не виявили сильнішого
Ще один матч без забитих голів відбувся у Рівному, де зустрічалися Кудрівка та Оболонь. Попри нулі на табло поєдинок видався бойовим.




ФК Кудривка



Суперники потенційно можуть стати конкурентами в боротьбі за виживання, а тому на кону фактично стояло шість очок. "Пивовари" отримали чисельну перевагу після вилучення Думанюка, який жорстко атакував голкіпера Оболоні Федорівського. Втім, кияни не змогли скористатися чисельною перевагою та вирвати перемогу.
"Сіверяни" мають завдячувати своєму воротарю Антону Яшкову за здобуте очко. Для Оболоні нічия в Рівному стала другою в сезоні. "Пивовари" досі не забили жодного голу в трьох поєдинках.

Відеоогляд матчу Кудрівка – Оболонь







Перший гол Русина та третя розгромна перемога Карпат
Нестримні Карпати продовжують тішити вболівальників переможними результатами. Команда Франа Фернандеса демонструє яскраву атакувальну гру, яка не залишає байдужими любителів спорту номер один.
Черговою жертвою "левів" стала Буковина, яка з двох нічиїх стартувала в елітному дивізіоні. "Жовто-чорні" не знайшли, як протидіяти швидким гравцям "зелено-білих". Карпати відвантажили супернику три голи, один з яких забив Назарій Русин. Для вихованця львівського футболу цей м'яч став першим після повернення в Україну.


Назарій Русин


ФК Карпати



Також варто відзначити гру бразильця Фелліпе, який забив гол та віддав результативну передачу. Півзахисник безболісно замінив свого співвітчизника Бруніньйо, який влітку залишив львівську команду.
Карпати вперше в історії виступів в елітному дивізіоні здобули три поспіль перемоги на старті чемпіонату. Буковина зазнала першої поразки після повернення в еліту.

Відеоогляд матчу Карпати – Буковина







Кравчук став героєм першої перемоги ЛНЗ у сезоні
Матч у Черкасах привертав особливу увагу серед поєдинків 3-го туру. Головний тренер Чорноморця Роман Григорчук раніше працював у ЛНЗ, але не затримався в клубі. Натомість віцечемпіон України невдало розпочав сезон, не здобувши жодної перемоги.




ФК ЛНЗ



Тренер "фіолетових" Віталій Пономарьов зробив висновки з попередніх невдач, довіривши місце в основі Данилу Кравчуку. Український форвард став героєм поєдинку, забивши супернику ефектний гол та віддавши результативну передачу на Таллеса.
ЛНЗ забив перші голи в нинішньому чемпіонаті та здобув дебютну перемогу.

Відеоогляд матчу ЛНЗ – Чорноморець







Матч змарнованих можливостей для Харкова
Справжньою окрасою туру стала битва між Харковом та Шахтарем. "Золотисто-багряні" не приховують своїх чемпіонських амбіцій. А де ж, як не в матчі з чинним володарем титулу, гучно заявити про них?
Підопічні Младена Бартуловича пропустили гол вже на першій хвилині зустрічі після удару Невертона. Номінальні господарі не знітилися та створили достатньо загроз біля воріт Різника, щоб бодай вирвати нічию.




ФК Шахтар



На початку другого тайму м'яч побував у воротах "гірників", але арбітр зафіксував офсайд у нападника Харкова Ітодо. Наприкінці матчу підопічні Турана витримали фінальний штурм харків'ян та здобули третю поспіль перемогу.
Харків не заслуговував на поразку, але події на полі не завжди відповідають рахунку на табло.

Відеоогляд матчу Харків – Шахтар







Скандал туру
Після фінального свистка футболісти обох команд влаштували штовханину. Причиною стала словесна перепалка між Кауаном Еліасом та Раміком Гаджиєвим.
Сутичка продовжилася у підтрибунному приміщенні, де Еліас штовхнув радника президента Харкова Миколу Павлова. Після поєдинку скандальну поведінку гравця команди суперника прокоментував Младен Бартулович.
"Моя позиція така: коли приїжджає молодий бразилець в іншу країну, по-перше, має поважати старших та своїх суперників. Якщо він штовхає Миколу Петровича Павлова?" – заявив Бартулович.
Динамо реабілітувалося за виліт з єврокубків
Київське Динамо проводило матч проти Колоса на тлі болючого вильоту з єврокубків. Натомість ковалівці, які пропустили попередній тур через російську атаку на одеський стадіон, ще не здобули жодного очка в чемпіонаті.
Поєдинок виявився доволі конкурентним. Суперники обмінялися голами в середині першого тайму. На влучний удар Пономаренка гості одразу відповіли гарматним пострілом Демченка.


