Search trend "26 серпня"

Український співак Віктор Павлік звернувся до покійного сина Павла в його день народження. Хлопцеві могло б виповнитися 26 років, але його життя обірвала важка боротьба з онкологією. У своєму Іnstаgrаm артист опублікував спільне фото й зазначив, що попри роки біль не вщухає. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У реанімації помер письменник-шістдесятник Валерій Шевчук "Сину, сьогодні твій день. Я не можу обійняти тебе, але говорю тобі подумки все, що не встиг. Я дуже тебе люблю. І дуже сумую. Живу з болем, але й з безмежною любов'ю до тебе. Тобі було б 26&hеllір; А мені 5 років як бракує тебе щодня. Біль не минає. Любов теж. Ти - частина мене. І будеш завжди", - написав виконавець. Павло боровся з саркомою. Рак хребців йому діагностували в жовтні 2018 року. Хлопець пройшов 18 курсів хіміотерапії та курс променевої терапії за два роки постійного лікування. Його стан погіршився навесні 2020. У червні того ж року хлопець повідомив, що призупиняє лікування. Зробив це для того, щоб відновитися після медикаментів. Однак 7 серпня його мати повідомила про смерть.

Еспресо розповість про життя та смерть Вікторії Рощиної на основі розслідувань групи журналістів іStоrіеs, Української правди, Слідства Інфо та багатьох інших медіа разом з організацією "Репортери без кордонів" та журналістським проєктом Fоrbіddеn Stоrіеs. Приклад Вікторії – це не лише про історію однієї журналістки, яка віддала життя за правду та свої принципи, а й про тисячі українців, які досі в полоні, чиї долі залишаються в тіні війни.  Життя та журналістська діяльність Вікторія Рощина народилася 6 жовтня 1996 року в Запоріжжі. З дитинства мала інтерес до розповідання історій. Ще у підлітковому віці дівчина розпочала свою журналістську кар’єру, висвітлюючи судові рішення та кримінальні справи. Її рідне місто стало відправною точкою для професійного розвитку, а сім’я завжди була важливою частиною особистого життя.Рощина обрала саме журналістику як спосіб розповідати історії, які мають значення. Її колеги згадують, що вона завжди бралася за найскладніші теми, не боялася ризикувати. Наталія Гуменюк, співзасновниця "Громадського телебачення", зазначала, що Вікторія мала "незвичайне відчуття несправедливості" і її неможливо було зупинити, коли вона працювала над матеріалом. Вікторія Рощина встигла попрацювати з багатьма провідними українськими медіа, зокрема "Громадське", "Українська правда", "Радіо Свобода", "UА: Перший", "Цензор.нет". Її репортажі часто стосувалися життя на окупованих територіях, де вона намагалася передати голоси людей, які опинилися під російським контролем. Вона вважала своїм обов’язком розповідати правду про війну, навіть якщо це означало ризик для власного життя.Рощина багато працювала над темами, пов’язаними з українськими полоненими. Зокрема, вона знімала документальний фільм про українських моряків, утримуваних у Росії, і висвітлювала справу Віталія Марківа, якого затримали в Італії. Її роботи відзначали експерти справи, що принесло їй у 2022 році нагороду Міжнародного жіночого медіафонду за мужність у журналістиці.Перший полон журналістки Вікторія Рощина, Фото: hrоmаdskеПісля початку повномасштабного російського вторгнення Вікторія зосередилася на висвітленні подій на сході та півдні України. Вона сама обрала фріланс, щоб мати свободу працювати на окупованих територіях, куди редакції рідко відправляли журналістів через загрозу їхньої безпеки. Це рішення дозволяло їй бути ближчою до подій, але значно підвищувало ризики, які могли коштувати життя. За даними розслідувачів Української правди, під час повномасштабного вторгнення Вікторія Рощина здійснила щонайменше чотири поїздки на окуповані території.Ще на початку березня 2022 року російські військові затримали її у Василівці, але вона втекла, переховуючись у підвалі. Тоді ж її авто обстріляли ворожі танки, вона з водієм врятувалися, але втратили свою техніку. Це не зупинило Вікторію і вона продовжувала працювати в небезпечній зоні.Перший досвід полону журналістка пережила, коли її затримали в тимчасово окупованому Бердянську. Вона прямувала до Маріуполя, щоб задокументувати облогу міста. 15 березня представники ФСБ та російських збройних сил звинуватили Вікторію в шпигунстві. Протягом 11 днів її утримували в нелюдських умовах. Вікторія розповідала, що відмовилася від їжі, яку пропонували окупанти, і виживала на власних запасах із Запоріжжя, а згодом – лише на солодкому чаї. Сили покидали її, але вона зберігала стійкість.Під тиском ФСБ Рощину змусили записати відео, в якому вона заявляла, що не має претензій до російської сторони і що її "врятували". Це відео поширили проросійські ЗМІ, але Вікторія після звільнення опублікувала статтю для "Громадського" під назвою "Тиждень у полоні окупантів. Як я вибралася з рук ФСБ, "кадирівців" і дагестанців", де детально описала свій досвід. Попри полон, вона не полишила своїх спроб і продовжувала працювати над важкими темами життя під окупацією, вважаючи це своєю місією, щоб розповідати світові правду. Тому всього через тиждень після звільнення вона сказала колегам, що знову туди потрапить. Вона створювала репортажі про окупований Енергодар, проведення псевдореферендуму на Запоріжжі та викрадення людей. Як відзначила головна редакторка Української правди Севгіль Мусаєва, Рощина могла на кілька тижнів зникати, а потім з’являлися її статті, які показували справжнє лице життя під окупацією. В одній зі своїх останніх статтей, опублікованих в Українській правді, Рощина писала про двох підлітків, убитих у Бердянську. Зникнення, другий полон і смерть Рощиної  Та у кінці липня 2023 року Вікторія Рощина зникла під час чергової поїздки на окуповані території. 24 липня вона вирушила з Києва до Польщі, минула Литву і через Латвію потрапила в Росію під своїм ім’ям. Звідки рушила до тимчасово окупованих українських територій, рухаючись до Мелітополя. У Мелітополі Вікторія опинилася 26 липня. Востаннє на зв'язок із редакторами Української правди вона виходила 28 липня, не повідомивши, де саме перебуває.За словами батька Вікторії, Володимира Рощина, дочка перестала виходити на зв'язок 3 серпня. Вона зупинилась в Енергодарі, знайшла там квартиру і мала в ній якийсь час жити. Завдяки словам свідка стало відомо, що перед тим, як її затримали, над нею пролетів дрон. Після цього під'їхала машина і затримала Вікторію. Протягом року рідні, адвокати, численні журналісти та правозахисники намагалися з’ясувати її долю, та не могли. Бо вона стала іnсоmmunісаdо – термін, який позначають в'язнів, що не мають зв'язку із зовнішнім світом. Вікторія була однією з багатьох полонених, яких під час війни називають "привидами" через невідомість їхньої долі.Лише в квітні 2024 року Росія офіційно визнала, що утримує Рощину в полоні. Однак до Вікторії не пускали ані адвокатів, ані представників міжнародних організацій, як-от Червоний хрест. Розслідування, проведене міжнародним проєктом Vіktоrііа Рrоjесt виявило жахливі деталі утримання Вікторії. Після затримання в Енергодарі її перевезли до Мелітополя в неофіційну тюрму-катівню, де почалися катування журналістки. На її тілі залишилися ножові поранення, сліди від ударів електрострумом і зламане ребро. Її годували гнилою їжею, що призвело до критичного виснаження. До грудня 2023 року вона була в Мелітополі, але згодом потрапила в слідчий ізолятор №2 у Таганрозі Ростовської області РФ, який називають "пеклом на землі" ті, хто його пережив. Відомо, що в Таганрозькій тюрмі росіяни застосовують десятки видів катувань проти українців: від побиття одразу після прибуття до моріння голодом і психологічним тиском. Як відзначає розслідування іStоrіеs, Вікторія розповіла співкамерниці, що один із військовослужбовців, який перевозив її з Мелітополя до Таганрога, запропонував їй якусь угоду, від якої вона відмовилася, бо "завжди дотримувалася своїх життєвих принципів".  Також співкамерниця Рощиної розповіла, що в Таганрозі вона була у критичному стані: висока температура, біль у животі, відсутність місячних. Попри це, Рощина залишалася мужньою, відкрито звинувачуючи охоронців в окупації та відмовляючись співпрацювати. Вона швидко худла, ховала і викидала їжу. Зрештою, не маючи сил стояти, важачи близько 30 кг, влітку 2024 року її госпіталізували на ношах. У лікарні Вікторію охороняли шестеро озброєних чоловіків, але невідомо, чи отримала вона належне лікування. Після цього її перевели в окрему камеру. Тоді Вікторії навіть надали можливість по телефону поговорити з батьком і вона сказала про те, що її обміняють. Як йдеться в документальному фільмі розслідуванні "Останнє завдання Віки", російська сторона обіцяла, що Вікторію Рощину мали от-от відпустити під час обмінів полоненими між Україною та Росією. Тобто вона перебувала у списках на обмін полоненими та мала бути звільнена. Спершу повідомлялося, що це буде у вересні, а згодом – у жовтні. Однак цього так і не сталося.  10 жовтня 2024 року Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими повідомив про смерть 27-річної української журналістки Вікторії Рощиної. Її батько отримав листа від Міністерства оборони Росії датованим 2 жовтня, де було сказано без ніяких деталей, що його дочка померла 19 вересня. Згодом росіяни повідомили, що Вікторія нібито померла через "сумарне ураження артерій серця" під час етапування з Таганрога до Москви. Та вершиною цинізму з боку окупантів була відповідь Уповноваженого з прав людини Росії Тетяни Москалькової, яка у лютому (коли Рощина давно вже була мертва) офіційно повідомила, що питання встановлення місцеперебування журналістки "не ігнорується".Тож після тривалих зусиль з боку української сторони, тіло Вікторії Рощиної було повернуто в Україну у лютому 2025 року разом з тілами ще 756 військовослужбовців. Та воно прибуло під виглядом "невстановленої особи". Лише коли патологоанатоми відкрили мішок, у ньому було тіло жінки "у стані глибокого замерзання з ознаками кахексії" (крайнього виснаження). На її гомілці була бирка – "7390 Рощина В.В.", відзначають в іStоrіеs. За даними Vіktоrііа Рrоjесt, начальник Департаменту війни Офісу генпрокурора Юрій Бєлоусов підтвердив, що експертиза тіла Рощиної виявила численні ознаки катувань: садна, крововиливи, зламане ребро та опіки, ймовірно, від електрошоку. Крім того, з тіла були вилучені головний мозок, очні яблука та частина трахеї. Міжнародний експерт-патологоанатом у відповідь на запит розслідувачів припустив, що відсутність цих органів може свідчити, що росіяни намагалися приховати смерть журналістки, яка, ймовірно, настала внаслідок задушення.За даними правозахисників, до 16 тисяч українців можуть утримуватися в Росії, з них 1800 підтверджено Міжнародним Червоним Хрестом. Історія Вікторії Рощиної сколихнула багатьох — про неї писали світові імениті видання Тhе Wаshіngtоn Роst, Тhе Guаrdіаn, Lе Моndе, Dіе Zеіt, Еurоnеws та багато інших. Всі наголошують на одному: трагедія мужньої журналістки стала символом безкарності й системних злочинів російської влади проти українців – від катувань до навмисних убивств, які продовжуються в умовах війни. Читайте також: "Це для того, щоб покарати за такий спосіб мислення": розслідувачка Бабінець про катування журналістки Вікторії Рощиної

5 травня 1992 року відбувся перший офіційний робочий візит президента України Леоніда Кравчука до США. Урядові пресслужби повідомляли, що проходив на засадах взаємної довіри. США визнали незалежність України ще 26 грудня 1991 року, а дипломатичні відносини між країнами встановили в січні 1992-го. Під час шестиденного візиту Леонід Кравчук зустрівся з губернатором Арканзасу та претендентом на посаду президента США Білом Клінтоном, а також президентом Джорджем Бушем Старшим у Кемп-Девіді. У Вашингтоні політики підписали декларацію, у якій вперше зафіксували формулу "демократичного партнерства". Партнерами США ставали країни, які активно працювали в напрямку демократичного суспільного розвитку, що було актуальним для поставторитарної України. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Україна могла лишитися у складі СРСР. Єльцин говорив про це із Кравчуком Окрім того, сторони підписали меморандум про взаєморозуміння між урядами України та США. Вперше зазвучали ноти про необхідність відмови Києва від ядерної зброї. Пізніше політики США вимагали від України ратифікації договору про обмеження стратегічних наступальних озброєнь - СНО-1 і приєднання до багатостороннього Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Після візиту в багатьох аналітиків склалося враження, що американська адміністрація бачить відносини з Україною лише крізь призму відносин з Росією. Сам же Кравчук згадував: "Ми сиділи з Бушем, розмовляли і зачіпали й чисто українські проблеми, й українсько-американські, хто в нас партнер, хто стратегічний і не стратегічний партнер і, звичайно, торкнулися теми Росії. Я не пам'ятаю жодної пропозиції, де б не було акценту на тому, що нам потрібно забувати, що ми повинні налагоджувати нормальні відносини з Росією". Президент США Джордж Буш Старший висловився у Києві за збереження СРСР 1 серпня 1991-го. У світі його промова отримала жартівливу назву "Котлета по-київськи". Президент застерігав українців від "самовбивчого націоналізму". У промові Буш підтримав домовленості, досягнуті у квітні між Горбачовим і дев'ятьма республіками. Новий союз передбачав створення м'якої федерації замість СРСР. Буш виступив в українському парламенті за три тижні до проголошення незалежності України. Автором промови була директор відділу у справах СРСР Кондоліза Райс. Фразу "самовбивчий націоналізм" дописав сам президент. У Верховній Раді УРСР спіч президента США підтримали гучними оплесками, однак промова зустріла критику як у союзних республіках, так і в самих США.

Даніель Дюбуа свято переконаний, що мав перемогти Олександра Усика у першому поєдинку 26 серпня 2023 року.

Безповоротні втрати Росії на Курщині за час Курської операції ЗСУ, яка триває з 6 серпня 2024 року, склали вже понад 25 тисяч солдатів. Про це в суботу, 26 квітня, повідомив Генеральний штаб Збройних сил України. Як сказано в повідомленні, безповоротні втрати Росії на Курщині становили 25,2 тисячі, санітарні — 36,2 тисячі військових. Ще 983 росіян... Запис Генштаб назвав втрати Росії та КНДР на Курщині спершу з'явиться на Громадське радіо.

26-27 квітня не переймайтеся через те, що почуєте. Люди охоче перемиватимуть одне одному кісточки і спробують вивести з рівноваги. Про це Gаzеtа.uа розповіла астрологиня Олена Максимова. "Останні вихідні квітня не примусять сумувати, - говорить астрологиня. - Не сидіть на місці, виходьте із зони комфорту. Вибирайте активні форми відпочинку. Можна відправитися в подорож чи відвідати спортивний майданчик. Але прагнути спортивних рекордів напередодні та під час молодика не варто. Знижуйте фізичні навантаження. Сходіть у гості чи вибирайтеся на природу. Вечір неділі - вдалий час для планування життя на наступний місяць. Подумайте над тим, яким ви хочете бачити свій травень. З понеділка можна буде починати займатися тим, про що давно мріяли, але не наважувалися зробити. Не слід відвідувати косметолога та експериментувати із зовнішністю. Користуйтеся звичними засобами для догляду за тілом. Тельці, Раки, Діви та Овни відкриють у собі суперможливості. Ці чотири знаки притягуватимуть кохання і гроші, як магніт". Овен (21 березня - 20 квітня) Ці вихідні подарують несподівану зустріч або діалог, який змінить ваше бачення чогось важливого. Дозвольте собі спонтанність. Вирушіть туди, куди давно тягнуло серце. Телець (21 квітня - 20 травня) Спорт або активна прогулянка зарядять силою й натхненням. В особистому житті час проявити ініціативу, навіть якщо серце трохи сумнівається. Спробуйте новий смак. Гастрономічні відкриття пробудять фантазію. Близнюки (21 травня - 21 червня) Вихідні захочеться провести в спокої - в обіймах природи або улюбленої книги. Дозвольте собі бути повільним. У цьому ритмі ви зможете почути внутрішній голос. Атмосфера дому може стати джерелом сили, якщо прикрасити простір свічками чи свіжими квітами. Рак (22 червня - 22 липня) Розмова з близькою людиною про мрії й цілі відкриє глибини взаєморозуміння. Зробіть перерву від новин і соцмереж хоча б на добу. Вихідні принесуть цікаві знайомства. Не бійтеся говорити про свої ідеї. Саме зараз вас почують. Лев (23 липня - 23 серпня) Відвідайте незвичне місце: музей, виставку чи навіть старий книжковий магазин. Творчість і гумор - ваші ключі до натхнення. Занотуйте цікаві думки, вони стануть у пригоді вже найближчим часом. Діва (24 серпня - 23 вересня) Ви даруватимете своє світло усім навколо. Організуй маленьку вечірку, влаштуй фотосесію чи просто поділися своїм натхненням із друзями. Є шанс несподівано закохатися - в людину, ідею або нову музику. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Купатимуться у шоколаді: астрологиня назвала три знаки з блискучим майбутнім Терези (24 вересня - 23 жовтня) Потіште себе чимось красивим: новою прикрасою, книгою чи квитком на концерт. Не стримуйте емоцій. Коли відчуваєте, що депресія бере гору над вами, запишіть три речі, за які вдячні долі. Це допоможе поглянути на життя ясніше. Скорпіон (24 жовтня - 22 листопада) Не варто відкривати своє серце новим знайомим. Побачення розчарує. Краще зустріньтеся зі старими друзями. Посмажте шашлик. Зняти втому допоможе улюблений коктейль чи келих холодного шампанського. Маєте шанс зустріти свою половинку. Не відмовляйтеся від побачення. Підбирати косметику краще після обіду. Фарбувати волосся поки не слід. Стрілець (23 листопада - 21 грудня) Ваші вихідні будуть схожі на подорож крізь час і простір. Не плануйте усе до деталей. Дозвольте життю вести вас за течією. Медитація, музика і творчість допоможуть вам краще пізнати себе і власний внутрішній світ. Козоріг (22 грудня - 20 січня) У ці вихідні вами керуватимуть спогади. Домашні справи принесуть задоволення, а перегляд улюбленого фільму з дитинства зігріє серце. Якщо є бажання поплакати, плачте. Емоції повинні знайти вихід. Коли сумніваєтеся, прислухайтеся до внутрішнього голосу. Інтуїція підкаже правильний шлях. Водолій (21 січня - 20 лютого) Відчуєте сильне бажання щось змінити - зачіску, стиль або звичний маршрут. Експерименти підуть на користь. Спілкуйтеся з тими, хто надихає. Будьте відкритими до всього нового: від дивних знайомств до нових ідей. Риби (21 лютого - 20 березня) Дозвольте собі бути неідеальним. Це розслабить тіло й думки. Гарний час, щоб навести лад у фінансах. Вдалими будуть покупки одягу і взуття. Подумайте про те, що справді приносить радість. Зануртеся у цю справу і результат вам вразить. Отримаєте більше, ніж очікували. У травні гроші йтимуть до кишені креативних. Не намагайтеся усе пояснити за допомогою логіки. Довіртеся долі і працюйте на результат. Астрологиня зробила фінансовий прогноз на травень і розповіла, на кого чекають багатство і процвітання.

