Знаєте, у нас є чи принаймні була дуже дивна традиція: брати дітей із собою на похорон і заохочувати їх цілувати покійника у чоло. Можна зрозуміти, коли померлий - хтось із близьких родичів, але якщо це людина, яку ти бачиш перший - і останній раз, - то дивно. Мені траплялися відосікі, де з цієї традиції прикалуються, і думаю, вам теж такі траплялися. Загалом, я проти такої традиції. Як на мене, це одна з тих, які вже час лишити у минулому. Крім того, кажуть, що взагалі так робити не варто, бо у сучасних умовах тіло може бути оброблене важкими хімікатами.

Мене у дитинстві цілувати нікого не заохочували, але я досі дуже чітко і в деталях пам’ятаю похорони, на які мене брали. Майже за кожним можу сказати приблизний рік, з ким я була, у що я була вдягнена, яка була погода тощо.

У Нідерландах взагалі багато традицій, пов’язаних з похороном, які теж по-своєму можуть здатися дивними. Зокрема - дітям дозволяють пострибати у викопаній могилі. Наскільки я зрозуміла, це про прийняття смерті і вміння її не надто боятися.

Я думаю, що ці традиції здаються дивними, бо ми втратили - загубили - їхній сенс.

Так вийшло, що доля мене занесла у вивченні культури Африки. Це заняття для сильних духом, але зараз не про це.

Виявляється, у них з давніх-давен була така сама традиція - дітей у обов\'язковому порядку спускали у могилу, у порожню яму. Вони її дивились, потім підіймали назад.

Ви будете подивовані, але це календар.

Дитяча пам\'ять використовувалась як календар. За умов відсутності писемності. Нагадаю, що і наші пра- у своїй більшості не вміли читати і писати. І вміли обходитися так.
У дітей у пам’яті викарбовувалось, чию могилу і у якому віці вони бачили. Потім за необхідності можна було вирахувати і відновити дати життя, смерті і інших важливих подій. Працювало дуже надійно.

Якщо у вас колись був травматичний дитячий досвід, подивіться на нього тепер новими очима. І не ображайтесь на своїх старших.