Search trend "6 серпня свято"

У другий місяць літа українці відзначають багато церковних свят. У липні вшановуємо пророка Іллю, цілителя Пантелеймона та праведної Анни, матері Пресвятої Богородиці. Gаzеtа.uа підготувала церковний календар на кожний день. Зберігайте, щоб не загубити та не пропустити важливі свята. Головні церковні свята липня 11 липня - рівноапостольної Ольги, княгині Київської; 15 липня - рівноапостольного великого князя Володимира; 20 липня - славного пророка Іллі; 25 липня - Успіння святої Анни, матері Пресвятої Богородиці. Церковний календар на липень 2025 року по днях 1 липня - чудотворців і безсеребреників Косми і Дам'яна; 2 липня - покладання ризи Пресвятій Богородиці у Влахерні; 3 липня - мученика Якинта; Анатолія, патріарха Царгородського; 4 липня - Пресвятої Євхаристії (На неділю); Андрія, архієпископа Критського; преподобної Марти; 5 липня - преподобного Атанасія Атонського; 6 липня - преподобного Сисоя Великого; 7 липня - Матері Божої Неустанної помочі; преподобних Томи й Акакія; 8 липня - великомученика Прокопія; 9 липня - священномученика Панкратія, єпископа Тавроменійського; 10 липня - преподобного Антонія Печерського; 11 липня - рівноапостольної Ольги, княгині Київської; священномучениці Євфимії; 12 липня - Христа-чоловіколюбця; мучеників Прокла та Іларія; преподобного Михайла Малеїна; 13 липня - Сострадання Пресвятої Богородиці; преподобного Стефана Савваїта; Собор святого архангела Гавриїла; 14 липня - Отців шести соборів; апостола Акили; 15 липня - рівноапостольного великого князя Володимира; 16 липня - святого священномученика Атеногена та його учнів; 17 липня - великомучениці Марини; 18 липня - мучеників Якинта й Еміліяна; ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вітаємо медиків зі святом: найтепліші листівки зі щирими побажаннями 19 липня - преподобної Макрини, сестри Василія Великого; пророка Дія; 20 липня - славного пророка Іллі; 21 липня - преподобних Симеона й Івана; пророка Єзекиїла; 22 липня - рівноапостольної Марії Магдалини; 23 липня - мучеників Трохима, Теофіла та інших; 24 липня - мучеників Бориса і Гліба; великомучениці Христини; 25 липня - Успіння святої Анни, матері Пресвятої Богородиці; 26 липня - мученика Єрмолая; святої преподобної мучениці Параскеви; 27 липня - великомученика Пантелеймона; Климента; 28 липня - апостолів Прохора, Никанора, Тимона і Пармена; 29 липня - мученика Калиніка; 30 липня - святих апостолів Сили, Силуана, Андроніка та інших; 31 липня - праведного Євдокима. 25 липня українці за новим церковним календарем відзначають Успіння праведної Анни. Торік це свято вшановували 7 серпня. Свято приурочене матері Діви Марії, праведній Анні, яка здавна вважалася покровителькою жінок, особливо матерів. Цього дня їй моляться, просячи про заступництво, допомогу у вагітності, легких родів та зцілення від безпліддя. Анна була дружиною святого Йоакима і матір'ю Пресвятої Діви Марії. Вони довго не мали дітей, але після багатьох молитов і обітниць Бог почув їхні прохання, і Анна народила Марію, яка стала Матір'ю Ісуса Христа. Анна та Йоаким завжди вважали своє батьківство благословенням від Бога, і виховали Марію в любові та побожності.

Еспресо наводить переклад статті Wybоrсzа.6 червня урядова Комісія в справах вивчення російського і білоруського впливу на внутрішню безпеку і справи Республіки Польщі в 2004-2024 рр. підвела підсумки річної діяльності. Тихо – оголошення на сайті Міністерства юстиції, яке відповідало за її організацію і діяльність, з’явилося через 4 дні і без феєрверків.Відповідно до оголошення Комісія, яка складається з 11 експертів під керівництвом генерала Ярослава Стружика, керівника Служби Військової Контррозвідки, обговорила тайний рапорт, який 7 квітня передала прем’єру Дональду Туску. Тематика аналізу – це питання безпеки, зовнішньої політики, дезінформації та економіки. Як висновок представлено 50 рекомендацій, які "повинні слугувати укріпленню супротиву країни російським впливам".Дональд Туск, фото: з відкритих джерел Генерал Стружик нагадав, що Комісія направила в прокуратуру клопотання про порушення розслідування проти Антоні Мачеревіча (звинувачення в дипломатичній зраді) і полковника Пьотра Погоновського, колишнього керівника Агентства внутрішньої безпеки (ліквідація 10 з 15 делегувань).Міністр юстиції Адам Боднар підсумував: "В умовах сучасних геополітичних викликів, які в даний час є причиною найсерйозніших загроз безпеці Польщі, висновки та рекомендовані заходи, представлені Комісією, а також висновки, подані до прокуратури, є важливим внеском у покращення безпеки Польщі".Це лише декларації. Міністри, присутні на засіданні, - крім Боднара, це міністр внутрішніх справ та координатор спеціальних служб Томаш Шемоняк та міністр культури Ганна Врублевська - та члени Комісії повністю пропустили те, що двома днями раніше було викинуто до кошику аналіз впливу Росії на польсько-українські відносини.За ініціативою ПСЛ уряд (один депутат утримався) та опозиція проголосували за Закон про створення нового державного свята: 11 липня поляки відзначатимуть Національний день пам’яті для поляків - жертв геноциду ОУН та УПА на східних територіях Другої Польської Республіки.Направленого - визначає акт - у 1939-1946 роках "на польське населення" "українськими націоналістами з організації українських націоналістів (ОУН), української повстанської армії (УПА) та іншими українськими націоналістичними утвореннями, що діяли на східних землях Другої Польської Республіки (воєводства Волинське, Тарнопольське, Станіславівське, Львівське, Поліське), а також сучасних воєводств Люблінського і Підкарпатського".Чому немає свята 17 вересня 1939 року, ані дня Катині, але є свято волинської бійніЦе відкрито антиукраїнські дії, оскільки немає державного дня пам'яті ані 17 вересня (вторгнення СРСР до Другої Польської Республіки в 1939 р.), ані 5 квітня (рішення радянського політбюро 1940 р. про вбивство польських офіцерів у Катині), ані також 11 серпня (наказ 00485 від 1937 р. керівника НКВС Миколи Єжова в справі так званої польської операції в СРСР, в результаті якої розстріляно 111 000 осіб).Натомість вже в 2016 році Сейм і Сенат проголосували за рішення про створення 11 липня Національного дня пам’яті жертв геноциду, скоєного українськими націоналістами щодо громадян Республіки Польщі.А оскільки закон мовчить про скасування резолюції, то 11 липня поляки відзначатимуть з того ж приводу і Національне свято і Національний день пам’яті. Абсурд? Не єдиний.