Після Корейської війни, яка тривала упродовж 1950 – 1953 років, велика частина інфраструктури КНДР була зруйнована, проте за підтримки СРСР і Китаю ключові промислові об’єкти відновили. Це стало поштовхом для формування воєнно-промислової бази Північної Кореї. І вже сьогодні вона не лише виробляє весь спектр озброєння та військової техніки, - від стрілецької зброї до міжконтинентальних балістичних ракет - а й активно експортує вироблене, заробляючи на цьому. Експерти Консорціуму оборонної інформації в черговому номері журналу "Рефлексії" проаналізували роботу оборонного комплексу КНДР та наслідки його розвитку. Еспресо переповість головні тези та факти зібрані аналітиками.Матеріал підготований у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (СDІ). Це об’єднаний проєкт українських аналітичних та дослідницьких організацій, спрямований на посилення інформаційної підтримки та аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики. Для Еспресо текст впорядкувала Андріана Стахів.Як організована оборонна промисловість КНДР: "дві економіки" та підземна інфраструктураФото: ukr.rаdіоПоряд з офіційною цивільною економікою у Північній Кореї діє також система так званої другої економіки, яка займається конкретно військовими потребами. Керує нею так званий ДЕК (Другий економічний комітет), кожне його спеціалізоване бюро відповідає за певну категорію озброєння, як то ракетні програми чи артилерія й гармати. У своїй збройній промисловості КНДР активно використовує підземну інфраструктуру. Передовсім йдеться про те, що багато виробничих об’єктів розташовані й працюють під гірськими масивами, або приховані в системах тунелів. Завдяки такому підходу їх складно виявити чи знищити.Як зауважують аналітики, найяскравіше це проявляється у провінції Чагандо, яка є одним із центрів північнокорейського виробництва озброєння. Її гірські райони пронизані лабіринтами бункерів, тунелів і величезних підземних заводів. Наприклад, так званий Загальний тракторний завод у Кангє (завод №26) зовні виглядає як скупчення звичайних промислових будівель, тим часом всередині сусідньої гори розташований багаторівневий підземний комплекс, до якого веде не менше дев’яти окремих тунельних входів. Його вважають одним із найбільших підземний збройовий заводів у країні, оскільки тут працюють близько 20 тисяч осіб. Саме за такою моделлю, коли наземні адмінбудівлі слугують суто прикриттям, а все виробництво триває у підземних приміщеннях, функціонують більшість інших збройних об’єктів, зокрема й відомі заводи із виробництва боєприпасів КНДР. Окрім заводів, існують підземні авіабази і підземні військово-морські сховища вздовж узбережжя для захисту підводних човнів.Виробництво бронетехніки, танків та артилеріїФото: GеttyІmаgеsПівнічна Корея може похвалитися як великим парком танків і броньованих машин, так і тисячами артилерійських установок,  значна частина яких виготовлена власними силами. Основним підприємством зі збирання танків вважають Танковий завод імені Рю Гьон Су в місті Сінхин у провінції Південна Хамгьон. Південнокорейська розвідка визначає його як основний виробничий центр двох основних видів танків. Ймовірно, зазначають аналітики, цей завод співпрацює з іншими підприємствами, зокрема з Загальним тракторним заводом у Канге. Власне "тракторні" заводи, які існують у Північній Кореї, не виробляють цивільну техніку, а спеціалізуються саме на виробництві важкої техніки військового призначення. Арсенал бронетехніки охоплює й основні бойові танки, і легкі танки, БТР та БМП. Багато зразків засновані на застарілих моделях – наприклад, гусеничний БТР типу 63/"VТТ-323" або колісні бронемашини з формулою 6×6 чи 8×8. До виробничого процесу залучені також моторний завод у Сунгрі (м. Токчхон) та тракторний завод у Кумсоні (м. Нампхо), які формально виготовляють цивільні вантажівки чи трактори, а от фактично слугують постачальниками важких шасі й вантажівок військового призначення. Серед тисяч артилерійських установок, доступних північнокорейській армії, велика частина спроєктована і виготовлена всередині країни – від причіпних гаубиць до самохідних гармат і реактивних систем залпового вогню.Одним із флагманських зразків артилерійського виробництва КНДР є самохідна гармата "Коксандо" калібру 170 мм, яка була представлена ще у 1970-х роках. Вона має дальність стрільби понад 50 км і призначена для ураження цілей на території Південної Кореї – з безпечної відстані за лінією фронту. Свого часу Північна Корея виробила обмежену кількість цих установок, близько кількох десятків, але вони стали відомими після експорту до Ірану та використання під час війни в 1980-х роках. Тим часом набагато масштабнішою є кількість артилерійських систем калібрів 152 мм та 122 мм. Їх КНДР виготовляє масово як у причіпному, так і в самохідному виконанні.У сфері РСЗВ Північна Корея також поступово створювала системи дедалі більшого калібру: від 107-мм і 122-мм ракет, змонтованих на вантажівках, до 240-мм установки з 12 або 22 пусковими трубами. А упродовж останніх років у них з’явилися керовані ракети більшого радіуса. Найновіший зразок – надвелика 600-мм реактивна система з чотирма пусковими установками на одній машині, представлена за правління Кім Чен Ина. Ця зброя здатна запускати як тактичні балістичні ракети, так і некеровані ракети. За даними південнокорейських джерел, у 2023 та 2024 роках північнокорейські артилерійські заводи суттєво наростили виробництво боєприпасів для постачання до Росії. Відомими виробничими майданчиками є два заводи – Завод озброєнь у Пхьорхарі, який асоціюють із реактивною артилерією, і Завод імені 16 березня або ж Пхьоннамський машинобудівний завод, який, імовірно, виготовляє частини для ракет або ракетних систем.Виробництво ракет у КНДР: від малої досяжності до міжконтинентальних  Фото: ЦТАКПівнічна Корея виготовляє широкий спектр ракет, які мають різне призначення та дальність. Зокрема, ракети малої дальності (SRВМ) здатні уражати Південну Корею, ракети середньої дальності досягають до Японії, а міжконтинентальні балістичні ракети (МБР) теоретично здатні уразити навіть територію США. Для цього працює низка заводів. За інформацією із супутникових знімків та північнокорейських фото, Машинобудівний завод Тхесон виготовляє двигуни на рідкому паливі для стратегічних ракет і космічних носіїв. Але нові виробничі корпуси на цьому заводі свідчать про намір наростити потужності зі складання міжконтинентальних ракет. Також є дані про те, що щонайменше два заводи, які виготовляли окремі частини до ракет, переобладнують на повний цикл виробництва крилатих ракет.Разом із тим Північна Корея продовжує дослідження та виробництво нових ракет. У дослідницьких центрах складають міжконтинентальні балістичні ракети та створюють прототипи різних ракет. А вже після того запускають серійне виробництво на великих заводах, які розташовані в укріплених об’єктах, зокрема в тунелях або на територіях із посиленими заходами безпеки. Наприклад, у повітах Кусон, Тегван, Сакджу та Течхон нині створюються виробничі лінії для гіперзвукових ракет за прямими вказівками Кім Чен Ина. Наразі асортимент північнокорейських ракет суттєво розширився: від ранніх Скадів до середньої дальності "Нодон" ("Хвасон-7"), ракет "Мусудан" ("Хвасон-10"), і до міжконтинентальних "Хвасон-14", "Хвасон-15" та гігантської "Хвасон-17". Усі вони виробляються з локально виготовлених компонентів.Прорив Північної Кореї у сфері виробництва БПЛАФото: kсnа.kрПопри те, що КНДР не мала успіху у створення сучасних винищувачів і транспортних літаків, країна зробила суттєвий прорив у сфері безпілотних літальних апаратів. Розвідувальні БПЛА використовувалися ще до правління Кіма Чен. Проте за нього програма стрімко активізувалася і 2021 року КНДР представила нові далекобійні БПЛА, які нагадували американські МQ-9 Rеареr і RQ-4 Glоbаl Наwk. Під час військового параду у 2023 році вперше були продемонстровані великі ударні БПЛА, здатні до бойових місій, а також літак з радарним куполом, модифікований для виконання функцій ДРЛВ (АЕW).Північнокорейські підприємства почали виробляти сучасні комплектуючі та інтегрувати іноземну електроніку. Супутникові знімки також фіксували нове будівництво на заводах у Пангхьоні та Течхоні, яке ймовірно означає розширення для обслуговування безпілотної програми. Повідомляється, що Північна Корея отримала або скопіювала конструкції дронів із кількох джерел, зокрема зразки китайського та близькосхідного походження, і тепер на різних заводах запускає виробничі лінії для БПЛА різних типів. Російські інвестиції після початку повномасштабного вторгнення до України та допомога Китаю з сировиноюФото: YNАПісля початку повномасштабної війни Росії проти України Пхеньян значно поглибив військово-технічне співробітництво з Москвою. За оцінками південнокорейського інституту КІDА, військова підтримка, яку КНДР надає Росії, принесла Пхеньяну понад $20 млрд інвестицій. Основна частина цієї суми – це вартість боєприпасів та озброєння. Зокрема, північнокорейські артснаряди покривають до половини потреб російської армії в боєприпасах на фронті.За даними того ж звіту, КНДР воліє отримувати свою оплату у вигляді озброєнь і технологій, обмінюючи снаряди й ракети на російське сучасне озброєння, військову техніку та ноухау, що зміцнюють ВПК. Західні розвіддані також свідчать, що Росія розплачується за північнокорейські боєприпаси постачанням продовольства та сировини. Критичною складовою цієї співпраці є передача Росією військових технологій та техніки Пхеньяну. Зокрема, Росія вже передала Північній Кореї зенітні ракетні комплекси та радари протиповітряної оборони. За інформацією Ради національної безпеки Південної Кореї, у 2024 році росіяни забезпечили КНДР системами ППО та зенітними ракетами, щоб підсилити слабку протиповітряну оборону Пхеньяна.Також здійснюються постачання бойової авіації та інших озброєнь. У грудні 2024 року командувач Тихоокеанського командування США адмірал Джон Аквіліно повідомляв, що Росія готується передати КНДР винищувачі МіГ-29 та Су-27 в обмін на тисячі північнокорейських снарядів і відправку військ на український фронт. Ще одним напрямом можливої підтримки можуть бути космічні та ракетні технології. Є ознаки, що Росія може надати КНДР технології зі свого ракетно-космічного сектора, які можуть бути використані для вдосконалення точності й надійності балістичних ракет. Тим часом Китай традиційно залишається так званою економічною "лінією життя" для КНДР, і після 2022 року ця роль тільки зросла. Пекін виступає головним постачальником сировини, промислового обладнання, електроніки та запчастин для північнокорейських заводів – часто через напівлегальні та таємні схеми. Попри санкції ООН, Північна Корея налагодила системи закупівель через китайські компанії, які постачають їй мікросхеми, компоненти та матеріали часто за долари США через фіктивні рахунки. З Китаю також під виглядом цивільних товарів до КНДР надходять метали, хімікати, верстати та важка техніка. Китайські трейдери часто відправляють в Північну Корею партії сировини, які можуть бути використані в оборонних проєктах.Швидке зростання військового потенціалу Північної КореїЗавдяки новим ресурсам і технологіям, які КНДР отримала після 2022 року, вона помітно прискорила темпи розвитку свого ВПК. Зросли обсяги виробництва боєприпасів та ракет. Наприклад, із серпня 2023 по березень 2025 року Пхеньян відвантажив до Росії близько 4,5 – 5,8 мільйона артилерійських снарядів різного калібру. Такий масштаб можливий лише за умови роботи північнокорейських заводів у кілька змін і, ймовірно, розширення їхніх потужностей.Восени 2024 року Кім Чен Ин урочисто передав 250 нових тактичних ракетних пускових установок до армійських підрозділів на кордоні з Південною Кореєю. Це безпрецедентна цифра, яка свідчить про масове серійне виробництво балістичних ракет малої дальності та відповідних мобільних пускових платформ. Навіть якщо частина з цього є елементом пропаганди, масштаби випуску ракетних систем у КНДР зараз на найвищому рівні за всю історію. Зовнішня допомога забезпечила КНДР критичні ресурси, тобто необхідні матеріали та електроніку. Завдяки цьому такі обсяги стали можливими. А під захистом російсько-китайського вето на міжнародне ембарго Пхеньян у 2022–2023 роках провів рекордну серію військових випробувань.Щобільше, пряма участь КНДР у війні дала її військовим цінний бойовий досвід, який теж опосередковано впливає на ВПК. Понад 10 тисяч північнокорейських солдатів побували в російському тилу і поблизу фронту в Україні. Вони мали нагоду переймати сучасну тактику, технічні навички обслуговування російської техніки та передавати цей досвід. Північна Корея сьогодні не лише значно збільшила виробництво боєприпасів і ракет, але й здійснила якісний стрибок у можливостях свого ВПК, що впливає на зростання її збройних можливостей. Якщо нинішня тенденція збережеться, то підтримка з боку Росії та Китаю може перетворити КНДР на ще потужнішу воєнну силу, здатну швидкими темпами масово випускати щораз досконалішу зброю.

Суперкубок України з футболу вчетверте поспіль не відбудеться: проти виступають клуби УПЛКлуби УПЛ погодились не проводити матч за Суперкубок України. Базовою датою 1-го туру сезону 2025/26 визначено 2 серпня, остаточне рішення прийме Виконком УАФ.

Як Росія виховує нових агресорів Для будь-якої держави її громадяни є беззаперечною цінністю. Росія намагається не бути винятком, тому на рівні конституції фіксує головною метою своєї політики "створення умов, які забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини". Тлумачення цієї норми за умов диктатури відбувається довільно, а втілення суто номінально. Утім у соціальних мережах і чат-рулетці російські користувачі вважають свої права найбільш захищеними у світі, хоча кожного можуть арештувати за самотній пікет із чистим аркушем паперу. Зазвичай за це на них чекає штраф, але за серйозніших проступків шанси зберегти свободу залишаються мізерними. Наприклад, тому що частка виправдальних вироків у російських судах менша за половину відсотка, а адвокати не встигають ознайомитися з доказами обвинувачення. Водночас ув'язнення лякає більше за ймовірну загибель, тому навіть блогери з антивоєнною позицією погоджуються підписати контракт, але в підсумку все одно збільшують кількість російських ­200-х. М'ясні штурми, каліч-полки, банзай-атаки, "верблюди", знімачі "дзвіночків", командири-живодери, кинуті на забій солдати строкової служби й решта зразків російського воєнного мистецтва підкреслюють байдужість Кремля до живої сили. Проте найгіршим її проявом є не ставлення до дорослих, які усвідомлено йдуть на загарбницьку війну, а мілітаристське виховання дітей. Військово-патріотичне виховання дітей і молоді З 2022 року російська система освіти перестала виконувати суто навчальну функцію, обернувшись інструментом для ідеологічного обробляння дітей. За два роки у школах відбулося відродження типових радянських практик піонерії ("Большая перемена", "Движение первых"), політінформації ("Разговоры о важном"), безальтернативного викладу історії та літератури, заохочення взаємних доносів у системі "учні вчителі батьки". Надмірна ідеологізація спускається й на рівень дошкільних закладів у жовтні президент Путін санкціо­нував поширення "Разговоров о важном" на дитячі садочки. У грудні докшільнятам почали розповідати про конфронтацію із Заходом на прикладі перемоги Діда Мороза над Спайдерменом і Джеком Горобцем. А вже в січні Вологда стала першим містом, де політзаняття пройшли в усіх 78 дитсадках. Згідно з навчальними планами, 2025 року вчителі й вихователі приділятимуть пропаганді майже 15% усієї роботи з дітьми. Дошкільнятам почали розповідати про конфронтацію із Заходом на прикладі перемоги Діда Мороза над Спайдерменом Для створення нових поколінь відданих солдатів і лояльних до режиму Путіна виборців пристосовано програму патріотичного виховання. Витрати на неї істотно збільшилися саме під час повномасштабного вторгнення в Україну. Протягом 20222024 років витратили 91 млрд руб., тоді як 2021-го і більшої частини 2022-го 4,9 млрд руб. "Юнармия" 2024 року влітку замість участі у традиційних мовних, наукових, творчих чи туристичних таборах сотні тисяч російських дітей метали ножі, здійснювали марш-кидки, займалися рукопашним боєм, стріляли по мішенях, розбирали автомат Калашникова, стріляли з нього та карабінів, стрибали з парашутом. Поводження зі зброєю навчають навіть підлітків, які стоять на профілактичному обліку в інспекції у справах неповнолітніх. Загалом різні організації з військово-патріотичного виховання дітей та молоді по всій Росії за два роки витратили майже 1 млрд руб. тільки на харчування вихованців, закупівлю прапорів, атрибутики та сувенірної продукції. Значна частина видатків на патріо­тичні акції лягає на регіональні бюджети чи відбувається за спонсорські кошти. За неофіційною статистикою, співвідношення між витратами держави й бізнесу на акції "Юнармии" становлять приблизно 1 до 3. Певні напрями фінансують за засекреченими програмами міністерства оборони. Тож реальне фінансування може бути великим, залишаючись у тіні. Водночас регіональні відділення організації можуть витрачати кошти як на згадану вище канцелярську чи сувенірну продукцію, так і на закупівлі відверто мілітаристського призначення. Наприклад, у Калінінграді купили 75 повнорозмірних макетів автомата Калашникова, обладнання для військово-тактичної гри з імітацією бойових дій, навчальні набої та світлошумові гранати. У Криму придбали тактико-вогневий комплекс імітації стрільби. Організація декларує, що з 2016 року об'єднала понад 1,7 млн дітей і має 89 регіональних штабів. Для вступу до неї достатньо заповнення анкети в мобільному застосунку. З жовтня 2024-го в "Юнармию" можуть вступити діти до 6 років. Рух декларує своєю метою "прищеплювання любові до збройних сил РФ", але фактично займається підготовкою підлітків до служби в армії й участі в бойових діях. Головний штаб "Юнармии" заявляє, що понад 5,5 тис. вихідців з організації вже бере участь у війні проти України. Існує чітка кореляція між активністю регіону в мобілізаційній кампанії й чисельністю "Юнармии" на його території. Татарстан став єдиним регіоном, де її відділення відкрили в усіх муніципальних районах. Загалом до лав організації вступило 54 тис. малолітніх і неповнолітніх жителів республіки. Подібні результати демонструють Башкортостан 51 тис., Краснодарський край 65 тис. На представників цих регіонів припадає й найбільша кількість підтверджених втрат ЗС РФ. На українських територіях "Юнармия" впроваджує мілітаристську ідеологію і в Україні, на тимчасово окупованих територіях. 2016-го її активна діяльність охопила Крим, де до січня 2022 року поширилася на 29 тис. дітей. Окремі з них після повномасштабного вторгнення Росії взяли до рук зброю. Найвідомішим прикладом є артилерист, 23-річний Ілля Зозульський. Приєднавшись до "Юнармии" 2016-го як учасник, він тепер є одним із 50 наставників руху, які воюють проти України. Існує кореляція між активністю в мобілізаційній кампанії й чисельністю "Юнармии" Кримське відділення "Юнармии" розробляє спеціальні програми відпочинку для дітей у літніх таборах, у яких діти проходять фактичну підготовку до служби в армії. З 2023 року в них організовують так звані патріотичні зміни, лекторами в яких є військові Чорноморського флоту та викладачі Чорноморського вищого військово-морського училища ім. П. С. Нахімова. На Сході України штаби ­"Юнармии" з'явилися після 2022 року, проте до цього в так званих Л/ДНР її функції виконувала організація прикриття "Військово-патріотичний рух "Молодая гвардия Юнармия". У травні 2019-го першими її членами стали 77 підлітків, станом на листопад 2024-го, їх уже майже 5 тис. 2023 року в Донецьку та Луганську відкрили "доми" "Юнармии" обладнані приміщення для вогневої та спортивної підготовки на території шкіл. Технічну допомогу для них час від часу надає Донецький офіс Червоного Хреста. На захоплених територіях у Херсонській і Запорізькій областях російські табори патріотичного виховання з'явилися в листопаді 2022-го. Перший "дім" "Юнармии" в ­Херсонській області відкрили в жовтні 2023 року в окупованому Генічеську. Відтоді організовують різні мілітарні навчання. Крім того, регіональні відділення "Юнармии" на окупованих територіях причетні до незаконної депортації та примусового переміщення українських дітей у РФ. У Запорізькій області активним учасником викрадення є керівник штабу "Юнармии", уродженець Уфи Фідаїль Бікбулатов. Він же організував тренування вихованців регіонального відділення російськими військовими з добровольчого батальйону ім. Судоплатова "Барс-32". Інші проєкти "Юнармия" є найбільш медійним проєктом військово-патріотичного виховання школярів і студентів, який володіє найбільшою фінансовою і матеріальною базою, пропонує найширшу програму мілітаризації дітей і молоді. Проте російська влада активно застосовує десятки аналогічних рухів та ініціатив. Окрім парасолькових організацій типу Російського центру громадянського й патріотичного виховання дітей і молоді ("Роспат­риотцентр"), президентського фонду "Защитники отечества", ДОСААФ Росії, військово-патріотичного центру "Вымпел" і Пошукового руху Росії, існують Центри "Воин" та "Авангард", мережі військово-історичних клубів, регіональні пошукові загони. Всі вони орієнтуються на дітей і молодь як мобілізаційний ресурс і тісно спів­працюють із російською громадською організацією ветеранів локальних війн і воєнних конфліктів "Боевое братство" (пов'язана з ГРУ), Росгвардією та Військовим університетом Міністерства оборони ім. Олександра Невського. Кожен із приблизно 700 наявних військово-патріотичних клубів має партнерство з підрозділами ЗС РФ, які проводять тренування зі зброєю для дітей та виконують інші тренерські й менторські функції. Це дає підстави всерйоз розглядати російський молодіжний і дитячий військово-патріотичний рух як сучасний аналог Гітлер'югенду. Окремої уваги потребує Центр військово-спортивної підготовки й патріотичного виховання молоді "Воин", створений у травні 2023 року за дорученням Путіна. У програмі занять: управління БПЛА, організація зв'язку, навички надання першої допомоги, основи вогневої, тактичної та інженерної підготовки. Інструкторами є учасники бойових дій усього майже 400 осіб. Попри те що центр орієнтований на молодь віком 1435 років, основну масу його учасників становлять старшокласники 1517 років. Головними форматами діяльності центру є військово-спортивна підготовка тривалістю три місяці та літні військово-патріотичні зміни по три 3 тижні. Резерв у 50 тисяч є серйозним підсиленням режиму Центр активно розвивається: спочатку функціонувало 12 філій, а станом на грудень 2024 року 21. На початку серпня 2024-го Путін доручив уряду РФ залучити учасників війни до розбудови філій центру в усіх регіонах. 2023-го підготували понад 15 тис. курсантів, протягом 2024 року вже 26 тис. із 35 тис. запланованих. Враховуючи, що ви­пускники центру прагнуть реалізувати себе не тільки в армії, але й у решті силових структур, резерв у 50 тис. є серйозним підсиленням режиму в майбутньому. Центр є партнером "Движения первых" у проведенні військово-патріотичної командної гри "Зарница 2.0" (реанімація радянського досвіду) з елементами початкової військової підготовки та симуляції виживання в екстремальній ситуації. Гра популярна в дітей віком до 17 років. Крім того, її проведення підтримує адміністрація президента РФ в особі Сергія Кирієнка, а Путін доручив "простягнути її до кожної школи". 2024-го "Зарница" вперше відбулася практично по всій Росії за участі понад 800 тис. школярів і 5 тис. наставників, серед яких майже 500 осіб ветерани війни проти України. Прикметно, що в кожній із команд визначено ролі відповідно до воєнної тактики ЗС РФ: окрім типових командира, радиста, сапера, медика і штурмовиків, є воєнкор, фахівець із кібербезпеки (він же політрук) і два оператори дронів. Загрозливі перспективи 20 грудня в Росії відзначають День ФСБ. Торік заходи "святкового" характеру буквально охопили і старого, і малого, відбувшись усюди від башт Кремля до дитячих садків. Така увага до чекістів у поліцейській державі закономірна, але й вона має свої особливості: якщо режим відверто насаджує захоплення силовиками, то воно не може поширюватися винятково на армію для боротьби із внутрішнім ворогом також потрібні ідеологічно затяті молоді люди. За програмою-максимум усі ці маси змалечку тренованих уже за кілька років можна легально й легітимно використовувати проти тих, хто постійно "надуває" Росію. Якщо ж не вдасться, їх завжди можна використати для консолідації влади й повчання всіх незгодних. То ж під час згаданого вище "свята" у школі №4 міста Донецька, яка тепер називається кадетським корпусом ім. глави "ДНР" Олександра Захарченка, декламували вірші про користь ВЧК, а також лунала пісня "Пусть ватником зовут и колорадом". Передплатити журнал "Країна"