Матвій Пономаренко


ФК Динамо



Рятувати честь клубу в другому таймі вийшли ветерани "біло-синіх" – Ярмоленко та Буяльський. Ох, як же їх не вистачало в матчі з Карабахом! Саме після підключення 36-річного вінгера динамівці вийшли вперед. Завершив комбінацію Бражко, вдало пробивши Пахолюка. Наприкінці зустрічі півзахисник отримав друге попередження, залишивши команду в меншості. Проте Динамо зуміло втримати переможний рахунок.

Відеоогляд матчу Динамо – Колос







Сенсаційна поразка Полісся
Однією з головних подій 3-го туру стала зустріч Полісся та Зорі. Підопічні Руслана Ротаня швидко відкрили рахунок. На 16-й хвилині півзахисник "вовків" Федор забив дебютний гол в УПЛ.
Ситуація на полі кардинально змінилася в другому таймі. Спочатку Глущенко скористався неузгодженістю гравців Полісся в штрафному майданчику та відновив статус-кво. Цей м'яч психологічно надломив підопічних Руслана Ротаня.
Чергова помилка Георгія Бущана, який у простій ситуації віддав пас супернику, призвела до другого взяття воріт. Тренерський штаб Ротаня одразу ж провів потрійну заміну, сподіваючись врятувати гру.
Усі намагання житомирян зрівняти рахунок виявилися марними. Ба більше, у компенсований час вінгер Зорі Слесар міг забити третій м'яч, але цього разу Бущан не підвів.
Полісся вибуло з трійки лідерів чемпіонату, поступившись андердогу. Справжнє випробування чекає на команду Ротаня в наступному турі, коли "вовки" зустрінуться з Шахтарем.

Відеоогляд матчу Полісся – Зоря







Найкращі бомбардири
Після матчів 3-го туру не змінився лідер бомбардирського рейтингу. Список продовжує очолювати форвард Шахтаря Кауан Еліас, на рахунку якого три голи. У шести футболістів по два забиті м'ячі.
Привертає увагу, що серед семи футболістів із двома та більше голами одразу три представники Карпат.
1. Кауан Еліас (Шахтар) – 3 голи (3 матчі)
2. Матвій Пономаренко (Динамо) – 2 голи (2 матчі)
3. Фелліпе (Карпати) – 2 голи (3 матчі)
4. Ігор Краснопір (Полісся) – 2 голи (3 матчі)
5. Ян Костенко (Карпати) – 2 голи (3 матчі)
6. Владислав Бабогло (Карпати) – 2 голи (3 матчі)
7. Хоакін Сіфуентес (Епіцентр) – 2 голи (3 матчі)
Турнірна таблиця після 3 туру УПЛ
Сенсаційний результат у Житомирі призвів до змін в турнірній таблиці. Карпати та Шахтар набрали максимум очок і продовжують очолювати турнірну таблицю.
На третє місце несподівано піднялася Зоря, яка створила головну сенсацію. Київське Динамо також не втрачало очок, але має на один матч менше, а тому поки посідає четверте місце. Полісся опустилося на 5-ту сходинку, а ЛНЗ піднявся на 8-му.
На дні турнірної таблиці дві команди, які ще не заробили жодного очка у сезоні – Колос і Чорноморець.




