Search trend "28 травня свято"

Sign up, for leave a comments and likes
24 Канал on 24tv.ua
Яке церковне свято у середу, 28 травня: чому сьогодні не можна відчиняти вікна вдома
28 травня віряни вшановують пам'ять святого преподобного Микити, єпископа Халкідонського. Він не підтримував іконоборство, тому зазнав страшних мук. Повний текст новини
we.ua - Яке церковне свято у середу, 28 травня: чому сьогодні не можна відчиняти вікна вдома
КоментаріUA on society.comments.ua
Яке церковне свято 28 травня: кого не можна пускати на поріг будинку
Сьогодні також називають - Полудниці
we.ua - Яке церковне свято 28 травня: кого не можна пускати на поріг будинку
Gazeta.ua on gazeta.ua
Що заборонено робити сьогодні, щоб з дому не вийшов добробут: прикмети дня
28 травня вшановують преподобного Микиту Сповідника, єпископа Халкидонського. Був видатним духовним лідером і захисником православ'я у часи іконоборства, яке відбувалося у VІІІ столітті. Він народився в благочестивій родині в Кесарії Вифінійській і від дитинства прагнув до духовності, прислужуючи в церкві. Після смерті матері його батько прийняв монаший постриг, а Микита приєднався до Мидикійського монастиря, де він виявив свої здібності та глибоку віру в Бога. За сім років доброчесного життя в монастирі, Микиту висвятили на пресвітера, а пізніше він став ігуменом обителі після смерті святого Никифора. Преподобний Микита відомий своїм милосердям і небайдужістю до страждань ближніх. Він завжди допомагав убогим, приймав мандрівників у своєму будинку, дбав про сиріт і вдів, із благоговінням ставився до святих ікон. Його життя було прикладом богоугодності і милосердя. У часи іконоборства, коли імператор Лев Вірменін намагався знищити святі ікони, преподобний Микита мужньо виступав проти цієї єресі і переконував людей продовжувати благоговійно поклонятися святим зображенням. За свою вірність цим святим образам, він переживав багато страждань, був підданий тортурам і відправлений у заслання. Преподобний Микита помер на початку ІХ століття, залишивши після себе свої мощі, біля яких стали відбуватися численні чудеса зцілення. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Релігійні свята червня: що відзначаємо у перший місяць літа, крім Трійці 28 травня - день пам'яті священномученика Євтихія, єпископа Мелітинського. Жив у І столітті і був відомим своєю відданістю християнській вірі та проповідуванням. Він народився у регіоні Фригії, який зараз розташований на території сучасної Туреччини. Євтихій став учнем апостола Івана Богослова і пізніше помічником апостола Павла. Він був висвячений на єпископа Себастії (пізніше перейменовано на "Самарія") у Палестині. Євтихій проповідував Євангеліє, знищував храми ідолів і перетерпів ув'язнення та тортури за свою віру. Незважаючи на жорстокі катування, він завжди знаходив сили витримувати муки, завдяки підтримці Господа. За легендами, Євтихій був відкритим критиком ідолопоклонників і язичників, проповідуючи, що Ісус Христос - єдиний істинний Бог. Його праведне життя закінчилося у глибокій старості в рідному місті Себастії. Деякі джерела стверджують, що він загинув мученицькою смертю на початку ІІ століття. Прикмети Дощить - до сухої осені. В небі довго видно веселку - чекайте на негоду. Оси активно літають - найближчим часом погода покращиться. Що завтра не можна робити, а що варто В полудень наші предки зачиняли вікна і двері, щоб в оселю не пройшли злі духи. Також було заборонено купатися у водоймі, вірили, що це до біди. Батьки намагалися не сварити своїх дітей, тому що інакше добробут піде з родини на цілий рік. Вагітні жінки йшли цього дня у поле, щоб їхня майбутня дитина мала таке ж міцне здоров'я як і молоді колоски. Селяни молилися святому Микиті, щоб той подарував здоров'я домашній птиці. 8 червня вірянивідзначають Трійцю. Свято триєдиності Бога-Отця, Сина і Святого Духа. Його також називають П'ятидесятниця, Зелене свято або Зелена неділя. Святкування Трійці прив'язане до Великодня. Саме тому дата його щороку змінюється. Трійця припадає на 50-й день після святкування Світлого Христового Воскресіння. В храмах на Трійцю проводять святкові богослужіння і великі вечірні служби. Основні символи свята у християн східного обряду - зелені гілочки берези та інших дерев. Ними традиційно прикрашають будинки і церкви. Згідно з народними повір'ями, ці гілочки допомагають закликати добробут та щастя в дім.
