Фільмоскоп. Я навіть не знаю, чи траплялося вам це слово. Магія мого дитинства.

Треба було чекати вечора, коли стемніє — і це очікування завжди здавалося таким довгим! Потім нарешті із шафи витягали біле простирадло й вішали його на стіну. Мені навіть здається, що спеціально для цього в ній колись забили маленькі цвяшки. Полотно передбачувано провисало посередині, але дорослі старалися розправити й розрівняти його.

Фільмоскоп — таку сріблясту коробочку, пращура сучасних проєкторів — ставили навпроти стіни. Вмикали в розетку — і він починав світити жовтим, теплим світлом, а в його потоці було видно, як танцюють пилинки. Безліч пилинок. Ніколи не віриться, що їх так багато у повітрі навколо, поки не побачиш на власні очі! У пристрій заправляли плівку — і на простирадлі з’являлося диво!

Діафільм — це щось середнє між книжкою з малюнками й мультиком. Плівка з кадрами, які треба було промотувати вручну. На кожному з них — велике зображення і текст. Інколи поперемінно, на сусідніх кадрах. Текст потрібно було читати вголос — і спочатку це робили дорослі, а потім поступово навчилася і я.

Пам’ятаю, що тато дуже любив італійську казку про Джипоню, а на мене сильне враження справила історія про те, як до хворої дівчинки привели в квартиру слона. Бо вона дуже хотіла його побачити. Слон на простирадлі був величезним. Більшим, ніж міг бути на малюнках у книжках або на екрані нашого лампового телевізора. Але все одно набагато меншим за справжнього.

Чомусь ті перегляди по двадцятому колу одних і тих самих діафільмів установлювали вдома лад і спокій. Ми всі збиралися навколо променя світла й роздивлялися малюнки та букви — і це особливе відчуття сімейності, дружності, спільності… Ані кіно, ані мультики, ані книжки, ані настільні ігри такого ефекту не давали.

Фільмоскоп — це розвага зимова, коли темніє рано й коли вечорами не так легко придумати, чим зайняти дитину. Втім, я згадала про неї зараз, улітку, якраз через слона. Бо готуюся розповідати кенійцям про написання дитячих книжок і намагаюся максимально адаптувати письменницькі концепти до африканської культури й природи. Ось і згадала того дореволюційного слона зі свого дитинства. Тоді у мене був лише такий. Втім, використовувати його для прикладів не буду. Для прикладів у мене переважно африканські казки й діснеївські мультики. І ще мій досвід.

Діафільми вже в минулому. Замість них тепер величезні телевізори на рідких кристалах, кінотеатри, планшети, мобільні застосунки — і чого тільки немає. Немає, можливо, тієї атмосфери й спільності, яку дарував розжарений фільмоскоп і пилинки, що танцювали в потоці фотонів на своєму шляху до білого простирадла.

Коли я була маленькою, то жила в Криму, і, наскільки я можу пригадати, наявні у нас діафільми були лише російською мовою. Я навіть не знаю, чи існували вони українською в принципі? Які вони були? Чи яскраві? Чи цікаві? Чи дивилися їх ви? Чи любили їх?

Розкажіть, будь ласка, у коментарях.