В законі також немає згадки про те, що в 2018 році до Закону про Інститут національної пам’яті - на додаток до "єврейських" поправок, які передбачають покарання за приписування польському народу чи польській державі відповідальності за злочини, вчинені нацистською Німеччиною – введено також "українські" поправки. Згідно з ними злочини українських націоналістів були прирівняні до комуністичних та нацистських злочинів, визначено, що вони тривали в період 1925-1950 років, також встановлено штрафи за заперечення їх.Президент Анджей Дуда та Адам Боднар, тогочасний речник Громадянських Прав, засудили використання фрази "українські націоналісти" та "Східна Малопольща".Трибунал погодився з їхніми застереженнями та видалив обидва терміни з закону.фото: з відкритих джерел Виконання судових рішень Конституційного трибуналу - це зобов'язання законодавчих та виконавчих органів влади, але протягом 6 років ані влада ПіС, ані нинішня не зробили нічого. Тобто закон зобов’язує, але без визначення того, хто вчинив злочин проти поляків у 1925-1950 роках та на якій території.У грудні парламентський клуб ПіС приніс проєкт, в якому було зазначено, що злочин було вчинено 2 членами та співробітниками ОУН - Бандера (ОUN -В) і УПА та іншими українськими формуваннями, що співпрацюють з Третім Німецьким Рейхом". І що мова йде про вчинки 1921-1950 років. Перше читання проєкту відбулося в Сеймі 6 лютого, після чого він опинився в комітеті.Також проводиться підрахунок кількості польських жертв. У законі, прийнятому 4 червня, мова йде про 100 тисяч осіб, Інститут національної пам’яті стверджує, що їх було 120 тисяч, а Пшемислав Чарнек, який представляв проєкт ПіСу, - 200 тисяч.У випадку польсько-українських історичних відносин немає ані норм, ані здорового глузду, оскільки все можна сказати і прийняти.Партія "Право і справедливість", фото: gеttyіmаgеs Зовсім не Інститут національної пам’яті. Де розташований "центр Путіна" в ПольщіЩо стосується проєкту Народної партії, уряд не зайняв позиції, оскільки, як заявив заступник міністра культури Мачей Врубел під час парламентської дискусії, "наразі вже нічого не стоїть на шляху урочистого святкування 11 липня, але Міністерство культури та національної спадщини, звичайно, не вносить поправок до цього парламентського законопроекту". Чому, можна запитати, очевидно, що влада вмила руки? Зрештою, у випадку обговорених історичних законів ми маємо справу з показовою присутністю московських фахівців."Українські" поправки до Закону про Інститут національної пам’яті були написані в інтересах Росії та її спеціальних служб. Не інакше є щодо закону, внесеного ПСЛ (Польською Селянською Партією). Войцех Чухновский заявив у "Газеті Виборчій", що в лютому комісія генерала Стружика надіслала список з 25 імен людей, що розповсюджують пропаганду Кремля в Агентстві Внутрішньої Безпеки.Зі слів його співрозмовника та члена Комісії, найважливішим джерелом пропаганди Кремля в Польщі є середовище, зосереджене навколо Видавничого Дому "Польська Думка" - "головний центр" для проросійських ініціатив у Польщі."Польська думка", перерахував співрозмовник Чухновського, має власне інтернет-телебачення, просуває там Гжегожа Брауна, закликає українців, які живуть у Польщі, щоб "поверталися додому", і розповсюджує фальшиві новини про прихильність до українців у черзі до лікаря, їх злочин і гроші, які вони отримують від держави і за які вони "не виражають вдячності".У своєму підході Європейський Союз є "тоталітарним творінням", Україна це "бандерівсько - фашистська держава", а "спеціальна операція в Україні" була спровокована американцями.Крім телеканалу "Польської думки", комісія в листі до Агентства внутрішньої безпеки назвала інші портали: Nаtіоnаlіsts.nеt, Nаtіоnаl.іnfо, krеsy.іnfо. Анонімний член Комісії заявив, що загальними цілями публікації цих ЗМІ є:• зменшення довіри до польського уряду (як попереднього, так і теперішнього);• розпад Європейського Союзу;• послаблення Заходу в цілому;• посварити Польщу з Україною.І він зробив висновок: "Цими порталами як джерелами користуються сторінки в соціальних мережах, які заражають польський публічний простір. Вони значною мірою обслуговуються спеціальними підрозділами російської армії, призначеними для підтримки фейкових сторінок".Після таких висновків експертів з російської дезінформації повинні включитися всі контрольні лампи в структурах, які дбають про безпеку держави.Вони не включилися. Навпаки, лампи, що застерігають від "центрів Путіна", згасли, натомість включилися лампи, що попереджають про "небезпеку" від України.Ексгумації йдуть добре, і ПСЛ обирає дипломата з ПНР та кореспондента з МосквиПредставником для звітності по Закону від 4 червня обрали депутата Тадеуша Самборського. У 1977 році він захистив докторську дисертацію в університеті імені Ломоносова в Москві, в 1970 -х та 1980 -х роках він був першим секретарем посольства Польської Народної Республіки у В’єтнамі та Лаосі, а потім був московським кореспондентом "Зеленого Прапора", органу Об’єднаної народної партії – партії-сателіта Польської об’єднаної робітничої партії на початку існування Польської Народної Республіки.Він двічі засідав у Сеймі від імені ПСЛ (1993-1997, 2001-2005), у 2023 році він отримав мандат від списків партії "Третій Шлях", був президентом фонду "Допомога полякам на Сході", до 2017 року він належав до керівництва Товариства "Польща - Схід" - до 1990 року Товариства польсько-радянської дружби.Самборський є постійним автором "Польських думок", він часто пише про злочини ОУН-УПА, у 2023 році він опублікував збірку своїх текстів у її видавничому будинку. "Польська Думка" - це медіа-покровитель його фестивалю.Майкл Олшевський, керівник закордонного департаменту "Виборчої", - один із небагатьох журналістів, який критично писав про закон, заявив, що "заявники з ПСЛ і "Третього Шляху" побачили шанс в антиукраїнських настроях і - як практично весь наш політичний клас - стали заручниками антиукраїнської риторики".Послідовність подій показує, що мова йде не лише про перегони, хто першим досягне союзу з Конфедерацією та Брауном. Наприкінці листопада міністри закордонних справ Польщі та України, Радослав Сікорський та Андрій Сибіга підписали декларацію, яка розблокувала питання про ексгумацію польських жертв в Україні та українських жертв у Польщі.Робоча група почала працювати під егідою міністерства культури. 24 квітня, завдяки особистому залученню прем’єр -міністра Дональда Туска та президента Володимира Зеленського, ексгумаційні роботи розпочалися в Пужниках на Тернопольщинні, завершилися в травні виявленням останків 42 поляків, убитих УПА. Прем'єр-міністр назвав цю подію "проривом".У відповідь Чарнек сказав, що прориву немає. Він стверджував, що після її прийняття "неможливо буде в Польщі під загрозою покарання прославляти УПА, бандеревців, всіх тих українських націоналістів, які вбивали наших співвітчизників 80 років тому"."