Тренер В'ячеслав Сенченко, який у минулому був чемпіоном світу у напівсередній вазі, поділився прогнозом щодо подальших виступів Олександра Усика. Він переконаний, що українець знову зможе подолати Даніеля Дюбуа у повторному бою, передає "РБК-Україна". На думку Сенченка, Усик має всі шанси зберегти чемпіонські титули. Він вважає, що головною метою боксера може бути завершення кар'єри без жодної поразки. "Думаю, йому вдасться втримати пояси. Можливо, у нього мета - піти непереможеним, адже це мало кому вдавалося", - сказав він. Сенченко також припустив, що Усик проведе ще один або два бої, стане абсолютним чемпіоном і на цьому завершить виступи в рингу. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Коли буде наступний бій Усика: озвучили терміни Щодо поєдинку з Дюбуа, український тренер вважає, що повторна зустріч також завершиться перемогою Усика. "Ну звісно я вважаю, що Усик виграє. Думаю, що британець став дещо краще, але не настільки, щоб перемогти Усика, і я впевнений, що Саша його знову розбере", - заявив Сенченко. Перша зустріч Усика з Дюбуа відбулася 26 серпня 2023 року у Вроцлаві. Тоді українець переміг технічним нокаутом у дев'ятому раунді. Чемпіон світу за версіями WВС, WВО, WВА та ІВО Олександр Усик вийде в ринг цього літа. Його суперником стане Даніель Дюбуа, який володіє титулом ІВF у надважкій вазі. Про це повідомив журналіст Майк Коппінджер з Тhе Rіng.

Чемпіон світу за версіями WВС, WВО, WВА та ІВО Олександр Усик вийде в ринг цього літа. Його суперником стане Даніель Дюбуа, який володіє титулом ІВF у надважкій вазі. Про це повідомив журналіст Майк Коппінджер з Тhе Rіng. "Переговори перебувають на фінальному етапі. Найближчим часом сторони мають підписати угоду про реванш", - сказав він. Бій планують провести 12 липня на стадіоні Вемблі в Лондоні. На кону стоятиме звання абсолютного чемпіона світу у хевівейті. Усик уже мав цей статус. У травні 2024 року він здобув перемогу над Тайсоном Ф'юрі за рішенням суддів. Після цього між ними відбувся реванш, у якому українець знову виграв. Щоб погодитися на той бій, він змушений був відмовитися від пояса ІВF. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Коли буде наступний бій Усика: озвучили терміни Тепер Олександр має шанс знову об'єднати всі чемпіонські титули в найпрестижнішій вазі. Їхнє перше протистояння пройшло 26 серпня 2023 року у Вроцлаві. Тоді Усик здолав Дюбуа технічним нокаутом у дев'ятому раунді. Чемпіон WВС, WВА, WВО та ІВО у надважкій вазі Олександр Усикнатякнув на ймовірний бійпроти ютубераДжейка Полаза правилами ММА. У сторіс Іnstаgrаm він опублікував фанатську афішу можливого поєдинку. Сам Пол пізніше запустив опитування в Іnstаgrаm про те, чи він повинен провести бій з Усиком.

Як писав Валерій Чалий, український дипломат, колишній надзвичайний і повноважний посол України у США про цю зустріч: "Кількагодинна гра в одній команді з Президентом США Дональдом Трампом в гольф і дружній обід після неї дали можливість проговорити в деталях стільки питань, яких сторони не змогли б торкнутися і в трьох офіційних зустрічах в Овальному кабінеті".Еспресо підготувало досьє на фінського політика, 13-го президента Фінляндської Республіки, який цю посаду обіймає уже понад рік, з 1 березня 2024 року.Дитинство і роки навчанняАлександр Стубб народився 1 квітня 1968 року в Гельсінкі. Хлопець виріс у двомовній родині. Він розмовляв фінською зі своєю покійною матір'ю, Крістель Стубб, а зі своїм батьком, Йораном Стуббом, розмовляє шведською. Цікаво, що батько Стубба був хокеїстом, згодом хокейним функціонером, головою Хокейної асоціації Фінляндії, а з 1984 року очолював європейський офіс Національної хокейної ліги США (NНL).Стубб розпочав навчання у фінськомовній початковій школі, але в 4 класі перейшов до шведськомовної школи.У 1988-1989 роках пройшов службу в фінських Збройних силах. У 1989 році за успіхи в гольфі Стубб здобув спортивну стипендію для вступу до Фурманського університету в США. Закінчив його зі ступенем бакалавра гуманітарних наук у 1993 році.У вільний від навчання час підробляв хокейним тренером, продавцем в крамниці спорядження для гольфу та стажером на фабриці з виробництва паперу в Німеччині. Потрапив до національної збірної з гольфу. Вміння фінського президента грати в гольф на високому рівні, як виявилось, зіграло важливу роль у майбутньому. Батько Йоран Стубб ще декілька десятиліть тому сказав: "Що б не сталося з гольфом у  житті сина – ці навички стануть у нагоді".У 1994 році він продовжив навчання в Університеті Сорбонна в Парижі, де отримав диплом з французької мови та культури. У 1995 році він здобув ступінь магістра мистецтв у Коледжі Європи в Брюгге. Після цього захистив докторську дисертацію з міжнародних відносин у Лондонській школі економіки та політичних наук у Великобританії. Його дисертація була присвячена гнучкій інтеграції Європейського Союзу.Політичне життя Александра СтуббаЩе до 30-річчя Александр Стубб працював радником у Міністерстві закордонних справ. Згодом якийсь час займався дослідженнями у Фінській академії наук. З 1999 року почав працювати у Брюсселі, в Постійному представництві Фінляндії при ЄС. Працюючи паралельно професором у Коледжі Європи в Брюгге, Стубб робив політичну кар'єру в Бельгії в структурах ЄС. Зокрема, він був радником Президента Європейської комісії Романо Проді та членом спеціальної комісії з розробки Європейської конвенції.У 2004 році Стубб, представляючи Національну коаліційну партію, тріумфально виграв вибори до Європарламенту, отримавши другу найбільшу кількість голосів у Фінляндії – понад сто тисяч. Через чотири роки він входить до уряду Фінляндії. Стубб був міністром закордонних справ Фінляндії з 2008-го до 2011-го. До слова, під час війни в Південній Осетії в серпні 2008 року, він був одним з авторів плану мирного врегулювання. Як очільник ОБСЄ (у 2008 році Фінляндія головувала в організації) засудив визнання Росією незалежності Південної Осетії і Абхазії 26 серпня 2008 року. Також був міністром європейських справ і зовнішньої торгівлі Фінляндії.У 2014 році балотувався до Європейського парламенту і був обраний з найбільшою кількістю голосів у Фінляндії. Однак він не зайняв своє місце, оскільки в червні 2014 року його обрали головою Національної коаліційної партії. Після цього Стубб взяв на себе роль прем'єр-міністра, яку він обіймав трохи менш як рік – до кінця парламентського терміну.Міністром фінансів Фінляндії був у 2015-2016 роках. У 2017 році Стубба призначили заступником генерального директора Європейського інвестиційного банку Там він працював, аж поки 11 лютого 2024 року не був обраним президентом Фінляндії. На посаду вступив 1 березня 2024 року.У свою першу закордонну поїздку на посаді президента Фінляндії поїхав на військові навчання НАТО у північній Норвегії.Александр Стубб є автором близько двадцяти робіт з міжнародної політики.  Був автором 10 книг та 30 статей з історії Європейського Союзу. Впродовж багатьох років також писав колонки для найбільшої щоденної газети Фінляндії Неlsіngіn Sаnоmаt, бортового журналу Fіnnаіr Вluе Wіngs, фінського щотижневого журналу Арu, шведської ділової газети Dаgеns Іndustrі та Fіnаnсіаl Тіmеs.Приватне життя і захоплення президента Фінляндії СтуббаЗ 1998 року Стубб одружений з адвокаткою Сюзанною Іннес-Стубб, яка має громадянство Великобританії та Фінляндії. У подружжя є двоє дітей: дочка Емілія та син Олівер.Александр захоплюється різноманітними видами спорту. Грав у хокей, футбол і гандбол. У молодому віці потрапив до національної збірної з гольфу. Зараз президент Фінляндії захоплюється велоспортом, плаванням, бігом і лижами, а також тріатлоном, в якому він регулярно бере участь у змаганнях. У 2012 році на Франкфуртському Іrоnmаn (особливо виснажливий вид тріатлону) він змагався з командою "Іrоn Віrds Fіnlаnd", яка складалася з 18 осіб і змагалися на підтримку досліджень лейкемії. На Франкфуртському марафоні у 2015 році Стубб пробіг за 3:08:13.Крім того, Стубб є шанувальником літератури. Читає різноманітні твори, починаючи від політичної філософії й закінчуючи біографіями.Раніше у нього було два коти, але один з них помер у 2024 році. Одну з тваринок він взяв з рятувальної організації у 2016 році.Вільно володіє фінською, шведською, англійською, французькою та німецькою мовамиПогляди Александра СтуббаАлександр Стубб вважає, що найважливішим політичним розколом у сучасній політиці є розкол між прихильниками глобалізації (такими, як він сам) та її противниками. Також політик підкреслював, що кожну людину потрібно цінувати й поважати, навіть якщо вона відрізняється. Він підтримує одностатеві шлюби, і був патроном гей-параду в Гельсінкі. Підтримує мультикультуралізм.У вересні 2024 року Стубб заявив, що Фінляндія не готова визнати палестинську державу.Александр Стубб, Україна та Росія Приблизно через місяць після інавгурації Стубб підписав двосторонню безпекову угоду з Україною. Фінляндія пообіцяла надавати довгострокову військову та фінансову допомогу, а також поглиблювати співпрацю в політичній, фінансовій, гуманітарній галузях та у сфері реформ. Крім того - відбудовувати енергетичний сектор, оцінювати екологічні збитки, посилювати захист кордону й критичної інфраструктури. Також Фінляндія бере участь у лікуванні українських військових. Упродовж року каденції Стубба Фінляндія тричі виділяла допомогу Україні. Суомі бере участь у спільній ініціативі Чехії щодо закупівель боєприпасів, у "бронетанковій коаліції" та в "коаліції з інформаційних технологій" на підтримку України. Стубб особисто закликав країни НАТО "підтримувати Україну стільки, скільки потрібно". Александр Стубб висловлював підтримку операції України на Курщині, зазначаючи, що Україна має повне право захищати себе, використовуючи в тому числі зброю, надану Фінляндією, де і як вважає за потрібне. "Найкращий спосіб уникнути війни - це менше говорити і більше готуватися", – казав президент Фінляндії. Він пропонував Європі, в зв'язку з агресивною політикою РФ, перейти на "економіку воєнного часу".Одним зі способів розв'язання проблеми з війною в Україні Стубб називав вплив Китаю. "Росія зараз дуже залежить від Китаю. Один телефонний дзвінок президента Сі Цзіньпіна вирішив би цю кризу (російсько-українську війну, - ред.)", – заявляв Стубб.3 березня 2025 року політик заявив, що Фінляндія бере участь у підготовці мирного плану, однак фінських солдатів в Україну не відправлятимуть. Стубб попросив поставитись до такого рішення з розумінням, адже Фінляндія сама має з РФ доволі протяжний кордон. Щодо самої Росії, то президент Фінляндії закликав  скасувати право вето для будь-якої держави в Раді безпеки ООН, а Росію, як країну, що розпочала агресивну та незаконну війну, пропонував виключити з Радбезу.Одна з останніх заяв Стубба стосувалася санкції проти Росії. на думку президента Фінляндії їх потрібно не скасовувати, а посилювати.Цікаво, що зустріч Стубба із Трампом відбулася фактично відразу після зустрічі із Володимиром Зеленським 18 березня. Тому, ймовірно, він може виступити одним із посередників між двома президентами, стосунки між якими зараз доволі натягнуті. 