we.ua - Що заборонено робити сьогодні, щоб з дому не вийшов добробут: прикмети дня
УНІАН on unian.ua
Що не можна робити жінкам і батькам: заборони у свято 28 травня 2025
Сьогоднішній день примітний народними звичаями, які потрібно знати батькам.
we.ua - Що не можна робити жінкам і батькам: заборони у свято 28 травня 2025
Главком on glavcom.ua
28 травня: яке сьогодні свято, традиції та заборони
Сьогодні заборонено сваритись, бажати комусь зла
we.ua - 28 травня: яке сьогодні свято, традиції та заборони
УНІАН on unian.ua
28 травня: церковне свято сьогодні, кого цього дня не можна пускати навіть на поріг
Православне свято сьогодні в народі називають Гусятником, оскільки святого дня вважають стражем гусенят.
we.ua - 28 травня: церковне свято сьогодні, кого цього дня не можна пускати навіть на поріг
ТСН on tsn.ua
Яке завтра, 28 травня, свято — все про цей день, яке церковне свято, що не можна робити
Завтра, 28 травня, Всеукраїнський день краєзнавства та День громадського поліцейського в Україні. Віряни вшановують пам’ять святого преподобного Микити, єпископа Халкедонського. До Нового року залишилося 217 днів.
we.ua - Яке завтра, 28 травня, свято — все про цей день, яке церковне свято, що не можна робити
ЛІГА.Новини on news.liga.net
Усе про 28 травня: яке свято, день ангела та що не можна робити
На 28 травня випадає переддень Вознесіння Господнього
we.ua - Усе про 28 травня: яке свято, день ангела та що не можна робити
ТСН on tsn.ua
28 травня — яке церковне свято, що заборонено робити незаміжнім дівчатам цього дня
Що завтра за церковне свято святкують в Україні за новим календарем і кому моляться віряни — читайте в матеріалі ТСН.uа.
we.ua - 28 травня — яке церковне свято, що заборонено робити незаміжнім дівчатам цього дня
Gazeta.ua on gazeta.ua
Приверне удачу та сімейне щастя: який одяг варто носити сьогодні
25 травня згадують третє знайдення глави Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана. Іоан Предтеча, або Іоан Хреститель народився в літньої пари, на півроку раніше за Ісуса. Під час побиття немовлят мати Іоана сховалася з сином у пустелі. Так вони вижили, і свої перші 30 років Іоан теж провів у пустелі. У віці 28-30 років він почав проповідувати і розповів про швидке пришестя Христа. Пізніше Іоан хрестив у річці Йордан багатьох іудеїв, а також і самого Ісуса. Коли Іоан викрив царя Ірода Антипа в одруженні з дружиною брата, то святого схопили й заточили до в'язниці, а пізніше стратили - на прохання падчерки царя Саломеї, яку напоумила мати. Тіло Іоана віддали його учням, і вони поховали його в місті Севастії, а голову поховати не дозволили. У ІV столітті главу святого виявили на Оливній горі в Єрусалимі - там її таємно поховала служниця дружини царя Ірода. Мощі тоді залишили в збудованому храмі, а коли він зруйнувався, то главу знову загубили. У V столітті її знайшли двоє ченців-паломників, яким явився Хреститель і вказав місце. Главу Іоана сховали в печері біля міста Емесси, а потім у Команах - від іконоборців. Втретє святиню знайшли 850 року і перенесли її до Константинополя. Зараз частина святої глави зберігається на Афоні. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Свята у червні: що відзначаємо в перший місяць літа Прикмети світанок червоний - літо буде без дощів; похмуро зранку - чекай на дощове літо; рясно зацвіла горобина - буде багатий урожай вівса; грім цього дня - до затяжної зливи. Якщо біля будинку росте горобина - вважається, що вона захищає від нещастя. Що не можна робити Як і в будь-який інший день, церква сьогодні виступає проти лихослів'я, лайки, образ, жадібності та пліток, не можна відмовляти в допомозі. Не радять цього дня брати до рук гострі предмети, робити генеральне прибирання і вимітати сміття - можна вимести все хороше, відвідувати могили близьких, веселитися і влаштовувати галасливі свята. Що можна робити Цього дня в молитвах Іоану Предтечі просять святого позбавити від головного болю та інших захворювань, пов'язаних із головою, а також допомоги в будь-якій важливій справі. День радять провести в молитві та благодійних справах. У народі вважають, що сьогодні потрібно носити одяг світлих кольорів - він приверне удачу і сімейне щастя, а якщо вдягнути білу сорочку хворій людині, то вона швидше одужає. 8 червня віряни відзначають Трійцю. Свято триєдиності Бога-Отця, Сина і Святого Духа. Його також називають П'ятидесятниця, Зелене свято або Зелена неділя. Святкування Трійці прив'язане до Великодня. Саме тому дата його щороку змінюється. Трійця припадає на 50-й день після святкування Світлого Христового Воскресіння. В храмах на Трійцю проводять святкові богослужіння і великі вечірні служби. Основні символи свята у християн східного обряду - зелені гілочки берези та інших дерев. Ними традиційно прикрашають будинки і церкви. Згідно з народними повір'ями, ці гілочки допомагають закликати добробут та щастя в дім.
