Дуже-дуже зрідка мене можна побачити без прикрас. Розкажу про те, як я знаходжу в них користь для себе:

1. Нагадування. Я пишу багато текстів, ви знаєте. У мене не завжди буває робочий настрій. Інколи я прокидаюсь геть без нього. Тоді я зранку вдягаю кільце з обіцянкою самій собі до вечера написати стільки-то символів. Увесь день я відчуваю вагу прикраси на пальці, постійно бачу каблучку, коли пишу і тримаю руки на клавіатурі. Це — моє нагадування.

2. Мотивація. Буває, я вибираю прикрасу в магазині, додаю в список бажань, й обіцяю собі її купити, коли… Коли здам звіт, допишу книжку тощо. Виконую. Купую. Потім ношу зі згадкою про якесь своє досягнення.

3. Відпочинок. Коли роботи багато, то складно знайти час на відпочинок. Якщо на мені є прикраса, то я можу просто перевести на неї погляд. Помилуватися переливами світла в камінчиках. Ось уже й думки стали легшими, і настрій покращився, можливо, навіть з’явилася якась нова ідея. Прикраси — це як маленька відпустка.

Приблизно 80 % моїх прикрас — це прикраси українського виробництва. Бо вони гарні іі — це важливо — їх можна відремонтувати, якщо щось (а два закордонних кільця довелося здати на переплавку після того, як із них випали камінчики). Ще мені подобається підтримувати українців, які роблять щось круте.

Ніжно люблю Ювелірний дім Орінго й часто ношу.

Я знаю, що прикраси — це не товар першої необхідності. Я знаю, що зараз такі часи, коли часто не до них… Але. Але я хочу, щоб Україну знали як країну, яка вміє робити красиві речі. Я хочу, щоб ми пишалися нашими ювелірами. Я хочу, щоб у нас у всіх була можливість купити собі все необхідне й ще трохи балощів.

Тож якщо все одно купуєте, то купуйте українське. Якщо шукаєте подарунок, даруйте українське. Якщо можете порадити комусь з іноземців, радьте українське.

Це допис на правах любові.