Чемпіон



Що далі в чемпіонаті УПЛ?
Українська Прем'єр-ліга бере тижневу паузу через матчі 1/32 фіналу Кубка України. Першість поновиться 28 серпня поєдинком між Колосом та Оболонню.
Центральним матчем 4-го туру стане протистояння Шахтаря та Полісся. У межах ігрової програми Динамо на виїзді зустрінеться з Буковиною, Харків зіграє із Зорею, ЛНЗ протистоятиме Вересу, а Лівий Берег прийматиме Карпати.
Перейти на champion.com.ua
Новини.Live на we.ua
Українські роботодавці продовжують підвищувати заробітну плату на тлі кадрового дефіциту, продиктованого воєнним станом та загальною мобілізацією в країні. Більшість компаній переглядають оплату праці, щоб утримати кваліфікованих працівників.
Такі підсумки опитування "OLX Робота" та Європейської Бізнес Асоціації (EBA), передають Новини.LIVE.
Як змінились зарплати в Україні у 2026 році
В оприлюдненому дослідженні експерти порівняли оцінки роботодавців та працівників у питанні динаміки підвищення зробітної плати, а також ситуації з оплатою праці у різних куточках країни і сферах.
Зокрема, у "OLX Робота" пояснюють підвищення зарплат кадровою нестачею, адже роботодавці мусять конкурувати за кваліфікованих працівників, зокрема у дефіцитних професіях.
Там зауважили, що ринок праці харакетризується тим, що роботодавці змушені частіше переглядати рівень зарплат тим, кого особливо бракує: найшвидше суми зростають не для високооплачуваних професій, а для простих робітничих спеціальностей.
У яких регіонах найбільше зростають зарплати
Як свідчить дослідження, загальна картина середніх зарплат на ринку праці є підтвердженням тенденції до підвищення оплати праці, проте темпи різні по країні. Найочевидніше зростання зафіксували у таких регіонах:
у Кіровоградському — до 22,5 тис. грн (на 29%);
у Львівському — до 33,5 тис. грн (на 26%);
у Херсонському — до 18,5 тис. грн (на 23%);
у Дніпропетровському — до 24,4 тис. грн (на 22%);
у Вінницькому — до 26,5 тис. грн (на 22%).
Водночас, дуже повільна динаміка зростання середньої оплати праці у таких областях:
у Чернівецькій — на 7%; 
у Миколаївській — на 10%;  
у Донецькій — по 11%; 
у Хмельницькій — по 11%; 
у Полтавській — на 13%.
Кому зараз найактивніше підвищують зарплати 
Дослідження вказує на те, що розмір доходів залежить не тільки від регіонального фактору, а й від конкретних професій. Зокрема, на початку літа найвище зростання середньої зарплати було переважно серед робітничих спеціальностей. Тоді зафіксували такі медіанні суми за професіями:
штукатурів — 73 500 грн;
плиточників — 70 000 грн;
фасадників — 70 000 грн;
далекобійників — 65 000 грн;
мулярів — 65 000 грн;
рихтувальників — 60 000 грн;
будівельників — 50 000 грн.
За даними фахівців, за останній рік найбільше зарплата зросла у плиточників — на 47%. Окрім того, суттєво підскочив показник:
у підсобників ( 44%, до 32 500 грн);
у секретарів ( 38%, до 21 000 грн);
в HR-спеціалістів ( 37%, до 34 300 грн);
в агрономів ( 35%, до 35 000 грн).
Проте в частини професій зарплати знизилися. Така тенденція в оплаті праці спостерігається:
у комплектувальників — на -8%; 
у сторожів — на -5%;
у хатніх робітниць — на 4%;
у керівників відділів продажів — на 3%.
Незначне скорочення середньої зарплати спостерігається:
у косметологів — на -2,5%;
у фармацевтів — на -2%;
у системних адміністраторів — на -1%.
Скільки роботодавців підтримали тенденцію зростання зарплат
За даними дослідження, різниця між оцінками роботодавців і працівників вказує на те, що номінальне підвищення заробітної плати не завжди означає відчутне зростання доходу для працівників. За останній рік більшість роботодавців (72% компаній) так переглянули оплату праці:
25% компаній підвищили зарплати до 10%;
30% — на 11–20%;
17% — на понад 21%.
При цьому 23% — залишили колишній рівень оплати праці, а 5% — скоротили зарплати.
Водночас працівники назвали дещо інші дані:
22% опитаних заявили про підвищення зарплати до 10%;
12% — про зростання на 11–20%;
4% працівників — про збільшення доходу на понад 21%.
Більш ніж половина опитаних повідомили, що зростання зарплати не відчули, а 10% заявили про її скорочення.
Раніше Новини.LIVE розповідали, коли передбачена вихідна допомога на роботі. Йдеться про державну гарантію у вигляді грошової виплати для працівників. Її надають у день звільнення як матеріальну підтримку. У деяких випадках передбачається нарахування вихідної допомоги у сумі не меншій за середню місячну зарплату.  
Ще Новини.LIVE писали про те, як змінилась оплата праці у центральних органах судової гілки. За даними Міністерства фінансів, найбільші зарплати нараховує Верховний Суд. За останні шість місяців року судді стали отримувати на 140 000 грн більше, адже показник зріс до 446 720 грн. У загальному середня винагорода підвищилась на 29 850 грн (на 23,7%).  