Еспресо наводить переклад великого матеріалу Тhе Nеw Yоrk Тіmеs.Весняного ранку через два місяці після того, як війська Володимира Путіна вторглись в Україну, конвой без розпізнавальних знаків під’їхав до одного з київських перехресть і забрав двох чоловіків середнього віку в цивільному одязі.Залишивши місто, конвой, у складі британських командос — без форми, але сильно озброєних — попрямував 400 миль на захід, до польського кордону. Перехід був безперешкодним, за дипломатичними паспортами. Далі вони доїхали до аеропорту Жешув-Ясьонка, де на стоянці вже чекав вантажний літак С-130.Це були найвищі українські генерали. Їхньою метою був Клей Казерне — штаб-квартира Сухопутних військ США в Європі та Африці — у Вісбадені, Німеччина. Їхньою місією було допомогти створити одну з найкраще збережених таємниць війни в Україні.Один з чоловіків, генерал-лейтенант Михайло Забродський, згадує, як його вели сходами на пішохідний місток, з якого відкривався вигляд на просторий головний зал казарми у Тоні Басі. До війни це був спортивний зал, де проводили загальні збори, виступи армійського оркестру та змагання скаутів. Тепер генерал Забродський спостерігав за офіцерами з країн коаліції, що працювали в лабіринті тимчасових кабінетів, організовуючи перші західні поставки в Україну батарей артилерії М777 та 155-мм снарядів.Потім Забродського провели в кабінет генерал-лейтенанта Крістофера Т. Донаг'ю, командира 18-го Повітряно-десантного корпусу, який запропонував партнерство.Розвиток та внутрішня робота Центру були відомі лише обмеженому колу американських та союзницьких чиновників, але це партнерство в галузі розвідки, стратегії, планування та технологій стало таємною зброєю в тому, що адміністрація Байдена назвала своєю метою — як врятувати Україну, так і захистити загрозливий порядок після Другої світової війни.Сьогодні цей порядок — разом із захистом України — перебуває на волосині, оскільки президент Трамп шукає примирення з паном Путіним і обіцяє завершити війну. Для українців ознаки не надто втішні. В умовах боротьби великих держав за безпеку та вплив після розпаду Радянського Союзу новоутворена незалежна Україна стала державою, що опинилася в центрі, її нахил на Захід усе більше лякав Москву. Тепер, коли розпочались переговори, американський президент безпідставно звинувачує українців у початку війни, тисне на них, щоб вони поступилися значною частиною своїх мінеральних багатств, і просить українців погодитися на припинення вогню без обіцянки конкретних американських гарантій безпеки — мир без впевненості у тривалості миру.Дональд Трамп, фото: gеttyіmаgеs Пан Трамп вже почав згортати елементи партнерства, яке було укладене у Вісбадені навесні 2022 року. Але щоб зрозуміти його історію, потрібно краще усвідомити як українці змогли пережити три довгі роки війни, зіткнувшися з набагато більшим і потужнішим ворогом. Це також дає змогу побачити через таємне віконце як війна призвела до сьогоднішнього крихкого стану.З дивовижною прозорістю Пентагон надав публічний список озброєнь на суму 66,5 мільярда доларів, що поставили Україні — включаючи, за останніми підрахунками, понад півмільярда патронів та гранат для стрілецької зброї, 10 000 протитанкових комплексів Jаvеlіn, 3000 систем ППО Stіngеr, 272 гаубиці, 76 танків, 40 систем високої мобільності артилерійських ракет, 20 вертольотів Мі-17 та три батареї ППО Раtrіоt.Але розслідування Nеw Yоrk Тіmеs показує, що Америка була залучена до війни значно ближче та ширше, ніж було відомо раніше. У критичні моменти партнерство стало опорою для українських військових операцій, які, за підрахунками США, призвели до загибелі або поранення понад 700 000 російських солдатів. (Україна оцінює свої втрати в 435 000.) Пліч-о-пліч у командному центрі місії у Вісбадені американські та українські офіцери планували контрнаступи Києва. Масштабна розвідувальна діяльність США як керувала стратегічними бойовими діями, так і передавала точні дані для цілевказівників українським солдатам на полі бою.Один з європейських розвідувальних керівників згадував, як був здивований, дізнавшись, наскільки глибоко його колеги з НАТО були залучені до українських операцій. "Вони тепер частина ланцюга знищення", — сказав він.Основною ідеєю партнерства було те, що ця тісна співпраця може дозволити українцям досягти найнеймовірнішого досягнення — завдати нищівного удару російським загарбникам. І в результаті ударів після успішних атак у перші тижні війни — завдяки відвазі та майстерності українців, але й через некомпетентність росіян — ця амбіція аутсайдера все більше ставала реальністю.Одним із перших доказів концепції стало наступальне знищення однієї з найстрашніших російських бойових груп — 58-ї об’єднаної армії. У середині 2022 року, використовуючи американську розвідку та цілевказівники, українці здійснили ракетний обстріл по штаб-квартирі 58-ї армії в Херсонській області, вбивши генералів та офіцерів штабу. Знову і знову група перебазовувалась на нову позицію; кожного разу американці знаходили її, а українці знищували.Далі на південь партнери націлилися на кримський порт Севастополь, де російський Чорноморський флот завантажував ракети, призначені для українських цілей, на бойові кораблі та підводні човни. На піку контрнаступу України у 2022 році, в передранкову пору, рій морських дронів за підтримки Центрального розвідувального управління атакував порт, пошкодивши кілька бойових кораблів і змусив росіян почати їхнє відведення.Але врешті-решт партнерство ослабло, а хід війни змінився через суперечки, неприязнь і розбіжності в імперативах і цілях.Українці інколи вважали американців надмірно нав'язливими та контролюючими — типовими патерналістами. Американці, у свою чергу, не завжди розуміли, чому українці не приймають хороші поради.Американці зосереджувалися на вимірюваних, досяжних цілях, тоді як українці постійно прагнули великої перемоги, яскравої, блискучої нагороди. Українці, в свою чергу, часто вважали, що американці їм заважають. Вони прагнули виграти війну повністю. Попри те, що американці поділяли цю надію, вони намагалися гарантувати, щоб українці не програли її.З часом, отримавши більшу автономію в партнерстві, українці все більше приховували свої наміри. Вони постійно обурювались тим, що американці не могли або не хотіли надати їм всі бажані види зброї та інше обладнання. Американці, в свою чергу, обурювались, сприймаючи вимоги українців як необґрунтовані, а також через їхню неохоту робити політично ризиковані кроки для зміцнення своїх значно менших сил.Тактичний рівень партнерства приносив один успіх за іншим. Однак у найважливіший момент війни — в середині 2023 року, коли українці почали контрнаступ, щоб набрати переможний імпульс після успіхів першого року — стратегія, розроблена у Вісбадені, стала жертвою внутрішньої політики України: президент Володимир Зеленський проти його військового керівника (і потенційного політичного суперника), а військовий керівник — проти свого впертого підлеглого-командувача. Коли пан Зеленський став на бік підлеглого, українці витратили величезні ресурси і людські сили на зрештою безплідну кампанію з відновлення зруйнованого міста Бахмут. За кілька місяців весь контрнаступ завершився безрезультатною поразкою.Партнерство функціонувало в тіні найглибших геополітичних страхів — того, що пан Путін може розглядати це як порушення червоної лінії військового втручання і здійснити свої часто озвучувані ядерні погрози. Історія цього партнерства показує, як близько американці та їхні союзники інколи підходили до цієї червоної лінії, як дедалі серйозніші події змусили їх — як стверджують деякі, занадто повільно — просунути її на більш небезпечні позиції і як вони ретельно розробляли протоколи, щоб залишатись на безпечній стороні цієї лінії.Знову і знову адміністрація Байдена дозволяла таємні операції, які раніше забороняла. Американські військові радники були відправлені до Києва і пізніше отримали дозвіл наближатися до лінії фронту. Військові та офіцери ЦРУ у Вісбадені допомагали планувати та підтримувати кампанію українських ударів в анексованому Росією Криму. Зрештою, військовим, а потім і ЦРУ, дали зелене світло для точкових ударів глибоко всередині самої Росії.У деяких аспектах Україна була, на ширшій картині, реваншем у довгій історії проксі-військових конфліктів між США та Росією — В’єтнам у 1960-х, Афганістан у 1980-х, Сирія три десятиліття потому.Це також був грандіозний експеримент у веденні війни, який мав не лише допомогти українцям, а й принести американцям уроки для будь-якої майбутньої війни.Під час війн проти Талібану та Аль-Каїди в Афганістані та проти Ісламської держави в Іраку і Сирії американські війська проводили власні наземні операції і підтримували операції своїх місцевих партнерів. В Україні, на відміну від цього, американським військовим не було дозволено направляти своїх солдатів на поле бою, і їм доводилось допомагати віддалено.Чи буде точне цілевказування, відточене проти терористичних груп, ефективним у конфлікті з однією з найбільших армій світу? Чи будуть українські артилеристи без вагань стріляти зі своїх гаубиць по координатах, надісланих американськими офіцерами, що знаходяться у штабі за 1300 миль? Чи будуть українські командири на основі розвідки, переданої безликим американським голосом, який благав: "Там нікого немає — вперед", віддавати наказ піхотинцям увійти до села, розташованого за лінією фронту?Відповіді на ці питання — насправді вся траєкторія партнерства — залежали від того, наскільки добре американські та українські офіцери зможуть довіряти один одному."Я ніколи не буду тобі брехати. Якщо ти мені збрешеш — все, ми закінчили", — згадував генерал Забродський, як генерал Донаг'ю сказав йому на їхній першій зустрічі. "Я відчуваю те саме", — відповів українець.Частина 1. Створення довіри — і вбивчої машиниСередина квітня 2022 року, приблизно за два тижні до зустрічі у Вісбадені. Американські та українські військово-морські офіцери проводили рутинний телефонний дзвінок для обміну розвідданими, коли на їхніх радарах з'явилося несподіване. За словами колишнього високопосадовця США, "американці кажуть: 'О, це ж Москва!' Українці відповідають: 'О, Боже. Дуже дякуємо. Па-па.'"Москва була флагманом Чорноморського флоту Росії. Українці потопили її. Це було сигналом тріумфу — проявом української майстерності і російської некомпетентності. Але цей епізод також відображав розрізнене становище українсько-американських відносин у перші тижні війни.У американців викликало гнів те, що українці навіть не попередили їх; стало несподіванкою те, що Україна мала ракети, здатні дістати до корабля; і викликало паніку, оскільки адміністрація Байдена не мала наміру дозволити українцям атакувати такий потужний символ російської сили.Українці, зі свого боку, виходили з глибоко вкоріненого скептицизму.Їхня війна, як вони її бачили, почалась у 2014 році, коли пан Путін захопив Крим і розпалив сепаратистські повстання на сході України. Президент Барак Обама засудив захоплення і наклав санкції на Росію. Однак, боячись, що втручання США може спровокувати повномасштабне вторгнення, він дозволив лише обмежений обмін розвідданими і відмовився надати оборонні озброєння. "Ковдри та окуляри нічного бачення важливі, але війни не виграють за допомогою ковдр", — скаржився тодішній президент України Петро Порошенко. Згодом пан Обама дещо послабив обмеження на розвідку, а пан Трамп у своєму першому терміні ще більше послабив їх і надав Україні перші протитанкові ракети Jаvеlіn.Перед найважливішими подіями повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року адміністрація Байдена закрила посольство в Києві та вивела всіх військових з країни. (Маленька група офіцерів ЦРУ залишилася). Українці побачили, як старший американський військовий офіцер сказав їм: "Росіяни йдуть — побачимось".Коли американські генерали запропонували допомогу після вторгнення, вони стикнулися з муром недовіри. "Ми боремося з росіянами, ви — ні. Чому нам слухати вас?" — сказав український командувач сухопутних сил, генерал-лейтенант Олександр Сирський, під час першої зустрічі з американцями.Генерал Сирський швидко змінив свою думку: американці могли надати той тип розвідки, якого його люди не могли отримати.У перші дні війни це означало, що генерал Донаг'ю та кілька його помічників, маючи лише свої телефони, передавали інформацію про рухи російських військ генералу Сирському та його штабу. Однак навіть така спонтанна організація викликала конкуренцію всередині української армії, між генералом Сирським і його керівником, командувачем Збройними Силами генералом Валерієм Залужним. На думку лоялістів Залужного генерал Сирський вже використовував цю співпрацю для здобуття переваги.Додатково ускладнювала ситуацію напружена взаємодія генерала Залужного з його американським колегою генералом Марком Міллі, головою Об'єднаного комітету начальників штабів.Під час телефонних розмов генерал Міллі інколи сумнівався в запитах українців на обладнання. Він міг давати поради щодо ведення бою, спираючись на супутникову розвідку, яку бачив у своєму кабінеті в Пентагоні. Потім наставала незручна тиша, перед тим, як генерал Залужний обривав розмову. Іноді він просто ігнорував дзвінки американців.Щоб не допустити припинення комунікації, Пентагон ініціював складну телефонну мережу: помічник Міллі телефонував майору генералу Девіду С. Болдвіну, командувачу Національної гвардії Каліфорнії, який дзвонив багатому виробнику дирижаблів з Лос-Анджелеса Ігорю Пастернаку, який виріс у Львові разом з Олексієм Резніковим, тодішнім міністром оборони України. Пан Резніков знаходив генерала Залужного і , за словами генерала Болдвіна, говорив йому: "Я знаю, що ти злий на Міллі, але ти повинен йому зателефонувати."Проте в результаті цього хаотичного союзу виникла співпраця через низку швидких подій.У березні, коли наступ росіян на Київ застопорився, росіяни змінили свої амбіції і стратегію, перемістивши додаткові сили на схід і південь — логістичне досягнення, яке на думку американців мало потребувати місяців. Це зайняло два з половиною тижні.Якщо коаліція не перегляне своїх амбіцій, вважали генерал Донаг'ю і командувач військ США в Європі та Африці генерал Крістофер Г. Каволі, українці, які були катастрофічно менші за чисельністю та озброєнням, програють війну. Тобто коаліція повинна була почати надавати важке наступальне озброєння — артилерійські батареї М777 і снаряди.Адміністрація Байдена вже організувала екстрені поставки протиповітряних та протитанкових озброєнь. Але М777 були чимось зовсім іншим — першим великим кроком на підтримку великої наземної війни.Міністр оборони Ллойд Дж. Остін ІІІ і генерал Міллі поставили 18-ту повітряну армію відповідальною за доставку озброєнь і консультування українців щодо їхнього використання. Коли президент Джо Байден погодився на поставки М777, Тоні Басс Аудиторіум став повноцінним штабом.Польський генерал став заступником генерала Донаг'ю. Британський генерал очолив логістичний хаб на колишньому баскетбольному майданчику. Канадієць відповідав за навчання.Підвал аудиторії став тим, що відомо як "центр злиття", який створював розвіддані про позиції, рухи та наміри російських військ. Там, за словами розвідників, офіцери ЦРУ, Національного агентства безпеки, Агентства оборонної розвідки та Національного геопросторового розвідувального агентства працювали разом з розвідниками коаліції.18-та повітряна армія відома як "Драконівський корпус"; нова операція отримала назву "Завдання Дракон" (Таsk Fоrсе Drаgоn). Все, що було потрібно для об'єднання цих частин — це вагання українського вищого командування.На міжнародній конференції 26 квітня на авіабазі Рамштайн у Німеччині генерал Міллі представив пана Резнікова і заступника Залужного генералам Каволі і Донаг'ю. "Ось ваші люди", — сказав генерал Міллі, додавши: "Вам треба працювати з ними. Вони вам допоможуть."Така взаємна довіра тільки почала формуватися. Пан Резніков погодився поговорити з генералом Залужним. "Ми організували склад делегації для поїздки до Вісбадена, — сказав пан Резніков.  - І так все почалося".У центрі партнерства були два генерали — українець Забродський, і американець Донаг'ю.Генерал Забродський був головним українським контактом у Вісбадені, хоч і неофіційно, оскільки він працював у парламенті. В іншому ж він був ідеальним кандидатом.Як і багато його ровесників в українській армії, генерал Забродський добре знав ворога. У 1990-х роках він навчався у військовій академії в Санкт-Петербурзі і служив п’ять років у російській армії.Він також знав американців: з 2005 по 2006 рік він навчався в Армійському коледжі командування та генерального штабу у Форт-Лівенворсі, штат Канзас. За вісім років по тому генерал Забродський очолив небезпечну місію за лініями проросійських сил на сході України, яка частково була модельована за однією з операцій, яку він вивчав у Форт-Лівенворсі — відомою розвідувальною місією генерала конфедератів Дж.Е.Б. Стюарта навколо армії генерала Джорджа Макклеллана в кампанії при Пітсбурзі. Це привернуло увагу впливових людей у Пентагоні: вони відчули, що цей генерал є тим лідером, з яким можна працювати.Генерал Забродський згадує перший день у Вісбадені: "Моя місія полягала в тому, щоб дізнатися: хто цей генерал Донаг'ю? Яка його влада? Скільки він може зробити для нас?"Генерал Донаг'ю був зіркою в таємничому світі спеціальних сил. Разом з командами вбивць ЦРУ та місцевими партнерами він полював на терористичних лідерів у тінях Іраку, Сирії, Лівії та Афганістану. Як лідер елітних сил Dеltа Fоrсе, він допоміг побудувати партнерство з курдськими бійцями для боротьби з "Ісламською державою" в Сирії. Генерал Каволі одного разу порівняв його з "героєм коміксів".Тепер він показував генералу Забродському та його супутнику, генерал-майору Олександру Кириленку, карту обложеного сходу та півдня їхньої країни, де російські сили значно перевершували українські. Згадуючи їхнє гасло "Слава Україні", він поставив їм виклик: "Можете скільки завгодно кричати 'Слава Україні' з іншими людьми. Мене не цікавить, які ви сміливі. Подивіться на цифри". Потім він провів їх через план, як здобути перевагу на полі бою до осені, згадує генерал Забродський.Перша стадія вже була у процесі — навчання українських артилеристів на нових М777. Таsk Fоrсе Drаgоn допомагала їм використовувати ці артилерійські системи для того, щоб зупинити російський наступ. Потім українцям потрібно було здійснити контрнаступ.Того вечора генерал Забродський написав своїм начальникам у Києві."Знаєте, багато країн хотіли підтримати Україну, — згадує він.  — Але хтось мав бути координатором, організувати все, вирішити поточні проблеми та зрозуміти, що нам потрібно в майбутньому. Я сказав головнокомандувачу: Ми знайшли нашого партнера".Присутність українських офіцерів у Вісбадені стала вирішальним моментом у зусиллях війни. Ці офіцери працювали в тісній координації з американцями, кожного дня переглядаючи дані, складали карти російських сил і аналізували найбільш стратегічні цілі. Інтеграція української та американської військової експертизи дозволила точніше і ефективніше визначати ключові цілі. Основною метою було забезпечити, щоб українці могли точно вражати російські позиції, використовуючи оперативну розвідку, що збиралася та аналізувалася спільними командами.Однак ця співпраця також спричинила цікаву та делікатну термінологічну дискусію в європейському командуванні США. Справа полягала в тому, як називати цілі, що були визначені для можливих ударів. Деякі офіцери вважали, що термін "цілі" є доречним, оскільки він чітко і прямо відображав мету визначення цих ворожих позицій для атаки. Інші, однак, вважали цей термін занадто провокативним, адже він міг надати співпраці між військами вигляд більш активного втручання, ніж було насправді.Ця дискусія призвела до використання нейтральнішого терміну: "пункти інтересу". Логіка полягала в тому, щоб зберегти певну невизначеність, що дозволяло б офіційним особам уникати прямої відповідальності чи підзвітності за будь-які конкретні дії, вжиті українцями. Також для повітряних загроз використовувався термін "сліди інтересу", що дозволяло більш гнучко обмінюватися розвідданими без провокації російської відповіді.Майор генерал Тімоті Д. Браун, керівник розвідки європейського командування США, відіграв важливу роль у встановленні цих мовних протоколів для захисту США та їхніх союзників від можливих дипломатичних наслідків. Різниця була тонка, але важлива, особливо коли йшлося про чутливі протоколи обміну розвідданими.Важливо, що існувало чітке правило: жодна розвідка не передавалася українцям щодо цілей на території Росії. Це обмеження було ключовим елементом угоди, створеним для запобігання ескалації за межі кордонів України та уникнення прямого зіткнення між силами НАТО та Росією. Якщо українські командири вирішували завдати ударів по цілях у Росії, їм доводилося покладатися на власну розвідку та можливості, зокрема використовуючи національні системи озброєнь.Основним принципом, як пояснив один високопосадовець США, було те, що війна повинна залишатись у межах території України. Ця стратегія була спрямована на мінімізацію ризику того, що НАТО буде безпосередньо втягнуто в конфлікт, гарантуючи, що підтримка України залишатиметься в межах розвідки та матеріальної допомоги без переходу критичних червоних ліній, які могли б призвести до більш масштабного конфлікту.Тонке формулювання і суворі правила взаємодії підкреслювали нестабільний баланс, який США та їхні союзники намагалися підтримувати — підтримуючи Україну, не ескалуючи війну до повномасштабного конфлікту з Росією. Це напруження було постійним тлом цієї партнерської співпраці, що вимагало уважних переговорів і чіткої комунікації для управління як військовими цілями, так і геополітичними реаліями.Білий дім також заборонив обмінюватися розвідкою про місцезнаходження "стратегічних" російських лідерів, таких як начальник генерального штабу, генерал Валерій Герасимов. "Уявіть, як ми відреагували б, якби дізналися, що росіяни допомогли іншій країні вбити нашого головнокомандувача", — сказав один з високопосадовців США. — Ми б оголосили війну". Так само Таsk Fоrсе Drаgоn не могла ділитися розвідкою, яка вказувала б місця перебування окремих росіян.Система працювала таким чином: Таsk Fоrсе Drаgоn повідомляла українцям, де перебувають росіяни. Однак, щоб захистити джерела та методи розвідки від російських шпигунів, не уточнювалося, як вони дізналися про це. Українці бачили лише ланцюжки координат, поділені на категорії: Пріоритет 1, Пріоритет 2 тощо. Як пам'ятає генерал Забродський, коли українці запитували, чому вони мають довіряти цій розвідці, генерал Донаг'ю відповідав: "Не турбуйтеся, як ми це дізналися. Просто довіртеся, що коли ви стріляєте, ви влучите в ціль, і вам сподобаються результати. А якщо вам не сподобаються результати, скажіть нам, ми все виправимо."Система запрацювала у травні. Першою метою став броньований радарний транспортний засіб, відомий як "Зоопарк", який росіяни могли використовувати для виявлення таких систем озброєнь, як українські М777. Центр обробки інформації виявив "Зоопарк" біля окупованого росіянами Донецька на сході України.Українці вирішили поставити пастку: спочатку вони відкривають вогонь по російських позиціях. Коли росіяни увімкнуть "Зоопарк", щоб відстежити вогонь, центр обробки інформації визначить координати "Зоопарка" для майбутнього удару.У визначений день, згадує генерал Забродський, генерал Донаг'ю зателефонував командиру батальйону з настановою: "Як почуваєшся?" — запитав він. "Почуваюся чудово", — відповів український офіцер. Генерал Донаг'ю перевірив супутникові знімки, щоб переконатися, що мета і М777 правильно розташовані. Лише після цього артилерист відкрив вогонь, знищивши "Зоопарк". "Всі сказали: Ми можемо це зробити!", — згадує один з американських посадовців.Але залишалося критичне питання: чи зможуть партнери застосувати цю систему проти кількох цілей під час великої кінетичної битви?Це мала бути битва під Сєвєродонецьком, на північ від Донецька, де росіяни планували побудувати понтонний міст через річку, а потім оточити й захопити місто. Генерал Забродський назвав це "пекельною ціллю".Бій, який відбувся, широко висвітлювався як рання і важлива перемога України. Понтони стали пастками смерті; за оцінками України, загинуло щонайменше 400 росіян. Неозвученим залишалося те, що американці надали "точки інтересу", які допомогли зірвати російську атаку.У ці перші місяці бої були здебільшого зосереджені на сході України. Але американська розвідка також стежила за рухами росіян на півдні, особливо за великим зосередженням військ поблизу міста Херсон. Незабаром кілька команд М777 були перепризначені, і Таsk Fоrсе Drаgоn почала передавати точки інтересу для ураження російських позицій там.З практикою Таsk Fоrсе Drаgоn стала швидше виявляти точки інтересу, а українці швидше по них стріляли. Чим більше вони демонстрували свою ефективність з М777 та подібними системами, тим більше коаліція постачала нові — і все більше точок інтересу надходило від Вісбадену."Знаєте, коли ми почали вірити? — згадує генерал Забродський. — Коли Донаг'ю сказав: Ось список позицій. Ми перевірили список і сказали: Ці 100 позицій хороші, але нам потрібно ще 50. І вони надіслали ще 50".М777 стали робочими конями української армії. Але оскільки вони зазвичай не могли запускати свої снаряди калібру 155 міліметрів більше ніж на 15 миль, вони не могли конкурувати з величезною перевагою росіян у чисельності та техніці.Щоб дати українцям компенсаторні переваги в точності, швидкості і дальності, генерали Каволі та Донаг'ю незабаром запропонували значний крок уперед — надання мобільних артилерійських ракетних систем Ніgh Моbіlіty Аrtіllеry Rосkеt Systеms, відомих як НІМАRS, які використовують супутникові ракети для завдання ударів на відстань до 50 миль.Подальші дебати відображали еволюцію мислення американців.Офіційні особи Пентагону чинили опір, не бажаючи витрачати обмежені запаси НІМАRS. Але у травні генерал Каволі відвідав Вашингтон і обґрунтував своє прохання, що зрештою переконало їх.Целеста Воллендер, тодішня заступниця міністра оборони з міжнародних справ безпеки, згадала: "Міллі завжди говорив: У вас є маленька російська армія, яка воює з великою російською армією, і вони воюють однаково, і українці ніколи не переможуть. Аргумент Каволі був, що з НІМАRS вони можуть воювати, як ми, і саме так вони почнуть перемагати росіян".У Білому домі радники та президент Байден зважували цей аргумент з побоюваннями, що тиск на росіян може лише змусити Путіна впасти в паніку і розширити війну. Коли генерали попросили НІМАRS, один з офіційних осіб згадував, що це було схоже на "стояти на лінії і думати: якщо зробиш крок уперед, чи не розпочнеться Третя світова війна?" І коли Білий дім зробив цей крок уперед, за словами офіційного джерела, Таsk Fоrсе Drаgоn став "повним тилом війни."Вісбаден здійснював нагляд за кожним ударом НІМАRS. Генерал Донаг'ю та його помічники перевіряли списки цілей українців і давали поради щодо розташування пускових установок і часу для ударів. Українці повинні були використовувати лише координати, надані американцями. Для запуску боєголовки оператори НІМАRS потребували спеціальної електронної картки, яку американці могли деактивувати в будь-який час.Удари НІМАRS, які призводили до 100 і більше загиблих чи поранених росіян, стали майже щотижневими. Російські війська залишалися збентеженими та розгубленими. Їхній моральний дух падав, а разом із ним і їхня воля до боротьби. І з ростом арсеналу НІМАRS з 8 до 38 одиниць та вдосконаленням українських операторів, за словами одного з американських посадовців, втрати зросли в п'ять разів."Ми стали маленькою частиною, може, не найкращою частиною, але маленькою частиною вашої системи," — пояснив генерал Забродський, додаючи: "Більшість країн робили це протягом 10, 20, 30 років. А ми були змушені зробити це за кілька тижнів."Разом партнери відточували вбивчу машину.Частина 2. Коли ви переможете Росію — ви станете частиною насПід час першої зустрічі Генерал Донаг'ю  показав Генералу Забродському кольорову карту, де сили НАТО та США позначені синім, російські сили — червоним, а українські сили — зеленим. Ця тонка символіка кольору. Зокрема коли генерал Забродський запитав, чому Україна позначена зеленим, а не синім,що ілюструє прагнення України бути повністю інтегрованою в Західний альянс, генерал Донаг'ю відповів: "Коли ви переможете Росію, ми зробимо вас синіми назавжди". Це мало глибоке значення. Йшлося не лише про військову стратегію, а й про ширший геополітичний зсув, який закріпить інтеграцію України в НАТО і Захід, якщо їм вдасться відкинути російські сили.Було три місяці з початку вторгнення, і карти розповідали таку історію війни:На півдні України українці зупинили наступ росіян на чорноморський суднобудівний центр у Миколаєві. Але росіяни контролювали Херсон, і корпус, що налічував близько 25 000 солдатів, окупував територію на захід від Дніпра. На сході росіяни були зупинені під Ізюмом, але вони утримували територію між Ізюмом і кордоном, зокрема стратегічно важливу долину річки Оскіл.Стратегія росіян змінилася з намагання скинути режим у Києві — безрезультатної спроби захопити столицю — до повільної стратегії придушення. Українці повинні були перейти в контрнаступ.Їхній головнокомандувач, генерал Залужний, разом з британцями підтримував найбільш амбіційний варіант — наступ з району Запоріжжя на південний схід до окупованого Мелітополя. Цей маневр, на їхню думку, мав би перервати сухопутні шляхи постачання російських сил до Криму.Генерал Донаг'ю  теоретично погоджувався. Однак, за словами його колег, він вважав, що наступ на Мелітополь був би неможливим, враховуючи стан українських військ і обмежену здатність коаліції постачати М777 без ослаблення боєздатності США. Щоб довести свою точку зору він під час військових ігор взяв на себе роль російського командира. Кожного разу, коли українці намагалися просуватися, генерал Донаг'ю знищував їх з переважною бойовою силою.Врешті-решт вони погодилися на двофазовий наступ, щоб заплутати російських командирів, які, за даними американської розвідки, вважали, що українці мають достатньо солдатів і техніки лише для одного наступу.Основною метою було повернути Херсон і убезпечити західний берег Дніпра, щоб запобігти просуванню російських сил до портового міста Одеса та створенню нової загрози для Києва.Генерал Донаг'ю  підтримував варіант другого фронту на сході, від Харківської області до долини річки Оскіл. Але українці замість цього запропонували менший відволікаючий маневр, щоб привернути російські сили на схід і полегшити наступ на Херсон.Це мало відбутись у перші числа вересня. Українці мали розпочати двотижневі артилерійські обстріли, щоб ослабити російські сили на півдні. Лише після цього, 18 вересня, вони мали перейти до наступу на Херсон.А якщо боєприпасів вистачить, вони планували перетнути Дніпро. Генерал Забродський згадує, як генерал Донаг'ю сказав: "Якщо ви хочете переправитися через річку і дістатися до кримського перешийка, тоді йдіть за планом".Це був план, поки він не змінився.Іноді пан Зеленський безпосередньо спілкувався з регіональними командирами, і після однієї такої розмови американці дізналися, що порядок ведення бойових дій змінився.Херсон тепер мав бути взятий швидше і першочергово — 29 серпня.Генерал Донаг'ю повідомив генералу Залужному, що для підготовки до Херсона потрібно більше часу; зміна планів, сказав він, ставить під загрозу контрнаступ і всю країну. Пізніше американці дізналися, що сталося:Пан Зеленський сподівався відвідати засідання Генеральної Асамблеї ООН у середині вересня. Демонстрація результатів на полі бою, на його думку, зміцнила б його позицію для отримання додаткової військової допомоги. Тому на останньому етапі змінили план — це стало передвісником фундаментальної невідповідності, яка дедалі більше впливала на хід війни.Наслідки були не такими, як планувалося.Росіяни відповіли, переміщаючи підкріплення зі сходу до Херсона. Тепер генерал Залужний зрозумів, що ослаблені російські сили на сході можуть дозволити українцям реалізувати те, що пропонував генерал Донаг'ю — дістатися до долини річки Оскіл. "Йдіть, йдіть, йдіть — у вас є шанс", — сказав генерал Донаг'ю українському командувачу на сході генералу Сирському, як пригадує один європейський офіційний представник.Російські війська розпалися навіть швидше, ніж передбачалося, залишивши своє спорядження під час втечі. Українське командування не очікувало, що їхні сили досягнуть західного берега Осколу, і коли це сталося, авторитет генерала Сирського в очах президента різко зріс.На півдні американська розвідка повідомила, що корпус на західному березі Дніпра має серйозні проблеми з їжею та боєприпасами.Українці вагалися. Генерал Донаг'ю благав польового командира, генерал-майора Андрія Ковальчука, рухатися вперед. Незабаром вищі керівники США, генерали Каволі та Міллі, підняли це питання у генерала Залужного.Але це також не спрацювало.Міністр оборони Великої Британії Бен Уоллес запитав у генерала Донаг'ю, що б він зробив, якби генерал Ковальчук був його підлеглим."Він уже був би звільнений", — відповів генерал Донаг'ю ."Я це вирішу", — сказав пан Уоллес. Британська армія мала значний вплив на Київ; на відміну від американців, вони розмістили невеликі групи офіцерів в Україні після вторгнення. Тепер міністр оборони скористався цим впливом і вимагав від українців звільнити командира.Мабуть, жоден клаптик української землі не був ціннішим для пана Путіна, ніж Крим. Оскільки українці повільно просувалися до Дніпра, сподіваючись переправитися через нього та рухатися до півострова, це породило те, що один з посадовців Пентагону назвав "основною напругою":Щоб дати російському президенту стимул для переговорів, пояснив офіційний представник, українці повинні були тиснути на Крим. Однак це, ймовірно, могло змусити Путіна задуматися про вчинення "чогось відчайдушного".Українці вже здійснювали тиск на землі. І адміністрація Байдена дозволила допомогти українцям розробити, виробляти та впроваджувати новий флот морських дронів для атак на Чорноморський флот Росії. (Американці надали українцям ранній прототип, призначений для протидії китайському морському нападу на Тайвань.) Спочатку ВМС дозволили передавати українцям точки інтересу щодо російських військових кораблів за межами територіальних вод Криму. У жовтні, з дозволом діяти всередині Криму, ЦРУ таємно почало підтримувати удари дронів по порту Севастополя.Того ж місяця американська розвідка перехопила розмову російського командувача військами в Україні, генерала Сергія Суровікіна, який справді розмірковував над тим, щоб зробити щось відчайдушне: використати тактичну ядерну зброю, щоб зупинити українців від переходу через Дніпро і прямування до Криму.До того моменту американські розвідувальні агентства оцінювали ймовірність використання Росією ядерної зброї в Україні на рівні 5–10 відсотків. Тепер вони сказали, що якщо лінії російських військ на південь зламаються, ймовірність сягатиме 50 відсотків.Ця основна напруга, здавалось, наближалася до свого піку.У Європі генерали Каволі та Донаг'ю благали бригадного генерала Олександра Тарнавського, який замінив генерала Ковальчука, просунути свої бригади вперед, розгромити корпус на західному березі Дніпра та захопити його спорядження.У Вашингтоні старші радники пана Байдена з тривогою озмірковували над протилежним — чи потрібно тиснути  на українців, щоб сповільнити їхній наступ.Момент, ймовірно, був найкращим шансом для українців завдати революційного удару по росіянах. Він також міг бути найкращим шансом для спалаху більш широкої війни.Зрештою, у своєрідній великій невизначеності, момент так і не настав.Щоб захистити свої відступаючі війська, російські командири залишали маленькі відділення солдатів. Генерал Донаг'ю порадив генералу Тарнавському знищити або обійти їх і зосередитись на основній меті — корпусі. Але щоразу, коли українці натрапляли на таке відділення, вони зупинялися, припускаючи, що на них чекає більша сила.Генерал Донаг'ю сказав йому, що супутникові знімки показали, що українські війська, за словами представників Пентагону, заблоковані лише одним або двома російськими танками. Але не маючи змоги побачити ці знімки, український командир вагався, остерігаючись відправити свої сили вперед.Щоб змусити українців рухатися, Таsk Fоrсе Drаgоn передав їм точки інтересу, а оператори М777 знищували танки за допомогою ракет Ехсаlіbur — часозатратні кроки, які повторювалися щоразу, коли українці натрапляли на російське відділення.Українці все ж таки відвоювали Херсон і очистили західний берег Дніпра. Але наступ зупинився на цьому етапі. Українці, у яких закінчувалися боєприпаси, не перейшли через Дніпро. Вони не просувалися до Криму, як сподівалися українці та як боялися росіяни.І поки росіяни втекли через річку, далі на захоплену територію, величезні машини рвали землю, прокладаючи довгі, глибокі траншеї на своєму шляху.Проте українці залишались у святковому настрої, і під час своєї наступної поїздки до Вісбадена генерал Забродський презентував генералу Донаг'ю "бойовий сувенір": тактичний жилет, що належав російському солдату, чиї товариші вже марширували на схід до місця, яке стане горнилом 2023 року — місця, яке називалося Бахмут.Частина 3. Найкращі планиПланування на 2023 рік розпочалося одразу, на тому етапі, коли, як тепер видно, панувала певна необґрунтована ейфорія.Україна контролювала західні береги річок Оскіл та Дніпро. В межах коаліції існувала загальна думка, що контрнаступ 2023 року стане останнім етапом війни: українці або здобудуть остаточну перемогу, або пану Путіну доведеться шукати мир."Ми виграємо всю цю війну", — сказав пан Зеленський членам коаліції, як пригадує старший американський чиновник.Для цього, як пояснив генерал Забродський, коли партнери зібрались у Вісбадені пізньої осені, генерал Залужний знову наполягав на тому, щоб основний наступ був спрямований на Мелітополь, щоб перекрити російські сили в Криму — те, що він вважав великою, але втраченою можливістю завдати ворогу нищівного удару ще у 2022 році.І знову деякі американські генерали виступали за обережність.У Пентагоні чиновники хвилювалися щодо своєї здатності забезпечити достатню кількість зброї для контрнаступу; можливо, українцям, перебуваючи у найсильнішій позиції, слід було подумати про укладення угоди. Коли голова Об'єднаного комітету начальників штабів генерал Міллі висловив таку ідею у промові, багато прихильників України (включаючи республіканців у Конгресі, які тоді майже одноголосно підтримували війну) звинуватили його в потуранні.У Вісбадені, під час приватних розмов з генералом Забродським та британцями, генерал Донаг'ю вказував на російські окопи, які вони рили для захисту півдня. Він також звертав увагу на повільний наступ українців до Дніпра всього за кілька тижнів до цього. "Вони риють окопи, хлопці, — сказав він їм. — Як ви плануєте перетнути це?"Замість цього, як згадує генерал Забродський та європейський чиновник, він запропонував паузу: якщо українці витратять наступний рік, якщо не більше, на створення нових бригад та їхнє навчання, то вони будуть значно краще готові для наступу на Мелітополь.Британці, своєю чергою, аргументували, якщо українці все ж підуть в наступ, коаліція повинна їх підтримати. Вони не повинні бути такими ж хорошими, як британці та американці, казав генерал Каволі, вони просто повинні бути кращими за росіян.Але паузи не буде. Генерал Забродський сказав генералу Залужному: "Донаг’ю правий". Але він також визнав, що "ніхто не любив рекомендацій Донаг’ю окрім мене".До того ж, генерал Донаг'ю вже був на виході.Розгортання 18-ї повітряно-десантної дивізії було тимчасовим. Тепер у Вісбадені з'явиться постійна організація — Група безпекової допомоги—Україна, позивний Еребус — уособлення темряви у грецькій міфології.Того осіннього дня, коли завершилася планувальна сесія і їхній час разом, генерал Донаг'ю провів генерала Забродського до аеродрому Клей-Касерне. Там він вручив йому декоративний щит — емблему 18-ї повітряно-десантної дивізії з дракончиком, оточеним п'ятьма зірками.Західна зірка представляла Вісбаден, трохи на схід — аеропорт Ряшів-Ясьонка. Інші зірки символізували Київ, Херсон і Харків — для генерала Залужного та командувачів на південь і схід.А під зірками — "Дякуємо"."Я запитав його: Чому ти дякуєш мені? — згадує генерал Забродський. — Я повинен сказати дякую"Генерал Донаг'ю пояснив, що українці — це ті, хто воює і гине, випробовує американське обладнання та тактику і ділиться отриманими уроками. "Завдяки вам, — сказав він, — ми створили все це, чого ніколи не змогли б".Кричачи через вітер і шум аеродрому, вони продовжували сперечатися, хто з них заслуговує більше на подяку. Потім вони потиснули один одному руки, і генерал Забродський зник у літаку С-130."Новий хлопець у кімнаті" — це був генерал-лейтенант Антоніо А. Агутто-молодший. Він був командувачем іншого типу, з іншою місією.