we.ua - Приверне удачу та сімейне щастя: який одяг варто носити сьогодні
Gazeta.ua on gazeta.ua
Коли відзначаємо Антипасху: головні традиції дня, про які потрібно пам'ятати
Наприкінці Світлого тижня віряни відзначають Антипасху. В народі її називають Червона гірка або Фомина неділя. Антипасха - перша неділя після святкування Великодня і припадає на 27 квітня. Є думка щодо назви "Антипасха" - чому так називається - що "анти" - це "проти", але насправді, в перекладі з грецької, це означає "замість". Тобто, день замість Великодня або подібний до Великодня, коли знову святкують перемогу світла над темрявою і життя над смертю. Є ще одна назва дня - Фомина неділя. У свято згадують, як один з апостолів, Фома, який не бачив воскреслого Ісуса, засумнівався в тому, що Спаситель воскрес. І тоді Христос постав перед Хомою - "невіруючий" одразу ж увірував у те, що сталося диво. До речі, фраза "Фома невіруючий" бере початок саме звідси. У народі день називають Красна гірка - свято тепла, весни і родючості. За народними повір'ями весна вже повністю вступила у свої права. Слово "червона" в назві має на увазі "красива", а "гірка" - піднесення, тобто, красива піднесена земля. На гірках і пагорбах швидше сходив сніг, тому за старих часів молодь збиралася на них, влаштовувала різного роду гуляння і підшукувала собі пару. Красна гірка, на думку етнографів, більше асоціюється з російською традицією, ніж українською. Відзначають її в деяких областях України і подекуди вважають як Проводи. Що потрібно робити і що заборонено Цього дня віряни йдуть до храму, потім вирушають на цвинтар, щоб пом'янути померлих близьких, а після збираються за спільним сімейним столом. День також називають Проводи, або Гробки, хоча це звичай, швидше, народний, а не церковний. Згідно з церковним календарем ПЦУ Проводами називають другий тиждень після Великодня, у 2025 році він починається 28 квітня. З Антипасхи в церкві починають вінчати, звідси й пішов звичай на Червону гірку шукати собі пару. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Свята травня: що відзначаємо і коли відпочиваємо в останній місяць весни На Антипасху забороняється лаятися, підвищувати голос, скандалити. Не слід робити важку роботу. Не можна відмовляти, якщо просять про допомогу. У церкві, як такої, заборони на роботу немає, головне - знайти час для молитви. Але церква не схвалює, коли на Проводи залишають їжу і, тим паче, алкоголь, на могилах - усе, що принесли, слід віддати на милостиню іншим. Також священики просять не приносити на могили штучні квіти, які шкодять екології - краще взяти з собою або ж посадити живі. Похід на цвинтар дає змогу пом'янути покійних. Вважається, що на цвинтар правильно йти тільки у світлий час, щоб не турбувати душі померлих і не накликати на себе біди. Ранок вважається найсприятливішим часом для цвинтаря. Церква каже, що саме в ранні години Господь відпускає душі на зустріч із рідними.