Перейти на novyny.live
Український телекомунікаційний портал на we.ua
Китай наближається до запуску незвичайного енергетичного проєкту на Тибетському плато. У повіті Амдо, що входить до складу міста Нагчу в Сіцзанському автономному районі, завершили встановлення майже 16 тисяч дзеркал для сонячної електростанції потужністю 100 МВт.
Проєкт вирізняється не лише масштабом. Це найвисокогірніша у світі сонячна теплова електростанція з розплавленою сіллю. Її будують у надзвичайно складних умовах — на великій висоті, за низьких температур, сильних вітрів і в регіоні зі слабкою електромережею.
Майже 16 тисяч дзеркал на площі 800 тисяч квадратних метрів
На території сонячного поля площею близько 800 тисяч квадратних метрів уже встановили 15 927 геліостатів — спеціальних дзеркал, які протягом дня стежать за положенням Сонця та спрямовують його промені на центральну вежу.
Її висота становить 210 метрів. Саме тут сонячне випромінювання концентрується та перетворюється на тепло.
На відміну від звичайних фотоелектричних панелей, ця станція спочатку не виробляє електроенергію безпосередньо. Сонячне світло нагріває теплоносій, а отримане тепло використовується для подальшого виробництва пари та електроенергії.
Ключовою технологією стала система з розплавленою сіллю. Вона дає змогу накопичувати теплову енергію та використовувати її не лише в момент максимального сонячного випромінювання.
Чому будувати станцію довелося в таких умовах
Тибетське плато має величезний потенціал для сонячної енергетики. У цьому регіоні понад 2800 годин сонячного сяйва на рік, що створює сприятливі умови для роботи геліостатів.
Але одночасно висота та клімат перетворюють будівництво на серйозний інженерний виклик.
Низькі температури, сильні вітри та розріджене повітря впливають як на людей, так і на обладнання. Крім того, майбутній енергетичний об’єкт працюватиме в районі, де електромережа значно слабша, ніж у густонаселених регіонах Китаю.
Будівельникам довелося адаптувати технологічні процеси до високогір’я, змінювати організацію робіт і розробляти спеціальні методи монтажу. Особливу увагу приділили стабільності конструкцій, адже тисячі дзеркал повинні точно спрямовувати сонячне випромінювання на приймач навіть за сильного вітру.
Станцією керуватиме інтелектуальна система
Ще одна особливість проєкту — використання інтелектуальної системи керування.
Вона має допомагати контролювати роботу обладнання, підвищувати ефективність експлуатації та спрощувати технічне обслуговування. Для високогірної станції це особливо важливо: складні природні умови можуть ускладнювати доступ персоналу до обладнання та проведення ремонтних робіт.
Автоматизований контроль також має допомогти підтримувати стабільну роботу станції та ефективніше використовувати сонячне тепло.
255 мільйонів кіловат-годин електроенергії на рік
Очікується, що після введення в експлуатацію станція вироблятиме близько 255 млн кВт·год електроенергії щороку.
За розрахунками китайської сторони, це дозволить щорічно заощаджувати близько 60 тисяч тонн умовного вугілля та скорочувати викиди вуглекислого газу приблизно на 165 тисяч тонн.
Підключення станції до електромережі заплановане на жовтень 2026 року. Завершення монтажу геліостатів стало одним із ключових етапів перед запуском об’єкта.
Проєкт має значення не лише для енергетики
Сонячна електростанція стала для регіону не тільки великим інфраструктурним проєктом. Під час її реалізації місцевих фермерів і пастухів залучали до спеціалізованого навчання.
Очікується, що завдяки цьому місцеві жителі зможуть збільшити свої доходи приблизно на 118 млн юанів, або близько 17,5 млн доларів.
Таким чином, китайський проєкт поєднує одразу кілька завдань: виробництво чистої електроенергії, розвиток високогірної енергетичної інфраструктури та підтримку місцевої економіки.
Експеримент із енергетикою майбутнього
Нова станція показує, наскільки далеко може зайти сонячна теплова енергетика. Її головна особливість — не рекордна кількість дзеркал сама по собі, а поєднання великої потужності, накопичення тепла та роботи в одному з найскладніших для будівництва середовищ на планеті.
Якщо об’єкт успішно запрацює за запланованим графіком, він стане своєрідним випробувальним майданчиком для подібних високогірних енергетичних систем.
Для Китаю це ще один крок до розширення відновлюваної енергетики. А для світової енергетики — показовий приклад того, що навіть екстремальна висота, холод і слабка інфраструктура не обов’язково роблять масштабне виробництво сонячної енергії неможливим.
Перейти на portaltele.com.ua
АрміяInform на we.ua