Генерал Донаг'ю був ризикованим лідером. Генерал Агутто здобув репутацію людини, яка вирізняється обережністю та майстерністю у навчанні й великих операціях. Після захоплення Криму у 2014 році адміністрація Обами розширила програму навчання українців, зокрема на базі на заході країни; генерал Агутто курував цю програму. У Вісбадені його головним завданням стала підготовка нових бригад. "Вам потрібно підготувати їх до бою", — сказав йому міністр оборони Ллойд Остін.Це означало більшу автономію для українців і перерозподіл відносин: спочатку Вісбаден докладав чимало зусиль, щоб здобути довіру українців. Тепер українці просили довіри від Вісбадена.Невдовзі з'явилася можливість.Українська розвідка виявила саморобний російський казармений блок в окупованій Макіївці. "Довіртеся нам у цьому", — сказав генерал Забродський генералу Агутто. Американець погодився, і, як пригадує український командувач, "ми здійснили повний процес таргетування абсолютно самостійно". Роль Вісбадена полягала в наданні лише координат.У цій новій фазі партнерства американські та українські офіцери все ще зустрічалися щодня для визначення пріоритетів, які центр злиття перетворював на точки інтересу. Але тепер українські командири мали більшу свободу дій, використовуючи НІМАRS для ударів по додаткових цілях, отриманих завдяки їхній власній розвідці — якщо це відповідало узгодженим пріоритетам."Ми відступимо і будемо спостерігати, слідкуючи за вами, щоб переконатися, що ви не робите нічого безрозсудного", — сказав генерал Агутто українцям. "Основна мета, — додав він, — це дати вам змогу діяти самостійно в якийсь момент".Відгукуючись на події 2022 року, військові ігри січня 2023 року призвели до двоетапного плану.Другорядний наступ, який мав бути здійснений силами генерала Сирського на сході, зосереджувався на Бахмуті — де бої тривали кілька місяців — з відволікаючим маневром у бік Луганської області, території, анексованої Путіним у 2022 році. Такий маневр, як вважалося, мав прив’язати російські сили на сході та сприяти основній меті — наступу на Мелітополь, де російські укріплення вже починали гнити й руйнуватися під впливом зимових холодів і дощів.Але проблеми іншого роду вже почали поступово нищити новий план.Хоча генерал Залужний і був Головнокомандувачем ЗСУ, його позиція все більше ускладнювалася через конкуренцію з генералом Сирським. За словами українських чиновників, суперництво виникло після того, як у 2021 році президент Зеленський вирішив підвищити генерала Залужного, перемістивши його на посаду замість колишнього керівника — генерала Сирського. Суперництво загострилося після вторгнення, коли командири змагалися за обмежену кількість батарей НІМАRS. Генерал Сирський народився в Росії та служив у її армії. До того як почав працювати над удосконаленням української мови, зазвичай він говорив російською на нарадах. Генерал Залужний іноді зневажливо називав його "тим російським генералом".Американці знали, що генерал Сирський незадоволений тим, що йому відводиться роль допоміжного командувача у контрнаступі. Коли генерал Агутто зателефонував, щоб упевнитися, що він зрозумів план, Сирський відповів: "Я не згоден, але маю свої накази".Контрнаступ мав початися 1 травня. Між тим українці витратили місяці на тренування. Генерал Сирський надав би чотири бригади, що пройшли бойове хрещення — кожна з яких налічувала від 3000 до 5000 солдатів — для навчання в Європі. До них приєднаються чотири нові бригади рекрутів.Але генерал Сирський мав інші плани.У Бахмуті росіяни розміщували і втрачали величезні сили. Генерал Сирський побачив можливість оточити їх і спровокувати розкол у їхніх лавах. "Візьміть усіх новобранців" для Мелітополя, — сказав він генералу Агутто, за словами американських офіційних осіб. І коли Зеленський став на його бік, незважаючи на протести як власного головнокомандувача, так і американців, важлива складова контрнаступу була фактично зірвана.Тепер українці відправили б лише чотири недосвідчені бригади за кордон для тренувань. (Вони готували ще вісім всередині України). Крім того, нові рекрути були переважно літніми — в основному їм було 40-50 років. Коли вони приїхали до Європи, як згадує старший американський чиновник, "ми все думали, що це не дуже добре".Вік призову в Україні був 27 років. Генерал Каволі, підвищений до посади верховного союзного командувача для Європи, закликав генерала Залужного "ввести своїх 18-річних у гру". Але американці зрозуміли, що ані президент, ані генерал не зважаться на таке політично чутливе рішення.Аналогічна динаміка мала місце і на американській стороні.Минулого року росіяни не дуже розумно розмістили командні пункти, склади боєприпасів і логістичні центри в радіусі 50 миль від лінії фронту. Але нова розвідка показала, що росіяни тепер перенесли критичні об'єкти за межі досяжності НІМАRS. Тому генерали Каволі і Агутто рекомендували наступний крок — передати українцям тактичні ракетні системи армії (АТАСМS) — ракети, які можуть досягати 190 миль, щоб ускладнити росіянам можливість допомагати в обороні Мелітополя.АТАСМS стали особливо болючою темою для адміністрації Байдена. Російський військовий керівник, генерал Герасимов, опосередковано згадував про них ще у травні, коли попереджав генерала Міллі, що будь-яка ракета, яка долає 190 миль, порушить "червону лінію". Також виникло питання про постачання: Пентагон вже попереджав, що не матиме достатньо АТАСМS, якщо США доведеться воювати самостійно.Повідомлення було чітким: перестаньте просити АТАСМS.Основні припущення були перевернуті. Тим не менш, американці бачили шлях до перемоги, хоч і він став все вужчим. Ключовим моментом для досягнення цього було почати контрнаступ згідно з планом, 1 травня, до того, як росіяни відремонтують свої укріплення і перекинуть більше військ для підкріплення Мелітополя.Але критична дата пройшла. Деякі обіцяні постачання боєприпасів та обладнання були затримані, і, незважаючи на запевнення генерала Агутто, що наявних запасів достатньо для початку, українці не наважилися розпочати, поки не отримають все.У якийсь момент, коли напруга зростала, генерал Каволі звернувся до генерала Забродського і сказав: "Міша, я люблю вашу країну. Але якщо ви не зробите це, ви програєте війну"."Моя відповідь була: Я розумію, що ви говорите, Крістофер. Але, будь ласка, зрозумійте мене. Я не головнокомандувач. І я не президент України", — згадував генерал Забродський, додаючи: "Мабуть, я мав би плакати так само, як і він".У Пентагоні почали відчувати, що між союзниками виникають серйозні тріщини. Генерал Забродський згадував, як генерал Міллі запитав: "Скажіть мені правду. Ви змінили план?""Ні, ні, ні, —  відповів він. — Ми не змінили план і не будемо цього робити."Коли він вимовив ці слова, він дійсно вірив, що каже правду.Наприкінці травня розвідка показала, що росіяни швидко формують нові бригади. Українці не мали всього, чого хотіли, але мали те, що, на їхню думку, їм було потрібно. Тепер їм доведеться діяти.Генерал Залужний виклав остаточний план на засіданні Ставки — урядового органу, що займається військовими питаннями. Генерал Тарнавський отримав 12 бригад і більшу частину боєприпасів для основного наступу на Мелітополь. Командувач морської піхоти, генерал-лейтенант Юрій Содоль, мав зробити маневр у напрямку Маріуполя, зруйнованого портового міста, яке було захоплено росіянами після виснажливої облоги рік тому. Генерал Сирський очолив підтримуючий наступ на сході навколо Бахмута, нещодавно втраченого після місяців окопної війни.Тоді виступив генерал Сирський. За словами українських чиновників, генерал заявив, що хоче відійти від плану і здійснити повномасштабну атаку, щоб вигнати росіян з Бахмута. Потім він планував просунутися на схід до Луганської області. Для цього йому, звісно, були потрібні додаткові люди та боєприпаси.Американцям не повідомили результат засідання. Але незабаром розвідка США помітила переміщення українських військ та боєприпасів у напрямках, що не відповідали узгодженому плану.Невдовзі після цього, на терміновій зустрічі на польському кордоні, генерал Залужний визнав перед генералами Каволі та Агутто, що українці насправді вирішили здійснити наступи одночасно в трьох напрямках."Це не план!" — вигукнув генерал Каволі.Що сталося за словами українських чиновників: після засідання Ставки, президент Зеленський наказав розподілити боєприпаси коаліції порівну між генералом Сирським і генералом Тарнавським. Генерал Сирський також отримав п’ять з новонавчених бригад, залишаючи сім для боротьби за Мелітополь."Це було як спостерігати за загибеллю наступу на Мелітополь ще до того, як він був розпочатий", — зазначив один з українських посадовців.Після п’ятнадцяти місяців війни все дійшло до цього критичного моменту."Ми повинні були відійти", — сказав старший американський чиновник.Але вони не пішли."Ці рішення, що стосуються життя і смерті і того, яку територію ви цінуєте більше, а яку менше, — це фундаментально суверенні рішення, — пояснив високопосадовець адміністрації Байдена. — Все, що ми могли зробити, це дати їм пораду".Лідер штурму Маріуполя, генерал Содоль, охоче приймав поради від генерала Агутто. Ця співпраця принесла один з найбільших успіхів контрнаступу: після того, як американська розвідка виявила слабке місце в російських лініях, війська генерала Содоля, використовуючи координати з Вісбадена, відвоювали село Старомайорське та майже вісім квадратних миль території.Для українців ця перемога поставила питання: чи може боротьба за Маріуполь бути більш перспективною, ніж наступ на Мелітополь? Але атака застопорилася через брак людських ресурсів.Проблема була чітко позначена на карті бойових дій в офісі генерала Агутто: наступ генерала Сирського на Бахмут виснажував українську армію.Генерал Агутто закликав його направити бригади та боєприпаси на південь для наступу на Мелітополь. Але генерал Сирський, за словами американських та українських офіційних осіб, не змінив свого рішення. Він не змінив своєї позиції навіть після того, як Євгеній Пригожин, чиї найманці з ПВК Вагнера допомогли росіянам захопити Бахмут, повстав проти військового керівництва Путіна та відправив свої сили в бік Москви.Розвідка США оцінювала, що заколот може підірвати бойовий дух і єдність росіян; перехоплені повідомлення показали, що російські командири були здивовані тим, що українці не тиснуть сильніше на слабо захищений Мелітополь, сказав один з американських розвідників.Але для генерала Сирського повстання було підтвердженням його стратегії — розпалювати розбрат серед росіян, затягуючи їх у Бахмут. Надсилати частину своїх сил на південь означало б підривати це. "Я був правий, Агутто, ти був не правий", — згадує один з американських офіційних осіб слова генерала Сирського, який додав: "Ми досягнемо Луганська".Президент Зеленський охарактеризував Бахмут як "фортецю нашого морального духу". Врешті-решт, це стало кривавою демонстрацією тяжкої ситуації українців, яких було значно менше.Хоча оцінки втрат варіюються, немає сумнівів, що російські втрати — в десятках тисяч — значно перевищували українські. Однак генерал Сирський так і не відвоював Бахмут і не просунувся до Луганська. А поки росіяни відновлювали свої бригади і продовжували боротися на сході, українці не мали такого джерела нових призовників. (Пригожин відвів свої війська назад, так і не дійшовши до Москви, а два місяці по тому він загинув у авіакатастрофі, яку американська розвідка вважала результатом замаху, ймовірно, організованого Кремлем.)Що залишалося — це Мелітополь.Основною перевагою машини Вісбадена була швидкість — скорочення часу від точки інтересу до українського удару. Але ця перевага, а разом з нею й наступ на Мелітополь, була підірвана зміною у тому, як український командувач на тому напрямку використовував ці точки інтересу. Він мав значно менше боєприпасів, ніж планувалося; замість того, щоб просто відкрити вогонь, він тепер спочатку використовував дрони для підтвердження розвідданих.Цей виснажливий процес, підсилений також обережністю і дефіцитом довіри, досяг свого апогею, коли, після тижнів повільного руху через мінні поля і обстріли з гелікоптерів, українські війська підійшли до захопленого села Роботине.Американські офіційні особи розповідали про подальшу битву. Українці сильно обстрілювали росіян артилерією; американська розвідка вказала, що вони відступають."Займіть землю зараз!" — сказав генерал Агутто генералу Тарнавському.Але українці помітили групу росіян на вершині пагорба.У Вісбадені супутникові знімки показали те, що виглядало як російський взвод, від 20 до 50 солдатів — для генерала Агутто це не було достатньою підставою для затримки наступу.Однак генерал Тарнавський не захотів рухатися, поки загроза не буде ліквідована. Тож Вісбаден надіслав координати росіян і порадив одночасно відкривати вогонь і просуватися вперед.Натомість, щоб підтвердити розвіддані, генерал Тарнавський запустив дрони для розвідки над пагорбом.Це зайняло час. Лише після цього він віддав наказ своїм підрозділам відкрити вогонь.А після удару він знову надіслав дрони, щоб підтвердити, що пагорб справді чистий. Потім він наказав своїм силам зайти в Роботине, яке вони захопили 28 серпня.Це взаємне підтвердження коштувало від 24 до 48 годин, оцінили офіцери. І за цей час на південь від Роботиного росіяни почали будувати нові бар'єри, закладати міни та надсилати підкріплення, щоб зупинити український наступ. "Ситуація змінилася кардинально", — сказав генерал Забродський.Фрустрація і напруга між терміновістю місії та реальністю на місці чітко відображаються в цьому уривку. Наполягання генерала Агутто продовжувати наступ у поєднанні з обережним підходом генерала Тарнавського підкреслює складний баланс між швидкими діями та необхідністю ретельної перевірки під час бою. Ситуація зі взводом на пагорбі показує, як невеликі тактичні затримки — наприклад, очікування підтвердження за допомогою дронів або ротація підрозділів — можуть мати непропорційно великі наслідки в умовах високої напруги на полі бою.Розчарування американців через цю затримку, підкреслене коментарем про те, як "чортів взвод зупинив контрнаступ", підкреслює важливість підтримки темпу у таких нестабільних і швидкоплинних умовах конфлікту. Здається, дрібне рішення — чи атакувати негайно, чи чекати на додаткову перевірку — може змінити хід більшої стратегії. Це показує, як навіть невеликий, добре розташований підрозділ може порушити плани, що включають набагато більші сили, уповільнивши більшу мету й витративши дорогоцінний час, поки росіяни адаптуються та укріплюють свої позиції.У більш широкому сенсі, цей момент відображає труднощі, з якими стикаються військові операції, де необхідно досягти швидкості, зберігаючи точність, а також керувати непередбачуваністю бойових рішень на полі бою.Українці не змогли досягти Мелітополя. Їм довелося скоротити свої амбіції. Тепер їхньою метою стало маленьке окуповане місто Токмак, розташоване приблизно на півдорозі до Мелітополя, поруч із критичними залізничними лініями та дорогами.Генерал Агутто надав українцям більшу автономію. Але тепер він розробив детальний артилерійський план —  Операцію "Роллінг Тандер", — у якому, за словами американських та українських офіційних осіб, прописував куди саме українці повинні стріляти, чим і в якому порядку. Однак генерал Тарнавський заперечив проти деяких цілей, наполягав на використанні дронів для перевірки точок інтересу, і Операція "Роллінг Тандер" припинила свій хід.У зв'язку з тим, що спроби зберегти контрнаступ зазнали невдачі, Білий дім санкціонував секретний транспорт невеликої кількості касетних боєприпасів з дальністю близько 100 миль, і генерал Агутто разом із генералом Забродським розробили операцію проти російських атакувальних вертольотів, що загрожували силам генерала Тарнавського. Щонайменше 10 вертольотів було знищено, і росіяни відвели всю свою авіацію до Криму або на материк. Однак українці все одно не змогли просунутися вперед.Остання рекомендація американців полягала в тому, щоб генерал Сирський взяв на себе бойові дії за Токмак. Це було відхилено. Потім вони запропонували, щоб генерал Содоль надіслав своїх морпіхів до Роботиного та прорвав російську лінію. Однак генерал Залужний наказав відправити морпіхів до Херсона, щоб відкрити новий фронт в операції, яку американці вважали приреченою на невдачу — спробі перейти через Дніпро і просуватися до Криму. Морпіхи переправилися через річку на початку листопада, але вичерпали свої сили та боєприпаси. Контрнаступ мав стати вирішальним ударом. Натомість він закінчився ганебно.Генерал Сирський відмовився відповідати на питання щодо своїх взаємодій з американськими генералами, але прес-секретар Збройних Сил України заявив: "Ми сподіваємося, що настане час, і після перемоги України українські та американські генерали, яких ви згадали, можливо, спільно розповідатимуть нам про їхні робочі та дружні переговори під час боротьби з російською агресією".Андрій Єрмак, керівник Офісу президента України і, ймовірно, друга найбільш впливова особа в країні, заявив виданню Тhе Тіmеs, що контрнаступ був "переважно згладжений" політичною "невизначеністю" союзників і "постійними" затримками у поставках зброї.Але для іншого високопосадовця з України "справжньою причиною нашої невдачі було те, що для виконання плану було призначено недостатню кількість сил".У будь-якому разі, для партнерів катастрофічний результат контрнаступу залишив після себе образу з обох сторін. "Важливі стосунки були збережені," — сказала пані Уолландер, представник Пентагону. — Але це вже не було тим натхненним і довірливим братерством 2022 року та початку 2023-го."Частина 4. Порушення довіри та кордонівНапередодні Різдва пан Зеленський проїхав через ворота Вісбадена під час свого першого візиту в секретний центр партнерства.При вході в аудиторію Тоні Баса, його проводили повз трофеї спільної боротьби — перекручені уламки російських транспортних засобів, ракет і літаків. Коли він піднявся на галерею над колишнім баскетбольним майданчиком — як це робив генерал Забродський в перший день 2022 року — офіцери, що працювали внизу, вибухнули аплодисментами.Однак президент не приїхав до Вісбадена для святкування. У тіні невдалого контрнаступу, з наближенням третьої важкої зимової кампанії, передвісники лише ставали темнішими. Щоб використати свою нову перевагу, росіяни масово відправляли війська на Схід. У США пан Трамп, скептик щодо України, переживав політичне відродження; деякі республіканці в Конгресі вже починали обурюватися через фінансування.Рік тому коаліція говорила про перемогу. Але, коли 2024 рік настав і тривав, адміністрація Байдена змушена була знову і знову переходити свої власні червоні лінії, щоб просто тримати українців на плаву.Але спочатку було нагальне питання у Вісбадені: генерали Каволі та Агутто пояснили, що не бачать реального шляху до відновлення значних територій у 2024 році. Коаліція просто не могла надати все необхідне обладнання для великого контрнаступу. Також українці не могли створити армію достатнього розміру, щоб провести його.Українці повинні були знизити свої очікування, зосередившись на досяжних цілях, щоб залишатись у боротьбі, поки будуватимуть бойову потужність для можливого контрнаступу в 2025 році: їм потрібно було звести оборонні лінії на сході, щоб не дати росіянам захопити ще більші території. Також необхідно було відновити існуючі бригади та сформувати нові, які коаліція допоможе тренувати і оснащувати.Пан Зеленський висловив свою підтримку.Однак американці знали, що він зробив це неохоче. Знову і знову пан Зеленський давав зрозуміти, що йому потрібно і хочеться великої перемоги, щоб підняти моральний дух вдома і зміцнити підтримку Заходу.Лише кілька тижнів тому президент наказав генералу Залужному відкинути росіян до кордонів України 1991 року до осені 2024 року. Генерал шокував американців, представивши план, який вимагав п’яти мільйонів снарядів і одного мільйона дронів. На що генерал Каволі відповів, володіючи російською: “Откуда?!”Через кілька тижнів, на зустрічі в Києві, український головнокомандувач замкнув генерала Каволі на кухні Міністерства оборони і, з лютим використанням вейпа, зробив останню безнадійну спробу. "Він був між двох вогнів: перший — президент, другий — партнери", — сказав один з його помічників.Як компроміс, американці тепер запропонували пану Зеленському те, що вони вважали б заявленою перемогою — авіаудар, за допомогою далекобійних ракет і дронів, щоб змусити росіян вивести свою військову інфраструктуру з Криму до Росії. Операція отримала кодову назву “Лунний Грім”.До цього часу українці, за допомогою ЦРУ та ВМС США і Великої Британії, використовували морські дрони разом з британськими ракетами Stоrm Shаdоw і французькими SСАLР для ударів по Чорноморському флоту. Вісбаден надавав розвіддані.Але для проведення ширшої кампанії проти Криму українці потребували набагато більше ракет. Їм були потрібні сотні АТАСМS.У Пентагоні старі перестороги ще не зникли. Але після того, як генерал Агутто доповів пану Остіну про все, чого можна досягти за допомогою "Лунного Грому", один із помічників згадує, як він сказав: "Окей, тут є справді переконлива стратегічна мета. Це не просто про завдавання ударів".Пан Зеленський отримає свої довгоочікувані АТАСМS. Проте, за словами однієї американської офіційної особи, "ми знали, що в глибині душі він все ще хоче зробити щось інше, щось більше."Генерал Забродський перебував у командному центрі Вісбадена наприкінці січня, коли отримав термінове повідомлення і вийшов на вулицю.Повернувшись, блідий як привид, він повів генерала Агутто на балкон і, запаливши Luсky Strіkе, сказав йому, що боротьба за керівництво в Україні досягла своєї кульмінації: генерала Залужного звільняють. Ставки були на його конкурента, генерала Сирського, як на наступного керівника.Американці не були здивовані; вони вже чули багато чуток про невдоволення президента. Українці пояснювали це політикою, страхом, що популярний генерал Залужний може кинути виклик пану Зеленському на президентських виборах. Також була зустріч у Ставці, на якій президент фактично підкосив генерала Залужного, і подальше рішення генерала опублікувати статтю в Тhе Есоnоmіst, де він заявляв, що війна зайшла в глухий кут, а українці потребують технологічного прориву. Це все відбувалося, коли його президент закликав до повної перемоги."Генерал Залужний, — сказав один з американських офіційних осіб, — був мертвий чоловік, що йде".Призначення генерала Сирського принесло змішане полегшення. Американці вважали, що тепер у них буде партнер, який матиме довіру та вухо президента; вони сподівалися, що процес ухвалення рішень стане більш послідовним.Генерал Сирський також був відомою фігурою.Частина цієї відомості, звісно, була пов'язана з пам'яттю 2023 року, шрамом Бахмута — тим, як іноді генерал ігнорував їхні рекомендації, навіть намагався підривати їх. Тим не менше, колеги кажуть, що генерали Каволі та Агутто відчували, що розуміють його особливості; принаймні він їх вислуховував, і на відміну від деяких командирів, він цінував і зазвичай довіряв інформації, яку вони надавали.Для генерала Забродського ж зміна була особистим ударом і стратегічною невизначеністю. Він вважав генерала Залужного другом і відмовився від свого парламентського місця, щоб стати його заступником з планів і операцій. (Невдовзі його вивели з цієї посади та з ролі у Вісбадені. Коли генерал Агутто дізнався про це, він зателефонував і запросив до свого будинку на пляжі в Північній Кароліні —  генерали могли б поплавати на човні. "Може, в наступному житті," — відповів генерал Забродський).А зміна охорони відбулася в особливо невизначений момент для партнерства: підштовхувані паном Трампом, республіканці в Конгресі затримували 61 мільярд доларів на нову військову допомогу. Під час бою за Мелітополь командувач наполягав на використанні дронів для верифікації кожної точки інтересу. Тепер, з набагато меншим запасом ракет і снарядів, командири на фронті прийняли той самий протокол. Вісбаден все ще виробляв точки інтересу, але українці ледь їх використовували."Нам це зараз не потрібно", — сказав генерал Забродський американцям.Червоні лінії продовжували рухатися.Були АТАСМS, які таємно прибули на початку весни, щоб росіяни не зрозуміли, що Україна тепер може завдати ударів по Криму.І були малі команди експертів. Кілька місяців тому генералу Агутто дозволили відправити невелику групу, близько дюжини офіцерів, до Києва, послабивши заборону на перебування американських військових на українській землі. Щоб не викликати спогадів про американських військових радників, відправлених до Південного В'єтнаму в процесі ескалації війни, їх називали "експертами з певних питань". Після зміни українського керівництва, щоб побудувати довіру і координацію, адміністрація більше ніж потроїла кількість офіцерів у Києві — до близько тридцяти; тепер їх вже можна було прямо називати радниками, хоча вони й залишались обмеженими Київською областю.Однак, мабуть, найскладнішою червоною лінією був російський кордон. Незабаром і ця лінія також була переглянута.У квітні, після довгого затору з фінансуванням, були розв'язані питання, і 180 додаткових АТАСМS, десятки броньованих машин і 85 000 снарядів калібру 155 міліметрів почали надходити з Польщі.Але розвідка коаліції виявила інший рух: компоненти нової російської формації, 44-го армійського корпусу, рухались до Білгорода, на північ від українського кордону. Росіяни, бачачи обмежену можливість, поки українці чекали на американську допомогу, готувалися відкрити новий фронт на півночі України.Українці вважали, що росіяни сподіваються досягти важливого шляху навколо Харкова, що дозволить їм обстрілювати місто, друге за величиною в країні, артилерійським вогнем, загрожуючи життю понад мільйона людей.Російський наступ виявив основну асиметрію: росіяни могли підтримувати свої війська артилерією прямо через кордон, тоді як українці не могли відповісти, використовуючи американське обладнання або розвідку.Але разом із небезпекою з'являлася можливість. Росіяни були спокійні щодо безпеки, вважаючи, що американці ніколи не дозволять українцям стріляти по території Росії. Цілі підрозділи з їхнім спорядженням сиділи незахищеними, в основному без оборони, на відкритих полях.Українці попросили дозволу використовувати американську зброю на території Росії. Більше того, генерали Каволі та Агутто запропонували, щоб Вісбаден допомагав коригувати ці удари, як це робилося по Україні та в Криму — надаючи точки інтересу та точні координати.Білий дім ще обговорював ці питання, коли 10 травня росіяни здійснили атаку.Це стало моментом, коли адміністрація Байдена змінила правила гри. Генералам Каволі та Агутто було поставлено завдання створити "операційну зону" — територію на російській землі, де українці могли б використовувати американську зброю, а Вісбаден міг би підтримувати їхні удари.Спочатку вони пропонували розширену зону, щоб охопити ще одну загрозу: бомби-глайдери (КАБи, - ред.) — примітивні радянські бомби, перетворені на високоточну зброю з крилами та хвостами — тероризували Харків. Зона, що простягалася на 190 миль, дозволила б українцям використовувати нові АТАСМS для ударів по полям з бомбами-глайдерами та іншим цілям глибоко в Росії. Але пан Остін розцінив це як відхилення від місії: він не хотів відволікати АТАСМS від операції Lunаr Наіl.Натомість генералам було наказано підготувати два варіанти: один, що простягався на близько 50 миль у Росію, стандартна дальність НІМАRS, і один майже вдвічі глибший. Зрештою, проти рекомендацій генералів, пан Байден і його радники вибрали найобмеженіший варіант — але для захисту Сум і Харкова він йшов уздовж більшої частини північного кордону країни, охоплюючи територію, що була майже такою ж за розміром, як штат Нью-Джерсі. Також було дозволено, щоб ЦРУ направило офіцерів до Харківської області для допомоги українським колегам у проведенні операцій в межах цієї зони.Зона запрацювала наприкінці травня. Росіяни були непідготовлені: за допомогою точок інтересу та координат від Вісбадена, а також власної розвідки українців, удари НІМАRS по операційній зоні допомогли захистити Харків. Росіяни зазнали одні з найбільших втрат за всю війну.Немислиме стало реальністю. Сполучені Штати тепер стали частиною вбивства російських солдатів на суверенній російській території.Літо 2024 року: армії України на півночі та сході були на межі. Проте генерал Сирський продовжував говорити американцям: "Мені потрібна перемога".Передбаченням цього став випадок у березні, коли американці виявили, що українська військова розвідка, ГУР, таємно планувала наземну операцію на південний захід Росії. Керівник осередку ЦРУ в Києві стикнувся з командувачем ГУР, генералом Кирилом Будановим: якщо він перейде кордон з Росією, то зробить це без підтримки американських зброї або розвідки. Він це зробив, але був змушений відступити.У такі моменти чиновники адміністрації Байдена жартували, що вони більше знають про те, що планують росіяни, шпигуючи за ними, ніж про те, що планують їхні українські партнери.Але для українців "не питати, не говорити" було "краще, ніж питати і зупиняти", пояснив генерал-лейтенант Валерій Кондратюк, колишній командувач військової розвідки України. Він додав: "Ми союзники, але у нас різні цілі. Ми захищаємо нашу країну, а ви захищаєте свої фантомні страхи з часів холодної війни".В серпні у Вісбадені закінчувався термін перебування генерала Агутто. Він залишив посаду 9 серпня. Того ж дня українці залишили загадкове посилання на щось, що відбувалося на півночі.10 серпня керівник осередку ЦРУ також покинув свою посаду і поїхав до головного офісу. В результаті змін в командуванні генерал Сирський зробив свій крок — відправив війська через південно-західний російський кордон, до Курська.Для американців ця інтервенція стала значним порушенням довіри. Справа була не лише в тому, що українці знову тримали їх у темряві; вони таємно перетнули взаємно погоджену лінію, взявши коаліційне обладнання і потрапивши на російську територію в межах операційної зони, порушуючи правила, встановлені під час її створення.Зона була створена для того, щоб запобігти гуманітарній катастрофі в Харкові, а не для того, щоб українці могли використати її для захоплення російської землі. "Це було не просто майже шантаж, а саме шантаж", — сказав один зі старших офіційних осіб Пентагону.Американці могли б скасувати операційну зону. Але вони знали, що це, як пояснив один з адміністративних чиновників, "може призвести до катастрофи": українські солдати у Курську загинули б, залишившись без ракет НІМАRS і без підтримки розвідки США.Курськ, як зрозуміли американці, був тією перемогою, на яку президент Зеленський натякав від самого початку. Це також було свідченням його розрахунків: він все ще говорив про повну перемогу. Але одна з цілей операції, як він пояснив американцям, полягала в тому, щоб захопити і утримувати російську землю, яку можна буде обміняти на українську землю під час майбутніх переговорів.Провокаційні операції, які раніше були заборонені, тепер дозволялись.До того як генерал Забродський був відсторонений, він та генерал Агутто вибрали цілі для операції Lunаr Наіl. Кампанія вимагала рівня координації, не баченої від часів генерала Донаг'ю. Американські та британські офіцери курували практично кожен аспект кожного удару, починаючи від визначення координат і закінчуючи розрахунками траєкторій ракет.Однією з приблизно 100 цілей у Криму була найважливіша — Керченський міст, що з’єднує півострів з російським материком. Путін вважав міст потужним фізичним доказом зв'язку Криму з Росією. Зруйнування цього символу президента Росії стало одержимістю президента України.Це також була червона лінія для Сполучених Штатів. У 2022 році адміністрація Байдена заборонила допомагати українцям націлюватися на цей міст; навіть підходи з кримського боку мали вважатися суверенною російською територією. (Українські розвідслужби намагалися атакувати його самостійно, завдавши певних пошкоджень.)Але після того, як партнери погодили Lunаr Наіl, Білий дім дозволив військовим і ЦРУ таємно працювати з українцями та британцями над планом атаки на міст: АТАСМS мали ослабити вразливі точки на мосту, а морські дрони — підірвати їх біля стійок.Однак поки готувались дрони, росіяни посилили оборону навколо стійок.Українці запропонували атакувати лише АТАСМS. Генерали Каволі та Агутто заперечили: АТАСМS самі не зроблять справу, українці мали б почекати поки дрони будуть готові, або скасувати удар.Зрештою, американці відступили, і в середині серпня, з невеликою допомогою від Вісбадена, українці випустили залп АТАСМS по мосту. Він не обрушився; удар залишив деякі "ямки", які росіяни відремонтували, — сказав один із американських офіційних осіб, додавши: "Іноді їм потрібно спробувати і зазнати невдачі, щоб побачити, що ми праві".Епізод з Керченським мостом, незважаючи на це, показав значний успіх співпраці в межах Lunаr Наіl. Російські військові кораблі, літаки, командні пункти, склади озброєнь і ремонтні бази були знищені або переміщені на материкову частину Росії, щоб уникнути ударів.Для адміністрації Байдена невдача в атаці на Керченський міст, разом з нестачею АТАСМS, підкреслила важливість допомоги українцям у використанні їхнього флоту довгострокових ударних дронів. Основним викликом було ухилення від російських протиповітряних оборонних систем і точне визначення цілей.Довготривала політика забороняла ЦРУ надавати розвіддані щодо цілей на російській території. Тому адміністрація дозволяла ЦРУ подавати запити на "винятки", тобто дозволи, які дозволяли розвідці допомагати в ударах по території Росії для досягнення конкретних цілей.Розвідка виявила величезний склад боєприпасів у містечку Торопець, розташованому приблизно за 290 миль на північ від українського кордону, який постачав зброю російським військам на Харківщині та Курщині. Адміністрація схвалила цей виняток. Торопець став тестом для концепції.Офіцери ЦРУ поділились розвідкою щодо боєприпасів на складі та їхніх уразливих точок, а також російських оборонних систем на шляху до Торопця. Вони розрахували, скільки дронів знадобиться для операції, та побудували їхні складні траєкторії.18 вересня великий рій дронів вдарив по складу боєприпасів. Вибух, такої сили, що нагадував маленький землетрус, відкрив кратер шириною з американський футбольний стадіон. Відео показали величезні кулі полум'я та стовпи диму, що підіймались над озером.Як і з операцією на Керченському мосту, співпраця у сфері дронів вказувала на стратегічну дисонансність.Американці пропонували зосередити удари дронів на стратегічно важливих військових цілях — це була та сама аргументація, яку вони безуспішно наводили, пропонуючи фокусуватися на Мелітополі під час контрнаступу 2023 року. Але українці наполягали на атаках більш широкого спектра цілей, включаючи нафтові й газові об'єкти та політично чутливі об'єкти в Москві та її околицях (хоча вони робили це без допомоги ЦРУ)."Громадська думка в Росії повернеться проти Путіна, — сказав пан Зеленський американському державному секретарю Ентоні Блінкену в Києві у вересні. — Ви помиляєтесь. Ми знаємо росіян."Пан Остін та генерал Каволі приїхали до Києва в жовтні. Рік за роком адміністрація Байдена постачала українцям дедалі більш складну зброю, перетинаючи свої червоні лінії. Проте міністр оборони та генерал переживали через послання, яке мало бути написане в умовах послабленої ситуації на фронті.Росіяни повільно, але вперто просувалися проти виснажених українських сил на сході, до міста Покровськ — їхня "велика мета", як сказав один з американських офіційних осіб. Вони також повертали частину території в Курську. Так, втрати росіян різко зросли, до 1000–1500 на день. Але вони продовжували наступ.Пан Остін пізніше згадував, як він розмірковував над цим дисбалансом людських ресурсів, коли дивився з вікна свого броньованого позашляховика, який петляв вулицями Києва. Він був вражений, сказав він помічникам, кількістю молодих чоловіків у віці 20-30 років, майже жоден з яких не був в уніформі. У країні, яка перебуває у війні, пояснив він, чоловіки цього віку зазвичай знаходяться на фронті.Це було одне з важких повідомлень, яке американці привезли в Київ, коли викладали те, що вони можуть і чого не можуть зробити для України у 2025 році.Пан Зеленський уже зробив маленький крок, знизивши вік призову до 25 років. Однак українці не змогли заповнити існуючі бригади, не кажучи вже про створення нових.Пан Остін наполягав на тому, щоб пан Зеленський зробив більш сміливий крок і почав призивати 18-річних. На що пан Зеленський відповів, за словами одного з офіційних осіб, який був присутній, "Навіщо мені призивати більше людей? У нас немає спорядження, щоб їх забезпечити.""А ваші генерали повідомляють, що ваші підрозділи недоукомплектовані, — відповів пан Остін. - У них недостатньо солдатів для того спорядження, яке у них є."Це була постійна суперечка:З погляду українців, американці не були готові робити все необхідне для того, щоб допомогти їм перемогти.З погляду американців, українці не були готові робити все необхідне для того, щоб допомогти собі перемогти.Пан Зеленський часто казав у відповідь на питання про призов, що його країна бореться за своє майбутнє, що 18-25-річні — це батьки цього майбутнього.Однак для одного з американських офіційних осіб це "не є екзистенційною війною, якщо вони не змусили своїх людей боротися."Генерал Болдуїн, який на самому початку допоміг налагодити зв'язки між командирами партнерів, відвідав Київ у вересні 2023 року. Контрнаступ застряг, наближалися вибори в США, і українці все питали про Афганістан.Українці, згадує він, були налякані тим, що їх теж можуть покинути. Вони постійно дзвонили, і хотіли знати, чи залишиться Америка на своїй позиції, запитуючи: "Що буде, якщо республіканці виграють Конгрес? Що станеться, якщо президентом знову стане Трамп?"Він завжди казав їм залишатися оптимістами, але додавав: "Я ховав пальці за спиною, бо насправді не знав більше."Трамп виграв, і страх знову охопив їх.У свої останні тижні на посаді Байден зробив низку кроків, щоб продовжити підтримку, принаймні на цей момент, і зміцнити свою програму щодо України.Він перетнув свою останню червону лінію — розширивши оперативну зону для використання АТАСМS і британських ракет Stоrm Shаdоw по Росії — після того як Північна Корея надіслала тисячі військових, щоб допомогти росіянам вибити українців з Курська. Один з перших ударів, підтриманих США, влучив у північнокорейського командира, генерал-лейтенанта Кім Йон Бока, коли він зустрічався з російськими колегами в командному бункері.Адміністрація також дозволила Вісбадену та ЦРУ підтримати дальні ракетні та дронові удари по частині південного російського регіону, який використовувався як база для наступу на Покровськ, і дозволила військовим радникам покинути Київ і вирушити до командних пунктів ближче до лінії фронту.У грудні генерал Донаг’ю  отримав свою четверту зірку і повернувся до Вісбадена як командувач армією США в Європі та Африці. Він був останнім американським солдатом, який залишив Афганістан під час хаотичного відходу. Тепер йому доведеться орієнтуватися в новому, невизначеному майбутньому України.Так багато змінилося з того часу, як генерал Донаг’ю покинув Вісбаден два роки тому. Але коли йшлося про суто територіальне питання, не так багато змінилося. У перший рік війни, за допомогою Вісбадена, українці здобули перевагу, відновивши більше ніж половину території, втраченої після вторгнення 2022 року. Тепер вони боролися за маленькі ділянки землі на сході та в Курську.Однією з основних цілей генерала Донаг’ю у Вісбадені, за словами представника Пентагону, було укріпити братерство і вдихнути нове життя в машину — зупинити, а можливо, навіть відкинути російський наступ. (У наступні тижні, за допомогою Вісбадена, який надавав координати і точні точки, російський наступ на Покровськ сповільнився, а в деяких районах на сході українці здобули перемоги. Але на південному заході Росії, коли адміністрація Трампа зменшила підтримку, українці втратили більшість своїх важелів торгу, зокрема Курськ).На початку січня генерали Донаг’ю та Каволі відвідали Київ, щоб зустрітися з генералом Сирським і переконатися, що він погоджує плани щодо поповнення українських бригад і зміцнення їхніх ліній, розповів представник Пентагону. Звідти вони вирушили на авіабазу Рамштайн, де зустрілися з паном Остіном для останньої зустрічі оборонних лідерів коаліції перед тим, як все змінилося.Коли двері були зачинені для преси і публіки, колеги пана Остіна назвали його хрещеним батьком і архітектором партнерства, яке, попри всі порушення довіри і зради, підтримувало спротив та надію українців, що почалася в той весняний день 2022 року, коли генерали Донаг’ю та Забродський вперше зустрілися у Вісбадені.Пан Остін — надійний і стійкий чоловік, але, повертаючи компліменти, його голос перехопило."Замість того, щоб прощатися, дозвольте сказати дякую", — сказав він, стримуючи сльози. А потім додав: "Бажаю вам успіху, мужності і рішучості. Пані та панове, рухайтеся вперед."