we.ua - Коли відзначаємо Антипасху: головні традиції дня, про які потрібно пам'ятати
Gazeta.ua on gazeta.ua
Україна перейшла на новий час
25 (12) лютого 1918 року Центральна Рада затвердила закон "Про заведення в Україні числення часу по новому стилю і перевод годинників на середньоєвропейський час". За законом відтоді 15 лютого ставало 1 березня, а годинник переводився на 1 год. і 8 хв. назад. З переходом від аграрного до індустріального суспільства нагальною ставала потреба уніфікації календаря та часу. Росія і, відповідно, підросійська частина України, у модернізаційних процесах відігравали роль наздоганяючих країн і не були лідерами, за яким можна здійснювати уніфікацію. До того ж вже давно встановили значні неточності юліанського календаря. Та в Росії переходити на григоріанський не хотіли через те, що він 1582 року був впроваджений буллою папи Римським Григорієм ХІІІ, тобто керівником конкурента РПЦ в християнському світі. Після повалення самодержавства пріорітетність Російської православної церкви помітно впала. 2 квітня 1917 року тимчасовий уряд ухвалив постанову "Про відміну віросповідних та національних обмежень", а 27 липня - "Про свободу совісті". Це свідчило про відокремлення церкви від держави. У постреволюційній пресі неодноразово йшлося про потребу переходу на новий календар. А центральні російські урядові і радянські газети з самого спочатку свого виходу датувалися 2 стилями. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Новий рік за старим стилем: історія свята, прикмети та заборони Саме за григоріанським календарем 1917 року відзначили 1 травня як святковий день. У "радянському" обґрунтуванні цього рішення зазначалося: "До цього часу російські робітники святкували своє пролетарське свято 1 травня за старим стилем. Лише в Західному краї та Польщі робітники виходили на вулицю в один і той же день із зарубіжними братами, тобто 18 квітня. Царська влада та православне духовенство старанно охороняли старий стиль, вбачаючи у ньому символ відірваності Росії від Європи та європейської думки". Питання про перехід на григоріанський календар для українських урядовців активізувалося з початком мирних переговорів з країнами Четверного союзу у Бресті та укладенням 9 лютого Брестського мирного договору. Але в цьому їх випередила радянська Росія, яка за день до підписання цього договору оприлюднила декрет раднаркому про перехід на західноєвропейський календар. Згідно з яким, після 31 січня старого стилю наступало 14 лютого нового. 23 лютого 1918 року на засіданні Ради міністрів УНР міністр шляхів Євген Сокович порушив питання "про стиль і годину" та запропонував "установити на Україні київський час". Рада міністрів погодилася з такою пропозицією та доручила Міністерству шляхів розробити відповідний законопроєкт і подати його на розгляд до Малої Ради. Визначили мотивування нового закону, яке запропонував міністр пошти і телеграфу Григорій Сидоренко: "Українська держава з заключенням миру приєдналась до європейської культури, прагне до неї - у Європі заведено новий стиль". ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Без пірнання в ополонки - як відзначали Водохреще 1917 року Перехід на новий стиль календаря та середньоєвропейський час відбувався непросто. Повідомлення про переведення годинників зʼявились у пресі 3, 4, а то й 5 березня. Це вносило свій момент дезорганізації, окремі підприємства зазнали збитків. Деякі редакції газет повідомляли своїх читачів, що видання на лютий за передплатою доставлятимуться аж до кінця березня. Дирекція київського водоканалу повідомляла своїх абонентів, що термін плати за лютий закінчується 13 березня - 28 лютого, а надалі треба платити уже за березень. Частина навчальних закладів залишилась вірною "керенському" часові. Через це вчителі-сумісники не встигали з однієї школи до іншої на свої уроки. 1918 рік виявився не тільки без Різдва, але й із найкоротшим лютим - усього 15 днів, бо 16 лютого, згідно із законом Центральної Ради, вважалось вже 1 березня. Реформу календаря не визнала Російська православна церква, яка на той момент залишалась єдиною православною конфесією в Україні. Церква продовжувала жити за старим стилем. Одне з найбільших церковних свят - Великдень, що 1918 року за прийнятим в РПЦ календарем припадав на 22 квітня, за світським стилем відзначався 5 травня. Уже після гетьманського перевороту. А церковне Різдво 25 грудня 1918 року припало на 7 січня 1919 року. " " Комітет Верховної Ради з питань економічного розвитку рекомендує парламенту прийняти за основу законопроєкт, який скасує перехід на літній час. У Євросоюзі вже не 1-й рік точаться дискусії про скасування щорічного переходу на зимовий і літній час, і Європарламент вже підтримав це рішення.