Закон також покладе край цим ганебним переговорам Міністерства культури та національної спадщини з українською державою щодо можливих подальших пам’ятників УПА в Польщі", - додав він, представляючи поправку від ПіС до Закону про Інститут національної пам’яті.Здавалося б, усі розуміють, що "в нас є довоєнні часи", як зазначає Туск, і що якщо Україна потрапить під удари росіян і зраду американців, ми будемо сусідами з Росією Путіна не на ділянці 628 кілометрів (Кролівець, у російській номенклатурі Калінінград плюс Білорусь), а 1163. Можливість ведення Москвою гібридної війни від дезінформації та радіоелектронної боротьби до регулярного саботажу радикально зросте.Здоровий глузд вимагає мінімізувати все, що розділяє поляків та українців. Москва навіть не приховує, що однією з її цілей є конфлікт наших націй. Але це не так - Україна також є ворогом для численних польських політиків.Чи полегшує РSL завдання БраунуСвій проєкт Польська селянська партія (РSL) подала до маршалківської палати 25 квітня, тобто на другий день після початку ексгумації у Пужниках.Тими ж днями невідомі особи на поруйнованій могилі 62 вояків УПА на горі Монастир – також відомій як Монастир – у ґміні Горинець-Здруй встановили табличку з написом: "Спільна могила українців, членів УПА, відповідальних за терор і геноцид беззахисного польського, українського та єврейського населення. Господи Боже, змилуйся над ними і не зараховуй їм тих страшних вчинків, яких вони допустилися супроти своїх братів. "Прощення не означає забуття, але – зцілення болю"".Міністерства культури Польщі та України у спільній заяві назвали цей інцидент "свідомою провокацією, що слугує інтересам держави-агресора Росії  і має на меті зірвати конструктивний діалог, який останніми місяцями розвивається між нашими країнами".Табличку демонтували, тож Браун не зміг урочисто "відкрити" її 2 травня, як це собі планував.І можна було б відзначити невеликий поступ у розплутуванні польсько-українського вузла, якби не РSL і той спосіб, у який народники домоглися ухвалення свого проєкту.Генерал Стружик передав прем’єрові закритий звіт комісії 7 квітня, у якому містилася оцінка видання "Мyśl Роlskа" ("Польська думка") як "осередку Путіна" в Польщі, а також 50 рекомендацій щодо обмеження російського та білоруського впливу.фото: jаgіеllоnіа.оrg Чи передав глава уряду звіт Владиславу Косіняку-Камишу? Ми не знаємо, хоча це було фактично непотрібно, адже віцепрем’єр і міністр оборони делегував до комісії професора Ґжеґожа Мотику – керівника Військового історичного бюро та відомого дослідника польсько-українських відносин. Генерал Стружик кілька разів доповідав про результати роботи комісії на засіданнях уряду.Спочатку доповідачем проєкту, який підписав Косіняк-Камиш, мав стати віцеспікер Сейму Пьотр Зґожельський, який змагається у радикалізмі з Брауном щодо стигматизації українських націоналістів. Однак народний політик виявився недостатньо принциповим, і 30 травня його замінили на Самборського.Це трапилося перед другим туром президентських виборів, коли РSL сподівався на перемогу Рафала Тшасковського.Метою внесення на розгляд і проштовхування законопроєкту була не лише боротьба з антиукраїнським радикалізмом і зрив ексгумації. Йшлося також про те, щоб показати, що з "хабом Путіна" не може статися нічого поганого, незалежно від висновків комісії генерала Стружика та поточної політичної констеляції. До речі, представник "хабу" був делегований для того, щоб переконатися, що в антиукраїнському котлі під коаліцією, яка називає себе демократичною, не бракує політичних дров.Символічно, що закон про антиукраїнське національне свято був прийнятий 4 червня, в День свободи і прав людини, який відзначається в пам'ять про вибори 1989 року,  які призвели до краху комунізму в нашій країні (єдиний, хто помітив цей збіг, був Владислав Фрасинюк на шпальтах Nеwswееk) та ініціювали зміни в усьому регіоні, що незабаром привели до розпаду СРСР і становлення 15 його республік, зокрема й України, як незалежних держав.Донедавна польська влада представляла безперервність повстань за свободу і демократію в нашому регіоні як підставу для польської слави і політичної величі. Від польського Жовтня 1956 року та Угорського національного повстання, через Празьку весну, Солідарність 4 червня та Осінь народів 1989-го року до українських Майданів 2004-го та 2013-2014 років і нинішньої боротьби українців проти російських окупантів.А коли День волонтерів, які допомагають біженцям з УкраїниРозуміння цієї традиції могло б підштовхнути до заснування Дня польського волонтера в пам'ять про неймовірну солідарність, виявлену мільйонам українців після 24 лютого 2022 року. Тоді величезна частина польського населення показала здивованій Європі, що таке людська щедрість і серце і в чому проявляється дух старого континенту та його цінності.Натомість політики надірвали польську солідарність щодо України, додавши ще один ком у могилу знаменитої "лінії Ґедройця" у польській східній політиці.Інституції, такі як комісія генерала Стружика, мають пройти два випробування, щоб оцінити їхню реальну користь для безпеки держави.Першим є виявлення ворожих впливів серед попередньої влади. З цим, як видається, комісія справляється.Друге – виявлення російських та білоруських впливів серед своїх. А цим керівники держави знехтували. І менш важливо – чому: чи через підтримку коаліції заради голосів народників, чи змагання у антиукраїнстві з правими, чи відверті докори "невдячним українцям", які "не хочуть знати правду про Волинь".Значення має результат – те, що в польсько-українських відносинах ми зайшли в глухий кут.Українці вчинили мудро, коли надали кілька нових дозволів на ексгумацію, попри ворожий крок Польщі.А оскільки мости не спалено, варто шукати шляхи виходу з нинішньої ситуації.Починати варто із найголовнішого, тобто з громадської думки. Під час ексгумаційних робіт у Пужниках Кароліна Левицька в ефірі ТОК FМ розмовляла з професором Мотикою. Вона зазначила, що причиною запровадження Україною у 2017 році ембарго на ексгумаційні роботи було те, що їх проведення виявило б "ще більше полів, братських могил, наповнених кістками жертв з-поміж цивільного населення. І Києву рано чи пізно довелося б зіткнутися з цією дуже складною і темною сторінкою своєї історії".Вона додала, що, зрештою, зруйновані у 2015-2017 роках "невідомими зловмисниками" українські могили та меморіали, були незаконними.Брак знань не повинен звільняти від журналістської етики. Насправді частину руйнувань здійснили місцеві органи влади, тоді як російська агентура діяла відкрито, розміщуючи відео зі своїх дій на порталах так званої Донецької Народної Республіки. Могила на горі Монастир була впорядкована на підставі угоди Ради охорони пам’яті боротьби та мучеництва зі Спілкою українців у Польщі.