Про це він розповів в етері Еспресо."Я не бачу жодного інтересу американської сторони в запуску чи перезапуску Північного потоку, ані Блумбергів, ані Лінчів, ані будь-яких інших інвесторів. Вони все що завгодно можуть розповідати про те, що вони розглядають відповідні якісь там варіанти, але вони точно не будуть нічого реального робити, тому що це шкодитиме американським національним інтересам. Поясню чому. Впродовж десятків років Сполучені Штати Америки збільшували видобуток газу на своїй території для того, щоб мати можливість продавати його по всьому світу. Впродовж цих всіх років Сполучені Штати будували на Атлантичному узбережжі термінали зі скраплення цього газу", - зазначив він.Геннадій Рябцев наголосив, що упродовж цих років Сполучені Штати підтримували, стимулювали фінансову побудову відповідних терміналів на узбережжі Європи для того, щоб якомога більше європейських держав мали змогу отримувати американський газ. "Але зараз хтось наче збирається відновити чи відновлювати постачання російського газу, який коштує щонайменше на третину дешевше, на європейський ринок. І в мене виникає питання: а хто, власне кажучи, тоді заплатить за те, що побудувала американська спільнота газова? І хто буде виплачувати американським видобувним і транспортним, і логістичним, і всім іншим технологічним компаніям ті недоотримані прибутки, з якими вони не зможуть зустрітися через гіпотетичне відновлення постачання російського газу", - зауважив експерт з питань енергетики.26 березня міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що РФ обговорює зі США відновлення постачання російського газу до Європи газопроводами "Північний потік".Що відомо про підриви "Північних потоків"У ніч на 26 вересня 2022 року в газопроводі "Північний потік - 2" сталося раптове падіння тиску. Вже 27 вересня стало відомо, що напередодні запуску Балтійського газопроводу до Балтійського моря вилився газ з російського газопроводу "Північний потік - 2". Експерти з'ясували, що на маршрутах газопроводів "Північний потік" та "Північний потік - 2" у Балтійському морі 26 вересня стався вибух техногенного характеру потужністю близько 700 кг у тротиловому еквіваленті. А генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг назвав інцидент диверсією.ЗМІ в США та Німеччині провели розслідування аварії на Nоrd Strеаm, вбачаючи у них слід проукраїнських сил, проте офіційні особи країн та НАТО радили дочекатися результатів слідства. В Офісі президента спростували причетність України.14 серпня генеральна прокуратура Німеччини видала перший ордер на арешт українця у справі про підрив газопроводів "Північний потік". Заступник речника федерального уряду Німеччини Вольфганг Бюхнер заявив, що результати розслідування диверсії на газогоні Nоrd Strеаm не зашкодять відносинам між Києвом і Берліном.Водночас радник голови Офісу президента Михайло Подоляк заперечив причетність України до підриву "Північних потоків", зазначивши, що країна не отримала жодної переваги від вибухів.Наприкінці вересня 2024 року речниця міністерства закордонних справ РФ Марія Захарова заявила, що Росія оголосила досудові претензії Німеччині, Данії, Швеції та Швейцарії через їхню нібито "незацікавленість" у проведені розслідування підриву "Північних потоків" та заявила про намір звернутися до Міжнародного суду ООН. 