we.ua - Україна перейшла на новий час
Gazeta.ua on gazeta.ua
"Туристи після екскурсій ідуть цією вулицею й декламують вірші Стуса"
Один із залів музею відтворює карцер 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району на Вінниччині народився Василь Стус. Був четвертою пізньою дитиною в сім'ї. Вважається одним із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників поет, перекладач, літературознавець, прозаїк, дисидент 3 січня, напередодні 87-ї річниці від дня народження поета, їду в його рідне село, де діє музей Василя Стуса. З райцентру Гайсин до Рахнівки щодня, крім суботи, курсує маршрутка. Квиток коштує 35 грн. Біля в'їзду в село стоїть пам'ятний знак із горельєфом Василя Стуса. У чорнявої жінки десь років із 40 цікавлюся, де краще вийти, щоб швидше дістатися до музею. &еnsр;Не хвилюйтеся, усміхається. Я скажу водієві, щоб зупинився біля школи. Там і працює музей. А от саму школу вже років зо два, як закрили через малу кількість дітей. Не діє тепер і дитячий садок, який також був у цьому приміщенні. До одноповерхової блакитно-білої будівлі веде широка доріжка, викладена тротуарною плиткою. На фасаді біля центрального входу дві меморіальних дошки. Одну присвячено Василеві Стусу, іншу випускнику рахнівської школи, старшому солдатові Збройних сил України Петрові Коваленку. Він загинув на початку російської агресії 2 травня 2014 року поблизу Слов'янська на Донеччині. Коридор приміщення прикрашений новорічними атрибутами, в холі ялинка й імпровізований камін. &еnsр;Усе ж таки педагогічна жилка бере своє захотілося організувати для сільських дітей Різдвяне свято, виходить назустріч завідувач музею Дмитро Омелянчук. У приміщенні трохи прохолодно, тому він у куртці. Дмитрові Михайловичу 93. Раніше він працював учителем біології, 40 років був директором школи, а з 1997-го очолює музей. Створював його і працював на громадських засадах, і лише 2002-го музею присвоєно звання народного. &еnsр;Василя Стуса вже дорослим хлопцем не пам'ятаю, та й за радянських часів не знав про нього нічого як про поета. А от малим бачив його. Він приїздив у село до бабусі на канікули, грався з іншими дітьми на майданчику біля школи. Не можу сказати, що ми товаришували, адже я на сім років старший. Проте я знав, що це хлопчик із Донбасу, розповідає Дмитро Михайлович. Спілкуємося в його кабінеті. Ліворуч усю стіну завішано грамотами й подяками, напроти стоїть велика книжкова шафа. Батьки Стуса, Семен та Їлина, щоб уникнути примусової колективізації, 1939-го разом зі старшими дітьми виїхали до Сталіна (нині Донецьк. Країна). Малий Василь іще два роки залишався в Рахнівці з бабою Палажкою, і вже пізніше його забрали батьки. На Донбасі сім'я жила в маленькій кімнатці гуртожитку 107-го заводу. Напередодні війни від менінгіту померла старша сестра Василя Палажка. А за три роки підірвався на міні брат Іван. Зосталися в Семена та Їлини лишень двоє Василь та Марія. Саме вони по черзі приїздили в Рахнівку на канікули. Ось так і запам'ятався мені дитиною шкільного віку, бо я ж тоді був майже парубком. Вона так трепетно взяла цей прапор і заспівала "Ще не вмерла України і слава, і воля" Дмитро Михайлович на хвилину замислюється. Закриває теку з копіями родинних фотографій Василя Стуса і продовжує: &еnsр;Проте був один випадок, який стався з майбутнім поетом саме в Рахнівці, що демонструє: ще дитиною він мав залізну волю. Про це мені розповів двоюрідний брат Стуса Степан Сіньківський, який нині живе в Івано-Франківську. Ми з ним тісно спілкуємося, й іноді він передає для музею різні речі й документи. Так ось голодного 1947-го 9-річний Василь разом із двоюрідним братом Степаном і місцевим хлопчаком Андрієм Бурлачуком збирали на полі колоски. Тоді сторожем у колгоспі був одноокий фронтовик Григорій Благовісний. Пам'ятаю його суворий дядько. То цей Благовісний на коні та ще й із батогом догнав хлопців і змушував висипати з торби колоски, хоч жив із цими дітьми по сусідству. Але Василь вчепився в ту торбину й не дав висипати. А наступного дня поле переорали, щоб ніхто більше зерна не шукав. Дмитро Омелянчук зізнається: за радянських часів у Рахнівці про Стуса-поета не знали. А якщо й доводилося щось чути, то