Після кількарічних складних переговорів було домовлено, що на табличці з іменами з’явиться напис "загинули за вільну Україну". Головою Ради тоді був Станіслав Бронєвський, керівником "Сірих шеренг", у переговорах брав участь Світовий союз солдатів АК, зокрема середовище 27-ї Волинської дивізії.Ці люди знали події Другої світової війни з власного досвіду, їхні близькі загинули від рук українців, вони самі брали участь у польсько-українських боях. І все ж вони підтримали угоду Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва (RОРWіМ) зі Спілкою українців у Польщі (ЗUwР), вбачаючи в ній елемент ширшого порозуміння між поляками та українцями.Ось чому Росія та її агентура, а також проросійські та ендеківські сили роблять усе можливе, щоб могили на горі Монастир не відновили у погодженому вигляді. Кремль зацікавлений, щоб поляки і українці показали, що не здатні осмислити драматичне минуле і думати про спільне майбутнє.Дослідження професора Галагіди та неприємні факти для польських істориківКілька зауваг щодо істориків. У польській правовій системі відбувається жонглювання датами, назвами українських формувань і такими термінами, як "українські націоналісти", а також кількістю жертв. Це означає, що роль дослідників зведена до нуля, бо польська держава не зважає на їхні дискусії та висновки, проголошуючи "правду" залежно від політичних потреб.І це в контексті ситуації, коли під час підготовки до ексгумаційних робіт з'ясувалося кілька не дуже приємних для польської держави фактів.Підтвердилося, що єдині комплексні дослідження щодо ідентифікації жертв польсько-українського конфлікту 1940-х років проводить команда професора Ігоря Галагіди в Українському католицькому університеті у Львові. За 7 років роботи дослідники встановили імена понад 22 тисяч українських жертв і визначили їхню загальну кількість - понад 30 тисяч. Наразі вони працюють над ідентифікацією польських жертв.Завдяки цьому українська сторона змогла представити список із 200 населених пунктів у Польщі, у яких загинуло щонайменше 5 цивільних осіб української національності.Такого комплексного переліку для населених пунктів на території України не змогли представити ні Інститут національної пам’яті (ІРN), ні жодна з численних установ, що займаються історичною політикою.Те саме стосується кількості польських жертв і встановлення якомога більшої кількості імен.Також з'ясувалося, що, всупереч твердженням деяких істориків, політиків і журналістів, ексгумація не є способом встановлення кількості жертв та їхньої ідентифікації. Стосовно конкретних населених пунктів – це ефективний і необхідний метод, але не для всієї території, на якій у 1940-х роках розгорталася польсько-українська драма.А тому історики повинні виконати свою роботу, і село за селом, місто за містом намагатися встановити імена жертв, щоб порахувати їх з відносною точністю. Це єдиний і найнадійніший спосіб дізнатися реальну картину минулого і віддати данину пам'яті тим, хто був убитий.     В ефірі ТОК FМ професор Мотика назвав дослідників, які ставлять під сумнів польську цифру 100 тисяч, "науковими антивакцинаторами". Тому що ніхто не ставив під сумнів польські дослідження, які називають таку цифру. Слова професора мають державну вагу, адже він є найважливішою посадовою особою в історичній політиці нинішньої влади. Окрім того, що він очолює ВБГ і є членом комісії генерала Стружика, він також входить до Колегії ІНП.   Але польська історіографія досі оперує оцінками, за якими кількість розстріляних обчислюється десятками тисяч людей, хоча минуло достатньо часу для ретельного дослідження цього питання.Маючи певні знання про літературу на цю тему, польські, українські, радянські та німецькі документи, а також про часткові результати ідентифікації польських жертв, я можу дати дружню пораду. Історики зроблять суспільству послугу, коли почнуть готувати громадян до сприйняття інформації про те, що польських жертв було незрівнянно менше, ніж загальноприйняті 100 тисяч.Що не применшує значення того факту, що жертв було десятки тисяч, і що кожна з них заслуговує на поховання, відновлення імені й прізвища і пам'ять.І на завершення кілька слів до службовців із ліквідації загроз для безпеки Польщі. У гучному інтерв'ю Донати Субботко "Росія вже тут" генерал Пьотр Питель, голова Служби військової контррозвідки у 2014-2015 роках, заявив, що "все, що сталося в Польщі після 2015 року, відповідає російським інтересам". І що польські служби залишили державу "голою і незахищеною" перед обличчям російської загрози.Через півтора року після того, як колеги генерала повернулися до виконання службових обов'язків, доводиться констатувати, що у сфері впливу Росії на польсько-українські відносини такий стан справ зберігається і сьогодні.

21 червня станеться унікальна подія, коли буде найдовший день та найкоротша ніч у році. Йдеться про літнє сонцестояння, коли сонце досягає піку своєї сили. З давніх-давен ця дата була особливою для українців. Наші предки вірили, що саме цього дня можна очиститися від усього злого, знайти кохання та загадати бажання, яке обов'язково збудеться. Розповідаємо, яке значення має літнє сонцестояння та які обряди дійшли до наших днів. Ця подія припадає на суботу, 21 червня о 05:41 за київським часом. У цей момент Північна півкуля планети перебуватиме під впливом найінтенсивнішого сонячного освітлення: тривалість дня досягне свого максимуму, а ніч скоротиться до мінімуму - це найсвітліший день року. В чому особливість дня літнього сонцестояння У день літнього сонцестояння сонце демонструє пікову активність, піднімаючись до найвищої позиції на небосхилі. Здається, ніби воно завмирає в зеніті й майже не змінює свого положення протягом усього дня - така небесна статика створює враження зупиненого часу та підкреслює унікальність цієї астрономічної миті. Від цього моменту на північній півкулі Землі починається тропічне літо. Від 21 червня сонце поступово проводитиме в небі все менше часу, і цей процес триватиме до 21 грудня, коли настане день зимового сонцестояння. Що можна і не можна робити Наші предки вважали це свято надзвичайно містичним. Вранці вони традиційно вмивалися росою, вірячи, що це зміцнює здоров'я і зберігає молодість. Найкраще прокидатися з першими променями сонця, адже те, що ви загадали в цей момент, обов'язково здійсниться. Сонячний день - це ідеальний час для радості. Важливо уникати конфліктів і негативних думок. Це момент для духовного очищення та фокусування лише на позитивних аспектах життя. Цей день чудово підходить для того, щоб зайнятися тим, що приносить радість, або присвятити час своєму духовному розвитку. Традиції дня Найкраще випити чашку трав'яного чаю з медом і насолоджуватися цим особливим днем. Щоб задобрити сонце, варто одягнутися в світлий одяг, а також у відтінки жовтого чи зеленого. Наші предки вважали, що так можна покращити врожай. Якщо це безпечно, чудовою ідеєю буде поїхати до лісу з близькими або провести день у власному саду, насолоджуючись красою природи навколо. Також існувала віра, що люди, народжені 20 або 21 червня, мають неймовірну енергетичну силу і здатні впливати на інших. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Полунична повня червня: коли спостерігати за літнім космічним явищем Прикмети Тепла та ясна погода цього дня обіцяє гарний урожай і добробут. Якщо сонце світить яскраво, рік буде врожайним і щасливим. Дощ на літнє сонцестояння віщує холодну та дощову осінь, а також труднощі наступного сезону. Якщо в день сонцестояння дуже висока температура, це може означати спекотне літо та нестабільну погоду в майбутньому. Туман або хмари цього дня є попередженням про те, що наступний сезон буде менш сприятливим для сільського господарства. Тиха й безвітряна погода вважається знаком того, що весь рік буде спокійним і мирним. Якщо сонце ховається за хмарами на момент сонцестояння, це може свідчити про недобрі часи для планування важливих справ. 2 серпня 2027 року астрономи та любителі неба стануть свідками унікального явища - найтривалішого повного сонячного затемнення 21 століття. Це рідкісне космічне явище триватиме 6 хвилин і 23 секунди. "Це явище охопить шлях довжиною 15,227 км, проходячи через кілька країн і континентів

З грудня 2013-го у Криму активно працювали російські спецслужби &еnsр;Одягатися треба тепліше, щоб не застудитися, майор Сергій Цехоцький промовляє під час зустрічі свою незмінну фразу. Говоримо 9 листопада в розташуванні одного з підрозділів Ваш позивний "Андре". Чому обрали його? &еnsр;Він уособлює моє ставлення до життя. Сама назва прообраз професії військового, яку визначив для себе ще у школі. Читав багато літератури. Особливо в дитинстві і старших класах. Складався свій образ ставлення до життя. Він збірний, не прив'язаний до конкретного героя. Яке було ваше дитинство? &еnsр;Щасливе. Я виріс у сім'ї, де всі любили одне одного. Проте було нелегко радянська влада давала всім можливість жити стабільно важко. Тільки окремі люди могли претендувати на більше. Якщо обіймали високі партійні посади. У сім'ї було троє дітей. Я найстарший. Весь тягар відповідальності ніс на собі будівництво, господарство. І сварили батьки найчастіше мене. Але жодних образ. Влітку обов'язково працював. У колгоспі. Усі зароблені гроші віддавав матері. Батько був вольовий, чутливий, емоційний. З повагою ставився до людей. Депутат районного рівня, він часто бував на різних нарадах, сесіях, конференціях. Звідти неодмінно привозив книжки. Я завжди їх читав. Товстенну міг ковтнути за вечір. Ті, що сподобалися найбільше, перечитував двічі-тричі. Бувало так: приходиш із роботи важкої, помічником комбайнера й усе одно берешся за книжку. Батьки чітко розподіляли свої ролі. За все, що стосувалося домашнього господарства, відповідала мама. Кому купити куртку, черевики вона. Батько забезпечував зовнішній захист родини. Померли в один день із різницею в 20 років. Спочатку пішов тато. 30 серпня 1999-го у 58. Мені за кілька тижнів мало виповнитися 32 роки. Жив тоді у Криму Приїхав до батька в лікарню Бердичева. Він був у комі, все стало ясно. Коли повернувся до Сімферополя, вийшов на водосховище, бо там не було людей, і вив вовком. Минуло 20 років. Їду з Києва до Бердичева. Мама телефонує і запитує: "Де ти?" "За 20 хвилин буду", відповідаю. "Ок, чую, я тут стіл накриваю, сьогодні в батька роковини". Приїжджаю додому, заходжу в хату і бачу: мама вже лежить. Викликав швидку, благав їх щось зробити. Не може так бути, горлав. Але мама пішла. Кажуть, легка смерть. Досі цього не сприймаю. Не віриться. Батьки померли в один день із різницею у двадцять років Після таких моментів замислюєшся над сенсом життя. Для чого це все? Жити, щоб що? Максимально триматися за життя і до 100 років? Чи мати мету й заради неї жити? Напередодні смерті матері сестрі наснився батько. Сказав: "У мене буде велике свято на день народження". Виявилося, що, коли цей день настав, з ним уже була мама. Коли зрозуміли, що Радянський Союз зло? &еnsр;Батько був комуніст. Справжній вірив в ідеали. Хоча його старші брат і сестра пережили Голодомор. Моя бабуся по маминій лінії німкеня. Бачила Гітлера, коли той приїжджав до Бердичева 1941-го. Врятувала дівчинку-єврейку, коли ту з матір'ю вели на розстріл. Це сталося 1516 вересня, за два тижні до трагедії в Бабиному Яру. Бабуся з натовпу різко вихопила дитину і сховала за собою. Колона пішла далі. Матір дівчинки розстріляли серед інших 30 тисяч за два дні. Дитина залишилася жива. 1943-го бабусю погнали в Німеччину. За два роки "звільнили". Приходять радянці. Кажуть, додому їдемо, батьківщина чекає. Німецька сім'я подарувала їй купу всього. Радянський Союз підігнав м'які вагони з квіточками. Бабуся сідає в нього разом із дитиною, яка щойно народилася. Тільки-но перетнули кордон лунає команда: вийти з вагона без речей! Дитина в одній пелюшці. Бабусю в товарняк і до житомирської в'язниці. Стаття 58 зрада Батьківщини. Пощастило, що разом із нею була дружина Героя Радянського Союзу. Він знав Василя Сталіна. Поїхав до нього й вирішив питання щодо звільнення. Обох, і моєї бабусі також, бо дружина сказала: "Вийду тільки з нею і її немовлям". Мені було 15, коли почув цю історію. Це був перший штрих. Коли 1991-го наша держава проголосила незалежність, був уже офіцером, служив у Москві. Після 24 серпня 1991-го не вагався ні на мить. "Повертаємося", сказав дружині. Не уявляв себе поза Україною. І коли служив у ЗСУ, бачив великий відсоток офіцерів із Костроми, Владіміра, Новосибірська. У Росію повертатися не хотіли. Бачили, що в Україні зовсім інше життя. У 1990-х ви жили у Криму. Який тоді був півострів? &еnsр;"Веселий". Групування, поділ грошей, постійні стрільби та вбивства. Моє правило тоді: ні з ким не мати близьких стосунків. Знав багато кого. Але тримав ди­станцію. Бо я з цим товариством різний духом. Ви говорили, що велика війна для вас почалася 23 лютого 2014 року. Як так сталося? &еnsр;Бачив напруженість, яка росте на території Криму. Саме того дня на площі в Сімферополі зібрався кримськотатарський мітинг. Уже втік Янукович, було зрозуміло, що Євромайдан переміг, а Україна пішла правильним шляхом. Продавали ці ваучери, щоб купити дружині чоботи й мати олів'є на Новий рік Я тоді був членом Української республіканської партії. Її голова Левко Лук'яненко