Державне бюро розслідувань продовжує слідство у справі авіакатастрофи винищувача F-16, що сталася 26 серпня 2024 року і призвела до загибелі українського пілота Олексія Меся (Мооnfіsh).

Державне бюро розслідувань продовжує розслідувати авіакатастрофу винищувача F-16, що сталася 26 серпня 2024 року та призвела до загибелі пілота Олексія Меся. Про це ДБР повідомило у відповіді на інформаційний запит hrоmаdskе. Як зазначили слідчі, на сьогодні у межах кримінального провадження тривають 11 експертиз, зокрема: інженерно-транспортна, військова, судово-медична, комп'ютерно-технічна (аналіз бортового самописця), товарознавча. Як зазначили в […] Тhе роst ДБР продовжує розслідувати авіатрощу F-16, у якій загинув пілот Олексій Месь арреаrеd fіrst оn Рубрика.

Заступник голови правління «ПриватБанку» з питань цифрової трансформації (СDТО) Маріуш Качмарек залишає свою посаду з 26 березня 2025 року. На цю позицію шукатимуть нову кандидатуру через конкурс. Про це повідомила наглядова рада банку. Маріуш Качмарек приєднався до команди «ПриватБанку» в 2019 році: 1 липня його призначили на посаду члена правління з операційних питань. З 31 серпня 2020 року він поєднував обов’язки головного операційного директора (СОО) та головного інформаційного директора (СІО). 8 грудня 2020-го став заступником голови правління ПриватБанку з операційних питань. «До завершення процедури конкурсного відбору голова правління Мікаель Бьоркнерт буде тимчасово відповідати за управління ІТ-дирекціями, напрямами інформаційної безпеки та дирекцією віддаленої підтримки клієнтів», — зазначили в ПриватБанку. У 2022 році DОU спілкувався з Маріушем Качмареком про рекордно швидку міграцію в хмару, роботу під час війни та бронювання від мобілізації. Згідно з нашим рейтингом банків, в ІТ-підрозділі «ПриватБанку» працює 1748 фахівців, 1699 з яких — технічні спеціалісти. 🤫 Що буде в програмі DОU Dаy? Інтрига... Але 1250 квитків вже продано — встигни взяти й собі ТУТ.

Про це пише Тhе Моsсоw Тіmеs. "Зараз, звичайно, є розбіжності. Але інтерес відновити нормальну енергозабезпеченість Європи, хіба це інтерес тільки США і Росії? Йде розмова про "Північні потоки". Напевно, буде цікаво, якщо американці використають свій вплив на Європу і змусять її не відмовлятися від російського газу", - зазначив Лавров. Він додав, що проти відновлення роботи газопроводів виступають президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн і міністр економіки Німеччини Роберт Хабек."Вони всі кажуть, що нізащо не дозволять відновити "Північні потоки". Це або хворі люди, або самогубці", - висловився Лавров.Читайте також: Друг Путіна зі Штазі пропонує команді Трампа перезапустити разом з росіянами "Північний потік-2", щоб отримувати гроші "просто так", - Fіnаnсіаl ТіmеsПри цьому він назвав "сюрреалізмом" ситуацію, за якої Росія знову почне постачати газ до Європи через зупинені газопроводи завдяки США.Що відомо про підриви "Північних потоків"У ніч на 26 вересня 2022 року в газопроводі "Північний потік - 2" сталося раптове падіння тиску. Вже 27 вересня стало відомо, що напередодні запуску Балтійського газопроводу до Балтійського моря вилився газ з російського газопроводу "Північний потік - 2". Експерти з'ясували, що на маршрутах газопроводів "Північний потік" та "Північний потік - 2" у Балтійському морі 26 вересня стався вибух техногенного характеру потужністю близько 700 кг у тротиловому еквіваленті. А генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг назвав інцидент диверсією.ЗМІ в США та Німеччині провели розслідування аварії на Nоrd Strеаm, вбачаючи у них слід проукраїнських сил, проте офіційні особи країн та НАТО радили дочекатися результатів слідства. В Офісі президента спростували причетність України.14 серпня генеральна прокуратура Німеччини видала перший ордер на арешт українця у справі про підрив газопроводів "Північний потік". Заступник речника федерального уряду Німеччини Вольфганг Бюхнер заявив, що результати розслідування диверсії на газогоні Nоrd Strеаm не зашкодять відносинам між Києвом і Берліном.Водночас радник голови Офісу президента Михайло Подоляк заперечив причетність України до підриву "Північних потоків", зазначивши, що країна не отримала жодної переваги від вибухів.Наприкінці вересня 2024 року речниця міністерства закордонних справ РФ Марія Захарова заявила, що Росія оголосила досудові претензії Німеччині, Данії, Швеції та Швейцарії через їхню нібито "незацікавленість" у проведені розслідування підриву "Північних потоків" та заявила про намір звернутися до Міжнародного суду ООН.  