намагалися про це не розповідати односельчанам. &еnsр;Радянська влада стежила за тими, хто поширює інформацію про творчість Стуса і нього самого, каже Дмитро Омелянчук. Накидали думку, що він рецидивіст. Пам'ятаю, в 1980-х було якесь свято в селі і хтось проговорився, що вночі слухав по радіо ВВС передачу про Василя Стуса. У випуску йшлося, що він родом із Рахнівки й відбував покарання за те, що зневажав дії Комуністичної партії. То голова сільської ради оглядався, щоб побачити, хто говорить, настільки був сильний контроль. &еnsр;А 1990-го завдяки ініціативі вченого й правозахисника Андрія Сахарова (сам Андрій Сахаров помер 14 грудня 1989 року внаслідок інфаркту. Країна) Василя Стуса посмертно реабілітували за відсутністю доказів. Того ж року його ім'я вперше й гучно пролунало для рахнівчан. Місцеві рухівці з Гайсина, Чечілівки, Вінниці, а також молодь із Києва та Львова вирішили вшанувати пам'ять Василя Стуса на території нашої рахнівської школи в день його смерті 4 вересня. Тоді я був директором школи й відчував: атмосфера напружена. Поряд зі студентами й молоддю, що стояли з українськими прапорами, були КГБісти, працівники райкому партії. Але мітинг проводили. Комуністична партія щодня втрачала силу. Вони вже не могли відкрито забороняти такі заходи, але водночас все фіксували. Тоді головою колгоспу був ревний комуніст. І він налаштовував місцевих зірвати цей мітинг. Але молодь робила своє співала, виступала. Проте колгоспний шофер, не хочу називати його прізвища, підійшов до синьо-жовтого прапора й витер об нього брудні від мастила руки. Це побачила звичайна сільська жінка Тетяна Колдашенко, яка працювала дояркою. Вона так трепетно взяла цей прапор і заспівала "Ще не вмерла України і слава, і воля". Мітинг закінчився. А за декілька років, коли при школі створили музейну кімнату Василя Стуса, до нас приїхала делегація школярів із сусіднього містечка Іллінці. Після екскурсії до мене підійшла іллінецька вчителька та сказала: "1990-го я була студенткою Львівського університету і також брала участь у мітингу у вашому селі. Коли їхали сюди, нас супроводжувала чорна "Волга" КГБістів, стежили за кожним нашим кроком". Запитую, як створювали музей у Рахнівці. Дмитро Михайлович усміхається, мовляв, цікава історія. Нудно лежати, то я граюся своїми вухами мну їх у долоньках &еnsр;Якось до нас у школу завітав начальник Вінницького обласного управління внутрішніх справ генерал-лейтенант Віктор Тяжлов. І він сказав: "Ми у Вінниці при обласному управлінні створюємо музейну кімнату Василя Стуса. Міліція Стуса посадила, міліція хоче його реабілітувати". Попросив допомогти з пошуком оригінальних експонатів і згодом направив сюди свого працівника. Ходили з ним по родичах Стуса. Хтось казав, що нічого немає, дехто дав декілька фотографій із розрахунком, що скопіюють і повернуть. Коли у вінницькій міліції кімнату облаштували, Тяжлов знову приїхав у Рахнівку. Сказав, що в них залишилися експонати й може ними поділитися, якщо при школі ми також відкриємо музей. Так і закрутилося. Крім тих експонатів, що їх передали міліціонери, шукали нові. Облаштувати музейну кімнату допомагали працівники Вінницького обласного краєзнавчого музею і відділу культури, педколектив, школярі. До речі, старшокласники були й екскурсоводами. &еnsр;Завдяки Вікторові Тяжлову в Рахнівці встановили перший пам'ятник Василеві Стусу, продовжує Дмитро Михайлович. 1996 року генерал завітав до нас і одразу до справи: "У Стрижавці є виправна колонія. Там сидить один рецидивіст, він сам скульптор. З вапняка виготовив пам'ятник Василю Стусу. Де його поставимо?" Ми вибрали місце перед школою. Разом із шкільним завгоспом Миколою Федоровичем удвох залили фундамент, а за два тижні привезли нам монумент. Це перший пам'ятник Стусові, що його встановили в селі. На відкриття запросили сина Василя Семеновича Дмитра, дружину Валентину Попелюх, поетесу Ніну Гнатюк, була й інша творча еліта. Дмитро Омелянчук пригадує, що навіть тоді, 1996 року, на урочистість прийшли не всі односельці. Двоюрідний брат поета Гнат був настільки заляканий радянською владою, що дороги до музею не знав. &еnsр;Попри все, тоді була зовсім інша, піднесена атмосфера, не