попросив виступити на цьому мітингу. "Не готовий, відповів, мене там ніхто не почує". Він зрозумів. Я постояв, подивився і пішов до Верховної Ради Криму. Там уже формували роти самооборони, призначали командирів. Вони видавали зброю. Потім був мітинг 26 лютого. Коли проросійські елементи хотіли зібрати сесію і проголосити незалежність Криму, кримські татари й проукраїнські активісти не дали це зробити. Після цього в ніч на 27 лютого люди російського терориста Гіркіна захопили будівлю Верховної Ради та Ради міністрів Криму. Чи могла Україна зберегти півострів? &еnsр;Вважаю, так. З'являються люди без розпізнавальних знаків, захоплюють державні будівлі. Поводять себе, як терористи. Що роблять із терористами? Знищують. Тільки альфівців було в Криму 2 тисячі людей, заточених на боротьбу з тероризмом. Що мали вони зробити? Оточити приміщення, поставити БТР і розтрощити всіх ворогів. Чому цього не зробили? Бо з грудня 2013-го у Криму активно почали працювати російські спецслужби. У них був зв'язок із місцевим криміналітетом, командирами військових частин. Ті почали збирати людей, "любящих Россию". Було боляче дивитися, знаючи, хто це робить. Що Україна за роки незалежності зробила не так, щоб допустити нинішню війну таку, яка загрожує втратою державності? &еnsр;Весь час ми перебували під протекторатом Росії. Це все результат програмування КДБ та вищого партійного керівництва. І комсомолу. У їхніх керівників були великі гроші. Кожен член партії чи комсомолу платив внески. Фінанси вивозили за кордон, вкладали у валюту. Коли розпався Радянський Союз, запровадили ваучери. Насамперед на об'єкти промисловості. Приклад: оцінили Запоріжсталь у мільярд. Скільки там працівників? Тисяча. Розділіть цей мільярд на тисячу працівників. Дали робітнику 100 ваучерів. Ті думають, що з ними робити? Люди ж здебільшого неграмотні. І тут підходить директор і каже: готовий у вас купити ці ваучери. На окремих підприємствах директори шантажували працівників: або ти продаєш, або я тебе звільняю. А гроші йому дав хто? Агент КДБ чи колишній секретар обкому партії. Зрозуміло, що робітники продають ці ваучери, щоб купити дружині чоботи й мати олів'є на Новий рік. Так директор отримує контрольний або навіть домінантний пакет акцій. І стає власником заводу, яким розпоряджається як хоче. Є мізки розвиває підприємство. Немає скорочує штат, ріже на брухт. Підтягується нижча ланка рекет. "Підмітають" готелі, санаторії. Ідуть бандитські розбірки. Гине "піхота", а верхівка залишається. Нікому не поскаржишся, бо з мілі­цією всі пов'язані. Потихеньку починають купувати суддів. Ті відчули смак валюти й не встояли перед спокусою. Не було розчарувань під час війни. Умію добирати коло спілкування Усе було зроблено штучно. Державні інституції ослаб­лені. Весь час, із 1991-го, в нас постійна експансія Росії кіно, музика, мова. Ключові гравці на будь-якому ринку пов'язані з Москвою. Там вважали, що Україна це плід, який достиг і варто тільки його зірвати і з'їсти. Окремо про армію. В останні роки до війни росіяни почали її цілеспрямовано нищити. Запорізька область вибух боєприпасів, Харківська. Через своїх агентів московити почали скорочувати чисельність ЗСУ. Спочатку в нас були дивізії, корпуси. Трансформували у бригади, як 32-й Сімферопольський. А корпус це корпус, там пункти управління, фронт може тримати. Плюс за російський газ ми розраховувалися ракетами. Путін почав війну 2014-го. Але на "обмеженій" українській території. Це була його помилка? &еnsр;Так. Але він не стратег, а оперативник. Може мислити тільки на короткий проміжок часу не далі. Тому й дали прізвисько Бліда Міль. Якби тоді пішов далі, взяв би Україну, поставив би гауляйтером Медведчука чи Януковича, розстріляв непокірних і царював би. Власне, це планувалося, коли почав повномасштабну війну в лютому 2022-го. Але з 2014-го наша армія почала відроджуватися. Тепер ми готові давати відсіч окупантам і робимо це. Ми робимо це. У якій точці війни ми перебуваємо наприкінці 2024-го? &еnsр;Нульовій. Вона дає можливість стартанути й піти в плюс. Що для цього потрібно? Насамперед усій державній машині переключитися на війну. Поки що цього не помітно. Депутати, приміром, як працюють? Їм сказали зібратися такого-то дня і проголосувати за такий-то закон. А в наших умовах народні обранці повинні працювати цілодобово, а не час від часу. Як можна закони, пов'язані з ухваленням бюджету чи допомогою військовим, переносити на потім, після вихідних? Це в державі, що воює, відбувається. На місцях треба ставити людей, готових гарувати 24 на 7. Те саме стосується і дипломатів. У всіх країнах світу мають порушувати тему про війну в Україні: виставки, фільми, в яких нагадують, що тут дітей убивають. Частина українців втомилася від війни. Вас це непокоїть? &еnsр;Втомилися ті, хто сидить в окопах, їхні родичі, волонтери. Інші відчувають незручності. Тривога, інколи світла немає, манікюр зробити не можна й за кордон поїхати, якщо ти військовозобов'язаний. Відчуваєте різницю? Це несправедливе ставлення громадян нашої країни до тих, хто вивозить війну. Недаремно військові просять офіційного дозволу, щоб дати по пиці тому, хто їх перестріне у відпустці і скаже: "Я тебе туди не посилав". Ви часто спілкуєтеся з іноземними журналістами. Який ваш головний меседж Заходу? &еnsр;Перше: доносити громадянам своїх країн і їхнім урядам, щоб активніше допомагали Україні. Бо ми воюємо за демократичні цінності, за те, щоб минуле не перемогло майбутнього. Друге: завжди дякую іноземцям за те, що прихистили наших людей. Третє: щоб західні уряди тиснули на український. Це допоможе звернути увагу на корупцію в державі. Чиновник обласного рівня офіційно доларовий мільйонер. І весь час на державній службі. Звідки гроші? Чи можливі в нас компроміси з Росією? &еnsр;Можливі. Після того як країна-агресор виведе свої війська з нашої території. І не по лінії 24 лютого 2022 року, а на кордони 1991-го. Плюс репарації. Тоді можна буде говорити про компроміси. І забути про них назавжди. У вас були розчарування за час війни? &еnsр;Ні. Я вмію добирати коло спілкування й емоційно підлаштовуватися під ситуацію. У наш час це необхідно. Що можна сказати про українського солдата? &еnsр;Він герой. ЗСУ роблять щось неймовірне, стримуючи таку орду. Що найбільше цінуєте в людях і намагаєтеся вкладати у своїх дітей? &еnsр;Чесність і любов до світу. Дітей завжди націлював на те, щоб поважали старших. А головний мій принцип у їх вихованні не нагодувати, а образно кажучи, навчити ловити рибу. Вважаю, вдалося. Якось потішив онук. Мав 6 років і сказав: "Дідусю, я придумав. Доки буде ніч і росіяни спатимуть, треба забрати в них ядерну бомбу й бахнути по них їхньою ж бомбою".

