День №0

Я бігаю по львівській квартирі, пакую валізу. Звичайно, нічого не вміщається. Радію, що книжки поїхали окремо раніше і успішно дісталися пункту призначення. Весь час перевіряю сайт Укрзалізниці і переживаю за наш поїзд. Такий самий, що їхав на добу раніше, запізнився через тривоги на вісім годин. Вісім годин — це багато. Це інша логістика.

Пакування валізи ускладнюється ще й тим, що треба продумати багато речей. Наприклад, у чому вискакувати в поле. Або в чому бути в поїзді, якщо там буде спекотно. Або в чому, якщо буде холодно. У чому проводити презентацію і йти до дітей у школі. Якою погодою зустріне Будапешт? І навіщо ж так влаштовано, що ночі значно холодніші за дні?...

Видаю настанови котикам бути дуже-дуже чемними і слухати котоняню. Запевняю їх, що через чотири дні повернуся. На пальцях показую їм, скільки це — чотири.

(далі у коментарях)