порівняти з 1990-м, говорить Дмитро Омелянчук. Відкрили пам'ятник, і почався дощ. Син Дмитро зняв черевики, підкотив штани, й усі разом пішли до обійстя, де народився Стус. Щоправда, того дня Валентина Попелюх нічого не сказала про пам'ятник. Проте за декілька днів ми дізналися, що він їй не сподобався: не такі риси обличчя й узагалі не схожий. Тому пізніше пам'ятник із вапняку зняли, а на його місці встановили бронзовий на мармуровому постаменті. Його створив скульптор Борис Довгань, з яким товаришував Василь Стус. Дружина поета Валентина Василівна розповідала, що Довгань побачив у обличчі Стуса цікавий типаж і вмовив позувати для скульптури. Це було наприкінці 1960-х. Дмитро Михайлович запрошує переглянути експозицію. Нині в музеї облаштовано дві кімнати: експозиція однієї знайомить із життєвим і творчим шляхом митця, іншої присвячена перебуванню Василя Стуса в засланні. Загалом колекція музею налічує понад 700 експонатів. У першому залі представлено переважно оригінальні речі самого Василя Стуса та його рідних. За склом одяг і взуття матері й батька поета, чорне пальто Василя Семеновича, патефон, гітара, портфель, друкарська машинка. &еnsр;Цей патефон подарував Василеві його рідний дядько, брат матері, Дмитро Сіньківський, пояснює завідувач музею. А ось гітара, на якій поет любив грати школярем і у студентські роки. Юнаком захоплювався грою в шахи і футболом. У навчанні йому не було рівних ні у школі, ні в інституті. Проте мати, Їлина Яківна, згадувала, що старший син Іван, який підірвався на міні, був іще гостріший розумом. Запитую, хто передав найбільше оригінальних експонатів. &еnsр;Параска Семенюк, дружина двоюрідного брата Стуса Миколи Сіньківського, була нашою опорою, відповідає Дмитро Омелянчук. Вони оселилися в хаті, де народився майбутній митець, а в 1950-х на її місці звели нову. Тепер там мешкає їхній син Сергій із дружиною. Так ось Параска Тимофіївна була істинною шанувальницею творчості Василя Стуса. Вона ділилася, розповідала, пишалася, що сюди їдуть з усієї України й із-за кордону. Ось і цю колиску маленького Василя передала музею Параска Тимофіївна. Знайшла її на горищі старої хати. Колиску сплів із лози сільський умілець Наралко Іванушенко. Навіть є спогад Стуса про те, як він був іще немовлям: "Пам'ятаю, як лежав у колисці (а мама ще робила на полі, в колгоспі, отже, мені було менше року), а нікого нема. Колиска висить на гакові, вбитому до сволока&hеllір; я мокрий, певне, ревів і докучило. Нудно лежати, то я граюся своїми вухами мну їх у долоньках", зачитує Дмитро Михайлович. Другий зал це реконструкція карцеру Василя Стуса в таборі для політв'язнів біля села Кучино Пермської області. Тут він провів свої останні дні. На стіні зображено велику панораму території табору. Цікавлюся, який художник її створив. &еnsр;Та це я сам намалював, за фотографією. Учителі мають уміти робити все, і малювати також. Взагалі, намагалися відтворити карцер максимально точно. Ось ключі, якими замикали камери. Їх передав дисидент, приятель Стуса, також колишній політв'язень Василь Овсієнко. У січні 1983-го за передання на волю зошита з віршами Василя Стуса на рік кинули в камеру-одиночку. 28 серпня 1985-го Стуса відправили до карцеру за те, що він, читаючи книжку в камері, сперся ліктем на підвіконня. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. Був не скупий, тому викопав криницю не в себе на подвір'ї, а на вулиці Помер уночі проти 4 вересня, можливо, від переохолодження. За офіційними даними, причина смерті зупинка серця. Василь Овсієнко нарівні з цією версією висував припущення про загибель від удару карцерними нарами, ймовірно, зумисне підлаштованого наглядачами. &еnsр;Могли підлаштувати, щоб ланцюг урвався і нарами смертельно вдарило Стуса. Але точних доказів нема, говорить Дмитро Михайлович. Радянська влада не знала, як позбутися Стуса, особливо коли дізналися, що його хочуть висунути на здобуття Нобелівської премії. Комуністи боялися, що український політв'язень, не дай Бог, отримає таку високу нагороду. Це була б ганьба. Дмитро Омелянчук мріє згодом розширювати музей створити зал, де буде макет криниці, яку викопав батько Стуса, і фрагмент хати, де народився