Один із залів музею відтворює карцер 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району на Вінниччині народився Василь Стус. Був четвертою пізньою дитиною в сім'ї. Вважається одним із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників поет, перекладач, літературознавець, прозаїк, дисидент 3 січня, напередодні 87-ї річниці від дня народження поета, їду в його рідне село, де діє музей Василя Стуса. З райцентру Гайсин до Рахнівки щодня, крім суботи, курсує маршрутка. Квиток коштує 35 грн. Біля в'їзду в село стоїть пам'ятний знак із горельєфом Василя Стуса. У чорнявої жінки десь років із 40 цікавлюся, де краще вийти, щоб швидше дістатися до музею. &еnsр;Не хвилюйтеся, усміхається. Я скажу водієві, щоб зупинився біля школи. Там і працює музей. А от саму школу вже років зо два, як закрили через малу кількість дітей. Не діє тепер і дитячий садок, який також був у цьому приміщенні. До одноповерхової блакитно-білої будівлі веде широка доріжка, викладена тротуарною плиткою. На фасаді біля центрального входу дві меморіальних дошки. Одну присвячено Василеві Стусу, іншу випускнику рахнівської школи, старшому солдатові Збройних сил України Петрові Коваленку. Він загинув на початку російської агресії 2 травня 2014 року поблизу Слов'янська на Донеччині. Коридор приміщення прикрашений новорічними атрибутами, в холі ялинка й імпровізований камін. &еnsр;Усе ж таки педагогічна жилка бере своє захотілося організувати для сільських дітей Різдвяне свято, виходить назустріч завідувач музею Дмитро Омелянчук. У приміщенні трохи прохолодно, тому він у куртці. Дмитрові Михайловичу 93. Раніше він працював учителем біології, 40 років був директором школи, а з 1997-го очолює музей. Створював його і працював на громадських засадах, і лише 2002-го музею присвоєно звання народного. &еnsр;Василя Стуса вже дорослим хлопцем не пам'ятаю, та й за радянських часів не знав про нього нічого як про поета. А от малим бачив його. Він приїздив у село до бабусі на канікули, грався з іншими дітьми на майданчику біля школи. Не можу сказати, що ми товаришували, адже я на сім років старший. Проте я знав, що це хлопчик із Донбасу, розповідає Дмитро Михайлович. Спілкуємося в його кабінеті. Ліворуч усю стіну завішано грамотами й подяками, напроти стоїть велика книжкова шафа. Батьки Стуса, Семен та Їлина, щоб уникнути примусової колективізації, 1939-го разом зі старшими дітьми виїхали до Сталіна (нині Донецьк. Країна). Малий Василь іще два роки залишався в Рахнівці з бабою Палажкою, і вже пізніше його забрали батьки. На Донбасі сім'я жила в маленькій кімнатці гуртожитку 107-го заводу. Напередодні війни від менінгіту померла старша сестра Василя Палажка. А за три роки підірвався на міні брат Іван. Зосталися в Семена та Їлини лишень двоє Василь та Марія. Саме вони по черзі приїздили в Рахнівку на канікули. Ось так і запам'ятався мені дитиною шкільного віку, бо я ж тоді був майже парубком. Вона так трепетно взяла цей прапор і заспівала "Ще не вмерла України і слава, і воля" Дмитро Михайлович на хвилину замислюється. Закриває теку з копіями родинних фотографій Василя Стуса і продовжує: &еnsр;Проте був один випадок, який стався з майбутнім поетом саме в Рахнівці, що демонструє: ще дитиною він мав залізну волю. Про це мені розповів двоюрідний брат Стуса Степан Сіньківський, який нині живе в Івано-Франківську. Ми з ним тісно спілкуємося, й іноді він передає для музею різні речі й документи. Так ось голодного 1947-го 9-річний Василь разом із двоюрідним братом Степаном і місцевим хлопчаком Андрієм Бурлачуком збирали на полі колоски. Тоді сторожем у колгоспі був одноокий фронтовик Григорій Благовісний. Пам'ятаю його суворий дядько. То цей Благовісний на коні та ще й із батогом догнав хлопців і змушував висипати з торби колоски, хоч жив із цими дітьми по сусідству. Але Василь вчепився в ту торбину й не дав висипати. А наступного дня поле переорали, щоб ніхто більше зерна не шукав. Дмитро Омелянчук зізнається: за радянських часів у Рахнівці про Стуса-поета не знали. А якщо й доводилося щось чути, то намагалися про це не розповідати односельчанам. &еnsр;Радянська влада стежила за тими, хто поширює інформацію про творчість Стуса і нього самого, каже Дмитро Омелянчук. Накидали думку, що він рецидивіст. Пам'ятаю, в 1980-х було якесь свято в селі і хтось проговорився, що вночі слухав по радіо ВВС передачу про Василя Стуса. У випуску йшлося, що він родом із Рахнівки й відбував покарання за те, що зневажав дії Комуністичної партії. То голова сільської ради оглядався, щоб побачити, хто говорить, настільки був сильний контроль. &еnsр;А 1990-го завдяки ініціативі вченого й правозахисника Андрія Сахарова (сам Андрій Сахаров помер 14 грудня 1989 року внаслідок інфаркту. Країна) Василя Стуса посмертно реабілітували за відсутністю доказів. Того ж року його ім'я вперше й гучно пролунало для рахнівчан. Місцеві рухівці з Гайсина, Чечілівки, Вінниці, а також молодь із Києва та Львова вирішили вшанувати пам'ять Василя Стуса на території нашої рахнівської школи в день його смерті 4 вересня. Тоді я був директором школи й відчував: атмосфера напружена. Поряд зі студентами й молоддю, що стояли з українськими прапорами, були КГБісти, працівники райкому партії. Але мітинг проводили. Комуністична партія щодня втрачала силу. Вони вже не могли відкрито забороняти такі заходи, але водночас все фіксували. Тоді головою колгоспу був ревний комуніст. І він налаштовував місцевих зірвати цей мітинг. Але молодь робила своє співала, виступала. Проте колгоспний шофер, не хочу називати його прізвища, підійшов до синьо-жовтого прапора й витер об нього брудні від мастила руки. Це побачила звичайна сільська жінка Тетяна Колдашенко, яка працювала дояркою. Вона так трепетно взяла цей прапор і заспівала "Ще не вмерла України і слава, і воля". Мітинг закінчився. А за декілька років, коли при школі створили музейну кімнату Василя Стуса, до нас приїхала делегація школярів із сусіднього містечка Іллінці. Після екскурсії до мене підійшла іллінецька вчителька та сказала: "1990-го я була студенткою Львівського університету і також брала участь у мітингу у вашому селі. Коли їхали сюди, нас супроводжувала чорна "Волга" КГБістів, стежили за кожним нашим кроком". Запитую, як створювали музей у Рахнівці. Дмитро Михайлович усміхається, мовляв, цікава історія. Нудно лежати, то я граюся своїми вухами мну їх у долоньках &еnsр;Якось до нас у школу завітав начальник Вінницького обласного управління внутрішніх справ генерал-лейтенант Віктор Тяжлов. І він сказав: "Ми у Вінниці при обласному управлінні створюємо музейну кімнату Василя Стуса. Міліція Стуса посадила, міліція хоче його реабілітувати". Попросив допомогти з пошуком оригінальних експонатів і згодом направив сюди свого працівника. Ходили з ним по родичах Стуса. Хтось казав, що нічого немає, дехто дав декілька фотографій із розрахунком, що скопіюють і повернуть. Коли у вінницькій міліції кімнату облаштували, Тяжлов знову приїхав у Рахнівку. Сказав, що в них залишилися експонати й може ними поділитися, якщо при школі ми також відкриємо музей. Так і закрутилося. Крім тих експонатів, що їх передали міліціонери, шукали нові. Облаштувати музейну кімнату допомагали працівники Вінницького обласного краєзнавчого музею і відділу культури, педколектив, школярі. До речі, старшокласники були й екскурсоводами. &еnsр;Завдяки Вікторові Тяжлову в Рахнівці встановили перший пам'ятник Василеві Стусу, продовжує Дмитро Михайлович. 