Американський благодійник Делл Лой Хансен збудував у Мощуні будинки для родин, які втратили житло через війну. Його фонд "Місія Хансена в Україні" допомагає постраждалим від агресії РФ. Мощун - село, яке одне з перших зустріло ворога на підступах до Києва. У лютому-березні 2022 року тут точилися запеклі бої: будинки палали, а мешканці рятувалися, як могли. Коли російські війська відступили, від села залишилися лише руїни - понад 85% будівель було знищено або пошкоджено, а дороги, електромережі та водопостачання виведені з ладу. Кореспондентка Gаzеtа.uа побувала в Мощуні та нових будинках. І дізналася, як сьогодні живе село. ВІДНОВИЛИ 206 БУДИНКІВ - Ви можете проговорювати, якою може бути ванна кімната, зручності. Є можливість доплатити, щоб збільшити площу будинку, - про умови благодійної програми з відновлення житла розповідає працівниця старостату Анна Заіка місцевій мешканці Мощуна. - Ви хочете два санузла? Жінка сидить у довгому пальті напівоберта й гортає документи. Шапку не знімає. - У мене є родичі - племінниці з дітьми. Коли до мене будуть приїжджати, то накладно з одним санузлом, - пояснює їй односельчанка, на вигляд близько 60 років. До будинку культури, що водночас є й адмінбудівлею, часто приходять жителі. Відбудова села триває, а більшість людей - потребує допомоги. Благодійний фонд "Місія Хансена в Україні" підтримує родини, чиї будинки були зруйновані або пошкоджені внаслідок війни. У межах програми "Фенікс" фонд співпрацює з державною програмою "єВідновлення", додаючи до суми державного сертифіката додаткове фінансування, необхідне для повноцінного завершення будівництва, ремонту та облаштування благоустрою. Ця сума може досягати $30 тис. на кожен будинок. - Поки з допомогою виходить 80 квадратів, - додає працівниця фонду Ірина. - Щоб збільшити до ста - треба доплатити ще понад 8 тис. доларів. Поки погоджуємо, можете ще подумати. У селі наразі проживає близько 1000 людей. До повномасштабного вторгнення населення складало 1200 осіб. Одна родина має статус внутрішньо переміщених осіб. - Біда Гостомельської громади в тому, що не створюються системні рішення, - пояснює Ірина. - Якщо заходить приватний донор, то максимум - не заважають. Однак є населені пункти, які самостійно докладають зусиль до відновлення й розвитку. Зараз USАІD закрив енергетичні програми. Тому будемо шукати донорів, щоб оновити у Мощуні й енергетику. Освітлення й електрифікацію відновили завдяки тому, що Аня, Вадим і Мирослава тут написали у всі можливі інстанції. У громадах є бюджети. Тут питання у доцільності їхнього використання. Станом на березень 2024 року у Мощуні вдалося відновити 206 житлових будинків. Протягом 2022 року за кошти резервного фонду державного бюджету було відремонтовано майже 60 будинків, де замінили вікна, двері та відновили покрівлі. Міжнародні партнери долучилися до облаштування тимчасового житла - у дворогосподарствах мешканців встановили модульні будинки. Окрім житлової забудови, у Мощуні вдалося частково відновити соціальну інфраструктуру. Було відремонтовано будинок культури, облаштовано пункт здоров'я та організовано автобусне сполучення. Завдяки ініціативі "Місія Хансена в Україні" у Мощуні збудували шість нових будинків для родин, які втратили своє житло через війну. Це дозволило деяким мешканцям повернутися до нормального життя у власних оселях. ЗАЇЗД ДО ВЕЛИКОДНЯ - Ми ще не завезли все. Але плануємо до Великодня заїхати. Замовили сестрі тюлі нові, - Віра і Юрій Ющенки зустрічають на порозі свого нового будинку - одноповерхове житло з персиковими фасадами й широкими вікнами. Для будівництва використовували піноблоки. - Тут стіни дебелі й ремонт хороший. Заходять у просторий сучасний будинок. Обоє виглядають схвильованими, уважно оглядають кожен куточок свого майбутнього дому. - Два місяці будували. У серпні залили фундамент, а в жовтні готово було, - розказує 54-річний Юрій Петрович. - Ще не все готово, не зібрали до кінця меблі. Кухня, диван і стіл були. У вітальні на підлозі - кульки синьо-жовтого забарвлення. Залишилися ще з дня завершення будівництва. Кухня-студія світла, з новими меблями та технікою. Поруч стоїть генератор - тимчасова необхідність. У березні 2022-го ворожий снаряд влучив у їхній будинок. Удар прийшовся у самий центр будівлі. Усе розірвало на шматки, зізнається 42-річна Віра. З того часу родина мешкає в модульному будинку, який встановили за рахунок благодійника Делл Лоя Хансена. - Уже два роки, слава Богу, як живемо. То трохи обжили. Поставили на Рождество 25 грудня. Якби знали, що приїдете, то підготувалися, - Віра Ющенко запрошує у модульний будинок, де живе з чоловіком та донькою Діаною. Поспіхом прибирає зі столу ще теплі від чаю чашки. - Сразу не жили, бо не треба було каналізацію зробити й воду провести. Скважину до серпня провели, бо стара згоріла. Одягнена в просту, але зручну темну кофтину. Волосся зібране у високий пучок. Віра родом із Закарпаття, але після одруження з чоловіком живуть у Мощуні. До повномасштабного вторгнення Ющенки проживали у великому будинку з чотирма кімнатами. Якраз закінчили ремонт - замінили підлогу, затягнули стіни. Зараз родина має дві окремі кімнати, простору кухню й ванну кімнату. Усередині тепло й пахне деревом, яким обшиті стіни. Простора кухня, оформлена у світлих тонах і оснащена сучасними меблями та побутовою технікою - газова плита, витяжка, холодильник, мікрохвильова піч. На стінах - мармурові кахлі, а над робочою зоною акуратно розташовані ножі та кухонне приладдя. Крізь вікно, прикрите рожевими фіранками, пробивається м'яке світло. По квартирах чужих ходили - Тут була кухня, холодильник, диван. У комнаті - шкаф, кровать, стіл і ще багато всього. Як для того, що все згоріло - то шикарно, - розказує Віра. - Ми вже мєлочі добавили. До цього ж по квартирах чужих ходили. Спальні кімнати прості, але затишні. Дерев'яні стіни прикрашені особистими фотографіями. У господарській спальні висить годинник, а поруч килим, лежать серветки з вишивкою. На вікні - напівпрозорі фіранки з мереживом. - Я поки уют собі не зроблю, то не перейду в будинок. Уже в нову хату сестрі заказала тюль. Сюди тоже сразу купила все, що мені треба, - посуду, каструлі. Убрала, позастеляла й зайшла у хату як в готель. Не можу в бардакові, така я є, - сміється господиня. - Скільки того життя. СПОРОЖНІЛЕ СЕЛО Мощун - невелике село на Київщині за 7 км від столиці. На початку березня російські війська, просуваючись з боку Бучі та Гостомеля, намагалися прорвати оборону Києва через Мощун. Зайшли в село 26 лютого. Росіяни не очікували побачити супротив у такому маленькому населеному пункті. Однак із перших днів, окрім ЗСУ, опір чинили й місцеві мешканці. Саме тут українські захисники зупинили ворога, і село стало місцем тривалих бойових зіткнень. Авіаудари, артилерійські обстріли та вуличні бої перетворили Мощун на лінію фронту. - Ми виїхали 28 лютого з донькою через Горенку. Уже горіли хати в Мощуні, табличок не було дорогою. А чоловік зостався, бо мати була лежача на тій стороні села, - згадує Віра. - Ухажував за нею. Село фактично спорожніло. Більшість мешканців евакуювалися, а ті, хто залишився, ховалися у підвалах. - Утром 6 березня він її покормив, грубу протопив, а на обід вона згоріла&hеllір; Тоді у Мощуні вже нікого не було, даже воєнних - повиїжджали всі. Усе кипіло, горіло. На вечір чоловік ще окопи копав, а як вертався, то хотів удостовіритися, чи дійсно хата згоріла. Його вже воєнні, що у лісі були, не пускали. Але лісником робить, то все тут знає і любими б способами пішов до мамки. До батьківського дому Юрій не доїхав близько 200 м. Росіяни вискочили з лісу й почали стріляти по машині. - "Ниву" обстріляли. Але був поруч янгол-охоронець, вочевидь. Бо під номерами був газовий балон - номера прошиті кулями, а до бака всього 15 сантиметрів. І пасажирське сидіння прострілене. Коли по ньому відкрили вогонь, то сразу й не поняв. Але ж побачив, що хата згоріла, а в ній - мати&hеllір; Жодної кісточки не знайшли, нічого взагалі. Це від фосфору так горить, ним всюди били. Там тільки дві пружинки з ліжка знайшли і все. - Я машину кинув біля лісництва. Номер прострелили і у двері попали, у кришу, а коли тікав - то ще і в зад, - додає Юрій. Юрій вибіг з машини й кинувся тікати в ліс. Хотів пішки дістатися Пущі-Водиці, але дорогою підібрали українські військові. Довезли до місцевої школи, а потім - до Оболонського району столиці. Звідти чоловік виїхав до родини на Закарпаття. - 8 березня приїхав до нас. Звʼязку не було з ним до цього. Я думала, що вже живого його нема&hеllір; У мене свекруха, мабуть, відчувала таке. Бо казала: "Як буде війна, то знай, що все в житті наживне. Головне - щоб чоловік у тебе залишився". У травні вже викликали на роботу сюди. Я двора не узнала - тільки погреб всередині вцілів До середини березня українські військові почали контрнаступ, вибиваючи ворога з позицій. Російські війська змушені були відступати, але перед цим знищили значну частину інфраструктури. До 29 березня Збройні сили України повністю зачистили село від окупантів. - Як сусід скинув, що тут залишилося, то не хотіла повертатися, - зізнається Віра. - Я двора не узнала - тільки погреб всередині вцілів, але штукатурка обгоріла. У сусіда три хати було у дворі - тож нічого немає. Документи у нас всі згоріли тоже. Але там роботи не було, а хати дуже сильно в ціні піднялися. Як жити? Тут проробив лісником 31 рік, то й вернулися. Близько 85% будинків у Мощуні були знищені або сильно пошкоджені. Електромережі, дороги, водопостачання - були виведені з ладу. У лісі поблизу села були залишки ворожої техніки, нерозірвані снаряди та окопи, залишені окупантами. Деякі будинки обікрали мародери. - Мати вважається зниклою безвісти. Оскільки не змогли провести експертизу, - додає жінка. Відновлення села почалося відразу після звільнення. Завдяки волонтерам, державним програмам та міжнародним благодійним ініціативам частину осель вдалося відбудувати. НОВИЙ БУДИНОК - Ми раніше жили в обичному залізному вагончику. Ну, такому, що на будівництвах часто ставлять, щоб робітники жили, - 31-річна Наталя Онищенко спирається на новий деревʼяний стіл у вітальні-студії. На підлозі біля кухонної зони розкидані іграшкові автомобілі її сина. - У новому будинку ми з грудня. Від підписання документів і до того, як заїхали, пройшло всього чотири місяці. На місці новобудови колись стояв великий двоповерховий будинок. У ньому жили всією родиною, згадує Наталя. - З сімʼєю брата чоловіка й батьками, - додає. - По ньому було два чи три прильоти&hеllір; І взагалі нічого не осталося. - Ми з чоловіком, і двоє його хлопців, - пояснює Анна Заіка і знайомить з рідними. - А ми зараз у модульному будинку. Вагончик стоїть поруч із теперішньою терасою - компактна споруда з металевого профілю, утеплена монтажною піною, яка місцями проступає на стиках панелей. Має темні металеві двері та геть малі пластикові вікна. На даху видно димар - у холодну пору вагончик господарі опалювали буржуйкою. Поруч стоїть старий холодильник просто неба. Позаду також напівкругла металева споруда - модульний будинок, який надали волонтери. Господарі називають його "курінь". - Це пінопластове. Воно почало цвісти, усе сиріло. Потім нам поставили цей вагончик, і ми перейшли сюди. Два роки в ньому прожили, - каже Онищенко. - Привикали потроху. Ну, там просто - коли світла не було, ми буржуйку підпалювали. Готували на газовому балоні, а то і на кострі. На подвірʼї холодно й сіро, удалині видніються залишки зруйнованих будівель. Чоловік Наталії пропонує зайти в новий будинок. - Тільки почали обживати, - каже Петро Заіка. Проводить екскурсію й показує їхню з дружиною спальню. Кімната оформлена у світлих тонах. Велике вікно з білими фіранками, у центрі - двоспальне ліжко, застелене ковдрою. Над узголів'ям висить сімейне фото, а в кутку стоїть синій дитячий стільчик. У синовій кімнаті на ліжку охайно розкладені м'які іграшки, а поруч лежить дитяча книга. На підлозі - багато різнокольорових автівок, які аккуратно зібрані в зелений органайзер. На задньому плані - вікно, крізь яке видно двір, а поруч із ним розташований диван, застелений зеленою пледом. На дивані спокійно дрімає кіт. Ми думали, що вони сюди не підуть, а коли прийшли - то було пізно - Ми виїхали з Мощуна лише 5 березня. Малому на той момент було всього 18 днів, - розказує Наталя. - Ми думали, що вони сюди не підуть, а коли прийшли - то було пізно. Прилітали ракети, будинок у сусідки загорівся. Росіяни були в іншій стороні, на дачах. А коли по вулиці вже рухалися танки, то наважилися виїжджати. Ховалися у погребі, а вдень у хату - їсти готувати. Тоді ще був газ. Як виїхали, то вже 10 березня сказали, що будинка вже немає. Сімʼя родом із Мощуна. До останнього не вірили, що отримають такий будинок, зізнається Наталя. - Дитині є де розігнатися, - додає. Після деокупації в село почали повертатися мешканці. Наталія розповідає, що люди стали більш згуртованими. Будинок функціонує за рахунок електроенергії. За комунальні послуги минулого місяця родина заплатила близько 17 тис. грн. Найбільше - за опалення. - Цього місяця зекономили, то буде 10 тисяч. Але й морозів сильних не було, а то б і по 20 тисяч платили. Навесні плануємо поставити дровʼяний котел, - говорить Онищенко. - Ми тут живемо утрьох. Братові чоловіка Павлу також вдалося взяти участь у програмі - їхній будинок по-сусідству. З РОСІЄЮ ДИПЛОМАТІЯ БЕЗСИЛЬНА Історія Мощуна сягає кількох століть, хоча точна дата заснування невідома. Поселення виникло як частина навколокиївських сіл, мешканці яких займалися землеробством, лісництвом та ремеслами. У різні періоди історії Мощун був тісно пов'язаний із Києвом, особливо як постачальник сільськогосподарської продукції. У ХІХ-ХХ століттях село розвивалося як частина Київського повіту. Під час Другої світової війни село, як і вся Київщина, пережило нацистську окупацію. У післявоєнний період поступово відновлювалося, а згодом стало частиною передмістя столиці. До початку повномасштабного вторгнення село мало розвинену інфраструктуру - школу, декілька магазинів, поштове відділення та будинок культури, що одночасно виконував функції адміністративної будівлі. Ці будівлі були зруйновані окупантами. Наразі крамниці відновили роботу. Однак дітей доводиться возити на навчання в сусідні населені пункти. Щогодини з Мощуна курсує маршрутка до Києва. Більшість дошкільнят у селі виховуються вдома. Батькам дорого возити у садок, каже Анна Заіка. - Усе дорожчає. Світло знов підніметься в ціні. І спробуй тепер отопити такий будинок, - каже жінка. - У селі жінки переважно працюють у садках, школах або медсестрами. Чоловіки - лісниками, але їх не так багато у селі осталося, бо пішли воювати. Більше 50 людей на фронті. Спершу роздавати повістки приїжджали, а потім почали на пошту відправляти. У Мощуні планують збудувати ще понад 30 будинків. На програму можуть податися лише постраждалі мешканці, у яких була приватизована земля. Щоб будинок можна було ввести в експлуатацію. Частину коштів на відновлення виділяє держава, решту - фінансує Делл Лой Хансен. Тих грошей, що дають на відбудову, недостатньо для будівництва - У мене згорів будинок, у якому проживала родина з пʼяти осіб. Мені можуть дати 60 квадратів, бо тих грошей, що дають на відбудову, недостатньо для будівництва. Держава виділяє 33 717 гривень 46 копійок за квадратний метр. По-перше, індекс інфляції не буде ж діяти, а ще ж треба докупити меблі, сантехніку. Хансен додає до $30 тисяч, - розповідає Заіка. У Мощуні відновили пункт здоровʼя. Працюють фельдшер і медсестра, а раз у тиждень приїжджає сімейний лікар. У будинку культури відкрили художні виставки, а також простір для дітей. Іноді для жителів села проводять тренінги з домедичної допомоги. Над селом щоночі літають ворожі шахеди. На щастя, завдяки роботі українських захисників, прильотів не було. Після пережитого Україна не має поступатися територіями, переконана вона. - Я вважаю, що зараз кожен набиває ціну собі, - говорить Анна. - Але хочеться, щоб перемогою все закінчилося. Стільки хлопців уже загинуло. За що? Щоб зараз ми поступилися? З Росією не вийде дипломатії. Бо цей Путін - неадекватний. Це і так зрозуміло. ТУШКІВКА НА ФРОНТ У невеликому, але жвавому кабінеті сільради кипить робота - на трьох письмових столах розкладені документи, стоять ноутбуки. Полиці заставлені нагородами й подяками від військових. Староста села Вадим Жердецький привітно запрошує сісти навпроти. Разом із ним у кабінеті працюють помічниці - Мирослава та Анна Заіка. Вадим Жердецький - корінний мешканець Мощуна в сьомому поколінні. У 2022 році ми вперше зустріли його серед руїн села. Тоді Вадим був одним із тих, хто не виїхав, а залишився, щоб захищати село від окупантів і допомагати землякам. Стоячи на тлі обгорілих будинків і вирв від снарядів, він розповідав про ворожі обстріли, про людей, які загинули, про ті жахи, які випали на долю села. Під час російського вторгнення в лютому 2022 року його будинок був зруйнований внаслідок обстрілів. Йому з родиною дивом вдалося врятуватися. Незважаючи на це, він активно долучився до оборони й гуманітарної допомоги для місцевих жителів та військових. - Онуку виносив з будинку під час обстрілів. То вона потім сказала: "Дєд, не переживай. Папа повбиває кацапів - і збудуємо новий", - розповідає Вадим схвильовано. - І я почав креслити план будинку. Зробив архітектурний проєкт. Будинок збудували, а той відремонтували з допомогою. Є люди з любовʼю в серці. Оце такий і Делл Лой Хансен. Сьогодні ми знову зустріли Жердецького - уже не серед руїн, а у сільській раді, де він виконує обов'язки старости з 2023 року. На цій посаді він координує процеси відновлення села, співпрацює з волонтерами та міжнародними партнерами для відбудови інфраструктури та житлових будинків. - Зараз усі обʼєднуються. Робимо тушонку на фронт, допомагаємо місцевим, - говорить Вадим. - Нам зараз не вистачає головного - перемоги й повернення додому всіх захисників. Просто не треба опускати голову ні перед ким, особливо зараз. Колись покинуті вулиці знову наповнюються життям - діти грають біля нових будинків, у дворах чути голоси, а мешканці об'єднуються, щоб зробити своє село ще кращим.

Пілот загинув 26 серпня 2024 року під час російської ракетної та дронової атаки. Того дня він, за даними Повітряних сил, знищив 3 ракети та один дрон.