Він ще не знав маршруту, не розумів, що саме потрібно брати із собою, і лише приблизно уявляв, якою буде його перша ніч на фронті.

За наступні три роки старший лейтенант із позивним «Таксист» пройшов шлях від першого виходу в окопи до командира підрозділу протитанкових ракетних комплексів 30-ї окремої механізованої бригади. Він виконував завдання на кулеметних, гранатометних і піхотних позиціях, командував окремим кулеметним підрозділом, тимчасово виконував обов’язки командира роти, пережив тривалі бойові виходи, важкі контузії та втрату побратимів.

У його історії є й епізод самовільного залишення частини. Після семи місяців на позиціях, трьох зруйнованих укриттів і двох місяців лікування він отримав наказ знову заходити на передову. Олександр пояснював, що фізично ще не відновився, однак, за його словами, його не почули.

Він поїхав додому. Через два з половиною місяці сам зібрав речі, одягнув форму, сів в автобус і повернувся до підрозділу.

— Я просто зібрався і приїхав. Що буде, те й буде, — згадує «Таксист».

Його особиста історія дозволяє побачити одразу кілька важливих процесів: як стрілецька війна поступово стала війною дронів, як бойовий досвід змінює підготовку новоприбулих, чому виснажені військовослужбовці можуть опинятися в СЗЧ і що допомагає їм повернутися.

Історик, будівельник і таксист

До війська Олександр устиг спробувати багато професій. Працював на будівництві, займався торгівлею, мав власну будівельну бригаду, таксував. Саме остання професія дала йому позивний.

— Комбат запитав, чим займався до служби. Кажу: свиней різав, будував, торгував, таксував. Так і став «Таксистом», — розповідає офіцер.

За освітою він історик та експерт із культурних цінностей для митної служби України. Досвід управління людьми здобув ще в цивільному житті, коли керував власною бригадою.

Раніше у війську не служив. Війна на сході України існувала поруч — серед його знайомих і родичів були учасники АТО, — але особисто його життя вона майже не змінювала.

У лютому 2022 року все стало інакше.

— У 2022 році війна мене вже безпосередньо торкнулася. Хлопців, які служили, забрали до армії, а мені сказали: «Ти нам зараз не потрібен». Потім знайомий із ТЦК запитав, чи піду вчитися. Я погодився.

Після п’яти місяців підготовки Олександр потрапив до 30 ОМБр.

Він мав офіцерське звання, і спочатку припускав, що працюватиме переважно з документами. Проте ще під час навчання зрозумів, що опиниться в піхоті.

— Казали: командир — це штаб, папери. Але я бачив, як БТРи їздять, БМП штурмують, як зачищають позиції. Уже знав, що папірці не робитиму. Потраплю в піхоту й піду вперед.

«Увечері сів у пікап і поїхав»

8 березня 2023 року «Таксист» прибув до села Рай-Олександрівка, яке нині перебуває під російською окупацією.

Того ж дня йому запропонували йти на позицію.

— Хлопці питають: «Ідеш?» Я кажу: «Куди?» — «Наперед». Кажу: «Ну так, треба. А що брати?» Вони відповіли, що все розкажуть. Увечері сів у пікап і поїхав. Це був мій перший захід.

Під час першого виходу він майже не боявся — ще не розумів, чого чекати. Перед наступним страх уже з’явився, тому що з’явився досвід. На позиції Олександр уперше побачив загиблих російських військових, яких довелося ховати. Згодом став до кулемета.

— Була відкрита ділянка, на яку я постійно дивився. Біля мене лежала рація. Вони (ворог. — Ред.) забігали й вибігали, а моє завдання було не пропустити їх. Коли кулемет сіє, не кожен побіжить.

Він працював на піхотних, гранатометних і кулеметних позиціях. Командував окремим кулеметним підрозділом, який використовував великокаліберні ДШК, Browning та інші системи.

Війну 2023 року «Таксист» називає більш безпосередньою.

— Тоді була стрілецька війна. Нашими очима були ми самі. Ти сам бачив і чув противника. Дрони переважно дивилися за технікою або великими переміщеннями.

«Зараз ми нічого не бачимо — за нас бачать дрони»

Між війною 2023-го і війною 2026 року, за словами Олександра, утворилася принципова різниця. Піхотинець дедалі рідше самостійно спостерігає за полем бою. Інформацію про рух противника передають оператори безпілотників. Дрони знаходять групи, супроводжують їх, коригують вогонь або самі завдають ударів.

— Нині піхота закопалася і сидить. Ми нічого не бачимо — за нас бачать дрони. Якщо вони помітили, що до нас хтось іде, тоді вже дають команду працювати.