1996 року генерал завітав до нас і одразу до справи: "У Стрижавці є виправна колонія. Там сидить один рецидивіст, він сам скульптор. З вапняка виготовив пам'ятник Василю Стусу. Де його поставимо?" Ми вибрали місце перед школою. Разом із шкільним завгоспом Миколою Федоровичем удвох залили фундамент, а за два тижні привезли нам монумент. Це перший пам'ятник Стусові, що його встановили в селі. На відкриття запросили сина Василя Семеновича Дмитра, дружину Валентину Попелюх, поетесу Ніну Гнатюк, була й інша творча еліта. Дмитро Омелянчук пригадує, що навіть тоді, 1996 року, на урочистість прийшли не всі односельці. Двоюрідний брат поета Гнат був настільки заляканий радянською владою, що дороги до музею не знав. &еnsр;Попри все, тоді була зовсім інша, піднесена атмосфера, не порівняти з 1990-м, говорить Дмитро Омелянчук. Відкрили пам'ятник, і почався дощ. Син Дмитро зняв черевики, підкотив штани, й усі разом пішли до обійстя, де народився Стус. Щоправда, того дня Валентина Попелюх нічого не сказала про пам'ятник. Проте за декілька днів ми дізналися, що він їй не сподобався: не такі риси обличчя й узагалі не схожий. Тому пізніше пам'ятник із вапняку зняли, а на його місці встановили бронзовий на мармуровому постаменті. Його створив скульптор Борис Довгань, з яким товаришував Василь Стус. Дружина поета Валентина Василівна розповідала, що Довгань побачив у обличчі Стуса цікавий типаж і вмовив позувати для скульптури. Це було наприкінці 1960-х. Дмитро Михайлович запрошує переглянути експозицію. Нині в музеї облаштовано дві кімнати: експозиція однієї знайомить із життєвим і творчим шляхом митця, іншої присвячена перебуванню Василя Стуса в засланні. Загалом колекція музею налічує понад 700 експонатів. У першому залі представлено переважно оригінальні речі самого Василя Стуса та його рідних. За склом одяг і взуття матері й батька поета, чорне пальто Василя Семеновича, патефон, гітара, портфель, друкарська машинка. &еnsр;Цей патефон подарував Василеві його рідний дядько, брат матері, Дмитро Сіньківський, пояснює завідувач музею. А ось гітара, на якій поет любив грати школярем і у студентські роки. Юнаком захоплювався грою в шахи і футболом. У навчанні йому не було рівних ні у школі, ні в інституті. Проте мати, Їлина Яківна, згадувала, що старший син Іван, який підірвався на міні, був іще гостріший розумом. Запитую, хто передав найбільше оригінальних експонатів. &еnsр;Параска Семенюк, дружина двоюрідного брата Стуса Миколи Сіньківського, була нашою опорою, відповідає Дмитро Омелянчук. Вони оселилися в хаті, де народився майбутній митець, а в 1950-х на її місці звели нову. Тепер там мешкає їхній син Сергій із дружиною. Так ось Параска Тимофіївна була істинною шанувальницею творчості Василя Стуса. Вона ділилася, розповідала, пишалася, що сюди їдуть з усієї України й із-за кордону. Ось і цю колиску маленького Василя передала музею Параска Тимофіївна. Знайшла її на горищі старої хати. Колиску сплів із лози сільський умілець Наралко Іванушенко. Навіть є спогад Стуса про те, як він був іще немовлям: "Пам'ятаю, як лежав у колисці (а мама ще робила на полі, в колгоспі, отже, мені було менше року), а нікого нема. Колиска висить на гакові, вбитому до сволока&hеllір; я мокрий, певне, ревів і докучило. Нудно лежати, то я граюся своїми вухами мну їх у долоньках", зачитує Дмитро Михайлович. Другий зал це реконструкція карцеру Василя Стуса в таборі для політв'язнів біля села Кучино Пермської області. Тут він провів свої останні дні. На стіні зображено велику панораму території табору. Цікавлюся, який художник її створив. &еnsр;Та це я сам намалював, за фотографією. Учителі мають уміти робити все, і малювати також. Взагалі, намагалися відтворити карцер максимально точно. Ось ключі, якими замикали камери. Їх передав дисидент, приятель Стуса, також колишній політв'язень Василь Овсієнко. У січні 1983-го за передання на волю зошита з віршами Василя Стуса на рік кинули в камеру-одиночку. 28 серпня 1985-го Стуса відправили до карцеру за те, що він, читаючи книжку в камері, сперся ліктем на підвіконня. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. Був не скупий, тому викопав криницю не в себе на подвір'ї, а на вулиці Помер уночі проти 4 вересня, можливо, від переохолодження. За офіційними даними, причина смерті зупинка серця. Василь Овсієнко нарівні з цією версією висував припущення про загибель від удару карцерними нарами, ймовірно, зумисне підлаштованого наглядачами. &еnsр;Могли підлаштувати, щоб ланцюг урвався і нарами смертельно вдарило Стуса. Але точних доказів нема, говорить Дмитро Михайлович. Радянська влада не знала, як позбутися Стуса, особливо коли дізналися, що його хочуть висунути на здобуття Нобелівської премії. Комуністи боялися, що український політв'язень, не дай Бог, отримає таку високу нагороду. Це була б ганьба. Дмитро Омелянчук мріє згодом розширювати музей створити зал, де буде макет криниці, яку викопав батько Стуса, і фрагмент хати, де народився поет. &еnsр;Цей музей і є моє життя. Для його облаштування підключив спонсорів, прихильників творчості Василя Стуса, своїх колишніх учнів. Хтось виготовив металопластикові вікна, хтось зробив доріжки, інші дарували літературу. Гордимося, що постать Василя Стуса є візитною карткою Гайсинського району. До нас приїжджають із різних куточків нашої держави, навіть був В'ячеслав Чорновіл. Також були волонтери із США, письменники з Польщі, Чехії. До нас приїздять не тому, що Василь Стус Герой України (звання присвоїв президент України 2005 року. Країна), а тому, що це приклад мужності, героїзму, відданості й любові до України. І це не просто гасла. Стус поет від Бога, що увібрав у себе всі чари подільської краси та гіркоти нашої історії. 2008 року поблизу музею висадили парк імені Василя Стуса. Нині тут ростуть клени, берези, дуби, ясени, ялинки, липи, кущі калини. Встановлено лавки й декілька альтанок. &еnsр;Навесні й улітку в нас такі пахощі, каже організаторка екскурсій Світлана Кобзар. Іноді відвідувачі музею обідають у цих альтанках. А зараз ходімо до криниці, яку викопав батько Василя Стуса Семен 1939 року. Це недалеко. Він був не скупий, тому викопав її не в себе на подвір'ї, а на вулиці, щоб люди брали воду. А ось тут і був город Семена Дем'яновича. Туристи після екскурсій ідуть цією вулицею й декламують вірші Стуса. Невелика сільська вулиця, названа на честь Василя Стуса, закінчується хатиною з червоної цегли під бляхою, а далі левада. На будинку меморіальна табличка: "На цьому місці стояла хата, в якій 6 січня 1938 року народився поет Василь Стус". Заходжу на подвір'я, щоб поспілкуватися з господарями. Двері відчиняє вусатий чоловік років 60. Представляється Сергієм Семенюком, двоюрідним племінником Василя Стуса. &еnsр;Хату, де народився мій легендарний дядько, розвалили, а на її місці мої батьки, Микола й Параска, десь у 1950-х побудували ось цю. Про Василя Стуса знаю небагато, моя мати більше цікавилася його творчістю. Звісно, туристи приїжджають й усі йдуть до криниці. Але ж і почистити її вже треба, бо ж застигла в тому вигляді, що й була ще 80 років тому, відповідає Сергій Семенюк і поспішає закрити двері.