поет. &еnsр;Цей музей і є моє життя. Для його облаштування підключив спонсорів, прихильників творчості Василя Стуса, своїх колишніх учнів. Хтось виготовив металопластикові вікна, хтось зробив доріжки, інші дарували літературу. Гордимося, що постать Василя Стуса є візитною карткою Гайсинського району. До нас приїжджають із різних куточків нашої держави, навіть був В'ячеслав Чорновіл. Також були волонтери із США, письменники з Польщі, Чехії. До нас приїздять не тому, що Василь Стус Герой України (звання присвоїв президент України 2005 року. Країна), а тому, що це приклад мужності, героїзму, відданості й любові до України. І це не просто гасла. Стус поет від Бога, що увібрав у себе всі чари подільської краси та гіркоти нашої історії. 2008 року поблизу музею висадили парк імені Василя Стуса. Нині тут ростуть клени, берези, дуби, ясени, ялинки, липи, кущі калини. Встановлено лавки й декілька альтанок. &еnsр;Навесні й улітку в нас такі пахощі, каже організаторка екскурсій Світлана Кобзар. Іноді відвідувачі музею обідають у цих альтанках. А зараз ходімо до криниці, яку викопав батько Василя Стуса Семен 1939 року. Це недалеко. Він був не скупий, тому викопав її не в себе на подвір'ї, а на вулиці, щоб люди брали воду. А ось тут і був город Семена Дем'яновича. Туристи після екскурсій ідуть цією вулицею й декламують вірші Стуса. Невелика сільська вулиця, названа на честь Василя Стуса, закінчується хатиною з червоної цегли під бляхою, а далі левада. На будинку меморіальна табличка: "На цьому місці стояла хата, в якій 6 січня 1938 року народився поет Василь Стус". Заходжу на подвір'я, щоб поспілкуватися з господарями. Двері відчиняє вусатий чоловік років 60. Представляється Сергієм Семенюком, двоюрідним племінником Василя Стуса. &еnsр;Хату, де народився мій легендарний дядько, розвалили, а на її місці мої батьки, Микола й Параска, десь у 1950-х побудували ось цю. Про Василя Стуса знаю небагато, моя мати більше цікавилася його творчістю. Звісно, туристи приїжджають й усі йдуть до криниці. Але ж і почистити її вже треба, бо ж застигла в тому вигляді, що й була ще 80 років тому, відповідає Сергій Семенюк і поспішає закрити двері.
we.ua - Туристи після екскурсій ідуть цією вулицею й декламують вірші Стуса
Gazeta.ua on gazeta.ua
Великдень-2025: коли святкують римо-католики та православні
Великдень об'єднує мільйони християн по всьому світу. Уперше за вісім років римо-католики й православні святкуватимуть Воскресіння Христове в один день. Останній раз ця подія відбулася 2017 року. Такі збіги є рідкісними через різні календарі, за якими ведуть підрахунок дати Пасхи в західній і східній традиціях. Коли буде Великдень 2025 року у римо-католиків і православних Великдень і римо-католики, і православні святкуватимуть 20 квітня 2025 року. Знову ця дата збігатиметься 2028 року. Ось в які дати ми святкуватимемо це світле церковне свято: 2026 рік - римо-католики 5 квітня, православні - 12 квітня; 2027 рік - римо-католики 28 березня, православні - 5 травня; 2028 рік - римо-католики і православні 16 квітня; 2029 рік - римо-католики 1 квітня, православні - 8 квітня; 2030 рік - римо-католики 21 квітня, православні - 28 квітня. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Це свято фактично зникло" - чи відзначають Старий Новий рік в Україні Чому римо-католики та православні зазвичай святкують Великдень у різні дні: Дату Великодня вираховують за таким правилом: подія святкується першої неділі після весняного повного місяця. Однак в ХVІ столітті римо-католицька церква провела календарну реформу, а православна церква орієнтується на юліанський календар, який був затверджений ще під час І Вселенського Собору. 24 лютого в Україні розпочинається Масниця, яка має особливе значення для вірян. Вона триватиме тиждень перед Великим постом, який передує Великодню. Його дата у 2025 році - 20 квітня. Традиційно протягом семи днів можна готувати млинці і ними пригощати рідних, друзів, сусідів.
we.ua - Великдень-2025: коли святкують римо-католики та православні
Last comments

What is wrong with this post?

Captcha code

By clicking the "Register" button, you agree with the Public Offer and our Vision of the Rules