Це не означає, що роль піхоти зникла. Саме вона фізично утримує позиції й має зупинити противника, якщо він подолає дистанційні засоби ураження.

— Раніше я воював безпосередньо. А тепер як піхотинець просто сидиш, щоб ворог не пройшов. Але якщо він дійде до контакту, старі навички все одно потрібні. Стріляти й діяти доведеться тобі.

Тому в підрозділі продовжують проводити заняття на полігонах, відпрацьовувати стрільбу, пересування та взаємодію. Особливу увагу приділяють новоприбулим військовослужбовцям.

Їм показують, як у конкретному батальйоні організований зв’язок, як комплектують аптечки, як пересуваються до позицій, як пристрілюють особисту зброю і як поводяться під постійним спостереженням з повітря.

— Важливо, що їх навчають бойові люди. Не просто інструктор, якого самого десь навчили, але який на позиції не був. У нас офіцери й управління батальйону самі бігають, показують і діляться тим, що пережили.

Якість базової підготовки, за його спостереженнями, залишається нерівномірною. Одні військові прибувають із добрими практичними навичками. Інші розповідають, що в навчальному центрі переважно виконували фізичні вправи, але мало працювали зі зброєю та реальними бойовими сценаріями.

— Вони самі розуміють, куди приїхали. Кажуть: «Покажіть нам, як воно насправді». Щоб не вчитися вже на позиції.

Дрон, який сідає просто над бійницею

Одним із головних технологічних переломів «Таксист» називає 2024 рік.

Раніше безпілотник передусім знаходив позицію або коригував артилерію. Згодом російські підрозділи почали застосовувати апарати, здатні точно зависати або сідати над визначеною слабкою точкою укриття й скидати боєприпас безпосередньо в неї.

— Один дрон прилетів, розкрив позицію. Потім вони вже сідали саме там, де треба, і починали розбирати. На мою кулеметну бійницю сідає — вибух, і бійниці немає. Я вже сліпий, не можу нормально працювати, а вони можуть рухатися.

Це змусило піхоту змінити підхід до фортифікацій. Перекриття робили багатошаровими, насипали більше землі, зменшували розміри бійниць. Окремі укриття заглиблювали майже до шести метрів.

— Ми заглиблювалися, заглиблювалися і ще раз заглиблювалися. Розуміли: це вже не артилерія, яка може лягти трохи вбік. Дрон прилітає точно в конкретне місце.

24 вересня 2024 року російські війська провели на їхній ділянці великий штурм. Частина груп рухалася трасою на мотоциклах, відволікаючи увагу, а штурмовики одночасно атакували з кількох напрямків. На ділянці, яку обороняв Олександр, діяли близько 40 росіян.

— Вони бігли, як колись «вагнерівці»: падають одні — наступні все одно пруть. Те, що ми залишили маленькі бійниці, тоді нас урятувало. Ми могли вести вогонь і водночас не відкривати позицію повністю.

Від розосереджених обстрілів до знищення однієї позиції

Загальну логіку російської тактики офіцер вважає сталою: охопити позицію, відрізати логістику, виснажити особовий склад і лише після цього витіснити його. Проте спосіб концентрації засобів ураження змінився.

— Раніше вони могли одночасно обстрілювати кілька посадок. Зараз беруть одну позицію і працюють по ній, доки не зітруть. Туди летять усі дрони, працює ствольна артилерія. По інших ділянках можуть трохи накидати, щоб відволікати.

На одній з останніх позицій, яку військові називали «Рейхом», росіяни застосували близько 30 ударних дронів проти одного бліндажа.

— Тридцять дронів по одному укриттю. Я був настільки контужений, що кров пішла з очей і вух. Наступного дня довелося відходити. Сів туман — це нас урятувало.

Протягом одного тривалого періоду він перебував на позиціях близько семи місяців. Спершу росіяни зруйнували одне укриття. Підрозділ перемістився на інше — його також розбили. Те саме сталося і з третьою позицією. Після останнього ураження Олександр був важко контужений та дістав травму хребта. Погіршилися слух і зір, почав стрибати тиск.

— Одну позицію розбили, другу, третю. На третій уже дуже сильно. Я вийшов під час евакуації й потрапив до госпіталю.

«Два місяці лікувався, але здоров’я не повернулося»

Лікування тривало близько двох місяців. Після госпіталю Олександр повернувся до району зосередження підрозділу. За його словами, через нестачу людей йому повідомили, що потрібно знову заходити на позицію.

