У киці Мусі дуже сумні очі. Ціла безодня суму. Вона стала такою після того, як на її очах вбили її дитятко. Інколи думаю, що гіршої істоти за людину не існує… Хоча… Хіба ж то людина зробила?
Киця Муся вже не матиме кошенят. Її забрала волонтерка, стерилізувала та підлікувала. Проте рану на душі загоїти значно важче. Мусі потрібно багато уваги, ніжності й терпіння. Волонтерка б і рада, але в неї ще 20–30 котячих душ під опікою, і якщо кожному приділити хоча б 20 хвилин, то от вже й день добігає кінця.
Муся пухнаста і біла, як хмаринка. Тільки хвостик у неї сірий —
ніби від іншої киці. Вона вміє бути і сама, і поруч із тими, кому довіряє. Муся доросла (їй приблизно 7 років), спокійна та чемна. Мабуть, саме через нервове напруження та складне життя у неї розвинулася харчова алергія. Через це їй поки що доводиться сидіти у клітці.
Чому так?
(далі у коментарях)