— Я пояснював, що ще не можу. Погано чув, зір погіршився, тиск стрибав, голова боліла, не міг спати. Два місяці лікувався, але воно мені майже нічого не дало.

Виник конфлікт. Олександр називає його взаємним нерозумінням: командування бачило потребу закрити позицію, а він відчував, що фізично не здатний виконати завдання.

— Мене не почули. Я теж їх не зрозумів, вони не зрозуміли мене. Зібрався і поїхав.

Так почався його епізод СЗЧ.

У своїй розповіді офіцер не намагається романтизувати цей вчинок або повністю перекладати відповідальність на командирів. Він визнає власне рішення, але наголошує на стані, у якому його ухвалював.

Історія «Таксиста» демонструє одну з проблем публічної розмови про СЗЧ: за однаковим юридичним формулюванням можуть стояти зовсім різні обставини.

Хтось залишає службу, не пробувши на фронті жодного дня. Інша людина може роками виконувати бойові завдання, пережити кілька контузій, місяцями не виходити з позицій і зірватися після чергового наказу, який уже не здатна виконати фізично чи психологічно.

Це не скасовує відповідальності військовослужбовця. Але без розуміння причин складно ані запобігати таким випадкам, ані повертати людей до служби.

Два з половиною місяці вдома — але постійно на зв’язку

Удома Олександр пробув близько двох із половиною місяців. Водночас він не припинив спілкуватися зі своїм особовим складом.

— Я постійно був із хлопцями на зв’язку. Питав, що там відбувається, переживав за них. Вони залишалися там ще на три-чотири місяці довше. Дехто був на позиціях майже рік.

Поступово він зрозумів, що все одно повернеться.

— Не можу правильно пояснити. Ти вже живеш із цим. Постійно думаєш, як там хлопці.

Олександр зателефонував другові з іншого батальйону й запитав, чи зможе той забрати його до себе. Хотів повернутися до війська, але не в ту саму конфліктну ситуацію.

Друг погодився. Тоді «Таксист» зібрав усе військове майно, яке залишалося в нього вдома: бронежилети, каски, спорядження. Склав рюкзак і вирушив назад.

— Машину залишив удома. Одягнув форму, сів на автобус і приїхав. Ніхто мене не затримував.

«Так само повернувся, як і поїхав»

Спеціальною програмою спрощеного повернення Олександр, за його словами, не користувався. Повернувся він до того самого місця, звідки поїхав. Спочатку хотів перейти в інший батальйон, але командування його не відпустило.

— Сказали: «Ми розуміємо, що всі роблять помилки. Ти сам повернувся — залишайся тут».

З огляду на стан здоров’я та обставини повернення, Олександр отримав тилову посаду командира підрозділу протитанкових ракетних комплексів. Його підлеглі переважно виконують завдання як піхота, а він контролює їхню роботу, веде документацію, займається забезпеченням і приймає нове озброєння. Крім того, його залучають до підготовки новоприбулих.

— Як бойовий офіцер ділюся досвідом. Навчаю людей, проводжу адаптацію. Показую те, що їм реально знадобиться.

Після повернення до нього приїжджали представники поліції, а документи передало Державне бюро розслідувань. За словами військовослужбовця, на момент інтерв’ю справа перебувала на етапі закриття, а судове засідання мало відбутися онлайн.

Олександр пояснює, що повернувся добровільно та вперше, тому очікує завершення провадження без кримінальної відповідальності. Це його виклад поточного стану справ; остаточне процесуальне рішення має ухвалити суд.

Що він сказав би військовим, які зараз перебувають у СЗЧ

«Таксист» каже, що не засуджує військовослужбовців, які опинилися в СЗЧ, адже причини можуть бути різними.

— З різних причин — ми не засуджуємо.

Водночас він вважає, що повертатися варто, особливо людям, які вже мають бойовий досвід.

— Думаю, варто повертатися. Треба ділитися своїм досвідом і показувати, що ми реально чогось варті. Ми тут були стільки часу — і просто потім усе так кинути якось не хочеться.

На власному прикладі Олександр переконався, що добровільне повернення не обов’язково означає негайне направлення на передову. Після повернення йому дали тилову посаду, а також залучили до навчання новоприбулих.

— Якщо вони повернуться, їх одразу на позиції не відправлять. Подивляться: може, когось поставлять на тилову посаду. Хтось може керувати, щось ремонтувати. Зараз багато роботи з дронами. Я повернувся — усе добре, ставлення нормальне. Зараз трохи розвиваюся вже в іншому напрямі.

Його випадок показує, що повернення може бути не лише актом дисципліни, а й способом зберегти для війська накопичений досвід. Піхотинець, який роками прожив під дронами, артилерією та штурмами, здатен навчити новобранця того, чого немає в підручнику.

«Салют» — людина, яка навчила його воювати

Серед тих, хто найбільше вплинув на Олександра, він називає побратима з позивним «Салют». Разом вони проходили перші бойові виходи. «Салют» навчав його облаштовувати позиції, пересуватися, реагувати на обстріли й виживати в піхоті.

24 вересня 2024 року він загинув під час великого російського штурму. Олександр мав зайти на позицію днем раніше, але через обставини прибув пізніше. Коли дістався до підрозділу, йому довелося виносити тіло друга.

— Він мене всього навчив. Перші заходи всі були з ним.

Багатьох військовослужбовців із тієї групи вже немає. Інші стали головними сержантами, командирами бойових машин, офіцерами управління або перейшли до безпілотних систем.

— Ті, хто залишився, зараз уже тримають власні підрозділи. Але всі ми починали разом у тих окопах.

Тил, якого більше немає

На запитання, яку зміну у війні цивільне суспільство ще не встигло повністю усвідомити, «Таксист» відповідає одразу:

— Дальність дронів.

Раніше люди в тилових районах могли чути віддалені вибухи й сприймати війну як щось, що відбувається далеко. Тепер безпілотники можуть долати десятки кілометрів, а окремі системи — значно більше.

— Раніше люди думали: там воюють — нехай воюють. А зараз один дрон прилітає за 50 чи 100 кілометрів і вибухає там, де його ніхто не чекав. Це головна зміна. Тил уже не такий, як раніше.

Для піхоти наступний етап війни вимагатиме ще більшої фізичної витривалості, дисципліни та знання правил протидії безпілотникам.

— Якби я зараз ішов у піхоту, я б бігав і тренувався. Треба слухати все, що говорять бойові люди. Особливо про дрони. Якщо не готовий фізично й не слухаєш, можеш не пережити першого дня.

Піхотинець іде на позицію не лише в бронежилеті й зі зброєю. Він несе воду, боєкомплект, спорядження та інші вантажі. Висадка може відбуватися за два, а іноді й за п’ять кілометрів від укриття.

Страх, за словами офіцера, відчувають усі. Завдання підготовки — не переконати людину, що вона не боятиметься, а навчити її діяти, коли страшно.

«Покажіть, як воно було насправді»

Як історик за освітою, Олександр часто повертається до теми пам’яті. Він хотів би, щоб історію 30-ї бригади писали не лише через назви операцій, офіційні зведення та відео успішних уражень.

Передусім — через досвід піхоти.

Через людей, які копали землю, зміцнювали перекриття, несли воду та боєкомплект, витягували поранених, переживали десятки ударів по одному бліндажу й залишалися на позиціях, щоб не пропустити противника.

— Хотілося б, щоб написали більше про тих, хто там. Не показували, що все красиво. Так не буває. Треба показати, як воно робилося насправді. Як кожен намагався закріпитися, вижити й врятувати інших. Щоб побачили реальність — і тих, хто загинув, і тих, хто досі там.

Його власна історія теж не вкладається в простий героїчний сюжет.

У ній є сміливість і виснаження. Командування людьми й момент, коли він сам уже не міг виконувати наказ. СЗЧ і добровільне повернення. Війна 2023 року, яку він бачив через кулеметну бійницю, і війна 2026-го, яку замість піхотинця дедалі частіше бачить камера дрона.

А ще — усвідомлення, що людина, яка одного разу пішла, не обов’язково втрачена для війська назавжди.

Іноді їй потрібні лікування, пауза, інша посада і можливість повернутися не лише як порушнику дисципліни, а як носію досвіду, за який уже заплачено роками життя на фронті.

Фото з особистого архіву Олександра («Таксиста»)

 на we.ua
Telegraf на we.ua
Цього року професійне свято випадає на 9 серпня
Перейти на news.telegraf.com.ua

Приєднуйтесь до Платформи

Захисний код

Натискаючи на кнопку "Зареєструватись", Ви погоджуєтесь з Публічною офертою та нашим Баченням правил

Повернутись до авторизації

Неділя 6 Вересня
16°

Помірний дощ

13° — 17°

100 %

1013 мм

7.6 м/с

  • 07:00

    14°
  • 10:00

    14°
  • 13:00

    17°
  • 16:00

    13°
  • 19:00

    14°
Останні коментарі

Що не так з цим дописом?